Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові icon

Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові




Скачати 123.87 Kb.
НазваУкраїнський націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові
Дата02.07.2012
Розмір123.87 Kb.
ТипДокументи

УКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛІЗМ ЯК ІДЕОЛОГІЧНИЙ ТРЕНД

або

ЧИМ МИ ЗАВДЯЧУЄМО УКРАЇНСЬКОМУ НАЦІОНАЛІЗМОВІ

УДК 323

Олександр Швирков,

кандидат філософських наук

старший викладач кафедри філософії

Сумського державного університету


Анотація


У статті йдеться про українську державну ідеологію, початок якої було покладено в 1991 році внаслідок багато в чому випадкових обставин. Саме події 1991 р. та націоналістична ідеологія, що тоді почала формуватися, задали тренд, тобто напрямок, яким Україна рухатиметься ще багато років. Крім іншого, саме цей тренд обумовив те, що Україна зберегла свою державну цілісність. Втім, він значною мірою не відповідає сучасному глобальному тренду і саме тому потребує певної корекції. Запропоновано, якої саме.


Мова піде про ту ситуацію з державною ідеологією, яка склалася в нашій країні. Під ідеологією я розумію не фіксований набір штампів, а комплекс концепцій та ідей, що озвучуються представниками влади й академічних кіл і якими вони так чи інакше керуються при визначенні зовнішньої і внутрішньої політики. Зовсім не обов'язково, щоб ці концепції були чітко визначені, більш того, нерідко ідеологію значною мірою визначає те, про що умовчують.

Після несподіваної кончини Радянського Союзу і, відповідно, радянської ідеології у всіх державах, що утворилися на його теренах, почалося активне формування власних державних ідеологій. Більшість була заснована за західним ліберально-демократичному зразком, багато – із суттєвим націоналістичним компонентом, як, наприклад, в Україні. Чому саме так? Думаю, одне з можливих пояснень може бути таким.

1991 рік став своєрідною точкою біфуркації, тобто точкою, під час проходження якої реалізація того чи іншого можливого сценарію розвитку суспільства може багато в чому визначатися абсолютно випадковими обставинами1. Саме так сталося в Україні з націоналізмом: просто певна кількість людей певного складу опинилася в потрібному місці в потрібний час. А оскільки суспільство в той момент проходило точку біфуркації, знадобилося абсолютно невелике зусилля, щоб «зіштовхнути» його на той шлях, яким воно йде зараз.

Звичайно, після того як точка біфуркації була пройдена, коли все більш-менш стабілізувалося, почали пояснювати такий розвиток подій «споконвічним прагненням» українського народу до самовизначення, незалежності, тощо. На справді ж все це було, повторюся, нічим іншим, як випадковістю.

Не варто сприймати ці мої слова надто болісно. Врешті-решт, неочікувана перемога – не таке вже й рідкісне явище в історії. Наприклад, одна з провідних ідей книги З. Бжезинського «Велика шахова дошка» [1] – це та, що перемога в холодній війні звалилася на Америку, як то кажуть, «зі стелі». Головне, хто як зумів скористатися цією неочікуваною «перемогою» (можна й без лапок). У нас нею скористалися націоналісти.

Скористатися такою випадковістю дуже важливо, оскільки ті, хто нею скористається, отримають змогу задати тренд, тобто той загальний напрям, в якому суспільство рухатиметься протягом досить тривалого проміжку часу.

Саме це і зробили націоналісти в 1991 р. – вони визначили тренд.

Стабілізація, що настає після проходження точки біфуркації, означає, що будь-які корінні, істотні зміни, будь-які спроби суттєво змінити заданий напрям пов'язані з дуже великими витратами. Саме в цих труднощах зміни напряму, як відомо, і полягає суть стабільності.

Замість поняття тренду можна скористатися філософським поняттям дискурсу. В цьому разі про ті процеси, ті події, які відбулися в 1991 році, і тих людей, які брали активну в них участь, можна сказати, що вони задали, сформували дискурс, тобто контекст будь-яких подальших дискусій, визначили їх рамки.

Будь-яка теза, що висувається сьогодні, сприймається або як теза на підтримку тренду, дискурсу, або як його антитеза. Саме «анти», а не «просто» теза – в цьому «дія» тренду – в тому, що все починає сприйматися через нього і по відношенню до нього. По суті, тренд, дискурс є тією віссю, навколо якої все обертається, – або відцентрово, або доцентрово. І той, хто не дотримується тренду-дискурсу, автоматично опиняється на периферії – як у політиці, так і в академічній діяльності.

Що допомогло у формуванні сьогоднішнього українського тренду? Перш за все – існування більш-менш сформованої традиції українського націоналізму, більш-менш стрункої його концепції. Проте наявність такої концепції у той час (у 1991 р.) зовсім не означає, що саме її адепти та носії призвели до цього розпаду – це потрібно чітко розуміти.

У чому ж конкретно проявляється тренд, що має свій початок у 1991 році? Проявляється він, наприклад, у тому, яка мова у нас є державною, яку літературу вивчають у школі, яку історію. Так само він проявляється в тому, що певні концепції, ідеї й поняття, що якоюсь мірою не відповідають тренду, автоматично відносяться до маргінальних. Про них стає ніби ніяково говорити, їх стає ніяково вживати. Відповідно, «маргіналізуються» носії таких концепцій та ідей. Причому справа тут зовсім не в тому, що ці носії – маргінали в економічному або соціальному смислі, а в тому, що вони є носіями концепцій, які не відповідають тренду. До таких маргіналів можуть належати й відомі, впливові політики і цілі регіони2.

Як бачимо, тренд, що нас цікавить, – це насамперед слова3. Проте не варто применшувати їх значення. Хоча б тому, що саме за слова (а не за справи) люди голосують на виборах. Врешті-решт, всі битви відбуваються в головах.

Вищесказане дає можливість прояснити питання з державною ідеологією. Деякі автори вважають, що така у нас відсутня. До таких належав і я. Насправді ж державна ідеологія у нас є, у нас є офіційний дискурс, досить чіткі рамки, за які більшість публічних політиків не виходить. Просто у нас при цьому дуже багато «маргіналів»4.

Одна з основних властивостей тренду полягає в тому, що ті, хто йому не відповідають, самі починають відчувати свою маргінальність. Вони можуть у цьому не зізнаватися самим собі, але сам хід суспільного процесу примушує їх відчувати свою усуненість, відстороненість, тобто маргінальність. По суті, вони починають говорити іншою концептуальною мовою, користуватися іншими словами.

Хочу підкреслити ще й ще раз, що в даному випадку маргінальність не є скільки-небудь негативною характеристикою. Вона жодною мірою не порочить кого б то не було. Мова йде виключно про сутнісну (тобто глибинну, я б навіть сказав, духовну) невідповідність основному тренду. Причому тренду, який може й не виражати настрою більшої або просто значної частини суспільства.

Будь-який локальний тренд – а той, що сформувався у нас, саме такий – може або відповідати глобальному тренду, або не відповідати йому. У першому випадку він веде народ до процвітання, в другому – до занепаду. Чи відповідає сучасний український тренд глобальним тенденціям?

Як відомо, формування великих самодостатніх національних держав відбувалося в результаті бурхливого розвитку капіталістичних відносин, тобто безпосередньо залежало або, принаймні, корелювало з економічною системою. Сьогодні ми можемо спостерігати і констатувати занепад класичного капіталізму. Принаймні того капіталізму, який так бурхливо розвивався паралельно зі становленням національних держав. Сьогодні, як відомо, на порядку денному стоїть стирання державних кордонів, послаблення національних урядів тощо. Тобто будувати практично з нуля класичну національну державу (з «титульною» нацією, єдиною державною мовою й т.п.) сьогодні – це приблизно те саме, що робити ставку в розвитку економіки на великі індустріальні підприємства типу металургійних, в той час, як весь світ вже вступає в шостий технологічний уклад.

Таким чином, Україна більш ніж на сто років спізнилася на загальносвітовий потяг національно-державного будівництва.

Однак – і я прошу дуже серйозно поставитися до моїх подальших слів, це не просто реверанс заради політкоректності – ми повинні бути вдячні українському націоналізму й українським націоналістам за ту ідеологію, якою вони нас забезпечили. У найважливіший момент нашої історії вони дали роз'єднаному, розгубленому суспільству ідеологію – нехай і далеку від досконалості, – завдяки якій наша держава не припинила існувати (у спростування всіх прогнозів). По суті, український націоналізм послужив формоутворюючим принципом для нашої держави.

Наведу такий приклад для ілюстрації своєї останньої думки: коли розбивається посудина з водою і вода розтікається вусібіч, то часто хапають першу-ліпшу ємність для того, щоб її зібрати. При цьому не звертають особливої уваги, наскільки вона для цього підходить – головне зберегти воду. Думаю, аналогії цілком очевидні і не потребують подальшого розжовування.

І тим не менше, тренд необхідно змінювати. Хоча б тому, що сучасний український тренд не відповідає сучасному глобальному трендові. Хоча б тому, що у нас надто багато «маргіналів»…

Але як саме потрібно змінювати тренд?

Почнемо з того, що зламати його, швидше за все, навряд чи вдасться. Хоч б тому, що для цього знадобилися б дуже великі ресурси. Ресурси ж зараз зосереджені в руках невеликої кількості олігархів, які навряд чи мислять настільки глобальними категоріями, щоб вкладати гроші в зміну тренду. Як мовиться, де вони, а де тренд.

Особисто я вважаю, що тренд взагалі неможливо змінити швидко і, як то кажуть, напролом. Скоріше за все, для цього потрібно чекати чергової точку біфуркації. Тільки при проходженні цієї точки можна – знову ж таки, опинившись у потрібному місці в потрібний час і будучи концептуально оснащеним – посприяти тому, щоб тренд змінився потрібним чином. Проте передбачити, коли буде наступна точка біфуркації, нелегко, якщо взагалі можливо. Але навіть якщо й можливо, то де гарантія, що не доведеться чекати не один десяток років?

Жорстка ломка тренду може призвести у випадку нашої країни до її розколу. Проте, я думаю, на неї (ломку) ніхто й так не піде.

Можна, звичайно, змиритися і повністю підкоритися тренду. Проте і на це піти навряд чи знайдеться багато охочих, особливо серед тих, кому тренд чужий і хто відчуває підтримку мільйонів таких самих «маргіналів». До того ж існують, як я вже говорив, абсолютно об’єктивні причини для зміни тренду – і економічні, і соціальні, й політичні (навіть геополітичні).

Можна, звичайно, зробити вигляд, що підкорився (або, принаймні, не сильно виступати проти), а потім нишком саботувати всі ініціативи справжніх прихильників націоналістичної ідеї. Саме такий саботаж, як мені здається, ми сьогодні маємо в багатьох областях України (приклад – університети, де багато викладачів наполегливо не викладають українською мовою, а багато ректорів за це не карають). Проте користі від такого саботажу небагато. А шкоди, навпаки, більш ніж достатньо.

І нарешті останній варіант. Потрібно прийняти, що той вектор руху, який був заданий 18 років тому, дійсно визначає пануючий сьогодні тренд, що корінним чином що-небудь змінити вже не можна, що спроби це зробити призведуть тільки до ще більших втрат, а можливо й до розпаду держави. При цьому необхідно поступово, не афішуючи і не роблячи гучних заяв і взагалі різких рухів, спробувати, наскільки це можливо, згладити найбільш одіозні перекоси в національній політиці. Багато зробити не вдасться – подобається це чи ні. Проте таким чином можна хоча б досягти деякої стабілізації суспільства і початку економічного зростання.

Що можна порадити маргінальній (у вищенаведеному сенсі) політичній партії, що бореться за владу, – тій, природно, яка дійсно має у своєму розпорядженні ресурси і дійсно хоче визначати стратегію розвитку держави (хоча партії не дуже-то схильні прислухатися до порад)? Перш за все, її спікерам – говорити тільки українською мовою. Принаймні на телебаченні. Навряд чи це призведе до скільки-небудь значного падіння популярності партії у російськомовного населення, проте в західних областях такий нехитрий прийом рейтинг партії може лише підняти.

Не слід різко реагувати на спроби «канонізації» героїв УПА і тому подібне. Слід, наскільки це можливо, «спускати все на гальмах». Те саме стосується закликів до федералізації. Унітарний устрій України не повинен ставитися під сумнів.

Необхідно почати широкомасштабну співпрацю з представниками націоналістично орієнтованої інтелігенції, наприклад, шляхом фінансування видань творів цієї інтелігенції, підтримки тих або інших культурних проектів. Мова у жодному разі не йде про те, щоб «задушити» її таким чином в обіймах. Або про застосування відомого принципу «не можеш перемогти – очоль». Вважати так – означає абсолютно мене не зрозуміти. Мова йде про дійсну співпрацю. Навіть ні, не співпрацю, а повномасштабне включення цієї групи до сфери впливу партії. І нехай наді мною сміються, а музеї, в тому числі й етнографічні, створювати треба...

Приблизно те саме стосується залучення до партійної роботи і просування по партійних сходах «націоналістично забарвлених» активістів (природно, найбільш адекватних). У партії повинна дійсно з'явитися велика кількість таких діячів5.

Не слід боятися наслідків таких заходів (наприклад, того, що владу в партії захоплять крайні націоналісти). Всі впливові сучасні партії – це партії великого бізнесу, тобто партії, що є продовженням фінансово-промислових груп (ФПГ). По суті, вони – не що інше, як продовження ФПГ в політичному полі. Як таке продовження вони цілком контрольовані економічними методами6. Тобто практично будь-яку групу, що «зарвалася» (у будь-якому сенсі), всередині партії за бажанням завжди можна приборкати, якщо, звичайно, ця група не має значних власних фінансових ресурсів.

Обласкати, приголубити, дати грошей – означає поставити під контроль. Контролюючи ж певну кількість націоналістичної інтелігенції та політиків, можна буде контролювати рух усього суспільства.

Чи почне внаслідок зазначених заходів партія перероджуватися? Безумовно. Проте цього не слід боятися, оскільки вона почне перероджуватися в правильному напрямку. А саме за допомогою цих заходів партія зможе істотно зменшити ступінь своєї маргіналізації, тобто більшою мірою відповідатиме тренду. В той же час, оскільки процес наближення до «осі» тренду свідомо контролюватиметься, можна буде почати поступову корекцію його у бік більшої адекватності.

У чому це повинно виражатися? Наприклад, у більш зваженій та раціональній зовнішній і внутрішній політиці. Не вдаюся в те, в чому вони повинні полягати: просто візьміть будь-яку програму будь-якої ненаціоналістичної партії. Істотно полегшить цей процес те, що велика частина націоналістично налаштованої інтелігенції і політиків буде вже під контролем. Ну ніяково якось «гавкати» на Росію, якщо тобі платять гроші ті, хто не вітає такий гавкіт! Те саме стосується героїзації воїнів УПА, надто радикального переписування історії тощо. Проте історію переписати доведеться у будь-якому разі (мова йде передусім про підручники). Цього не варто боятися. За великим рахунком історія, що «потрапляє» на сторінки книг (знову ж таки, в першу чергу підручників), – це завжди або напівправда, або напівнапівправда, або взагалі явна брехня. Головне – знайти розумний компроміс, наприклад, між різко анти- і проросійським варіантами.

Не впевнений, що варто створювати щось на зразок «Ідеології білоруської держави». Швидше за все, без цього можна і потрібно обійтися. Деяка частка ідеологічної невизначеності ніколи не зашкодить – необхідно залишати можливість для маневру.

Особливо активно та системно включення націоналістично налаштованих політиків та інтелігенції в сферу впливу партії повинно початися у разі перемоги лідера маргінальної партії на президентських виборах (і/або у разі отримання більшості мандатів на виборах парламентських). Якщо ж така робота не інтенсифікується, то можу припустити, що успіх партії або її лідера буде недовгим. Просто тому, що успіх на виборах в такому разі завойований всупереч тренду. Проте неможливо тривалий час успішно діяти всупереч тренду.


І нарешті, ще декілька зауважень, які, можливо, поставлять хрест на всьому вищесказаному.

Усі запропоновані заходи можна здійснити тільки в одному випадку – якщо партія (або, точніше, її керівники і спонсори) дійсно має політичну волю їх здійснити. Тобто має волю до масштабних, глибоких, довготривалих перетворень. Сьогодні я, на жаль, не бачу в Україні такої партії (хоча «маргінальних» партій у нас цілком достатньо, у тому числі й потужних). Не знаю, з чим це пов'язано. Частково, можливо, з кадровим складом (наприклад, переважанням бізнес-компонента). Можливо – з внутріпартійною боротьбою. Як вчить історія, внутріпартійна єдність – це не більше ніж міф, а боротьба всередині партії часто носить запекліший характер, ніж боротьба міжпартійна. Не виключено також, що через горезвісну глобалізацію і можливість швидкої «евакуації» капіталів ніхто з тих, від кого це залежить, взагалі не має наміру рятувати Україну. Тобто, просто її грабує.

Риторика Партії регіонів під час останніх президентських виборів свідчить про те, що її керівництво зробило ставку на східний і південний російськомовний проросійський електорат, ймовірно сподіваючись, що голосів цього електорату буде цілком достатньо, щоб перемогти. Як бачимо, розрахунок справдився, нехай перевага й була мінімальною. Але якщо внаслідок цієї перемоги Партії регіонів дійсно дістанеться значна частина владних важелів, вона все одно не зможе повністю контролювати зовнішню та внутрішню політику і взагалі ситуацію в державі. Щоправда, для того, щоб розграбувати те, що ще не розграбоване, отриманої таким чином влади цілком вистачить. Але тоді й говорити немає про що. Принаймні, не так і не про те, про що йшла мова в цій статті.

І насамкінець. Хоча в останніх абзацах я й згадую Партію регіонів, не слід думати, що коли я казав про «потужну маргінальну партію», я мав на увазі виключно її. Мова йшла про речі більш загальні. Будь-яка партія на сьогодні – це структура досить аморфна та взагалі непевна. Сьогодні вона є, а через пару років дивишся – від неї залишився один лише «лідер» і печатка. Головне – не партія, не її назва, а ті люди, які за нею стоять, люди, інтереси яких партія представляє, люди, які не хочуть бути маргіналами. А таких у нас багато...


Література


  1. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы/Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1998. – 256 с.

  2. Швирков О.І. Ідеологічні партії і партії-ФПГ//Політичний менеджмент. – 2009. – № 5. – С. 55-63.

  3. Швирков О.І. Партбудівництво: нові тенденції//http://www.pravda. com.ua/articles/2009/06/30/4058340/




1 По-іншому цей момент можна вслід за Ясперсом назвати «осьовим часом». Для України, звичайно, а не для людства в цілому.

2 Ситуація ця схожа на ту, що склалася на ринку операційних систем. Колись давно компанія Майкрософт зуміла «відітнути» великий його шматок і з тих пір є на ньому законодавцем мод. Так, є не гірші – а то й кращі – продукти, ніж Windows, проте Майкрософт була першою, і це вирішило все (або майже все): тепер всі операційні системи порівнюють саме з Windows.

3 До речі, сьогодні більшість наукових та публіцистичних видань цілком відповідають трендові. Те саме стосується провідних та найбільш популярних інтернет-ресурсів.

4 Невідповідність за деякими істотними параметрами основному тренду, тобто «маргіналізованість», можливо, є причиною багатьох невдач Партії регіонів.

5 Залучення і просування окремих «україномовних», здійснене якийсь час тому Партією регіонів, явно недостатнє.

6 Докладно це питання розглядалося в моїй статті [2]. Скорочений її варіант під назвою «Партбудівництво: нові тенденції» було викладено на сайті «Української правди» [3].




Схожі:

Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconПоняття політичної свідомості: націоналізм та національна ідея наталія Вільчинська
Водночас у суспільно-політичному житті існують принципи діяльності, які в комплексі становлять націоналізм
Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconЯтрогенна патологія та її медико-правове значення з чим пов'язана актуальність розгляду ятрогеній у рамках медичного права?
Під ятрогенією необхідно розуміти нове, ненавмисно або неминуче виникаюче захворювання або пато­логічний стан, що є прямим наслідком...
Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconТема Загальне вчення про право План
Різні підходи до визначення поняття права: а) державно-організаційне поняття права; б) соціологічне поняття права; в) психологічне...
Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconУкраїнський Католицький Інститут Східно-християнських
Громадянство мирянин член монашого згромадження або чину Духовний сан
Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconКультура мови в українському суспільстві
Запрошуємо вас взяти участь у ІІІ всеукраїнській науково-практичній конференції «Культура мови в українському суспільстві», яка відбудеться...
Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconКвіт С. М. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет : Монографія. – Вц "Ки­ївський університет", 2000. – 260 с
Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет : Монографія. – Вц "Ки­ївський університет", 2000. – 260 с
Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconКвіт С. М. Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет : Монографія. – Вц "Ки­ївський університет", 2000. – 260 с
Дмитро Донцов. Ідеологічний портрет : Монографія. – Вц "Ки­ївський університет", 2000. – 260 с
Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconНауково-практичний журнал «Український журнал хірургії»
До опублікування приймаються статті українською, російською або англійською мовами
Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconКонцепція ідентичності в сучасному літературознавчому дискурсі
У зв’язку з цим активний пошук ідентичності сьогодні – це процес пошуку свого місця у світі, що стрімко глобалізується І водночас...
Український націоналізм як ідеологічний тренд або чим ми завдячуємо українському націоналізмові iconПетро Іванишин, доктор філологічних наук, Науково-ідеологічний центр ім. Д. Донцова Феномен квір-культури: проблема оцінки
move to 0-18994177
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи