125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) icon

125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978)




Скачати 329.9 Kb.
Назва125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978)
Дата08.01.2013
Розмір329.9 Kb.
ТипДокументи

120 років від дня народження Йосипа Бадалича (1888—1985), хор­ватського літературознавця-славіста День працівників легкої промисловості

190 років від дня народження Олександра Олексійовича Корсуна (1818— 1891), українського поета

150 років від дня народження Олександра Францовича Рогози (1858— 1919), українського військового діяча, періоду національно-визволь­них змагань

125 років від дня народження Ольги Олександри Василівни Дучи-мінської (Решетилович) (1883—1988), української письменниці 110 років від дня народження Юлія Абрамовича Ганфа (1898—1973), російського графіка-карикатуриста

100 років від дня народження Хуліо Маїсу (1908—1985), іспанського поета, перекладача

90 років від дня народження Володимира Дмиїровича Буласнка (1918—1944), українського поета

80 років від дня народження Едуарда Никифоровича Яворською (1928), українського музикознавця

75 років від дня народження Юлії Миколаївни Черненко (1933), українського педагога

130 років від дня народження Івана Олександровича Мар'яненка (1878— 1962), українського актора, режисера, педагога, театрального діяча 110 років від дня народження Курціо Малапарте (1898—1957), іта­лійського письменника і журналіста • День Португальської Республіки. Національне свято

120 років від дня народження Микити Львовича Магира (1888—1948), українського письменника

85 років від дня народження Олександра Васильовича Байдукова (1923), українського живописця

125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883—1978),
українського літературознавця, дійсного члена НТІ1І ,

90 років від дня народження Василя Івановича Забашти (1918), ук­раїнського живописця

80 років від дня народження Фелікса Давидовича Кривіна (1928), ро­сійського письменника День Росії. Національне свято День незалежності Республіки Філіппіни

110 років від дня народження Михайла Юхимовича Кольцова (1898-— 1942), російського письменника, журналіста

80 років від дня народження Богдана Михайловича Гавришківа (1928), українського літературознавця, критика і перекладача

75 років від дня народження Бориса Наумовича Гінзбурга (1933— 1963), українського ірафіка

3 120 років від дня народження Олександри Марківни Кропивницької (1888—1969), української співачки

70 років від дня народження Василя Свдокимовича Перевальського (1938), українського ірафіка

4 День народження Королеви Великобританії і а Північної Ірландії

210 років від дня народження Франтішека Палацького (1798—1876), чеського політичного діяча, історика, філософа

190 років від дня народження Васіле Александрі (1818—1890), мол­давського і румунського письменника, публіциста, фольклориста 140 років від дня народження Карла Ландштейнера (1868—1943), австрійського імунолога

100 років від дня народження Івана Оникійовича Виргана (1908—1975), українського поета

80 років від дня народження Ернесто (Че) 1 свари (1928—1967), латино­американського революціонера

75 років від дня народження Павла Петровича Боцу (1933—1987), молдавського поета

5 День святої Трійці

День медичного працівника

175 років від дня народження Владислава Івановича Зарсмби (1833—1902), українського і польського композитора, піаніста, музичного педагога 170 років від дня народження Йосипа Сильвссіровича Вітошинського (1838—1901), українського хорового диригента

100 років від дня народження Анатолія Григоровича Свгчникова (1908 —1962), українського композитора

90 років від дня народження Семена Борисовича Грузберга (1918), українського ірафіка

90 років з дня видання "Радянської України" (1918), щоденної ук­раїнської газети

80 років від дня народження Фазліддіна Мухаммадісва (1928—1986), таджицького письменника, перекладача

  1. 170 років від дня народження Онуфрія Федоровича Лепкого (1838— 1905), українського мовознавця і літературознавця

  2. Всесвітній день боротьби з оиустелюванням і засухами День проголошення Республіки Ісландії. Національне свято

200 років від дня народження 1 енріка Арнольда Вергеланна (1808—1845), норвезького письменника, поста-романтика і громадського діяча 190 років від дня народження Шарля Гуно (1818-1893), французь­кого композитора і диригента




19


20


21

175 рокін від дня народження Едуарда Мсртке (1833 - 1895), німець­кого піаніста, композитора і педагога

140 років від дня народження Артура Фердинандовича Лолейга (1868— 1933), російського вченого в галузі залізобетонних конструкцій 125 років віл дня народження Осипа Миколайовича Ьілоскурського (1883—1943), українського майстра художньої кераміки 140 років від дня народження Міклоша Хорті (1868—1957), угорсь­кого державного діяча

90 років від дня народження Михайла Федоровича Дейіена (1918—1977), українського фізика

80 років від дня народження Ніни Юхимівни Войтенко (1928), ук­раїнського педагога

80 років від дня народження Сергія Петровича Плачинди (1928), ук­раїнського письменника

170 років від дня народження Юлія Яновича Федера (1838—1909), ла­тиського живопнеця-пейзажиста

100 років від дня народження Федора Євдокимовича Лося (1908—1980), українського історика

100 років від дня народження Павла Івановича Мельникова (1908—1994), російського геолога

90 років від дня народження Лідії Олександрівни Гусєвої (1918), ук­раїнського архітектора

80 років від дня народження Євгена Фірсовича Шерстобитова (1928), українського кінорежисера Всесвітній день біженців

110 років від дня народження Петра Миколайовича Поспглова (1898— 1979), російського вченого і громадсько-політичного діяча 125 років від дня народження Федора Васильовича Гладкова (1883— 1958), російського письменника

125 років від дня народження Романа Лнлріяновича Леонтовича (1883— 1954), українського письменника

125 років від дня народження Олександра Мицюка (1883—1943), ук­раїнського громадсько-політичного і державного діяча, економіста 110 років від дня народження Станіслава Струмфа Войткевича (1898—?), польського письменника, журналіста і перекладача 100 років від дня народження Ісидора Нагагвського (1908— 1989), ук­раїнського історика, священика

100 років від дня народження Р.шрефа Шем'ї-заде (1908—1978), кримсько-татарського поета, літературного критика, перекладача 70 років від дня народження Сергія Романовича Бурлакова (1938), ук­раїнського поета

  • 70 років від дня народження В'ячеслава Олександровича Грінченка (1938), російського співака

  • 70 років від дня народження Людмили Іванівни Мсшкової (1938), ук­раїнської художниці

22 День Скорботи і вшанування пам'яті жертв війни в Україні. Початок
Великої Вітчизняної війни

  • 250 років від дня народження Джорджа Ванкувера (1758—1798), анг­лійського мореплавця

  • 110 років від дня народження Р.ріха Марії Ремарка (1898—1970), ні­мецького письменника

  • 100 років від дня народження Арсена Олексійовича Ішука (1908—1982), українського письменника

  • 80 років від дня народження Олега Дем'яновича Уманця (1928), ук­раїнського архітектора

  • 70 років від дня народження Марини Романівни Черкашиної-Губа-ренко (1938), українського музикознавця і лібретиста

23 День державної служби ООН

  • День державної служби

  • 340 років від дня народження Джамбапісги Віко (1668—1744), іта­лійського філософа і соціолога

  • 120 років від дня народження Олександра Йосиповича Гавронського (1888—1958), російського і українського режисера театру і кіно, мате­матика, доктора філософії

  • 100 років від дня народження Абрама Якимовича 1 озенпуда (1908—2004), українського музикознавця і театрознавця, театрального критика

• 90 років від дня народження Валентина Васильовича Сизикова (1918), українського живописця

24 День молоді

  • 170 років від дня народження Яна Аііоїса Матейка (1838- 1893), по­льського живописця

  • 120 років від дня народження Миколи Васильовича Смолича (1888— 1968), російського та українського режисера

  • 110 років від дня народження Петра Грімма (1898 -1980), українсь­кого живописця

  • 110 років від дня народження Олени Журливої (Котова Олена Костян­тинівна) (1898—1971), української поегеси і педагога

  • 100 років від дня народження Марини Олексіївни Ладиніної (1908— 2003), російської кіноакзриси

25 День державності Республіки Словенія. Національне свято

  • День державності Республіки Хорватія. Національне свято

  • День митної служби України


110 років від дня народження Тетяни Федорівни Бугайко (1898—1972), українського літературознавця

100 років від дня народження Джона Соммерфілда (1908), англійсь­кого письменника

Міжнародний день боротьби зі зловживанням наркотиками та їх неза­конним розповсюдженням

  • Міжнародний день у підтримку жертв тортур

  • 120 років від дня народження Сергія Петровича Обнорського (1888— 1962), російського мовознавця

  • 90 років від дня народження Василя Павловича Бережного (1918— 1988), українського письменника




  1. 100 років від дня народження Бориса Васильовича Петровського (1908—2004), російського хірурга

  2. День Конституції України




  • 180 років від дня народження Леона Куніцького (1828—1873), польсь­кого письменника, художника

  • 125 років від дня народження І Іавла Васильовича Голубгва (1883— 1966). українського педагога-вокаліста

  • 80 років від дня народження Федора Жигмундовича Коложварі (1928), українського живописця

  • 70 років від дня народження Вікгора Антоновича Джекова (1938), ук­раїнською диригента і педагога

29

210 років від дня народження Джакомо Леопарді (1798—1837), іта­лійської письменниці

120 років від дня народження Тадея Станіславовича Магрського (1888—1963), українського композитора, піаніста, педагога ЗО 110 років від дня народження Федора Михайловича Михайлова (1898—1942), учасника підпільного антифашистського руху в Україні під час Великої Вітчизняної війни. Героя Радянською Союзу 70 років від дня народження Алліна Григоровича Власенка (1938), ук­раїнського диригента

2 КВІТНЯ



^ ТАЛАНТ ІДОЛЯ

До 125-річчя від дня народження О. В. Грищенка (1883—1977)


Нехай моя скромна праця надихне на правдиву стежку мистецтва тих, хто розуміє, що нам треба в малярстві таких митців, які рівнялися б Франковій творчості в літератури Грищенко О. В.1

У наш час про успіхи співвітчизників у міжнародному мистецькому колі ми майже не чуємо. Колись бурхливе життя розкидало українців по всьому світу. Багато їх опинилося і на берегах Сени. їхнім іворінням були притаманні внутрішня логіка і поетика; вони випромінювали енергію на рівні ірраціонального ентузіазму або ж зберігали раціональну структуралі-зацію, що відповідала характеру легітимності авторів. Деякий час митці-еміїранти намагалися підтримати зв'язок із вітчизною, однак із наступом реакції у 50-ті роки XX ст. імена їх просто викреслили з українського мис­тецтва. Нині, на початку XXI сторіччя, доводиться по крупицях збирати інформацію про співвітчизників, сліди яких загубилися у часі і просторі.

Одним з перших українських художників, який ознайомив світ з віт­чизняним мистецтвом і виборов йому належне місце в світовій культурі, був Олекса Васильович Грищенко. Майже все життя прожив він за межами батьківщини. Тому широкому загалу зовсім невідомий. Його талант засяяв яскравою зіркою на Паризькому небосхилі після того, як Фернан Леже роз­містив акварелі невідомого українця біля своїх на всесвітньо відомому "Осінньому салоні" у Гран-Пале на Єлисейських полях.

Нині твори майстра зберігаються й експонуються в Москві, Парижі. Нью-Йорку, Лондоні, Копенгагені. Бостоні... Донедавна український глядач міг бачити лише "Британський пейзаж" та ранній "Натюрморт", що збері­гається у фондах Національного художнього музею в Києві.

Народився Олекса Васильович Грищенко у м. Кролевець на Чер­нігівщині (нині Сумська обл.). Юнаком разом з іншими молодими черні­гівськими інтелігентами гуртувався навколо Михайла Коцюбинського. Особливе враження на майбутнього митця справило знайомство з Мико­лою Вороним, Борисом Грінченком, Павлом Тичиною, Михайлом Жуком.


Цит. за кн.: Історія України в особах, XIX -XX ст. — К.. 1995. - С. 409.


Пізніше він познайомився із Сергієм Єфремовим, Олександром Архипен-ком. Михайло Коцюбинський був першим, хто помітив у хлопцеві хист до малювання і підтримав його у прагненні отримати малярську освіту.

Після гімназійного навчання в Чернігові та у Полтаві Олекса Грищен­ко студіював біологію в Київському і в Московському університетах. До Москви він приїхав 1908 р. Утім, після академічних занять юнак все часті­ше відвідував приватні малярські школи, зокрема Арбатську школу Юона і Дудіна. Одним з перших його вчителів був Сергій Світославськнй. Вплив на молодого художника також мали А. Васнецов та В. Суриков, з якими він познайомився під час поїздок на етюди до Криму. У 1911 р. молодий ху­дожник уперше потрапляє до Парижа. Мало не увесь свій час він прово­дить у Луврі. На виставках образотворчого мистецтва знайомиться з Олек­сандром Архипенком. Чималий вплив на ранній період його малярства ма­ли кубістнчні твори.

Грищенко був впевнений, що становленню митця передує становлення в людині особистості. А шлях до цього він бачив у безперервній освіті. Гео-лоїія, ботаніка і метеорологія розкривали перед ним універсальну картину світу, У квітні 1913 року Олекса закінчив курс Імператорського московсь­кого університету, отримавши диплом учителя першого ступеня з біології. Однак малярство, якому він був відданий сповна, завжди було на першому плані, освітлювало весь життєвий шлях.

Як в Києві, так і в Москві Олекса Грищенко відігравав значну роль у гуртках молодої інтелігенції, яка шукала нових шляхів розвитку мистецтва. Власне, й переїзд до Москви був зумовлений саме цим. На початку століття європейське малярство переживало бурхливу пору утворення нових мис­тецьких шкіл і напрямів. Відлуння цього процесу докочувалося й до Моск­ви та Києва. О. Грищенко був членом "Бубнового валета", дружив з І. Остро-уховим. М. Ларіоновим. Н. І ончаровою, В. Татліним, приятелював з Д. Бур­дюком, В. Маяковським, О. Морозовим. В колекціях Щукіна та Морозова він побачив полотна Марке. Дерена, Иікассо, Матісса, Сезанна, що вразили його. Водночас молодого живописця цікавило мистецтво давньоруської ікони. Його дивувала здатність іконописця, обмеженого сюжетом майбут­ньої ікони, кольором і формою, поєднувати релігійний зміст і мистецтво, виявляючи при цьому свою індивідуальність. У 1913 р. О. Грищенко мандрує Італією, зокрема відвідує Рим. Равенну, Неаполь. Венецію...

Того ж року виходять його книга-дослідження "Про зв'язки російсько­го живопису з Візантією і Заходом", праці "Криза мистецтва і сучасний живопис", "Як в нас викладають живопис і що під цим треба розуміти". У 1915 р. він написав книгу "Русская школа как некусетво живописи".

Після Жовтневої революції Олекса Грищенко читає лекції про сучасне мистецтво. Його обирають професором Державних майстерень. Вже у пер­ші пореволющині роки художник зумів врятувати шедеври мистецтва, зокре­ма "Трійцю" А. Рубльова. Лише з маєтку Баратинських, за три кілометри від якого на той час проходила лінія фронту, О. Грищенко вивіз 200 картин. Серед них були твори Рубенса. Тенірса, Воувермана, Рейсдаля, Перуджіо, Вус, Ванлоо. У 1917 р. він пише книгу "Російська ікона як мистецтво живо­пису". Одним з перших автор показав, що суть і вартість ікони знаходиться в органічній єдності релігійного змісту й мистецтва. Досвід ікони вказав йому на постійність різних мистецьких засад і проблем, які є вирішальними в оцінці кожного мистецького твору, незалежно від стилю і часу.

Грищенко був одним з передових полемістів своєї добі, до його думки прислухалися. Проте дійсність переконувала у протилежному. Заклики ви­користовувати мистецтво для пропаганди нового життя деякими новояв-леними бюрократами й чиновниками сприймалися по-своєму. Художник розумів, що його участь у різних колегіях була, по суті, діяльністю політич­ною і він мимоволі ставав урядовцем. У Державних майстернях працювати вже не було можливості: в країні панували голод і розруха.

Митець вирішує переїхати з Москви до Києва. Мандруючи країною й оминаючи місця боїв, опинився на залізничному вокзалі. Потрапивши у людську круговерть, якось спромігся сісти у переповнений вагон й подався невідомо куди. Так потрапив до Царгороду (тепер — Стамбул). Два роки в його житті була щоденна виснажлива праця.

Саме тут, в еміграції, розкрився його великий талант. Захоплення ку­бізмом було реалізоване в знаменитих стамбульських акварелях. Невеликі за форматом малюнки, у згашених кольорах з нюансами тонів, несподіва­ними формами, мальовничістю сцен, крихкістю світла, витончені, делікатні і творчо доповнені кубізмом, з його індивідуально-незвичайним трактуван­ням буденних об'єктів, спрощеними площинами геометричних форм, при­несли митцеві світову славу. Багато цих акварелеіі і гуашей придбав аме­риканський археолог, реставратор царгородської Софії, візантолог, один із найбагатших колекціонерів Америки Т. Вітмор. Це дало змогу художнику малювати в Греції, а звідти 1921 р. прибути до Парижа, де він й вирішив оселитися. Саме царіородські малюнки були прийняті паризьким "Осіннім салоном" і Фернан Леже повісив їх поруч зі своїми творами. Найвідоміший колекціонер зі СНІ А А. Барнес закупив 17 акварелей для своєї збірки (тепер вони зберігаються біля Філадельфії, у Музеї Барнеса, у Меріоні).

У лютому 1922 року в галереї Якова Поволоцького відкривається пер­ша закордонна виставка картин художника. Передмову до її каталогу напи­сали відомі паризькі критики Клод Фаррер та Андрс Левінсон. З останнім Олекса Грищенко познайомився ще в Москві.

Художник показує свої полотна Зборовському, який свого часу від­крив Модільяні. і знову мандрує до Греції. Зборовський продав 14 картин

О. Грищенко. Малярство ми і ця визнають в Європі. І лядачі відкривають для себе і його Батьківщину — Україну.

1923 р. минув для Грищенка в турботах про організацію нових вис­тавок. Навесні він ексіюнуг свої картини в галереї Домінік. Про нього пише у журналі "Клер" один з відомих тогочасних критиків мистецтва Луї Вос-сель. І знов митець мандрує Європою: Португалія, Іспанія... Вже у травні 1925-го виставляє в галереї "Амос" чудові полотна з Португалії.

Художник з України вносить нові віяння до західної культури, яку він засвоює з легкістю, пристрастю і навіть зухвалістю. Його малярство — сві­же й пишне, а барви чисті й веселі. Він бачить світ блискучим, сповненим величності, любові і гумору, що зупинився на півдорозі між іронією й бо­лем.

Кращі галереї Парижа запрошують О. Грищенка висіавити свої полот­на. Його картини, привезені з Туреччини, криіики порівнюють з полотнами Е. Делакруа, а в Салоні Тюйлері роботи Грищенка розміщують поряд з кар­тинами Анрі Матісса. З 1931 р. Олекса Грищенко стає носгійним членом "Осіннього салону". Це найвища шана, якої може досягти художник-іно-земець у Франції. Олекса Грищенко увійшов до кола визнаних французь­ких митців. Приязні стосунки і навіть дружба виникають між ним і Полем Єіньяком. Пабло Нікассо, Фєрнаном Леже, Ван Донгеном, Альбсром Мар­кс Андре Дереном, П'єром Боннаром.

На початку Другої світової війни, в окупованій Франції, О. Грищенко різко засудив від'їзд деяких французьких художників до Берліна на заклик Гітлера уславити фашистське мистецтво. На наступ фашизму він відреаіу-вав вкрай негативно, як на насильство та бездуховність. Йога захопив вчи­нок Рауля Дюфі. який відмовився продати хоча б одну картину Гсрінгу.

Фашисти знищили картини О. Грищенка, які зберігалися в колекції Андре Левінсона. Ще в 1937 р. майстер вітав Пабло Пікассо з його карти­ною "Герніка". яку вважав символом страждання іспанською народу в бра­товбивчій війні. О. Грищенко підтримував зв'язки з Альбером Марке, який разом з дружиною-єврейкою мусив покинути батьківщину і виїхати до Алжиру, з Фернаном Лежс. який знаіішов притулок за океаном, з Хаїмом Єутіном. який переховувався в Парижі, щогодини чекаючи на арешт.

О. Грищенка уважно слідкував за подіями в Україні. Його тішили успіхи вітчизняних митців. Проте обурювався через заборони виставок за­рубіжних майстрів малярства в СРСР.

У 1931 р. Грищенко бере участь у Першій виставці Асоціації Незалеж­них Українських Мистців (АНУМ) у Львові, а у 1937-го року Музей НТШ влаштовує йому персональну виставку з першою монографією українською мовою. А сам митець намагається організувати виставку в Києві. Згідно із заповітом художника всі полотна, які мали експонуватися там. залишаться в Україні як його дар своїй Батьківщині. Однак тодішнє керівництво ра­дянської республіки не дало дозволу на проведення цієї виставки. У сере­дині п'ятдесятих років багато праць Грищенка в музеях Львова знищено через "буржуазнісь змісту". Боляче художник сприймав і звістки щодо реп­ресій в країні. Він був впевненим, якби залишився у вітчизні, також зазнав би переслідувань.

Одночасно мнісць був гордий тим, що своєю діяльністю далеко від рідної землі продовжує справу, започатковану в українській кульїурі Іва­ном Франком, Агагангслом Кримським, Михайлом Коцюбинським, Панте­леймоном Кулішем, Лесею Українкою, Олександром Олесем, Миколою Во­роним, Григорієм Чупринкою, Петром Карманським. Миколою Хвильовим. Богданом Лепким, Лесем Курбасом, Максимом Рильським, Павлом Тичи­ною, які були переконані, що лише та культура може бути сучасною, яка стала часткою світової за умови засвоєння національної культурної спад­щини.

В останній період життя О. Грищенко щороку виставлявся і продавав свої твори в Парижі. Його творчий доробок складають в основному крає­види і марини, також малював натюрморти. Від техніки акварелі й туаші перейшов на олійне малярство. Пізнішій його стиль був споріднений з експресіонізмом. О. Грищенко належить до найсильніших українських ко­лористів XX ст. Па "Осінньому салоні" для відзначення його 90-річчя було виділено окрему залу. Постійним членом салону Грищенко вважався в 1932 р., і був єдиним серед небагатьох, хто експонував свої твори без вироку журі.

Найбільшої слави він зажив у США. Великий успіх чекав на нього у Філадельфії, де миіець вперше у галереї "Комюніті арг" відкрив виставку своїх творів. На ній були провідні митці, колекціонери, професори Псн-сильванської академії мистецтв. Виставлявся він і 1958 р. у Нью-Йорку, в Українському Інституті Америки. 1963 р. створено Фундацію Олекси Гри­щенка, до якої передано понад 70 йога робіт з тим, щоб у слушний час від­правній їх в Україну. Бажанням Олекси Грищенка було, щоб його твори зберігали музеї Києва і Львова. Перша його виставка на батьківщині від­булася у Львові 1937 р.

У 1966 р. галерея Реіег ОеіїхсЬ СаІІегу в Нью-Йорку провела виставку акварелі, гуаші та рисунків Грищенка під назвою "Константинополь і Гре­ція 1919 —1923". В Америці відбулись виставки: Перша ретр*>спективна виставка в Іл\ 8аІІе Упіует.чіїу, за сприяння галереї Хрисіинн Чорніш (1972); в Українському Інституті Америки у березні 1976 року, також в Кдмонтоні (Канада). Ретроспективна виставка, організована доктором Іриною Шум-ською-Мороз — у і ранні 1977 року в Торонто; посмертна меморіальна вис­тавка, присвячена 100-річчю від дня народження митця — в Українському Інституті Америки 1983 р. Там само пройшла 22 жовтня — 14 листопада 2004 року прощальна виставка з нагоди передачі праць зі збірки Фундації

І ришснка до м ■ України. V 2006 р. ці картини разом з творами інших українських майстрів були переламі у власність Національного художнього муіею України га Львівською національною музею. Твори мигш збері-іаються в європейських музеях і в кількох відомих американських колек ціях. Чимало його картин знаходиться в українських ібірках Америки, Ка­нали та Сиропи.

Олекса Грищенко відомий також як видатний мнетецгвошавець, есеїст. Вже згадувана йою "Російська ікона як мистецтво живопису" увійш­ла до історії вітчизняного мистецтва. 3-номіж його споіадів — "Два роки н Царгороді", "Україна блакитних моїх днів". "Роки бурі і натиску", "Мої зустрічі і розмови з французькими мисгцями".

Про мхзярство Грищенка з'явилося гри моноірафії: одна вийшов у Львові 1934 р. (автор 11. Ковжун) і дві у Парижі в 194Х і 1964 р.

На батьківщині Олекси І рищенка, у Кролсвці. Наш ім'ям названо вулицю. Родинний будинок Грищенків зруйновано 1943 р., коли в нього влучила бомба і заіину.ін марини, красити, портрети, малюнки знлмени-юго художника раннього періоду. З ініціативи земляків митця організо­вуються музей Грищенка.


^ ЛІТЕРА ТУРА

Основні видання творів О. В. Грищенка

Мої роки в Царгороді. 1919 192! ' О. Грищенко Мюнхен . Дніпр Хвиля. 196! ' —258 с.

Роки бурі і натиску : сіюіади мисі ця, 1908 -1918 / О Грищенко : передо. С Гор-линського. Нью-Йорк : Слово. 1967 - 104 с.: ш.

Україна моїх блакитних днів / О. Грищенко. - Мюнхен . Дніпр. Хвиля, 1958. 255 с.

ї берегів зачарованої Десни / 0.1 рнщенко. - К. : Молодь, 1964. -- 209 с.

О группе художннков "Бубновий валет" / О. Грищенко // Аполлон.— І9ІЗ. - № 6.

С. 37.

Мої зустрічі і розмови і французькими митцями : розд з кн. / О Грищенко а Все­світ. 1990. \« 12. -С. 175- 182.

Україна моїх блакитних днів / О. Грищенко /.' Нар. творчість та етнографія — 1093 -№2. —С.67—71.

Про О. В. Грипи ні.,,

АОііціні в Олекса Грищенко / В. Абпіиов /.' Історія України в особах. XIX—XX ст.

— К., 1995. — С. 401—409.

ФеОорук О. Олекса Грищенко в Україні // Образотв мистецтві). 2004. — №4. — С. 14 18.

(пак в. Голі офи художника/В. Сусак// Всесвіт. - 1990. №12. - 169 —175 с.: іл. АСшіцов в. "Виповнити ціле свеч ЖИТТЯ мистецтвом" / В Абліцов ,'/ Всесвіт - 1990 № 12. С 178 -183

Скофенко в По Царгоролу і Олексою Грищенком ' В. Скофснко, А. Скофснко // Всесвіт. 1993. - Ні 3/4. — 164 -168 с. : її.

Попович В Олекса Грищенко (1883- 1977) / В Попович // Образоів. мистецтво. — 2004. - Н* 4. — С. 19.

Пархоменко І. Художник, який полонив Париж ' 1 Пархомснко // Київ. — 1992. — №2. —С. 157 158.

Феїмірук О. Всесвітнє визнання Олекси Грищенка ' О. Федорук // Укр. сл. - 2005

27 квіт. - 11 трав. - С. 11. — (Мистецькі аспекти).

Феоорук О 3Норами своїми вічно житиме в Україні / О. Федорук // Уряд, кур'єр. — 2004. -25 верес. — С. 10.

Грищенко О (4883) // Енциклопедія українознавства : словник, частина / Наук, т-во ім. Шевченка ; голов. рсд. В. Кубійович Перевид. в Україні. — Л.. 1993. — Т. 2. — С. 439 -440

^ 1ЛЮСТРА ЦІМ

Олекса Грищенко: [фотографія] // Роки бурі і натиску : спогади мнетця. І908-- 1918.

Нью-Йорк : Слово. 1967. - -Фронтиспіс.

зо




З К В II II я ТЕРНИСТИМ ШЛЯХОМ ДО ХРАМУ

До 90-річчя пі і піч народження О. Т. Гончара (1918—1995) Дикую Богові, що дав мені народитися українцем. Гончар О. Щоденники: у 3 т. К., 2004. —

Т.З—С. 576.

Олесь Тереитійович Гончар — славетний представник української лі­тера іури, геніальний майстер слова, громадський діяч - був яскравим ви­разником національного характеру, його історичної духовності.

Про чільне місце цієї непересічної особистості в історії України кінця XX ст. Іван Дзюба писав: "Ваша висока гуманістична творчість у всі часи не давала згаснути промінцеві надії на кращу долю рідного народу, собор­ними дзвонами будила незнищенну жагу до волі, правди, до усвідомлення коренів своїх і чистих витоків".

Творчість Олеся Гончара відома й шанована в світі. Його твори пе­рекладено більш як 40 мовами. Свідченням високого авторитету письмен­ника не лише в Україні стало присудження йому Міжнародним Біографіч­ним центром у Кембриджі (Англія) почесного титулу "Інтелектуал світу 1993 року".

Народився О. Гончар у с. Суха Кобеляцькою району Полтавської області у робітничій сім'ї. Рано втратив батьків, З ірьох років виховувався дідусем та бабусею. Перші уроки добра й краси, чесності й душевного мак­сималізму йому л;і 1.1 бабуся, неписьменна віруюча селянка, яка мріяла ба­чити онука освіченим і навіть великою людиною.

Семирічку хлопець закінчував у сусідньому селі. Саме тут старий до-свічений учитель, який викладав мову і літературу, дав йому, як згадував Гончар, "це чисто українське ім'я Олесь".

Першими літературними вчителями О. Гончара були Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Іван Нечуй-Лсвицький, Панас Мирний, Ан­дрій Головко, Степан Васильченко, Григорій Косинка, чиї твори він читав і перечитував із насолодою.

Наполегливим був шлях юнака до освіти. Спершу він вступив до Хар­ківського технікуму журналістики, де брав участь у літературному гуртку, намагався потрапити до студії при Будинку письменників ім. В. Блакит­ного. Саме під час навчання в технікумі він багато займається самоосвітою, робить перші спроби друкуватися в "Літературній газеті", "Комсомольці України". "Піонері'Г. Цей час Олесь Гончар вважає справжнісіньким учнівст­вом. Його публікації помітили Ю. Яновський, А. Малишко, II. Панч.

По закінченні технікуму він працює в газеті "Ленінська зміна".

У 1938 р. О. Гончар вступає до Харківського університету (філологіч­ний факультет), який "на цілих три роки став рідшою домівкою, обдарував щастям дружби". Цього часу він пише оповідання, повість "Стокозовс по­ле", наукове дослідження про "Мойсея" І. Франка, збирає матеріал для ро­ману про Григорія Сковороду. Під час навчання в університеті Олесь Гон­чар товаришував з поетом і письменником Григорієм Тютюнником, який згодом став прообразом Богдана Колосовського у романі "Людина і зброя".

У 1941 р. вони разом йдуть на фронт у складі студентського баталь­йону. Під час війни Олеся Терентійовича було двічі поранено: вперше — в боях за Київ, на річці Рось у липні 1941 року, вдруге — восени, між Полта­вою і Харковом. Дорогами війни він пройшов із гвинтівкою в руках аж до Праги. Мав бойові нагороди — три медалі "За відвагу", ордени Слави і Червоної Зірки, медаль "За оборону Києва". В години перепочинку з-під його пера виходять вірші, що друкуються у фронтовій пресі. Саме вони ста­ли основою окремої збірки "Фронтові поезії" (1985) як згадка про бойових побратимів.

У грудні 1945 року після демобілізації з армії Олесь Тереитійович осе­ляється у старшої сестри в Дніпропетровську, де завершує навчання в уні­верситеті.

Враження, навіяні війною і пережиті серцем, примусили взятися за пе­ро. Сторінка за сторінкою народжується майбутній роман "Прапороносці", 1946 р. в журналі "Україна" виходить друком новела "Модри Камень". Остання була перекреслена тодішньою критикою через тематику і фальш (кохання радянського солдата до дівчини-іноземки). Автора звинувачували на зборах, погрожували виключенням з університегу.

Цього ж року у журналі "Вітчизна" вийшла перша книга трилогії "Прапороносці" — "Альпи".

Влітку 1946 року Гончар захистив дипломну роботу на тему: "Новели Василя Стефаника". Невдовзі вступив до аспірантури при Інституті літе­ратури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Відтоді й розпочинається професійно-письменницькс життя Олеся Терентійовича Гончара.

Після виходу окремими частинами у 1947 -1948 рр. в журналі "Віт­чизна" (з благословення К). Яновського) другої ("Голубий Дунай") і третьої ("Злата Прага") книг трилогії "Прапороносці" до автора приходить справж­нє визнання. Ці твори відзначено двома Сталінськими преміями (1948, 1949). Олесь Гончар завжди згадував схвальний відгук Юрія Яновського про най­більш дорогий йото серцю твір, написаний у перші повоєнні роки, — роман

"Прапороносці", підтримку досвіченим прозаїком публікації "Прапоро­носців" у журналі "Вітчизна", дружні поради Яновського-редактора щодо поліпшення мовної майсісрності.

В цей самий час Гончара приймають до Спілки письменників. Згодом з'являється повість "Земля гуде" про полтавських підпіль­ників, 1949 р. — збірка "Новели". У 1950-х роках автор завершує і публікує повісті "Микита Братусь", "Щоб світився вогник", романи "Таврія" і "Пе­рекоп" про громадянську війну і революцію в Україні.

А потім прийшли 60-ті - роки хрущовської "відлиги", XX з'їзд пар­тії, де було розвінчано культ особи Сталіна. Це був час иайпліднішої праці Гончара. Твори мигця органічно вписалися в літературу "шістдесятників". З-поміж них - роман "Людина і зброя" (1960), удостоєний Державної премії ім. Т. Г. Шевченка в 1962 р., та роман у новелах "Тронка" (1963), за який 1964 р. авторові присуджено Ленінську премію.

Творчі здобутки настільки окрилювали Гончара, що він часом забував, що є заручником існуючої тоталітарної системи, яка може принижувати людську гідність і жорстоко карати непокірних. Під впливом певних наст­роїв був написаний роман "Собор" (1968), вилучений реакційною критикою з літературного процесу і заборонений на 20 років. Твір цей викликав не­абиякий читацький інтерес, обговорювався і поширювався серед громадсь­кості. Він став одночасно і болем, і гордістю автора.

Принижений тиском критики, О. Гончар намагається спрямувати свою творчість у загальновизнане русло. Ці настрої відтворилися в суспільних ідеях, що лягли в основу романів "Циклон" (1970) і "Берег любові" (1976), повісті "Бригантина" (1973). У 1982 р. авторові присуджено Державну пре­мію СРСР за роман "Твоя зоря" (1980).

Навчений гірким досвідом, але нестерпний до суспільних проблем, письменник не міг замовчувати наболіле, що знайшло відображення на цьому етапі творчості. Гончар повертається до жанру, з якого починав — новел, оповідань, виступає як публіцист, літературознавець, культуролог, критик. Йому належать книги статей "Наше нисьменсіво" (1972), "Пись­менницькі роздуми" (1980), "Чим живемо" (1991). Понад 1000 статей, про­мов, нарисів, інтерв'ю, листів, привітань, некрологів, записів до книг му­зеїв, теле-, радіовиступів тощо такий підсумок творчої праці Олеся Те­рен гійовича на ниві публіцистики.

О. Гончар неповторний класик письменницької публіцистики 2-ї половини XX сг. В основі провідних напрямів його творчості були корінні питання буття українського народу, його минуле, сучасне та майбутнє. У мотивах державотворення, взаємин митця і влади, розвитку національної мови, ставлення до співвітчизників за межами України, збереження дов­кілля, оцінці мистецької спадщини та її найвидаїніших представників, ролі молоді в майбутньому нашої держави простежується еволюція світогляду й підходів автора до зображення та оцінки дійсності.

Новий образ Олеся Гончара постав для нас наприкінці багатостраж­дального XX ст. Йдеться про "Катарсис" - його щоденники періоду Ве­ликої Вітчизняної війни та уривки з інших шоденникових записів. Гірка іронія нашої історії — кращі велети слова могли довіритися тільки сторін­кам заповітних записників, продовжуючи цим трагічну традицію, започат­ковану Тарасом Шевченком, з його захалявною книжечкою. Наприкінці свого життя О. Гончар занотував у щоденнику: "На словах ніби є шана й повага, але ж я бачу їх скрізь, тих жорстокосердих, черствих, внутрішньо байдужих, котрим я, здається, навіть заважаю своїм існувашотм. Ждуть не діждуться, коли вже ляжу в могилу. Звісно, це не стосується рядових чи­тачів, для них. почувається, я ще чимось дороіий. справді ще потрібний. А ті, сучасні оті жеребчики, що про них писав у листі з приводу "Собору" Григір |Тютюнник), вони ж зовсім позбавлені у вигаслих душах тепла. Це люди ери жорстокості, і, це ті. що живуть лише для себе, пообпивавшись славою, як павуки. Хіба їм уловити, хіба їм відчути, що цей змучений хво­робами "патріарх літератури", за їхнім висловом, після трьох реанімацій сьогодні змушений думати, як прогодувати сім'ю, а то їм здасться, що він все має, все йому, все доступно, він »- всемогутній...".

Відкриття катарсису для широкого заїзду через кілька років по смерт і письменника дало ключ до розуміння істини про його духовну еволюцію, яка набула чітких ознак християнського світобачення.

Влада намагалася приручити яскраву особистість митця, зробити його своїм. Олесь Гончар відомий як іромадський діяч, обіймав відповідальні поса­ди, мав нагороди: член ЦК Компартії України, кандидат у члени ЦК КПРС (з 1976 р), депутат Верховної Ради СРСР 6-11 скликань, депутат Верховної Ради УРСР, академік АН УРСР, Герой Соціалістичної Праці, голова Ук­раїнського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ра­ди Миру, лауреат Ленінської премії. Національної премії ім. Т. Г. Шевченка та багатьох державних премій, нагороджений орденами Слави III ст.. Віт­чизняної війни 1 ст., Леніна, Жовтневої Революції. Червоної Зірки, Трудо­вого Червоного Прапора, Дружби народів тощо. З 1959 до 1971 рр. він очо­лював Спілку письменників, робив все для збереження і захисту української мови від зруйнування і знищення. Імена багатьох письменників, завдячуючи йому, було реабілітовано. Він боровся і захищав переслідуваних владою мит­ців слова, зокрема В. Земляка, І. Чендея, Л. Костенко і Григора Тютюнника. Першим дав позитивну оцінку творчості Василя Симоненка. Тому ім'я О. Гон­чара ототожнюють з високим поняттям "національне відродження".

Сьогодні постать О. Гончара привертає все більшу увагу дослідників. Величезна повага і любов Гончара до рідного слова, як і співуча пол­тавська вимова, відомі всім - "духовний код народу", "мова й історія — це

ж ЄДШН ціле, ОДШІ кровообіг", "проблеми мови, культури невіддільні від проблем еколоіічних", "...піклування про мову, про її здоров'я, розвиток і престиж це справа всієї нації".

Гнів письменника, його протест про ги екологічних злочинів у природі й культурі народжені саме великою любов'ю. Ця любов опромінює сторін­ки книг Олеся Гончара, створює дивовижну поетичну гармонію української мови, підносить улюблених героїв — людей совісгі, честі й обов'язку.

Неабияке значення для формування естетичної концепції в творчості майстра мали фольклорні традиції. Він вільно використовував народнопое­тичні джерела у своїх творчих пошуках, підпорядковуючи їх власному сти­лю, а в окремих випадках переосмислював їх по-новому. У романах Гон­чара фольклор використовується творчо, тексти збагачені приказками, при­слів'ями, піснями, деякими обрядами, які так чи інакше ідейно пов'язані з художньою структурою творів.

Останні роки жиггя Олеся Терентійовича збіглися з першими кроками молодої української держави.

Ідея незалежності України завжди була кровною думою О. Гончара, його болем, що не вщухав, соборним дзвоном, закликом до порятунку на­ції. 1 коли захистив честь народу від шовіністичного дурману (всі українці зрадники, бо були на окупованій території) своїми "Прапороносцями", і ко­їм писав антикультівський роман "Тронка", і коли першим в українській літературі доторкнувся до теми голодомору в романі "Людина і зброя", і коли будив "лукаво приспану" імперією історичну пам'ять у "Соборі", роз­вінчував спустошення душ "подвійною мораллю" панівної комуністичної ідеології у своїх блискучих новелах. Повсякчас гнівно таврував яничарів, тих, хто заповзявся із сатанинською послідовністю перетворити Україну в полігон, Чорнобиль, духовну пустелю.

Із цим подвижництвом О. Т. Гончара український народ пов'язує ті авані ар.тні події, якими почалося відродження України, державне оформ­лення її самостійності, суверенітету. Це Рух, "Просвіта", Референдум, Все-> ні і пій форум українців

Незалежна Україна склала свій борг перед великим іромадяннном і патріотом рідної держави, присвоївши Олесю Терентійовичу в 2005 р. Ука­зом Президента України звання Героя України (посмертно).

Доля України, любов до рідного народу підтверджують слова Олеся Терентійовича, записані ним у щоденнику за десять днів до відходу у Віч­ність — 4 липня 1995 року: "Дякую Вошві, що дав мені народитися українцем".

Нападки на О. Гончара не припинилися і після смерті. Його звину­вачували в апологетиці соціалістичному реалізму, надмірній увазі до нього з боку високих керівників, що виявлялося в присудженні державних пре­мій, створенні своєрідного кульгу Гончара.

Але. незважаючи на все цс. його творчість назавжди стала складовою сучасної класичної української літератури та української культури взаіилі. За словами М. Жулинського. Олесь Гончар був духовним лідером українсь­кої нації і його творча енергія заряджала енергією високого патріотизму, енергією індивідуального самоздійснення мільйони українців. Він є таким і сьогодні. Бо живе його зболене, тривожне й емоційно гаряче слово, убо­ліваючи за єдине йото багатство - за любов до України.


ЛІТЕРАТУРА

Основні видання творів О. Т. Гончара

Твори : у 12 т. / О. Т. Гончар ; НАМ України. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка : редкол.: ^ М. Г. Жулинський (голова) та ін. ; перелм. М. Г. Жулинського — К.. 2001—2005.

— Т. 1—5.

Твори . у 7 т. / О. Т. Гончар ; иерелм. І Драча ; прим. В. Коваля ; худож. оформ. І. М. Гаврилюка : ред. Н. М. Кравченко. — К. 1987—1988. — Т. 1—7. Твори : у 6т. /О. Т. Гончар ; вступ, ст. В. В Фашснка - К., 1978 -1979. — Т. 1—6. ВиСірчш твори : у 4 т. / О. Т. Гончар. — К., 2005. — Т. І—4.

Прапороносці: трилогія /О. Т. Гончар ; післяслово В. Коналя. —К. 1995. — 463 с.: портр. Собор : роман / О. Т. Гончар. — К., 1989. - 270 с. : портр.

Щоденники : у 3 т. / О. Т. Гончар ; уіюрядкув., підгот. текстів, ілюстр. матеріалу та передм. В. Гончар. - К.. 2002 -2004. - Т. 1—3.

Про О. Т. Гончара Гоян Я. II. Собор української душі : літ. портр. О. Гончара / Я. П. Гоян. -- 2-гс вил

— К.. 2005. 62 с.

ГМИ В. М. Олесь Гончар — журналіст, публіцист, редактор : еволюція творчої май­стерності / В. М. Галич ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. Ін-і журналістики, Луган. нац. пел. ін-т ім. Т. Шевченка. К., 2004. — 814 с. : портр.

Бунчук Т. Художньо-обратна колористика в романах О. Гончара / Т. Бунчук // Роли і жанри літератури : зб. наук. пр. за матеріалами міжвуз. конф., присвяч. пам'яті проф. Г А. В'язовського. — Одеса, 1997. — С. 181—182.

Високолітши: Олесю Гончару 75 : зб. матеріалів / рел.-упоряд. В. Я. ІІ'янов. — К., 1993. - 214 с.

Гчлич В. М. Образ України у творчості Олеся Гончара : (на маїеріхті аніропонімів) / В. М. Галич//Відродження української державності: проблеми історії і культури : ма­теріали міжнар. наук. конф. (Одеса, 1996). - Одеса. 19%. - Ч. 1. — С. 139—140. І \ мінний М Про жанрову специфіку романів О. Гончара / М. Гумснний .7 Роли і жанри л-ри : іб наук. пр. іа маїсріашми міжвуї. конф.. присвяч пам'яті проф. Г. Л. В'язовського.

Одеса. 1997. -С 180-181. Туменний А/. X Поетика романтичного жанру Олеся Гончара : проблеми типологій /

М X Гумснний. — К.. 2005. — 238 с.

(ш'іарний 0 В Тема України в романі Олеся Гончара "Прапороносці" : наук. зан. / О. В. Забарний : Ніжин лерж. псд. ін-т їм. М. В. Гоголя. ■— Ніжин. 1997. — Т. 17.

кн. 1 -С. 5 -8.

Зобенко М О. Українське небо Олеся Гончара : есеї. студії, полеміка / М. О. Зо-бенко ; ред. Н. Кіт. — Л., 2003. — 173 с. : іл.. табл., поргр., фотогр. Кореневська Л. Є. Міфологізм роману О. Гончара "Собор" / Л. С. Корснсвська // Лі­тературознавство. "Просвіта" і духовний ідеал українця : (матеріали всеукр. наук.-практ. конф). Кривші Ріг. 1994. — С. 22.

Корецьш Л. 11. Слово як "Божа гармонія" в житті і творчості Олеся І ончара / Л. П. Ко-рецька /.' Мова і культура : наук, щоріч. журн. - К., 2002. — Внп. 4, т. 4, ч. 1. Мова і художня творчість. - С. 143 -153.

Пінчук С. Кінець операції "Собор" / С. Пінчук II Волинь-Житомиршина : іст.-фітол, зб. з регіон, пробл. — Житомир. 1998. — № 3. — С. 122—143.

Свсрстюк Є. Собор у риштованні : док. З / передм. М. Антоновича. — Париж ; Бал­тимор : Смолоскип, 1970. — 173 с. : іюртр. — (Бібліотека "Смолоскипа" ; ч. 6У — Тит. арк. мар., і англ.

Тернистим шляхом до храму: Олесь Гончар в сусп.-політ. житті України, 60—80-ті рр. XX ст. : зб. док. та матеріалів / Ін-т історії України ПАН України та ін. ; упорядкув.. передм., комент., імен, та геогр. покажи. П. Т. Тронька та ін. ; наук. ред. І. М Дзю-ба. — К., 1999. —304 с.: фотоіл.

Чорна М Колористика О. Гончара / М. Чорна // Зб. наук. пр. "Південний архів" (філол. науки). Херсон, 2002. — Вип. 17. -СІ 16—120.

Гончар Олесь (Олександр) Тереитійович (3.IV 1918 [1995]) // Українська літера­турна енциклопедія / редкол.: Дзеверін І. О. (відп. ред.) та ін. — К., 1988 — Т І — С. 454-^56.

^ ІЛЮСТРА ЦІЇ

О. 7! Ганчар : [ряд фотогр.] // Тернистим шляхом до храму : Олесь Гончар в сусп.-лоліт. житті України 60—80-х рр. XX ст. : зб. док. та матеріалів / упоряд.: П. Т. Тронько та ін. — К.. 1990. — Вклейка, між с. 240—241.

14 КВІТНЯ



^ ЛІНГВІСТ СВІТОВОГО МАСШТАБУ

До 120-річчя від дня народження Л. А. Бу.іаховського (1888—1961)

Його життєвий шлях — це шлях... наукового подвигу вченого, шлях невтомної, саможертовної і світлої праці в іч 'я науки, освіти і культури українського народу, серед якого він жив і творив... Білодід І. К. Леонід Арсенійович Булаховський. —

К.. 1968.—С. 5.

Ім'я видатного українського славіста, академіка Леоніда Арсенійовича Булаховського стоїть у ряду найавторитетніших мовознавців XX ст. Ук­раїніст і русист, полоніст, богеміст, болгарист. фахівець із загальномово-знавчих питань, він був дослідником тих спеціальних ділянок мовознавст­ва, де потрібні широка ерудиція, тонка наукова інтуїція — якості, що виз­начаються певними особистісними даними, які можна назвати науковим обдарованням. Мову учений розглядав як динамічну систему, у постійному русі, у невпинному розвиткові, й саме в істинній історії її шукав пояснення сучасних явиш.

Народився Л. Булаховський у м. Харкові в сім'ї майстра-механіка. За­кінчивши 3-тю класичну гімназію (1906), вступив на слов'яно-російськнй відділ історико-філологічного факультету Харківського університету.

Дослідницьку роботу розпочав ще в студентські роки. У 1908 р. за наукове дослідження "Питання про Зеленогірськнй і Краледвірський руко­писи" був нагороджений золотою медаллю, в "Русском филолот ическом вестнике" побачила світ його перша друкована праця "До питань слов'янсь­кої часокількості іі наголосу", створена на матеріалах багатьох слов'янсь­ких мов (1910- рік закінчення університету).

Склавши магістерські іспити у Петроірадському університеті (1916), Л. Булаховський отримав звання приват-доцента Харківського університе­ту. З 1917 р. працював у Пермському університеті, де одержав звання про­фесора. Згодом, знову повернувшись до Харкова, очолив унівсрсіпетську кафедру мовознавства (1921- 1933) та загального мовознавства (1933- 1942). Пре­красна філологічна освіта, глибокі знання, неординарний талант і дивовиж­на працелюбність, скрупульозне вивчення фактичного матеріалу в усіх де­талях і здатність до найширших узагальнень'-— ось ті складові, які дали віт­чизняній мовознавчій науці великого вченого.


Схожі:

125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) iconПлан заходів Наукової бібліотеки на травень 2012 року
«Багата палітра прози Михайла Стельмаха»(100 років від дня народження Михайла Стельмаха)
125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) iconШановні науковці!
Мислицький Валентин Францович: 70 років від дня народження, М65 років наукової, педагогічної та громадської діяльності. Чернівці
125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) icon«Урок у початковій школі»
«Батьківщину … рідну, славну, кров’ю перемиту, я тебе нікому не віддам!» 100 років від дня народження А. Малишка
125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) iconПлан заходів Наукової бібліотеки на грудень 2012 року
«Батьківщину … рідну, славну, кров’ю перемиту, я тебе нікому не віддам!» 100 років від дня народження А. Малишка
125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) iconСтепан степанович костишин до 80-ї річниці від дня народження
Степан Степанович Костишин: до 80-ї річниці від дня народження : бібліогр список літератури / уклад. М. І. Махмутова, В. І. Ткач,...
125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) icon• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога
Юрія Степановича Кипоренка-Домансь-кого (1888 -1955), українського співака, педагога
125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) iconРекомендації щодо використання логотипа з відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка
Т. Г. Шевченка Логотип з відзначення 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка використовується: у видавничій діяльності (книги,...
125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) icon80 років від дня народження Фелікса Давидовича Кривіна (1928), ро­сійського письменника День Росії
Йосипа Бадалича (1888—1985), хор­ватського літературознавця-славіста День працівників легкої промисловості
125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) iconМіністерство освіти І науки України Українська інженерно-педагогічна академія посторонко анатолій Іванович Біобібліографічний покажчик До 75-річчя від дня народження
Посторонко Анатолій Іванович [Текст] : до 75-річчя від дня народження біобібліогр покажч. / Укр. інж пед акад.; уклад.: О. М. Онуфрієва,...
125 років від дня народження Михайла Тершаковецького (1883-1978) iconНезгасний світоч україни (до 130-річчя від дня народження І. І. Огієнка)
Незгасний світоч України [Текст] : (до 130-річчя від дня народження І. І. Огієнка) : бібліогр список л-ри. – Чернігів, 2012. – 157...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи