Р.І. Рудницький практикум з психотерапії icon

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії




НазваР.І. Рудницький практикум з психотерапії
Сторінка5/6
Р.І.Рудницький
Дата01.07.2012
Розмір1.12 Mb.
ТипПрактикум
1   2   3   4   5   6

Головна перевага групового підходу полягає в тому, що пацієнт може спілкуватися з різними людьми. З кожним із них може відбуватися ідентифікація. На кожного можуть бути несвідомо перенесені емоції і сподівання, що є суттю конфлікту пацієнта.

Завдання групової психотерапії фокусуються на трьох складових самосвідомості: саморозуміння (когнітивний аспект), відношення до себе (емоційний аспект) і саморегуляції (поведінковий аспект).


Пізнавальна сфера (когнітивний аспект) сприяє тому, щоб пацієнт усвідомив зв’язок між психогенними факторами і виникненням та розвитком захворювання.

Емоційна сфера в груповій психотерапії допомагає пацієнту отримати емоційну підтримку з боку групи і психотерапевта; пережити в групі ті відчуття, які він часто переживає в реальному житті, навчитись переживати і корегувати свої емоції.

Поведінкова сфера групової психотерапії повинна допомогти пацієнту побачити власну неадекватну поведінку; набути навички вільного спілкування, виробити і закріпити нові адекватні форми поведінки.

Основним інструментом лікувального впливу групової психотерапії є психотерапевтична група, яка дозволяє вийти на розуміння і корекцію проблем пацієнта за рахунок міжособистісних впливів, групової динаміки. Така терапія направлена на переробку конфліктів у сфері міжособистісних переживань. Студенти знайомляться із фазами групової психотерапії.

Перша фаза групової психотерапії характеризується пасивністю пацієнтів і високим рівнем напруження, зумовленого переважно не співпаданням очікувань з реальною груповою ситуацією і позицією психотерапевта.

Для другої фази також властивий високий рівень напруження внаслідок негативного відношення до психотерапевта і спостерігається більш висока активність пацієнта.

Третя фаза характеризується процесами структур-рування групи, розвитком групової культури, вироблення групових норм, цілей, цінностей, формування згуртованості, взаємодопомоги і взаємопідтримки.

Четверта фаза є “робочою” фазою активно і цілеспрямовано працюючої групової психотерапії.

Викладач підкреслює важливу роль поведінки групового психотерапевта. Основні завдання групового психотерапевта:

  1. спонукання членів групи до проявів взаємовід-носин, різної поведінки, емоційних реакцій, їх обговорення і аналізу;

  2. створення у групі умов для повного розкриття пацієнтами своїх проблем і емоцій в атмосфері взаємозахисту і взаємопідтримки;

  3. розробка і підтримка у групі певних нормальних стосунків, гнучкість у виборі директивних і недирективних прийомів впливу.

Засоби впливу, що використовуються груповим психотерапевтом, умовно поділяють на 2 види: вербальні і невербальні. До вербальних відноситься: збір інформації, інтерпретація, переконання, постановка завдань. До невербальних засобів відносяться міміка, жестикуляція, інтонація.

Студенти знайомляться з методами групової терапії, які умовно поділяються на основні і допоміжні. Основними є групова дискусія, допоміжними – психодрама (розігрування рольових ситуацій), психогімнастика, музикотерапія, проек-тивний малюнок.

Частота і тривалість занять визначається формою і метою лікування, характером лікувально-профілактичного закладу. Оптимальним в умовах стаціонару рахується 3-4 заняття в тиждень, в амбулаторних умовах курс до 40 сеансів, кожний протягом 60-90 хв. Групи умовно ділять на великі (до 30 чоловік) і малі (3-4 чол.), оптимальною для роботи є психотерапевтична група з 6-12 осіб. Групи можуть бути відкритими і закритими.

Групова психотерапія використовується в комплекс-ному лікуванні неврозів, алкоголізму і наркоманій, психосома-тичних захворювань. Застосування групової психотерапії визначається перш за все роллю психогенних факторів в етіопатогенезі захворювань та його соціально-психологічних наслідків, а також залежить від типу групи і методів.

Протипокази – низький інтелект, психози, важкі форми психопатій.

1. Психодрама – одна із форм групового процесу, в якому метод драматичної імпровізації використовується як спосіб вивчення внутрішнього світу учасників групи. Автор Я. Морено. Основними компонентами психодрами є рольова гра, спонтанність, “теле”, катарсис та інсайт.

Техніка психодрами.

В психодрамі найбільш важливими є ролі режисера, протагоніста і “допоміжного” Я.

Роль режисера виконує керівник групи. Він відіграє роль психотерапевта і аналітика. Режисер створює в групі певну атмосферу: розподіляє ролі, “запускає” виставу, направляє її, надаючи можливість перевести свої думки і почуття на мову драматичної дії.

Виконавець головної ролі в психодрамі називається протагоністом. Учасники другорядних ролей називаються “допоміжними” Я.Решта учасників групи складають аудито-рію, яка відрізняється від звичайної театральної тим, що приймає активну участь, як в самій психодрамі, так і в її обговоренні.

Фази розвитку психодрами:

Перша фаза складається з трьох стадій:

  1. поступового розкріпачування рухової активності учасників;

  2. стимуляція спонтанних поведінкових реакцій;

  3. фіксація членів групи на конкретній темі.

Друга фаза - психодраматична дія. Вибирається протагоніст. Вислуховується його задум, тема, які будуть в основі психодраматичної дії. Протагоніст вибирає для постановки вистави “допоміжні” Я. Далі відбувається драматична дія.

^ Третя фаза – обговорення, в якому приймає участь вся група.

Методика психодрами. Найчастіше в ході психодрами використовуються такі методики, як монолог, двійник, обмін ролями, відображення.

2. Психокорекційні групи – це штучно зібрана мала група, об’єднана метою міжособистісного дослідження, особистого навчання і саморозкриття.

Виділяють:

  1. групи для вирішення проблем;

  2. групи для навчання міжособистісних стосунків (групи підготовки бізнесменів, керівників);

  3. групи росту (самовдосконалення);

  4. лікувальні групи.

Психокорекційні групи можуть бути центровані на керівнику групи (група тренінгу вмінь) або на членах групи (група зустрічей). Групи зустрічей роблять наголос на конфронтації як засобі досягнення усвідомлення (інсайту).

2.1.Групи тренінгів (Т- групи). Основне завдання Т- групи – навчання її учасників основним законам міжособистісного спілкування, вміло керувати і приймати правильні рішення в складних ситуаціях.

Пізніше Т- групи по цільовому призначенню стали ділитись на групи вмінь (підготовка керівників, ділових людей), групи міжособистісних відносин (проблеми сім’ї, сексу) і групи орієнтовані на ріст і самовдосконалення особистості і подолання нерішучості і т.д.

Акцент в Т- групах робиться на навчанні здорових людей рольових функцій (спілкування з керівником і підлеглими, прийняття оптимальних рішень в складних ситуаціях, пошук методів покращання організаторської діяльності.

^ Техніка тренінгу вмінь багатогранна і складна, так як різноманітні і складні методи виховання та навчання. Вибір конкретних методик визначається поставленою метою (корекція поведінки, тренінг впевненості в собі). Тому студенти розглядають основні елементи техніки тренінгу вмінь. Етапами тренінгу є: оцінка впевненості в собі, репетиція поведінки, релаксаційний тренінг, перебудова переконань, “домашня робота”.

Оцінка сильних і слабких сторін навиків впевненості в собі проводиться з допомогою різних опитувальників.

Репетиція поведінки проводиться шляхом рольового програмування життєвих ситуацій.

Релаксаційний тренінг проводиться шляхом навчання методу прогресуючої м’язової релаксації по Джекобсону в комбінації з методом систематичної десенсибілізації по Вольпе.

Перебудова переконань розпочинається з “атак” на ортодоксальні установки і переконання, якими пацієнт керується в своєму житті, але вони є для нього ірраціональними і ведуть до психічного дискомфорту або неврозу.

“Домашня робота”. Однією із проблем поведінкової терапії є проблема переносу отриманих у групі нових поведінкових навичок у повсякденне життя. Учасникам рекомендується вести щоденник, в якому вони повинні записувати ситуації, при вирішенні яких відчувають затруднення. В подальшому ці ситуації можуть програватись у групі. Окрім цього, учасники отримують “домашнє завдання”, виконати яке вони можуть тільки, беручи участь в конкретній ситуації, що викликає страх або невпевненість в собі.

3.Клієнт-центрована психотерапія.

Гуманістична психологія і психотерапія, родоначаль-ником якої є К. Роджерс, орієнтована не на авторитарність, а на демократичні, гуманістичні ідеї в психіатрії і психотерапії.

^ Основні положення: Люди постійно займаються самопізнанням. Важливим є як людина сприймає не зовнішню реальність, а свій власний світ.

Самість – це уява про себе, яка постійно змінюється в процесі розвитку особистості. Ідеальна самість – це уява про себе як про ідеал. Справжня самість відрізняється від ідеальної. Ступінь цієї різниці визначає рівень дискомфорту особистості і може викликати невротичний розлад. “Прийняття себе такою людиною, якою ти дійсно є, а не такою, якою б ти хотіла бути, - вчить Роджерс, - є ознака душевного здоров’я”. Ідеальна самість може бути кінцевою метою розвитку особистості, але не причиною душевного конфлікту. Наше ідеальне “Я” частіше всього проявляється підвищеною амбіційністю, загостреним самолюбством. Це може бути рушійною силою в процесі розвитку особистості, але може бути і причиною невротичного зриву.

Терапія, централізована на клієнті намагається створити атмосферу, в якій фактори, що деформують особистість, можуть бути усунені, а здорові сили самості – прийти в рівновагу і привести до одужання.

^ Соціальні відносини. Основне у вченні Роджерса – це роль і значення міжособистісних відносин як в механізмі розвитку неврозу, так і в процесі одужання. Тільки у взаємостосунках з іншими людьми людина в змозі розкрити і усвідомити своє справжнє “Я”.

Сім’я – одна із форм міжособистісних відносин. Відносини в шлюбі основані на чотирьох умовах: постійно підтримуючих обов’язків одного члена сім’ї перед іншим, проявах почуттів, щирості, неприйняття ролей і здатності зрозуміти і розділити внутрішнє життя партнера.

Техніка. Психотерапевт під час клієнт-центрованої терапії уникає ставити діагноз, категорично висловлюватись та ділитись своїми поглядами, вносити елементи щонайменшої нерівності у відносини з пацієнтом. Зусилля психотерапевта спрямовані на допомогу пацієнтові в досягненні аутентичності в стосунках з іншими людьми та максимальної відкритості для досвіду. Психотерапевтична техніка включає: відображення виражених пацієнтом емоцій, перефразування важливих висловлювань, прояснення свідомого досвіду. Психотерапевт уникає прийомів, які несуть у собі щонайменшу загрозу для пацієнта, тобто інтерпретацій, конфронтацій, зусилля подолати опір.

Пацієнт завжди намагається до одужання. Роль терапевта – використати це прагнення і направити клієнта по необхідному шляху. Принципи:

- терапія акцентується більше на емоційних аспектах, ніж на інтелектуальних;

- терапія спирається на безпосередню конкретну си-туацію ( по принципу тут і тепер), а не на минулий досвід індивідуума;

- терапія орієнтована на ініціативу самого клієнта і допомагає людині вирішити свою проблему з мінімальною участю терапевта;

- новий підхід в тому, що клієнт сам в стані усвідомити свої проблеми і вирішити їх.

Важлива особистість терапевта: ключі до зцілення – знаходяться у пацієнта, але психотерапевт повинен володіти певними особистісними якостями, здатністю допомогти клієнту навчитися використовувати ці ключі. Лікар не повинен грати роль терапевта, клієнта потрібно сприймати таким яким він є, відноситись до всіх з повагою і співчуттям. Психотерапевт повинен підтримувати у клієнта впевненість у його внутрішніх силах, стверджувати в ньому віру у свої здібності до самовдосконалення.

Енкаунтер-групи (групи зустрічей) - утворення груп, які сприяють самоодужанню. Роджерс розкрив механізм впливу групи на особистість і особистості на групу.

В групах розкривається підсвідоме і настає одужання пацієнта. Конфронтація в групі призводить до катарсису, який веде до одужання.

Клієнт-центрована терапія, завдяки демократизму, значно популярніша й ефективніша при неглибоких психічних розладах.

4. Гештальт-терапія.

Цей психотерапевтичний підхід було створено психоаналітиком Ф.Перслом, який застосував принципи гештальт-психології для пояснення мотиваційної сфери людини. Базовою ідеєю гештальт-терапії є твердження, що соматичне та психічне здоров’я вимагають повного усвідомлення фізичних відчуттів і емоційних потреб. Таке усвідомлення є пусковим механізмом генетично успадкованої поведінки, яка спрямована на задоволення потреби і адекватний прояв (звільнення) афекту. Якщо потребу задовольнили, інші потреби й афекти займають місце у свідомості. Втручання в цей процес порушує цілісність функціонування і загрожує здоров’ю індивіда. Так само як неможливість задовільнити спрагу призводить до дегідратації й можливої смерті, так витіснення невідредагованих емоцій спричинює появу психічних розладів.

Гештальт-терапія належить до емпіричного напрямку в психотерапії, коли роблять наголос на емоційному звільненні (абреакції). Інтелектуальне розуміння невротичного конфлікту розглядають як неважливе, оскільки тільки нинішня поведінка, а не минула може бути змінена. Гештальт-терапевт наполягає на дослідженні ситуації “тут і зараз”, на аналізі почуттів, а не думок. Мета терапії – збільшити усвідомлення фізичного стану та витіснених емоційних потреб шляхом пошуку перцептивних блоків, що роблять пацієнта сліпим до реальних почуттів.

Завдання психотерапевта – допомогти пацієнту усвідомити свою необхідність, зробити її більш чіткою (сформувати гештальт-фігуру) і нейтралізувати, завершити її, а в кінцевому результаті і допомогти людині вийти з тупикової ситуації.

Таким чином, метою гештальт - терапії є пробудження прихованих можливостей людини шляхом заохочування, усвідомлення своїх потреб і сприяння його просуванню по шляху до зрілості.

Техніка гешттальт-терапії містить варіанти сенсомоторних вправ для збільшення усвідомлення фізичних стимулів, психологічні вправи для зменшення витіснення, процедури для збільшення емоційної реакції. Прикладом останніх може бути техніка “порожнього крісла”, коли пацієнта просять уявити, що тут присутня важлива для нього особа і висловити вголос думки і почуття, яких досі уникали або не усвідомлювали. Типовими вправами є також “діалог” між різними аспектами особистості хворого, рольова гра людей та об’єктів, що наснилися.

Працюють в групі з одним або двома пацієнтами, решта присутніх сприяють їм в емоційній підтримці. Доброволець, який на “гарячому місці” повинен дотримуватися принципу “тут і зараз” і розповідати про зміст свого усвідомлення.

Техніка включає основні компоненти: розширення усвідомлення, інтеграція протилежностей, підсилення уваги до почуттів, робота з мріями, прийняття відповідальності на себе, подолання опору.

^ Вправа “Боротьба протилежностей”. Психотерапевт визначає тему дискусії, потім одному із учасників доручає роль Нападаючого, а другому – Захисника. Учасники сідають обличчям один до одного і починають дискусію.

Кожний учасник повинен твердо притримуватись своєї ролі. Нападаючий повинен критикувати партнера, сварити його, повчати, говорити твердим авторитарним голосом, Захищаючий – вибачатися, оправдовуватися, пояснювати чому у нього не виходить все те, що вимагає від нього Нападаючий. Дискусія триває 10 хвилин. Після цього партнери міняються ролями. Кожному учаснику діалогу потрібно як можна повніше і глибше усвідомити відчуття влади, агресії Нападаючого і відчуття невпевненості, приниження, незахищеності Захисника. Порівнюють зіграні ролі з поведінкою в реальному житті. Обговорюють отриманий досвід разом з групою.


Тестовий контроль :

1.Групова психотерапія - це:

  1. використання будь-якого психотерапевтичного

методу у групі хворих;

  1. рольова гра;

  2. використання взаємовідношення і взаємовпливу

у групі як психотерапевтичних факторів;

  1. групова бесіда;

  2. груповий тренінг.

2.Найменш конструктивною є така роль

психотерапевта:

  1. коментатор;

  2. технічний експерт;

  3. активний лідер;

  4. опікун;

  5. спостерігач.



^ ТЕМА V. ПОВЕДІНКОВА

(БІХЕВІОРАЛЬНА) ТЕРАПІЯ.

Завдання:

1.Ознайомитись із принципами і механізмами дії поведінкової психотерапії.

    1. Засвоїти метод умовно-рефлекторної терапії алкоголізму.

Устаткування та матеріали: кушетка, відеотехніка, відеозаписи методик, схеми, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, кабінет психо-терапії, гіпнотарій, процедурний кабінет.

Зміст заняття і методичні вказівки:

Поведінкова психотерапія один із ведучих напрямків сучасної психотерапії. Поведінкову психотерапію визначають як систему використання принципів навчання та утворення умовних рефлексів для аналізу і лікування розладів поведінки. Зараз є 15 різних напрямків, які узагальнені під назвою когнітивно - поведінкова психотерапія. В колишньому Радянському Союзі використовувався термін умовно-рефлекторна терапія.

Поведінкова психотерапія – розвиваючий напрямок в психотерапії, яка розпочалась з теорії навчання, побудованої на схемі “стимул-реакція”. Вона використовує когнітивні і соціальні теорії навчання, а в останні роки пробує опертися також на теорії переробки інформації, комунікації і великих систем.

Мета когнітивно - поведінкової терапії – проведення функціонального поведінкового аналізу , зміна уяви про себе, корекція дезадаптивних форм поведінки і ірраціональних установок та розвиток компетенції в соціальному функціонуванні. Когнітивно – поведінкова психотерапія широко застосовується при лікуванні невротичних і психосоматичних розладів, нервової анорексії, алкоголізму.

Студенти знайомляться з найбільш поширеними поведінковими і когнітивними прийомами.

1. Умовно-рефлекторна (адверсивна) терапія спря-мована на лікування алкоголізму. Всі варіанти методики передбачають поєднання прийому алкоголю та блювотних засобів. “Караючи” за прийом алкоголю, індукують мотиваційний конфлікт між бажанням випити та страхом вкрай неприємних наслідків цього. З іншого боку, за такої форми лікування бажання вживати спиртне пригнічується тимчасово, хворий потребує повторної терапії, тому що умовний рефлекс без підкріплення швидко згасає.

Техніка. Апоморфін, введений під шкіру викликає нудоту і блювоту, збуджуючи блювотний центр, незалежно від того чи випила людина перед цим алкоголь, молоко чи інше. При лікуванні алкоголізму по методиці “умовного рефлексу із застосуванням апоморфіну” дія останнього від хворого приховується і його переконують в тому, що начебто алкоголь буде викликати в нього нудоту і блювоту. Хворому пропонують прийняти ліки, які зроблять його невиносимим до алкоголю і будуть викликати відчуття відрази, нудоти і, навіть, блювоту. При цьому приховують, що нудоту і блювоту вони викликають в силу своїх фармакологічних властивостей, незалежно від прийому алкоголю. Перед початком дії цих ліків хворому дають випити алкоголь і нудоту, яка виникає, приписують начебто появі у хворого непереносимості алкоголю, тобто використовують опосередковане навіювання. При багаторазовому повторенні цієї процедури можливе утворення умовно-рефлекторної реакції відрази до алкоголю. Цей метод ефективний при лікуванні алкоголізму і менш ефективний при лікуванні наркоманій.

2 Систематична десенсибілізація. Метод подолання невротичної тривоги та реакцій страху, який впроваджено І. Вольпе. На його думку, метод працює завдяки гальмуванню: "...якщо несумісна з тривогою відповідь може з’явитися в присутності провокуючого тривогу стимулу, так щоб це супроводжувалося повним або частковим пригніченням тривожної відповіді, зв'язок між цим стимулом і тривогою слабшатиме" (І.Вольпе, 1958).

Техніка: Систематична десенсибілізація проводиться:

• пацієнта навчають робити глибоку м'язову релаксацію;

• складають список ситуацій, що провокують тривогу, починаючи з тих часів, коли такої тривоги ще не було. Згодом переходять до ситуацій, пов'язаних з найвищим рівнем тривоги;

• починаючи з найменш тривожних ситуацій та просуваючись до таких, що провокують найбільшу тривогу, психотерапевт допомагає пацієнтові максимально яскраво уявити той стан, що спричинює тривогу. З іншого боку, він допомагає хворому досягти максимальної релаксації;

• по мірі прогресу терапії лікар радить пацієнту реально стикатися з ситуаціями, які були предметом психотерапевтичних сеансів.


Тестовий контроль:

1.На чому оснований умовно-рефлекторний метод

лікування алкоголізму?

  1. на комбінації амітал – натрію і навіювання;

  2. на навіюванні наяву;

  3. на комбінації алкоголю і навіювання;

  4. на комбінації ефірної маски і навіювання;

  5. на комбінації газової суміші кисню і закису азоту.



^ ТЕМА VІ. НЕЙРОЛІНГВІСТИЧНЕ ПРОГРАМУВАННЯ (НЛП).


Завдання:

1. Познайомитись з базовими положеннями НЛП.

2. Апробувати основні специфічні методи корекції НЛП: метод “якоря”, “змаху”, рефреймінг, терапевтична метафора.

Устаткування і матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо - і відеозаписи методик, стенограми мето-дик, таблиці.

Місце заняття: навчальні кімнати, кабінет психо-терапії, палати хворих.

Зміст заняття та методичні вказівки:

Модель людських комунікацій і поведінки, яка може бути ефективно використана для організації або описання взаємовпливів у психотерапії, педагогіці, менеджменті з метою їх оптимізації.

НЛП – сучасний напрямок постеріксонівської психо-терапії (Еріксонівський гіпноз, позитивна психотерапія), які розроблені з 1975 р. американцями Бендлером і Гриндлером та їх послідовниками.

НЛП базується на джерелах: 1) на вивченні і аналізі практики Еріксона (Еріксонівський гіпноз), Сатира (сімейна психотерапія), Перлса (гештальт-терапія) та ін. представників американської психотерапії; 2) на сучасних даних про міжкульову асиметрію – різниці про переробку інформації правою і лівою півкулею головного мозку; 3) на трансформаційній граматиці; 4) на дослідженнях кібернетики 50-60-х років, що стирають межі між штучним і природним інтелектом; 5) на теорії логічних типів Рассела. Таким чином, НЛП являється міждисциплінарною інтеграцією необіхевіо-ральної орієнтації.

^ Базові положення НЛП:

  1. Людський організм та мозок подібні комп’ютеру, який має набір програм, окрім генетичного програмування. Формування “програм” стереотипів поведінки і життєдіяль-ності в цілому формується шляхом закріплення навіювань значимих осіб, самопрограмування і стресових переживань, що супроводжуються трансовими станами.

  2. Більша частина “програми” не усвідомлюється і не проявляється в мові, що відображена в глибинах мовних структур.

  3. Усі поведінкові стереотипи (симптоми) мали в минулому і, напевно, мають в теперішньому адаптивні функції. Але можливе “перепрограмування” (точніше – самопрограму-вання) людини на нові, більш адаптивні стереотипи на основі особливостей переробки інформації і трансових станів пацієнта.

  4. НЛП акцентує увагу на “підключення” до пацієнта і ефективних технологіях взаємовпливу ним.

В НЛП розроблені специфічні методи діагностики і корекції. Корекційні техніки НЛП переважно базуються на трансових станах пацієнта. Основні методи НЛП:

^ 1. Метод “якоря” в комплексі терапевтичних комунікацій може бути з позитивним ефектом використаний при сексуальних дисгармоніях (для підсилення відчуття), при фобіях, алкоголізмі та ін.

Техніка. Дайте пацієнту можливість отримати доступ до необхідного переживання повністю і глибоко, як це можливо. Приклад: “... Закрийте очі. Відправтесь зараз всередину себе і постарайтесь як можна повніше і яскравіше згадати все так, як було, як ви почували себе в цей момент (наприклад, в момент вдалого статевого контакту). Знайдіть в собі це відчуття і як тільки воно появиться, кивнете мені головою...”

    1. В момент найбільш повного переживання введіть додатковий стимул, наприклад доторкніться долонею до коліна пацієнта

    2. Потурбуйтесь про те, щоб цей додатковий стимул в подальшому відтворювався точно так же, інакше “якір” не буде працювати.

    3. Метод “змаху” дає мозку направлення в його роботі і може бути використаний для будь-чого: для зміни настрою, позбавлення згубних звичок, такого синдрому, як нав’язливого стану і т.д. В основі методу лежить вроджений потяг людини від “неприємного” до “приємного”, від “незадоволення” до “задоволення”. Цим потягом забезпечується рівність, гомеостаз.


Техніка:

● Визначіть проблему, з якою ви потім будете працювати. Це може бути симптом, шкідлива звичка.... девіантна поведінка і т.д.

● Поглибтесь в себе та визначіть пускову картину (звук, почуття), які передували небажаній поведінці чи симптому. Постарайтесь не включати себе в цю картину (дисоціація).

● Тепер створіть другий образ, другу картину – так якби ви вже звільнились від шкідливої звички чи небажаного симптому. Відрегулюйте цю “картину” по розміру, кольору, контрастності.

● “Змах”. Спочатку уявіть собі першу “пускову” картину, велику та яскраву. Потім в нижній правий кут розташуйте поки що маленький другий образ, другу картину. Друга маленька картина знаходиться всередині першої великої картини. Тепер “махніть” картини, тобто миттєво замініть велику картину маленькою та зробіть останню великою, яскравою, контрастною. Почистіть екран (або відкрийте очі) і “махніть” картини знову. І так 5 разів.

● Перевірка. Уявіть перший небажаний образ. Якщо “змах” був ефективний, то це буде важко зробити, а якщо і вдасться, то образ буде тьмяним, розмитим, віддаленим і, головне, неприємним.

Приклад. Припустимо, проблема, над якою ви збираєтесь працювати – це звичка (обсесія, компульсія) зловживати алкоголем. Уявіть собі картину, пов’язану з випивкою або ритуалом випивки. Це можуть бути пляшки, склянки, наповнені горілкою, ваша рука, яка тримає повну чарку і т.д. Зараз на деякий час залиште цю картину в стороні і створіть своїм уявним поглядом ситуацію або власний образ, якби ви вже покінчили з шкідливою звичкою. Напевно, це буде здорова, упевнена в собі людина. Тепер візьміть першу картину, зробіть її більшою, яскравою, чіткою і в нижньому правому куті розташуйте маленьку, темну, нечітку другу картину. Тепер швидко збільшіть розмір, яскравість, чіткість цієї маленької картинки до такої величини, щоб вона закрила першу картину. Це – “змах”.

Як тільки ви “махнете”, ці картини повністю очистять екран. Можете відкрити очі. Потім знову “поверніться” всередину себе і проробіть “змах” ще раз. І так зробіть 5 разів.

Тепер спробуйте уявити собі першу картину. Якщо “змах” проведений ефективно, то це буде важко зробити. Картина буде постійно зникати, а якщо і з’явиться, то буде тьмяною, далекою, а почуття, пов’язані з нею – бляклі. Для того щоб “змах” був ефективним, краще, щоб в першій картині ви себе не бачили, а в другій картині бажано бути самому.

3. Рефреймінг (перепрограмування, переробка, пере-будова). В основі рефреймінгу лежать такі базові положення НЛП:

● Будь-який симптом, будь-яка реакція і будь-яка поведінка людини мають захисний характер і тому є корисними; шкідливими вони рахуються лише тоді, коли використовуються в невідповідному контексті.

● В кожної людини своя суб’єктивна картина світу, яку можна змінити.

● Кожна людина володіє прихованими ресурсами, які дозволяють змінити і суб’єктивне сприйняття, і суб’єктивний досвід, і, як результат, суб’єктивну модель світу.

Перевага цього методу в тому, що він використовує приховані ресурси організму, реорганізує внутрішні психічні процеси людини і змінює відношення до самої проблеми.

Існує декілька технік рефреймінгу. Найчастіше застосовують у практиці шестиступеневий рефреймінг. Застосовується при лікуванні шкідливих звичок (алкоголізм), девіантних формах поведінки (суїцид, сексуальні девіації), нав’язливі стани та ін.

4.Терапевтична метафора. Техніка методики полягає в умінні розповідати повчальні історії, “психотерапевтичні казки” – метафори. По суті, кожний досвідчений психотерапевт (і не тільки психотерапевт), який має багатий життєвий досвід і деяку здатність вигадувати, фантазувати, володіє метафорою.


Тестовий контроль:

Метод терапевтичної метафори в нейро-лінгвістич-ному програмуванні – це:

  1. вибір певних предикатів мови з метою впливу на домінуючу модальність;

  2. вибір певних предикатів мови з метою активізації певної модальності;

  3. особлива техніка розповіді повчальних історій, “психотерапевтичних казок”.



^ ТЕМА VІІ. НЕТРАДИЦІЙНА ПСИХОТЕРАПІЯ.

Завдання:

  1. Ознайомитись з основними видами нетрадиційної психотерапії.

  2. Засвоїти технічні прийоми скритого навіювання, плацебо-терапії.

Устаткування і матеріали: кушетки, м’які крісла, відеотехніка, аудіо- і відеозаписи методик, стенограми методик, схеми, таблиці, ампули хлоретилу.

Місце заняття: навчальні кімнати, гіпнотарій, кабінет психотерапії, наркодиспансер, палати хворих.

Зміст заняття та методичні вказівки:

Нетрадиційна психотерапія представляє собою одну із галузей так званої альтернативної медицини. Поняття альтернативної медицини охоплює широкий спектр методів і практикуючих цілителів; частіше других до неї відносять гомеопатію, акупунктуру, хіропрактику, діяльність хілерів, екстрасенсів та ін.

Нетрадиційною психотерапією, як і альтернативною медициною в цілому, займаються лікарі, які мають вищу медичну освіту, і особи, що не мають медичної освіти, але в деяких країнах (США, Німеччина і др.) отримали дозвіл на свою діяльність.

Нетрадиційна психотерапія включає різні психотера-певтичні лікувальні прийоми. Сюди відноситься лікування прихованим навіюванням, плацебо-терапія, лікування алкого-лізму “кодуванням” та ін., а також такі методи нетрадиційної психотерапії як замовляння, заклинання, зняття “причини”, “наврочення” і лікування так званим біоенергетичним та екстрасенсорним впливом.

Під керівництвом викладача студенти засвоюють техніку плацебо – терапії, прихованого навіювання. При прихованому навіюванні завжди використовується додатко-вий подразник, який має нове інформаційне значення, завдяки прямому навіюванню. Так, наприклад, для ліквідації головного болю при прямому навіюванні говорять: “Голова не болить!”, при прихованому – “Ви зараз приймете цей порошок. Він має знеболюючу дію. Він на вас подіє через 10 хвилин і зніме головний біль!”. Для ліквідації безсоння опосередковано навіюють: ”Сьогодні ви приймете порошок за 15 хвилин до сну. Зап’єте його половиною склянки гарячої води (гаряча вода краще розчинить ліки і вони скоріше подіють), через 30 хвилин після прийому у вас наступить сон!”. При цьому в обох випадках дається індиферентний порошок, що не має ні знеболюючих, ні снодійних властивостей.

Таким чином, при прихованому навіюванні (на відміну від прямого) хворий завжди помилково приписує лікувальний ефект, що наступив, якомусь подразнику, який сам по собі, без навіювання, не здатний викликати цей ефект. Ним може стати будь-який подразник –“заговорена” вода, гомеопатичні таблетки, фізіотерапевтична процедура, різні індиферентні ін’єкції – в залежності від характеру проведеного навіювання.

Плацебо – терапію, приховане навіювання, застосо-вують для ліквідації окремих невротичних симптомів, для покращення загального самопочуття.


Тестовий контроль.

Терапевтична ефективність роботи екстрасенсів визначається рядом факторів, крім:

1) різних видів сугестивних впливів (пряме і опосе-редковане навіювання та ін.);

2) віри пацієнта в невідомий метод, що формується за участю засобів масової інформації;

3) різного виду випромінювань від рук екстрасенса;

4) плацебо-ефекту.


ПІСЛЯМОВА.


В заключенні практикуму автору хочеться поділитись з психотерапевтами-початківцями результатами свого багато-річного досвіду, сформульованого у вигляді основних практичних порад.

  1. Психотерапія є тільки клінічною. Лікар-психоте-рапевт перш за все повинен правильно поставити діагноз і оцінити динаміку захворювання, яке він лікує.

  2. Психотерапія в комплексному підході при лікуванні захворювання повинна бути тільки предметом вибору, як і будь-який інший предмет лікування.

  3. Жоден із методів психотерапії не має переваги перед іншими, якщо він правильно і адекватно застосовується. Немає “хороших” чи “поганих” методів психотерапії. Є тільки хороші або погані психотерапевти.

  4. Найефективніше використовувати комплекс психо-терапевтичних методів і прийомів в лікуванні пацієнтів.

  5. Методи психотерапії використовувати із врахуван-ням показів і протипоказів до того чи іншого методу.

  6. Проводити психотерапію, включаючи групові варі-анти, індивідуалізовано, особистісно і соціально орієнтовано.

  7. Психотерапевт повинен знати не тільки техніку психотерапевтичних методів, але й теоретичну базу, на якій ці методи основані. В іншому випадку, працюючи “всліпу”, він стане спеціалістом по методу, ремісником.

  8. Психотерапія, як і будь-яка інша галузь клінічної медицини тримається на трьох “китах”: клініці, знаннях (теорії) і професіоналізмі.

  9. Приступаючи до самостійної роботи, обов’язково відвідайте декілька психотерапевтичних занять (сеансів, сесій) досвідчених спеціалістів з багаторічним стажем як “пацієнт”, а потім якийсь час будьте “асистентом” у досвідченого психотерапевта.

10. Ніколи не зупиняйтесь на досягнутому та ніколи не застосовуйте того, через що ви не пройшли самі.

11. Внутрішньо готуйтесь до сеансу, не бійтесь невдач, не забувайте про багатозначність слова, уникайте ятрогенних слів.

12. Завжди враховуйте свій стан. Якщо ви застуджені, у вас хриплий голос, поганий настрій або ви просто погано себе почуваєте, краще перенести роботу на інший час.

13. Ваша відкритість і щирість у спілкуванні з пацієн-тами не повинні межувати з панібратством і фамільярністю. Ненав’язливо тримайтеся трохи на дистанції, дотримуйтесь субординації, використовуйте правила етики та деонтології.


1   2   3   4   5   6

Схожі:

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії icon“Затверджено”
Аря загальної практики. Показання та протипоказання до проведення гіпносугестії, індивідуальної та групової раціональної психотерапії,...
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconТематичний план практичних занять з психотерапії та психокорекції в клінічній практиці
Види психокорекції. Етико-деонтологічні аспекти психотерапії. Особистість лікаря-психотерапевта, його якості. Психокорекційні програми....
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconБілетна програма з психотерапії та психокорекції у клінічній практиці
Предмет та завдання психотерапії. Сучасний стан психотерапевтичної служби в Україні та перспективи подальшого розвитку
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconВсесвітня Асоціація Позитивної психотерапії (wapp)
...
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /Крим_нальний процес Украхни - практикум/Загальна частина/1-понят, суть завд.doc
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /Крим_нальний процес Украхни - практикум/Загальна частина/1-понят, суть завд.doc
Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /ЭЭ Практикум РИО Одна книга/000_ Вступ.doc
2. /ЭЭ...

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconДокументи
1. /ЭЭ Практикум РИО Одна книга/000_ Вступ.doc
2. /ЭЭ...

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconТематичний план самостійної роботи з психотерапії та психокорекції

Р.І. Рудницький практикум з психотерапії iconПрактикум з дисципліни "Валеологія" для навчання за кредитно-модульною системою
Ключове слово для тематичного покажчика. Комп’ютеризований практикум з валеології
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи