Р.І. Рудницький практикум з психотерапії icon

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії




НазваР.І. Рудницький практикум з психотерапії
Сторінка4/6
Р.І.Рудницький
Дата01.07.2012
Розмір1.12 Mb.
ТипПрактикум
1   2   3   4   5   6
^

На чому заснована методика прогресуючої м’язової

релаксації Джекобсона?


1) на самонавіюванні;

2) аутогіпнотизації;

  1. 3) м’язова релаксація є антифобічним фактором;

4) медитації;

  1. 5) на гетеронавіюваності.


2.3. Аутогенне тренування (метод І. Шульца).

Аутогенне тренування (АТ) – це самонавіювання в стані релаксації (нижчий ступінь) або особливому стані свідомості – трансові (вищий ступінь).

Творцем методу аутогенного тренування по праву вважають І.Шульца, йому ж належить термін “аутогенне тренування” (1932 рік).

Особливо широке поширення аутогенне тернування отримало в Німеччині, США, Канаді колишньому СРСР.

АТ, запропоноване І. Шульцем як самостійний метод, за своїм характером є методом синтетичним. В його основі знахідки давньоіндійської системи йогів, досвід дослідження відчуттів людей, що заглиблюються в гіпноз, практика використання самонавіювання Е. Кує, психофізіологічні дослідження нервово-м’язового компонента емоцій і досвід застосування м’язової релаксації (Є. Джекобсона), а також раціональна психотерапія (П. Дюбуа).

Однією з основних заслуг І. Шульца є те, що він звільнив навчання йогів від поширеної інтерпретації і від нальоту містицизму.

Запропонована І. Шульцем методика аутогенного тренування на відміну від її численних модифікацій, називається класичною і має два ступені: перший, або початковий (АТ-1) і другий, або вищий (АТ-2).

Аутогенне тренування – основний метод психотерапії, психопрофілактики і психогігієни, направлений на відновлення динамічної рівноваги системи гомеостатичних саморегулюючих механізмів організму людини, порушених в результаті стресового впливу.


Тема 2.3.1. Аутогенне тренування,

нижчий ступінь (АТ-1).

Завдання:

1. Вивчити позиції для виконання вправ аутогенного

тренування.

2. Засвоїти шість стандартних вправ аутогенного

тренування нижчого ступеня.

3. Ознайомитись з фазами аутогенного заглиблення.

4. Знати показання і протипоказання до аутогенного

тренування (АТ –1).

Устаткування і матеріали: кушетки, м'які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи методики, стенограми методики, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, кабінет психо-терапії, гіпнотарій, палати хворих.

Зміст заняття і методичні вказівки:

На початку заняття з студентами (пацієнтами) проводять бесіду, під час якої в доступній формі пояснюють фізіологічні основи методу, механізми впливу на організм тих чи інших вправ. Ознайомлюють пацієнтів з планом тренувань. Сеанси самонавіювання проводяться 3-4 рази на день. Перші три місяці тривалість кожного сеансу не більше 1-3 хв, потім їх час дещо збільшується (АТ-2), але не перевищує 30 хвилин. Протягом усього лікування тренування повинні проходити під наглядом психотерапевта. З цією метою не менш одного разу на тиждень проводять сеанси групового тренування. На першому етапі лікування потрібно опанувати шість вправ. На тренування кожної потрібно приблизно 10-15 днів. Після цього наступає другий етап лікування (АТ-2), що триває не менше шести місяців. Повний курс аутогенного тренування розрахований на 9-12 місяців.

Звертається увага студентів (пацієнтів) на необхідність самостійно тренуватись двічі на день (вранці, перед тим, як встати, і ввечері, перед сном), причому пацієнти ведуть щоденник, де описують відчуття, які відчувають під час занять.

Глибина аутогенного заглиблення поділяється на три фази:

І фаза – пацієнт відчуває важкість, тепло, легкість, які розливаються по всьому тілу.

ІІ фаза – відчуття тілесної легкості, невагомості, при цьому часто виникає порушення схеми тіла.

Третю фазу можна охарактеризувати як “зникнення тіла”.

В аутогенному погруженні пацієнт приступає до самонавіювання.

Техніка АТ-1.

Нижчий ступінь аутогенного тренування складають 6 стандартних вправ, які виконуються лежачи, сидячи, або у позі “кучера”: голова схиляється уперед, кисті та передпліччя - на колінах, ноги зручно розставлені, розслаблені.

В усіх трьох положеннях досягається повна розслабленість, для кращої зосередженості очі закриті.

Вправи виконуються шляхом мисленного повторення (5-6 разів) відповідних формул самонавіювання, які підказуються викладачем (психотерапевтом).

Вправа 1. Викликання відчуття важкості.

Подумки повторюють: “Я абсолютно спокійний” (1 раз); “Моя права (ліва) рука важка” (6 разів); ”Я спокійний” (1 раз). Після 4-6 днів вправ відчуття ваги в руці стає чітким. Далі таким же чином відчуття важкості викликається в обох руках, обох ногах... у всьому тілі. Кожна вправа повинна починатись та закінчуватись формулою: “ Я спокійний”.

Вправа 2. Викликання відчуття тепла.

Подумки повторюють: ”Я спокійний” (1 раз); «Тіло важке» (1 раз); “Моя права (ліва) рука тепла” (6 разів). У подальшому навіювання тепла поширюється на другу руку, ноги, усе тіло. Переходять до формули: “Обидві руки теплі… обидві ноги теплі… усе тіло тепле”.

Надалі перша і друга вправи об’єднуються однією формулою: “Руки і ноги важкі та теплі”. Вправа вважається засвоєною, якщо відчуття ваги і тепла в тілі викликається легко та чітко.

Вправа 3. Регуляція ритму серцевої діяльності.

Вправа починається з формули: “Я спокійний”. Потім послідовно викликається відчуття важкості і тепла у всьому тілі. Пацієнт кладе свою праву руку на ділянку серця і подумки вимовляє 5-6 разів: “Моє серце б’ється спокійно, потужно та ритмічно”. Рекомендується попередньо навчитися подумки рахувати серцебиття. Вправа вважається засвоєною, якщо вдається впливати на силу й ритм серцевої діяльності.


^ Забороняється сильно уповільнювати ритм серця!

Вправа 4. Регуляція дихання.

Використовується приблизно така формула самонавіювання: “Я спокійний... мої руки важкі та теплі... моє серце б’ється спокійно, потужно та ритмічно…Я дихаю спокійно, глибоко та рівномірно”. Останню фразу повторюють 5-6 разів. У подальшому формула скорочується: “Я дихаю спокійно”.

Вправа 5. Вплив на органи черевної порожнини.

Пацієнту попередньо роз’яснюють локалізацію і роль сонячного сплетіння в нормалізації функції внутрішніх органів. Викликають послідовно такі відчуття, як при вправах 1-4, а потім подумки 5-6 разів повторюють формулу: “Сонячне сплетіння тепле... воно випромінює тепло”.

Вправа 6.Викликання відчуття прохолоди в ділянці

чола.

Спочатку викликають такі відчуття, як при вправах 1-5, а потім подумки 5-6 разів повторюють формулу: “Моє чоло прохолодне”.

В міру засвоєння вправ формули самонавіювання можуть скорочуватися: “Спокійний... Важкість... Тепло... Серце та дихання спокійні... Сонячне сплетіння тепле... Чоло прохолодне”.

Після виконання вправи рекомендується спокійно відпочити протягом 1-2 хв. та вивести себе зі стану аутогенного заглиблення. Для цього дають собі подумки команду: “Зігнути руки (2-3 різких рухи в ліктьових суглобах), глибоко вдихнути, на вдихові відкрити очі”.

Наведені шість вправ нижчого ступеня є підготовчими і дозволяють в основному впливати на вегетативну нервову систему та вегето-вісцеральні функції організму.

Аутогенне тренування найбільш ефективне при лікуванні неврозів, функціональних розладів та психо-соматичних захворювань. Воно показане при неврастенії, сексуальних розладах, порушенні сну, неврозі нав'язливих станів, істеричних розладах, в комплексному лікуванні алкоголізму та наркоманії. Широке застосування аутогенне тренування отримало в якості психогігієнічного та психопрофілактичного засобу при підготовці спортсменів, людей, які працюють в умовах емоційного напруження, в екстремальних умовах.

Протипоказанням для застосування аутогенного тренування є стани неясної свідомості і марення, особливо при маренні відношення і впливу. Не рекомендується аутогенне тренування під час гострих соматичних больових проявів та вегетативних кризів.

Тестовий контроль:

Методика, при якій пацієнт свідомо регулює свої фізіологічні функції, отримуючи інформацію про їх стан, називається:

1) біологічний зворотній зв’язок;

  1. 2) психогімнастика;

3) аутогенне тренування;

  1. 4) систематична десенсибілізація;

5) вільне самонавіювання.


Тема 2.3.2. Аутогенне тренування вищий ступінь (АТ-2)

Завдання:

1.Ознайомитись з метою, принципами та механізмами дії АТ-2.

2.Апробувати технічні прийоми і вправи аутогенної медитації Шульца.

Устаткування і матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи, методики, стенограми методик, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, кабінет психо-терапії, гіпнотарій, палати хворих.

Зміст заняття та методичні вказівки.

АТ-2 повинні навчити пацієнтів викликати складні переживання, які приводять до одужання через “аутогенну нейтралізацію” і “самоочищення”. Стандартні шість вправ АТ-1 Шульц рахував лише підготовкою до основного лікування і вважав, що остаточно позбавитись від неврозу можливо, лише, при нейтралізації негативних переживань. Прийоми такого самоочищення Шульц запозичив у давньоіндійської системи йоги.

Тільки під керівництвом викладача, студенти можуть перейти до засвоєння аутогенної медитації за Шульцом.

Техніка АТ-2. До вищого ступеня аутогенного тренування І. Шульц відносив вправи, мета яких полягає в тренуванні процесів уяви (із здатністю до візуалізації уявлень) і нейтралізації агресивних переживань.

В основі вправ вищого ступеня аутогенного тренування лежить медитація.

Перш ніж приступити до аутогенної медитації, тренуючий повинен навчитись утримувати себе в стані аутогенного заглиблення тривалий час – до години і більше.

Вправа 1. Медитація на кольорі.

Після виконання шести вправ АТ нижчого ступеня пацієнт (студент), не змінюючи пози, подумки концентрує свою увагу на образах характерного кольору: засніжені вершини Карпат... зелена лука... червона троянда... Під час вправ потрібно прагнути утримувати у свідомості уявлення про колір, а не про конкретну форму предметів. Вправу повторюють доти, доки пацієнт (студент) не навчиться візуалізувати кольорові образи.

Вправа 2. Медитація на образі певного кольору.

Мета вправи полягає в цілеспрямованому викликанні певних колірних уявлень. Одночасно тренуються асоціації колір-відчуття. Наприклад, фіолетовий – почуття спокою, чорний – суму, тривоги, тощо.

Вправа 3. Медитація на образі.

Мета вправи – навчитися візуалізувати конкретний предмет або образ. Це може бути квітка, ваза, людина. Критерієм успішності тренуванння є цілеспрямована візуалізація самого себе.

Вправа 4. Медитація на абстрактній ідеї.

Сутність вправи полягає у викликанні образних еквівалентів таких абстрактних понять, як свобода, надія, радість, любов, тощо. Образні еквіваленти подібних абстрактних понять в усіх людей суто індивідуальні. В одних свобода асоціюється з літаючим в небі птахом, у других – з морем, у третіх – з безкраїм степом.

Вправа 5. Медитація на емоційному стані.

В процесі вправ здійснюється перехід до проекції візуалізованих образів на себе, на власні переживання. І.Шульц, як приклад, пропонував медитацію відчуття при спогляданні на гори. Тонус уяви повинен бути спрямованим не на конкретний об’єкт або пейзаж (море, гори), а на відчуття, що виникають при їхньому спогляданні.

Вправа 6. Медитація на людині.

Спочатку уява концентрується на незнайомій, а потім – на знайомій людині. Головне завдання вправи полягає в тому, щоб навчитися “звільнятись” від суб’єктивних установок та емоційних переживань стосовно знайомих образів, зробити ці образи “нейтральними”.

Вправа 7.“Відповідь несвідомого”.

Опанувавши здатність до візуалізації образів, людина сама собі задає запитання, а відповіді на них одержує у вигляді спонтанно виникаючих образів, які потім інтерпретуються. Найчастіше задаються такі запитання: “Що я хочу від життя?”, “Які помилки я роблю в житті?”, “В чому мої головні проблеми?”, “Як я повинен поводитися в конкретній ситуації?”.

У відповідь він підсвідомо відповідає потоку виникаючих образів, які допомагають побачити себе “зі сторони” в різних, в тому числі і тривалих, ситуаціях. Так поступово досягається катарсис, самоочищення і наступає аутогенна нейтралізація, тобто зцілення пацієнта. Звертаємо увагу студентів на те, що медитативні вправи по Шульцу зводяться до своєрідного “аутопсихоаналізу”.

В.Луте, співавтор І. Шульца по шеститомному керівництву “Аутогенна терапія” (1969) пропонує після аутогенної медитації додаткові вправи з аутогенної модифікації й аутогенної нейтралізації.

Прийоми з аутогенної модифікації містять у собі спеціальні впра­ви для внутрішніх органів (аналогічні вправам за методом X. Клейнзорге – Г.Клюмбієса) і формули-наміри. Пацієнт не просто задає собі запитання, як у сьомій вправі АТ-2, а медитує якусь формулу-намір. Наприклад: “Я не приймаю жодної краплі алкоголю, ні в який час, ні за будь-яких обставин” при запрошенні випити, або: “Я прокидаюся, коли мій сечовий міхур дасть знати про себе” при енурезі, тощо.

Вправи з аутогенної нейтралізації містять у собіутогенне відреагування аутогенну вербалізацію.

При аутогенному відреагуванні (за В. Луте) пацієнт, наприклад, з неврозом, запитає себе: «У чому причина мого захворюван­ня?». Відповідь він одержує у візуалізованих образах, які потім інтерпретуються. Звичайно спостерігається «пошарове» викриття психотравмуючих причин: спочатку викриваються «поверхневі», а наприкінці - «глибокі» елементи причини захворювання.

Викривання і відреагування психотравми веде до її нейтралізації, іноді процесс „відтворення” психотравмуючих

ситуацій супроводжуються бурхливою афектогенною реакцією (ауто катарсисом).

Модифікацією описаної методики В.Луте є „Аутогенна терапія пам’яті” запропонована В.С.Лобзіним і М.М. Решет-ніковим (1986).

Автори вважають, що в ряді випадків хворобливі переживання та невротичні порушення пов'язані з минулим пацієнта, «актуально присутнім у його свідомості у вигляді болісних спогадів». Самі па­цієнти уникають розповідей про ці неприємні спогади. У подібних випадках психотерапевт роз'яснює хворому, що саме болісні спога­ди є причиною хворобливих відчуттів, що можуть минути тільки після багаторазового образного їх відтворення, виконаного якомога детальніше: уявленням обстановки, часу дії та ситуації. Спогади обо­в'язково повинні супроводжуватися вербалізацією, що полегшуєть­ся в стані аутогенного заглиблення. Якщо під час вербалізації пацієнт почне плакати, лікар не повинен переривати його та розраджувати. Відреагування хворобливих спогадів призводить до їх нейтралізації та покращує стан хворого.

Інтервали між сеансами аутогенної медитації складають 7-10 днів.

Увага! Самостійне виконання аутогенного відреа-гування допускається тільки з дозволу викладача (психоте-рапевта)! При аутогенному відреагуванні потрібно використовувати тільки стандартні вправи!


Тестовий контроль:

1. Суть лікувальної дії аутогеної медитації Шульца

полягає:

  1. 1) в самонавіюванні лікувальних формул;

2) в аутогенній нейтралізації, катарсисі;

3) в приємних уявленнях;

4) в гетеросугестії;

5) в аутогенній вербалізації.



2. Четверта вправа АТ-2 – це медитація на:

  1. 1) кольорі;

2) образі;

3) абстрактній ідеї;

4) емоційному стані;

5) людині.


Тема 2.3.3. Модифікації аутогенного тренування

нижчого ступеня (АТ-1).

Завдання :

1.Ознайомитись із модифікаціями АТ-1.

2.Апробувати модифікації методики АТ-1.

3.Вміти підібрати варіант модифікації АТ-1 при різних захворюваннях.

Устаткування і матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи методик, стенограми, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, кабінет психо-терапії, гіпнотарій, палати хворих.

Зміст заняття та методичні вказівки:

Сьогодні з’явилася велика кількість модифікацій метода І. Шульца. Студенти під керівництвом викладача проводять тренування різних модифікацій АТ-1.

Модифікація Д. Мюллер-Хегеманна (1961). Автори ввели в методику Шульца декілька додаткових формул: ”Лицеві м’язи повністю розслабленні; нижня щелепа вільно розслаблена; язик опущений” - перед формулою “Чоло приємно прохолодне і обидві кисті рук абсолютно важкі”. Розслаблення м’язів обличчя, кистей рук сприяє більш глибокому аутогенному заглибленню. Також внесено зміни в третю вправу: при її виконанні хворий повинен уявити собі ліву руку, яка наповнюється потоком тепла від пальців лівої кисті до плечового поясу. В подальшому він “переливає” це “накопичене в лівій руці тепло” в ліву половину грудної клітки, досягає до серця, що сприяє рефлекторному розширенню коронарних судин.

Модифікація Х. Клейнзорге і Г.Клюмбієса (1965). Автори розробили техніку тренування, направлену на органи людини. Таке “направлене органотренування” є подальшим розвитком АТ-1.

Автори рекомендують формувати спеціальні лікувальні групи за подібними психосоматичними синдромами (стенокардія, бронхіальна астма, функціональні розлади ШКТ, тощо).

На відміну від класичної методики І. Шульца, автори велике значення надають синдромологічно-орієнтованим вузькоспеціалізованим комплексам тренування.

Після засвоєння загального скороченого курсу АТ, хворих розділяють на групи з однорідними синдромами. В таких групах проводиться курс засвоєння спеціалізованих вправ, який доповнює класичні вправи першого ступеня. Комплектуються такі групи:

«Спокій» (відповідає першій стандартній вправі АТ-1 за І.Шульцем). Група вправ спрямована на досягнення «тілесного спокою». Використовується методика прогре-суючої релаксації за Джекобсоном. Показання: емоційні порушення, розлади сну.

«Судини». Образні уявлення акцентуються на відчутті тепла. Показання: порушення периферичного кровообігу, артеріальна гіпер­тензія.

«Серце». При виконанні вправи цілеспрямовано викликаються відчуття тепла в лівій руці, а потім в області серця. Можливий такий варіант самонавіювання: «Моє серце б'ється спокійно та рівномір­но. Я ледве відчуваю своє серце, приємне тепло струменить від лівої руки в ліву половину грудей. Судини лівої руки розширюються. Че­рез серце струменить тепло. Повністю самостійно, абсолютно спо­кійно працює моє серце». Показання: стенокардія, функціональна неврогенна аритмія.

«Легені». Тренування спрямоване насамперед на ритмізацію дихання. Це забезпечується рахуванням у думці часових інтервалів фаз вдиху, паузи та видиху. Автори рекомендують таку формулу са­монавіювання: «Я абсолютно спокійний, абсолютно спокійний. Лег­ко та вільно вдихається повітря, прохолодне й освіжаюче повітря. Ди­хається цілком спокійно, без моєї участі, мимовільно. Так прекрас­но струменіє повітря, вільно, вільно та легко. Я абсолютно спокій­ний. Абсолютно спокійний». Показання: бронхіальна астма, хронічні пневмонії, психогенні порушення ритму дихання.

«Живіт». Довільне самонавіювання тепла в окремих орга­нах черевної порожнини - в області шлунка, печінки, кишківника. Перед вправою хворому потрібно докладно пояснити анатомічне розташування органів у черевній порожнині. Показання: хронічні гастрити і гепатити, спастичні коліти, дискінезії жовчного міхура тощо.

«Голова». Вправа є модифікацією шостої стандартної вправи за І.Шульцем. Формула самонавіювання може бути дещо розшире­на: «Я абсолютно спокійний... Моя голова вільна та легка… Чоло при­ємно прохолодне... Я почуваю, як прохолода огортає всю голову... Го­лова стає легкою... думається легко... Я можу зосередитись на кожній думці...» Іноді відчуття прохолоди в області чола посилюють головні болі, запаморочення. У цих випадках автори рекомендують самона­віювання тепла в області чола. Показання: вазомоторні порушення мозкового кровообігу, мігрень, синдром Меньєра.

За останній час "направлене органотренування” проводиться частіше всього не в лікувальних групах, а з професійно-прикладною метою - при підготовці артистів, спортсменів та ін.

^ 3. Модифікація К.Міровського і А.Шогама (1963). Автори назвали свою модифікацію “психотонічним тренуванням”. Ними розроблені прийоми не тільки ті, що знижують, але й ті, що підвищують тонус організму, мобілізують його. Завдяки цьому вони добились подальшого розширення сфери застосування АТ-1, виключивши із числа протипоказів артеріальну гіпотонію і астенію. Хворі тренуються в “астеногіпотонічній групі”. М’язова релаксація виключається, оскільки зниження артеріального тиску протипоказано. В формули вводяться слова, імітуючі виражені симпатоміметичні зрушення (озноб, “гусяча шкіра”, холод і т.д.). Тренування закінчується енергійною мязевою самомобілізацією. Текст тренування:“Я абсолютно спокійний. Все моє тіло розслаблене і спокійне. Ніщо і ніхто не відволікає. Мені все байдуже. Я відчуваю внутрішній спокій. Плечі та спину охоплює легкий озноб, ніби приємний, освіжаючий душ. Усі м’язи стають пружними. По тілу пробігають “мурашки”. Я – як сталева пружина. Все готове до боротьби. Весь напружений. Увага! Встати! Поштовх!” Показання: гіпостенічна форма астенії, артеріальна гіпотензія.

Введення в методику аутогенного тренування тонізуючих вправ послужило основою для застосування її в спортивній практиці, на виробництві.

З'явилися такі поняття, як “психом’язове тренування” (ПМТ), “психогенна саморегуляція” (ПСР), “психорегулююче тренування”(ПРТ), “психофізичне тренування” (ПФТ), “емоційно-вольова підготовка” (ЕВП), “психосоматична гімнастика” (ПСГ) тощо.


4.Психорегулююче тренування

А.Алексєєва і Л.Гіссена (1969).

Мобілізуючі і активуючі вправи, які викликають симпатоміметичні зрушення, що використовуються для підготовки спортсменів.

Навчання проводять у формі гетеротренінгу. Частіше застосо­вують у спортивній практиці.

Спочатку досягається послідовне розслаблення різних груп м'язів, починаючи з рук. На вдиху м'язи повільно напружують­ся. Потім слідує затримка дихання, під час якої м'язова напруга утримується. На видиху м'язи швидко розслаблюються. Ця впра­ва супроводжується словесною формулою: “Мої руки... (вдих)... розслаблюються (видих), мої руки... (вдих)... теплішають (ви­дих)”. Таким чином, уже на першому занятті тренування м'я­зевої релаксації об'єднується з тренуванням викликання відчуття тепла.

Після засвоєння вправи для рук людина, що тренується, пере­ходить до м'язів обличчя, шиї, ніг, тулубу.

Наступна вправа полягає в тренуванні загальної релаксації всьо­го тіла. Формула самонавіювання: «Я... (вдих)... розслаблююся та заспокоююся (видих)».

Заняття завершуються формулами: «Стан глибокого спокою», «Весь мій організм відпочиває», «Я відпочив і заспокоївся», «Само­почуття гарне».

Основна мета вправи полягає в розвитку здатності «входити в стан контрольованої дрімоти» і одночасно «зосереджу­вати увагу на заданому відчутті».

Після засвоєння початкових вправ психорегулюючого тренування спортсмени опанову­ють прийоми самона-віювання, спрямованого на подолання почуття перед-стартового хвилювання, почуття болю при травмі, навчаються прийомам аутоактивізації, тонізації та мобілізації в потрібний мо­мент своїх психічних і фізичних можливостей.

При підготовці до майбутніх змагань використо-вуються образні уявлення: “бойової” готовності; ідеального виконання вправи; ситуації, в якій виступ був вдалим. Подібні вправи застосовуються і при психологічній саморегуляції на виробництві та в екстремальних умовах.

5.Модифікація М.Лебединського і Т.Бортник (1965). Це скорочений варіант АТ, який адаптований для стаціонар-них хворих. Тривалість курсу – 1 місяць (замість трьох). Хворий займається щоденно один раз з лікарем і двічі самостійно. Кожна вправа засвоюється за три дні. Термін лікування зменшується завдяки розширенню формул. Наприклад, формула м’язової релаксації: ”Я відчуваю важкість в правій руці, в плечі, передпліччі, пальцях. До самих кінчиків пальців розливається важкість.” Термін лікування скорочується і завдяки гетеросугестивному моменту АТ. Хворі (студенти) повторюють про себе формули, які лікар (викладач) вимовляє декілька разів. На початку роботи з кожною формулою і при переході від однієї формули до другої звучить розширена формула спокою: ”Я спокійний. Я абсолютно спокійний. Спокійне і ритмічне моє дихання. Ритмічний пульс. Моє серце б’ється рівно і спокійно.”


Тестовий контроль:

Яку модифікацію АТ-1 використовують при гіпото-нічній хворобі?

  1. модифікація Лебединського і Бортник;

  2. модифікація Міровського і Шогама;

  3. модифікація Клейнзорге і Клюмбієса;

  4. модифікація Мюллер-Хегеманна;

  5. психорегулююче тренування Алексєєва;


Тема 2.4. Самонавіювання по Еріксону

(Еріксоновський гіпноз)

Завдання:

1. Ознайомитись з принципами та механізмами само-навіювання по Еріксону

2. Засвоїти техніку Еріксоновського гіпнозу.

Устаткування та матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи методики, стенограма методики, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, кабінет психо-терапії, гіпнотарій, палата хворих.

Зміст заняття і методичні вказівки:

Еріксоновський гіпноз – це метод самонавіювання, який запропонований М.Еріксоном. Представляє собою сучасний напрямок у психотерапії, який розробляє нові форми поведінки з використанням гіпнотичного трансу. Більшість психотерапевтів вважають стан гіпнотичного трансу основним лікувальним фактором і ведучим механізмом самозцілення пацієнта при його бажанні і допомозі психотерапевта.

Техніка. Спочатку під керівництвом викладача (психотерапевта) студенти (пацієнти) навчаються викликати в собі шляхом самонавіювання стан релаксації і сноподібного звуженого поля свідомості (“трансу”, “самогіпнозу”). Пацієнту пропонують витягнути руку перед собою і пов’язують поступове опускання руки з заглибленням в транс.

В стані трансу навчають самому викликати сценоподібні ситуації. Наприклад, відпочинок на пляжі або в теплій ванні. Сеанси самонавіювання можуть доповнюватися прямим навіюванням з боку психотерапевта.

Метод застосовують з психогігієнічною та психопрофілактичною метою для зняття емоційного напруження і проведення різних самонавіювань.

Тестовий контроль:

Що лежить в основі Еріксоновського гіпнозу:

1) катарсис;

2) гетеронавіювання;

3) усвідомлення і відреагування психотравм;

4) самонавіювання;

5) нервово-м’язова релаксація.


^ ТЕМА Ш. ПСИХОАНАЛІТИЧНА

(ПСИХОДИНАМІЧНА) ТЕРАПІЯ


Завдання:

1.Ознайомитися з принципами, механізмами, етапами проведення психоаналітичої психотерапії.

2.Апробувати деякі прийоми, елементи класичного психоаналізу З.Фрейда.

Устаткування та матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, відеозаписи сеансів, стенограми, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, кабінет психо-терапії, гіпнотарій, палата хворих.

Зміст заняття і методичні вказівки:

Психоаналіз і психоаналітична (психодинамічна) терапія належать до форм психотерапії, спрямованих на усвідомлення та зміну дезадаптивної структури особистості. Ефективнішого пристосування досягають за допомогою усвідомлення досі несвідомого конфлікту, страху або мотивації.

Мета психоаналітичної терапії – замінити несвідомі дії свідомими. Аналізуючи трансфер та опір, роблячи інтерпретації психотерапевт допомагає пацієнтові усвідомити власні потреби й конфлікти для пошуку їхнього реального вирішення.

Отже, основною метою аналітичної психотерапії є усунення невротичного конфлікту, тобто відновлення підсвідомого з свідомою частиною Его.

Недоліками психоаналітичної терапії є висока ціна, велика тривалість (від 3-4 міс. у разі короткої психоаналітичної терапії до 5-6 років – при класичному психоаналізі), тенденція до розвитку надмірної залежності від психотерапевта.

1. Класичний психоаналіз З. Фрейда. Класичний психоаналіз включає такі основні етапи: продукування матеріалу, його аналіз і робочий альянс.

^ 1. Продукування матеріалу.

Основними способами продукування матеріалу є метод вільних асоціацій, реакції переносу і опору.

Метод вільних асоціацій є основним способом продукування матеріалу. Психоаналітик пропонує пацієнту лягти зручно на кушетку, сам сидить на кріслі за ним, поза його поля зору. Очі не обов’язково закривати, жодних доторкувань. Сеанс проходить, як бесіда між двома людьми у звичайному стані. Для ознайомлення з ідеями та асоціаціями пацієнта аналітик просить дозволити йому ввійти в такий стан, коли б вони розмовляли безпредметно, спонтанно. Бесіда проходить вільно, без елементарного напруження, на рівних правах. Використовується звична мова, недопустимі технічні терміни, зарозумілі висловлювання. Попереджують пацієнта про те, щоб не заважати його продукції: “я буду відносно мовчазним”. Потрібно попросити пацієнта, щоб він був максимально відкритим, наскільки це можливо.

Сеанс триває біля 40 хвилин.

Перенос – ефективність метода вільних асоціацій залежить від особливих відношень, що установлюються між пацієнтом і лікарем. В основі цих відносин є феномен перенесення (трансфер). Розрізняють позитивний і негативний перенос. Позитивний – проявляється почуттям симпатії, поваги, любові до аналітика, негативний – в формі антипатії, гніву, ненависті.

Опір – це внутрішні сили пацієнта, що є в опозиції до психоаналітичної роботи і захищають невроз від терапії. По формі опір представляє собою повторення тих же захисних реакцій, які пацієнт використовує в повсякденному житті.

Завдання психоаналітика заключається в тому, щоб розкрити, як пацієнт чинить опір, чому і навіщо. Безпосередньою причиною опору є неусвідомлене уникання таких хворобливих явищ як тривога, страх, вина, сором і т.п. За цими універсальними реакціями у відповідь на втручання у внутрішній світ пацієнта стоять інстинктивні потяги, які і викликають хворобливий ефект.

^ 2. Аналіз матеріалу пацієнта.

Основною метою усіх аналітично орієнтованих методик є розуміння пацієнтом самого себе, а основною технічною процедурою є інтерпретація.

Техніка аналізу включає в себе 4 процедури: конфронтацію, прояснення, інтерпретацію і щільне опрацювання матеріалу.

Інтерпретувати – означає робити неусвідомлені феномени усвідомленими, точніше, робити усвідомленим підсвідоме значення, джерело, форму, причину даного конкретного психічного процесу. Для інтерпретації аналітик використовує свої теоретичні знання, своє підсвідоме, свою емпатію і інтуіцію.

Процедура аналізу сама тривала у часі, вона може затягнутись на півроку і більше. Це раціональні взаємовідносини між пацієнтом і аналітиком

Аналітик сприяє формуванню робочого альянсу усією своєю поведінкою: емпатією, розумінням, недирективністю.

В класичному психоаналізі також використовують і неаналітичні терапевтичні процедури, які сприяють ефективності лікування. До них відносяться: відреагування (катарсис), навіювання, маніпуляції.

^ Аналіз опору – включає усі сили організму, які суперечать процедурам і процесам психоаналізу, тобто заважають вільному асоціюванню пацієнта, його спробам згадати і досягти розуміння.

Проявами опору можуть бути мовчання пацієнта, його поза, прояви афекту (злоба, впертість, сором і т.п.), ухиляння від теми розмови, пропуски сеансів, ствердження, що “немає сновидінь” або “є теми, про які не хочеться говорити”.

Техніка аналізу опору складається із таких послідовних процедур: процесу усвідомлення опору, демонстрації феномену опору, вияснення мотивів і форм опору, інтерпретації форм опору.

^ Аналіз переносу – це особливий тип відношень між пацієнтом і аналітиком, в основі яких лежать почуття не до аналітика, а до якоїсь особистості із минулого. Явище підсвідоме. Перенос буває негативний і позитивний. Етапи аналізу переносу: ідентифікація, прояснення, інтерпретація.

^ Аналіз сновидінь – сни не випадкові і не безладні, а є проявами невирішених бажань. Сни є продуктами підсві-домого, вони мають явний і прихований зміст. Основним методом дослідження сновидінь є метод вільного асоцію-вання. Ключем до розшифрування прихованого змісту сновидінь Фрейд вважав символи, які мають завжди сексуальне забарвлення.

^ Аналіз помилкових дій. Сюди відносяться обмовки, описки, очитки, ослушки, забування намірів, імен, назв, переживання, забування схованих речей, “помилкові” дії.

Показання і протипоказання до психоаналізу залежать від характеру захворювання, особистості хворого, організації психотерапевтичної допомоги. Потрібно враховувати, що психоаналіз – це тривале лікування від 3 до 5 років.

Показання: неврози (неврастенія, істерія, невроз нав’язливих станів, психогенна депресія, психосоматичні захворювання, фобії).

Протипоказання: шизофренія, МДП, деменція, виражена імпульсивність.

Індивідуально вирішують при психопатіях сексуальних перверсіях, девіаціях. Потрібно враховувати здатність пацієнта до психоаналізу, необхідна позитивна мотивація пацієнта до аналізу.

    1. ^ Коротка психоаналітична

терапія.

Психоаналітична терапія зазвичай не визначає точну тривалість лікування, але для частини пацієнтів бажано спланувати короткий курс терапії з метою досягнення однієї добре визначеної мети. Пацієнти для короткої психодинамічної терапії повинні мати ясну та сильну мотивацію до змін. Це передбачає не тільки бажання звільнитися від симптоматики, але й визнання пацієнтом потреби у тяжкій психологічній роботі. Під час короткої психодинамічної терапії (50 хв) зустрічі з пацієнтом відбуваються раз на тиждень, індивідуально. У середньому курс динамічної терапії триває 4 міс, але іноді, коли проблеми пацієнта складні, а можливості адаптації невисокі, лікування може бути довшим. У будь-якому разі психотерапевт встановлює рамки тривалості терапії, чим заохочує пацієнта, демонструє довіру до його здатності адаптуватися, утримує від регресивної поведінки. Тримаючи протягом усього курсу в фокусі основний конфлікт пацієнта, психотерапевт не дозволяє йому відхилятися, активно заохочує до розв'язування проблем, що стосуються конфлікту. Терапевт робить інтерпретації перенесення, конфронтує пацієнта з пригніченими емоціями і регресією.


Тестовий контроль.

  1. Метод класичного психоаналізу включає такі основні компоненти, за виключенням:

  1. продукування матеріалу;

  2. аналізу;

  3. катарсису;

  4. робочого альянсу.

2. Матеріалом для психоаналізу, за Фрейдом, може

служити нижче-перелічене, окрім:

1) вільні асоціації, реакції переносу;

2) стани сомнамбулізму;

3) стани опору;

4) сновидіння.


^

ТЕМА ІV. ГРУПОВА ПСИХОТЕРАПІЯ


Завдання:

1. Ознайомитись з метою та завданням групової психотерапії .

2. Розглянути зміст та напрямки роботи в психотерапевтичній групі.

3. Знати роль, тактичну поведінку та завдання групового психотерапевта.

4. Познайомитись з фазами і методами групової психотерапії.

Устаткування і матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи занять, стенограми занять, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, гіпнотарій, кабінет психотерапії, палати хворих.

Зміст заняття та методичні вказівки:

Групова психотерапія передбачає використання різноманітних психотерапевтичних технік під час лікування групи пацієнтів.

Родоначальником групової психотерапії вважають Я.Морено (1932). Значний вплив на розвиток групової психотерапії мав К.Роджерс, який заклав основи гуманістичного напрямку в психотерапії. Його “терапія, центрована на клієнті”, поняття про “енкаунтер-групи”, “групи зустрічей” заклали основу антиавторитарної недирективної психотерапії.

Групова психотерапія – психотерапевтичний метод, специфіка якого заключається у ціленаправленому використанні групової динаміки, тобто всієї сукупності взаємовідношень і взаємовпливів, які виникають між учасниками групи, включаючи і групового психотерапевта, в лікувальних цілях.

Групову психотерапію потрібно відрізняти від колективної психотерапії, в якій використовуються спільні методики лікування і вона є випадковим об’єднанням людей, які мало впливають один на одного.

Принципово, групова психотерапія не є самостійним напрямком у психотерапії, а представляє собою лише специфічний метод, при використанні якого основним інструментом психотерапевтичного впливу виступає група пацієнтів, на відміну від індивідуальної і колективної психотерапії, де таким головним інструментом є тільки психотерапевт.

Головним змістом роботи груп є аналіз типових зразків взаємодії, порівняння поведінки в актуальній ситуації “тут і тепер” з його характером і наслідками в минулому. Завдяки тактичній участі психотерапевта, який заохочує і направляє дискусію, сприяючи створенню атмосфери доброзичливості і співробітництва. Така аналітична робота полегшує переживання колективного емоційного досвіду, необхідного для перебігу процесу навчання.

^ Мета групової психотерапії як методу, орієнтованого на особистісні зміни, в певній мірі відрізняється в залежності від теоретичних уявлень про особистість і природу її порушень. Опора на групову динаміку значно зближує позиції пацієнтів.

При груповій психотерапії проводиться розкриття, аналіз, усвідомлення і переробка проблем пацієнта, його внутрішніх особистісних і міжособистісних конфліктів з корекцією неадекватних відношень, установок, емоційних і поведінкових стереотипів на основі аналізу і використання міжособистісного взаємовпливу.
1   2   3   4   5   6

Схожі:

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії icon“Затверджено”
Аря загальної практики. Показання та протипоказання до проведення гіпносугестії, індивідуальної та групової раціональної психотерапії,...
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconТематичний план практичних занять з психотерапії та психокорекції в клінічній практиці
Види психокорекції. Етико-деонтологічні аспекти психотерапії. Особистість лікаря-психотерапевта, його якості. Психокорекційні програми....
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconБілетна програма з психотерапії та психокорекції у клінічній практиці
Предмет та завдання психотерапії. Сучасний стан психотерапевтичної служби в Україні та перспективи подальшого розвитку
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconВсесвітня Асоціація Позитивної психотерапії (wapp)
...
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /Крим_нальний процес Украхни - практикум/Загальна частина/1-понят, суть завд.doc
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /Крим_нальний процес Украхни - практикум/Загальна частина/1-понят, суть завд.doc
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /ЭЭ Практикум РИО Одна книга/000_ Вступ.doc
2. /ЭЭ...

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /ЭЭ Практикум РИО Одна книга/000_ Вступ.doc
2. /ЭЭ...

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconТематичний план самостійної роботи з психотерапії та психокорекції

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconПрактикум з дисципліни "Валеологія" для навчання за кредитно-модульною системою
Ключове слово для тематичного покажчика. Комп’ютеризований практикум з валеології
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи