Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів icon

Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів




НазваПро затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів
Сторінка5/11
Дата30.06.2012
Розмір2.03 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11
1. Загальні положення

1.1. Визначення

Хронічні обструктивні захворювання легень (ХОЗЛ) — це хворобливий стан, що характеризується обмеженням повітряного потоку дихальних шляхів, яке не являється повністю зворотнім. Обмеження повітряного потоку зазвичай прогресує і пов’язано з незвичайною запального характеру відповіддю легень на шкідливі частки або гази.

1.2. Патогенез ХОЗЛ

1.2.1. Хронічне запалення бронхів, паренхіми та судин легень.

1.2.2. Дисбаланс протеаз-антипротеаз в легенях.

1.2.3. Оксидантний стрес (дисбаланс оксидантів-антиоксидантів, збільшення оксидантів).

1.2.4. Клітини запалення — нейтрофіли, макрофаги, Т-лімфоцити, еозинофіли, епітеліальні клітини (підвищення кількості, виживаємості та активації).

1.2.5. Медіатори запалення — лейкотрієн В4 (LTB4), інтерлейкін 8 (IL-8), фактор некрозу пухлин (TNFальфа) та інші.

1.2.6. Обмеження дихального повітряного потоку при ХОЗЛ спричинене сумішшю ураження бронхів (обструктивний бронхіт) і руйнуванням паренхіми (емфізема легень), співвідношення яких індивідуально варіюють. Ремоделювання та звуження бронхів, руйнування альвеолярних перетинок, зменшення еластичної віддачі легень спричиняє зменшення можливості утримувати дихальні шляхи відкритими під час видиху.

1.3. Патофізіологія ХОЗЛ

1.3.1. Гіперсекреція слизу.

1.3.2. Дисфункція війчастого епітелію.

1.3.3. Обмеження повітряного потоку в бронхах.

1.3.4. Надмірне вздуття легень.

1.3.5. Порушення газообміну.

1.3.6. Легенева гіпертензія.

1.3.7. Легеневе серце.

2. Діагностика

2.1. Фактори ризику ХОЗЛ

2.1.1. Зовнішні фактори ризику:

2.1.1.1. Довготривале табакопаління (індекс паління 10-20 пачко-років).

2.1.1.2. Промислові та побутові шкідливі викиди (повітряні полютанти, гази та пари хімічних сполук, продукти згоряння біоорганічного палива).

2.1.1.3. Інфекції (важкі дитячі інфекції, респіраторні інфекції, ВІЛ).

2.1.1.4. Низький соціоекономічний статус (обмеження харчування, скупченість, переохолодження, шкідливі звички).

2.1.2. Внутрішні фактори ризику:

2.1.2.1. Генетично обумовлені (спадковий дефіцит альфа-1-антитрипсину).

2.1.2.2. Гіперреактивність бронхів (пов’язана з довготривалим палінням, супутньою бронхіальною астмою).

2.1.2.3. Недостатній стан розвитку легень (ускладнення під час вагітності, обтяжливі обставини розвитку в дитячому віці).

2.2. Основні скарги

2.2.1. Хронічний кашель — 1) звичайно являється першим симптомом у розвитку ХОЗЛ, що упереджує задишку; 2) спочатку може виникати інколи, з часом турбує щоденно; 3) частіше турбує вдень, рідше — вночі; може бути непродуктивним, без виділення харкотиння; в деяких випадках може бути відсутнім.

2.2.2. Виділення харкотиння — зазвичай в невеликій кількості, слизове, після кашлю.

2.2.3. Задишка — прогресуюча (погіршується з часом, посилюється поступово, роками); персистуюча (турбує хворого щоденно); виникає чи погіршується при фізичних навантаженнях, що спричиняє погану їх переносимість; в подальшому виникає в спокої і значно обмежує життєдіяльність; погіршується під час респіраторних інфекцій; може визначатися хворим як необхідність додаткового зусилля при диханні, дихальний дискомфорт, стиснення грудної клітини, часте дихання.

2.3. Фізикальні ознаки

Найбільш характерними фізикальними ознаками клінічно важкого ХОЗЛ є велика діжкоподібна грудна клітина, участь у диханні допоміжної мускулатури, послаблення дихальних шумів, подовжений видих.

2.4. Рентгенологічні ознаки

При рентгенологічному дослідженні — легені великого об’єму, низьке стояння діафрагми, вузька тінь серця, збільшений ретростернальний повітряний простір, іноді визначаються емфізематозні були.

2.5. Дослідження ФЗД

При дослідженні функції зовнішнього дихання найбільш доступними, інформативними показниками для оцінки вираженості обструкції дихальних шляхів, ступеню важкості і прогресування ХОЗЛ є об’єм форсованого видиху за першу секунду (ОФВ1), форсована життєва ємкість легень (ФЖЄЛ) та співвідношення ОФВ1/ФЖЄЛ.

Діагностичним критерієм ХОЗЛ є зменшення ОФВ1 < 80% від належних в

поєднанні з ОФВ1/ФЖЄЛ < 70%, що вказує на неповністю зворотню

бронхообструкцію. Показник ОФВ1/ФЖЄЛ є більш чутливим на ранній

стадії ХОЗЛ і ОФВ1/ФЖЄЛ < 70% навіть при нормальних показниках

ОФВ1 >= 80% від належних вказує на початкові прояви

бронхообструкції. В той же час значне зниження ФЖЄЛ паралельно зі

зниженням ОФВ1 при важкому ХОЗЛ дещо зменшує діагностичну цінність

співвідношення ОФВ1/ФЖЄЛ. При пізніх стадіях захворювання зростає

залишковий об'єм легень (ЗОЛ) в структурі загальної ємкості легень

(ЗЄЛ) і співвідношення ЗОЛ/ЗЄЛ стає більше 40 відсотків. При цьому

зростає непропорційність співвідношення вентиляція/перфузія (V/Q),

що призводить до порушення газообміну.

З метою моніторингу прогресування ХОЗЛ, оцінки ефективності застосованих лікувальних заходів у конкретного хворого проводиться

щорічна спірометрія. Так, якщо у здорових щорічне зниження ОФВ1 <

30 мл, то у хворих ХОЗЛ - 30-60 мл і більше.


2.6. Рівні досліджень при ХОЗЛ

2.6.1. Перший рівень — звичайне дослідження, яке включає спірометрію із аналізом кривої “потік-об’єм” форсованого видиху (визначення ОФВ1, життєвої ємкості легень, форсованої життєвої ємкості легень). В пробах з бронхолітиками (бета2-агоніст, холінолітик) визначається зворотність бронхообструкції. Проводиться також рентгенографія органів грудної клітини з метою виключення інших причин бронхообструкції. У початково важких хворих вимірюється газовий склад крові.

2.6.2. Другий рівень досліджень застосовується іноді у зв’язку із затрудненням в діагностиці типу обструкції (астма, ХОЗЛ, емфізема легень...). Зокрема, застосовується моніторинг ПОШвид (пікфлоуметрія) та ОФВ1 (спірометрія). Досліджується бронхіальний опір, загальна ємкість легень та легеневі об’єми (бодіплетизмографія), що складають її структуру. Вимірюються також гемоглобін та гематокріт, проводиться електрокардіографія, тобто проводяться дослідження, які дозволяють виявити порушення з боку серцево-судинної системи внаслідок ускладнення ХОЗЛ.

2.6.3. Третій рівень досліджень спрямований на специфічну для кожного хворого ідентифікацію симптомів та ознак, що дозволяють правильно оцінити та при можливості корегувати порушення, яке було виявлено. Так, рекомендується вимірювання оксигенації артеріальної крові у хворих, ОФВ1 у яких менше 50% від належних величин.

Полісомнографія проводиться для виявлення обструктивного сонного апное.

Дослідження функції дихальних м’язів дозволяє визначити ступінь їх втомлення. Інформативні також тести із навантаженням, особливо при диспропорційній недостатності дихання.

Комп’ютерна томографія застосовується для виявлення емфіземотозних бул та розпізнавання бронхоектазів.

Мікробіологічне дослідження харкотиння проводиться при наявності гнійного компоненту харкотиння і виявлення етіопатогенів при інфекційних загостреннях ХОЗЛ.

У молодих людей, які страждають на ХОЗЛ, досліджується рівень альфа-1 антитрипсину.

2.7. Диференційна діагностика ХОЗЛ

При проведенні диференційної діагностики ХОЗЛ найбільш часто необхідно виключити бронхіальну астму. Проводиться також диференційна діагностика ХОЗЛ з необструктивним бронхітом, бронхоектатичною хворобою, муковісцидозом, туберкульозом, захворюваннями серцево-судинної системи, які супроводжуються задишкою, облітеруючим бронхіолітом.

На підставі даних функціонального дослідження дихання, особливостей клінічного перебігу виключаються необструктивний хронічний бронхіт, специфічного характеру обструкція, яка обумовлена муковісцидозом. Питання про наявність бронхоектатичної хвороби вирішується на основі зворотних інфекцій в анамнезі, виділення великої кількості харкотиння, даних бронхографії, комп’ютерної томографії. Для туберкульозу легень характерна типова рентгенологічна картина, мікробіологічне підтвердження захворювання.

На відміну від ХОЗЛ для БА характерна спонтанна лабільність клінічних симптомів і бронхіальної прохідності, що виражається у значній добовій варіабельності ОФВ1 та ПОШвид. Добра зворотність бронхообструкції у відповідь на бета2-агоністи, а також виражений ефект довготривалої протизапальної терапії стероїдами характерні для БА. У той час, як відповідь на ці лікарські засоби при ХОЗЛ, в цілому, менш виражена.

3. Класифікація ХОЗЛ. Виділяється 4 стадії ХОЗЛ згідно ступеню важкості захворювання. Стадійність базується на даних обстеження хворого в клінічно стабільний період, при відсутності загострення захворювання. Такий підхід дозволяє розробити та послідовно виконувати план базисної терапії.

В розподілі на стадії враховуються клінічні ознаки хвороби, функціональні характеристики бронхообструктивного синдрому.

------------------------------------------------------------------

| Стадія, | Характеристика ХОЗЛ |

| перебіг | |

|--------------+-------------------------------------------------|

|I, Легкий |- ОФВ1 >= 80% від належних |

| |- ОФВ1/ФЖЄЛ < 70% |

| |- Звичайно, але не завжди, хронічний кашель, |

| |виділення харкотиння |

|--------------+-------------------------------------------------|

|II, Помірний |- 50% <= ОФВ1 < 80% від належних |

| |- ОФВ1/ФЖЄЛ < 70% |

| |- Симптоми прогресують, з'являється задишка |

| |при фізичному навантаженні та під час загостреннь|

|--------------+-------------------------------------------------|

|III, Важкий |- 30% <= ОФВ1 < 50% від належних |

| |- ОФВ1/ФЖЄЛ < 70% |

| |- Збільшення задишки, повторні загострення, |

| |що погіршує якість життя хворих |

|--------------+-------------------------------------------------|

|IV, Дуже |- ОФВ1 < 30% від належних, ОФВ1/ФЖЄЛ < 70%*, |

|важкий |або хронічна дихальна недостатність, |

| |правошлуночкова серцева недостатність |

| |- Подальше прогресування симптомів, якість |

| |життя значно погіршена, загострення можуть |

| |загрожувати життю |

------------------------------------------------------------------


_______________

* При дуже важкому перебігу ХОЗЛ, при значному зменшенні ФЖЄЛ співвідношення ОФВ1/ФЖЄЛ збільшується і втрачає діагностичну цінність.

4. Лікування

4.1. Після встановлення діагнозу ХОЗЛ на будь-якій стадії його перебігу необхідно припинити паління і спрямувати усі зусилля на лікування обструкції.

4.2. Фармакотерапія ХОЗЛ

Фармакотерапія призначається при ХОЗЛ з метою профілактики та контролю симптомів, зменшення частоти і важкості загострень, розвитку ускладнень захворювання та їх важкості, покращення фізичної толерантності та якості життя хворого.

4.2.1. Основні принципи терапії ХОЗЛ

- Поступове нарощування інтенсивності лікування в залежності від ступеню важкості захворювання;

- Регулярність, постійність базисної терапії відповідно ступеню важкості захворювання;

- Індивідуально варіабельна відповідь на лікування включає проведення уважного і регулярного моніторингу.

4.2.2. Лікувальні режими при ХОЗЛ специфічні для окремих хворих і пов’язані з:

- Важкістю симптомів;

- Важкістю порушень ФЗД;

- Частотою і важкістю загострень;

- Наявністю ускладнень ХОЗЛ;

- Наявністю супутньої патології;

- Загальним станом здоров’я.

4.2.3. Бронхолітики

- Займають головне місце в симптоматичній терапії ХОЗЛ;

- Призначаються як регулярно, базисно з метою упередження або зменшення персистуючих симптомів так і “за потребою” для зняття окремих, гострих симптомів;

- Переваги мають інгаляційні форми бронхолітиків, при призначенні високих доз рекомендується використовувати спейсер великого об’єму або небулайзер для кращої доставки препарату у бронхи та зменшення побічних ефектів внаслідок системної дії;

- Вибір між бета2-агоністами (сальбутамол, фенотерол — менш селективний), холінолітиками (іпраторопіума бромід), теофіліном або їх комбінацією залежить від їх ефективності та індивідуальної відповіді на них по зняттю симптомів та виникненню побічних ефектів. Теофіліни короткої та пролонгованої дії мають менш виражену бронхолітичну дію, більш токсичні в терапевтичних дозах, потребують моніторингу їх концентрації в сироватці крові;

- Комбінація бронхолітиків (сальбутамол + іпраторопіума бромід або фенотерол + іпраторопіума бромід), може покращити ефективність і знизити ризик виникнення побічних ефектів порівняно зі збільшенням дози одного з бронхолітиків;

- Інгаляційний бронхолітик бета2-агоніст пролонгованої дії сальметерол більш ефективний при ХОЗЛ та зручний у використанні в порівнянні з бронхолітиками короткої дії. Довготривале планове використання сальметеролу покращує ФЗД, зменшує симптоми та частоту загострень ХОЗЛ, покращує якість життя хворих, що дозволяє використовувати його вже при початкових стадіях захворювання і висунути на першу лінію терапії ХОЗЛ.

4.2.4. Глюкокортикостероїди.

- Застосовуються в плановій базисній терапії при ХОЗЛ III-IV ступеню важкості;

- Переваги мають інгаляційні форми глюкокортикостероїдів;

- Основні лікарські форми глюкокортикостероїдів:

1. Системні: преднізолон, метилпреднізолон (призначаються при загостренні, не рекомендуються для базисної терапії).

2. Інгаляційні: беклометазон, будесонід, флутіказон призначаються в базисній терапії та при загостренні в високих дозах.

3. Інгаляційні глюкокортикостероїди в поєднанні з бета2-агоністом пролонгованої дії або серетид призначаються в

якості базисної терапії при III-IV стадіях захворювання (ОФВ1 <

50% від належних) і повторних загостреннях в анамнезі.

4. При важких загостреннях ХОЗЛ призначаються системні або інгаляційні глюкокортикостероїди або серетид.

4.2.5. Інше фармакологічне лікування

- Протизапальні засоби нестероїдної дії: фенспірид.

Призначається при неважких загостреннях та в базисній терапії на протязі 2-5 місяців після перенесеного загострення ХОЗЛ при I-II ступенях захворювання.

- Протигрипозна вакцинація може зменшити важкість захворювання та смертність хворих ХОЗЛ. Вакцинація проводиться щорічно 1 або 2 рази на рік.

- альфа1-антитрипсин замінююча терапія може застосовуватись пацієнтам молодого віку при важкій спадковій недостатності альфа1-антитрипсину та верифікованій емфіземі. Не рекомендується для лікування ХОЗЛ, не пов’язаного із дефіцитом альфа1-антитрипсину.

- Антиоксиданти — N-ацетилцистеїн зменшує частоту загострень.

Рекомендується призначати пацієнтам із рецидивуючими загостреннями.

- Антибіотики показані при доведеному інфекційному загостренні ХОЗЛ.

4.3. Реабілітація

- Реабілітаційні програми при ХОЗЛ направлені на зменшення симптомів, зменшення втрати ваги, м’язевої слабкості, депресії та соціальної ізоляцій важких хворих, покращення фізичних та емоційних можливостей в щоденному житті і, як наслідок, покращення якості життя хворих. Важливе місце надається індивідуально підібраній дихальній гімнастиці, підтриманню нормальної маси тіла, дієті, яка містить достатню кількість вітамінів, мікроелементів, що є важливим для скорочувальної здатності і зменшення втомлюваності дихальної та скелетної мускулатури.

- Реабілітаційні програми повинні бути довготривалими, включати фізичний тренінг, консультації щодо харчування, навчання та підтримку хворих.

4.4. Оксигенотерапія. Питання про необхідність оксигенотерапії у хворих ХОЗЛ вирішується з урахуванням ступеню важкості, клінічних симптомів, повноцінності та ефективності базисної терапії, ступеню дихальної недостатності та кисневого балансу крові.

- Призначається хворим з дуже важкою (IV) стадією ХОЗЛ:

1. Довготривала планова оксигенотерапія (> 15 годин на добу)

2. Оксигенотерапія при фізичному навантаженні

3. Оксигенотерапія для зняття гострої задишки (наприклад, при важкому загостренні)

- Направлена на підвищення базального рівню РаО2 як мінімум до 60 мм. рт. ст. в спокої та/або SаО2 як мінімум 90%.

Застосування довготривалої оксигенотерапії у важких хворих ХОЗЛ з хронічною дихальною недостатністю попереджує розвиток легеневої гіпертензії, підвищує фізичну витривалість, покращує психоемоціональний статус, підвищує виживаємість.

Абсолютними показаннями до проведення довготривалої

малопоточної оксигенотерапії являються PaО2 < 55 мм. рт. ст., або

SaО2 < 88% з/без гіперкапнії; або PaО2 55-60 мм. рт. ст., або SaО2

89% при наявності легеневої гіпертензії, периферійних набряків

внаслідок серцево-судинної недостатності або поліцитемії (Ht >

55%).


4.5. Хірургічне лікування

Булектомія при наявності емфізематозних бул призводить до зменшення задишки і покращення ФЗД. Перед хірургічним втручанням необхідно дослідити ФЗД, газообмін та визначитися щодо його показаності та безпечності.

Схема фармакотерапії ХОЗЛ

------------------------------------------------------------------

|I стадія |II стадія |III стадія |IV стадія |

|----------------------------------------------------------------|

|Припинити паління, уникати факторів ризику, протигрипозна |

|вакцинація |

|Призначити бронхолітики короткої дії при потребі |

|----------------------------------------------------------------|

| |Додати планово бронхолітик пролонгованої дії + |

| |реабілітація |

| |------------------------------------------------|

| | |Додати інгаляційний кортикостероїд|

| | | |

| | |----------------------------------|

| | | |При ХДН додати |

| | | |довгострокову О2 |

| | | |терапію. |

| | | |Розглянути |

| | | |питання про |

| | | |хірургічне |

| | | |лікування |

------------------------------------------------------------------


Ведення ХОЗЛ у стабільному періоді передбачає визначення ступеню важкості захворювання (з урахуванням симптомів, вираженості бронхообструкції, частоти та важкості загострень, ускладнень, наявності дихальної недостатності, супутніх захворювань, загального стану), розробку індивідуального плану лікування згідно стадії захворювання, освіту пацієнтів. Лікування носить ступеневий характер, так званий “ескалатор”. I стадія передбачає уникати факторів ризику (в першу чергу категорично припинити паління), проведення протигрипозної вакцинації. При потребі застосовуються бронхолітики короткої дії. При II стадії додається плановий прийом пролонгованих бета2-агоністів та реабілітаційні програми. На III стадії додаються інгаляційні кортикостероїди, при IV — при наявності ХНД — довгострокова оксигенотерапія.

5. Загострення ХОЗЛ

Загострення ХОЗЛ можна поділити на інфекційні та неінфекційні. Більшість загострень викликаються інфекційми агентами, збільшенням забрудненості оточуючого середовища, некоректним проведенням базисної терапії, оксигенотерапії.

Ступінь важкості загострення оцінюється за:

- показниками ФЗД (зменшення ПОШвид. < 100 л/хв або ОФВ1 < 1

л вказують на важке загострення)

- показниками газів артеріальної крові

- PaO2 < 8,0 кПа (60 мм. рт. ст.) та/або SaO2 < 90% із/без

PaCO2 > 6,7 кПа (50 мм. рт. ст.) вказують на наявність

дихальної недостатності

- PaO2 < 6,7 кПа (50 мм. рт. ст.), PaCO2 > 9,3 кПа (70

мм. рт. ст), та pH < 7,30 вказують на ситуацію, що

загрожує життю та передбачає негайне втручання та

постійний моніторинг

- рентген-дослідження органів грудної клітини допомагає визначити такі ускладнення, як пневмонія або іншу патологію із подібними симптомами

- ЕКГ допомагає виявити гіпертрофію правого шлуночка, аритмії, ішемічні епізоди

- дослідження харкотиння та антибіотикограма допомагає ідентифікувати інфекційного збудника у випадку, якщо немає відповіді на початкове емпіричне лікування антибіотиками

- за допомогою біохімічного дослідження крові можна визначити електролітні порушення, порушення харчування

5.1. Ведення загострення ХОЗЛ в домашніх умовах:

Збільшити дозу та/або частоту прийому бронхолітиків, насамперед бета2-агоністів короткої дії, додати холінолітики, якщо

вони раніше не призначались до покращення стану при ОФВ1 < 50%

додати 40 мг преднізолону/день на протязі 10 днів (альтернативою

можуть бути інгаляційні стероїди у високих дозах із застосуванням

спейсера великого об'єму або небулайзера або серетид).

При інфекційному загостренні призначаються антибіотики.

При відсутності відповіді на лікування в амбулаторних умовах необхідна госпіталізація.

5.2. Показаннями для госпиталізації хворих із ХОЗЛ являються:

- значне погіршення симптомів — раптовий розвиток задишки в спокої, важкий перебіг ХОЗЛ

- виявлення нових фізикальних ознак (цианоз, периферійні набряки)

- низька відповідь на початкове лікування загострення

- важка супутня патологія

- виникнення аритмії

- неможливість достовірно веріфікувати діагноз

- незадовільне лікування в домашніх умовах.

Не дивлячись на те, що ХОЗЛ є прогресуючим захворюванням, правильно підібрана і вчасно призначена терапія та реабілітація може значно уповільнити прогресування бронхообструкції, зменшити частоту і важкість загострень, запобігти розвитку ускладнень і покращити якість життя хворих.

Головний фтизіатр та

Головний пульмонолог МОЗ України Ю.І.Фещенко


ЗАТВЕРДЖЕНО

Наказ МОЗ України

28.10.2003 N 499


ІНСТРУКЦІЯ

про негоспітальну пневмонію у дорослих: етіологія, патогенез, класифікація, діагностика, антибактеріальна терапія

Пневмонія і в XXI столітті залишається важливою медико-соціальною проблемою. Це зумовлено, в першу чергу, її значною поширеністю, досить високими показниками інвалідизації та смертності, а також значними економічними втратами внаслідок цього захворювання.

В Україні в 1998-2001 рр. захворюваність дорослих на пневмонію складала 4,3-4,7 на 1000 населення, а смертність — 10,0-13,3 на 100 тис. населення, тобто померли 2-3% з тих, хто захворів на пневмонію. За даними офіційної статистики, в 1999 р. в Росії серед осіб віком 18 років та старше було зареєстровано 440 049 випадків пневмонії (3,9 на 1000). Однак ці показники не відображають рівень справжньої захворюваності. Так, згідно з результатами зарубіжних епідеміологічних досліджень, захворюваність дорослих (18 років та старше) на негоспітальну пневмонію (НП) коливається в широкому діапазоні: від 1-11,6 випадку на 1000 осіб молодого та середнього віку і до 25-44 — на 1000 осіб старших вікових груп (65 років та старше). В США щорічно реєструють 3-4 млн. хворих на НП, з яких біля 900 тис. госпіталізують. З числа останніх, безпосередньо від НП, щорічно вмирають більше 60 тис. осіб. Протягом року загальна кількість дорослих хворих (18 років та старше) на НП в 5 країнах Європи (Великобританія, Франція, Італія, Німеччина, Іспанія) перевищує 3 млн. осіб. При НП найнижчу летальність (1-3%) реєструють в осіб молодого та середнього віку без супутніх захворювань. В осіб старших вікових груп за наявності супутніх захворювань (хронічні обструктивні захворювання легень, злоякісні новоутворення, алкоголізм, цукровий діабет, захворювання нирок та печінки, серцево-судинні захворювання та ін.), а також у випадку тяжкого перебігу НП цей показник досягає 15-30%.

В Україні в 2000 р. термін непрацездатності внаслідок пневмонії складав 13,1 дня на 100 працюючих, в середньому — 19,5 дня на 1 працюючого. В США пневмонія призводить до щорічної втрати більше 150 млн. робочих днів, а загальні витрати на лікування хворих становлять понад 10 млрд. доларів.

Одними з основних та найавторитетніших джерел інформації для лікарів з питань діагностики та лікування хворих на НП є клінічні рекомендації (консенсуси), підготовлені провідними спеціалістами за результатами проспективних рандомізованих порівняльних належно контрольованих досліджень з урахуванням постулатів доказової медицини. На жаль, проведення досліджень такого рівня в Україні поки що утруднене через наявну економічну ситуацію. Тому слід враховувати, в першу чергу, дані, які отримані в сусідніх країнах з подібною до нашої системою охорони здоров’я.

Розроблені клінічні рекомендації підлягають уточненню, як правило, кожні 3-5 років. Це в повній мірі стосується і рекомендацій щодо діагностики та лікування хворих на НП, що були прийняті в Україні в 1998 р. (наказ МОЗ України N 311 від 30.12.1999 р., “Інструкція про діагностику, клінічну класифікацію та лікування пневмонії"). За минулі 5 років відбулися деякі зміни уявлень про це захворювання та його лікування, а саме:

- поглибились знання з питань епідеміології респіраторних інфекцій, з’явились нові методи діагностики, переосмислені значення та місце традиційних методів дослідження хворих на НП;

- отримані численні дані щодо підвищення резистентності до антибіотиків основних респіраторних патогенів;

- розроблені та широко застосовуються критерії оцінки факторів ризику несприятливого перебігу НП у дорослих;

- стали доступними нові антибіотики, насамперед “респіраторні” фторхінолони.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів icon6. Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим з гострим перитонітом
Для кого призначений протокол (потенційні користувачі): клінічні протоколи надання медичної допомоги хворим з гострим перитонітом,...
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів icon5. Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим з гострою непрохідністю кишок
Для кого призначений протокол (потенційні користувачі): клінічні протоколи надання невідкладної медичної допомоги хворим з гострою...
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів iconПротокол надання медичної допомоги хворим на пієлонефрит інформація про розробників
Пієлонефрит (ПН) – це неспецифічне інфекційно-запальне захворювання ниркового інтерстицію з послідовним ураженням усіх ниркових структур,...
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів iconНеспецифічні запальні захворювання
Неспецифічні запальні захворювання (парапроктит, параректальні нориці; тріщини слизової анального каналу, проктит, неспецифічний...
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів iconНаказ №767 Про затвердження Протоколів діагностики та лікування алергологічних хвороб у дітей
Я та Академії медичних наук України від 11 вересня 2003 року №423/59 „Про затвердження складу робочих груп з розробки протоколів...
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів iconПротокол надання медичної допомоги хворим з хронічною нирковою недостатністю (хнн). Інформація про розробників
Протокол надання медичної допомоги хворим з хронічною нирковою недостатністю (хнн)
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів iconНаказ №271 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю "Гастроентерологія"
Президента України від 06. 03. 2003 №1-1/252 щодо прискорення розроблення І запровадження державних стандартів у сфері охорони здоров’я,...
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів iconТуберкульоз актуальність проблеми Туберкульоз
Туберкульоз являє собою гостре або хронічне інфекційне захворювання, яке викликається мікобактерією туберкульозу І при якому можуть...
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів iconТуберкульоз актуальність проблеми Туберкульоз
Туберкульоз являє собою гостре або хронічне інфекційне захворювання, яке викликається мікобактерією туберкульозу І при якому можуть...
Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз І неспецифічні захворювання легенів iconПро затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Кардіологія
Наказ від 03. 07. 2006 №436 Про затвердження протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Кардіологія
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи