Господарства icon

Господарства




НазваГосподарства
Сторінка1/2
Дата28.06.2012
Розмір0.58 Mb.
ТипКонспект
  1   2


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО

ГОСПОДАРСТВА


Стислий конспект лекцій

з курсу «Педагогіка і психологія вищої освіти»

(для студентів-магістрів 5 курсу напряму 0501 «Економіка і підприємство»

спеціальностей: 8050107«Економіка підприємства»,

8050106 «Облік і аудит»)


Харків – ХНАМГ – 2007


Стислий конспект лекцій з курсу «Педагогіка і психологія вищої освіти» (для студентів-магістрів 5 курсу напряму 0501 «Економіка і підприємство» спеціальностей: 8.050107 «Економіка підприємства», 8.050106 «Облік і аудит») Укл.: Дроздова І.П. – Харків: ХДАМГ – 2007.–48.


Укладач: І.П. Дроздова

Рецензент: І.М.Золотарьова


Рекомендовано кафедрою української і російської мов:

протокол № 1 від 04.09.06 р.


ВСТУП


Сучасний етап розвитку людської цивілізації посилює вимоги до наукової компетентності фахівця з вищою освітою. Він повинен уміти творчо мислити, самостійно поповнювати свої знання, орієнтуватися у бурхливому потоці наукової інформації. Необхідність підвищення рівня наукової психолого-педагогічної підготовки є характерною ознакою сьогодення. Безперечно, педагогіка вищої школи здатна забезпечити науковий підхід до сучасного навчального процесу, визначити його закономірності, а також виявити найбільш оптимальні форми, методи, засоби навчання і виховання особистості у вищій школі.

З цією метою подається стислий конспект лекцій з курсу «Педагогіка і психологія вищої освіти», призначений для студентів-магістрів 5 курсу економічних спеціальностей. У методичних вказівках розглянуто найбільш важливі питання педагогічної майстерності з нових точок зору: гуманізації, демократизації та національної і полікультурної спрямованості педагогічного процесу вищої школи; висвітлено також питання інформаційних ресурсів та комп’ютерної підтримки навчального процесу; інноваційних технологій навчання, зокрема, деяким аспектам модульної технології, діагностиці та оцінюванню досягнень студентів у процесі навчання.

Дані методичні вказівки містять стислий конспект лекцій, методичні рекомендації, перелік джерел, які, на нашу думку, допоможуть студентам-магістрам, аспірантам, а також молодим викладачам вищої школи опанувати осно­ви пе­да­гогiчних знань вищої школи. Усім зацікавленим такий курс дозволить у подальшій педагогічній діяльності удосконалити навчальний процес, зрозуміти значущість педагогічної професії, специфіку викладацької діяльності, зокрема у вищих технічних навчальних закладах, опанувати механізми використання особистісного потенціалу для розв’язання педагогічних завдань навчання і виховання, ураховуючи сучасні вимоги в галузі професійної діяльності.
^

Інформаційний обсяг (зміст ) дисципліни

(відповідно до стандартів ОПП)




Модуль «Педагогіка і психологія вищої освіти» містить 1,5 кредити. Даний курс лекцій розрахований на 54 години, із них 24 години аудиторних занять ( 12 годин – лекції, 12 годин – практичні заняття ) і 30 годин – самостійна робота.


^ ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ (ЗМ) 1.


Тема 1. Система, зміст вищої освіти в Україні. Тенденції та перспективи розвитку. Розвиток ступеневої вищої школи й освіти в умовах незалежної України. Порівняльний аналіз систем вищої освіти України та розвинених країн світу.

Тема 2. Рівні акредитації сучасних вищих закладів освіти. Демократизація як освітній принцип. Суспільна значущість демократизації навчального процесу.

Тема 3. Удосконалення методів і форм організації навчання. Організаційно-правове забезпечення вищої освіти. Процес навчання та його психолого-педагогічні основи.

Тема 4.Науково-методичне забезпечення навчального процесу. Інформаційні ресурси навчального процесу. Форми організації навчального процесу.

Тема 5. Методи та інноваційні технології навчання. Комп’ютерна підтримка навчального процесу.

^ ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ (ЗМ) 2.

Тема 6. Самостійна робота студентів: сутність, організація, контроль.

Тема 7. Критерії якості навчання. Діагностика знань. Дистанційні технології навчання.

Тема 8. Виховання та навчання як єдиний цілісний педагогічний процес.

Формування професійної культури сучасних спеціалістів.

Тема 9. Педагогічна майстерність викладача: теорія та практика.

Тема 10. Самоактуалізація особистості. Педагогічне спілкування.

^ ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ (ЗМ) 1.

Тема 1. Система, зміст вищої освіти в Україні. Порівняльний аналіз систем вищої освіти України та розвинених країн світу. Тенденції та перспективи розвитку. Розвиток ступеневої вищої школи й освіти в умовах незалежної України.


На сучасному етапі розвитку суспільства важливе значення мають відповідність змісту освіти змінам, які відбуваються у професійно-кваліфікаційній структурі населення, наявними можливостями для підвищення загальної і професійної культури працівників.

Слід відзначити цілу низку особливостей у зміненні змісту освіти, пов’язаних із рішенням завдань адекватності змісту освіти теперішнім і перспективним потребам суспільства. Вони пов’язані з підсиленням фундаментальної частини освіти, що виражається:

*у розширенні теоретичної підготовки (на молодших курсах – більш широка загальнонаукова підготовка, на старших – спеціалізація, яка включає суттєві елементи теорії);

*у розширенні номенклатури профілюючих дисциплін за рахунок суспільно-політичних, математичних, деяких спеціальних й інших дисциплин);

* в оволодінні новими для науки й практики методами.

Ці тенденції є наслідком диференціації й інтеграції, які відбуваються в науці, спеціалізації, уніфікації і комплексної гармонізації виробництва. При визначенні загальних цілей вищої освіти керуються також напрямками науково-техничного прогресу.

Велике значення мають у навчанні відповідні принципи. Це перш за все принцип відповідності змісту дисципліни змісту науки та принцип мінімізації у відборі змісту науки для навчальної дисципліни.

У співвідношенні науки й навчального предмета виникає також завдання побудування оптимальної структури навчального предмета. Тут можливі три принципи: історичний; логічний; розгортання змісту навчального предме­та відповідно до закономірностей формування пізнавальних можливостей суб’єкта учіння.

Зміст освіти у вищій школі – це система знань, умінь, навичок, якими мають володіти ті, хто навчаються в період навчання для здобуття певної професії на рівні фахівця вищої кваліфікації. Науково визначити зміст освіти – значить також установити взаємозв’язок і спадковість між окремими циклами дисциплін, знайти їх правильне співвідношення, яке дозволяє в мінімальні строки передати студентам необхідну наукову інформацію – ці завдання виконуються за допомогою навчальних планів і програм. Навчальним планом називається такий план, у якому відображена вся сукупність предметів, які вивчаються, подано їх розподіл за роками навчання, указаний час на їх вивчення, передбачені форми і строки перевірки знань студентів. Навчальні плани будуються щодо певних спеціальностей.

При складанні навчальних планів виникають дві проблеми: 1) відбір дисциплін для вивчення; 2) послідовність їх розподілення за роками навчання. Ці проблеми мають вирішуватися на основі таких принципів:

1) усебічного гармонійного розвитку особистості за допомогою навчальних предметів ( система предметів: суспільні – загальноосвітні – спеціальні).

2) оптимального співвідношення фундаментальних і специальних дисциплін.

3) урахування міжпредметних зв’язків.

4) варіювання в подготовці фахівця залежно від особливостей навчального закладу й интересів студентів (обов’язкові – альтернативні – факультативні дисципліни).

5) узгодження обсягу навчальної інформації із бюд­жетом часу студентів.

Вища освіта має за свою мету підготувати людину до професійної діяльності й активної участі в громадському житті. Будь-яка професія ставить людині низку вимог. Ці вимоги: а) до якостей особистості, яка живе в конкретно-історичний період; б) до рівня загального розвитку й в) до рівня спеціально-професійних знань і умінь (вимоги індивідуальні для різних професій).

В Україні прийнята курсова система побудування навчального процесу, яка і відображена в навчальних планах. За такою системою всі студенти розподіляються за курсами (роками) навчання, зобов’язані вивчати заплановані дисциплини й здавати передбачені ним заліки, екзамени в чітко визначені строки. В інших країнах існують предметні системи организації навчання у ВЗО. У найбільш «чистому» вигляді така система представлена, наприклад, в Німеччині. Студент сам визначає строк здавання екзаменів за тим чи іншим предметом, а отже, і час вивчення цієї дисципліни. Така система навчання відповідає потребам певного суспільства. Навчальні плани в нашій країні є єдиними для визначення спеціальності. У США, Англії, Німеччині нема єдиних навчальних планів. Зміст освіти різний не тільки в різних закладах (університетах і коледжах, але й для студентів одного навчального закладу, навіть за однією спеціальністю). Навчальні плани в нашій країні поділяються на типові й індивідуальні. Типові навчальні плани однакові для всех однотипних навчальних закладів. Але деякі провідні навчальні закладі з великим досвідом навчання студентів, крупні наукові школи мають свої навчальні плани, у яких відбиваються сталі традиції даного навчального закладу, особливості наукової роботи в ньому.

Інформаційна цивілізація XXI ст., яка прийшла на зміну індустріальній цивілізації XX ст., об’єктивно вимагає глобальної соціальної трансформації, в основі якої лежать корінні соціокультурні, технологічні, гуманітарні й освітньо-інформаційні зміни. Україні, яка обрала шлях на європейську інтеграцію, демократизацію суспільства і, зокрема, гуманітаризацію освіти в державній програмі «Україна. Освіта. Поступ в XXI ст.» повинна гідно ввійти до зони європейської освіти, у так званий Болонський процес. «Болонським процесом» в останні роки прийнято називати діяльність європейських країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими системи вищої освіти цих країн.

Система підготовки технічних кадрів в Україні потребує глибокого аналізу з позицій європейської інтеграції. Проведений Міністерством освіти і науки (МОН) України порівняльний аналіз підготовки фахівців із вищою освітою показав, що нинішня система має певні недоліки (Матеріали колегії МОН України від 24.04.2003р.). Це підтверджує думку, що Болонський процес сьогодні для інженерно-технічної освіти в Україні є не просто стратегією вибору, але тією можливістю, яка дозволить нинішньому і майбутнім поколінням молодих людей дістати вищу освіту на рівні європейських (світових) стандартів, які практично вже сформувалися і мають переваги перед нашою системою підготовки фахівців.

Відповідно до Національної програми «Освіта», принципами освіти сьогодні є доступність для кожного громадянина усіх форм освітніх послуг щодо реалізації його здібностей; науковий, світський характер освіти, інтеграція з наукою і виробництвом, взаємозв’язок з освітою інших країн, гнучкість і прогностичність системи освіти, а також її безперервність і різноманітність.

У зв’язку з цим реально постає завдання наскрізного перегляду програм, підручників та інших посібників із точки зору ефективності професійної спрямованості, урахування спеціалізації майбутнього фахівця при навчанні студентів ВНЗ щодо цілісності і неперервності процесу освіти на сучасному етапі розвитку українського суспільства і спільного європейського освітнього простору. Використання нових освітніх технологій дасть змогу помітно поліпшити якість мовної підготовки інженерно-технічних фахівців. Отже, підписання Україною Болонської декларації є об’єктивно необхідним; розумна гармонізація наших освітніх програм стала в наш час потребою життя і сприяє поліпшенню підготовки фахівців вітчизняними університетами.


^ Тема 2. Рівні акредитації сучасних вищих закладів освіти. Демократизація як освітній принцип. Суспільна значущість демократизації навчального процесу.


Основною метою діяльності вищого нав­чального закладу(ВНЗ) є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України.

Головними завданнями ВНЗ є:

  • здійснення освітньої діяльності певного напря­му, яка забезпечує підготовку фахівців відповід­них освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;

  • здійснення наукової і науково-технічної (для ВНЗ ІІІ-ІУ рівнів акредитації), творчої, мистецької, культур­но-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;

  • забезпечення виконання державного замовлен­ня та угод на підготовку фахівців з вищою осві­тою;

  • здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитова­них ВНЗ ІІІ та ІУ рівнів акредитації;

  • вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню ви­пускників;

  • забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у ВНЗ, у дусі українського пат­ріотизму і поваги до Конституції України;

  • підвищення освітньо-культурного рівня грома­дян.

Встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

  • ВНЗ першого рівня акре­дитації – вищий навчальний заклад, у якому здійс­нюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеці­аліста;

  • ВНЗ другого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійс­нюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спе­ціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

  • ^ ВНЗ третього рівня акре­дитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціаль­ностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеці­аліста, а також за окремими спеціальностями ос­вітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

  • ^ ВНЗ четвертого рівня ак­редитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеці­аліста, магістра.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої ді­яльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет – багатопрофільний ВНЗ четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобут­тям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним нау­ково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-ви­робничих підрозділів, відповідний рівень кадрово­го і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культур­но-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні то­що) університети;

  1. академія – ВНЗ четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові досліджен­ня, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень ка­дрового та матеріально-технічного забезпечення;

  2. інститут – ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, прово­дить наукову, науково-методичну та науково-ви­робничу діяльність і має відповідний рівень кад­рового та матеріально-технічного забезпечення;

  1. консерваторія (музична академія) – ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та ква­ліфікації у галузі культури і мистецтва – музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викла­дачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї дія­льності і має відповідний рівень кадрового та ма­теріально-технічного забезпечення;

  2. коледж –ВНЗ другого рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ ІІІ або ІУ рівня акредитації, який провадить освітню діяль­ність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом ВНЗ ІІІ або ІУ рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забез­печення;

6) технікум (училище) – ВНЗ першого рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ ІІІ або ІУ рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідне­ними спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечен­ня.

Державному ВНЗ чет­вертого рівня акредитації відповідно до законо­давства може бути надано статус національного.

Національному ВНЗ за рішенням Кабінету Міністрів України може бу­ти надано повноваження:

  • укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення для потреб вищого нав­чального закладу;

  • приймати рішення про створення, реорганіза­цію, ліквідацію підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів ВНЗ;

  • вносити пропозиції щодо передачі об’єктів ВНЗ до сфери управління інших органів, уповноважених управляти держав­ним майном, у комунальну власність та передачі об’єктів комунальної власності у державну власність і віднесення їх до майна ВНЗ;

  • виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить ВНЗ;

  • встановлювати і присвоювати вчені звання до­цента чи професора ВНЗ;

  • визначати та встановлювати власні форми мо­рального та матеріального заохочення працівників ВНЗ.

У своїй діяльності національний ВНЗ керується цим Законом.

За сучасних умов реформування вищої школи в Україні провідним принципом є принцип демократизаціі. Цей принцип знайшов своє закріплення як у Законі України «Про освіту» (1996), так і у Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)».

Основні складові принципу демократизації:

  • децентралізація;

  • регіоналізація в управлінні освітою;

  • автономізація навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності;

  • поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів;

  • перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості, церкви);

  • співробітництво «учитель – учень», «викладач-студент» у навчально-виховному процесі;

  • оновлення змісту навчання, підвищення його освітніх, розвивальних і виховних функцій;

  • удосконалення методів та форм організації навчання;

  • розробка й впровадження інновацій у сфері перевірки, оцінки і контролю знань;

  • удосконалення педагогічної майстерності педагога;

  • утвердження нового педагогічного мислення та демократичних засад навчання.

Принцип демократизації нерозривно взаємозв’язаний із принципом гуманізації навчального процесу та національного виховання.

Сутність гуманізації сучасними вітчизняними вченими розглядається через призму:

  • подолання технократизму засобами пізнавальної діяльності, гуманістичного мислення, сходження до творчості;

  • адаптації і науково-технічного прогресу;

  • поєднання ідей гуманізації із диференціацією та індивідуалізацією навчально-виховного процесу.

Слід також усвідомити зміст вимог, які кладуть учені в основу принципу гуманізації. Особливу увагу треба звернути на такі:

1. Гуманне ставлення до особистості виховання. Повага його прав і свобод.

2. Пред’явлення вихованцю посильних і розумно сформульованих вимог.

3. Повага до позиції вихованця навіть тоді, коли він відмовляється виконувати пред’явлені вимоги.

4. Доведення до свідомості вихованця конкретних цілей його виховання.

5. Ненасильницьке формування потрібних якостей.

6. Відмова від покарань, які принижують честь та гідність особистості.

7. Визначення права особистості на повну відмову від прищеплення тих якостей, котрі за якихось причин суперечать її переконанням (гуманітарним, релігійним тощо).

Реалізація принципів демократизації й гуманізації спрямована на виховання особистості громадянина, патріота України, людини доброчесної і порядної.

Тема 3. Удосконалення методів і форм організації навчання. Організаційно-правове забезпечення вищої освіти. Процес навчання та його психолого-педагогічні основи (функції викладача).


Основи правового статусу ВНЗ зазначені таким чином.

ВНЗ заклад є юридичною осо­бою, має відокремлене майно, може від свого іме­ні набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов’язки, бути позивачем і відповіда­чем у суді.

1.ВНЗ згідно із законом може виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність відповідно до напрямів навчально-науково-виробничої діяльності ВНЗ.

  1. Акредитовані ВНЗ у вста­новленому порядку можуть створювати навчальні та навчально-науково-виробничі комплекси, які є добровільними об’єднаннями. Усі учасники ком­плексу зберігають статус юридичних осіб.

4. У ВНЗ державної і комунальної форм власності кількість студентів,
прийнятих на 1 курс на навчання за держав­ним замовленням, має становити не менше ніж 51 відсоток від загальної кількості студентів, прийнятих на навчання на 1 курс.

Важливу роль у досягненні високих результатів навчання у ВНЗ відіграє особистість педагога, його фахова підготовка, професійна самосвідомість, професійно значущі властивості та сформованість індивідуального стилю діяльності. Психологічну сутність педагогічної діяльності можна сформулювати так: професійно-педагогічна діяльністьце діяльність викладача, учителя, змістом якої є керівництво діяльністю учнів(студентів) у навчально-виховному процесі. Головна мета педагогіч­ної діяльності – розвиток особистості молодої людини, дитини. Призначення педагога – бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові.

У широкому розумінні педагогічна діяльність розглядається як діяльність, метою якої є виховання підростаючого покоління. Існує кілька підходів до розуміння будови педагогічної діяльності: структурний, функ­ціональний, рефлексивний.

Визначені особливості педагогічної діяльності дають підстави розглядати її як своєрідну мету-діяльність, тобто як таку, що надбудовується над діяльністю учня. Йдеться про особливу позицію вчителя в системі взаємодії з учнями, яка полягає в тому, щоб організувати й контролювати діяльність учня, який виступає як об’єкт власної навчаль­но-пізнавальної діяльності. Керівництво активністю іншої людини в пси­хологічній науці пов’язують із рефлексивними процесами. Рефлексивне керівництво ґрунтується на уявленні, за яким учень є центральною постаттю навчально-виховного процесу, його головним учас­ником. Завдання педагога – полегшувати учням процес розвитку, ство­рювати для них умови та всіляко сприяти досягненню повного самови­явлення. Особливістю рефлексивного підходу є розгляд педагогічної діяль­ності як діяльності спільної, що відбувається за законами спілкування. Вчитель та учень виступають як суб’єкти спілкування, в якому педагогові належить роль організатора й керівника. Тому педагогічна діяльність – це діяльність учителя, змістом якої є керівництво діяльністю учнів у навчально-виховному процесі, спрямоване на розвиток головних сфер його особистості. Різноманітність індивідуальних особливостей учнів, які залучені до педагогічної взаємодії, та нестандартність педагогічних ситуацій, у межах яких відбувається взаємодія, визначають творчий характер пе­дагогічної діяльності.

Хоча діяльність педагога суспільно зумовлена і спря­мована на завдання соціалізації людини, кінцеву мету своєї праці йому слід бачити в пріоритетах самої людини, в ім’я якої й існує суспільство. Слід визначити функції педагога, які характеризують і забезпечують його діяльність:

навчальна (дидактична): не передавати знання, а вчити, як здобувати їх;

розвивальна функція (створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу молодої людини, для її саморозкриття, самоутвердження).

ви­ховна функція( вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед вищою школою, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного студента.) Метою виховання є самовиховання студента, тобто спону­кання його до керування своїм розвитком.

громадсько-педагогічна.

Загальна страте­гія педагога, його надзавдання полягають у тому, щоб сформувати студента як суб’єкта навчальної діяльності й спілкування. За влучним висловом Ш. Амонашвілі, справді гуманістична педагогіка – це така педагогіка, яка дає можливість залучити молодих людей до процесу творення самих себе. У зв’язку з цим можна зробити висновок: об’єктом педагогічної діяльності є процес керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учня, який є активним суб’єктом цієї діяльності.

Загальна мета діяльності педагога формування творчої особис­тості того, хто вчиться, у процесі навчання та виховання. З психологічного погляду мета – це прогнозований людиною результат її діяльності з певним об’єктом (О. Леонтьев). Результат діяльності демонструє зміни, що відбу­ваються з об’єктом під час взаємодії людини з ним. Спираючись на психологічні уявлення про природу мети у структурі діяльності, педагогічну мету слід розглядати як зміни, які прогнозує педагог у розвитку особис­тості учня в процесі навчання та виховання.

Мотив педагогічної діяльності – це внутрішній рушій, що спону­кає педагога до професійної діяльності. Мотивами можуть бути ідеали, професійні інтереси, переконання, соціальні установки та професійні цінності педагога. Проте в основу формування мотиву покладено на­самперед потреби. Під мотиваційною сферою особис­тості розуміють стійкі мотиви, що мають певну ієрархію і визначаються у спрямованості особистості. Мотивація педагога складається із зовнішніх та внутрішніх мотивів.

Внутрішня мотивація пов’язана зі змістом педагогічної діяльності і ґрунтується на потребі у спілкуванні з тим, хто навчається.

Зовнішня мотивація зу­мовлена чинниками, які не мають безпосереднього зв’язку з професійною діяльністю.

До принципів навчання в сучасній педагогіці відносять:

  • принцип гуманістичної спрямованості, який передбачає навчання і виховання всебічно і гармонійно роз­виненої особистості, соціальне активної та гуманної, враховуючи індивідуальність та соціальні умови;

  • принцип зв’язку з життям, із завданнями, що вирі­шуються суспільством, колективом, сім’єю, особисто та в їх єдності;

  • принцип діагностичної цілеспрямованості, який вимагає такої постановки цілей навчання і вихован­ня, що допускає об’єктивний і однозначний контроль ступеня досягнення мети;

  • принцип співробітництва і співдружності викладача, студентів, їх колективів, сім’ї, громадськості, трудових ко­лективів у досягненні намічених завдань навчання і виховання;

  • принцип науковості в організації навчання і виховання, який характеризується розробкою цілей, відбором змісту, вибором методів і форм організації навчання, розробкою технології;

  • принцип наочності навчання, єдності абстрактного і конкретного;

  • принцип доступності у навчанні, системності і послі­довності в реалізації змісту навчання і використан­ні технологій, методів, форм організації;

  • принцип особистісно-колективного підходу до на­вчання і виховання на базі досвіду пізнавальної, трудової, ігрової, суспільної діяльності та спілкування;

  • принцип максимальної самостійності студентів, їх груп, мікро колективів у розв’язанні всіх навчально-вихов­них завдань, принцип самоуправління в навчальній і діловій діяльності.



  1   2

Схожі:

Господарства iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства проблеми розвитку туризму І готельного господарства: регіональний аспект харків, хнамг
Затверджено на засіданні вченої ради Харківської національної академії міського господарства (протокол № від січня 2009 р.)
Господарства iconФормування облікової політики щодо трансакційних витрат готельного господарства
Підприємства готельного господарства, що представляють матеріальну основу туристичної галузі, несуть в собі величезний економічний...
Господарства iconРобоча група Харківської національної академії міського господарства з напрямку «Реформа житлово-комунального господарства»
...
Господарства iconДержавна академія житлово-комунального господарства донецький інститут міського господарства

Господарства iconДержавна академія житлово-комунального господарства Донецький інститут міського господарства

Господарства iconДержавна академія житлово-комунального господарства донецький інститут міського господарства

Господарства iconДержавна академія житлово-комунального господарства донецький інститут міського господарства

Господарства iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства о.І. Славута, В. В. Княжеченко
Особливості економіки підприємств міського господарства: Конспект лекцій для студентів спеціальності “Економіка підприємств міського...
Господарства iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківська національна академія міського господарства
«організація І планування ремонту основних фондів житлово-комунального господарства»
Господарства iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківська національна академія міського господарства
«організація І планування ремонту основних фондів житлово-комунального господарства»
Господарства iconХарківська національна академія міського господарства а. І. Усіна, І. С. Баландіна Методичні вказівки
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи