Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена icon

Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена




Скачати 356.13 Kb.
НазваНехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена
Дата02.07.2012
Розмір356.13 Kb.
ТипДокументи

“Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом і подобою Бога створена. Ця душа з трьох частин складається, іншими словами, сили має три: розумну, звірину (чуттєву) і вольову (бажання). Розумна – старша і вища від всіх, тому відрізняємося від тварин і звірів; нею небо і все інше створене розуміємо і до Божого розуму піднімаємося настільки, наскільки добре за розумним слідуємо... Дізнайся князь про три частини душі. Дізнайся, також, про слуг її та воєвод… Бо та душа знаходиться в голові, маючи ум як світле око в собі і наповняє все тіло силою своєю. Так і ти, князь, возсідаючи на землі своїй, за допомогою воєвод і слуг своїх керуєш всією землею, і сам ти є пан і князь. Так і душа у всьому тілі діє через п’ять слуг своїх, іншими словами, через п’ять чуттів: зір, слух, нюх, дотик за допомогою рук. І зір є чуття вірне, і ним бачимо, якщо не без ума, тоді вірно бачимо… І необхідно лише єдиному очам видимому довіряти, почутому ні довіряти, ні не довіряти і багаторазово почуте перевіряти – тільки так можна отримати відповідь”.


“Філософія вчить нас все відшукувати в свідомому людському Я. Вперше через Я входить порядок та гармонія в мертву, несформовану масу. Лише через людину поширюється навколо неї та до границь її спостереження панування правил, які вона сама створює. Її спостереження вказують у нескінченній багатоманітності кожній речі своє місце, воно вносить єдність у різноманітне… Такою є людина, якщо ми розглядаємо її як лише спостерігаючий розум; чим же вона є, якщо ми мислимо її як практично-діючу? – Там, де вона проходить, пробуджується природа… Вже її власне тіло є найбільш одухотвореним серед того, що створила природа. Людина приписує сировині організовуватись згідно її ідеалу та надати їй ті матеріали, в яких вона відчуває потребу. Для неї виростає те, що раніше було холодним та мертвим…”


“Першопредок Пань-гу, що народився дивним чином, виріс, але потім на тисячоліття поринув у сон в темному хаосі, що вміщувався у форму величезного яйця. Коли через 18 000 років Пань-гу прокинувся, його охопили сум та туга від мороку, в якому не можна було нічого побачити. Першопредок вдарив кам’яною сокирою по мороку та імлі: космічне яйце розкололося; його легка та світла частина піднялася вгору, утворивши Небо, а темна й тяжка спустилася до низу, ставши Землею… Коли Пань-гу закінчив влаштування світу, він вже був старий та знесилений. Він помер і впав на Землю, а із різних частин його тіла утворились різні частини Всесвіту…”.

“В глибоку давнину, коли ще не було ні Неба, ні Землі, Всесвіт являв собою темний несформований хаос. В цьому темному мороку народилось два духи – інь та ян, що почали впорядковувати світ. Опісля вони розділились: дух “ян” почав керувати Небом, а дух “інь” – Землею… Із грубих частинок мороку ці духи створили тварин, птахів, риб та комах, а із більш легких - людей”.


„Ми в усьому обмежені, і положення між двох крайнощів визначило і наші здатності. Наші чуття не сприймають нічого надмірного: занадто голосний звук нас приголомшує, занадто великі чи малі відстані перешкоджають зорові, занадто довгі чи короткі судження – розумінню, занадто безсумнівні істини заводять у безвихідь... Занадто юний і занадто похилий вік тримають розум у кайданах, так само як і занадто великі або малі пізнання. Словом, крайнощі нібито не існують для нас, а ми – для них; або вони від нас вислизають, або ми від них. Так, навколо нас немає нічого непорушного, така наша природна доля, і разом із тим вона суперечить усім нашим схильностям: ми прагнемо сталого, прагнемо отримати нарешті твердий ґрунт і спорудити на ньому вежу, що уходить вершиною у нескінченність, але закладений нами фундамент дає щілину, земля розступається, а в провали – безодня.

Не будемо ж гнатися за впевненістю і сталістю. Мінлива видимість буде завжди вводити в оману наш розум: кінцеве ні в чому не знайде міцної опори між двох нескінченностей, що його оточують, лишаючись недосяжними для розуміння”.


„Єство, що лише мислить і при тому мислить абстрактно, не має ніякого уявлення про буття, про існування, про дійсність. Буття є границя мислення; буття як буття не є предметом абсолютної філософії, в усякому випадку – абстрактної філософії. Буття як об’єкт спекулятивної філософії є дещо безпосереднє тобто невизначене, у ньому не можна нічого розрізняти та мислити. Буття не є загальним поняттям, яке можна відокремлювати від речей. Буття надається у поєднанні із тим, що існує. Його можна мислити лише через предикати, що визначають сутність речі. Буття є ствердження сутності. Те, що складає мою сутність, і є моє буття. Сама мова ототожнює буття і сутність. Лише в людському житті буття і сутність можуть бути відокремлені, але лише у ненормальних ситуаціях, у нещасних випадках; інколи трапляється що ми знаходимось не там, де перебуває наше буття, тобто наша сутність... Лише там, де знаходиться твоє серце, там ти існуєш. Тому ти не можеш фіксувати буття, як собі безумовно тотожне, у відокремленні від багатоманітності сутності, якою вона є для себе самої. Буття, якщо забрати із нього усі істотні якості речей, постане лише твоїм уявленням про буття. Це – штучне, вигадане буття, буття поза сутністю буття”.


„...Значно краще ніколи не думати про розшуки істини будь-якої речі, аніж робити це без методу: адже цілком безперечно, що внаслідок невпорядкованих занять такого роду і неясних міркувань розсіюється природне світло і засвітлюються розуми... Під методом я розумію достовірні й легкі правила, суворо дотримуючись яких людина ніколи не прийме нічого хибного за істинне, і, не втрачаючи марно ніяких зусиль розуму, але постійно крок за кроком примножуючи знання, прийде до істинного пізнання всього того, що вона буде здатна пізнати. Весь метод полягає у порядку і розташуванні тих речей, на які слід звернути погляд розуму, щоб знайти яку-небудь істину. Ми будемо суворо притримуватись його, якщо крок за кроком зведемо заплутані і темні положення до більш простих, а потім спробуємо, виходячи із розгляду найпростіших, піднятись тими ж самими сходинками до пізнання усіх інших. Після того, як ми угледіли кілька простих положень, корисно якщо ми виводимо з них дещо інше, оглянути їх у послідовному і ніде не припиненому русі думки, поміркувати над їх взаємними відношеннями і виразно уявити відразу ж настільки багато із них, наскільки це можливо: адже таким чином і наше пізнання стає значно більш достовірним і надзвичайно розширюються здібності нашого розуму”.


„…Цілком можливо, що існує дещо єдине, через що усі блага постають благими. Чи різні речі постають благими через різне? …Якщо немає сумніву, що усі блага, оскільки вони порівнюються між собою, у рівній або не рівній мірі суть блага, то всі вони із необхідністю постають благами через дещо, що мислиться як те ж саме у різних благах… Хто ж стане сумніватись в тому, що те саме, через що все постає благом, є більше благо? Тоді воно постає благом через себе самого, оскільки всіляке інше благо постає благом через нього. Адже те є найвищим, що підноситься над усім іншим, і що не має для себе ні рівного, ні того, що його перевершує… Отже, існує дещо одне, найбільше і найповніше благо, тобто – найвище у відношенні до всього існуючого. …Не лише всі блага є благими через дещо одне, але, здається, що все існуюче існує через одне. Бо все існуюче існує або через дещо, або через ніщо. Із нічого випливає лише не існуюче. Але не можна і уявити собі, щоби дещо не існувало не через дещо… Тоді, оскільки все існуюче існує через це одне, немає сумніву, що це одне існує через себе. А все, що існує через інше, є меншим від того, через що існує все інше, і лише одне існує через себе. Тому те, що існує через себе, є найбільшим від усього. Отже, є дещо одне, що більше та вище від усього. І оскільки не може бути вищою величиною ніщо, окрім вищого блага, то необхідно є дещо найбільше та найкраще, тобто найвище у відношенні до всього існуючого”.


“... Благородна істина про страждання: народження – страждання, старість – страждання, хвороба – страждання, смерть – страждання, з’єднання з неприємним – страждання, розлука з приємним – страждання, досягнення чого-небудь бажаного – страждання, коротше кажучи, п’ятирівнева прив’язаність до існування є страждання.

А це … - благородна істина про походження страждання: це спрага, жага, що веде до нових народжень, які супроводжуються… - жага насолоди, жага існування, жага загибелі.

А це … - благородна істина про знищення страждання: це повне без залишку знищення означеної жаги, відмова від неї…

А це … - благородна істина про шлях, що веде до знищення страждання: правильне бачення, правильна думка, правильна мова, правильна дія, правильне життя, правильне зусилля, правильна увага, правильне зосередження”.


“…Освіта звільняє людину від дикості та варварства… Наука настроює і спрямовує розум на те, щоб він віднині ніколи не залишався у спокої та …не застигав у своїх недоліках, а, навпаки, постійно спонукав себе до дії і прагнув до вдосконалення. Адже неосвічена людина не знає, що значить заглиблюватися в себе саму, оцінювати себе, і не знає, яким радісним є життя, коли помічаєш, що з кожним днем воно стає кращим; якщо ж така людина випадково має якусь позитивну якість, то вона вихваляється цією якістю … та використовує її, можливо, навіть вигідно, проте не приділяє уваги тому, як цю якість розвинути і примножити. … Освічена ж людина, навпаки, не лише використовує розум й всі свої позитивні якості, але постійно виправляє свої помилки і вдосконалюється у доброчесності. Науки ще сильніше та ефективніше спонукають нас звеличувати і прославляти божественну велич… І для того, щоб ми не впали у заблудження, Спаситель дав нам дві книги: книгу Писання, в якій розкривається воля Божа, а по тому – книгу природи, що розкриває його могутність. З цих двох книг друга є ніби ключем до першої, бо… розвиває далі нашу віру, змушуючи нас звернутися до серйозного розмірковування про божественну всемогутність…”


“Істинне є ціле. Але ціле є тільки сутність, що завершує себе через свій розвиток. Про абсолютне треба сказати, що воно по суті є результат, що воно лише в кінці є тим, чим воно є справді; в тому то і полягає його природа, що воно є дійсне, суб’єкт або становлення самим собою для себе. Істина не є викарбувана і покладена до кишені монета. Вона – процес... Те, що істинне є дійсним тільки як система, або те, що субстанція по суті є суб’єкт, відбито в уявленні, що проголошує абсолютне духом, - найвеличніше поняття, яке належить новому часу та його релігії. Істинною формою, в якій існує істина, може бути лише її наукова система. Філософствування без системи не може містити в собі нічого наукового. Окрім того, що це філософствування саме про собі виражає скоріше суб'єктивний умонастрій, воно також постає випадковим за своїм змістом. Усілякий зміст отримує виправдання лише як момент цілого, поза яким він постає як необґрунтоване припущення або суб’єктивне переконання. Внутрішня необхідність того, щоби знання постало наукою, полягає в природі самого знання, проте задовільне пояснення цьому дається лише в викладенні самої філософії”.


«Якими б не були різними категорії естетиків, всі вони мають між собою ту суттєву подібність, що обов’язковою умовою приналежності до кожної з них є не свідомий розумовий чи душевний розвиток людської особистості, а безпосередність. Безпосередність людської особистості лежить не в її духовній природі, але у фізичній. Звідси погляд на здоров’я як на найвище благо в житті. Більш поетичний, проте однорідний з першим погляд: «Вище за усе на світі краса». Представники обох згаданих поглядів сходяться в тому, що життям потрібно насолоджуватися… Зустрічаються люди, які бажають насолоджуватися життям по-іншому. Це, наприклад, люди, смисл і мета життя яких багатство, влада, почесті…

Естетик – людина випадку, що уявляє досягти ідеалу людської досконалості, виключно завдяки своїй індивідуальності; етик же прагне проявити своїм життям загальнолюдське. Етичний погляд на життя дає людині пізнання добра і зла або поняття абсолютного розрізнення між добром і злом.

Істинний етичний світогляд на життя вимагає від людини виконання не зовнішнього, а внутрішнього обов’язку щодо себе самого. Життя істинного етика тому відрізняється внутрішнім спокоєм та впевненістю. Життєвим завданням етика є втілення в собі «загальнолюдського».

Етик розвиває в собі і особисті чесноти, і громадянські, і зрештою, релігійні. Істинно релігійний індивід завжди вкрай милосердний до інших, він завжди проявляє чудеса винахідливості видумуючи для них виправдання; тільки по відношенню до себе самого він холодний і суворий як Великий інквізитор. З іншими ж він подібний на доброго старця, який поблажливо дивиться на юнака; тільки щодо себе він суворий та невблаганний.

Віра якраз і є тим парадоксом, що індивід як такий є вищий від загального, не підкорений йому, а стоїть над ним. Індивід є в абсолютному відношенні до Абсолютного… Віра якраз і є тим парадоксом, що одиничний індивід перебуває вище, ніж всезагальне».


«У нашій психіці, що розуміється нами як апарат, утворений із кількох областей, ми відокремлюємо сферу, яку називаємо власне Я, від іншої, що називається Воно. Ось це Воно є старшим за віком, а Я сформувалось із нього під впливом зовнішнього світу… У Воно зосереджені наші первинні спонуки; усі процеси відбуваються в ньому несвідомо… Відносно руху між двома психічними областями ми припускаємо, що, з одного боку, несвідомий процес у Воно підноситься до рівня передсвідомого та приєднується до Я, а, з іншого боку, передсвідоме в Я здійснює зворотний шлях і здатне зміститися у Воно… У ході індивідуального розвитку частина стримуючих сил із зовнішнього світу переноситься всередину, що утворює в Я інстанцію, яка протистоїть в якості споглядаючої, критикуючої та заборонної іншому Я. Ми називаємо цю інстанцію Над-Я… Якщо в людині Воно підсилює прагнення потягів еротичного або агресивного плану, то Я повинне задовольняти їх шляхом дії. Проте, Я, перш ніж виконати таку вимогу задоволення, повинно враховувати тепер не лише загрози зовнішнього світу, а й протести Над-Я….Поняття несвідомого ми… отримуємо з вчення про витіснення. Витіснене ми розглядаємо як типовий приклад несвідомого. Ми бачимо, однак, що є два види несвідомого: латентне, але здатне стати свідомим і витіснене, яке саме по собі і без подальшого не може стати свідомим». (З. Фройд).


«Центральна позиція персоналізму – це існування вільних та творчих особистостей, і він також передбачає наявність в їх структурах принципу непередбачуваності… Особистість – це не об’єкт, хай навіть найдосконаліший, який, як і всі інші, ми могли би пізнати ззовні. Особистість – єдина реальність, яку ми пізнаємо та водночас створюємо із середини… Особистість є жива активність само творення, комунікації та поєднання із іншими особистостями… Змусити людину пробудитися від глибокого сну, відмовитись від жалюгідного існування може лише той, хто зрозумів сенс особистісного існування і кличе до його вершин… Подібний сенс людського існування полягає не в тому, щоб злитися із абстрактною всезагальністю Природи або Царства ідей, але в тому, щоби змінити «таємницю своєї душі», щоби прийняти в неї царство небесне та втілити його на Землі. До такого вчинку покликана людина своєю свободою.

Будь-яке безумство є поразкою у спілкуванні: alter (інший) стає alienus (чужим), Я стає чужим мені самому. Персоналістський досвід – це досвід «Ти», бо в акті кохання дається найбільш сильна людська визначеність і екзистенційне мислення. Люблю, отже, існую, і життя варте того, аби бути прожитим

Щоб визначити персоналістичну позицію, достатньо сказати, що кожна особистість має власне призначення, що вона займає лише їй належне місце в універсумі особистостей. У цьому і виявляється велич особистості, своєю гідністю рівної цілому Всесвіту... У відношеннях особистості та світу ніщо не свідчить на користь гармонії. Незахищеність, турбота – такою є міра нашої долі. І в доступному для огляду майбутньому ніщо не дає нам надії на закінчення цієї боротьби, як немає ніяких підстав сумніватись в тому, що в цій боротьбі – наша доля.». (Е. Муньє).


«Існують культури, що розквітають та старіють…У кожної культури існують свої власні можливості, вияви, які виникають, визрівають, в’януть та більше ніколи не повторюються…У кожної культури є своя цивілізація; це є неминуча доля культури. Цивілізація – це крайні та штучні стани; вони є завершенням, вони приходять як те, що сталося, після процесу становлення так само, як смерть після життя. Вони – неминучий кінець усякої культури…Енергія людини культури спрямована всередину, енергія людини цивілізації – назовні…Душа – це те, що підлягає здійсненню в культурі; «світ – здійснене, життя – здійснення». ...Переоцінка всіх вартостей - такий внутрішній характер будь-якої цивілізації. Вона починається з того, що переробляє всі форми попередньої культури, інакше розуміє їх, інакше ними користується. Вона нічого не створює вона тільки перетлумачує. В цьому - негативна сторона всіх епох подібного роду. Вони не передбачають попередній справді творчий акт. Вони тільки вступають у володіння дійсно великою спадщиною… Культура народжується у ту мить, коли з прадушевного стану одвічно-дитячого людства прокидається і відшаровується велика душа. Культура вмирає, коли ця душа здійснила вже повну суму своїх можливостей у вигляді народів, мов, віровчень, мистецтв, держав, наук і таким чином знову повернулася у прадушевну стихію. Як тільки мета та ідея досягнута, вичерпана вся повнота внутрішніх можливостей, що реалізувалися у зовнішніх формах, культура раптово застигає, відмирає, її кров загустає, сили надломлюються - вона стає цивілізацією... Такий зміст всіх законів в історії внутрішнього і зовнішнього розвитку, доконаності, що чекає кожну живу культуру, - з числа яких у найвиразніших контурах вимальовується перед нами "занепад античності", між тим як вже сьогодні ми виразно відчуваємо як в нас самих та навколо нас жевріє знамення цілком однорідне за ходом подій та їх тривалістю з названою подією, яке падає на перші століття найближчого тисячоліття - "присмерку Європи". Кожна культура проходить вікові стадії окремої людини. У кожної є своє дитинство, своя юність, своя зрілість і старість...(О. Шпенглер)


« …Життя не має інших цінностей, окрім ступеня влади (якщо ми припускаємо, що саме життя є воля до влади). Мораль захищала невдах, знедолених від нігілізму…Якщо припустити, що віра в цю мораль загине, то невдахи втратять свою втіху і загинуть…Мораль виконувала запобіжну функцію від відчаю та стрибка у ніщо людей та станів, що пригнічувались саме людьми. Бо це безсилля перед людьми викликає найбільш відчайдушне озлоблення до життя. Не природа є аморальною, коли вона без жалю відноситься до виродження, а навпаки, зростання фізіологічного і морального зла в людському роді є наслідком протиприродної моралі.

Я вчу вас про надлюдину, людина є дещо, що потрібно перевершити. Що ви зробили, щоб її перевершити?

Всі істоти до цього часу створювали що-не-будь вище за себе; а ви хочете бути відливом цієї великої хвилі і швидше повернутись до стану тварини, чим перевершити людину?

Що таке мавпа по відношенню до людини? – Сміховисько чи болісна ганьба. І тим же повинна бути людина для надлюдини: сміховиськом чи болісною ганьбою. Ви здійснили шлях від хробака до людини, але багато у вас ще лишилось від хробака. Колись ви були мавпою, і навіть тепер ще людина більше мавпи, ніж будь-яка з мавп. Навіть мудріший серед вас є тільки розлад чи помісь рослини і привиду. Але чи хіба велю вам стати привидом чи рослиною? Надлюдина – сенс землі. Хай же ваша воля говорить: хай буде надлюдина сенсом землі!

Я закликаю вас, брати мої, залишайтеся вірними землі і не вірте тим, хто говорить вам про надземні надії! Вони отруювачі, все одно, знають вони чи ні. Воістину людина – це грязний потік. Треба бути морем, щоб прийняти в себе грязний потік і не стати нечистим

Я хочу сказати «ні» всьому тому, що веде до слабкості, до виснаження. Я вчу сказати «так» всьому, що підсилює і накопичує сили…До сих пір ніхто не вчив ні тому, ні іншому: вчили доброчесності, самозречення, співчуття. Все це цінності виснажених» (Ф. Ніцше).


« …Ідоли бувають вроджені і набуті. Вроджені притаманні природі самого розуму, вони діють на інтелект або в силу власних особливостей загальної природи роду людського, або в силу індивідуальної природи кожної людини, або як результат слів, тобто в силу особливостей самої природи спілкування. Перший вид ми звичайно називаємо ідолами роду, другий – ідолами печери і третій – ідолами площі.

Набуті ж ідоли – це такі, що потрапили до розуму людей або з думок і вчень філософів, або з хибних законів доведення. Це – “ідоли театру”.

…Що ж стосується спростування привидів, або ідолів, то цим словом ми визначаємо найглибші помилки людського розуму. Вони обманюють не в окремих питаннях, як інші хибні думки, які затьмарюють розум і розставляють для нього пастки, їх омана є результатом невірного і перекрученого упередження розуму. Що ж стосується ідолів печери, то вони виникають з власної духовної і тілесної природи кожної людини, будучи також результатом виховання, способу життя і навіть усього випадкового, що може трапитися з окремою людиною… Адже … якщо б хтось провів все своє життя, починаючи з дитинства й до похилого віку, в який-небудь темній підземній печері, а згодом раптово вийшов на гору і побачив увесь цей світ і небо, то немає ніякого сумніву, що в його свідомості виникло би багато самих дивних і фантастичних уявлень.

Найбільш сумними ж є ідоли площі, що потрапляють у людський розум внаслідок мовчазної угоди між людьми про встановлення значення слів та імен. …Існують, нарешті, ідоли, які потрапили до душі людей з різних догматів філософії, а також з перекручених законів доведення. Їх ми називаємо ідолами театру, бо ми вважаємо, що, скільки є прийнятих або створених філософських систем, стільки ж поставлено та зіграно комедій, що зображають фантастичні та штучні світи».


« …Воля як річ в собі (Ding an sich) цілком відмінна від свого явища та від усіх її форм, яких вона набуває під час з’яви і які, отже, стосуються лише її об’єктивації, а їй самій непритаманні. Навіть найзагальніша форма будь-якого уявлення – об’єкта для суб’єкта – її не стосується; але існують форми, цій загальній формі підпорядковані, які знаходять загальне вираження у законі основи (Satz im Grunde), до яких, як відомо, належать час та простір і, отже, завдяки їм все існує та стає розмаїттям (Vielheit)…Воля як річ в собі, на основі сказаного, знаходиться поза сферою дії закону основи у всіх його проявах і, отже, цілком позбавлена основи, хоча кожний її прояв необхідно йому підкоряється. Воля свобідна від будь-якого розмаїття, не зважаючи на її нескінченні прояви в часі та просторі; сама вона одна; але не як один об’єкт, єдність якого пізнається лише у протиставленні можливості розмаїття. …Досі проявами волі визнавали лише ті зміни, які, окрім мотиву, тобто уявлення, не мають іншої основи. Тому в природі волею наділяють лише людину і у крайніх випадках тварин, оскільки пізнання, уявлення є справжнім та особливим характером тваринності. Але ми можемо спостерігати, що воля діє і там, де нею не керує пізнання, а саме: в інстинкті та художніх прагненням тварин. Те, чи вони володіють уявленнями та пізнанням, ми не враховуємо, бо ціль, згідно із якою вони діють, немовби вона була пізнаним мотивом, залишається цілком ними не пізнаною. Тому їхні дії цілком невмотивовані, не керуються уявленням, і показують нам, як воля діє поза будь-яким пізнанням… Воля діє сліпо також і в нас самих: у всіх функціях нашого тіла, яке не керується пізнанням, у всіх його життєвих та рослинних процесах, травленні, кровообігу, виділеннях, розмноженні та рості. Не лише ці процеси, але й саме тіло є проявом волі, об’єктивацією волі, конкретною волею: все, що в ньому відбувається, відбувається завдяки волі, хоча у цьому випадку воля не керується пізнанням, не визначається мотивами, а діє сліпо, з причин, які у цьому випадку називаються подразненнями ».


« ... І тоді прийняв Бог людину як творіння невизначеного образу і, поставивши її в центрі світу, сказав: «Не даємо ми тобі, о Адаме, ні певного місця, ні власного образу, ні особливого обов'язку, щоб і місце, і лице, і обов'язок ти мав за власним бажанням, згідно зі твоєю волею і твоїм рішенням. Образ інших творінь визначений у межах встановлених нами законів. Ти ж, не обмежений жодними межами, визначиш свій образ за своїм рішенням, під владу якого я тебе залишаю. Я ставлю тебе в центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати все, що є у світі. Я не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славний майстер, сформував себе в образі, якому ти надаєш перевагу. Ти можеш переродитися у нижчі, нерозумні істоти, але можеш переродитися за велінням своєї душі й у вищі божественні. О, вища щедрість Бога-батька! О вище і неймовірне щастя людини, якій дано володіти тим, чим забажає, і бути тим, чим хоче! Звірі, як тільки народжуються, від материнської утроби отримують все те, чим будуть володіти потім, як сказав Луцилій. Вищі духи або спочатку, або трохи згодом стають тим, чим будуть у вічному безсмерті. Людині, яка народжується, Батько дав насіння і зародки різнорідного життя і відповідно до того, як кожен їх обробить, вони виростуть і дадуть у ньому свої плоди. І якщо зародки рослинні, то людина буде рослиною, якщо чуттєві, то стане твариною, якщо раціональні, то стане небесною істотою, а якщо інтелектуальні, то стане янголом і сином Бога. А якщо її не влаштовує доля жодного із творінь, то нехай повернеться до центру свого єдинообразу і, ставши єдиним з Богом-духом, хай перевершує всіх в усамітненій імлі Отця, який стоїть над усім. І як не дивуватися нашому хамелеонству! Чи точніше – чому дивуватися більше?»


« ... Людина стикається з ірраціональністю цього світу. Вона відчуває, що бажає щастя та розумності. Абсурд народжується у цьому зіткненні між покликанням людини і нерозумним мовчанням світу. Ми повинні постійно пам’ятати про це, не випускати з поля зору, оскільки з цим пов’язані висновки, що є важливими для життя. Ірраціональність, людська ностальгія і породжений ними абсурд – ось три персонажі драми, котру необхідно прослідкувати від початку і до кінця з усією логікою, на яку здатна екзистенція…Однією з кількох послідовних філософських позицій є бунт, неперервна конфронтація людини з мороком, що таїться в ній. Бунт – це вимога прозорості, за одну мить він ставить під сумнів увесь світ. Подібно до того, як небезпека дає людині незамінну можливість пізнати саму себе, метафізичний бунт надає свідомості все поле для експериментів. Бунт є постійною даністю людини самій собі. Це не прагнення, не устремління, адже бунт позбавлений надії. Бунт - це впевненість у гнітючій силі долі, але без упокорення, що, звичайно, її супроводжує.

Ми бачимо тепер, наскільки досвід абсурду далекий від самогубства. Помилковою є думка, нібито самогубство слідує за бунтом, є його логічним завершенням. Самогубство є повною протилежністю бунту, оскільки передбачає упокорення та згоду. Подібно до стрибка, самогубство – це примирення з власними обмеженнями…Боги прирекли Сізіфа піднімати величезний камінь на вершину гори, звідки ця брила неодмінно скочувалась донизу. У них були підстави вважати, що немає жахливішого покарання, ніж марна та безнадійна праця.

Сізіф – абсурдний герой. Він такий і у своїх пристрастях, і в стражданнях. Його зневага, презирство до богів, ненависть до смерті та бажання жити вартували йому величезної муки – він змушений марно напружуватися та безцільно витрачати сили. Такою є ціна земних пристрастей.

Я бачу цю людину, що спускається важким, але впевненим кроком до нескінченних страждань. Одночасно разом із диханням до неї повертається свідомість, невідворотна, як і її нещастя. І в кожну мить, спускаючись із вершини у лігво богів, вона стає вищою за свою долю. Людина стає твердішою за свій камінь.»


« ...Людське існування передує людській сутності. Людина – це буття, що вільно вибирає себе…Атеїстичний екзистенціалізм... вчить, що навіть якщо бога немає, то є принаймні одне буття, в якого існування передує сутності, буття, яке існує до того, як його можна визначити яким-небудь поняттям, і цим буттям є людина... Що це означає: „існування передує сутності”? Це означає, що людина спочатку існує, зустрічається, з’являється у світі, й лише потім вона визначається.

Для екзистенціаліста людина тому не піддається визначенню, що першопочатково нічим не є. Людиною вона стає лише згодом, причому такою людиною, якою вона зробить себе сама. Таким чином, немає жодної природи людини, як немає і бога, який її задумав би. Людина просто існує, і вона не тільки така, якою себе уявляє, але така, якою вона хоче стати. І оскільки вона уявляє себе вже після того, як починає існувати, і після цього поривання до існування, то вона є лише те, що сама із себе робить. Це перший принцип екзистенціалізму... [Ми] хочемо сказати, що людина перш за все існує, що людина – істота, яка спрямована до майбутнього та усвідомлює, що вона проектує себе в майбутнє. Людина – це перш за все проект, який переживається суб’єктивно... Ніщо не існує до цього проекту... і людина стане такою, яким є її проект буття... Але якщо існування дійсно передує сутності, то людина відповідальна за те, чим вона є. Таким чином, в першу чергу екзистенціалізм віддає кожній людині у володіння її буття та покладає на неї повну відповідальність за існування.

Але коли ми говоримо, що людина відповідальна, то це не означає, що вона відповідальна тільки за свою індивідуальність. Вона відповідає за всіх людей... Дійсно, немає жодної нашої дії, яка, створюючи з нас людину, якою ми хотіли б бути, не створювала б в той сам час образ людини, якою вона, за нашими уявленнями, повинна бути. Вибрати себе так чи інакше означає водночас утверджувати цінність того, що ми вибираємо, так як ми в жодному разі не можемо вибирати зло. Те, що ми вибираємо, – завжди благо. Але ніщо не може бути благом для нас, не будучи благом для всіх... Я відповідальний, таким чином, за себе самого і за всіх та створюю певний образ людини, який вибираю; вибираючи себе, я вибираю людину взагалі. » ( Ж.-П.Сартр)


« ..Цей космос, той же самий для всіх, не створив ніхто ні з богів, ні з людей, але він завжди був, є і буде вічно живим вогнем, що мірами розгоряється та мірами згасає.

Все обмінюється на вогонь, і вогонь - на все, подібно до того як золото (обмінюється) на товари, а товари - на золото. Вогонь живе смертю землі, повітря живе смертю вогню, вода живе смертю повітря, а земля - смертю води…вічний вогонь, що перебував у коловороті, (є бог), доля ж - логос (розум), що створює сутнє з протилежних прагнень. Геракліт: все відбувається по визначенню долі, остання ж тотожна необхідності. Геракліт оголосив сутністю долі логос, що пронизує субстанцію Всесвіту. Це ефірне тіло, сперма народження Всесвіту і міра визначеного кола часу. …На тих, що входять у ту ж саму ріку набігають все нові води. У ту ж річку вступаємо і не вступаймо. Існуємо і не існуємо. …Найпрекрасніша з мавп потворна, якщо її порівнювати з родом людським.…Якби щастя полягало в тому, щоб тішити тіло, щасливим назвали б ми биків, коли вони знаходять горох для їжі. Адже всі людські закони живляться єдиним божественним. Один для мене рівний десяти тисячам, якщо він найкращий.Розуміння - найбільша чеснота, і мудрість полягає у тому, щоб говорити правду і діяти згідно з природою, до неї дослухаючись.

Боротьба - батько всього і усьому цар. Одним вона призначила бути богами, а іншим - людьми, а (з тих) одним - рабами, а іншим - вільними. Слід знати, що боротьба всезагальна, що справедливість у розбраті, що все народжується через розбрат і по необхідності .…Багато знань розуму не навчає. І найбільш вдумлива людина пізнає лише удаване і пестить його. Але "дике" (богиня долі) наздожене брехунів і лжесвідків. Хоча логос притаманний всім, більшість живе так, ніби кожен має своє особливе розуміння. Людям не стало би краще, якби всі їх бажання здійснились». (Геракліт)


«Всі люди хочуть жити щасливо, але вони смутно уявляють собі, в чому полягає щасливе життя. А досягти останнього надзвичайно важко... Найголовніше наше завдання повинно полягати в тому, щоб ми не слідували подібно до худоби за ватажком стада, щоб ми йшли туди, куди йдуть інші, а туди, куди велить обов'язок. Найбільші біди спричиняє нам те, що ми погоджуємося з чутками і, визнаючи найправильнішими ті переконання, які зустрічають велике співчуття і знаходять багато послідовників, живемо не так, як цього вимагає розум, а так, як живуть інші. Ось звідки ця безперервно зростаюча купа жертв помилок!

...Я приймаю загальне правило всіх стоїків: «Живи згідно з природою речей». Не ухилятися від неї, керуватися її законом, брати з неї приклад, - в цьому і полягає мудрість. Отже, життя – щасливе, якщо воно узгоджується зі своєю природою. Таке життя можливе лише в тому випадку, якщо, по-перше, людина постійно керується здоровим глуздом; потім, якщо дух її мужній і енергійний, благородний, витривалий і підготовлений до будь-яких обставин; якщо вона, не впадаючи в тривожну недовірливість, піклується про задоволення фізичних потреб; якщо вона взагалі цікавиться матеріальними сторонами життя, не спокушаючись жодною з них; нарешті, якщо вона вміє користуватися дарами долі, не стаючи їх рабом. Мені немає чого додавати, оскільки ти і сам розумієш, що результатом такого настрою буває постійний спокій і свобода внаслідок усунення будь-яких приводів для роздратування і страху.

Благородно чинить той, хто, розраховуючи не на власні сили, а на сили людської природи, ставить собі високі цілі, прагне їх досягти і мріє про настільки великі ідеали, що втілення їх в життя виявляється важким навіть для людей, що мають незвичайні дарування. Ось які цілі він може поставити собі: «Побачивши смерть і при звістці про неї я зберігатиму спокійний вираз обличчя; я переноситиму тяжкі випробування, які б вони не були, підкріплюючи тілесні сили духовними; я зневажатиму багатство незалежно від того, чи буде воно в мене чи ні; я не стану сумніший, якщо воно належатиме іншому, і більш гордим, якщо воно оточуватиме мене своїм блиском; я буду байдужий до долі, чи буде вона обдаровувати мене або карати; на всі землі я дивитимуся як на свої, а на свої – як на загальне надбання, житиму в переконанні, що я народився для інших, і буду за це вдячний природі, оскільки вона не могла потурбуватися краще про мої інтереси: мене одного вона подарувала всім, а всіх – мені одному»….Краще від усього перетерпіти те, чого ти не можеш виправити, і, не нарікаючи, супроводжувати Бога, по чиїй волі все відбувається. Поганий той солдат, який іде за полководцем зі стогоном. Тому будемо спритно і без ліні сприймати накази і неухильно продовжувати чудову працю, в яку вплетене все, що ми терпимо.

Нехай доля знайде нас готовими і такими, що не відають ліні! Яким величним є дух, що вручив себе Богу. І навпаки, нікчемний і позбавлений благородства той, хто опирається, хто погано думає про порядок речей в світі і хотів би краще виправити богів, ніж себе».


«. Хай людина віддасться спогляданню природи у всій її неосяжній величі, хай відверне погляди від нікчемних предметів, що її оточують. Хай погляне на засліплюючий світоч, що осяває Всесвіт як смолоскип, хай усвідомить, що Земля - всього лише точка у порівнянні із величезною орбітою, яку описує це світило, нехай вражається думкою, що і сама ця величезна орбіта - не більше ніж непримітна рисочка по відношенню до орбіт інших світил.

Бо що таке людина у Всесвіті? – Небуття у порівнянні з нескінченністю, все суще у порівнянні з небуттям, середнє між всім і нічим. Вона не в силах навіть наблизитись до розуміння цих крайнощів – кінця світобудови та його початку, неприступних, схованих від людського погляду непроникною таємницею і рівно не здатна осягнути небуття, із якого виникла, і нескінченності, в якій вона розчиняється.

Я неодноразово міркував про те, скільки неспокою, небезпек, незгод накликають на себе люди, живучи при дворі або змагаючись на війні,…потім я глибше вникнув в цю тяжку людську особливість, мені схотілося дістатися до причини, що лежить в її основі, і така причина дійсно, знайшлася, і дуже серйозна: вона вкорінена у вихідному бідуванні нашого становища, у крихкості, смертності і такий ницості людини, що варто лише задуматись над цим - і вже ніщо не здатне нас втішити. Ось чому люди так цінують ігри та базікання, так намагаються потрапити на війну або зайняти високу посаду….Ми шукаємо не того мирного і лінивого існування, яке залишає скільки завгодно дозвілля для думок про нашу гірку долю, не військових небезпек і посадових обтяжень, але хвилювань, що нас розважають і відвертають від болісних роздумів.

Велич людини - у її здатності мислити. Людина всього лише очерет, найслабше із створінь природи, але вона - очерет мислячий, щоб її знищити, зовсім не треба всього Всесвіту: досить віяння повітря, краплі води. Але хай навіть її знищить Всесвіт, людина все одно перевищує його, бо усвідомлює, що розлучається із життям і що слабша за Всесвіт, а він нічого не усвідомлює.

Отже, вся наша гідність - у здібності мислити. Тільки думка зносить нас, а не простір і час, у котрих ми - ніщо. Спробуємо ж мислити гідно: в цьому основа моральності».


«Абсолютно тотожне… ніколи не може бути об’єктом знання, але тільки об’єктом віри. Як високо ми не підносимо розум, ми все ж вважаємо, що ніхто через чистий розум не став доброчесним, або взагалі великою людиною. Тільки в особистості – життя, а все особистісне базується на темній основі.

Кінцевою метою усіх моїх праць був перехід від роз’єднаності часткових знань до повноти знання тому, що я бажав пізнати істину у всіх часткових напрямках, щоб вільно і без перепон дослідити глибину абсолютного.

Або немає суб’єкта, а є абсолютний об’єкт, або немає об’єкта, а є абсолютний суб’єкт. Як же розв’язати цю суперечку? Лише досягаючи абсолюту, усі принципи, які борються один проти одного, усі суперечливі системи стають тотожними. Це абсолютне є дійсною основою гармонії між об’єктивним та суб’єктивним у вільному діянні не тільки індивіда, але й усього (людського) роду.

Якщо первинним вважають суб’єктивне, тоді задача полягає в тому, щоб пояснити, як до нього приєднується об’єктивне. Якщо кожне знання базується на їх поєднанні, то пояснення цього поєднання, безперечно, є найвищим завданням для кожного знання, а оскільки філософія є найвищою і головною наукою, то й основним завданням філософії.

Подавати в якості первинного об’єктивне і виводити з нього суб’єктивне є задачею натурфілософії.... Отже, якщо трансцендентальна філософія існує, й залишається прямувати у протилежному напрямку – виходити із суб’єктивного як первинного і абсолютного і виводити з нього об’єктивне. Таким чином, натурфілософія і трансцендентальна філософія розділили між собою два можливих напрямки філософії. Трансцендентальна філософія є другою необхідною основною наукою філософії». (Ф. Шеллінг)


«Але навіть найкращі речі не існували б, коли б вони не походили від Тебе. Вони народжуються і гинуть, а народжуючись, починають буття; вони ростуть, щоб дійти своєї досконалості, а коли вже осягнуть її, старіють і вмирають, Однак не все доходить старості, але все доходить смерті. Отже, коли народжуються і прямують до буття, то чим скоріше ростуть, щоб дійти до розквіту буття, то тим скоріше поспішають до небуття. … Той, хто ту цілість створив, наш Бог, – і Він не проминає тому, що ніщо не настає після Нього…. Бо коли якась річ втратить усе, що добре, то вона перестане існувати, Отже, позбавлене всього доброго є те саме, що – ніщо, тому, допоки якась річ існує, вона добра. Отже, все, що існує, добре, а зло, джерела якого я шукав, – це не субстанція, бо коли б воно було субстанцією, то було б добром. Ти не створив нічого, крім добра, і зовсім немає жодної субстанції, якої б не створив Ти. А що Ти не створив усі речі однаковими, то всі вони гарні, кожна зокрема, і всі разом узяті дуже добрі.

У вічності ніщо не проходить і усе перебуває у наявному теперішньому, тоді як жоден час не перебуває повністю у теперішньому. Усе наше минуле випливає з майбутнього, а все майбутнє йде за минулим; разом з тим усе минуле і майбутнє твориться і випливає з того завжди сущого, для якого не існує ні минулого ні майбутнього, – з того, що іменується як вічність! Тривалість часу можна представити не інакше, як послідовність проходження множини моментів, що не можуть співіснувати разом… Бо що ж таке час? ...якби ніщо не проминало, то не було б минулого часу; якби ніщо не наставало, то не було б майбутнього часу; й якби не було нічого, то взагалі б не було часу теперішнього...Неточним є висловлювання тих, хто твердить, що існує три часи: минулий, теперішній і майбутній. Очевидним більш точним є вислів: існує три такі часи: теперішній, що відноситься до речей минулих; теперішній , що відноситься до речей теперішніх; і теперішній, що відноситься до речей майбутніх. Теперішність речей минулих – пам’ять; теперішність речей теперішніх – їх пряме бачення; теперішність речей майбутніх – це сподівання….Мені видається, що час є ніщо інше, як певна протяжність.. І було б дуже дивно, коли б це не була протяжність самого духа. Правильним є те, що душа визначає не усю людину, а кращу її частину і що тіло не складає усю людину, а лише менш привабливу її частину, а коли вони поєднані разом, то це і є Людина. Тіло не є тим, чим ми є самі, а тому не тіло у людині гідне любові і потягу.

Не виходи у світ, а звертайся до самого себе; всередині людини перебуває істина…Філософією називається не сама мудрість, а любов до мудрості; якщо ти звернешся до неї, то хоча і не будеш мудрим, поки живеш (оскільки мудрість у Бога, і не може бути доступна людині), однак якщо остаточно ствердиш себе в любові до неї і очистиш себе, то дух твій після життя (коли перестанеш бути людиною) безсумнівно буде нею володіти».


«Ім’я автора не просто елемент дискурсу, ім’я виконує певну роль щодо наративного дискурсу, утверджуючи класифікаційну функцію. Таке ім’я припускає групування в цілість певної кількості текстів, їх визначення та розрізнювання методом протиставлення іншим текстам. Крім того, воно встановлює зв’язок між текстами. Ім’я автора служить для характеристики певного способу існування дискурсу. Сучасна літературна критика не зосереджує свою увагу на автентичності, і досі розглядає автора традиційно: автор забезпечує основу не тільки для пояснення певних подій твору, але й для пояснення їхньої трансформації, спотворення, різних модифікацій через його біографію, соціальний стан, через вияв його основного задуму. Автор є також принципом єдності письма. Автор служить також для нейтралізації суперечностей, які виникають у серії текстів, і він повинен бути, залежно від рівня його мислення або від його бажання, від його свідомості чи підсвідомості, місцем, де всі суперечності вирішуються. Окрім того, автор є особливим джерелом вираження того, що існує в більше або менш завершених формах, що однаковою мірою і з однаковим значенням проголошене в творах…ми повинні повністю змінити традиційне уявлення про автора. Як ми переконались раніше, існує теза, що автор – це геніальний творець тексту, в якому він розміщує безмежно щедро та великодушно невичерпний світ значень. … Ця істина досить суперечлива: автор не є невичерпним джерелом значень, якими наповнений твір, автор не йде попереду твору, він є певним функціональним принципом, який у нашій культурі дозволяє обмежити, вилучити і змінити або, інакше кажучи, який перешкоджає вільній циркуляції, вільному маніпулюванню, вільній композиції, декомпозиції чи реконструкції уяви».


СОКРАТ. Ти можеш уподібнити нашу людську природу у відношенні освіченості та неосвіченості ось якому становищу подивись-но: адже люди ніби знаходяться в підземному помешканні, подібному до печери, де упродовж всієї її довжини тягнеться широкий отвір. З малих літ у них там на ногах і на шиї кайдани, так що їм не зрушити з місця, і бачать вони лише те, що в них прямо перед очима, бо повернути голову вони не можуть через ті кайдани. Люди повернуті спиною до світла, що йде від вогню, котрий горить далеко у височині, а між вогнем та в'язнями проходить верхня дорога, огороджена - поглянь-но - невисокою стіною на зразок тієї завіси, за якою фокусники ставлять своїх помічників, коли поверх завіси показують ляльок... Уяви ж собі і те, що за цією стіною інші люди несуть всяке начиння, тримаючи його так, що його видно над стіною; проносять вони і статуї, і всілякі зображення живих істот, зроблені з каменю й дерева. При цьому, як буває, деякі з них розмовляють, інші ж мовчать.

ГЛАВКОН: - Дивний ти малюєш образ і дивних в'язнів!

СОКРАТ: - Подібних до нас. Перш за все, хіба ти вважаєш, що, знаходячись у такому становищі, люди що-небудь бачать, чи то своє, чи чуже, крім тіней, що відкидаються вогнем на стіну печери, що розташована поперед них?...Такі в'язні цілком і повністю приймали б за істину тіні тих предметів, що проносять повз них».


« ..Під субстанцією я розумію те, що існує саме в собі і уявляється саме через себе, тобто те, уявлення чого не потребує уявлення іншої речі, з якого воно мало би утворитися.

Під атрибутом я розумію те, що розум уявляє в субстанції як таке, що складає її сутність.

Під модусом я розумію стан субстанції, іншими словами, те, що існує в іншому і уявляється через це інше.

Під богом я розумію істоту абсолютно безконечну, тобто субстанцію, яка складається з безлічі атрибутів, з яких кожен виражає вічну і безконечну сутність...

Свобідною називається така річ, яка існує через одну лише необхідність своєї власної природи і призначається до дії тільки сама через себе. Необхідною ж чи, краще висловитись, змушеною називається така, яка чимось іншим призначається до існування і дії за відомим і визначеним зразком.

Під вічністю я розумію саме існування, оскільки воно уявляється як таке, що необхідно випливає з простого визначення вічної речі

Я бачу ясно, що є лише одна єдина (субстанція), яка існує сама по собі і є субстратом усіх інших атрибутів. ...Безконечна протяжність і мислення разом з іншими безконечними атрибутами... являють собою не що інше, як модуси єдиної, вічної, безконечної, і самої із себе існуючої сутності; і все це ми оголошуємо, як сказано, єдиним чи єдністю, поза якою неможливо уявити собі жодної речі…Ми вже раніше сказали, що одна субстанція не може створити іншу і що бог є сутністю, якій належать всі атрибути,.. всі інші речі без нього або поза ним ні в який спосіб не можуть ані існувати, ані бути пізнані. Внаслідок цього ми можемо з повним правом сказати, що бог причина всього».


« .. Та одначе величати Тебе хоче людина – маленька частина створіння Твого. Це ж Ти спонукаєш нас шукати радощів у Твоїх похвалах, бо ж ти створив нас для Себе, і серце наше не спокійне, доки не спочине в Тобі (І,1).

...Я не існував би, Боже мій, не існував би взагалі, якщо б Тебе не було в мені. Або, скоріше, я б не існував, коли б я не був у Тобі, „з Якого, через Якого і в Якому – усе”? (Пс. 139,8) куди ж волаю до Тебе, коли я сам у Тобі (І,2).

Бо що ж такого я хочу сказати, Господи, як не те, що я не знаю, звідкіля я сюди прийшов, у це, так би мовити, смертне життя, чи, радше, в живу смерть? Я не знаю. І прийняли мене втішання милосердя Твого, як це я чув від батьків тіла мого, з якого і в яке Ти оформив мене в даний час, бо я сам не пам’ятаю того, ...розрадила мене насолода людського молока, але ж ані моя мати, ані пестунка не сповнювали ним своїх грудей; це Ти, Господи, через них давав мені поживу першого дитинства за Твоїм устроєм і за Твоїми багатствами, розподіленими аж до самих основ. Ти дав мені також те, що я не бажав більше, ніж Ти дав. Звідкіля ж така істота могла б узяти життя, як не від Тебе, Господи ? Чи ж може бути хто-небудь творцем самого себе? Чи ж є якесь інше джерело, звідкіля плило б життя й буття до нас, поза тим, з якого Ти створюєш нас, Господи, буття й найвище життя – це те саме? (І, 6).

…Душа людська через посередництво розуму і знання, які незрівнянно перевершують чуття, підноситься, наскільки здатна, над тілом і більш охоче насолоджується тією насолодою, яка є у ній самій. А чим більше віддається відчуттям, тим більше робить людину схожою на худобу»


« ...На мій погляд, який можна виправдати тільки викладанням самої системи, вся справа в тому, щоб зрозуміти і виявити істинне не тільки як субстанцію, але так само і як суб’єкт… Жива субстанція… є буттям, яке справді є суб’єктом або, що те ж саме, яке справді є дійсним буттям лише остільки, оскільки… вона є опосередковуванням становлення для себе іншою…Мислення становить не тільки субстанцію зовнішніх речей, але також визначальну субстанцію духовного...

Істинне є цілим. Але ціле є тільки сутністю, що завершує себе через свій розвиток. Про абсолютне треба сказати, що воно по суті є результатом, що воно лише в кінці є тим, чим воно є справді; в тому-то і полягає його природа, що воно є дійсним, суб’єктом або становленням самим собою для себе… Істина не є викарбувана і покладена до кишені монета. Вона – процес…Все, що розумне, те є дійсне, а що дійсне, те є розумне.

Окремий індивід є недосконалим духом… Індивід, субстанція якого – дух вищий, пробігає це минуле… як форми, вже залишені духом, як етапи шляху, вже розробленого і вирівняного; таким чином щодо пізнання ми бачимо, як те, що в ранні епохи обіймало зрілий дух мужів, зведене до знань, вправ і навіть ігор хлоп’ячого віку…

Те що істинне є дійсним тільки як система, або те, що субстанція по суті є суб’єктом, відбито в уявленні, яке проголошує абсолютне духом, – найвеличніше поняття,... яке належить новому часу та його релігії.

Філософування без системи не може містити в собі нічого наукового. Окрім того, що це філософування саме по собі виражає скоріше суб’єктивний умонастрій, воно також постає випадковим за своїм змістом. Будь-який зміст отримує виправдання лише як момент цілого, поза яким він постає як необґрунтоване припущення або суб’єктивне переконання. Істинною формою, в якій існує істина, може бути лише її наукова система ...Внутрішня необхідність того, щоб знання постало наукою, полягає в природі самого знання, проте задовільне пояснення цьому дається лише у викладенні самої філософії.»

Схожі:

Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена iconТема: Програмування. Основні етапи розробки прикладних програм
Під програмуванням розуміють представлення в деякій символічній формі певного алгоритму. В якості символічної форми може використовуватися...
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена iconЕлена Соболевская
«Сталкер», о котором уже немало написано, но мало сказано. Вернее, сказано не то, что, прежде всего, нужно было бы говорить; сказано...
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена iconМіністерство освіти І науки україни державна акредитацій на комісія україни
У галузі освіти в Україні за останні роки відбулися значні зміни. Створена нова законодавча база, яка унеможливлює директивне втручання...
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена iconМіністерство освіти І науки україни державна акредитацій на комісія україни
У галузі освіти в Україні за останні роки відбулися значні зміни. Створена нова законодавча база, яка унеможливлює директивне втручання...
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена iconНаказ №209 Про впровадження ІІ етапу німецько-українського проекту «Маршрут безпеки в освітньому середовищі Чернівецької області»
Віл-інфекції/сніду у Чернівецькій області, яка створена під егідою Чернівецької обласної ради з питань протидії туберкульозу та віл-інфекції/сніду...
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена iconВ. I. Основні характеристики, суть розробки
Для чисельного моделювання оптимальних параметрів оптико-електронних пристроїв в середовищі matlab створена математична модель фазового...
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена iconВ. I. Основні характеристики, суть розробки
Для чисельного моделювання оптимальних параметрів оптико-електронних пристроїв в середовищі matlab створена математична модель фазового...
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена icon2. (А) Нехай простір елементарних подій. Побудувати сукупність підмножин простору, яка не буде простором подій. (А)
А побудувати можливі простори s випадкових подій, що відповідають даним просторам  елементарних подій
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена iconПолтавський національний педагогічний університет
Оон міжнародна організація, створена для підтримки й зміцнення міжнародного миру й безпеки, розвитку співробітництва між державами...
Нехай буде відомо благородному князю, що божественним натхненням створена душа, яка, як сказано, за образом І подобою Бога створена iconНауково-дослідницька лабораторія фізики тонких плівок (створена у 1980 р.)
Гальваномагнітні явища в тонких плівках сплавів на основі перехідних металів (1998-1999 р.)
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи