В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти icon

В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти




Скачати 183.24 Kb.
НазваВ. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти
Дата30.06.2012
Розмір183.24 Kb.
ТипДокументи
джерело

В.О.СУХОМЛИНСЬКИЙ ПРО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ЗАСОБАМИ ПРИРОДИ


Пугачук Ольга

магістр педагогічної освіти


Народився В.О. Сухомлинський 28 вересня 1918 року в селі Василівка Онуфріївського району Кіровоградської області (за тогочасним адміністративно-територіальним поділом – с. Василівка Василівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії) у незаможній сім’ї. До Жовтневої революції батько Василя Олександровича, Олександр Омелянович Сухомлинський, працював по найму як тесляр і столяр у поміщицьких економіях та в окремих селянських господарствах. За радянського часу Олександр Омелянович належав до передових людей села, брав участь у керівництві споживчою кооперацією та колгоспом, виступав у пресі як сількор, завідував колгоспною хатою-лабораторією, керував трудовим навчанням учнів (з деревообробної справи) у семирічній школі. Мати В.О. Сухомлинського, Оксана Юдівна, працювала в колгоспі. Разом з Олександром Омеляновичем вона виховала, крім Василя, ще трьох дітей – Івана, Сергія та Меланію. Всі вони стали вчителями.

Василь Сухомлинський навчався спочатку у Василівській семирічці (1926-1933 рр.), де був одним з кращих учнів. Улітку 1934 р. він вступив на підготовчі курси при Кременчуцькому педагогічному інституті і того ж року став студентом факультету мови та літератури цього інституту. Але через хворобу змушений був у 1935 р. припинити навчання у вузі.

17-річним юнаком розпочав Василь Олександрович практичну педагогічну роботу. Протягом 1935-1938 рр. він викладає українську мову і літературу у Василівській та Зибківській семирічних школах Онуфріївського району. В 1935 році вступив до комсомолу.

Своє навчання В.О. Сухомлинський продовжив з 1936 р., у Полтавському педагогічному інституті (заочний відділ), де здобув спочатку кваліфікацію вчителя української мови і літератури неповної середньої школи, а потім – викладача цих же предметів середньої школи (1938 р.). З теплими почуттями згадував він дворічний період навчання в Полтаві. З 1938 р. і до початку Великої Вітчизняної війни Василь Олександрович працює в Онуфріївській середній школі вчителем української мови і літератури, а через деякий час – і завідуючим навчальною частиною школи.

У липні 1941 р. В.О. Сухомлинський був призваний до лав Червоної Армії. Спочатку вчився на воєнно-політичних курсах у Москві, де одержав військове звання молодшого політрука, а з вересня 1941 р. він – політрук роти у діючій армії. 9 лютого 1942 р. в бою за село Клепініне під Ржевом був тяжко поранений і понад чотири місяці лікувався в евакогоспіталях.

З червня 1942 р. до березня 1944 р. В.О. Сухомлинський працює директором середньої школи і вчителем російської мови та літератури в селищі Ува Удмуртської АРСР.

Навесні 1944 року Василь Олександрович з дружиною Г.І. Сухомлинською виїжджає на Україну, в щойно визволений від фашистських окупантів Онуфріївський район Кіровоградської області. Там протягом чотирьох років він працював на посаді завідуючого районним відділом народної освіти і за сумісництвом викладав у школі. У цей час Василь Олександрович починає виступати в пресі – Онуфріївській районній газеті „Ударна праця” та обласній газеті „Кіровоградська правда” – із статтями на педагогічні теми. Найперша його стаття „Перед новим навчальним роком” була опублікована 25 серпня 1945 р. в „Ударній праці”.

1948 року В.О. Сухомлинського призначають, за його проханням, директором Павлиської середньої школи. Цією школою він керував до кінця свого життя, і двадцять три роки в Павлиші стали найпліднішим періодом науково-практичної та літературно-публіцистичної діяльності педагога.

Пізніше, наприкінці п’ятдесятих років, виходять друком одна за одною такі ґрунтовні праці В.О. Сухомлинського, як „Педагогічний колектив середньої школи” та „Виховання радянського патріотизму у школярів”. З’являється й найважливіша на той час його книга „Виховання комуністичного ставлення до праці” (1959 р.).

До найголовніших, найґрунтовніших творів В.О. Сухомлинського, опублікованих, починаючи з 1960 року, належать: „Як ми виховали мужнє покоління”, „Духовний світ школяра”, „Формування комуністичних переконань молодого покоління”, „Праця і моральне виховання”, „Моральний ідеал молодого покоління”, „Виховання особистості в радянській школі” і особливо „Павлиська середня школа” та „Серце віддаю дітям” (1969 р.). Остання праця витримала вже п’ять видань, вона удостоєна першої премії Педагогічного товариства УРСР (1973 р.) і Державної премії Української РСР (1974 р.).

Останньою прижиттєвою публікацією В.О. Сухомлинського була блискуче написана стаття, в якій педагог розкриває перед молоддю велику суспільну роль радянської школи – „Слово до учнів” („Правда”, 1 вересня 1970р.).

На високу оцінку заслуговують і праці В.О. Сухомлинського, що вийшли в світ окремими виданнями вже після смерті педагога: „Народження громадянина”, „Методика виховання колективу” (в російському виданні – „Мудрая власть коллектива»), „Разговор с молодым директором школы”, „Как воспитать настоящего человека”.

Протягом останніх п’яти років свого життя педагог створив ряд нових праць: „Сто порад учителеві”, „Листи до сина”, „Батьківська педагогіка”, „Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості”.

2 вересня 1970 р. перестало битися серце Василя Олександровича Сухомлинського. Але фізична смерть не поклала край життю його творчих надбань, не припинила його служіння школі, учительству, педагогічній науці. „Людина, – любив повторювати педагог, – народжується на світ не для того, щоб зникнути безвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний”. Ці проникливі слова можна віднести й до самого Сухомлинського. Все найцінніше, створене ним, назавжди ввійшло в історію радянської духовної культури.

В.О. Сухомлинський надзвичайно любив природу, тому в численних своїх працях пропагував вивчення природи як величезного значення виховний фактор. Природа сама собою не виховує. Марно було б, залишивши людину наодинці з природою, чекати, що вона під її впливом стане розумною, морально прекрасною, доброю і непримиренною до зла. Виховує тільки активне взаємодіяння людини з природою.

Багаторічний досвід навчально-виховної роботи переконує, що природа це не тільки об’єкт пізнання, не тільки сфера активної діяльності наших вихованців, а й частинка їх буття, взаємовідносин, всього ладу їх життя. Природа – величезної ваги виховний фактор, що накладає свій відбиток на весь характер педагогічного процесу. Природа як світ, в якому дитина народжується, пізнає навколишню дійсність і саму себе, полегшує виховну роботу і водночас ускладнює її, бо робить її багатшою, багатограннішою.

Постійне спілкування з природою і взаємодія з нею стає істотною стороною виховного процесу. Природа впливає на всебічний розвиток дітей.

Єдність розумового виховання, з одного боку, і виховання фізичного, трудового, морального, естетичного, емоційного – з другого, що створюється завдяки постійному спілкуванню дитини з природою, яке з віком дедалі розширюється, відкриває винятково сприятливі можливості для впливу вихованця, у вузькому розумінні цього поняття, на навчання, набування знань.

Те, що людина любить природу, само по собі теж не є показником вихованості. Роль природи в моральному вихованні не можна перебільшувати, ідеалізувати, розглядати поза зв’язком з духовним світом людини. Виховна роль природи залежить від того, в ім’я чого живе людина, в чому вона вбачає добро і зло, до чого вона прагне, які її ідеали. Роль природи як вихователя в кінцевому підсумку визначається взаємодіянням людини з природою.

В.О. Сухомлинський стверджував, що завдання вихователя полягає в тому, „щоб відкрити перед кожним вихованцем усі джерела, якими живиться могутнє почуття любові до Батьківщини. Це й природа рідного краю, і мати з батьком, і рідне село, місто, колгосп, де працюють батьки.”. „Від почуття прив’язаності до рідного куточка – материнської колиски, верби, що схилилася над ставком, родючого поля – до розуміння історичних доль народів, – такими джерелами повинна живитися душа нашого вихованця, щоб в ній, як у краплі води, в мініатюрі відобразився портрет народу”.

В.О.Сухомлинський писав: „Світ дитини – це насамперед природа, яка оточує її в дитинстві, піклування матері і батька, казка, пісня. Спогади про цей світ складаються на все наступне життя, надають емоційного забарвлення усім прагненням, помислам, поривам.

Входячи в життя дитини з першими відчуваннями, сприйняттями, поняттями, уявленнями, природа стає для неї наочним мірилом цінностей, джерелом багатств. У цьому факті закладено величезні можливості становлення гармонійної, всебічно розвиненої людини. [40, с.536-537]

Загалом він обґрунтовував роль природи в навчальному процесі за такими напрямками:

  1. Активна діяльність учнів у пізнанні природи: „Світ природи стає невичерпним джерелом знань завдяки тому, що знання надходять у дитячу душу складним шляхом: через руки, через працю, через взаємовідносини з іншими людьми, через почуття і переживання, які забарвлюють діяльність”. [40, 537-538]

  2. Спілкування з природою для розвитку розумових здібностей, допитливості, працелюбності: „... ми намагаємося якнайбільше ввести дітей у світ праці серед природи, саме там, де і в явищах природи, і в людській праці безліч проблем, питань, таємниць”. [40, с.538]

  3. Використання методів викладання і навчання учнів: „...так зване проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою. Якщо я хочу, щоб мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникло багато запитань (а чим відкривається незрозумілого під час осягнення зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми в сад, на ділянку, у теплицю і засукуємо рукава”. [40, c.538]

Природа впливає на всебічний розвиток дітей.

У системі Сухомлинського велика роль приділяється природі як об’єкту пізнання, сфері активної діяльності, відчутнішої частини дитячого життя. Разом з тим В.О. Сухомлинський дійшов висновку, що природа сама собою не виховує, а виховує тільки активна взаємодія людини з природою. Цей висновок став основним принципом в організації праці учнів Павлиської середньої школи: „Ми прагнемо того, щоб усе життя вихованців було сповнене творіння в світі природи. Ми не уявляємо собі повноцінного виховання без того, щоб кожний наш вихованець за роки навчання в школі не перетворив кілька десятків квадратних метрів мертвої глини, мертвого пустиря в родючу землю!”

У Павлиській середній школі збереження і примноження природних багатств стало провідною, головною стороною трудового життя учнівського колективу і кожної особистості. У цій школі „становлення колективу, власне, з того і починається, що дітей об’єднує піклування про живу природу. За традицією, яка склалася у школі, колектив першокласників закладає свою маленьку шкілку, доглядає за плодовими деревцями, посадженими першого року навчання. З першого року шкільного життя починається й догляд за полезахисними лісонасадженнями, які відіграють велику роль у малолісних районах Півдня. Уже в 10-11 років діти переживають перше громадянське почуття гордості, коли вони бачать цінності, створені їхніми руками: посаджені маленькі саджанці стають гіллястими деревами, плодові дерева й виноград починають плодоносити.”

У своїх працях „Павлиська середня школа”, „Школа і природа”, „Природа, праця, світогляд” та ін. В.О. Сухомлинський підкреслює, що в умовах сільської школи можливості взаємодії учнів з природою невичерпні, і головним спрямуванням їхньої діяльності має бути перш за все піклування про збереження родючості ґрунту. Посильна участь учнів у боротьбі з руйнівною стихією є школою громадянства, змужніння та господарництва, що, як зазначає педагог, вчить дітей пізнавати ціну праці, землі і хліба.

Проблемне викладання і вивчення матеріалу починається в активній взаємодії з природою. „Якщо я хочу, щоб мислення дітей було особливим, інтенсивним, щоб у них виникло багато запитань (а чим більше відкривається незрозумілого під час осягання зрозумілого, тим допитливішою стає людина), ми ідемо з дітьми на ділянку, в сад, у теплицю і засукуємо рукава”. [40, с.538]

В.О. Сухомлинський широко використовував у своїй педагогічній роботі „уроки мислення” серед природи, які умовно можна поділити на два види:

- логічного типу, які спрямовані на формування системи наукових знань про закономірності розвитку природи і розвиток пізнавальних здібностей дітей („Живе і неживе”, „Неживе пов’язане з живим”, „Все в природі змінюється”, „Сонце – джерело життя”);

- художнього типу, що сприяли розвиткові естетичних сприймань, емоційної пам’яті, образного мовлення („Перший зимовий ранок”, „Світ квітів серед зими”, „Сонце після літнього дощу”, „Веселка над річкою”, „Дванадцять відтінків вбрання осіннього лісу – як їх назвати”).

В перший же день В.О. Сухомлинський повів своїх вихованців до школи під Блакитним небом. Він разом з дітьми пішов до виноградної лози, де у тихому, оточеному деревами куточку, розрослися виноградні лози. Заплівши металевий каркас, вони утворили зелений курінь. Всередині куреня земля вкрита ніжною травицею. Тут панувала тиша, звідси з зелених сутінок, весь світ здавався зеленим. Ми розсілися на траві. [38, с.30]

– Ось тут починається наша школа. Звідси будемо дивитись на блакитне небо, сад, село, сонце.

Діти принишкли, зачаровані красою природи. Поміж листям звисали янтарні грона стиглого винограду. Дітям хотілося покуштувати цих смачних ягід. Буде й це, діти, але спочатку треба помилуватися красою. Діти дивляться навколо. Здається, що сад оповитий зеленим туманом, немов у казковому підводному царстві. Поверхня землі – поля, луки, дороги – немов тремтять у малахітовому тумані, на освітлені дерева сиплються сонячні іскорки.

– Сонечко розсипає іскорки, – тихо сказала Катя.

Діти не могли відірватися від світу, що зачарував їх, а я почав розповідати казку про сонце.

– Так, діти, – хороше сказала Катя, – „сонечко розсипає іскри”. Воно живе високо в небі. У нього є два Ковалі-велетні і золоте ковадло. Перед світанком Ковалі з вогняними бородами йдуть до Сонця, яке дає їм два пучки срібних ниток. Беруть Ковалі і залізні молотки, кладуть срібні нитки на золоте ковадло і кують, кують, кують. Вони виковують Сонечку срібний вінок, а з-під молотків розсипаються по всьому світу срібні іскри. Падають іскри на землю, ось ви й бачите їх. А ввечері стомлені Ковалі йдуть до Сонечка, несуть йому вінок; одягає Сонечко вінок на золоті коси і йде в свій чарівний сад – спочити. Сухомлинський пригощає дітей виноградом. Роздає дітям по дві гілочки: одну раджу з’їсти, а другу понести мамі, нехай і вона покуштує ягід. Діти виявляють неабияке терпіння: загортають грона в папір. А мене непокоїть думка: чи вистачить терпіння на всю дорогу від школи до хати?

На думку, В.О. Сухомлинського дитина за своєю природою – допитливий дослідник, відкривач світу. Так нехай перед нею відкривається чудовий світ у живих формах, яскравих і трепітних звуках, у казці та грі, в особистій творчості, в красі, що надихає її серце, в прагненні робити добро людям. Через казку, фантазію, гру, через неповторну дитячу творчість – вірний шлях до серця дитини. Я буду так вводити малюків у навколишній світ, щоб вони кожного дня відкривали щось нове, щоб кожний наш крок був мандрівкою до джерела мислення й мови – до чудової краси природи. Дбатиму, щоб кожний мій вихованець зростав мудрим мислителем і дослідником, щоб кожний крок пізнання облагороджував серце й гартував волю.

Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови.

„В світі є не тільки потрібне, корисне, але і красиве. З того часу, як людина стала людиною, з тієї миті, коли вона задивилася на пелюстки квітки і вечірню зорю, вона стає вдивлятися в саму себе. Людина спіткала красу... Краса існує незалежно від нашої свідомості і волі, але вона відкривається людиною, нею осягнув, живе в її душі...”. [38, с.165] Мир, оточуючий людину, – це, перш за все, мир природи з безмежним багатством явищ, з невичерпною красою. В природі вічне джерело прекрасного. Природа – благодатне джерело виховання людини. Серед різних засобів виховання, виховання красою коштує в Сухомлинського на першому місці. Саме звернення до краси, облагороджування душі, переживання краси і знімає “товстокожість”, стоншує відчуття дитини настільки, що вона стає сприйнятливою до слова, а значить стає вихованою. Сухомлинський спочатку учить відчувати красу природи, потім красу мистецтва і нарешті підводить вихованців до розуміння вищої краси: краси людини, його праці, його вчинків і життя. Ні в чому вчителю не доводиться бути таким терплячим, як у вихованні відчуття краси. Виховання відчуттів – найважче в роботі педагога.

„Привести дітей на луг, сказати їм: “Подивіться, як красиво!” Діти можуть відповісти, що так, красиво, але це зовсім не означає, що їх чіпала ця краса. Сухомлинський розказує, що іноді доводиться чекати протягом років, поки раптом, в якийсь день, в якусь мить, при якихось збігах обставин і настроїв серце дитини затремтить, переповниться щастям… Треба чекати, вірити в дитину і тоді він полюбить прекрасне.” [38, с.153] Відоме прислів’я: „Навчання і праця поряд йдуть”, але і навчання, і праця недалеко підуть – і вже, в усякому разі, казна-куди заведуть людину, – якщо поряд із ними не йде краса – третій з самих найважливіших елементів виховання. Від краси природи – до краси слова, музики і живопису. Слово і книга – головний засіб естетичного виховання в школі. Сухомлинський не агітує за естетичне виховання. Він показує, що без естетичного виховання взагалі ніякого виховання немає.

Свій ідеал естетичного виховання талановитий педагог убачав в тому, щоб кожна дитина, побачивши прекрасне, зупинилася перед ним в подиві, зробив його частинкою свого життя. Пізнання прекрасного, переживання радості в зв’язку з його створінням збагатили людину, умножають його сили, цементують світогляд. Адже світогляд базується не тільки на сумі знань, але і на нравственно-естетичному, емоційному світі людини, у тому числі і на відчутті прекрасного. Входження мистецтва в духовний світ дитини починається з пізнання краси слова. Пізнання краси слова явилося самим найважливішим кроком в світ прекрасного. Слово – могутній спосіб відточування, виховання витончених відчуттів. Сухомлинський згадував: „З дітьми ми подорожували до джерел рідного слова. Ми йшли дивитися уранішню зорю, слухати пісню жайворонка і гудіння бджіл, що б проникнути в багатющий, доступний світ – мир слова. І тоді слово ставало в моїх руках знаряддям, за допомогою якого я розплющував дітям очі на багатство навколишнього світу. Відчуваючи, переживаючи красу побаченого і почутого, діти сприймали якнайтонші відтінки слова, і через слово краса входила в їх душу”. [40, с.208] Краса слова яскравіше всього втілена в поезії. Захоплюючись віршем або піснею, діти як би чують музику слова. В кращих віршах поетичне слово розкриває якнайтонші емоційні відтінки рідного слова. „… В ці хвилини, коли душу дитини охоплює поетичне натхнення, слово – живе, повнокровне, граюче всіма барвами веселки. Запашне ароматом полів і лугів, – входить в духовне життя дитини; діти шукають і знаходять в ньому засіб виразу своїх відчуттів, думок, переживань.” [40, с.216] Дати дитині радість поетичного натхнення, збудити в його серці живе джерело поетичної творчості – це така ж важлива справа, як навчити читати і вирішувати задачі. В.О. Сухомлинський розділяв думку про те, що успіх виховання багато в чому визначається розвитком емоційно-чуттєвої сфери. Таке ж велике значення в естетичному вихованні Сухомлинський додавав живопису і музиці. „Музика явилася найчудодійнішим, найтоншим засобом залучення до добра, краси, людяності. Слухаючи музику, людина пізнає себе, і пізнає перш за все, що вона, людина, прекрасна, народжена для того, щоб бути прекрасною, і якщо в ньому є що – то погане, то це погане треба подолати; відчути погане в самій собі і допомагає музика.” [38, с.171] В школі Сухомлинського дуже багато уваги надавалося слуханню музики. Першою задачею, яка при цьому ставилася, було викликати емоційну реакцію на мелодію і потім поступово переконати дітей, що краса музики має своїм джерелом красу навколишнього світу; музична мелодія як би закликала людину – зупинися, прислухайся до музики природи, насолоджуйся красою миру, бери цю красу і умножай її. Мистецтво, розплющує очі на світ рідної природи, як би набудовує струни душі на ту хвилю, яка передає звучання краси миру, будить відчуття прекрасного і доброго. „Як в живому, трепетному слові рідної мови, так і в музичній мелодії перед дитиною відкривається краса навколишнього світу. Але мелодія, – пише В.О. Сухомлинський, – доносить до дитячої душі не тільки красу миру. Вона відкриває перед людьми людську велич і чесноту. В хвилини насолоди музикою дитина відчуває, що вона справжня людина”. [39, с.499]. Залучаючи дітей до світу прекрасного, Сухомлинський завжди використовував ряд психологічних моментів і педагогічних заповідей. Перш за все, виховання прекрасним ґрунтувалося на позитивних емоціях. Там, де починається хоч щонайменше примушення дитячої душі, про естетичне виховання не може бути і мови. Заплакана дитина або засмучений чимось школяр не сприймає вже нічого, навіть самого тричі прегарного, яке його буде оточувати і пропонуватися. Прекрасне тільки тоді може сприйматися і бути прекрасним, коли дитина емоційно підготовлена до цього із завмиранням серця, з трепетом душі чекає зустрічі з ним. Мир прекрасного для дитини починається в сім'ї. Тонкість відчуття людини, емоційна сприйнятливість, вразливість, чуйність, співпереживання, проникнення в духовний світ іншої людини – все це осягнуло перш за все в сім’ї. Для дитини найбільш дорогою, близькою, прекрасною істотою явилася мати. Мати – це не тільки тепло, затишок, увага. Це – мир сонця, любові, добра, ласки, весь світ в руках матері. І від того, який він, цей світ, залежить, якою виросте людина. При недоліку материнської уваги розвиток дитини завжди затримується – психічно, фізично, інтелектуально, емоційно. Деякі психіатри вважають, що декілька місяців позбавлення материнського впливу достатньо для того, щоб в психіці дитини відбулися зміни, які вже не можна повністю усунути в майбутньому. Для Сухомлинського культ матері – це результат серйозних роздумів про необхідність зв’язку поколінь, про передачу духовної культури. Людина, яка любить Пушкіна і Гейне, людина, якій хочеться сказати красиво про красу, оточуючу його, людина, для якої пошуки потрібного слова сталі такою ж потребою, як потреба споглядати прекрасне, людина, для якої поняття про красу людської виражається, перш за все, в пошані людської чесноти, в затвердженні найсправедливіших відносин між людьми, – така людина не може стати грубіяном, циніком. Краса – засіб виховання чуйної совісті. Вже в дитинстві – і особливо в отроцтві – людина повинна навчитися індивідуально освоювати естетичні цінності. Важливо, щоб це освоєння продовжувалося все життя.

Вивчивши багатющу і багатогранну спадщину В.О.Сухомлинського, ми вирішили проаналізувати дослідження у цьому напрямку.

^

Список використаних джерел


  1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. – Київ: Преса України, 1997. – 80 с.

  2. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. – Київ, 2001.

  3. Закон України „Про дошкільну освіту”. – Київ, 2001.

  4. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття) // Дошк. виховання. – 1994. – №2.

  5. Дитина. Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку. – Київ: Освіта, 2002. – 270 с.

  6. Концепція дошкільного виховання в Україні (Проект). – Київ: Освіта. – 1993. – 14 с.

  7. Малятко: Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку у садку / за ред. З.П. Плохій. – Київ, 1998.

  8. Програми фахових дисциплін з підготовки бакалаврів спеціальності „Дошкільне виховання” Частина I, II”. – Київ, 2004.

  9. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с.

  10. Бєлєнька Г.В. Виховання елементів культури праці у дітей старшого дошкільного віку: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. – К., 1994. – 24 с.

  11. Борисова З.Н., Введенська Т.В. Виховання в праці. – К., 1997. – 80 с.

  12. Буре Р.С.; Година Г.Н. Учите детей трудится. – М.: Просвещение, 1983. – 144 с.

  13. Василь Сухомлинський і сучасність: особистість у навчальному середовищі // Науковий вісник Миколаївського державного університету. Педагогічні науки. Випуск 8. – Миколаїв: МДУ, 2004. – 401 с.

  14. Виховання дошкільника в праці / З.Н. Борисова, Г.В. Бєлєнька, М.А. Машовець та ін. – друге вид., стер. – К., 2002. – 112 с.

  15. Воспитание дошкольника в труде. / Под ред. В.Г. Нечаевой. – М.: Просвещение, 1983. – 207 с.

  16. Зязюн І.А., Сагач Г.М. Краса педагогічної дії. – К., 1997.

  17. Калініченко Надія. // Рідна школа, 2008. – №9. – 17-19 с.

  18. Ковальчук Г. Виховання екологічної свідомості // Почат. шк. – 1999. – №10.– 17-19 с.

  19. Коніченко О.П. // Педагогіка і психологія, 1998. – №3.

  20. Корнєєв В.В. // Рідна школа, вересень 2003.

  21. Кот Н.М. Педагогічні умови ефективної взаємодії дитячого садка і сім’ї в екологічному вихованні старших дошкільників: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. – К., 1993. – 24 с.

  22. Кот Н.М. // Дитячий садок, грудень 2001. – №45(141).

  23. Котирло В.К. Проблема преемственности в работе детского сада и школы. / Сб. материалов. – Л.: ЛГПИ, 1974.

  24. Крулехт М.В. Проблема целосного развития ребенка-дошкольника как субъекта трудовой деятельности: Учебное пособие к спецкурсу. – С.-П.: Акцидент, 1995. – 80 с.

  25. Летіла сорока по зеленім гаю. – К., 1990.

  26. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. Посіб. – К.: Знання, 2006.

  27. Макаренко А.С. Лекції про виховання дітей. – Твори. – Т.4. К., 1954.

  28. Машовець М.А. Педагогічні умови наступності у трудовому вихованні дітей старшого дошкільного і молодшого віку: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. – К., 1994. – 26 с.

  29. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. Видання 3, доповнене. – К., 2001.

  30. Плохий З.П. Формирование бережного и забутливого отношения к природе у детей 5-го и 6-го года жизни: Автореф. дис. ... канд. пед. наук. – К., 1983.

  31. Повышение эффективности образовательной работы дошкольных учреждений в связи с подготовкой детей к школе: Сб. науч. тр. / Редкол.: З.Н. Борисова (отв. ред.) и др. – Киев: КГПИ, 1987. – 124 с.

  32. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Академвидав, 2006. – 456 с. (Альма-матер)

  33. Практична педагогіка виховання. Посібник з теорії та метедики виховання / За ред. Красовицького М.Ю. – Київ-Івано-Франківськ: Плай, 2000. – 216с.

  34. Русова С.Ф. Вибрані педагогічні твори у 2-ох книгах. Книга2. – К.: Либідь, 1997.

  35. Степанов О.М., Фіцула М.М. Основи психології і педагогіки. Навчальний посібник. Вид. 2-ге, виправлене, доповнене. – К.: Академвидав, 2006. – 443с.

  36. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5т. Т.1. – К.: Рад. школа, 1976. – 654 с.

  37. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5т. Т.2. – К.: Рад. школа, 1976. – 670 с.

  38. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5т. Т.3. – К.: Рад. школа, 1976. – 572 с.

  39. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5т. Т.4. – К.: Рад. школа, 1976. – 640 с.

  40. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5т. Т.5. – К.: Рад. школа, 1976. – 639 с.

  41. Сухорукова Г.В. Розвиток у студентів дошкільного профілю підготовки креативних здібностей на заняттях із фахових дисциплін. Політдержпедучнів ім. В.Г. Короленка, 2007.

  42. Сухорукова Г.В. // Обдарована дитина, 1999. – №2. – 37-38 с.

  43. Тарасюк М. – Використання педагогічних ідей В.О. Сухомлинського у процесі екологічного виховання // Проблеми педагогічних технологій. Зб. наук. праць / Волин. держ. Університет. – Луцьк, 1999. – Вип.3. – 88-91 с.

  44. Трудове виховання дітей дошкільного віку / За ред. О.М. Лещенко. – К.: Рад. школа, 1966.

  45. Трудовое воспитание в детском саду / Под ред. В.Г. Нечаевой. – М.: Просвещение, 1964.

  46. Українська педагогіка в персоналіях. У 2-ох кн.: Навч. посібник. Кн.. 2: ХХст. / під ред. Сухомлинської О.В., Дічек Н.П., Самоплавської Т.О. та ін.– Київ: Либідь, 2005.

  47. Український дитячий фольклор. – К., 1981.

  48. Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник. – Тернопіль, 1997.

  49. Фольклорна веселка. – К., 1988.

  50. Хрестоматія з історії дошкільної педагогіки. Навчальний посібник / За ред. Борисової З.Н. – К.: Вища школа, 2004. – 511 с.

  51. Шатова А.Д. Трудовые поручения как средство формирования положительного отношения к труду у детей среднего дошкольного возраста: Автореф. дис. … канд. пед. Наук. – М., 1974. – 23 с.

  52. Ягубов В.В. Педагогіка. Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2003. – 498 с.

  53. Яришева Н.Ф. Методика ознайомлення дітей з природою. – К.: Вища школа, 1993. – 255 с.

Схожі:

В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconВ. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти
move to 0-16367196
В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconТетяна Радецька (Переяслав-Хмельницький) оптимізація сімейного виховання дітей засобами соціально-педагогічної діяльності в умовах сільської громади
Оптимізація сімейного виховання дітей засобами соціально-педагогічної діяльності в умовах сільської громади
В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconПоложення Закону „Про дошкільну освіту", „ Базовий компонент дошкільної освіти в Україні про музичний розвиток дітей дошкільного віку", планування педагогічної роботи музичних керівників днз. План
Діагностичне обстеження музичного виховання й розвитку дітей молодшого дошкільного віку
В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconПсихологічні особливості формування естетичного ставлення дитини до природи ригун Тетяна магістр педагогічної освіти
Завдання естетичного виховання – розвивати смаки, які мають спиратися не на звички, а на естетичні погляди та естетичні ідеали, на...
В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconПсихологічні особливості формування естетичного ставлення дитини до природи ригун Тетяна магістр педагогічної освіти
Завдання естетичного виховання – розвивати смаки, які мають спиратися не на звички, а на естетичні погляди та естетичні ідеали, на...
В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconМіністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний університет фізичного виховання і спорту України
Підвищення адаптаційних можливостей дітей 6-7 років до умов навчання в початковій школі засобами фізичного виховання
В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconГрудень 2004 р. Загальна теорія виховання та освіти. Принципи педагогічної діяльності
Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні: Проект // Освіта України. 2004. 03 грудня. №94. С. 6 10
В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconПоложення «Про переведення» на наступний освітньо-кваліфікаційний рівень підготовки «Спеціаліст» та «Магістр»
...
В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconРозвиток зв’язного описового мовлення дітей як проблема дошкільної лінгводидактики панакова Наталія магістр педагогічної освіти
move to 0-16367188
В. О. Сухомлинський про виховання дітей засобами природи пугачук Ольга магістр педагогічної освіти iconЯк галузей педагогічної науки
Тема: Дефектологія як наука про закономірності та особливості розвитку, виховання і навчання різних категорій аномальних дітей (10...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи