Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка icon

Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка




НазваМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка
Сторінка1/4
Дата08.10.2014
Розмір0.5 Mb.
ТипПрограма
  1   2   3   4

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЛІТЕРАТУРНОЇ ТВОРЧОСТІ ІМЕНІ АНДРІЯ МАЛИШКА


Затверджено” Рекомендовано

На засіданні Приймальної комісії Вченою радою Інституту української

НПУ ім. М. П. Драгоманова філології та літературної творчості

імені Андрія Малишка

Протокол №__ від « 3 »березня 2014р. Протокол №5 від «26» лютого 2014р.

Голова Приймальної комісії Голова Вченої ради

Андрущенко В. П. / Висоцький А.В.



Програма
фахового вступного випробування

з української мови і літератури при вступі на навчання для здобуття

освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»

на базі здобутого освітньо-кваліфікаційного рівня «Молодший спеціаліст»

напрям підготовки 0203 Філологія

спеціальність 6.020303 «Українська мова та література»


Київ - 2014

  1. ^ ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА ПРОГРАМИ ФАХОВОГО ВИПРОБУВАННЯ


Програму з української мови та літератури для вступників розроблено на основі чинних програм з української мови для 5-11 класів, чинних програм з української літератури для 5-11 класів, а також програми Українського центру оцінювання якості освіти.

Матеріал програми розподілено за такими розділами: «Українська мова» («Фонетика. Графіка», «Орфоепія», «Орфографія», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис. Пунктуація», «Лінгвістика тексту», «Стилістика») і «Українська література» («Усна народна творчість», «Давня українська література», «Література кінця ХУІІІ - початку ХХ ст.», «Література ХХ ст.», «Творчість українських письменників-емігрантів», «Сучасний літературний процес», «Теорія літератури», «Літературні стилі та напрями»).


До вступників висувають такі вимоги:

  • знати зміст мовних понять і термінів;

  • розпізнавати мовні явища й закономірності;

  • групувати і класифікувати вивчені мовні явища;

  • визначати істотні ознаки мовних явищ;

  • розуміти значення й особливості функціонування мовних одиниць;

  • установлювати причинно-наслідкові зв’язки мовних явищ;

  • застосовувати знання з фонології, лексикології, фразеології, морфеміки, словотвору, морфології, синтаксису, лінгвістики тексту і стилістики в практичних ситуаціях;

  • розуміти фактичний зміст, причинно-наслідкові зв’язки, тему, основну думку і виражально-зображальні засоби прочитаного тексту;

  • оцінювати мовлення з погляду дотримання основних орфоепічних, лексичних, морфологічних, синтаксичних норм української мови;

  • оцінювати письмові висловлювання з погляду мовного оформлення й ефективності досягнення поставлених комунікативних завдань;

  • відрізняти випадки правильного використання мовних засобів від помилкових;

  • створювати власні висловлення, чітко формулюючи тезу, наводячи переконливі аргументи, використовуючи доречні приклади, логічно й послідовно викладаючи думки та формулюючи відповідні висновки;

  • використовувати різноманітні виражальні засоби, граматичні конструкції, лексичне і фразеологічне багатство української мови в процесі спілкування для оптимального досягнення мети спілкування;

  • оформлювати письмове мовлення відповідно до орфографічних, граматичних і пунктуаційних норм української мови;

  • знати особливості розвитку української літератури в різні історичні періоди;

  • знати імена представників певного літературного періоду;

  • знати авторів вивчених творів;

  • орієнтуватися в основних стильових тенденціях літератури певного історичного періоду;

  • знати основні літературні напрями, течії (угруповання, школи), їх представників;

  • розуміти ідейні та мистецькі засади, що об’єднали представників угруповання або школи;

  • знати основні відомості про життя й творчість письменників;

  • знати зміст художніх творів, що ввійшли до переліку;

  • ідентифікувати героя, подію тощо за авторською характеристикою, назвою твору, фрагментом з твору;

  • визначати місце й роль митця в літературному процесі доби;

  • знати основні теоретико-літературні поняття, передбачені програмою;

  • уміти визначати в запропонованих творах тропи, передбачені програмою;

  • аналізувати літературний твір чи його уривок;

  • визначати найхарактерніші ознаки літературних напрямів і течій;

  • визначати найхарактерніші особливості літературного процесу певного періоду та ознаки індивідуального стилю митця;

  • порівнювати літературні явища.




  1. ^ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ АБІТУРІЄНТА НА ВСТУПНОМУ ФАХОВОМУ ВИПРОБУВАННІ

(ТІЛЬКИ ДЛЯ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ)

За шкалою університету

Визначення

Характеристика відповідей абітурієнта

на питання теоретичного змісту

на питання практичного змісту

100-123 бали

Низький

Абітурієнт не усвідомлює змісту питань, тому його відповіді не конкретні, не висвітлюють тему. Абітурієнт не має текстуального знання програмного твору, наукової літератури. Відсутня логіка викладу у відповідях на запитання.

Обсяг виконання практичних завдань < 50%. Відповідь містить фактичні, орфографічні та пунктуаційні помилки.

124-149 балів

Задовільний

Відповіді на питання білета мають фрагментарний, несистемний характер. Абітурієнт досить поверхово володіє знаннями, текстами; його відповіді рясніють другорядними міркуваннями, що безпосередньо не стосуються запитань білета. Крім того, абітурієнт припускається мовних помилок.

Обсяг виконання практичних завдань - у межах 50-75%. Трапляються помилки.

150-174 балів

Достатній

У відповідях на питання білета трапляються окремі неточності або помилки непринципового характеру. Абітурієнт демонструє розуміння матеріалу, вміння застосовувати теоретичні знання на практиці. У відповідях дотримана логіка викладу, мова відповіді літературна.

Обсяг правильно розв'язаних завдань >75%. Результат містить окремі неточності і незначні помилки.

175-200 балів

Високий

Абітурієнт дає повну і розгорнуту відповідь на питання білета, ілюструє теоретичні положення прикладами. Відповіді абітурієнта свідчать про розуміння матеріалу і знання основних поглядів учених. Мова викладу літературна.

Обсяг правильно виконаних завдань - 100%. Відповідь супроводжується ґрунтовним поясненням. Помилки відсутні.


Оцінювання рівня знань абітурієнтів здійснюється кожним із членів предметної комісії окремо відповідно до критеріїв оцінки. Загальний бал оцінювання рівня знань абітурієнта виводиться за результатами обговорення оцінок відповідей абітурієнта кожним членом комісії . Бали (оцінки) вступного фахового випробування виголошує голова предметної комісії усім абітурієнтам, які брали участь у випробуванні після закінчення іспиту.

  1. ^ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ СПІВБЕСІДИ

Фахова комісія аналізує результати співбесіди методом експертної оцінки й колегіально приймає рішення: «рекомендовано до зарахування» або «не рекомендовано до зарахування» - з урахуванням співбесіди з мови (української, російської).

  1. ^ ЗМІСТ ПРОГРАМИ ФАХОВОГО ВИПРОБУВАННЯ (СПІВБЕСІДИ)


УКРАЇНСЬКА МОВА

Фонетика. Графіка

Фонетика як розділ мовознавчої науки, що вивчає звукову систему мови. Звуки мови. Голосні і приголосні звуки. Склад голосних української мови. Склад приголосних української мови. Приголосні дзвінкі і глухі, тверді і м’які. Чергування голосних української мови, зокрема чергування [о], [е] з [і]. Чергування приголосних української мови: [г] - [ж] - [з], [к] - [ч] - [ц],[х] - [ш] - [с ]. Основні випадки чергування [у] - [в], [і] - [й]. Склад. Основні правила складоподілу. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків.

Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Співвідношення звуків і букв я, ю, є, ї, щ та їх звукове значення. Букви г, ґ та їх звукове значення.

Орфоепія

Вимова голосних (наголошених і ненаголошених). Вимова приголосних звуків: 1) [дж], [дз], [де']; 2) [ґ]; 3) [ж], [ч], [ш], [дж]; 4) груп приголосних (уподібнення, спрощення); 5) м’яких приголосних; 6) подовжених приголосних. Вимова слів з апострофом.

Орфографія

Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [е], [и], [о] в коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом. Подвоєння й подовження приголосних. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо. Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Правопис префіксів і суфіксів. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Правопис слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Правопис складних слів разом і через дефіс. Складноскорочені слова. Написання чоловічих і жіночих імен, по батькові, прізвищ.

^ Лексикологія. Фразеологія

Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика. Суспільно- політична і ділова лексика. Терміни. Лексика української мови з погляду активного і пасивного вживання. Історизми, архаїзми. Неологізми. Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі словосполучення і вирази. Основні типи словників.

^ Будова слова. Словотвір

Будова слова. Основа слова і закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально-суфіксальний, суфіксальний, безафіксний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Основні способи творення іменників, прикметників, дієслів, прислівників. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні о, е у складних словах. Зміни приголосних при творенні відносних прикметників за допомогою суфікса -ськ-; вищого ступеня прикметників і прислівників за допомогою суфікса -ш-; іменників за допомогою суфікса -ств-; іменників із суфіксом -ин(а)- від прикметників на -ськ-, -цьк-. Словотвірний аналіз слова.

Морфологія

Іменник як частина мови. Значення іменника, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, конкретні та абстрактні, назви істот й неістот. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінки іменників. Кількість і значення відмінків в українській мові (питання до конкретних відмінків). Перша відміна. Особливості вживання та написання відмінкових форм. Друга відміна. Особливості відмінювання іменників ІІ відміни. Відмінкові закінчення родового, давального, орудного відмінків однини. Особливості відмінювання іменників чоловічого роду з основою на -Р. Третя відміна іменників. Особливості відмінювання. Четверта відміна іменників. Особливості відмінювання. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Творення іменників. Морфологічний аналіз іменників за схемою: початкова форма, власна чи загальна назва, конкретна чи абстрактна, істота чи неістота, рід, число, відмінок, група, синтаксична роль.

Прикметник як частина мови. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Явища взаємопереходу прикметників з одного розряду в інший. Якісні прикметники. Ступені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста та складена форми). Повні й короткі форми якісних прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда та м’яка групи). Правопис: одна і дві букви -н- у прикметниках. Творення прикметників, перехід прикметників в іменники. Морфологічний аналіз прикметників: початкова форма, розряд за значенням, ступінь порівняння (для якісних), рід, число, відмінок, група, синтаксична роль.

Числівник як частина мови. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (власне кількісні, дробові, збірні, неозначено-кількісні) і порядкові. Групи числівників за будовою: прості, складні, складені. Типи відмінювання кількісних числівників: 1) один, одна, одне, одні; 2) два, три, чотири; 3) від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят, ...вісімдесят; 4) сорок, дев ’яносто, сто; 5) двісті - дев ’ятсот; 6) нуль, тисяча, мільйон, мільярд; 7) збірні; 8) дробові. Порядкові числівники, особливості їх відмінювання та написання. Творення числівників. Морфологічний аналіз числівників: початкова форма, розряд за значенням, група за будовою, рід (для порядкових), відмінок, синтаксична роль.

Займенник як частина мови. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійні, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Написання разом і через дефіс. Написання займенників з прийменником. Творення займенників. Морфологічний аналіз займенників: початкова форма, з якою частиною мови співвідносний, розряд за значенням, рід, число, відмінок, синтаксична роль.

Дієслово як частина мови. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий, теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного і наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І і II дієвідміни. Особові і числові форми дієслів (теперішнього і майбутнього часу й наказового способу). Родові і числові форми дієслів (минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього і простого майбутнього часу. Морфологічний аналіз дієслів: початкова форма, вид, час, спосіб, особа, рід, число, дієвідміна, синтаксична роль.

Дієприкметник як особлива форма дієслова. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні і пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми на -но, -то. Морфологічний аналіз: початкова форма, активний чи пасивний, від якого дієслова утворений, за допомогою якого суфікса утворений, вид, час, рід, число, відмінок, синтаксична роль.

Дієприслівник як особлива форма дієслова. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот. Морфологічний аналіз дієприслівників: вид, від якої основи дієслова утворений, за допомогою якого суфікса, синтаксична роль.

Прислівник як частина мови. Значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням: означальні (якісно-означальні, кількісно-означальні і способу дії) та обставинні (місця, часу, причини, мети). Ступені порівняння якісно-означальних прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Морфологічний аналіз: розряд за значенням, ступінь порівняння (для якісно- означальних прислівників), синтаксична роль.

Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) і похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості, складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Морфологічний аналіз прийменника: група за походженням, група за будовою, з якою відмінковою формою іменника вживається.

Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, причинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Морфологічний аналіз: сполучник, розряд за значенням і синтаксичною роллю, група за будовою. Синтаксична роль.

Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні. Морфологічний аналіз: частка, група за значенням і вживанням.

Вигук як частина мови. Групи вигуків за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова.

^ Синтаксис. Пунктуація

Завдання синтаксису та пунктуації. Словосполучення і речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами і частинами складного речення. Словосполучення. Головне і залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені і поширені. Способи підрядного зв’язку слів у словосполученні: узгодження, керування, прилягання.

Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Типи речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладні й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання). Розділові знаки в кінці речення.

Просте двоскладне речення. Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження. Основні функції та способи вираження компонентів складеного присудка: вираження граматичного значення присудка (функція допоміжної частини) та вираження основного лексичного значення присудка (функція основної частини - неозначеної форми дієслова чи іменної частини). Тире між підметом і присудком.

Односкладні речення. Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень.

Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні. Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Способи вираження означень. Написання непоширених прикладок через дефіс; прикладки, що беруться в лапки. Додаток прямий і непрямий. Способи вираження додатків. Типи обставин за значенням і способи їхнього вираження. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок).

Речення з однорідними членами. Способи поєднання однорідних членів речення між собою: а) сурядний сполучник; б) інтонація. Кома між однорідними членами. Однорідні й неоднорідні означення. Узагальнювальні слова в реченнях

з однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальнювальних словах у реченнях з однорідними членами.

^ Речення зі звертанням. Форми вираження звертання. Звертання непоширені й поширені. Розділові знаки при звертанні.

Речення зі вставними словами, словосполученнями, реченнями, їх значення. Розділові знаки при них.

^ Речення з відокремленими членами. Відокремлені означення, прикладки - непоширені й поширені. Зв’язок відокремлених означень з пояснювальними словами; означення узгоджені й неузгоджені. Відокремлені додатки. Зв’язок відокремлених додатків з іншими членами речення. Відокремлені обставини. Способи їхнього вираження. Відокремлені уточнювальні члени речення. Розділові знаки при відокремлених членах речення.

Складне речення. Ознаки складного речення. Засоби зв’язку простих речень у складному: 1) інтонація та сполучники або сполучні слова; 2) інтонація. Типи складних речень за способом зв’язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення.

Складносурядне речення. Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складносурядному реченні. Змістові зв’язки між частинами складносурядного речення. Розділові знаки у складносурядних реченнях.

Складнопідрядне речення. Головне й підрядне речення. Способи вираження залежності підрядних речень. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Розділові знаки між головним і підрядним реченнями. Основні види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способу дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Підрядні речення, що стосуються окремих членів у головному реченні; підрядні речення, що стосуються головного речення в цілому.

Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв’язку між частинами: 1) складнопідрядні речення з послідовною підрядністю; 2) складнопідрядні речення з однорідною підрядністю; 3) складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю. Поняття послідовної підрядності, однорідної підрядності та неоднорідної підрядності. Розділові знаки в складнопідрядному реченні з кількома підрядними.

Безсполучникове складне речення. Типи безсполучникових складних речень за характером відношень між частинами-реченнями: 1) з однорідними частинами-реченнями (рівноправними); 2) з неоднорідними частинами (пояснюваною і пояснювальною). Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку. Складні речення з сурядним і підрядним зв’язком. Складне речення із сполучниковим і безсполучниковим зв’язком.

Способи відтворення чужого мовлення. Пряма і непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Інтонація й розділові знаки при прямій мові. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Розділові знаки при цитаті. Діалог. Розділові знаки при діалозі.

Синтаксичний розбір простого речення:

1. Тип речення за метою висловлювання: розповідне, питальне, спонукальне. 2. Тип речення за емоційним забарвленням: окличне, неокличне. 3. Тип речення за складом граматичної основи: двоскладне, односкладне (означено-особове, неозначено-особове, узагальнено-особове, безособове, називне). 4. Тип речення за наявністю чи відсутністю другорядних членів: непоширене, поширене. 5. Тип речення за наявністю необхідних членів речення: повне, неповне. 6. Тип речення за наявністю чи відсутністю ускладнювальних засобів: неускладнені, ускладнені (однорідними членами, звертаннями, вставними словами, словосполученнями, реченнями, відокремленими членами). 7. Аналіз членів речення. 8. Розділові знаки в реченні.

Синтаксичний розбір складного речення: 1. Тип речення за характером синтаксичних відношень і зв'язків між його частинами (складносурядне, складнопідрядне, безсполучникове, складне із сурядним і підрядним зв’язком, складне із сполучниковим і безсполучниковим зв’язком). 2. Кількість частин- речень і характер змістових зв’язків між ними. 3. Способи вираження зв’язку між частинами: інтонація, сполучники чи сполучні слова. 4. Аналіз кожної частини як простого речення. 5. Розділові знаки в реченні. 6. Графічна схема речення (за шкільним підручником).

Лінгвістика тексту

Текст, поділ тексту на абзаци, мікротеми. Складне синтаксичне ціле (ССЦ), його основні ознаки. ССЦ й абзац.

Типи мовлення (розповідь, опис, роздум). Структура тексту типу розповіді, опису, роздуму. Вимоги до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність).

Стилістика

Поняття про стиль і стилістичну норму. Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їх основні ознаки, функції.
^ УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
Усна народна творчість

Українські історичні пісні.

Пісні про звитяжну боротьбу козаків із турецько-татарськими нападниками («Зажурилась Україна», «Та, ой, як крикнув же козак Сірко»); про боротьбу проти соціального та національного гніту («Ой Морозе, Морозенку», «Максим козак Залізняк», «Чи не той то Хміль», «За Сибіром сонце сходить»). Образи історичних осіб, лицарів-оборонців рідної землі, створені народною уявою.

Пісні Марусі Чурай. «Засвіт встали козаченьки», «Віють вітри, віють буйні», «Ой не ходи, Грицю».

Легендарна поетеса з Полтави. Трагічна історія її життя. Пісні, що стали народними. Їхня популярність, фольклорна основа, народнопоетичні образи.

Українські народні думи. «Маруся Богуславка» .

Героїчний епос українського народу. Кобзарі та лірники − виконавці народних дум (О. Вересай, Г.Гончаренко, М.Кравченко та ін.). Жанрова своєрідність, історична основа, героїчний зміст дум. Специфічність поетичної форми, ритму. Морально-етична проблематика. Проблема вибору, душевна роздвоєність Марусі Богуславки між любов’ю до рідної землі та становищем дружини турецького вельможі («Маруся Богуславка»).

Балади. Балада «Бондарівна».

Тематика, зміст, образи народних балад.

^ Давня українська література

«Слово про похід Ігорів». Історичне підґрунтя твору. Поема і літописне оповідання про похід Ігоря на половців. Проблема авторства. Природа в поемі. Образ Руської землі. Образи Ігоря, Всеволода, Святослава Київського. Образ Ярославни, його композиційна та ідейно-естетична роль.

^ Григорій Сковорода. «Бджола та Шершень», «Всякому місту − звичай і права», «De libertate», «Пісня 28» (із «Саду Божественних пісень»).

Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали. «Сад божественних пісень», «Байки харківські», філософські трактати. Біблійна основа творчості Г.Сковороди та його вчення про самопізнання і «сродний труд». Проповідь житейської невибагливості, пошуку гармонії з собою і світом.

^ Нова українська література

Основні художні напрями (класицизм, романтизм, початкові форми реалізму; бурлескна стильова течія). Визначні українські письменники.

Іван Котляревський. «Енеїда», «Наталка Полтавка».

Творчість І. Котляревського − новий етап у розвитку національного самоусвідомлення. Драматург і театральний діяч. Історія появи «Енеїди». Національний колорит, зображення життя всіх верств суспільства, алюзії на українську історію в ній. Бурлескний гумор, народна українська мова. Утвердження народної моралі (картини пекла, раю).

Соціально-побутова драма «Наталка Полтавка» − перший твір нової української драматургії. Її довготривале сценічне життя. Торжество народної етики. Наталка як уособлення кращих рис української жінки.

^ Григорій Квітка-Основ’яненко. «Маруся».

Батько української прози, один із перших у Європі «творців людової повісті» (І. Франко). Гуманістичний пафос, християнські ідеали, етнографічне тло творів. «Маруся» як демонстрація спромог українського прозового слова. Художнє розкриття письменником традиційних народних моральних уявлень. Утілення морального й естетичного ідеалу в образі головної героїні твору. Інші персонажі повісті: розважливість, батьківське піклування (Наум Дрот), вірність у коханні (Василь). Композиція повісті. Трагічний злам усталеного ходу подій як нагадування про стихійний плин людського життя. П.Куліш про Г.Квітку.

^ Література українського романтизму

Ідейно-художні особливості романтизму. Зв’язок із ідеями Просвітництва, з національним рухом. Осередки романтичного руху на Слобожанщині, Чернігівщині й Полтавщині, у Західній Україні («Руська трійця»).

Поети-романтики (Л.Боровиковський, П. Гулак-Артемовський, Є. Гребінка, М. Костомаров, А.Метлинський, В. Забіла, М. Петренко, О.Афанасьєв-Чужбинський, М. Шашкевич).

^ Тарас Шевченко. Геніальний поет, мислитель, пророк національного відродження в Україні. Його винятково велике значення.

Рання творчість. Перші поетичні твори баладного та елегійного жанрів. («Причинна», «Думи мої…»). Історична тема («Іван Підкова», «Тарасова ніч», «Гайдамаки»). Вісь неперервності історичного часу («До Основ’яненка»). «До Основ’яненка». Жанр послання, ідейний зміст, роль риторичних фігур. «Гайдамаки». Історична основа, жанр, сюжет і композиція, героїко-трагічний пафос. Повсталий народ як герой поеми. Образи Яреми, Залізняка і Гонти.

«Сон» («У всякого своя доля...»). Поема («комедія») «Сон» і тогочасна суспільно-політична дійсність. Композиційний прийом «сну», його роль для розширення можливостей поетичного зображення. Протистояння імперського режиму і вільнодумної, національно свідомої особистості. Сатиричний пафос поеми, його спрямування.

Національна проблематика періоду «Трьох літ». «Кавказ». Пристрасний відгук на тогочасну загарбницьку імперську політику. Продовження теми національно-визвольної боротьби. Узагальнена ідея поеми − неприйняття насильства, поневолення людей, осуд загарбницьких воєн.

«Великий льох». Епізод культурної історії (проведення археологічних розкопок російськими вченими із залученням наглядачів-поліцейських), що став поштовхом до написання містерії «Великий льох». Його образне переосмислення. Моральний, політичний та прогностичний сенси «розкопаного» історичного минулого. Лірико-романтичний, алегорично-сатиричний, реалістичний плани твору. Оцінка поетом історичних постатей.

«І мертвим, і живим, і ненарожденним...» Продовження теми «земляків» у посланні. Викриття конформізму значної частини української еліти. Засудження комплексу меншовартості. Критичний перегляд національної історії задля перспективи її кращого майбутнього. Настроєві інтонації твору (суперечка, пересторога, погроза, заклик тощо).

Тема жіночої долі у творчості Т. Шевченка («Катерина», «Наймичка», «На панщині пшеницю жала...», «Марія», «У нашім раї на землі…» та ін.).

«Вічна» тема матері й сина. Еволюція жіночого образу в поезії Шевченка. Різні типи втілення теми жіночої долі: романтичний («Катерина»), реалістично-побутовий («Наймичка», «На панщині пшеницю жала...»), символічно-узагальнений («Марія»). «Катерина». Жанр, проблематика, персонажі. Образ оповідача, стиль, ліричні відступи. «Марія». Жанр соціально-філософської поеми. Євангельські та апокрифічні сюжети. Трактування Шевченком релігійних легенд. Творча інтерпретація поетом образу жінки і пієтет християнина.

Творчість періоду ув’язнення та заслання. «Мені однаково, чи буду...». Розпач і біль ліричного героя, пророча кінцівка твору. Ностальгія за ідилією родинного життя, висока філософія життя людини на землі («Садок вишневий коло хати...»).

^ Пантелеймон Куліш. «Чорна рада».

Відомий письменник, перший український професійний літературний критик, перекладач («Біблія», твори В. Шекспіра, Дж. Байрона, Ф.Шиллера), автор підручників для школи, українського правопису («кулішівка»). Вплив на П. Куліша ідей європейського просвітництва: «Українець у Європі, європеєць в Україні». Романтична основа світогляду.

«Чорна рада» − перший україномовний історичний роман. Походження його назви. Історична основа й авторська уява, романтичність стилю. Динамічний сюжет. Непросте життя та романтичні пригоди головних героїв. Загальнолюдські риси ініціативності, працьовитості, лицарства, благородства, вірності почуттю та обов’язку. Оцінка роману Т. Шевченком.

^ Українська поезія другої половини ХІХ ст. Відомі поети (Степан Руданський, Леонід Глібов, Яків Щоголів, Іван Манжура, Володимир Самійленко, Борис Грінченко, Юрій Федькович, Михайло Старицький).

Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я». Життя митця і його творчість як новий імпульс української літератури («Колосальне всеобіймаюче око України» (І.Франко). Її загальна характеристика. «Кайдашева сім’я» – соціально-побутова повість-хроніка. Гумористичний ракурс зображення та необхідність його врахування при інтерпретації повісті. Реалізм твору, сучасна (вічна) актуальність проблеми батьків і дітей. Колоритні характери в повісті. Українська ментальність, гуманістичні традиції народного побуту й моралі. Утвердження цінностей національної етики засобами комічного.

Іван Франко. «Гімн», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Сікстинська мадонна», «Мойсей».

Письменник, учений, громадський діяч. Життя і творчість митця. Багатогранність діяльності в українській культурі, її вплив на культурний і політичний розвиток України. Основні книги і праці. Франко-перекладач. Значення творчості для розвитку української літератури, у пробудженні національної свідомості.

«Гімн». Символічність образу духу. Роль риторичних вигуків, повторів. Особливості віршування. Популярність пісні (музика М. Лисенка).

Поетична збірка «Зів’яле листя» : «Ой ти, дівчино, з горіха зерня», «Чого являєшся мені...». Місце любовної теми у творчості І.Франка. Життєві імпульси появи творів (автобіографічність). Широка емоційна гама почуттів ліричного героя, утвердження невмирущості людських почуттів, ідеалу кохання.

«Сікстинська мадонна». Відродження; символ вічної жіночності, материнства, краси; суперечки про роль краси і користі.

Поема «Мойсей» – одна з вершин творчості І.Франка. Проблематика твору: історичний шлях нації, визначна особистість як її провідник, пробудження національної свідомості, збереження історичної пам’яті. Пролог до поеми − заповіт українському народові.

^ Література 70-90-х років ХІХ ст.

Складні суспільно-політичні умови розвитку. Новий етап національно-визвольного руху, культурно-просвітницька діяльність “Громад”. Періодичні видання. Розвиток реалізму, натуралізму, пізній романтизм. Розвиток поезії (Я.Щоголев, І. Манжура, В. Самійленко), прози, драматургії.

Іван Нечуй-Левицький. «Кайдашева сім’я».

Життя митця і його творчість як новий імпульс української літератури (“Колосальне всеобіймаюче око України” (І.Франко). “Кайдашева сім’я” – соціально-побутова повість-хроніка. Реалізм твору, сучасна (вічна) актуальність проблеми батьків і дітей. Колоритні людські характери в повісті. Українська ментальність, гуманістичні традиції народного побуту й моралі. Утвердження цінностей національної етики засобами комічного.

^ Українська драматургія і театр 70–90-х рр. ХІХ ст. Від аматорських гуртків до професійного «театру корифеїв», що став «школою життя» (І.Франко). Перші театральні трупи М.Кропивницького та М.Старицького (1882–1883). Родина Тобілевичів та український театр. Розвиток драматургії: соціально-побутові та історичні драми й комедії М.Старицького («Богдан Хмельницький», «За двома зайцями»), М.Кропивницького («Глитай, або ж Павук», «Дай серцеві волю, заведе в неволю»), Панаса Мирного («Лимерівна») та ін.

Створення професійного театру в Галичині (1864). Театр «Руська бесіда» у Львові. Роль І.Франка у становленні національного професійного театру. Популярність «театру корифеїв» в Україні та за її межами. Перша народна артистка України Марія Заньковецька.

Іван Карпенко-Карий (І. Тобілевич). «Мартин Боруля».

Життєвий і творчий шлях. Багатогранність діяльності. Жанрова різноманітність творів: трагікомедії (“Сто тисяч”, “Мартин Боруля”), сатирична комедія (“Хазяїн”), соціально-психологічна драма (“Безталанна”), історична трагедія (“Сава Чалий”). І.Карпенко-Карий і “театр корифеїв”. Драматургічне новаторство письменника. Комедія «Мартин Боруля», її сценічна історія. Дворянство як міф про краще життя. Підміна особистісних етичних цінностей (чесності, порядності, працелюбства) становою приналежністю. Психологічна переконливість розкриття образу Мартина Борулі. Значення творчості І.Карпенка-Карого.

^ Борис Грінченко. «Каторжна».

Життя і різножанрова творчість. Багатогранність діяльності. Укладач 4-томного словника української мови, організатор і голова товариства “Просвіта”. Тематика поетичних творів. Грінченко-перекладач. І.Франко про Б.Грінченка: “робітника без одпочину” на культурно-освітній ниві. Майстер малої прози. Оповідання “Каторжна”. Утвердження прагнення людини до любові, добра. Психологізм твору.
  1   2   3   4

Схожі:

Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка
Важливе місце у викладанні курсу сучасної української мови належить з’ясуванню теоретичних проблем з урахуванням дискусійних питань,...
Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка
Важливе місце у викладанні курсу сучасної української мови належить з’ясуванню теоретичних проблем з урахуванням дискусійних питань,...
Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни інститут української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова інформаційний лист
М. П. Драгоманова відбудеться Всеукраїнська науково-практична конференція «Митець І час: творчість Андрія Малишка на тлі українського...
Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка
Програму з української мови та літератури для вступників розроблено на основі чинних програм з української мови для 5-11 класів,...
Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка
«Бакалавр» (спеціальність «Видавнича справа і редагування») охоплює теоретичний матеріал з дисциплін редакторського циклу, а саме:...
Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка
«Молодший спеціаліст» (спеціальність «Видавнича справа і редагування») охоплює теоретичний матеріал з дисциплін редакторського циклу,...
Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconМіністерство освіти І науки україни інститут української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова інформаційний лист
М. П. Драгоманова відбудеться Міжнародна науково-практична конференція «Від Івана Вишенського до Остапа Вишні та Павла Глазового:...
Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconІнститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка національного педагогічного університету імені м. П. Драгоманова
Витрати на переліт, оплата страхування, проживання, харчування, відвідування музеїв, театрів тощо – за рахунок слухачів курсів
Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconРозклад занять студентів 5 курсу Інституту української філології та літературної творчості імені Андрія Малишка на ІІ семестр 2012-2013 навчального року

Міністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені м. П. Драгоманова інститут української філології та літературної творчості імені андрія малишка iconEстетичні та моральні ідеали українського народу в Шевченковому слові
Шевченковому слові, присвяченій 200-річчю від дня народження Тараса Григоровича Шевченка, що відбудеться 12-13 грудня 2013 року в...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи