Доповідь Міністра освіти І науки Дмитра Табачника на підсумковій колегії
Скачати 442.65 Kb.
|
| Доповідь Міністра освіти і науки Дмитра Табачника на підсумковій колегії (22.04.2010 р., м. Харків) Шановні колеги! В умовах постійної зміни соціально-політичних, економічних і моральних орієнтирів сучасного світу найважливішим фактором динамічного розвитку суспільства є забезпечення високого рівня освіти. Ніколи ще проблема якості освіти в Україні не мала такого важливого ідеологічного, соціального, економічного і технічного значення, як у теперішній час. Зазначене визначає систему пріоритетів, що мають бути реалізовані, а саме: - можливість здобуття якісної освіти для кожної людини незалежно від її економічного становища, віку, статі та місця проживання; - відповідність вітчизняної освіти світовим стандартам і вимогам; - забезпечення підтримки навчання кращої молоді в найбільш авторитетних навчальних закладах не лише України, а й світу для отримання сучасного рівня освіти та використання своїх знань для розвитку держави; - надання знань, навичок і компетенцій, необхідних для відповідальних громадян, які знають свої права й обов’язки, здатні до успішної економічної діяльності. Але ми зібралися сьогодні обговорити не тільки проблеми, які стоять перед галуззю та визначити відповідні завдання, але й розглянути ці проблеми у контексті Концепції проведення економічних реформ, зокрема по напряму «Освіта», напрацьованих Комітетом економічних реформ, та її основних принципів: орієнтації освітніх послуг на споживача і визначення вимог споживача до освітніх послуг, а також підвищення автономії навчальних закладів. ^ В останні роки питання вищої освіти все більше привертають увагу української громадськості і, в першу чергу, щодо проведення вступної кампанії. Адже від успішного, транспарентного, проведення прийому на навчання залежить багато в чому реалізація головного завдання, що стоїть перед вищою школою – забезпечення якості освіти. Перехід від вступних екзаменів безпосередньо у вищому навчальному закладі до прийому на навчання за сертифікатами зовнішнього незалежного оцінювання – важливий крок на шляху створення рівних умов для доступу до вищої освіти. Безсумнівно, впровадження зовнішнього незалежного оцінювання має ряд відомих переваг і в цілому позитивно сприйнято громадськістю. Майже 84% абітурієнтів підтримають ЗНО. Водночас зовнішнє незалежне оцінювання має ряд проблем. Зокрема, незадовільна якість тестів, спрямованість їх переважно на перевірку формалізованих знань, не відточеність процедур проведення породжує у суспільстві дискусії щодо його доцільності взагалі. Треба визнати, що надто активне захоплення ЗНО позбавило нас здорового глузду, адже у будь-якій діяльності повинен бути перехідний період, період адаптації до нових умов. У результаті це призвело до того, що поза увагою залишилися потенційні абітурієнти, котрі не вступали до вищих навчальних закладів, оскільки ЗНО для них стало психологічною перепоною. Серед них і випускники минулих років, які хотіли стати студентами не стаціонару. Введення ЗНО у ранг абсолюту невиправдано відлучило середню школу та вищі навчальні заклади від участі у процесі вступу. Зрозуміло, що у подальшому тестування не повинно залишатися одним засобом оцінювання знань абітурієнтів. Цю думку також підтримує абсолютна більшість освітянської громадськості. Наряду з тестуванням необхідно застосовувати вступні випробування або співбесіди, які дають змогу перевірити не тільки пам’ять, а й рівень мислення абітурієнтів, що має особливе значення при прийомі на природничо-математичні та технічні напрями підготовки. Тому, разом із роботою над підвищенням якості зовнішнього незалежного оцінювання, необхідно вдосконалювати і процедури відбору до вищих навчальних закладів, запровадивши формування конкурсних показників абітурієнта з трьох рівноцінних складових: перше - результатів зовнішнього незалежного оцінювання (до 600 балів); друге - середнього бала шкільного атестата перерахованого за відповідною 200 – бальною шкалою; і третє – результатів вступного випробування вищого навчального закладу. Результати вступного випробування вищого навчального закладу, в залежності від його специфіки, можуть формуватися на підставі співбесіди, тестування на професійну придатність, спортивних досягнень, рекомендацій навчального закладу, в якому навчався абітурієнт. Така складова оцінки дозволить поліпшити якість відбору абітурієнтів, підвищить вмотивованість випускників на вивчення усіх шкільних предметів і підніме авторитет учителя середньої школи. Ми відновимо систему довузівської підготовки, що особливо актуально для вищих навчальних закладів природничо-математичного та технічного спрямування. Зрозуміло, що такі підходи не можуть бути реалізовані цього року. Це перспектива наступного вступного періоду. Водночас, ми маємо можливість без нанесення шкоди підготовчому процесу до цьогорічної вступної кампанії дещо виправити у напрямі назустріч абітурієнту. Що вже і зроблено. При вступі до вищих навчальних закладів у 2010 році буде враховано:
Вам сьогодні роздано Умови прийому у 2010 році зі змінами. Тепер, шановні керівники вищих навчальних закладів, слово за вами. ^ Переконаний, що ці кроки, які спрямовані на реалізацію права громадянина на вільний доступ до здобуття вищої освіти дозволять врегулювати проблемні питання навколо ЗНО та прийому до вищих навчальних закладів у цьому році. ^ показав, що у переважній більшості вищих навчальних закладів робота приймальних комісій була організована відповідно до вимог нормативних документів. ^ Серед них: - здійснення прийому без ліцензії або перевищення ліцензованого обсягу; - прийом без сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти; - зарахування випускників технікумів і коледжів, освіта яких не відповідала напряму подальшого навчання; - внесення до Правил прийому положень, що не передбачені Умовами прийому; - самовільне внесення додаткових фінансових умов до Типового договору; - прийом на пільгових умовах без відповідних підстав; - позаконкурсне зарахування абітурієнтів, які не мали такого права тощо. Шановні керівники вищих навчальних закладів! Про повторення таких порушень у цьому році не може бути й мови. Особливо це стосується перевищення ліцензованих обсягів. Попереджаю, що це буде розглядатися як підстава для позбавлення ліцензії. До речі, для забезпечення відкритості і прозорості вступної кампанії необхідно у цьому році залучити до її проведення студентів, використовуючи ресурси студентського самоврядування. Слід постійно пам’ятати, що студент формується вже на етапі вступу. Перші його враження від навчального закладу закарбовуються у пам’яті назавжди. Людська оцінка – це найвищій рівень реклами вищого навчального закладу, його керівництва та викладацького складу. Державне замовлення як фактор економічного та соціального розвитку Шановні колеги! Безперечно, що для забезпечення стабільного розвитку вищого навчального закладу важливим є стабільність державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою. Водночас, в останні роки виявися певний дисбаланс в його показниках, насамперед через допущення дублювання підготовки у вищих навчальних закладах регіонів. Тому буде реалізовано один підхід – державне замовлення повинно розміщуватись у тих закладах, в яких гарантовано високу якість підготовки. Як відомо, 2009 рік визначався і іншими проблемами. Навіть з окремих напрямів і спеціальностей державне замовлення було взагалі зліквідовано, що є неприпустимим.
Загалом, зменшення обсягу прийому у порівнянні з 2008 роком для молодшого спеціаліста становило понад 13%, бакалавра – понад 11%. Водночас, було збільшено обсяги прийому за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста та магістра, що дало можливість задовольнити бажання 97% випускників-бакалаврів продовжити навчання за кошти державного бюджету. Проте, навіть за таких умов майже 180 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації не виконали державного замовлення на випуск, а 17 таких закладів не виконали доведених обсягів державного замовлення на прийом. Аналогічні недоліки є і у роботі інших міністерств, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади.
Вважаю це недоліком роботи міністерств. Адже у нас є достатньо широкий інструментарій адміністративного впливу на такі навчальні заклади і не менш широкі можливості недопущення виникнення таких ситуацій. І ми у цьому році цим скористаємось. Показово, що за останні 7 років державне замовлення у співвідношенні з випуском закладів загальної середньої освіти має загальну тенденцію до зростання, що в цілому відповідає стратегічним намірам держави зробити вищу освіту максимально доступною для всіх верств населення. Водночас, слід визнати, що ми одна з небагатьох європейських держав, яка реалізує формалізовану інтуїтивну технологію визначення потреби у фахівцях з вищою освітою за радянським принципом «від досягнутого» та валову схему його розміщення, спираючись на пропозиції самих вищих навчальних закладів, які не є ні замовниками, ні споживачами освітніх послуг. Бентежить і безвідповідальний підхід до цих питань з боку регіональних органів управління освітою, які погоджують плановий обсяг державного замовлення для вищих навчальних закладів без урахування реального попиту на відповідних фахівців регіонального ринку праці. Такий формалізм шкодить як державі, так і вищому навчальному закладу, який у гонитві за багатопрофільністю втрачає своє обличчя – навчальне і наукове. У країнах європейського єдиного простору вищої освіти існують два концептуально різних підходи щодо оплати здобуття вищої освіти: стипендії або гранти (Норвегія, Швеція, Ірландія, Німеччина) чи довгострокова позика у Великобританії. Гранти звільняють студентів від оплати за навчання і дозволяють покривати частину витрат на проживання. Обсяг гранту залежить від різних критеріїв, зокрема від доходу батьків чи кількості дітей в сім’ї. Позики – прямі субсидії студентам, які мають повертатися. Через позики студенти оплачують лише частину витрат за навчання. Зазвичай студенти отримують допомогу впродовж всього терміну навчання. Якщо студент залишає навчання, або є інформація, що він не відвідує заняття, виплати припиняються. У Данії виплати по грантам здійснюються за умови активного ставлення до навчання; у Норвегії – складання екзаменів за графіком; у Швеції – складання не менше 75% екзаменів у визначені терміни. У Німеччині до уваги береться академічна успішність студента; у Нідерландах гранти прив’язані до успішності (у іншому випадку грант двієчника стає позикою з обов’язковим поверненням). В усіх випадках в основі фінансування вищих навчальних закладів –персоніфікована оплата навчання студентів. Якщо проаналізувати результати успішності студентів, які навчаються за державним замовленням і студентів – контрактників, то часто картина невтішна і не на користь студентів, що навчаються за кошти держави. Тобто, країна оплачує навчання тих, які потенційно ніколи не стануть висококваліфікованими фахівцями і ледь жевріють у закладі завдяки іноді випадковому потраплянню на місця державного замовлення при вступі. Думаю, що у суспільстві вже давно визріла думка про те, що миритися з цим надалі не можна. Тому, нам найближчим часом необхідно приступити до розроблення методики персоніфікованого розподілу державного замовлення за загальними результатами конкурсного відбору при вступі і підписання зі студентом контракту на умови користування цим державним замовленням на весь період навчання. ^ хочу зазначити, що мною внесено зміни до листа МОН від 30.12.2009 “Щодо формування пропозицій до обсягів державного замовлення на 2010 рік” про відновлення прийому за державним замовленням молодших спеціалістів на навчання за програмою бакалавра за скороченим терміном навчання. Крім того, листом від 22 березня вищим навчальним закладам дозволено здійснювати прийом у 2010 році на платне навчання за умови відсутності державного замовлення. ^ : міністерство сповідує і буде лобіювати збільшення держзамовлення на підготовку кадрів з вищою освітою за різними освітньо-кваліфікаційними рівнями навіть в умовах фінансово-економічної кризи. Усім зрозуміло, що інвестиції в освіту найефективніші!
Проектом державного замовлення для вищих навчальних закладів передбачено збільшення у 2010 році обсягу державного замовлення на молодших спеціалістів та бакалаврів, у тому числі на заочну форму навчання, а також запевняємо вас, що ми відновимо державне замовлення у 2010 році з тих напрямів і спеціальностей, на які у 2009 році Урядом воно було суттєво зменшено.
Стосовно обсягу державного замовлення за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра, то хочу наголосити, що у цьому питанні підхід один – сумарна кількість місць спеціаліста і магістра повинна становити не менше 95% від обсягу випуску бакалаврів у поточному році. Ми будемо сприяти збільшенню держзамовлення на підготовку магістрів у провідних національних університетах, за умови, якщо прийом випускників-бакалаврів буде здійснюватися з університетів регіонів. І найголовніше – розміщення державного замовлення неможливе без урахування потреб регіонального ринку праці та профільності навчального закладу. Мережа вищих навчальних закладів У сучасних умовах, одним з найскладніших питань функціонування системи вищої освіти є соціальна і економічна доцільність мережі вищих навчальних закладів.
За реаліями співвідношення ринку освітніх послуг і ринку праці можна вважати, що за кількісними показниками мережа наших вищих навчальних закладів вже досягла критичного максимуму, а перехід цієї кількості у якість, скажемо відверто, суттєво затягнувся. Тому сьогодні треба говорити про оптимізацію і упорядкування цієї мережі. Але відбуватися це має еволюційно, паралельно з реструктуризацією галузей економіки і змінами попиту ринку праці, перш за все на регіональному рівні, але без жодного адміністративного тиску. Метою цього процесу має стати у першу чергу усунення дублювання підготовки фахівців, нераціонального формування обсягів їх підготовки за кошти державного бюджету, створення сприятливих умов у сфері управління системою вищої освіти. Залишається актуальним питання діяльності відокремлених структурних підрозділів вищих навчальних закладів, у тому числі закордонних. Думаю, що досвід окремих країн колишнього Союзу, які просто ліквідували всі відокремлені структурні підрозділи, не кращий приклад для демократичного суспільства, але якщо ситуація радикально не зміниться, слід запровадити, аби в дипломі разом з назвою університету було вказано і філію, яку він закінчив. Невтішні результати дає аналіз регіонального ринку освітніх послуг у контексті мережі вищих навчальних закладів. Навіть не торкаючись м. Києва, де економістів, менеджерів та правознавців готують всі, крім медичного університету, в регіонах підготовка гуманітаріїв також, на жаль, стає основним видом діяльності університетів, коледжів і технікумів. При цьому, як показує практика, масове перетворення педагогічних, а то і технічних університетів на класичні, є тенденцією не завжди пов’язаною з якісними змінами результатів освітньої діяльності. Так, наприклад у Тернопільській області з ^ вищих навчальних закладів мають ліцензію з економіки і підприємництва 69%, менеджменту та адміністрування – 38%. Цікаво, а де потім працюють ці випускники з урахуванням особливостей економічної інфраструктури регіону? ^ Проблемною залишається на сьогодні мережа коледжів і технікумів. Не може бути університету, який готує тільки молодших спеціалістів, як і не повинна випускати магістрів кафедра, яка не має бодай одного доктора наук у відповідній галузі знань. ^ . Як показав аналіз звітів вищих навчальних закладів у 2009 році існування "квазікафедр" з 5 – 6 науково-педагогічних працівників стає для багатьох вищих навчальних закладів абсолютною нормою. Так, у секторі класичних університетів та в окремих педагогічних, мистецьких і технічних вищих навчальних закладах функціонують до 30% малочисельних кафедр. На додаток до цього, контингент студентів на таких кафедрах, часто випускних, у багатьох випадках не перевищує декількох осіб, а кількість таких кафедр може сягати півтора десятка. Звертаю увагу керівників вищих навчальних закладів на необхідність упорядкування структури основних підрозділів – кафедр і факультетів, як з метою створення дієздатних колективів спроможних на проведення серйозних наукових досліджень, так і з метою оптимального використання коштів державного бюджету. Треба також переглянути норми навчального навантаження науково-педагогічних працівників, особливо для тих, хто активно займається реальною науковою роботою, розглянути питання нормативного обмеження кількості дисциплін, які викладаються одним викладачем. Дивним і нестримним є бажання окремих керівників наших університетів зменшити нормативи чисельності студентів на одного викладача до незрозумілих показників. Для дослідницьких університетів ця норма взагалі сягнула 1 до 5. На фоні нормативів університетів Великої Британії (1 до 18), Франції і Німеччини ( 1 до 16); США (1 до 14), та їх світових наукових та освітніх досягнень, логіки і державницького підходу у таких пропозиціях явно не відчувається. Цю ситуацію треба обов’язково передбачити у змінах до Закону України «Про вищу освіту», змінивши мінімальний норматив існування кафедри з 5 хоча б до 8 науково-педагогічних працівників. Аналогічна ситуація і у вищих навчальних закладах І-ІІ рівня акредитації. Вирішення питання оптимізації мережі вищих навчальних закладів може йти двома шляхами: перше - почекати декілька років, поки все вирішиться природнім шляхом за рахунок прогнозованого зменшення кількості випускників загальноосвітніх навчальних закладів і, як результат, поступового зникнення кафедр, факультетів, а надалі і навчальних закладів в цілому; і друге - розпочати необхідну організаційну роботу вже зараз. Думаю, що перший шлях неприйнятний для нас як з державної, так і з суспільної точки зору, оскільки його наслідки можуть бути трагічними. Ганебною проблемою вищої освіти залишається процедура прийняття рішення щодо надання вищим навчальним закладам статусу національного, яких на сьогодні понад 100. Не хочу коментувати згубні наслідки таких дій і їх громадську оцінку, але ситуація вже вийшла за межі здорового глузду. А наслідок – знецінення почесного статусу національного закладу та додаткове навантаження на державний бюджет. ^ розробити систему об'єктивних критеріїв діяльності вищих навчальних закладів для надання статусу національного; зробити процедуру надання статусу національного відкритою і прозорою з залученням до прийняття відповідного рішення освітянської громадськості. Теж саме має відношення і до започаткованого нещодавно статусу дослідницького університету, які мають стати центром формування особливого інноваційного середовища, завдяки якому значна частка фінансування науки повинна здійснюватися галузями економіки та бізнесом. Але все це зроблено поспіхом, без ретельного вивчення потенційних можливостей провідних університетів України щодо здобуття таких статусів, без вивчення національних особливостей у реалізації наукових проектів з використанням простого копіювання критеріїв і вимог інших країн Європи. Без сумніву питання мережі мають вирішуватися і на законодавчому рівні. Ліцензування та акредитація Одним з головних інструментів вхідного контролю за якістю освітніх послуг є ліцензування та акредитація. Слід зазначити, що у 2009 році в цьому питанні взагалі утворилася кризова ситуація. У результаті порушення технологічного процесу, а часто і просто непрофесійних дій, штучно створена проблема, коли у відділі ліцензійних експертиз утворився затор довжиною у півтори тисячі справ. Зіграло свою роль і введення отримання додаткових дозволів на проведення ліцензування від органів виконавчої влади, які мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади. Але не зважаючи на це, хочу звернутися до представників регіональних органів влади з проханням не підписувати листи підтримки у разі звернень з питань відкриття нових вищих начальних закладів або структурних підрозділів діючих, започаткування підготовки з нових напрямів і спеціальностей або збільшення їх обсягів без попереднього аналізу переліку напрямів та спеціальностей, які вже реалізуються у регіоні та кількості осіб з вищою освітою, які зареєстровані у вашому регіональному центрі зайнятості. ^ Має місце і безпідставне нарощування вищими навчальними закладами ліцензованого обсягу прийому за всіма освітньо-кваліфікаційними рівнями, що не відповідає реальним потребам ринку праці. З цього питання мною підписано відповідний лист. ^ Проблеми ліцензування та акредитації сьогодні потребують перезавантаження на новому, європейському рівні. ^ Сьогодні всім зрозуміло, що критерії ліцензування підготовки фахівців з вищою освітою з напряму живопису, музичного мистецтва, філології або ливарного виробництва мають бути різними. Крім того, необхідно нарешті у стислі терміни вирішити питання запровадження автоматизованої системи опрацювання ліцензійних та акредитаційних справ та спілкування з їх авторами у режимі on-line, розробити чітку структуру взаємовідносин учасників процесу ліцензування та акредитації з міністерством. Технологічна процедура проходження ліцензування та акредитації має бути максимально спрощена, а структура і обсяги ліцензійних та акредитаційних справ суттєво зменшені. ^ Окремо слід сказати про роботу експертних комісій ДАК. Вважаю неприпустимим, коли за результатами роботи експертної комісії ДАК отримує позитивний висновок, а планова перевірка діяльності вищого навчального закладу, яка іноді йде паралельно, дає негативні результати. Такі факти ми будемо доводити до відома громадськості, а такі члени експертних комісій більше не будуть залучатись до цієї роботи. ^ , зокрема забезпечення мінімальних термінів виготовлення та видачі ліцензії, створення дієздатного реєстру вищих навчальних закладів, відновлення роботи по створенню реєстру докторів наук та професорів з метою унеможливлення їх «багатоцільового» використання для безпідставного отримання ліцензій. Залишаються претензії і до вищих навчальних закладів. Ми часто стикаємося, наприклад, з поданням вищими навчальними закладами при проходженні процедури ліцензування та акредитації недостовірних даних, або таких, що за певними показниками не відповідають встановленим вимогам тощо. Думаю, що питання ліцензування та акредитації знайдуть своє відображення у змінах до Закону України «Про вищу освіту», особливо у частині відповідальності вищих навчальних закладів за виконання ліцензійних вимог. ^ до наявного у вищому навчальному закладі навчально-методичного забезпечення, матеріально-технічної бази, аудиторного фонду та місць проживання студентів у гуртожитках, а також кадрового забезпечення для якісної організації навчального процесу. Болонський процес – стан та перспективи реалізації завдань Одним із найважливіших стратегічних завдань на сучасному етапі модернізації системи вищої освіти України є забезпечення якості підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог. Запровадження основних положень Болонського процесу передбачає врахування національних підходів до організації навчання, змісту освіти, традицій у підготовці майбутніх фахівців з вищою освітою. У керівних європейських документах, щодо розвитку вищої освіти зазначається, що університети в значній мірі повинні зберігати свої власні традиції, надбання, школи. Тому мова не йде про пряме запровадження закордонного досвіду в навчальний процес українських університетів або так званої «Болонської системи організації навчального процесу», якої власне в природі не існує. У цьому контексті ми вважаємо, що кожен університет, поряд із врахуванням загальних рекомендацій та порад міністерства, повинен формувати своє власне освітнє середовище, культуру організації навчання, культуру викладачів і студентів, культуру оцінювання навчальних досягнень студентів, культуру забезпечення якості підготовки майбутніх фахівців та науково-педагогічних працівників. Період з 2010-2020 року повинен стати ключовим у реалізації довготермінових стратегій щодо визнання вищої освіти України у європейському і світовому освітньому просторі. Зважаючи на наше відчутне відставання, більшість з цих програмних питань має бути вирішено у стислі терміни, а додаток до диплому європейського зразка повинен видаватися вищими навчальними закладами вже цього року. Автономія вищих навчальних закладів Університетська автономія вже багато років є предметом різного роду дискусій, обговорень на круглих столах, намагання проведення експериментів або прийняття рішень на Урядовому рівні. Реально ж на сьогодні рівень цієї автономії регламентується лише нормами чинного законодавства, та й то, в основному, для національних університетів. Найбільшою автономією у нас користується приватна освіта, оскільки керується, при необхідності, різним законодавством, як освітнім, так і тим, що регулює комерційну діяльність. Наразі, державні університети поки що залишаються низовими елементами жорстко регламентованої та централізованої ієрархії, в якій відповідальність за кінцевий освітній результат розпорошена між багатьма державними інституціями. Певною мірою можна погодитись з думкою колег, що в Україні поки ще немає достатнього історичного досвіду автономного адміністрування та фінансового управління. Разом з тим, ми можемо захиститись від помилок за рахунок розроблення та упровадження відкритої моделі, побудованої на принципах поєднання централізації і децентралізації, активного залучення всіх зацікавлених сторін до управління освітою. Звідси – необхідність інноваційного формування державно-громадських органів управління системою вищої освіти та незалежної експертизи їх діяльності. Координуючими органами у визначенні співвідношення в управлінні освітньою сферою між державними та громадськими складовими можуть стати Спілка ректорів та інші громадські інституції. Основні ж функції управління науковим і навчальним процесом в університетах необхідно передати ^ . При цьому вищий навчальний заклад спроможний сьогодні взяти на себе виконання понад 30 автономних функцій навіть не виходячи за рамки діючого законодавства та нормативних документів. Без сумніву, автономні права університетів мають бути зацементовані, у першу чергу на законодавчому рівні. При цьому ми вважаємо, що базовим принципом такого законодавчого акту має бути те, що права державного університету як бюджетної установи, які визначають його автономію, не можуть бути обмежені. Сьогодні міністерством створено робочу групу щодо підготовки фактично нового ^ Водночас, прийняття закону не вирішує всіх питань автономної діяльності університетів, оскільки діяльність державних установ регулюється низкою інших законів та нормативних актів, до яких треба також вносити відповідні зміни. І тут слово ректорів теж не є останнім. ^ як суттєвого чинника, що впливає на рівень автономії університетів з використанням формульного принципу, базових фондів (грантів), зовнішніх фондів тощо. Водночас, розширення автономії повинно бути нерозривно пов’язане з підвищенням ступеня відповідальності університетів перед суспільством: через системи оцінювання якості освіти, через академічні стандарти та досягнення університетської науки. Як це не дивно звучить, але автономія теж потребує державного захисту, зокрема від її перетворення на анархію або в синекури, від штампування псевдодокторів і професорів або примусового адміністративного запровадження автономії зверху. Автономія вищого навчального закладу повинна бути продуктом свідомого зваженого вибору. В такому випадку, кожен конкретний університет має шанс дійсно стати самоврядним закладом, де академічні свободи, право вибору і високий рівень особистої та корпоративної відповідальності перед суспільством будуть нормою. Забезпечення якості освіти Шановні колеги! Наша головна мета – якість вищої освіти. Ця категорія багатофункціональна і визначається рівнем нормативних вимог, які встановлюються стандартами освітньої діяльності. Перш за все, це стосується структури і змісту галузевих стандартів вищої освіти, які, на жаль, ще далекі від досконалості. Громіздка конструкція, перевантажена зайвою інформацією, яка практично ніколи не використовується ні споживачами освітніх послуг, ні тими, хто їх надає, перетворило стандарти у товстелезні фоліанти, непридатні до користування. Вважаю, що найближчим часом завданням Інституту інноваційних технологій і змісту освіти та науково-методичних комісій має стати розроблення логічної і доступної для користування системи стандартів, співвимірних з європейською практикою. Вже не на одній колегії міністерства обговорювалось питання недосконалості діючих ^ . І дійсно, маючи 76 напрямів підготовки за переліком 1997 року ми «скоротили» їх кількість до більш, ніж 160. А пропозиції все надходять і надходять. Тільки за останні два роки ми ввели у дію 9 нових напрямів. Іншими словами йде процес поступового «повзучого» перетворення ступеневої освіти на радянську безступеневу, в якій освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавра втрачає будь який сенс. Водночас, аналіз класифікаторів ринку праці показує, що вже сьогодні для багатьох напрямів підготовки та спеціальностей практично відсутні кваліфікації у вітчизняному та міжнародному класифікаторах професій. Аналогічні проблеми є і з Переліками підготовки магістрів і молодших спеціалістів. ^ , а за основу взяті три параметри: перелік напрямів має бути приведений до рівня європейського як за кількістю, так і за змістом; перелік має бути розрахований на реалії ринку праці, а не на потреби окремих випускних кафедр чи особистостей; зміст підготовки має визначатися програмами (стандартами), а не назвами напрямів та спеціальностей і повинен відображатися у додатку до диплому європейського зразка. ^ до визначення Переліку напрямів, який затверджується Кабінетом Міністрів України та Переліку магістерських програм, які затверджуються МОН. Це дозволить унормувати бакалаврські програми і зробити магістерські програми більш мобільними. Вся ця робота повинна проводитись невідривно від упереджувальних дій щодо створення ^ та розроблення її дескрипторів і переліку академічних кваліфікацій. Розробка Національних рамки і системи кваліфікацій може бути здійснена тільки при безпосередній активній участі соціальних партнерів. Це забезпечить реальний зв'язок вищої освіти і підготовки кадрів з ринком праці та потребами економіки. Світовий досвід переконує, що одним з наріжних принципів забезпечення якості вищої освіти є якість фундаментальної підготовки. Вага цього питання зростає ще й тому, що рівень загальноосвітньої фундаментальної підготовки м’яко кажучи недостатній, про що свідчать результати проведення зрізів залишкових знань студентів на першому курсі. Не знімається з порядку денного якість підготовки педагогів для закладів, що надають загальну середню освіту. Для її подальшого поліпшення нам необхідно: - удосконалити систему професійного відбору, виявлення схильності до педагогічної діяльності; - проводити, за участю Національної академії педагогічних наук, роботу щодо подальшого удосконалення змісту педагогічної освіти; - продовжити практику підготовки вчителів за поєднаними напрямами. Проблемним питанням є підвищення якості технічної освіти. Щоб випускники технічних вищих навчальних закладів успішно конкурували на ринку праці, вони повинні отримати не лише фундаментальну базову і високу фахову підготовку, але й володіти іноземними мовами та інформаційними технологіями, економічними та правовими знаннями. На жаль, у масовому вимірі українські випускники почали програвати на ринку високих технологій. Актуальним стає ствердження, що неякісна технічна освіта може негативно позначитися на безпеці держави. ^ по перше - вирішити кадрову проблему шляхом залучення до навчального процесу сумісників із реальної сфери виробництва і науки та мобільно залучати провідних професорів до викладання в різних університетах; по друге - забезпечити подальше формування контингенту молодих викладачів і науковців через магістерську підготовку і аспірантуру. Матеріальне забезпечення технічних кафедр за будь яких економічних обставин є проблемою не тільки українських університетів. В усіх технічних вищих навчальних закладах темпи оновлення техніки разюче не співпадають з темпами її морального старіння на виробництві. |
Схожі:
 | Доповідь Міністра освіти І науки Дмитра Табачника на підсумковій колегії В умовах постійної зміни соціально-політичних, економічних І моральних орієнтирів сучасного світу найважливішим фактором динамічного... | | Ііі всеукраїнський з’їзд працівників освіти Прем’єр-міністра України Миколи Азарова та Міністра освіти І науки, молоді та спорту Дмитра Табачника відбулося пленарне засідання... |
| Президенту України Януковичу В. Ф. Прем'єр Міністру України Азарову М. Я Рада ректорів вищих навчальних закладів іп-іу рівнів акредитації Донецької області зі здивуванням зустріла заклики деяких політичних... | | Шановне товариство! Доповідь до засідання Колегії Держкомінформнауки «Про державну підтримку інноваційної діяльності» 18. 11. 2010 р |
| Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства освіти І науки, молоді та спорту щодо присудження наукових ступенів І присвоєння вчених звань від 19. 01. 2012 України, затвердженого наказом Міністерства освіти І науки, молоді та спорту від 14. 09. 2011 №1059, зареєстрованим в Міністерстві... | | Наказ №1380 м. Київ Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства освіти І науки, молоді та спорту від 10. 11. 2011 щодо діяльності спеціалізованих вчених рад України, затвердженого наказом Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України від 14. 09. 2011 №1059, зареєстрованим в Міністерстві... |
| Рішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України" Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської... | | Рішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України" Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської... |
| Рішення про нагородження Нагрудним знаком ухвалюється Колегією Міністерства освіти І науки України, затверджується наказом Міністра І публікується в газеті "Освіта України" Міністерству освіти І науки України Міністерство освіти І науки Автономної Республіки Крим, управління освіти І науки обласних, Київської... | | Рішення вченої ради щодо присвоєння вченого звання професора І доцента приймається таємним голосуванням. Засідання вченої ради вважається правоможним, якщо на ньому присутні не менш як дві третини її членів. Мон. Для розгляду атестаційних справ наукових І науково-педагогічних працівників у мон утворюється атестаційна колегія. Головою атестаційної... |