Розділ чотирнадцятий icon

Розділ чотирнадцятий




Скачати 357.58 Kb.
НазваРозділ чотирнадцятий
Дата28.06.2012
Розмір357.58 Kb.
ТипДокументи

Розділ чотирнадцятий


ЛОГІКА УПРАВЛІННЯ


Однією з найхарактерніших особливостей сучасності вважається істотне ускладнення цілей, що постають перед суспільством у цілому і перед різними соціальними системами, незалежно від їх масштабу і призначення, а також умов функціонування цих систем. Дійсно, постійно збільшується кількість завдань, які треба розв’язувати для успішного досягнення обраних цілей. Водночас підвищується рівень невизначеності при здійсненні тієї чи іншої діяльності та прийняття відповідальних управлінських рішень, оскільки невпинно відбуваються непередбачувані зміни як зовнішнього відносно системи середовища, так і умов функціонування і розвитку таких систем, ускладнюються їхня внутрішня структура і зв’язки з середовищем. Все це не тільки підвищує роль і значення управління соціальними системами, а й зумовлює особливу актуальність проблеми забезпечення його належної ефективності, адже від якості управління визначальною мірою залежить характер життєдіяльності як кожної окремої системи (підприємства, фірми, організації), так і суспільства в цілому. Саме від змісту і характеру управління істотно залежать можливості успішного досягнення цілей, які ці системи чи їхні керівники ставлять перед собою. Тому цілком зрозуміло, що проблеми належної організації соціального управління, проблеми пошуку шляхів і засобів підвищення ефективності його практичного здійснення стають все більш актуальними й набувають всезагального характеру. Саме це й зумовило необхідність розробки відносно нової наукової дисципліни, якою виступає логіка управління. При всій її важливості для теорії і практики соціального управління ця дисципліна залишається, на жаль, ще недостатньо дослідженою і розробленою навіть в концептуальному плані. Одна з перших спроб дослідження проблем логіки управління та її вливу на ефективність функціонування соціальних систем була викладена в роботі [54] одного з авторів цього підручника.

Основні передумови виникнення логіки управління та необхідності її практичного застосування наведено на рис. 14.1.





^

Рис.14.1 – Об’єктивні передумови формування логіки управління



Відзначимо, що логіка управління, взагалі говорячи, являє собою один із специфічних різновидів логіки людської діяльності, оскільки сам феномен управління може розглядатись як різновид діяльності. Правда, ця діяльність має дещо незвичайний характер, виступаючи діяльністю, спрямованою на організацію успішної спільної діяльності різних груп людей. Вони звичайно розглядаються як виконавці, тому управління їхньою спільною діяльністю має характер своєрідної метадіяльності.

Дуже важливого теоретичного і практичного значення сьогодні набувають такі аспекти проблеми вибору цілей, характеру та інструментарію управління і застосовуваних методів і шляхів його здійснення, як істотна зміна цілей, змісту і характеру самої спільної діяльності людей та їхнього міжособистісного спілкування у процесі виконання функцій, що складають сутність цієї діяльності. Відповідних змін зазнають також система життєвих цінностей та ідеалів, розуміння ефективності управління та її критеріїв. Все це істотно підвищує роль і значення логіки управління.

У зв’язку з цим предмет логіки управління складають:

- по-перше, дослідження методів і технологій управління процесами функціонування і розвитку соціальних систем і спільною діяльністю людей, яка ці процеси забезпечує, а також дослідження критеріїв раціонального вибору цілей і характеру цього управління, які б максимальною мірою відповідали внутрішній логіці саморозвитку й самоорганізації самої соціальної системи;

- по-друге, застосування принципів логіки управління, а також методов і технологій управління, розроблених на її основі, в управлінській практиці;

- по-третє, прищеплення принципів і норм логіки управління майбутнім спеціалістам у процесі їхньої фахової та управлінської підготовки.

За великим рахунком, вимогами логіки управління сьогодні мають вважатися навіть система морально-етичних принципів, життєвих цінностей і оцінок як окремих вчинків, так і поведінки особистості керівника загалом у процесі здійснення ним функцій управлінської діяльності.

Характерно, що всі розглянуті процеси зміни умов функціонування і розвитку соціальних систем відбуваються на тлі загальної демократизації суспільного життя, зростання громадської активності населення і всебічного розвитку ринкових принципів. Це зумовлює підвищені суспільні вимоги щодо дотримання логіки управління, вимоги до влади і якості державного управління та місцевого самоврядування. Особливості ж ринкових умов функціонування економіки взагалі передбачають чітку необхідність дотримання належної якості управління підприємствами, фірмами й організаціями, постійного її удосконалення як основної передумови успішного ведення виробничої та комерційної діяльності. І ця необхідність також виступає складовою частиною логіки управління.

Вказані обставини все більш настійно вимагають і нових підходів не тільки до організації та здійснення управління функціонуванням і розвитком соціальних систем, але також до освітньої системи та її завдань з підготовки кадрів професійних керівників нової формації. За цих умов інтенсивного розвитку набувають сьогодні теоретичні дослідження і прикладні розробки в галузі філософії соціального управління і методології управлінської діяльності. Вони стосуються перш за все ряду її важливих організаційних, психологічних і соціологічних аспектів. Ведеться також активний пошук дійових шляхів, засобів і технологій подальшого підвищення ефективності управління. Цілком логічно розглядати його результати як одну з визначальних умов забезпечення не тільки бажаного режиму функціонування і розвитку відповідних соціальних систем і досягнення ними заздалегідь встановлених цілей, а й можливості максимальної творчої самореалізації кожного працівника. Таким чином, вони також здійснюють свій внесок у розуміння сутності й предмета логіки управління.

Істотна залежність характеру функціонування соціальних систем і суспільства в цілому, рівня добробуту населення та міри задоволення його матеріальних і духовних потреб від якості управління визначає тісний зв’язок проблеми з теоретичними й прикладними завданнями сучасної науки і суспільної практики. В умовах постіндустріального суспільства одними з визначальних ознак якого стають кардинальна зміна цілей і характеру суспільного виробництва і значне підвищення ролі особистісного чинника, актуальної необхідності набувають питання активізації наукових досліджень, насамперед у сфері гуманістичних аспектів соціального управління. А вони також являють собою один з напрямків логіки управління. Справді, сьогодні вже загальновизнаною є думка про те, що саме в належному урахуванні та плідному використанні особистісного чинника при організації і здійсненні управління зосереджені основні резерви підвищення його ефективності.

Логіка управління сьогодні виступає складовою частиною філософії управління. Аналіз досліджень і публікацій з проблем теорії і філософії соціального управління дозволяє дійти висновку, що ці проблеми сьогодні набули міждисциплінарного характеру і перебувають у центрі уваги багатьох авторитетних вітчизняних та іноземних дослідників. Як приклад, можна навести, зокрема, роботи Р. Акоффа, В.П. Андрущенка, Дж.А. Беласко, Б.П. Будзана, О.С. Віханського, Б. Гаврилішина, Р.Т. Де Джорджа. П. Друкера, Ф. Ерлі, Д. Занда, В.І. Кноррінга, В.М. Князєва, В.В. Корженка, В.О. Лозового, Д. Марша, М.І. Михальченка, Б.З. Мільнера, А.І. Пригожина, Е. Сінгера, Р. Стейєра, К. Татеїсі та інших.

Крім досліджень, що традиційно привертали інтерес вчених у сфері психології управління і соціології управління, останнім часом дуже серйозна увага приділяється також проблемам розвитку управлінських технологій, ділової етики, організаційної поведінки і корпоративної культури та їх відповідності вимогам логіки управління. За своєю сутністю це знаменує собою формування нового етапу розвитку теорії соціального управління і нових напрямків у розвитку філософії управління, яка, в свою чергу, набуває статусу самостійної галузі в системі філософських наук.

Вказані напрямки все більше впливають на процеси розвитку світоглядних і методологічних основ формування сучасної теорії соціального управління і практики управлінської діяльності. Положення ж філософії управління стають концентрованим вираженням поступового осмислення сутності цього надзвичайно складного і важливого соціального феномену і визначення найзагальніших принципів організації і здійснення управління соціальними системами, методологічною основою раціональної науково обгрунтованої управлінської діяльності, логіки управління.

У той же час навіть при максимально можливому врахуванні основних методологічних положень і рекомендацій філософії управління, на жаль, не вдається досягти максимально можливої ефективності функціонування соціальних систем та управління ними. Тому ця обставина виступає певним свідченням неповноти сучасної парадигми соціального управління, всієї сукупності знань з його теорії і практики. Зокрема, залишається практично поза межами поля зору як дослідників, так і практиків управління соціальними системами проблема врахування принципів і положень логіки управління, теоретичне і практичне значення якої постійно зростає.

Тому мета цього розділу саме і полягає в постановці цілей і завдань логіки управління як самостійної і дуже важливої підсистеми, з одного боку, прикладної логіки, а з іншого – системи управлінських знань. Тут проаналізовано роль і місце логіки управління в загальній низці проблем забезпечення ефективності управління функціонуванням і розвитком сучасних складних соціальних систем, у виявленні об’єкта і предмета дослідження цього порівняно нового наукового напрямку й визначенні основних принципів логіки соціального управління з метою належного їх застосування в управлінській практиці.

Здається, що сама постановка питання про необхідність досліджень з логіки управління та вивчення їх результатів майбутніми інженерам і менеджерами має інноваційний характер і характеризується істотним теоретичним і практичним значенням. Це пояснюється тим, що потреба у філософському аналізі проблем логіки управління та розробці на основі його результатів відповідних рекомендацій, спрямованих на успішне здійснення управлінської діяльності невпинно зростає. Вона зумовлена перш за все тією обставиною, що, як переконливо свідчить вся історія суспільного розвитку, основною причиною численних катастрофічних невдач і поразок людей та багатьох людських спільнот частіш за все виступали порушення або ігнорування вимог і принципів логіки управління. І не принципово, свідомо чи несвідомо, цілеспрямовано чи випадково відбувались ці порушення та ігнорування, їх результати завжди давали істотний негативний ефект. І одна з його причин полягає у відсутності в керівників необхідних знань з логіки управління. Хоча самої цієї логіки ще й не існувало, однак найбільш розумні й талановиті керівники інтуїтивно її відчували і керувалися нею своїй практиці управління людьми і людськими спільнотами.

Підкреслимо, однак, що самі проблеми логіки суспільного життя, раціональної його організації та належного управління суспільством у тій чи іншій формі з давніх давен привертали пильну увагу багатьох видатних мислителів. У цьому можна переконатись при знайомстві з філософською спадщиною Конфуція, Лао-цзи, Васубандху, Платона, Аристотеля, Сократа, Епікура, Сенеки та інших.

Наприклад, розмірковуючими над складними питаннями про шляхи формування моральної людини, про створення досконалого суспільства та раціонального управління державою, Конфуцій дотримувався чіткої логіки, сутність якої передавали поняття „лі” і „дао”. Поняття „лі” у сьогоднішній термінології може трактуватись як алгоритм виконання тієї чи іншої дії, тобто як логічно зумовлена послідовність окремих її складових в закономірному взаємозв’язку і взаємозалежності. Поняття ж „дао” означає всезагальний шлях, якому підкоряються всі явища і речі, як першоджерело, першооснова всіх речей. Необхідність, згідно з положеннями вчення Конфуція, узгодження лі і дао фактично і визначає за своєю сутністю зміст логіки управління. З цих позицій доречно навести відоме висловлення цього філософа про те, що, користуючись різними принципами, неможливо дійти спільної позиції. Воно може розглядатись як одне з найбільш принципових положень не тільки логіки соціального управління, а й логіки людської взаємодії та міжособистісного спілкування взагалі.


^ 14.1. Логіка управління в системі наук про соціальне управління

Управління соціальними системами і, цілком природно, логіка його здійснення повинні виходити з реалій конкретного етапу суспільного розвитку і ситуації, що має місце в цей час і враховувати ці реалії. На початку третього тисячоліття світова спільнота в багатьох відношеннях переживає справді критичний і відповідальний період свого розвитку.

Сутність критичності цього періоду полягає в тому, що, по-перше, антропогенне навантаження на природу і масштаби втручання людей у природні процеси досягли такої межі, за якою все більш швидко відбувається її деградація, тобто несприятливі й, на жаль, незворотні зміни, що поставили людство перед реальністю глобальної екологічної катастрофи.

По-друге, зухвале проголошення людиною самої себе Homo sapiens і своєрідною „вершиною природного розвитку” поступово призвело до такого бездумного використання нею природних ресурсів, що сьогодні цілком реальною стала перспектива швидкого вичерпання наявних запасів багатьох з основних їх видів. Характерно, що переважну більшість цих видів ресурсів складають саме ті, які лежать в основі життєзабезпечення сучасного суспільства. Це, насамперед, паливно-енергетичні ресурси й запаси питної води, родючість грунтів і чисте атмосферне повітря тощо.

По-третє, рівень добробуту і якості життя, досягнутий у країнах так званого „золотого мільярду” різко контрастує з убогістю і безпросвітними злиднями широких верств населення країн третього світу, викликає цілком зрозуміле соціально-політичне і психологічне напруження, сприяє проявам міжрасової і міжконфесійної нетерпимості, екстремізму та міжнародному тероризму.

Нарешті, по-четверте, істотне прискорення глобалізації та інтенсифікація інтеграційних процесів в умовах фактичної монополярності світу з помітним домінуванням США певною мірою обмежують звичні поняття місця і ролі національно-державних утворень та їх суверенітету, вимагають уніфікації окремих політичних, правових і соціально-економічних принципів. Помітно ускладнюються цілі, зміст і характер процесів життєзабезпечення і розвитку соціальних систем, управління ними, а відтак завдання і зміст аналізу їх сутності. Сукупність цих обставин наочно наведена на рис. 14.2.

Аналіз свідчить, що сьогодні дійсно особливо актуальною постає проблема пошуку раціонального суспільного устрою, визначення і вибору шляхів ефективної організації суспільного виробництва. При цьому майже ні в кого не викликає сумнівів, що сама можливість такої організації і такого вибору перш за все залежить від належного управління функціонуванням і розвитком соціальних систем будь-якого масштабу і призначення. Управління, яке має практично таку ж тривалу історію, що й саме людське суспільство, систему своїх наукових основ і принципів отримало всього лише сто – сто двадцять років тому. Глибинні ж пошуки надійних науково обгрунтованих шляхів і засобів подальшого його істотного удосконалення, в тому числі й логіки управління, ведуться і сьогодні.




^

Рис. 14.2 – Чинники критичності сучасного періоду історії людства



Логіка цих пошуків зумовила перехід від частинних і суто технічних чи навіть технологічних рішень до все більш високого рівня узагальнення і формування на цій основі своєрідної синтетичної наукової дисципліни, яка поступово розвивалася і склалася у філософію управління. Усвідомлення нагальної необхідності у філософському аналізі сутності самого управління як своєрідного соціального феномену і розвиток цієї дисципліни, основним предметом дослідження якої стали найбільш загальні закономірності управління та принципи методології управлінської діяльності, стали потужним поштовхом для активізації і диверсифікації дослідження найрізноманітніших аспектів соціального управління. Виявилось, зокрема, що управління дійсно являє собою дуже складний, багатоаспектний і багатовимірний феномен. Навіть тільки стосовно онтологічного аспекту можна виокремити проблемні питання сутності управління, його існування та „буттєвого змісту”. Не менш цікавими і важливими є і питання гносеології управління, яка тісно пов’язана з його онтологією у системній цілісності філософії управління. Водночас онтологія утворює і своєрідне підгрунтя етики управління. Крім того, соціальна сутність і характер управління у людських спільнотах зумовлюють наявність таких його аспектів, на перший погляд суто прикладних і тому дещо віддалених від філософії, як політичний, правовий, організаційний, економічний, психологічний, педагогічний тощо. Тому результатом широких досліджень, здійснюваних представниками не тільки різних філософських шкіл, а й різних наукових дисциплін стали, з одного боку, поступове підвищення ефективності самого управління (на яке, власне, вони й були орієнтовані), а з іншого – формування цілого спектру нових наукових дисциплін, які спочатку розвивались як окремі, відносно самостійні напрями філософії управління. Характерно при цьому, що обидва вказані результати виявилися взаємозв’язаними, вони взаємно доповнюють один одного. Іншими словами, досягнення окремих теоретичних досліджень дозволяють підвищувати якість управління, а це, в свою чергу, висуває нові проблеми, що вимагають подальших досліджень.

Серед вказаних нових наукових дисциплін слід назвати перш за все психологію управління, соціологію управління, педагогіку управління, ділову етику та етику управління, управлінську культуру, організаційну поведінку тощо. Глибинний же філософський аналіз сутності феномену управління і насамперед численних прикладів окремих управлінських хиб і невдач переконливо свідчить, що сьогодні цього вже недостатньо.

Виявлення об’єктивного існування загальних закономірностей самоорганізації соціальних систем як внутрішньо іманентної їм фундаментальної властивості робить обов’язковою необхідність не тільки максимально повного урахування цих закономірностей при виборі управлінських структур і технологій, а й у процесі практичного здійснення управлінської діяльності. У зв’язку з цим сьогодні особливої актуальності набуває необхідність наукової розробки і дослідження проблем логіки управління. Її місце у загальній системі наук про управління наочно можна показати за допомогою схеми, наведеної на рис. 14.3. Її аналіз дозволяє дійти висновку, що, по-перше, природним джерелом науки про управління виступає суспільна практика взагалі й практика управлінської діяльності, зокрема. По-друге, теоретичне узагальнення проблем управління та його закономірностей на підставі аналізу практики здійснює філософія управління, в системі якої і поряд з якою розвивались і розвиваються зазначені вище окремі наукові дисциплін про управління, а також власне етика управління і теорія менеджменту, збагачується і отримує нові імпульси розвитку соціальна психологія. По-третє, логіка управління також виникає і розвивається під безпосереднім впливом суспільної практики, яка на інтуїтивному рівні з давніх пір використовує її положення, і, в свою чергу, логіка впливає на практику управління, раціоналізуючи і оптимізуючи її.




^

Рис. 14.3 – Логіка управління в системі наук про управління

соціальними системами



Як свого часу і логіка взагалі виникла і розвивалась у надрах філософії, окремі елементи логіки управління розглядались саме в дослідженнях філософських проблем соціального управління. Однак постійно зростаючі роль і значення логіки управління не тільки зумовлюють необхідність її виокремлення в самостійну наукову дисципліну, а й роблять її одним з найбільш визначальних чинників істотного підвищення ефективності управління, а отже й ефективності самого функціонування і розвитку відповідних соціальних систем. Це викликає потребу у визначенні самої сутності логіки управління і її призначення. При цьому природно постають питання на предмет того, чи доречно взагалі говорити про логіку соціального розвитку, чи можна проектувати і здійснювати управління суспільно-політичними, соціально-економічними, духовно-культурними та іншими процесами, що відбуваються у соціальних системах і в своїй сукупності визначають сутність їх функціонування і розвитку, згідно з певними логічними принципами і правилами тощо.


^ 14.2. Сутність і призначення логіки управління


Як було зазначено, в цілісній сукупності сучасних теоретичних і прикладних дисциплін, об’єктом дослідження яких виступає феномен управління соціальними системами, особливе місце посідає логіка управління. Вона, з одного боку являє собою специфічну галузь загальної системи філософських наук, а з іншого – важливу частину теоретичної, світоглядної і методологічної основи організації управління соціальними системами і практичної реалізації управлінської діяльності. Положення логіки управління обов’язково повинні враховуватись навіть при виборі підходів до підготовки кадрів професійних керівників, змісту і характеру цієї підготовки. У той же час логіка управління являє собою невід’ємну частину загальної системи сучасної логіки.

Відомо, що протягом досить тривалого часу власне логіка розвивалась і розумілась переважно як наука про закони, форми, засоби й прийоми раціонального мислення, про умови визначення істинності суджень. Творцем і першим дослідником наукової логіки вважається Аристотель, який запропонував теорію дедуктивних умовиводів і здійснив класифікацію типових логічних помилок. Не випадково логіка і теорія пізнання Аристотеля здійснили величезний вплив на весь середньовічний і наступні періоди розвитку філософії.

Проте дійсне значення наукової логіки не тільки для теоретичної, а й для практичної діяльності людей було усвідомлене значно пізніше. Сьогодні вже зрозуміло, що „глибоке засвоєння законів правильного мислення потрібне в будь-якій сфері наукового пізнання. Без логічно стрункої думки неможливо ні відкрити істину, ні обґрунтувати достовірність теоретичних узагальнень для практичних дій” [18, с. 23].

Це повною мірою стосується і такого надто складного феномену, яким виступає соціальна сфера людського життя. У той же час неодмінною складовою філософських вчень і поглядів на суспільство та на окремі його підсистеми, не говорячи вже про державні утворення, майже завжди виступали ідеї про необхідність упорядкування соціальних відносин, в які, за словами С.А. Фареніка, „вступають окремі індивіди, та узгодження їхніх дій і приведення останніх у відповідність із загальними цілями й інтересами” [68, с. 7].

Але ж уявляється цілком зрозумілим, що будь-яке впорядкування будь-яких речей чи явищ неможливе без попереднього визначення принципів, основ чи ознак, за якими це впорядкування має здійснюватись. Іншими словами, таке впорядкування має виступати проявом певної логіки, а засобами його реалізації можуть бути основні положення і принципи цієї логіки. Стосовно ж інструментарію упорядкування надзвичайно доречною уявляється відома думка Г. Гегеля про те, що істина засобу полягає в його адекватності меті.

Оскільки одне з основних завдань управління соціальними системами полягає саме в узгодженні дій кожного з індивідів, які виступають учасниками спільної діяльності, та певному упорядкуванні відносин між ними, успішне здійснення управління потребує системного застосування принципів і норм відповідної логіки. Тому, на наше глибоке переконання, наведена теза Гегеля досить чітко передає глибинну сутність логіки управління, виступаючи водночас концентрованим вираженням ще одного з найважливіших її положень. Дійсно, важливою теоретичною і практичною проблемою логіки управління вважається раціональний вибір його засобів з тим, що вони максимальною мірою сприяли досягненню заздалегідь визначеної мети.

На жаль, в реальній практиці управлінської діяльності часто спостерігаються численні порушення вимог логіки управління, причому це відбувається на самих різних рівнях управління. Так, В.П. Семиноженко у своєму інтерв’ю газеті “День” цілком справедливо називає “прикрою управлінською традицією те, що кожний новий Кабмін прагне переписати досягнення попередників на свій лад”. І це, на його глибоке переконання, унеможливлює послідовність системних змін.

Повертаючись до питань призначення логіки управління та її ролі й місця у загальній сукупності проблем, пов’язаних з прагненням забезпечити бажаний характер процесів функціонування і розвитку сучасних соціальних систем та ефективність управління ними, слід підкреслити такі положення.

По-перше, логіка соціального управління саме й призначена для забезпечення максимальної відповідності його цілей, а також процедур прийняття і реалізації управлінських рішень і дій цілям кожного відповідного соціуму, іманентним йому природним закономірностям і тенденціям його функціонування і розвитку та принципам самоорганізації соціуму як складної соціальної системи.

По-друге, логіка управління необхідна для забезпечення належної закономірної послідовності й несуперечливості управлінських команд і дій, процесів і процедур прийняття управлінських рішень та їх практичної реалізації. Безперечно, зазначені тут послідовність й несуперечливість передбачають як важливу внутрішню властивість логіки управління безумовне і своєчасне виконання, причому належним чином і в повному обсязі вимог відповідних управлінських команд.

Таким чином, сутність і призначення логіки управління наочно можна показати за допомогою рис. 14.4.

Будь-яке ж відхилення управлінської практики від вимог основних принципів і норм логіки управління зі всією невідворотністю призводить до порушення нормального управління, а отже й до спотворення бажаного характеру процесів функціонування і розвитку відповідних соціальних систем, істотно ускладнює саму можливість досягнення ними визначених цілей. Тому глибинною причиною кожної невдачі того чи іншого керівника аж до вищого керівництва держави включно, кожного провалу спроб реалізації навіть найкращих і найпривабливіших програм і планів слід вважати свідоме ігнорування, а здебільшого несвідомі порушення вимог логіки управління, або нерозуміння її сутності та призначення.




Рис. 14.4 – Роль і призначення логіки управління


Прикладами порушення чи навіть відвертого ігнорування положень і принципів логіки соціального управління стосовно першої групи чинників, які обновлюють її призначення, можуть бути добре відомі численні спроби здійснення такого управління соціальними системами, яке фактично виявлялось насильством над історією і суспільством. До них, зокрема, можна віднести нестримне бажання багатьох правителів – від Олександра Македонського та Чингіз-хана до Наполеона і Гітлера – завоювати величезні території та створити всесвітні імперії [7]. Такого ж роду діями мають вважатися і прагнення більшовиків побудувати комунізм в одній окремо взятій країні, створити так звану „нову історичну спільність – радянський народ” або знищити релігійність людей і насадити в суспільстві суцільний атеїстичний світогляд у спотворено марксистському його розумінні.

Хода самої історії і логіка історичного розвитку переконливо довели, що всі подібні спроби були заздалегідь приречені на провал, незважаючи на мобілізацію значного ресурсного потенціалу, на велетенські зусилля в адміністративній, економічній, ідеологічній та освітній сферах, на наявність і бездоганне функціонування колосального репресивного апарата.

Не менш переконливими уявляються і приклади порушення або ігнорування основних вимог і принципів логіки управління стосовно другої групи чинників, якими визначаються її цілі та призначення, тобто послідовності й несуперечливості управлінських дій та рішень. Такими прикладами виступають відомі з історії несподівані, на перший погляд, нищівні поразки військ при значній їх чисельній, а інколи й матеріальній перевазі над супротивником.

Подібні порушення можна виявити, аналізуючи розвиток економіки колишнього Радянського Союзу з її надмірною мілітаризацією, секретністю та автаркією, які спричинили істотне технологічне відставання від провідних економічно розвинених країн світу. Тут явно хибними були система цілей і критеріїв ефективності. Все це призводило до вкрай нераціонального використання велетенських обсягів різноманітних ресурсів і недостатньої уваги до підвищення добробуту населення, якості продукції та забезпечено належної її конкурентоспроможності.

Особливо яскраво ці хиби проявляються, якщо порівнювати розвиток Союзу з чіткою стратегією соціально-економічного розвитку Китаю, де логічне поєднання комуністичної політичної системи з ринковими принципами функціонування економічної системи забезпечило вражаючі темпи розвитку протягом більше як чверті століття поспіль. За великим рахунком, вся новітня історія України також являє собою цілу низку алогічних, суперечливих і непослідовних управлінських дій, особливо у сфері здійснення трансформації суспільно-політичних та соціально-економічних відносин.

Ще більш численні приклади визначального впливу логіки управління на його ефективність можна навести на мікрорівні. Добре відомо, наприклад, що тільки в США щорічно виникають десятки тисяч нових фірм і підприємств і приблизно стільки ж припиняють свою діяльність. Значна частина їх зникає саме внаслідок недосконалого менеджменту, точніше, через порушення їх керівництвом логіки управління.

Слід підкреслити, що результатом порушень логіки управління в усіх наведених випадках ставала, у свою чергу, низька ефективність самого управління, яка істотно гальмувала процеси соціально-економічного і організаційного розвитку відповідних спільнот. Таким чином, логіка соціального управління повинна розглядатись як один з визначальних чинників його ефективності. Іншими словами, між управлінням соціальними системами, його логікою та ефективністю існує складна взаємодія і взаємозалежність, яка включає певну сукупність прямих і зворотних зв’язків, як це наведено на рис. 14.5.

Недарма одним з фундаментальних принципів буття у Всесвіті вважається дотримання положення “Не зашкодь!”. Як підкреслює у зв’язку з цим письменниця Галина Пагутяк, “Бог створив людей за подібністю своєю вільними й активними. Основою їхньої праці є відповідність роду занять схильностям кожної людини та спільне благо” [71]. Отже логіка управління передбачає необхідність максимально можливого забезпечення цієї відповідності. Саме за цих умов людина, відчуваючи себе вільною, виявлятиме належну активність, а її праця буде найбільш ефективною.





Рис. 14.5 – Взаємозалежність між логікою управління та його ефективністю


Тому вважаємо доречним проаналізувати сутність взаємодії та взаємозалежності між соціальним управлінням, його логікою та ефективністю функціонування і розвитку соціальних систем і суспільства в цілому. На основі результатів такого аналізу можна спробувати сформулювати основні принципи логіки управління. При цьому перш за все розглянемо питання про природу логіки управління взагалі та її характер. Цілком зрозуміло, що ці питання тісно пов’язані з проблемою природи і характеру як феномену соціального управління, так і природи самої логіки.


^ 14.3. Природа логіки в контексті феномену

соціального управління


Природу, характер і принципи логіки управління неможливо досліджувати у відриві від природи логіки взагалі, з одного боку, та природи управління, з іншого. Сутність і природу феномену управління та його об’єктивний характер нами було проаналізовано в роботі [81]. Там, зокрема, на концептуальному рівні було досить чітко проведено межу між загальною властивістю самоорганізації систем та управлінням як усвідомленою і цілеспрямованою діяльністю суб’єкта, метою якої є забезпечення бажаних змін в об’єкті управління чи, навпаки, збереження його стану.

Підходи ж до визначення природи і характеру логіки протягом тривалого часу залишаються ареною гострих і цікавих філософських дискусій. Цілком природно, що прихильники різних філософських шкіл висловлюють при цьому не тільки істотно різні, а інколи навіть прямо протилежні судження стосовно цієї проблеми. Причина подібної ситуації полягає у різних світоглядних та методологічних позиціях учасників наукових дискусій, для її розв’язання необхідна саме чітка визначеність цих позицій.

Лишаючись дещо осторонь від оцінки істинності тих чи інших думок, висловимо наше власне судження щодо природи логіки взагалі та її розуміння в контексті соціального управління, зокрема. Для цього, на наш погляд, дуже важливо, виходячи як із загальних світоглядних позицій, так і власне з предмета нашого дослідження, сформулювати і усвідомити чіткі відповіді на три такі принципові питання, певною мірою взаємозв’язані між собою.

Першим з них має бути питання стосовного того, чи являє собою логіка загальну властивість об’єктивної реальності, чи, можливо, вона виступає тільки породженням людської свідомості й тому притаманна лише речам і явищам, які пов’язані з матеріальною й духовною діяльністю людини?

Друге питання стосується того, чи можуть логіка, її положення та принципи вважатися такими, що існують об’єктивно, незалежно від свідомості конкретного індивіда, і відображають реально існуючі взаємозв’язки й взаємовідносини у природних системах?

Нарешті, третє принципове питання полягає у тому, чи спроможне чітке дотримання принципів і положень логіки та їх послідовне використання у практичній перетворювальній діяльності допомогти людині й соціуму в цілому підвищити загальну ефективність цієї діяльності?

Підійдемо дещо ширше до відповіді на перше питання. Хоча, на перший погляд, здається цілком очевидним, що сама логіка дійсно породжена людською свідомістю й існує лише в людській уяві, однак ця проблема повинна розглядатись значно глибше. Справа в тому, що будь-які закони природи також сформульовані людьми і відображають загальні, повторювані, стійкі зв’язки, залежності та відношення між певними речами і явищами, що протягом тривалого часу спостерігаються людьми і сприймаються ними саме як упорядковані зміни.

Адже закон, за Гегелем, саме і являє собою „суттєве відношення”. У той же час необхідно особливо підкреслити, що глибина цієї „суттєвості” виступає лише мірою людського її розуміння. Важливо підкреслити при цьому, що нові наукові відкриття часто здатні не тільки істотно підвищити цю міру, а й повністю спростувати зовсім недавно, здавалось би, непохитну й недоторкану суттєвість. Прикладами можуть слугувати старовинні уявлення про площинність Землі, на яку спирається небосхил разом з зірками або Птолемеєва система руху небесних тіл.

Саме тому зміст кожного закону природи і його сутність дають нам принципову можливість розглядати принаймні два таких принципових аспекти. Перший з цих аспектів стосується того, що закон фіксує вказані відношення при їх сприйнятті людською свідомістю, а другий аспект стосується того, що закон тільки пояснює ці відношення. При цьому як фіксація відповідних відносин, так і їхнє пояснення відбуваються виключно в межах наявних знань людини та її світоглядних позицій. Це вже передбачає відносність, як воно не парадоксально на перший погляд звучить, навіть законів природи.

Адже справді, зростання знань про ті чи інші явища, поглиблення розуміння людиною їхньої сутності виявляє наявність певного обмеження умов, за яких діють конкретні закони. Таким чином, виникає необхідність “зняття“ цих обмежень, що вимагає уточнення формулювання законів, а то й повної їх заміни новими. Так, в результаті створення теорії відносності Енштейна було встановлено обмеженість дії першого закону Ньютона. Розробка М.І. Лобачевським, К. Гаусом і Я. Бойяї так званих неевклідових геометрій не тільки зняла невизначеність одного з досить сумнівних постулатів Евкліда, а й істотно розширила людські уявлення про властивості простору.

Все розглянуте вище повною мірою стосується і логіки. Вона являє собою упорядковану сукупність знань про форми й закономірності раціонального людського мислення і певним чином відображає зазначену вище впорядкованість природних явищ. Обмеженість же, неповнота та відносний характер людського знання зумовлюють, таким чином, і відносність самої логіки. До того ж, закони і принципи логіки стосуються тільки раціональних форм мислення, які виступають проявом функцій людської свідомості та її пізнавально-перетворювальної діяльності. Сьогодні вже загальновизнаною вважається істотна роль підсвідомого, людської інтуїції та інших регуляторів людських вчинків, поведінки й діяльності, які досить часто навіть не піддаються поясненню за допомогою логіки.

У той же час прагнення людини все збагнути, усвідомити й пояснити веде до розширення формального апарату, за допомогою якого можна було б вийти за межі класичної логіки. Про це свідчить, зокрема, хоча б поява спочатку діалектичної логіки, потім темпоральної та імовірнісної логіки, а пізніше – і так званої нечіткої логіки або фаззі-логіки. Відомий американський математик і логік Л. Заде, основоположник теорії нечітких множин і нечіткої логіки, в своїй передмові до книги французького математика А. Кофмана з нечітких множин зазначав, що “теорія нечітких множин – це, за своєю сутністю, крок на шляху до зближення точності класичної математики і всепроникаючої неточності реального світу, до зближення, яке породжується нестримним людським прагненням до кращого розуміння процесів мислення і пізнання” [53, с. 6].

У свою чергу, А. Кофман впевнено стверджував, що сьогодні нам потрібна нова точка зору, новий комплекс понять і методів, у яких нечіткість сприймається як універсальна реальність людського існування. Безперечно, нам необхідно усвідомити, як можна оперувати з нечіткими множинами всередині жорстких рамок класичної математики. Але, що є набагато істотнішим, ми повинні розробити нові методи поводження з нечіткостями в систематичному (зовсім не обов’язково кількісному) розумінні. Такі методи здатні відкрити багато нових рубежів у психології, соціології, політичних науках, філософії, фізіології, економіці, лінгвістиці, операційних дослідження, науці управління та інших галузях і забезпечити основу для проектування систем, розум яких істотно переважає той штучний інтелект, який ми можемо собі уявити.

Таким чином, нами практично отримана відповідь і на друге питання з посталеної вище їх сукупності, оскільки логіка та її принципи хоча і виступають суб’єктивним породженням людської свідомості, але вони вийшли за її межі, існують об’єктивно, незалежно від свідомості конкретного індивида, відображають реально існуючі взаємозв’язки і взаємовідносини у природних системах, безперечно, в межах розуміння цих зв’язків і відносин кожним конкретним суб’єктом.

Тому і на третє питання також можна дати загалом стверджувальну відповідь. Однак при цьому необхідно навести принципове застереження стосовно того, що дотримання у процесі практичної діяльності принципів логіки здатне тільки тією мірою сприяти людині й соціуму в цілому в досягненні визначених цілей та підвищувати загальну ефективність їхньої практично-перетворювальної діяльності, якою мірою відображення в індивідуальній чи відповідно суспільній свідомості реально існуючих зв’язків і відношень відповідає дійсному характеру цих зв’язків і відношень.

Викладені міркування уявляються цілком справедливими і стосовно логіки управління як конкретного прояву та однієї з прикладних сфер логіки взагалі. Саме тому під логікою управління слід розуміти два наукових напрямки, відносно самостійних, хоча і взаємозв’язаних між собою. Обидва ці напрямки являють собою предмет дослідження як теорії соціального управління, так і філософії управління.

^ Перший з них спрямований на дослідження загальних проблем логіки управління як своєрідного соціального феномену і має скоріше світоглядний характер. Тут логіка має розглядатись у загальному контексті філософії діяльності, її спрямованості й природодоцільності. Тому вона включає міру усвідомленості суб’єктом управління певних вимог і принципів при виборі мети, засобів і форм самого процесу діяльності, які б забезпечували можливість досягнення очікуваних її результатів.

Предметом же досліджень другого напрямку логіки управління мають виступати суто прикладні проблеми раціональної організації управлінської діяльності, забезпечення бажаного рівня її ефективності тощо. Тому тут розуміння логіки управління має скоріше технологічний характер. Її основні вимоги й принципи мають розглядатись як певна оболонка, в межах якої і за правилами якої саме і повинні здійснюватись реалізація організаційної та функціональної структури кожної конкретної системи управління, вибір доцільних управлінських технологій, формування корпоративної культури, стилю керівництва, організації інформаційних потоків тощо.


^ 14.4. Основні принципи логіки управління


Виходячи з розглянутого вище підходу до розуміння сутності й природи логіки взагалі й логіки управління, зокрема, доцільно сформулювати такі дві відносно автономних сукупності принципів логіки управління. Послідовне дотримання цих принципів саме і сприятиме успішному досягненню визначених цілей управління. Тут дуже доречним, безперечно, має бути важливе застереження стосовно того, що вибір чи визначення цілей управління також являє собою складовий компонент соціального управління, який реалізується за допомогою функції цілепокладання. Отже визначення цілей управління, яке залежить від цілей самої соціальної системи, також повинно відповідати, у свою чергу і принципам логіки управління. Наочно це показано на рис. 14.6.

При цьому одна з вказаних сукупностей принципів логіки управління відповідає першому з розглянутих вище напрямків, тобто має світоглядний характер і стосується найбільш загальних закономірностей управління як специфічної функції соціальних систем і однієї з визначальних умов їх функціонування. На наш погляд, їх доцільно вважати принципами загальної логіки управління. Друга ж сукупність принципів за своїм характером визначає логіку раціональної організації і практичного здійснення управлінської діяльності і може розглядатись як сукупність принципів прикладної логіки управління.




^

Рис. 14.6 – Механізм дії принципів логіки управління



Структуру сукупності принципів загальної логіки управління наочно можна представити за допомогою рис. 14.7. Результати його аналізу дозволяють стверджувати, що ці принципи можна звести принаймні до таких основних положень.

По-перше, вже у процесі цілепокладання для здійснення управління функціонуванням і розвитком соціальної системи необхідно виходити із закономірностей її самоорганізації з тим, щоб визначені цілі відповідали, а не суперечили природному перебігу процесів у ній.

По-друге, визначена таким чином система цілей управління нею не повинна бути внутрішньо суперечливою. Це зовсім не означає відсутність у ній цілком природних діалектичних суперечностей, наприклад між прагненнями, з одного боку, збереження стабільності, а з іншого боку – розвитку системи, яка й виступає основною передумовою самої можливості цього розвитку та його рушійною силою.




Рис. 14.7 – Основні принципи загальної логіки управління


По-третє, іманентно несуперечливою повинна бути й сукупність цілей самої соціальної системи. Адже управління завжди спрямоване на досягнення її цілей, тому у випадку порушення цього принципу управління функціонуванням такої системи просто втрачає сенс.

^ По-четверте, цілі управління не повинні бути прямо протилежними цілям самої соціальної системи, хоча й не завжди можуть співпадати з ними. При цьому під цілями системи можна розуміти своєрідну рівнодіючу, або визначальний вектор цілей, прагнень та інтересів окремих представників цієї системи, учасників спільної діяльності, спрямованої на досягнення її цілей.

По-п’яте, характер управління, його зміст та застосовувані засоби і технології управління не повинні порушувати вимог, що випливають із закономірностей самоорганізації систем. Це означає, що управління, спрямоване на посилення чи прискорення процесів функціонування і розвитку відповідної системи, має виходити з неодмінної вимоги збереження цілісності та якісної визначеності цієї системи або розумної їх зміни відповідно до цілей самої системи та тенденцій природного перебігу цих процесів.

Принципи ж прикладної логіки управління за своєю сутністю, характером і призначенням є більш численними і конкретними. У першому наближенні їхню сукупність можна подати так, як це наведено на рис. 14.8.




Рис. 14.8 – Основні принципи прикладної логіки управління


Самі ж принципи прикладної логіки управління можна сформулювати таким чином.

По-перше, структура системи управління повинна виходити із сукупності цілей і завдань, які має вирішувати керована система і відповідати дереву її цілей. Іншими словами, управлінська структура повинна повністю покривати так зване дерево цілей відповідної соціальної системи і в той же час не містити зайвих елементів, які тільки ускладнюють процеси управління.

По-друге, система цілей управління повинна вибудовувати чітку їх ієрархію, доступну і зрозумілу кожному учаснику на відповідному рівні управлінської ієрархії, і визначати несуперечливу сукупність завдань кожного з цих рівнів. При цьому сукупність цілей має бути структурована не тільки за ієрархією, а й за послідовністю або за часом їх досягнення, тобто визначати не тільки глобальні кінцеві цілі відповідної соціальної системи, а й її проміжні цілі, які б давали надійні орієнтири руху системи в напрямку успішного досягнення глобальних цілей. Водночас це дає змогу здійснювати діагностування процесів управління і дозволяє обгрунтовано визначати належну послідовність управлінських дій та впливів на систему.

По-третє, система управління не повинна мати ізольованих або розімкнених управлінських контурів, не пов’язаних з іншими контурами в загальній ієрархії управління, а також зайвих зв’язків, що ускладнюють загальний процес управління або лишають без управління виконання певних функцій чи завдань керованої системи.

По-четверте, в системі управління має бути визначена сукупність чітких і однозначних критеріїв міри досягнення проміжних та кінцевих цілей для кожного рівня ієрархії і для кожної функціональної підсистеми. Наявність таких критеріїв дає змогу здійснювати об’єктивний контроль правильності виконання управлінських функцій та ефективності управлінської діяльності взагалі. Важливо також, що це дозволяє своєчасно виявляти управлінські похибки і здійснювати належну корекцію управління.

По-п’яте, в системі управління повинна бути визначена чітка процедура проходження і перетворення інформації по вертикалі та горизонталі системи. При цьому вертикальні потоки інформації зверху вниз повинні визначати управлінські команди тільки для безпосереднього рівня підлеглості й вимагати свого безумовного виконання шляхом відповідної передачі команд на наступні рівні ієрархії та забезпечення зворотного зв’язку про її прийняття для виконання. Вертикальні ж потоки інформації знизу вверх мають інтегрувати і агрегувати інформацію на кожному рівні, даючи уявлення відповідному керівникові про виконання його команд і розпоряджень, а також відомості про стан і характер функціонування системи в обсязі, необхідному і достатньому для оцінки ситуації у межах його компетенції.

^ Горизонтальні потоки інформації організуються в межах одного й того ж ієрархічного рівня і призначені тільки для забезпечення необхідної узгодженості та координації управлінських дій в межах відповідного рівня ієрархії. Така узгодженість і координація мають виходити з необхідності врахування цілей, що ставляться на цьому рівні, цілей більш високого рівня ієрархії та загальних цілей всієї соціальної системи.

По-шосте, в разі виникнення складної проблемної ситуації, яка принципово унеможливлює виконання управлінської команди на відповідному рівні, працівник повинен повідомити про це керівника, який віддав відповідну команду, з аргументованим обгрунтуванням цієї неможливості та, в разі необхідності, з пропозиціями стосовно доцільних дій і рішень, прийняття яких виходить за межі компетенції цього працівника. Це ж стосується і випадків одночасного надходження до працівника двох команд від керівників різних рівнів ієрархії, коли зміст однієї команди суперечить змісту іншої.

По-сьоме, командна інформація має бути послідовною і несуперечливою, а управлінські дії та рішення мають виходити з реальних можливостей системи і наявних її ресурсів з обов’язковим урахуванням правових, економічних, морально-етичних та інших обмежень. При цьому в системі управління має бути визначений і чітко дотримуватись принцип логіки відповідальності, згідно з яким відповідальність несе той, хто порушив встановлену процедуру прийняття і виконання рішень.

Прикладна логіка управління передбачає необхідність певної гнучкості оперативного мислення керівника. Вона означає, зокрема, не тільки знання і чітке дотримання ним встановлених принципів управлінської діяльності та поведінки, а й глибоке розуміння необхідності всебічного врахування всіх істотних особливостей конкретної ситуації та вибору найбільш доцільних форм і засобів здійснення управлінських впливів залежно від цих особливостей. У зв’язку з цим доречно навести ім’я Рейнгольда Месснера, єдиного в світі альпініста, який сам один підкорив усі одинадцять вісьмитисячних гірських вершин. Він досяг цього значною мірою саме завдяки неухильному дотриманню логіки обраної ним стратегії. За його власними словами, Меснер завжди знаходив у собі силу волі у випадку небезпеки повернути назад, навіть якщо до вершини залишалося сто метрів. Альпініст визнає, що на одинадцять вдалих спроб у нього припадає вісім подібних повернень. При цьому він ніколи не втрачав бачення кінцевої мети і впевненості в її досяжності.

Так і кожен керівник повинен спрямовувати свої власні дії і діяльність своїх підлеглих на безумовне досягнення визначених цілей системи. Однак це досягнення має здійснюватись не будь-якою ціною, а найбільш доцільним шляхом з точки зору моральної, психологічної, соціальної, економічної, політичної, екологічної тощо. Іншими словами, управлінська діяльність буде успішною тільки тоді, коли вона відповідатиме принципам логіки управління. А це означає, що керівник повинен розуміти сутність самоорганізації системи і не намагатися “обдурити” природні процеси, що відбуваються в ній і визначають характер та основні тенденції функціонування і розвитку цієї системи.

Саме так діяли керівники післявоєнних Німеччини, Японії і Італії, що дозволило їм успішно вирішити надзвичайно складну сукупність проблем політичного, економічного, соціального і психологічного характеру. В той же час не досягли успіху спроби здійснити стрімкий економічний стрибок на соціалістичних принципах в Північній Кореї, на Кубі, в Чілі, Нікарагуа, Афганістані, Ефіопії тощо.

Навіть з нашої недавньої історії можна навести велику множину прикладів, коли зовнішньо досить привабливі цілі не могли бути досягнутими саме тому, що вони суперечили логіці історії, а отже й логіці соціального управління. Зупинимось лише на трьох з них. Перший стосується спроби так званого ДКНС в 1991 році усунути від влади М.С. Горбачова і тим самим зберегти від розвалу Радянський Союз. Ця спроба була приречена на невдачу в першу чергу не тільки через відсутність підтримки цих дій з боку широких верств населення, а головним чином через їх повну невідповідність логіці історії, за якою цю країну вже неможливо було зберегти. Вона досягла точки незворотніх змін у політиці, економіці й суспільній свідомості, які цілком закономірно й зумовили її швидкий розпад.

Другий приклад пов’язаний з також приреченою подібно до попереднього на невдачу з самого початку спробою старої влади зберегти себе хоча б і в новій формі. Справа в тому, що кучмізм не тільки віджив, він як система суперечив протягом всіх десяти років свого існування логіці розвитку України, інтересам і прагненням людей, саме тому народ вийшов на Майдан, щоб відстояти своє право на вільний вибір.

Третій приклад стосується стратегічної мети України, якою проголошено євроінтеграцію. Коли наприкінці лютого 2006 року віце-президент Єврокомісії Гюнтер Ферхойген в інтерв’ю німецькому виданню “Ді Вельт” висловів свій прогноз щодо того, що протягом найближчих 20 років країни колишнього СРСР не стануть членами розширеного ЄС, це викликало обурення широких верств українських політиків різного рівня. Насправді ж логіці історії, логіці розвитку нашої країни й відповідно логіці управління нею відповідає не інтеграція до ЄС (хоча вона і зовсім не суперечить цій логіці), а досягнення нею європейських стандартів громадського життя і добробуту населення. За умови успішного вирішення цих завдань, необхідних насамперед нам самим, а не Європейському Союзу, ми неодмінно отримаємо запрошення приєднатися до цього авторитетного угруповання. Однак і в такому разі необхідно буде не поспішати, а ретельно і виважено проаналізувати, що більш відповідатиме нашим національним інтересам – повна інтеграція чи активна взаємовигідна співпраця з членами Євросоюзу. Адже, наприклад, Швейцарія плідно співпрацює з усіма країнами ЄС, однак не є його членом і навіть не прагне вступати до нього.

^

Запитання і завдання для самоконтрою


1. Розкрийте, в чому полягає предмет дослідження логіки управління.

2. Чим зумовлене постійне зростання потреби у філософському аналізі проблем логіки управління?

3. Покажіть, яким чином логіка управління відображається у вченні Конфуція.

4. Охарактеризуйте критичність сучасного періоду існування і розвитку людського суспільства.

5. Впливає виявлення закономірностей самоорганізації систем на усвідомлення необхідності їх врахування у практиці управлінської діяльності?

6. Поясність, чому логіка управління виступає важливою частиною теоретичних, світоглядних і методологічних основ організації управління соціальними системами і практики управлінської діяльності.

7. Доведіть, як логіка управління може сприяти впорядкуванню надзвичайно складної сукупності суспільних відносин.

8. Покажіть, яку роль відіграє логіка управління і в чому полягає її призначення.

9. Поясніть, чому відхилення від вимог і принципів логіки управління можуть порушувати ефективність управління соціальними системами і спотворювати бажаний характер їхнього функціонування і розвитку.

10. Наведіть приклади типових порушень логіки управління у практиці управлінської діяльності, проаналізуйте наслідки цих порушень.

11. Покажіть і обгрунтуйте наявність взаємозв’язку між логікою управління та його ефективністю.

12. Чи виступає логіка загальною властивістю об’єктивної реальності, чи є тільки породженням людської свідомості й тому притаманна лише речам і явищам, пов’язаним з матеріальною і духовною діяльністю людини?

13. Чи існують об’єктивно логіка, її положення та принципи незалежно від свідомості конкретного індивіда, чи вони відображають реально існуючі взаємозв’язки і взаємовідносини у природних системах?

14. Чи спроможне дотримання принципів і положень логіки управління та їх послідовне використання у практичній діяльності допомогти людині й соціуму підвищити загальну ефективність цієї діяльності?

15. Які два наукових напрямки слід розуміти під логікою управління?

16. Розкрийте напрямок дослідження загальних проблем логіки управління як соціального феномену, покажіть його насамперед світоглядний характер.

17. Розкрийте напрямок досліджень логіки управління, який спрямований на прикладні проблеми раціональної організації управлінської діяльності і покажіть його переважно технологічний характер.

18. Чому доцільно виділити дві відносно самостійних групи принципів логіки управління?

19. Поясність сутність механізму дії принципів логіки управління та їх впливу на його ефективність.

20. Наведіть структуру сукупності принципів загальної логіки управління та проаналізуйте сутність, зміст і роль кожного з цих принципів.

21. Наведіть структуру сукупності принципів прикладної логіки управління та проаналізуйте сутність, зміст і роль кожного з цих принципів.

22. Поясність, чому застосування прикладної логіки управління передбачає необхідність певної гнучкості оперативного мислення керівника.




Схожі:

Розділ чотирнадцятий iconРозділ чотирнадцятий
Сучасний світ є надзвичайно складним І безмежно різноманітним, тому людина у своїй пізнавально-перетворюючій діяльності далеко не...
Розділ чотирнадцятий iconЗміст розділ загальні положення 2 розділ 2 виробничі та трудові відносини 3 розділ 3 відпустки 7 розділ 4 забезпечення продуктивної зайнятості 9 розділ 5 оплата праці 11 розділ 6 охорона праці 15
Додаток 2 Положення про порядок обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників Доннту
Розділ чотирнадцятий iconІсторія світової літератури загальний курс «Історія світової літератури»
Античності до кінця ХХ століття І складається з чотирьох розділів: література Античності (Розділ І), література Середніх віків, доби...
Розділ чотирнадцятий iconРозділ Природно-соціальна характеристика Кінбурнського півострова 3
Розділ Заповідні території Кінбурнського півострова 24 Розділ Пелікани Кінбурнського півострова 30
Розділ чотирнадцятий iconРецензенти Н. Р. Малишева, доктор юридичних наук, професор, член-корес- пондент апрн україни, А. Г. Бобкова, доктор юридичних наук, професор Автори підручника
В. К. Поповим)), розділ VI (§ 8), розділ XI канд юрид наук, доцент — розділ II (§ 1, 2) канд юрид наук, доцент — розділ XVI канд...
Розділ чотирнадцятий iconРозділ Специфіка навчання обдарованих учнів з іноземної мови
Розділ Моніторингове дослідження ефективності організації процесу навчання з іноземних мов (обдаровані учні)
Розділ чотирнадцятий iconМетодичні вказівки
Теплогазопостачання та вентиляція . Розділ І. Опалення. Розділ ІІ. Вентиляція (для студентів 4 курсу денної та заочної форм...
Розділ чотирнадцятий iconРозділ мертва точка І деескалація
Розділ мертва точка І деескалація (фрагменти з кн. Рубин Дж., Дин Пруйт, Сунг Хе Ким Социальный конфликт: эскалация тупик, разрешение....
Розділ чотирнадцятий iconКафедра географії та краєзнавства
Програми педагогічних інститутів. Загальне землезнавство. Розділ «Атмосфера»: Для студентів географічних факультетів педагогічних...
Розділ чотирнадцятий iconРозділ 2 Інноваційні процеси в економіці Розділ 2 Інноваційні процеси в економіці
Розкрито специфічні риси аналізу попиту на ринку нових товарів. Запропоновано рекомендації щодо підвищення ступеня обґрунтованості...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи