Р.І. Рудницький практикум з психотерапії icon

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії




НазваР.І. Рудницький практикум з психотерапії
Сторінка3/6
Р.І.Рудницький
Дата01.07.2012
Розмір1.12 Mb.
ТипПрактикум
1   2   3   4   5   6
Тема 1.1. Навіювання в несплячому стані (наяву).

Завдання:

1. Познайомитись з методами навіювання наяву.

2. Засвоїти техніку навіювання наяву.

3. Опанувати різні варіанти навіювання наяву.

Устаткування та матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи методик, стенограми методик, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, кабінет психотерапії, гіпнотарій, палати хворих.

Зміст заняття і методичні вказівки.

Навіювання наяву основане, перш за все, на впливі слова лікаря безпосередньо на другу сигнальну систему і через неї на ті чи інші соматичні синдроми і хворобливі симптоми.

Основними моментами навіювання наяву є:

  1. ознайомлення хворого з характером захворювання і переконання його в тому, що хвороба виліковна;

  2. обговорення з хворим його відношення до хвороби з метою подолання депресії, тривожної мнимості та ін.;

3) виявлення умов життя хворого, детальний аналіз психотравмуючих моментів, що є необхідним для забезпечення перебудови системи відношення особистості;

4) мобілізація хворого на точне виконання лікувального режиму; активне навчання хворого конкретним прийомам протидії симптомам хвороби;

5) активація трудової діяльності хворого, включення його в соціальне життя.

При навіюванні наяву велику роль відіграє афективний тон навіювання, віра у всемогутність тих чи інших впливів і надія хворих на психотерапевта.

Формули навіювання проводяться наказовим імперативним тоном, з врахуванням психологічного стану хворого і характеру клінічних проявів захворювання. Вони можуть бути направлені як на покращення загального стану (сну, апетиту, працездатності і ін.), так і на ліквідацію окремих невротичних симптомів.

Лікар пояснює пацієнту суть його хворобливих симптомів і таким чином розширює кругозір хворого, викликаючи у нього критичне відношення до хворобливого стану. Потрібно навіяти хворому впевненість в одужанні.

Техніка. Спочатку студенти проводять бесіду з хворим, під час якої його попередньо переконують в правильності того, що йому збираються навіяти. Наприклад, логічно доводять, що його страх або тривога необгрунтовані, що в нього немає захворювання, яке він в себе підозрює. Після цього переходять до самого навіювання, при проведенні якого можливі різні варіанти.

Варіант 1. Після проведеної роз’яснюючої бесіди дещо несподівано для хворого говорять: “^ Сідайте тепер ось так” (садять його зручно в м’яке крісло). Стають перед хворим і імперативним тоном наказують: “Дивіться мені прямо в очі!” (далі 5 секунд пильно дивляться на хворого), “Заплющіть очі!”. Коли пацієнт заплющив очі, психотерапевт кладе праву руку на його чоло, злегка натискуючи рукою і стискаючи пальцями скроні хворого, повільно напруженим голосом 3 – 4 рази проводять формулу навіювання з інтервалом в декілька секунд. Потім роблять невеличку паузу ( приблизно 10 сек.) і спокійним впевненим голосом вимовляють декілька фраз, мотивуючи зміст навіювання. При цьому психотерапевт забирає з чола хворого свою руку або послаблює її тиск. Після паузи в декілька секунд знову натискає рукою на чоло хворого і різким, імперативним навіюючим тоном 3–4 рази повторює формулу навіювання. Якщо психотерапевт навіює формулу: “Ви абсолютно спокійні, серцебиття ритмічне і спокійне ..”, то при повторних навіюваннях другу руку можна поставити на ділянку серця хворого і проводити вібруючі послаблюючі рухи.

Навіювання під час одного сеансу (3-4 рази) чергують з формулами переконання. Після цього пропонують хворому розплющити очі і переходять до звичайної бесіди.

Варіант 2. Під час бесіди з хворим, або перед тим, як він буде йти, психотерапевт мовчки пильно дивиться на нього декілька секунд і змінивши спокійний тон на різкий, напружений, емоційно насичений, вимовляє формулу навіювання, наприклад: “Тепер ви можете все їсти! Після їди самопочуття добре. Можете все їсти! Ви здорові!” Цей метод психотерапії успішно використовують при всіх формах неврозів, особливо при істеричному неврозі, іпохондричних станах, психастенії, фобіях, алкоголізмі, а також для корекції девіантної поведінки. Особливо цей метод ефективний при лікуванні дітей та осіб з підвищеною навіюваністю.

Ефективність навіювання наяву залежить від обстановки, в якій проводиться лікування, від зовнішнього вигляду медперсоналу, від авторитету лікаря, його майстерності і артистизму. Чим вищий авторитет лікаря, тим меншу критичну оцінку зустрічають його “формули” навіювання.

Важливу роль при цьому методі психотерапії відіграє афективний стан пацієнта. Відмічено, що страх, гнів, екстаз та інші емоційно насичені стани різко підвищують навіюваність. Ступінь реалізації навіювання визначається також особливостями особистості хворого, вираженістю “логічного” настрою і віри в можливість впливу одних людей на других за допомогою невідомих науці засобів і способів.

Тестовий контроль:

Що впливає на силу навіювання наяву?

  1. гіпнабельність пацієнта;

  2. навіюваність пацієнта;

  3. віра і надія в психотерапевта;

  4. акцентуація характеру пацієнта;

  5. вік пацієнта.


Тема 1.2. Навіювання під час неглибокого природного сну.

Завдання:

  1. Познайомитись з методом навіювання під час неглибокого природного сну.

  2. Засвоїти техніку проведення навіювання під час природного сну.

Устаткування і матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи методик, стенограми методик, схеми, таблиці.

Місце проведення заняття: навчальні кімнати, кабінет психотерапії, палати хворих.

Зміст заняття та методичні вказівки: Навіювання у стані неглибокого природного сну проводиться шляхом нашіптування лікувальних формул сплячому пацієнту (дитині). Воно проводиться тихим голосом, але навіюючим тоном. Формули, направлені на поглиблення сну, чергуються з ліку-вальним навіюванням, яке повторюється з перервами. За сеанс проводиться до 6 - ти серій таких навіювань. Найчастіше наві-ювання під час природного сну використовується при лікуванні фобій і істеричних симптомів у дітей.

Техніка. Навіювання під час сну проводиться тихим голосом, навіюючим тоном. Частіше всього воно починається словами: “Продовжуйте спати, не прокидайтесь. Засинайте все глибше і глибше... З кожним днем ви почуваєте себе краще і краще, все краще і краще...”. Далі іде лікувальне навіювання, яке повторюють з паузами до 5 сек. декілька разів (серія навіювань). Навіювання чергується зі словами: “Спіть глибше, глибше... З кожним днем ви почуваєте себе краще і краще...”. За сеанс проводиться 5-6 серій навіювань.

Дитині з нічним енурезом навіюють: ”Тепер ти зможеш утримувати сечу всю ніч. Твоє ліжко завжди сухе і чисте” і т.д. Цей варіант підходить при індивідуальній психотерапії.

Можливі різні варіанти техніки навіювання під час сну. Також використовують тексти навіювання записаних на аудіо-і відеоплівках, які пацієнти прослуховують наяву і під час природного сну, при проведенні індивідуальних і колективних сеансів.

Показання: фобії, істеричні симптоми у дітей, енурез, шкідливі звички у дітей (онанізм та ін.). У дорослих – різні форми неврозів і алкоголізм.

Тестовий контроль:

Навіювання під час природного сну проводять шляхом:

1) імперативного навіювання;

  1. 2) опосередкованого навіювання;

3) нашіптуванням фраз сплячому;

  1. 4) шляхом самонавіювання.

1.3. Навіювання в гіпнотичному стані

(гіпносугестивна психотерапія).

Найпоширенішим методом у клінічній практиці є метод навіювання в гіпнозі (гіпносугестивна психотерапія). В основі цього методу лежить той факт, що в стані гіпнозу значно знижується критика щодо інформації, яка поступає, і відповідно, підвищується навіюваність пацієнтів.

Основною умовою для проведення метода навіювання в гіпнозі є вміння лікаря викликати гіпнотичний стан і на його фоні провести лікувальне навіювання. Весь процес гіпносугестивної психотерапії можна умовно розділити на декілька етапів: підготовчий, гіпнотизації, лікувального навіювання в стані гіпнозу, дегіпнотизації з постгіпнотичним навіюванням.

Навіювання в гіпнотичному стані широко застосо-вують з лікувальною метою при нервово-психічних захворю-ваннях, психосоматичних розладах, в терапевтичній, акушер-рсько-гінекологічній, хірургічній, дерматовенерологічній практиці.


Тема 1.3.1. Гіпноз: методи і техніка гіпнотизації.

Завдання :

1. Ознайомитись із прийомами визначення навіюваності.

2. Засвоїти методи і техніку гіпнотизації ( метод

фасцинації, фіксації, пасів, зближення рук та ін.).

3. Познайомитись із словесними формулами навіювання

при гіпнотизації.

4. Навчитись визначати стадію гіпнозу.

5. Засвоїти прийоми дегіпнотизації.

6. Знати ускладнення при гіпнотизації і тактику їх ліквідації.

Устаткування і матеріали : кушетки, м’які крісла, метроном, відеотехніка, аудіо - і відеозаписи методик, стенограми методик, схеми, таблиці.

Місце проведення: учбові кімнати, гіпнотарій, кабінет психотерапевта, палати хворих.

Зміст заняття і методичні вказівки:

Гіпноз – тимчасовий особливий стан свідомості, який характеризується звуженням її об’єму і різким фіксуванням на змісті навіювання, що пов’язано із зміною функції індивідуального контролю і самосвідомості. Стан гіпнозу наступає в результаті спеціальних впливів лікаря або цілеспрямованого самонавіювання.

На підготовчому етапі проводяться бесіди з пацієнтом, в яких підкреслюється, що гіпносугестивна психотерапія ніколи не проводиться проти бажання пацієнта. Вона не призначається як ліки чи ін’єкції. Про психотерапію за допомогою гіпнозу або навіювання психотерапевт і пацієнт завжди домовляються (укладають терапевтичний контракт), тому тут обов’язкова згода й активна участь самого пацієнта в терапії, що проводиться.

Часто на початкових етапах корисно розповісти пацієнту, що під час гіпнотичного стану нормалізуються процеси вищої нервової діяльності та робота внутрішніх органів, поліпшуються психічні функції, здобуваються навички самоконтролю.

Головне на цьому етапі – збудити зацікавленість у пацієнта до лікування, підсилити його впевненість в успіху та досягти максимальної довіри до психотерапевта.

Попередня підготовка та вступні роз’яснення, по суті, є початком психотерапії. Крім того, вже тут психотерапевт може скласти попереднє враження про ступінь схильності пацієнта до трансу та заздалегідь спланувати свою лікувальну стратегію і тактику.

Прийоми та засоби визначення ступеня сугестивності та гіпнабельності.

Під сугестивністю прийнято розуміти певну готовність пацієнта змінювати свої думки та поведінку не на підставі звичних, раціональних доводів або мотивів, а виходячи з речень, сконструйованих особливим чином, що надходять від іншої особи чи групи осіб.

Ступінь і вид сугестивності в окремих людей різноманітний. Безсумнівний вплив мають при цьому вік, стать, інтелектуальний розвиток, тип вищої нервової діяльності, соціальний статус, соматичний стан тощо.

Тому перед початком психотерапевтичної роботи завжди корисно перевірити ступінь сприйнятливості пацієнта до гіпнозу та навіювань; при цьому пацієнту можна сказати, що хочуть перевірити деякі сторони його психічної діяльності. Пропонуємо деякі варіанти перевірки.

Прийом 1. Пацієнту пропонують розслабити мускула-туру руки так, щоб вона падала вільно, як батіг. Декілька разів піднімають руку й опускають її, домагаючись повного розслаблення м’язів руки. Потім пацієнту пропонують витягнути руку й обпертись нею на руку лікаря всією масою свого тіла. Психотерапевт раптово прибирає свою руку, причому, якщо пацієнт успішно виконав цю спробу, він заточується (психотерапевт повинен бути напоготові, щоб підтримати пацієнта і не дати йому впасти). Чим вдаліше пацієнт виконує завдання, тим вища сугестивність. Якщо він залишається стояти нерухомо, йому вказують, що він має намагатися настроїти себе так, щоб зуміти виконати завдання.

Прийом 2. Пацієнту пропонують витягнути руки вперед долонями усередину. Під приводом неврологічного дослідження його просять фіксувати погляд на молоточку та водночас навіюють: “Ваші руки розходяться в боки. Ширше, ще ширше, руки розходяться”. При підвищеній сугестивності руки розходяться в боки.

Прийом 3. Під приводом неврологічного дослідження пацієнта ставлять в позу Ромберга (ступні разом, руки витягнуті вперед, очі заплющені). Навіюють: “Зараз ви падаєте назад. Назад! Тепер вперед! Вліво! Вправо!”. Пробу можна підсилити, проводячи легке натискування пальцями рук на очі або скроні пацієнта. При підвищеній навіюваності пацієнт падає в заданому напрямку і його потрібно своєчасно підстраховувати.

Прийом 4. Запропонувавши пацієнту з’єднати пальці рук у замок, психотерапевт накриває їх своїми руками. Його погляд фіксує перенісся досліджуваного, який повинен дивитися йому в очі. Продовжуючи масажувати руки пацієнта, психотерапевт вимовляє формулу навіювання “Тільки-но я покладу свої руки на ваші, вони почнуть дерев’яніти. Ваші руки вже дерев’яніють. Руки починають стискатися все більше. Руки стискаються все більше, руки стиснулися міцно-міцно. Ви вже не можете роз’єднати своїх рук! Немов магніти, їх притягує одну до одної. Намагайтеся, докладайте зусиль. Ви не можете роз’єднати рук. Нічого не виходить! Намагайтеся, докладайте зусиль. Нічого не виходить”. В результаті людина дійсно не зможе роз’єднати своїх рук. Успіх цього прийому буде говорити про велику сугестивність пацієнта. Можна підсилити прийом, запропонувавши пацієнту підняти зчеплені руки над головою.

Доцільно застосовувати 2-3 проби для визначення і підсилення навіюваності пацієнта. Позитивні проби допоможуть студентам перш за все отримати впевненість у власних можливостях, а також зміцнити довір’я серед пацієнтів, які невпевнені у можливостях гіпнозу. Деякі із проб, особливо в комбінації із словесним навіюванням, самі по собі можуть викликати гіпнотичний стан. Гіпнабельність піддається тренуванню.


^ Методи та техніка гіпнотизації.

Гіпнотизація проводиться в сприятливих для пацієнта умовах. Способів гіпнотизації багато. У лікувальній практиці застосовують дві групи методів гіпнотизації: методи впливу багаторазового повторювання монотонними подразниками на різноманітні аналізатори та шокові методи, при яких гіпнотичний стан викликається дією сильного раптового подразника (голосний звук, спалах світла, слабкий струм тощо) у сполученні з категоричним наказом “Спати!”.

На основі цих двох методів розроблено багато варіантів техніки гіпнотизації.

^ Метод Фарія, або фасцинації. Лікар (студент) знахо-диться навпроти пацієнта на відстані 30-50 см, трохи підноситься над ним (для цього пацієнта краще посадити). Пацієнтові пропонують дивитися лікарю в очі, не кліпаючи. Одночасно лікар бере пацієнта за плечі, повільно розгойдує його вперед-назад і пильно дивиться на його перенісся. Навіювання: “Дивіться мені в очі. Ваш погляд стає важким. Ваші очі втомилися, але не закривайте їх поки можете тримати їх відкритими. Ваші повіки важчають, немов наливаються свинцем. Важчає усе тіло”. Далі – коротка пауза. Звичайно, пацієнт не витримує тривалого погляду і починає кліпати. Після цього голос психотерапевта стає більш впевненим: “Ваші очі кліпають, а тепер закриваються, закриваються. Ви засинаєте… засинаєте”.

Як тільки очі пацієнта заплющилися, психотерапевт кладе на них пальці і навіює: “Ваші повіки склеїлися, ви не можете їх відкрити до тих пір, поки я вам не накажу”. Якщо пацієнт сам не заплющить очей, можна мовчки опустити його повіки дотиком до шкіри надбрівних дуг або сказати йому: “Заплющить очі”, після чого продовжити навіювати ознаки сонливості.

Метод ефективний тому, що заснований на невідомому хворому прийомі: психотерапевт, вимагаючи від хворого, щоб той дивився йому в очі, сам дивиться на його перенісся і тим самим менше стомлює свій погляд.

Студенту для опанування цим методом необхідне щоденне тренування – фіксування погляду на якомусь предметі на відстані 30-50 см, намагаючись не кліпати протягом кількох хвилин.

^ Метод Бреда-Льєбо, або фіксації. Сутність методу зводиться до того, що пацієнтові пропонують фіксувати погляд на якомусь предметі доти, поки не наступить гіпнотичний стан. Автори пропонують пацієнту не тільки фіксувати свій погляд на предметі (блискучій металевій кульці, неврологічному молоточкові та ін.), але й цілком розслабитися та зосередити всі свої думки на сні.

Монотонними подразниками, що діють на слуховий аналізатор, можуть служити звук метронома, цокання годинника, запис шуму дощу, морського прибою тощо.

У даний час гіпнотизація за допомогою впливу на аналізатори здійснюється, як правило, в супроводі словесних навіювань. Завдання їх зводиться до того, щоб викликати умовно-рефлекторне заглиблення в гіпнотичний стан шляхом словесних формулювань, що описують відчуття засинаючої людини.

^ Метод пасів – психотерапевт проводить декілька рухів долонею з широко розставленими пальцями вздовж обличчя і тулуба пацієнта, не торкаючись до нього (на відстані 2-3 см), в напрямку від голови до ніг. Таким способом користувався Месмер, який вважав, що він діє на хворого “магнетичними флюїдами”.

^ Метод зближення рук – пацієнта (студента) просять закрити очі, зігнути руки в ліктьових суглобах під кутом 90 і повільно зближати кінчики пальців обох рук, говорячи йому: “Ваші пальці будуть повільно зближатись, коли кінчики їх зійдуться, ви зробите глибокий вдох і будете спати міцним сном.”

Існує ще ряд інших способів гіпнотизації. В деяких прийомах впливають одночасно на декілька аналізаторів.

В практичній роботі частіше всього використо-вуються комбіновані, або змішані техніки гіпнотизації, які базуються на дії слабких монотонних подразників на зорові, слухові або шкірні аналізатори, в комбінації з вербальним навіюванням сну.

^ Техніка В.Є.Рожнова (1985). Пацієнту пропонують фіксувати погляд на якомусь нерухомому блискучому предметі, звичайно на металевій кульці або кінчику неврологічного молоточка. Прийом введення до гіпнотичного стану приблизно такий: “Розслабте м’язи. Лежіть абсолютно спокійно. Намагайтесь ні про що не думати. Уважно слухайте те, що я вам буду говорити. У вас з’являється бажання спати. Ваші повіки важчають і поступово опускаються. По всьому тілу поширюється відчуття приємної теплоти. Все більше і більше розслаблюються м’язи рук, ніг і всього тіла. Розслаблюються м’язи обличчя, шиї, голова глибше входить в подушку. Вам хочеться спати. Зараз я почну рахувати, і в міру того, як я буду проводити цей рахунок, наближаючись до десяти, бажання спати буде зростати, ставати все сильнішим і сильнішим. Коли я назву цифру десять, ви заснете”.

Приблизно такі фрази лікар психотерапевт повторює кілька разів спокійним, рівним голосом, часто підкріплюючи їх прямим навіюванням: “Спати! Спіть!”. Навіювати краще неголосно, спокійно, впевнено, короткими, зрозумілими фразами.

^ Техніка П.І.Буля. Хворий лежить на кушетці, психотерапевт сідає біля його голови і тримає перед його очима, приблизно на відстані 10 см, який-небудь блискучий предмет. Хворому пропонується пильно дивитися на предмет. Через 5-7 хвилин психотерапевт тихим монотонним голосом вимовляє формулу навіювання: “Дивіться пильно на блискучу точку. Поступово ваші очі будуть стомлюватись… повіки будуть важчати…вас буде охоплювати приємна втома. Ви починаєте відчувати приємне запаморочення. Все тихіше, все спокійніше, все темніше стає навколо вас. У голові виникає легкий туман, він все наростає, все посилюється… Вас охоплює сонливість, повіки важкі, немов налилися свинцем… Повіки змикаються. Вам все важче розрізняти предмети… Ви засинаєте, засинаєте… Повіки щільно змикаються. Ви не в силі їх підняти. Забуваєтесь, забуваєтесь… Все глибша сонливість… Ви засинаєте… спите.. спите глибше.. спите !”.

^ Метод Шарко (шоковий метод). Пацієнту пропонують стати спиною до крісла або кушетки. Лікар стає з правого боку від хворого і говорить йому: “Зараз ви заснете глибоким міцним сном. Стійте рівно, не нахиляйте тіло. Заплющіть очі”. Далі, поклавши хворому праву руку на чоло, а ліву на потилицю, він злегка відкидає голову хворого назад і навіює: “Ваше тіло вільно розхитується”. При цьому, натискуючи на голову хворого, лікар починає його злегка розхитувати, поступово збільшуючи амплітуду. “Вас тягне все більше і більше назад. Ви падаєте назад все більше і більше. Ви боїтеся впасти. Я вас утримую”. Потім, ще більше збільшивши амплітуду, лікар раптовим натискуванням на чоло хворого різко опускає його на крісло або на кушетку, стоячи позаду, і голосним імперативним тоном наказує: “Спати! Спати глибше, глибше і глибше”. В деяких випадках наказ супроводжується раптовим сильним звуком або спалахом сильного освітлення. Більшість хворих в такій ситуації заглиблюються в гіпнотичний транс.

Тривалість сеансу гіпнозу визначається завданням гіпнотизації (лікувальне, експериментально-досліджуване, навчальне).

Дегіпнотизація. Виділяють етапи дегіпнотизації:

  1. закріплення позитивних елементів на постгіпно-тичний період;

  2. навіювання підвищеної гіпнабельності для нас-тупних сеансів;

  3. відключення пацієнта від прив’язаності до гіпно-терапії.

Звертається увага студентів на те, що при дегіпнотизації потрібно пам’ятати, що швидке пробуд-ження може призвести до скарг пацієнта на загальну слабкість, недомагання, серцебиття, головний біль.

Закінчуючи сеанс, необхідно коротко і чітко повторити формули лікувального навіювання. Наприклад, “Появилась впевненість в одужанні. Ви стали спокійними. Сон покращився. Болі в серці зменшилися. Хвороба відходить на задній план”. Після цього проводиться дегіпнотизація: “Після сеансу ви будете почувати себе бадьорим і, разом з тим, спокійним, врівноваженим. Коли прокинетесь, не буде ніяких неприємних відчуттів. Настрій і самопочуття будуть чудовими. Вночі будете спати глибоким, спокійним сном, а вранці прокинитесьь добре відпочившим, впевненим у своєму одужанні… На наступному сеансі ви заснете ще швидше і ще глибше. З кожним сеансом ви будете засинати все швидше і глибше, а моє навіювання буде діяти на вас все сильніше і сильніше. … До мене ви будете відноситись тільки як до лікаря. Ніяких інших почуттів, крім поваги і повної довіри, у вас не виникне. А зараз на рахунок “п’ять” ви прокинетесь. Раз… Ви починаєте пробуджуватись, важкість у м’язах зникає, повертається активність. Два… М’язи ваші дещо напружуються, ви починаєте добре розрізняти побічні звуки, дрімота проходить. Три… Появляється легкість, бажання рухатись. Ви пробуджуєтесь. Після сеансу будете почувати себе бадьорим, врівноваженим. Вночі будете спати добре. Чотири…, п’ять... Очі відкрились. Ви прокинулись”.

^ Глибина гіпнозу. Різні автори пропонують різні стадії гіпнозу: одні виділяють три стадії, інші – 4, 6, 9 і 12 стадій. В практичній роботі краще орієнтуватись на запропоновані Форелем ( 1928р.) три стадії: легкий гіпноз (сонливість), середній гіпноз (гіпотаксія) і глибокий гіпноз (сомнамбулізм).

^ Перша стадія. Пацієнт знаходиться в легкому дрімотному стані, але може протидіяти словесним навіюванням, не втрачає зв’язку з оточуючим і, хоча відчуває слабкість в тілі і важкість повік, може за власним бажанням відкрити очі, порухати кінцівками, перервати сеанс. За суб’єктивним звітом пацієнт не вважає себе сплячим.

^ Друга стадія . Характеризується вираженою сонли-вістю, м’язовою слабкістю, втратою вільних рухів, пасивною підлеглістю до навіювань. Орієнтація збережена. Можливе навіювання каталепсії – воскової гнучкості м’язів з тривалим зберіганням заданих незручних поз. Відмічається часткова постгіпнотична амнезія.

^ Третя стадія. Характеризується втратою орієнту-вання і повною постгіпнотичною амнезією. Не сприймає жодних оточуючих подразників і підтримує рапорт тільки з лікарем. Можливе навіювання галюцинаторних переживань. Пацієнта можна заставити ходити, відповідати на запитання, виконувати досить складні дії відповідно до навіюваної ситуації. В цій стадії гіпнозу можна досягти вікової регресії з поведінкою і мовною продукцією відповідно навіюваному віку. Можливе навіювання повної втрати чутливості до больових подразників, а також постгіпнотичне навіювання.

Ускладнення при гіпнотизації. Потрібно відрізняти ускладнення, викликані гіпнозом і ускладнення, викликані в результаті навіювання у стані гіпнозу. При правильному проведенні гіпнотизації гіпноз сам по собі абсолютно не шкідливий. Ускладнення при гіпнотизації, хоча дуже рідко, але зустрічаються. Студенти повинні уникати цих ускладнень і знати як їх ліквідувати при появі.

^ Втрата рапорта під час сеансу. Гіпнотичний транс в таких випадках, як правило, переходить у звичайний сон. Студенту (лікарю) потрібно або припинити сеанс, або, розбудивши пацієнта, розпочати гіпнотизацію спочатку. Такі ускладнення часто зустрічаються при гіпнотизації хворих на алкоголізм, церебральний атеросклероз та в олігофренів.

^ Спонтанний катарсис. Під час гіпнотизації у хворого раптово проявляються травмуючі його переживання, в зв’язку з чим можуть з’явитись сльози, ридання, експансивні рухи. Емоційні реакції подавляються прямим імперативним наказом заспокоїтись і продовжувати спати.

Істеричний гіпноїд. Під час сеансу виникає істеричний напад з типовим вигукуванням, риданням або сміхом, театральним розігруванням істеричних судом. Іноді істеричний гіпноїд проявляється в тому, що пацієнт вимовляє незрозумілі фрази, читає вірші, встає, намагається кудись іти та ін. В таких випадках необхідно різким, владним навіюванням пробудження в наказовому тоні призупинити сеанс і заспокоїти пацієнта. Для цього потрібно завжди мати під рукою набір заспокійливих засобів (валеріана, транквілізатори та ін.).

^ Спонтанний сомнамбулізм. Виникає переважно в істеричних особистостей. Починається із втрати рапорта. Пацієнт спонтанно впадає в сомнамбулічний стан, під час якого втрачає орієнтацію, галюцинує, ходить по приміщенню, розігрує якісь сцени із свого минулого або уявного життя.

Для істеричної сомнамбули характерні: театральність, зберігання часткового контакту і часткова амнезія.

Для сомнамбули епілептичного генезу властива повна втрата контакту і тотальна амнезія.

Втрата рапорта не дає можливості лікарю імперативно впливати на поведінку пацієнта. Потрібно намагатись вступити в контакт з пацієнтом, використовуючи його ж поведінку і мовну продукцію. Як правило, це вдається. В такому випадку спонтанну сомнамбулу переводять в керовану ситуацію. Спонтанний сомнамбулізм може тривати від кількох хвилин до кількох годин і переходить у природний сон.

^ Гіпнотична летаргія. Виникає в більшості у третій стадії гіпнозу. Лікар втрачає рапорт з пацієнтом, відповідно втрачає можливість вивести його із гіпнозу. В таких випадках потрібно дочекатись, коли гіпнотичний транс перейде у природний сон, дати пацієнту виспатись, після чого провести з ним заспокійливу бесіду.


Тестовий контроль.

1. Третя стадія гіпнозу називається:

1) сонливість;

  1. 2) летаргічний сон;

3) катарсис;

  1. 4) сомнамбулізм;

5) гіпотаксія.

2.Чутливість до гіпнозу залежить від:

1) особистості гіпнотизуючого;

2) особистості гіпнотизованого;

3) ступеня навіюваності;

4) раси, статі, соціального положення гіпнотизованого;

5) багаточисленних інтер- і інтраперсональних відносин.

Тема 1.3.2. Гіпнотерапія (гіпносугестивна психотерапія)

Завдання:

1. Познайомитись із сутністю методики гіпнотерапії.

  1. 2. Вивчити техніку проведення гіпнотерапії.

3. Навчитися проводити лікувальне навіювання в гіпнозі.

  1. 4. Освоїти показання і протипоказання до гіпнотерапії.

Устаткування і матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи методик, стенограми методик, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, гіпнотарій, кабінет психотерапії, палати хворих.

Зміст заняття і методичні вказівки:

Гіпнотерапія – метод психотерапії, при якому використовується гіпнотичний стан в лікувальних цілях. Широке використання гіпнотерапії відображає її лікувальну ефективність при різних захворюваннях. Внаслідок того, що явища навіювання і гіпнозу тісно переплітаються, деякі автори рахують доцільно користуватись терміном “гіпносугестивна психотерапія” (К.І. Платонов, П.І. Буль).

Гіпнотерапія в руках досвідчених спеціалістів застосовується при різних захворюваннях нервової системи, в клініці психічних захворювань, при хворобах внутрішніх органів, в акушерсько-гінекологічній практиці, при хірургіч-них втручаннях і шкірних захворюваннях.

Абсолютними протипоказаннями до гіпнотерапії є маячні форми психозів (особливо коли хворий вважає, що його “загіпнотизували”, і просить “розгіпнотизувати” його) і гіпноманічні установки істеричних особистостей.

При використанні гіпнотерапії потрібно враховувати ступінь гіпнабельності пацієнта.

Перед гіпнотерапією потрібно провести бесіду для вияснення відношення хворого до цього методу лікування і ліквідації можливих побоювань з його боку.

Після введення пацієнта у стан гіпнозу тим чи іншим способом проводяться формули лікувальних навіювань.

^ Техніка гіпносугестивної психотерапії. Для психоте-рапевтів - початківців (студентів) особливо важливим є питання про зміст лікувального навіювання. Розрізняють загальні і спеціальні лікувальні навіювання. До загальних відносяться навіювання, які знімають больові симптоми і викликані ними дискомфортні стани та навіювання, що покращують загальне самопочуття, підвищують тонус організму, викликають байдужість або амнезію до хворо-бливих станів і травмуючих ситуацій, які неможливо змінити.

На першому сеансі навіюють пацієнту надію на одужання, переконують його в тому, що лікуванню гіпнозом він піддається добре. В подальшому у формулу навіювання включають слова, які підтримують і поглиблюють успіхи, досягнуті на попередніх сеансах. Приблизно така формула навіювання: “Лікуванню ви піддаєтесь добре. З кожним днем ви стаєте все бадьорішим і впевненішим у собі. У вас з’явилась впевненість в одужанні… Ви вже впевнено їздите в громадському транспорті. З кожним сеансом ви все більше і більше звільняєтесь від страху залишитись самому в кімнаті, їздити у транспорті” і т.д. В кінці сеансу потрібно навіяти хворому, що на наступному сеансі він засне ще швидше і глибше, і так від сеансу до сеансу.

Спеціальні навіювання більш конкретні, ніж загальні, і при цьому завжди індивідуальні. Кожна нова формула лікувального навіювання залежить від скарг хворого, особливостей його особистості, характеру захворювання, етапу лікування і т.д.

Лікувальне навіювання проводиться тихим голосом, навіюючим тоном і короткими фразами. Одні і ті ж фрази повторюють декілька разів. Навіювання комбінуються з переконаннями хворого. Часто використовують побічне навіювання, імперативне навіювання. Фрази повинні бути короткими, зрозумілими, змістовними, виключити ятрогенні впливи.

Тривалість одного сеансу гіпнотерапії –15 – 20 хвилин. Кількість сеансів коливається від 1 до 15, що визначається характером захворювання і терапевтичною ефективністю гіпнотерапії. Частота сеансів – від щоденних до одного разу на тиждень. Іноді виникає необхідність повторного курсу гіпнотерапії через декілька тижнів або місяців.

Гіпнотерапія може проводитись індивідуально або з групою пацієнтів. Викладач підкреслює студентам, що при проведенні гіпнотерапії можуть виникати ускладнення: втрата рапорта, істеричні напади, спонтанний сомнамбулізм, перехід глибокого сомнамбулічного гіпнозу в гіпнотичну летаргію та ін. Ці ускладнення при спокійній поведінці лікаря (студента), розумінні характеру захворювання і знанні техніки гіпнозу не приводять до серйозних наслідків.

Ускладнення при гіпнотерапії.

Синдром скасування наприкінці курсу лікування. Для нього характерні соматичні, неврологічні або психічні розлади, які виникають в умовах припинення психотерапії залежно від типу патологічного процесу. Відзначаються порушення в афективній сфері (туга, тривожно-депресивний стан), напруженість, істеричні висловлювання, розлад адаптаційних механізмів, агресія стосовно рідних та оточуючих. Такі порушення при скасуванні гіпнотерапії виникають у осіб з особистісними особливостями.

^ Погіршення стану пацієнта, віддалене за часом від лікування (в домашніх умовах через 1–2 і більше місяців). Найчастіше це пов’язано з необдуманою поведінкою хворого або неадекватними рекомендаціями лікарів, або і тим і іншим одночасно. Виявляється це по-різному. Наприклад, пацієнт, повіривши в подальше поліпшення стану, без згоди лікаря відмовляється від профілактичного прийому ліків або дозволяє собі надмірні фізичні навантаження, що призводить до ускладнень і погіршення загального стану.

Гіпноманія. У осіб, схильних до цього, на фоні поліпшення загального стану зростає чутливість до гетерогенних навіювань. Надалі вона стає “бажаною”, що свідчить про перші ознаки гіпноманії. Припинення сеансу викликає погіршення психічного стану пацієнта що характеризується психологічним дискомфортом. Хворі свідомо або несвідомо знову хочуть пережити гіпнотичну ейфорію. Після лікування, незважаючи на відсутність навіювань, у них часто повторюються відчуття, що викликаються подібними сеансами.

В подібних ситуаціях головне – своєчасно запобігти можливим ускладненням. Такі пацієнти повинні знаходитися під наглядом фахівців доти, доки повністю не вийдуть із гіпнотичного стану.

Гіпнофобія – це нав’язливий страх гіпнотерапії. Зустрічається у осіб не підготовлених до гіпнотерапії, що бояться заснути і не прокинутись, або ж побоюються глузувань над ними; у осіб із соматичними захворюваннями, в яких під час фізіологічного сну посилюються напади бронхіальної астми, стенокардії тощо; у здорових осіб, що спостерігали в кого-небудь погіршення після гіпнотизації та відчувають страх виникнення подібного стану в себе; в тих, хто не вірить у лікування та відчувають підсвідомий страх перед гіпнотичним впливом.

Гіпнозофілія – любов до лікування методами, що грунтуються переважно на використанні гіпнозу та навіювань. Досить поширене явище у дитячому та підлітковому віці, а також у дорослих пацієнтів, особливо коли вони в авторитетного психотерапевта. Часто після успішного лікування пацієнти роками прагнуть підтримувати зв’язки із психотерапевтом, направляють до нього своїх знайомих, рідних тощо.

При виникненні побічних ефектів гіпносугес-тивної психотерапії доцільна їхня диференційна діагностика з подібними соматичними та нервово-психічними розладами, негайне припинення психотера-певтичних сеансів, проведення, з метою їх усунення, корегуючої психотерапії із застосуванням адекватних для кожного випадку психотерапевтичних і медикаментозних впливів.

Показання та протипоказання до гіпносугестивної психотерапії.

Гіпносугестивні методи мають свої численні показання та протипоказання як загальномедичного плану, так і пов’язані з особливостями людської психології.

^ Показаннями для ефективної гіпнотерапії (ізольовано або з іншими терапевтичними підходами) є такі випадки: неврози та невротичні реакції, психопатії, психотравматичний синдром особистісного і професійного характеру. Внутрі-шньосімейні конфлікти, проблеми подружньої адаптації, функціональні сексуальні порушення (фригідність, імпотенція, сексуальні дисгармонії тощо); залежності від нікотину, алкоголю, наркотиків; тривожність, страхи, нав’язливості; розлади сну, депресивні стани, енурез, заїкання, психосома-тичні розлади, психогенні функціональні розлади в терапевтичній, неврологічній, акушерсько-гінекологічній, хірургічній, дермато–венерологічній практиці.

Протипоказаннями вважаються психози та різнома-нітні органічні патології високого ступеню важкості, інтоксикації, висока температура, випадки, коли гіпноз може провокувати діенцефальні та гіпертонічні кризи, епілептичні та істеричні напади, а також всі випадки порушення свідомості та інтелекту. Не рекомендується застосовувати цей метод особам, які відчувають страх перед гіпнозом і у випадках різко негативної установки на гіпноз.

Тестовий контроль:

До сугестивних психотерапевтичних методів відносяться:

  1. арт – терапія;

  2. гештальт – терапія;

  3. гіпнотерапія;

  4. когнітивна психотерапія;

  5. умовно – рефлекторна психотерапія.


Тема 1. 4. Непряме навіювання.

Завдання :

1.Ознайомитись з принципами, механізмами прове-дення непрямого навіювання.

2. Вивчити техніку проведення непрямого навіювання.

Устаткування і матеріали: м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеофільми методик, стенограми методик, схеми, таблиці.

Місце заняття: учбові кімнати, гіпнотарій, кабінет психотерапії, палати хворих.

Зміст заняття та методичні вказівки.

При непрямому (прихованому) навіюванні лікар використовує додатковий (проміжний) подразник, з яким хворий, як правило, пов’язує отриманий лікувальний ефект. Часто приховане навіювання є більш ефективним, ніж пряме.

Основу медицини, якого би прогресу вона не досягла, завжди складали і складають слово, трава і ніж. Надзвичайну силу слова, особливо коли воно опосередковано будь-якими ліками, ритуалом, незвичною обстановкою, знали і враховували у своїй практиці усі видатні лікарі.

Травмувати психіку людини шляхом прихованого навіювання дуже легко. Достатньо рентгенологу в напівзатемненому кабінеті подивитись на рентгенограму пацієнта і багатозначно сказати “Да-а-а”, як причина для формування неврозу вже готова. Велика кількість ятрогеній і ятропатій спостерігається при грамотних, але безапеляційних заключеннях про “вертикальну вісь серця”, “опущення внутрішніх органів”, “міокардіодистрофію” і т.д. Велику кількість неврозів формують статті медиків у журналах та інших засобах масової інформації, погано продумані розважально - пізнавальні програми радіо і телебачення, стреси, внутрішньосімейні конфлікти, функціонально-сексуальні порушення (фригідність, імпотенція, сексуальні дисгармонії), залежності від нікотину, алкоголю, наркотиків, розлади сну, депресивні стани, енурез, заїкання, психосоматичні розлади, психогенні функціональні розлади в терапевтичній, неврологічній, акушерсько-гінекологічній, хірургічній, дерматовенерологічній практиці.

Непряме навіювання, як метод психотерапії представляє велике мистецтво лікування. Сучасні лікарі цим методом психотерапії володіють погано, віддавши його знахарям і народним цілителям. Але життя саме поступово нагадує про могутній вплив непрямого (прихованого) навіювання: то всі починають приймати мумійо- і зцілюються; то їдуть за тисячі кілометрів у Прибалтику за “АУ-8” - допомагає…; то починають пити “кремнієву воду” – і здорові, то п’ють “телезаряджену воду…”; використовують “заряджені креми…”, прикладають до болючих місць “фотографії екстрасенсів”- і хвороби зникають …; також “впливають” позитивно БАР (харчові домішки) і т. д.

Приховане навіювання лежить в основі таких широко відомих методів лікування, як “операції” філіпінських хілерів або поширене у нас “кодування” хворих на алкоголізм.

^ Техніка “плацебо – терапії”. Пацієнту можна дати індиферентний порошок і навіяти: “Ви зараз приймете порошок. Він володіє заспокійливим ефектом. Через 15 хвилин ви станете спокійним і врівноваженим. В подальшому будете приймати порошок 3 рази на день і стан ваш зміниться на краще”.

^ Стресопсихотерапія алкоголізму (“кодування”) по А.Довженко. При лікуванні алкоголізму і наркоманій “кодуванням” хворому говорять, що його “закодують” і попереджуюють про те, що якщо він вип’є, то спрацює “код” і він помре. В дійсності ніякого кодування не існує.

Техніка. Для лікування “кодуванням” відбирають хворих, які вірять в цей метод лікування. На сеанс пропонують з’явитись не раніше як після двохтижневої перерви вживання алкоголю або наркотиків.

Сеанс “кодування” груповий, триває 3-4 години. Хворих переконують в тому, що лікар своїм гіпнотичним впливом сформує у мозку хворого “код”, який спрацює і приведе до смерті, якщо хворий вип’є алкоголь на період дії “коду”. Хворому пропонується самому встановити на який термін (1, 2, 3 роки або на все життя) він хоче бути “закодований”. В урочистій обстановці у хворого беруть розписку про те, що він попереджений про ту небезпеку, яка йому загрожує при вживанні спиртних напоїв (наркотиків) на період терміну “кодування” і попереджують, що він може в будь-який час звернутися до лікаря, щоб “розкодуватися”.

Особливістю методу є навіювання формули: “Не твоя, а моя психотерапевтична воля (“біоенергетичний” вплив) позбавить тебе від хвороби !” Ліквідація фіксації особистості на боротьбу з бажанням “випити” веде, на думку автора, до дезактуалізації цього бажання і його послаблення. Деяким хворим дають досить ризиковану обіцянку, що років через 10-15 вони зможуть іноді в дружньому колі вжити небагато спиртного.

В кінці сеансу психотерапевт рукою різко запрокидує голову пацієнта, до болі стискає йому голову у місці виходу трійчастого нерва, просить широко відкрити рот і сильним струменем плацебо-препарату зрошує горло. Цей препарат викликає поперхування, кашель, тахікардію, нудоту. Для цього використовується хлоретил. Автор практикуму ампулу хлоретилу загортає чорним папером з емблемою “Смертельно небезпечно!“ та наклейкою черепа і кісток. Маніпуляції супроводжуються навіюванням: “Зараз я закладаю у ваш мозок спеціальний “код”. Будь-яка доза спиртного на час дії “коду” небезпечна. Порушення заборони призведе до смерті !”.

Такий сеанс замаскованої психотерапії в комбінації з устрашінням часто приводить до тривалого утримання від вживання алкоголю, а іноді і наркотиків, поки віра в “кодування” зберігається у пацієнта.

Позитивні результати при лікуванні алкоголізму даним методом, за деякими даними, становлять до 70%.


Тестовий контроль.

  1. При “кодуванні” від алкоголізму застосовують:

1) розчин аміаку;

2) інгаляції ментолу;

3) розчин анестезину;

4) розчин хлоретилу;

5) розчин Люголя.

  1. Плацебо-терапія є різновидністю:

  1. навіювання в гіпнотичному стані;

2) навіювання наяву;

3) побічного навіювання;

4) навіювання у стані природного сну;

5) навіювання під час наркотичного сну.


Тема 1.5. Навіювання у стані наркотичного сну (наркопсихотерапія)

Завдання:

1. Ознайомитись з методикою проведення нарко-психотерапії.

2. Вивчити методи проведення різних видів нарко-психотерапії.

3. Вміти підібрати варіанти наркопсихотерапії при різних захворюваннях.

Устаткування і матеріали: відеотехніка, відео-записи, кушетка, шприц, амітал натрію або гексенал, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, гіпнотарій, процедурний кабінет, кабінет психотерапії.

Зміст заняття і методичні вказівки:

Наркопсихотерапія – методичний прийом сугестив-ної психотерапії, в якому для підвищення навіюваності використовуються барбітурати.

Виділяють різновиди наркопсихотерапії:

1) навіювання на фоні короткотривалого або пролон-гованого неповного наркозу;

2) наркогіпноз;

3) метод багаторазового введення препарату;

4) комбінована наркопсихотерапія.

Протипоказання: порушення функції печінки і нирок, схильність до наркоманії. Для наркозу використовують розчин амітал-натрію 10%-1 мл або гексеналу в дозах від 0,5 до 3 мл. В динаміці наркозу виділяють 3 стадії, що мають різне значення при проведенні наркопсихотерапії:

- перша стадія характеризується зниженням загальної активності, ініціативи, сповільненням мови, гіподинамією, головокружінням;

- друга стадія – емоційних зрушень, наступає по мірі подальшого введення препарату. В стадії ейфорії спостерігається підвищення активності, пожвавлення, багатослівність. Тривалість цієї стадії коливається від 10 хвилин до 1 години;

- третя стадія – спостерігається картина оглушення з ехолалією.

У практиці найчастіше застосовується навіювання на фоні короткочасного неповного наркозу.

Показанням до наркопсихотерапії є недостатня гіпнабельність і навіюваність хворих при межових нервово-психічних розладах з істеричною, фобічною, іпохондричною і депресивною симптоматикою.
Техніка. Пацієнт лежить на кушетці. Препарат вводять протягом 3-4 хвилин, після чого лікар проводить імперативним голосом, чіткі, конкретні і ясні формули навіювання. На фоні ейфорії хворий почуває себе впевнено і виконує різні завдання. Такий стан аміталового (гексена-лового) наркозу використовують в терапії істеричних моносимптомів (атаксія, афазія, мутизм та ін.) і при стійкій іпохондричній симптоматиці. Після введення препарату протягом 10-20 хв., проводять лікувальне навіювання, пропонуються тренувальні вправи (ходьба – при астазії-абазії, читання в голос – при афонії.)

При лікуванні хворих з тривалим безсонням після введення 1-2 мл 1-3% розчину амітал-натрію застосовують звичайні формули навіювання, як при заглибленні хворого в гіпнотичний стан. Сеанс наркопсихотерапії триває від 30 хв. до 1 години, формули навіювання повторюються кожні 8-10 хвилин, частота сеансів 1-2 рази на тиждень, курс 3-15 сеансів.

У випадках астенії, на тривожно-депресивному фоні зниженого настрою, проводиться багаторазове введення барбітуратів (амітал-натрія, гексенал), через день до 20 ін'єкцій. Використовується тільки ейфоризуюча дія препаратів, без навіювання.

Комбінована наркопсихотерапія передбачає посту-пове застосування в процесі лікування декількох методичних прийомів (снодійні і навіювання).

Звертається увага студентів на підвищену навіюва-ність хворих в стані субнаркозу та суворе дотримання деонтологічних правил, дотримання “стерильності” слова через небезпеку виникнення ятрогенних захворювань.

Тестовий контроль:

І. Для проведення наркопсихотерапії використовують:

  1. хлоретил;

  2. сібазон;

  3. аміназин;

  4. амітал-натрію;

  5. амітриптилін.

2. Метод наркопсихотерапії розроблений:

  1. Рожновим;

  2. Консторумом;

  3. Телешевською;

  4. Платоновим;

  5. Бехтерєвим.


2. Методи самонавіювання.

Самонавіювання, або аутосуггестія – це методика навіювання деяких думок, бажань, образів, відчуттів, станів самому собі.

У лікувальній практиці найчастіше застосовується самонавіювання у звичайному стані - метод Кує, метод прогресуючої м’язової релаксації Джекобсона, або самонавіювання в стані аутогіпнотичного трансу – метод І. Шульца.

Самонавіювання буває мимовільним і довільним. Мимовільне самонавіювання звичайно опосередковане додатковими чинниками, що посилюють аутосугестію та несуть в собі потужний емоційний заряд. Довільне самонавіювання можливе, якщо зосередити думки і увагу на якомусь одному уявленні. Шляхом самонавіювання впливають не тільки на психічні процеси, але й на деякі вісцеральні.


Тема 2.1. Методика довільного самонавіювання Е. Кує.

Завдання:

1. Ознайомитись з принципами метода Кує.

2. Засвоїти техніку проведення самонавіювання Кує.

Устаткування і матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи методики, стенограми методик, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, кабінет психо-терапії, гіпнотарій, палата хворих.

Зміст заняття і методичні вказівки:

Е. Кує створив систему психотерапевтичної допомо-ги, яку назвав “школою самоволодіння шляхом свідомого самонавіювання”. Він один з перших став засновником поведінкової психотерапії і запропонував методи контролю думок для зміни поведінки. Е.Кує вважав, що головною причиною захворювання є хвороблива уява. Він стверджував, що всі люди перебувають під владою своєї власної уяви, і що хвора людина «озброївшись правильним уявленням, може зновудосягти душевної рівноваги».

Свідоме самонавіювання за Е. Кує – це лікувальний метод, що дозволяє ліквідувати хворобливі, шкідливі за своїми наслідками уявлення та замінити їх корисними і благотворними.

Техніка. Лікування розпочинають з попередньої бесіди, під час якої роз’яснюється вплив самонавіювання на організм, наводяться приклади цілющого впливу навіювання та самонавіювання при різних захворюваннях. Далі психотерапевт разом з пацієнтом складає формулу самонавіювання, що може змінюватись в процесі лікування.

Формула повинна бути простою, складатися з декількох слів і завжди мати позитивний зміст. Наприклад: «Я здоровий» замість «Я не хворий». Для підсилення віри у свої сили можна використовувати формулу: « Я можу, я можу, я можу».

Під час сеансу хворий займає зручну позу, заплющує очі, розслаблюється і пошепки, без будь-якої напруги, 20 разів вимовляє одну й ту саму формулу самонавіювання. Вимовляти її потрібно монотонно, не фіксуючи уваги на змісті, пошепки, але так, щоб самому обов’язково чути те, що говориш.

Так, у випадку, наприклад, “хвороби шлунка” потрібно навіювати пошепки, що в нього буде спокійний, глибокий сон без неприємних сновидінь і кожного дня буде хороший апетит. При будь-якій хворобі, зранку, спросоння, а також ввечері, в ліжку з закритими очима, зосередившись на тому, що навіюєш, Кує рекомендував навіювати собі: ”З кожним днем в усіх відношеннях мені стає все краще і краще…”. Навіювати потрібно без зусилля, без осмислювання, механічно, “як молитву”.

Сеанс самонавіювання триває 3-4 хвилини, повторюється 2-3 рази на день протягом 6-8 тижнів. Така психотерапія проводиться амбулаторно, але під спостере-женням лікаря-психотерапевта.

Рекомендується використовувати для сеансів дрімотні стани вранці при пробудженні та ввечері при засинанні. Щоб не відволікати своєї уваги на лічбу при двадцятикратному повторенні формули, можна використовувати шнур із двадцятьма вузликами, що перебираються, як чотки.

Метод Кує можна використовувати самостійно або у комплексі з іншими методами сугестивної психотерапії.

Особливість цієї психотерапевтичної методики в тому, що вона відноситься до активних методів психотерапії і є корегуючим самонавіюванням. Утверджується активна роль пацієнта у лікувальному процесі та розвитку ідей тренування і навчання в психотерапії і психопрофілактиці.


Тестовий контроль:

В основі методики Кує лежить:

  1. гетеросугестія;

  2. катарсис;

  3. вільне самонавіювання;

  4. гіпнабельність;

5) психом’язове тренування.


Тема 2.2. Прогресуюча м’язова релаксація

(метод Є. Джекобсона)

Завдання:

1.Ознайомитись із принципами і механізмами прогресуючої м’язової релаксації Джекобсона.

2.Засвоїти послідовність вправ і техніки виконання прогресуючої м’язової релаксації.

Устаткування і матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо-, відеозаписи і стенограми методики, схеми, таблиці.

Місце навчання: навчальні кімнати, кабінет психотерапії, гіпнотарій, палати хворих.

Зміст заняття і методичні вказівки:

Прогресуюча м’язова релаксація Джекобсона відноситься до групи поведінкових методик. Методика Джекобсона (1922), заснована на уяві про те, що м’язова релаксація є антифобічним фактором. В ході її виконання з допомогою концентрації уваги, спочатку формується здатність фіксувати напруження в м’язах і відчуття м’язового розслаблення. Потім засвоюються навички довільного розслаблення напружених м’язових груп.

Техніка. Прогресуюча м’язова релаксація почина-ється з бесіди, в процесі якої психотерапевт пояснює хворому механізми лікувального впливу м’язової релаксації, підкреслюючи, що основною метою методу є досягнення довільного розслаблення поперечно-смугастих м’язів у спокої.

Умовно виділяють три етапи засвоєння техніки прогресуючої м'язової релаксації.

І етап. Пацієнт лягає на спину, згинає руки в ліктьо-вих суглобах і різко напружує м’язи рук, викликаючи тим самим відчуття м’язової напруги. Потім руки розслабляються та вільно падають. Так повторюється декілька разів. При цьому треба зафіксувати увагу на відчутті м’язової напруги та розслаблення. Наступна вправа – скорочення та розслаблення біцепсів. Скорочення та напруження м’язів повинні бути спочатку максимально сильними, а потім все більш і більш слабкими (і навпаки). При цій вправі необхідно зафіксувати увагу на відчутті найслабшої напруги м’язів і повного їх розслаблення.

Після цього пацієнт тренується в умінні напружувати та розслаблювати м’язи згиначів та розгиначів тулуба, шиї, плечового поясу, нарешті м’язів обличчя, очей, язика, гортані, що беруть участь у міміці та акті мовлення.

ІІ етап (диференційована релаксація). Пацієнт у поло-женні сидячи навчається напружувати і розслаблювати мускулатуру, що не бере участі в підтримуванні тіла у вертикальному положенні; далі розслаблювати м’язи при письмі, читанні, мовленні м’язи, що не беруть участі в цих актах.

ІІІ етап. Пацієнтові пропонується шляхом самоспос-тереження встановити, які групи м’язів у нього найбільше напружуються при різноманітних негативних емоціях (страху, тривозі, хвилюванні, зніяковілості) або хворобливих станах (при болях в ділянці серця, підвищенні артеріального тиску, тощо). Потім за допомогою релаксації локальних м’язових груп можна навчитися попереджувати або купірувати негативні емоції чи хворобливі стани.

Вправи прогресуючої м’язової релаксації засвою-ються хворими звичайно в групі з 8-12 чоловік під керівництвом лікаря (викладача) чи досвідченого інструктора. Групові заняття проходять 2-3 рази на тиждень. Крім того, сеанси самонавчання хворі проводять самостійно 1-2 рази на день. Кожний сеанс триває від 30 хвилин (індивідуальний) до 60 хвилин (груповий). Весь курс навчання триває від трьох до шести місяців.


^ Тестовий контроль:
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії icon“Затверджено”
Аря загальної практики. Показання та протипоказання до проведення гіпносугестії, індивідуальної та групової раціональної психотерапії,...
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconТематичний план практичних занять з психотерапії та психокорекції в клінічній практиці
Види психокорекції. Етико-деонтологічні аспекти психотерапії. Особистість лікаря-психотерапевта, його якості. Психокорекційні програми....
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconБілетна програма з психотерапії та психокорекції у клінічній практиці
Предмет та завдання психотерапії. Сучасний стан психотерапевтичної служби в Україні та перспективи подальшого розвитку
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconВсесвітня Асоціація Позитивної психотерапії (wapp)
...
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /Крим_нальний процес Украхни - практикум/Загальна частина/1-понят, суть завд.doc
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /Крим_нальний процес Украхни - практикум/Загальна частина/1-понят, суть завд.doc
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /ЭЭ Практикум РИО Одна книга/000_ Вступ.doc
2. /ЭЭ...

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /ЭЭ Практикум РИО Одна книга/000_ Вступ.doc
2. /ЭЭ...

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconТематичний план самостійної роботи з психотерапії та психокорекції

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconПрактикум з дисципліни "Валеологія" для навчання за кредитно-модульною системою
Ключове слово для тематичного покажчика. Комп’ютеризований практикум з валеології
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи