Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання icon

Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання




Скачати 230.44 Kb.
НазваРозділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання
Дата25.06.2012
Розмір230.44 Kb.
ТипДокументи





Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання




Загальні положення


Автоматичне керування


Засоби контролю основних параметрів


Схеми автоматизації


Контрольні запитання




18.1 Загальні положення

Функціонування будь-якого фізичного об'єкта характеризується двома узагальненими параметрами стану : кількісним і якісним, що функціонально пов'язані. Кількісний параметр - потік енергії, речовини, інформації, продукції, який безупинно проходить через даний об'єкт. Цей параметр визначає поводження об'єкта і від нього, головним чином, залежить енергетичний стан. Наприклад, це потоки газу, води, теплоти, повітря, електроенергії і т.д. Розрізняють підведення (джерело) енергії до об'єкта і відведення (споживач). Наприклад, вентилятор є джерелом енергії, теплова аеродинамічна електрична мережа - споживачем.

При експлуатації об'єктів необхідно забезпечити матеріальний і енергетичний баланс між підведенням і відведенням. Порушення балансу між ними веде до порушення стаціонарного режиму об'єкта, на що відразу ж указує зміна якісного параметра. При цьому існує взаємозв'язок між визначеними параметрами стану для більшості фізичних процесів. Зв'язок між кількісним і якісним параметрами простих процесів виражається у вигляді однорідних диференціальних рівнянь у формі рівнянь Лагранжа другого роду - математичних моделей. Вони зв'язують не довільні величини, а фізично взаємозалежні - кількісні та якісні параметри: теплоту - з температурою, витрати з рівнем, витрати газу - з тиском, крутильного моменту - з частотою обертання та ін.

Основою всіх змін у природі є кількісні зміни, що, як правило, приводять до змін якісних. Цим підтверджується діалектична

сутність процесів в основі процесу керування.

Проектування різних об'єктів зводиться до інженерних розрахунків, в основу яких покладені залежності, які забезпечують функціонування об'єкта при розрахункових номінальних і стаціонарних умовах. Будь-яка установка, або машина лише невелику частку часу працює у стаціонарних умовах, більша частина режимів їх роботи - нестаціонарні. У цих умовах об'єкт потребує впливу ззовні, щоб режим повернувся, як мінімум, до розрахункового. Цей процес називають керуванням.

Отже, основною задачею керування об'єктом є забезпечення його стаціонарного режиму при будь-яких змінах, зовнішніх і внутрішніх впливів. Це безпосередньо зв'язано з енергоресурсозбереженням, економікою, екологією і іншими аспектами.

^ Сутність процесу керування. Будь –який функціонуючий об'єкт може знаходитися в одному з двох станів: детермінованому (визначеному) та ймовірному (стохастичному). Завданням керування є переведення об'єкта з діючого стану у вихідне. Для його виконання потрібно мати інформацію про стан об'єкта або розпорядження (алгоритм) його функціонування. Тобто повинні бути органи інформації, що вимірюють якісний параметр (вимірювальні прилади або засоби), в яких закодовані визначені команди, інструкції і т.п.). Крім того треба мати органи керування, за допомогою яких здійснюється вплив на об'єкт та його кількісні характеристики.

Відомі три основні групи органів керування, характерних для систем енергоспоживання:

- розподільчі (клапани, засувки, поворотні заслінки та ін.);

- керуючі пристрої (насоси, компресори, вентилятори і т.п.);

- електричні (реостати, автотрансформатори, пускачі та ін.).

Схематично реалізація ідеї керування полягає в наступному: на основі інформації виробити відповідний керуючий вплив, щоб повернути об'єкт до колишнього чи перевести на новий стаціонарний режим. Розглянемо дану ідею на прикладі гідравлічного об'єкта (рис. 18.1, а).




Рис.18.1 - Схема керування об’єктом


У схему керування входять основні елементи: ОК (об'єкт керування) - наповнений бак з трубопроводами; ОІ (орган інформації) - поплавець з розподілами; Оп - оператор; КО – (керуючий орган) - засувка. Ці елементи знаходяться у взаємозв'язку і передають один одному визначені впливи у виді сигналів, імпульсів. Назвемо їх:

- збуджуючий вплив (різниця витрат води на відводі і підведенні);

х - керуюча величина (рівень);

у – керуючий вплив (переміщення штока клапана);

w - заданий (командний) вплив (х` - перетворена величина х).

Послідовність операцій, виконуваних оператором у процесі керування, може мати два варіанти:

а) сприйняття зміни керованої величини, порівняння поточного її значення з заданим (нормованим), ухвалення рішення й оперативна дія;

б) сприйняття команди, оперативна дія.

Ці варіанти мають принципове розходження. У першому випадку передача сигналів відбувається по замкнутому контурі (рис. 18.1,б). Випадкова зміна витрати рідини викликає відповідну зміну її рівня , оператор змінює положення засувки , яка приводить до зміни витрати і відновленню вихідного значення рівня. У такому випадку об'єкт знаходиться під постійним контролем оператора, який разом з органом інформації і керуючим органом утворює своєрідний керуючий пристрій, а разом з об'єктом - систему керування.

В другому випадку передача впливів відбувається по розімкнутому ланцюжку. Поводження об'єкта не контролюється, точність підтримки керованої величини х залежить від правильності команд W і досвіду оператора (рис.18.1, в).

Обидва варіанти передачі сигналів широко застосовують в техніці і називають замкнута і розімкнута системи керування, або, відповідно, системами регулювання і керування.

Розглянуті принципи характеризують ручне керування або першу стадію керування. Друга і третя стадії являють собою напівавтоматичне й автоматичне керування, коли оператор звільняє себе від функції формування керуючого впливу (фізичного навантаження), а на останній стадії цілком виключає свою участь у процесі керування.


^ 18.2. Автоматичне керування


У багатьох галузях народного господарства навантаження на людину в процесі керування досягло таких меж, що знадобилася передача ряду його функцій автоматам і ЕОМ.

В принципі, автоматизувати можна будь-який процес. Але без визначених передумов, без з'єднання з передовою технологією неможливо досягти високого ефекту. У ході автоматизації зачіпається безліч, здавалося б, незв'язаних проблем. Для реалізації процесу автоматизації потрібно технічне, математичне, організаційне, інформаційне і правове забезпечення.

Технічний пристрій називають автоматичним, якщо він тривалий час функціонує і керується без особистої участі людини Сукупність технічних засобів автоматизації (ТЗА), які виконують визначену цільову задачу без участі людини, представляє автоматичну систему. Системою прийнято називати об'єднання елементів будь-якої фізичної природи, що розглядаються як зв'язне ціле для загальної мети - функціонування. Варто розрізняти автоматичні й автоматизовані системи. Останні допускають періодичне втручання людини в діяльність автоматів зі строго визначеними функціями.

Автоматика - галузь техніки і прикладна наукова дисципліна, яка розробляє і вивчає принципи побудови і розрахунку автоматичних систем, що є частиною загальної науки про поводження автоматичних систем - технічної кібернетики. Терміном "автоматика" також широко користуються для скороченого позначення різних засобів автоматизації, автоматичних систем.

Поняття "автоматизація" у даний час вживається в самому широкому розумінні цього слова і служить для позначення комплексу заходів технічного та організаційного характеру, спрямованих на заміну або полегшення праці людини за допомогою різноманітних засобів: від простих пристроїв і механізмів до складних обчислювальних комплексів. Автоматизація виробничих процесів створює техніко-економічні переваги у всіх галузях сучасного народного господарства країни, підвищує продуктивність праці. За останні сто років вона зросла в 20 разів, при цьому частка механізованої праці з 6 % збільшилася май-же 100%. У результаті автоматизації знижується собівартість виробів, збільшується випуск продукції, підвищується її якість, зменшується кількість браку і відходів виробництва, скорочуються витрати на заробітну плату, сировину, матеріали і т.п.

Вирішальним фактором при цьому є зниження витрат палива, теплової й електричної енергії, що характерно для систем теплопостачання і теплоспоживання. Використання засобів автоматизації збільшує надійність устаткування, точність виробництва, безпеку праці. З'являється можливість використовувати високоефективні технологічні процеси і пристрої, характер застосування яких виключає участь людини (ядерна енергетика, хімічне виробництво, високошвидкісні процеси і т.п.).

Значна економія теплової енергії, що витрачається на теплоспоживання, при порівняно невеликих капіталовкладеннях забезпечується за рахунок автоматичного регулювання. При встановленні оптимального режиму роботи економія теплоти може скласти 20% і більше річного споживання без порушення теплового режиму будинків. Ще більший ефект від автоматизації може бути отриманий при технічній (тепловій) реконструкції існуючих будинків. Строк окупності залежить від теплової потужності систем, функціональних характеристик застосовуваного регулятора, вартості ТЗА та їх обслуговування.

Впровадження автоматизації приносить і непрямий ефект, пов'язаний з тим, що збільшення продуктивності устаткування, економія ресурсів еквівалентні будівництву додаткових виробничих потужностей. Економія робочої сили дозволяє більш раціонально використовувати трудові ресурси, а поліпшення якості продукції сприяє економії палива, енергії, матеріалів та ін.




Рис.18.2 - Узагальнена структурна модель автоматизації


Найважливіші питання автоматизації - установлення її раціонального рівня й обсягу, які повинні бути ретельно економічно обґрунтовані, і визначення методів і засобів автоматизації. Автоматизація є найбільше економічно вигідним заходом і окупається в середньому на протязі 1...1,5 року.

На рис.18.2 подана узагальнена структурна модель автоматизації виробничого процесу. Показано об'єкт і технічні засоби автоматизації, а також основні впливи в системі: І1 – І3 - інформативні, К - коригувальні, У1 - У4 - керуючі.

Наприклад, в випадку водогрійного котла для цілей теплопостачання: сировина - це холодна вода, енергія - газ, а продукція - гаряча вода заданої температури (теплоносій). Для керування процесом підготовки теплоносія його температура вимірюється і перетворюється в інформативний вплив І1, який надходить до керуючого пристрою. Туди ж надходить інформація про температуру зовнішнього повітря І2. Керуючий пристрій на основі отриманої інформації формує керуючий вплив У1 - зміну подачі газу в топку котла на підігрів води. Так відбувається регулювання температури теплоносія.

^ Автоматичний регулятор. Автоматичне регулювання - процес, який змушує якісний параметр стану об'єкта (регульований параметр) бути постійним чи змінюватися за заданим законом.

Автоматичний регулятор - пристрій або комплекс пристроїв, що реалізують задачу автоматичного регулювання.

Розглянемо роботу найпростішого автоматичного регулятора температури повітря в приміщенні, обладнаному системою центрального водяного опалення. Такі терморегулятори (термостати) одержали велике поширення для індивідуального регулювання температури повітря в опалювальних приміщеннях і економії теплової енергії.

На рис. 18.3 схематично показаний автоматичний термостат, установлений перед нагрівальними приладами на трубопроводі системи опалення (а). Герметичний гармоніковий чуттєвий елемент - термодатчик 1 заповнюється термочутливою масою, яка розширюється при підвищенні температури в кімнаті (б). Переміщення датчика пов'язане з переміщенням регулюючого органа - клапана 3 у корпусі арматури 4, що змінює витрату теплоносія. Можна вручну задавати потрібну температуру поворотом ковпачка 2 із пружиною, що примусово деформує датчик 1 та змушує його реагувати на іншу (бажану) температуру. Цей елемент називається задаючим пристроєм або коректором. Таким чином, до складу найпростішого автоматичного регулятора входять:

  • чуттєвий елемент або датчик, що сприймає зміну регульованого параметра (у даному випадку температури повітря в приміщенні);

  • регулювальний орган - клапан, який змінює витрату теплоносія - гарячої води;

  • задаючий пристрій, - натяжна пружина, яка дозволяє задавати бажану температуру в кімнаті, звичайно в межах 15...25°С.




Рис.18.3 - Схема автоматичного термостата


При бажанні поворотом ковпачка 2 до упору можна відключити нагрівальний прилад від живлення теплоносієм. За таким принципом діють численні регулятори прямої дії, що не використовують іншої енергії, крім енергії регульованого середовища.

Класифікація підсистем автоматизації. Ступінь оснащення засобами автоматизації, яка може бути різною, визначається нормативними і технічними вимогами, а також функціональним призначенням ТЗА. По об’єму і ступеню оснащення об'єкта ТЗА автоматизація може бути частковою, повною і комплексною. Наприклад, якщо в котловій установці регулюється тільки тиск пари, має місце часткова автоматизація, а якщо всі процеси автоматизовані - повна. При автоматизації допоміжних операцій (навантаження, транспортування палива і т.п.) з використанням ЕОМ, ув'язуванням з режимами теплових мереж, інших котлів мова йде про комплексну автоматизацію.

У ході керування складними і простими об'єктами приходиться здійснювати безліч функціонально різних операцій, які виконують різні підсистеми, що входять у загальну схему автоматизації об'єкта.


Ці підсистеми підрозділяються на інформативні, захисні, керуючі й технологічного контролю.

Інформативні включають підсистеми технологічного контролю ,телевимірювання, телесигналізації. Результат дій цих підсистем адресується оператору, завданням якого є прийняття того чи іншого рішення.

Захисні підсистеми включають засоби технологічного та аварійного захисту, технологічного та аварійного блокування, які охороняють технологічне устаткування від наслідків неправильної експлуатації.

До керуючих відносяться підсистеми керування, включаючи дистанційне керування, телемеханічні підсистеми, підсистеми диспетчеризації, автоматичного керування і регулювання, обчислювальної техніки.

Основні функції підсистеми технологічного контролю: одержання кількісних і якісних показників технологічного процесу - усіх видів вимірів за допомогою контрольно-вимірювальних приладів (КВП); спостереження за ходом технологічного процесу. Різниця у функціях полягає в тому, що в першому випадку фіксується характер зміни фізичних величин. Для реалізації функцій технологічного контролю застосовують прилади місцевої і дистанційної дії, а також прилади з реєстрацією, які дозволяють вести облік витрати теплової, електричної енергії, газу, холодної води та ін.

Рівень оснащення об'єкта автоматизації різними підсистемами залежить від конкретних умов експлуатації і нормативних документів, які визначають мінімально необхідний рівень автоматизації.


^ 18.3. Засоби контролю основних параметрів

У ході теплоенергетичних процесів потрібно одержувати інформацію про різні параметри, що характеризують функціонування тих чи інших об'єктів. Розглянемо основні датчики для виміру таких параметрів, як температура, вологість, тиск, витрата, кількість теплоти.

Датчики температури.

Датчики з механічними вихідними величинами. Широко розповсюджені скляні рідинні термометри, в основному, використовують як прилади місцевої дії в інтервалі температур від -200 до +750°С. Термометричними рідинами є ртуть, толуол, етиловий спирт, керосин, ефір, ацетон, пентан і т.д. Як датчики застосовують, головним чином, ртутні термометри з перетворенням механічного переміщення в електричний сигнал - електроконтактні термометри, ртуть використовують як рухливий контакт. Другим контактом може бути вольфрамова нитка, впаяна чи опущена в капіляр термометра (рис. 18.4, а і 18.4, б). Сила електричного струму, що проходить через контакти, не повинна перевищувати 0,5мА при напрузі не більше 0,3 В.

У манометричних термометрах використовується об'ємне розширення робочої речовини в герметичній термосистемі, яка складається з термобалона (жезла) 3, капіляра 2, манометричного перетворювача 1 - трубчастої пружини, сильфону і т.п. (рис. 18.5). У залежності від властивостей заповнювача ці термометри розділяються на газові (азот), конденсаційні чи парорідинні (ацетон, хладон-22, хлорметил) і рідинні (метанксилол, гас, силіконові рідини і т.п.). Межі виміру приладів складають: - 150...+600°С; -50...+300°С; -150...+300°С при відповідній довжині капілярів 60, 25, 10 м. До цієї групи можна віднести датчики з твердим і пружним заповнювачами - пастами на основі воску, церезином та інших спеціальних матеріалів. Наприклад, сильфонні датчики з такими заповнювачами широко використовуються в кімнатних терморегуляторах .




Рис.18.4 - Рідинні термометри

Рис.18.5 - Манометричні термометри


Принцип дії біметалічних і дилатометричних датчиків засновано на ефекті спільного лінійного розширення двох різнорідних з'єднаних разом металів. У якості одного (пасивного) металу звичайно використовують інвар (36 % Ni + 64 % Fе), іншого (активного) - латунь, мідь, сталь, хромомолибден. Їх коефіцієнти лінійного розширення відрізняються приблизно в 20 разів. Шари термобиметалевої тонколистової двошарової стрічки з'єднуються контактним зварюванням. Зі стрічки роблять пластини (рис.18.6,а), плоскі і просторові спіралі (рис.18.6, б), які при збільшенні температури деформуються або загинаються, закручуються убік матеріалу з меншим коефіцієнтом лінійного розширення .

Дилатометричні термометри являють собою термосистему - стрижень (пасивний матеріал) і трубку (активний) з подовжнім лінійним переміщенням відносно один одного (рис.18.6,в). Обидва види термометрів застосовуються дуже широко, особливо біметалічні, у діапазоні температур 0...400°С, а деякі і до 10000С (наприклад, дилатометри інвар - латунь Л62).

^ Датчики з електричними вихідними величинами. В основі принципу дії термоелектричних термометрів (термопар) лежить ефект Зебека, який відкрив механізм виникнення термоЕДС у ланцюзі, складеному з двох різних провідників, наприклад, міді і платини, місця з'єднань яких (зварюванням, пайкою чи скручуванням) мають різну температуру Т0 та Т1. Чим більше різниця (Т10), тим більше термоЕДС, але функціональна залежність (Т0, Т1) = f (Т1) – f (Т0) є невизначеною. Тому одну температуру приймають постійною, термостатируя один зі спаїв, наприклад при Т0 = сonst. Термостатируємий спай називають вільним чи холодним , а той, що поміщається у вимірюване середовище - робочим чи гарячим. Позитивним вважають електрод, по якому струм тече від робочого спаю до вільного. Діаметр дроту електродів з дорогоцінних металів і сплавів складає 0,5 мм, інших - 1,2...3,2 мм.




Рис.18.6 - Біметалічні та дилатометричні датчики температур


Конструкція стандартного термоелектричного термометра складається з електродів з ізоляцією з порцелянових трубок або намиста, які поміщаються у захисний трубчастий чохол (сталевий, керамічний, кварцовий) з голівкою, що має електрозажими. Робочий спай може бути приварений чи припаяний до чохла для кращого теплового контакту і зменшення інерційності. Електровимірювальний прилад може бути приєднаний до вільного кінця термопари чи до термоелектроду . Включення сполучного провідника (показаний пунктиром) не позначається на термоЕДС, якщо точки з'єднання мають однакову температуру. Звичайно термоЕДС порівняно невелика і навіть при вимірі високих температур не перевищує 70 мВ.




Рис.18.7- Схема приєднання термоелектричного прибору


^ У терморезисторах (термометрах опору) використовується відоме явище зміни електричного опору провідника чи напівпровідника зі зміною температури. При цьому характер зміни опору в дротових терморезисторах підкоряється закономірності для платини і для чистої міді, де R0 - опір при 20°С; - постійні,°C-1. Звичайно R0 стандартизовано: для міді - 53 і 100 Ом, для платини - 10, 46 і 100 Ом.

Напівпровідникові терморезистори або термістори (суміші окислів деяких металів, наприклад MnO2, Cu2O3, Fe2O3, NiO, VO2 , спресовані при високій температурі), зменшують свій опір при підвищенні температури. По зовнішньому вигляді вони нічим не відрізняються від звичайних стандартних резисторів, застосованих у електрорадіотехниці. В якості датчиків температури використовують також напівпровідникові термодіоди Д7А-Д7Ж, термотранзистори МП40, П14, Д237Г, варистори, тиристори, семисторы, у яких електронно – дирочна провідність залежить від температури. Конструктивно дротові терморезистори являють собою біфілярне (подвійне) намотування відповідного дроту на каркас - ізолятор різних поперечних перерізів (круглих, плоских, Х - образних), які поміщають у захисний трубчастий чохол, схожий на чохол термопари.

^ Датчики температури безконтактні. Їх дія заснована на використанні залежності інтенсивності і спектрального складу випромінювання від температури випромінюючого тіла. Прикладами застосування можуть служити вимір високої температури в топках теплогенераторів, печей, вимір температури поверхонь нагрівальних приладів, огороджень, визначення результуючої температури в приміщенні.




Рис.18.8 - Схема радіаційного пірометра


Базові методи засновані на вимірі яскравістної, радіаційної і колірної характеристик температур. Датчики (пірометри) включають оптичну систему і приймач випромінювання, тип якого визначається діапазоном вимірюваних температур (довжиною хвилі випромінювання).

На рис. 18.8 показана схема радіаційного пірометра. Променистий потік від тіла через об'єктив 2 фокусується на термобатареї 3, з пелюсткових термопар, що працює в комплекті з мілівольтметром 4, градуйованим по температурі. Для визначення сумарного ефекту впливу температури повітря і радіаційної температури навколишніх поверхонь застосовують кульовий термометр, який складається з термодатчика (термометра, терморезистора чи термопари), поміщеного усередині тонкостінної порожньої мідної кулі діаметром 152 мм, пофарбованого зсередини і зовні чорною матовою фарбою.

Останнім часом широко використовуються прилади дистанційного теплового контролю (тепловізори), які дозволяють оперативно визначати поля температур на поверхнях нагрітих предметів. Близькі за принципом дії до розглянутих актинометрів, що служать для виміру інтенсивності теплової радіації.

^ Датчики вологості газів (повітря). Датчики і прилади для виміру вологості повітря і газів називають гігрометрами чи гумидостатами, для виміру вологості тіл в інших агрегатних станах - вологомірами. Основні утруднення при вимірі і регулюванні вологості зв'язані з її функціональною залежністю від температури і парціального тиску водяних пар. Це особливо позначається при зв'язаному регулюванні найважливіших технологічних параметрів у вентиляційних, сушильних і холодильних установках - найбільших споживачах теплової й електричної енергії.

Серед численних методів виміру вологості практичне застосування одержали: психрометричні - по різниці температур; крапки роси - по початку конденсації водяної пари; електролітичний; сорбційний , заснований на перемінних властивостях гігроскопічних тіл; методи повного поглинання, конденсаційний, дифузійний; диелькометричний (з використанням випромінювань надвисоких частот (НВЧ)); поглинання інфрачервоних, ультрафіолетових, радіоактивних випромінювань.

Перші два методи зв'язані з використанням датчиків температури для виміру вологості. Найбільший інтерес представляють електричні психрометри, схеми яких визначаються видом вимірюваної величини (відносна чи абсолютна вологість) і типом застосованого датчика (термоконтактори, терморезістори і т.п.).




Рис.18.9 - Схема гігрометру деформаційного типу


Дія сорбційних гігрометрів деформаційного типу заснована на зміні пружності і геометричних розмірів деяких тел. До найбільш розповсюджених датчиків відноситься волосний, чуттєвим елементом якого служить пасмо знежиреного людського волосся, розтягнутого пружиною 4. У залежності від вологості повітря положення покажчика 3 і зв'язаного з ним перетворювача 2 буде мінятися, формуючи сигнал про зміну вологості (рис.18.9). Останнім часом замість волосяних почали застосовуватися вологочутливі елементи з пластику у виді ниток, мембран, смуг.

^ Датчики тиску (розрідження). У більшості датчиків тиску використовується принцип перетворення тиску в механічне переміщення або зусилля. Для виміру дуже великих тисків застосовуються електричні датчики, а для контролю за малими тисками використовуються датчики непрямих вимірів в'язкості, теплопровідності, ступеня іонізації.

Рідинні, чи гравітаційні, прилади з гідростатичним принципом дії широко поширені завдяки простоті і високої точності. Наповнювачами рідинних манометрів є дистильована вода, підфарбований етиловий спирт, ртуть, гас, діхлоретан, толуол та інші рідини, які не змінюють своїх фізико-хімічних властивостей. Для використання дифманометрів в якості датчиків необхідні перетворювачі сигналу - переміщення рівня заповнювача, наприклад поплавці.

Механічні ( мембранні) датчики - круглі пластини постійної товщини, які знаходяться між двома тарілками, що утворюють герметичні пружні камери. У перетині мембрани - плоскої, гофрованої і опуклої форми. Особливо широко в автоматиці застосовуються сильфони - гармоникові мембрани, що мають велику здатність до деформування. Трубчасті пружини Бурдона плоскої і спіральної форми широко застосовуються в пристрої традиційних пружинних манометрів. Матеріалом служать метали - сталі і бронзи (пружні) і неметали - капрон, просочені тканини, гума, пластики (мляві мембрани). У датчиках з електричним виходом використовується п’єзоефект у кристалах сегнетової солі, кварцу і тензоефект, коли тензоелементи наклеюють, наприклад, на мембрану чи сильфон.

^ Датчики витрат. Маса чи обсяг речовини, що проходить через перетин каналу за визначений проміжок часу, називається витратою речовини, а прилади, які вимірюють його - витратомірами. Витратомір, постачений інтегратором для підсумовування показань за будь-який проміжок часу, називають лічильником.



Рис.18.10 - Схема дросельного датчику виміру витрати рідини


Для виміру витрати рідини при її плині по трубопроводах постійного перетину застосовуються дросельні датчики. Звуження перетину за допомогою такого датчика, наприклад, діафрагми, досягається шляхом установки в


трубопроводі тонкого диска діаметром D з концентричним отвором визначеного діаметра d0 і профілю (рис. 18.10, а). У звуженому перетині відбувається збільшення швидкості і падіння статичного тиску потоку. По обмірюваному дифманометром перепаду тиску визначають швидкість рідини і її витрата (рис. 18.10, б). В якості інших пристроїв використовуються сегментні діафрагми (рис. 18.10, в), сопла (рис. 18.10, г), труби Вентури і Фостера (рис. 18.10, д та е).

З витратомірів з постійним перепадом тиску найбільше поширення одержали ротаметри . Основний елемент приладу - конічний поплавець, що вертикально переміщається під дією динамічного тиску потоку усередині кільцевої діафрагми. Переміщення поплавця припиняється при зрівноважуванні сил ваги поплавця і тиску потоку. При цьому кожному значенню витрати відповідає визначене положення поплавця. Звичайне переміщення поплавця передається в електровимірювальну схему вторинного приладу.

В основу швидкісного методу покладений вимір за допомогою стаціонарних напірних трубок середньої швидкості потоку vm, зв'язаної з витратою: (F - площа поперечного переріза потоку). Для непрямих вимірів швидкості потоку використовуються лічильники з лопатевими колісьми - вертушками," взаємодіючими з потоком, середня швидкість руху якого впливає на частоту обертання датчика, наприклад, в анемометрах і водомірах . В електротермоанемометрі ступінь охолодження термопар чи терморезисторів якого пропорційна швидкості потоку, формується електричний сигнал про зміну витрати.

Широке поширення для виміру нестаціонарних витрат одержали безконтактні методи - індукційні, ультразвукові, СВЧ, іонізаційні, радіоізотопні. Їх сутність полягає в тім, що під впливом випромінювання від якого-небудь джерела в потоці відбувається відповідна флуктуація, яка рухається разом з потоком . Знаючи момент подачі частотного імпульсу генератором, відстань і момент проходження хмариною чуттєвого елемента приймача-реєстратора, визначають витрату речовини. Так, у газопостачанні виміряється витрата газу за допомогою радіоактивних міток - порцій криптону чи ксенону, які надходять зі спеціального балончика-дозатора.

^ Вимір кількості теплоти. Необхідність оперативного визначення витрати теплоти і тепловтрат з особливою гостротою виявилася останнім часом в зв'язку з вимогою економії паливно-енергетичних ресурсів. Теплова потужність потоку визначається як q=Mh, де М - масова витрата теплоносія; h - питома ентальпія теплоносія. Відпустка теплоти Q знаходиться інтегруванням q за часом. При цьому відповідно до виду теплоносія ентальпія залежить від температури і тиску. Процес виміру зводиться до комплексного виміру тисків, перепадів тисків (витрат) і температур з наступними розрахунковими операціями.

Вимірювальна система теплолічильника (рис.18.11) складається з електромагнітного (індукційного) витратоміра (ІВ), платинових терморезисторів - датчиків температури прямого і зворотного потоків і автоматичного обчислювального приладу (АОП). Трубопровід розташований між полюсами електромагніта М , під дією якого іони рідини віддають заряди вимірювальним електродам E, створюючи струм, пропорційний витраті V. Вимірювальний блок (ВБ) трансформує сигнал про витрату і передає на АОП, куди також надходять сигнали від терморезисторів RК1 і RК2. АОП робить рахункові операції з виходом на прилад, що реєструє (РП) і АСУ.




Рис. 18.11 - Вимірювальна система теплолічильника

Індивідуальні тепломіри, які широко розповсюджені в ряді європейських країн, оцінюють витрату теплоти індивідуальними споживачами, наприклад радіаторами центрального опалення.


^ 18.4. Схеми автоматизації


1. На схемі (рис. 18.12) наведено блоковий тепловий пункт (БТП), для приєднання до теплових мереж систем опалення і гарячого водопостачання будинків і споруд.

Крім основних технологічних процесів - підігріву води для гарячого водопостачання в пластинчастому теплообміннику і стабілізації гідравлічного і теплового режимів системи опалення за рахунок спільної роботи елеватора Е та циркуляційних насосів Н - передбачено:

  • автоматичне регулювання відпустку теплоти на опалення регулятором, що вимірює температури зовнішнього повітря (tн, теплоносія tт та діючим на регулюючий клапан Р01 з електроприводом; регулятор може працювати по програмі, знижуючи теплоспоживання в неробочі дні і нічний час (для цивільних будинків);

  • автоматичне регулювання температури води t у системі гарячого водопостачання регулятором з можливістю її зниження в нічний час;

  • вимір температур і тисків у різних точках технологічної схеми термометрами і манометрами, витрати холодної води витратоміром Р;

  • облік витрати теплової енергії теплолічильником, що одержує сигнали від датчиків температури теплоносія в магістралі що подає (t1), зворотній (t2) магістралях та від витратоміра РР, що також регулює витрату в системі.





Рис.18.12 - Блочний тепловий пункт


2. Відомо, що фасади будинків знаходяться в неоднакових умовах стосовно зовнішніх впливів. Так, південна частина перегрівається від впливу сонячної радіації, північна - піддається охолодженню вітровим впливом і т.п.

На рис. 18.13 зображена схема енергоресурсозберігаючої пофасадної системи центрального опалення з повторним використанням зворотного теплоносія і насосним змішанням. Система включає введення теплової мережі 1, підсистему північного (східного) фасаду 3 з параметрами теплоносія 105...80°С, регулятор температури цієї підсистеми 2 з регулювальним клапаном і датчиками температури зовнішнього повітря ТЕ1, внутрішнього повітря ТЕ2 і теплоносії ТЕЗ. Підсистема південного (західного) фасаду 4 з параметрами теплоносія 105..70°С має регулятор температури цієї підсистеми 5 з регулювальним клапаном і датчиками температури зовнішнього повітря ТЕ4, внутрішнього повітря ТЕ5 і теплоносія ТЕ6. Циркуляційний насос є загальним для обох підсистем.




Рис.18.13 - Схема енергоресурсозберігаючої пофасадної системи

центрального опалення.


Насос забезпечує циркуляцію теплоносія у всій системі опалення, включаючи підсистеми північного (східного) і південного (західного) фасадів. При цьому зворотний теплоносій підсистеми північного (східного) фасаду з температурою 80°С направляється до насоса для повторного використання в системі опалення. Зворотний теплоносій підсистеми південного (західного) фасаду з температурою 70°С, що відповідає температурі зворотного теплоносія в системі теплопостачання, направляється в тепломережу і, частково, на усмоктування насоса. Таким чином, у підсистемі північного (східного) фасаду підтримується підвищена температура зворотного теплоносія 80°С, а в тепломережу повертається тільки зворотний теплоносій підсистеми південного фасаду з розрахунковою температурою 70°С, що відповідає розрахунковій температурі системи теплопостачання.

У системі може бути встановлений блоковий тепловий пункт з комплектом контрольно-регулюючої апаратури й обліком теплоти. Така система дозволяє заощаджувати до 20% теплоти і 5% радіаторів, включаючи монтажні роботи, забезпечує гарні теплові і гідравлічні режими, особливо в аварійних ситуаціях. Підбор комбінацій характеристик водоструминного і відцентрового насосів дозволяє оптимізувати режим системи опалення в широкому діапазоні навантажень. При використанні регульованого елеватора якість регулювання підвищується.

3. Споживання газу на побутові нестатки зв'язано з тиском, під яким газ направляється до споживачів.

Системи газопостачання обладнаються в обов'язковому порядку ГРП - газорегуляторними пунктами. У ГРП основним пристроєм є автоматичний регулятор тиску газу, дія якого здійснюється таким чином. Тиск, що змінюється під зовнішнім впливом, передається датчика тиску і діє на гнучку мембрану , яка прогинається і передає переміщення клапану. Клапан змінює витрату газу, повертаючи тиск, що змінився, до колишнього значення. Задати бажаний (необхідний) тиск можна завдяки відповідному пристрою за допомогою зміни натягу протидіючої пружини.

Якщо задаючий пристрій зв'язати з програмуючим блоком, то можна змінювати тиск газу в мережі за заданою програмою.

4. Регулювання відпустку електричної енергії здійснюється, як правило, централізовано. Електроспоживання регулюється головним чином вручну за допомогою відключення приладів чи зменшення їх споживаної потужності реостатами, автотрансформаторами. У деяких випадках застосовуються автоматичні вимикачі, обладнані годинними механізмами (реле часу), наприклад у коридорах суспільних будинків, у під'їздах. Реле часу відключають вуличне освітлення, хоча є системи, які працюють від фотоелементів по інтенсивності природної освітленості. Облік енергоспоживання здійснюється електролічильниками .


Контрольні запитання


  1. Завдання і сутність процесу керування.

  2. Автоматичне керування: основні поняття автоматизації, складові підсистеми та їх класифікація.

  3. Засоби та датчики виміру основних параметрів

  4. Приклади схем автоматизації систем тепло- та газопостачання







Схожі:

Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання icon1 Суть, значення І завдання енергозбереження
Енергогосподарство промислового підприємства І показники ефективності його енергопостачання-енергоспоживання
Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання icon1 Суть, значення і завдання енергозбереження
Енергогосподарство промислового підприємства і показники ефективності його енергопостачання-енергоспоживання
Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання iconНазва модуля: Основи цифрових систем керування електромеханічними системами Код модуля
Обчислювальна техніка, алгоритмічні мови та програмування, теорія автоматичного керування, теорія електроприводу
Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання iconТеплопостачання міста Методичні вказівки до виконання розрахункових робіт з дисциплін „Основи енергопостачання міста”
Основи енергопостачання міста”, „Інженерне обладнання міст” для студентів1-2 курсів денної форми навчання
Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання iconРозділ системи автоматичного керування класифікація систем автоматичного керування
Системи автоматичного керування (сак) можна класифікувати за різними ознаками: інформативним принципом; кількістю керованих параметрів...
Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання iconОснови авіації і космонавтики
Системи керування. Класифікація, принцип дії та структура систем основного керування
Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання iconЕлектропривід ● Мікропроцесорні засоби та системи
Принципи побудови систем автоматичного керування. Керування за збуренням, за відхиленням і комбіноване керування. Класифікація систем...
Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання iconЕлектропривід ● Мікропроцесорні засоби та системи
Принципи побудови систем автоматичного керування. Керування за збуренням, за відхиленням і комбіноване керування. Класифікація систем...
Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання iconУ контексті управлінської діяльності
Над-Я” та „Я”. „Воно” може одночасно взаємодіяти із двома системами, однак його самостійне проникнення у свідомість виключається....
Розділ 18. Основи керування системами енергопостачання та енергоспоживання iconДля вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра зі спеціальності «Електромеханічні системи автоматизації та електропривод»
Принципи побудови систем автоматичного керування. Керування за збуренням, за відхиленням і комбіноване керування. Класифікація систем...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи