Розділ сьомий icon

Розділ сьомий




Скачати 256.71 Kb.
НазваРозділ сьомий
Дата28.07.2012
Розмір256.71 Kb.
ТипДокументи

Розділ сьомий

УМОВИВІД



Загальна характеристика умовиводів. Умовивід як форми мислення. Структура умовиводу. Види умовиводів. Індуктивні умовиводи. Повна індукція. Неповна індукція і її види. Індукція через просте перерахування

і наукова індукція. Метод єдиної схожості. Метод єдиної відмінності. Поєднаний метод схожості і відмінності. Метод супровідних змін.

Метод залишків. Поняття аналогії.


Одне з головних завдань логіки полягає в аналізі певних стандартів коректності наших міркувань. Однак і самі наші міркування вимагають аналізу на предмет їхньої структури: судження, поняття. Про те, як формується експлікація понять, ми докладно говорили в попередніх темах. Тут же важливо нагадати, що саме поняття створюють основу, базис процесів міркування. А оскільки мислення людини за своєю сутністю є понятійним, то це створює людині можливість для постійної логічної конструкції і реконструкції її думок. У процесі мислення ми встановлюємо відносно стійкий зв'язок між поняттями й забезпечуємо певну послідовність суджень, саме вони й відображують зміст наших міркувань.

Зв'язок між поняттями й судженнями може бути названий логічним слідуванням (тобто таким, що йде слідом) або виводимістю (виводити із чогось). Інакше кажучи, жодне міркування не може бути підсумковим і достовірним поза посиланням на інші судження. І ще одне зауваження. Здобуваючи щоразу нові судження, ми користуємося винятково власним розумом, не спираючись на будь-який авторитет. Такий вид діяльності людського мислення називається умовиводом: ми здобуваємо, виводимо своїм розумом нове знання.


^ 7.1. Загальна характеристика умовиводів. Умовивід як форми мислення


Умовивід(розумозаключення) це логічна послідовність суджень, в якій останнє судження виводиться з попередніх. Можна дати й розгорнуту дефініцію. Умовивід – це форма мислення, або логічна операція, за допомогою якої з одного або декількох суджень, що відображають властивості, зв'язки й відносини предметів об'єктивного світу, виводиться нове судження.

Якщо судження і поняття – форми наших думок, то умовивід - це структура мислення, своєрідна технологія мислення, в якій відображається зв'язок окремих думок. Умовивід - це логічний процес, логічна дія над окремими думками.

Умовиводом буде, наприклад, проста логічна операція:

Всі сталі, що мають більше 10% легуючих елементів - високолеговані.

^ Цей зразок сталі, має більше 25% легуючих елементів.

Отже цей зразок сталі - високолегований.

Або інший приклад:

Всі європейські держави прагнуть до мирного співіснування.

^ Україна - європейська держава

Отже Україна прагне до мирного співіснування.

Для того щоб перевірити істинність висновку «цей зразок сталі - високолегований», немає потреби звертатися до безпосереднього досвіду, тобто виплавляти сталь. Висновок про зразок високолегованої сталі з повною вірогідністю можна отримати за допомогою умовиводу, ґрунтуючись на істинності суджень, які долучаються у його структуру й неодмінно дотримуючись при цьому правил виведення нового знання.

Таким чином, умовивід є своєрідний витяг, синтез нової істини з істин, визнаних раніше й уже відомих. Однак умовивід не просто приєднує нову істину до істин раніше відомих. Наш висновок робиться з засновків як думка, що іманентно пов'язана із засновками необхідним логічним зв'язком.

^ Зв'язок - це поєднання окремих суджень між собою за допомогою основних законів логіки. Прослідкуємо вимоги основних законів логіки щодо виведення нового знання, яке дістають внаслідок осмислення певної системи вихідних суджень. Так,

  1. висновок (логічний наслідок) буде істинним тільки тоді, коли він матиме достатню підставу в істинності засновків і в коректності логічного ходу умовиводу;

  2. висновок буде істинним, якщо він буде спиратися на закон суперечності, а це значить, що, погодившись з істинністю засновків, ми повинні погодиться і з істинністю нового знання у висновку;

  3. висновок буде істинним, якщо він буде підпорядкованим закону виключеного третього, відповідно до якого вирішення будь-якого питання чи то проблеми повинне доводитись до певного твердження або заперечення, і між твердженням і запереченням не повинне бути нічого третього, що могло б «зняти напруження», тобто зняти актуальну суперечність між двома конкретними висловами. Якщо ж про предмет чи явище неможливо сформулювати чітку думку, в якій він має конкретну ознаку, і разом з тим не можна заперечувати наявність цієї ознаки в предмета або явища, то слід уточнити поняття так, щоб максимально забезпечити вирішення питання, проблеми про наявність або відсутність ознаки в тому або іншому конкретному випадку;

  4. висновок буде істинним, якщо він буде спиратися на закон тотожності відповідно до якого, кожна думка, що зустрічається в конкретному міркуванні, при повторенні повинна зберігати тотожність відносно свого змісту. Іншими словами, висновок, виведений із засновків, не може бути істинним, якщо терміни, які з’являються в умовиводі кожний двічі, мисляться не в тотожному змісті.

Таким чином, без чотирьох вищезгаданих логічних законів не може бути й мови про логічний зв'язок між засновками й висновком в будь-якому умовиводі. А якщо так, то принципово неможливо здобути нове знання, порушуючи принципи цих законів і правила побудови умовиводів.

Отже умовивід - це процес мислення, що складається з певної системи послідовно зв'язаних між собою суджень. Онтологічною підставою його є необхідні зв'язки й відношення речей і явищ об'єктивної дійсності. У гносеологічному відношенні умовивід являє собою певний етап результату практичної діяльності людини й одночасно засобом пізнання дійсності, наслідком осмислення її багатоякісності.

Відомо, що кожна річ, явище, а відповідно й думка мають свою структуру. Природно, що й умовивід як форма мислення не є винятком.


^ 7.2. Структура умовиводу. Види умовиводів


Структура всякого умовиводу містить у собі засновки, висновок і логічний зв'язок між засновками й висновком. У наведених вище прикладах два перших судження, що розташовані над горизонтальною лінією, є засновки. Засновки - це судження, з яких виводиться нове, останнє судження. Судження, що виводиться з попередніх суджень, називається висновком (логічним наслідком).Інколи ці знання називають дискурсивними (лат.discursus розумувати, міркувати), тобто знання здобуті з допомогою виводу на основі уже готових, зафіксованих у судженнях, перевірених досвідом життя знань.

Якщо перші два елементи умовиводу можуть явно фігурувати в нашій мові, то третій елемент у мові не завжди явно виражається, але функціонально його сила досить помітна, тому що він з'єднує в мисленні всі судження умовиводу в цілісну єдину логічну систему. Третій елемент умовиводу в його зовнішній структурі представлений звичайно словами «отже», «тому», «значить», «тому що», «тому що» та ін. Ці слова вказують на наявність логічного зв'язку між судженнями у структурі умовиводу. Слова «отже», «значить» і т.п. є знаками, що сигналізують про наявність у тексті або мові умовиводу. Будь-який умовивід можна подати у вигляді послідовності суджень:

А12, ..., Ап, В,

де А12, ..., Ап – засновок ( вихідне знання) умовиводу, а В – його висновок. Для слова «виводяться» логіки ввели спеціальний знак «├ », що позначає відношення логічної виводимості. Використовуючи цей знак, представимо структура умовиводу в такий спосіб:

А12, ..., АпВ.

Тепер у цьому записі ми бачимо чітке відношення суджень А12, ..., Аn до судження В.

За характером спрямованості процесу здобування нового знання умовиводи діляться на дедуктивні, індуктивні й традуктивні (за аналогією)

У дедуктивних умовиводах типовим є підведення часткового випадку під загальне правило або виведення із загального правила наслідку відносно часткового випадку. Тому висновки дедуктивного виводу мають достовірний і необхідний характер.

Наприклад, у дедуктивному умовиводі

Всі, хто вивчає логіку, підвищують рівень культури свого мислення
Володимир Задорожний вивчає логіку
^

Отже, Володимир Задорожний підвищує рівень культури свого мислення


ми бачимо, що висновок йде від знання певного ступеня спільності до нового знання, меншого ступеня спільності, тобто до знання про окремого представника даного співтовариства людей.

В індуктивних умовиводах висновок йде від знання певного ступеня спільності до нового знання, більшого ступеня спільності. Наприклад,

Гіпербола не може перетинатися прямою лінією більше ніж у двох точках.

Парабола не може перетинатися прямою лінією більше ніж у двох точках.

Коло не може перетинатися прямою лінією більше ніж у двох точках

Еліпс не може перетинатися прямою лінією більше ніж у двох точках

Коло, еліпс, парабола й гіпербола - це всі види конічних перетинів, які ми знаємо

Отже, жодне з конічних перетинів не може перетинатися прямою лінією більш ніж у двох точках.


Тут ми бачимо, що висновок йде від знання певного ступеня спільності (тобто від знання про особливі види конічних перетинів) до нового знання, більшого ступеня спільності (тобто до знання про весь клас конічних перетинів).

У традуктивних умовиводах (за аналогією) висновок йде від знання певного ступеня спільності до нового знання того ж ступеня спільності.
Наприклад, у традуктивному умовиводі

А більше В

В більше С

А більше С

За кількістю засновків умовиводи діляться на безпосередні й опосередковані. Безпосереднім умовиводом називається такий умовивід, в якого висновок робиться тільки з одного засновку. Приклад безпосереднього умовиводу: «Всі речовини мають певний агрегатний стан; отже жодна речовина не може не мати свого агрегатного стану».

^ Опосередкованим умовиводом називається такий умовивід, в якого висновок робиться з двох і більше засновків. Наприклад:

Всі токсичні сполуки небезпечні;

ртуть - токсична сполука;

отже, ртуть небезпечна.

За сполукою умовиводи діляться на складні й прості.^ Простим умовиводо називається умовивід, що не розкладається на інші, більше прості умовиводи. Складним називається такий умовивід, що складається з декількох простих умовиводів. Розглянемо такий умовивід:

I. Всі закони природознавства мають об'єктивний характер за змістом

^ Всі закони механіки - закони природознавства

Отже всі закони механіки мають об'єктивний характер

П. Всі закони механіки мають об'єктивний характер

^ Всі закони мікросвіту - закони квантової механіки.

Отже всі закони мікросвіту мають об'єктивний характер.

Це умовивід — складний, тому що в його сполуку входять два простих умовиводи, які позначаються римськими цифрами.

За характером вивідного знання умовиводи діляться на умовиводи ймовірності й умовиводи вірогідності. Умовиводом ймовірності називається такий умовивід, висновок якого дає нам імовірне знання. Приклад умовиводу ймовірності:


Територія США подібна з територією України в багатьох вимірах

У США середньорічні показники температури повітря й кількість атмосферних опадів приблизно такі, як й в Україні.

^ У США більше шестидесяти разів на рік бувають торнадо.

Отже імовірно, що і в Україні можливі настільки часті торнадо.

Такі умовиводи вживаються для обґрунтування ймовірності суджень.


^ Умовиводом вірогідності називається такий умовивід, висновок якого дає нам достовірне знання. Приклад умовиводу вірогідності:

Всі планети Сонячної системи мають орбіту;

^ Меркурій - планета Сонячної системи;

Отже Меркурій має орбіту.

Умовивід вірогідності вживається частіш за все для обґрунтування істинності або хибності суджень. Зазначимо, що для доказу істинності якого-небудь судження досить показати, що воно є висновком з істинних засновків відповідно до правила якого-небудь умовиводу вірогідності.


^ 7.3. Індуктивні умовиводи

У процесі спостереження однотипних природних і соціальних явищ наша увага фіксується на повторюваності в них певних ознак. Стійка повторюваність наводить на думку, що кожна з таких ознак є не одинична, унікальна, індивідуальна, а загальна, властива всім явищам певного класу. Логічний перехід від знання про окремі явища до знання загального відбувається в цьому випадку у формі індуктивного умовиводу, або індукції (від латинського induction — «наведення»).

Індуктивним називається умовивід, в якому на підставі приналежності ознаки окремим предметам або частинам деякого класу роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

Наприклад, з історії науки й культури ми знаємо, що золото було першим металом, відомим людині. На підставі вивчення одиничних ознак цього металу люди зробили індуктивне узагальнення - золото має найкращі для грошового товару фізичні й хімічні властивості.


Схема індуктивного умовиводу має такий вигляд:

1) S1 має ознака Р

S2 має ознака Р

Sm має ознака Р

2) S1 S2— елементи (частини) класу S

Отже, всім предметам класу S властива ознака Р


І дійсно, якби явища природи й суспільства відбувалися безладно, а їхні властивості не повторювалися б, то в предметах і явищах не було нічого такого, що б їх поєднувало. А це значить, що ми були б не в змозі їх узагальнювати. Тому процес пізнання загального можливе лише за умови осягнення одиничного.

Основна функція індуктивних висновків у процесі пізнання - інтегрування (лат. integrare відновлювати, заповнювати, поєднувати частини в одне ціле), тобто одержання загальних суджень. Ці узагальнення можуть мати різний характер - від найпростіших узагальнень, які зустрічаються в нашій повсякденній практиці, до емпіричних узагальнень у конкретній науці або універсальних судженнях, що лежать в площині загальних законів. Тут досить послатися на досягнення в галузі фізики, (електрика, магнетизм, оптика), які були відкриті за допомогою індуктивного узагальнення емпіричних даних.

Узагальнюючи вищевикладене, ми аподиктично дійдемо висновку, що для здійснення коректного індуктивного умовиводу необхідні:

по-перше, судження, що містять знання про одиничні предмети, їхні властивості або окремі частини загального класу;

по-друге, необхідне знання, що всі перераховані предмети належать до певного класу або, що всі перераховані види є видами одного класу;

по-третє, достовірні знання того, чи вичерпують перераховані предмети весь цей клас чи вони є тільки розрізненими елементами цього класу;

по-четверте, у коректній індукції категорично потрібно, щоб у засновках не зустрілося жодного суперечного випадку, тобто щоб у всіх досліджених предметів була виявлена якась характерна для всього класу ознака Р.

Залежно від повноти й закінченості емпіричного дослідження розрізняють два види індуктивних умовиводів: повну індукцію і неповну індукцію.


^ 7.4. Повна індукція

Повна індукція — це умовивід, в якому на основі приналежності кожному елементу або кожній частині класу певної ознаки роблять висновок про його приналежність класу в цілому. Наприклад,

Кут, уписаний в коло вище його діаметра, дорівнює половині дуги, на яку він опирається.

Кут, уписаний в коло на його діаметрі, дорівнює половині дуги, на яку він опирається.

Кут, уписаний в коло нижче його діаметра, дорівнює половині дуги, на яку він опирається.

^ Цим вичерпуються всі типи кутів, уписаних в коло.

Отже всякий кут, уписаний в коло, дорівнює половині дуги, на яку він опирається.

Схема умовиводу повної індукції має такий вигляд:

S1 має ознака Р

S2 має ознака Р

і т.д.

Sm має ознака Р

S1 S2... Sm належать класу К і вичерпують його.

Отже всі предмети класу S мають ознаку Р.


Таким чином, загальне судження про деякий клас предметів, одержуване у висновку повної індукції, являє собою не тільки суму знань про всі окремі предмети даного класу, але також загальну характеристику цього класу в цілому. Воно є своєрідним синтезом, своєрідною амальгамою всіх окремих знань, представлених у засновках.

Однієї з найважливіших особливостей повної індукції є вірогідність її висновків, завдяки чому вона застосовується в багатьох самих строгих доказах, тому що, даючи узагальнюючий висновок про всі однорідні факти, вона піднімає наше знання про ці факти із щабля часткового знання на щабель загального знання. Разом з тим не варто переоцінювати роль повної індукції в пізнанні, насамперед, тому, що вона не дає можливості одержати глибокі, вичерпні знання про кожний окремий предмет. Та й у самій ідеї індукції закладене прагнення зробити уявний стрибок у більш широку галузь, ніж досліджувати всі тонкощі предмета або явища, які попали з тієї або іншої пізнавальної причини у нішу повної індукції.


^ 7.5. Неповна індукція і її види. Індукція через просте перерахування і наукова індукція

У неповній індукції загальний висновок про який-небудь клас предметів робиться на підставі вивчення тільки частини однорідних предметів або частини груп предметів досліджуваного класу. Наприклад, хтось зауважує, що прізвища Петренко, Хвилько, Коваленко, Романеско та безліч інших, що закінчуються на о, є українськими прізвищами. Звідси робиться висновок, що всі прізвища, які закінчуються на о, є українськими прізвищами.

Умовивід за неповною індукцією схематично можна описати так:

S1 має ознака Р,

S2 має ознака Р

і т.д.

Sm має ознака Р,

S1... Sm належать класу S, але не вичерпують його.

Отже всі предмети класу S мають ознаку Р.


Ознака Р виявлена в кожного з розглянутих m предметів класу S, що містить n предметів (де n > m). Висновок про приналежність цієї ознаки всім предметам класу S може бути тільки ймовірним. При цьому ймовірність вірогідності коливається від досить незначної до практично повної вірогідності, тобто відповідності дійсності.

Неповну індукцію ділять на популярну (через просте перерахування) й індукцію наукову (через відбір).

^ Популярною називається індукція, в якій предмети або окремі випадки, що слугують підставами для узагальнення, взяті випадково. Якщо потрібно по індукції одержати висновок про те, що всі студенти фізико-технічного факультету - українські громадяни, то для висновку згідно з популярною індукцією достатньо довідатися, що українські громадянами є випадково взяті m студентів даного факультету.

Звичайно, популярна індукція використається на початковому щаблі досліду, коли відбувається процес накопичення фактичного матеріалу, так би мовити «пілотажний» відбір необхідних даних.

^ Науковою індукцією називають умовивід, в якому узагальнення будується шляхом відбору необхідних і виключення випадкових обставин.

Залежно від способів дослідження розрізняють: (1) індукцію методом відбору (по репрезентативній вибірці або селекції) і (2) індукцію методом виключення (елімінації).

Індукція методом відбору, або селективна індукція, це умовивід, в якому висновок про приналежність ознаки класу(множини) ґрунтується на знанні про зразок (підмножини), отриманому методичним відбором явищ з різних частин цього класу. Відбір Р з різних частин S повинен ураховувати їх специфіку, вагомість й значущість, щоб забезпечити чітку показність, або репрезентативність зразка.

Індукція має на меті:

відобразити в зразку, взятому для дослідження, всі різновиди предметів класу, про які робиться висновок, — індукція за репрезентативною вибіркою;

вибрати для засновків такі предмети, які не мають ніяких індивідуальних особливостей, здатних вплинути на досліджувану ознаку, індукція за типовим представником. Наприклад, прослухавши одну пісню з репертуару одного із представників “попси”, ми впевнені в тому, що вона не відрізняється від інших пісень тієї ж “попси” за формою і змістом, тому можна зробити висновок, що даний напрямок музичного мистецтва нам не до смаку. Отже знання, отримане про один екземпляр, поширюється на весь клас, тобто робиться індуктивне узагальнення за типовим представником на підставі фактичного знання про один окремо взятий предмет, що цікавить нас, який нічим не відрізняється від всіх інших предметів даного класу.

У процесі застосування наукової індукції важливе місце за­ймають методи встановлення причинних зв'язків між явищами при­роди. Логічні методи виявляють причину явищ чи наслідків, що випли­вають з них. Під причиною розуміється явище, дія якого викликає, визначає, змінює чи спричиняє інше явище, яке називається наслід­ком. Причиною можна назвати таке явище (А), що викликає інше явище (В). При відсутності ж явища А відсутнє і явище В.

Найпростішими методами встановлення причинних зв'язків є методи вивчення емпіричних причинних зв'язків, відомих під назвою методів Бекона-Мілля. Основні риси цих методів уперше були вияв­лені Ф. Беконом у рамках його вчення про індукцію, і удосконалені Дж. Ст. Міллем, якому належать також прийняті в даний час назви цих методів: метод єдиної схожості, метод єдиної відмінності, поєднаний метод схо­жості й відмінності, метод супровідних змін і метод залишків.

Мета цих методів - з'ясування питання: чи можна вважати попереднє явище причиною наступного.. Охарактеризуємо докладно ко­жний з п'яти методів. Під причиною якого-небудь явища В в науці найчастіше розуміється наступне.

1. Сукупність всіх необхідних і достатніх умов, що викликають явище В.

2. Ту необхідну умову, поява якої при наявності сукупності попередніх необхідних умов викликає явище В. Саме в такому змісті ми й будемо розуміти причину, розглядаючи методи визначення причинного зв'язку між явищами.

^

7.6. Метод єдиної схожості


Допустимо, нам потрібно відшукати причину виникнення явища ”а”. Це явище виникло при певних (попередніх) обставинах АВС, ART, AGU. Розглядаючи різні випадки появи явища ”а”, ми помічаємо, що у всіх випадках появи а попередні обставини виявляються подібними тільки в єдиній обставині (наприклад, в обставині А). Виходячи з цього факту, робимо висновок, що обставина А і є причиною явища ”а”. Отже, А є причина а.

Умовивід за методом єдиної схожості відбувається за такою схемою:

Випадки

Обставини, що спостерігаються

Явище, причина якого встановлюється

1

ABC

а

2

ART

а

3

AGU

а

а


^ 7.7. Метод єдиної відмінності


Допустимо, є два випади: коли досліджуване явище ”а” наступає і коли досліджуване явище “а” не наступає. Попередні ж обставини в обох випадках відрізняються лише в одній обставині А. При цьому, коли обставина А присутня, то є присутнім і явище «а», коли вона відсутня, відсутнє і явище ”а”. Отже робимо висновок, що причиною досліджуваного явища а вважається те відмінне, що залишається після виключення подібного. А є причиною а.

Схематично метод різниці зображається так:


Випадки

Обставини, що спостерігаються

Явище, причина якого встановлюється

1

ABC

а

2

ВС





^ 7.8. Поєднаний метод схожості й відмінності

Суть цього поєднання полягає в подвійному застосуванні методу єдиної схожості: висновок про причинний зв'язок А з а роблять перший раз на основі сплетіння випадків, у яких єдина обставина присутня, другий раз на основі ряду випадків, у яких ця обставина відсутня. Наприклад, будь-якому садівнику-аматору відоме явище, коли плодове дерево добре виростає в одній частині його саду, але не приживається в іншій. Звідси робимо висновок, що причиною успішного розвитку рослини є ґрунт конкретного простору, тобто якість хімічного складу цього ґрунту в конкретному просторі.

Схематично поєднаний метод схожості й різниці зображується так:



Ряди випадків

Випадки

Обставини, що спостерігаються

Явища, що спостерігаються

1-й ряд випадків

1

2

3

ABC

ADE

AFG

а

а

а

2-й ряд випадків

1

2

ВС

DE






Висновок, одержуваний за методом подібності, в цьому випадку перевіряється за допомогою методу розходження. Отже обставина А є причина явища а.
^

7.9. Метод супровідних змін



Якщо при зміні попередньої обставини А змінюється і досліджуване явище а, але всі інші попередні обставини залишаються незмінними, то звідси робиться висновок, що А є причиною а. Метод супровідних змін на відміну від методу розходження застосовується в тих випадках, коли неможливо ізолювати попереднє явище, що змінюється), від досліджуваного явища (а). Наприклад, було помічено, що в разі збільшення тиску на гази або на рідини їх обсяг відповідно зменшується, і на цій підставі зроблено висновок, що причиною зменшення обсягу газів і рідини є збільшення тиску на них.

Дослідження за методом супутніх змін відбувається за схемою

А1ВС − а1

А2ВС − а2

А3ВС − а3

Отже обставина А слугує причиною явища а.


^ 7.10. Метод залишків

Допустимо, складне явище abc викликається обставинами ABC. З попереднього досвіду нам відомо, що частина а явища abc викликається обставиною А, частина в - обставиною В; тоді, віднявши ці відомі нам причини, ми прийдемо до висновку, що частина с складного явища abc може бути викликана обставиною С.

У вигляді схеми метод залишків є таким:

^ Обставини ABC слугують причиною складного явища abc

Відомо, що обставина А є причиною частини а явища abc

Обставина В є причиною частини в явища abc

Отже обставина С знаходиться у причинному зв'язку з частиною с складного явища abc

Типові помилки в цих методах виникають за рахунок наступних труднощів.

По-перше, не завжди вдається розкрити всі попередні обставини, а саме серед не пізнаних обставин і може перебувати причина спостережуваного явища.

По-друге, ці методи не дають можливості враховувати взаємний вплив попередніх обставин, які виявляються в різноманітних формах. Наприклад, який-небудь каталізатор може бути причиною тієї або іншої хімічної реакції тільки в сполуці з певними температурними, світловими та іншими умовами.

По-третє, бажаючи виділити з числа попередніх обставин одну обставину, ми, не помічаючи цього, відокремлюємо кілька обставин, у числі яких може бути причина спостережуваного явища, як наслідок маємо хибний висновок.
^
7.11. Поняття аналогії


Крім зв’язків окремого із загальним, відображених в індуктивних умовиводах, у природі кожне окреме тисячами переходів пов’язане з іншого роду окремими (речами, явищами, процесами). Саме зв'язок окремого з окремим відображається в умовиводах за аналогією. Поняття “аналогія” (грецьк. analogia - схожість, відповідність, пропорція, правильне співвідношення) вживається у двох значеннях: як метод дослідження явища і як форма умовиводу. В основі методу аналогії лежить логічна дія порівняння, за якою встановлюється схожість чи відмінність предметів та явищ в певних ознаках.

^ Аналогією називається такий умовивід, в якому на основі подібності двох або кількох предметів в одних ознаках робиться висновок про подібність їх в інших ознаках. Наприклад, якщо предмет А має ознаки аbсg, а предмет B має ознаки аbс, то робиться можливий висновок, що предмет B має ознаку g.

Схематично структура умовиводу за аналогією така:

А має ознаки аbсg

В має ознаки аbс.

Отже, В має ознака g.

Безумовно, що висновок в умовиводах за аналогією не випливає з необхідністю із засновків, оскільки порівнювані предмети, які б вони не були подібні, мають завжди ознаки, за якими вони розрізняються (інакше ці предмети не були б двома різними предметами, а тим самим предметом).

Для підвищення вірогідності висновків за аналогією потрібно прагнути:

- щоб було встановлено щонайбільше коло загальних ознак порівнюваних предметів, чим більше схожих ознак виявлено у предметів, тим вище ступінь імовірності висновку;

- щоб загальні ознаки порівнюваних предметів були для них специфічними, характерологічними, чим тісніше зв'язок порівнюваних ознак між собою і тією ознакою, що переноситься на досліджуваний предмет, тим вище ступінь імовірності висновку;

- щоб загальні ознаки порівнюваних предметів були як найтісніше пов'язані з іншими властивостями розглянутих предметів і були одночасно якомога більш однотипними за характерологічними ознакою, чим більш істотні схожі ознаки в порівнюваних предметів і чим менш істотні ознаки, по яких предмети відрізняються, тим більше ймовірний висновок;

- щоб порівнювані предмети мали переважну кількість загальних властивостей і мінімум відмінних, чим більше у порівнювальних предметів подібних ознак, ніж відмінних, тим ступінь імовірності висновку буде вищим.

- щоб предмети, які добираються за певною ознакою і переносяться на прототип мають бути того ж типу, що й у засновках, тобто якщо в них йдеться про хімічні властивості предмета, то й висновок повинен нести інформацію про хімічні властивості цих предметів;

- щоб враховувалась подібність не тільки ознак предметів, а й відмінність їх, але відмітні ознаки порівнюваних предметів за своїм характером мають бути необхідними для даного предмета. Уразі, коли вони випадкові й неістотні, то не впливатимуть на ступінь імовірності за аналогією. Більше того, відмітні ознаки предмета можуть бути несумісними і перебувати у відношенні суперечності з тими, які приписуються даному предмету. Отже кожен вид аналогії, що використовується в даному процесі дослідження, зумовлюється тими чи іншими конкретними умовами.

Залежно від характеру і ступеня зв'язку між ознаками розрізняють
строгу й просту аналогію. У першому випадку ознака, яку
переносять на прототип, перебуває в закономірному зв'язку з іншими
ознаками і є логічно необхідною. Проста має місце тоді, коли зв'язок
між подібними ознаками і тими, що переносяться на другий предмет,
не має чітко вираженого, необхідного характеру. Висновок за цією
аналогією має незначний ступінь імовірності, а, краще сказати, він набуває
проблематичного характеру. Класичним прикладом цього виду аналогії
є аналогія між Землею і Юпітером, а точніше його супутником Європою, яка дає підставу зробити припущення про наявність життя на Європі. Розвиток досліджень супутника Юпітера Європи є підстави або перевірити цю просту аналогію на достовірному факті, або взагалі зняти питання про подібність цих двох планет, зокрема супутника Європа в цьому відношенні.

Аналогія безпосередньо пов'язана з моделюванням як певним методом пізнання об'єктивної дійсності, вона є його логічною основою. Моделювання як метод наукового пізнання, ґрунтується на здатності людини абстрагувати подібні ознаки або властивості різних предметів і визначати певні відношення між ними. Як метод пізнання моделювання потребує наявності двох і більше предметів або систем:

а) предмет (система), про який треба здобути знання, але який через певні обставини не може бути об'єктом безпосереднього вивчення (зразок, оригінал або прототип);

б) предмет (система), який певним чином імітує зразок і який безпосередньо вивчається, тобто − модель.

Поняття «модель» (від лат. modulus — міра) вживається у двох значеннях. У широкому розумінні воно означає матеріальну або ідеальну систему, що відтворює ту чи іншу частину дійсності в спрощеній наочній або ідеальній формі. У такому розумінні моделі є аналогами своїх прототипів, перенесення інформації з моделі на прототип і є висновком за аналогією.

У вузькому розумінні поняття «модель» вживається для позначення частини об'єктивного світу, що безпосередньо досліджується як своєрідна копія певної галузі ще не вивчених явищ чи предметів матеріальної дійсності. У цьому значенні модель ототожнюється з фізичною аналогією двох різних систем, до складу яких входять елементи різної фізичної природи, що мають однакову структуру. Отже метод здобуття знань на основі аналогії називається моделюванням. Він будується на знанні тільки істотних ознак порівнюваних предметів, один з яких підлягає вивченню як імітація другого, при цьому знання про один предмет є необхідними засновками висновку про другий.

За функцією у процесі пізнання методи аналогії і моделювання настільки щільно пов'язані між собою, що доречним було б називати цей метод не аналогією і моделюванням, а аналогією-моделюванням.

Слід зазначити, що аналогія є обов'язковою формою дослідження на всіх рівнях пізнання. Нею як логічним інструментарієм користуються при вивченні як простих явищ природи, так і складних соціальних проблем. Коли ми стикаємося з новим явищем, то перш за все шукаємо в природі подібне до нього інше явище і, порівнюючи їхні властивості, робимо висновок про схожість або відмінність їх. Отже їх аналогія дає можливість саме визначення схожості предметів і явищ, а не тотожності.

Висновки за аналогією і побудова відповідних моделей мають місце як у природничих науках, так і при вивченні складних соціальних явищ. Але вивчаючи соціальні-історичні явища, треба мати на увазі їх неповторність. Саме ця причина зумовлює те, що історичні суспільні аналогії важче довести, ніж аналогії про природничі явища. Тому історичні аналогії дають знання певного ступеня імовірності, які можуть перетворюватися на достовірні при умові системного застосування у процесі наукового дослідження різних форм умовиводу — аналогії, індукції, абдукції та дедукції. Аналогія є логічною основою побудови гіпотез і відіграє велику роль у науковому передбаченні при вивченні складних процесів об'єктивної дійсності.

Аналогія відіграє велику роль у наукових дослідженнях і технічному моделюванні. Більше того, великомасштабне, інтенсивне використання аналогії в технічних експериментах призвело до створення теорії подібності, методи якої дають змогу описати модель та її прототип математичними рівняннями і визначити достатні й необхідні умови подібності фізичних явищ. На цій підставі можна сформулювати умови правомірності умовиводів за аналогією. Вихідним положенням теорії подібності є поняття подібності. Найпоширенішою і найпростішою формою подібності є просторова, тобто геометрична подібність. Теорія подібності вивчає необхідні й достатні ознаки для подібності фізичних явищ. Метод подібності використовується для створення моделей при вивченні явищ, в яких відбуваються схожі фізичні процеси (так зване фізичне моделювання). Суть його полягає в тому, що аналогічні явища, які мають різну фізичну суть, описуються в одних і тих самих математичних рівняннях. Але мусимо брати до уваги, що теорія подібності є тільки однією з основ аналогії, яка не зводиться до цієї теорії.

Висновки

  1. Умовивід є обов'язковою формою мислення в науковій творчій праці людини, в науковому пошуку. Людина за допомогою логічного мислення створює ідеальну модель об'єктів пізнання. Створити ідеальну модель речі можна тільки за допомогою мислення у формі умовиводу.

2. Умовивід відображає об'єктивно існуючі зв'язки між предме­тами і явищами дійсності.

3. Умовивід є формою відображення зв'язку одиничного, особливого і загального в предметах і явищах навколишнього світу.

4. В умовиводі утворюємо нову думку, зміст якої відрізняється від змісту засновків. Умовивід дає змогу через встановлення відношень між поняттями зрозуміти відношення між речами і явищами, які безпосередньо не можуть бути сприйняті й зрозумілі.

5. Умовивід дає можливість розвивати, поглиблювати думку на основі узагальнених знань у засновках без звертання кожного разу до конкретних окремих фактів. На основі тотожності ознак класу предметів і окремого предмета робимо висновок про належність даного предмета до цього класу.

6. Умовивід виступає як форма вираження гіпотез і наукових передбачень, без чого неможлива була б активна, перетворююча практик людини. Виходячи з конкретних фактів, людина узагальнює причини та інші зв'язки між предметами і на основі цього формулює гіпотези. На основі вивчення умов і законів існування предметів і явищ людина робить висновок про закономірний характер розвитку явищ в навколишньому світі.
^

Контрольні запитання і вправи





  1. Чим відрізняються безпосередні умовиводи від опосе­редкованих?

  2. Які умовиводи називаються безпосередніми?

  3. Що називається перетворенням судження?

  4. Що таке обернення? Які труднощі виникають при оберненні?

  5. Що називається протиставленням? Яка специфіка протиставлення предикатові? З яких послідовних логічних операцій складається про­тиставлення предикатові?

  6. Що характерне для суб'єкта і предиката висновку, одер­жаного за схемою протиставлення предикатові?

  7. На які види поділяються дедуктивні умовиводи залеж­но від того, з яких суджень вони складаються?

  8. Як встановити структуру силогізму?

  9. Як формулюється аксіома силогізму? Що є об'єктивною основою аксіоми силогізму?

  10. Як встановити, який із засновків є більшим, а який меншим? Як встановити середній термін силогізму?




Схожі:

Розділ сьомий iconВсеукраїнський день бібліотек традиції бібліотеки
Сьомий рік поспіль підтримується ця ідея і сьомий рік 30 вересня колектив вирушає у подорож
Розділ сьомий iconЗміст розділ загальні положення 2 розділ 2 виробничі та трудові відносини 3 розділ 3 відпустки 7 розділ 4 забезпечення продуктивної зайнятості 9 розділ 5 оплата праці 11 розділ 6 охорона праці 15
Додаток 2 Положення про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Доннту
Розділ сьомий iconСьомий всеукраїнський конкурс «вчитель-новатор» На виконання програми «Партнерство в навчанні»
Організатори конкурсу. Безпосереднім організатором конкурсу є Інститут інформаційних технологій І засобів навчання напн україни,...
Розділ сьомий iconІсторія світової літератури загальний курс «Історія світової літератури»
Античності до кінця ХХ століття І складається з чотирьох розділів: література Античності (Розділ І), література Середніх віків, доби...
Розділ сьомий iconРозділ Природно-соціальна характеристика Кінбурнського півострова 3
Розділ Заповідні території Кінбурнського півострова 24 Розділ Пелікани Кінбурнського півострова 30
Розділ сьомий iconРецензенти Н. Р. Малишева, доктор юридичних наук, професор, член-корес- пондент апрн україни, А. Г. Бобкова, доктор юридичних наук, професор Автори підручника
В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд юрид наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд юрид наук, доцент — розділ XVI канд...
Розділ сьомий iconРозділ Специфіка навчання обдарованих учнів з іноземної мови
Розділ Моніторингове дослідження ефективності організації процесу навчання з іноземних мов (обдаровані учні)
Розділ сьомий iconМетодичні вказівки
Теплогазопостачання та вентиляція . Розділ І. Опалення. Розділ ІІ. Вентиляція (для студентів 4 курсу денної та заочної форм...
Розділ сьомий iconРозділ мертва точка І деескалація
Розділ мертва точка І деескалація (фрагменти з кн. Рубин Дж., Дин Пруйт, Сунг Хе Ким Социальный конфликт: эскалация тупик, разрешение....
Розділ сьомий iconКафедра географії та краєзнавства
Програми педагогічних інститутів. Загальне землезнавство. Розділ «Атмосфера»: Для студентів географічних факультетів педагогічних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи