Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» icon

Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України»




НазваГромадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України»
Сторінка1/7
Дата05.08.2012
Розмір1.02 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7





Запорізький Центр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції

За підтримки:

Громадської ліги Україна-НАТО

Міністерства закордонних справ України


Матеріали інформаційно-просвітницького семінару

«Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України»


УКРАЇНА–НАТО: ПИТАННЯ

ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ


З М І С Т

Нестеренко Л. Запорізький центр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції розпочинає свою діяльність

Турченко Ф. Вступне слово головуючого на семінарі. Проблема вибору України

Гречанінов В. Украина и проблемы ее военной безопасности

Погребной Е. НАТО як територія бізнесу для українського військово-промислового комплексу

^ Лях С. Участь України у проектах європейської колективної безпеки: історична ретроспектива

Космина В. Євроатлантична інтеграція України в геокультурному вимірі

Маклюк О. “Особливий” характер англо-американських відносин у НАТО

Омельченко А. Особливості участі Франції в структурах НАТО

Коваленко Л. Інтеграція в НАТО об’єднаної Німеччини: передумови і наслідки.

Мінкова Л. Болгария: Опыт интеграции в структуры НАТО

Шимкевич К. Миротворча діяльність НАТО в колишній Югославії в рамках політики регіональної безпеки

Ващенко В. Економіка України на шляху до євроінтеграції

Цокур Є. Вплив євроінтеграційних процесів на становлення громадянського суспільства в Україні

Тупахіна О. Наукові зв’язки з університетами країн членів НАТО: підсумки та перспективи

Малашок Н. Перспективи співробітництва Україна-НАТО в інформаційній сфері

Бессонова М. Україна між Росією і Заходом: зовнішньополітичні уподобання українців

Коваленко А. Роль національної та регіональної політичної еліти в інформуванні населення з питань євроатлантичної інтеграції України

Дорошенко С. Інформування громадськості щодо НАТО: регіональний вимір

Коваленко Л. Інтеграція Словаччини в структури НАТО: досвід роботи з громадскостью

^ Мала Л Сучасна українська “міфологія про НАТО

Зайченко С. Интеграция Украины в НАТО: Опыт в освещения в эфире радиокомпании “Радио-три”

Грубась В. Формування образу НАТО серед молоді: проблеми та перспективи

Міщенко Н. Питання євроатлантичної інтеграції України: що хоче знати студентська молодь?

^ Захарс Т., Польська Я. Моніторинг центральних ЗМІ на предмет висвітлення питання вступу до НАТО (на прикладі “Фактів” та “Дзеркала тиждня”)

Мащенко К., Самокиш І. Інформування щодо НАТО: моніторинг вітчизняних ЗМІ

Мінаєв Г. Висвітлення проблематики НАТО у мережі Інтернет

^ Волобуєв В., Мальшина К. Етатистські ігри сучасності (Критичний погляд на євроатлантичну інтеграцію України)

Людмила Нестеренко

керівник Запорізького Центру з питань європейської та євроатлантичної інтеграції

^ ЗАПОРІЗЬКИЙ ЦЕНТР З ПИТАНЬ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ РОЗПОЧИНАЄ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ


Актуальність для українського суспільства питання євроатлантичної інтеграції не викликає сумніву. Сам факт використання дискусій навколо вступу України до НАТО у передвиборчій риториці різними політичними силами є свідченням його вагомості для суспільно-політичних орієнтирів. В той же час політична заангажованість, брак об’єктивної інформації, пострадянський стереотип НАТО як «агресивного військового блоку» значно ускладнює процес формування неупередженого ставлення до проблеми.

Позаполітична позиція, яку займають українські вищі навчальні заклади обумовлює формат їхньої участі в стратегії формування громадської думки, і, зокрема, молоді. Доволі показовим прикладом реалізації подібної стратегії «непрямого інформування» є діяльність Запорізького національного університету, яка відіграє важливу роль у формуванні євроатлантичних орієнтацій студентської молоді регіону. Лише протягом останніх двох років у ЗНУ проводилися:

  • круглий стіл «Стан та перспективи співробітництва Україна – НАТО» за активної участі студентів гуманітарних спеціальностей;

  • міжнародний семінар «Європейське покликання України – шляхи реалізації»;

  • серія тематичних книжкових виставок «Україна – НАТО: розмаїття культур», «Європейській вибір України», «Інформаційні та освітні аспекти співпраці Україна – НАТО» та ін., загальна мета яких – протидія агресивній політичній риториці навколо питання євроатлантичної інтеграції;

  • оформлено постійно працюючий інформаційний стенд «Україна – НАТО»;

  • створено електронну базу даних «Україна – НАТО» (у складі електронного каталогу Наукової бібліотеки ЗНУ), яка є результатом аналітичної обробки понад 500 найменувань періодичних видань, книг та документів і має зручний і простий інтерфейс користувача;

- проведення студентами факультету соціології і соціального управління моніторингів громадської думки щодо євроатлантичної інтеграції, у ході яких визначаються фактори впливу на формування ставлення суспільства до проблеми.

Важливими факторами успішності громадської роботи з питань європейської та євроатлантичної інтеграції є залучення об’єктивних даних з цих проблем до навчальних програм із загальних дисциплін, активна позиція викладачів у стимуляції зацікавленості названою тематикою, а також можливість задоволення інформаційних потреб студента, що виникатимуть у разі такого залучення: підготовка навчально-методичних рекомендацій щодо вивчення у вищих та середніх навчальних закладах питань європейської та євроатлантичної інтеграції, укладення підручників, навчально-методичних посібників.

З метою активізації такої роботи, надання їй системного та цілеспрямованого характеру, розширення сфери діяльності факультетів та кафедр ЗНУ в червні 2008 р. було створено на базі громадської організації «Запорізьке обласне товариство дослідників історії і культури Центральної та Східної Європи» Запорізький Центр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції.

Головною метою створення такого регіонального Центру на базі ЗНУ є сприяння вивченню та пропаганді історії політики, культури європейських країн, процесів європейської та євроатлантичної інтеграції, проведенню наукових досліджень, об’єктивне інформування громадськості нашого регіону для кращого розуміння суспільством переваг європейського та євроатлантичного курсу розвитку української держави, розвитку просвітницької діяльності у питаннях європейської інтеграції задля формування неупередженої громадської думки, ствердження європейської системи суспільних цінностей в Україні.

В реалізації стратегії на підвищення поінформованості місцевої громади в аспектах європейського та євроатлантичного співробітництва регіональний Центр водночас ставить за мету уникати «нової міфотворчості», зокрема, у питаннях «автоматичного покращення добробуту» за рахунок Європи чи НАТО, та сприяти самостійному формуванню особистої думки громадян стосовно поставленої проблеми.

У статуті організації визначені її основні завдання:

  • поширення інформації про європейські та євроатлантичні процеси в Україні та світі;

  • створення сприятливого інформаційного середовища для формування неупередженої громадської думки стосовно євроінтеграційних та євроатлантичних процесів;

  • підтримка євроінтеграційного вектору розвитку освітньої системи в Україні;

  • сприяння розвитку міжнародного наукового співробітництва як однієї з важливих ланок євроінтеграційного процесу.

В рамках своєї діяльності регіональний Центр планує:

  • організацію та проведення конференцій, симпозіумів, відкритих лекцій, семінарів, тренінгів, вікторин, презентацій та інших освітніх і пізнавально-культурних заходів з проблем європейської та євроатлантичної інтеграції;

  • організацію та проведення спільно з науковими установами та вищими навчальними закладами наукових досліджень у галузі європейської та євроатлантичної інтеграції в рамках національних та міжнародних дослідницьких програм, програм технічної допомоги тощо;

  • аналіз, узагальнення, систематизацію, видання та поширення – у тому числі через власний сайт у мережі Інтернет – об’єктивної неупередженої інформації про причини, хід і наслідки європейських та євроатлантичних інтеграційних процесів з метою формування громадської думки стосовно поставлених проблем;

  • реформування існуючих навчальних програм суспільно-гуманітарного циклу з метою залучення до них об’єктивних даних про НАТО; підготовку навчально-методичних рекомендацій щодо вивчення у вищих і середніх навчальних закладах питань євроатлантичної інтеграції, укладення підручників, навчально-методичних посібників;

  • всебічно взаємодіяти з національними та іноземними громадськими організаціями з питань європейської та євроатлантичної інтеграції; налагодити співробітництво з органами державної влади та міського самоврядування, неурядовими організаціями, інших ВНЗ, представниками дипломатичних місій, засобами масової інформації.

Реалізація таких непростих планів регіонального Центру буде здійснюватися за кількома векторами. Серед них освітня діяльність, де планується найближчим часом підготовка дидактичних матеріалів з питань європейської та євроатлантичної інтеграції для вчительського корпусу Запорізької області, організація науково-методичних семінарів з означеної проблематики. Це дозволить створити методичне забезпечення для впровадження у ВНЗ і школах м. Запоріжжя та області спеціального курсу з питань міжнародної безпеки, європейської та євроатлантичної інтеграції. Для активної участі молодого покоління в обговоренні означених проблем відбудуться конкурси студентських наукових робіт, студентські науково-практичні конференції присвячені ЄС, НАТО, вікторини з історії, географії та культури різних країн, що проводяться посольствами цих країн та Асоціацією сприяння міжнародному бізнесу та розвитку.

Центр планує також запрошення представників європейських структур та НАТО для читання лекцій, факультативних курсів, участі у «круглих столах» з викладачами, вчителями, студентами, громадськістю Запорізької області.

В інформаційній діяльності передбачається постійна і систематична робота з ЗМІ м. Запоріжжя та області, організація публічних диспутів між прихильниками і противниками європейської та євроатлантичної інтеграції України, створення власного Інтернет-сайту, участь у видавничій діяльності, підготовка тематичних інформаційних стендів, газет, організація та налагодження зв’язків з вищими навчальними закладами європейських країн.

Центр прагне сприяти організації культурних, наукових, ділових контактів між молоддю ЄС та України, міжнародних зустрічей спрямованих на підвищення рівня обізнаності молоді щодо принципів діяльності ЄС та євроатлантичних структур, культурного надбання європейських народів. Сьогодні у ЗНУ створюються технічні умови для участі у відкритих Інтернет-форумах з обговорення подій світового масштабу у режимі он-лайн під час «круглих столів» та дискусій.

У рамках Центру об’єднують зусилля науковці ЗНУ та області для розробки наукової проблематики європейської та євроатлантичної інтеграції. Тому Центр планує наукові публікації, участь у міжнародних наукових проектах, підготовку науковців з цих напрямів, дослідницьку співпрацю на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях.

Важливим для регіонального Центру також залишається і питання розробки методики та проведення громадського моніторингу дій місцевих органів влади, ЗМІ, громадських структур у сфері європейської та євроатлантичної інтеграції, характеристика стану суспільної думки та її показники.

Першим публічним заходом нашого Центру є сьогоднішній інформаційно-просвітницький семінар.


Федір Турченко

професор, проректор ЗНУ

^ ВСТУПНЕ СЛОВО ГОЛОВУЮЧОГО НА СЕМІНАРІ.

ПРОБЛЕМА ВИБОРУ УКРАЇНИ


Тема нашого інформаційно-просвітницького семінару – “Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України” – важлива для українського суспільства. Це дуже символічно, що сьогодні український народ стоїть перед певним вибором своєї подальшої долі. Символічним є те, він такий вибір має. Ще двадцять років тому про таку можливість доводилось тільки мріяти. Тоді все, що стосується майбутнього України, вирішувалося не в Україні. Для нас і за нас все вирішував московський Кремль. Саме він визначав, з якими країнами українському й іншим народам СРСР слід “дружити”, а які вважати “запеклими ворогами”. Та, власне, в біполярному світі, поділеному на сфери впливу двох ядерних наддержав – США та СРСР, на ліберальний Захід і комуністичний Схід, і вибору як такого бути вже не могло. У Європі з 1940–1950-х років міжнародні відносини визначалися протистоянням двох військово-політичних блоків – Організації Північноатлантичного договору (НАТО) та Організації Варшавського договору (ОВД), кожен із яких загрожував іншому і захищався від його загроз у відповідь.

Але з початку 1990-х років у світі багато що змінилося. Упали тоталітарні комуністичні режими, виявивши свою історичну неспроможність, відповідно, розпалися СРСР, “соціалістичний табір” і ОВД. Колишні учасники останнього і навіть три прибалтійські республіки колишнього СРСР вступили до НАТО, яка в результаті перетворилася ледь не на загальноєвропейську систему колективної безпеки. Та навіть Росія, що претендує на статус головної наступниці СРСР на міжнародній арені, на початку 2000-х років виявляла зацікавленість у вступі до НАТО, щоправда, не приховуючи сподівань на особливу, по суті, визначальну, роль у цій організації, що, звісно, неприйнятно для останньої.

Головне ж – змінився сам світ. Він прискорено глобалізується. Колишні локальні, або “другорядні” для світу, проблеми стали глобальними і торкаються тепер усіх великих і малих країн, усього населення планети. Колись єдина глобальна загроза – термоядерної війни між СРСР та США – змінилася тепер цілою грудою подібних загроз – екологічної катастрофи (зокрема, глобального потепління), міжнародного тероризму, неконтрольованого розповсюдження ядерної зброї, швидкого вичерпання природних ресурсів, передусім енергетичних, і загострення боротьби за контроль над ними тощо, а сьогодні до них додається ще й загроза економічного колапсу. Встояти одноосібно проти цих загроз, відсидітися в своїй “хаті скраю” жодна країна, в тому числі й Україна, вже не може. Сьогодні гострі проблеми своєї національної безпеки вона може вирішити тільки приєднавшись до якоїсь потужної системи колективної безпеки, такої, що акумулює головний технологічний потенціал світу і водночас зберігає суверенні права своїх учасників, забезпечує дотримання демократичних норм у політиці та прав людини. Наразі такою організацією виступає НАТО, під безпековою парасолькою якого функціонує співтовариство європейських держав – Євросоюз.

Отже, для України питання вибору зараз таке: в Євросоюзі та НАТО, чи поза їх межами; в європейській спільноті та системі колективної безпеки чи наодинці з численними ризиками для майбутнього. Адже ризики для її безпеки й територіальної цілісності пов’язані і з дуже суперечливою міжнародною поведінкою її північного сусіда, який, хоч і залежить від Заходу в більшості питань свого розвитку, проте, спираючись на великий ядерний та енергетичний потенціал, прагне “виторгувати” для себе у світі найсприятливіше “місце під сонцем”, у тому числі й за рахунок контролю над сусідніми державами (прикладом є остання війна з Грузією).

На нашому семінарі ми проаналізуємо цілу низку питань, пов’язаних із різними аспектами євроатлантичної інтеграції України: військовими, політичними, історичними, цивілізаційними, соціально-економічними, науково-освітніми. Особливу ж увагу приділимо проблемам об’єктивного інформування нашого суспільства, де ще живуть стереотипи мислення радянської доби, про суть і зміст євроатлантичної інтеграції України та про нинішній статус і функції НАТО, а також труднощам, які сьогодні спостерігаються в цьому інформуванні.


Вадим Гречанінов

генерал-майор, Президент Атлантичної Ради України

^ УКРАИНА И ПРОБЛЕМЫ ЕЕ ВОЕННОЙ БЕЗОПАСНОСТИ


В Восточноевропейском регионе сегодня, действительно, стало менее спокойно. А определенными «возмутителями спокойствия» в раскладе сил основных геополитических игроков стали Украина и Грузия. Они, с одной стороны, стремятся к самостоятельности в своих действиях на международной арене, а с другой – стали все яснее понимать, что в условиях сегодняшних межгосударственных противоречий с Россией, решить свои внешнеполитические задачи можно только в составе военно-политического союза, которым является Организация североатлантического договора (ОСАД - НАТО).

Вопросы национальной безопасности государства Украина в первую очередь связаны в военном отношении с боевой готовностью и возможностями ее Вооруженных Сил. Проанализируем их состояние.

Вооруженные Силы Украины за 17 лет независимости сокращены где-то с 1-го млн. человек до 200 тысяч. За все эти годы ВС ни разу не получили полностью деньги на свое развитие в размере бюджета, который им был определен Законом Украины "Об обороне" – 3% от ВВП. Ежегодно ВС финансировались по остаточному принципу, основные суммы выдавались в конце года. Величина их была в пределах 0,9 -1,2% от ВВП, что составляло по годам, по мере роста ВВП, от 900 млн. в 1990 годы до 2,2-х млрд. долл. в 2008 г. Для сравнения, при близкой по численности армии (200 тыс. человек), сегодня в странах НАТО военные бюджеты таковы: Великобритания (216 тыс.) – 53 млрд. долл.; Испания (150 тыс.) – 13 млрд. долл.; Польша (140 тыс.) – более 6 млрд. долл.; Франция (250 тыс.) – 35 млрд. долл. и т. д. Есть данные и о России: при Вооруженных Силах в 1.200 тыс. неофициальный военный бюджет составляет в 2008 году 70 млрд. долл.

Хроническая недостаточность средств приводит к тому, что распределение бюджета по основным расходным статьям и направлениям получается крайне неравномерным и искривленным. Так, если распределение средств в странах Запада делается по установившейся классической рациональной схеме: 50% - на содержание армии; 25% - на боевую подготовку; 25% - на приобретение новой техники и вооружения, то в Украине на содержание тратиться до 80% и более средств бюджета. За период с 1991 г. армия не получила ни одной единицы основных образцов вооружений в авиации, средствах ПВО и т.д.

Но все же Вооруженные Силы понемногу переходят на стандарты и структуры европейских стран. Одним из таких направлений является создание армии профессиональной по контракту. Хотя в Украине этот процесс проходит крайне медленно, неорганизованно и непрофессионально. Министры, которые ставили перед собой эту задачу, пытались решить ее так, чтобы найти контрактника, а не профессионала, так как профессионал из контрактника получается только в течение 3–5 лет. Сегодня контрактников набрано, по последним данным, 52%, но, сколько среди них профессионалов, не знает никто. При этом укажем и то, что украинский контрактник на первом году службы имеет денежный оклад аж 850грн., а на втором году - даже 1250грн. Смешно даже подумать, что при таком "высоком" материальном стимуле можно в европейской стране вырастить профессионала.

Несмотря на все трудности, Украина все же пытается создать современную армию, соответствующую западным образцам. Концептуально современная армия должна отвечать следующим стандартам:

- она должна иметь оптимальный состав, как по численности, так и по структуре: должно выдерживаться оптимальное соотношение между вилами и родами войск, между количеством генералов, офицеров, сержантского и рядового состава;

- современная армия должна обладать достаточной маневренностью – как в тактическом плане, так и в оперативном, как на территории страны, так и за ее пределами, а для этого следует иметь специально подготовленные части и подразделения;

- современная армия должна иметь высокоточное оружие достаточной дальности для ведения безконтактной войны, поскольку это обеспечивает сохранение большого процента воюющего личного состава;

- современная армия должна обладать достаточно эффективной системой ПВО;

- современная армия должна иметь оружие устрашения, которое является средством предотвращения или предупреждения войны.

Следует признать, украинские власти сейчас начинают разворачиваться в сторону армии, хотя пока еще как-то «полубоком». Во всяком случае, пришло понимание, что прежние рассуждения о том, что перед Украиной якобы нет непосредственных военных угроз, потеряли убедительность после кавказской «пятидневной войны». Боеспособная армия современному государству необходима. В этом плане действия России с позиции силы против Грузии подтверждает это. Россияне ввели на территорию другого государства (в Грузию) несколько десятков танков и бронетранспортеров, несколько сот и даже тысяч военнослужащих, подняли в воздух и направили в чужое воздушное пространство свои боевые самолеты, с моря обстреляли прибрежные территории. И все это сходит им с рук - получается, что хочу, то и делаю и при этом плюю на общемировые правила поведения. Для Украины это тоже предупреждение, тем более, что в прошлом июне в одной из российских газет были опубликованы три сценария войны, точнее – нападения России на Украину. Один из них предусматривает высадку десанта в Крыму и захват полуострова. Второй вариант предполагает захват и отторжение от Украины юго-восточной части страны, а третий – это военное вторжение с овладением "матери городов русских – Киева".

Все же, как охарактеризовать состояние Вооруженных Сил Украины сегодня? Армия постепенно переходит на стандарты НАТО, в связи с этим необходимо, хотя и коротко сказать об отношениях Украина – НАТО в военной сфере. Украина с 1994 г. принимает активное участие в Программе Партнерство ради мира (ПРМ). Вот и недавно, 14–28 июля в Черном море, в районе Одессы, в рамках ПРМ проходили крупномасштабные учения «Си-Бриз–2008», в которых вместе с Украиной принимали участие 16 стран, среди которых 11 стран НАТО. Кроме того, Украина участвует в девяти международных миротворческих миссиях под эгидой ООН и НАТО. Общее количество украинских миротворцев достигает около 600 человек.

Украина приняла решение участвовать в новых программах Альянса. Речь идет о так называемой вертолетной франко-британской вертолетной инициативе НАТО, об участии в силах реагирования НАТО, что, в свою очередь, требует подготовить под нужные стандарты механизированный батальон (на это потребуется 100 млн. евро). Кроме того, Украина присоединяется к Программе НАТО по обмену данными о воздушной обстановке. Это очень важный и ответственный шаг, он, по сути, переводит воздушное пространство Украины под контроль Европы, одновременно выводя его из прежнего воздушного пространства, единого с Россией. Дело в том, что в двух воздушных пространствах – натовском и российском – в системах опознавания для военной авиации действуют разные коды. Значит, вся военная авиация Украины должна перестроиться на них и далее сохранять их в тайне.

Вместе с тем, среди важных стандартов передовых западных государств Украиной не выполнены условия, которые относятся к социальным гарантиям военнослужащих: это и финансовое обеспечение, и решение жилищной проблемы, и многое другое.

Итак, наличие целого ряда проблем, связанных с обеспечением национальной безопасности Украины и первые шаги по их решению указывают на необходимость скорейшего реформирования Вооруженных Сил и скорейшего вступления страны в НАТО, рассматриваемого как подготовка к последующему вхождению в Европейский Союз.

Этим намерениям Украины, настойчиво, праведными и неправедными путями, противодействует Россия. Одной из причин такой ее политики является то, что в случае вступления Украины в НАТО, у нее не остается аргументов в пользу сохранения на территории Украины (якобы для ее «защиты») основных сил и структур Черноморского Флота (ЧФ). Дело ведь не в том, что дислокация ЧФ в Севастополе предотвратит вхождение Украины в НАТО. Альянс для предоставления Украине Пана действий относительно членства (ПДЧ) не требует вывода ЧФ из Севастополя – было бы лишь желание самой Украины. Претензии России на оставление ЧФ в Крыму на долгое время будут продолжаться и усиливаться как раз в случае невхождения Украины в НАТО. Следует представлять себе, что нахождение ЧФ РФ на территории Украины значительно повышает риск отторжения Севастополя и Крыма от Украины и переход их в состав Российской Федерации. Последствия такого акта должны учитываться и в руководстве НАТО, и правительствами стран-членов Альянса.

Немного истории. Советский Союз владел четырьмя флотами, которые в Вооруженных Силах по своим возможностям и силе градировались и располагались в следующем порядке: Северный, Тихоокеанский, Балтийский и Черноморский Флоты. В кругу военных специалистов существовали и выраженные в юмористическом виде названия этих четырех флотов. (Обратите внимание на совпадение начальных букв в официальном и неофициальном названиях Флотов):

Северный Флот - современный флот;

Тихоокеанский Флот - тоже флот;

Балтийский Флот - бывший флот;

Черноморский Флот - "чи флот, чи не флот".

Эти иронические обозначения флотов даны здесь только с целью показать, что ЧФ оценивали по боевым возможностям как наиболее слабый и географически не перспективный.

Действительно, в 1991–1992 гг., когда делилось имущество Советского Союза между бывшими его республиками, возможности и потенциал ЧФ оценивались в 14% от всех возможностей ВМС бывшего Союза. И эта цифра была близка к величине тех процентов (16%), которые, по расчетам специалистов, должны были бы отойти к Украине при разделе имущества СССР. Таким образом, складывались реальные экономические и юридические основы для приватизации Украиной ЧФ в целом. Однако этого, как известно, не произошло, и на сегодняшний день мы имеем то, что имеем и думаем только о том, как убрать ЧФ РФ с нашей территории сразу после 2017 года. Судя по всему, сделать это будет нелегко. Следует представлять и то, что с самого начала процесса переговоров РФ с Украиной в отношении пребывания ЧФ на территории Крыма, Россия задумывала полуостров не покидать.

Что же мы имеем сегодня, в 2008 году, относительно нахождения ЧФ РФ на территории Украины? Остаются не согласованными технические вопросы относительно базирования и использования объектов навигации, проблема увеличения оплаты за аренду, исходя из мировых стандартов (сейчас и на протяжении всех лет аренды оплата составляет около 100 млн. долларов США в год) и т.д. Эти вопросы неоднократно освещались в СМИ.

Одновременно усиливается давление на Украину со стороны России и даже откровенные высказывания ее лидеров о несостоятельности нашей государственности, а также уже нескрываемое стремление оставить ЧФ на территории Украины в Крыму, в Севастополе после 2017 года.

Какова же здесь позиция Запада? Западные политики высказываются в пользу Украины, делая упор на том, что ни тот угрожающий тон, который звучал во время Бухарестского саммита со стороны России, ни последующие заявления не имеют для НАТО никакого политического значения. НАТО и страны, входящие в Альянс, осуждают любые заявления по ущемлению государственного суверенитета Украины и считают это дестабилизирующим и контрпродуктивным шагом со стороны России. И вообще о высказывании Лужкова относительно "возвращения" Крыма, они говорят откровенно, что это бессмыслица.

Тем не менее, Украине, даже при всей поддержке Запада, следует быть внимательной и бдительной в отношениях с Россией, ведь мы еще не в НАТО, в то время как заявление Лужкова поддержало руководство проправительственной фракции в российской Думе, а сама Госдума 4-го июня предложила президенту и правительству рассмотреть вопрос о выходе России из Договора о дружбе, сотрудничестве и партнерстве с Украиной в случае реализации планов официального Киева по вступлению в НАТО.

Украина поставила вопрос о подготовки к выводу ЧФ за десять лет до окончания срока действия соглашения еще и потому, что Россия не готовиться покинуть Крым в 2017 году и делает это демонстративно. Это подтверждают не только многочисленные высказывания как официальных высокопоставленных, так и не официальных лиц, но и концептуальная позиция государства, а именно тот факт, что в России разработана и действует "Морская доктрина РФ на период до 2020 года", в которой не предусмотрена передислокация ЧФ на свою территорию.

Да и можно ли не на словах, а на деле подготовить за пределами Крыма, на российской территории полноценную по минимуму базу для нахождения и функционирования небольшого ЧФ? Ответим: можно, но только это строительство обойдется государству очень дорого. Начаты ли такие масштабные работы где-нибудь на побережье Черного моря на территории России? Нет, не начаты и, судя по всему, в планах России такие задачи и не стоят. По нашему мнению, они не начаты не только потому, что это дорого, а и потому, что нет смысла это делать для Флота, который для России давно потерял свое оперативно-стратегическое значение и в перспективе ничего масштабного представлять не может, так как Черное море — закрытое, внутреннее, и выход из него надежно контролируется страной-членом НАТО.

Черноморский флот - это сегодня политический козырь России в Черном море. В России, если по уму оценивать ситуацию, то все это понимают. И если еще в прошлом году были заявления российских руководителей о том, что, видимо, в ближайшее время Черноморский Флот будет понижен в статусе до флотилии, что, в свою очередь, должно было свидетельствовать о намерениях России снизить уровень милитаризации региона Черного моря, то в 2008 году политика в отношении ЧФ изменилась на 180 градусов. Главнокомандующий ВМС России адмирал Владимир Высоцкий выступил с заявлением по Черноморскому флоту, в котором "откровенно" пообещал, что Россия планирует увеличить число кораблей в составе ЧФ до 100 (!) (сейчас в составе Флота насчитывается 35 кораблей при численности личного состава до 25 тысяч человек). Думаю, что ни один офицер, ни один прапорщик или старшина ЧФ РФ не может поверить словам адмирала, потому, что трезво представляет ситуацию со стоимостью и реальными возможностями России в этом отношении. Ведь с момента распада Советского Союза ЧФ получил всего одну новую боевую единицу – малый ракетный корабль на воздушной подушке "Самум", а по оценкам специалистов в самом лучшем случае по финансовым и другим возможностям ЧФ может получить до 2017 года один–два сторожевых корабля. И все!

Украина, в свою очередь, стремясь получить ПДЧ и в дальнейшем интегрироваться в НАТО, стала достаточно активно и предметно заниматься вопросами подготовки к уходу в 2017 году ЧФ РФ с ее территории. При этом, оценивая вопросы безопасности, в Украине анализируют, что степень общей безопасности в регионе, как таковой, не нарушится, если ЧФ со всеми своими основными коммуникациями будет перебазирован так же на побережье Черного моря, но на три сотни километров к Востоку, на российскую территорию. В то же время Украине уже сложилась устойчивая понимание того, что нахождение ЧФ РФ и пролонгация этого после 2017 года может привести к потере Украиной не только Севастополя, но и Крыма. Позиция и настойчивость Украины заслуживают уважение в мире, а в России делают вид, что этого не понимают.

В итоге получается так, что вакуум безопасности в районе Черного моря пока сохраняется. И главная причина этому – имперские великодержавные амбиции России. Думаю, что РФ здесь перестаралась, переиграла сама себя в агрессивности по отношению, в первую очередь к Украине и Грузии, которые, по сути, вынуждены искать поддержку у третьей стороны. В данном случае это выражается в стремлении этих стран получить сигнал со стороны евроатлантического сообщества в форме предоставления Плана действий по обретению членства в НАТО. И далее упорно трудиться в этом направлении для того, чтобы в дальнейшем стать полноправным членом соответствующих объединяющих европейских и евроатлантических структур безопасности.

  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconСпівробітництво Україна-нато у парламенській сфері
України з нато складається з трьох елементів це співпраця Верховної Ради України (вру) з Парламентською Асамблеєю (ПА) нато, законодавче...
Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconШановні колеги! Інститут економіки І права Черкаський національного університету ім. Б. Хмельницького (Україна) Центр європейської та євроатлантичної інтеграції
Актуальні проблеми формування громадянського суспільства та становлення правової держави ”
Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconІнформаційно-бібліографічний відділ
Про схвалення Концепції Державної цільової програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері європейської...
Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconСпівробітництво Україна-нато у військовій сфері Поточний стан та основні перспективи на майбутнє
Військова співпраці з Альянсом здійснюється в рамках Річних Цільових Планів Україна-нато, Індивідуальної програми партнерства, а...
Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconЗвіт про стан виконання Цільового плану
На виконання Указу Президента України від 02. 03. 2009 р. №116/2009 «Про Цільовий план Україна – нато на 2009 рік у рамках Плану...
Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconФісанов Володимир Петрович
Українські реалії І нато // Проблеми прикордонних регіонів у контексті розширення нато / Матеріали науково-практичного семінару,...
Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconПлан заходів з виконання Цільового плану Україна нато на 2009 рік
Україна – нато високого рівня та консультації спільних робочих груп з питань воєнної реформи, економічної безпеки, планування дій...
Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconСумський Центр європейської та євроатлантичної інформації напрями роботи
С І нато, їх діяльність, форми співпраці та можливі перспективи членства України в єс
Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconПро затвердження Плану заходів з виконання Державної цільової програми інформування громадськості з питань євроатлантичної інтеграції України на 2008-2011 роки
З метою виконання постанови Кабінету Міністрів України від 28. 05. 2008 р. №502 „Про затвердження Державної цільової програми інформування...
Громадської ліги Україна-нато міністерства закордонних справ України Матеріали інформаційно-просвітницького семінару «Роль суспільства у здійсненні політики євроатлантичної інтеграції України» iconСпівробітництво Україна-нато у сфері науки І захисту довкілля
Україна приділяє велику увагу питанням розширення співробітництва у галузі науки й охорони довкілля з країнами-членами та партнерами...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи