Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава icon

Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава




НазваГеоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава
Сторінка1/4
Дата03.08.2012
Розмір0.86 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4


Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет

імені В. Г. Короленка


Кафедра географії і краєзнавства


ГЕОЕКОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКОЛОГІЧНИХ КОРИДОРІВ

(НА ПРИКЛАДІ ПОЛТАВЩИНИ)


Укладачі – О.М.Байрак, Н.О.Смоляр, Л.М. Булава


Полтава 2009


З м і с т


РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади дослідження екологічної мережі .............................................. ..............................................

1.1 Законодавство України про екологічну мережу й природно-заповідний фонд ..............................................

1.2 Наукові підходи до вивчення екологічної мережі та концептуальні підходи до її розбудови..............................................

РОЗДІЛ 2 Національні і регіональні екологічні коридори...................


2.1 Характеристика національних екологічних коридорів...

2.2 Регіональні екологічні коридори..............................................

2.3 Перспектива розбудови екологічних коридорів на Полтавщині.............................................................................

РОЗДІЛ 3 Природні ядра на території Полтавщини...................

3.1. Природні ядра Ворсклянського екологічного коридору

3.1.1.Котелевсько-Більське.................................

3.1.2. Дикансько-Опішнянське.....................................................

3.1.3. Полтавське...........................................................................

3.1.4. Малоперещепенське..............................................................

3.1.5. Лучківсько-Кишеньківське...............................................

3.2. Сулинського екологічного коридору...................................

3.2.1.Середньосульський гідрологічний заказник...................

3.2.2. Лубенське природне ядро..................................................

3.2.3. Природне ядро в пониззі р.Сули......................................

3.3. Природні ядра Псільського екокоридору..........................

3.3.1. Гадяцько-Зіньківське .................................................

3.3.2. Сорочинсько-Шишацьке...................................................

3.3.3. Хорольське........................................................................

3.3.4. Нижньопсільське...................................

3.3.5. Білецьківсько-Кременчуцьке..........................................

3.4 Природні ядра Орільського екокоридору в межах області

Висновки............................................................................................

Література.........................................................................................

^ РОЗДІЛ I.

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ ПРО ЕКОЛОГІЧНУ МЕРЕЖУ

І ПРИРОДНО-ЗАПОВІДНИЙ ФОНД


Правові засади створення екомережі в Україні були закладені ще в Законі України "Про охорону навколишнього природного середовища, де зазначено, що природні території та об'єкти, які підлягають особливій охороні, утворюють єдину територіальну систему і включають території та об'єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об'єктів, що визначаються законодавством України. Відносини, пов'язані з формуванням, збереженням і використанням екологічної мережі, регулюються Законами України "Про природно-заповідний фонд України", "Про рослинний світ", "Про тваринний світ", "Про Червону книгу України", "Про охорону культурної спадщини", "Про планування та забудову територій", а також Земельним, Водним, Лісовим кодексами України, Кодексом "Про надра", міжнародним природоохоронним законодавством. Закон України „Про екологічну мережу” вперше був опублікований в 1992 році. Він складається з розділів, статей їх пунктів і підпунктів в яких викладено програму збереження, охорони і розбудови екологічної мережі.

Закон розпочинається з загальних положень в яких викладені основні тези. Стаття 1 Законодавства України про екологічну мережу дає уявлення про відносини пов’язані з формуванням, збереженням та раціональним, невиснажливим використанням екологічної мережі регулюються відповідно до Конституції України, Закону України „Про Загальнодержавну програму формування національної екомережі України на 2000-2015роки” ,цього Закону а також законів України, інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них та міжнародних договорів України.

Стаття2 визначає завдання законодавства про екомережі. Це є регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі як однієї з найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічно збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, збереження та екологічних та інших інтересів суспільства.

Стаття 3.Визначає терміни, що вживаються у цьому Законі. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

екомережа - єдина територіальна систе­ма, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тва­ринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєд­нання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зо­бов'язань України підлягають особливій охороні;

зведена схема формування екомережі — нормативно-правовий акт, що визначає на національному рівні пріоритети і концептуальні основи формування, невиснажливого використання екомережі України, розвитку системи територій та об’єктів природно-заповідного фонду, формування структурних елементів екомережі;

об’єкт екомережі — окрема складова частина екомережі, що має ознаки прос­торового об'єкта — певну площу, межі, характеристики тощо. До об'єктів екомсрежі відносяться території та об'єкти природ­но-заповідного фонду, водного фонду, лі­сового фонду, сільськогосподарські угіддя екстенсивного використання (пасовища, сіножаті) тощо;

структурні елементи екомережі — тери­торії екомережі, що відрізняються за своїми функціями. До структурних елементів еко­мережі відносяться ключові, сполучні, бу­ферні та відновлювані території. Ключові території забезпечують збереження най­більш цінних і типових для даного регіону компонентів ландшафтною та біорізноманіття. Сполучні території (екокоридори) по­єднують між собою, ключові території, за­безпечують міграцію тварин та обмін гене­тичного матеріалу. Буферні території забез­печують захист ключових та сполучних територій від зовнішніх впливів. Відновлюва­ні території забезпечують формування просторової цілісності екомережі, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану.

В статті 4 іде мова про принципи формування, збе­реження та використання екомережі. Стаття 5. визначає складові екомережі

До складових структурних елементів екомережі включаються:

а)території та об'єкти природно-заповідного фонду;

б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

в)землі лісового фонду;

г)полезахисні лісові смуги та інші за­хисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

д) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

е)землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації ма­совою відпочинку населений і туризму та проведення спортивних заходів;

є)інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об’єкти, що мають особливу при­родну цінність);

ж)земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

з)території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного рослинно­го світу, занесених до Червоної книги Ук­раїни;

и)частково землі сільськогосподарсько­го призначення екстенсивного викорис­тання - пасовища, луки, сіножаті тощо;

й)радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

Стаття 6. визначає право власності на землю та інші природні ресурси об'єктів екомережі. В статті 7 іде мова про організацію державного управління у сфері формування, збереження та використання екомережі

У статтях 8, 9, 10, 11 визначені повноваження Кабінету Мі­ністрів України у сфері формування, збе­реження та використання екомережі, повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим, спеціально уповноваженого центрального органу ви­конавчої влади з питань охорони навко­лишнього природного середовища, еколо­гічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності у сфері формування, збереження та використання екомережі, повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері формування, збереження та використання екомережі. Статті 13, 14 та 15 визначають наукове забезпечення фор­мування, збереження та використання екомережі та проектування екомережі, схеми формування екомережі

У статті 16 міститься перелік територій та об'єк­тів екомережі:

1. Перелік ключових територій екоме­режі включає території та об'єкти природно-заповідного фонду, водно-болотні угід­дя міжнародного значення, інші території, у межах яких збереглися найбільш цінні природні комплекси.

2. Перелік буферних зон екомережі включає території навколо ключових те­риторій екомережі, які запобігають негативному впливу господарської діяльності на суміжних територіях.

3. Перелік сполучних територій екомережі включає території, що забезпечують зв'язки між ключовими територіями та ці­лісність екомережі.

4. Перелік відновлюваних територій еко­мережі включає території, що являють со­бою порушені землі, деградовані і малопро­дуктивні землі та землі, що зазнали впливу негативних процесів та стихійних явищ, ін­ші території, важливі з точки зору форму­вання просторової цілісності екомережі.

У статтях 17-25 визначений порядок включений до переліків територій та об'єктів екомережі, режим охорони та використання, фінансове забезпечення заходів, пов’язаних з формуванням, збереженням та невиснажливим використанням екомережі, державний моніторинг, державний облік, доступ громадян та їх об'єд­нань до інформації з питань, що стосують­ся екомережі, контроль за формуванням, збереженням та використанням та міжнародне співробітництво з питань формування, збереження та використання екомережі

Україна бере участь у міжнародному співробітництві з питань формування, збереження та використання Все європейської екомережі.

Цей Закон набирає чинності з 1 січ­ня 2005 року. Закон України від 16.03.92

Законодавство про природно-заповідний фонд визначає правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення природних комплексів та об’єктів.

Природно-заповідний фонд становить ділянки суші та водного простору, природні комплекси та об’єкти які мають особливу наукову, естетичну, рекреаційну, природоохоронну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

У зв’язку з цим законодавством України природо-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони відтворення і використання. Розглядається цей фонд як складова частина світової системи природи, території та об’єкти, що перебувають під особливою охороною.

Закон також складається з загальних положень та статей. У загальних положеннях визначені завданням законодавства України про природно-заповідний фонд України, що є регулювання суспільних відносин щодо організації охорони і використання об’єктів природно-заповідного фонду.

Стаття 3 закону класифікує території та об’єкти природно-заповідного фонду України

До природно-заповідного фонду України належать:

Природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища. Штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендропарки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва

Стаття 4. визначає форми власності на території та об’єкти природно-заповідного фонду, стаття 5 розповідає про правові засади функціонування територій та об’єктів природно-заповідного фонду, стаття 6 про охорону територій та об’єктів, що мають особливу наукову, естетичну, господарську, а також історично-культурну цінність. Стаття 8. визначає основні засоби збереження територій природно-заповідного фонду

Збереження встановлюється шляхом:

  • встановлення заповідного режиму;

  • організації системи спостережень;

  • додержання вимог щодо охорони територій;

  • запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони.

  • Здійснення державного та громадського контролю за додержанням режиму їх охорони.

Стаття 9.Види використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням цього Закону і інших законодавчих актів законодавства можуть використовуватися:

у природоохоронних цілях;

у науково-дослідних цілях;

в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;

в освітньо-виховних цілях;

для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

Стаття 10, 11, 12,13 Говорить про права громадян з питань використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, організацію охорони, управління територіями, участь об’єднань громадян в управлінні.

Стаття 14.Визначення режиму територій та об’єктів природно-заповідного фонду

Режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду – це сукупність науково обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, який визначається відповідно до цього Закону урахуванням їх класифікацій та цільового призначення.

Стаття 15, 17, 20, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 35, 37 Визначають статус та завдання природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, ландшафтних парків, заказників, пам’яток природи, заповідних урочищ, ботанічних садів, дендрологічних парків, зоологічних парків, парків-пам'яток садово паркового мистецтва.

У статті 16.викладені вимоги щодо охорони природних комплексів та об’єктів природних заповідників: на території заповідників заборонена будь-яка господарська діяльність, що суперечить цільовому призначенню заповідника.

Стаття 18, 21, 24, 32, 36 Говорить про структура територій та особливості управління біосферними заповідниками, національними природними парками, регіональними ландшафтними парками, ботанічними садами, зоологічними парками. У статтях 19, 26, 28, 30, 34, 38 викладені основні вимоги та особливості діяльності біосферних заповідників, заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ, дендрологічних парків, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва. У статті 39 і 40 подано завдання охоронних зон територій та об`єктів природно-заповідного фонду і основні вимоги щодо режиму охоронних зон територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду. У статті 41 та 42 іде мова про мету наукових досліджень на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду та основні засади забезпечення організації нау­кових досліджень.

Стаття 44. Економічні за­соби забезпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду

Ефективна організація і функціонування природно-за повідного фонду забезпечу­ються на основі використання таких економічних засобів:

економічного обґрунтування організації та розвитку фонду;

економічної оцінки територій

диференційованого вивчення джерел і нормативів фінансування

надання відповідним підприємствам та організаціям, що забезпечують функціонування природно-заповідного фонду, податкових та інших пільг;

компенсації у встановленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про природно-заповідний фонд.

У статтях 45-50 говориться про основні засоби фінансування, економічне обґрунтування, та фонди природо-заповідного фонду, надання їм податкових та інших пільг та страхування об’єктів. Про підготовку і подання клопотань, попередній розгляд, прийняття рі­шень про створення чи оголо­шення територій та об'єктів, зміна меж, ка­тегорії та скасування стату­су територій та об'єктів, резервування цінних для заповідання при­родних територій визначено у статтях 51-55. Ви значення де­ржавного кадастру, його призначення та зміст, про порядок введення іде мова у статтях 56-59. У статтях 60- 66 визначаються основні організації охорони, склад і повноваження служб охорони, державний і громадський контроль за додержанням ре­жиму територій, визначені види відповідальності за порушення, особливості застосування цивільної відповідальності та основні форми міжнародного співробітництва в галузі охорони й викори­стання територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

У статті 67 ідеться мова про міжнародні договори у галузі використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду. Якщо міжнародним договором, укладеним Україною, встановлені інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про природно –заповідний фонд, то застосовуються правила міжнародного договору.

Цей закон дозволяє врегулювати всі права та норми щодо природо-заповідного фонду, збереження, формування і використання його багатств.


^ 1.2 Наукові підходи до вивчення екологічної мережі та концептуальні підходи до її розбудови


Екомережа є комплексною багатофункціональною природною системою, основними функціями якої є збереження біорізноманіття, стабілізація екологічної рівноваги, підвищення продуктивності ландшафтів, покращення стану довкілля, забезпечення збалансованого сталого розвитку держави (Розбудова національної екомережі..., 1999). В основу створення екомережі покладена ідея цілісності природи, взаємопов'язаності та нерозривності її складових систем усіх рівнів.

Національна екомережа України створюється на виконання Закону України від 21 вересня 2000 року „Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр” У 1995році була схвалена Всеєвропейська стратегія збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, базовим напрямом реалізації якої стало створення Всеєвропейської екомережі. Ця мережа має об'єднати існуючі осередки природного різноманіття європейського значення в єдину територіальну систему, що простягається від Уралу до Піренейського півострова.

У відповідності до Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, базовими елементами Всеєвропейської екомережі є: природні осередки (ядра) для збереження різних типів екосистем і середовищ існування (екотопів), видів рослин і тварин та ландшафтів європейського значення; екологічні коридори (перехідні зони) для забезпечення зв'язків між природними осередками; райони відновлення порушених екосистем; буферні зони для захисту природних осередків від шкідливого зовнішнього впливу. Причому до природних осередків Всеєвропейської екомережі відносяться лише ті природні території, що відповідають критеріям міжнародних (світового, європейського та регіонального рівнів) конвенцій та угод і визнані ними. Цілісність мережі забезпечуватиметься шляхом створення, де необхідно, безперервних екокоридорів чи неперервних "перехідних зон", які сприяють розселенню чи міграції видів між природними осередками. У багатьох випадках зв'язуючі функції екокоридорів необхідно ув'язувати з окремими формами економічної діяльності на відповідній території.

До природних осередків екомережі насамперед відносяться природоохоронні чи природно-заповідні території, хоча часто вони включають буферні зони і екокоридори. В Україні природними осередками найвищого ґатунку є природні заповідники, заповідні зони національних природних парків і біосферних заповідників, а охоронні зони навколо природних заповідників, рекреаційні зони в національних природних парках та буферні зони в біосферних заповідниках (резерватах) є за свою суттю буферними зонами. До основних природних регіонів екомережі через їх збереженість і можливості відновлення належать: Карпатська гірська країна, Передкарпаття з Опіллям, Кримська гірська країна, Західне Полісся, Придніпровське Полісся, Східне Полісся, Подільська височина, Донецький кряж і Приазовська височина. Значну роль у національній екомережі мають відігравати розгалужені річкові мережі Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Західного Бугу та Сіверського Донця, українське узбережжя Азовського та Чорного морів.

У рамках виконання програми має бути створено 29 національних природних парків, 7 біосферних заповідників, розширено межі трьох природних та трьох біосферних заповідників, п'яти національних природних парків. Загалом площа природно-заповідного фонду України має розширитися більш ніж вдвічі і досягти 10 відсотків від площі держави. Формування екологічної мережі передбачає зміни в структурі земельного фонду України шляхом віднесення частини земель до категорій, що підлягають особливій охороні для забезпечення цілісності екологічної мережі на підставі наукового обґрунтування та економічної доцільності.

Програмою передбачено здійснення таких основних заходів:

  • розширення та оптимізацію мережі об'єктів природно-заповідного фонду,

  • формування транскордонних природоохоронних територій,

  • створення захисних лісових насаджень, полезахисних лісових смуг, залуження земель,

  • рекультивацію та ренатуралізацію земель,

  • забезпечення охорони водно-болотних угідь,

  • забезпечення збереження популяцій видів рослин і тварин,

  • здійснення спеціальних заходів для забезпечення міграції
    тварин,

  • створення умов для відтворення різноманіття видів рослин і
    тварин,

  • здійснення заходів щодо запобігання негативному впливу на
    природні комплекси екологічної мережі.

Програмою передбачено проведення спеціальних інвентаризаційних та наукових досліджень, створення центрів штучного розведення рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин і тварин, інформування громадськості, здійснення заходів, що випливають з міжнародних зобов'язань України.

Загальнодержавна програма формування національної екомережі передбачає підготовку заявок щодо визнання цінностей природних територій України, насамперед у межах її природно-заповідного фонду, на міжнародному рівні, складання національного переліку об'єктів природної спадщини. Мають бути підготовлені подання на міжнародне визнання нових біосферних заповідників, внесені пропозиції до Переліку водно-болотних угідь міжнародного значення та Світової мережі біосферних резерватів, Смарагдової мережі Європи та для нагородження Європейським дипломом для природоохоронних територій.

Проектування екологічної мережі є одним із завдань територіального планування України, яке здійснюється відповідно до законів "Про планування та забудову територій", та "Про основи містобудування".

Головним принципом проектування природно-заповідних територій є багато етапна, послідовна деталізація проектних рішень, тобто стадійність проектування. При цьому забезпечується змістовна спадкоємність на всіх стадіях проектування.

Для визначення територіальної структури екологічної мережі України, планування заходів щодо її формування, узгодження регіональних та місцевих схем, а також національної екологічної мережі із Всесвропейською екологічною мережею розробляється Генеральна схема екологічної мережі України. Ця схема є складовою частиною Генеральної схеми планування території України.

Генеральна схема планування території України розроблена інститутом "ДІПромісто" і затверджена Законом України від 7 лютого 2002 року. Разом із визначенням основних проблем використання та планувальної організації території України, комплексною оцінкою екологічних, економічних, соціальних, інженерно-технічних та інших передумов та обмежень використання територій, обґрунтуванням районів розміщення підприємств, які мають значний вплив на довкілля та на територіальну організацію економіки держави, визначає також райони розміщення природно-заповідних територій, розширення існуючих і створення нових об'єктів природно-заповідного фонду відповідно до Загальнодержавної програми формування національної екомережі України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1296 від 29 серпня 2002 року передбачений моніторинг і заходи з реалізації Генеральної схеми планування території України. Серед показників моніторингу і заходів з реалізації схеми значне місце займають заходи з формування національної екомережі, в тому числі і визначення потенційних природоохоронних територій міжнародного значення. Відображення в Генеральній схемі перспективи створення нових природно-заповідних територій є резервуванням території для подальшого заповідання.

Проектування екологічної мережі здійснюється шляхом розробки Генеральної схеми екологічної мережі України, регіональних схем Автономної Республіки Крим та адміністративних областей, а також місцевих схем екологічної мережі міст Києва, Севастополя та адміністративних районів. У разі необхідності можливе розроблення схем екологічної мережі басейнів річок, окремих природно-територіальних комплексів та інших територій.

При проектуванні елементів та схем екологічної мережі не досить провести лише інвентаризацію та картографування складових частин як існуючих, так і потенційних. Необхідно визначити умови їх управління і інтегрувати їх у комплексне управління територіями. Одним із основних завдань планування національної, регіональних та місцевих схем екомережі є забезпечення умов відносно безконфліктного функціонування природи і суспільства. Тому кількісні параметри екомережі не можуть бути однаковими в різних районах і залежать від цілого комплексу природних і соціально-економічних факторів. Та при цьому очевидним є те, що значення екомережі зростає зі ступенем господарського освоєння території. Функціональна та планувальна структура екомережі ще в більшій мірі залежить від конкретних умов і визначається природною цінністю місцевості, потребою в рекреаційних територіях та іншими природними і соціально-економічними факторами.

Режим охорони та використання території екологічної мережі встановлюється на основі науково обґрунтованих вимог, спрямованих на запобігання погіршенню стану природних комплексів, забезпечення їх збереження в екологічних, наукових та інших цілях. Режим територій та об'єктів екомережі визначається національним законодавством та відповідними міжнародними правовими документами.

В Україні з метою реалізації положень Конвенції про біологічне різноманіття та Всеєвропейської стратегії збереження біологічного та ландшафтного різноманіття в 1997 р. при природоохоронному міністерстві була створена Міжвідомча координаційна комісія з питань збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, а після схвалення Закону України "Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 рр." з 29 листопада 2001 р. реалізацію цих функцій та відповідальність за формування національної екомережі взяла на себе Координаційна рада з питань формування національної екологічної мережі на чолі з міністром природоохоронного відомства, до складу якої входять представники Верховної Ради, центральних органів виконавчої влади, секретаріату Кабінету Міністрів України, обласних адміністрацій, наукових та громадських організацій.

Значно складнішим є питання широтних екокоридорів, вирішити яке можливо на основі оцінки пріоритетності територій за принципами: багат­ства біорізноманітності, її функціонального та соціального значень, наяв­ності ендемічних, реліктових та рідкісних видів і угруповань, ступеня його природності, загроз тощо.

У сучасних нестабільних економічних та екологічних умовах України особливої ваги набуває принцип розумної достатності, згідно з яким при обґрунтуванні екологічної екомережі необхідно виходити не лише з пере­лічених принципів, а й максимально враховувати варіант найбільш екологіч­но й економічно можливий для здійснення. Тому, спираючись на сказане і аналіз біорізноманітності України, автори статті пропонують варіант тери­торіального розташування екокоридорів мережі національного рівня, з яких, як відомо, у згаданих уже законах затверджено чотири, а саме: Поліський, Галицько-Слобожанський, Південноукраїнський та Прибережно морський. Перший репрезентує Поліську підпровінцію широколистянолісової зони, другий — лісостепову зону, третій — степову і четвертий — її крайній південь. З них лише останній, тобто Прибережноморський, не має альтерна­тивного варіанта. Для Поліського екокоридору в зв'язку з досить високою збереженістю природної рослинності кількість варіантів є обмеженою.

Значно складнішим є визначення географічного розташування екокори­дорів розораного Степу, Карпат, Гірського Криму та Лісостепу. В першому випадку складність полягає у практично повній розораності й освоєнні плакорних ділянок його межиріч. Для Карпат та Гірського Криму ускладнен­ням є висотні пояси, для кожного з яких створювати екокоридор неможли­во, оскільки це буде рівнозначно охороні всієї їх біоти. Для Лісостепу усклад­ненням є, з одного боку, його надзвичайно багата біорізноманітність, представлена практично всіма типами рослинності України, які на відносно невеликій території репрезентовані флористичними та ценотичними категоріями ботаніко-географічного поділу Земної кулі вищого рангу, а саме: Центральноєвропейської, Східноєвропейської та Присередземноморської провінцій, а з іншого, — значна фрагментованість рослинності і велика віддаленість її масивів один від одного. Крім того, одне природне ядро ніко­ли повністю не забезпечує збереження біорізноманітності навіть одного регіону. Тому сполучити лише найціннішу варіабельність біорізноманіт­ності горизонтально спрямованим екокоридором неможливо. В усякому разі на різних відрізках він матиме надто різну спрямованість, тобто дуже ламану лінію.


^ РОЗДІЛ 2. НАЦІОНАЛЬНІ І РЕГІОНАЛЬНІ ЕКОЛОГІЧНІ КОРИДОРИ

2.1 Характеристика національних екологічних коридорів

Визначення довготних екокоридорів не становить труднощів, оскільки їх спрямованість збігається з напрямком головних річок України, долини яких якнайкраще відповідають розв'язанню цієї проблеми.

Значно складнішим є питання широтних екокоридорів. Як уже говорилося, у згаданих законах затверджено чотири а саме: Поліський, Галицько-Слобожанський, Південноукраїнський та Прибережноморський.

Суттєве значення для екомережі національного рівня має ширина її еко-коридорів. На думку авторів, їх пересічна ширина має становити від 8—10 до 25—30 км зі зменшенням у степовій, практично розораній, зоні до мінімаль­но можливої ширини, яка б забезпечувала міграційні потоки ратичних тва­рин. У такому разі ширина може становити лише 1—2 км у випадку лісового коридору і 3—5 км — коридору відкритих угруповань. Неабияке значення має і характер буферної зони екокоридору при переході до сільгоспугідь, зокрема полів. У найзагальнішому випадку він має бути поступовим, а не раптовим, що значно зменшить втрати представників тваринного світу.

Стосовно природних ядер або біоцентрів, то доцільно, щоб їх площа становила, за окремими винятками, не менше 5—10 тис. га. Виходячи з існуючої в Україні мережі заповідних об'єктів вищого і середнього рангів, вона в середньому становитиме 20—50 тис. га і лише, як виняток, понад 200 тис. га.

На території України виділяють такі національні екокоридори: Поліський, Галицько-Слобожанський, Степовий екокоридор, Прибережноморський, Сиваський екокоридор, Західний та Східний приморські екокоридори, Передгірний екокоридор та інші гірські екокоридори Карпат та гірського Криму

Поліський екокоридор проходить через усю зону широколистяних (мішаних хвойно-широколистяних) лісів і має важливе значення, насамперед, у гідрологічному відношенні. За площею, вкритою природною рослинністю, та її збереженістю Українське Полісся поступається лише Карпатам. Це самобутній регіон, на теренах якого зберігається значна кількість бореальних видів і угруповань — лісових, болотних та лучних. Українське Полісся простягається із заходу на схід на 750 км. є важливою складовою транснаціонального екокоридору Європи. Воно є одним з головних міграційних шляхів птахів та осередком специфічної післяльодовикової рослинності та флори.

Поліський екокоридор призначений для збереження дубових, дубово-соснових, дубово-липових, дубово-грабових та соснових пралісів, лук та всієї різноманітності боліт: оліго-, мезо- та евтрофних, включаючи унікальний грядово-мочарний комплекс, який південніше вже відсутній.

Він забезпечує збереження 98 видів рослин і грибів та 145 видів тварин, занесених до Червоної книги України, або, відповідно, 18 та 33 % їх загальної кількості, зокрема, судинних рослин — 80 видів, мохів — 5, водоростей— 7, лишайників— 1, грибів— 5, ссавців— 23, птахів— 43 види, атакож 26 синтаксонів, або 20,4 % їх загальної кількості із Зеленої книги Ук-

раїни .

Природні ядра: І — Шацьке; 2— Прип'ять-Стохідське; 3— Білозерсько-Черемське; 4 — Соминське; 5 — Сиропогонське; 6 — Перебродське; 7 —Поліське; 8— Чорнобильське; 9— Замглайське; 10— Деснянсько-Старогутське; 11— Верхньоесманське; 12— Мезинське; 13— Сосинське; 14 —Межирічинське; 15 — Тетерівське; 16— Коростишівське; 17 — Дзержинське; 18— Надслучанське; 19— Цуманське; 20— Західнобузьке.

Галицько-Слобожанський (лісостеповий) екокоридор, на відміну від інших, має: найбільшу протяжність, сильно звивисту конфігурацію і розгалуження у східній частині на північну та східну гілки. За своїм географічним положенням та значенням він є центральним і перетинає весь Лісостеп. Його призначенням є збереження біорізноманітності унікальних для України центральноєвропейських ялицево-сосново-букових, реліктових присередземноморських звичайнодубових, скельнодубових пралісів, дубово-грабових і унікальних для рівнинної частини України пухнастодубових лісів та центральноєвропейських лучних степів, які знаходяться на межі ареалу, а також причорноморських степів. Особливо цінною є його частина, розташована на схід від Харкова на території Старобільщини, шо має риси древнього лісостепу. Саме тут збереглася реліктова крейдяна так звана «гісопова флора» з численними ендемами.

Екокоридор забезпечує охорону 73 видів рослин і грибів та 63 видів тварин з ЧКУ, які, відповідно, становлять 13,5 та 16,5 % їх загальної кількості,

у т. ч. судинних рослин— 60, лишайників— 1,.грибів— 2, ссавців— 10, птахів — 25, риб — 1, комах — 22 та 5 видів з інших систематичних груп. Із ЗКУ екокоридор забезпечує збереження 33 синтаксонів, або 25,9 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Розтоцьке білатеральне; 1 — Яворівське; 3 — Роз тоцьке; 4 — Вороняцьке; 5 — Кременецьке; 6 — Медоборське; 7 — Подільське; 8 — Вінницьке; 9 — Британське; 10 — Долинське; 11 — Павлівське білатеральне; 12— Савранське; 13— Звенигородське; 14— Чорнолісько-Холодноярське; 15— Лучківське; 16— Диканське; 17— Тростянецьке; 18 —Михайлівське; 19— Банноярське; 20— Могрицьке білатеральне; 21— Богодухівське; 22 — Печенізьке; 23 — Великобурулуцьке; 24 — Дворічанське; 25 — Кам'янське білатеральне.

Степовий екокоридор проходить через усю степову зону України зі сходу на захід приблизно по 48-й паралелі, дуже відхиляючись на південь у західній частині. Має значні відгалуження, звуження, розширення та подекуди паралельні траси, що пов'язано як з майже повним освоєнням степової зони, передусім її плакорів, так і з територіальними особливостями розташування об'єктів природно-заповідного фонду. Його призначенням є збереження та відновлення біорізноманітності зональностепових та іктразональних (лісових, лучних, болотних, солонцевих, петрофітних тощо) екосистем, типових для смуги барвистих, багаторізнотравно-типчаково-ковилових степів України, значною мірою унікальних для всієї Євроазіатської степової смуги. Серед інтразональних екосистем збереженню і відтворенню підлягають байрачні дубові ліси з участю середземноморських і степових видів—вербові, осокорові, вільхові та в'язово-дубові ліси річкових заплав, а також заплавні луки. Попри все сказане, найважливішим значенням екокоридору є збереження і відновлення фонових плакорних ковилових степів.

В екокоридорі налічуються 83 види рослин і грибів та 88 видів тварин з ЧКУ, що, відповідно, становить 15 та 23 % їх загальної кількості, у т. ч. 80 —судинних рослин, 3 — лишайників, 9 — ссавців, 14 — птахів, 57 — комах і 8 видів з інших систематичних груп. Із ЗКУ екокоридор забезпечує збереження 15 синтаксонів, або 11,8 %.

Природні ядра: 1 — Кучурган-Андріяшівське білатеральне; 2 — Куяльницьке; 3 — Демидово-Заводовське; 4 — Гранітно-Побузьке; 5 — Рацинське; 6 — Єланецьке; 7 — Інгульське; 8 — Щурхиське; 9 — Боковеньківське; 10— Властівське; 11— П'ятихатсько-Жовтоводське; 12— Грушуватське; 13 — Базавлуцько-Сурське; 14 — Хортицьке (на острові); 15 — Гуляйпільське; 16— Карлівсько-Курахівське; 17— Клебан-Бицьке; 18— Великоанадольське; 19— Роздольненське; 20— Кальміуське; 21— Бердянське; 22 — Донецьке; 23 — Зелене намисто Донбасу; 24 — Провальське білатеральне.

Прибережноморський екокоридор простягається вздовж узбережжя

Азовського і Чорного морів, займаючи вузьку літоральну смугу і материкову частину узбережжя. За своїм географічним положенням і природними особливостями коридор чітко поділяється на дві ділянки: Чорноморську й

Азовську. Хоча остання і проходить через досить заселену бальнеологічно- рекреаційну смугу Приазов'я, проте природними ядрами забезпечена відносно непогано. Екокоридор має охороняти угруповання галофітно-лучно-болотної літоральної, колосняково-миколайчикової псамофітної та псамофітно-черепашкової рослинності з великою участю ендемів на дуже вразливих екотопах, а також залишки материкових полиново-типчаково-ковилових і типчаково-ковилових степів. Окрім них, у межах екокоридору поширена плавнева, галофітна та водна рослинність. Саме до його складу ввійде більшість водно-болотних угідь Рамсарської конвенції. Він забезпечує транскордорнний зв'язок з екомережами Росії та Румунії.

Із занесених до ЧКУ видів на Азовській ділянці охороняються 31 вид рослин і грибів та 62 види тварин, або, відповідно, 5,7 і 16,2% їх загальної кількості, у т.ч. 25 видів судинних рослин, 4 — лишайників, 2 — грибів, 6 —ссавців, 34 — птахів, 3 — риб, 12 — комах та 7 видів — з інших систематичних груп. Вона забезпечить збереження 13 синтаксонів із ЗКУ, або 10,2 % їх загальної кількості. Відповідно на Чорноморській ділянці — 3 види лишайників, 1 — ссавців, 38 — птахів, 15 — риб, 45 — комах та 27 видів з інших систематичних груп, а також 12 синтаксонів із ЗКУ, або 9,4 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Дунайське білатеральне; 2 — Шагансько-Алібейське; 3 — Дністровське; 4 — Хаджибейсько-Куяльницьке; 5 — Тилігульське; 6 — Кінбурзьке; 7 — Чорноморське; 8 — Скадовське; 9 — Домузлавське; 10 —Сиваське; 11 — Обіточне; 12— Бердянське; 13— Білосарайське; 14— Меотидське білатеральне.

Сиваський екокоридор розташований на території Кримської АР та Херсонської обл. і є найкоротшим порівняно з іншими екокоридорами. Репрезентує унікальний комплекс біорізноманітності загальноєвропейського значення і створений пустельними полиново-злаковими степами.

На його території відзначені 16 видів рослин та грибів і 26 видів тварин з ЧКУ, що, відповідно, становить 3,0 та 6,0 % їх загальної кількості, у т.ч. 8 видів судинних рослин 1 — водоростей, 3 — лишайників, 4 — грибів, 1 — ссавців, 18 — птахів, 3 — комах та 4 види з інших систематичних груп. Сиваський екокоридор також забезпечує збереження 4 синтаксонів із ЗКУ, або 3,2 % їх загальної кількості.

Природне ядро: Азово-Сиваське.

Крим. Займає лише 4,2 % території України, є одним із загальноєвропейських центрів біорізноманітності і найбагатшим за цим показником в Україні. На його території відзначено близько 60 % видів флори і майже стільки ж фауни України. За багатством біорізноманітності, кількістю ендеміків, реліктів і рідкісних видів він перевищує всі інші природні регіони України. Зокрема, кількість видів ЧКУ становить: для рослин — майже 40 %, для тварин — 55 %. Це ж стосується і ландшафтів, геологічних та історико-культур них об'єктів світового і національного рівнів, зокрема гірських печер, гірського карсту, грязьових вулканів, вулканічного масиву Карадаг, каньйонів тощо. Як і переважна більшість регіонів України, Крим, за винятком середнього та верхнього гірських поясів, уже досяг критичного для сталого розвитку рівня антропогенного навантаження, а в рівнинній частині, як і у степовій зоні загалом, значно перевищив його. Так, малозмінених територій залишилося лише 25 % , що значно ускладнює вирішення цієї проблеми.

На південь від західної та східної його частин уздовж узбережжя до Гірського Криму простягайся, відповідно, західний та східний приморські екокоридори.

Західний приморський екокоридор забезпечуватиме збереження чагарникових, різнотравно-типчаково-ковилових та петрофітних варіантів типчаково-ковилових степів з комплексом галофітної рослинності вздовж морського узбережжя.

Тут охороняються 43 види рослин і 28 видів тварин з ЧКУ, тобто, відповідно, 7,3 та 7,3 % їх загальної кількості, у т.ч. 32 види судинних рослин, 3—водоростей, 8— лишайників, 5— ссавців, 11 — птахів, 12— комах, а також 7 синтаксонів із ЗКУ, або 5,5 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Лебедине; 2— Каркінітське; 3— Бакальське; 4 —Тарханкутське; 5 — Донузлавське; 6 — Центральнокримське; 7 — Сасицьке.

Східний приморський екокоридор репрезентує складніший комплекс —різнотравно-типчаково-ковилових, типчаково-ковилових, полиново-злакових та петрофітних степів з участю у приморських зниженнях галофітних і лучногалофітних угруповань.

Має забезпечити охорону 29 видів рослин і 38 видів тварин, або, відповідно, 5,3 та 9,9 % їх загальної кількості з ЧКУ, у т.ч. 25 видів судинних рослин, 4 — лишайників, 6 — ссавців, 17 — птахів, 14 – комах та 1 виду з інших систематичних груп, а також 10 синтаксонів із ЗКУ, або 7,8 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Північносхідне; 2 — Калинівське; 3 — Замкнено-озерне; 4 — Арабатське; 5 — Казантипське; 6 — Караларсько-Осовинське; 7 — Такильське; 8 — Опуцьке; 9 — Чаудинське.

Передгірний екокоридор проходить через Кримське передгір'я. Його призначенням є збереження залишків унікальних, переважно петрофітних із суттєвою часткою реліктових та ендемічних видів лучних степів, пухнасто-дубових лісів і двох незначних ділянок реліктових звичайнодубових лісів, які у Криму більше ніде не трапляються.

На його території трапляються: 47 видів рослин і грибів та 27 видів тварин з ЧКУ, тобто, відповідно, 8,6 та 7,0 % їх загальної кількості, у т.ч. 37 видів судинних рослин, 2 — мохоподібних, 4 — лишайників, 1 — грибів, 3 види з інших систематичних груп, 5— ссавців, 3— птахів, 2— риб, 17— комах. Екокоридор забезпечує збереження 12 синтаксонів із ЗКУ, або 9,4 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Севастопольське; 2 — Альмінське, 3 — Сімферо-польське; 4 — Кубалацьке; 5 — Агармиське.

Північнокримський гірський екокоридор проходить через північний макросхил Головного Кримського хребта. Репрезентує унікальні діброви з дуба пухнастого та дуба скельного. Особливу цінність становлять добре збережені, найбільші в Криму масиви реліктових середземноморських високоялівцевих лісів. Інколи трапляються і ділянки соснових лісів.. У верхній частині макросхилу збереглися букові праліси.

Він забезпечує охорону 59 видів рослин та грибів і 38 видів тварин з ЧКУ, тобто, відповідно, 10,9 та 9,9 % їх загальної кількості, у т.ч. 52 видів судинних рослин, 1 — мохоподібних, 6— лишайників, 7 — ссавців, 5 — птахів, 2 — риб, 21 — комах та 3 видів з інших систематичних груп, а також 14 синтаксонів із ЗКУ, або 11,0 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Великоканьйонне; 2 — Качинськоканьйонне; 3—Карабіяйлинське.

Південнокримський гірський екокоридор проходить через південний макросхил головного пасма і більшість яйл, включення яких зумовлене їх наявністю в існуючих заповідних об'єктах. Після Сиваського це найкоротший коридор на території Криму, але найбагатший щодо біорізноманітності на одиницю площі. Він забезпечить збереження субсередземноморської рослинності з високоялівцевих, кримськососнових, станкевічососнових лісів з вічнозелених листяних чагарників та дерев, а також пухнасто- та скельно-дубових і букових лісів, а на яйлах — лучних степів та лук.

Він забезпечує збереження 184 видів рослин і грибів та 167 видів тварин з ЧКУ, тобто, відповідно, 34 і 43,8 %,у т.ч. 145 видів судинних рослин, 9 — мохів,5 — водоростей, 17 — лишайників, 8 — грибів, 18 — ссавців, 27 — птахів, 94 — комах та 28 видів з інших систематичних груп. Крім того, екокоридор забезпечує збереження 20 синтаксонів із ЗКУ, або 15,7 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Айя-Сарицьке; 2 — Ялтинсько-гірськолісове; 3 — Мартьянське; 4 — Аюдазьке; 5 — Кримське; 6 — Новосвітське; 7 — Карадазьке.

Українські Карпати в Україні, а Карпати взагалі — в Європі займають особливе стратегічне в географічному відношенні положення і відіграють надзвичайно важливу екологічну, економічну та соціальну роль, не кажучи вже про їх загальнокліматичне значення для Центральної і Південної Європи. Саме в Українських Карпатах збереглися найбільші в Європі площі букових пралісів і саме вони відзначаються багатою біорізноманітністю різних центрів походження, оскільки є південно-східним форпостом Центральноєвропейської провінції, що одночасно межує із Східноєвропейською та Панонською. Займаючи лише 4,2 % площі України, вони зберігають 44 % її видів і в цьому відношенні поступаються, і то незначною мірою, лише Гірському Криму. Особливу цінність становить флора високогір'я, на яку, за даними К.А.Малиновського, припадає понад 40 % усієї флори цієї території, а ендеміків налічується 44 види, або понад 12 %. Відповідно до їх природних особливостей (орографії, клімату, ландшафтів тощо) в них доцільно було б створити Передкарпатський, Північносхідний та Південнозахідний гірські, Високогірний та Притисянський (Закарпатський рівнинний) екокоридори. Проте, враховуючи існуючу систему заповідних об'єктів та майже позбавлену природної рослинності Закарпатську рівнину, ми пропонуємо лише перші три екокоридори, природні ядра яких охоплюють і високогір'я. Передкарпатський екокоридор призначений зберегти центральноєвропейські ацидофільні звичайнодубові, букові, дубово-ялицеві, дубово-грабові, буково-ялицево-смерекові, липово-дубові та реліктові тисові ліси, а також суходільні та заплавні луки з ділянками боліт й участю гірських видів.

Тут знаходяться 55 видів рослин і грибів та 39 видів тварин з ЧКУ, що, відповідно, становить 10,2 і 10,2 % їх загальної кількості, у т.ч. 42 види судинних рослин, 6 — мохів, 6 — лишайників, 1 — грибів, 14 — ссавців, 9 — птахів, 2 — риб, 10— комах та 4 види з інших систематичних груп. Екокоридор також забезпечує збереження 9 синтаксонів із ЗКУ, або 7 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Дрогобицьке; 2 — Моршинсько-Калуське; 3 — Косівське; 4 — Герцівське.

Північносхідний гірський екокоридор призначений для збереження типових для макросхилу пралісів смерекових, що є панівними, букових, ялицево-букових, найбільш складних ялицево-смереково-букових реліктових польськомодринових та звичайнососнових лісів, а також субальпійської чагарникової і трав'яної рослинності гірських боліт та післялісових лук.

У ньому знайдено 67 видів рослин і грибів та 44 види тварин з ЧКУ, що, відповідно, становить 12,3 та 11,5 % їх загальної кількості, у т.ч. 57 видів судинних рослин, 2 — мохів, 6 — лишайників, 2 — грибів, 11 — ссавців, 8 — птахів, 3 — риб, 17 — комах та 5 видів з інших систематичних груп. Екокоридор також забезпечує збереження 25 синтаксонів із ЗКУ, або 19,6 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Верхньодніпровське; 2 — Надсянське; 3 — Сколівське; 4 — Горганське; 5 — Карпатське; 6 — Вижницьке; 7 — Черемиське білатеральне.

Південнозахідний гірський екокоридор призначений зберегти найбільші за площею в Європі праліси букових лісів, залишки дубових лісів, смугу високогірного рідколісся, субальпійську, альпійську і гірськоболотну рослинність та післялісові луки. Реліктових, ендемічних та рідкісних видів у ньому порівняно з попередніми екокоридорами значно більше.

Тут трапляються, враховуючи і Притиснянську рівнину, 185 видів рослин і грибів та 98 видів тварин з ЧКУ, що становить, відповідно, 34,2 і 25,7 % їх загальної кількості, у т.ч. 143 види судинних рослин, 15 — мохів, 12 — лишайників, 15 — грибів, 18 — ссавців, 23 — птахів, 10 — риб, 41 — комах та 6 видів з інших систематичних груп. Екокоридор також забезпечить збереження, зокрема і на Притиснянській рівнині, 51 синтаксону із ЗКУ, або 40,1 % їх загальної кількості.

Природні ядра: 1 — Ужанське трилатеральне: 2 — Синевирське; 3 —Угольсько-Широколужанське; 4 — Чорногірське; 5 — Мармароське.

^ 2.2. Регіональні екологічні коридори

Проведені дослідження свідчать, що на території Полтавської області є необхідні ресурси для розбудови регіональної екологічної мережі (РЕМ), які увійдуть до екокоридорів та природних ядер: об'єкти природно-заповідного фонду (ПЗФ) загальнодержавного та місцевого значення (три регіональних ландшафтних парків — «Диканський», «Кременчуцькі плавні», «Нижньоворсклянський», 151 заказник, 50 заповідних урочищ, 116 пам'яток природи, 1 дендрологічний парк, їй парків-пам'яток садово-паркового мистецтва), водні об'єкти, ліси І групи віком понад 50 років, курортні та лікувально-оздоровчі території, рекреаційні зони, залишки природної та напівприродної рослинності, сільськогосподарські угіддя, зайняті багаторічними та однорічними культурами. Розробці РЕМ значною мірою сприятиме розвинена гідрологічна мережа, яку складають річки (головні з них — Ворскла, Сула, Псел та їх численні притоки), болота, озера, штучні водойми. Вздовж долин головних річок зосереджені основні площі природної рослинності. Крім того, в заплавах річок спостерігається найвища концентрація заказників загальнодержавного значення. Тому вважають за доцільне визначити три екологічних коридори по долинах головних приток Дніпра — Ворсклянський, Псільський, Сулинський. На півдні області вони з'єднуються з національним меридіональним Дніпровським екокоридором, а в центральній частині регіону — з широтним національним Галииько-Слобожанським екокоридором.

Серед заповідних територій області найважливішу роль біоцентрів екоко-ридорів відіграють об'єкти охорони ландшафтів та біотопів — ландшафтні та гідрологічні заказники, регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, які розташовані в заплавах річок. Це, передусім, об'єкти загальнодержавного значення, серед яких переважають заказники. В межах проектованих екокоридорів їх концентрація нерівномірна, тому для функціонування біоцснтрів необхідно створити нові заповідні території — регіональні ландшафтні парки (РЛП) та ландшафтні заказники.

Об’єднанню всіх екокоридорів РЕМ сприятимуть малі річки, яких в регіоні нараховується понад 100. У південній частині Лівобережного Придніпров’я проходить частина національного Дніпровського меридіонального екокоридору, з яким безпосередньо будуть з’єднані вказані регіональні екокоридори. Слід відмітити більш-менш рівномірну насиченість природними ядрами середньодніпровської частини Дніпровського екокоридору. Кож­не з них (Лучківсько-Кишеньківське, Білецьківсько-Кременчуцьке, гирло Сули) репрезентує унікальні природні комплекси не тільки для Середнього Дніпра, а й у цілому і для лісостепової зони.

Для Полтавського регіону виді­ляють п'ять основних етапів розбудо­ви екологічної мережі регіонального рівня, яка стане частиною національ­ної екомережі: вивчення природних особливос­тей регіону і стану екосистем та оцінка ресурсів, необхідних для розбудови; аналіз репрезентативності існую­чої природно-заповідної мережі (ПЗМ) області; розробка проекту екологічної мережі; визначення екологічних кори­дорів та потенційних природних ядер (біоцентрів); посилення існуючих біоцентрів та створення нових вздовж визначених екокоридорів за рахунок оптимізації природно-заповідної мережі області; координація регіональної екоме­режі із сусідніми регіонами; практичне втілення проекту еко­мережі.

Отже, створення регіональної екологічної мережі в Полтавській області сприятиме відновленню та підтриманню екологічної рівноваги в першу чер­гу Лівобережної частини лісостепово­го регіону України, вирішенню про­блем збереження біорізноманітності на видовому, ценотичному, ландшаф­тному рівнях та еколого-соціальних завдань суспільства Реалізація проек­ту РЕМ значною мірою залежить від створення нових заповідних тери­торій охорони ландшафтів та біотопів, необхідних для функціонування біо­центрів.

Тому на сучасному етапі пріоритет­ним завданням у відношенні розробки проекту екомережі є подальша оптимізація природно-заповідної мережі Полтавщини. Одним із перспективних напрямків збереження фіторізноманітності Пол­тавщини є створення колекційного блоку природної флори на території ботанічного саду і, насамперед, видів рос­лин, занесених до Червоної книги Ук­раїни, та регіональне рідкісних, що охороняються на обласному рівні.

У межах проектованого Ворсклянського екологічного коридору (І) відмічені найкращі умови (найбільша кількість заповідних територій, значні площі природної рослинності) для виділення п'яти природних ядер, які рівномірно розташовані вздовж долини р.Ворскли. З них три охоплюють його майже повністю в середній течії (Котелевсько-Більське — 1, Дикансько-Опішнянське — 2, Полтавське — 3), два (Малоперещепинське — 4 та Лучківсько-Кишеньківське - 5) — в пониззі. Ширина Ворсклянського екокоридору — від 5 км (у верхній частині) до 15 км (у нижній) — дозволить об'єднати всі характерні екотопи долини річки. Одним з найбільших регіональних парків даного екокоридору є Диканський РЛП, площею 11945 га., де особливо цінними є первоцвіти. Найціннішим у гідрологічному та біологічному відношеннях є Малоперещепенський ботанічний заказник, у якому представлені добре збережені, типові для Лівобережжя, болота з галофітною рослинністю. Лучні степи найкраще представлені у Лучківському ландшафтному заказнику, площею 1620 га, що розташований в околицях с. Лучки Кобиляцького району. Ландшафтну специфіку заказника визначає розвинена мережа яружно-балкових систем, так званих байраків. Заказник Лучківський окрім наукової має значну екологічну, водорегулюючу, народногосподарську та ресурсну цінність і виконує важливі соціальні функції.

У межах проектованого Псільського (II) екологічного коридору пропонують виділити п'ять природних ядер. У середній течії можливе виділення двох природних ядер — Гадяцько-Зіньківськото та Сорочинсько-Шишацького, в нижній течії — Хорольського(3), Нижньопсільського(4) та Білецьківсько-Кременчуцькою (5), що з'єднаються гирловою частиною Польського коридору з Дніпровським широтним екокоридором у районі Білецьклвського природного ядра. Оптимальна ширина Поліського екокоридору — до 10 км в усіх частинах.

Одним з най унікальніших ландшафтних заказників, що розташовані на р. Псел є Короленкові дача. Лісова рослинність репрезентована тут типовими середньовіковими природ­ними дібровами. Трав'яний покрив добре розвине­ний і має чітку ярусну будову. Типовою ділянкою заплавних лісів та лук пониззя Псла з багатим рослинним і тваринним світом є ландшафтний заказник Нижньпсільський, площею 504га. Він репрезентує ти­пові заплавні ландшафти в пониззі р. Псел, до яких приурочені природні білотополеві конвалієві ліси з різнома­нітним складом рослин. Заплавні ліси відіграють важливу водоохоронну та ресурсну (по збереженню лікарських рослин) роль. Кременчуцькі плавні серед інших заповідних обє’ктів області посідає особливе місце. Розташований в Кременчуцькому районі він включає ряд островів та півострів Кантарове Річище У складі парку переважають водні ділянки, серед суходільних угідь значні площі займають ліси, болота та інші угіддя.

Проектований Сулинський екологічний коридор (III) має включати три природних ядра, проте його розташування в загальній системі РЕМ значно підсилюється додатковим коридором по р.Удай, який насичений природно заповідними територіями і є сполучною ланкою з північним (Приполіським коридором). Верхній біоцентр (1) доцільно закласти середній течії р. Сули (на основі гідрологічного заказника «Середпьосульський», друге ядро Лубенське, третє — в пониззі р.Сула на базі існуючого Сулинського ландшафтного заказника (перспективною національного природного парку).

Ландшафтний заказник Сулинський - еталон ділянки прибережно-водних, водяних, заболочених та лісових екосистем. Основні площі займає гідрофільна рослинність. Меншу площу займає водна рослинність — занурена та з плаваючим листям. Територія заказника відзначається переважанням акваторіальної частини в його складі, різноманіттям ґрунтів та рослинного покриву, що зумовлює ба­гатство тваринного світу, насамперед, орнітофауни та іхтіофауни. В цілому ландшафтний заказник «Сулинський» репрезентує флористич­не та фауністичне різноманіття природ­них водно-болотних комплексів лісос­тепової зони України і має важливе водоохоронне значення. У південній частині Лівобережного Придніпров'я проходить частина національного Дніпровського меридіонального екокоридору, з яким безпосередньо будуть з'єднані вказані регіональні екокоридори. Слід відмітити більш-менш рівномірну насиченість природними ядрами середньодніпровської частини Дніпровською екокоридору. Кожне з них (Лучківсько-Кишенькіиське, Біленьківсько-Кременчуцьке, гирло р.Сули) репрезентує унікальні природні комплекси не тільки для Середнього Дніпра, а й в цілому і для лісостепової зони України.

  1   2   3   4

Схожі:

Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconЛітература з теми: природно-заповідний фонд та екологічна мережа полтавщини
Агроекологічний атлас Полтавщини. – Серія «Екологічна бібліотека Полтавщини». – Випуск – Полтава: Оріяна, 2009. – 70 с
Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconРобоча програма Фізична географія та геоекологія Полтавщини для студентів за напрямом підготовки
Розробник: Булава Леонід Миколайович, завідувач кафедри географії та краєзнавства, професор, кандидат географічних наук
Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconГеоекологічна експертиза
Предмет, об’єкт дослідження Передумови виникнення. Доекспертний період. Період екологічних експертиз. Ландшафтно-екологічні експертизи....
Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconГімн Полтавщини
...
Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconЗагальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні
Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин
Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconЗаявка на участь у конкурсі
Кафедра екології Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка запрошує школярів до участі у конкурсі...
Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconБулава Леонід Миколайович
Булава Леонід Миколайович завідувач кафедри географії та краєзнавства Полтавського національного педагогічного університету імені...
Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconЗакон України „Про охорону навколишнього природного середовища як інтегроване джерело екологічного права. Підзаконні нормативно-правові акти як джерела екологічного права. Роль судової практики у регулюванні екологічних відносин
Загальна характеристика екологічних проблем у світі та в Україні. Роль права на шляху їх вирішення. Еколого-правова політика України...
Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconХарактеристика екологічних проблем у світі та в Україні. Роль права на шляху їх вирішення. Еколого-правова політика України на сучасному етапі розвитку. Становлення та розвиток екологічного права України. Поняття та
Загальна характеристика екологічних проблем у світі та в Україні. Роль права на шляху їх вирішення. Еколого-правова політика України...
Геоекологічна характеристика регіональних екологічних коридорів (на прикладі полтавщини) Укладачі – О. М. Байрак, Н. О. Смоляр, Л. М. Булава iconТеоретичні питання
Загальна характеристика екологічних проблем у світі та в Україні. Роль права на шляху їх вирішення. Еколого-правова політика України...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи