Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” icon

Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура”




НазваМіністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура”
Сторінка1/3
Дата02.06.2012
Розмір0.66 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДО ВИВЧЕННЯ КУРСУ

ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ СИСТЕМ І АРХІТЕКТУРА”


(для студентів 5 курсу денної форми навчання,

спеціальності 8.120.102 - Містобудівництво,

архітектор широкого профілю)


ХАРКІВ - 2001

Методичні вказівки до вивчення курсу “Загальна теорія систем і архітектура” (для студентів 5 курсу денної форми навчання, спеціальності 8.120.102 - Містобудівництво, архітектор широкого профілю). Укл.: Л.П.Панова, Л.В.Дрьомова – Харків: ХДАМГ, 2001. 50 с.


Укладачі: Л. П. Панова,

Л. В. Дрьомова


Рецензенти: І.Л. Яковицький, С.О. Шубович


Комп'ютерний набір та верстка Л.П. Панова


Ухвалено кафедрою ПАМС,

протокол №15 від 18.04.2001.


ЗМІСТ:





Стор.

1. Вступ...…....………………………………………………………………………………

2. Основні поняття й визначення в загальній теорії систем.. …………………………

3. Класифікація систем…………………………………………….....……………...….…

4. Архітектурне середовище як система «людина – навколишнє середовище»………

5. Ієрархічна організація архітектурного середовища……………………………………

6. Зв'язок і взаємодія в архітектурному середовищі...…....……..........……....…………

7. Особливості сприйняття людиною архітектурного середовища.……………………

8. Визначення архітектурної мови як системи…………………………………………….

9.Регулювання в архітектурі як творчий процес формування архітектурного

середовища…………………………………………………………………………………

10. Вплив природних факторів на формування архітектурного середовища…………

11. Вплив соціальних факторів на формування архітектурного середовища...…………

12. Архітектурна композиція як система…………………………......…….....…………

Список літератури...…………………………………………………………....………...…

Робоча программа за курсом "Загальна теорія систем і архітектура"…………………

Додатки /ілюстраціі/...………………………………………………….…………………..


4

5

6

7

8

10

10

11


14

15

16

19

22

23

24



ВСТУП



Загальна теорія систем - це логіко-методологічна концепція дослідження об’єктів, що розглядаються як системи. Місце загальної теорії систем у науковому пізнанні знаходиться між філософським вивченням загальних закономірностей розвитку й задачами дисциплін, що вивчають властивості конкретних явищ. Загальна теорія систем розширює межу досліджень в архітектурі, дає загальний напрямок розвитку архітектури як невід’ємної частини культури. Головні методологічні принципи теорії систем в архітектурі згідно дослідженням В.Л.Антонова включають такі аспекти:

1. Цілісність.

2. Ієрархічність структури.

3. Внутрішня завершеність /автономність/ елементів системи.

4. Наявність ситемотворчих зв'язків і принцип «зворотних зв'язків».

5. Відкритий характер системи.

Інформація реалізується при наявності умов «апріорних» (рівнозначних) для «передавача й приймача» (в архітектурі - від автора проекту до споживача: жителя міста).

7. Наявність мови й цілісності повідомлень в архітектурі.

8. Керування, що здійснюється за принципом «стимул-реакція», де як стимул виступає інформація про стан системи.

«Задача загальної теорії систем полягає у з'ясуванні законів, що визначають принципи утворення, розвитку, поводження будь-яких реальних систем живої й неживої природи»1 .

«Найважливішими завданнями дослідження теорії систем є задача синтезу, що полягає у перебудові структури й визначальних параметрів (ознак) системи згідно з їх властивостями, і задача аналізу, при вирішенні якої за відомою структурою і відомими параметрами системи вивчається її поводження, тобто досліджуються властивості системи і її характеристики»2.

«Важливою архітектурною задачею теорії систем є об'єднання різномасштабних й різнохарактерних об'єктів архітектурного середовища у цілісну систему. Особливістю вивчення архітектури як системи є прагнення побачити просте у складному. Композиційна організація архітектурного середовища включає такі етапи дослідження:

1. Графічне представлення об'єктів як простих систем, що мають певну внутрішню структуру.

2. Побудова узагальнених моделей і схем архітектурних об'єктів як систем різних масштабних рівнів і властивостей.

3. Дослідження структури різних системних рівнів і взаємозв'язку між ними.

4. Виявлення різноманітних зовнішніх і внутрішніх зв'язків об'єкта з навколишнім середовищем.

5. Виявлення властивостей об'єкта як цілісної системи, обумовлене властивостями його структури»3 .

Садовський В.Н вважає що лише комплексний підхід спрямовує на збирання та дослідження максимально великої кількості інформації про всі елементи, фактори, зв'язки й умови, що мають відношення до досліджуваного об'єкта, а системний підхід використовує лише ту інформацію, що втілює поводження об'єкта (системи) на шляху до поставленої мети. Але сам процес дослідження завжди виступає як складна система, задача якої, зокрема, полягає у об'єднанні в єдине ціле різних рівней, моделей і схем об'єкта.

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 1: ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ СИСТЕМ В АРХІТЕКТУРІ.

Завдання 1. Пояснити місце і головні аспекти теорії систем в архітектурі.


^ 2. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Й ВИЗНАЧЕННЯ В ЗАГАЛЬНІЙ ТЕОРІЇ СИСТЕМ


Система (від греч. Systema - ціле, складене з частин, з’єднання) - це внутрішньо організована на основі певного принципу цілісність, в якій всі елементи настільки взаємозалежні один від одного, що виступають стосовно навколишнього середовища й інших систем як щось єдине. Л. Берталанфі дає дуже широке визначення системи як «будь-якої безлічі елементів, будь-якої матеріальної природи, що знаходяться у певних відносинах один до одного»4. Для сучасного стану теорії систем характерна підвищена увага до концептуальних та методологічних основ теорії тому, що не існує єдиного визначення системи, що задовольняє всім запропонованим до неї вимогам:

Система: 1) «це безліч елементів, що знаходяться у відносинах та зв'язках один з одним й утворюють визначену цілісність, єдність»5 ; 2) «це досліджуваний з боку конкретно обраних властивостей складний предмет будь-якої природи, структура, «архітектура», й відносини якого з іншими предметами регулюються певним для кожної окремої системи законом чи правилом»6; 3) " -це сукупність взаємодіючих між собою елементарних структур чи процесів, об'єднаних для досягнення певної мети в ціле виконанням певної загальної функції, яка не є сумою функцій її компонентів. Під метою розуміється сукупність результатів, обумовлених призначенням системи. Наявність мети й змушує зв'язувати елементи у систему, тобто виникає поняття «цілісності» – найбільш важливої властивості системи. Ведучим фактором в організації кооперативної взаємодії компонентів системи є «корисний результат» - за принципом зворотного зв'язку, що знаходить оптимальний шлях до досягнення мети»7. В архітектурі об’єкт будь-якого рівня організації є цілісна система, здатна існувати самостійно, яка складається з елементарних осередків, що знаходяться в строго визначених відносинах один до одного.

Декомпозиція систем - розбивка складних систем на підсистеми.

«Підсистема - це сукупність елементів, що являють собою досить самостійну частину складної системи, але ціль її функціонування підлягає загальній меті функціонування системи.

Об'єктивний зміст поняття системи зв'язаний з тим, що система, як правило, має просторову чи функціональну замкнутість. При цьому з одного боку, границі виявиться система і її внутрішнє середовище, а з другого – зовнішнє середовище.

Характер зв'язку, що існує між елементами системи, фіксується у понятті «структура». Реальні системи описують шляхом визначення їхніх функцій і структур»8. «Структура й функція обумовлюють одна одну: зміни в розвитку починаються з побудови функції під впливом зовнішніх умов, які змінюються, а структура до пори може залишатися без істотних змін. Однак зміни діяльної системи рано чи пізно приводять до зміни структури: функціональні зміни передують морфологічному формуванню»9.

Структура: 1) це будова і внутрішня форма організації системи як єдність стійких взаємозв’язків між елементами, а також законів даних взаємозв’язків; 2) «це сукупність зв'язків елементів у складі системи, що визначає собою її якісну специфіку»10 ; 3) " -це фіксована сукупність елементів і зв'язків між ними. У загальній теорії систем під структурою прийнято розуміти тільки безліч зв'язків між елементами, але на практиці вона включає і безліч елементів, між якими виникають зв'язку»11 .

^ Елемент системи - мінімальна одиниця у складі цілого, що виконує в ньому визначену функцію. Система створюється на основі таких цілеспрямованих, взаємодіючих елементів, що виконують задану функцію і ведуть до досягнення мети.

Функція системи: 1) - це та роль, що виконує елемент у складі цілого як із метою об’єднання елементів у цілісну систему, так і для успішного функціонування системи; 2) це правило одержання результатів, запропонованих метою (призначенням) системи. Функція встановлює, що робить система для досягнення поставленої мети безвідносно до фізичних засобів, які складають систему (елементів, зв’язків), і не визначає, як улаштована система. В архітектурі під функціональною системою розуміють обмежену в просторі й часі область, в якій її частини (компоненти) з'єднані функціональними відносинами. «Реальні складні системи функціонують в умовах впливу великої кількості випадкових факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх.

Організація складних систем - це процес упорядкованого розташування безлічі елементів з урахуванням їхніх зв’язків із метою здійснення певних функцій. Відрізняють структурну від функціональної організації системи. Засіб породження функцій для досягнення певної мети (сукупності результатів) називають засобом функціональної організації. Засіб побудови структури складної системи з набору елементів, що забезпечує реалізацію функцій визначеного класу, називають засобом структурної організації.

Керування являє собою процес збору, обробки й передачі інформації. Складні системи мають ієрархічну структуру з декількома рівнями керування.

«Складні системи мають ієрархічну структуру з декількома рівнями керування. У системі виділяють контури керування, уздовж яких циркулюють потоки інформації. За ступенем централізації виділяють три типи систем керування: централізовані, децентралізовані, змішані»12. Загальним для усіх систем є наявність визначених вхідних змінних компонентів, котрі перетворяться в ній відповідно до її функцій у вихідні перемінні. Це перетворення система здійснює послідовними й рівнобіжними операціями в багатьох частинах-підсистемах, що взаємодіють між собою по «каналах зв'язку». Еволюційні зміни систем різних типів відбуваються завдяки особливостям їх складових елементів. До складу систем будь-якого рівня входять стабільні (незмінні з часом) і лабільні елементи. Лабільні елементи змінюються під впливом часу, під впливом ідеологічних, соціальних, природних факторів та інших змін оточуючого людину системного середовища. Реальні складні системи функціонують в умовах впливу великої кількості випадкових факторів, як зовнішніх, так і внутрішніх. При багатофакторних зв'язках різних категорій необхідна точна мова як критерій об’єктивності суджень, оцінок, думок.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 2. Основні поняття й властивості систем.

Завдання 1. Пояснити головні завдання і значення головних принципів теорії систем в архітектурі.

Завдання 2. Дати визначення основних термінів теорії систем в архітектурі (система, організація, структура, функція, елемент системи, зв'язки, керування) на прикладі архітектурного об'єкта з певного історичного періоду.


^ 3. КЛАСИФІКАЦІЯ СИСТЕМ


Класифікація систем заснована на обліку законів структурного формування, функціонування, взаємодії (поводження), розвитку та інших істотних ознаках систем. Критерії класифікації систем обумовлені природою структурою, масштабним рівнем організації, динамічними та іншими їх властивостями.

Насамперед, виділяють найзагальніший тип систем - матеріальні системи, що являють собою цілісні сукупності матеріальних об’єктів. Матеріальні системи підрозділяють на живі й неорганічні системи. До живих відносять і особливий клас матеріальних систем - соціальні системи. До складних соціальних систем відносять націю, расу, державу, соціально-економічний лад суспільства.

Інший найзагальніший тип систем утворюють абстрактні системи, що є продуктом людського мислення, свідомості. Види абстрактних систем різноманітні. До особливих видів абстрактних систем належати поняття, теорії, проблеми, гіпотези й їхня зміна в процесі пізнання, а також - теоретичні узагальнення різного типу.

Класифікація будується на конкретно науковій основі. Так, детально обґрунтовану класифікацію систем на детерміновані і вірогідні запропонував С. Бір (1963), виходячи з двох критеріїв: складності структури й ступені визначеності функціонування. Вірогідні (стохастичні) системи - це такі системи, в яких елементи знаходяться під впливом великого числа взаємодій, їх неможливо точно описати і їхнє поводження не можна точно пророчити. Детерміновані системи мають елементи, які взаємодіють однозначно точно певним чином. Поведінку таких систем легко передбачити. Згідно цьому архітектурне середовище, що включає соціальні, екологічні й природні системи, а також «фактор людини», відноситься до дуже складних вірогідних систем. Складність системи створюється зростанням кількості елементів, розгалуженістю структури й розмаїтістю внутрішніх зв’язків.

На базі інших критеріїв класифікації системи поділяють на статичні й динамічні, закриті й відкриті, прості й складні, цілеспрямовані й функціональні системи. Класифікація архітектурного середовища як функціональної системи з обліком трьох фаз життя людини - праці, побуту й відпочинку, поділяє її на виробниче, побутове і рекреаційне середовище.

Маамінас Е.З. проводить класифікацію систем згідно з такими підставами: 1) «на основі їхньої величини; 2) на основі неоднорідності зв'язків (прості, складні); 3) на основі рівнів ієрархії; 4) на основі залежності від часу (статичні, динамічні); 5) на змістовному аналізі (речовинні, енергетичні й інформаційні); 6) по характері процесів (детерміновані і стохастичні); 7) за повного опису»13.

«Природна класифікація - класифікація, побудована на основі об'єктивних і найбільш істотних ознак і властивостей предметів (явищ) і зв'язків між ними»14. «Інтенсіональна класифікація - класифікація, що описує все можливе різноманіття об'єктів шляхом проникнення в їхню природу, тобто базується на ознаках, що є підставою членування об'єктів на таксони»15.

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 3: Основні поняття загальної теорії систем в архітектурі.

Завдання 1. На базі яких критеріїв будується класифікація архітектурного середовища? Навести приклади архітектурного середовища, що відповідає класифікації об'єктів на статичні й динамічні, на відкриті й замкнуті, структурно складні або прості та функціональні.

Завдання 2. Пояснити, у яких випадках архітектурне середовище може розглядатися як матеріальна, або ж як абстрактна система?


^ 4. АРХІТЕКТУРНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ЯК СИСТЕМА.


Згідно з дослідженнями В.Л. Антонова, архітектурне середовище розглядається не просто як об'єкт, а як результат взаємодії об'єкта і людини [1].

Середовище - поняття відносне, тобто немає середовища взагалі, а є середовище стосовно чогось чи когось. Так, можна вивчати середовище для людини, групи людей, суспільства й людства. Життєве середовище для людства розглядається як система, що взаємодіє з трьома підсистемами навколишнього середовища: природним середовищем, суспільством і ноосферою (чи техносферою). Архітектурне середовище об'єднує окремі області життєвого середовища, що позначають відповідно як природне, соціальне й штучне середовище.

«Найважливіші параметри архітектурного середовища як системи такі:

1) взаємодія зовнішнього й внутрішнього середовища;

2) інтегративність – цілісність опису поводження на основі ієрархії і взаємодії частин, їхнє взаємоузгодження, де головне (сутність системи) не «всередині», а «ззовні»;

3) інформаційна цілісність організації частин - їх відокремленість і відмінність від навколишнього середовища;

4) наявність функціональних енергетичних потоків;

5) матеріальні об'єкти, що входять у систему, можуть розглядатися як самостійні функціональні частини системи;

6) структурна впорядкованість – іерархічність об'єктів та їх зв'язків;

7) належність масштабно менших об'єктів до більш великої системи як частини – цілому;

8) постійне створення "нової якості" як основного засобу існування;

9) самовдосконалення, саморегулювання на основі «зворотного» зв'язку»16 .

«Архітектурне середовище – зразок системи не тільки за масштабними ознаками, але і як результат взаємодії двох підсистем: однієї, що відбиває матеріальну діяльність, і іншої – що відбиває емоційно-естетичну, духовну діяльність»17 .

Архітектурне середовище завжди виступає як складна система взаємодії людини й середовища, яке її оточує. Вплив “фактора людини” визначив архітектуру як систему, що створює штучне середовище для життя і діяльності людини на всіх рівнях її організації.

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 4: Архітектурне середовище як система.

Завдання 1. Виявити основні параметри архітектурного середовища як дуже складної системи на прикладах старовинних і сучасних архітектурних об’єктів.


^ 5. ІЄРАРХІЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ АРХІТЕКТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА.


«Будь-який об'єкт (як і матерія в цілому) є не одна проста річ, а складна система, що містить об'єктивну кількість рівнів, кожному з яких відповідає певний рівень об'єктивних знань»18. «Рівень - це сфера дії специфічних законів, що виражаються у вигляді систем щодо однорідних понять, гіпотез, теорій. Кожному рівню властиві свої закономірності системної організації, інформаційних процесів і процесів керування»19. Ідея ієрархічної впорядкованості матеріального світу припускає диференціювання будь-яких форм прояву матерії і руху на відособлені рівні, названі ієрархічними рівнями організації. «Ієрархія - розташування частин і елементів цілого у певному порядку від вищого до нижчого. Предмету, виділеному в пізнанні, відповідає не об'єкт узагалі, а певний рівень цього об'єкта»20 .

Ієрархія (греч. hieros – священний і arhe- влада) – тип структурних відносин у складних багаторівневих системах, який характеризується впорядкованістю, організованістю взаємодій між окремими рівнями «по вертикалі» (наприклад, «місто - житловий район - група жилих будинків»). Вертикальна ієрархія створюється виділенням об'єктів різних рівнів організації згідно зі структурно-речовим принципом: «елемент + структура їхнього зв'язку = система»21. У межах кожного рівня є рівнозначні між собою окремі системи, що групуються «по горизонталі» (наприклад, загальноміські площі, які входять до системи вулиць й доріг міста).

«Ієрархічний порядок системи створюється за законом збереження структури в межах одного рівня організації і підрозділений на види:

I. Ієрархічна структура функціональних процесів.

2. Просторова ієрархія (природного й архітектурного просторового середовища).

3. Ієрархія, тимчасова за швидкістю пересування (просторово-тимчасова).

4. Ієрархія композиційна (ієрархічний взаємозв'язок просторових і візуальних осей).

5. Ієрархія пропорцій - розподілу цілого на частині.

Складні системи мають ієрархічну структуру з декількома рівнями керування»22.

Розглядаючи архітектурне середовище як систему можна виявити її багаторівневу ієрархічну організацію. Структурна ієрархія в архітектурі випливає з масштабної побудови і структури природного ландшафту23 .

Архітектура міста – це організація просторового середовища життедіяльності людей. На своєму первинному рівні (житлова група) архітектура повинна створювати таку систему просторів, що найкращим чином задовольняє цьому виду діяльності. На більш високому рівні (місця громадського притяжіння, або фокуси притяжіння населення – громадські центри) архітектура не тільки створює умови певного рівня діяльності людей, але й емоційно стимулює його. Таким чином, створене зодчим просторове середовище повинно забезпечити підвищення або зниження емоційної активності, викликати почуття комфорту, напруження або значної уваги, пафосу, або смутку. На найвищому рівні (місто, селище, система розселення) архітектура стимулює зародження філософської ідеї, відображення відносин людини до всесвіту. В архітектурі, як ієрархічно організованої системи, виділяють вищий, середній й нижчий рівні , які також можна розглянути як системи :


^ Таблиця 1 - Ієрархічна організація архітектурного середовища як матеріальної об’ємно-просторової системи .


Рівні\Ступені

1

2

3

Нижчий



Архітектурні

деталі і елементи

конструкцій

/внутрішній об’ємно-просторовий модуль/

Групи будинків і споруд

що формують вулиці і площі

загальноміського, промислового і громадського центрів, центрів житлових районів і мікрорайонів та простори житлової групи

Системи розселення населених пунктів

/групи міст, що пов’язані спільною діяльністю/

Середній


Інтер’єр будинків і споруд /внутрішня просторова структура/


Інтер’єр міста: функціональні зони, системи вулиць і площ, райони і мікрорайони

Агломерації

Конгломерації


Вищий

Будинки і споруди

Населений пункт, місто, селище та інші

Конурбації



Характер ритмічного чергування архітектурних об'ємно-просторових форм із природними створює індивідуальність архітектурно-ландшафтної структури об'єкта будь-якого рівня організації. Одна з основних проблем архітектурної композиції - об'єднання різномасштабних рівнів середовища в єдине ціле.

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 5. Особливості ієрархічної структури архітектурного середовища

Завдання 1. Виявити ієрархічну організацію містобудівельної системи на прикладі різних історичних періодів (наприклад, стародавнього Єгипту,стародавньої Греції, Китаю та Риму, класичних Парижа й Петербурга і сучасних міст).

Завдання 2. Навести приклади і виявити ієрархічну взаємодію просторових осей при формуванні архітектурної композиції.


^ 6. ЗВ’ЯЗОК І ВЗАЄМОДІЯ В АРХІТЕКТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ.


Поняття зв'язку є загальне вираження залежності між явищами, відображення взаємозумовленості їхнього існування і розвитку. У складній внутрішній структурі можна виділити основні внутрішні фактори, чи зв'язки, що формують архітектурне середовище. Це функціональні зв'язки за видами діяльності, соціально-значущі зв'язки, зв'язки з природою і композиційні зв'язки. «Будь-яка форма зв'язку має свою визначену підставу - істотна об'єктивна умова, що забезпечує утворення та існування того чи іншого зв'язку. Людина своєю діяльністю реалізує існуючі в природі зв'язки й відносини предметів і процесів, виділяючи тільки ті з них, що мають відношення до цілей Ії діяльності»24. Взаємодія відбиває процеси впливу і взаємозумовленості різних об’єктів, зміну їхнього стану, породження одним об’єктом іншого. Взаємодія виступає як інтегруючий фактор об’єднання частин у визначений тип цілісності і є принципом пізнання природних і суспільних явищ. Для теорії систем дуже важливе поняття «зворотного зв'язку», тобто впливу вихідного сигналу системи на її робочі параметри.

Загальна просторова концепція архітектури - організація системи послідовного розкриття просторів, що виконують послідовні функції. Цей ланцюжок внутрішніх інтер'єрних просторів виходить на зовнішній простір, перетворюючи тектоніку будинку в символ руху, виходу на вулиці й площі міста25. «Процес сприйняття архітектури розгортається в часі, особливо, якщо це стосується містобудівних ансамблів. Кульмінаційний момент сприйняття – катарсис, у мистецтві апелює до емоцій, тобто до почуття, що у класичному вигляді присутній при сприйнятті драми й трагедії. Катарсис в архітектурі - це момент, що пов'язаний з відчуттям розкутості, волі і задоволення після тієї напруги, якої вимагає спроба проникнути в зміст складного архітектурного об'єкта. Тривалий рух, поступове нагнітання напруженості й раптом - «очищення», вихід на простір архітектурного чи природного ландшафту»26. Особливість такого сприйняття – «швидкість переходу від нерозчленованого до розчленованого бачення предметів»27 .

Згідно з дослідженнями В.Л. Антонова, в архітектурному середовищу виникають такі просторово-часові зв'язки, які можна поділити на три основні види:

1).зв'язки, що здійснюються в процесі руху, називаються комунікаційними;

2) зв'язки, що виникають у процесі сприйняття людиною архітектурного середовища, називаються композиційними;

3) зв'язок, що виникає у процесі «апперцепції» - образний, чуттєво-усвідомлений, естетичний.

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 6. Зв'язок і взаємодія в архітектурному середовищі

Завдання 1. Навести приклад з історії архітектури й визначити вплив кожного з трьох типів зв'язків при формуванні композиційної структури архітектурного середовища.


^ 7. ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ ЛЮДИНОЮ АРХІТЕКТУРНОГО

СЕРЕДОВИЩА


«Природа впливу архітектури на людину – є природа її сприйняття, що виступає головним критерієм оцінки архітектурного середовища» [1].

«Вихідний результат роботи наших органів почуттів полягає у виділенні ознак, тобто у виділенні з безлічі різних сенсорних вражень визначених фігуративних, колірних, нюхових та інших характеристик.

Селективне, вибіркове об'єднання цих ознак у пам'яті утворює понятійну структуру. Представники певної безлічі об'єктів можуть бути розпізнані, тобто віднесені до відповідного поняття, за допомогою зіставлення перцептивної інформації зі структурою ознак, зафіксованих у пам'яті. Процес сприйняття визначається умовами сприйняття (простором і часом) і властивостями суб'єкта сприйняття.

Просторово-часова форма повідомлень сприймається суб'єктом у вигляді «послідовного образа»28 - шляхом послідовного сполучення локальних образів (принцип розгорнення)29.

По перше, реальне просторове середовище з'являється в трьох якостях: матеріальному як об'єкт, енергетичному як зосередження певних процесів, організаційному як джерело ділової й естетичної інформації. Таким чином, програмуючи сприйняття, архітектор формує інший шар середовища - емоційний.

По друге, усі об'єкти певного класу еквівалентні з погляду поведінкового рішення, але кожен об'єкт може сприйматися нами по різному в залежності від нашої мотивації. Отже, певний об'єкт як предмет може належати дуже різним семантичним класам: дах є і «покривом», і стоком води, і будівельною конструкцією, і захистом від зовнішнього середовища. У даному прикладі наведені трохи інші характерні для даного класу ознаки, що на цій стадії відповідають когнітивним (розумовим) значенням слів і створюють понятійні структури.

"Слова", що створюють понятійні структури, вибирають з безлічі ознак лише ті, що значущі для прийняття рішень. У свою чергу рішення створюють події. У події відбивається специфічне зображення реальності: виявляється те, що є критично важливим для прийняття рішень, керування, поводження, і те, що можна ігнорувати»30 . Перехід однієї якості в другу відповідає перетворенню реального простору-часу через перцептивний і концептуальний простір-час у художньо-образний простір-час.

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 7. Особливості сприйняття архітектурного середовища.

Завдання 1. Виявити залежність формування просторової структури міста і регіона від особливостей сприйняття людиною архітектурного середовища.

Завдання 2. Пояснити як сприймається реальне середовище людиною в процесі її руху і як воно змінюється в залежності від змін мотивації.


^ 8. ВИЗНАЧЕННЯ АРХІТЕКТУРНОЇ МОВИ ЯК СИСТЕМИ.


Архітектура як одне з найбільш складних і високорозвинених ремесел украй повільно перероджується в професію. Перехід від ремесла до професії означає переорієнтацію як теоретичних, так і проектних, практичних компонентів діяльності. Для розвитку теоретичних уявлень найбільш важливою виявилася проблема створення єдиної «архітектурної мови», загальноприйнятої для «автора» й «споживача» як в описі особливостей архітектурної форми, так і у створенні критеріїв оцінки архітектурних проектів. Розглядаючи архітектурне середовище як мистецтво організації об'ємно-просторової структури міського середовища для життя й діяльності людини, ми прирівнюємо її композиційну побудову до літературного сюжету і, отже, до мистецтва слова. Значна увага в теорії систем спрямовано на дослідження метамови в архітектурі як лінгвістичної системи. Розглядаючи архітектурне середовище як мистецтво організації об'ємно-просторової структури міського середовища для життя й діяльності людини, ми прирівнюємо її композиційну побудову до літературного сюжету і, отже, до мистецтва слова.

Якою мовою володіє архітектура? Видима ззовні об'ємно-пластична форма в архітектурі формує, принаймі, два різномасштабні структурні рівні: вона є оболонкою системи зовнішніх просторів архітектурного середовища міста, й вона оболонкою внутрішніх просторів інтер'єра. У свою чергу, замкнений штучний простір кожного рівня, як внутрішня форма, виявляється зв'язаним із якісною визначеністю об'єкта, як його значуща, функціонально-структурна частина, що вказує на спосіб діяльності, спосіб сприйняття і включення в систему певної духовно-практичної діяльності людини.

8.1. Відповідно до досліджень В.Л. Антонова, архітектурні форми, що є носіями естетичної інформації і художньої цінності, поділені на три категорії: об'ємно-пластичні форми, просторові форми і кольори. Постає питання:, яка з трьох категорій архітектурної форми, - об’ємна, просторова, або кольорова, - найбільше впливає на емоції людини? Які фізичні параметри середовища викликають сприятливі або негативні емоції? Які залишають його байдужими?

В.Л.Антонов вважає, що найбільш впливовою формою в архітектурі володіє просторово-тимчасова форма, яка створює певну «архітектурну мову» – загально прийнятий «просторово-світловий код». Об'ємно-пластичні концепції розглядають нижчі структурні рівні архітектурного середовища: будинки та окремі споруди й тим самим не торкаються питання масштабної стійкості як мовного знака. За архітектурну одиницю мовного повідомлення В.Л. Антонов приймає просторово-часовий стереотип міського середовища, що утворюється в ході розвитку міської структури як співвідношення форми життєдіяльності до моделі функціональної організації простору. Архітектурну «мову» формують просторово-світлові відносини, єдині для різних культур і епох. Їхнє співвідношення, що створюється у процесі рухові уздовж вулиць та інших шляхів, у ході композиційного сприйняття створює архітектурні «речення», принципово відмінні в різних регіонах і культурах.

Просторова характеристика архітектурного об'єкта змінюється від зміни світлотіньових градацій і за допомогою співвідношень світла й тіні створює психологічний настрій, певні співвідношення просторово-світлового модуля. У періоди соціальної гармонії в архітектурі між «космічними стереотипами» і «модулем людини» створюються нюансні або тотожні світлотіньові співвідносини (Парфенон, «Будинок сиріт» Брунелеско); також уводиться «посередник» між зовнішнім та внутрішнім середовищем. Це породжувало метафору гармонії людини й світу через масштабність та наявність загальних комунікаційних властивостей у «посередника» як від зовнішнього так і від внутрішнього світів. В епоху соціальної приниженості людини архітектура оперувала контрастними співвідносинами простору й об'єму, світла й пітьми, несумісними масштабами: обсяги простору придушували людину, різко контрастуючи з її масштабом і почуттям просторового комфорту (Стародавній Єгипет, Стародавній Рим).

Таким чином, у різні епохи формувався свій просторово-світловий стереотип: рівнозначність світла і пітьми, доля посередника у зв'язках між зовнішнім і внутрішнім простором середовища викликає метафору гармонії й упорядкованості світу й соціального життя людини; або навпаки: максимальні контрасти світла й пітьми, відсутність посередника характерні для художніх метафор трагедійного світосприймання навколишнього середовища.

Відповідно до концепції В.Л. Антонова, Г.Ю Сомів розглядає архітектурний текст як розгорнений у часі процес сприйняття архітектури. Кульмінаційний момент сприйняття – катарсис, апелює до емоцій, тобто до почуття. Динамічна структура архітектурної композиції – наростання емоційних вражень при русі від периферії до кульмінації (наприклад, загальноміському центру), є основою образності архітектурної мови. Ритмічні чергування світлотіньових і просторово-часових контрастів, зміна вражень по ходу руху створює архітектурну мову, а саме, характер подолання людиною просторів навколишнього середовища. «В архітектурі цілісність, гармонійність, єдність середовища визначаються не миттєво, а в процесі руху в цьому середовищі. Організація цього руху повинна допомагати людині орієнтуватися в просторі. Ритми середовища повинні бути інформаційно-насиченими в пізнавальному аспекті і композиційно–простими в комунікаційному аспекті, як система повідомлень і комунікацій. Зайва складність організації приводить до втрати орієнтації, створюючи страх і негативні емоції»31.

Згідно з художньо-образним простором-часом світогляд формує мегаобраз міського середовища, як співвідношення людини до всесвіту, "мікрокосму" - до "макрокосму".

8.2. Дослідження цієї проблеми методом системного аналізу приводить до семіотики, яка має три розділи: семантику, синтактику і прагматику. Семіотика пропонує розглядати мистецтво зсередини: як воно зроблене, які його форма й структура, яка є мова діалогу художнього твору й людини?

Складним і багатовимірним є семантичний аспект художнього твору, досліджений К.Зільбербером, розділений на три рівні відповідно до трьох розділів семіотики. У першому рівні витвір розглядається як текст і за допомогою сегментації у ньому відокремлюється його композиційна структура (синтактика). У другому рівні він береться як семантичний об'єкт, що володіє різного роду значеннями (семантика). У третьому рівні необхідно виділити й установити співвідношення між змістом і вираженням (прагматика). Усі рівні об'єднуються наявністю головного діючого персонажу - людини.

К. Зільбербер досліджує проблематику значень і значущості, приділяючи увагу аналізу самого процесу значення. У зв'язку з цим він описує взаємозв'язок простору і часу, переходи від закритого простору до відкритого, від перериваного до безупинного, виникаючі при цьому процеси напруження й розслаблення, що роблять особливий вплив на чутливість читача.

Ціль синтактики - створення структури цілісного сюжету і кульмінації, теми та ідеї, створення об'ємно-просторової та візуально-просторової архітектурної композиції.

8.3. Згідно з дослідами А.В. Іконнікова, образ архітектурного об'єкта виникає в єдності об'ємних і просторових форм і тих функцій життєдіяльності, оболонку яких вони створюють. Він пропонує будувати структуру архітектурної мови як систему взаємодії простору й маси. Серед подібних систем умовно можна виділити ті, що акцентують увагу на організації простору і його властивостей, й ті, що акцентують увагу на властивості маси (об'ємно-пластичної форми), яка створює простір. Акценти на значенні просторової форми найбільш послідовно розвивалися класичним зодчеством Японії, а на значенні об'ємно-пластичної форми - культовою архітектурою Стародавнього Сходу й Центральної Америки доколумбового часу. Але частіше художні системи існували у складній діалектиці просторового й пластичного.

Таким чином, одиницею чи матеріальним носієм «мови архітектурного середовища» є система, що складається зі співвідношення об'ємно-пластичних, кольорових і просторово-світлових параметрів. Ця система створює об'ємно-просторовий стереотип архітектурного середовища, що відповідає поняттю «стиль епохи». Він володіє мовою, властивою відповідному історичному періоду, із певними соціально-культурологічними, утилітарно-прагматичними і інформаційно-семантичними значеннями, що в цілому формують світогляд жителів епохи.

Структура архітектурного мислення людей ґрунтується на реєстрації актуальних зв'язків, що мотивовані життєвими умовами й необхідністю прийняття рішень, що спрямовані до дії, до якоїсь мети.

Архітектурний «мовний код» створюється на основі структурних стереотипів згідно з видами діяльності, будівельної бази і, головне, на основі відображення в архітектурних формах світосприйняття людини певного історичного часу. А.Г.Раппапорт і Г.Ю. Сомів вважають, що ці просторові стереотипи наділялися безліччю значень - орієнтаційних, функціональних, культурно-символічних. Кожний з типів міського простору із закріпленими за ним комплексами значень одержує стійкий соціально-символічний статус. Він припускає власні моделі діяльності і спілкування, володіючи власною емоційною роллю /Табл. 2/.

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 8. Особливості структурної організації «мови» й «речення» в архітектурі

Завдання 1. Визначити основну одиницю (слово) й основні елементи (літери) архітектурної мови й їхній зв’язок з ієрархічною структурою архітектурного середовища. Навести приклади з історіі архітектурних стилів.

Завдання 2. Завдання 1. Порівняти архітектурну мову середньовіччя з Ренесансом на різних структурних рівнях організації архітектурного середовища.


Таблиця 2 - Формування об'ємно-просторової структури (просторових стереотипів) архітектурного середовища в залежності від виду діяльності.


№№

П/п

Процеси взаємодії

в системі: людина-середовище

Просторові зв'язки

(Візуальні або умовні)


Об'ємно-просторова структура

(просторовий стереотип) середовища

1

Функціональні (перебудова);

Функціональні

Функціональна структура;

2

Орієнтаційні;


Функціональні + композиційні (монтажні і локальні домінанти) = орієнтаційні

Реальний простір-час: композиційна

структура, що поєднує об'ємно-пластичні і просторові форми в «сюжетну лінію».

3

Комунікаційні,

(спілкування);

Композиційні + інформаційні /слово, мова, знак, символ/ = комунікаційні /семантичні/

Семантична структура архітектурної «мови» і «мови»; інформаційна структура;

4

Пізнавальні;

Комунікаційні /семантичні/ + орієнтаційні = пізнавальні

Концептуальна і перцептивна

просторово-часова структури;

5

Синтетичні,

творчі.

Функціональні + орієнтаційні + комунікаційні + перцептивні +-концептуальні = творчі (асоціативні, метафоричні,апперцептивні й ін.)

Художньо-образний простір-час:

структура художнього образа.



^ 9. РЕГУЛЮВАННЯ В АРХІТЕКТУРІ ЯК ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС
ФОРМУВАННЯ АРХІТЕКТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА.



Складне динамічно організоване архітектурне середовище як система «людина - природне середовище – архітектура» вимагає безупинного регулювання, з одному боку, як самостійний об'єкт, з іншого - як фактор, що впливає на поведінку людини. Поступове створення, існування і розвиток структури архітектурного середовища у часі - це процес формування, регулювання і функціонування , пов'язаний з творчим задумом зодчих.

«Основним методом дослідження складних систем є метод моделювання, що описує поводження складних систем за допомогою моделей. Відповідно до цього методу проводиться порівняльний аналіз суспільно-економічних і соціальних умов, природно-кліматичних умов і візуально-просторових особливостей ландшафтно-архітектурного середовища як основних факторів, що впливають на формування композиційної просторово-тимчасової структури міста чи комплексу»32. Творчий процес формування композиції архітектурного середовища розглядається на кожному рівні як взаємовплив та взаємозв’язок між функціональними, природними й архитектурно-композиційними факторами середовища. Кожному рівню властиві свої закономірності системної організації, інформаційних процесів і процесів керування.

Згідно з дослідженнями В.Л. Антонова на кожнім структурному рівні міського середовища є місця концентрації значень - свого роду «нервові вузли», що регулюють діяльність і кристалізують навколо себе просторову структуру: а) в основу формування функціональної структури береться виявлення «вузлів концентрації діяльності», до яких притягаються функціональні зони; б) вузли унікальних ландшафтів, сполучаючись із вузлами концентрації діяльності, створюють або формують «вузли концентрації значень» чи містобудівні домінанти: социально-значимі, естетично виразні, візуально-активні; в) архітектурне відображення знаходить місце у виявленні панорам, які створюються природними й архітектурними домінантами. Динамічна структура композиції – наростання емоційних вражень при русі вздовж основних напрямків. Вона створюється фокусуванням кульмінацій на «монтажній» домінанті й образних візуальних розкриттях від «монтажної» домінанти на зовнішнє середовище33.


^ Таблиця 3 - Модель формування композиції архітектурного середовища.




Функціональна

Структура

Природна структура

Структура

Архітектурного середовища

1

Містоформуючі об’єкти

Візуально – просторова і пластична структура

Можливості огляду об’єкта: із далеких (панорамних)

й ближніх під’їздів

2

Вузли концентрації

Діяльності

Вузли унікальних

ландшафтів

Можливості огляду: з об’єкта на зовнішнє середовище

3

Напрямки функціонального

притяжіння

Шляхи руху між домінуючими вузлами

Просторово - часова структура.


«Керування – функція організованих систем, що забезпечує збереження їхньої структури, підтримка режиму діяльності, реалізацію її програми, мети. Основні етапи процесу керування: 1) збір і обробка інформації; 2) її аналіз, систематизація (синтез), діагноз і прогноз, встановлення на цій основі мети (цілеспрямування системи); 3) розробка рішення, спрямованого на досягнення мети; 4) послідовна конкретизація рішення у виді планування, проектування, вироблення конкретних рішень; 5) організація діяльності для виконання рішення; 6) контроль за цією діяльністю; 7) збір і обробка інформації про результати діяльності і новий цикл цього безупинного процесу. Механізми збору і збереження інформації дозволяють передбачати події, пристосовувати поводження, цілеспрямовано змінювати результат і підвищувати упорядкованість системи. Інформаційну сторону саморегулювання називають пам'яттю системи»34 .

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 9. Регулювання в архітектурі як творчий процес.

Завдання 1. На прикладі з історії архітектури виявити вплив вузлів концентрації значень (соціальних, природних і естетичних) на формування міського середовища і побудову композиційної структури.


^ 10. ВПЛИВ ПРИРОДНИХ ФАКТОРІВ НА ФОРМУВАННЯ

АРХІТЕКТУРНОГО СЕРЕДОВИЩА.


Усе, що створюється людиною, сприймається в оточенні природного середовища, тобто форми архітектури безпосередньо пов'язані з формами природного оточення. Таким чином, взаємозв'язок природи й архітектури виявляється по різному. З одного боку, екологічні, кліматичні і географічні фактори, наявність лісів і акваторій, гір і долин побічно впливають на архітектурне формоутворення. З другого, природа сама по собі має активну просторову й об'ємно-пластичну форму, візуально-просторову структуру й ієрархічну будову з наявністю домінуючого природного фактора на кожному рівні: від географічного до дрібних особливостей рельєфу. Пластична й просторова структури природного ландшафту створюють вузли виразних ландшафтів і структурно-просторових фокусів. Візуально-просторова структура дозволяє виявити місця найбільш ефективних візуальних відкриттів і границь огляду.

«Природа завжди індивідуальна, і в умінні розкрити цю індивідуальність полягає секрет емоційного впливу архітектурних шедеврів. Прийоми, що характеризують співвідношення природних і архітектурних компонентів композиції, В.Л. Антонов формалізує за домінуючими формами у такий спосіб:

^ 1. Ландшафтний прийом: 1.1.Природна форма – візуальне завершення архітектурної композиції (Мілет, Олімпія, форум Романум у Римі); 1.2.Природна форма з архітектурною спорудою – подіумом (храм цариці Хатшепсут у Фивах).

^ 2.Прийом рівноваги: 2.1.Природна форма – підстава з вінцем архітектурних споруд (Афінський Акрополь, площа Капітолія в Римі); 2.2.Інтегральна, злита форма (Пергам, Прієна, Іспанські сходи в Римі).

^ 3. Архітектурний прийом: 3.1.Архітектурна споруда на тлі природної форми (Флоренція, Чандігарх, капела в Роншані); 3.2. Архітектурна споруда на природному подіумі (монастир Мон-Сен-Мишель); 3.3. Архітектурна споруда на природній площині (Псков, ансамблі Древньої Русі, Венеція, Петербург).

Природне середовище обумовлює і містобудівний модуль, і сам тип просторової композиції, визначаючи домінуюче напрямок розвитку, лінійне чи центричне» 35 .

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 10. Вплив природних факторів на формування архітектурного середовища.

Завдання 1. Навести приклади з історії архітектури взаємозв'язку архітектурних й природних форм: 1) домінування природндго ландшафту; 2) домінування архітектурної форми.

  1   2   3

Схожі:

Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства л. П. Панова методичні вказівки до виконання самостійної роботи з курсу теорія систем І архітектура
Методичні вказівки до виконання самостійної роботи з курсу «Теорія систем І архітектура» (для студентів 5 курсу денної форми навчання...
Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства г. Л. Коптєва методичні вказівки до виконання самостійної роботи з курсу «історія мистецтв, архітектури та містобудування»
«Архітектура» та напряму 1201 – «Архітектура» спеціальність 120100 – «Містобудування»
Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення
Методичні вказівки до вивчення курсу “Фінанси” (для студентів 4 курсу спец. 050106 „Облік І аудит”, 050107 „Економіка та підприємництво”,...
Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства ю. В. Жмурко теорія І критика сучасної архітектури
Методичні вказівки до самостійної роботи з курсу «Теорія І критика сучасної архітектури» (для студентів 5 курсу денної форми навчання...
Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства методичні вказівки
Методичні вказівки до самостійного вивчення курсу основ І виконання розрахунково – графічних робіт (для студентів 2 – 4 курсів усіх...
Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківська національна академія міського господарства
Методичні вказівки до організації самостійної роботи, практичних занять з дисципліни «Економічна теорія» (для студентів 3 курсу напряму...
Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки украіни харківська національна академія міського господарства
Методичні вказівки до практичної роботи з курсу «Архітектурні конструкції» (для студентів 2 курсу денної форми навчання напрям 060102...
Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства методичні вказівки
Методичні вказівки з дидактичним забезпеченням до самостійного вивчення дисципліни «Технологія туристської діяльності» (для студентів...
Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківська національна академія міського господарства
Методичні вказівки до практичних занять та виконання самостійної роботи з курсу «Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування»...
Міністерство освіти І науки україни харківська державна академія міського господарства методичні вказівки до вивчення курсу “загальна теорія систем І архітектура” iconМіністерство освіти І науки украіни харківська національна академія міського господарства
Методичні вказівки до виконання графічної роботи І самостійної роботи з дисципліни «Ландшафтна архітектура» (для студентів 5 курсу...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи