Перший проректор icon

Перший проректор




Скачати 434.34 Kb.
НазваПерший проректор
Сторінка1/4
Дата28.06.2012
Розмір434.34 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
  1   2   3   4


Міністерство освіти та науки України

Харківська державна академія міського господарства


До друку

Дозволяю

Перший проректор

Г.В.Стадник




Методичні рекомендації

до вивчення курсу “Релігієзнавство”.

(для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей академії)


Харків – ХДАМГ - 2002

Методичні рекомендації до вивчення курсу “Релігієзнавство” (для студентів 1-3 курсів усіх спеціальностей академії)

Укл. Толстенко С. М.- Харків : ХДАМГ. 2002. - 32 с.


Укладач Толстенко С. М.


Рецензент Великих О. О.


Рекомендовано кафедрою філософії та політології, протокол № 4 від 13.12.2001 р.


Вступ

Релігієзнавство є важливою складовою системи гуманітарної освіти у вищій школі. Це зумовлено тією роллю, яку відіграє релігія в житті сучасного суспільства та окремої людини, впливом релігії на політику, культуру тощо. Інтерес до закономірностей розвитку релігії, її історії, інших проблем, пов'язаних з взаємовідносинами церкви і держави, міжконфесійними стосунками постійно зростає.


Неможливо сьогодні уявити людину з вищою освітою, котра не володіє хоча б мінімом знань з релігієзнавчої проблематики.

Пропоновані методичні рекомендації мають на меті допомогти студентам у вивченні курсу релігієзнавства. Вони написані на основі лекцій в об'сязі – 17 годин, які читає автор на відповідних курсах усіх факультетів ХДАМГ.

Лекційний курс складається з 6 тем. По кожній темі представлене скорочене викладення навчального матеріалу, а також запропоновані теми рефератів для самостійної роботи. До кожної теми вказана навчальна та наукова література, є також і загальний список літератури з курсу.

Робота з цими методичними вказівками, що передбачає вивчення відповідних тем і, можливо, написання рефератів, повинна проводитись паралельно з аудиторними заняттями, що сприятиме оптимальному вивченню курсу.


^ Тема 1. Релігієзнавство як наука і навчальна дисципліна

Релігієзнавство являє собою комплекс суспільних наук, об'єктом вивчення котрих є релігія. Кожна з цих наукових дисциплін, виходячи з специфіки свого предмету, розглядає ту чи іншу сторону цього складного явища, що дозволяє в рамках релігієзнавства представити його цілісну картину.

Таким чином, слід наголосити, що об'єкт і предмет релігієзнавства співпадають: це – закономірності становлення та розвитку релігії, її роль в житті суспільства та індивіда.

У структуру релігієзнавства, насамперед, входять такі науки :

 Філософія релігії, що вивчає загальне призначення релігії, найбільш загальні закономірності її виникнення й розвитку, її роль у становленні цивілізації, того, чи іншого типу людської спільності.

 Соціологія релігії, що вивчає роль та функції релігії в житті того ,чи іншого суспільства, взаємозв'язок та взаємний вплив релігії, і різноманітних соціальних інститутів, суспільних процесів тощо.

 Психологія релігії, що вивчає взаємозв'язок та взаємну залежність релігії і психічного, внутрішнього емоційного світу особистості або суспільної групи.

 Політологія релігії, що вивчає взаємний вплив політики та релігії, її взаємовідносини з різними політичними інститутами.

 Історія релігії, що вивчає розвиток цього явища в часі або релігію та пов'язані з нею процеси на якомусь історичному етапі.

 Географія релігії, що вивчає розвиток релігії в просторі , поширення тих чи інших релігій в різних регіонах.

Серед наук, вивчаючих релігію, слід назвати також культурологію і правознавство , котрі розглядають взаємозв'язок культури та релігії , а також правову базу функціонування релігійних організацій та різноманітних культів.

Треба підкреслити, що релігієзнавча проблематика може вивчатися й іншими науками.

Говорячи про методи релігієзнавства, слід відзначити, що вони співпадають з методами інших наук. Це перш за все єдність історичного та теоретичного підходів у вивченні релігії, а також весь арсенал методів, які використовують сучасні науки. Мова тут йдеться про теоретичні методи – як філософські ( наприклад, діалектико – матеріалі-стичний метод ) , так і загальнонаукові ( індукція, дедукція, порівняльний метод тощо ). Разом з тим в релігієзнавстві активно використовуються й практичні, емпіричні методи ( наприклад, різноманітні соціальні дослідження ).

Категоріальний апарат релігієзнавства в значній мірі співпадає з категоріями тих наук, які входять в його структуру. Категорії релігієзнавства віддзеркалюють ті, чи інші сторони функціонування релігії, компоненти її структури, широко використовуються терміни з релігійного лексікону : найменування релігій , обрядів і т. ін..

Для прикладу можна назвати такі категорії релігієзнавства : “релігія “, “культ”, “ церква”, “конфесія” тощо.

Слід зазначити, що релігієзнавство вивчає закономірності становлення, функціонування, розвитку релігії та релігійного життя.

Аналізуючи функції релігієзнавства , котрі, по суті, не відрізняються від функцій інших наук , треба підкреслити їх особливий зміст , зумовлений своєрідністю вивчаємого об'єкта. Ці функції такі : пізнавальна, теоретико - методологічна, практична, прогнозуюча, виховна, котра , зокрема, передбачає формування віротерпимості, міжконфесійної толерантності.

Як висновок слід сказати, що релігієзнавство є важливою навчальною дисципліною, що займає цілком визначене місце серед навчальних дисциплін гуманітарного циклу.


Теми рефератів :

  1. Соціологія релігії у структурі релігієзнавства.

  2. Особливості реалізації функцій релігієзнавства.


Література

  1. Калінін Ю. А., Харьковщенко Е.А. Релігієзнавство.-К.: Наукова думка, 1998.

  2. Основы религиоведения. /Под ред. Яблокова И.Н.- М.: Высшая школа, 1998.

  3. Релігієзнавство / За ред. Бублика С.А._ К.: Юрінком Інтер,1999.

  4. Радугин А.А. Введение в религиоведение : теория , история и современные религии : Курс лекций.- М. : Центр, 2000.

  5. Яблоков И.Н. Социология религии.- М.: Мысль, 1979.



Тема 2. Релігія як суспільне явище


Актуальність та важливість цієї теми в курсі релігієзнавства зумовлена тим, що в ній розглядаються ключові категорії та основні параметри вивчаємого об'єкта – релігії.

Перш за все , необхідно дати визначення досліджуваного феномена. При цьому слід уникати як поверхньо- оціночних визначень типу “ релігія - є хибний світогляд”, так і визначень , в яких згадується лише одна якась риса чи якість релігії , наприклад “ релігія – це віра в Бога”.

Визначення релігії ( як і кожне наукове визначення ) повинно виключати ідеологічну оцінку і, по можливості, повно відображати структуру даного явища, підкреслювати його суть.

Виходячи з вищесказаного можна дати таке визначення релігії : Релігія - це система світоглядних уявлень, основаних на вірі в надприродне , котра має регламентований культ ( обрядність ) та організаційну основу.

Суть релігії – віра в надприродне. Саме ця якість зумовлює й структуру, й функціонування, й всі інші параметри релігії. Слід підкреслити, що у релігійної віри є ряд специфічних особливостей. Це, насамперед, впевненість в реальності існування об'єкта віри ( Бог, боги тощо ), потім емоційність та ірраціональність (це віра серця, а не розуму – як колись говорили деякі теологи “ вірую тому, що абсурдне”) , і, нарешті, це впевненість у можливості двосторонніх контактів суб'єкта і об'єкта віри.

Як вже відмічалось, важливим моментом у вивченні релігії є питання структури цього явища. Як структурні компоненти релігії можна назвати, насамперед, систему визначених ідей, тобто релігійну свідомість, потім релігійний культ і, нарешті, релігійні організації.

Релігійна свідомість – форма суспільної свідомості, в якій об'єктивна реальність відзеркалюється крізь призму релігійної віри у вигляді різних теорій ( теологія, релігійна філософія тощо ), або побутових поглядів. Іншими словами, релігійна свідомість представлена двома рівнями : теоретичним та емпіричним (побутовим). Особливістю релігійної свідомості та світосприйняття є оцінка всього сущого як результату діяльності надприродних сил.

Релігійний культ – це перш за все сукупність строго регламентованих символічних( тобто таких, що мають якийсь релігійний сенс) дій, ритуалів, направлених на забезпечення взаємодії суб'єкта і об'єкта віри, підтримку єдності віруючих, тощо. Слід підкреслити особливе значення предметів культу, різного роду реліквій для проведення обрядів.

Релігійні організації – організаційна основа кожної релігії, вони є структурованими (інституціалізованими) об'єднаннями віруючих, які повинні задовольняти їхні релігійні потреби, розвивати віровчення, проводити обряди, а в деяких випадках представляти і відстоювати інтереси віруючих.

Основні різновиди релігійних організацій – церква і секта.

Церква – автономний централізований інститут, який обслуговується професійними священнослужителями, відмінними особливостями якого є строга ієрархія та поділ на клір ( священників ) і мирян (прихожан ).

Секта – вид релігійної організації, котра, як правило, виникає в результаті розколу з церквою на основі абсолютизації якоїсь сторони віровчення, зміненого культу та організаційних принципів, у секті відсутні формальна ієрархія і поділ на клір та мирян.

Велика кількість релігій в сучасному світі і в історії людства та їх різноманітність роблять актуальною проблему їх типологізації, що зумовлено інтересами наукових досліджень. Типи релігій можна виділяти за різними критеріями. Наприклад, за розумінням Бога ( надприродного начала ) в тій чи іншій релігії можна виділити такі типи релігій : політеїстичні ( в котрих мисляться декілька Богів, наприклад, індуїзм ), генотеістичні ( в котрих мисляться декілька Богів, але виділяється один головний, наприклад, синтоїзм ), монотеїстичні ( в котрих мислиться один Бог, наприклад, іслам ).

Ще одна типологізація може бути проведена за об'єктом, на який направлена релігія ( до якої спільноти звертається віровчення і в якому середовищі вона розповсюджується ) : родо – племінні, національні, світові релігії.

Можна застосовувати й інші засади для типологізації. Наприклад, традиційні й нетрадиційні релігії.

Під час вивчення релігії як суспільного явища особливий інтерес викликають різноманітні концепції походження релігії, які по-своєму пояснюють її появу у суспільному житті. Тут слід назвати такі концепції :

^ Теологічну концепцію, що пояснює походження релігії втручанням надприродни сил, божого провидіння;

Об'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії, як результат діяльності якоїсь духовної субстанції, котра, на їх думку, є основою всього сущого;

^ Суб'єктивно-ідеалістичну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями світосприйняття суб'єкта ;

Біологізаторську концепцію, що пояснює появу релігії актуалізацією біологічних засад в людині ( її біологічних начал );

^ Психологічну концепцію, що пояснює появу релігії особливостями психології;

Соціальна ( соціологічна ) концепція, що пояснює появу релігії соціальними причинами;

^ Антропологічна концепція, що пов'язує появу релігії з особливостями розвитку людини й становленням людської спільноти, та інші концепції.

Можна також розглянути концепцію про так звані “ корені релігії“, характерну для радянського релігієзнавства. Під терміном “ корені релігії “ маються на увазі фактори, що сприяють появі релігії та відтворенню релігійності в суспільному житті. Розрізняють соціальні корені – фактори суспільного життя, гносеологічні корені – фактори, пов'язані з особливостями пізнавального процесу та психологічні корені – фактори, зумовлені психологією людини, її емоціями.

При розгляді функцій релігії, реалізація яких визначає її роль у суспільстві, слід підкреслити, що вони можуть не співпадати з функціями якогось структурного компонента релігії. Наприклад, якась релігійна організація може займатись благочинністю, тобто виконувати соціальну функцію, або навіть брати участь у політичному житті ,але це не є функцією релігії як цілісного утворення.

До основних функцій релігії слід віднести :

 світоглядну функцію;

 регулятивно-нормативну;

 аксіологічну (формує систему цінностей);

 інтегративну ;

 ілюзорно-компенсаторну ( “компенсація” обмежених можливостей людини ).

Отже, можна підкреслити, що релігія являє собою складне суспільне утворення, вона відіграє важливу роль в житті суспільства, що зумовлено різноманітними функціями, які вона виконує, її поява ( походження ) викликано різними факторами, що вивчаються в рамках різних теорій.


Теми рефератів

1. Нетрадиційні релігії як специфічний тип релігій.

2. Особливості релігійних культів: загальне та особливе ( на прикладі різних релігій).

3. Порівняльний аналіз регулятивної функції в різних релігіях.


Література

1. Балагушкин Е.Г. Критика современных нетрадиционных религий – М. : Изд-во МГУ,1984.

2. История и теория атеизма .- Отв. ред. М.П. Новиков.- М.: Мисль, 1987.

3. Калінін Ю.А., Харьковщенко Е.А.- Релігієзнавство.- К. : Наукова лумка, 1998.

4. Кулаков А.Е. Религии мира – М. : АСТ, 1997.

5. Основы религиоведения / Под ред. Яблокова И.Н.- М.: Высшая школа, 1998.

6. Радугин А.А. Введение в религиоведение – М.: Изд-во Центр, 2000.

7. Релігієзнавство / За ред. Бублика С.А. – К. : Юрінком інтер, 1999.

Тема 3. Родо – племенні релігії.

Родо – племенні релігії є одним з типів релігій, вони виникали на ранніх етапах розвитку людства. Це релігії, поширені серед якогось племені або групи племен. Основні характеристики таких релігій обумовлені нерозвиненістю суспільства, та й самої людини, зокрема, її інтелекту, а також обмеженістю можливостей людей в їх взаємодії з природою, можливостей впливати на соціальні зв'язки, непізнаністю навколишнього світу, який нерідко здається їм незрозумілим, лякаючим чи, навіть, ворожим.

Родо-племенні релігії, внаслідок вищесказаного, існують у вигляді різноманітних вірувань, культових дій тощо. Якусь цілісну в структурному відношенні релігію назвати практично неможливо. Можна лише говорити про загальні риси родо-племенних релігій та їх форми – тобто відносно цілісних вірувань, які підкріплені культовими діями і являють собою щось подібне до релігійних вчень. Рисами даного типу релігій є:

1. Відсутність чіткої повноцінної структури, що зумовлено нерозвиненістю суспільства.

2. Примітивність віровчення, що є наслідком первісного стану як суспільства та індивіда, так і суспільної свідомості.

3. Обожнювання природи ( культ природи ),що зумовлено тісною залежністю людини від неї.

4. Політеїзм ( багатобожність )- за кожним явищем природи “закріплюється” свій Бог.

5. Полідемонізм – світ первісної людини – це середовище існування різноманітних духів, тобто різноманітних надприродних істот – “лісовик”, “домовик”, “водяний” тощо.

6. Зооморфізм ( “звіроподібність”)- “надання” надприродним уявним істотам як людських , так і тваринних рис та якостей ( русалка, сирена тощо).

7. Слабо регламентований культ – обряди відправляються на основі традицій, а не закріплених каноном норм, часто – густо на основі імпровізації.

8. Етнічна та конфесійна ідентичність, це означає, що всі члени племені (соплеменники) – єдиновірні, релігійне інакомислення не допускалось.

Цей перелік можна продовжити й іншими характеристиками.

До основних форм родо- племенних релігій можна віднести: анімізм, фетишизм, тотемізм, магію. Вважаємо неправомірним визначити як самостійні форми шаманізм, табуювання та інші, як це роблять деякі дослідники, бо їх особливості виявляються у всіх формах, як одна із сторін релігійних уявлень, або культових дій.

Анімізм (від грец. “душа”) – сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі матеріальні предмети та явища мають духовні сутності ( душу). Іншими словами, кожен предмет уявляється живим.

Фетишизм (“ідол”) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій згідно з якими різним предметам приписуються (“надаються”) надприродні якості, в результаті чого вони можуть стати об'єктами поклоніння ( талісмани, амулети та ін.)

Тотемізм (його рід, наш рід тощо) - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими між людьми, племенем, з одного боку, і тваринами, а іноді й рослинами, з другого - існує якийсь надприродній зв'язок, що виявляється в співвідношенні деяких рис та якостей, спільності походження, взаємодопомозі тощо. Тотемна тварина, або її дух може стати об'єктом поклоніння, а відносини з цим видом живих істот регламентуються особливим чином ( заборона полювання на цих тварин, використання їх в релігійних ритуалах, відображення в релігійній та іншій символіці тощо).

Магія (від грец.чаклунство, чародійство) - - сукупність уявлень і зумовлених ними дій, згідно з якими всі предмети та явища перебувають в якійсь надприродній взаємозалежності, використовуючи яку, можна впливати на них в потрібному напрямку.

Магія є найбільш складною формою родо-племенних релігій, в тих чи інших різновидах вона розповсюджена й у сучасному суспільстві.

Класифікувати магію можна, керуючись різними критеріями : за сферами життєдіяльності – промислова, медична, любовна, тощо; за цілями – позитивна (“біла”) чи негативна (“чорна”); за характером – агресивна чи захисна; за технологією проведення магічних дій – магія прямої дії та симпатичеська ( опосередкована від грец. симпатія – схожість, співзвучність, пов'язаність), котра, в свою чергу ділиться на : гомеопатичну магію, яка заснована на принципі “подібного” ( “подібне породжує подібне”), згідно з яким імітуючиі чи моделюючи якусь дію, або явище, можна досягти бажаного результату в дійсності; та контактну , що діє за принципом контакту (“ предмети, які були в контакті, продовжують впливати один на одного й після його припинення”), згідно з яким для того, щоб вплинути в тому чи іншому напрямку на об'єкт, потрібно піддати впливу предмет, з яким об'єкт знаходився в контакті, й навпаки, особливим чином “оброблений” предмет може впливати на об'єкт при вступі з ним у взаємодію.

Розглядаючи форми родо-племенних, первісних релігій, природно, на наш погляд, відстежити, як вони проявляються в сучасному суспільному та релігійному житті (чудотворні ікони як вияв фетишизму, вплив тотемізму на геральдику та символіку, тощо).

^

Теми рефератів


1. Родо-племенні релігії і сучасність.

2. Магія і сучасні релігії.

3. Первісні релігії як ступінь у розвитку релігійних уявлень.

  1   2   3   4

Схожі:

Перший проректор iconОрганізаційний комітет Митник М. М
Митник М. М. – голова організаційного комітету, перший проректор, проректор з навчальної роботи, к т н., доцент
Перший проректор iconСклад науково-методичної ради умо
Голова нмр – Є. Р. Чернишова, перший проректор – проректор з науково-педагогічної, методичної роботи та міжнародних зв’язків, кандидат...
Перший проректор iconПерший проректор

Перший проректор iconПерший проректор

Перший проректор iconПерший проректор

Перший проректор iconПерший проректор

Перший проректор iconПерший проректор

Перший проректор iconПерший проректор

Перший проректор iconПерший проректор

Перший проректор iconПерший проректор

Перший проректор icon"затверджую" Перший проректор

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи