Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення icon

Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення




Скачати 303.31 Kb.
НазваПравила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення
Дата28.06.2012
Розмір303.31 Kb.
ТипПравила

Розділ десятий

ДОВЕДЕННЯ



Доведення індуктивні й дедуктивні. Спростування.

Правила доведення й основні помилки при порушенні

цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням

правил відносно тези та аргументів.

Помилки у формі доведення


Мета будь-якого наукового дослідження полягає у пізнанні об'єктивної дійсності. Однак науку цікавить не тільки сам по собі кінцевий результат, тобто істина, а й те, яким способом ця істина досягнута. Адже можна відкрити певний закон шляхом наукового спостереження, порівняння, узагальнення, а можна і за допомогою випадкового здогаду чи навіть непередбачуваного відхилення від наукової програми.

Тому наука визнає вірогідність будь-якого закону лише за умови, коли він викладений у формі ґрунтовного доведення. Людина протягом багатьох століть намагалася і намагається створити деякі алгоритми творчості, тобто логічні правила, що не зобов'язують дослідника щоразу звертатися до досвіду, до експерименту для перевірки на істинність отриманого знання.

На сьогоднішній день є багато безвідмовних логічних правил і операцій, що дозволяють нам ощадливо, ефективно і коректно мислити.

Основною логічною операцією обґрунтування знання є доведення.

Доведення являє собою систему логічних процедур, у процесі якої істинність якого-небудь судження обґрунтовується за допомогою інших суджень, істинність яких була раніше встановлена. Іншими словами, якщо ми маємо якесь судження і не знаємо, істинне воно чи хибне, то для його перевірки ми можемо і повинні скористатися іншим судженням, істинність якого не підлягає науковому сумніву.

Отже судження з невідомим істиннісним значенням переборює свій сумнів і визнається істинним за допомогою іншого судження, істинність якого не вимагає обґрунтування.

На підставі викладеного вище можна дійти висновку, що доведення функціонально зводиться до виведення судження, що доводиться, із судження, вже доведеного раніше. При цьому виникає запитання: чи є необхідність доводити знання, отримане в результаті експерименту або досвіду? Так, експериментальний висновок також має потребу в науковому логічному обґрунтуванні. Це виглядає таким чином. Отримані дані здобувають наукову вірогідність тоді і тільки тоді, коли ми їх підведемо під більш загальне знання, визнане за достовірне, істинність якого є поза сумнівом.

Таким чином, ми переконуємося в істинності першого через істинність іншого. Але переконання – це сфера насамперед емоцій, почуттів і віри. Доведення ж – це галузь наукового пізнання і суспільно-історичної практики. І хоча вони тісно пов'язані одна з одною, все-таки вони не можуть бути тотожними за своєю сутністю.

Людину, мало обізнану в науці чи політиці, досить легко переконати за допомогою набору випадкових фактів, софізмів та інших логічних інструментів, що дозволяють маніпулювати її свідомістю. Наукове ж доведення завжди апелює до даних науки, а не до почуттів, віри й емоцій людини.

Доведення має таку загальну структуру: теза, аргументи (основа), демонстрація (рис. 10.1).




Рис. 10.1 ? Загальна структура доведення

Тезою вважається деяка думка чи певне положення, яке потрібно довести. Теза, як правило, має чітку, ясну, коротку форму викладу. Це положення чітко простежується в тезах доповідей учасників науково-теоретичних конференцій. Потім вже в ході роботи цих конференцій вони будуть аргументовано, послідовно обґрунтовуватися.

Аргументи (доводи, підстави) являють собою судження, за допомогою яких доводиться теза. Вони повинні бути неодмінно істинними, тобто відповідати дійсності. Але однієї істинності аргументів для обгрунтування тези ще недостатньо. Аргументи повинні розглядатися в певній системі, тому що одного, одиничного факту, навіть істинного для обгрунтування тези може виявитися мало.

Демонстрація є формою логічного зв'язку між аргументами і тезою. Вона являє собою послідовний зв'язок умовиводів, ланцюжок взаємообумовлених міркувань, який повинен логічно бездоганно довести істинність висунутої тези. Якщо ж для її доведення ми будемо механічно, спонтанно робити довільну добірку аргументів, то така демонстрація не буде мати сили доведення.

Таким чином, теза, аргументи, демонстрація – це три обов'язкові складові частини доведення. Відсутність хоча б однієї з них приводить наше міркування до логічних помилок, а якщо це робиться навмисно, то виникають можливості для софістичних спекуляцій.

За способом здійснення доведення може бути прямим чи непрямим.

У прямому доведенні істинність тези виводиться з істинності аргументів, тобто для підтвердження істинності тези беруться такі аргументи, аксіоми, положення, з яких аподиктично виводиться теза. Логіка прямого доведення має таку чи подібну структуру: припустимо, що основа (А, В, С, D...) з необхідністю обумовлює істинність суджень (R, F, S, Р...), а якщо так, то останні є підставою істинності тези N. Саме за такими схемами звичайно проводяться доведення в наукових дослідженнях, у дискусіях, що проводяться за правилами і законами логічного мистецтва, і викладачі викладають свій лекційний матеріал для студентів саме в такому стилі.

Пряме доведення може часто використовуватися викладачами у формі категоричного силогізму.

Наприклад,

Гліцерин змішується у всіх співвідношеннях з водою, і ці його розчини характеризуються низькими температурами замерзання.

^ Антифриз – з'єднання гліцерину і води.

Антифриз – низькозамерзаюча рідина, що може застосовуватися

для охолодження двигунів внутрішнього згорання.

Однак у житті часто доводиться зустрічатися з такими ситуаціями, коли аргументів, які б безпосередньо доводили істинність певної тези, в даний момент немає.

Як же бути в такому випадку ?

Необхідно знайти таке судження, яке б суперечило тезі і при цьому було б хибним. Знайшовши такі аргументи, необхідно довести хибність судження, що суперечить тезі. Якщо ми проробимо таку логічну операцію, то підключивши до цього процесу закон виключеного третього, дійдемо висновку, що дане судження є хибним. А якщо це так, то судження, яке йому суперечить, буде істинним.

Таким чином, доведення, в якому істинність тези обґрунтовується за допомогою спростування істинності суперечного положення, називається непрямим доведенням. Можна охарактеризувати непряме доведення і по-іншому, а саме: істинність висунутої тези обґрунтовується за допомогою доведення хибності антитези.

Отже в непрямому доведенні ми припускаємо істинність судження, що суперечить тезі, а потім виводимо всі наслідки. Якщо ці наслідки будуть суперечити судженню, прийнятому нами за істинне, то ми повинні визнати, що антитеза, з якої ми вивели наслідок, є хибною. Однак якщо ми зафіксували хибність антитези, то з цього цілком природно випливає, що теза є істинною, що і треба було довести.

Антитеза звичайно виражається однією з двох форм:

  1. якщо тезу позначити буквою С, то її заперечення (С ) буде антитезою;

  2. антитезою для тези С в судженні С V D V R слугують судження D і судження R.

Виходячи з цих двох різних форм подання антитези, доведення поділяються на два види: апагогічне (від грецьк. Араgоgоs – що веде, що відводить) і розділове доведення методом виключення.

Апагогічне непряме доведення (його іноді називають доведенням "від супротивного") часто використовується в математиці. Як приклад, можна навести відомий спосіб доведення в геометрії теореми, що з кожної точки можна опустити на дану пряму тільки один перпендикуляр. З чого ми починаємо? З того, що припускаємо правильним зворотне положення, тобто що з точки на пряму можна опустити більш ніж один перпендикуляр, у даному випадку візьмемо два (рис.12.2).

^

Рис. 10.2 ? Доведення теореми про перпендикуляр з даної точки на дану пряму



У такому разі в нас вийде, що кут АСR, по-перше, є прямим, оскільки RC є перпендикуляром до АВ, а по-друге, як зовнішній кут трикутника СRК, він має дорівнювати сумі внутрішніх, з ним не суміжних кутів СКR і CRK того ж трикутника, що суперечить раніше відомим положенням, СКR=90°, оскільки RK – також перпендикуляр на АВ, і АСR= СКR тільки у випадку, коли CRK=0, тобто перпендикуляри RC і RK співпадають. Отже вихідне припущення виявляється хибним, оскільки приводить до абсурду.

Іноді цей логічний прийом так і називають геduction ad absurdum – "зведення до абсурду".

Логічна операція апагогічного міркування за формою дуже проста, але вона вимагає тимчасово відхилятися від тези, що підлягає доведенню, в пошуку додаткового матеріалу для її доведення, що, природно, створює певні труднощі у загальному потоці міркування. Схематично ця операція описується в такий спосіб. Припустимо С – теза, яку треба довести. Ми припускаємо від супротивного, що судження С є хибним, а це значить, що істинним буде судженняС. Тепер з допущення істинностіС виводимо наслідки, які суперечать реальності або раніше відомим істинним судженням. У результаті ми одержуємо формулу С v , при цьому судження виявляється хибним. А якщо так, то істинним буде його заперечення, тобто судження С, що й треба було довести.

Розділове непряме доведення (методом виключення) застосовується у тих випадках, коли антитеза є одним з членів розділового судження, в якому перераховані всі без винятку можливі альтернативи. Іншими словами, ми встановлюємо хибність усіх складових елементів диз'юнктивного судження, крім одного, котрий є доказуваною тезою.

Доведення методом виключення ведеться в такий спосіб. Нехай, наприклад, нами встановлено, що якесь явище могло бути викликане однією з п'яти причин – R, С, N, М, К. У процесі дослідження ми визначили, що ні R, ні С, ні М, ні К не могли бути причиною явища, що виникло. Отже, його джерелом може виступати N. Наприклад, у нас є п'ять різних хімічних розчинів, один з них – лужний, але який саме з них лужний, ми не знаємо: чи перший, чи другий, чи третій, чи четвертий, чи п’ятий, нам невідомо. Методом виключення ми легко це визначаємо. Беремо лакмусовий папірець (індикатор) і по черзі перевіряємо розчини на реакцію з ним і виявляємо, що тільки в одному випадку індикатор набуває синього кольору. А синій колір лакмусу, як відомо з хімії, свідчить про наявність лужного розчину, що і було потрібно довести.

Якщо ми подивимося уважно на структуру і хід розділових доведень, то знайдемо, що вони за своєю сутністю є адекватними розділово-категоричним умовиводам. А якщо так, то і помилка для них обох буде однією й тією ж, а саме неповний перелік можливих альтернатив.


^ 10.1. Доведення індуктивні й дедуктивні

Що таке індуктивне доведення? Це не що інше, як індуктивний умовивід. А це значить, що індуктивне доведення повинно ґрунтуватися на аналізі й порівнянні даних спостереження чи експерименту. Важливо відзначити, що в міру нагромадження множини експериментальних даних, ми виявляємо регулярну повторюваність якихось ознак і відношень стосовно предмета чи явища, що спостерігається. Саме ця повторюваність і слугує міцною підставою індуктивного доведення висунутої тези.

Якщо множина розглядуваних альтернатив, стосовно яких необхідно довести якесь положення, є скінченною, а її розмірність не дуже великою, то доведення цього положення стосовно всієї множини можна здійснювати шляхом простого перебору кожної з її альтернатив (рис. 10.3).


Альтернатива







Альтернатива




Альтернатива










Альтернатива



Рис.10.3 ? Індуктивне доведення істинності для множини


Припустимо, що нам потрібно довести таку тезу: "Усі відомі селітри добре розчиняються у воді".

Як аргументи, що доводять істинність цього положення, ми по черзі наводимо такі доводи:

Кальцієва селітра є добре розчинною у воді.

Аміачна селітра є добре розчинною у воді.

Натрієва селітра є добре розчинною у воді.

Калієва селітра є добре розчинною у воді.

Інших різновидів селітри, крім перерахованих, ми не знаємо.

Отже з наведених одиничних доводів, що вичерпують цілком поняття селітри, ми аподиктично приходимо до істинності доказуваної нами тези:

"Усі відомі селітри добре розчиняються у воді".

Дедуктивне доведення є не чим іншим, як силогізмом. Структура доведення його є такою. Ми знаходимо деяке загальне судження, в якому міститься імовірність силогістичного виведення доказуваної тези, і його істинність складає основу для визначення істинності цієї тези (рис. 10.4).




Рис. 10.4 ? Схема дедуктивного доведення


Припустимо, нам необхідно довести якесь положення ^ S-P. Для цього треба в першу чергу знайти середній термін, який би міг бути спільним для S і P, тобто бути своєрідним посередником між ними. Саме цей термін забезпечує ланцюг взаємозалежних суджень.

Припустимо, нам необхідно довести, що сигарети "Camel" є шкідливими для здоров'я людини. Ми шукаємо таке поняття, яке могло б бути середнім терміном і стосовно сигарет "Camel", і стосовно поняття "здоров'я людини". Таким може бути поняття "тютюнові вироби". Звідси ми отримуємо силогізм:

^ Усі тютюнові вироби за даними ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров'я) згубно впливають на здоров'я людини.

Сигарети "Camel" є тютюновим виробом.

^ Сигарети "Camel" згубно впливають на здоров'я людини.

Саме це нам і треба було довести.

Важливо підкреслити, що в наших міркуваннях дедукція й індукція завжди пов'язані між собою і являють єдиний доказовий процес. У будь-якій дедукції більший засновок силогізму – це результат індуктивного умовиводу, а це значить, що дедукція ґрунтується на індукції. Але й індукція не може обійтися без дедукції. Приміром, як сформулювати гіпотезу? Перевірка гіпотези являє собою, як це ми бачили на прикладах селітри, виведення з неї можливих наслідків. Таким чином, ми переконуємося в тому, що в доведеннях дедукція неможлива без індукції і навпаки.


10.2. Спростування

Спростування – це логічна операція, що використовується для доведення хибності, неспроможності чи необґрунтованості раніше висунутого положення (тези). Головна функція спростування полягає в тому, щоб обгрунтувати істинність заперечення вихідного судження, а це і виступає головним інструментом у доказі хибності тези. Отже спростування є не чим іншим, як окремим випадком доведення.

Спростування має свою структуру (рис. 10.5).




Рис. 10.5 ? Загальна структура спростування


Теза спростування являє собою судження, яке треба спростувати.

Аргументами, або підставою спростування виступають судження, які й дозволяють спростувати тезу або допомагають це зробити.

Демонстрація виступає логічним способом побудови логічного процесу спростування тези.

Розрізняють три різновиди спростування: доведення антитези (пряме і непряме), підбір ґрунтовних аргументів для спростування тези і встановлення хибності наслідків, що випливають з тези.

Найбільш ефективним і раціональним способом спростування тези вважається системний підбір реальних фактів. Наприклад, щоб спростувати тезу "Гліцерин не є аморфною речовиною", досить навести такі реальні, незаперечні аргументи: всі аморфні речовини мають невпорядковане розташування молекул, тобто вони мають вільну структуру; гліцерин має саме таку вільну структуру. Отже наявність вільної структури, характерного атрибута всіх аморфних речовин, у гліцерині дозволяє нам віднести його до аморфних речовин. Цей аподиктичний висновок спростовує тезу про те, що гліцерин не є аморфною речовиною.

Спростування можна здійснити і за допомогою встановлення хибності наслідків, що випливають з тези. Цей спосіб (як і в доведенні) називається reduction ad absurdum - зведення до абсурду.

У логіці існує ще один спосіб спростування, який полягає у спростуванні тези через доведення істинності антитези. За формою він виглядає таким чином. Нехай нам необхідно спростувати якесь положення (теза А); ми знаходимо суперечне йому судження не-А (або ) тобто антитезу ^ А і доводимо її. Істинність А виявляється несумісною з "істинністю А", що і треба було довести. Наприклад, нам необхідно спростувати тезу "Усі метали – тверді речовини". Для судження А (загальностверджувального) ми знаходимо суперечне йому судження O (частковозаперечне): "Деякі метали являють собою рідкі речовини, тобто не є твердими". Для обґрунтування такого судження досить послатися на Hg (ртуть) – сріблясто-білий, рідкий при кімнатній температурі метал. Цим аргументом ми довели істинність частковозаперечного судження. Відповідно до закону виключеного третього, якщо O істинне, то А хибне. Таким чином, первісна теза спростована, що і треба було довести.

Ще один приклад спростування дало саме життя. У 70-80-ті роки нас запевняли, що атомна енергетика є найбезпечнішим способом виробництва електроенергії. Аварія 1986 року на Чорнобильській АЕС не тільки набула не тільки глобального характеру за своїм масштабом і наслідками, а й переконливо спростувала вказану тезу. Більше того, вона дала потужний поштовх для пошуку ефективних методів і засобів реального забезпечення безпеки об’єктів атомної енергетики у всьому світі.

Отже з вищевикладеного матеріалу по спростуванню можна зробити висновок, що предметом спростування може бути або теза, або неспроможні аргументи, або сумнівна процедура доведення, тобто його демонстрація.


^ 10.3. Правила доведення та основні помилки при порушенні цих правил

У логіці вироблена цілісна сукупність основних правил для доведення і спростування, головною функцією яких виступає обґрунтування істинності або хибності певної тези. Недотримання чи ігнорування цих правил завжди призводить до логічних помилок як у доведенні тези, так і в її спростуванні.

Помилки можуть припускатися в міркуваннях як ненавмисно чи несвідомо (у такому разі вони називаються паралогізмами (грецьк. Paralogismos – неправильне, помилкове міркування), або вони припускаються навмисне, цілком свідомо, щоб ввести співрозмовника в оману. Помилки такого роду називаються софізмами (грецьк. Sophisma - вигадництво, хитрість), тобто використовується навмисне помилкове міркування, яке видається за істинне.

Правила доведення формулюються окремо для кожного структурного елемента доведення.

Розглянемо необхідні правила побудови тези й логічні помилки, що зустрічаються при порушенні цих правил.

10.3.1. Правила стосовно тези

1. Теза повинна бути логічно визначеною, ясною, по можливості короткою і точною.

Це правило застерігає від невизначеності й двозначності вираження тези в процесі її доведення. Дане правило однаковою мірою відноситься і до антитези. Чітко не сформульована антитеза не в змозі спростувати тезу або допомогти це зробити.

Якщо теза виявилася складною за своєю структурою то необхідно її розчленувати на більш прості категоричні елементи, але при цьому розподілі варто не упустити сутнісну цілісність вихідного положення.

Відомо, що неодмінною вихідною позицією всіх науково-теоретичних конференцій є опублікування тез доповідей учасників наукового форуму. До тез ставляться тверді вимоги щодо конкретності, чіткості та лапідарності постановки проблеми. І тільки після цього у процесі роботи конференції автори доповідей послідовно, аргументовано й розгорнуто доводять сутність висунутих тез.

2. Теза повинна залишатися постійною протягом усього доведення чи спростування. Основою цього правила є закон тотожності, який говорить, що усяка думка повинна бути тотожною самій собі (а  а). Тому головна помилка стосовно тези полягає у так званій підміні тези (лат. Ignoration elenchi - підміна доказуваної тези іншою).

Сутність цієї помилки полягає в тому, що почавши доводити одну тезу, через якийсь проміжок часу починають доводити інше положення, подібне за формою, але відмінне за змістом і за сутністю від вихідної тези. Якщо це зроблено навмисно, свідомо, то ця ситуація і приводить до софізму. Якщо ж теза була "загублена" в процесі доказу, що теж буває нерідко при відсутності належної логічної культури, то ця помилка називається паралогізмом. Так, якщо хтось поставивши за мету довести тезу "вивчення фізики у вищому технічному закладі освіти має велике значення для професійної підготовки інженера", замість цього став би доводити значення науки взагалі і філософії, зокрема, то це і було б підміною тези. Наочно правила доведення, що стосуються тези, наведено на рис. 10.6.

Наочно правила доведення, що стосуються тези, показані на рис. 12.6.







Рис. 10.6 ? Основні правила доведення, які стосуються тези

Різновидами помилки підміни тези є такі помилки в доведенні, як аргумент до людини і аргумент до публіки.

Часто зустрічається помилка в доведенні посиланням на особисті якості людини (лат. Argumentun ad hominem). Сутність цієї помилки полягає в тому, що опонент замість того, щоб аналізувати судження по суті, критикує людину (наприклад, її риси характеру). Він свідомо йде від обговорюваної проблеми через відсутність у нього ґрунтовних аргументів чи внаслідок схоластичного розуміння. Наприклад, замість того, щоб показати слабкі сторони дисертаційного дослідження, опонент прагне довести, що автор дисертації є морально чистою людиною, прекрасним сім'янином, комунікабельним колегою і т.ін. Хвалебні оди затьмарили слухачам недоліки дисертації. Софізм, як то кажуть, представлений тут у чистому вигляді.

Різновидом Argumentum ad hominem є помилка, яка має назву Argumentum ad publicum (аргумент до публіки). Суть цієї помилки полягає у спробі впливу на почуття, емоції людей, щоб вони повірили в істинність висунутого положення. Замість того, щоб аналізувати й аргументовано обґрунтовувати тезу по суті, ті, що виступають, зосереджують свою енергію на тому, щоб емоційно хвилювати душі людей. Така помилка є дуже розповсюдженою як в усних виступах, особливо під час передвиборчих мітингів, так і в письмовій полеміці.

Безумовно, що повага співрозмовника до почуттів і настроїв слухачів необхідна, але вона буде ефективною лише тоді, коли буде гармонійно поєднана з об'єктивною аргументацією у процесі доведення. Пріоритет повинен належати істинності; почуття, хоча й важливі, але все-таки супутні елементи в доведенні. Народне прислів'я говорить: "Якщо зачепити почуття в людині – правди не знайти".

Іноді прагнучи довести певну тезу, ми виявляємо, що вона є недостатньо обґрунтованою. Як бути в подібній ситуації? Продовжувати доводити її, підбираючи випадкові, тимчасово придатні аргументи і цим прийомом затягувати дискусію, чи відкрито визнати хибність вихідної тези, чи запропонувати на місце вихідної тези нову, що відповідає сучасному простору – часу. Другий варіант є більш благородним за своєю формою і ефективнішим за сутністю.

Як приклад для ілюстрації подібної ситуації можна послатися на "енергетичну" теорію фізика-хіміка, лауреата Нобелівської премії В. Оствальда. Він до певного часу доводив положення (тезу) про те, що єдиною реальністю у світі є тільки одна енергія, а матерія виступає лише її проявом. З подальшим інтенсивним розвитком фізичної науки, як і загалом всього природознавства, Оствальд відмовився від "енергетичної" теорії, перейшов на позиції матеріалізму. Цей вчинок ученого зі світовим ім'ям являє собою приклад наукової мужності й шляхетності, гідний наслідування і виступає ефективним каталізатором розвитку науково-технічного прогресу.

Слід пам'ятати ще одне правило щодо тези. Дискусію не треба починати, поки не конкретизовані поняття, що входять до змісту тези. У протилежному випадку дискусія буде марною, науково не ефективною, тому що кожного разу учасники дискусії будуть доводити своє власне розуміння вихідної тези. А вона може бути двозначною, тоді суперечка буде ні про що. Таке явище в логіці називається логомахією (від грецьк. Logos - слово і mache - суперечка). Щоб уникнути такої паралогічної помилки, треба завжди уточнювати предмет суперечки, конкретизувати мету і завдання полеміки чи дискусії.


10.3.2. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил

стосовно аргументів


Порушення логічних правил у процесі доведення стосовно аргументів спричиняє такі основні логічні помилки, які наведено на рис. 10.7.




Рис. 10.7 ? Логічні помилки внаслідок порушення правил доведення

стосовно аргументів


1. Передбачення підстави (Petitio principii – посилання на недоговорений аргумент). Суть цієї помилки полягає в тому, що яка-небудь теза доводиться за допомогою аргументів, що, у свою чергу, самі мають потребу в доведенні; тобто такі аргументи не доводять тезу, а тільки передбачають її. Так, якщо доводиться теза "Закони класичної механіки виконуються для малих швидкостей", а в якості обґрунтування береться аргумент: "Закони класичної механіки виконуються для усіх швидкостей", то тут явно виявляється помилка "передбачення підстави". Друге судження, що приводиться як довід, саме по собі має потребу в уточненні й обґрунтуванні.

У процесі науково-технічної діяльності ми часто зустрічаємо "модифіковану" помилку Petitio principii. Це буває тоді, коли підстава висувається як єдиний аргумент: "Авторитет сказав". (Епікур, Фрейд, Леві-Стросс, Кастанеда і т.д. – сказав). Безумовно, що посилання на авторитети можливе, а іноді й необхідне, але тільки тоді і там, де воно підтверджує раніше висунуту аргументацію на сучасному науковому рівні. Іншими словами, посилання необхідне, якщо воно вписується в цілісну систему підстави, а не є вихідною і єдиною аргументацією в доведенні тези.

2. Особливою формою petitio principii виступає помилка, що являє собою circulus in demonstrando, тобто коло в доведенні. Ця помилка трапляється як на рівні софістичному, так і на паралогістичному. А суть її полягає в тому, що якесь положення доводиться за допомогою аргументу, який, у свою чергу, має потребу в доведенні за допомогою цієї самої тези.

Знайти цю помилку легко. Необхідно зажадати від того, хто аргументує, щоб він обґрунтував свої засновки. Як тільки він спробує це зробити, то сам переконається в тому, що потрапив у "коло в доведенні". Така легкість, доступність перевірки "кола" характерна для тривіальних випадків. Однак бувають випадки і більш складні. Це тоді, коли засновок за своїм змістом еквівалентний тезі, але за формулюванням не схожий на неї. Найчастіше це буває у випадках, коли має місце навмисне використання співрозмовником "замаскованої (прихованої) помилки".

Досить важко помітити коло в доведенні, якщо його свідомо "ховають" у довгому ланцюзі умовиводів. У такому разі треба звернутися до законів тотожності, виключеного третього, суперечності, достатньої підстави, а також підключити правила визначення поняття.

3. Хибність підстав. Ця помилка найчастіше зустрічається в тому випадку, коли навмисно намагаються ввести в оману інших людей. Яскравим прикладом, що ілюструє цей логічний прийом, є війна в Іраку 2003 року. США здійснили віроломний, агресивний акт щодо цієї країни. Мета? Захоплення природних ресурсів. Однак керівництво США намагалося довести (через довгий ланцюжок хибних і правдоподібних умовиводів), що ця акція (військовим шляхом) призначена для звільнення іракського народу від диктаторського режиму і встановлення демократії в цій країні.

Світова громадськість і навіть частина американського народу викрили облудність обґрунтувань "упровадження" демократії в Іраку і розкрили справжню сутність війни, нав'язаної CШA Іракові. Та й тривалий опір із щоденними кривавими жертвами переконливо підтверджує неприйняття народом Іраку американського шляху “встановлення демократії”.


10.3.3. Помилки у формі доведення

У демонстрації, як ми відзначали вище, існує принцип, відповідно до якого використані умовиводи повинні бути достовірними і застосовуватися за строгими правилами доведення. Порушення цих правил також приводить до певних логічних помилок. Розглянемо основні з них.

^ 1. Уявне наслідування. Така помилка досить часто зустрічається і її легко помітити як в усній, так і в письмовій мові. Вона виявляє себе тоді, коли замість доведення за правилами, за строгою логічною структурою використовувані аргументи з'єднуються прямо з тезою за допомогою слів "у такий спосіб", "отже", "інакше і бути не може, як", "вірогідно відомо", "отже, ми маємо", "дійшли висновку" і т.ін. Такий безпосередній зв'язок аргументу і тези фактично є порожнім, схоластичним, тому що в ньому порушена структура доведення, а саме відсутність демонстрації. Тому створюється лише словесна видимість доведення, а власне кажучи, саме доведення відсутнє.

Прикладом уявного наслідування може бути пояснення на повсякденному рівні знання кулястості Землі. У такому випадку звичайно наводяться аргументи: кругосвітня подорож і спостереження на березі моря корабля, що "виходить" із-за обрію. "Таким чином, ми дійдемо висновку, що Земля кругла". Але це свідчить тільки про одне, що Земля має кривизну поверхні.

Для візуального доказу кулястої форми Землі можна використовувати аргумент місячного затемнення. У цей період тінь Землі, що падає на Місяць, справді має округлі обриси. Це і є візуальним обґрунтуванням тези про те, що Земля має кулясту форму.

2. ^ Від сказаного з умовою до сказаного безумовно. Сутність цієї помилки полягає в такому. Аргумент, що є істинним у конкретних просторово-часових умовах і відношеннях, намагаються використовувати в процесі доведення як безумовний, безвідносний, універсальний.

Найчастіше ця помилка виявляється в дискусіях. Опонент домагається визнання якого-небудь аргументу в обмеженому розумінні, а потім веде доведення таким чином, начебто це положення було визнано істинним без будь-яких обмежень. Так, якщо нікотинова кислота є корисною і навіть необхідною в невеликих дозах (наприклад, для підтримки в нормальному стані епідермісу, епітелію травного тракту і функцій нервової системи), то у великих дозах вона шкідлива. Про нікотин (франц. Nicotine, від імені французького. дипломата Ж.Ніко, який першим ввіз у 1560 році тютюн до Франції) і його "корисність" нічого і говорити.

Аналогічний приклад можна навести і щодо застосування миш'яку (As, хімічний елемент V групи періодичної системи Менделєєва). Людський організм не може обійтися без цього хімічного елемента. Середній вміст миш'яку в тілі людини складає 0,08-0,2 мг/кг. У крові миш'як концентрується в еритроцитах, де він зв'язується з молекулою гемоглобіну. Найбільша кількість його (на 1 г тканини) виявляється в нирках і печінці. Однак навіть найменше передозування його в препаратах призводить до найсильніших отруєнь і викликає смертельний наслідок.

Кожна людина є унікальною за своїми особливостями. А якщо так, то відповідно до зазначеного логічного правила, до неї не можуть застосовуватися безумовні, стереотипні рішення як у соціально-культурному, так і в психосоматичному відношенні.

3. У доведеннях часто зустрічається помилка, що має назву ^ Quaternio terminorum (почетверіння термінів). Ця помилка полягає в тому, що один з термінів силогізму (найчастіше це середній) тільки за видимістю є одним і тим самим, а по суті щоразу мислиться з дещо іншим, нетотожним початковому змістом. У даній ситуації порушується закон тотожності.

4. Причиною помилки може бути неточність мови. Це обумовлено наявністю у природній мові безлічі омонімів. Наприклад, термін "модуль" має кілька значень: назва, що дається якому-небудь особливо важливому коефіцієнту; система логарифмів; уніфікований вузол радіоелектронної апаратури; умовна одиниця в будівництві й архітектурі; складова частина космічного корабля; частина навчального матеріалу певної дисципліни, за якою перевіряється рівень успішності студентів тощо.

Або, наприклад, термін "перспектива" має такі значення: зображення на поверхні; сукупність правил побудови зображення тривимірних предметів на площині; розділ нарисної геометрії; вид у далину, коли десь далеко знаходяться певні предмети; плани людини чи якоїсь спільноти на майбутнє.

Оскільки всі ці значення відносяться до різних галузей об’єктивної реальності та її пізнання, то зміщення чи ототожнення їх є малоймовірним. А якщо і виникає подібна помилка, то тільки через недбалість у мисленні чи нездатність зосереджено стежити за логічним зв'язком думок у конкретному міркуванні.

Набагато складнішим виявляється завдання знайти помилку навмисну, котра завжди зустрічається у софізмах і яка має на меті ввести в оману співрозмовника, слухачів. Ґрунтується ця помилка на почетверінні термінів.

Ось один із софізмів античності ("рогатий"), який приписувався Евбуліду: "Те, що ти не втрачав, ти маєш. Роги ти не втрачав. Отже ти маєш роги". Що тут замасковано (почетверене)? Двозначність більшого засновку. Якщо він мислиться універсальним: "Все, що ти не втрачав...", то висновок логічно бездоганний, але нецікавий, оскільки очевидно, що більший засновок хибний; якщо ж він мислиться частковим, то висновок не випливає логічно.

Можливо пояснити цю ситуацію й по-іншому. Дійсно, в даному силогізмі середнім терміном буде: "те, що не втратив". У першому засновку "не втратив" відноситься до предметів, що в нас є, але ми їх не втратили. У другому ж засновку термін "не втратив" відноситься до тих предметів, яких у нас ніколи не було. Помилка явна – середній термін узятий в різних смислах. А двозначно витлумачений термін не може зв'язати крайні терміни силогізму.

А ось сучасний софізм, який обґрунтовує, що з віком "роки життя" не тільки здаються коротшими, але й насправді стають такими: "Кожен рік вашого життя – це його 1/n частина, де n - число прожитих вами років. Але ж n+1>n. Отже, 1/(n+1) < 1/n".

Слід підкреслити, що розходження між софізмами і паралогізмами важливе з психологічної і моральної сторони. Однак воно не має ніякого значення для логіки, тому що її не цікавить, яким чином – навмисно чи випадково помилки ці виявилися допущеними при доведенні. Важливо, що помилки виявлені, а їхньою причиною виступає порушення основних принципів коректного мислення.

У доведенні, як і в спростуванні, можлива суперечність особливого роду, називається вона paradoxоs - (несподіваний, дивний). За своєю формою – це два судження, які суперечні один одному, а за своєю сутністю – кожне з них може бути однаково доведено.

Сам термін "парадокс" виник в античній філософії для характеристики нової, незвичайної, оригінальної думки.

Безумовно, оскільки оригінальність висловлювань сприймається набагато простіше, ніж спроба проникнути в істинну сутність явища, то парадоксальні міркування часто сприймаються як свідчення незалежності, самобутності, а іноді й мудрості. А якщо до того ж вони мають зовні оригінальну, нестандартну, ефектну, чітку афористичну форму, то чи треба говорити про успіх авторів цих парадоксів?

Така слава може бути і цілком заслуженою. Чого варте, наприклад, філософсько-моральнісне, шляхетне, за формою парадоксальне висловлювання Boльтера: "Твої погляди мені ненависні, але все життя я буду боротися за твоє право відстоювати їх". Візьмемо те, що на сьогоднішній день є актуальним. Пролунало воно в минулому з вуст Джефферсона (президента США 1801-1809 рр.): "Війна таке ж покарання для переможця, як і для переможеного".

Наукове розуміння сутності терміну paradoxоs, хоча і виникло із загальнорозмовної практики, але за своїм змістом не збігається з нею. У логіці paradoxоs розуміється як синонім термінів "антиномія", "суперечність", "апорія". А це значить, що будь-яке міркування антиномічного і суперечливого характеру здатне доводити однаковою мірою як істинність деякого висловлювання, так і істинність його заперечення. При цьому дотримуються правила силогістики, на відміну від софізмів і паралогізмів, де вони порушуються. Наприклад, в одному з найбільш відомих парадоксів теорії множин (парадокс Б. Рассела) мова йде про множину R усіх множин, що не є своїми власними елементами. Таке R є власним елементом тоді і тільки тоді, коли воно не є власним елементом. Тому припущення про те, що R є власним елементом, приводить до заперечення цього допущення, з чого випливає (причому навіть за правилами інтуїціоністської логіки, тобто без використання закону виключеного третього), що R не є власним елементом, тобто обоє суперечних один одному припущення виявилися доведеними, а це і є сутність парадокса.

Б. Рассел пояснив цей парадокс на яскравому наочному прикладі. Якийсь сільський перукар одержав строгий наказ голити всіх тих жителів села, які самі не голяться, при цьому голити тільки своїх односільчан і нікого іншого. Запитується, чи повинен цей перукар голити самого себе? Неважко побачити, що тут не підходить ні позитивна, ні негативна відповідь, тому що кожна з них приводить до протилежної відповіді.

Дійсно, якщо перукар хоче сам себе голити, то він не може це зробити, тому що він може голити тільки тих односільчан, які себе не голять; якщо ж він не буде себе голити, то як і всі односільчани, які не голять себе, він повинен голитися тільки в одного перукаря, тобто в себе. Отже він не може ні голити себе, ні не голити себе.

А ось ще один приклад з "Дон Кіхота" Сервантеса. Хто читав цей цікавий твір (а як можна його не читати?), пам'ятає, як Санчо Панса виявився у скрутному положенні, коли треба було вирішувати, що робити з людиною, яка заявила, що вона йшла через міст, щоб потрапити на шибеницю. А раніше було видане розпорядження – страті через повішення підлягав усякий, хто, переходячи через цей міст, не повідомляв правдиво кінцевого пункту своєї подорожі. Як же допомогти Санчо Панса вирішити цю антиномічну проблему?

Для ілюстрації парадокса Рассела можна навести велике число прикладів з різними сюжетними оповіданнями. Так один із самих древніх парадоксів на цю тему, що не вирішувався протягом сторіч, називається "брехун". Його сформулювали філософи Мегарської сократичної школи. Ось його формулювання: хтось вимовляє фразу "я зараз брешу"; запитується, сказав він правду чи неправду?

Усі ці парадокси поєднує одне – фундаментальні основи теорії множин і мови. Отже вони виникають (міркував Б.Рассел) там і тоді, коли в міркуваннях допускається неточність у вживанні теоретичної мови тієї галузі знання, до якої кожна з цих антиномій відноситься. Іншими словами, антиномії, за природою своєю, мають "мовний" характер.

Парадоксальні висновки, здавалося б, із вірних вихідних принципів, що суперечать досвіду, зустрічаються не тільки переважно в дедуктивних науках, але й у фізиці, космогонії, математиці тощо. Наприклад, класична фізика не може пояснити, чому вночі темно, якщо всюди в нескінченному просторі стаціонарного Всесвіту є випромінюючі зірки, то у будь-якому напрямку під кутом зору повинна виявитися яка-небудь зірка і вся поверхня неба повинна представлятися сліпуче яскравою, подібною поверхні Сонця. Це суперечить тому, що спостерігається в дійсності і називається у фізиці фотометричним парадоксом.

Зазначимо, що в релятивістській космології такий парадокс неможливий. Резонне питання, а чому саме він неможливий? З простої причини. У релятивістській космології він не виникає тому, що через червоне зміщення яскравість далеких об'єктів знижується.

А от гравітаційний парадокс є менш очевидним. Закон всесвітнього тяжіння Ньютона не в змозі відповісти на запитання про природу гравітаційного поля, що створюється нескінченною системою мас. Теорія Ейнштейна уточнює закон всесвітнього тяжіння, але у випадку тільки дуже сильних гравітаційних полів.

Усі парадокси, що виникали і виникають у різних галузях знання, є потужним стимулом розвитку наукових дисциплін. Саме на шляху постійного уточнення, перевірки вихідних положень існує реальна можливість наукового розв’язання парадоксів. Розвиток сучасної експериментальної бази дозволяє одержувати все нові й нові дані, що суперечать принципам, які раніше здавалися непорушними. Така корекція категоріально-понятійного апарата є атрибутом успішного розвитку будь-якої науки й одночасно вирішенням "старих" парадоксів і причиною виникнення нових антиномічних суперечностей.


Висновок


Таким чином, доведення як процес встановлення істинності висловлювань є невід'ємною складовою частиною всебічного пізнання об'єктивної дійсності. Встановлення істинних положень науки сприяє загальному розвитку наукової теоретичної системи, що є обов'язковою умовою свідомої практичної діяльності людини. Форма і методи доведення залежать як від досліджуваного предмета, так і від загального рівня роз­витку науки. Доведення істинності тих чи інших положень. що становлять основу знання даної наукової галузі, дає змогу не тільки інтерпретувати існуючі, а й прогнозувати нові, до цього часу не від­криті або ще не існуючі природі явища.


Задачі та вправи

  1. Які види логічного доведення існують?

  2. Якою є логічна структура спростування?

  3. Проаналізуйте наступні міркування:

а) Ви говорите, що немає правил без винятку; якщо так, то і стосовно того, що ви говорите, теж повинен бути виняток; отже ви суперечите собі.

б) Якщо засновки хибні, то висновки хибні; даний силогізм має хибний висновок; отже його засновки хибні. Чи правильне це міркування?

4. Міркуючи "від супротивного" при доведенні теореми "Якщо у многокутник не вписується коло, то він неправильний", студент припускає наступне:

а) Якщо в многокутник вписується коло, то він правильний.

б) Якщо многокутник правильний, то в нього вписується коло.

в) У многокутник не вписується коло, і він правильний.

г) Многокутник вписується в коло, і він правильний. Який з підходів є вірним? Укажіть причини помилок.

5. Визначить логічний вид доведення, що наводиться. Якщо в цьому доведенні є логічні помилки, вкажіть, які саме.

Теорема. Якщо в ABC кути ABC і ACB рівні, то і сторони AC і AB, протилежні цим кутам, рівні.

Доведення. Припустимо, що сторони AC і AB не рівні. Тоді одна з них, наприклад AB, буде більшою за іншу. Відкладемо на більшій стороні AB, від точки В, відрізок BD = AC і з’єднаємо точку C з точкою D. У АВС і DCB BD = AC, BC є сторона загальна і DBC = ACB. Отже, DBC і ACB, що мають рівні кути, між рівними сторонами, рівні між собою, але DBC є частиною ACB.

Таким чином, виходить, що частина дорівнює своєму цілому. Але це неможливо, тому що суперечить аксіомі, що ціле більше своєї частини. З цього випливає, що AC і AB не можуть бути нерівними. Отже AB = AC.

6. Які логічні закони і на яких етапах застосовуються в наступному міркуванні?

Доведемо теорему: "Якщо дві прямі паралельні третій, то вони паралельні між собою, тобто (а  с  в  с)  (а  в)".

Припустимо, що це не так, тобто (ас  вc) А (ав). Тоді вони відрізняються і мають спільну точку R. Отже, через точку R проходять дві паралельні до прямої с. Але це суперечить аксіомі про паралельні – через дану точку R проходить не більше однієї прямої, паралельної даній прямій с.

Таким чином, висновок, що через точку R проходять дві прямі, паралельні до прямої с, хибним. Якщо хибний висновок, то хибна і підстава, з якої він випливає, тобто наше допущення. Теорема є істинною, що і треба було довести.

7. Парадокс з колесом.

1. Чи рухається на ходу верхня частина велосипедного колеса швидше нижньої?

Люди, які не звикли до точного логічного мислення, незмінно зустрічають таке запитання сміхом і відповідають: "Розуміється – ні! Колесо – це тверде тіло, що обертається навколо центральної осі, і якщо одна з його частин стала б рухатися швидше іншої, то воно розлетілося б вщент".

Можна звернути увагу скептика на проїжджаючий мимо велосипед, щоб він помітив, що спиці в нижній частині колеса ясно видні, їх навіть можна перерахувати; а от у верхній частині вони рухаються так швидко, що стають нерозрізненими. Скептик визнає очевидне, але посилається на те, що це обман зору.

Насправді ж у даному випадку ніякого обману зору немає, однак це не переконливий доказ. Отже повторюємо запитання: "Чи рухається на ходу верхня частина велосипедного колеса швидше нижньої?"

Цей парадокс має кілька рішень. Дерзайте!

8. Механічний парадокс Д.Фергюсона – шотландського астронома XVIII ст. Припустимо, сказав Фергюсон годинникарю, що я зроблю одне колесо товщиною в три інших і на всіх них наріжу зубці. Потім я вільно надягну три колеса на одну вісь і поміщу товсте колесо так, щоб воно приводило їх у рух і його зубці входили в зубці трьох тонких коліс. Якщо я поверну товсте колесо, то як повернуться тонкі колеса?

Годинникар відповів, що, мабуть, три колеса повернуться в протилежному напрямку. Тоді Фергюсон змайстрував простий механізм, що під силу кожному, і показав, що при обертанні товстого колеса в будь-якому напрямку одне з тонких коліс обертається в тому самому напрямку, друге - у протилежному, а третє залишається нерухомим. Хоча годинникар і взяв механізм додому, він так і не зміг знайти пояснення цьому чудовому парадоксу. У XX ст. цей парадокс було розв’язано. Спробуйте розв’язати його і ви вже у XXI ст.

9. Парадокс - епітафія (1538 р.)

Дві бабусі з двома онучатами,

Два чоловіки і дві їхні дружини,

Два батька з двома дочками,

Два брата і дві їхні сестри,

Дві матері з двома синами,

Дві діви з двома матерями,
^

Усього ж лише шість чоловік


Закінчили отут свої дні.

Перехожий, стримай здивування

І пам'ятай, що кровозмішенням

Чи незаконним уродженням

Нітрохи не грішили вони.

Як це могло трапитися?


Контрольні запитання та вправи

  1. Якою є логічна структура доведення?

  2. Чим доведення відрізняється від переконання?

  3. Які ви знаєте способи і форми доведення, в чому полягає їх особливість?

  4. Що таке спростування, яка його логічна структура?

  5. Які ви знаєте способи спростування, в чому їх суть?

  6. Які ви знаєте правила щодо тези, аргументів та демонстрації?

  7. Чим зумовлюються можливі помилки в доведенні ?

  8. Що таке паралогізми?

9.Що таке логічний парадокс, антиномії та які шляхи розв'язання їх?

10. У чому полягає сутність дедуктивно-аксіоматичного методу, якою є його роль у доведенні?





Схожі:

Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення icon1. процес навчання
При введенні запам’ятованого стимулу з’являється реакція нейронів рецепторного шару. Коли утворена хвиля досягає ефекторів, знаходять...
Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення iconПослідовність виконання завдання Кро Перевірка виконання передумов коінтеграції
Пдв) та валовим внутрішнім продуктом (ввп) (дані наведені в табл 1). Побудову моделі корегування помилки провести окремо за двома...
Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення iconПояснювальна записка до програми вступних випробувань зі спеціальності «Іінформатика» Під час складання іспиту студент повинен знати
Основні поняття та методи математичної логіки: поняття формальної теорії, правильно-побудованих формул, аксіом, правил доведення
Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення iconПовідомлення удк 330. 322. 5 К. В. Ілляшенко 1 Аналіз помилок при визначенні економічної ефективності інвестицій на підприємствах апк
У статті висвітлені проблеми оцінки інвестиційних проектів на підприємствах апк. Проаналізовані основні помилки, що при цьому виникають....
Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення iconМетодичні вказівки для студентів по підготовці до практичного заняття
«Лікування переломів щелеп без зміщення відломків за допомогою гнутих дротяних шин. Помилки при шинуванні»
Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення iconЕлектронними даними при перевезенні вантажів у міжнародному сполученні
...
Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення icon§2 Основні властивості збіжних послідовностей
Доведення. Нехай. Припускаючи в означенні 2 (§1), знайдемо такий номер, що при всіх виконується нерівність. Звідки при вказаних
Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення icon§2 Основні властивості збіжних послідовностей
Доведення. Нехай. Припускаючи в означенні 2 (§1), знайдемо такий номер, що при всіх виконується нерівність. Звідки при вказаних
Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення iconТематичний план лекцій з факультетської хірургії для студентів ІV курсу медичних факультетів, спеціальності «Лікувальна справа» та «Педіатрія»
Вступна лекція. Помилки та небезпечні ситуації в хірургії. Основні перспективи розвитку та новітні технології в хірургії
Правила доведення й основні помилки при порушенні цих правил. Логічні помилки, обумовлені порушенням правил відносно тези та аргументів. Помилки у формі доведення iconПравила поведінки та рятування на воді
Більшість людей гине через невміння добре плавати, купання в необладнаних водоймах, при хвилюванні на море, порушенні навігаційних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи