Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков icon

Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков




Скачати 139.89 Kb.
НазваІдеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков
Дата03.07.2012
Розмір139.89 Kb.
ТипДокументи

Ідеологічні партії як зникаючий вид і ФПГ

УДК 329

Олександр Швирков,

кандидат філософських наук,

старший викладач кафедри філософії

Сумського державного університету


Анотація

В статті проаналізовані перспективи так званих ідеологічних партій (соціалістичних, комуністичних, ліберальних, тощо). Зроблена спроба показати, що в найближчому майбутньому вони будуть відтиснені з політичної арени партіями, які є політичним продовженням фінансово-промислових груп (партіями-ФПГ), що в свою чергу призведе до суттєвих змін правил політичної боротьби.


Ідеологічні партії проіснували сто з невеликим років. За цей час до них встигли звикнути, їх стали сприймати як щось саме собою зрозуміле. Однак останні кілька десятиліть ми можемо спостерігати, як ідеологічні партії сходять зі сцени. Їхні ідеологи (та й просто рядові члени) сприймають це як якусь тимчасову аномалію, вважаючи, що рано чи пізно все буде як раніше, більше того, ідеологічний характер їхніх партій є предметом їхньої не аби якої гордості. Навпаки, партії, організовані за типом груп інтересів, сприймаються як щось абсолютно протиприродне за своєю суттю. Часто їх прямо називають ФПГ. Їх критикують за відсутність чіткої ідеології, популізм, пристосовництво й т.д., і т.п. Однак чи такий уже страшний чорт, та й чи чорт це взагалі? І чи справді ідеологічні партії ослабли лише тимчасово?

На мою думку, сьогодні ми можемо спостерігати перехід до нової форми партійної організації (а можливо, й старої, тільки добре забутої), і саме партії-ФПГ дають уявлення про її майбутні риси. Що ж стосується ідеологічних партій, то вони як такі незабаром повністю зникнуть (або існуватимуть як нечисленні організації маргіналів). Спробую коротко аргументувати ці тези.

Спочатку щодо того, що стосується ідеологічних партій. Як відомо, найбільш екстремістські з них, насамперед фашистські, повністю себе дискредитували. За відсутності якихось катастрофічних подій якась з фашистських партій навряд чи прийде до влади в скільки-небудь великій і розвиненій країні, принаймні надовго. (Зауважу, що мова йде саме про партії, а не релігійні рухи, насамперед різні фундаменталізми).

Далі, комуністичні партії. В останні 10 – 20 років ми можемо спостерігати їх поступове старіння (разом зі старінням їхнього електорату), з кожними виборами відсотки голосів, що віддаються за них, неухильно зменшуються. Насамперед цьому сприяє негативний історичний шлейф, що тягнеться за комуністами, а також жорсткість ідеології, яка у дуже малою мірою відповідає сучасним реаліям і, скоріше, відлякує від партії, аніж залучає до неї.

Соціалістичні й соціал-демократичні партії. Для них багато в чому характерні ті самі проблеми, що й для комуністичних партій (насамперед старіння). Їхня ідеологія базується на так званому демократичному соціалізмі, що може бути коротко охарактеризований так: і нашим, і вашим. Демократичний соціалізм прагне помирити всіх з усіма. Необхідно зазначити – і це вже не раз говорилося, – що ліві партії помітно «поправішали».

Що ж стосується ліберальних партій, то вони саме помітно «полівішали», відмовившись від жорсткого сповідування ідеології вільного ринку, відсутності державного регулювання і т.п.

Отже, що ж ми бачимо? Деякі партії, які вважаються ідеологічними (насамперед комуністичного типу), неухильно втрачають голоси виборців, інші – правішають або лівішають, втрачаючи ідеологічну своєрідність і чіткість. Однак як можна стверджувати, що якась партія – партія ідеологічна, якщо ідеологія її не характеризується своєрідністю й чіткістю? Звичайно, можна говорити про масові частки тих чи інших ідей у програмних документах партій, однак де ті кількісні критерії, які дозволили б визначати за цими масовими частками ідеологічну спрямованість партії?

З формальної точки зору на користь того, що всі ці зміни є наслідком цілком об'єктивних процесів і відбивають деяку цілком конкретну тенденцію, а не якісь випадкові відхилення, говорить насамперед однотипність і масовість цих змін. Зі змістовного ж боку на користь цього свідчать такі міркування.

Події, що відбулися в 20-му столітті, наочно показали, що слідування жорсткій ідеології (носіями й «двигунами» якої майже завжди виступали партії), як правило, призводить до політичного й/або економічному краху. Ймовірно, у першу чергу це пов'язано зі стрибкоподібним ускладненням суспільства, що відбулося за останні 100-150 років. Найважливішу роль у всьому цьому відіграв технічний прогрес.

Світ багатогранний, події, що відбуваються в ньому, дуже часто непередбачувані. Людське суспільство так само. Воно не може бути вичерпно описане однією теорією. Про це писав К. Поппер [1], із цієї самої тези виходив Ф.А. Хайєк [3] і багато інших сучасних філософів. Суворе дотримання однієї ідеології призводить до послаблення здатності суспільства до адаптації й, отже, виживання. Причому мова йде не тільки про тоталітарні ідеології (фашистську, комуністичну), але й про ідеології типу ліберальної або лібертаріанської. Ідеології досить грубо розсікали світ, будучи продовженням недосконалих і досить грубих політичних і соціологічних теорій. Якийсь час світ міг терпіти їхніх носіїв – партії, вони навіть були корисними – насамперед для того, щоб «перетягнути» суспільство з однієї фази розвитку в іншу – але тепер вони безнадійно застаріли й тому просто приречені на вимирання.

Однак є й ще одна причина, з якої ідеологічні партії типу соціалістичних або соціал-демократичних відходять у минуле. Полягає вона ось у чому. Самі по собі ідеології цих партій не погані й не гарні, точніше, якісь ідеї, їх складові, за їх реалізації навіть можуть принести благо для деякої частини суспільства (іноді досить значної). Однак реалізація цих ідей у скільки-небудь серйозних масштабах сьогодні не реальна. Просто тому, що у відповідних партій немає для цього достатніх ресурсів. Але партійна ідеологія без ресурсів для її реалізації – це просто повітряний замок. Під ресурсами в цьому випадку слід розуміти не лише гроші та інші матеріальні цінності, а й кадри. Як уже говорилося, кадри таких партій старіють, багато перспективних членів ідуть і т.п. Приблизно те саме стосується проблеми олігархізації соціалістичних партій. Часто чую: от якби змінити верхівку, справи б пішли. Однак те, що вона (верхівка) не змінюється – аж ніяк не випадковість, не нещасливий збіг обставин, а закономірність, цілком однозначний симптом.

Можна скільки завгодно ремствувати на дурість народу, що не розуміє своїх переваг від впровадження деякої ідеології в життя, на те, що її не дають втілити в життя, на «несправедливість» і т.п., – нічого від цього не зміниться. Такі нарікання, скоріше, засвідчать наявність інфантильного ладу психіки в їхніх суб'єктів. Причому тут справа знову ж не в якійсь нещасній випадковості, не в несприятливому розташуванні зірок, а в тому, що така ситуація обумовлена цілком об'єктивними причинами. Навіть у тому разі, якщо вона організована якимись недоброзичливцями. Адже недоброзичливці теж цілком об'єктивні й політична боротьба ведеться не між абстракціями, а між цілком конкретними людьми, які керуються цими абстракціями. Резюмувати це коротке міркування можна так: якщо інструмент (тобто партія) перестає виконувати те, задля чого його створили, через природне зношення й моральне старіння, його викидають. І яким би він не був дорогим своїм власникам, зберігати його, не замінюючи новим, означає прирікати себе на невдачу.

Зараз часто говорять про кризу лівого руху. Як один із симптомів його називають відсутність єдиної концепції, теорії, яка б дозволила оновити соціалістичну ідеологію. І знову ж ця відсутність теорії сприймається як щось тимчасове, навіть випадкове. Однак і вона цілком закономірна. В 19-му столітті аналіз реалій суспільства того часу привів якихось людей до створення якихось теорій, які породили соціалістичний рух, що змінив світ. Ці теорії зробили свою справу. Тепер світ інший. Тепер потрібні нові теорії. І вони вже не можуть бути соціалістичними (так само, як і ліберальними). Старі теорії, що застосовуються в нових умовах, швидше все заплутають, аніж прояснять1.

На мою думку, та ситуація з політичними партіями, до якої ми прийшли, є наслідком підвищення політичної культури, я б навіть сказав сукупного рівня IQ політикуму й народу. Тільки дуже інтелектуально нерозвинені люди можуть увірувати, що одна якась ідея раз і назавжди врятує світ (згадаймо хоча б хрестові походи). І якщо люди більше «не ведуться» у масі своїй на обіцянки абстрактного світлого завтра, то це скоріше свідчить про їхнє дорослішання, ніж про те, що вони втратили «орієнтири». У цьому контексті навіть успіхи політичного популізму можна розглядати як позитивний момент, оскільки віра в конкретну вигоду є риса, що свідчить про більшу психологічну зрілість, аніж віра в повітряний замок. Точніше, політичний популізм, або, по-іншому, розчарування в ньому, змусить людей подорослішати набагато швидше – я думаю, у наших умовах – за кілька років, – ніж ідеологія, що обіцяє рай на землі. Зараз можна почути від деяких діячів (насамперед соціалістичної орієнтації), що народ просто не доріс до розуміння тієї програми, що пропонують соціалісти. Однак мені здається, що він швидше переріс соціалістичну ідею взагалі.

Те, що політичні партії, точніше, політтехнологи для кожної передвиборної кампанії змушені вигадувати різні «фішки», так само є позитивним моментом, оскільки це свідчить про те, що «електорат» швидко вчиться. У цьому зв'язку слід зазначити, що швидке і різке оновлення політичної еліти в Україні, яке багатьма вітається, недоцільне, оскільки політики теж повинні вчитися. А те, що багато хто з них справді вчиться – це незаперечний факт (як, утім, і те, що деякі – деградують). Взагалі, на мій погляд, розмови про можливість здійснення цієї акції (щодо радикальної заміни політиків) – це розмови, що мають той самий інтелектуальний рівень (і ті самі наслідки), що й розмови про те, що добре б було замінити народ.


До чого ж ми в такий спосіб рухаємося? Уявити майбутній устрій політичної системи вже зараз можна, аналізуючи партії сучасного типу, партії неідеологічні. Саме вони активно витісняють партії ідеологічні, більше того – подекуди цей процес вже завершується. Цей процес цілком природний і навряд чи кимось свідомо спрямовується. Найчастіше такі сучасні партії представляють ФПГ, є їхнім політичним продовженням.

На відміну від традиційних ідеологічних партій, партії-ФПГ (будемо поки що називати їх так) не формуються на основі якоїсь абстрактної ідеї, а створюються цілком свідомо для просування цілком конкретних бізнес-проектів, лобіювання інтересів, тощо (не варто плутати такі партії із чисто технічними проектами, основна мета яких розколоти електорат і т.п.). Необхідність для бізнесу таких проектів цілком зрозуміла. Політичне поле має свою структуру, свої закони, свої правила гри, свої вимоги до гравців, свою мову. Партії-ФПГ, таким чином, є чимсь на зразок органів, відповідальних за зв'язки із громадськістю, які існують у будь-якій великій компанії. Одне з найголовніших їхніх завдань – реалізувати той або інший бізнес-проект. Як правило, це здійснюється під прикриттям тих чи інших політичних ідеологій (найчастіше – модифікованих добре знайомих).

Природно, повністю дотриматися конспірації вдається далеко не завжди. Дуже часто реальні цілі бізнес-груп, що стоять за партією-ФПГ, виходять на поверхню, даючи політичним супротивникам такої партії привід для викриттів. Однак через деякий час інша партія, можливо та сама, що викривала, сама потрапляє в подібне положення й, у свою чергу, стає об'єктом викривальних акцій. Останні 17 років історії України дають безліч подібних прикладів. Саме в такій формі відбувається боротьба різних ФПГ у політичному полі, перенесена туди з поля економічного.

Багато хто з ідей, якими користуються партії-ФПГ, вже давно знаходяться на озброєнні ідеологічних партій. Запозичуючи їх, партії-ФПГ, що володіють незрівнянно більшим, ніж ідеологічні партії, фінансовим ресурсом, активно витісняють їх на узбіччя політики. У цьому зв'язку єдиний спосіб для ідеологічних партій продовжити своє існування – «продати» свій апарат ФПГ (або здавати його в «оренду», що зараз найчастіше і відбувається).

Оскільки утримувати апарат великої політичної партії для однієї компанії – нехай і великої – занадто дорого, їх утримують у складчину кілька великих компаній – ФПГ. Через це всередині таких партій часто виникають конфлікти – адже цілі різних компаній, що їх «заснували», можуть істотно різнитися.

Цей короткий опис сучасної ситуації дає нам можливість уявити ті трансформації, які їх зазнає організація політичного поля в найближчому майбутньому.

Думаю, згодом політичне прикриття цілей ФПГ усе більше послаблятиметься, оскільки всі ідеологічні одежинки, у які виряджаються сучасні партії, дуже скоро остаточно «зносяться». Навпаки, програми партій у набагато більшому ступені, ніж зараз, будуть викладенням бізнес-цілей ФПГ політичною мовою. Виробити таку мову – справа недалекого майбутнього. Точніше, необхідно буде трансформувати свідомість населення таким чином, щоб воно нормально сприймало майже не прикриті ідеологічною риторикою бізнес-плани ФПГ, закріплені в програмах партій. Таким чином, лобіювання, що виникло на зорі появи політичних партій, у близькому майбутньому, швидше за все, стане неприхованим смислом їхнього існування, а конкуренцію ідеологій замінить конкуренція бізнес-планів. У зв’язку з цим гадаю, що як національна ідея зможе виступити бізнес-ідея, яка є основною, стрижневою ідеєю того бізнес-плану, який є програмою тієї чи іншої партії-ФПГ, програми, яку така партія пропонує на розгляд суспільству. Тобто, суспільство зможе прийняти в якості національної ідеї ту бізнес-ідею, реалізація якої буде нести найбільшу економічну користь більшій частині громадян. Особливо актуальним це може виявитися саме у випадку України, оскільки ситуація в нашій країні (і політична, і мовна, і культурна) така, що не дозволяє сформувати більш традиційну, суто «ідеологічну ідею».

Зрозуміло, що в цій ситуації розмови про відокремлення бізнесу від влади стають абсолютно безглуздими. Політика повністю зіллється з бізнесом, точніше, повністю підкориться йому. Політичні рішення будуть просто переформулюванням мовою політики бізнес-рішень. У цьому зв'язку варто враховувати й ефект глобалізації. Вважаю, що найважливішу роль в остаточній трансформації політичної системи відіграють – вже відіграють – ТНК. Колишні ідеологічні партії були національними, тепер, швидше за все, завдяки глобалізації, відбуватимуться процеси інтерналізації партій-ФПГ. Що ж стосується майбутньої політичної боротьби між партіями-ФПГ, то її найкраще можна буде описати в термінах Realpolitic.

На відміну від деяких авторів, я не вважаю, що такий стан речей є симптомом «реваншу капіталу». У будь-якому разі, не варто надавати такому словосполученню якогось особливо зловісного змісту. Навряд чи ситуація у світі стане подібною до тієї, що була в 19-му столітті – навіть якщо деякі події й процеси, що відбуваються зараз, у чомусь нагадують події й процеси того часу. Умовивід за аналогією в історії – занадто ризикована справа. Як справедливо зауважив Ф. Фукуяма, для того, щоб суспільство у своєму розвитку повернулося на одну із пройдених ним фаз (звичайно, достатньо віддалених), необхідно, щоб відбулися надто вже катастрофічні події [2].

Взагалі, з моєї точки зору, багато авторів, говорячи про партії-ФПГ, перебувають під впливом традиційного уявлення про партії як партії ідеологічні, скоріше за все, навіть не усвідомлюючи цього. Для них всіх такі партії-ФПГ – це щось ненормальне, щось, що повинне бути переборене. (Насамперед мова йде про партії пострадянського простору). Такі партії сприймаються як проміжний етап на шляху до створення «справжніх» партій, таких, як на Заході. Інакше кажучи, вони неявно припускають, що ці країни (тобто країни, що перебувають на пострадянському просторі) знаходяться в ізоляції від усього іншого світу, повторюючи (щоправда, із запізненням на півстоліття) шлях так званих західних демократій. Однак вони в такій ізоляції не перебувають. Навпаки, на них чинять потужний вплив найрізноманітніші суб'єкти, наприклад, держави й ТНК. Та й власне західні партії, судячи з усього, переживають ті самі трансформації, що й партії на пострадянському просторі, тільки ці трансформації не так помітні – можливо, завдяки кращому стану західної економіки, традиціям парламентаризму й, головне, поступовості цих трансформацій. Інакше кажучи, і ті й інші рухаються в тому самому напрямку.

Чи варто посипати голову попелом у зв'язку з усім вищесказаним? Думаю, ні. Як уже наголошувалося, процеси, що відбуваються, цілком природні й не призведуть до якихось катастрофічних наслідків, як дехто пророкує (наприклад, антиглобалісти). Просто світ знову стане іншим.

Звісно, головні небезпеки, які несе в собі описана тенденція, полягають у можливому згортанні соціальних програм, підпорядкуванні всього ладу життя суспільства бізнес-інтересам окремих ФПК, руйнуванні або, принаймні, нівелюванні держави, зведенні її ролі до обслуговування потреб ФПГ і т.п. Однак проти всіх цих заперечень можна навести безліч аргументів. По-перше, весь устрій життя більшості більш-менш розвинених сучасних суспільств уже давно підпорядкований переслідуванню бізнес-цілей – як індивідуальних, так і корпоративних. Лібералізм та ідея вільного ринку зробили свою справу: тепер навіть соціалісти свято вірять у ліберальні цінності, необхідність ринку й заздрять заможним.

По-друге, як уже говорилося, політика як така вже давно де-факто підпорядкована досягненню бізнес-цілей ФПГ і ТНК, просто цілі ці поки що маскують старими політичними й соціологічними теоріями, у тому числі й з використанням соціалістичної риторики. Наявність таких цілей – точніше, їхнє превалювання, є приводом для постійних обвинувачень ФПГ у зрадництві національних інтересів узагалі й облудності найнятих ними політиків. Однак, на мій погляд – і це, можливо, викличе в когось моральне обурення, – такі політики є просто жертвами невідповідності між формою політичного життя і його змістом. Застарілі політичні теорії, засвоєні, так би мовити, з молоком матері, у тому числі й політиками – у першу чергу політиками, – змушують цих останніх почуватися лиходіями, брехати, вивертатися й т.п. Зрозуміло, що такий стан справ не сприяє ані зростанню довіри до них, ані підтримці їх власної душевної рівноваги й здоров'я. Однак потрібно чітко розуміти, що політики брешуть просто тому, що їм бракує підходящих слів, щоб сказати правду. У них немає концепцій, до яких можна було б апелювати. Трансформація суспільної свідомості, відновлення відповідності між цією свідомістю й реальністю (по-іншому, гармонії між формою й змістом) дозволить зняти цю проблему, принаймні стільки брехати вже не буде необхідності, і проблема ця з розряду соціально-політичних перейде в розряд проблем особистого морального вибору. Зрозуміло, що це дозволить істотно оздоровити моральну атмосферу в суспільстві.

По-третє, що стосується згортання соціальних програм. Річ у тім, що не тільки лібералізм зробив свою справу, але й соціалізм зробив свою. Революції початку 20-го століття наочно продемонстрували, що може статися, якщо соціальне забезпечення недотягує до деякого мінімального рівня. Якщо лібералізм дозволив прийти до влади великому капіталу, що відтіснив спадкоємну аристократію і вселив людям упевненість у цінності кожного з них, то соціалізм, у свою чергу, навчив народ боротися й відстоювати свої права. Так, незабаром соціалістичні й комуністичні партії припинять своє існування, оскільки вони швидко втрачають ресурси – як кадрові, так і фінансові. У більшості країн вони вже відсторонені від влади. Однак їхня діяльність є прикладом того, як можна організовано відстоювати свої права. Вважаю, що ті функції, які ще виконують соціалістичні та інші ідеологічно партії, поступово переберуть на себе різні громадські організації. Деякі з них будуть просто створені за типом таких партій, інші стануть подальшим розвитком організацій, створених цими партіями, нарешті, треті стануть правонаступниками покійних партій. Як і сучасні ідеологічні партії, ці громадські організації не матимуть достатньо ресурсів, щоб боротися за владу, однак їхня сила буде цілком достатньою для того, щоб ефективно захищати права простих громадян від зловживань ФПГ, пом'якшувати ті або інші надто жорсткі рішення партій-ФПГ.

Зараз іде поступова (і, як правило, неусвідомлювана) робота з вироблення нових правил політичної гри, політичної боротьби, правил, що не зводяться до тих, які були вироблені в часи активного існування ідеологічних партій, протистояння соціалізму й лібералізму. Хоча, звичайно, ці нові правила будуть містити в собі в знятому вигляді моменти, елементи старих.

Якщо розглядати історію людства через концепцію десакралізації влади, то зараз ми можемо спостерігати якщо й не завершальний етап цього процесу, то, принаймні, один із найважливіших переломних його моментів.


Отже, підведемо підсумки.

1. Соціалізм і лібералізм як основні ідеології 20-го століття відходять у минуле. Разом з ними йдуть національні ідеологічні партії.

2. Місце ідеологічних партій займають партії-ФПГ, що є політичним продовженням ФПГ, у тому числі й ТНК. Такі партії можуть мати й наднаціональний характер.

3. Бізнес, таким чином, повністю зливається із владою.

4. Цілі партій-ФПГ є суто економічними. Оскільки старі ідеології вже не можуть виконувати своїх функцій або хоча б служити ефективною ширмою для реальних цілей партій-ФПГ, поступово починає вироблятися нова політична мова, формуватися термінологічний апарат, що дозволяє висловлювати цілі партій-ФПГ. Цей процес йде паралельно із процесом такої трансформації суспільної свідомості, щоб вона могла адекватно сприймати сформульовані в нових термінах програми партій-ФПГ.

5. Ідеологічні партії, помираючи, дають життя безлічі громадських організацій, які хоча й не можуть прийти до влади, проте здатні цілком успішно захищати громадян від свавілля й зловживань ФПГ.


Література


  1. Поппер К. Открытое общество и его враги. В 2 т./Пер. с англ. – М.: Феникс, Международный фонд «Культурная инициатива», 1992.

  2. Фукуяма Ф. Конец истории и последний человек/Пер. с англ. – М.: «Издательство АСТ», 2004.

  3. Хайек Ф.А. фон. Пагубная самонадеятельность: Ошибки социализма/Пер. с англ. – М.: Изд-во «Новости» при участии изд-ва «Catallaxy» 1992 – 304 с.




1 Треба зауважити, що в цій статті мова йде виключно про кінець традиційних політичних партій і традиційних ідеологій, а не кінець ідеології як такої, ідеології «взагалі».




Схожі:

Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков icon1. Вступне слово
Однак, незважаючи на ці ідеологічні догмати, що стави­ли науку під жорсткий контроль комуністичної партії, в межах юри­дичного вчення...
Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков iconТема політичні партії І партійні системи поняття політичної партії
Невід’єм частиною політ с-ми дем сус-ва є політ партії, як один з видів громадських об’єднань, основною ціллю яких є здійс-ня домінуючого...
Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков iconПро три складові політичних подій Олександр Швирков
Особливо виділена проблема пристосування, взагалі відповідності реальності картини світу, на якій заснована легітимність влади, й...
Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков iconЗасядько олександр федорович
На ХІХ й ХХІІ з'їздах партії обирався членом ЦК кпрс. Депутат Верховної Ради СРСР 2-го, 4-6-го скликань
Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков iconПроблема свідомості. Штучний інтелект
Конспект лекції з теми „Проблема свідомості. Штучний інтелект” курсу «Філософія» / Укладач О.І. Швирков. – Суми: Вид-во СумДУ, 2009....
Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков iconНаукові публікації
Ладика М. М. / Меліорація води І агроландшафтів в басейні р. Інгулець: Монографія / За наук ред.: член кор наану в. А. Сташука, проф....
Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков iconШтрум ілля Якович
Тут він полковий лікар на австрійсько-румунському фронті. В 1917 році працює на Одеському евакопункті І входить у виконком партії...
Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков iconУдк 94: 329(477) Р. П. Давидюк
Серед загалу українців ставлення до радянських військ спочатку не було ворожим. На відзначення їхнього приходу у селах і містах зводилися...
Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков iconУдк 94(477): 329. 055[постишев+сталін]
Так, практично не знайшла висвітлення у науковому доробку вітчизняних учених проблема впливу П. Постишева та його державно-політичної...
Ідеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков iconПолітологія удк 329. 3: 28: 321. 7 Християнська демократія: стан та розвиток у ХХ столітті анатолій Романюк
Особлива увага присвячена християнсько-демократичним партіям країн Західної Європи, які є найбільш потужними в світі. Дається характеристика...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи