Теоретичні питання логіки icon

Теоретичні питання логіки




Скачати 256.97 Kb.
НазваТеоретичні питання логіки
Дата28.06.2012
Розмір256.97 Kb.
ТипДокументи

ЧАСТИНА ПЕРША

ТЕОРЕТИЧНІ ПИТАННЯ ЛОГІКИ



Характерна особливість феномену людського мислення полягає в тому, що виступаючи невід’ємним атрибутом життя й діяльності людини, воно разом з тим є поняттям, яке досить складно визначити. За деякими підходами мислення – це вищий ступінь у розвитку духовної, теоретичної діяльності людини, узагальнене відображення дійсності людським мозком. Тут підкреслено гносеологічний аспект феномену мислення. Поряд з ним існують і такі визначення, як процес функціонування інтелекту в дії, що відображає психологічний аспект, або ідеальний прояв вищої нервової діяльності мозку, що відображає фізіологічний аспект цього явища.

Деякі сучасні підходи трактують мислення з позицій теорії інформації. Згідно з ними мислення являє собою процес обробки інформації відповідно до певної програми, яка передбачає її відбір, на думку відомого кібернетика і філософа У.Р. Ешбі, принаймні на порядок вище за випадковий. Однак при цьому не враховуються безсумнівно значущі біологічні й соціальні аспекти мислення, втрачаються цільові, функціональні та діяльнісні його особливості, без яких неможливо усвідомити і саму сутність людини. До того ж процесу мислення притаманна така унікальна властивість, як здатність пізнавати самого себе, визначати закономірності свого власного функціонування.

Безсумнівними є як роль мислення у пізнанні людиною навколишнього світу і самої себе, так і залежність результатів її пізнавальної діяльності від якості мислення, його коректності, послідовності, глибини. А ці атрибути і є предметом вивчення теоретичної логіки. Саме логічні форми мислення і правила поєднання думок у судженні забезпечують можливість успішної діяльності людини як у професійній сфері, так і в її повсякденному житті. Вони і складають предмет дослідження теоретичної логіки.

Розділ перший

^ ЛОГІКА ЯК НАУКА ПРО ПРАВИЛЬНЕ МИСЛЕННЯ


Логіка є однією з якнайдавніших наук і існує вже більше двох тисяч років. Термін «логіка» походить від грецького слова logos, що означає «мислити», «слово», «розум», «закономірність». Впродовж багатьох століть вона займається дослідженням процесу мислення, розкриває закономірності, які лежать в його основі. Проте мислення вивчається не тільки логікою, але й множиною інших різних наук. Так, дослідженням мислення з позиції пізнання процесів, що протікають у великих півкулях головного мозку, займається фізіологія вищої нервової діяльності. Предметом психології є різні форми психічної діяльності, які в людини осмислені. Дослідженням різних аспектів мислення займаються також нейрофізіологія, лінгвістика, інформатика, семантика, семіотика, кібернетика та багато інших наук. Кожна із згаданих наук досліджує мислення в конкретному аспекті, логіка ж вивчає абстрактне мислення як специфічний феномен само по собі, а це означає, що мислення в логіці розглядається перш за все як засіб пізнання людиною реальної дійсності. Іншими словами, логіка досліджує форми, принципи й закони, в яких відображається світ у процесі людського мислення.

Таким чином, термін «логіка» можна інтерпретувати, з одного боку, як певну сукупність правил, яким підпорядковується процес мислення при відображенні об'єктивної реальності, а з іншого боку, як науку про форми, правила, принципи, закони і методи міркування, в яких воно здійснюється. Отже логіка є наукою про закони і форми коректної побудови думок.

У своїй теоретичній і практичній діяльності людина може успішно вирішувати ті або інші проблеми тільки за однієї умови, якщо її мислення, що бере участь в цьому рішенні, буде коректним. А щоб мислення було таким, воно повинне задовольняти принаймні таким вимогам, як: визначеність, послідовність, доказовість.

Визначене мислення – це мислення точне, ясне, таке, що не допускає сумнівів і софістичних вигадок, тобто вільне від свідомої чи несвідомої підміни однієї думки іншою (підміна тези) тощо.

Послідовне мислення – це мислення, яке є вільним від внутрішніх суперечностей, що руйнують зв'язок між думками там, де цей зв'язок необхідний для встановлення істинності чи помилковості якого-небудь міркування чи судження.

Доказове мислення – це мислення, що не просто формулює істину як таку, а вказуючи підстави, за якими вона з необхідністю повинна бути визнана істиною, тобто вказує оптимальний, логічно ефективний шлях досягнення дійсного знання. У цьому випадку ціннішим є не скільки визнання істини як такої, скільки саме така вказівка шляху, «технології» досягнення цієї істини

Слід підкреслити одну важливу особливість законів, принципів і правил логіки, виконання яких необхідне нам як надійний інструментарій для того, щоб наше мислення було визначеним, послідовним і доказовим, одним словом коректним. Наочно це можна показати за допомогою рис.1.1.


Вимоги успішності практичної діяльності





Закони логіки

Досвід спілкування








Визначеність

Доказовість

Послідовність


Точність, ясність, відсутність сумнівів та підміни тези

Відсутність внутрішніх суперечностей

Наявність підстав, за якими думка визнається істинною

Рис. 1.1 ? Сутність і зміст поняття коректності мислення і його джерела


Отже, ця особливість законів, принципів і правил логіки полягає в тому, що вони можуть формулюватися тільки на основі попередньо встановлених теоретичних істин. Іншими словами, наука логіки існує не тому, що є відомі правила мислення, а навпаки, правила мислення тільки тому й існують і є значущими для пізнання, що незалежно від науки логіки реально існують форми мислення, які постійно, впродовж багатьох століть успішно застосовуються людиною в її повсякденній життєдіяльності.

Саме ці форми мислення і складають предмет дослідження логіки як науки.

Для аналогії з метою повнішого з'ясування вищевикладеної думки можна вдатися до ілюстрації функціонування граматики. Як відомо, граматика скрупульозно виявляє, вивчає всі реально існуючі діалекти, закони мови і мовлення, однак при цьому вона ніколи не ставить собі за мету створення етнічних особливостей мовних форм. Подібна процедура відбувається і в логіці. Логіка виявляє, а потім детально досліджує, в яких формах здійснюється коректне людське мислення.

Таким чином, для правильного мислення необхідно дотримуватись трьох атрибутивних умов: визначеності, послідовності й доказовості. Саме ці три вимоги і створюють можливість того, щоб наше мислення було, як прийнято говорити, логічним. Проте нагадаємо ще раз, що вище викладені вимоги коректного міркування є достатніми і домінують над мисленням не самі по собі як якась демонічна сила. Ці непорушні принципи самі спочатку набувають значення норм або законів мислення тільки тому, що незалежно від цих принципів і до того, як вони були вперше сформульовані наукою логікою, в самій природі людського мисленні ці норми й закони успішно і своєрідно розвиваються.

Отже логічним, коректним мисленням можна вважати таке мислення, яке відповідає розглянутим трьом принципам: визначеності, послідовності, доказовості. Це пояснюється тим, що мислення, яке претендує на те, щоб бути логічним і коректним, завжди повинне відповідати принципу визначеності, в свою чергу, сама визначеність може реалізувати себе тільки в послідовності. Проте визначеність і послідовність мислення не можуть бути бездоказовими. У той же час і сам процес доказу не може бути здійснений поза вимогами визначеності й послідовності людського мислення.

На підставі викладеного вище можна дійти висновку про те, що предметом логіки є культура («технологія»), мистецтво коректного мислення. Проте це визначення вичерпно діє у форматі практичної логіки і не зачіпає іманентних проблем логіки як науки теоретичної.

Щоб сформулювати теоретичну сутність предмета логіки, треба з'ясувати сутність такого основоположного поняття, як логічна форма. Але перш ніж відповісти на питання, що вона являє собою, слід насамперед з'ясувати сутність форм почуттєвого пізнання.


^ 1.1. Рівні пізнання. Форми почуттєвого і раціонального пізнання


Пізнання являє собою вид духовної діяльності людини, спрямованої на відтворення в суб'єктивній формі світу речей, предметів, станів, процесів явищ тощо, на їх систематизацію і зберігання. Пізнання, а згодом і адаптація людини до навколишнього середовища починається за допомогою органів чуття. Предмети і явища, впливаючи на органи чуття, викликають відчуття. Відчуття – це почуттєвий образ якихось властивостей предметів і явищ, що виникає у людини в результаті дії їх на один з органів чуття. У результаті взаємодії органів чуття і навколишнього світу виявляються загальнобіологічна властивість, характерна для всієї живої матерії – чутливість. Так, саме за допомогою органів чуття (рецепторів) організм встановлює взаємозв'язок з навколишньою дійсністю (рис. 1.2).

Відчуття людини є різноманітними і визначаються тим, які органи чуття беруть участь у їхньому утворенні. Наприклад, такі властивості й характеристики речового світу, як шорсткість або гладкість предмета відбиваються за допомогою дотику. Колірну палітру явищ людина сприймає за допомогою зору, гамму запахів природи – за допомогою нюху, симфонію звуків – за допомогою слуху, солодкість, гіркоту тощо – завдяки смаку. Відчуття дають людині не тільки первинну інформацію про навколишнє середовище, вони виступають для неї невід'ємним джерелом для утворення і повноцінного функціонування інших почуттєвих образів: сприйнять і уявлень.



Предмети і явища





Органи чуття


Відчуття

Чутливість

Сприйняття



Почуттєвий образ властивостей предметів і явищ

Рис. 1.2 ? Формування взаємозв’язку організму із зовнішнім світом


^ Сприйняттям (перцепцією) називається почуттєвий образ предмета або явища у його цілісній визначеності. Будь-яке сприйняття включає безліч різноманітних відчуттів, проте воно не є якоюсь арифметичною сумою даних, отриманих від наших органів чуття. І справді, узявши в руки мобільний телефон, нам на перший погляд здається, що він і є якийсь набір характеристик. Це плоский, гладкий предмет, що світиться, має своєрідну форму, колір, розмір і видає певні звуки. Проте такі ж властивості й характеристики можуть бути притаманні й іншим предметам речового світу, в той же час ми їх чомусь не називаємо телефоном. Отже сприйняття не складається тільки з елементарних відчуттів, воно саме є відчуттям, якому притаманна набагато складніша структура. Ми ж не сприймаємо, наприклад, спочатку цифри, а потім телефон, спочатку чуємо ноти, а потім мелодію. Адже перш за все нами сприймається саме цілісність телефону або мелодії. Більше того, органи чуття, маючи колосальний відбивний банк даних, не використовуються повною мірою сприйняттям. Якщо уважно розглянути умови сприйняття, то ми повинні будемо неодмінно визнати, що завжди сприймаємо лише те, що потрапляє в поле нашого інтересу. У цьому можна легко переконатися на прикладах елементарного сприйняття предметів реальної дійсності. Саме в цьому сенсі сприйняття пов'язане з певною дією людини. Наприклад, сприйняти телефон – це означає використовувати можливість поговорити за його допомогою з певним абонентом; сприйняти включений персональний комп'ютер – це означає приготуватися до початку або до завершення якої-небудь невідкладної програми; сприйняти телескоп – це означає приготуватися подивитися у нескінченний зоряний світ.

Таким чином, сприйняття у людини включає усвідомлення предмета з урахуванням її попереднього досвіду. А якщо ми визнали, що сприйняття виступає якоюсь початковою точкою для нашого пізнання навколишньої дійсності, то повинні визнати й те, що воно одночасно являє собою інструментарій нашого на неї впливу чи певної дії.

Найбільш характерними і важливими особливостями сприйняття виступають: наочність, цілісність, структурність, константність (мається на увазі відносна постійність), свідомість та інші риси. На основі сприйняття виникають уявлення (рис.1.3).


Попередній досвід дією


Зв’язок з дією




Наочність

Цілісність

Структурність

Константність

Свідомість







Рис.1.3 ? Сприйняття як джерело уявлення


Уявлення – це узагальнений почуттєво-наочний образ предметів і явищ, що впливали на органи чуття людини десь у минулому, але не сприймаються безпосередньо в даний момент. Уявлення являє собою своєрідну згадку про колишнє сприйняття, в основі якої лежить попередній індивідуальний почуттєвий досвід людини. Виходячи з цього положення, можна констатувати той очевидний факт, що людина, яка ніколи не бачила конкретного предмета, цілком природно, ніколи не зможе його представити у своєрідній сукупності його властивостей та унікальній, тільки йому властивій структурі.

Уявлення є вищою формою психічної діяльності людини, ніж відчуття і сприйняття. У них ми виявляємо елементи узагальнення предметів і явищ, які сприймалися, не тільки одночасно, але й у різних просторово-часових координатах. І хоча ми в уявленні відстежуємо елементи узагальнення, проте все-таки вони являють собою образи, які не розкривають внутрішні (іманентні) характеристики, взаємозв’язки і взаємодії предметів і явищ. Як би ми не намагалися, наприклад, уявити «нескінченність», вона у нас завжди буде образна конкретною скінченністю. Як би ми не намагалися, наприклад, уявити «точку» в космічному просторі і навіть всі «крапки над і», вона у нас завжди буде образно конкретною.

Отже уявлення завжди даються нам у вигляді своєрідної образної картинки, почуттєво-наочного образу, в якому узагальнення і абстрагування не зачіпає, а вірніше не відображає сутнісних сторін і зв'язків світу предметів і явищ. Це звичайно розпливчатий, усереднений, нечіткий образ предметів, але, проте, в ньому здійснюється елементарне узагальнення з виокремленням деяких загальних ознак і з одночасним відкиданням неістотних, другорядних, нехарактерних для даного явища властивостей.

Підводячи підсумки короткого огляду форм почуттєвого пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення), відзначимо характерні риси, властиві цим формам пізнання і перетворення дійсності (рис. 1.4). Це, перш за все:

безпосередність, тобто невіддільність суб'єкта, який пізнає, від предмету пізнання;

наочність або образність;

конкретність, тобто одиничність;

суб'єктивність, тобто вони суть надбання одного суб'єкта, що має індивідуальні антропологічні особливості сприйняття і психіки, і зокрема його минулого особистого досвіду;

пасивність віддзеркалення дійсності, тобто індивідуум отримує почуттєву інформацію незалежно від своїх бажань, бо вона являє собою його генетичну спадщину;

необов'язковість зв'язку форм почуттєвого пізнання з мовою і мовленням.


Форми почуттєвого пізнання






Відчуття

Сприйняття

Уявлення





Властивості



Безпосередність

Наочність

Конкретність

Суб’єктивність

Пасивність



Необов’язковість зв’язку з мовою і мовленням

Рис. 1.4 ? Форми почуттєвого пізнання та їх властивості


Якою б значною не була роль почуттєвих форм пізнання, (адже вони є первинною, вихідною позицією в пізнанні), проте завдання пізнання полягає в тому, щоб виявити загальне, необхідне, істотне у світі предметів і явищ. Ця мета досягається на другому, більш високому рівні пізнання – на рівні мислення. Цей рівень називається також раціональним пізнанням (від лат. ratio – розум). Мислення виникає на підставі даних почуттєвого пізнання, без яких наше міркування залишається позбавленим будь-якого змістовного сенсу. Якщо уважно проаналізувати перехід від почуттєвого до раціонального пізнання, то ми відзначимо, як почуттєві дані фіксуються у словах і словосполученнях. Саме в цей момент відбувається трансформація почуттєвих даних, тобто їх перетворення, яке можна назвати усвідомленням цих даних людиною. Наприклад, отримавши певний почуттєвий образ, людина повідомляє у словесній формі подібним до себе: «магніт», або «трансформатор», або «красивий захід». Тим самим людина усвідомлює своє сприйняття, а це означає, що вона підводить конкретний предмет або явище, які сприймаються нею, під загальне знання про всі подібні предмети і явища певного класу.

Таким чином, почуттєві форми пізнання немов би «делегують» матеріал для мислення, яке, у свою чергу, активно переробляє цей матеріал і трансформує його в досвід людської діяльності.

Раціональне пізнання якнайповніше і найбільш адекватно відображає дійсність у мисленні. ^ Мислення являє собою здійснюваний у процесі практики цілеспрямований, усвідомлений процес узагальненого і опосередкованого віддзеркалення дійсності. У цьому процесі людина на основі почуттєвих даних розкриває закономірні зв'язки, які вона фіксує в таких формах, як поняття, думка, висновок, теорія (рис. 1.5).


Зовнішній світ


Почуттєве пізнання







Раціональне пізнання





Поняття

Думка

Висновок

Теорія



Рис.1.5 ? Зв’язок почуттєвих форм пізнання і мислення


Слід зазначити, що вони є особливими, необхідними мовними формами виразу людських знань. Це пояснюється тим, що саме за допомогою мовних виразів, які є матеріальною оболонкою думки, людина об'єктивує свою думку. Проте головне в цьому процесі полягає в тому, що вона може за допомогою цих же мовних форм зафіксувати, зберегти і передати свої думки іншим людям для можливості взаємного розуміння один одного в суспільстві. Тому ми з необхідністю визнаємо, що мова є основним засобом формування думок, засобом їх вираження і передачі.

Мова може бути природною (звичайна, розмовна мова) або штучною (специфічна мова символів математики, фізики чи хімії, мова нот, мова символічної логіки тощо). Тут слід особливо виділити ту обставину, що мислення і мова є не чисто природними властивостями людини, а виробленою упродовж тривалого історичного розвитку функцією наочно-практичної діяльності соціального суб'єкта, суспільства в процесі духовної діяльності й спілкування, ідеальною їх формою.

У той час як почуттєві образи постійно несуть на собі відбиток суб'єктивності за своїм змістом та існуванням, думки, будучи матеріалізованими, у словах втрачають цю суб'єктивність за змістом. Так, думки якогось Петренка, за великим рахунком, більше належать соціуму, ніж йому самому, бо він увібрав культуру середовища, в якому протікала вся його життєдіяльність до теперішнього часу. Якщо він спожив слово, наприклад «мінерал», то зрозуміло, що при цьому йдеться про певного представника класу природних неорганічних хімічних речовин, що входять до складу земної кори. Це знання не обтяжене ніякими подробицями і частковостями суб'єктивного почуттєвого образу мінералу.

Характерною особливістю мислення є також і те, що воно є пізнанням світу в абстракціях. ^ Абстрагування – це процес позбавлення від випадкового, неістотного, другорядного і одночасне виділення необхідного, атрибутивного, загального, істотного. Наприклад, загальна ідея «аудиторії» – ідея абстрактна, адже в дійсності ми завжди бачимо ту або іншу конкретну аудиторію: певного розміру, з характерною матеріально-просторовою організацією та унікальним інтер'єром. Абстрактна ж ідея припускає лише загальні найбільш характерні особливості подібних соціально-просторових структур і організацій, призначених для виконання певних функцій. Отримуючи з почуттєвого досвіду знання про предмети і явища навколишнього середовища, ми виявляємо, що в одних властивостях вони є схожими і навіть тотожними, тоді як в інших розрізняються, а деколи і взагалі виступають абсолютно протилежними.

Ми часто не помічаємо, як мимоволі порівнюємо ці предмети і об'єднуємо їх у класи на підставі якихось певних властивостей, які уявляються нам істотними для практичної діяльності або для розвитку якоїсь теорії. Розрізняють абстракцію просто як звичайну (тривіальну) ідею і суть – ідею, якій притаманна реальність. Наприклад, поняття наднаціональна суть, або справедливість являють собою ідеал, що реально існує в душі кожної без винятку людини.

Таким чином, абстрактне – це щось ізольоване і таке, що розглядається окремо як певна цілісність. Абстракції являють собою скорочення, своєрідні інформаційні ущільнення, в яких ми охоплюємо, згідно з їх загальними ознаками, безліч самих різних почуттєво сприйманих речей, які оточують нас і які потрапляють у формат наших потреб та інтересів.

У результаті абстрагування окремих властивостей предметів і явищ утворюються поняття, тобто загальні знання про деякі класи однорідних предметів і явищ. На підставі вищесказаного положення ми можемо виділити ще одну особливість мислення. Вона полягає в тому, що мислення має узагальнений характер віддзеркалення дійсності. Це означає, що на раціональному рівні пізнання всяке окреме може бути пізнане тільки виключно на основі загального, тобто вже виділених сутнісних сторін конкретного класу предметів і явищ. Так, можна сказати що-небудь про конкретну ГЕС тільки на підставі знання про загальні характерні ознаки всіх видів електростанцій взагалі та всіх гідроелектростанцій зокрема.

Характерною особливістю мислення є також те, що воно являє собою опосередковане пізнання. Це означає, що людина за допомогою мислення отримує можливість пізнавати те, що неможливо безпосередньо сприймати. Більше того, вона може пізнавати і те, що ніколи не попадало в безпосереднє поле її індивідуального сприйняття. Левову частку інформації про світ речей і явищ людина отримує з банку даних і знань за допомогою висновків. Розглянемо це на простому прикладі. Відомо, що:

1) коло не може перетинатися прямою лінією більш ніж у двох точках;

2) еліпс не може перетинатися прямою лінією більш ніж у двох точках;

3) парабола не може перетинатися прямою лінією більш ніж у двох точках;

4) гіпербола не може перетинатися прямою лінією більш ніж у двох точках;

5) коло, еліпс, парабола і гіпербола всі є різними видами конічних перетинів.

Зіставляючи ці знання, ми можемо дійти висновку, що конічні перетини не можуть перетинатися прямою лінією більш ніж у двох точках.

Або наведемо інший приклад. Якщо ми знаємо, що дана речовина – натрій, і що спектр його розжареної пари дає яскраву жовту лінію, то, спостерігаючи за спектром розжареної пари невідомої нам речовини, спектр якої не дає яскравої жовтої лінії, ми дійдемо висновку, що досліджувана речовина не є натрієм.

Процес пізнання на рівні мислення має ще одну особливість, яка виявляється у свідомій цілепокладальній, креативній діяльності людини. Якщо на рівні почуттєвого пізнання ми крім свого бажання чуємо якусь приємну або неприємну мелодію, бачимо промені сонця, що сходить, або вдихаємо який-небудь запах, то на рівні мислення ми в змозі блокувати процес пізнання. Іншими словами, ми можемо у будь-який момент припинити вирішення якогось питання або взагалі, як мовиться, не бачити проблему і навіть не бачити сенсу в її постановці й взагалі не думати про неї.

Таким чином, наочно властивості раціонального пізнання можна навести за допомогою схеми, наведеної на рис 1.6.




Рис.1.6 ? Основні властивості раціонального пізнання


Її аналіз дозволяє дійти висновку, що характерними ознаками раціонального пізнання слід вважати його: абстрактність, нерозривність зв'язку з мовою і мовленням, узагальненість характеру віддзеркалення, опосередкоіваність, свідомість цілепокладеної діяльності


^ 1.2. Поняття про логічну форму


Як і все у світі, мислення має свій зміст і форму. Якому-небудь вислову або будь-якому ряду зв'язаних між собою думок притаманна, окрім унікального змісту, також конкретна, своєрідна форма самого вислову. Розглянемо три вислови: «Професор В.Л. Кирпичов був засновником Харківського технологічного інституту», «Микола Амосов був видатним ученим і хірургом двадцятого сторіччя» і «Харків був столицею України». Ми помічаємо, що у всіх цих думках йдеться про різні предмети: у першому – про професора В.Л.Кирпичова, в другому – про Миколу Амосова і в третьому – про місто Харків. У всіх цих трьох висловленнях йдеться про різні властивості самих предметів: про засновника В.Л.Кирпичова, про видатного ученого і хірурга, про столицю. Легко відмітити, що у всіх цих висловах зміст думок відрізняється один від одного, тобто змістовно вони є різними між собою.

Проте не зважаючи на те, що у всіх цих висловах йшлося про різне, все таки для всіх їх характерною є одна спільна загальна особливість. У першому, другому і третьому вислові думка відстежує приналежність предмету певної властивості. Так, властивість засновника інституту належала В.Л.Кирпичову, такою ж мірою властивість великого ученого і хірурга належала Миколі Амосову і, нарешті, властивість „столичності” належала місту Харкову.

Що ми тут помітили принципове, загальне, що об'єднує всі ці вислови? Безумовно, цією єдиною властивістю є можливість бути, яка об'єктивувалася за допомогою слова «був». Отже слово «був» в цьому конкретному випадку показує, що всім трьом вищезгаданим висловам притаманний один і той же спосіб зв'язку мислимих частин змісту, тобто логічна форма зв'язку. Форма думки – це її структура, тобто те спільне, яке є притаманним різним за змістом думкам (рис.1.7).




Рис. 1.7 ? Логічна форма думки в розглянутих вище висловах


Саме тому, що логічні форми мислення виявляються спільними і загальними для мислення в самих різних галузях знання, форми ці вивчаються не окремими науками, а особливою наукою, ім'я якої – логіка. Іноді її називають формальною логікою з тієї причини, що вона вивчає логічні форми мислення. І як би не відрізнялися науки одна від одної своєю тематикою і предметом дослідження, мислення, за допомогою якого ці науки вирішують кожна свої конкретні проблеми чи специфічні завдання, завжди підкоряється законам і правилам логіки.

Знання законів, принципів і прийомів логіки і дає людині можливість усвідомлено підходити до процесу мислення, сприяє підвищенню її культури пізнання. Знання законів логіки допомагає також спростовувати помилкові положення, з якими доводиться зустрічатися в різного роду спорах, наукових дискусіях і навіть в елементарній, повсякденній полеміці. Знання логічних форм допомагає людині уникати неясності, непослідовності і суперечності в міркуваннях, а також розкривати помилки і контролювати власну думку в процесі отримання вивідного знання, особливо в процесі логічного доведення чи спростування (рис. 1.8).




^

Рис.1.8 ? Роль знання людиною законів логіки



Історія науки надзвичайно багата прикладами, коли невірні результати отримувались саме внаслідок того, що припускалися логічні помилки в процесі доказу того чи іншого теоретичного положення. Досить послатися на приклад доказу постулату Евкліда про паралельні прямі. У чому полягала помилка математиків? Їхні зусилля були зосереджені на тому, щоб довести постулат про паралельні прямі, не вдаючись до інших доведених положень, в яких прямо або побічно використовувався цей постулат. Хід доказу був вельми простий. З «Початків» Евкліда виключалися ті положення, в яких прямо або побічно (тобто через інші положення) використовувався постулат про паралельні прямі, і на підставі положень, що залишилися, вони намагалися довести його. Безумовно, такі докази були помилковими, і найчастіше помилка була логічною. Вона полягала в тому, що в тій або іншій частині доказу використовувалася посилка, рівнозначна тому постулату, який потрібно було довести. Цей приклад свідчить, що недотримання основних принципів логіки приводить, як наслідок, до невірних результатів у ході доказу тих чи інших положень.

У чому полягає головне завдання логіки як науки? Домінуючою проблемою в логіці є завдання вивчення форм мислення і з'ясування правил, принципів і законів, яких мислення має дотримуватись у процесі свого застосування цих форм.

Логіка вивчає різні форми прояву думки (рис.1.9):

- поняття – думки про класи предметів, при цьому логіка з'ясовує правила, якими мислення керується при визначенні понять і при їх класифікації;

- судження – думки чи твердження або заперечення чого-небудь про що-небудь, при цьому логіка з'ясовує правила і принципи зіставлення думок, коли вирішуються питання про їх сумісність або несумісність;

- висновки – уявні переходи від одних суджень чи думок до інших в процесі доказу або спростування, при цьому логіка класифікує різні види висновку, з'ясовує будову правильних висновків, вивчає будову доказів, класифікує різні види доказів, досліджує передумови і будову вживаних в науках методів наукового мислення.




^

Рис.1.9 ? Форми прояву думки і роль логіки в них



Слід підкреслити, що правила і принципи зв'язку думок у міркуваннях є одними і тими ж, незалежно від того, чи будуть це думки про соціальні явища, про фізичні або механічні процеси або про природні явища. Як приклад, проаналізуємо два таких простих міркування.

Перший приклад. Кожна озерна риба буває або коропом, або карасем, або лином, або в'юном.

Дана озерна риба – лин.

Отже дана риба не є ні коропом, ні карасем, ні в'юном.

Інший приклад:

До тригонометричних функцій відносять або синус, або косинус, або тангенс, або котангенс.

Дана тригонометрична функція є синусом.

Отже дана тригонометрична функція не є ні косинусом, ні тангенсом, ні котангенсом.

Як бачимо, в цих міркуваннях зміст є явно різним, проте їхня логічна структура є схожою. Цю логічна структура можна виразити наступною формулою:

А є або В, або C, або D, або Е.

А є D.

Отже А не є ні В, ні C, ні Е.

У даній формулі під символами А, В, C, D, і Е маються на увазі не конкретні предмети і не конкретні думки про них, а відношення думок взагалі, позбавлені своєї конкретності. Логічна форма у даному випадку зафіксувала те спільне, що лежить в основі зв'язків між думками в розглянутих вище міркуваннях, в яких відбилися реальні відносини речей.

Ці приклади зі всією ясністю і очевидністю доводять те, що вже було сказане вище, а саме, що одні й ті ж логічні форми і одні й ті ж логічні дії або операції зустрічаються в самих різних науках, які охоплюють самий різний зміст. У кожній з розумових форм мислення відображає дійсність в різних поняттях, думках і безлічі типів висновків. Всі вони і загалом, і їх конкретні види складають у кожному конкретному випадку предмет логіки.

Логічна форма і являє собою власне предмет вивчення логіки як теоретичної науки про коректні форми людського мислення.


^ 1.3. Закони мислення


Важливою складовою предмету вивчення логіки як науки про правильне мислення є також закони мислення.

Законом мислення називається істотний, необхідний і загальний зв'язок явищ, відтворюваний у процесі розумової діяльності людини. Закони мислення сформувалися спонтанно в процесі розвитку мислення, функцією якого було людського пізнання з метою оптимальної адаптації людини до навколишнього світу. Ці закони мають об’єктивний характер також в тому сенсі, що їх дотримання являє собою необхідну умову пізнання і нормального вербального спілкування між людьми. При цьому мимоволі виникає питання, як співвідносяться між собою закони логіки і закони інших наук.

Закони логіки, як і закони інших наук, мають, як вже наголошувалося вище, об'єктивний характер, тобто вони не створюються за волею і бажанням людей, а виступають віддзеркаленням дійсності.

З одного боку, закони логіки, як і закони інших спеціальних наук, використовуються людиною у її свідомій, цілепокладальній, креативній практичній діяльності, в них відбиваються певні істотні відносини і зв'язки між предметами і явищами об'єктивної дійсності.

З іншого ж боку, закони логіки істотно відрізняються від законів інших спеціальних наук. Відзначимо лише декілька характерних відмінних рис. Ми знаємо, що кожна наука має певну сферу дослідження, а оскільки це так, то закони будь-якої науки діють лише в конкретному, обмеженому форматі (фреймі) знань, що відображає дійсність. Наприклад, закони астрофізики, що відносяться до небесних тіл і всесвіту в цілому, не управляють розвитком соціуму, в свою чергу, закони нейрофізіології «не працюють» в телемеханіці. І такі приклади можна продовжувати.

Характерна ж відмінна ж риса законів логіки полягає в тому, що вони мають дуже широку сферу застосування. Якщо уважно проаналізувати процес пізнання як такий, то з повною ясністю можна констатувати, що прийоми і способи отримання вивідного знання неухильно дотримуються в будь-якій науці, будь то математика чи механіка, фізика чи хімія, техніка чи технологія, філософія чи психологія, екологія чи соціологія, педагогіка чи яка-небудь інша наука. Такий масштаб застосовності законів логіки детермінується тим, що вони відображають такі поширені властивості, зв'язки і відносини між предметами матеріального світу, які попросту не мають виключення. Візьмемо, наприклад, будь-який якісно визначений предмет дійсності в умовах відвернення його від просторово-часового розвитку. Ми завжди встановимо, що такі-то ознаки йому належать, а такі-то не належать; що одночасно та чи інша властивість або ознака не можуть одночасно належати і не належати одному і тому ж предмету.

Історія науки і техніки знає безліч випадків, коли інтуїтивно, а деколи і фантастично бездоганні міркування, які грунтувались на законах логіки, ставали вихідною позицією багатьох оригінальних поглядів, теорій чи винаходів. Досить згадати відомий закон достатньої підстави Лейбніца. Багато учених і сьогодні використовують його як базис для наукових гіпотез. Так, Б. Рассел часто посилається на цей закон, доводячи і ілюструючи прикладами тезу про те, що всі дійсні пропозиції, посилки, думки повинні бути аналітичними.

Або монадологічна сентенція Лейбніца стосовно того, що в кожній індивідуальній субстанції (монаді) відображений увесь світ. Її можна осмислити лише на рівні категоріального розуміння, удавшись до сучасної семантики можливих світів.

Процес інтенсивної логізації, формалізації все більше стає характерною особливістю сучасної науки. Треба відзначити, що формалізація як метод не є якимось вираженням скрупульозних амбіцій чи протиставленням точній думці. Це попросту необхідна потреба іманентної логіки розвитку наукового пізнання, так само як і сама тотальна логізація виступає свідченням комплексного характеру природничонаукової філософської проблематики.

Виняткового значення в епоху комп'ютеризації суспільства набувають наукові дослідження в галузі еротетичної (запитувально-відповідальний логічний комплекс) логіки. Можна було б посилатися на безліч прикладів і показати логічне пояснення в системах модальної логіки таких категорій, як сутність, можливість, вірогідність, необхідність та ін., і одночасно продемонструвати їх методологічний і світоглядний потенціал в сучасному пізнанні. Всі ці приклади могли б аподиктично підтвердити думку про те, що наявність численних систем логіки дозволяє успішно вирішувати природничонаукові проблеми там, де природній мові вони не під силу.

Більше того, такі логічні системи дозволяють точно сформулювати мовою логіки проблеми, що викликаються до життя інколи парадоксальним переплетенням соціальних, природничонаукових і філософських уявлень. Слід додати, що поява таких проблем за відсутності належного апарату їх розв’язання стимулює подальший розвиток самої логіки, породжує появу все нових і нових її напрямків.

З погляду прагматичного значення логіки можна однозначно відзначити, що вивчення логіки надає велику допомогу в успішному оволодінні людиною будь-яким новим знанням в самих різних галузях. Саме логіка сприяє найкоротшому шляху і глибокому розумінню студентами змісту навчального матеріалу, їхній успішній підготовці до семінару, розв’язанню складних задач, формуванню уміння чіткого і послідовного викладу своїх думок, обгрунтованості міркувань. Звичайно, людина може керуватись в своєму мисленні логічними законами, не усвідомлюючи їх, більше того, навіть взагалі не знаючи про їх існування. Проте стихійна форма застосування логічних законів обмежена досить вузькими межами (у цьому студенти переконуються після вивчення навчального курсу логіки). Стихійність застосування логічних законів помітно втрачає свою ефективність у тих випадках, коли людина ставить перед собою завдання великого теоретичного і практичного значення, розв’язання яких розвиває в неї інтелектуальний потенціал особистості. У таких випадках тільки глибоке знання і свідоме застосування логічних законів здатне ефективно вирішувати подібні завдання. Воно дисциплінує мислення, підвищує культуру мислення людини, забезпечує формування і розвиток культури і логіки її практичної професійної діяльності.

Таким чином, знання і творче застосування принципів і законів сучасної логіки для аналізу складних гуманітарних, природничонаукових та інженерних проблем повинно бути своєрідним категоричним імперативом (зобов’язаністю), атрибутом загальної і професійної культури сучасної гуманітарної і технічної інтелігенції, еліти двадцять першого сторіччя.

Саме це знання і плідне використання може реально сприяти подоланню нашого істотного технологічного відставання від провідних економічно розвинених країн світу, забезпечити належний рівень конкурентоспроможності національної економіки України, її сталий розвиток і зростання добробуту народу.






Схожі:

Теоретичні питання логіки iconЧастина друга прикладні питання логіки
Гносеологічний аспект розуміння логіки, або “логіка знання”, необхідний зв’язок понять, за допомогою якого, згідно з Платоном, здійснюється...
Теоретичні питання логіки iconПрограма курсу " Некласична логіка" (для студентів факультету гуманітарних наук)
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Теоретичні питання логіки iconПрограма курсу " Некласична логіка" (для студентів факультету гуманітарних наук)
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Теоретичні питання логіки iconТема Модальна логіка предикатів (6 год.) Тема 5
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Теоретичні питання логіки icon1. Властивості логічних систем лекція (4 год.)
Розглядаються засадничі поняття семантики можливих світів. Аналізуються світоглядні засади та базові властивості основних систем...
Теоретичні питання логіки iconТема: Предмет І значення логіки
Співвідношення традиційної логіки га логіки сучасної. Співвідношення понять "традиційна логіка", ''сучасна логіка", "сучасна ло­гіка",...
Теоретичні питання логіки iconЗмістовно-діяльнісна структура модулів навчальної дисципліни «Логіка (загальна та юридична)»
Предмет юридичної логіки. Історичні етапи розвитку логіки. Основні закони юридичного мислення
Теоретичні питання логіки iconЗатверджую
Теоретичні погляди на питання розвитку мовленнєвої функції у дітей дошкільного віку. Теоретичні та практичні задачі логопедії, їх...
Теоретичні питання логіки iconПитання до заліку та екзамену з курсу «Сучасний бальний танець» Теоретичні питання
Розвиток нового напрямку в танцювальній музиці – джаз, та його вплив на подальший розвиток танцювальної культури ХХ ст
Теоретичні питання логіки iconА. Los, O. A. Obukhova
У навчальному посібнику викладений матеріал для самостійної підготовки студентів до практичних занять з фізіології з розділу “Фізіологія...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи