Міністерство освіти І науки україни icon

Міністерство освіти І науки україни




Скачати 455.98 Kb.
НазваМіністерство освіти І науки україни
Сторінка1/2
Дата29.06.2012
Розмір455.98 Kb.
ТипКонспект
  1   2

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Харківська державна академія міського господарства




КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ


з курсу “Теорія і критика архітектури ХХ століття”

Частина 1.

(для студентів 5-го курсу спеціальності 8.1201.02 “Містобудування”)



ХАРКІВ – ХДАМГ – 2003


Конспект лекцій з курсу “Теорія й критика архітектури ХХ століття” Частина 1 (для студентів 5-го курсу спеціальності 8.1201.02 “Містобудування”). Укл. М.Л. Мухортов – Харків: ХДАМГ, 2003. – 46 с.


Укладач : М.Л.Мухортов

Рецензент: доцент О.В. Конопльова


Рекомендовано: кафедрою Архітектури і ландшафтного проектування.

Протокол №3 від 11.11.2003р.

Вступ

Лекційний курс “Теорія й критика архітектури XX ст." присвячений архітектурній історії ХХ ст., тобто він є заключним у базовому курсі історії мистецтв, архітектури й містобудування. Не претендуючи на вичерпне висвітлення теми, курс зосереджений на трьох головних підтемах: "Піонери сучасної архітектури", "Майстри сучасної архітектури" і "Підсумки й уроки розвитку радянської архітектури". Надлишок актуальних матеріалів змусив зосередитись на магістральних напрямах архітектурної історії ХХ ст., що пов’язані з інтернаціоналізацією і навіть глобалізацією архітектури.

Зазначеним процесам передував перехідний (від еклектики до модернізму) період розвитку архітектури (друга половина ХІХ - початок XX ст.). У підсумку цього розвитку на сцену художньої культури виходять перший і другий інтернаціональні стилі (модерн і функціоналізм). Підготуванню цього розвитку й присвячено першу частину курсу: "Піонери сучасної архітектури". Піонерами сучасної архітектури названо плеяду архітекторів - митців другої половини ХІХ - початку XX ст. - саме їх творчість підготувала теоретичну концепцію функціоналізму (архітектурного модернізму). Це А.Лабруст, Л.Г.Саллівен, Ф.Л.Райт, В.Морріс, Г.Земпер, О.Перре, О.Вагнер, Г.Ван де Вельде, Х.П.Берлаге та інші. Перша частина курсу – нарис їх творчості та теоретичних досягнень.

^ I. Піонери сучасної архітектури


Для архітектури майже все XIX століття пройшло під знаком еклектики (Історизму). Цей напрям не сформував стилю, він, скоріше, характеризує загальну ретроспективну спрямованість архітектурної свідомості, орієнтованість на традиційні професійні цінності. Проте саме в ХІХ ст. на сцену виходить професійний конкурент архітектора - інженер-будівельник, інженер-конструктор, створюється цілий ряд принципово нових конструкцій з металу та залізобетону, відбувається освоєння нових конструктивних типів будівель. Ці зміни, разом з проникненням методів конструювання в архітектурну професію, не могли не торкнутися її, незважаючи на весь консерватизм цієї древньої професії. Діяльність революціонерів архітектури - піонерів сучасної архітектури - проходила саме в художньому освоєнні нових матеріалів і нових функціональних типів будівель.


^ Творчість Анрі Лабруста


Французький архітектор Анрі Лабруст (1801-1875) чи не першим з архітекторів використав можливості металічних конструкцій для вирішення новаторського завдання - створення проекту й будівлі першої публічної бібліотеки-університету Сен Женев'єв у Парижі (І843-1850). Створений до відомого Кришталевого Палацу Дж. Пекстона (І851), цей твір є першим зразком застосування просторових металічних конструкцій для вирішення внутрішнього простору читацьких залів та книгосховищ бібліотеки. Власні ідеї було розвинуто А.Лабрустом у проекті Національної бібліотеки Франції (1857-І867). Обидва ці проекти є зразками першого в світі функціонального трактування архітектурної форми.

Порівняно з іншими прикладами застосування архітекторами XIX ст. металічних конструкцій Лабруст не повторює традиційну - фахверкову - конструктивну систему в новому матеріалі, але створює новий тип конструкції й нову архітектурну форму: "Я наполягаю на тому, що в архітектурі форма завжди повинна відповідати функції, для виконання якої її призначено" - робить висновок архітектор і вперше в світі встановлює теоретичну залежність форми від функції в архітектурі.

^ Творчість О. Перре


З освоєнням нового матеріалу в архітектурі - на цей раз залізобетону пов'язана творчість ще одного піонера сучасної архітектури - французького архітектора Огюста Перре (1874-1954).

Створений у XIX ст. як лабораторний матеріал (перший патент на залізобетон датовано 1850 р.) - залізобетон до самого кінця XIX ст. використовувався як конструктивний матеріал майже виключно інженерами. Перша в світі виконана в залізобетоні громадська будівля (церква Сен Жан де Монмартр у Парижі - архітектор Анатоль де Бодо), збудована 1894-1904 р. тільки відтворювала формотворення середньовічних культових будівель. Естетичні властивості залізобетону залишалися прихованими для архітектора до відкриттів О.Перре, який використовував залізобетон у створенні як функціонально традиційних об'єктів, так і будівель нової функції. (Житловий будинок на вул. Франклін у Парижі – 1903р., гараж на вул. Понтьє в Парижі – 1905р., театр Єлисейських Полів у Парижі - 1911-1913р.). Одним з перших у світі О.Перре відкриває особливу якість плану залізобетонних будівель - так званий гнучкий план, що дозволяє не тільки домогтися змінюваного варіантного планування житлового будинку, але й свідомо революціонізувати планувальну й просторову схему театрального будинку. “Архітектор-це поет, який мислить і творить в конструюванні” - це гасло О.Перре чітко встановлює зв'язок архітектурної форми з конструкцією, інакше кажучи, архітектурна форма визначається конструкцією.

Творчість піонерів сучасної архітектури в США пов’язана з феноменом так званої Чикагської школи - архітектурно-інженерного об'єднання, яке у 80-90-х роках. XIX ст. створило новий функціональний тип будівлі – багатоповерховий комерційний будинок, офіс хмарочос. (Слід зазначити, що на цей час вперше в США вже були розповсюджені ідеї А. Лабруста – це зробив його учень – чикагський архітектор Генрі Річардсон).


^ Творчість Л. Г. Саллівена


Американський архітектор Луіс Генрі Саллівен (1856 - 1924) першим створив концепцію "органічної архітектури", що набула широкого розповсюдження як на початку, так і в другій половині XX ст. Ця теоретична концепція, створена на стику природознавства й філософії з теорією архітектури, постулює органічну єдність архітектурного твору, що виростає з оточуючого середовища подібно до рослини з грунту. Л.Г.Саллівен робить висновок: "Оскільки будь - яка форма має власну функцію... - і будь - яка функція знаходить власну форму. Цей принцип універсальний... Повсюди і завжди форма слідує функції”. Таким чином, Д.Г.Саллівен оригінально приходить до висновків, співзвучних відкриттю А.Лабруста, але й відмінних від нього. Висновки ці втілено в кращих творах Саллівена – наприклад, в будівлі Гаранті-банку в Буффало (І894-1895) або магазину та офісу кампанії "Карсон Пірі й Скот" у Чікаго (1899).

Концепцію органічної архітектури було розвинуто в творчості ще одного американського архітектора Ф.Л.Райта.


^ Початковий період творчості Ф.Л.Райта


Френк Ллойд Райт (1869-1959) починав творчу кар’єру учнем в майстерні Адлера - Саллівена. Цей видатний майстер архітектури XX ст. закріплює й розвиває творчі відкриття свого вчителя в роботі над традиційним типом житла - приміського сімейного будинку – особняка. “Будинки прерій " Ф.Л.Райта (що одержали назву за аналогією з будинками європейських першопоселенців Америки, які були зразками органічного зв'язку з оточенням) - приклад застосування майстром принципу єдності форми й функції. "Якщо будівля органічна, ви не здатні уявити собі цей будинок будь-де в іншому місці" - ця райтівська максима втілена в десятках “будинків прерій”. Найвідомішими будовами Ф.Л.Райта цього періоду, першого десятиліття XX ст., є будинок Робі в Чикаго - І909р., будинок Мартінів - І904р., будинок Уілітсів - І902р. поблизу Чикаго. Найбільш характерні для “будинків прерій" ефекти "перетікання” простору зсередини назовні: "Простір - це та нова реальність, використанню якої в будівництві послуговує органічна архітектура", – підкреслює Ф.Л.Райт. Він розповсюджує уявлення про органічність архітектури не тільки на відповідність її індивідуальному комплексу потреб, але й на відповідність її природному ландшафтові та обумовленість архітектурної форми властивостями вжитих матеріалів.

Концепція органічної архітектури, відданість якій Ф.Л.Райт збереже протягом всієї власної творчості, одержить розвиток у роботах скандинавських архітекторів другої половини XX ст.


^ Творчість Х.П.Берлаге


В Європі цього часу (перше десятиліття XX ст.) найбільш близька до Ф.Л. Райта за ідеями та методами творчість голландського архітектора Генріка Петруса Берлаге. Концепція "чесної архітектури "Х.П. Берлаге перегукується з ідеєю "органічної архітектури" Ф.Л. Райта. Саме Х.П. Берлаге сформулював концепцію й уявлення про “нову речовість" ("розумну речовість", саме так їх буде трансформовано пізніше німецькими архітекторами об’єднання Веркбунд").

Найбільш відомий програмний твір Х. П. Берлаге - будівля біржі в Амстердамі (1897-І903). Відкриті всередину клепані металічні ферми з тонкими тросама-зтяжками підтримують засклене перекриття головного біржового залу; інтер'єри будівлі являють собою "чисто голландський зразок”, - оголена цегляна кладка у поєднанні з природним каменем колон і віконних перемичок. Тут у всій наочності втілився принцип Берлаге: "штукатурка-брехня".

Разом і водночас з Ф.Л. Райтом Х.П.Берлаге формує нову концепцію архітектури: “Вважалося, що ідеї зодчества знаходять вираження лише у зовнішній формі, а, отже, з суто зовнішнього розуміння стилів", але, проте, згідно з Берлаге "архітектура є мистецтво композиції різних елементів, що огороджують простір" (1910).

Отже, обидва майстри – Ф. Л. Райт та Х.П. Берлаге, приходять до схожих висновків, створюючи я архітектурі своєрідний концептуальний переворот.

^ Модерн. Архітектура і мистецтво першого

інтернаціонального стилю

Ідеї оновлення мистецтва висувалися ще в середині XIX ст. Одним з найперших тут був Вільям Морріс (1834-1896), видатний англійський художник, письменник і філософ (який особисто володів кількома десятками ремесел, і кожним досконало). Його ідеї перегукувалися з ідеями гуртка прерафаелітів (очолюваного Д.Г.Росетті). У поєднанні ідей символізму і романтизму перші реформатори сучасного мистецтва пропонували в якості ідеальної моделі мистецтво та архітектуру пізнього Середньовіччя, саме як зразок органічної єдності матеріалу, художньої форми, праці й образу життя художника –ремісника. Рух "мистецтва й ремесла", очолюваний В.Моррісом, мав на меті повернення мистецтву й художникові єдності форми, художньої роботи і матеріалу. Слід навести теоретичний висновок В.Морріса: художня форма визначається матеріалом (з яким знаходиться в органічній єдності, а порушення цієї єдності веде до занепаду мистецтва). Ці ідеї знаходять відгук у висновках німецького мистецтвознавця й архітектора Готфріда Земпера (1803-1879). Згідно з підсумками його наукових досліджень художня форма визначається виробничими процедурами, що мають місце під час роботи з матеріалом мистецтва й архітектури. Інакше кажучи, вперше було зроблено теоретичний висновок щодо зв'язку художньої форми з виробничою технологією та необхідності органічної відповідності форми технології.

Ідеї Земпера – Моріса, разом з ідеями романтиків-символістів, послугували основою для майстрів руху за нове (сучасне) мистецтво. "Ар нуво, - нове мистецтво" - таку назву мали художні об'єднання модерну у Франції і Бельгії.

Модерн став першим штучно створеним інтернаціональним стилем.

Про розмах руху за нові мистецтво та архітектуру свідчить хоча б синонімія назв стилю і об'єднань художників і архітекторів модерну в різних країнах Європи: "ар нуво" і “флореаль” - у Франції і Бельгії, "Сецесія” - в Австрії і Польщі, "модерн стайл" (сучасний стиль) - у Британії, "ліберті", "модернізмо" - в Італії й Іспанії, “модерн” або "декаданс” - у Росії і в Україні.

Майстри першого інтернаціонального стилю - модерну знаходились у різкій опозиції консервативному ретроспективізмові і архітектурній еклектиці (історизму), що панували в архітектурній практиці XIX ст. Ідеї руху за нове мистецтво та архітектуру явно співзвучні ідеям “органічної архітектури".

Першим архітектурним твором модерну вважають будинок інженера Тасселя в Брюсселі, збудований за проектом бельгійського архітектора Віктора Орта (1861-1947) у 1892 - 1893 р. Саме цей твір називають "маніфестом нового стилю" (а Брюссель – столицею "Ар Нуво”). У ньому сконцентровано ідеї та художні концепції "нового мистецтва":

- створення всіма засобами архітектури й ужиткового мистецтва витонченого побутового комфорту (вільне перетікання простору і гнучкий план);

- особлива образотворча пластика нового орнаменту ("лінія Орта," “удар батога” і т. ін.):

- використання досягнень сучасної технології та індустрії для створення нової художньої форми;

Окрім цього втілення "нового стилю” в життя було б неможливе без нового замовника – високоосвіченого буржуа, або висококваліфікованого (й звісно ж, високооплачуваного й заможного) інтелігента або робітника.

Спроби рішучого реформування, оновлення мистецтва та архітектури засобами образотворчого й декоративно-ужиткового мистецтва виявилися багато в чому вдалими саме завдяки використанню багатих засобів і можливостей сучасної промислової технології. Майстри модерну першими почали індустріальне тиражування високоестетичної та технологічної художньої форми, що дозволило дуже швидко (протягом лише півтора десятиліть наприкінці ХІХ - початку XX ст.) сформувати особливий і всезагальний стиль предметного середовища, що дістав назву "ліберті" ("свобода"). Модерн, “сецесія" - був ще й різким протестом проти консервативно-ретроспективного академізму в архітектурі й мистецтві і в першу чергу, в системі художньої освіти. Таким чином, модерн також заклав основи і сучасного промислового дизайну.

Майстри модерну створювали високотехнологічні й високоестетичні зразки для тиражування і повторення засобами індустріальної технології. Саме цим пояснюється швидке розповсюдження та поширення модерну по всьому світові, від Західної до Східної Європи в США і Латинську Америку, Африку і навіть Південно-Східну Азію. Але саме в легкості наслідування та тиражування виявилися передумови швидкого завершення початкового розвитку модерну на початку XX ст.: модерн проіснував до кінця першого десятиліття XX ст., коли на заміну йому прийшло ціле "віяло" творчих напрямів. Таким чином, модерн заклав основи реального творчого різноманіття архітектури ХХ ст.

На заміну модерну прийшли:

- архітектурний раціоналізм;

- декларативний ретроспективізм;

- експресіонізм і

  • національний романтизм.


Окрім В.Орта найбільш яскравими представниками модерну у Франції і Бельгії є Гектор Гімар (І867-І842), Генрі Ван де Вельде (І863-І957), а в Шотландії - Чарльз Ренні Макінтош (1868-1928).


^ Творчість Г. Ван де Вельде


Бельгійський і німецький художник, архітектор, а також талановитий педагог Г.Ван де Вельде особливе значення надавав мистецтвові інтер'єру як середовища, що безпосередньо впливає на культуру людини. Його зацікавленість розповсюджувалась як на архітектуру, як таку, так і, згідно з В.Морісом, на живопис, книжкову графіку, проектування одягу, меблів тощо. Разом з "піонером модерну "В. Орта, Г.Ван де Вельде домагався нової виразності металу, скла, бетону й залізобетону. "Лінія це сила" - девіз Ван де Вельде має на увазі необхідність виразу пластичними засобами силового напруження архітектурних матеріалів. Так, в інтер'єрі будинку Фолькванг - музеуму в Гагені (Німеччина 1900-1902р.р.) Ван де Ведьде свідомо використовує формотворення природних структур (скелетних кісток) для підкреслення несучих опор із залізобетону.

З 1902 р. Ван де Вельде - керівник школи ужиткового мистецтва в Веймарі (Саксонія) - попередниці відомого “Баухауса". Ван де Вельде одним з перших почав роботу з підготування архітектурних й дизайнерських кадрів нової формації, призначених для співробітництва з майстрами високотехнологічної індустрії.


^ Творчість О.Вагнера


Австрійський архітектор Отто Вагнер (І84І-І9І8) у своїй професійній кар'єрі досяг посади придворного архітектора-оформлювача Габсбургів у Відні. Не менш високою й почесною була посада професора Імператорської Академії красного мистецтва. Тим більш дивовижним виявилося рішення відомого архітектора залишити в 1897 р. академічну кар'єру і приєднатися до "Віденського Сецесіону", групи молодих художників і архітекторів віденського модерну (''вієнер модерн"). Молоді бунтівники-опозиціонери академізмові над брамою власного храму мистецтв, виставкового залу Віденського Сецесіону розмістили дуже характерне гасло: "Часові – його мистецтво. Мистецтву – його свободу”. Побудований 1897 р. за проектом молодого архітектора Йозефа Марії Ольбріха – цей павільйон був увінчаний золотим куполом із стилізованого лаврового віттяй листя - склепінням священного гаю Аполлона. На зразок давньоримської античної традиції народного протесту ("сецесіон плебіс") молоді нонконформісти, об'єднані на чолі з О.Вагнером довкола ідей оновлення мистецтва, здійняли на знаменах руху гасло “Вер Сакрум" (Весна Священна) у розумінні мистецтва як своєрідної святої жертви вічного оновлення.

Разом з тим усі ці символічні гасла співіснували у О.Вагнера із прагненням до раціоналізму. Це намітилося ще в проектуванні станцій віденської залізниці (1894-1897), де архітектура зв'язана з призначенням і певною ситуацією кожної з 40 станцій. Дуже характерний його "Майоліка-хаус" (І898) - плаский фасад житлового будинку, прорізаний рівномірними рядами однакових віконних отворів, декорованих порцеляновими (глазурованими) плитками, що утворюють плями рослинного орнаменту в стилі "вієнер модерн". Ритм орнаменту байдужий до членувань стіни. Пластику обмежено декорумом у площині стіни, а членування об’єму - комбінацією ліній на цій площині.

Раціональні тенденції посилюються у проекті будинку Центральної поштово-ощадної каси у Відні (1904- 1906). Це традиційно-симетрична будівля з центральним операційним залом зі скляною покрівлею – ліхтарем з рядами опор, що відокремлюють знижені бічні нефи. Від примхливої пластики модерну тут залишилася лише складна крива центрального своду скляного ліхтаря і звужені донизу металічні опори.

Саме О.Вагнеру належить авторство терміну "сучасна архітектура" (так називається видана ним 1902 р. книга). "Сьогодні красивим може вважатися лише сучасне", - стверджував 0.Вагнер. "Некорисне не може бути красивим"... Кожна архітектурна форма виникла з конструкції й поступово стала художньою формою... Архітектор повинен розвивати нові форми лише з конструкцій. У подальшому буде панувати найвища простота, а в утворенні нової художньої форми домінуюче значення матимуть конструкція і матеріал. Це обумовлено сучасною технікою. Інакше кажучи, за О.Вагнером архітектурна форма визначається конструкцією (нагадаємо аналогічний висновок майстра залізобетону О.Перре).


^ Творчість А.Лотоса


Екстремальні раціоналістичні тенденції втілив віденський архітектор Адольф Лоос (1870-1938). Із старанного вивчення методів будівництва Чикагської школи (Лоос працював в Америці будівничим) архітектор зробив висновок, що мистецтво й архітектура належать різним областям людської діяльності, а мета архітектури - в економії праці будівничих. "Орнамент злочин" - це гасло А.Лооса виявилося й гаслом граничного раціоналізму початку ХХ ст.

Уславлена скандальною простотою будівля спорудженого за проектом Лооса банку і житлового будинку на Мікаелерплац у Відні (І910) відзначається з повною відсутністю прикрас у житловій частині будинку. Єдина прикраса (у сусідстві з пишним бароковим палацом Хофбург) - найпростіший тосканський портик головного входу до банку (перший - другий поверхи).

Ще більшою простотою відзначені збудовані за проектами А.Лооса житлові будинки: будинок Штайнера (1910), де у внутрішній частині симетричного стерильно-геометричного об'єму з бетону розвивається асиметрична система "перетікаючих" просторів, і будинок Шой у Відні (1912) - перший терасовий житловий будинок в Центральній Європі.

Творчість А. Лотоса знаменує прямування до крайнього, граничного раціоналізму і на сьогодні залишається символом такого найраціоналістичного підходу до архітектури.


^ Творче різноманіття в європейській архітектурі початку ХХ ст.

Із завершенням розвитку модерну в архітектуру, перш за все Європи, приходить нова принципова риса її розвитку, характерна саме для XX ст. різноманіття творчих напрямів та концепцій, що становлять специфіку світової архітектури і донині. На зміну однорідності архітектурного розвитку XIX ст. (в руслі історизму) приходить паралельний розвиток кількох напрямів, кожний з яких, у свою чергу, розгортає ціле "віяло" нових або традиційних можливостей.

Разом з продовженням розвитку історизму, що стає у XX ст, принциповим ретроспективізмом різного спрямування та відтінків, після модерну починається бурхливий розвиток раціоналізму та експресіонізму (футуризму), а на доповнення до традиційного й нового історизму постає принципово новий альтернативний напрямок - національний романтизм, або етнографізм.

З усього творчого різноманіття європейської архітектури слід відзначити, перш за все, напрями, так чи інакше пов'язані з індустріально-технологічним розвитком. Починається естетичне освоєння індустріальних новацій: технологічного конвеєру, техніки високих технологій та принципово нових промислових та наукових досягнень. Саме ці напрями стають в XX ст. домінуючими в архітектурі.

Архітектура, мистецтво і промисловість.

Діяльність об'єднання "Веркбунд” і творчість П. Беренса

У жовтні 1907 р. в Німеччині було засновано нове творчо – промислове об'єднання "Веркбунд" ("Німецький промисловий союз"), його очолив архітектор Петер Беренс (1868- 1940). Разом з ним в об'єднання увійшли кілька молодих архітекторів і художників: Герман Мутезіус, Людвіг Міс ван дер Рое, Боуно Таут, до них приєднався Г.Ван де Вельде - голова художньої школи в м. Веймарі.

Із заснуванням "Веркбунду" в Європі й світі починається розвиток принципово нового виду діяльності, що приходить на доповнення, а в подекуди й на заміну традиційній архітектурі - промислового дизайну, або художнього конструювання. П. Беренс разом з директором німецького електротехнічного концерну АЕГ в Берліні ставить на меті німецької архітектури і мистецтва завоювання нових ринків збуту нової продукції високої якості і перед усім високої естетичної якості. Вперше створюється так званий фірмовий стиль - у поєднанні типового та індивідуально-художнього в промисловому мистецтві - дизайні. Ця нова сфера діяльності розповсюджує свій вплив не лише на традиційно - архітектурні сфери створення простору для функціональних процесів, але й на серійну продукцію індустрії - промисловий конвеєр.

Найбільш характерною роботою П.Беренса цього періоду є проект будівель турбінної фабрики в Берліні (І909), де разом з ефектом зовнішньої монументальності використано раціональні конструктивні рішення й нові матеріали - сталь і скло.

З діяльністю об'єднання "Веркбунд" безпосередньо пов'язаний і розвиток в Німеччині нового напряму в архітектурі й мистецтві - експресіонізму.


Експресіонізм початку ХХ ст.

У середині другого десятиліття XX ст. в кількох країнах Європи розвиток нового напрямку в образотворчому мистецтві, архітектурі й літературі, що дістав назву експресіонізму (в Італії - футуризму). Молоді прихильники футуризму черпають натхнення у витворах сучасної їм техніки та її досягненнях, перш за все у різкій динамізації життя з великими (на ті часи) швидкостями.

"Хіба можемо ми жити при галасі й невпинності нашого буття, з нашими машинними досягненнями, в будинках, створених п'ять - шість століть тому", - декларувалось в "Маніфесті футуристичної архітектури італійців Марінетті і Сант'Еліа (І9І4): "Характерною рисою архітектури футуризму буде недовговічність. Життя будинків буде коротше нашого життя, кожне покоління будуватиме власний будинок..."

Найбільшого розвитку експресіонізм на початку ХХ ст. досяг в Німеччині. Перші експресіоністичні твори - це павільйони на виставці "Веркбунду” (1914 ) - "Скляний дім" і "3алізний дім" (архітектор - Бруно Таут), створені з типізованих металічних та скляних елементів споруди формують нову метафору - техніки й технології. Не випадково італійська “гілка" експресіонізму пов'язана з терміном “футуризму" (від італійсько-латинського ”футурум" – майбутнє). Майстри експресіонізму початку XX ст. Ганс Шарун, Бр.Таут, Єріх Мендельсон, Антоніо Сант Еліа створюють яскраві метафоричні образи архітектури майбутнього, архітектури XX ст., натхненні технікою передбачуваного завтра.

Найбільшою подією експресіонізму виявився представлений у 1914 р. на виставці "Нові стремління" (Нуове тенденца") в Італії (1914) проект молодого італійського архітектора Антоніо Сант'Еліа "Місто майбутнього" - розгорнута поетична метафора великих швидкостей, динаміки, з підкресленим ритмом вертикальних і горизонтальних механічних комунікацій. У творах Сант'Еліа та інших експресіоністів вперше виникає ідея мобільного, змінюваного житла.

^ Національний романтизм початку XX ст.


Наприкінці ХІХ- початку XX ст. в архітектуру потрапляють нові ідеї і знання з історії та етнографії, які в перше десятиліття XX ст. оформляються в концепцію національного (народного) романтизму - напряму, що охоплює в цей час майже всі країни Східної і Центральної Європи: Польщу. Угорщину, Чехію, Словаччину. Румунію, Україну, Росію, а також - країни Скандинавії: Норвегію. Фінляндію, Швецію та південнослов’янські країни.

Новий напрям одержав назву національного романтизму, але точніше буде назвати його етнографізмом, тому що джерело пошуків нової виразності в архітектурі майстри національного, або народного романтизму шукають і знаходять в багатому матеріалі народної архітектури і мистецтва, - раніше вони майже не розглядалися як "високе" мистецтво і зріла архітектура. Разом з тим саме в народному мистецтві й архітектурі майстри національного романтизму знайшли джерело правдивої єдності з місцевими умовами, побутом населення та найглибшою традицією народної міфології та фольклору. Треба ще додати давню романтичну ідею літературного воскресіння тем народної міфології, яка досягла, нарешті, й архітектури.

У Скандинавії першими творами національного романтизму були роботи молодих фінських архітекторів, об'єднаних під керівництвом Еліеля Саарінена.

Разом з Г.Гезелліусом та А. Ліндгреном він спроектував і побудував віллу поблизу Гельсінкі (Гельсінгфорсу); І902р., (вілла "Вітреск"). Пізніше Ел. Саарінен за власним проектом збудував чи не найвизначніший твір архітектурного національного романтизму Фінляндії - вокзал у Гельсінгфорсі (І911-19І4). Слід відзначити також кафедральний собор у Тампере (Таммерфорсі), 1902 – 1907р.р. - твір архітектора Ларса Сонка.

Зодчі національного романтизму старанно вивчають національне народне зодчество, організують експедиції в ті регіони, де, на думку етнографів, збереглися зразки правдиво народного й самобутнього мистецтва та архітектури. (Саме в цей час, до речі, посилюється особлива увага до російського й українського народного зодчества). Мотиви народної архітектури й фольклору використано, між іншим, в монументальній споруді вокзалу в Гельсінкі, де нова функція сполучається з фольклорним духом скандинавського епосу.

Вершиною національного романтизму початку XX ст. є комплекс ратуші в Стокгольмі (архітектор Рагнар Естберг), побудований у 1911-1923 р.р. Тут майстру пощастило створити велику споруду, що справедливо може вважатися метафорою національної історії, в її індивідуальних та унікальних рисах. Це досягнуто не завдяки безпосередньому й буквальному відтворенню історичних архітектурних форм, але в наслідуванні саме духові національного зодчества в його особливому сприйнятті простору, використанні традиційних матеріалів та образотворчих мотивів і технології.


^ Творчість А. Гауді


Близька за своїм змістом та мотивами національного романтизму творчість іспанського архітектора Антоніо Гауді - Корнета (І852-І926), хоча частіше його пов'язують з іспанським відгалуженням модерну - "модернізмо". Тім зодчий, який працював майже виключно в Барселоні, є в архітектурі початку XX ст. унікальною особистістю, в синтезі архітектора, художника, скульптора та конструктора; він розробив власний метод інтуїтивного художнього пізнання що спирається на національну народну традицію зодчества, можливості нових і традиційних матеріалів (залізобетон, кераміка, природне каміння), та інтуїтивне безпомилкове розуміння складних просторових конструкцій. Їх роботу А. Гауді з успіхом перевіряв доступними йому методами моделювання, хоча методики аналітичного розрахунку просторових залізобетонних конструкцій в ті часи звісно ще не існувало, як не існувало, скажімо, методів розрахунку складних просторових металічних конструкцій в часи А. Лабруста).

Кращі твори А.Гауді: дім Міла (І905-1910), дім Батло (1905-1907), парк Гуель в Барселоні (1903-1908) і, нарешті, собор Святого Сімейства (Саграда Фамілія), в Барселоні (будівництво розпочато І887р.) є нерозривним поєднанням виразності, скульптурної пластики, найоригінальнійших конструктивних рішень та глибокої релігійної (собор Св. Сімейства) і національно - фольклорної символіки (дім Батло).

Зроблені наприкінці 70-х років XX ст. спроби комп'ютерного моделювання конструктивно-пластичного формотворення А.Гауді підтвердили безпомилкову інтуїцію зодчого у створенні внутрішніх врівноважених просторових архітектурних структур (наприклад, каплиця в парку Гуель). А.Гауді є одним з родоначальників методу біонічного моделювання - використання в архітектурному формотворенні арсеналу природних органічних форм. (Порівняти це слід хоча б з ідеями органічної архітектури Л.Г.Саллівена, де формотворча аналогія з рослинними формами теж присутня ).

ІІ. Майстри сучасної архітектури

Другу частину цього лекційного курсу присвячено в головному історичній еволюції ідей другого інтернаціонального стилю – функціоналізму - розвитку й трансформації його концепцій на прикладі творчості найбільших майстрів архітектури XX ст.

Творча діяльність піонерів сучасної архітектури, що її експоновано в першій частині курсу, підготувала нове теоретичне уявлення архітектурної форми, - було створено концепцію структурованої архітектурної форми. У порівнянні з тріадою Вітрувія (теоретичної моделі й уявлення), що протрималися в архітектурі з часів античності аж до другої половини XIX ст.. (користь - міцність-краса" як зовнішні й необхідні атрибути та ознаки архітектури - при цьому форма розумілася як щось суто зовнішнє).

Піонери сучасної архітектури створили уявлення про багатосторонню залежність архітектурної форми, внутрішню обумовленість різними факторами: функцією конструкцією, матеріалом, виробничими процедурами і т. ін. Архітектурна форма одержала внутрішню будову.

Другим. не менш важливим підсумком діяльності піонерів сучасної архітектури було уявлення про архітектуру як перш за все про простір (огороджений, вільний, перетікаючий та ін.). Названі зміни уявлення характерні не тільки для нових уявлень про архітектуру, але й - про містобудування - форми і простір міст. Піонерами сучасної архітектури було підготовано й нову теоретичну концепцію містобудування. (Ебнізер Говард - "місто-сад", Артуро Соріа-і-Матта - "лінійне місто", Тоні Гарньє – “індустріальне місто").

Наприкінці другого десятиліття XX ст. в архітектурі й містобудівництві складається нова ситуація: після багатьох соціальних потрясінь і катастроф на перший план виходить архітектурний раціоналізм.

Течія, напрям і рух в архітектурі за сучасну архітектуру одержав назву другого інтернаціонального стилю - функціоналізму (конструктивізму). Як раціоналістичний напрям функціоналізм має декілька відмінних рис, що характеризують його в різних культурних вимірах:

- естетичне самообмеження (свідоме й концептуальне), у вирішенні творчих завдань чітко осмисленими обраними засобами, так би мовити, обмеженої палітри;

- "соціальний утопізм (декларативне прагнення вирішувати соціальні проблеми засобами архітектури: порівняй, наприклад, з гаслом "архітектура або революція", Ле Корбюзьє );

- естетичний, філософський та ідеологічний взаємозв'язок з художнім авангардом (принципово новим і характерним лише для XX ст. явищем в образотворчому мистецтві, зв'язок з так званим "абстрактним" мистецтвом, безпредметною пластикою);

- метафоризація техніки й технології, запозичення формотворення з техніки, а методів архітектурного проектування з технології та інженерії, – конструювання).

Як і перший інтернаціональний стиль (модерн), функціоналізм починає свій розвиток у творчих об'єднаннях архітекторів і художників. Найбільш значні й характерні для періоду 20-х - 30-х років були об'єднання “Еспрі Нуво” (Новий дух) - Франція (1920-1925); “Де Стіль” (Голландія) - (1917–1931), “Баухаус” (Німеччина) – (1918 –1933), в радянській Росії їм відповідало об'єднання функціоналістів-конструктивістів, сконцентроване у ВХУТЕМАС - ВХУТЕІН: Логічним наслідком стало об'єднання окремих груп нового руху (за сучасну архітектуру і мистецтво), в Міжнародний конгрес сучасної архітектури (СІАМ), що відбулося 1928р. Власне, назву "інтернаціональний стиль" введено 1927 р. за підсумками виставки "Веркбунду" в Штутгарті.


^ Ранній період творчості Ле Корбюзьє "Дім - машина для житла"


Творчість великого майстра сучасної архітектури Ле Корбюзьє (артистичний псевдонім Шарля Едуарда Жанерре), - лідера не тільки об'єднання “Еспрі нуво", але й усього "сучасного руху", є найбільш характерною для еволюції функціоналізму на Заході.

Очолювана Ле Корбюзьє група і часопис “Еспрі нуво" (Новий дух) розробляла концепції й критерії “нової архітектури", що оформлялися в т. зв. "концептуальних проектах". Зразком цього може слугувати "План Вуазен" для Парижу (І925), де Ле Корбюзьє пропонує концептуальну реконструкцію центрального району Парижу, вона не призначалася до буквальної реалізації, але спрямувала до професійної дискусії з проблем архітектури й містобудування.

Велику увагу Ле Корюзьє приділяє доказам переваг раціоналістичного підходу до архітектури (проекти “Сучасне місто" 1922р., "Сонцесяйне місто” 1930 р.), пізніше оформлені в містобудівну концепцію сучасної архітектури, так зв. Афінську хартію (її було схвалено 1933 р. на четвертому конгресі СІАМ):

“Містобудівництво - це організація усіх функцій колективного життя в місті й на селі. Вирішальне значення в містобудуванні мають не естетичні, а виключно функціональні критерії. Головне завдання містобудування - організація функцій: а/ житла; б/ праці; в/відпочинку; г/ транспорту”.

Прагнення революційного оновлення архітектури, ії оздоровлення на раціоналістичних засадах приводить до опрацювання молодим Ле Корбюзьє власних "п'яти принципів" архітектури: вільний план і вільний фасад, внутрішній каркас, "лежаче", або горизонтальне вікно та експлуатована покрівля. Гасла раннього Ле Корбюзьє: "революція або архітектура", "дім - машина для життя", та увага, яку він приділяв машинній естетиці (майстер проектує автомобільні кузови), говорять про намагання максимальної раціоналізації архітектурної форми, надати формуванню простору ознак конструювання.

Разом з тим, всупереч прагненню "машинізувати" архітектурний образ, у кращих творах Корбюзьє раннього періоду головною темою його творчості залишається особливо новаторське вирішення простору, де художнє сприйняття архітектури відбувається в динаміці руху, тобто не в традиційних статичних ракурсах, а в розгорнутому в часі й просторі художньому сприйнятті як внутрішнього, так і зовнішнього простору, "Дім - машина для житла" у кращих творах-зразках в Ле Корбюзьє залишається все ж художнім архітектурним твором /наприклад, вілла Савой в Пуассі (1929 - 1931).


^ Діяльність об'єднання і школи" Баухаус"


1919 р. в м. Веймар (Німеччина) було засновано художню школу "Баухаус”, водночас це було об'єднання художників і архітекторів, зв'язаних ідеями раціонального оновлення архітектури й мистецтва. Очолювали "Баухаус" архітектори Вальтер Гропіус (з 1923 р.), Л.Міс ван дер Рое (1930-1933) і Ганнес Майер (з І928).

"Баухаус" створювався як навчальний центр нового типу, покликаний ліквідувати розрив між “чистим" мистецтвом і ужитковим, кінцевою метою ставилося масове виробництво художніх виробів промисловими методами.

Головна заслуга майстрів "Баухаусу" - створення й застосування новаторської пропедевтичної системи, основою якої було оволодіння індустріальними методами виробництва на базі глибинного розуміння суті художньої форми. (Система формальної композиції, що увійшла в XX ст. до підготовки всіх архітектурних шкіл, створювалася художниками – абстракціоністами “Баухауса" - Паулюсом Клеє, Василем Кандинським, Казиміром Малевичем, Л. Моголі - Надем та ін.).

Яскравим зразком функціоналистичної архітектури став комплекс будівель "Баухауса" в Десау (“другий" Баухаус). Збудований за проектом Вальтера Гропіуса (1883-І969) в 1928 р., він втілив нову індустріальну естетику архітектури, з улюбленими прийомами виявлення ненесучої скляної стіни – екрану, на основі застосування внутрішнього залізобетонного несучого каркасу, й загальною імітацією засобами архітектури машинної форми (машинна метафора).

"Баухаус" зафіксував цілий "спектр" художніх ідей, характерних для концепції функціоналізму - конструктивізму, аж до "найлівіших”:

“З будівельних матеріалів ми створюємо за економічними законами конструктивну одиницю, автоматично обумовлені життям виникають окремі форми, корпуси будівель, колір матеріалів і структура фасадів. Будь-яке мистецтво, композиція, отже – недоцільні” (Ганнес Майер). Подібні вкрай раціоналістичні ідеї зробили великий вплив на архітектурну професію, але й виявилися, водночас, джерелом, витоками кризи ідей функціоналізму, причиною його занепаду.


^ Творчість Л. Міс ван дер Рое

Один з лідерів “Баухауса" й останній його голова, архітектор Людвіг Міс ван дер Рое створив одну з найвидатніших просторових концепцій “інтернаціонального стилю", ідею єдиного універсального простору, придатного для реалізації найрізноманітніших функцій.

Першою реалізацією подібних ідей став павільйон Німеччини на міжнародній виставці в Барселоні (1929). Несучий каркас цього одноповерхового павільйону з пласкою видовженою горизонтальною покрівлею виконано з нержавіючої сталі хрестоподібного профілю, а внутрішні ненесучі перегородки й стінки закономірно розчленовують внутрішній простір павільйону, створюючи єдиний перетікаючий функціональний простір, прообраз "універсального" архітектурного простору, реалізованого в будовах майстра 50-х років у США.

Просторова концепція Л.Міс ван дер Рое, формально уподоблена досягненням Ф.Л. Райта, по суті, їм протилежна: якщо в Райта неодмінна єдність архітектурного твору з ділянкою, з оточуючим середовищем, ландшафтом, то з погляду проектувальника-функціоналіста, грамотно спроектований будинок може бути розміщений в будь – якій найскладнішій містобудівельній ситуації. Ідеї Л. Міс ван дер Рое було розвинуто особисто майстром, а також його послідовниками у 40-50-х роках у США, в період найвищого розвитку й злету практичного застосування ідей функціоналізму і в передчас його закату.


Еволюція ідей функціоналізму в середині XX ст.

З середини 30-х років центр застосування та втілення функціоналістичних ідей в архітектурі зміщується (разом з емігрантами з фашистської Німеччини – архітекторами – авангардистами) в США. Саме тут функціоналістичні ідеї реалізуються майстрами архітектури з найбільшим розмахом.

Ідея “універсального” простору, втілена, Л.Міс Ван дер Рое у великому комплексі Іллінойського технологічного інституту в Чикаго (1939-1957), житлових будинках в Чикаго (І95І), будівлі офісу компанії “Сігрем” (1958) в Нью-Йорку. Елегантність високотехнологічної конструкції поєднується тут з заявленими ще в барселонському павільйоні естетичними ідеями, однак в суворій і жорсткій симетрії композиції, розробкою своєрідного каркасного металічного "ордера”, з навмисним "старінням" зовнішніх поверхонь оздоблення металічних частин ("Сігрем – білдінг), з імітацією тонування ("патинуванням") старої древньої бронзи - усе це свідчить про посилення монументально-класицистичних тенденцій в самому серці функціоналістичних по суті, рішень. Разом з тим, тиражування подібних рішень майстрів архітектури чисельними повторами багато в чому знецінює гостроту перших рішень найбільших майстрів сучасної архітектури й нівелює їх естетичну новітність. Метафоричні рішення найбільших майстрів сучасної архітектури в повторах епігонів створюють вже одноманіття середовища, де метафори високих технологій в чисельних повторах перестають працювати. Наступає формальна криза функціоналізму.

Втім, і за самою суттю функціоналістичної ідеї ця криза лише підсилюється: не справдилися претензії на соціально - реформістську функцію архітектури. Функціоналізм як інтернаціональний стиль починає трансформуватися. Разом з нарощуванням, по суті, ретроспективних тенденцій (монументалізація, класицистичний акцент) відбувається й природня регіональна трансформація інтернаціонального стилю, яка одержує назву архітектурного регіоналізму з розвитком національних шкіл архітектури в деколонізованих країнах, що розвиваються в Латинській Америці, Південній і Південно-Східній Азії, Африці. Відбувається трансформація функціоналізму під впливом місцевої глибинної архітектурної традиції. Вперше інтернаціональний стиль стає основою розвитку сучасної архітектури національних шкіл.

Еволюція ідей функціоналізму до середині 50-х років особливо помітна в пізній період творчості Ле Корбюзьє.

Для творчості Ле Корбюзьє 40-50-х років найбільш характерні три твори: марсельська "житлова одиниця" (житловий комплекс в Марселі) -1947-1952рр.; капела в Роншані, (1950-1955рр.) і планування й забудова м. Чандігарх (Індія) 1950-1957рр.

Так звана "Марсельська житлова одиниця", житловий дім-комплекс на 1600 жителів (337 квартир 23 різних типів), перша повна реалізація давньої ідеї майстра - створення самодостатнього житлового комплексу, за аналогією з трансокеанським лайнером схожої місткості приблизно в 2000 пасажирів, де жителям – “пасажирам” надана можливість здійснення 24 годинний цілодобовий цикл життєдіяльності в принципі без необхідності виходу за межі комплексу. Однак, в порівнянні з попередньою технократичною ідеєю "дому-машини для житла" Ле Корбюзьє зміщує акценти в проектуванні на принципово новий момент: в марсельському житловому комплексі вперше застосовано шкалу "Модулора", - авторської пропорційної системи, що дозволила поєднати метричну і дюймову шкали з ергономічним пропорціонуванням людського тіла.

Зміщення акцентів з технократизму в гуманізм - характерна еволюція функціоналізму в творчості майстра. Саме трактування вже звичного з середині XX ст. матеріалу - залізобетону, в його монолітному варіанті дозволяє говорити про якісно новий етап розвитку архітектури XX ст. Цей напрям одержав умовну назву "необруталізм", що визначає принциповий відхід від попередніх функціоналістичних ідей і перехід до підкресленої монументалізації, традиціоналізації та гуманізації архітектурного образу.

"Марсельська житлова одиниця" викликала цілий ряд архітектурних продовжень і розвитків, наприклад, житловий комплекс в Токіо (архітектор Куніо Маєкава 1958), комплекс “Парк-хілл" у Шеффілді, Великобританія (архітектори Джек Лінн, Айвор Сміт та Дж. Уомерслі, І96І). Послідовники Ле Корбюзьє сформували новий жанр в архітектурно-містобудівному проектуванні - "хебітат" (від англ. слова, що означає водночас і батьківщину, і природне середовище, довкілля й житло). Цікаво, що, наприклад, у Шеффілді засобами створення житлового комплексу було з успіхом здійснено спробу оздоровлення занепалого робітничого району. Явний поворот до реальних потреб конкретних міських громад - показовий наслідок переорієнтування функціоналізму.

Капела в Роншані Ле Корбюзьє - така ж “знакова" подія в розвитку архітектури. Каплиця - невеличка церковка Нотр Дам дю в містечку Роншан - це споруда, наново зведена над зруйнованим в роки Другої світової війни храмом. Капела увінчує схил пагорбу й створює власним шатром навіс - піддашок з південного боку, звідки в цю місцевість приходять християнські паломники. Зведена ще й на місці древнього храму сонцепоклонників, каплиця й сама є своєрідною “сонячною машиною", що втілює давній девіз Ле Корбзьє: Архітектура - це "мудра, точна й величава гра об’ємів, об’єднаних під сонцем". Каплиця в Роншані знаменує ще одну фундаментальну зміну в архітектурі функціоналізму - звертання до символізації та гуманістичної метафоризації образу. На зміну технократичним, машинним метафорам раннього функціоналізму приходить метафора Традиції, Історії й Природи.

Комплекс планування й забудови столиці штату Пенджаб Чандігарху Індії - нове слово не тільки в архітектурі, але в містобудівній концепції функціоналізму. Тут вперше застосовано систему планувальних секторів (800х1200 м); на цій території організовано повний 24-годинний цілодобовий цикл життя населення (5-25 тис. жителів). У секторах наявні всі необхідні культурно-побутові об'єкти, житлові будинки 16 категорій, залежно від звичок і традицій мешканців. Саме планування Чандігарху, з його криволінійним начерком загальноміських магістралей, є пластичною відповіддю на велетенську тяжіючу масу Гімалаїв, біля відрогів яких й розміщено нове місто.

Планування й забудова Чандігарху, разом з його громадським центром, - поєднання ідей сучасної архітектури з місцевою традицією зодчества. Не випадково саме з Чандігарху починається розвиток архітектурного регіоналізму, формування національних шкіл сучасної архітектури в Індії та й взагалі у всій Південно – Східній Азії.

^ Архітектурний регіоналізм. Творчість О.Німейера


Ле Корбюзьє був учителем ще одного відомого майстра архітектури ХХ ст. бразильця Німейєра. Засвоїв О.Німейєр п’ять принципів ще в пору власного учнівства, а в середині 50 –х років він був вже достатньо зрілим майстром, щоб вирішити важке й почесне завдання - забудову нової столиці країни - міста Бразилії. Перший камінь нового міста було закладено в 1956 р. Місто Бразиліа було результатом організаційних зусиль демократичного президента Жузеліну Кубічека й видатного бразильського планувальника – містобудівника Лусіу Коста (саме його планувальна ідея перемогла в міжнародному конкурсі). Оскарові Німейєру було доручено реалізацію забудови центральної вісі: комплексу загальноміського центру столиці.

Виконаний у вигляді велетенського “птаха" план Бразиліа (з головною віссю в 10 км довжиною та розмахом" крил" - житлових районів у 14 км кожне) водночас втілював сучасну містобудівну концепцію, символізував устремління нової Бразилії углиб неосвоєних ще нових територій. Ця ж єдність символічного, традиційного в архітектурі з послідовним застосуванням ідей сучасної архітектури характерна й для втілення О. Німейєром планувальної ідеї Л.Коста. Зведений уздовж десятикілометрової осі ланцюг ансамблів побудовано, на перший погляд, на простих геометричних просторових зіставленнях, на темі парних композиційних елементів (подібних і контрастних), але у власній глибинній сутності він сходить до доколумбової архітектурно – містобудівної традиції. Головні об’єми головного ансамблю центру Бразиліа - площі Трьох Влад, які піднято над площиною природної поверхні землі на високі подіуми-тераси, створюють ядро й початок композиції центру. Президентський палац ("Алворада”, Палац Світанку), Палац Національного конгресу (1960), з протиставленням піднесених на двохсотметрової довжини подіум купола й чаші залів Сенату й Палати депутатів, а також - Палац Плоскогір'я (“Планалту"), будівель Верховного Суду Бразилії (І960), поклали початок просторових ансамблів міста й започаткували тематизм всього урядового центру Бразилії. О.Німейєр, вільно оперує темою просторового “периптеру” сформованого залізобетонними, облицьованими мармуром пластичними опорами, що складають своєрідний новий ордер. Водночас простота й монументальність зі зверненням до стародавньої місцевої архітектурної традиції - ось основа архітектурного регіоналізму О.Німейєра, новий регіоналізм, що його було підхоплено не тільки в Бразилії, але й в інших країнах Латинської Америки, перш за все в Мексиці з ії самобутньою архітектурно-пластичною традицією та яскравою поліхромією монументального образотворчого мистецтва. Архітектурний регіоналізм Латинської Америки продемонстрував могутній синтез архітектури й монументального мистецтва (живопису й скульптури), але водночас виявився розвитком ідей функціоналізму у формуванні національних шкіл сучасної архітектури Латинської Америки; проте цей процес вже виходить за межі суто “інтернаціонального стилю".

Багато в чому реалізація Бразилії виявилася містобудівною утопією. Розраховане на півмільйонне населення місто ще 1990 р. досягло рівня населення в 2 млн. жителів (разом з населенням вісьмох міст-супутників). Несанкціонований надлишок населення відсіюється зі столиці до "фавелів" міст-супутників; їм протиставлений “едем" головного міста Бразилії - чудові абстрактні композиції ансамблів О.Німейєра серед тропічного буяння ландшафтної архітектури. Виникненню несанкціонованої трущобної забудови запобігає недешевий вертолітний патруль. Кожна випадкова будівля зноситься. 1988 р. твір О.Німейєра і Л.Коста увійшов до списку Світової Спадщини” ООН-ЮНЕСКО.

^

Розвиток ідей органічної архітектури


в творчості Ф.Л.Райта З0 - 50-х років


На фоні подій другого інтернаціонального стилю не припинявся розвиток "паралельних" напрямів, пов'язаних з функціоналізмом деякою схожістю концепцій. Це ідеї органічної архітектури.

Творчість Ф.Л.Райта наприкінці 50-х років досягає свого апогею. Про це свідчить і присудження майстру 1958 р. премії архітектурного журі в Нью-Йорку "за найбільші досягнення будівельного мистецтва після хмарочосів". Премію було надано за дім Робі - “за відмову від замкнених коробок”, віллу “Над водоспадом” (І937р.) - “за зв'язок з природою" і лабораторну башту фірми "Джонсон", І950р. До списку архітектурних досягнень видатних майстрів залишається додати хіба що музей образотворчого мистецтва Соломона Гугенхейма в Нью-Йорку (І946-1960).

Концепція органічної архітектури завжди дозволяла майстру знаходити несподівані й неповторні рішення, що ставали зразками для наслідувань і відтворень по всьому світові. Наприклад, в лабораторній башті фірми "Джонсон" - це застосування унікальної системи теплообміну, співпадаючою з площиною освітлення, разом із застосованим вперше конструктивним рішенням у вигляді несучого вертикального "ядра" із залізобетону. В цілому тут створено оптимальне середовище саме для наукових досліджень, із стабільними умовами мікроклімату та достатньою ізоляцією від зовнішнього світу.

Дім “Над водоспадом" (вілла Кауфмана) донині залишається класичним зразком єдності унікального природного оточення і такої ж унікальної будівлі. Зведений над найкрасивішим "Медвежим водоспадом", великий особняк у вигляді віяла широких консольних залізобетонних терас демонструє неповторну єдність конструкції, функції та просторового середовища.

Музей абстрактного образотворчого мистецтва відомого колекціонера Сола Гугенхейма (Нью – Йорк) є майже ідеальним, з точки зору організації експозиції, музейним будинком: розширена вгору залізобетонна просторова спіраль експозиції створює оптимальні умови для руху відвідувачів в експозиції, ізольовані від шумної вулиці глядачі рухаються згори донизу, постійно сприймаючи як окремі експонати (освітлені найкращим чином - згори-збоку), так і увесь експозиційний простір одразу, в цілому.

Успіх концепції органічної архітектури наприкінці 50-х років викликав відгук на цю ідею в скандинавській архітектурі. Не менш своєрідні зразки органічної архітектури було створено у творчості фінського майстра сучасної архітектури - Алвара Аалто.


Архітектурний регіоналізм в Японії. Розробка концепції архітектурного метаболізму. Творчість К.Танге та його послідовників


Ідеї функціоналізму з початку 50-х років вплинули і на японську архітектуру. І тут становлення національної школи сучасної архітектури привело до створення самобутньої концепції, так званої "теорії метаболізму", її формування та розвиток пов'язані з творчістю японського архітектора Кензо Танге.

Вже перша велика робота К.Танге, меморіальний комплекс в м. Хіросіма (1949), продемонструвала близькість принципів сучасної архітектури японській національній архітектурній традиції: раціональність загальної структури й гнучкість плану, модульність конструкцій, єдність будівлі із середовищем, пуризм і лапідарність у розкритті образу та ін.

Перший концептуальний містобудівний проект К.Танге (план м. Токіо, "Токійська затока", І960р.) став пропозицією з формування тривимірної містобудівельної структури з модульною транспортною системою й нарощуваною планувальною схемою. В основу плану “Токійська затока” було покладено ідею трансформації статичної замкненої раціально-кільцевої структури міста в динамічну, так звану лінеарну структуру, що забезпечує вільний розвиток функціональних зон у простір Токійської затоки.

Міжнародну славу приніс К.Танге реалізований до 1964 р. Олімпійський комплекс. Його ансамбль складений спортзалом для дзюдо на 4 тис. глядачів, басейном на 16 тис. глядачів та адмінкорпусом. К.Танге продемонстрував близькість засад композиції світові органічної природи, але уник пригноблюючого впливу на людину велетенської конструктивної форми (вантовий "міст" плавального басейну завдовжки 130 м) у виборі динамічної форми, що розвивається в просторі.

Як і Ле Корбюзьє (якого К.Танге вважав своїм вчителем), японський майстер формулює власні "шість засад":

- простота плану й форми (як оптимальний варіант просторової композиції для вираження задуму;

- потреба типізації (як виявлення суттєвих архітектурних елементів, здатних художньо трактувати подану функцію) ;

- вираження архітектурними засобами почуття сили (гіпертрофовані деталі, демонстрація велетенських бетонних поверхонь);

  • створення форм, що відповідають динамізмові сучасного життя;

- заборона орнаменту;

  • потреба правдивості матеріалу й суто японська засада, на додаток до головних принципів:

- потреба будь - якою ціною уникати фальшивої красивості, інакше кажучи, самообману в трактуванні художнього образу.

У 1960 р. К.Танге у власному виступі на міжнародному конгресі дизайнерів у Токіо промовляв: "Ми живемо в світі, де існують великі несумісності: людський і надлюдський масштаб, стабільність і мобільність, постійність та зміна. Індивідуальність і анонімність, пізнавальність конкретного й незбагненність універсального. Усі ці несумісності характеризують розрив між технікою та людським існуванням". Для подолання цього трагічного розриву К.Танге формує (разом з архітектором Кіуноре Кікутаке) концепцію екістики - творчої платформи тотального урбанізму. Як архітектор і філософ К.Танге залишається на позиції подолання відмерлої традиції, використання технологічних засобів задля створення нової традиції.

Отже, екістика - це програма створення мобільної архітектури, пристосуваної до перманентних змін функції. Теорія архітектурного метаболізму, сформульована в концепції екістики, вміщує кілька базових понять, що вперше включають в архітектурну практику уявлення про поступову внутрішню зміну структури (так зв. метаболічна генерація), безперервний зовнішній рух (рост), зненацьку якісну зміну функціональних зв'язків (тік зв. метаморфічна трансформація) тощо. Архітектурний метаболізм як теоретична й практична концепція направлений на пошуки просторового вираження самого процесу розвитку та його механізмів.

Структури архітектури й містобудування розглядаються К.Танге як "штучна природа", що "реалізує зовнішнє зростання і заохочує майбутній розвиток", "тотальне освоєння простору, що містить чотири виміри, з урахуванням фактора часу".

Вперше концепцію метаболізму було реалізовано в проекті радіотелевізійного центру Яманісі в м. Кофу (I964-1967). Тут застосовано структурний елемент архітектурної форми, – так зв. кластор (первинне саморозвинене утворення – “метаболічна структура, цілісна на кожній стадії власного розвитку”).

Роботи К.Танге та його учнів відкрили суто японський напрям в сучасній архітектурі, японський архітектурний регіоналізм як сукупність ідей та концепцій, що містять можливості високих технологій для формування якісно нового середовища для життя.

Одною з подібних ідей виявилася концепція так зв. "капсульної архітектури" (архітектор Кішо Курокава, проект і реалізація "Капсульної башти" Накагін (1972) - мінімізованого готелю для бізнесменів у Токіо), з використанням контейнерної технології, що була розвинута в Японії для транспортних трансокеанських перевезень, для створення мобільної архітектури на основі формування житлового простору - "житлової капсули”).


^ Творче різноманіття у світовій архітектурі кінця ХХ ст.

Із завершенням епохи функціоналізму в архітектурі, співпадаючого з серединою 60 –х років, на перший план архітектурного розвитку знову виходить принцип творчого різноманіття. У першу чергу отримують додатковий розвиток напрями, що знаходилися "в затінку" функціоналізму під час його найвищого розвитку, між іншим, й такі, що мають відношення до експресіонізму.
  1   2

Схожі:

Міністерство освіти І науки україни iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "А. С. Макаренко" Міністерства освіти І науки України
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "Василь Сухомлинський" Міністерства освіти І науки України
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "Софія Русова" Міністерства освіти І науки України
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconРішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України"
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconРішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України"
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconРішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України"
Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни 01135, м. Київ, проспект Перемоги
Міністерства освіти і науки України від 17. 04. 2009 року №341 «Про затвердження Плану дій щодо вдосконалення викладання дисципліни...
Міністерство освіти І науки україни iconПоложення про нагородження нагрудним знаком "Петро Могила" Міністерства освіти І науки України
Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської І севастопольської міських...
Міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти і науки обласних, Київської і Севастопольської...
Міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти і науки обласних, Київської...
Міністерство освіти І науки україни iconМіністерство освіти І науки україни пр. Перемоги
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим, управління (департаменти) освіти і науки обласних, Київської...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи