Олександр Петрович Реєнт icon

Олександр Петрович Реєнт




НазваОлександр Петрович Реєнт
Сторінка1/4
Дата30.06.2012
Розмір0.72 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ


Член-кореспондент НАН України

Олександр Петрович Реєнт




Біобібліографічний покажчик


Київ - 2005

УДК 94(477)

ББК 63.3(4Укр)61

Р33


Р33 Член-кореспондент НАН України Олександр Петрович Реєнт: Біобібліографічний покажчик / НАН України, Інститут історії України; Уклад. Н.І.Тарасова, Г.І.Германчук . - К., 2005. - 59 с.


Біобібліографічний покажчик присвячений 55-річчю від дня народження і 30-річчю науково-педагогічної діяльності відомого українського історика, члена-кореспондента Національної академії наук України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки, заслуженого діяча науки і техніки України, заступника директора Інституту історії України НАН України, доктора історичних наук, професора Олександра Петровича Реєнта.

Покажчик містить нарис науково-педагогічної і громадської діяльності вченого, основні дати життя та діяльності, хронологічний покажчик друкованих праць, наукове редагування та рецензії, літературу про життя та діяльність О.П.Реєнта, його наукову школу, іменний покажчик.


^
Упорядники: Н.І.Тарасова, Г.І.Германчук



Комп”ютерний набір О.В.Пекур




Інститут історії України Національної академії наук України, 2005.





Член-кореспондент Національної академії наук України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, заслужений діяч науки і техніки України, заступник директора Інституту історії України НАН України, доктор історичних наук, професор Олександр Петрович Реєнт


Життєвий і творчий шлях

Олександра Петровича Реєнта


Олександр Петрович Реєнт народився у с. Дяківці, що в Літинському районі на Вінниччині, де тече неглибока річка Безим'янка. Зі шкільної пори Олександр засвоїв просту життєву мудрість, яку батько стисло виклав у двох настановах: "Шануй людей праці" й "Знай всьому справжню ціну". Петро Йосипович та його дружина Ірина Трифонівна змалку привчали дітей до виконання домашніх обов'язків, яких у селі завжди вистачає. Але вони виношували одну заповітну мрію: не довелося самим "піти в науку" (громадянська війна, важкі 20-30 рр., а потім Велика Вітчизняна), тож дуже хотіли вивчити своїх чотирьох синів. І хлопці справдили батьківські сподівання, хоча не все складалося просто й безхмарно.

Школа в Дяківцях мала добрі традиції. Сюди не раз приїздив видатний земляк – письменник Михайло Стельмах. Зустрічі письменника зі школярами, безпосереднє спілкування залишило незабутнє враження на довгі роки, як і прочитанні його книги "Правда і кривда", "Кров людська не водиця", "Гуси-лебеді летять" та ін.

Проте й історичне минуле Дяківців, які беруть свій початок у XIII ст., створювало тремтливу ауру безперервності часів, зв'язку минулого і сучасного. Саме у молоді роки в Олександра з’явилася стійка жага нових знань про рідний край та буття всього українського народу. Тому у виборі не сумнівався – в Київському державному університеті ім. Т.Шевченка його вабив історичний факультет.

Після школи він подав документи до столичного вузу, але дві спроби 1966 й 1967 рр. (отримував усі "четвірки" і не проходив за конкурсом) закінчувалися невдачами. Однак це не знітило загартованого працею юнака – змалку вчився долати труднощі й не обхідними манівцями, а власними зусиллями, цілеспрямованістю та впертим прагненням домагатися визначеної мети. Працюючи столяром ''Київміськкомунбуду", Олександр не полишав книжок, після трудового дня поспішав до бібліотеки, на підготовчі курси в університеті. Але третю спробу довелося відкласти на два роки – настав час служити в армії. Після проходження курсу молодого бійця він залишився в одній з частин ракетних військ стратегічного призначення Білоруського військового округу. Армія гартувала не лише фізично, а й ще раз переконувала у необхідності освіти. Армійські ж навички і дисципліна згодилися в подальшому житті. За відмінну службу у Збройних силах старшина Олександр Реєнт отримав першу свою відзнаку – медаль "За військову доблесть".

Повернувшись до Києва, він подав документи до Київського державного педагогічного інституту ім. О.М.Горького, на історико-педагогічний факультет. Успішно склав іспити та одразу потрапив у вир студентського життя: лекції, семінари, педагогічна й археологічна практика, суспільно-корисна праця, спорт. Самодисципліна і жорсткий розпорядок дня дозволяв управлятися скрізь, але з часом визначилися два пріоритети: навчання та громадська робота. На той час на історико-педагогічному факультеті підібрався сильний професорсько-викладацький колектив: декан Г.В.Січкар, заступник декана І.Х.Ганжа, професори та доценти: М.Д.Березовчук, П.І.Бакуменко, О.П.Гош, Г.А.Джеджула, Л.Д.Денисяко, О.Д.Кардаш, Н.М.Кравченко, В.Ю.Ніколаєнко, М.Ф.Олександра, О.Ф.Павелко, Л.М.Проколієнко, В.Г.Рокитко, В.І.Самійленко, Г.В.Стрельський, Л.В.Таран, А.Ф.Трубайчук, Г.О.Цвікальська, І.С.Черненко та ін. Високий професійний рівень і вимогливість поєднувалися в них з довірою й повагою до студентів, значна частина яких мала вже певний життєвий досвід, армійський і виробничий стаж. Керівництво інституту вміло використовувало ці якості молоді для організації дійового студентського самоуправління, підвищення якості навчально-виховного процесу. Олександру Реєнту, який добре знав студентство, довірили очолити інститутську групу молоді, яка виїжджала на педагогічну практику до Німецької демократичної республіки. Громадська робота зблизила його з іншими активістами вузу – В.І.Гончаровим, М.Л.Головком, В.М.Даниленком, І.І.Дроботом, В.А.Зінченком, Н.С.Ковальовою, О.І.Красною, Н.Козак, М.В.Левченком, Н.Конєвою, В.Г.Олійником, О.С.Падалкою, В.Рибчуком, В.Скубієнко, Т.Чупак, Л.М.Ширяєвою, В.Г.Щабельською. Ініціативна та творча позиція громадських організацій інституту дозволяла реалізувати потенціал кожного студента. Та одним з найбільш популярних напрямів громадської роботи у вузі стала організація студентських будівельних загонів. Влітку 1971 р. Олександр випробував свої сили як рядовий боєць такого загону. Наступних три роки очолюваний ним загін "Славутич" працював у радгоспі "Буревісник" Наурзумського району, Кустанайської області (Казахська РСР). "То була нелегка, хоча й цікава справа,– згадує колишній будзагінник. - Робочий день командира починався вдосвіта, як кажуть, з "першими півнями" і тривав 14–15 годин. Доводилося вирішувати найрізноманітніші питання: налагоджувати помешкання та харчування бійців, укладати договори на виконання робіт, підписувати наряди, вести складні розрахунки з організаціями-субпідрядниками. В процесі роботи оволодівав функціями виконроба, майстра, бухгалтера”. Ось тоді й згодилися навички, набуті у "Київміськкомунбуді" та в армії. Працювали багато і завзято. Та незважаючи на втому, встигали й концерти для місцевих жителів влаштовувати, і спортивні змагання проводити. А який неоціненний життєвий досвід та імпульс до роботи давало спілкування з директором радгоспу – Героєм Соціалістичної Праці Миколою Григоровичем Козловим. “…Він умів так поставити виробничий процес, - згадує Олександр Петрович, - що кожна його ланка діяла, як відлагоджений механізм. Нам вдавалося не порушувати цього ритму. Напевно, ще й донині служать людям зведені нами в далекому Казахстані ферми, житлові будинки, виробничі та складські приміщення".

І по сьогодні не поривають зв'язків колишні бійці будівельних загонів-історики. Найчастіші зустрічі з друзями: М.І.Біликом – викладачем професійно-технічного училища, В. І. Галатенком та П. Г. Іванютою – директорами шкіл, Л.П.Олійник – істориком на Житомирщині, В.М.Кравченком – працівником органів внутрішніх справ на Миколаївщині та ін. Бійці "Славутича" двічі привозили до педінституту ім. О.М.Горького прапор переможців у змаганні будівельних загонів, а його командир О.П.Реєнт був нагороджений знаком ЦК ВЛКСМ "Молодому передовику виробництва".

Виконуючи обов'язки заступника секретаря комітету комсомолу КДПІ ім. О.М.Горького, а з 1974 р. – звільненого секретаря, Олександр Петрович намагався активізувати та урізноманітнити громадську діяльність студентів, спрямувати її в творче русло. Саме завдяки ентузіазму останніх, які відпрацювали десятки тисяч людино-годин на будівництві гуманітарного корпусу інституту по вул. Тургенівській, піднеслась у небо 16-поверхова споруда зі скла і бетону зі зручними аудиторіями, навчальними кабінетами, лабораторією, просторими їдальнею й залом для масових заходів.

Свою виразну громадську позицію студенти педінституту продемонстрували у щорічних виїздах до с. Раски, Малинського району на Житомирщині, а також й в ході кампанії за збереження пам'яток історії та культури України. І з їх стипендій вливалися струмочки до грошових збірок на реставрацію Золотих воріт, які нині стали однією з візитних карток столиці.

Посада звільненого секретаря комітету комсомолу вимагала мобільності, комунікабельності, вміння приймати правильні рішення. За словами О.Реєнта, він вчився діловим якостям у керівників інституту: багаторічного ректора академіка М.І.Шкіля, а також лідерів громадських організацій О.П.Гоша, О.В.Кокойла, М.В.Левченка, Б.О.Лобовика, О.Г.Мороза, І.І.Шкурка та інших.

В 1976–1978 роках О.Реєнт обирався до складу бюро РК ЛКСМУ Радянського району м.Києва.

У 1975 році скінчився курс навчання на історико-педагогічному факультеті. Олександр Петрович отримав значок ЦК ВЛКСМ "За відмінне навчання", разом із великою групою активістів м. Києва був сфотографований біля Прапора Перемоги у Москві, а також отримав і рекомендацію до аспірантури. Особливу роль у науковій орієнтації майбутнього вченого відіграв заступник декана, а згодом декан історико-педагогічного факультету, кандидат історичних наук, доцент Іван Хомич Ганжа.

О.П.Реєнт у листопаді 1977 р. був зарахований до аспірантури Інституту історії АН УРСР з відривом від виробництва. 7 лютого 1978 р. Вчена рада Інституту затвердила тему його дисертаційного дослідження - "Робітничий клас України у 1920 р.". Науковим керівником було призначено академіка М.І.Супруненка. "Микола Іванович, – згадує Олександр Петрович, – мав незаперечний авторитет серед колег та аспірантів. Ерудований, інтелігентний, уважний, він володів здатністю просто й точно доводити до свідомості найскладніші нюанси історичних явищ і процесів, тонко аналізувати та ясно і чітко їх висловлювати. Цьому навчав і своїх аспірантів. Спілкування з академіком Супруненком вважаю справжньою науковою школою, яка формувала мене як ученого-дослідника".

15 листопада 1980 р. О.П.Реєнта було затверджено на посаді молодшого наукового співробітника відділу історії Жовтневої революції й громадянської війни. А вже через рік відбувся успішний захист ним кандидатської дисертації.

3 травня 1984 р. Олександр Петрович – старший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР (на конкурсній основі).

В березні 1985 р. Бюро відділення історії, філософії та права АН УРСР створило відділ громадянської війни й іноземної інтервенції, до складу якого ввійшов і О.П.Реєнт. Молодий перспективний учений поринув у напружену наукову роботу, виконував обов'язки ученого секретаря відділу, відповідального секретаря колективної монографії "Антинародна імперіалістична інтервенція на Україні", готував доповідні записки для Бюро відділення історії, філософії та права АН УРСР, партійних і державних органів. Результатом багаторічного наукового пошуку став вихід у 1984 р. його першої монографії "Рабочий класс Советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920 г.)". У 1989 році побачила світ документальна повість "Бесстрашный бронепоезд", написана О.Реєнтом за спогадами учасника громадянської війни Г.А.Печенка.

Напруженою, але водночас цікавою виявилася робота над енциклопедичним довідником "Великий Октябрь и гражданская война на Украине", до якого Олександр Петрович підготував більше як 20 статей, а також такими виданнями, як VI том "Истории Украинской ССР" й "История классов и социальных слоев Украинской ССР" (1989 р.).

Поряд з інтенсивною науковою діяльністю О.П.Реєнт виконував безліч громадських доручень як член методичної ради Київського обласного товариства "Знання", член експертної комісії по пам'ятках Республіканського товариства охорони пам'ятників історії та культури, голова народного контролю інституту, член партійного бюро Інституту, секретар партійної організації відділу.

Наукова і громадська зрілість Олександра Петровича припадає на 90-ті роки. Можливості, що відкрилися з початком перебудови вчений використав для поглибленого вивчення джерельної бази періоду 1917–1920 років. При нагоді стало його дворічне стажування (1990–1991 рр.) в Інституті історії СРСР АН СРСР у Москві. Копітка робота в архівосховищах, Державній бібліотеці СРСР ім. В.І. Леніна, Інституті наукової інформації супроводжувалася активним спілкуванням з провідними російськими вченими з досліджуваної проблематики Є.Г.Гімпельсоном, В.П.Дмитрієнком, І.І.Мінцем, Т.В.Осиповою, В.Полікарповим, І.І.Розгоном, та ін. Результатом цього відрядження стала підготовка до друку монографії "Робітничий клас України. 1917–1920 рр. (Соціально-економічні зміни)", виданої 1992 р., а також брошур "Робітництво України і Центральна Рада // Історичні зошити (К., 1993), "Більшовизм і українська революція 1917-1920 рр. Спроба визначення характеру і динаміки соціальних процесів" (К., 1994), "З'їзд поневолених народів (8–15 вересня 1917 р.") // Історичні зошити (К., 1994, у співавторстві). Водночас велася підготовка докторської дисертації на тему "Робітництво України в 1917-1920 рр. (соціально-політичні та економічні зміни)", успішний захист якої відбувся наприкінці 1994 р. Монографічний варіант дисертаційного дослідження вийшов друком у 1996 році.

Водночас із заглибленням у складну діалектику суспільно-політичних й економічних процесів в Україні періоду 1917–1920 рр. розширюється творчий діапазон, коло наукових інтересів ученого. Так, з'являються праці "Україна: на межі цивілізацій (історико-політологічні розвідки" (К., 1995, у співавторстві), "Україна: проблеми самоорганізації (Начерки новітньої доби)" (К., 1996, у співавторстві), "Українська національна ідея і християнство" (К., 1997, у співавторстві), статті з проблем формування національної свідомості українського народу, історії релігії й церкви, історичного краєзнавства. В грудні 1996 р. О.П.Реєнта обрано заступником голови Спілки краєзнавців України, а вже наступного року як член редколегії він брав участь у підготовці до друку двох цікавих видань – "II з'їзд Всеукраїнської спілки краєзнавців. Матеріали та документи" (К., 1997), а також "VIII Всеукраїнська наукова конференція "Історичне краєзнавство і культура" (//Наукові доповіді та повідомлення. -К.-Х., 1997, у 2-х частинах). На останньому форумі конференції Олександр Петрович виступив з доповіддю, в якій проаналізував сучасний етап вітчизняного краєзнавства. Вона дала імпульс для плідної дискусії й вироблення відповідних теоретичних рекомендацій і практичних кроків.

Своєрідним підсумковим акордом багатолітніх наукових зусиль О.П.Реєнта став вихід двох монографій: "Українська революція і робітництво" (К., 1996) та "Українські визвольні змагання (поч. XX ст. - 1921 рік). Події на східних теренах національної території" ("У робітнях історичної науки". - К., 1999. – С.7-272.).

Прагнення осмислити здобутки, прорахунки й уроки минулого і перспективи вітчизняної історичної науки спонукали Олександра Петровича звернутися до української історіографії кінця 80-90-х рр., а також аналізу методологічних та загальнотеоретичних проблем сучасної історії. Предметом його критичного розгляду стали праці співробітників Інституту історії України НАНУ за останнє 10-річчя ( Історичні зошити.- К., 1997, у співавторстві).

За цикл праць з проблем історії й культури України О.П.Реєнта удостоєно премії Президії НАНУ ім. М.І.Костомарова за 1997 рік. Протягом 1998-1999 років з'являється кілька його статей, присвячених стану сучасної історичної науки, кризовим явищам і досягненням перехідної доби, внеску українських суспільствознавців у світову науку. Ці публікації викликали неоднозначні оцінки та жваву полеміку серед фахівців, поставили ряд питань, які рано чи пізно доведеться вирішувати науковцям.

Новий етап у житті Олександра Петровича розпочався у квітні 1994 року, коли його було призначено виконуючим обов'язки заступника директора інституту з наукової роботи. 10 липня 1996 року Президія НАН України затвердила О.П.Реєнта на цій посаді. З 1994 року він стає заступником головного редактора "Українського історичного журналу".

Виконання адміністративних функцій вимагало нового рівня вимог до себе, розпорядливості, вдумливого підходу до кожного питання, яке доводилося вирішувати. У тому, що "дебют" на новій посаді пройшов успішно, Олександр Петрович завдячує усім членам Вченої Ради Інституту історії України, керівництву інституту в особі директора академіка НАН України В.А.Смолія, голові профкому Інституту члену-кореспонденту НАН України В.М.Даниленку. Головне своє завдання на новій посаді О.П.Реєнт вбачає у реалізації стратегічної наукової й суспільної діяльності Інституту історії України, виробленої дирекцією та схваленою Президією НАН України. Предметом його особливих турбот стали активізація роботи "Українського історичного журналу", оновлення комп'ютерно-видавничої ділянки, виведення її на рівень сучасних вимог, а також комп'ютеризація всіх підрозділів інституту, організація доступу до інформації, що міститься в "Інтернеті". Водночас вирішуються проблеми бібліотеки, поліграфічної дільниці і комплекс поточних справ, можливо менш помітних, але важливих і необхідних для життєдіяльності наукової установи.

З 19 травня 1999 року коло обов'язків Олександра Петровича поповнилося: його було призначено завідувачем відділу історії України XIX – початку XX ст. Це мало на меті надати дальший поштовх роботі відділу, вивести його на нову проблематику. Вже перший збірник наукових праць "Проблеми історії України XIX – початку XX століття" (К., 2000) засвідчив, що співробітники відділу визначилися в перспективних напрямах наукового пошуку та виявили готовність і вміння вирішувати складні завдання. Теоретичні засади досліджуваних питань й обґрунтування нових підходів до них викладено О.П.Реєнтом у заголовній статті збірника "Проблеми історії України XIX – початку XX ст.: стан і перспективи наукової розробки". Автор доводить неминучість "прокрустового ложа" формаційного підходу до вивчення питань соціокультурного середовища, ментальності українського народу, економіки, явищ політичного життя, наголошує на необхідності типологізації специфічних рис розвитку суспільства України в XIX та на початку XX століття.

Рецензуючи перші чотири числа видання, Ю.І.Терещенко і С.Л.Гнатюк звернули увагу на "добре продуману проблемно-тематичну структуру збірника, яка, до того ж, постійно, від випуску до випуску, вдосконалюється й розширюється, так само як і кількість представлених статей і повідомлень" (Український історичний журнал. - 2003.- № 4. - С. 146).

Наступним кроком у дослідженні неосвоєних тематичних ніш стала розробка вченим проблем Першої світової війни, над якими відділ працював протягом 2001–2003 років.

Керуючи проектом, О.П.Реєнт поставив за мету дослідити маловивчену до того проблематику взаємозв’язку між імперськими війнами російського самодержавства та піднесенням українського національного руху у ХІХ – на початку ХХ ст. Співробітники відділу зосередили увагу на висвітленні ролі українських політичних партій, економічних, культурно-освітніх інституцій у протидії спробам царизму русифікувати український народ, перетворити його на безправне "гарматне м’ясо".

До 90-річчя початку Першої світової війни співробітники відділу опублікували низку статей, а також спеціальні випуски наукового збірника "Проблеми історії України ХІХ-початку ХХ ст." та "Українського історичного журналу". Разом з О.В.Сердюком О.П.Реєнт опублікував фундаментальну монографію "Перша світова війна і Україна", яка стала підсумком кількарічних наукових досліджень вчених. Книга відразу стала раритетом, адже в Україні протягом тривалого періоду не виходили праці, присвячені цьому доленосному, рубіжному періоду нашого минулого. Сили кращих фахівців відділу та провідних спеціалістів України сконцентровані на завершенні колективної монографії "Велика війна і Україна".

Інтенсивно працює О.Реєнт і на ниві атестації наукових та педагогічних кадрів. У грудні 1997 року президія Всеукраїнської атестаційної комісії України призначила Олександра Петровича головою Експертної ради ВАК з історичних наук. Протягом чотирьох років кваліфіковану експертну оцінку з його боку отримали сотні кандидатських та докторських дисертацій. Рішенням Вченої ради Інституту історії України від 23 квітня 1998 року доктору історичних наук О.П.Реєнту присвоєне вчене звання професора зі спеціальності «Історія України». У вересні 2000 року він став почесним професором Ізмаїльського державного педагогічного інституту.

Незважаючи на те, що, перебуваючи в складі академічної установи, О.П.Реєнт займався проблемами фундаментальної науки, він ніколи не був кабінетним ученим. У 70-90-ті рр. викладав історичні дисципліни студентам "альма-матер" – КДПІ ім. О.М.Горького, а також Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І.К.Карпенка-Карого, курсантам Вищої школи міліції МВС СРСР, Київського державного лінгвістичного університету. Значний педагогічний та викладацький досвід науковця було використано під час вироблення програми досліджень історії митної справи в Україні (для Академії митної служби), типової програми кандидатського іспиту зі спеціальності "07.00.01 – історія України". Він є автором навчальних посібників з історії України для 9 і 10 класів загальноосвітньої школи, а також ряду вузівських підручників.

Олександр Петрович охоче ділиться знаннями не лише зі студентською, а й з учнівською молоддю. Протягом кількох останніх років він очолює журі секції "Історичне краєзнавство" всеукраїнських конкурсів-захистів науково-дослідницьких праць учнів - членів Малої Академії наук України, а також допомагає в організації всеукраїнських студентських олімпіад з історії та методики її викладання, за що був нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти України й отримав подяку міністра.

Дбайливо плекає Олександр Петрович майбутніх науковців з проблематики відділу історії України XIX – початку XX ст. Докторанти, аспіранти і пошуковці нині працюють під керівництвом О.П.Реєнта у різних містах України. Працями високого рівня свою приналегливість до наукової школи О.П.Реєнта засвідчують відомі в Україні та далеко за її межами доктори історичних наук Б.І.Андрусишин, І.В.Довжук, О.Є.Лисенко, А.І.Павко, А.М.Міхненко; 12 кандидатів історичних наук, поміж яких такі молоді вчені як Н.І.Загребельна, В.А.Зінченко, Т.М.Євсеєва, І.А.Коляда, Т.М.Курінна, І.І.Романько,С.Б.Скорченко, Л.Ф.Шепель, Б.М.Янишин та інші. Саме в цих особистостях історична школа члена-кореспондента НАН України О.П.Реєнта знайшла не лише гідних адептів та інтерпретаторів, а перш за все талановитих педагогів, краєзнавців, здатних на самостійний науковий пошук з досить високим евристичним потенціалом.

О.П.Реєнт постійно перебуває у пошуку нових форм реалізації власних творчих задумів. Одним з його результатів став ініційований ним науково-методологічний проект “Україна Соборна”,який дістав підтримку широкого наукового загалу. У проекті, присвяченому 15-річчю незалежності України, поряд з Інститутом історії України НАНУ задіяні Донецький національний університет, Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет ім. Г.Сковороди, Прикарпатський національний університет ім. В.Стефаника, Черкаський національний університет ім. Б.Хмельницького. Його метою задекларовано об’єднання зусиль академічних вчених та професорсько-викладацького складу кількох вузів країни для проведення спільних досліджень і наукових конференцій (щорічно, почергово у кожному навчальному закладі), підвищення теоретичного рівня молодих фахівців з історії, етнополітології, релігієзнавства тощо, видавничої діяльності, підготовки методичної літератури узагальнюючих праць, культурно-освітньої роботи.

Ще до початку роботи першої з цілої серії наукових конференцій – “Галичина – Наддніпрянщина – Донеччина: духовна вісь України” (Івано-Франківськ, червень 2004 р.) побачив світ збірник статей “Україна Соборна”, відповідальним редактором якого виступив О.П.Реєнт. І конференція, і збірник статей викликали широкий резонанс в країні, позитивні відгуки на підтримку такого проекту.

Вже кілька років поспіль в якості першого заступника голови Спілки краєзнавців України О.П.Реєнт сприяє розвитку краєзнавства і регіональної історії України, бере активну участь у проведенні наукових форумів по цій проблематиці. Ці грані особистості О.П.Реєнта розкрилися завдяки підтримці патріарха історичного краєзнавства академіка НАН України, Героя України, голови Спілки краєзнавців України Петра Тимофійовича Тронька.

Розробляючи питання методології історичної науки, О.П.Реєнт широко популяризує сучасні історичні знання не лише шляхом публікацій, але й у ході консультацій, методсемінарів, “круглих столів”. Він брав участь у проведенні таких наукових заходів у Києві, Львові, Одесі, Харкові, Донецьку, Маріуполі, Черкасах, Івано-Франківську, Переяслав-Хмельницькому, Ізмаїлі, Дніпропетровську, Луганську, Вінниці, Кам’янець-Подільському та інших міст України.

Це прагнення також знайшло втілення у сприянні становлення кафедри методології та методики викладання історичних дисциплін Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Г.Сковороди, яка при найактивнішій участі Інституту історії України поступово перетворюється на осередок науково-методичної роботи у вузі. За активної підтримки кафедралів перед викладачами, аспірантами, магістрами і студентами виступили з доповідями академіки НАН України В.А.Смолій, П.Т.Тронько, член-кореспондент НАНУ В.М.Даниленко, доктори історичних наук С.В.Кульчицький, І.І.Колесник, О.Є.Лисенко, В.І.Марочко, кандидат історичних наук Я.В.Верменич та інші провідні науковці.

Повсякденну напружену працю Олександра Петровича гідно відзначено науковою громадськістю й державними органами. Наказом міністра освіти від 20 вересня 1996 р. "За вагомий внесок у підготовку підручників, навчальних посібників та програм з історії України" О.П.Реєнта нагороджено знаком "Відмінник народної освіти". 16 вересня 1997 року вийшов Указ Президента України про присвоєння Олександру Петровичу звання "Заслужений діяч науки і техніки України" "за вагомий внесок у розвиток краєзнавства, збереження національної історико-культурної спадщини". 7 квітня 2000 року Олександра Петровича обрано членом-кореспондентом НАН України, що є високою оцінкою його творчих організаторських здібностей. Він є лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки 2001 року за цикл праць «Україна крізь віки».

Однак О.П.Реєнт спокійно ставиться до власних нагород. Головне для нього повсякчас відчувати пульс життя, встигати за його перипетіями. Ось і сьогодні серед найважливіших завдань підготовка матеріалів та організація виходу 5-томної "Енциклопедії історії України", видання ряду періодичних збірників наукових праць і журналів (у тому числі й зарубіжних), членом редколегій яких він є. Певного часу від Олександра Петровича вимагає участь у роботі Вченої ради та Спеціалізованої вченої ради Інституту історії України, де часто доводиться виступати з різних питань.

Попри зайнятість О.П.Реєнт завжди готовий до неформальних зустрічей, розв'язання нагальних питань, з якими звертаються до нього не лише співробітники інституту, а й учені з інших вузів та наукових установ країни. Його відкритість, щирість і порядність підкріплюються активною життєвою позицією, готовністю надати допомогу колегам та землякам. До нього пишуть, звертаються за порадою й сприянням з різних куточків країни. Він знаходить час відповідати і надавати дійову допомогу своїм землякам із села Дяківці, Канівському інтернату для дітей що поганочують, багатьом школам Бориспільщини та Переяславщини.

Справжньою відрадою для Олександра Петровича є дві його доньки Наталка й Олена. Затишне родинне життя разом з дружиною Валентиною Іванівною дає розраду в нелегкі хвилини, вливає нові сили, заряджає впевненістю у людях, з якими працює.

По всіх своїх рідних, близьких та друзях звіряє він правильність обраного шляху й потрібність справ, до яких долучається. Може тому здається невичерпною його віра у людей, в їх неосяжний творчий потенціал, здатність власними силами будувати своє майбутнє.


Завідуючий відділу історії України

періоду Другої світової війни

Інституту історії України НАН України,

доктор історичних наук, професор О.Є.Лисенко


Основні дати життя та діяльності О.П.Реєнта


  1   2   3   4

Схожі:

Олександр Петрович Реєнт iconОлександр Петрович Реєнт
Р33 Член-кореспондент нан україни Олександр Петрович Реєнт: Біобібліографічний покажчик / нан україни, Інститут історії України;...
Олександр Петрович Реєнт iconОдеська національна академія зв'язку ім. О. С. Попова Русу Олександр Петрович
Захист відбудеться 17 грудня 2010 р о 10. 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради д 41. 816. 01 в Одеській національній...
Олександр Петрович Реєнт iconПалаженко Олег Петрович
Палаженко Олег Петрович, викладач Рівненського державного гуманітарного університету кафедри музичного мистецтва з 2010р., народився...
Олександр Петрович Реєнт iconІнформація про закупівлю: www tender me gov ua. Адреса веб-сайту, на якому замовником додатково розміщується інформація про закупівлю (у разі наявності). www nltu edu ua Інформація про предмет закупівлі
Качковський Олександр Петрович проректор, Львів, вул. Ген. Чупринки, 103, каб. 19, (032)237-79-90, nltu@ukr net
Олександр Петрович Реєнт iconВіктор Петрович Андрущенко
Петрович Андрущенко : біобібліографічний покажчик / Упоряд. Н. І. Тарасова; Наук ред. Л. В. Савенкова; Бібліогр ред. Г. І. Шаленко;...
Олександр Петрович Реєнт iconГолова: харченко володимир Петрович
Харченко володимир Петрович – д т н., проф., проректор нау з наукової роботи, Лауреат Державної премії в галузі науки І техніки,...
Олександр Петрович Реєнт iconГолова: харченко володимир Петрович
Харченко володимир Петрович — проректор нау з наукової роботи, д т н., проф., Лауреат Державної премії в галузі науки І техніки,...
Олександр Петрович Реєнт iconКупчик Олександр Петрович та директор Чернівецького професійного будівельного ліцею Попадюк Іван Дмитрович. Створили гарний настрій усім присутнім учні ліцею. Варто відзначити, що у конкурс
України від 13. 03. 2008 р. №168, зареєстрованого у Міністерстві Юстиції України 15 липня 2008 року за №643/15334 і має на меті утвердження...
Олександр Петрович Реєнт iconБогів Олександр Ярославович
Богів Олександр Ярославович – кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін та української мови ЗакДУ
Олександр Петрович Реєнт iconБогів Олександр Ярославович
Богів Олександр Ярославович – кандидат історичних наук, доцент кафедри суспільних дисциплін та української мови ЗакДУ
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи