Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії icon

Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії




Скачати 93.53 Kb.
НазваСеменов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії
Дата03.07.2012
Розмір93.53 Kb.
ТипДокументи


Семенов В.М.


ЗАСЕЛЕННЯ СЛОБІДСЬКОЇ УКРАЇНИ ЯК ДОСВІД УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОЇ ВЗАЄМОДІЇ


Сумський державний університет, доцент кафедри права


У статті розглянуто історичний досвід взаємодії українського та російського етносів у процесі заселення Слобідської України у другій половині XVII – на початку XVIII ст.

Слобідська Україна, Бєлгородський полк, козацькі полки.


In this article the historical experience of cooperation between the Ukrainian and Russian nations during the moving into the Slobidska Ukraine at the second half of the XVII – the beginning of the XVIII cent. is described.

Slobidska Ukraine, Belgorod regiment, kosac regiments.


Сьогоднішній етап українсько-російських відносин характеризуються доволі неоднозначно. Певні політичні кола, як в одній так і в іншій країні, не завжди налаштовані на співпрацю і дуже часто бачать в сусіді лише ворога, апелюючи до історичного минулого. При цьому в історії взаємовідносин вони наголошують лише на негативних подіях, які безперечно мають місце. У той же час, саме минуле дає приклади не тільки протистояння, а і плідної співпраці на користь обох народів. З огляду на це, було б доцільним розглянути відносини між Україною ті Росією в історичній ретроспективі.

Одним з перших прикладів відносин між українцями і росіянами були події, що супроводжували заселення історичного регіону, який має назву Слобідська Україна. Інтенсивне заселення цього краю нерозривно пов’язане з козацьким періодом в історії України. Цей період посідає важливе місце в історії українського державотворення. Він тривав з моменту виникнення козацтва і до кінця XVIII ст.. У другій половині XVII – наприкінці XVIII ст. у ньому можна умовно виділити три історичні регіони, що виникли з невеликим для історії часовим інтервалом і існували паралельно. До них належать Гетьманщина, Запорозька Січ та Слобідська Україна [6, с.80]. Кожен з них мав відносини з Московським царством, а пізніше Російською імперією, але найбільш активними і тісним на протязі всього існування вони були саме у Слобожанщини.

Як українське державне утворення, Слобідська Україна виникла в середині XVII століття на території сучасних Сумської, Харківської, а також суміжних з ними частин Донецької, Луганської областей України та Белгородської, Воронезької і Курської областей Росії. За московського царя Олексія Михайловича з Правобережної та Лівобережної України переселилася велика чисельність українців. Вони поосажували багато міст, слобод, сіл і хуторів, котрі власне і склали з себе Слобідські козацькі полки, або інакше – Слобідську Україну [1, с.25]. Переселенці отримали право на збереження своєї військової козацької організації, що існувала на тих місцях звідки вони прийшли.

До середини XVI ст. територія, на якій виникли слобідські полки, була «Диким полем», власне, контактною зоною взаємодій між Кримським ханством, прикордонням Великого князівства Литовського та Московської держави без чітко вираженої державної належності. Просування Російської держави на південь відбувалося шляхом будівництва «засечных черт» – укріплених ліній. Через брак служилої людності на службу в фортецях по «черті» і за „чертою” залучали український козацький елемент. Як наслідок, у південних фортецях Московської держави – Тулі, Кромах, а пізніше в Корочі, Усерді, Воронежі - виникли цілі українські колонії, яким дозволялося мати власне управління і широкі повноваження. Певною мірою за зразком цих підрозділів частково формувались пізніше і слобідські полки.

Просування Московської держави на південь було досить емпіричним, але послідовним: засновували нові міста, які згодом занепадали, їх залишало населення, потім відновлювали міста в дещо іншому місці. Так само можна охарактеризувати й взаємини з українським населенням, що вже в 30-ті рр. XVII ст. почало майже масово, після поразки козацьких повстань, переселятися за "литовський кордон", межу володінь між Москвою та Річчю Посполитою, юридично визначену лише 1647 р. [3, с.634-635].

У середині 50-х рр. XVII ст. відбувається найактивніше залюднення тієї території, яка пізніше дістане назву Слобожанщини. У цей час виникли нові міста Харків, Зміїв, Суми, Лебедин; українські переселенці відновили спорожнілі Цареборисів і Охтирку. На нові місця було принесено з Гетьманщини ту структуру управління, яка поширилася там під час соціальних катаклізмів 1648-1649 рр. Багато переселенців вважали себе козаками і вимагали тих самих пільг і привілеїв, що їх мали представники цього стану на Лівобережній Україні. Попри значну їх конфліктність із місцевими російськими воєводами та російським служилим населенням, царський уряд всіма засобами прагнув використати цю переселенську силу для оборони від татар і подальшого просування на південь [3, с.636]. З огляду на цю причину царський уряд йшов на задоволення вимог українських переселенців.

До складу Слобідської України входило п'ять козачих полків: Ізюмський, Острогозький, Охтирський, Сумський та Харківський. В адміністративному та військовому відношенні вони підпорядковувались белгородському воєводі, Розрядному, а з 1688 року Посольському приказу.

Перший слобідський полк (Острогозький) сформувався 1652 р. з уже діючої козацької структури переселенців на чолі з чернігівським полковником І. Дзиньковським. Оформлення трьох інших полків – Сумського, Охтирського і Харківського – пов'язане з реформою російських збройних сил в 50-х рр. XVII ст. Тоді було утворено напіврегулярне помісне військо – Бєлгородський полк, а в його складі "черкаські" (українські) полки. Приблизно в цей же час стихійно виникали також інші полки: Колонтаївський, Зміївський, Воронезький, але проіснували вони не довго [4, с.14]. Ізюмський полк було утворено дещо пізніше.

Московський уряд навмисне не об'єднував слобідські полки під управлінням однієї особи з середовища українців, звертаючись до кожного полку окремо і намагаючись, щоб серед слобідських козаків не виробилось почуття окремої територіальної цілісності. Документальною основою автономії Слобожанщини були царські "жаловані" грамоти. Першу таку грамоту дістав у 1652 р. Острогозький полк, у 1669 Харківський, Сумський та Охтирський, а у 1670 р. Ізюмський полк. Ці грамоти надавали право власного козацького устрою, свободу від податків на землю, право вільної торгівлі та викурювання горілки [2, с. 219]

Основним ворогом, проти якого воювали слобідські козаки, були татари та турки. Саме спільна боротьба з росіянами проти іноземної агресії є одним з головних прикладів результативної взаємодії двох націй у цей історичний період. Слобідські полки з російськими напіврегулярними загонами з 60-х рр. XVII ст. успішно стримували татар від набігів у центральні російські регіони, перекривши Муравський шлях (вододіл Дніпра і Дону). Не було й року без сутичок козаків з кочівниками Ногайської, Азовської, Білгородської орд. В.Маслійчук у монографії " Козацька старшина Харківського слобідського полку 1654 – 1706 рр." згадує багато боїв з татарами, серед яких своєю масштабністю відзначаються битви 1671 р. на р.Орелі після нападу на Мерефу і Зміїв, під Золочевом у 1680 р., під Тором 1687 р., під Андрієвими лозами 1688 р., біля Змієва 1693 р. тощо [4, с.11].

Л.Сапухіна у дослідженні " Історія сумських козацького та гусарського полків. Короткий історичний нарис", який ґрунтується на архівних джерелах, зазначає, що Сумський та Охтирський полки приймали участь в обороні Чигирина у 1677 р., брали участь у Кримських походах російської армії за часів царівни Софії, військових діях під час Азовських походів Петра І, бойових діях Північної війни, походах на Польщу та Крим у 1733 – 1735 рр., Молдавському поході 1739 р, Семирічній війні 1756 – 1763 рр. [5].

Взаємодія московської адміністрації і керівництва слобідських полків була спрямоване не тільки на відбиття зовнішньої агресії. Так, у 1670 році Сумський полк приймав участь у придушенні повстання під проводом С.Разіна [5, с.11], а у 1708 р. повстання К.Булавіна [5, с.14].

Важливим є питання взаємостосунків між царською адміністрацією і слобідськими старшинами у XVII ст., інакше кажучи, про рівень автономії слобідського полку. Річ у тім, що тут ми натрапляємо на подвійну проблему. З одного боку, можна вести мову про стосунки і рівень залежності полків під центральних установ, котрі знаходились у Бєлгороді й Москві, а з іншого боку – про стосунки з місцевими російськими адміністраціями.

Центральна адміністрація всіляко заохочувала переселенців і навіть дозволяла певну автономність управління, тоді як місцева російська адміністрація цю автономію обмежувала і втручалась у справи козаків. З цього приводу збереглися відомості про величезну кількість скарг козаків на місцевих російських управлінців, чолобитних, прохань стосовно вилучення міст слобідських полків "из ведення" міських воєвод тощо. Хоча бувало інколи, що козаки непогано уживалися з воєводами і, при постійній ротації царських урядовців у російських містах, разом з міщанами прохали навіть лишити котрогось із управлінців на наступний термін, Царський центральний уряд вгамовував сварки переважно шляхом видання наказів про розмежування повноважень козацької старшини і воєвод, як це сталось 1683 р. в Острогозькому полку [4, с.20]. Зазначене, також можна віднести до прикладів знаходження компромісу, що дозволяє стверджувати про наявність партнерства етносів у взаємовідносинах.

Підтверджує цю тезу і А.Слюсарський у ґрунтовній роботі "Слобідська Україна". Зокрема, він зазначає, що російський уряд, користуючись відданістю українських переселенців до Російської держави, не бачив особливої потреби заселювати слобідські міста і села росіянами і затримувати їх тут на постійне проживання; цілі міста він передавав українським переселенцям. Наприклад, забудовані міста Валки, Олешня, Недригайлів, Охтирка, Зміїв та інші з усім озброєнням, продовольчими та іншими припасами були передані пришельцям з Придніпров'я. Гарнізони військовослужилих людей – росіян – з цих міст було виведено [7, с.53].

Внаслідок цього по містах Слобідської України в основному жило українське населення. Російське населення – переважно військовослужилі люди, а почасти й переселенці, які займалися хліборобством та іншими промислами, – селилися окремо. Багато таких сіл існує і досі. Наприклад, у Харківській області відомі старі села з корінним російським населенням – Борове, Верхолюджа, Васищеве, Катанське, Кочеток, Покровка, Пісочин, Руська Лозова, Станичне, Руські Тишки, Уди, Кам'яна Яруга, Тетлега, Шубине та ін. Російські села існують і до сьогодні і в Сумській області. Зокрема, в Тростянецькому районі це Люджа, Печини, Ніцаха та ін.

А.Слюсарський зазначав, що ось уже 300 років ці російські села існують поряд з українськими. Їх населення додержується своїх культурно-побутових звичаїв, користується рідною мовою. І вікова історія не знає жодного прояву національної ворожнечі між росіянами та українцями суміжних сіл. Добросусідське життя, взаємоповага, тісні господарські і культурні зв'язки, спільна боротьба проти зовнішніх ворогів, проти соціального та національного гніту навічно об'єднали ні два братні народи, стали запорукою їх незламної сили, їх господарського і культурного розвитку [7, с. 54].

Можна навести і приклад толерантності у взаємовідносинах українського та російського етносів у мовному питанні, яке з різних причин набуло особливої актуальності сьогодні. Слобідські полковники між собою листувались і писали свої накази по полку, дарчі та інші офіційні документи тодішнього українською діловою мовою. Навіть росіянин за походженням, спочатку ізюмський, а потім харківський полковник Федір Володимирович Шидловський (справжнє прізвище – Шилов) швидко "зукраїнізувався" [4, с.37].

Таким чином, можна цілком слушно стверджувати, що досвід заселення Слобідської України дає приклади конструктивної взаємодії українського та російського етносів по заселенню до цього пустельних територій Дикого поля і спільної боротьби з татарської агресією, незважаючи на певні протиріччя, які не можна назвати такими, що унеможливлювали спільну діяльність. Але згадуючі позитивня приклади, не можливо обійти стороною і політику Російської імперії у другій половині XVIIІ ст., яка привела до повної ліквідації автономного устрою Слобідських козачих полків. Про це слід пам’ятати, але відносини сучасних українців і росіян слід будувати не на згадках про взаємні образи в минулому. У цьому сенсі хотілося б згадати європейський досвід міжнаціональних відносин. Наприкінці XVIIІ ст. – початку ХІХ ст. англійці та французи мали дуже багато претензій один до одного які були наслідками наполеонівських війн. Німці і французи теж мають довгий список взаємних образ протягом ХІХ – ХХ століть, але це не заважає сучасним Англії, Німеччині та Франції плідно співіснувати у Європейському союзі. Було б бажаним, щоб "історичні образи", які мали місце в історії України та Росії залишилися в минулому, а сучасні взаємовідносини наших країн ґрунтувалися на прикладах співпраці яких в нашій історії теж було доволі багато.


Список літератури:

  1. Багалій Д. І. Історія Слобідської України / Д. І. Багалій. – Х. : Дельта, 1993. – 256 с.

  2. Дорошенко Д. І. Історія України : у 2 т. / Д. І. Дорошенко. – К. : Глобус, 1991. Т. 2: Від половини XVII століття. – 1991. – 349 с.

  3. Маслійчук В. Л. Генеза та еволюція слобідського козацтва / В. Л. Маслійчук // Історія українського козацтва : нариси : у 2 т. / [редкол. : В. А. Смолій (відп. ред.) та ін.]. – К. : ВД "Києво-Могилянська академія", 2006. – Т.1. – С. 632 – 643.

  4. Маслійчук В. Л. Козацька старшина Харківського слобідського полку 1654 – 1706 рр. / В. Л. Маслійчук. – Х. : Ун-т внутр. справ, 1999. – 124 с.

  5. Сапухіна Л.П. Історія сумських козацького та гусарського полків. Короткий історичний нарис. / Л.П.Сапухіна. – Суми: Сумська обласна громадська організація "Центр соціально-гуманітарного розвитку "Рідний край", 2005. – 48 с.

  6. Семенов В.М. Особливості державного управління в Слобідській Україні в XVII – XVIII ст. // Актуальні проблеми державного управління: Збірник наукових праць Одеського регіонального інституту державного управління. Вип. 4 (28). – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2006. – 371 с. – С. 80 – 86.

  7. Слюсарський А. Г. Слобідська Україна / А. Г. Слюсарський. – Х. : Харківське книжково-газетне видавництво, 1954. – 279 с.



Схожі:

Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії iconСеменов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії
move to 0-16812834
Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії iconІнформаційний лист Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції «Фольклор українсько-російського порубіжжя: традиції та сучасність»
Українсько-російське порубіжжя: проблеми міжкультурної взаємодії та самоідентифікації
Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії icon6. облік І звітність при реорганізації юридичних осіб та напрями удосконалення балансу підприємства верига Ю. А. Облік І звітність при реорганізації суб’єктів господарювання: досвід україни І російської федерації
Облік І звітність при реорганізації суб’єктів господарювання: досвід україни І російської федерації
Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії icon2, 3 курси Зміст курсу Мета курсу
В умовах українсько-російської двомовності російська мова вивчається як національна мова російського народу, представники якого проживають...
Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії iconДосвід Російської Федерації щодо входження в Болонський процес Інтеграція російської вищої школи в загальноєвропейську систему вищої освіти: проблеми І перспективи Рекомендації міжнародного семінару
Санкт-Петербурзького державного університету згідно з наказом Міносвіти РФ від 14. 10 2001 n 3582 відбувся міжнародний семінар "Інтеграція...
Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії iconБібліотека Бюлетень нових надходжень до бібліотеки жовтень
Семенов, В. О. Доведення нерівностей. Числові послідовності : скінченні суми і добутки [Текст]. Кн. 3 / В. О. Семенов. – Х. Вид група...
Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії iconКафедра російської мови
Короткий українсько-англійський словник лінгвістичних термінів / Укладачі: Т. О. Дегтярьова, Т. О. Дегтярьова. – Суми: Вид-во СумДУ,...
Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії iconСумський державний педагогічний університет ім. А. С. Макаренка Бібліотека Навчально-виховний процес у вищій школі Інформаційний список літератури за 3 квартал Суми
Андрушкевич, Ф. Досвід українсько-польської співпраці в сфері Академічної освіти [Текст] / Ф. Андрушкевич // Вища освіта України....
Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії iconМіністерство освіти І науки україни луганський національний університет імені тараса шевченка кафедра
Хх ст в аспекті взаємодії загальнолюдських та національних естетичних І етичних цінностей. Головний акцент – на літературах східної...
Семенов В. М. Заселення слобідської україни як досвід українсько-російської взаємодії iconМіністерство освіти І науки україни сумський державний університет українсько-англійський словник
Українсько-англійський словник до вступного фонетико-граматичного курсу української мови для студентів-іноземців підготовчого відділення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи