Лекція Виробничо-організаційна й економічна icon

Лекція Виробничо-організаційна й економічна




НазваЛекція Виробничо-організаційна й економічна
Сторінка2/5
Дата02.07.2012
Розмір1.32 Mb.
ТипЛекція
1   2   3   4   5

^ 1.3 Побудова організаційної структури підприємства

Виробнича структура підприємства є лише об'єктом управління і складовою частиною його організаційної структури. Організаційна структуризація передбачає внутрішню побудову підприємства для розділення праці і розподілу посадових обов’язків серед працівників, визначення норми управління і ліній підпорядкування, а також для координації завдань підприємства.

Раціональна структура апарату управління є основою планомірного та ритмічного функціонування виробничої структури. Розмаїття та особливості виробництва підприємств міського господарства обумовлюють необхідність застосування різних типів організаційних структур.

Розробка організаційної структури підприємства потребує насамперед його виробничої структуризації, а також формування вертикальної та горизонтальної структур управління.

^ Вертикальна організаційна структура – структура, що пов’язує діяльність на вищому рівні підприємства з діяльністю середньої і нижньої ланок. Ця структура може бути лінійною або лінійно-штабною.

^ Лінійна організаційна структура – структура співпідлеглості, в якій чітко визначено напрямок реалізації повноважень від вищого рівня до нижнього.

Лінійно–штабна організаційна структура має чітку співпідлеглість зверху донизу, однак разом з цим включає функціональні групи людей, що знаходяться у безпосередньому підпорядкуванні адміністративного апарату.

^ Горизонтальна організаційна структура дозволяє координувати діяльність підрозділів, полегшувати ділове спілкування і обмін інформацією між ними.

Традиційні моделі організаційних структур управління ґрунтуються на комбінації названих структур, бо саме вертикальні й горизонтальні зв’язки є основою для ефективної організації виробничого процесу, упорядкування діяльності підрозділів, забезпечення координації роботи підприємства.

Особливістю сучасних організаційних структур є поширення допоміжних структур – проектних і робочих груп, координаційних комітетів, які доповнюють основну структуру. Ці допоміжні структури створюються з метою вирішення проблемних для підприємства завдань, мають гнучку побудову і перетворюються після виконання своїх функцій.

Формування організаційної структури підприємства і розробка заходів щодо її вдосконалення можливі на основі складання та аналізу матриць зв’язків елементів структури управління. Під час аналізу такої матриці виникає можливість прогнозування змін зв’язків у системі управління внаслідок реалізації рекомендацій, спрямованих на її удосконалення, з урахуванням вимог розвитку виробничої структури.

Схема опису вказаних зв’язків має назву “Матриця розподілу завдань, прав, обов’язків і відповідальності в системі управління”. Вона являє собою таблицю, в найменуванні граф якої наведено перелік структурних підрозділів або посад, а в найменуванні рядків - перелік завдань і функцій, що згруповані за основними видами діяльності. На перетині граф і рядків через символи вказані управлінські дії, за допомогою яких реалізуються права та відповідальність.

Таким чином, вертикальна графа – це компактний опис посадових обов’язків, а горизонтальний рядок – розподіл функцій або завдань між підрозділами (посадами) в апараті управління. Інакше кажучи, по горизонталі матриця ілюструє взаємодію всіх підрозділів у процесі управління, а управлінські функції по вертикалі відображають компетенцію підрозділів або посадових осіб.

У табл. 1.3 наведено фрагмент матриці, що відображає прийняття двох видів управлінських рішень у виробничому об’єднанні (примітка: П – підготовка рішення; У – участь у підготовці рішення; Уз – обов’язкове узгодження на стадії підготовки рішення або його прийняття; В – визначення та внесення питань, які потребують вирішення; Вр – виконання рішення; К – контроль виконання рішення).

Здійснення кожної з указаних у матриці управлінських дій є правом посадової особи або підрозділу і передбачає відповідальність за своєчасність та якість їх виконання, а також компетентність рішень, які приймаються під час узгодження.

У разі необхідності поглибленого аналізу структури управління доцільно розробити детальні матриці для кожного структурного підрозділу із зазначенням функцій, що виконуються.

Таким чином, аналіз матриць розподілу завдань, обов’язків та відповідальності в системі управління дає змогу здійснити діагностику стану її організаційної структури, виявити відносини, що склалися, та зв’язки в системі як по вертикалі, так і по горизонталі, повноваження та відповідальність підрозділів і окремих працівників, характер їх участі в процесі управління, ступінь централізації рішень на різних рівнях управління.

Одночасний аналіз матриць відносин та зв’язків у виробничій структурі й структурі управління дає змогу вирішити такі завдання:

  • визначити основні особливості структури виробничої організації та можливі напрямки її раціоналізації з метою підвищення ефективності управління;

  • описати організаційну структуру управління, виявити тенденції її розвитку та ступінь відповідності завданням виробничої організації;

  • визначити склад функцій та видів робіт, що виконуються в системі управління, їх розподіл між підрозділами та окремими працівниками, оцінити його доцільність, визначити недоліки структури управління;

  • розробити загальні рекомендації щодо удосконалення організаційної структури.

Необхідність трансформації та удосконалення організаційних структур підприємства обумовлюється сучасним розвитком економічних відносин - з’являються нові моделі організаційних структур, особливістю яких є велика свобода окремих елементів структур, обмін інформацією, прийняття рішень та відповідальність за їхні результати.


Таблиця 1.3 - Фрагмент матриці ділових зв`язків у процесі управління виробничим об`єднанням

Перелік завдань та обов`язків

Генеральний директор

Головний інженер

Заст. директора з економіки та фінансів

Заст. ген. директора з постачання

Заст. ген. директора з капітального будівництва

Головний механік

Головний енергетик

Головний технолог

Начальник юридичного відділу

Заст. ген. директора із соціальних питань

Заст. ген. директора з науки, інвестицій, перспективного розвитку

Начальник відділу кадрів

Головний бухгалтер

Начальник виробничо-технічного відділу

Начальник відділу нормування праці та зарплати

Начальник відділу ОП і ТБ

Керівник контрольно-абонентської служби

Начальник планово-економічного відділу

Виробничі підрозділи

Інформаційно-обліковий центр

Розробка пропозицій щодо подальшого розвитку та удосконалення виробництва

Р

У

У

У

У В

У

У

У

У

У

П К

У

У В

У В

У В

У В

У

У В

В

У В

Установлення доплат та надбавок до окладів спеціалістів

Р

У

У К

-

-

У

У

У

-

У

-

У

У В

У

П

-

-

-

В

-



Побудова і вдосконалення організаційних форм виробничої структури підприємств міського господарства повинні супроводжуватися економічною оцінкою варіантів, що розглядаються. Основними критеріями є рівень трудомісткості та собівартості продукції, якість продукції, тривалість виробничого циклу, продуктивність праці та ін. Економічне обґрунтування та вибір варіантів повинні проводитися згідно з сучасними методиками визначення економічної ефективності господарських рішень.


Лекція 2. Структура і форми функціонування

внутрішнього економічного механізму


2.1 Структура внутрішнього економічного механізму та принципи його побудови

Політика підприємства, його цілі і пріоритети реалізуються за допомогою відповідних методик, інструкцій, положень, нормативів, які на основі єдності принципів їх підготовки складають реальний механізм управління економікою.

Економічний механізм підприємства має складну структуру, де можна виділити такі складові, як:

  • механізм формування і використання ресурсів (капіталу);

  • механізм управління витратами;

  • механізм управління фінансами;

  • мотиваційний механізм;

  • механізм взаємодії з ринком.

Таким чином, економічний механізм підприємства, з одного боку, повинен забезпечувати його зовнішні зв'язки і створювати необхідні умови для отримання доходу. З другого боку, цей механізм направлений на розвиток виробничих відносин усередині підприємства. У першому випадку його принципи визначаються особливостями господарського механізму суспільства (домінуючою формою власності на засоби виробництва, існуючою системою ціноутворення, оподаткування, планування та ін.), а в другому – особливостями виробничих відносин на підприємстві.

Функціонування підприємства як системи господарюючих елементів (підрозділів) забезпечується завдяки його внутрішньому економічному механізму, який включає:

  1. виробничу і організаційну структуру підприємства;

  2. систему планування діяльності підприємства;

  3. систему контролю і оцінки діяльності підрозділів;

  4. встановлює матеріальну відповідальність діяльності підрозділів;

  5. мотиваційний механізм функціонування.

Виробничо-організаційна структура підприємства визначається переважно формою зв’язків між його підрозділами. Виділимо три типи технологічних зв’язків виробництва:

1. ^ Послідовний технологічний зв’язок - характеризується відкритою мережею зв’язків між виробництвами, що спеціалізуються на виготовленні однорідного кінцевого продукту. У такій мережі вихідна сировина послідовно переробляється в декількох виробництвах. Центром цієї системи є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Така мережа зв’язків характерна для підприємств очистки й теплопостачання, зеленого господарства.

^ 2. Паралельний технологічний зв’язок - являє собою мережу зв’язків з розгортанням виходів з першої виробничої ланки в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів різні кінцеві продукти. Центральним елементом такої виробничої системи є виробництво, яке переробляє вихідну сировину. Така структура має місце у нафтопереробній, деревообробній, харчовій промисловості.

3^ . Послідовно-паралельний технологічний зв’язок охоплює мережу зв’язків з різними входами вихідної сировини у ряд виробництв з послідовним розгортанням входів у такі виробництва, одно - чи дворівневим напівфабрикатом і кінцевим продуктом. У середній ланці такої виробничої системи виготовляються напівпродукти для кінцевої ланки, але вони самі можуть бути кінцевими продуктами. Така структура характерна для машинобудівних галузей промисловості, а в житлово-комунальному господарстві – для вагоноремонтних заводів та майстерень, ремонтно-будівельних ланок житлово-експлуатаційних організацій.

Від структури технологічної мережі виробництва залежить організація виробничої кооперації між підрозділами, ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного центру.

Планування діяльності підрозділів здійснюється шляхом установлення основних показників виробничо-господарської діяльності підрозділів і базується на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат. Залежно від завдань, що вирішують ті чи інші підрозділи, застосовуються такі показники, які найбільшою мірою стимулюють досягнення високих результатів.

Система контролю й оцінки діяльності підрозділів визначає причини відхилень, місце їх виникнення і вживає відповідні заходи для усунення недоліків і поширення позитивних результатів.

Установлення матеріальної відповідальності підрозділів передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли.

Мотиваційний механізм створюється відповідно до структури підприємства й важливості його цілей. Він охоплює, як правило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення певних цілей підприємства, а саме:

  • мотиваційний механізм високоякісної продуктивності праці;

  • мотиваційний механізм науково-технічного розвитку виробництва;

  • мотиваційний механізм підприємництва.

Мотиваційний механізм високоякісної продуктивності праці спрямований на раціональне використання виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення продукції, скорочення термінів освоєння виробництва нової конкурентоспроможної продукції. Численні соціологічні дослідження показали, що переважним є мотиваційний механізм праці, в якому схильність особистості до праці має більшу мотиваційну цінність, ніж спонукання до праці, а останнє – більшу цінність, ніж примушення до праці.

^ Мотиваційний механізм науково-технічного розвитку виробництва спрямований на підвищення науково-технічного рівня підприємства, створення та освоєння нових видів продукції або послуг. Мотиви науково-технічного розвитку генеруються внутрішніми й зовнішніми факторами виробничої системи: параметрами виробничого процесу (якісними результатами процесу, рівнем соціальної організації та мотивації праці), параметрами ринкового середовища (конкурентоспроможність, прибуток, нові потреби), досягненнями науково-технічного прогресу, екологічними параметрами.

^ Мотиваційний механізм підприємництва спрямований на виживання та досягнення успіху в умовах конкуренції в коротко - і довгостроковому періодах. Функціонування цього механізму забезпечують мотиви конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології, підприємницькі стратегії, мотиви підприємницького ризику, мотиви підприємницьких реакцій на зміну зовнішнього оточення, мотиви внутрішньофірмового підприємництва, які забезпечують гнучкість управління і сприйняття нововведень.

Особливості кожної з наведених складових внутрішнього економічного механізму визначають характер діяльності підприємства як системи і створюють умови для досягнення поставлених цілей.

Як будь-яка система, внутрішній економічний механізм підприємства будується при дотриманні чітко визначених і науково-обґрунтованих принципів.

Принцип цільової сумісності й спрямованості передбачає створення системи управління, в якій всі ланки складають єдиний механізм, направлений на вирішення загальної задачі. Робота окремих цехів, виробничих ділянок, лабораторій, відділів будується так, щоб в певний час була виготовлена саме та продукція, на яку в даний момент є попит.

Принцип безперервності й надійності виявляється у створенні таких організаційно-господарських і технічних умов, при яких досягається стійкість і безперервність встановленого режиму виробничого процесу. Вирішення цієї задачі забезпечується:

  1. надійністю і узгодженістю функціонування як самої управляючої системи, так і об'єкта, яким управляють;

  2. наявністю оборотного зв'язку між усіма компонентами управляючих органів і об'єктів управління;

  3. конкретними заходами усунення виникаючих дисфункціональних відхилень.

Принцип планомірності, пропорційності й динамізму означає, що система управління повинна бути націлена на вирішення не тільки поточних, а і довгострокових завдань розвитку підприємства. Об'єднати всі послідовні етапи виробничого процесу, подальшу діяльність підприємства з його конкретною роботою в даний період можна за допомогою довгострокового, поточного і оперативного планування.

Принцип науковості й обґрунтованості методів управління виходить з того, що методи, форми і способи управління повинні бути науково обґрунтовані й перевірені на практиці. Дотримання цього принципу вимагає безперервного збору, обробки і аналізу різної інформації: науково–технічної, економічної, правової та ін., що, в свою чергу, передбачає використання сучасної комп'ютерної техніки і математичних методів.

Принцип ефективності управління пов'язаний з наявністю багатоваріантних шляхів досягнення однієї й тієї ж мети. Тому підприємство постійно шукає ефективні рішення, направлені на поліпшення організації виробництва і випуск конкурентоспроможної продукції.


2.2. Організаційні передумови функціонування внутрішнього економічного механізму

Для забезпечення ефективної організації внутрішньовиробничих економічних відносин на підприємстві повинні бути створені відповідні умови:

  1. майнова відособленість;

  2. відносна економічна самостійність:

  3. прогресивна нормативна база;

  4. система обліку матеріальних цінностей, витрат і продукції;

  5. раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності;

  6. економічна відповідальність за кінцеві результати праці.

Майнова відособленість виробничих підрозділів підприємства означає закріплення за ними частини виробничих фондів ( переважно основних виробничих фондів), яка може бути надана підрозділу в оперативне управління. Така майнова самостійність забезпечує організаційну самостійність у сфері виробництва і стає передумовою надання підрозділам відносної економічної самостійності.

Відносна економічна самостійність виробничих підрозділів може бути забезпечена скороченням кількості планових показників і використанням елементів ринкової економіки. На підприємстві вводиться механізм формування внутрішніх планово-розрахункових цін на продукцію, роботи і послуги для здійснення взаєморозрахунків між підрозділами підприємства. Економічна самостійність повинна посилити на рівні підрозділів такі принципи, як порівняння витрат з результатами діяльності, економічна заінтересованість та матеріальна відповідальність.

Прогресивна нормативна база є основою планування, регулювання і контролю діяльності структурних підрозділів, порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами, розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами і об'єктивної оцінки та стимулювання діяльності персоналу.

Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції дає можливість одержувати інформацію про стан і результати роботи підприємства і його підрозділів, відображає надходження, внутрішньовиробниче переміщення, використання і реалізацію матеріальних ресурсів і визначає оптимальність їх використання.

Раціональна система оцінки і матеріального стимулювання діяльності базується на принципах повної або часткової самостійності й часткового самофінансування підрозділів підприємства і на економічній заінтересованості працівників у максимальному підвищенні кінцевих результатів роботи як свого підрозділу, так і підприємства в цілому.

Економічна відповідальність за кінцеві результати праці зводиться до безумовного виконання планових завдань і договірних зобов'язань, що сприяє досягненню оптимального співвідношення між отриманими результатами і затраченими ресурсами. Дотримання цього принципу є запорукою економічної ефективності взаємодії підрозділів підприємства.


2.3. Форми функціонування внутрішнього економічного механізму

Внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони відрізняються ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх зв'язків і показниками ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі форми функціонування підрозділів:

1) підрозділи – центри витрат;

2) підрозділи – центри прибутку, які, в свою чергу, підрозділяються на:

  • підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;

  • підрозділи – центри реального прибутку.

Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньовиробничого призначення. Їх діяльність достатньо чітко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це перш за все підрозділи технологічної спеціалізації, яким властиві зв'язки в рамках технологічної послідовності обробки.

Підрозділи, що є центрами прибутку, проводять або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньовиробничого призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють, таким чином, розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної і змішаної спеціалізації.

Економічний механізм може мати різні режими функціонування: від жорсткого адміністративно-наказного управління з високою централізацією прийняття рішень до повного саморегулювання в умовах вільного ринку. Між цими крайніми станами можливий ряд варіантів.

Вибір режиму функціонування внутрішнього економічного механізму визначається такими чинниками, як:

  • тип виробництва;

  • призначення продукції;

  • величина підприємства і розміри його підрозділів.

Якщо малому підприємству більш притаманне централізоване управління з прямим плановим регулюванням його діяльності, то на великих підприємствах можуть використовуватися договірні форми регулювання діяльності підрозділів внутрішньовиробничої кооперації, а предметно-спеціалізовані підрозділи, що є суб'єктами ринку, взагалі мають широку свободу поведінки.

За рахунок внутрішньої спеціалізації і кооперації крупні підприємства на відміну від малих мають більше можливостей підвищувати загальний рівень кваліфікації персоналу, завантажувати устаткування, зменшувати витрати на складські й транспортні операції, рекламу та ін.

Вибір тієї чи іншої форми функціонування економічного механізму підприємства значною мірою залежить від того, яку ринкову політику проводить підприємство, яких стратегічних цілей воно має намір досягти, або визначити і захопити нову ринкову нішу, або забезпечити стабільну діяльність, або не звертати уваги на зміни ринкових умов функціонування. У будь-якому випадку найважливішим завданням підприємства в сучасних умовах господарювання має бути адаптація до змін навколишнього середовища, яку можна здійснити при вирішенні трьох фундаментальних проблем:

1. Проблема підприємництва: уточнення або переорієнтація сфер діяльності підприємства. Для новоствореного підприємства ця проблема полягає в конкретизації попереднього, відносно невизначеного напрямку і секторів ринку, що неминуче натрапляє на труднощі технічного й адміністративного характеру при новій орієнтації давно існуючих підприємств.

2. Проблема створення технічної системи, яка забезпечила б можливість реалізації ухваленого рішення, а саме вибір технології, переформовування інформаційної мережі і системи контролю.

3. Адміністративна проблема: визначення структур і процедур, які забезпечили б нормальне функціонування підприємства.

Послідовне розв'язання цих проблем формує цикл адаптації підприємства. При цьому кожне підприємство визначає свою стратегію адаптації, виходячи із своїх особливостей.

1   2   3   4   5

Схожі:

Лекція Виробничо-організаційна й економічна iconПрограма виробничо-економічної практики для студентів IV курсу факультету менеджменту
Вимоги до складання та оформлення звіту про проходження виробничо-економічної практики
Лекція Виробничо-організаційна й економічна iconРішення на морському транспорті» зі спеціальності «Менеджмент організацій» 5 курсу денної форми навчання та 6 курсу заочної форми навчання
У чому полягає економічна, організаційна, соціальна, правова І технологічна суть управлінських рішень?
Лекція Виробничо-організаційна й економічна icon1. Роль організації в житті сучасного суспільства. Види організації
Поняття організації. Цілі організації. Організаційна структура та організаційна культура. Мистецтво управління. Організація та зовнішнє...
Лекція Виробничо-організаційна й економічна iconТема організаційні відносини в системі менеджменту поняття організаційної структури
Організаційна структура одна з основних елементів управління організацією. Вона характеризується розподілом цілей І задач управління...
Лекція Виробничо-організаційна й економічна iconТема: “Організаційна структура управління підприємством невиробничої сфери”
Дана структура вважалася ідеальною І ефективною. В той же час, зовсім не бралися до уваги, що організаційна структура І її управління...
Лекція Виробничо-організаційна й економічна iconЛекція 2 "Економічна інформатика" Тема Теоретичні основи економічної інформатики
Экономическая информация, это сведения об экономических процессах, имеющих место в обществе
Лекція Виробничо-організаційна й економічна iconЛекція фінансова система внутрішня будова фінансової системи > Організаційна структура фінансової системи
Фінансова система визначається як сукупність окремих сфер І ланок фінансових відносин, що мають особливості у створенні та використанні...
Лекція Виробничо-організаційна й економічна iconЛекція 1 "Економічна інформатика"
Складено відповідно галузевому стандарту віщої освіти "Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра за спеціальностями напряму...
Лекція Виробничо-організаційна й економічна iconЛекція бюджет І бюджетна система соціально-економічна сутність Державного бюджету
Державний бюджет є централізованим грошовим фондом, являє собою загальнодержавні фінансові ресурси
Лекція Виробничо-організаційна й економічна iconСхема аналізу лекції
Тип лекції (вступна; інформаційна (тематична); заключна (підсумкова); оглядова; нетрадиційна (наприклад, лекція-брифінг, лекція-конференція,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи