Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету icon

Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету




Скачати 282.08 Kb.
НазваБерезень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету
Дата03.08.2012
Розмір282.08 Kb.
ТипДокументи









Березень Газета факультету філології та журналістики

2008 рік Полтавського державного педагогічного університету

13 імені В. Г. Короленка
















^ 2008 рік – знаменний для нашого факультету: восени нам виповниться 90 років!!! Тож погляньмо в історію.


• 1 липня 1914 р. в Полтаві було відкрито Учительський інститут. А восени 1918 р. за наполяганням громадськості, яка мріяла про справжній університет у рідному місті, тут розпочав роботу ще один самостійний навчальний заклад – історико-філологічний факультет Харківського університету, який розцінювався як перша ланка майбутнього полтавського вишу. Саме ця подія стала колискою двох братніх сьогодні факультетів: філологічного та історичного.

• У січні 1920 р. Учительський інститут було реорганізовано в Полтавський Український Педагогічний Інститут, вищий навчальний заклад із 4-річним навчанням. 22 квітня 1921 р. його ще раз «реформували» (радянська влада ніяк не могла змиритися з національно-культурним піднесенням України), назвали Вищим інститутом народної освіти і до словесно-історичного відділу приєднали донедавна самостійний, натхненний духом університетського «свободомислія» і «глибокомудрія» історико-філологічний факультет.

• У серпні 1933 р. філологічний та історичний факультети вперше «розділили» – вони набули кожен самостійного статусу.

• 15 листопада 1943 р., незабаром після визволення Полтави, інститут відновив роботу, і філологи одними з перших «сіли за парти». Натомість історичний факультет відновився тільки 1946 р., але 1951 р. його знову приєднали до філологічного, сформувавши три відділи – історії, української мови та літератури, російської мови та літератури. Нова «спілка» тривала до 1966 р.

• Уже понад 40 років ми залишаємося монолітом філології. Щоправда, 1989 р. факультет поділили на два – української філології та російської філології. Але вже 1996 року знову відновили його цілісність (із двома відділеннями – українським та іноземним).

2007 року у факультету народилося «дитя» – нова спеціальність «Журналістика». Воістину, дива творить «філологія»! Любімо рідну мову, край наш прекрасний! Шануймося! І хай щастить!

2 Календар



^ Урочисті таємниці березня




Якщо запитати пересічного громадянина, що він знає про місяць березень, то відповідь приблизно буде така: «Березень – перший місяць весни». Мені хочеться розповісти вам про багатство цього місяця, а багатий він – календарними святами. Нарахувати можна їх аж дванадцять. Перше свято, яке у нас асоціюється з березнем, – Міжнародний жіночий день, або просто Восьме березня. Це свято всіх жінок та дівчат, берегинь сімейного затишку, турботливих, добрих, щирих та ніжних красунь.


Та серед свят зустрічаються й мало відомі, хоч від цього не зменшується їх важливість. Ось деякі з них. Познайомтеся з першим незвичайним святом – Днем поезії. У 1999 році на тридцятій сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було прийнято рішення відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Вперше це свято проходило в штаб-квартирі ЮНЕСКО. В поезії ми можемо знайти відповідь на найгостріші та найглибші духовні запитання, тож цей день, вважає ЮНЕСКО, має прислужуватися створенню в ЗМІ позитивного образу поезії як справжнього сучасного мистецтва, відкритого людям.

P.S. Колись чула: «А хіба велика наука складати вірші? Знаходиш слова, що римуються, додаєш до них інші за змістом, і вірш готовий». Але така думка далека від правди. Написання віршів – це не механічний процес, а творчий. Поезія – це крик, сміх, плач, радість людської душі, переливання внутрішнього стану людини на папір у віршованих рядках. Тож відзначення цього дня – пошанування титанічної праці поетів світу.

^ Всеукраїнський День культури та аматорів народного мистецтва відзначають 23 березня. Про існування такого дня дехто з нас навіть не здогадується. Президент України у березні 2000 року за ініціативою громадськості запровадив Всеукраїнський День культури та аматорів народного мистецтва, враховуючи їх вагомий внесок у відродження української національної культури, розвиток народної творчості, активну культурно-просвітницьку діяльність. Сьогодні культура відіграє визначальну роль у творенні духовного простору нашої держави. Це свято, яке стосується кожного з нас, адже ми всі – носії культури, традицій, звичаїв, мови сіл, селищ, міст, області, зрештою країни, в якій живемо. Споконвіку пісня і танок, музика і слово, витвори майстрів народної творчості були виразниками національної ідеї, оберегами історичної пам’яті. Вони підтримували і зміцнювали надію народу на краще майбутнє.

P.S. У культурі відображається духовний рівень людства, з неї черпається мораль-ність, неписані норми та правила. Вона виступає носієм світогляду та переконань поколінь людей.

І наостанок поділюся з вами інформацією про ще одне свято – ^ Міжнародний День театру. Його святкують кожного року, починаючи з 27 березня 1962 року. Засновані врочистості у Відні на дев’ятому конгресі Міжнародного інституту театру (МІТ) при ЮНЕСКО в 1961 році. Діяльність організації, згідно з її уставом, спрямована на «закріплення миру та дружби між народами, на розширення творчої співпраці всіх діячів світу». Це не просто професійне свято майстрів сцени, це свято мільйонів глядачів.

P.S. Побутує думка, що ходити до театру – пережиток, немодно. Але це не так, театр буде жити вічно. Ніщо не зрівняється з живою грою акторів на сцені, яка бере в полон свідомість глядачів, ніщо не замінить ту неперевершену атмосферу, яка створюється. Враження від перегляду ви-стави надзвичайно сильні. Додам, що молодь полюбляє ходити в театри.

Усі ці свята є дуже важливими для суспільства в духовному плані, вони збагачують і розширюють наш кругозір. Поезія, культура, театр – безцінне надбання, багатство народу. Різні сторони його обличчя. Саме досягнення в цих сферах передаються в спадок майбутнім поколінням. Вони є вагомим фактором для повноцінного існування всього людства.

Аліна Яковенко (У–31)

3 Думай сьогодні!


^ Визначено Шевченківських лауреатів–2008


Голосують чиновники

Президент Віктор Ющенко указом №193/2008 від 3 березня визначив 18 лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка. Премія (130 тисяч гривень кожна) Президен-том присуджується за поданням Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка. З-поміж 63 гідних номінантів про-йшли всі тури голосування і стали кращими серед кращих такі діячі нашої культури:

• письменниця Любов Василівна Голота за роман «Епізодична пам’ять»;

• поет Петро Мусійович Перебийніс за збірку поезії «Пшеничний годинник»;

• письменниця Віра Остапівна Селянська (Віра Вовк), громадянка Федеральної Респуб-ліки Бразилія, за книги «Сьома печать», «Ромен-Зілля» і переклади творів української літератури португальською мовою;

• режисер-постановник Олександр Іванович Дзекун, громадянин Російської Федерації, ак-тор Володимир Юліанович Петрів за виставу «Берестечко» Рівненського обласного акаде-мічного українського музично-драматичного театру;

• режисер-постановник Віталій Юхимович Малахов, актори Богдан Михайлович Бенюк і Наталія В’ячеславівна Сумська за виставу «Про мишей та людей» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв»;

• кінорежисер Михайло Петрович Ткачук за документальний серіал «Загадка Норильського повстання» (про опір українських політв’язнів у таборах ГУЛАГу);

• композитор Геннадій Іванович Ляшенко за кантати «Містерія тиші» і «Вітражі й пейзажі» для хору а сареllа на вірші Тараса Шевченка й Богдана-Ігоря Антонича;

• виконавці вокальної формації «Піккардійсь-ка терція» за концертні програми 2003–2006 років: ^ Володимир Ярославович Якимець, Яро-слав Володимирович Нудик, Богдан Михай-лович Богач, Андрій Миронович Капраль, Андрій Михайлович Шавала, Роман Федоро-вич Турянин;

• художник Валерій Олександрович Фран-чук за цикл творів «Розгойдані дзвони пам’-яті», присвячений жертвам Голодоморів в Україні;

• майстер народної творчості Василь Васи-льович Сідак за серію дерев’яної скульптури.

Премію вручено на Шевченківському вечері в Національній опері 9 березня. Окремі лауреати мають намір потратити кошти на благодійність, підтримку молодих творчих людей, на власні мистецькі проекти.


^ Голосує народ




Уже кілька років вручають українці і неофіційну – т.зв. Народну – Шевченківську премію, і, зрозуміло, вся країна чекає нагоди співвіднести результати одного й другого вибору. Інколи вони частково співпадають.

У 2008 році народ обрав собі таких героїв:

• у галузі літератури – Ігор Павлюк (151 голос);

у галузі мистецтва – Мирослав і Тарас Отковичі (38 голосів);

• у галузі музики – Олег Скрипка (96 голосів);

• у галузі театру – ви-става «Берестечко» режисе-ра Олександра Дзекуна (45 голосів).

Як бачимо, вистава «Берестечко» виборола і Народну, і Національну премії. Минулого року народні лауреати збіглися із лауреатами комітетськими в галузях літератури та мистецтва.

Вручення нагороди – Залізного Мамая – відбулося ввечері 15 березня біля пам’ятника Шевченку в Києві. Усі бажаючі могли прийти і привітати переможців.

Як зауважив Іван Драч, наступного року маємо очікувати нових принципів визначення лауреатів премії. Чи стане вона єдиною?

Підготував Євген Кішек (У–51)

4 Тема номера


^ Педагогічна практика: перший крок до зірок


Немає межі вдосконален-ню студента: спочатку ви-пробування літнім табором, де кращі друзі – ніч та ви-хідний день; далі – блукан-ня лабіринтами шкіл полта-вських, коли, набравши професорського вигляду, можеш заслужити автори-тет розумника, що прийшов до учнів із дослідницькою (третій курс!), абсолютно не шкідливою місією; а якщо університет після цих експериментів ще залишиться рідною домівкою для практиканта, ласкаво просимо на мінне поле – цілих п’ять тижнів двері школи (або ж гімназії, ліцею) не зачиняються перед молодим учителем. Навпаки, вони зі скрипом вітають хоробрих стажерів кожного дня.

Так, активна практика – це вам не жарти. Це серйозна штука, яка змусить кожного студента продемонструвати свої здібності, навіть ті, що дуже ретельно приховувалися сті-і-льки років!.. Але що це ми так затягнули зі вступом. Сконцентруймося і згадаймо: невблаганно минає час, і ми на порозі закінчення четвертого курсу. А отже, перша активна практика вже перейдений етап, і, отже, – ми «вижили»! Це слово таки доречне, адже більшість наших однокурсників зі страхом у серці очікували неминучого. Ноги підкошувалися, руки тремтіли, коли підходили до школи; хвилювання, розгубле-ність... Проте сьогодні – це вже приємні спогади. Чому? Тому що змогли подолати труднощі, які трапляються на терни-стому шляху молодого педагога (ні з ким не побилися і багато навчилися!). Така боротьба нам до вподоби – самовдосконалення, як не крути!

Але п’ять тижнів учителювання пролетіли несподівано швидко, і ось знову – «пари», «вікна», «енки»… Цікаво б довідатися: відчуття суму і ностальгії присутнє лише в декого, чи подібне переживають усі однокурсники-практиканти? Які враження залишила по собі школа? Про це ми з приємністю поговоримо.

Як часто учні власними запитаннями ставили тебе в незручне становище?

Таня Жученко, школа-інтернат №1:

– Таких ситуацій виста-чало. Якось ніяково було, наприклад, після запитання: «А Ви віддасте мені вашу кофтинку в сіточку? Я її для риболовлі використаю». Але цим мене не злякаєш, тому я давала гідну відсіч на подібну провокацію.

Чи доводилось тобі хворіти на „страусячу хворобу” під час проходження практики?

Юля Єремчук, школа-гімназія №17:

– Зараз подумаю. Так, було одного разу. На уроці української мови учні задали мені питання, на яке в мене не знайшлося відповіді. Це було дуже неприємне відчуття. Проте я просто так не здалася. На наступний урок я прийшла у всеозброєнні: знайшла відповідь на те проблемне для мене запитання і зак-центувала увагу школярів саме на ньому. Можливо, цим мені вдалося показати учням, що обов’язково слід саморозвиватися в освітньому плані.

Чи важко утримувати дистанцію між учителем та учнями?

Аня Козин, школа-інтернат №1:

– Звичайно, важко. Адже кожен педагог перш за все – людина. Тому в нашій діяльності мають місце як симпатії у ставленні до учнів так, так і негативні емоції. Пам’ятаю, на другому курсі ми проходили пасивну практику в школі. Вона стосувалася психологічних досліджень поведінки, спілкування школярів. У мене був, так би мовити, «піддослідний» – Діма. Тоді він був просто учнем для мене, а на сьогодні – це мій товариш. Ми й досі зідзвонюємося. Отже, звичайна симпатія перетворилася в дружбу.

Як ти думаєш, можна в школі професійно реалізуватися?

Сергій Чорномаз:

– Звісно, можна. Але для того, хто цього

^ 5 Тема номера


прагне, хто мріє про роботу в школі. Адже школа насправді не таке й погане місце. Мені дуже сподобалося проходити активну прак-тику. Я зрозумів, що можу контактактувати з учнями, зацікавлювати їх, чомусь навчити. Дітей слід розуміти і любити, тоді й сам зможеш професійно зростати.

Чи відповідає рівень твоїх знань освітнім потребам школи (уроку)?

Віта Сторож, Яреськівська ЗОШ :

– (Сміється.) Для 5-го й 7-го класів виста-чає, а далі – не знаю. Ні, справді, я завжди могла дати відповідь на будь-яке запитання учнів, вони не намагалися вигадати для мене якнайскладніше питання. Навпаки, всі пробле-ми вирішували разом. Я жодного разу не відчула браку власних знань, тому діти не ставили мене в незручне становище.

Як бачимо, студенти досить оптимістично висловлюються про практику в школі. І вони щирі: немає навіть найменшого сумніву. Практика принесла великий позитив і допо-могла переконатися в правильності професій-ного вибору, розвинути свої вміння, навики…

Ну от, як і все вжитті, наша перша активна практика завершилась. Перекинемо за плечі рюкзак із новонабутими досвідом, знаннями і вперед – на подолання наступних Олімпів!

Тетяна Гавриліна (У–44)


* * *

Кожна хвилина сонцем зігріта,

Душею учня, серцем весни.

Очі дівочі линуть до тебе,

Очі хлоп’ячі в душі назавжди.


Заходячи в клас, ти велична для учнів,

А як для себе – сміливості нуль.

Збираєшся з силами, з думками, з надіями,

І в незабутню омріяну путь.


Ми, разом з тобою, дитино, вчимося.

Ти – бути розумним, я – бути митцем.

Хоча й невеличким, але так потрібним,

У світі важкому із добрим лицем.


Ми любимо вас, маленькі надії,

Сповнені радості, віри й добра.

Маленькі надії – великі діти,

Діти майбутнього, діти тепла.

Наталія Вусик (У–44)

Чи потрібна педагогічна практика

на IV та V курсі?

(«моніторинг»)

Ніна Ракша: «На мою думку, педагогічна практика потрібна без сумніву. Переваги її в тому, що студенти набираються досвіду, збагачують свої знання».

^ Юрій Іванов: «Так. Адже реальні навички педагогічної діяльності отримали саме на цій практиці. І коли підемо в наступному році в школу вже на роботу, то буде набагато легше».

^ Світлана Бойко: «Звичайно. Студенти мають можливість спробувати свої теоретичні знання застосовувати на практиці. А це дуже важливо, бо теорія – це одне, її, звичайно, потрібно знати, а практика – це ніби щось нове для вчителя-початківця. Тому потрібно надати студентам таку можливість. Це і корисно, і цікаво. Під час практики студент зрозуміє, чи дійсно це його дальший шлях».

^ Лілія Таран: « Я думаю, так, бо до того, як обрати виш, людина обирає орієнтовно і майбутню професію. Дуже часто її вибір змінюється після його закінчення. А на практиці кожен зрозуміє, чи варто йому бути вчителем, чи, можливо, щось інше розкриє його як особистість».

^ Аліна Верещака: «Особисто я вважаю, що педагогічна практика не лише потрібна, а й необхідна. Одна справа вивчати все теоретично, наприклад, як правильно зайти в клас, привітатися, керувати мімікою, голосом, а інша – використати все це на практиці. Адже коли заходиш у школу і зустрічаєшся майже з однолітками, то багато хто зі студентів забуває, де він і навіщо сюди прийшов».

^ Євген Кішек: «Я тільки за практику в школі. Необхідно збільшити на 4 курсі педагогічну практику до 2 місяців».

Тетяна Некраса: «Педагогічна практика, на мою думку, обов’язкова і необхідна для подальшої роботи у цій сфері, для того, щоб був хоча б якийсь досвід».

^ Тетяна Соколова: «Однозначно всі студенти нашої групи У–51 і однокурсники з великою відповідальністю ставляться до практики: ми розуміємо, що вона повинна бути в навчальному процесі. Якщо хтось проти практики, нехай згадає свої перші кроки у професії, але щиро. Альтернативи шкільній практиці не може бути!»

Група У–51

6 Погляд


Він старший за наших батьків, ми стаємо старшими за нього,

а творцеві «Червоної рути» завжди тридцять…


Володимир Івасюк народився 4 березня 1949 року в містечку Кіцмань Чернівецької області в шляхетній родині інтелігентів, учителів-філологів Михайла Григоровича та Софії Іванівни, у сім’ї, де завжди панував культ творчої праці, допитливості і вимогливості до себе. Бабуся Олександра Миколаївна обдаровувала свого маленького внука дивовижними казками, легендами, піснями, яких знала надзвичайно багато. Дядько Дмитро навчив Володю слухати, розуміти, берегти природу – ліс, річку, сад. Можливо, саме тому світ Івасюкових пісень такий багатий на квіти, водограй, його освітлює чистий вогонь любові до рідної землі. Мама була сама ніжність, ласка. Вона вчила сина чистоти серця. І його пісні від того – чисті, без натяків, непрозорих слів чи почуттів. Тато – то вже могутній інтелект. Він любив поступовість, послідовність, реальність, учив доводити кожну справу до кінця, завжди давав синові право зробити вибір самому.

Софія Іванівна дуже гарно співала. Родом вона була з Наддніпрянщини. І поєднання наддніпрянської ніжності, ліричності матері з гуцульським гумором, гострим розумом батька, безперечно, мало вплив на сина, формувало його як свідомого українця.

Коли хлопцеві виповнилося 5 років, батьки віддали його до Кіцманської дитячої музичної школи. Володю зарахували до підготовчого класу, і він почав учитися гри на скрипці, виявив серйозний нахил до виконавства. Виступав на всіх концертах у Кіцмані, разом зі школою – в Чернівцях, і його новий учитель Юрій Візнюк порадив батькам віддати сина вчитися саме цього фаху.

Маючи міцний ґрунт, хлопчик органічно сприймав творчий розмай – старовинну думу, стрілецьку пісню, міський фольклор, класич-ний джаз. Захоплювався Шубертом і Шума-ном, полюбляв Шопена і Малера, цінував Воробкевича, Січинського і Леонтовича, особ-ливо вирізняв Миколу Лисенка… Відмінно навчався і в середній школі. Після закінчення 8-го класу Володя склав вступні іспити до Київської музичної школи для обдарованих дітей імені М. Лисенка при Київській консер-ваторії, але незабаром батьки змушені були його звідти забрати, бо той приїжджав додому з чорною від скрипки шиєю: грав по 6–7 годин на добу. Він відновлює навчання в місцевій музичній школі – опановує фортепіано.

І ось у містечку Кіцмань на Буковині Володя створює вокально-інструментальний ансамбль «Буковина», що став початком національної вокально-інструментальної естра-ди. Навчаючись у музучилищі на заочному відділенні та водночас працюючи робітником на заводі «Легмаш», Володимир стає перемож-цем обласного конкурсу пісні.

Доля складається так, що Володя вступає до Чернівецького медичного інституту. Йому важко розлучатися з музичним училищем, де пережив чимало радісних хвилин. Обирає медицину, однак продовжує працювати з камерним оркестром. У 70-ті роки його компо-зиторський талант визнає Європа, адже Сопотський фестиваль (у Польщі) відкривав шлях на високі сцени. І вже кілька ансамблів із Польщі, Словаччини та Японії виконували його пісні. У Володимира Михайловича була розвинута висока моральна якість – вдячність за добро, зокрема своїм учителям. Велика українська актриса Наталія Ужвій із захоп-ленням відгукується про митця: «Дивуєшся, як це йому щастить створити такий чарівний світ мелодії, що хочеться в ньому жити. Не переводяться таланти на Україні. Івасюкова пісня кришталево чиста. Коли торкнешся до неї душею, таке відчуття, наче світ довкола тебе добрішає».

Але жити і натхненно творити Володимиру Івасюкові судилося зовсім мало. 24 квітня 1979 року 30-річний та вже відомий не лише у Львові й Україні, а й далеко за її межами композитор пішов з дому до консерваторії і не повернувся. Громом і сполохом стало зникнення Володимира для кожного, хто його знав. Усі були переконані, що, виважений у вчинках, він не міг зникнути просто так. Молодий чоловік був закоханий у життя, в людей, задивлений у майбутнє. Ішов своєю дорогою впевнено і красиво, відстоюючи

7 Погляд


власну позицію митця і громадянина. Але жодної звістки не надходило. Аж 18 травня стало відомо, що в Брюховицькому лісі знайшли тіло Володимира повішеним із слідами катувань. Таємницю його смерті не розкрито й досі. Разом зі смертю композитора пропав його портфель, у якому були партитури вже написаних творів для скрипки, віолончелі, фортепіано, бандури. Не змігши зламати, підкорити собі духовно, його позбавили життя фізично. Але в народній свідомості Володимир Івасюк набув рис справжнього героя, бо з часу його загибелі українська естрада не спромоглася відтворити жодної пісні, яка б так чисто і красиво розповіла про душу української землі…

Підготувала Олеся Титаренко (У–31)


Як музика звучить!..


Я дуже люблю музику, не можу без неї жити, мріяти, творити... Раптом одного разу це відчуваєш, усвідомлюєш – і вже сприймаєш як даність, як свою душевну природу. Музика допомагає мені самовиражатися, відпочивати, насолоджуватися прекрасним. Тож хочу пого-ворити і з вами сьогодні про один зі стилів цього дивовижного мистецтва – джаз.

Процес формування джазу пов’язаний із розвитком фольклору афроамериканців у результаті взаємодії двох музичних культур: «чорної» та «білої». Велику роль у його становленні відіграли трудові пісні та балади чорношкірих переселенців. У Східній Америці джазову музику вони збагатили ритмами хорового релігійного співу. Так почали виникати духовні співи-імпровізації, які отримали назву спірічуелс. Це був перший крок до зародження джазу як самостійного стилю.

Однак, з усіх жанрів афроамериканського вокального мистецтва найсуттєвіший вплив справив блюз. Блюзи стали популярними після громадянської війни Сходу і Півночі Америки (1861–1865). На відміну від спірічуелс і тру-дових пісень, блюз виконувався сольно в супроводі гітари та губної гармоніки. Харак-терним для нього було вираження настрою смутку і безнадії.

У кінці ХІХ ст. великим успіхом відзна-чається фортепіанна гра афроамериканців, з чим пов’язана поява регтайма. Цей стиль зародився на основі імітації звучання банджо й танці кекуок. Інший фортепіанний стиль – бугі-вугі – являв собою чисту імпровізацію: це одна з інтерпретацій блюзу.

Отже, джаз народився на півночі США, його центр – Новий Орлеан. Перші джазові оркестри були невеликими, а в їх репертуар входили танцювальні п’єси, мелодії пісень колишніх африканців, регтайми, блюзи.

Не дивлячись на те, що чорношкірі музи-канти практично не були знайомі з нотною грамотою і грали наслух, це не заважало їм бути композиторами.

На початку 20-х років джаз став популяр-ним у всій країні, Тоді з’являються і перші комерційні джази, які спотворювали істинну його суть. У 30-х роках в джазі помітними стають такі риси, які пізніше поєднаються в стилі свінгу. В ньому відсутня колективна імпровізація, а на першому плані сольна. До кінця 30-х центр джазу перемістився в Англію.

На Європейському терені зароджується оригінальний стиль – бібоп. У ньому змінилися функції інструментів, роль ударних, була чітко виражена сольна імпровізація. Із бібопу до середини 50-х років розвинувся хард-боп, який вражав своєю експресією.

На початку 60-х років мистецтво джазу збагатилося ритмами бразильської самби, і так постає ще один стиль – боса-нова. У цей період вже існує фрі-джаз та джаз-рок, який за рахунок електроакустичних ефектів транс-формувався в інший стиль – фьюжн. У ньому переплелись елементи джазу та рок-музики.

Як бачимо, музика джазу різнохарактерна й неоднорідна за стилями. Умовно її поділяють на традиційний джаз, період свінгу і сучасний.

Я захоплююся джазом та вважаю, що його несправедливо називають складним і немод-ним, адже протягом своєї історії він існував як форма вираження болю та радості знедоленого народу. Це красива й елегантна музика, хоч невідомо, чому в нашій країні вона – не формат.

Зате ви завжди можете звернутися до творчості ^ Луї Армстронга, Джорджа Бенсона, Джеймса Брауна, Елли Фіджиральд, Макк-феріна, Нори Джонс та інших і отримати неймовірне задоволення від надзвичайної ритміки та неперевершеного співу. А музика, безумовно, лікує душу.

Лілія Таран (У–51)


8 Культура


Полтавському театру – 200 років


Чи відома вам історія театру міста, в якому ви живете? Давайте разом зробимо невеличкий екскурс у минуле Полтави.

Перше постійне приміщення для театру в Україні було збудоване саме в Полтаві – 1808 року. Цьому сприяв полтавський генерал-губернатор Я.І. Лобанов-Ростовський. Театр спорудили біля німецької колонії неподалік єпархіального училища (нині вулиця Балакіна). Це була триповерхова кам’яна будівля, крита дранкою.

Іванові Котляревському належала ініціати-ва створення професійного театру, головним директором якого його й призна-чили. Разом із цим письменник був режисером і акто-ром. Директором театру тоді став О.Ф.Імберх.

1818 року на запрошення генерал-губернатора князя М.Рєп-ніна до Полтави приїхала з Харкова трупа І.Штейна, в якій грав відомий артист М.С. Щепкін. Він був кріпаком курської поміщиці Волькенштейн. Згодом прихильники таланту актора допомогли викупити його та сім’ю з кріпацтва.

1821 року трупа Штейна розпалася через тяжкі матеріальні умови, і перше приміщення театру було продане під військову пекарню. Проте полтавці щорічно раділи приїзду заново створеної трупи Штейна.

Так було до 1852 року, коли генерал-губер-натор Кокошкін вирішив побудувати театр в міському саду. Його звели дуже швидко: за 1,5 місяця. Будинок театру був дере-в’яним із заліз-ною покрівлею, без кам’яного фундаменту і простояв 30 ро-ків. У 1882 році через аварійний стан приміщення розібрали, але натомість із залишків матеріалів на тому ж таки місці збудували літній театр. 2 жовтня 1882 року сталася несподівана пожежа.

Згодом купець Панасенко переобладнав свої цегляні крамниці на розі вулиць Ново- полтавської (нині Шевченка) та Стрітенської (нині Комсомольська) під двоповерховий театр. У 1883 році в ньому виступала перша професійна українська трупа М.Л. Кропивни-цького. До трупи входили відомі актори М.Са-довський, М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий. У 1887 приміщення театру знову згоріло.

Полтава, як культурна столиця, не могла жити без театру, тому з дозволу міської думи спорудили тимчасовий літній дерев’яний театр в Олександрівському саду (нині Жовт-невий парк), який приносив радість полтавцям до 1901 року.

21 лютого 1902 року відбулося відкриття закладу для просвітницьких цілей, який вклю-чав, крім бібліотечки, архіву, також примі-щення театру на 1000 місць. Будівлі були розташовані на вулиці Іванівській (нині Гоголя). До новозбудованого театру приїж-джали на гастролі великі майстри української сцени, висту-пав відомий музично-дра-матичний гурток імені І. Маркевича.

Лиш 1936 року в Полта-ві створили професійну трупу – Полтавський державний театр імені М.В. Гоголя. Художнім керівником театру став В. Скляренко.

На початку Великої Вітчизняної війни театр евакуювали до Казахстану, а приміщення – згоріло. 7 березня 1944 року театр повер-нувся до рідного міста, де в перші повоєнні роки орендував приміщення школи №3. Новий театр, яким ми його сьогодні бачимо, почали будувати в 1953 році і закінчили в листопаді 1958 року.

Сьогодні Полтавський театр, як і 200 років тому, приваблює шанувальників сценічного мистецтва і дарує їм незабутні враження.

Тетяна Каніболоцька, Оксана Панченко (У–31)


9 Культура


Своєю «Лісовою піснею» він зачарував усю Полтаву




(інтерв’ю для Вас)


Ця вистава захопила нас по-справжньому: з дитинства відома «Лісова пісня», бачена вже і в кількох сценічних втіленнях, раптом зазвучала по-новому, набувши сучасних барв і якоїсь дивовижної катарсичної експресії. Ми по кілька разів (особливо дівчата!) ходили на спектакль, вдивлялися у сценічне дійство, бо ж там серед дійових осіб був не просто Лукаш, але ще й творець усього цього театрального дива – молодий, красивий, талановитий…

Ми зустрілися з Владиславом Шевченком і поставили йому кілька запитань.


^ Скільки часу Ви в театрі вже як професіонал?

– Шостий рік працюю в театрі, а на посаді режисера – четвертий місяць.

Який момент найбільше запам’ятався Вам із театрального життя?

– Це коли завіси опускаються, а глядачі аплодують – розумієш, що все вдалося і праця не пройшла даремно.

^ Яка аудиторія найчастіше відвідує театр?

– Доволі різна аудиторія. Від малого до похилих людей, але останнім часом молодь повертається в театр. Також ми співпрацюємо з різними сайтами, де подаємо рекламу, намагаємося підвищувати авторитет і рейтинг театру.

^ Чи замовляють вистави спеціально і які саме?

– Є чіткий графік, якого ми дотримуємось.

Що саме приносить Вам найбільшу насолоду в роботі?

– Це, мабуть, адреналін, який відчуває актор, коли перебуває на сцені: раз отримав порцію – більше не зможеш без неї. Бо, як всім відомо, не хвилюються тільки нездари.

^ Чи приходить зараз нова зміна акторів?

– Звичайно. Поповнення отримуємо з Полтавського музичного училища, педагогіч-ного університету, з Гадяцького училища, і це нова зміна акторів, яка продовжує життя театру. Та наразі є одна найбільша проблема – це те, що театр не забезпечує акторів житлом, тож дехто з нас мешкає прямо тут.

^ Чи важко поєднувати роботу актора з режисерськими обов’язками?

– Якщо ти досягнув вершини на акторській ниві, то можна підкоряти і режисерську справу, це як наступна сходинка.

^ Як Ви святкуєте свій професійний день?

– Уже 5 років поспіль наш театр святкує прем’єрами. У цьому році, 27 березня, це буде «Вій» за книгою М.В. Гоголя. Крім того, в нас є свої традиційні «капусники» (вони – після прем’єри), на яких актори по-своєму розважаються.

^ Що Ви, можливо, хотіли б сказати чи побажати своїм глядачам, шанувальникам?

– Відвідуйте частіше театр, адже тут справжнє – «живе» – мистецтво, ви не отримаєте такого задоволення від перегляду фільму в кінотеатрі чи по телевізору.

Дякуємо Вам за це інтерв’ю і особливо за Вашу високу творчість. Щиро вітаємо з Днем театру! Бажаємо успішних прем’єр і вдячної публіки. Хай щастить Вам і всім Вашим колегам у царстві Мельпомени, хай не вичерпується здоров’я, сили і натхнення. А ще – буде більше уваги від держави та спонсорів.

Спілкувався Юрій Іванов (У–51)


Як ми відвідуємо театр

(«моніторинг»)


• 100% опитаних студентів сказали, що бували в театрі, із них 75% – тільки в Полтаві;

• 10% – постійно або дуже часто відвідують театр, 40% – періодично, 40% – інколи, 10% – дуже рідко;

• заважає відвідувати театр частіше: багато пар наступного дня + КМС; друга зміна навчання; треба їхати додому; уже все бачили; мало інформації про вистави; дорогі квитки в гастролерів; не цікавляться;

• чи можна прожити без театру? Можна, але хіба то життя – без краси?!.




^ 10 Наш Парнас


Не вмирає душа наша…

Штрихи до портрета студентського театру «Факультет – F»


«Скільки існує наш факультет, – розповідає доцент кафедри української літератури Ганна Іванівна Радько, – стільки існує і драматичний гурток. Мій старший наставник і колега Ольга Федорівна Ганич, викладач із величезним ста-жем, ветеран війни, ветеран праці, нині покій-на, завжди говорила: «Скільки філологічного факультету, стільки і нашого театру…».

1980 року гурток очо-лила Г.І. Радько. У 1983–1986 роках він з певних причин не функціонував, а далі знову відродився і діяв аж до того моменту, коли на його основі сформувався «Факультет – F» (1996). Хоч скрутні фінансово часи дуже ускладнювали його роботу…

У 1999 році Наталія Василівна Хоменко (тодішній декан філологічного факультету, людина, яка багато хороших традицій розвину-ла або ж започаткувала) в розмові із Г.І. Радько наполягла: театр повинен діяти, незважаючи ні на що, і попросила її взяти на себе цю культуртрегерську місію.

Спочатку було не просто. Очолював тоді наш театр Олег Шеремет (1999), але з ним співпраця надалі не вийшла. Цікаво, що саме тоді О.Шеремет, І.Дудка та інші придумали назву для театру: оскільки філологічний фа- культет став базовим для нього, то й вирішили назвати «Факультет – F».

2001 року на чолі театру став Богдан Чернявський (працював лише рік), у 2002-му ми обходилися виключно своїми творчими силами. І от уже шостий рік з нами Галина Миколаївна Чернявська. Ця чудова жінка і водночас прекрасна актри-са володіє талантом моде-лювання як зачісок своїх акторів, так і одягу, є про-дюсером театру культури турбомеханічного заводу.

Слід зауважити, що в театрі працювали і студен-ти тодішнього російського відділення філологічного факультету, і представники інших факультетів. Склад трупи сягав кожного року приблизно п’ятнадцяти осіб. Варто відзначити обдарованого і літера-турним, і драматичним хистом Ігоря Дудку, який створив п’єсу-сценарій «Мене потрібно вбити». Театр починає звертається до нового, модерністичного, напряму.

Першими видатними акторами театру були Ігор Дудка, Наталія Олефір, Наталія Кирієнко (нині вже кандидат філологічних наук, працює в Києві), Ірина Денисенко, Дмитро Купченя (тепер журналіст на телеканалі «Лтава»), брати Сергій та Олександр Козлови, Дмитро Моргунов, Назіля Аббасова… Далі йде інше покоління учасників – Світлана Заколодна, Світлана Кайдалова, Наталія Кокоза, Олександра Зезекало, Юлія Зірка, Наталія Кирій, В’ячеслав Джиган, Аліна Вожегова, Віра Чиж, Вікторія Приймак, Сергій Рибалко, Марина Борисенко, Віталій Улибін, Максим Дереча. Прикметно, що Аліна Вожегова та Віра Чиж посіли перше місце на Все-українському конкурсі читців (№7) за краще прочитання творів Олени Теліги.

Якийсь час «Факультет – F» співпрацював із місцевим драматургом Оксаною Кравченко, як результат – постановка сценічної версії за її п’єсою «Ладо моє». Потім театр узявся донес-ти глядачеві В. Симоненка – 70-річчю від дня народження письменника присвячено поста-новку «Я воскрес, щоб із вами жити…».

Ми багато виступали на різних заходах міста; в театрі турбомеханічного заводу, зро-били дві вистави на шевченківські дні – «Безсмертний Шевченко» і «Тополя».

Є в нашому репертуарі і символічна поема – у 2003 році поставили «Ніч на полонині» Олександра Олеся. За цю роботу «Факультет – F» отримав грамоту. Потім була постановка трагікомедії «Мораль пані Дульської» (2003). Я теж, навчаючись ще на другому курсі, бра-ла в ній участь.

Небоязкий і визнаний глядачами на рівні з професійними, «Факультет – F» брався й за світову класику, а на однім із фестивалів презентував містерію «Христове воскресіння» і «Любіть один одного, як я полюбив вас…».

Сьогодні театр активно працює: готуючись до професійного свята – 27 березня, хоче зди-вувати шанувальників новинкою: водевілем за п’єсою В.Сологуба «Біда від ніжного серця».

^ 11 Наш Парнас


Було б несправедливо, якби успіхи театру не мали відзнак і нагород. На конкурс у Київ театр не зміг поїхати через матеріальні проблеми, але на обласному міжвузівському фестивалі-конкурсі «Студентська весна» проя-вив увесь свій талант: здобув диплом I-го ступеня за підписом ректора за значний внесок у популяризацію українського мистецтва. У 2005 році – диплом від декана Н.В. Хоменко за театрально-музичну композицію «Я воскрес, щоб із вами жити». Також має диплом III-го ступеня за 2006 рік – це була єдина прикрість театру. Причиною невдалого виступу стала технічна помилка в роботі звукової апаратури.

Усі здобутки театру архівовані фото, аудіо- й відеоматеріалами.

Звичайно, хотілося б, щоб наші улюбленці могли розраховувати на більш вагому підтримку керівництва вишу, мали можливість належно проводити репетиції, придбати сценічний інвентар, костюми… Бо ж усе це поки що тримається на ентузіазмі двох очільників театру. А театр – візитівка ПДПУ!

Хочемо сказати про директора студентсь-кого театру – Г.І.Радько. Крім того, що вона є хорошим керівником, це ще й прекрасний організатор вистав, привітна і гарна жінка, яка завжди з радістю запрошує глядачів, ласкаво зустрічає їх… Хочемо побажати великого терпіння, здоров’я і сил Г.М. Чернявській, яка працює з театралами. Дехто, бачачи на сцені гарну картинку, мало уявляє, скільки праці за нею, скільки душевної енергії й навіть сліз. А ця людина наділена Божим хистом і весь світ коло себе робить піднесеним, естетичним. Для вихованців Галина Миколаївна – академік театру, справжній НАРОДНИЙ митець.

І, звичайно ж, окремо скажемо й про акторів театру: не міліє криниця душі нашої молоді, що б там не говорили! Маємо такі таланти! Пощастить тим школярам, яких на-вчатимуть випускники-театрали. Бо вже ніколи не зможуть вони забути сцену, ту радість, щастя і стан задоволення після численних перемог, коли глядачі, затамувавши подих, дослухаються до кожного їх слова.

Тож нехай росте і процвітає «Факультет – F». Від усього нашого славнозвісного факуль-тету філології та журналістики бажаємо його учасникам та керівникам наснаги, успіхів, побільше перемог та посмішок!

Наталія Бибик (У–51), РЕД.

Поетам всіх віків була потрібна Муза.

А жінці хто потрібен, якщо вона – поет ?

Ліна Костенко


Галина Білик – викладач кафедри української літератури. У 1994–1996 роках очолювала літературну студію «Заспів».


Всміхнулось Слово Сонцю: полюби!

І Сонце приголубило: маленьке!..

І полетіли в небо голуби,

І ніжність золота лилась у жменьки…


Було весілля. Свідки – жайвори.

Музикували хори солов’їні.

Молило Сонце: тільки не згори!..

Молило Слово: не лишай у тіні!..


Старенький Світ їм дав благословення.

І ложе постелив із трав барвистих…

Тай завагітніла душа натхненням!

Тай народилась пісня промениста!





^ Юлія Волощук – викладач кафедри української літератури.

Член кременчуцької спілки літераторів «Славутич». Із 2007 року очолює літературно-мистецький центр «Заспів».


* * *

Послухай: весняні ідуть дощі.

Десь тихо грає скрипка-чарівниця.

І журавлині молоді ключі

Вже небесам прозорим стали сниться.

Ну хто й коли такі сказав слова,

Що вічного нічого не буває?

Минає все, але любов жива ─

Вона з весною завжди воскресає!


* * *

Вустами я до неба доторкнусь:

Воно усе вмістилося в криниці.

І для краси у ніч таку проснусь,

Щоб віршами Всевишньому молиться.

Єдиний Боже, Ти створив цей світ

І сповнив світла далі неозорі!

Навчи мене, навчи мене любить

Усіх людей, як я люблю ці зорі!

^ 12 Наш Парнас




Сергій Одаренко – студент групи У–24, член команди КВК факультету, учасник музичного гурту «Brain Drain».


^ Молодим поетам

Пишіть, молодії поети,

Не про «плінтуси» і про «багети»,

А пишіть, молодії поети,

Про в юних руках пістолети.

Пишіть, молодії поети,

Не про власні падіння і злети,

Ви пишіть, молодії поети,

Про долю всієї планети.

Пишіть, молодії поети,

Не в журнали і до газети,

А пишіть, молодії поети,

В душі людські куплети!

Хай ваші вірші пробудять від сну

Мільйони сплячих людей!

Дадуть їм надію на завтра нову

І любов до високих ідей!


^ Я ─ людина нового століття

Я став боятися жити.

Я ─ параноїк.

Я не можу щиро любити.

Я ─ алкоголік.

В мені металеве лахміття.

Я ─ андроїд.

Я ─ людина нового століття.

Я ─ гуманоїд.

Намалюй

Я чую з новин тільки про смерть і розруху,

Від цієї інформації в мене пухнуть вуха!

Я бачу довкола голодних дітей,

Який же тоді зміст гуманістичних ідей?


Намалюй мені сонце, намалюй мені небо,

Намалюй мені квіти – це мені так треба!

Намалюй мені в хмарах миру білих голубів,

І на вулиці повно щасливих дітлахів!


Як можна казати про якусь там рівність,

Коли он сидить бабуся, а поряд з нею бідність!



Засновник: філологічний факультет Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка

Видавець: творча група факультету

Відповідальний редактор:

Галина Білик

^ Адреса редакції: Газета «Філолог»

вул. Остроградського, 2

36000, м. Полтава, Україна
Де покращення життя уже сьогодні,

Коли останній шматок хліба з’їв напередодні!


^ С… інтелігент

Він стоїть по коліна в лайні,

Розказує про високі матерії,

Він осмислює прожиті дні,

Висуває власні критерії


Його руки в чорнилах, брудні!

Він розказує нам про мораль,

Ми ховаємо очі свої,

І нам його зовсім не жаль!


Він розказує майже кожному

Про якийсь історичний момент,

А для нас він несповна розуму,

Той с… інтелігент.


Ми проходимо поблизу нього,

Так, що подих його можна вловити,

Та не чуємо слова жодного ─

Бо насправді так легше жити!


Він стоїть по коліна в багні,

І щось хоче нам довести,

Хоче в нас запалити вогні,

А ми мовчки продовжуєм йти.


Ми не чуємо і не бачимо – ні!

Те, що він нам малює в картинах.

Він стоїть по коліна в лайні,

А ми в лайні стоїмо на колінах!


Україна (пісня)

Ти чуєш мене, Україно,

Відривай від землі своє коліно,

Досить вже на нього спиратись,

Вже час підійматись!


Україно, вставай!

Своїх дітей на бій збирай,

За правду, за свободу

Могутнього українського народу!


Ми будемо жити краще,

По-іншому не може бути, нізащо!

Ми повинні досягти цієї мети,

Бо ми ж українці – я і ти!

Схожі:

Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету iconЛютий Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету
Але рано чи пізно воно стає покаранням для закоханих, тому що зберегти його неможливо. А наш світ, переповнений людьми, надто тісний...
Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету iconГрудень Газета факультету філології та журналістики 2007 рік Полтавського державного педагогічного університету
Кажуть, життя – найдорожча цінність, але що воно коштує – чуже життя – владним магнатам (якихось 100 тисяч!), коли приносить мільярдні...
Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету iconІнформаційне повідомлення
Факультет філології та журналістики Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету icon0.? Cічень Газета факультету філології та журналістики
Виникли знамениті її центри – Шумер, Вавилон, Ассирія, які прославилися культурними здобутками та найбільшими винаходами людства,...
Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету iconПоложення про приймальну комісію Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Полтава 2012
Приймальна комісія Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (далі – Приймальна комісія) – робочий...
Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету iconПоложення про приймальну комісію Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Полтава 2012
Приймальна комісія Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (далі – Приймальна комісія) – робочий...
Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету iconПоложення про приймальну комісію Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка Полтава 2012 І. Загальна частина
Приймальна комісія Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (далі – Приймальна комісія) – робочий...
Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету iconЗ в І т про проведення регіонального науково-практичного семінару
Семінар організовано на базі психолого-педагогічного факультету Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г....
Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету iconНаукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка
Друкується згідно з рішенням вченої ради природничо-географічного факультету Сумського державного педагогічного університету ім....
Березень Газета факультету філології та журналістики 2008 рік Полтавського державного педагогічного університету iconНаукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка
Друкується згідно з рішенням вченої ради природничо-географічного факультету Сумського державного педагогічного університету ім....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи