Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо icon

Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо




Скачати 209.86 Kb.
НазваЧастина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо
Дата25.06.2012
Розмір209.86 Kb.
ТипДокументи

ЧАСТИНА ІІІ. ПАЛИВНО- ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ. ПАЛИВО

Розділ 9.

Паливно- енергетичні ресурси






Природні ресурси

Викопне органічне паливо

Склад і характеристика органічного палива



Контрольні запитання


9.1. Природні ресурси


Основою функціонування енергетики як паливно-енергетичного комплек­су є забезпеченість ресурсами в конкретних умовах навколишнього середовища. Тому вже з початку ХХ ст. розвиток енергетики та енергопостачання розглядають як загальну систему використання природних ресурсів.

Природні ресурси – це запаси сировини та енергії, які видобувають з біосфери, наприклад будівельні матеріали, метали, вода, викопне паливо, геотермальна енергія тощо. Природні ресурси – вихідна основа людської цивілізації як форма контрольованого існування на всіх фазах його розвитку. Розвиток технології змінює напрям, масштаби і форми їх використання, визначає появу нових ресурсів.

Природні ресурси підрозділяються на дві категорії: відновлювані, які зобов’язані своїм походженням сонячній енергії (дощова вода, енергія вітру, продукти харчування, бавовна та вовна, деревина та ін.), та невідновні, або мінеральні ресурси. Це органічне паливо (вугілля, нафта, торф), мідь, залізо, уран, золото та інші, формування яких відбувалося протягом тривалого часу (мільйонів років). Вони чітко фіксовані і практично не відновлюються. Саме мінеральні ресурси визначають шляхи розвитку цивілізації на Землі.

Мінеральні ресурси розміщені нерівномірно, більшість енергетичних ресурсів (нафта, газ, уран та ін.) обмежені, тому неможливо зберегти стабільні темпи їх розробки та використання.

Мінеральні ресурси поділяють на дві категорії: до першої належать ресурси, що видобувають у поточний період часу та називають видобувними запасами, до другої – потенційні ресурси, що за відповідних умов у майбутньому можуть бути використані.
^

9.2. Викопне органічне паливо


Д. І. Менделєєв визначив паливо як «горючу речовину, яку навмисно спалюють для одержання теплоти». Паливом у широкому розумінні називають горючу речовину, яку економічно доцільно спалювати для одержання великих кількостей теплоти. Протягом ХХ ст. основним джерелом теплоти було органічне паливо. Із другої половини ХХ ст. людство все
в більших масштабах використовувало ядерне паливо.

Величезний енергетичний ресурс, який становлять усі види органічного палива, підрозділяють на три основні категорії:

  • потенційні запаси викопного палива, що на сучасному етапі розвитку науки і техніки неможливо або економічно недоцільно добувати;

  • доступні, які можливо, але економічно не завжди доцільно добувати;

  • економічні, видобуток яких економічно виправданий і доцільний на сучасному рівні розвитку науки і техніки.

Найбільший інтерес викликають нафта і газ, запаси яких обмежені. Водночас саме їх видобуток і переробка найбільш економічно вигідні та доцільні з погляду використання робочої сили й охорони навколишнього середовища.

Залежно від характеру використання паливо підрозділяють на енергетичне, технологічне і побутове; за агрегатним станом – на тверде, рідке
і газоподібне; а за способом одержання – на природне і штучне.

Основними видами органічного палива, яке використовують в енергетиці, є: тверде (вугілля і торф); рідке (мазут); газоподібне (природний газ). Торф і вугілля – продукти розкладу органічної маси рослин, які відрізняються одне від одного хімічним віком (торф – наймолодший). Найдавніші родовища вугілля відомі в канадській Арктиці (~350 млн років). Найважливіший період вуглетворення в історії Землі припадає на останні 350–250 млн років. Вугленосні поклади в цей проміжок часу виявлено на всіх континентах, але найпотужніші – у Північній Америці, Європі й Азії, які протягом періоду вуглетворення знаходилися в екваторіальних і помірних широтах. Теплий клімат і достатня кількість опадів сприяли розвитку величезних масивів боліт. Вугілля формувалося і у наступні періоди, особливо в крейдовий (~ 20 млн років тому), але в жоден з них вугленагромадження не було настільки великим і інтенсивним, як у велику вугільну епоху.

Геологи вважають, що більшу частину основних вугільних родовищ уже відкрито. Світові запаси всіх видів вугілля оцінено в 8 620 млрд т, а додаткові потенційні ресурси – у 6 650 млрд т. До видобувних запасів вугілля відносять запаси, що знаходяться у шарах завтовшки не менше 0,3 м і залягають на глибині не більше 2 000 м. Запаси вугілля, що не відповідають цим вимогам, належать до потенційних ресурсів. Приблизно 43 % вугілля світу залягають у країнах СНД (колишнього СРСР), 29 % – у Північній Америці, 14,5 % – у країнах Азії, переважно в Китаї, 5,5 % – у Європі. На решту світу припадає 8 % запасів вугілля. Хоча вугілля в усьому світі не є основним видом палива, але труднощі із забезпеченням нафтою і газом ведуть до того, що в найближчі десятиліття вугілля стане панівним паливом на планеті. При цьому протягом тривалого часу підзем­ний видобуток буде, очевидно, залишатися переважною формою розробки вугільних родовищ.

Значна роль у забезпеченні ПЕК паливом належить нафті і природному газу. Енергетичний еквівалент оцінених потенційних ресурсів (за даними Всесвітньої енергетичної конференції) становить: нафти – (1,5·1022) Дж, газу – (1,1·1022) Дж. Ресурси нафти і газу так само, як і вугілля, розміщені на земній кулі дуже нерівномірно. Регіони, що нині є головними виробниками нафти і газу, мають найбільший потенціал і для нових відкриттів. Якщо споживання зростатиме нинішніми темпами, усі ресурси нафти і газу можуть вичерпатися через кілька десятиліть.

Людство цікавлять дві проблеми, які безпосередньо пов'язані з теплоенергетикою: на який термін вистачить ПЕР і де дозволена грань забруднення атмосфери? Нині світове використання енергоресурсів протягом року еквівалентно 30 млрд т у. п., енергоємність яких еквівалентна ~900 ЕДж. Якщо виходити з цієї цифри і світових запасів енергоресурсів (табл. 9.1), то тільки органічного палива людству вистачить на 500 років.

^ Таблиця 9.1. - Світові енергоресурси



Джерела енергії

Ресурси, ЕДж*

Невідновлювані:

ядерна енергія

хімічна енергія органічного палива


1,97106

5,21105

Невичерпні:

термоядерна енергія синтезу

геотермальна енергія


3,6109

2,9106

Відновлювані:

сонячна енергія, що досягає земної поверхні
і перетворюється на теплову

енергія морських припливів

енергія вітру

енергія рік

біоенергія лісів



2,4106

2,5105

6,1103

1,2102

1,5103

*ЕДж – ексаджоуль (1018 Дж).


Сучасні технології дозволяють добувати далеко не всі об’єми ПЕР. Багато країн не мають оптимального співвідношення між рівнем видобутку ПЕР та їх використанням.

Як видно з табл. 9.1, перспективним є використання альтернативних (відновних і невичерпних) джерел ПЕР. Однак сучасна енерготехнологія не дозволяє їх масове застосування. Людство далеко ще і від вирішення проблем використання термоядерної енергії, загальні запаси якої просто фантастичні – 3,6109 ЕДж (із нинішнім рівнем енерговитрат їх вистачить на 10 млн років!).

Щодо України, то видобуток ПЕР сьогодні знаходиться у важкому стані, незважаючи на те, що тільки розвідані запаси вугілля становлять ~47 млрд т. Однак технологія видобутку вугілля не відповідає геологічним особливостям родовищ. Майже 80 % устаткування ПЕК фізично
і морально застаріло, рівень витрат енергоресурсів вищий за рівень їх виробництва. Спостерігається значний дефіцит усіх видів ПЕР, що наочно демонструють дані табл. 9.2.

Таблиця 9.2 - Енергоресурси України: середньорічний видобуток і потреба (на кінець ХХ ст.)


Вид палива

Обсяги

Частка забезпечення власними ПЕР, %

використання

виробництва

Природний газ

112 млрд м3

22 млрд м3

20

Нафта

32 млн т

4,2 млн т

13

Вугілля

100 млн т

80 млн т

80

Ядерне паливо

Твели виробляє Росія

0
^



9.3. Склад і характеристика органічного палива



Тверде та рідке паливо, що безпосередньо подають до енерго-технологічних установок для його наступного спалювання, називають робочим. До його складу входять: волога Wр, мінеральні домішки, що утворюють золу Ар, вуглець Ср, водень Нр, сірку Sр, азот Nр, а також кисень Ор. Названі елементи утворюють у самому паливі складні сполуки у вигляді тривимірних природних сополімерів. У країнах СНД визначають так званий елементарний склад палива відповідно до співвідношення: Wр Ар + Ср + Нр + Sр + Nр + Oр = 100 %, де індекс «р» означає робочу масу відповідного елемента палива у відсотках. Волога Wр та зола Ар становлять зовнішній баласт палива, а азот Nр та кисень Ор – його внутрішній баласт.

Наявність баласту, особливо зовнішнього, знижує енергетичну цінність палива.

Вміст вологи та золи в паливі залежить від його виду (табл. 9.3). Найсухішими є напівантрацити (Wр < 5 %), антрацити (5 % < Wр < 10 %) та кам’яне вугілля (5 % < Wр < 17 %). Буре вугілля, торф (а також деревина) мають найбільшу вологість (до 40 % та більше).

^ Таблиця 9.3 - Основні характеристики палива, що видобувають в Україні


Види палива

Основні характеристики

Вихід летких, %

Уміст сірки Sp, %

Вологість Wp, %

Зольність Ap, %

Теплота згорання, МДж/кг

Торф

70

0,1–0,2

30–50

5–23

10,5–14,6

Буре вугілля

40

0–8

30–40

15–30

10,0–17,0

Кам’яне вугілля

9–50

0–8

5–17

18–30

24,0–29,0

Антрацити

2–9

0–8

5–10

<5

~26,0

Напівантрацити

5–9

0–8

<5

<5

28–30

Найменший уміст золи в антрациті та напівантрациті (Ар < 5 %),
в окремих видах торфу, а також в деревині. У бурому та кам’яному вугіллі вміст золи може сягати 30 % від робочої маси палива та більше.

Уміст кисню в паливі змінюється від 1–2 % (мазут та антрацит) до 15 % (буре вугілля) – 40 % (деревина).

Уміст азоту в твердому паливі не перевищує 1–2 %.

Тепловий ефект або теплота згорання органічного палива залежить від співвідношення між баластом та горючою масою. ^ Горючою масою палива називають ту його частину, яка не має фізичної вологи Wр та золи Ар. Склад горючої маси палива визначається співвідношенням: Сг + Нг + Sг + Nг + Oг = 100 %. Крім внутрішнього баласту Nг та Oг до складу горючої маси входить вуглець Сг, водень Нг та сірка Sг.

Основна складова – вуглець: чим вищий його вміст, тим більше теплоти виділяється під час згорання палива. Зі збільшенням віку палива вміст вуглецю зростає, водню – зменшується.

Якщо вуглець згорає повністю, то утворюється діоксид вуглецю СО2
і виділяється 32,8 МДж теплоти на 1 кг вуглецю. Якщо процес горіння погано організовано (наприклад, недостає кисню), то продуктом згорання є токсичний оксид вуглецю СО і виділяється всього 9,2 МДж теплоти на
1 кг вуглецю. Уміст вуглецю у твердому паливі – 25–93 % на робочу масу, у мазуті – 83–88 %.

Важливою горючою складовою палива є водень, уміст якого коливається у твердому паливі від 2 до 5 % , у рідкому – від 10 до 15 %. Кількість теплоти, що виділяється під час згорання (окиснювання) водню, становить 120,8 МДж на 1 кг водню.

Третій горючий елемент – сірка: органічна (у сполуках з воднем, вуглецем, азотом і киснем) – Sор, колчеданна (у сполуках із залізом) – Sкол, сульфатна (у вигляді солей сірчаної кислоти CaSO4, MgSO4, FeSO4 та ін.) – Sc.

Властивості твердого палива як горючого матеріалу визначаються його складовими в сухому беззольному стані: ^ Ас + Сс + Нс + Sс + Nс + Oс = 100 %.

До сухої маси палива входить органічна та колчеданна сірка (Sс  ).

Якщо колчеданна маса сірки дорівнює нулеві (= 0), то суху масу палива називають органічною.

Сульфатна сірка не є горючою складовою і входить до складу мінераль­них негорючих домішок.

Уміст горючої сірки: у твердому паливі від 0 до 9 %, у мазуті від 0,5 до 4 %. У процесі повного згорання 1 кг сірки виділяється 9,2 МДж теплоти. При цьому утворюється токсичний сірчистий ангідрид SO2 і (у невеликих кількостях) ще токсичніший сірчаний ангідрид SO3. Їх викиди
з продуктами згорання забруднюють повітряний басейн, а в сполученні
з водою (водяними парами) є причиною кислотних дощів через утворення відповідних кислот – H2SO3 і H2SO4.

Уміст азоту в сухому беззольному стані твердого палива зазвичай становить 1–2 % від маси загальної. Незважаючи на малу кількість, азот – дуже шкідливий компонент, оскільки, згораючи у високотемпературних топках, азотовмісні сполуки утворюють сильнотоксичні паливні оксиди азоту NO та NO2 (при температурі понад 1200 °С вони утворюються також з атмосферного азоту).

^ Зовнішнім баластом палива є вологість W і азот N. Фізична вологість твердого палива в робочому стані може перевищувати 50 %. Від неї залежить економічна доцільність використання цього паливного матеріалу
і можливість його спалювання (наприклад, для перетворення одного кілограма води, узятої при температурі 0 °С, на водяну пару кімнатної температури потрібно 2,5 МДж теплоти).

Мінеральні домішки, що є в паливі, згораючи, перетворюються на золу та шлак. Відповідно до стандартних норм золу слід вловлювати, транспортувати у відвали або (що доцільніше) утилізувати і використовувати в народному господарстві.

Важливою характеристикою органічного палива є вихід летких речовин (для твердого палива).

^ Вихід летких речовин у відсотках до сухого беззольного стану визначають, нагрівши 1 кг палива в закритому тиглі без доступу повітря при температурі 850 ± 10 °С протягом 7 хв, у результаті чого утворюються гази, водяні пари і коксовий залишок. Чим більший вихід летких речовин, тобто чим більше сухої беззольної маси перетворюється у процесі нагрівання на горючий газ, тим простіше запалити це паливо і легше підтримати процес горіння. Органічна частина деревини і горючих сланців
у процесі нагрівання майже цілком переходить у леткі речовини (= 70–85 %), у той час як в антрацитах = 3–6 % (див. табл. 9.3).

Визначаючи склад твердого і рідкого палива, використовують загальний підхід. Однак якщо для рідкого палива враховують лише органічну сірку (наприклад, що входить до складу метилмеркаптану СН3S), то в складі твердого палива враховують як органічну Sор, так і колчеданну сір­ку Sкол. Остання може входити до складу різних сполук: магнітного колчедану Fe, мідного колчедану CuFeS2 та ін. Відомі технології попереднього очищення твердого палива від колчеданної сірки, що дозволяє вирішувати проблеми безпеки на стадії підготовки палива до спалювання.

Елементарний склад твердого палива значною мірою залежить від родовища, марки та інших показників. Приблизний склад деякого твердого енергетичного палива наведено у табл. 9.4.

^ Таблиця 9.4 - Елементарний склад твердого енергетичного палива



Басейн

Мар-ка

Склад робочої маси, %

, %

Wp

Ap



Sор

Cp

Hp

Np

Op

Донецький

Д

13,0

24,4

1,8

1,3

47,0

3,4

1,0

8,1

45,0

Г

10,0

25,2

2,1

1,1

51,2

3,6

0,9

5,9

40,0

ОС

5,0

23,8

2,1

0,7

61,9

3,2

1,1

2,2

19,0

Т

6,0

25,4

1,6

0,8

61,1

2,9

1,0

1,2

12,0

Львівсько-Волинський

Г

10,0

22,5

2,1

0,9

53,3

3,5

1,0

6,7

39,0

ГЖ

8,0

32,5

2,1

0,7

48,7

3,3

0,7

4,3

36,0

Підмосковний

Б2

32,0

28,6

1,7

1,0

26,0

2,1

0,4

8,2

48,0

Кузнецький

Д

12,0

13,2

0,4

0,4

58,6

4,2

1,9

9,7

42,0

Г

8,0

14,3

0,5

0,5

63,3

4,4

2,1

7,4

40,5

ОС

6,0

14,1

0,6

0,6

72,5

3,4

1,7

1,7

14,5

Кам’яне вугілля підрозділяють на такі марки: довгополуменеве, газове, спільне спікливе, газове масне, масне, коксівне, пісне, слабоспікливе. Зміна елементарного складу визначає вибір технології спалювання палива, його енергетичні показники й екологічні характеристики топкового процесу.

Щоб систематизувати енергетичне паливо за складом та його енергетичними і фізичними характеристиками, застосовують різні системи класифікації. Відповідно до міжнародної класифікації передбачено розподіл вугілля на класи, групи і підгрупи. Класи розрізняють за виходом летких речовин на горючу масу, а якщо їх більше 33 %, то за теплотою згорання вологого беззольного палива. Усього встановлено 11 класів, кожний з них поділяють на чотири групи залежно від спікливості. Кожну групу – на сім підгруп за коксівністю. Така класифікація передбачає використання визначальної сітки з 308 позицій, що ускладнює її використання. Тому окремі країни використовують свої системи класифікації твердого енергетичного палива. Так, у США вугілля підрозділяють на чотири основні класи – антрацит, бітумінозне, суббітумінозне і лігніти, які, у свою чергу, підрозділяють на різні групи.

В Україні для класифікації вугілля використовують систему, спільну для всіх країн СНД. Відповідно до цієї системи вугілля поділяють на три основні види: буре, кам’яне, антрацит.

^ Буре вугілля характеризується тим, що вища теплота згорання вологої беззольної маси становить менше 24 МДж/кг. Залежно від умісту вологи буре вугілля поділяють на три групи: Б1 – уміст вологи більше 40 %, Б2 – від 30 до 40 %, Б3 – менше 30 %.

Для кам’яного вугілля вища теплота згорання вологої беззольної маси становить більше 24 МДж/кг, а вихід летких речовин під час нагрівання – більше 9 %. Антрацит відзначається малим виходом летких речовин (Ар < 9 %).

Теплота згорання – кількість теплоти, що виділяється під час повного згорання 1 кг (1 м3) палива. Розрізняють вищу робочу і нижчу робочу теплоту згорання.

^ Вища теплота згорання – кількість теплоти, що виділяється під час повного згорання 1 кг твердого, рідкого або 1 м3 газоподібного палива, причому водяна пара, що міститься в продуктах згорання, знаходиться у стані рідини. Нижча теплота згорання менша за вищу на кількість теплоти, витраченої на перетворення вологи в продуктах згорання з фази рідини на водяну пару.

У країнах СНД нижчу теплоту згорання твердого або рідкого палива підраховують за робочою масою палива відповідно до формули Д. І. Мен­делєєва у кілоджоулях на кілограм

 = 339Ср + 1 025Нр – 108,5(Ор – Sр) – 25^ Wр.

Для порівняльних розрахунків різного палива використовують поняття умовного палива.

Умовне паливо – паливо, теплота згорання якого становить 29,35 МДж/кг (7 000 ккал/кг). Дійсні витрати натурального палива у вит­рату умовного переводять множенням витрати цього палива на його еквівалент Е = /29,35 за формулою

Ву/В =  /29,35.

Максимальна нижча теплота згорання твердого палива доходить до  = 28 МДж/кг, мінімальна становить 10 МДж/кг і нижче (залежно від умісту баласту). Теплота згорання безводних мазутів становить  = 39...41,5 МДж/кг.

^ Штучне рідке паливо отримують, переробляючи нафту. Сиру нафту нагрівають до 300..370 °С, після чого отримані пари розділяють на фракції, що конденсуються при різній температурі tк: зріджений газ (вихід до 1 %), бензинову (до 15 %, tк = 30...180 °С), гасову (до 17 %, tк = 120...135 °С), дизельну (близько 18 %, tк = 180...350 °С). Рідкий залишок з температурою початку кипіння 330...350 °С називають мазутом. Зазначені фракції та залишки у вигляді смол слугують вихідною сировиною для одержання бітуму, гудрону, мастильних матеріалів і (у разі глибокої переробки) палива для двигунів внутрішнього згорання і газотурбінних установок.

Рідке та тверде вуглеводневе паливо являє собою складні композиції різних елементів. Тому у розрахунках, пов’язаних із спалюванням цього палива, до уваги беруть його елементарний склад у вигляді суми окремих елементів (табл. 9.3-9.5).

^ Таблиця 9.5 - Характеристика елементарного складу енергетичного рідкого палива



Вид палива

Елементарний склад на горючу масу, %

Зольність, %

Вологість, %

Cг

Hг

Oг + Nг

Sг

Ap

Wp

Малосірчистий мазут

87,8

10,7

0,8

0,7

0–0,2

0–9

Високосірчистий мазут

84,0

11,5

0,5

4,0

0,3

0–9

Дотепер мазут залишається основним рідким енергетичним паливом. Він являє собою складну суміш вуглеводнів, до складу яких входять вуглець (Ср = 84–88 %) і водень (H= 10–12 %). Це забезпечує високу теплоту згорання мазуту ( = 40...41 МДж/кг). Баласт мазуту невисокий: Ар = 0,2–0,3 %; Wр = 0,1–1 %. До складу мінеральних домішок Ар входять сполуки ванадію, нікелю, заліза та інших металів. Одним з основних показників мазуту є в’язкість (зумовлює можливість його розпилювання залежно від температури) і сірчистість (визначається вмістом сірки: малосірчисті (Sг < 0,5 %), середньосірчисті (Sг< 2 %) і високосірчисті (Sг > 3,5 %). Мазути можуть містити сірки до 4,3 %, що різко ускладнює захист навколишнього середовища, а також устаткування – через кислотну корозію газоходів та обладнання.

Найпоширенішим газоподібним паливом є природний газ, основним компонентом якого (85–98 %) є метан СН4. До складу природного газу також входять такі горючі складові: важкі вуглеводні СnHm, водень Н2, сірководень Н2S монооксид вуглецю СО баластні гази: СО2, N2, SO2, H2O та кисень O2. Теплота згорання природного газу – 31,0...37,9 МДж/кг. Природний газ очищують від сірчистих сполук, але частина їх (переважно сірководень) може залишатися.

У процесі видобутку нафти виділяється так званий попутний газ, що містить менше метану, ніж природний, але більше вищих вуглеводнів і тому виділяє під час згорання більше теплоти. Нині актуальною є проблема його повного використання в енергетиці і промисловості.

У промисловості й особливо в побуті широко застосовують зріджений газ, отриманий у результаті первинної переробки нафти і супутніх нафтових газів: технічний пропан (не менше 93 % С4Н8 та невелика кількість етану + (С3Н6)), технічний бутан (не менше 93 % С4Н10 та невелика кількість пропану + (С4Н8)) та їх суміші.

На металургійних заводах у вигляді супутніх продуктів одержують коксовий і доменний гази, які застосовують для технологічних апаратів і опалення печей. Іноді (після очищення від сірчистих сполук) коксовий газ використовують для побутового газопостачання. Однак через великий уміст СО (5–10 %) він значно токсичніший від природного газу. Надлишки доменних газів найчастіше спалюють у топках заводських електростанцій.

У районах вугільних шахт своєрідним «паливом» може слугувати метан, що виділяється з шахтних горизонтів під час їх вентиляції. Однак при цьому треба мати на увазі, що концентрація метану в суміші з повітрям в діапазоні 5–15 % є вибухонебезпечною.

В останні роки в Україні знову відродився інтерес до газів, що утворюються газифікацією твердого палива.

У всьому світі все більше застосовують так званий біогаз – продукт анаеробної ферментації (зброжування) органічних відходів (гною, рослинних залишків, сміття, стічних вод тощо). Конструкція невеликого ферментатора гранично проста: тепло- і гідроізольована яма з гідрозатвором, заповнена розрідженою сировиною (вологість 88–94 %) із плаваючим у ній дзвоном-акумулятором для виведення газу. З 1 м3 об’єму при температурі 30...40 °С можна одержати близько 1 м3 газу, що складається переважно з метану і діоксиду вуглецю з невеликими домішками сірководню, азоту і водню. Рідкі відходи, що утворюються в процесі ферментації, використовують як високоякісні добрива, що містять удвічі більше зв’язаного азоту, ніж вихідна сировина.

Анаеробне зброджування відходів великих тваринницьких комплексів дозволяє вирішувати надзвичайно гостру проблему забруднення нав­колишнього середовища рідкими відходами перетворенням їх на біогаз
і високоякісні добрива.


Контрольні запитання


  1. Природні ресурси: визначення, класифікація і розміщення.

  2. Викопне органічне паливо. Його класифікація, розміщення і перспектива використання.

  3. Склад і характеристика органічного палива.

  4. Вихід літних речовин. Вища і нижча теплота згорання. Умовне паливо.




Схожі:

Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconРозділ 13. Вторинні енергетичні ресурси
Раціональне використання вер – один з найбільших резервів зниження паливо та енергоємності промислової продукції
Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconВул. Головна, 249-а, м. Чернівці 58018 тел. (0372) 55-09-42, факс 58-19-33, 58-19-00 e-mail: oblstat@cv ukrtel net Прес-випуск
Паливно-енергетичні ресурси є вагомим фактором стабільної роботи економіки області
Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconКонкурс проводиться згідно з такими номінаціями: паливно-енергетичні ресурси, теплова енергетика, атомна енергетика, нетрадиційні відновлювальні джерела енергії,
Об'єднання громадян «Рада старійших енергетиків України» (ог рсеу), Науково-технічна спілка енергетиків та електротехніків України...
Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconМатематична модель перешкод при роботі асу газотурбінної електростанції в. В. Нечипорук *, асп.; А. В. Толбатов**, асп
Прикладом реалізації таких електростанцій є енергетичні установки, які розроблені І експлуатуються ват “Сумське мнво ім. М. В. Фрунзе”...
Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconМатематична модель перешкод при роботі асу газотурбінної електростанції в. В. Нечипорук *, асп.; А. В. Толбатов**, асп
Прикладом реалізації таких електростанцій є енергетичні установки, які розроблені І експлуатуються ват “Сумське мнво ім. М. В. Фрунзе”...
Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconЧастина V. Базові енергетичні установки
Розділ14. Паротурбінні, газотурбінні І комбіновані енергоустановки та їх складові частини
Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства
«Енергетичні установки» (для студентів 2 курсу денної форми навчання напряму підготовки 030601 "Менеджмент" зі спеціалізації „Менеджмент...
Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconРозділ 10. Органічне паливо І його використання в енергетиці
У всьому світі понад 80 теплової та електричної енергії одержують, спалюючи викопне органічне паливо І перетворюючи його хімічну...
Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconДокументи
1. /Частина 1/101.pdf
2. /Частина 1/107.pdf
Частина ІІІ. Паливно- енергетичні ресурси. Паливо iconДокументи
1. /07-19.20.2-бензини автомоб_льн_ та дизельне паливо по талонах/4063WX630280_ДКТ.doc
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи