І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» icon

І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти»




НазваІ. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти»
Сторінка2/8
Дата03.07.2012
Розмір1.65 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8
Тема 2.

1. Рівні акредитації сучасних вищих закладів освіти.

2. Процес навчання та його психолого-педагогічні основи. Функції викладача.

^ 3. Поняття педагогічної діяльності; її структура. Мотив педагогічної діяльності.

4. Сутність і особливості педагогічної діяльності (педагогічні уміння, функціональні компоненти педагогічної системи).

^ 5. Педагогічна майстерність і особистість педагога.


1. Рівні акредитації сучасних вищих закладів освіти.

Основною метою діяльності вищого навчального закладу (ВНЗ) є забезпечення умов, необхідних для отримання особою вищої освіти, підготовка фахівців для потреб України.

Головними завданнями ВНЗ є:

  • здійснення освітньої діяльності певного напряму, яка забезпечує підготовку фахівців відповідних освітньо-кваліфікаційних рівнів і відповідає стандартам вищої освіти;

  • здійснення наукової і науково-технічної (для ВНЗ ІІІ-ІУ рівнів акредитації), творчої, мистецької, культурно-виховної, спортивної та оздоровчої діяльності;

  • забезпечення виконання державного замовлення та угод на підготовку фахівців із вищою освітою;

  • здійснення підготовки наукових і науково-педагогічних кадрів та їх атестація в акредитованих ВНЗ ІІІ та ІУ рівнів акредитації;

  • вивчення попиту на окремі спеціальності на ринку праці і сприяння працевлаштуванню випускників;

  • забезпечення культурного і духовного розвитку особистості, виховання осіб, які навчаються у ВНЗ, у дусі українського патріотизму і поваги до Конституції України;

  • підвищення освітньо-культурного рівня громадян.

Встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

  • ВНЗ першого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

  • ВНЗ другого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

  • ^ ВНЗ третього рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

  • ^ ВНЗ четвертого рівня акредитації – вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет – багатопрофільний ВНЗ четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинену інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

  1. академія – ВНЗ четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

  2. інститут – ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

  1. консерваторія (музична академія) – ВНЗ третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва – музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

  2. коледж – ВНЗ другого рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ ІІІ або ІУ рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом ВНЗ ІІІ або ІУ рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) – ВНЗ першого рівня акредитації або структурний підрозділ ВНЗ ІІІ або ІУ рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному ВНЗ четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства може бути надано статус національного.

Національному ВНЗ за рішенням Кабінету Міністрів України може бути надано повноваження:

  • укладати державні контракти з виконавцями державного замовлення для потреб вищого навчального закладу;

  • приймати рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ, організацій, структурних підрозділів ВНЗ;

  • вносити пропозиції щодо передачі об’єктів ВНЗ до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, у комунальну власність та передачі об’єктів комунальної власності у державну власність і віднесення їх до майна ВНЗ;

  • виступати орендодавцем нерухомого майна, що належить ВНЗ;

  • встановлювати і присвоювати вчені звання доцента чи професора ВНЗ;

  • визначати та встановлювати власні форми морального та матеріального заохочення працівників ВНЗ.

У своїй діяльності національний ВНЗ керується цим Законом.

^ 2. Процес навчання та його психолого-педагогічні основи. Функції викладача.

За багатовікову історію людина нагромадила величезний досвід. Суспільство зацікавлене в тому, щоб відібрати з нього найцінніше, необхідне для засвоєння молодим поколінням, щоб через засоби масової інформації, а головним чином вчителя, викладача, педагога трансформувати його у свідомості молоді. Нові покоління мають включитися у різні сфери життя (розвивати науку, мистецтво, виробляти продукцію, поширювати досвід). Саме в освіті у згорнутому вигляді молодь проходить попередній шлях людства і засвоює ті результати, яких воно досягло впродовж тисячоліть. Призначення педагога – бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресові.

Позиція педагога завжди специфічна. З одного боку, він готує своїх вихованців до потреб певного моменту, до конкретних запитів суспільства (нині актуальною є орієнтація на ринкові відносини, виховання дисциплінованості тощо). З іншого боку, педагог, викладач, об’єктивно залишаючись носієм і провідником культури, несе в собі позачасовий чинник, беручи участь у формуванні особистості як синтезу всіх багатств людської культури. Викладач – людина, скерована в майбутнє, він формує у молодих людей активне і відповідальне прагнення оновлення світу, в якому вони живуть.

Хоча діяльність педагога суспільно зумовлена і спрямована на завдання соціалізації людини, кінцеву мету своєї праці йому слід бачити в пріоритетах самої людини, в ім’я якої й існує суспільство. Це принципова позиція в роботі педагога, якою він керується повсякчас, і особливо у складних ситуаціях, коли постає питання вибору конкретного розв’язку.

Традиційно на перше місце висувалася навчальна (дидактична) функція педагога. Уважалося, що він як носій знань передає їх учням і чим більше володіє ними сам педагог, тим краще засвоїть науку молодь. З часом, коли обсяг знань зріс до неможливості осягнути їх однією людиною, дидактична функція педагога почала формулюватися так: не передавати знання, а вчити, як здобувати їх. Діяльність учителя, викладача не стільки в тому, що він несе інформацію майбутнім поколінням, скільки в умінні бути організатором її засвоєння, проводирем у лабіринті знань.

Велику роль у діяльності викладача відіграє розвивальна функція. Сутність її – у створенні сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу молодої людини, для її саморозкриття, самоутвердження. Найскладнішою є виховна функція. Бути вихователем – означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед вищою школою, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного студента. Визначальним при цьому є, за словами відомого педагога І.Беха, «соціокультурний діалог у системі «педагог – молода людина» на основі її розуміння, прийняття і визнання». Виховна функція полягає в організації діяльності, «спрямованої на усвідомлення вихованцем себе як особистості, на його вільне і відповідальне самовираження».

Зрештою, метою виховання є самовиховання студента, тобто спонукання його до керування своїм розвитком.

У процесі навчання і виховання педагоги мають домагатися єдності своїх вимог із вимогами суспільства, що стає можливим за умов реалізації ще однієї їхньої функції – громадсько-педагогічної.

У вихованні молодого покоління так чи інакше бере участь майже все доросле населення. Педагогічна діяльність може бути професійною і непрофесійною. Непрофесійна – це вид педагогічної діяльності, якою займаються всі люди (батьки, керівники виробництв, установ тощо) в повсякденному житті, не маючи спеціальної педагогічної освіти і педагогічної кваліфікації. Здійснюючи виховний вплив, вони діють здебільшого інтуїтивно, не завжди вміючи чітко пояснити чи обґрунтувати свою позицію.

Професійна педагогічна діяльність потребує спеціальної освіти і здійснюється у спеціальних навчально-виховних та освітніх закладах. Фахівець діє свідомо, спираючись на систему принципів, правил, прийомів.

Складниками професіоналізму в будь-якій професії є компетентність та озброєність системою вмінь. У педагогічній діяльності для професіонала замало лише цих двох компонентів. Потрібні певні особистісні якості, адже сам педагог є інструментом впливу на вихованця. Цей інструмент – його душа – має бути чутливим до іншої людини, гуманним у своїх помислах.

Поряд зі словами вчитель, викладач ми вживаємо і слово педагог як поняття загальніше. Педагог – це фахівець, який займається навчально-виховною роботою в школі чи дитячому садку, школі-інтернаті чи виправній колонії, працівник позашкільного закладу, керівник народної освіти, викладач вищого навчального закладу.

Аналіз психологічної сутності педагогічної діяльності дає можливість сформулювати таке її визначення: професійно-педагогічна діяльністьце діяльність викладача, учителя, змістом якої є керівництво діяльністю студентів у навчально-виховному процесі. Головна мета педагогічної діяльності ? розвиток особистості молодої людини, дитини. Загальна стратегія педагога, його надзавдання полягають у тому, щоб сформувати учня як суб’єкта навчальної діяльності й спілкування. За влучним висловом Ш. Амонашвілі, справді гуманістична педагогіка ? це така педагогіка, яка дає можливість залучити молодих людей до процесу творення самих себе. У зв’язку з цим можна зробити висновок: об’єктом педагогічної діяльності є процес керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учня, який є активним суб’єктом цієї діяльності.

^ 3. Поняття педагогічної діяльності; її структура. Мотив педагогічної діяльності.

У широкому розумінні педагогічна діяльність розглядається як діяльність, метою якої є виховання підростаючого покоління. Існує кілька підходів до розуміння будови педагогічної діяльності: структурний, функціональний, рефлексивний. Відповідно до структурного підходу до головних її складових відносять: мету та мотиви, сукупність педагогічних дій, педагогічні вміння й навички. Розгляньмо зміст кожної складової.

Загальна мета діяльності педагога вищої школи – формування творчої особистості студента в процесі навчання та виховання. З психологічного погляду мета ? це прогнозований людиною результат її діяльності з певним об’єктом (О.Леонтьев). Результат діяльності демонструє зміни, що відбуваються з об’єктом під час взаємодії людини з ним. Так, результати роботи столяра виявляються в певних перетвореннях заготовки, яку він обробляє. Тому планування цих перетворень (змін) у свідомості столяра (до початку роботи) є метою його професійної діяльності. Прогнозування змін, що відбудуться у процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, є механізмом утворення мети. Спираючись на психологічні уявлення про природу мети у структурі діяльності, педагогічну мету слід розглядати як зміни, які прогнозує педагог у розвитку особистості студента в процесі навчання та виховання.

Педагогічні цілі за ступенем узагальненості утворюють певну ієрархічну систему. Так, виокремлюють вихідні або загальні цілі, які визначають спрямованість роботи певної системи освіти (середньої загальноосвітньої школи, професійно-технічної, вищої освіти тощо). Вихідні цілі втілюються в конструктивних педагогічних цілях. Конструктивні цілі зумовлюють рівень розвитку знань, умінь, навичок студентів на певному віковому етапі їхнього розвитку. Такі цілі, на відміну від загальних, мінливіші й динамічніші. Нижчий рівень в ієрархічній системі педагогічних цілей становлять цілі оперативні, що їх визначає викладач під час реалізації програми навчально-виховної роботи в конкретній педагогічній ситуації з конкретним студентом. Таким чином, цілі професійно-педагогічної діяльності можуть мати як короткочасний, так і тривалий характер.

Мотив педагогічної діяльності ? це внутрішній рушій, що спонукає педагога до професійної діяльності. Мотивами можуть бути ідеали, професійні інтереси, переконання, соціальні установки та професійні цінності педагога. Проте в основу формування мотиву покладено насамперед потреби (С. Рубінштейн, психологи). Під мотиваційною сферою особистості розуміють стійкі мотиви, що мають певну ієрархію і визначаються у спрямованості особистості. Дослідження мотивації педагога і психолога (А. Реан) показало, що вона складається із зовнішніх та внутрішніх мотивів.

Внутрішня мотивація пов’язана зі змістом педагогічної діяльності і ґрунтується на потребі у спілкуванні зі студентом. Зовнішня мотивація зумовлена чинниками, які не мають безпосереднього зв’язку з професійною діяльністю.

^ 4. Сутність і особливості педагогічної діяльності ( педагогічні уміння, функціональні компоненти педагогічної системи).

Педагогічні дії є складовою операційної сфери педагогічної діяльності. Вони охоплюють різновиди як психомоторних, так і розумових дій. Психомоторні дії виявляються у виразних рухах і загальній моториці тіла педагога. Сформованість цих дій впливає на рівень оволодіння викладачем педагогічною технікою. Розумові дії пов’язані з розв’язанням завдань, що потребують професійної уваги, уяви, мислення, спостережливості педагога. Рівень виконання педагогічної діяльності пов’язаний із наявністю педагогічних умінь.

До основних педагогічних умінь відносять: уміння переносити відомі викладачеві знання, варіанти рішення, прийоми навчанні та виховання в умови нової педагогічної ситуації; вміння знаходити для кожної педагогічної ситуації нове рішення за допомогою комбінації відомих ідей, знань, навичок; уміння створювати нові елементи педагогічних знань, конструювати нові прийоми для вирішення педагогічних ситуацій.

Відомий педагог і дидакт А. Маркова у межах власної концепції визначає десять груп педагогічних умінь.

^ Перша група охоплює вміння бачити в педагогічній ситуації проблему і формулювати її у вигляді педагогічної задачі; вміння під постановки педагогічної задачі орієнтуватися на студента як на активного співучасника навчально-виховного процесу; вміння обирати оптимальне педагогічне рішення в умовах невизначеності; вміння передбачати близькі та віддалені результати рішення.

^ Другу групу становлять вміння працювати зі змістом навчального матеріалу, визначати міжпредметні зв’язки; вміння виявляти реальні навчальні можливості студентів, передбачати можливі перешкоди у їхньому розвитку; вміння виходити з мотивації самих студентів у плануванні організації навчально-виховного процесу.

^ Третя група – уміння професійної самоосвіти та саморозвитку.

Четверта група – уміння оптимальної педагогічної комунікації, володіння прийомами реалізації внутрішніх резервів партнера у спілкуванні.

^ П’ята група охоплює прийоми, які забезпечують високий рівень спілкування: вміння зрозуміти позицію іншого у спілкуванні, виявити інтерес до його особистості; уміння «читати» його внутрішній стан, володіти засобами невербальної комунікації; домінування демократичного стилю керівництва.

^ Шоста група – уміння підтримувати стійку професійну позицію педагога, який усвідомлює значущість своєї професії; вміння реалізовувати та розвивати власні педагогічні здібності; вміння керувати власними емоційними станами.

^ Сьома група складається зі здатності усвідомлювати перспективу професійного розвитку, визначати особливості свого індивідуального стилю, максимально використовувати свій творчий потенціал.

^ Восьма група – вміння оцінювати продуктивність педагогічної діяльності; уміння виявляти окремі показники вихованості та ефективності навчання, стимулювати готовність студентів до самоосвіти.

^ Дев’ята група – оцінка педагогом рівня вихованості студентів; уміння створити умови для стимуляції достатньо розвинутих рис особистості тих, хто вчиться.

^ Десята група ? інтегральні вміння викладача оцінити власну професійну позицію, визначити свої сильні та слабкі сторони.

Педагогічні вміння виступають як способи педагогічної діяльності.

Сутність педагогічної діяльності може бути зрозумілою лише в межах системного підходу. Застосовуючи загальну теорію систем, пропонується визначати, крім структурних, ще й функціональні компоненти педагогічної системи. Виокремлено п’ять функціональних компонентів у структурі педагогічної діяльності.

Гностичний компонент пов’язаний із сферою знань педагога. Йдеться про знання предмета, який він викладає, знання засобів педагогічної комунікації, психологічних особливостей студентів і особливостей власної особистості та діяльності.

Проектувальний компонент містить близькі та перспективні цілі навчання і виховання, а також стратегії та засоби їх досягнення.

Конструктивний компонент відображає особливості конструювання педагогом власної діяльності та діяльності студентів з урахуванням найближчих (лекція, цикл занять) цілей навчання й виховання.

Комунікативний компонент характеризує специфіку взаємодії викладача зі студентом при досягненні дидактичної мети.

Організаційний компонент пов’язаний з умінням викладача організувати діяльність тих, хто навчається, і власну діяльність.

Часто педагогічну діяльність педагога порівнюють із мистецтвом. Творчий характер його діяльності визначається низкою чинників. По-перше, розмаїттям індивідуальних особливостей студентів, які залучені до педагогічної взаємодії, по-друге, нестандартністю педагогічних ситуацій, у межах яких відбувається взаємодія.

Відповідно до головних положень рефлексивного підходу особливість педагогічної діяльності полягає також у тому, що вона є діяльністю, що відбувається за законами спілкування.

Під рефлексивними процесами розуміють процеси, що супроводжують міжособистісну взаємодію і дають можливість формувати уявлення про мотиви й наміри учасників спілкування, особливості сприймання ними комунікативної ситуації. Рефлексивні процеси забезпечують формування образу іншої людини та її розуміння.

На думку відомого педагога Ю. Кулюткіна, рефлексивні процеси ? це процеси відображення однією людиною (вчителем, викладачем) «внутрішньої картини світу» іншої людини (учня, студента).

Діяльність викладача передбачає не лише відтворення внутрішнього світу студента, а й активне та цілеспрямоване його перетворення відповідно до мети виховання й навчання. Якщо врахувати, що ці перетворення можливі при активності самого студента, то можна зробити висновок, що завдання педагога полягає у створенні умов, які стимулювали б цю активність.

Кожний викладач має свої професійні установки, які зумовлюють вибір системи керування діяльністю тих, хто навчається. Добре відомі такі різновиди професійно-педагогічних установок: педагог (учитель) навчає, а студенти (учні) вчаться; викладач уже знає, а учень не знає нічого; вчитель говорить, а учні мусять його слухати; вчитель карає, а учні мають йому підкоритися тощо. Керування, в основу якого покладено такі установки, також можливе, проте воно не враховує активної позиції учня (студента), отже, не може бути рефлексивним.

Американський психолог К. Роджерс уважав, що взаємодія з учнями, зокрема студентами, має будуватися з урахуванням таких умов: надання студентам права вибору навчальної діяльності при вільній і відкритій організації навчання; спільне прийняття викладачем і студентами рішень, пов’язаних із визначенням обсягу змісту навчальної роботи; організація навчання не як механічного заучування фактів, а як відкриття, яке здійснює студент під час розв’язання реальних життєвих ситуацій.

Таким чином, професійно-педагогічна діяльність має будуватися на підставі такого типу керівництва, при якому викладач:

– убачає в студентові активного суб’єкта навчання, яке здійснюється в загальній системі колективної роботи групи (колективу);

– розвиває здібності студента з самокерування власною діяльністю;

– організовує процес навчання як розв’язання навчально-пізнавальних проблем на ґрунті творчої взаємодії (діалогу) зі студентами.

У сучасній науці виокремлюють два види функцій педагогічного керівництва діяльністю тих, хто навчається. Перший – коли викладач конструює предметний зміст цієї діяльності (добирає зміст, методи навчання). Другий – коли викладач у доповнення до предметного змісту навчання ще й прогнозує форми спільної діяльності зі студентами, що забезпечують формування продуктивних відносин, розвиток певних соціально-психологічних якостей особистості студента.

В основу реалізації цих функцій керівництва покладено загальну ідею розвитку активності й самостійності студентів у процесі оволодіння.

На підставі викладеного можна зробити такі висновки:

1. У науці існує три підходи щодо розуміння структури педагогічної діяльності: структурний, функціональний і рефлексивний.

2. У межах структурного підходу аналізуються психологічні складники педагогічної діяльності: мотив, мета, педагогічні дії, педагогічні вміння та навички.

3. Відповідно до функціонального підходу розглядають функції, які реалізує викладач у професійно-педагогічній діяльності. До складу основних функціональних елементів діяльності викладача відносять: організаційний, комунікативний, гностичний, проектувальний, конструктивний.

4. Особливістю рефлексивного підходу є розгляд педагогічної діяльності як діяльності спільної, що відбувається за законами спілкування. Викладач та учень, студент виступають як суб’єкти спілкування, в якому педагогові належить роль організатора й керівника. Тому педагогічна діяльність – це діяльність викладача, змістом якої є керівництво діяльністю студентів у навчально-виховному процесі, спрямоване на розвиток головних сфер його особистості.

5. Різноманітність індивідуальних особливостей студентів, які залучені до педагогічної взаємодії, та нестандартність педагогічних ситуацій, у межах яких відбувається взаємодія, визначають творчий характер педагогічної діяльності.

6. Вирізняють рефлексивне та нерефлексивне керівництво діяльністю студентів.

Рефлексивне керівництво ґрунтується на уявленні, за яким студент є центральною постаттю навчально-виховного процесу, його головним учасником. Завдання педагога ? полегшувати студентам процес розвитку, створювати для них умови та всіляко сприяти досягненню повного самовиявлення.

^ 5. Педагогічна майстерність і особистість педагога. Важливу роль у досягненні цих результатів відіграє особистість педагога, його фахова підготовка, професійна самосвідомість, професійно значущі властивості та сформованість індивідуального стилю діяльності.

Аналіз психологічної сутності педагогічної діяльності дає можливість сформулювати таке її визначення: професійно-педагогічна діяльність ? це діяльність викладача, учителя, змістом якої є керівництво діяльністю учнів, студентів у навчально-виховному процесі. Головна мета педагогічної діяльності ? розвиток особистості молодої людини, дитини.

Визначені особливості педагогічної діяльності дають підстави розглядати її як своєрідну мету-діяльність, тобто як таку, що надбудовується над діяльністю студента. Йдеться про особливу позицію викладача в системі взаємодії зі студентами, її сутність полягає в тому, щоб організувати й контролювати діяльність студента, який виступає як об’єкт власної навчально-пізнавальної діяльності. Керівництво активністю іншої людини в психологічній науці пов’язують із рефлексивними процесами.

Отже, основними формами прояву педагогічної культури педагога є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, сукупність основних професійно-важливих особистісних якостей. Без педагогічної культури діяльність педагога втрачає своє гуманне забарвлення й ефективність. Високий рівень розвитку її основних елементів, гармонійне їх поєднання в педагогічній діяльності та досягнення ефективних результатів у навчанні визначаються як педагогічна майстерність. Інакше кажучи, це зріз основних складових педагогічної культури педагога, які досягли високого рівня розвитку, та їх ефективний прояв у практичній діяльності.

Також педагогічну майстерність можна розглядати як повний вияв педагогом свого «Я» в педагогічній діяльності. Безперечно, наслідки діяльності будь-якого майстра відбиваються в її результатах. Отже, суттєвим і головним показником його майстерності є всебічний розвиток його вихованців.

Зовні майстерність педагога – це вирішення різноманітних педагогічних завдань, успішна організація навчально-виховного процесу й отримання відповідних результатів, але її сутність полягає в певних професійних і особистісних якостях, які породжують цю діяльність і забезпечують її ефективність. «...Важливими професійними якостями педагога ми повинні визнати працелюбність, працездатність, дисциплінованість, відповідальність, уміння поставити мету, вибрати шляхи її досягнення, організованість, наполегливість, систематичне і планомірне підвищення свого професійного рівня, прагнення постійно підвищувати якість своєї праці тощо», ? зауважував відомий педагог С. Гончаренко.

На думку науковця І. Підласого, до особистісних якостей педагога належать «...людяність, терпеливість, порядність, чесність, відповідальність, справедливість, обов’язковість, об’єктивність, щедрість, доброта, висока моральність, оптимізм, емоційна врівноваженість, потреба в спілкуванні, інтерес до життя вихованців, доброзичливість, самокритичність, дружелюбність, скромність, достойність, патріотизм, релігійність, принциповість, чуйність, емоційна культура і багато інших ».

Педагогічна майстерність багатьма науковцями розглядається як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо характеризуються якісні показники результату), як вияв творчої активності особистості педагога (якщо характеризується психологічний механізм успішної діяльності). Педагогічна майстерність це комплекс властивостей особистості, що забезпечує високий рівень самоорганізації професійної діяльності на рефлексивній основі.

Вони визначають такі складові педагогічної майстерності: гуманістичну спрямованість діяльності педагога; професійну компетентність; педагогічні здібності; педагогічну техніку. Усі ці елементи пов’язані між собою та мають здатність до саморозвитку.

  • ^ Гуманістична спрямованість ? найголовніша характеристика майстерності педагога, що будується на основі ціннісних орієнтацій: на себе (самоутвердження); на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для педагога – виховні ідеали, виховні заходи та методика їх здійснення); на вихованця (допомогти йому адаптуватися до соціального середовища, знайти сенс у житті); на мету педагогічної діяльності (сприяти самоактуалізації у професійній діяльності та громадському житті).

  • ^ Професійна компетентність є підвалиною педагогічної майстерності. Зміст цього компонента становлять глибокі професійні знання, навички та вміння, професіоналізм у галузі психології та педагогіки, досконала методика здійснення навчально-виховних заходів.

  • ^ Здатність до педагогічної діяльності – дуже важливий елемент у структурі педагогічної майстерності. Провідними здібностями вважаються чутливість до людини і до особистості, комунікативність, перцептивність, динамічність, емоційна стабільність, оптимістичне прогнозування і креативність.

  • Четвертим компонентом педагогічної майстерності є педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички та вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. За відсутності або недостатнього її розвитку інші елементи педагогічної майстерності залишаються нереалізованими.

Відповідно до цих критеріїв визначаються кілька рівнів оволодіння педагогічною майстерністю:

* елементарний рівень – педагог володіє лише окремими елементами професійної діяльності;

* базовий рівень – педагог володіє основами педагогічної майстерності (цей рівень мають випускники вищих навчальних закладів);

* досконалий рівень – характеризується чіткою спрямованістю дій педагога, їх високою якістю;

* творчий рівень – характеризується ініціативністю, творчістю у професійній діяльності. Педагог самостійно конструює оригінальні, педагогічно доцільні прийоми й способи взаємодії. Причому його діяльність базується на результатах рефлексивного аналізу.

С. Гончаренко так визначає педагогічну майстерність: «Це характеристика високого рівня педагогічної діяльності. Критеріями педагогічної майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність)».

На думку І. Підласого, майстерність викладача виявляється в уміннях організовувати навчальний процес, активізувати учнів та студентів, розвивати їхні здібності, самостійність, допитливість, ефективно проводити виховну роботу, формувати в тих, хто навчається високу моральність, почуття патріотизму, працелюбність, викликати позитивні емоційні почуття в самому процесі учіння. Сутність педагогічної майстерності ? це своєрідний сплав особистої культури, знань і кругозору викладача, його всебічної теоретичної підготовки з досконалим володінням прийомами навчання і виховання, педагогічною технікою і передовим досвідом.

На нашу думку, в основі педагогічної майстерності лежить педагогічна культура ? оволодіння педагогом педагогічним досвідом людства, ступінь його досконалості в педагогічній діяльності, досягнутий рівень розвитку його особистості.

Основні складові педагогічної культури:

* педагогічна спрямованість;

* психолого-педагогічна ерудиція;

* гармонія розвинутих інтелектуальних і моральних якостей;

* висока педагогічна майстерність і організованість;

* уміння продуктивно поєднувати навчально-виховну і науково-дослідницьку діяльність;

* сукупність професійно важливих якостей;

* педагогічно спрямоване спілкування і поведінка;

* постійне самовдосконалення.

^ Основними критеріями майстерності педагога виступають такі ознаки його діяльності:

* доцільність (за спрямованістю);

* ефективність (за результатами);

* гуманність, демократичність і діалогічність (за характером спілкування);

* оптимальність (у виборі змісту і засобів);

* творчість чи оригінальність (за змістом діяльності);

* науковість (за змістом матеріалу, що викладається, і за характером діяльності).

Отже, учитель, викладач, педагог був і буде головною постаттю в навчально-виховному процесі. Педагог XXI століття – це вчитель із планетарним мисленням, який усвідомлює себе як суспільний діяч і просвітитель, активний перетворювач суспільства, а не просто державний службовець. «Вчителем школа стоїть», ? стверджував славетний Каменяр, а школою, зокрема вищою школою, – держава, уважають сучасні вчені.


1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconІ. П. Дроздова тести з курсу «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти»
«Світлотехніка І джерела світла»; 092101 – «Промислове І цивільне будівництво»; 092103 – «Міське будівництво та господарство»; 092108–...
І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconІ. П. Дроздова програма навчальної дисципліни та
Педагогіка та психологія вищої освіти” (для студентів 5 курсу денної форми навчання напряму підготовки 050107 меп, 090603 месе, 090605...
І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconІ. П. Дроздова програма навчальної дисципліни та
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни “Педагогіка та психологія вищої освіти” (для студентів 5...
І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconІ. П. Дроздова програма навчальної дисципліни та
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни “Педагогіка та психологія вищої освіти” (для студентів 5...
І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconГосподарства
Стислий конспект лекцій з курсу «Педагогіка І психологія вищої освіти» (для студентів-магістрів 5 курсу напряму 0501 «Економіка І...
І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconПрограма фахових вступних випробувань галузь знань 0301 "Психологія" спеціальність підготовки 03010201 «Психологія» окр "Магістр"
Основи психологічного консультування, Політична психологія, Юридична психологія, Психологія управління, Психологія конфлікту, Клінічна...
І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconГрафік модульних занять 1 рік навчання (магістратура) Субота 17. 11. 12р
Педагогіка, психологія та методика викладання у вищій школі– проф. Андрєєва О. М. (ауд. 320)
І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconПрограма фахових вступних випробувань галузь знань 0301 "Психологія" спеціальність підготовки 03010201 «Психологія» окр "Магістр" окр «спеціаліст» − 03010201 Психологія
Основи психологічного консультування, Політична психологія, Юридична психологія, Психологія управління, Психологія конфлікту, Клінічна...
І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconІ. П. Дроздова програма навчальної дисципліни та
Програма навчальної дисципліни та робоча програма навчальної дисципліни “Психологія І педагогіка” (для студентів 1 курсу денної форми...
І. П. Дроздова «методика викладання, педагогіка та психологія вищої освіти» iconПрограма фахових вступних випробувань галузь знань 0301 соціально-політичні науки спеціальність підготовки 03010201 "Психологія" окр «Спеціаліст»
Основи психологічного консультування, Політична психологія, Юридична психологія, Психологія управління, Психологія конфлікту, Клінічна...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи