Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання icon

Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання




НазваМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання
Сторінка1/2
Дата07.10.2012
Розмір0.53 Mb.
ТипМетодичні вказівки
джерело
  1   2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА ОСТРОГРАДСЬКОГО




МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ЩОДО САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

«ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ»

ДЛЯ СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ ТА ЗАОЧНОЇ ФОРМ НАВЧАННЯ

СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ :

6.050100 - «ОБЛІК І АУДИТ»( У ТОМУ ЧИСЛІ СКОРОЧЕНИЙ ТЕРМІН НАВЧАННЯ); 6.050100 – «ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА» (У ТОМУ ЧИСЛІ СКОРОЧЕНИЙ ТЕРМІН НАВЧАННЯ); 6.05100 – «ФІНАНСИ»; 6.050100 – «МАРКЕТИНГ»


КРЕМЕНЧУК 2010


Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «Державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання зі спеціальностей: 6.050100 - «Облік і аудит» (у тому числі скорочений термін навчання), 6.050100 – «Економіка підприємства» (у тому числі скорочений термін навчання), 6.0510 – "Фінанси", 6.050100 – «Маркетинг»


Укладач к.е.н., доцент Н.М. Яценко

Рецензент к.е.н., доцент Т.В. Семко


Кафедра економічної теорії


Затверджено методичною радою КДПУ

Протокол № ___ від “___” ______ 2010 р.

Заступник голови методичної ради ___________ доц. С.А. Сергієнко

ЗМІСТ


Вступ.................................................................................................................

4

1. Теми та погодинний розклад лекцій і самостійної роботи.............

6

2. Перелік тем та питань з навчальної дисципліни..............................

7

3. Питання до модульного контролю....................................................

42

Список літератури............................................................................................

44















^ ВСТУП

Одним з важливих елементів навчального процесу є самостійна робота студента.

Метою самостійної роботи є закріплення знань студентів, отриманих на лекційних і практичних заняттях, та набуття навичок самостійної роботи.

Державне регулювання економіки належить до дисциплін макроекономічної теорії, що розглядає економіку з точки зору єдиного цілого на основі аналізу структури та динаміки економічної системи. Це вчення про прогноз загального рівня національного обсягу виробництва, капітальних вкладень, виробничих фондів, сукупного попиту і сукупної пропозиції, про правові та економічні важелі державного регулювання економіки. Воно базується на основах економічної теорії, використовує основні положення галузевих економічних дисциплін, статистики, математики та інших.

Вища економічна школа покликана в рамках сучасної базової вищої освіти формувати у молодого спеціаліста економічне мислення на основі глибокого розуміння процесів, явищ і зв’язків в економічній системі суспільства, а також чинників, що їх визначають, засобів і методів розв’язання поточних і стратегічних економічних проблем.

^ Мета викладання дисципліни полягає у розкритті методології, методики та організаційних основ державного регулювання економіки.

Особливого значення набуває з’ясування ролі інструментів регулювання, а саме - прогнозування, планування, програмування. В умовах ринкової трансформації економіки України підвищується необхідність усвідомленого впливу держави на формування сучасних цивілізованих соціально-економічних відносин.

Навчальний матеріал ґрунтується на положеннях сучасної економічної теорії і менеджменту, а також Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів державних органів.

^ Головними завданнями дисципліни є розкриття: сутності, мети і завдань державного регулювання економіки; теоретичних основ формування та реалізації стратегії соціально-економічної політики держави; методологічних основ, методів і засобів впливу держави на економічний та соціальний розвиток і соціально-економічні процеси; сутності, функцій, методології та методики соціально-економічного прогнозування, державного програмування і макроекономічного планування; особливостей державного регулювання різних сфер господарської та соціальної діяльності; світового досвіду державного регулювання економіки.

^ До основних видів самостійної роботи студентів з цього курсу належать:

а) опрацювання лекційного матеріалу;

б) опрацювання програмного матеріалу, що не викладається в лекціях;

в) підготовка до поточних семінарських занять;

г) підготовка до модульної діагностики;

д) підготовка контрольної роботи.

Місце виконання самостійної роботи - читальна зала бібліотеки, електрона бібліотека.

Проведення консультацій викладачів здійснюється відповідно до графіка консультацій викладачів.



  1. ^ ТЕМИ ТА ПОГОДИННИЙ РОЗКЛАД ЛЕКЦІЙ І САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

Таблиця 1



п/п
Тема

Денна форма навчання

Заочна форма навчання

Кількість годин (лекції)

Кількість годин (сам. роб.)

Кількість годин (лекції)

Кількість годин (сам. роб.)

104

106

107

104, 106, 107

104, 106, 107

104, 106

107

1

2

3

4

5

6

7

8

9

Модуль І

1

Державне регулювання як функція держави

1

2

1

2

0,5

4

4

2

Стратегія соціально-економічного розвитку країни

1

2

1

2

0,5

4

4

3

Фінансова політика

2

4

2

2

0,5

4

4

4

Структурна та інвестиційна політика

1

2

1

2

0,5

4

4

5

Науково-технічна та інноваційна політика

2

4

2

4

0,5

4

4




Усього з модуля І

7

14

7

12

2,5

20

20

Модуль ІІ

6

Державне регулювання підприємництва

1

2

1

2

0,5

3

3

7

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1

2

1

2

0,5

3

3

8

Державне регулювання цін та інфляції

1

2

1

2

0,5

2

2

9

Регіональна економічна політика

1

2

1

2

0,5

2

2

10

Суспільний сектор економіки як об’єкт державного регулювання

1

2

1

2

0,5

2

2

11

Соціальна політика

1

2

1

2

0,5

2

2

12

Державне регулювання природоохоронної діяльності

1

2

1

3

0,5

2

2




Усього з модуля ІІ

7

14

7

15

3,5

16

16




Усього

14

28

14

27

6

36

36


^ 2 ПЕРЕЛІК ТЕМ І ПИТАНЬ З НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ


Тема 1 Державне регулювання як функція держави

1. Недоліки ринкового саморегулювання.

2. Функції держави в сучасній економіці.

3. Сутність та методи державного регулювання економіки.

4. Система органів державного регулювання економіки.

Короткі теоретичні відомості

Мета теми. Вивчення теми дасть змогу студентам зрозуміти роль держави в економіці, визначитися щодо сутності, об’єктів, суб’єктів та методів державного регулювання економіки.

Недоліки ринкового саморегулювання: неспроможність конкуренції; нездатність економіки забезпечувати людей суспільними товарами; зовнішні ефекти (екстерналії); неповнота ринків; недосконалість інформації; економічна нестабільність.

Функції держави у сучасній економіці: політична, соціальна, міжнародна, економічна. Економічні функції держави: емісійна; формування правових засад функціонування економіки; усунення недоліків ринкового саморегулювання; перерозподіл доходів; забезпечення людей обов’язковими товарами.

Державна економічна політика — цілеспрямований вплив на економічні процеси на макро- і мікрорівні, створення та вдосконалення умов економічного розвитку відповідно до певного суспільного устрою.

Державне регулювання економіки — система знань про сутність, закономірності, дії та правила застосування типових методів та засобів впливу держави на хід соціально-економічного розвитку, спрямованих на досягнення цілей державної економічної політики.

Державне управління економікою — організуючий і регулювальний вплив держави на економічну діяльність суб’єктів ринку з метою впорядкування її та підвищення результативності.

Об’єктом державного регулювання економіки є економічна система держави, тобто об’єкти державного регулювання економіки і макроекономіки є тими самими. У зв’язку з цим методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і, передовсім, макроекономіка.

Об’єктами державного регулювання економіки виступають також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон’юнктура тощо); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів тощо).

Суб’єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (Президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

Для розв’язання складних соціально-економічних проблем, усебічного врахування приватних, колективних і суспільних інтересів та формування продуманих рішень держава може залучати наукові установи, політичні партії, громадські та релігійні організації.

Методи державного регулювання економіки. Методи прямого та непрямого (опосередкованого) регулювання.

Методи прямого впливу безпосередньо діють на функціонування суб’єктів ринку. Такий безпосередній вплив здійснюється за допомогою інструментів адміністративно-правового характеру, які регламентують діяльність суб’єктів господарювання, та економічних інструментів прямого впливу. Основними інструментами прямого державного регулювання є: нормативно-правові акти, директивні заходи макроекономічних планів і цільових комплексних програм, державні замовлення, централізовано встановлені ціни, нормативи, ліцензії, квоти, державні бюджетні витрати, ліміти тощо.

Методи непрямого регулювання — це методи, які регламентують поведінку суб’єктів ринку не прямо, а опосередковано, через створення певного економічного середовища, яке змушує їх діяти у потрібному державі напрямі. До методів непрямого регулювання належать інструменти фіскального, бюджетного, грошово-кредитного, інвестиційного, амортизаційного, інноваційного та інших напрямів економічної політики, а також методи морального та інших напрямів економічної політики, а також методи морального переконування.

Система органів державного регулювання економіки. Роль державних органів України у впровадженні економічної політики: Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Національного банку, Антимонопольного комітету, Фонду державного майна, міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади України, місцевих державних адміністрацій. Основні положення концепції адміністративної реформи.

Література: [14, с. 12- 27; 17, с. 5-29; 26, с. 4-23].


Тема 2 Стратегія соціально-економічного розвитку країни

1. Сутність соціально – економічної стратегії.

2. Соціально – економічне прогнозування.

3. Макроекономічне планування.

4. Державне програмно – цільове планування.

Короткі теоретичні відомості

Мета теми. Вивчення теми дасть змогу студентам зрозуміти сутність соціально-економічного прогнозування, макроекономічного планування і державного програмно-цільового планування як засобів формування та реалізації стратегії соціально-економічного розвитку країни.

Стратегія — це детальний, усебічний комплексний план, спрямований на втілення місії організації (держави). Місія держави зумовлена самою її сутністю, чітко визначеною метою її існування.

Сутність ДРЕ потребує налагодженого механізму побудови цілей , у тому числі логічного просування від абстрактного загального передбачення (футурології) до конкретного прогнозування, далі – макроекономічного планування та програмування.

Ієрархія цілей здійснюється способом їх розміщення в порядку зниження пріоритетності (ранжирування). Для цього спочатку визначаються найбільш пріоритетні цілі (цілі першого рівня), далі - найбільш суттєві з тих, що залишилися (цілі другого рівня і т.д.).

Прогноз — це науково обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому, а також про альтернативні шляхи і строки досягнення такого стану. Процес розроблення прогнозів називається прогнозуванням. Одним з найважливіших напрямів прогнозування суспільного розвитку є соціально-економічне прогнозування.

Соціально-економічне прогнозування є складовою ширшого поняття — передбачення як випереджувального відображення дійсності. Залежно від ступеня конкретизації досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу, прогноз і план (програму).

Функції соціально–економічного прогнозування: науковий аналіз процесів і тенденцій, дослідження об’єктивних зв’язків соціально–економічних явищ, оцінка об’єкта прогнозування, виявлення альтернатив розвитку.

Принципи соціально–економічного прогнозування забезпечують методологічну єдність різноманітних методів і моделей розробки прогнозів. Розрізняють таки принципи: цілеспрямованості, системності, наукової обґрунтованості, адекватності, альтернативності.

Класифікація прогнозів може здійснюватися за такими ознаками: за масштабами об’єкта, за часом випереджання, за елементами відтворення, за функціями прогнозу, за джерелами прогнозної інформації й т.д.

Методи прогнозування можливо поділити на дві групи: інтуїтивні й формалізовані.

Інтуїтивні (експертні) базуються на використанні експертної інформації. Розрізняють індивідуальні та колективні експертні оцінки.

До формалізованих методів прогнозування належать методи прогнозної екстраполяції та моделювання.

Макроекономічне планування — це особливий вид діяльності держави щодо визначення стратегічних, тактичних та оперативних цілей планового періоду, а також способів досягнення таких цілей.

Принципами макроекономічного планування є: єдність економіки та політики за пріоритету політики, єдність централізму та самостійності суб’єктів ринку, принцип ефективності, принцип сполучення загальних і локальних інтересів за пріоритету інтересів більш високого рангу.

Основними методами планово-економічних розрахунків є балансовий та нормативний.

Балансовий метод планово-економічних розрахунків — метод розрахунків, що уможливлює узгодження між потребами та засобами для їх забезпечення.

Нормативний метод планово-економічних розрахунків — метод, оснований на використанні прогресивної, науково обґрунтованої системи норм і нормативів.

Цільова комплексна програма (ЦКП) –це документ, у якому міститься визначений за ресурсами, виконавцями та строками здійснення комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей.

Класифікація ЦКП здійснюється за різними ознаками. За складом, рівнем, сферою впливу та реалізації виділяють таки програми: міждержавні, державні, міжгалузеві, галузеві, міжрегіональні, регіональні, локальні. За характером і специфікою проблем і цілей розрізняють програми: соціально-економічні, виробничі, науково-технічні, екологічні, інституціональні, регіональні. За терміном виконання програми поділяють на: довгострокові на період 5-10 років, середньострокові - 1-5 років, короткострокові до – 1 року.

Література: [14, с. 49 – 71; 17, с. 39 – 82; 23, с. 16 – 34; 26, с. 34-78].


Тема 3 Фінансова політика

1. Фінансово–бюджетне регулювання економіки країни.

2. Податки як інструмент державного регулювання економіки.

3. Грошово–кредитне регулювання.

4. Державні замовлення як спосіб задоволення державних потреб.

Короткі теоретичні відомості

Мета теми. Вивчення теми дасть змогу студентам отримати знання щодо сутності, методів і засобів бюджетного та грошово-кредитного регулювання економіки.

Фінансово–бюджетне регулювання - основний комплекс засобів державного регулювання фінансової системи, насамперед використання державних фінансів.

Державні фінанси складаються з державного бюджету та позабюджетних фондів. Через них відбувається перерозподіл значної частини ВВП країни. Основна частка державних доходів і витрат здійснюється через бюджетну систему. Бюджетна система України складається з Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів.

Бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій певної організації.

Державний бюджет – це річний план державних витрат і джерел їх покриття.

Консолідований державний бюджет країни – бюджет центрального уряду та бюджети місцевих органів влади.

Структура Державного бюджету відображає структуру бюджетних доходів і бюджетних видатків.

Ідеальне виконання Державного бюджету – повне покриття державних видатків доходами, а ще краще - наявність залишку засобів (профіциту) Державного бюджету. Частіше має місце дефіцит Державного бюджету, тобто перевищення видатків над доходами. Бюджетний дефіцит – перевищення державних доходів над видатками. Профіціт державного бюджету – перевищення доходів над державними витратами.

Політика «дешевих грошей» — політика, спрямована на збільшення грошової пропозиції.

Політика «дорогих грошей» — політика, спрямована на зменшення грошової пропозиції.

Фінансова політика держави – заходи держави щодо мобілізації фінансових ресурсів та їх розподілу й використання на базі фінансового законодавства для реалізації соціально-економічних цілей розвитку суспільства.

Податок – обов’язковий платіж, який стягується до бюджету з юридичних осіб та громадян. Податки виконують функції: фіскальну, соціальну і регулювальну функції.

Податкова система – це сукупність податків, принципів їх установлення, а також методів форм і методів їх контролю та відповідальності за порушення податкового законодавства. Розрізняють державні, регіональні й місцеві податки, збори і платежі, податки поділяються на загальні та специфічні, а також на прямі й непрямі.

Правовою основою грошово-кредитного регулювання є Конституція України, закони „Про банки і банківську діяльність”, „Про Національний банк України” та інші нормативно–правові акти.

Стратегічною метою кредитно-грошової політики є допомога економічної системи у досягненні такого рівня виробництва, який характеризується станом повної зайнятості та відсутністю інфляції. Для реалізації цілей грошово-кредитної політики використовують засоби прямого і непрямого впливу.

Державні замовлення є інструментом задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах). Правову основу функціонування механізму державних закупівель в Україні складають Закон України «Про поставки продукції для державних потреб» та інші нормативно-правові акти.

Література: [14, с. 74 – 91; 17, с. 82 – 131; 23, с. 35 -65; 26, с.79-101].


Тема 4 Структурна та інвестиційна політика


1. Структура та структурні зрушення в розвитку економіки.

2. Державне регулювання інвестиційної діяльності.

Короткі теоретичні відомості

Мета теми. Вивчення теми дасть змогу студентам зрозуміти сутність структури економіки та отримати уявлення про засоби державного регулювання структурних змін в економіці та державної інвестиційної політики.

Економіка будь-якої країни є складною системою, тобто сукупністю якісно визначених підсистем, між якими існує закономірний зв’язок. Системі притаманні специфічні ознаки: система складається з підсистем (елементів); кожна підсистема (елемент) має всі ознаки системи; кожна підсистема (елемент) складається з підсистем (елементів) нижчого рівня; усі підсистеми (елементи) взаємопов’язані. Співвідношення, які відображають взаємозв’язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки у процесі її розвитку, характеризуються поняттям «структури економіки».

Структура економіки — це співвідношення різних елементів економічної системи, що відображають народногосподарські пропорції та стан суспільного поділу праці.

Критерії визначення структури економіки

  • обсяги виробленої продукції та наданих послуг (абсолютні чи відносні);

  • чисельність зайнятого населення;

  • обсяг спожитого капіталу (вартість основних фондів).

Показники структури економіки:

  • натуральні;

  • вартісні.

Основні види структури економіки: відтворювальна, галузева, територіальна, соціальна, зовнішньоекономічна.

Державна інвестиційна політика — це комплекс правових, адміністративних та економічних заходів держави, спрямованих на поширення та активізацію інвестиційних процесів. Розрізняють державні інвестиційні політики: пасивну та активну.

Фактори, що визначають і впливають на інвестиційну політику держави:

  • рівень розвитку економіки в цілому;

  • структура економіки та завдання щодо її вдосконалення;

  • стан основних виробничих фондів, ефективність їх використання;

  • рівень науково-технічного розвитку країни;

  • фінансові можливості, тип та ефективність державного управління;

  • ступінь розвитку інститутів ринкової інфраструктури.

Основні види інвестиційної діяльності, які є об'єкта державного регулювання:

  • реальні інвестиції (капіталовкладення),

  • фінансові інвестиції,

  • інтелектуальні інвестиції.

Державне регулювання інвестиційної діяльності включає:

  • пряме управління інвестиціями;

  • регулювання умов інвестиційної діяльності (опосередковане управління);

  • контроль за законністю здійснення інвестиційної діяльності всіма учасниками та інвесторами.

Література: [14, с. 106 – 117; 17, с. 131 – 166; 23, с. 66 -94; 26 с. 102-131].


Тема 5 Науково-технічна та інноваційна політика


1. Необхідність та сутність науково-технічної політики.

2. Методи реалізації науково-технічної політики.

3. Державне регулювання інноваційних процесів.

Короткі теоретичні відомості

Мета теми. Вивчення теми дасть змогу студентам зрозуміти сутність науково-технічного прогресу (НТП) і отримати уявлення про форми, методи та засоби реалізації науково-технічної політики і державного регулювання інноваційних процесів.

Узагальнення історичного досвіду різних країн переконливо доводить, що НТП є внутрішнім фактором розвитку економіки і характеризується органічним впливом науки і техніки на розвиток виробництва. Отже, науково-технічний прогрес є ендогенним фактором економічного розвитку

Науково–технічна політика – це політика держави щодо формування умов, сприятливих для ефективного науково–техничного розвитку країни, зокрема цілі, форми та методи діяльності держави у науково–технічній сфері.

Умови ефективного науково-технічного розвитку країни: раціональна мотивація використання НТП у виробництві; соціальна ефективність упровадження результатів НТП (забезпечення соціалізації економіки, поліпшення умов праці, захист навколишнього середовища тощо); конкуренція у науково-технічній сфері й захист авторських прав; забезпечення інтеграції науково-дослідних, виробничих та фінансових структур; державна підтримка розвитку інноваційних процесів.

Основні цілі науково-технічної політики:

  • розвиток і підтримка фундаментальної та прикладної науки, науково-дослідних та проектно-конструкторських робіт;

  • стимулювання НТП;

  • стратегічний, науковий і технологічний прориви;

  • підтримка інноваційної діяльності в економіці;

  • раціональне використання науково-технічного потенціалу країни;

  • зосередження інвестиційних ресурсів на формуванні національних технологічних лідерів;

  • суспільна мотивація та підтримка інтелектуальної праці.

Методи реалізації науково-технічної політики поділяються на дві групи - на методи прямого і непрямого впливу.

Методи прямого регулювання передбачають безпосередню участь держави у розв’язанні як загальних проблем науково технічного розвитку, так і проблем його окремих сфер та напрямів.

Методи непрямого регулювання створюють правові та економічні умови для прискорення науково-технічного прогресу, але це не означає, що такі умови мають бути однакові для всіх галузей розвитку науки і техніки. Держава може їх диференціювати відповідно до пріоритетних напрямів та програм.

Інновація – це впровадження будь-якої нової речі, новини, реформи. Інновація (англ. innovation) – процес, орієнтований на створення, розвиток і якісне вдосконалення нових видів виробів, технологій, організаційних форм. Характеризується новими формами інтеграції науки та виробництва, передбачає участь різних організацій і відомств. Розрізняють дві форми інноваційного процесу: простий внутрішньо організаційний (натуральна форма); розширений.

^ Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами:

  • сприяння зростанню інноваційної активності, що забезпечує підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції;

  • орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які складають основу сучасного технологічного прогресу;

  • узгодження державної інноваційної політики з ефективним функціонуванням конкуренції в інноваційній діяльності, захистом інтелектуальної власності;

  • сприяння розвитку інноваційної діяльності в регіонах України, міжрегіональному і міжнародному трансферту технологій.

Література: [14, с. 137 – 142; 17 ст. 167 - 210, 23 ст. 95 -114, 26 ст.132-143].


Тема 6 Державне регулювання підприємництва

  1. Підприємництво як об’єкт державного регулювання.

  2. Роль держави у процесі становлення підприємницького середовища в Україні.

  3. Механізм державного регулювання підприємництва.

  4. Фінансові важелі державної підприємницької політики.


Короткі теоретичні відомості

Мета теми — дати студентам знання про методи державного регулювання підприємництва.

Підприємництво – ініціативна самостійна господарсько–фінансова діяльність суб'єктів на свій ризик, під власну фінансову та майнову відповідальність у межах чинного законодавства, спрямована на досягнення комерційного успіху.

Підприємницька діяльність виступає в певних організаційних формах, що включають її: суб’єкти, об’єкти, права підприємців, обов’язки підприємців.

Перехід до інноваційної моделі підприємницької діяльності породжує нові її форми:

  • венчурне підприємництво (бізнес);

  • інжиніринг;

  • лізинг;

  • технопарки;

  • торговельну мережу;

  • франчайзинг та ін.

Необхідність державного регулювання підприємницької діяльності зумовлена :

  • важливістю формування ринкової економіки підприємницького типу;

  • значенням становлення вітчизняного підприємництва для розвитку національної економіки та суспільного життя країни; відсутністю нормальних макроекономічних умов для бізнесу;

  • складністю і тривалістю процесу переходу до ринкової економіки.

Державне регулювання підприємництва — це система правових, організаційних та регулятивно-контролювальних заходів держави, спрямованих на створення сприятливого підприємницького середовища й управління державним сектором для забезпечення ефективності та конкурентоспроможності національної економіки.

Підприємницьке середовище — сукупність умов, що впливають на формування і розвиток підприємництва. Воно складається з таких основних елементів: економічних умов (факторів), політичної ситуації; правового середовища, соціально-культурного і демографічного середовища, технологічного середовища, природно-географічного середовища та інституційно-організаційного середовища.

Економічний зміст державної підтримки полягає в розробці та реалізації системи державних програм науково-технічного, ресурсного, фінансового, консультативного, кадрового та іншого сприяння розвитку підприємництва.

Державні програми підтримки можуть виконуватись центральною чи місцевою владою, суспільними структурами або через приватні організації, яким з цією метою надаються державні субсидії.

За економічним призначенням фінансові важелі, що використовуються в межах їх державницької підприємницької політики, поділяють на дві групи: перша – заходи податкового регулювання та сприяння самоінвестуванню підприємництва; друга - фінансово-інвестиційні методи державного впливу на бізнес.

Основними формами та методами державної фінансово – інвестиційної підтримки підприємництва є:

  • застосування дотацій, субсидій, субвенцій;

  • державні й місцеві замовлення;

  • надання позик і гарантій державними та регіональними органами;

  • сприяння розвитку фінансово – промислових груп;

  • фінансова підтримка загальнодержавних фондів та регіональних фінансових інститутів.

Література: [14, с. 92 – 100; 17, с. 210 – 245; 23, с. 115 –123; 26, с.144-173].


Тема 7 Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності

1. Засади зовнішньоекономічної діяльності.

2. Регулювання торговельної діяльності.

3. Іноземне інвестування.

4. Роль держави в залученні іноземних кредитів.

Короткі теоретичні відомості

Мета теми — дати студентам знання про основні види та методи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД).

Державне регулювання ЗЕД є об’єктивною необхідністю. Таке регулювання спрямоване на забезпечення захисту інтересів країни та суб’єктів її зовнішньоекономічної діяльності, створення для останніх однакових можливостей розвивати всі види підприємницької діяльності та напрями використання доходів і здійснення інвестицій, на розвиток конкуренції та обмеження монополізму.

Зовнішньоекономічна діяльність — це зоснована на взаємовигідних економічних відносинах діяльність у галузі міжнародної торгівлі, руху капіталів, міграції робочої сили, передачі технологій. Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності передбачає створення певних умов та механізмів для ефективного розвитку відносин суб’єктів господарювання у різних країнах.

Об’єкти регулювання ЗЕД : зовнішня торгівля, міжнародний рух капіталів, валютні та кредитні відносини, науково–технічний обмін.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється за допомогою правових, адміністративних та економічних методів.

Зовнішня торгівля — це система економічних відносин країн, метою яких є ввезення або вивезення товарів та послуг. У зовнішньоекономічній політиці виділяють дві форми – протекціонізм і фритредерство (вільна торгівля).

Політика вільної торгівлі не передбачає втручання держави в зовнішню торгівлю. За цих умов експортно-імпортні відносини регулює не держава, а ринок на підставі співвідношення попиту та пропозиції.

Протекціонізм — це державна політика захисту внутрішнього ринку від іноземної конкуренції через систему певних обмежень.

Регулювання зовнішньоторговельної діяльності здійснюється за допомогою економічних та адміністративних методів. Економічні методи, у свою чергу, поділяються на тарифні й нетарифні. Митний тариф — це систематизований перелік товарів із зазначенням мита, яким вони обкладаються під час перетину митного кордону країни.

Мито — це податок, який стягується митними органами з товарів, що вивозяться або ввозяться на територію країни.

До нетарифних методів державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності відносять: надання субсидій виробникам експортних товарів, пільгове експортне кредитування, застосування індикативних цін, установлення мінімальної митної вартості на окремі товари та ін.

Політика України щодо державного регулювання іноземних інвестицій визначається Законами «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про захист іноземних інвестицій» тощо, а також постановами Кабінету Міністрів України «Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій», «Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора» та ін. Цими документами визначаються загальні засади державного регулювання іноземних інвестицій, суб'єкти, види і форми інвестування, порядок контролю за здійсненням інвестицій та державні гарантії їхнього захисту.

Форми здійснення інвестицій різноманітні:

  • пайова участь у спільних підприємствах;

  • придбання частки у діючих підприємствах;

  • створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам;

  • придбання в повну власність діючих підприємств;

  • придбання рухомого чи нерухомого майна;

  • придбання прав на користування землею, концесій на використання природних ресурсів та ін.

Міжнародний кредит — це економічні відносини, що виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою позичання валютних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки та сплати винагороди (відсотків) за користування.

Залежно від суб'єктів кредитних відносин розрізняють такі види міжнародного кредиту:

  • міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту,

  • банківський кредит у зовнішній торгівлі,

  • міждержавні (міжурядові) кредити,

  • кредити регіональних банків розвитку (ЄБРР);

  • кредити міжнародних та валютно-фінансових організацій (МВФ, СБ).

За видами кредити розрізняють наступні:

  • товарні, які експортери надають своїм покупцям;

  • валютні, що надаються банками в грошовій формі.

За термінами повернення міжнародні кредити поділяються на:

  • короткострокові — до року;

  • середньострокові — від 1 до 5 років;

  • довгострокові — понад 5 років.

Література: [14, с.151 – 157; 17, с. 251 – 271; 23, с.124 – 145; 26, с.174-197].


Тема 8 Державне регулювання цін та інфляції


  1. Необхідність та методи державного регулювання цін.

  2. Антиінфляційна політика.

Короткі теоретичні відомості

Мета теми — дати студентам знання про засоби і методи державної цінової та антиінфляційної політики.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: законами «Про ціни і ціноутворення», «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо.

^ Державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових заходів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економічної ситуації у країні.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах:

  1. обмеження рівня ціни,

  2. уведення податкових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробників та споживачів,

  3. державна підтримка цін через дотації.

Це втручання здійснюється за допомогою методів державного регулювання: прямих й непрямих.

До прямих методів належать: установлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок, датування виробників деяких товарів, укладання договорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулювальний потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу.

Під дисципліною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки.

Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Інфляційні процеси можуть виникати під впливом двох чинників:

  1. грошових — емісія паперових грошей, швидкість їх обертання, стан фінансово-кредитної системи, відношення національної валюти до інших валют;

  2. виробничих (негрошових) — монополізація виробництва, брак конкуренції, структурні перекоси в матеріальному виробництві та ціновій політиці, витратний характер економіки.

Грошові чинники формують інфляцію попиту, яка виявляється в перевищенні сукупного попиту над пропозицією і виникненні надлишкової платоспроможності. Переповнення каналів обігу грошовою масою знецінює грошову одиницю, що є найхарактернішою ознакою інфляції попиту в її класичному вигляді.

Виробничі фактори спричиняють інфляцію витрат, яку ще називають інфляцією пропозиції. Хоча причиною цієї інфляції також є гроші, але вони відіграють тут пасивну роль. Головним її імпульсом стає збільшення витрат виробництва в результаті підвищення заробітної плати та цін на сировину, матеріали, устаткування.

Антиінфляційна політика — це комплекс відповідних заходів державного регулювання економіки, які спрямовані на боротьбу з інфляцією.

Застосовуються такі класичні напрями антиінфляційної політики:

  1. дефляційна політика (регулювання попиту),

  2. політика доходів (регулювання витрат),

  3. адаптаційна політика.

Сутність дефляційної політики полягає у тиску на окремі елементи платоспроможного попиту з метою його обмеження та формування нового співвідношення попиту і пропозиції як щодо товарів, так і щодо грошей. На практиці з метою регулювання попиту використовуються заходи грошово-кредитної, структурно-інвестиційної та бюджетної політики.

Політика доходів, сутність якої полягає в прямому обмеженні зростання цін і доходів, передовсім - заробітної плати. Політика доходів чинить подвійний вплив на інфляцію, обмежуючи розміри підвищення цін і заробітної плати, політика доходів зменшує зростання витрат на виробництво товарів, до ціни яких входять ці величини. Це гальмує саморозвиток інфляційних процесів.

Водночас стримування зростання заробітної плати спричиняє обмеження платоспроможного попиту, що негативно впливає на економіку. Тому політика доходів часто використовується в поєднанні із заходами дефляційної політики.

Адаптаційна політика спрямована на припинення інфляційних очікувань, тобто на подолання побоювань суб'єктів економічної системи щодо безперервного подорожчання товарів і знецінення заощаджень. Намагаючись зберегти свій життєвий рівень під час постійного зростання цін, населення перестає заощаджувати і збільшує поточний попит. Підвищення останнього спричиняє чергове зростання цін, яке знову посилює адаптивні інфляційні очікування. У такій спосіб утворюється надзвичайно небезпечний для економіки самочинний механізм інфляції, який важко зупинити.

Література: [17, с. 277-301; 23, с.146-152; 26, с. 197 - 235].


Тема 9 Регіональна економічна політика

  1. Регіональна економічна політика – зміст та завдання.

  2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави.

  3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів.

  4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону.



Короткі теоретичні відомості

Мета теми. Вивчення теми має на меті дати студентам знання про сутність, завдання та механізм реалізації державної регіональної економічної політики.

Державна регіональна економічна політика (ДРЕП) – це сукупність організаційно-правових та економічних заходів, які здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.

Об'єктами ДРЕП є територіальні утворення, у межах яких здійснюється державне управління та місцеве самоврядування, склад цих об'єктів визначається адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням України.

Суб'єктами ДРЕП є органи держаної влади, представницькі органи місцевого самоврядування, які розв’язують проблеми розвитку регіону. Регіональна політика держави передбачає поступове вирівнювання існуючих відмінностей між економічними й соціальними рівням розвитку окремих регіонів, зважаючи на їх історичні, демографічні, природно-ресурсні та економічні особливості.

Предметом ДРЕП є як розподіл влади між центром і регіоном, такі практична діяльність держави в регіонах.

Принципи ДРЕП.

  1. Узгодження загальнодержавних інтересів і пріоритетів з регіональними і місцевими.

  2. Підвищення економічної самостійності регіонів шляхом чіткого розмежування повноважень.

  3. Відповідальність органів державної влади й управління за прийняті рішення.

  4. Комплексне розв’язання економічних, соціальних, екологічних проблем регіону.


Механізм державного регулювання включає:

  1. законодавчо-нормативну базу;

  2. бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективну підтримку окремих регіонів з боку держави;

  3. реалізацію державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку, відповідних адміністративно-територіальних утворень;

  4. створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

  5. розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Держава спрямовує й координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації економічної безпеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової, науково-технічної політики та інших загальнодержавних пріоритетів та програм.

Об'єктами державного регулювання стають природно-економічні регіони з підприємствами всіх форм власності, що знаходяться на цій території.

Державне регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-територіального регулювання.

Специфічно-територіальне регулювання визначає конкретні методи державного регулювання розвитку регіонів, через проведення типологізації регіонів на макро- і мікрорівнях.

Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального розвитку; структура господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

Складовим елементом ДРЕП є державна регіональна фінансова політика (ДРФП), тобто сукупність державних фінансових заходів для розв'язання фінансових проблем регіонів.

ДРФП передбачає ряд заходів щодо вдосконалення пропорцій розподілу доходів і видатків зведеного бюджету між Державним бюджетом і місцевими бюджетами відповідно до компетенції, функцій та обов'язків, які виконують центральні та місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

Основними інструментами забезпечення цієї політики є частка закріплених за територіями доходів у бюджетах на всіх рівнях бюджетної системи, місцеві податки і збори, нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також дотації, субсидії та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.

Проведення ДРФП передбачає застосування відповідної системи бюджетного регулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи (по вертикалі та по горизонталі) з урахуванням рівнів забезпечення територій країни об'єктами соціальної інфраструктури та застосування фінансових нормативів забезпеченості потреб населення.

Література: [14, с. 178- 188; 17, с. 301 – 331; 23, с.170 –183; 26, с. 245 – 264].


Тема 10 Суспільний сектор економіки як об'єкт державного регулювання

  1. Сутність суспільного сектора економіки.

  2. Кошториси доходів і расходів установ суспільного сектору.

  3. Фінансування установ суспільного сектору економіки.

Короткі теоретичні відомості

Мета теми — дати студентам знання про сутність суспільного сектору економіки, кошториси доходів і витрат установ суспільного сектору, про фінансування установ суспільного сектору економіки та регулювання суспільного сектору економіки.

Суттєву роль в економіці України відіграє державний сектор економіки. Нині у сфері управління центральних і місцевих органів виконавчої влади знаходиться близько 3,5 тис. державних підприємств, з них у промисловості — близько 1,4 тис. Корпоративні права держави складають понад 1700 державних пакетів акцій у статутних фондах відкритих акціонерних товариств. Питома вага чистого прибутку державних підприємств у загальному обсязі становить понад 55 %.

Система національних рахунків згідно з класифікацією інституційних одиниць розрізняє п'ять секторів (груп) інституційних одиниць, які є однорідними з точки зору функцій, котрі вони виконують в економічному процесі, та способу фінансування витрат. Такими групами є: сектор загального державного управління; сектор нефінансових корпорацій, тобто підприємства, які виробляють продукти та надають нефінансові послуги; сектор фінансових корпорацій; сектор домашніх господарств; сектор некомерційних організацій, які обслуговують домашні господарства.

До сектору загального державного управління (СЗДУ) відносять державні установи та організації, що фінансуються, в основному з державного та місцевих бюджетів. До їх складу входять установи та організації загального управління, фінансів, регулювання економіки, науково-дослідної діяльності, охорони навколишнього природного середовища, оборони, підтримування внутрішнього порядку, безкоштовного або пільгового обслуговування населення у сферах освіти, охорони здоров'я, фізкультури і спорту, культури і мистецтва, соціального забезпечення.

Формування і реалізація стратегії розвитку сектору загального державного управління в Україні здійснюється за допомогою соціально-економічних прогнозів, державного та місцевих бюджетів, Державної програми економічного та соціального розвитку України та інших державних регіональних і галузевих програм.

Обґрунтування заходів, спрямованих на досягнення цілей розвитку суспільного сектору, передбачає прогнозування доходів і видатків державного бюджету та державних цільових фондів, планування обсягів продукції (робіт, послуг) і формування проектів державних контрактів на поставки продукції (робіт, послуг), необхідних для задоволення державних потреб.

Головним фінансовим джерелом регулювання діяльності установ і організацій державного сектору, підтримки добробуту населення та ділової активності, поєднання соціальної справедливості та економічної ефективності, поточних і перспективних потреб суспільства є Державний бюджет. Через відповідні бюджетні призначення установи СЗДУ розробляють кошториси, які є своєрідними «бюджетами» установ державного сектору.

Фінансування органів влади і управління здійснюється виключно за рахунок державного і місцевих бюджетів. З Державного бюджету здійснюються видатки на державне управління, утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади, а також Президента України. Через місцеві бюджети фінансуються представницька і виконавча влада АР Крим, а також органи місцевого самоврядування.

Кошторис бюджетної установи є основним плановим документом, який надає повноваження бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і спрямування коштів для виконання установою своїх функцій та досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень. Бюджетні призначення — це повноваження, надане головному розпоряднику бюджетних коштів Бюджетним кодексом, Законом Про Державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет, що має кількісні та часові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.

Кошторис має дві складові: загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету, та розподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетною установою своїх функцій; спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджету на конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійснення відповідних видатків згідно із законодавством, а також на реалізацію пріоритетних заходів, пов'язаних із виконанням установою основних функцій.

Робота зі складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів здійснюється поетапно і має бути узгодженою з відповідними стадіями бюджетного процесу.

^ 1. Розроблення проектів кошторисів. Підставою для складання проектів кошторисів є доведені Міністерством фінансів України, Мінфіном АР Крим і місцевими фінансовими органами до головних розпорядників відомості про граничні обсяги видатків загального фонду проекту відповідного бюджету на наступний рік.

2. Розгляд і затвердження кошторисів.

Лімітна довідка — це документ, який містить затверджені бюджетні призначення (установлені бюджетні асигнування) та їх помісячний розподіл, а також інші показники, необхідні для уточнення проектів кошторисів і складання проектів планів асигнувань.

^ 3. Виконання кошторисів. Розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисами і планами асигнувань, за наявності витягу, доведеного органом Державного казначейства України, що підтверджує відповідність цих документів даним казначейського обліку. Одержувачі бюджетних коштів це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації, що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як фінансову підтримку, або вповноважені органами державної влади на виконання державних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.

Державні закупівлі — це засіб державного регулювання економіки, який передбачає, по-перше, формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів товарів (робіт, послуг), необхідних для задоволення державних потреб, та, по-друге, укладання державних договорів на поставку (закупівлю) продукції серед підприємств (організацій, установ). Інакше кажучи, державна закупівля— це придбання замовником товарів за державні кошти.

Правову основу функціонування механізму державних закупівель становлять: закони України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» (2000 р.), «Про внесення змін до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти"» (2003 р.); постанови КМ України «Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням», «Про організацію та проведення торгів (тендерів) у сфері державних закупівель товарів (робіт, послуг)», «Про створення єдиної системи закупівель товарів (робіт, послуг) за рахунок коштів Державного бюджету та іноземних кредитів, що залучаються під гарантії Кабінету Міністрів України», «Про організацію навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів з питань здійснення процедури закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти» та інші нормативно-правові акти.

Державні закупівлі є інструментом задоволення державних потреб. Державні потреби — це потреби країни у продукції, необхідній для розв'язання соціально-економічних проблем, підтримання обороноздатності країни та її безпеки, створення й підтримання на належному рівні державних матеріальних резервів, реалізації державних і міждержавних ЦКП, забезпечення функціонування установ сектору загального державного управління.

Перелік видів продукції (робіт, послуг), необхідних для забезпечення державних потреб, визначається Кабінетом Міністрів. Цей перелік формується на підставі політики державних пріоритетів, досліджень кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків, завдань макроекономічних планів (програм).

Для обґрунтування ресурсної забезпеченості державних потреб Управління державних закупівель Мінекономіки України розробляє однопродуктові матеріальні баланси попиту і пропозиції найважливіших видів продукції, які включаються до балансового розділу Державної програми економічного і соціального розвитку України.

Література: [17, с. 331-356; 23, с.184-193; 26, с. 265-281].
  1   2

Схожі:

Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни " аудит 1, 2" для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «Аудит 1, 2» студентів денної та заочної форм навчання зі спеціальності...
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «Основи автоматизації машин» для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з вивчення навчальної дисципліни «Основи автоматизації машин» для студентів денної та...
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни " податки І податкова політика" для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни „Податки І податкова політика” для студентів денної та заочної...
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «податкова система» для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни „Податкова система” для студентів денної та заочної форм навчання...
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни "міжнародна економіка" для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни “Міжнародна економіка” для студентів денної та заочної форм навчання...
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни „вступ до спеціальності для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни „Вступ до спеціальності” для студентів денної та заочної форм...
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни "cудова бухгалтерія" для студентів денної та заочної форм навчання зі спеціальності
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни "Cудова бухгалтерія" для студентів денної та заочної форм навчання...
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з вивчення навчальної дисципліни " організація виробництва та маркетинг " для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з вивчення навчальної дисципліни “Організація виробництва та маркетинг” для студентів...
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «управління витратами» для студентів денної та заочної форм навчання
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «Управління витратами» для студентів денної та заочної форм навчання...
Методичні вказівки щодо самостійної роботи з навчальної дисципліни «державне регулювання економіки» для студентів денної та заочної форм навчання iconМетодичні вказівки щодо виконання контрольної роботи з навчальної дисципліни «державне право зарубіжних країн» для студентів денної та заочної
Методичні вказівки щодо виконання контрольної роботи з вивчення навчальної дисципліни «державне право зарубіжних країн» для студентів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи