Науковий часопис icon

Науковий часопис




НазваНауковий часопис
Сторінка1/33
Дата08.10.2014
Розмір7.35 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33
1. /Макет найнов.docxНауковий часопис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


НАУКОВИЙ ЧАСОПИС



Національного педагогічного університету

імені М.П. Драгоманова
















Серія 10



ПРОБЛЕМИ ГРАМАТИКИ І ЛЕКСИКОЛОГІЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Випуск 6




КИЇВ 2010
УДК 811.161.2(066)

ББК 81.411.4я5

Н 34

Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 10. Проблеми граматики і лексикології української мови: Збірник наукових праць / Відп. редактор М.Я. Плющ. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010. – Випуск 6. – 261 с.

У збірнику вміщено статті науковців, докторантів, аспірантів і викладачів мовознавчих кафедр Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Інституту української філології та інших вищих навчальних закладів і наукових інститутів України. Дослідження виконано у руслі сучасних лінгвістичних теорій граматики, лексикології, діалектології та історії мови.
Фахове видання затверджене Президією ВАК України 2004 р., бюлетень № 8 (філологічні науки) (Додаток до постанови Президії ВАК України від 30 червня 2004 р. № 3-05/7)

Державний комітет телебачення і радіомовлення України

Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації

Серія КВ № 8816 від 01.06.2004 р.
РЕДАКЦІЙНА РАДА:
Андрущенко В.П. доктор філософських наук, професор, академік АПН України,

ректор НПУ імені М.П. Драгоманова (голова Редакційної ради);

Авдієвський А.Т. Почесний доктор, професор, академік АПН України;

Бех В.П. доктор філософських наук, професор;

Биковська О.В. кандидат педагогічних наук, доцент;

Бондар В.І. доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України;

Волинка Г.І. доктор філософських наук, професор, академік УАПН

(заступник голови Редакційної ради);

Плющ М.Я. доктор філологічних наук, професор;

Дмитренко П.В. кандидат педагогічних наук, професор;

Дробот І.І. доктор історичних наук, професор;

Жалдак М.І. доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України;

Мацько Л.І. доктор філологічних наук, професор, академік АПН України;

Падалка О.С. кандидат педагогічних наук, професор;

Синьов В.М. доктор педагогічних наук, професор, академік АПН України;

Сидоренко В.К. доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН

України;

Шкіль М.І. доктор фізико-математичних наук, професор, академік АПН

України;

Шут М.І. доктор фізико-математичних наук, професор, член- кореспондент

АПН України.
РЕДАКЦІЙНА КОЛЕГІЯ:
Плющ М.Я. доктор філологічних наук, професор (відповідальний редактор);

Бойко Н.І. доктор філологічних наук, професор;

Леута О.І. доктор філологічних наук, професор;

Козачук Г.О. кандидат філологічних наук, професор;

Висоцький А.В. кандидат філологічних наук, професор;

Железняк М.Г. кандидат філологічних наук, доцент;

Дудко І.В. кандидат філологічних наук, доцент (відповідальний секретар);

Макарець Ю.С. асистент кафедри (технічний секретар).
Рецензенти:

С.О.  Соколова доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник

(Інститут української мови НАН України);

В.В.Жайворонок доктор філологічних наук, професор (Інститут мовознавства

імені О.О.Потебні НАН України).


Рекомендовано до друку Вченою радою НПУ імені М.П. Драгоманова

(протокол № 2 від 23 вересня 2010 р.)
ã Автори статей, 2010

ã НПУ імені М.П. Драгоманова, 2010

ã Редакційна рада, 2010





Світлій пам’яті Степана Пилиповича Бевзенка присвячено

7 серпня 2010 р. виповнилося 90 років від дня народження відомого українського мовознавця, педагога, доктора філологічних наук, професора Бевзенка Степана Пилиповича.

Степан Пилипович Бевзенко – один з провідних українських мовознавців, який все життя (понад п’ятдесят років) поєднував наукову діяльність з педагогічною. Професор Бевзенко С.П. досліджував широке коло лінгвістичних проблем: питання історії української мови, української діалектології, історії українського мовознавства, сучасної української літературної мови, лексикографії.

Народився Степан Пилипович Бевзенко у с. Станіславівка (нині Новоархангельського району Кіровоградської області) в селянській родині. Навчався у початковій школі у своєму рідному селі, потім в Оксанинській школі колгоспної молоді, а з 1935 р. – в Уманському педагогічному технікумі, після закінчення якого у 1938 р. вступив на українське відділення філологічного факультету Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова – одного з найстаріших університетів України. Проте навчання перервала війна. Далі була військова підготовка в Одеському артилерійському училищі. А через півроку лейтенанта С.П. Бевзенка відправили на фронт. У квітні 1943 року він був тяжко поранений, але попри всі труднощі, які йому довелося пережити, після тривалого лікування повернувся до навчання. З 1942 р. Одеський університет перебував у м. Байрам-Алі – районному центрі Марійської області Туркменської РСР, куди й довелося поїхати студентові С.П. Бевзенку. Після визволення Одеси у 1944 р. викладачі та студенти повернулися в Україну.

Закінчивши успішно університет (1945 р.), він вступив до аспірантури, працював викладачем на кафедрі української мови. На початку 1949 р. після закінчення аспірантури перейшов до Ужгородського державного університету, а у квітні 1950 р. очолив кафедру української мови. Молодий викладач С.П. Бевзенко викладав курси історичної граматики української мови, української діалектології, спецкурси та спецсемінари.

У травні 1950 р. в Одеському університеті захистив кандидатську дисертацію на тему “Дослідження синтаксису українських літописів XVII ст.”, а в 1951 р. йому було присвоєно вчене звання доцента. Степан Пилипович у цей час працював над складними проблемами історії української мови і видав у 1953 р. першу в Ужгородському університеті мовознавчу монографію “Нариси з історичної граматики української мови”. Крім історичної морфології та синтаксису, дослідника цікавили питання історії літературної мови на Закарпатті, української діалектології. Разом з Й.О. Дзендзелівським та П.П. Чучкою підготував до друку “Програму для збирання матеріалів до діалектологічного атласу українських говорів Закарпатської області УРСР”.

У 1960 р. світ побачила монографія “Історична морфологія української мови”, яку високо оцінили науковці та освітяни. Зокрема, видатний мовознавець Л.А.Булаховський писав у рецензії на монографію: “Книга – повноцінний, корисний, компетентний і сумлінно складений посібник з історичної морфології української мови і певною мірою загалом східнослов’янських”. У 1962 р. зазначена праця була захищена як докторська дисертація у Київському університеті.

Цього ж року Степан Пилипович разом з дружиною Антоніною Тимофіївною повернувся до Одеси, де він зайняв посаду завідувача кафедри української мови.

У цей період молодий професор продовжував працювати над актуальними проблемами мовознавства – протягом двадцяти років він опублікував понад 100 мовознавчих досліджень. Важливе місце серед його публікацій посіли праці, підготовані для викладання дисциплін мовознавчого циклу, яких так бракувало у той час (“Вступ до української діалектології” (1965), “Українська діалектологія” (1980)). Брав участь у створенні колективної монографії “Історія української мови: Морфологія” (1978), яка у 1985 р. була нагороджена премією імені І.Я. Франка. Степан Пилипович активно працював і очолював авторський колектив, який уклав перший у вітчизняному мовознавстві “Інверсійний словник української мови” (1985).

1982 р. Степан Пилипович Бевзенко переїхав до Києва і працював на посаді завідувача кафедри загального мовознавства і методики викладання мови нашого університету на педагогічному факультеті і одночасно читав лекційні курси на філологічному факультеті, продовжував плідно працювати як науковець.

З 1991 року Степан Пилипович працював на кафедрі української мови на посаді професора. Він викладав майже всі курси, які читалися на кафедрі, керував аспірантами, виступав опонентом на засіданнях спеціалізованих рад, писав підручники та посібники для вищої школи, наукові статті, рецензії, статті до “Енциклопедії «Українська мова»” та ін. Навчальні посібники для студентів філологічних спеціальностей “Вступ до мовознавства: Короткий нарис” та “Сучасна українська мова. Синтаксис” (у співавторстві з Л.П.Литвин та Г.В.Семеренко) побачили світ уже після його смерті.

Степан Пилипович пішов від нас у січні 2005 року. Похований на Байковому кладовищі поруч зі своєю дружиною Антоніною Тимофіївною.

П’ять років минуло після того, як колектив університету попрощався з колегою і вчителем, але ми завжди пам’ятатимемо його як людину, що все своє життя присвятила розвиткові вітчизняної лінгвістичної науки і плідній, самовідданій педагогічній діяльності.

Колектив кафедри української мови

Інституту української філології

Національного педагогічного

університету імені М.П. Драгоманова

П.Ю. Гриценко
СТАРІ ДЖЕРЕЛА В НОВИХ ДІАЛЕКТОЛОГІЧНИХ СТУДІЯХ
Г. В. Семеренко
CПОГАДИ ПРО УЧИТЕЛЯ
7 серпня 2010 року Степанові Пилиповичу Бевзенкові виповнилося б 90 років. Незвично і сумно так говорити, бо його вже немає серед нас. Але про таких людей, як Степан Пилипович Бевзенко, ніколи не скажеш у минулому часі. Він і сьогодні з нами: у наших спогадах, думках, ми пам’ятаємо його, користуємося його працями.

Про наукові доробки відомого ученого, доктора філологічних наук, професора С.П.Бевзенка багато написано його учнями й послідовниками. Його праці відомі славістам не тільки в Україні, але й далеко за її межами. Хочеться багато сказати про Степана Пилиповича і як педагога, керівника кафедри, просто як Людину.

З науковою творчістю вченого-філолога я була знайома зі студентських років, однак особисто познайомилася зі Степаном Пилиповичем у 1985 році. Я тоді працювала в університеті імені Тараса Шевченка науковим співробітником експериментальної фонетичної лабораторії, якою керувала професор Ніна Іванівна Тоцька, на жаль, нині також покійна. Завершувала роботу над дисертацією з історичного словотвору під керівництвом Василя Васильовича Німчука. Степан Пилипович зателефонував мені і запросив до себе на кафедру викладачем української мови, зазначивши, що мене йому рекомендували двоє людей, яких він надзвичайно поважає – Ніна Іванівна і Василь Васильович. Оскільки обоє назвали одну особу, це його дуже зацікавило... Як я хвилювалася перед першою зустріччю зі Степаном Пилиповичем, не буду згадувати. Але коли я побачила спокійного, з трохи уповільненою манерою говорити, чоловіка, його привітні очі, теплу посмішку, хвилювання щезло. Кілька хвилин розмови – і мені здалося, що я знаю цю людину дуже давно. Хоча було страшно змінювати місце роботи, однак від Степана Пилиповича випромінювалося стільки тепла, позитивної енергії, що я майже без вагань погодилася перейти працювати на кафедру мовознавства та методики викладання мов (таку назву мала тоді кафедра), яку він очолював.

Протягом місяця тривав випробувальний термін, я проводила пробні практичні заняття, на яких були присутні викладачі кафедри і сам Степан Пилипович. Звичайно, дуже переживала і хвилювалася, але весь час Степан Пилипович був поруч, допомагав порадами, заспокоював. Пригадується кумедний випадок. Я потрапила на тиждень факультету. На одне з практичних занять до мене прийшов невисокий чоловік. Я пробувала пояснити, що я ще не є викладачем факультету, на що він мені відповів, що знає про це і саме тому хоче побувати на моєму занятті. Після пари потиснув мені руку, сказав, що я витримала випробування, мене буде прийнято на роботу. Тоді я запитала: – Ви декан цього факультету ? А почула: – Та ні, я проректор Петро Іванович Орлик. Якби я знала, хто був присутній на моєму випробувальному занятті, не знаю, чи вдалося б мені його провести достойно. Але Петро Іванович, як і Степан Пилипович, був зразком доброзичливості й інтелігентності. Так мене було прийнято на роботу, де на десять років моїм наставником і учителем став Степан Пилипович Бевзенко.

На той час Степанові Пилиповичу було 65 років. Кафедру мовознавства та методики викладання мов він організував і очолив у 62 роки, коли вже був відомим мовознавцем і мав за плечима великий досвід керівництва кафедрами в Ужгородському та Одеському університетах. Це був «золотий вік» нашої кафедри, на якій тоді працювали такі досвідчені викладачі, як Надія Григорівна Шкуратяна, Марія Власівна Сокирко, Андрій Дмитрович Очеретний, Валентина Василівна Гурська, Валентина Капітонівна Кузьмичова, Лариса Іванівна Дегтярьова та інші. Продовжує працювати і зараз відомий в Україні методист Антоніна Пантелеймонівна Каніщенко. З перших днів Степан Пилипович познайомив мене з Любов’ю Петрівною Литвин. З благословіння Степана Пилиповича наші стосунки переросли в міцну дружбу, яка триває і нині. Тоді ж Степан Пилипович, уболівав за кожного з нас. Не втомлювався нагадувати кожному про необхідність підготовки наукових праць до захисту дисертацій, до отримання учених звань тощо. Сам брав активну участь у підготовці наукових кадрів для всієї України, керуючи аспірантами і докторантами. Як керівник, він був зразком інтелігентності, доброти, щирості і порядності. Це відзначали і члени нашої кафедри, і його аспіранти, і колеги з інших кафедр та факультетів. Ніколи ми не бачили свого керівника сердитим, не чули підвищеного тону в його голосі чи бодай натяку на роздратованість.

Зі Степаном Пилиповичем мені часто доводилося працювати як співавтору в підготовці навчальних посібників, методичних розробок, рекомендацій тощо. Разом ми видали навчальні посібники «Типи односкладних речень» та «Просте ускладнене речення». Степан Пилипович давав конкретні завдання, націлював на творчість і самостійність. Роботу контролював, допомагав порадами. Особливо цікавою була праця над підручником з синтаксису, яку ми виконували втрьох: до роботи долучилася Л. П. Литвин. Підручник готувався протягом кількох років. Доводилося перечитувати гори літератури, десятки різних джерел, щоб дібрати кілька необхідних для вправи типів речень. Степан Пилипович нас переконував, що ми робимо потрібну справу, бо студент не повинен вишукувати, наприклад, односкладні речення у великих складних.

Не можна оминути ще однієї риси, притаманної Степанові Пилиповичу. Це надзвичайна простота і скромність. Відомий учений, він ніколи не був позірним. Він усіх запалював на творчу діяльність, прагнув підтягнути до свого рівня, хоча його рівень важко осягнути. Користувався величезним авторитетом серед студентів, викладачів, науковців. Був точним у висловлюваннях, відшліфовував кожну написану фразу. Пригадується, підручник з синтаксису досить довго пролежав у видавництві «Вища школа»: не було коштів на його видання. Довелося частково доповнювати ілюстративний матеріал. Крім того, редактори на свій розсуд почали скорочувати і текст, виконаний Степаном Пилиповичем. Коли Степан Пилипович дізнався, що редакція втрутилася в зміст, що текст зазнав змін, він наказав прочитати йому по телефону (на той час він уже не ходив) усі розділи, в які було внесено хоч найменші виправлення. Ми читали і думали, як можна побачити зміни в тексті, не маючи під рукою примірника підручника, а він слухав і погоджувався з написаним або просив залишити все, як було раніше, відтворюючи попередній текст майже дослівно. Ми були вражені його феноменальною пам’яттю. Жоден рядок не був змінений без його згоди. В результаті підручник вийшов компактний, доступний і зрозумілий студентам, який згодом на конкурсі кращих наукових робіт НПУ імені М.П. Драгоманова було відзначено диплом другого ступеня.

Не менше часу і сил витрачав Степан Пилипович і на те, щоб привчати нас, молодих викладачів, до наукової діяльності. На кафедрі часто обговорювалися складні наукові проблеми, тексти дисертацій його аспірантів, дисертацій, які потрапляли на обговорення на нашу кафедру з інших навчальних закладів та наукових установ. Ми брали участь в рецензуванні наукових досліджень, виступали на кафедрі, а одного разу Степан Пилипович сказав, що ми вже можемо виступати на захисті дисертацій як опоненти.

Так крок за кроком Учитель допомагав нам ставати викладачами, дослідниками, науковцями.

Десять років роботи поруч із Степаном Пилиповичем – це величезна школа зростання. Ми не раз слухали його лекції, які завжди відповідали найвищому науковому рівневі. Він продумував кожне слово. Викладав студентам складні наукові проблеми просто й доступно, висвітлюючи різні погляди учених, завжди наголошував на своєму баченні цього питання, постійно спрямовував лекцію на майбутній фах своїх слухачів – учителів початкових класів. Іноді дивувало, як він, викладач історії мови, історичної граматики, діалектології, загального мовознавства, так швидко переорієнтував свою роботу на початкові класи. Як талановитий учитель, Степан Пилипович умів враховувати рівень підготовленості аудиторії, найскладніші речі пояснити просто й зрозуміло, вимагав цього і від нас.

Із 40 років, які Степан Пилипович віддав керівництву кафедрами, 10 років були нашими. Працюючи поряд з мудрим Учителем, ми багато чому навчилися. Його змістовні лекції, глибокі наукові дослідження, самовідданість у праці спонукали до наслідування. Таким Степан Пилипович залишиться в нашій пам’яті назавжди.
СТУДІЇ З ДІАЛЕКТОЛОГІЇ ТА ІСТОРІЇ МОВИ
Г. О. Козачук
ПРИКМЕТНИКИ НА ПОЗНАЧЕННЯ ЯКОСТЕЙ ХАРАКТЕРУ
ТА ПОВЕДІНКИ ЛЮДИНИ У НАДБУЗЬКО-ПОЛІСЬКИХ ГОВІРКАХ
УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

У статті проаналізовано семантико-словотвірну систему прикметників на позначення якостей характеру та поведінки людини у надбузько-поліських говірках української мови. Для дослідження використано діалектні лексеми, зафіксовані у словниках, а також польові записи автора.

Ключові слова: надбузько-поліські говірки, підляські говірки, лексичний склад говірки, діалектні лексеми, прикметники.
Поліський діалектний континуум викликає неослабний науковий інтерес як з боку загальної характеристики поліського мовного простору, так і окремих його ареалів. І хоч загалом поліські говірки в науковому світі представлені широко, однак деякі ареали ще описані недостатньо. До таких можна віднести надбузько-поліські (за класифікацією Ф.Т.Жилка [1, 27] та С.П.Бевзенка [2, 203]) чи підляські говірки, поширені в басейні Західного Бугу до річки Нарев [2, 203].

Слід зауважити, що надбузько-поліські говірки не були поза увагою дослідників. Ще К.П.Михальчук у праці „Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с наречиями Галичины” [3, 493-496] чітко окреслив їхню територію та описав основні фонетико-морфологічні риси. Сучасний польський дослідник підляських говірок М.Лесів зауважує, що це був „перший такий детальний опис підляської мовної території, важливий та актуальний донині не тільки як історичний документ з другої половини XIX ст., але й як основа для дальших досліджень підляських говірок там, де вони ще залишилися живою мовою місцевого населення”. [4, 138]

У 1872 році у львівській газеті „Правда” українською мовою був опублікований нарис І.Нечуя-Левицького „Мандрівка на українське Підлясся”1, у якому він наводить діалектні особливості цього краю, вболіває над полонізацією мови та звичаїв його, пробує визначити й описати етнічну приналежність підлящуків [4, 140].

П.Житецький у праці „Очерк звуковой истории малорусского наречия” (1876) теж значну увагу приділяє українським підляським говіркам, які він вважає архаїчними [5, 273-276]. Про Підляшшя відомі також праці з фольклору, етнографії, антропології, у яких подані лише окремі мовні факти з говірок цієї мовної території [4, 133-152]. Найповнішу характеристику звукової та граматичної системи подано у монографії В.Шимановського „Звуковыя и формальныя особенности народных говоров Холмской Руси: обзор с приложением образцов народных говоров” (Варшава, 1897). І.Зілинський у праці „Проба упорядкування українських говорів” (1913) подає лише загальні зауваги про те, що „тільки в північноукраїнських говорах на Поліссю і Підляшші і то майже виключно в наголошених складах” існують дифтонги [6, 343].

Підляські говірки з правого берега Західного Бугу, які в сучасній діалектологічній науці відомі як надбузько-поліські, теж були в полі зору українських діалектологів, однак детального монографічного опису їх ще немає. На сьогодні першою найповнішою лексикографічною працею, присвяченою цим говіркам, є „Матеріали до словника західнополіських говірок” М.М.Корзонюка [7, 62-267]. У них представлена лексика і фразеологія, записана автором у 50-70-их роках XX століття у 52 населених пунктах Володимир-Волинського та Іваничівського районів Волинської області, тобто у південному регіоні Волинського Надбужжя. Ця праця, як зазначає П.Ю.Гриценко, „дає відносно повне уявлення про склад і семантичну структуру лексики західнополіських говірок, а також частково і про їх фонетичні, акцентуаційні та граматичні особливості” [7, 62].

Праці з сучасної української діалектної лексикології присвячені переважно дослідженню лексики конкретно-предметного значення, представленої іменниками різних тематичних розрядів та їх лексико-семантичних груп. Лексика на позначення абстрактних понять характеризуючого та оцінного значення значно рідше буває об’єктом вивчення, хоч для осмислення структури і системних зв’язків лексичного складу окремої говірки чи більшого діалектного масиву необхідність її дослідження є очевидною.

У статті зроблена спроба на конкретному матеріалі, дібраному з названої лексикографічної праці М.М.Корзонюка та з власних записів автора у селах Радовичі, Риковичі, Ощів, Павлівка, Щинютин, Соснина Іваничівського району Волинської області, виявити особливості лексико-словотвірної мікросистеми слів-ад’єктивів, які характеризують внутрішній стан когось (рідше чогось) та виражають поведінку людей чи істот.1

Лише з „Матеріалів” М.М.Корзонюка було виписано 76 прикметників, що позначають риси характеру та поведінку людей (рідше тварин). До того ж залучено 18 прикметників, зафіксованих у названих селах автором особисто. У цій групі прикметників на семантичній основі можна виділити кілька підгруп. Кількісно найбільшою є підгрупа прикметників, які позначають негативні риси характеру, дають зневажливу, іронічну чи образливу характеристику або оцінку людині (рідше тварині). До таких прикметників належать: бамбулу|ватий, зневажл., ‘те саме, що бай|да’ (70)2, зневажл. ‘неповоротка, незграбна людина’ (69); |бушний ‘неспокійний, норовистий’ (79); ві|лабний, ірон. ‘преподобний’ (86); галайку|ватий зневажл. (94); прикметник, утворений від іменника га|лай, що означає ‘телепень’; гиплю|ватий ‘схильний до підлоти’ (97); дуску|чєстий ‘пронозливий, меткий’ (113); |жерний ‘зажерлвий’ (про тварин). О, як то |жерна ку|рова: ву|на б з’їла за двох, як|бе дав. (115); за|цєнтий, рідко. ‘затятий, упертий’ (124); |келавий ‘той, хто хворий на грижу’ (137); кулу|ватий зневажл.; прикметник, утворений від іменника кулу|вай, зневажл. ‘дурень’ (147); лимаху|ватий, прикметник, утворений від іменника ли|маха, ірон. ‘нерішуча людина’ (154); лі|дащий 1. Ледачий. 2. Поганий: Ни будь |добрим, бо |злежуть, ни будь лі|дащим, бо приплю|ють. 3. Хворий: |Кондрасив Тру|хем та|кей вже лі|дащий зру|бевся, що ни пуз|нала м ї|го (155); напуве|ретливий, рідко ‘запальний, сердитий’ (170); низду|лугий ‘безсилий’ (173); ни|мовний ‘маломовний, неговіркий’ (173); нина|тліний ‘ненаситний’ (про тварин і зневажливо про людину) (174); нипу|люцький ‘не такий, як треба’: Я|кеїсь в |мане пи|ріг нипу|люцький пулу|чевся (174); нипуспу|летий ‘неспокійний, неврівноважений’ (174); ни|ручий ‘неохочий’: Ку|мусь пумуг|те – то він ни|ручий (174); |пакусливий ‘заздрісний’ (177); праг|нущий ‘зажерливий’ (про тварин, зневажливо про людину) (189); пруми|тней 1. ‘жвавий, меткий’; 2. Зневажл. ‘пронирливий’ (193); пру|тевний 1. ‘огидний’ 2. ‘вибагливий’: Як той мій хлу|пческо пру|тевний – чу|го-ни|будь |їсте ни |буде (194); |херний, прикметник, утворений від іменника |хера (|хiра – хвороба), ірон. ‘хворий, недужий’ (249); шку|длевий ‘який шкодує комусь щось дати; неохоче ділиться з іншими; жадібний’ (261).

В іншу підгрупу можна виділити прикметники, які виражають внутрішні особливості психічного чи фізичного стану людини (тварини) через зовнішній вияв, через відповідну поведінку. До цієї підгрупи належать такі прикметники: балу|ветий ‘балуваний, розпещений’ (69); вищи|канний, рідко ‘хвалькуватий, задерикуватий’ (86); впри|кренний ‘надокучливий’ (88); |встаклий, рідко ,скажений’ (про собак, а про людину зневажливо) (144); кузіну|ватий, зневажл., прикметник, утворений від іменника ку|зєн 1. Самець; цап; 2. Перен., зневажл. ‘задерикувата, запальна людина’ (145); ма|ючий, ірон. ‘той, хто пишається своїм достатком’ (161); мурду|месий, зневажл. ‘грубий, невихований’ (165); наґі|ґечений ‘насуплений, розгніваний’ (167); нив|стійний ‘необережний’ (172); панську|вéтий, ірон. ‘гонористий’; ‘з амбіцією як у пана’ (178); пащику|ватий, зневажл. ‘грубий, невихований’ (181); пі|щаний ‘пещений, розбещений’ (185); прупа|дущий, зневажл. ‘той, хто морально опустився’ (193); пудух|валий ‘хвалькуватий’ (198); |схвостаний, ірон. ‘той, хто потерпів невдачу’: Поху|дев, пошу|кав ду|бра і |схвостаний на|зад вир|нувся. (233); фана|барний; прикметник утворений від іменника фана|барія; рідко ‘чванькуватість’ (247); |цваний, рідко ‘гордовитий, чванливий’ (252); чвань|бестий ,те саме, що фана|барний’ (255); чу|днацький ‘дивний, чудернацький’ (257); |шкідливий ‘той, що робить шкоду’ (про тварин) (261); |ядушливий ‘той, що має важкий кашель’ (267).

За кількісним показником лексичних одиниць група прикметників на позначення позитивної характеристики виявилася значно меншою у порівнянні з попередніми. До таких прикметників належать: ви|лечний ‘поважний, шановний’ (84); гуру|пашней. Походження цього прикметника автор „Матеріалів” пов’язує з іменником гуру|паха ‘дбайлива, старанна людина’ (105); |дєкуваний, рідко ‘якому дякували‘ (112); дубиль|товий ‘висококваліфікований’ (про будь-якого спеціаліста) (112). У „Матеріалах” зазначено, що цей прикметник утворено від |дубильт ‘висока ціна на якийсь продукт, товар’: Як ни ку|пиш ко|жуха |літом, то зи|мою за|платиш |дубильт. (112) У польській мові, з якої, очевидно, і відбулося запозичення, dubeltowy означає ‘подвійний’; дупа|дестий ‘настирливий, беручкий до роботи’ (113) ; дур|левий ‘жартівливий, дотепний’ (113); |желуватий 1. ‘В якому багато міцних волокон’ (про коренеплід буряка) ; 2. Перен. ‘меткий, спритний’ (114–115); |змесьній ,дотепний, кмітливий’ (130); їстув|ней ‘який має добрий апетит’ (132); кун|татней, рідко ‘задоволений’: Я вжа й тем кун|татней, що він ду |мане за|їхав! (148); |льоткий ‘жвавий’: Хоч він ма|лей, а|ле |льоткий як |заїць. (158); пруми|тней 1. ‘жвавий, меткий’ 2. Зневажл. ‘пронирливий’ (193); пупин|длевий ‘поспішливий, прудкий, жвавий’ (201); пу|чотний ‘шановний, поважний’ (204); сми|калистий ‘кмітливий, розторопний’ (223); тирпі|чкей ‘терпеливий’ (238); тир|планний, заст. ‘те саме, що тирпі|чкей’ (238); шма|глестий 1. ‘гнучкий, замашний’ (про пужално, лозину); 2. Перен. ‘високий, стрункий’ (про молодого хлопця) (261); |шметкий, рідко ‘жвавий, спритний’ (262).

Переважна більшість лексем атрибутивної семантики у надбузько-поліських говірках являють собою складну єдність різних структурно-семантичних компонентів, максимальну кількість яких і функціонування можна виявити лише у широкому контексті. Разом з тим діалектні ад’єктиви відповідно до суб’єкта та ситуації, в якій він перебуває, чи відповідно до його статичної ознаки, здатні давати йому точну і нерідко оцінно-експресивну характеристику. Це призводить до того, що значеннєва структура прикметника стає абстрактно-емоційною і семантично-дифузною. Внаслідок такої семантичної динаміки прикметник втрачає своє реальне лексичне значення, піддається конотації і дає не реальну, а експресивну характеристику особі чи предмету. У надбузько-поліських говірках такі прикметники, як дур|левий ‘жартівливий, дотепний’, ма|ючий ,той, хто пишається своїм достатком’; панську|ветий ірон. ,гонористий’; мудру|лесий, зневажл. ‘грубий, невихований’; нипу|люцький ‘не такий, як потрібно’; дуску|чєстий ‘пронозливий, меткий’; нар|ваний, перех., рідко ‘запальний, сердитий’ та інші виступають семантико-стилістичними експресивними синонімами до прикметників з нейтральним значенням, але виражають не реальну якість особи чи предмета, а найвищу, частіше негативну, міру вияву якості чи властивості. Це й становить основний семантичний зміст таких прикметників незалежно від реального лексичного значення коренів нейтральних слів-синонімів.

Загальновідомо, що усному розмовному мовленню властивий вищий ступінь експресивності, ніж писемній формі його [8, 38]. Експресія усного діалектного мовлення формує особливий склад лексики, у якій емоційно-експресивний заряд переважає над реальним логічним змістом. У надбузько-поліських говірках зафіксовано багато прикметників, які виражають експресію у характеристиках внутрішнього стану людини (рідше тварини) чи її поведінки. Цей фонд лексики характерний тим, що в ньому через експресію розмита чіткість семантичних меж. У такий фонд можуть потрапляти слова, що згодом, переосмислюючись, набувають нового значення чи піддаються оцінній, емотивній інтенсивно-параметричній чи іншій конотації. У „Матеріалах” майже після кожного з таких прикметників подано ремарку (ірон., зневажл.), а до окремих наведені контексти, у яких експресивність значення конкретизується: |вскоблий, зневажл. ‘миршавий’: |Добрий, як |цуцик |всокблий ; вулу|ватий, зневажл. ,неповороткий, незграбний’; ку|нозавий, ірон. ,миршавий, непоказний’: |Нащо бу|ло поро|ся ку|нозавиє купу|вате?; |скімливей, ірон. ‘той, що часто плаче чи збирається плакати’; |схвостаний, ірон., той, хто потерпів невдачу’: Поху|дев, пошу|кав ду|ба і |схвостаний на|зад вир|нувся. Такого типу прикметники призначені для емоційної, неофіційної, невимушеної характеристики психічного чи фізичного стану людини або її поведінки [9, 347]. Основна функція прикметників експресивної конотації – кваліфікувати, оцінювати, характеризувати особу (рідше предмет) з позиції мовця. Подібні прикметники, як у надбузько-поліських, так і в інших говірках, мають переважно пейоративну семантику [10, 21], тобто дають зневажливу, недоброзичливу, іронічну оцінку. Значно рідше вони виражають меліоративне, тобто позитивне значення.

Прикметники з тією чи іншою конотацією на позначення характеру, психічного або фізичного стану чи поведінки людини у надбузько-поліських говірках утворюються переважно афіксальним способом, зокрема суфіксами, що властиво й іншим говіркам та українській літературній мові [11, 269]. Найчастіше вони утворюються за допомогою таких суфіксів: -уват(ий), -юват(ий), -увет(ий), які надають прикметникам значення неповноти вияву ознаки або подібності: бам|булувaтий, галайку|ватий, |желуватий, кулу|ватий, лимаху|ватий, кузіну|ватий, паньську|ветий, пащеку|ватий, циганку|ватий, шпилю|ватий; -ист(ий), -ест(ий), -єст(ий), які утворюють прикметники з високим ступенем вияву ознаки: сми|калистий, дупа|дестий, дуску|чєстий, чвань|бестий; -ав(ий), -ев(ий), -лив(ий), -ов(ий) утворюють прикметники, що характеризують внутрішній стан людей: |келавий, гум|плевий, дур|левий, напуве|ретливий, |пакусливий, пупен|длевий, |шкідливий, |ядушливий, дубиль|товий; -н(ий) утворює прикметники зі значенням позитивних чи негативних рис характеру: |бушний, ві|лабний, гуру|пашний, |дєкуваний, ви|лечний, |змесьній, кун|татний, на|рваний, ни|мовний, нина|тлiний, пу|чотний, нив|стрiйний, пруми|тнéй, фана|барний, |цваний; -анн(ий), -енн(ий) – на позначення дуже високої міри ознаки: вищи|канний, тир|планний, при|кренний; -к(ий): |льоткий; -ущ(ий): пра|гнущий.

Серед прикметників на позначення зовнішніх рис людини є немало композитів [12, 126-127], а для характеристики внутрішнього стану людини складних прикметників у надбузько-поліських говірках не зафіксовано.

Фактичний матеріал засвідчує, що серед прикметників, здатних виражати експресію, є непоодинокі індивідуальні словотвори, як виділяють особу за особливостями її характеру, фізичного чи психічного стану або поведінки. Такі словотвори, переважно суб'єктивні, нерідко викликані позамовними факторами. Важливо наголосити на тому, що індивідуальні словотвори виникають у конкретній говірці і стосуються характеристики об'єктивно існуючих осіб (рідше тварин чи предметів). На основі їх можна простежити за словотвірними можливостями окремої говірки чи ширшого діалектного массиву, виявити активні фактори спонтанного розвитку лексичної системи взагалі. Звичайно, в усному мовленні вибір мовних засобів відбувається спонтанно, залежно від ситуації . Вони фактично не піддаються редагуванню, на відміну від літературної мови, тому в говірці може бути більше разових, одиничних вживань того чи іншого слова, а також оказіональних виразів чи інших мовних фактів.

Для дослідження були використані не всі прикметники, зафіксовані в „Матеріалах” і в польових записах автора, а лише ті, що стосуються теми і завдання статті. Проаналізований фактичний матеріал дає підстави констатувати, що лексико-семантична і словотвірна структура прикметників, які характеризують психічний, фізичний стан людини та її поведінку, у надбузько-поліських говірках має чітко виражені територіальні особливості, відмінні від власне поліських та інших говірок. Але, як зазначає Ф. де Соссюр, „діалекти не мають природних меж” [13, 252], тому не можна однозначно стверджувати, що в якихось інших говірках не можуть бути аналогічні чи подібні мовні утворення.

Активний вплив літературної мови на говірки, зокрема, й на надбузько-поліські, зумовлює появу нових слів, в тому числі й прикметників, які іноді або витісняють питомі говіркові лексеми, або змінюють семантичну струкуру їх. Ці процеси теж вимагають детального вивчення.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33

Схожі:

Науковий часопис iconIssn 2224-0306 Міжнародний часопис Засновано у 2008 році
Релігія та Соціум. Міжнародний часопис. – Чернівці: Чернівецький нац ун-т, 2012. – №1(7). – 168 с
Науковий часопис iconНа умовах, зазначених в інформаційному листі
Науковий часопис нпу імені М. П. Драгоманова“. – Сер. 16. – “Творча особистість учителя: проблеми теорії І практики”
Науковий часопис iconВимоги до статей у
Вимоги до статей у «Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія Педагогічні науки: реалії...
Науковий часопис iconОрганізаційний комітет
Матеріали конференції надруковані в окремому випуску видання вак україни у галузі педагогічних наук «Науковий часопис Національного...
Науковий часопис iconМ. С. Третьяков // Український медичний часопис. 2012. № С. 66-67
Корчинська, О. О. Сучасні підходи до терапії синдрому полікістозних яєчників на фоні інсулінорезистентності / О. О. Корчинська, О....
Науковий часопис iconНаукові публікації співробітників кафедри економічної теорії і суспільних наук за 2011-2012 роки
Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія 22. [Гол ред. О. В. Бабкіна] — К.: Видавництво...
Науковий часопис iconШановні колеги! Запрошуємо вас до співпраці в збірнику наукових праць «Гуманітарний часопис» – періодичному виданні гуманітарного факультету Національного аерокосмічного університету імені М.
«Гуманітарний часопис» – періодичному виданні гуманітарного факультету Національного аерокосмічного університету імені М. Є. Жуковського...
Науковий часопис iconЛивацький О. В. Організація та зміст методики виховання фізичних якостей учнів основної школи в умовах допрофільної підготовки
Організація та зміст методики виховання фізичних якостей учнів основної школи в умовах допрофільної підготовки. // Науковий часопис...
Науковий часопис iconIssn 2224-0306 Засновано у 2008 році
Релігія та Соціум. Міжнародний часопис. – Чернівці: Рута, 2011. – №2(6). – 252 с
Науковий часопис iconІнформація про співавторів за зазначеною вище схемою
Що подаються до електронного наукового фахового видання «часопис національного університету «острозька академія». Серія «право»
Науковий часопис iconАвторського договору
Науковий керівник – кандидат юридичних наук, Венецька Марина Віталіївна, старший науковий співробітник Інституту держави і права...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи