Національний університет icon

Національний університет




Скачати 323.1 Kb.
НазваНаціональний університет
Дата03.07.2012
Розмір323.1 Kb.
ТипДокументи

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ”


Правничий факультет

Кафедра державно-правових дисциплін


Заочне відділення


Програма з курсу


ФІЛОСОФІЯ ПРАВА”


підготовлена доцентом, кандидатом політичних наук Мартинюком Р. С.


Затверджено на засіданні

кафедри державно-правових дисциплін

Від “___”_________ 2007 року


Завідувач кафедри доктор юридичних наук, професор Скрипнюк О. В.


Острог 2007


МЕТА І ЗАВДАННЯ КУРСУ

Курс “Філософія права” має важливе пізнавальне значення для фахівців за спеціальністю філософія, політологія, юриспруденція. Він допомагає виділити світоглядні, гносеологічні, онтологічні основи та смисл права, його сутність, засади, місце в системі суспільних відносин, осмислити право як міру свободи індивіда в суспільстві, зрозуміти його витоки, особливості розвитку та перспективи. У контексті зазначених головних завдань курс також покликаний дати відповідне визначення філософії права як юридичної дисципліни, її призначення і змісту, вказати місце філософії права в системі юридичних дисциплін. У межах курсу розглядаються основні теоретико-практичні проблеми сучасної філософії права, аналізується процес зміни парадигми в сучасному вітчизняному праворозумінні, формування нового гносеологічного підходу до розуміння права, який ґрунтується на ідеї автономії особистості як причини, що визначає саме призначення права.

Гносеологічною та онтологічною основою курсу є природно-правовий та юридичний (лібертарний) підходи до осмислення феномену права, його соціальної ролі та призначення в регулюванні суспільних відносин.


^ ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА КУРСУ

Філософську основу курсу “Філософія права” складають праці класика німецької філософії Е. Канта, “Введение в философию права” П. Новгородцева; використано новітні підручники і навчальні посібники з філософії права В. Нерсесянца, С. Алєксєєва, Р. Ціппеліуса, В. Четверніна, О. Лукашевої та ін.


^ 3. Зміст курсу

Курс складається з 10 тем, які послідовно розкривають специфіку, предмет та функції навчальної дисципліни, галузі її застосування.


^ 4. Критерії оцінки знань студентів

За умови, що викладач дотримується принципу рівномірності оцінювання навчальних досягнень всіх студентів академічної групи, критерії оцінки знань студентів є наступними:

рівeнь володіння студентом мовленнєвою діяльністю;

рівень сформованості і здатності вирішувати комунікативні завдання, визначені в робочій навчальній програмі (організація дискусії із проблемного питання, вміння давати стислі й місткі відповіді опонентам у дискусії, аргументовано захищати свою концепцію і висновки, підводити резюме за результатами дискусії);

здатність до різнобічного аналізу порушених питань;

здатність до теоретичного обґрунтування висновків;

уміння аргуметувати свою позицію, своє бачення шляхів її розв’язання;

вивільнити загальні висновки від другорядних подробиць.

Виступ студента має бути старанно підготовленим, стислим і містким.

Іншими критеріями оцінки знань при цьому виступають самостійність суджень (студента) і творчість мислення, його теоретичний рівень.
^

5. Розподіл годин:


Усього 108 год.

Лекційні заняття – 4 год.

Практичні заняття – 4 год.


6. Основний зміст лекційних занять із курсу “Філософія права”:


Тема: ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

  • філософія права як наукова дисципліна;

  • завдання науки філософії права;

  • відмінність філософії права від традиційних юридичних наук;

  • підстави виникнення філософії права як самостійної філософсько-юридичної науки;

  • сукупність проблем, що складають предмет дослідження філософії права;

  • розрізнення та співвідношення права і закону як універсальний критерій, що об’єднує зовні різноманітні вчення в межах єдиної системи філософії права;

  • інститут держави як окремий елемент філософсько-правового дослідження;

  • філософія права в системі наук;

  • два аспекти у визначенні дисциплінарної приналежності філософії права, філософія права як суто філософська, міждисциплінарна наука, яка розглядає право під кутом зору певної універсальної філософської системи: філософія права як відокремлена, самостійна філософсько-правова сфера знань, що передбачає аналіз правового матеріалу в контексті певної цілісної системи філософських ідей;

  • необхідність філософсько-правових розробок на основі живого правового матеріалу в контексті цілісної науки на основі даних, що витікають безпосередньо з існуючої правової культури, з’являються у процесі динамічного розвитку правової системи, законодавства, суспільно-політичної та правової практики його застосування.
^

Література: 3, 4, 5, 6, 9.




Тема 2: ПОНЯТТЯ ПРАВА


Типологія праворозуміння

  • формальні і змістовні визначення права;

  • формальне визначення, як визначення права через зовнішню форму правових явищ;

  • хибність формального підходу до визначення поняття права;

  • питання про ототожнення чи розрізнення права і закону – ключовий момент у визначенні поняття права, визначальний критерій, на якому ґрунтується типологія праворозуміння;

  • юридичне та легістське праворозуміння;

  • розгорнута характеристика легістського праворозуміння в порівняльному контексті (питання, що таке право як справжнє питання, дійсна проблема лише для юридичного праворозуміння і її відсутність для легістського праворозуміння);

  • характеристика юридичного праворозуміння: право як явище об’єктивне і самостійне, явище що володіє своєю (незалежно від законодавця) власною природою, своєю сутністю і специфікою, власним принципом (принципом формальної рівності);

  • інші аспекти юридичного праворозуміння: право як всезагальна і необхідна форма свободи людей. Критерії визначення правового змісту нормативних актів;

  • ілюстрація лібертарної оцінки неправового законодавства на прикладі “соціалістичного права”;

  • легістське розуміння права: ототожнення права і закону як ключовий момент у характеристиці легізму;

  • два основних підходи в легістському розумінні права – класичний легістський позитивізм та легістський неопозитивізм;

  • методологія і теорія пізнання філософського позитивізму.


Основні положення легізму

  • закони (офіційно встановлені законодавчі тексти) – єдине доступне для наукового дослідження явище; легістська логіка ототожнення права і закону; ігнорування необхідності внутрішньої оцінки нормативних актів;

  • держава як творець права. Визначення поняття права через поняття держави. Ототожнення права із санкціонованими владними веліннями, забезпечуваними силою державного примусу – логічний наслідок легістського осмислення феномену права. Легістська неспроможність пояснити конституційне (державне) і міжнародне право;

  • легістська переконаність у здатності закону вирішувати будь-які суспільні проблеми;

  • фікції легістської концепції;

  • відірваність закону від соціального ґрунту;

  • “здатність” законодавця визначати характер та зміст суспільних відносин;

  • закон, що “передує” правовідносинам; ототожнення правовідносин та законовідносин;

  • суперечності легізму;

  • легістське виправдання державного свавілля і насилля з огляду на їх нормативну оформленість;

  • легістське заперечення природних і невідчужуваних прав людини;

  • легістське положення про державу як суверенного “творця” прав людини; легістський висновок про існування прав людини лише остільки, оскільки вони санкціонуються державою в її нормативних актах.



^

Легістський неопозитивізм


  • головні відмінності легістського позитивізму та неопозитивізму;

  • завдання неопозитивізму: пояснення права в “чистому вигляді”, таким “як воно є”;

  • межі компетенції юриста в неопозитивізмі;

  • ідея Кельзена про “звільнення” права від ідеології, етики, філософії;

  • критерії розрізнення правової та неправової норми: Grandnorma як основа правопорядку та критерій оцінки правового характеру інших нормативних актів;

  • визначення права в неолегізмі;

  • характер взаємозв’язку між актами в їх ієрархії;
^

Соціологічна концепція права


  • ототожнення права із судовими (адміністративними) рішеннями в соціологічному праворозумінні;

  • розгорнута характеристика юридичного праворозуміння у країнах загального права;

  • роль статутного права в умовах домінування соціологічного праворозуміння;

  • “мертвий закон”, “живе право”;

  • юридичні уявлення прибічників “правового реалізму”;

  • соціологічне визначення права; роль суб’єктивних факторів у такому визначені;

  • критерії оцінки правового характеру судових рішень;

  • точки зближення соціологічного розуміння права з обома варіантами легізму;


Етичне праворозуміння

  • критерій розрізнення права і закону в етичному праворозумінні: справедливість як ціннісні уявлення людей про те, якими мають бути суспільні відносини;

  • класичне тлумачення поняття справедливості Аристотелем;

  • розподіляюча і зрівнююча справедливість у Аристотеля;

  • суб’єктивний характер справедливості в етичному праворозумінні;

  • труднощі у визначенні загальновизнаних морально-етичних вимог;

  • необхідність абстрактного визначення загальносуспільних вимог справедливості;

  • уявлення про юстицію, як інститут правосуддя та механізм втілення в життя ідеї про справедливість;

  • ототожнення уявлень судді та законодавця про справедливість;

  • умови, які повинен прийняти суддя;

  • право в етичному розумінні як уявлення суддів про справедливість, виражені в судових рішеннях;

  • головна вада етичного праворозуміння – підміна справедливості окремими суб’єктивними судженнями про бажане;

  • обмеженість етичного праворозуміння;

  • специфіка осмислення інституту прав і свобод в етичному праворозумінні.



^

Юридичне праворозуміння

Юридичне праворозуміння як поняття права в його власному змісті


  • право як норми і повноваження, які виражають і забезпечують свободу індивідів в їх відносинах один з одним і державною владою;
^

Сутність права:


  • право як формальна рівність; правова рівність, як рівна міра свободи; як еквівалентність, співмірність у відносинах між вільними індивідами як суб’єктами права;

  • право як рівний для всіх масштаб, єдина міра, рівна норма свободи;

  • право і свобода як вираження і здіснення принципу формальної (абстрактної) рівності;

  • історія права – історія прогресуючої еволюції змісту, об’єму, масштабу, міри формальної (правової) рівності в суспільних відносинах;

  • здіснення принципу формальної рівності як свідчення наявності правової форми і способу соціального регулювання.



^

Принцип правової рівності


– принцип правової рівності як принцип рівних правових можливостей;

  • право як спосіб формалізації і впорядкування первинних, вихідних відмінностей між різними індивідами за єдиним критерієм;

  • нерівність реальних суб’єктивних прав як результат реалізації принципу формальної рівності;

  • формальна рівність як рівна правоздатність, рівна можливість у набутті благ усіма суб’єктами;

  • формальне право – правоздатність, вільна потенційна можливість у набутті індивідуально визначеного права на певний об’єкт;

  • об’єктивний характер нерівності реальних суб’єктивних прав;

  • право як свобода

  • специфіка правового регулювання: право як форма суспільних відносин між незалежними суб’єктами, дії яких підпорядковані загальній нормі;

– незалежність суб’єктів один від одного та їх однакова, рівна підпорядкованість загальній нормі як зміст і сутність правової форми буття і вираження свободи;

  • внутрішній взаємозв’язок правової рівності і визначеності правової форми;

  • розгорнута характеристика змісту принципу правової рівності;

  • правова рівність як формальна (абстрактна) рівність, що не залежить від будь-яких суб’єктивних характеристик учасників правовідносин;

– принцип формальної (абстрактної) рівності – основний принцип будь-якої форми права, що відображає специфіку права взагалі;

  • необхідність рівної частини свободи для всіх учасників правового спілкування;

  • право як нормативно визначена загальна для всіх частина свободи;

  • взаємозв’язок рівної свободи та рівних правових можливостей;

  • свобода без загального масштабу і єдиної міри правових можливостей – ідеологія елітарних привілеїв; “рівність” без свободи – ідеологія тоталітаризму з її ідеологічною фікцією “фактичної рівності”, а реально – зрівнялівки;

  • правова форма як єдино можливий спосіб існування свободи; свавілля як відсутність правової форми здійснення свободи;

  • право – нормативно структуровані права людини;

  • принцип формальної рівності як критерій розмежування права та свавілля;

  • принцип свавілля – ігнорування, заперечення будь-якого принципу;

  • об’єктивна потреба правового оформлення, нормативного структурування і обмеження свободи як єдиний спосіб подолання свавілля, тиранії і насилля;

  • фундаментальне значення свободи для людського буття як відображення місця і ролі права в суспільному житті людей;

  • формальна рівність – принцип з історично змінним змістом; право – історично зумовлена міра свободи. Форми буття права в рабовласницькій, феодальній та буржуазній формаціях;

  • історичний процес утвердження свободи в людських взаєминах – процес утвердження і здійснення принципу формальної рівності; процес прогресуючого вираження, існування і захисту в державно-правових та суто правових формах свободи особи;

  • утвердження свободи в людських взаєминах як результат позитивного вираження права.


Межі свободи

– право як нормативно структурована (обмежена) свобода;

  • критерії визначення меж свободи;

  • підходи до визначення меж свободи в Конституції України;

  • визначення меж свободи згідно категоричного імперативу Е. Канта;

  • суспільство як середовище розвитку й самореалізації людини; зобов’язання особи не посягати на права і свободи інших;

  • кантіанська аргументація необхідності обмеження свободи (стан “постійного антагонізму”, уникнення небезпеки хаосу через “створення обмежень” для свободи; обмеження свободи як обмеження лише її егоїстичних проявів у тій частині, якої потребує співвіднесення свободи кожної людини зі свободою всіх інших людей);

  • визначення і збереження меж свободи як її нормативне структурування в позитивному праві; визначення тих її меж, які можуть знайти реальне забезпечення зі сторони держави; значення позитивного права в механізмі збереження меж свободи; позитивне право як засіб узгодження потреби в індивідуальній свободі із суспільним благом.


^ Дозволи і заборони як способи нормативного визначення меж свободи

  • заборони як початковий спосіб окреслення сфери свободи між індивідами як формально-рівними, незалежними суб’єктами;

  • принцип “все, що не заборонено правом, дозволено” як принцип взаємодії вільних індивідів;

  • допоміжний, конкретизуючий характер дії дозволів;

  • дозволи, як спосіб окреслення мінімальної свободи приватних осіб у відносинах із державними органами та їх посадовими особами;

  • дозволи, як особливі правові норми, адресовані носіям державно-владних повноважень, як межі дозволеного законом для держави, за якими починається свавілля;

  • сфера та умови дії правових принципів “заборонено все, що прямо не дозволено правом” (“дозволено лише те, що безпосередньо передбачено законом”);

  • співвідношення влади і несвободи підвладних та співвідношення заборон і дозволів в умовах неправового соціального регулювання;

  • характеристика деспотичної влади, роль дозволів в умовах несвободи.


Мінімальна невід’ємна свобода

  • особливості законодавчої регламентації сфери свободи;

  • закон як форма неправового регулювання;

  • розрізнення формулювань “заборонено (дозволено) законом” і “заборонено (дозволено) правом”;

  • принцип правової рівності – критерій оцінки правового змісту закону;

  • характеристика правового закону;

  • мінімальна невід’ємна свобода – межа законодавчих обмежень;

  • мінімальна невід’ємна свобода як сукупність природних, невідчужуваних прав і свобод людини та громадянина;

  • ознаки правопорушуючого, протиправного закону; неправовий закон.


Тема: ПОНЯТТЯ І ГЕНЕЗИС ПРАВ ЛЮДИНИ

  • Поняття прав людини; права людини як природні можливості індивіда, необхідні для забезпечення його повноцінного функціонування;

  • характеристика прав людини як її потенційних можливостей;

  • ключові умови реалізації прав людини;

  • сучасний каталог прав людини як результат тривалого історичного становлення відповідних еталонів і стандартів;

  • фактори, що впливають на визнання і захищеність прав людини;

  • історія розвитку прав людини; вплив ідеї прав людини на зміст державної діяльності; формування правової державності – результат утвердження в суспільній свідомості і практиці ідеї свободи і прав людини;

  • генезис способів взаємовідносин індивідів із владою і між собою;

  • історична зумовленість обсягу прав і свобод у суспільстві;

  • природні права людини як лише потенційні можливості, реалізація яких обумовлена визнанням правоздатності і правосуб’єктності людини;

  • інститут прав людини в епоху Античності; поляризація між правосуб’єктністю вільного та безправ’ям раба;

  • права людини в епоху Середньовіччя: система прав-привілеїв;

  • право людини як процес розвитку; чинники що лежать у його основі;

  • становлення і розвиток прав людини як генезис змісту принципу формальної (правової) рівності.


Генезис прав людини за змістом нормативно-правових актів

  • станово-обмежений характер первісних норм і конструкцій; наступний розвиток первісної моделі, збагачення її змісту, поступове її розповсюдження та інші соціальні прошарки і країни; визнання універсального характеру досягнень найбільш розвинених держав в галузі прав людини сучасним світовим співтовариством;

  • роль ідей про природні і невідчужувані права людини в тенденції універсалізації положень про правову рівність людини;

  • злам феодальної системи відносин та перехід до буржуазних принципів побудови державності та принципів взаємовідносин між державою й індивідами та між останніми;

  • розвиток інституту прав людини за змістом нормативно-правових актів; (Велика хартія вольностей 1215 р., Habeаs Corpus Act 1678 р., Біль про права 1680 р., Декларація прав Вірджинії 1776 р., Декларація незалежності США 1776 р., Конституція США 1787 р., Американський Білль про права 1791 р., Французька “Декларація прав людини і громадянина” 1789 р., Загальна декларація прав людини 1948 р., Європейська (Римська) конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., Факультативний протокол до Міжнародного пакта про громадянські і політичні права 1966 р., Заключний Акт Хельсінської наради 1975 р., Підсумковий документ Віденської зустрічі представників держав-учасниць Наради по безпеці і співробітництву в Європі 1989 р.).


^ Природно-правовий і позитивістський підхід до прав людини

  • роль природно-правової доктрини в утвердженні пріоритету прав людини в державній практиці;

  • утвердження природно-правових ідей про сутність прав людини – відображення революційних змін у суспільній свідомості;

  • тлумачення прав людини у природно-правовій доктрині.


Змістовна характеристика природно-правової теорії

  • позитивістський підхід до природи прав людини і взаємовідносин держави і особистості;

  • застереження в аргументації переваг природно-правового підходу та критиці позитивізму; необхідність підкріплення природно-правової доктрини нормативною фіксацією природних прав у основному законі держави;

  • необхідність відмови від сприйняття природно-правової доктрини та позитивістської школи як антиподів;

– переваги і недоліки природно-правової концепції; значення позитивного закріплення прав людини у їх захисті та реалізації;

  • поєднання позитивних аспектів природно-правової та позитивістської школи в зарубіжній конституційній теорії та практиці.


Тема: ПРАВО В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

  • соціальні норми: основні форми і засоби регулювання поведінки й суспільних відносин людей;

  • соціальні відносини – як відображення об’єктивної потреби суспільства в упорядкуванні дій і взаємовідносин його членів;

  • специфічні особливості окремих груп соціальних норм (моральних, релігійних, естетичних, політичних, правових);

  • специфіка соціального регулювання моральних норм;

  • особистісний та об’єктивний (позаособистісний) момент у дії моральних норм;

  • предмет регулятивного впливу релігійних норм (у християнстві);

  • видова відмінність естетичних норм;

  • політичні норми як норми, що визначають організацію, розподіл і здійснення політичної влади в суспільстві;

  • суб’єкти політичних відносин;

  • свобода індивідів як предмет соціального регулювання правових норм;

  • комплексний, взаємодоповнюючий та взаємозв’язаний характер дії всіх соціальних регуляторів.


Соціальне регулювання в системоцентричних та персоноцентричних суспільствах

  • взаємозалежність людини і суспільства;

  • два типи суспільства: персоноцентричний та системоцентричний; їх сутнісні характеристики;

  • системоцентричні суспільства як історично перші суспільства; чинники, що зумовили цей процес;

  • неконкурентноздатність системоцентричних суспільств.


Право як елемент персоноцентризму

  • розвиток персоноцентричного начала в системоцентричному суспільстві;

  • розщеплення мононорм при переході від родоплемінного суспільства до рабовласницької форми державності;

  • зміст системоцентричних норм;

  • розвиток персоноцентризму у греко-римській цивілізації;

  • християнська культура Середньовічної Європи – якісно нова основа розвитку персоноцентризму;

– реформаційна ідеологія – світоглядна основа сучасної концепції природних і невідчужуваних прав людини.


^ Співідношення норм права та інших соціальних регуляторів

  • правові норми як соціальні регулятори, що діють лише в персоноцентричному суспільстві;

  • вираження свободи як загальне завдання усіх соціальних регуляторів у персоноцентричному суспільстві;

  • специфіка визначення меж свободи моральними, релігійними та правовими нормами;

  • людина як суб’єкт права та адресат правових норм;

  • право як можливість вільно діяти чи утримуватись від дій;

  • право як формальна свобода; моральні та релігійні норми – можлива заборона реалізації правових можливостей; неспівпадання морального (релігійного) обов’язку;

  • орієнтація на благо ближнього – специфічна особливість моральних та релігійних норм; право – можливість поступати як альтруїстично так і егоїстично; моральні і релігійні норми як унеможливлення альтернативних форм поведінки на користь ближнього;

  • сприйняття людини як частини соціального цілого а не як автономного індивіда моральними і релігійними нормами;

  • розв’язання суперечностей між різними егоїстичними інтересами в моральних (релігійних) та правових нормах;

  • благо ближнього як сфера позаправового регулювання;

  • засудження егоїзму – характерна риса моральних (релігійних) норм; “золоте правило” моральної поведінки.


Тема: ПРАВОВА ОНТОЛОГІЯ

  • людина як правова істота;

  • буття права, як утвердження і здійснення принципу рівності в людських взаєминах;

  • людина як “істота правова”; потенційний характер правової природи людини;

  • генезис правової природи людини; його незавершений характер;

  • становлення сутності права – процес однопорядковий із виникненням і розвитком правових явищ (відносин);

  • свобода, справедливість, рівність – об’єктивно необхідні умови збереження людської гідності;

  • усвідомлення соціального призначення права, оволодіння правом як математикою свободи; утвердження права в соціальній практиці – єдиний засіб звільнення від ґніту і свавілля деспотизму;

  • права людини – необхідний компонент будь-якого права; позитивне право – єдина можлива форма здійснення прав людини.


Індивід – первинний суб’єкт правовідносин

  • особистість – персоніфіковане буття права;

  • індивід – первинний суб’єкт правовідносин;

  • форми буття права як окремі аспекти процесу реалізації принципу формальної рівності;

  • форми буття права та місце правоздатності і правосуб’єктності серед них;

  • правосуб’єктність – людський вимір і вираження процесу здійснення принципу формальної рівності;


Форми існування права як здійснення, реалізація принципу формальної рівності

  • взаємозв’яок сутності права із формами його прояву; змістовний взаємозв’язок між самими правовими формами (явищами); спотворення взаємозв’язку як наслідок підміни права свавільними владними веліннями;

  • принцип абстрактної рівності як елемент внутрішнього змістовного взаємозв’язку між правовими явищами;

  • відсутність об’єктивних критеріїв взаємозв’язку неправових феноменів закону;

  • легістське виведення правових форм із норм закону; правове буття як “законобуття”;

  • буття права в умовах панування антиправового закону; функціональний характер відмінностей правових форм;

  • форми вираження і здійснення принципу абстрактної рівності.


Тема: ПРАВОВА АКСІОЛОГІЯ

  • предметна сфера і основа тематики юридичної аксіології;

  • юридичне праворозуміння (лібертарна теорія розрізнення права і закону);

– сфера виникнення й існування правової аксіології;

  • право як ціннісний критерій оцінки закону;

  • мета, зміст і призначення закону (позитивного права) та держави; цінність останніх лише як правових явищ;

  • ціннісний імператив правової аксіології;

  • ідея необхідності постійного вдосконалення практично усталених і реально діючих форм позитивного права і держави;


Природно-правова аксіологія

  • природне право як втілення об’єктивних властивостей “справжнього права”, належний зразок, ціль і критерій для оцінки позитивного права та правоустановчої влади;

  • природне право як моральне, релігійне явище, абсолютна цінність;

  • включення у природне право моральних та релігійних характеристик; природне право як симбіоз різних соціальних норм, морально-релігійно-правовий комплекс;

  • оцінка права у природноправовій аксіології із суб’єктивних етичних позицій;

  • здобутки природно-правового підходу у сфері правової теорії і практики.


Лібертарно– юридична аксіологія

– лібертарна оцінка свободи і справедливості як суто правових категорій;

  • правова абстрактна конструкція права: у праві є лише те, що є у принципі формальної рівності і може бути виведено з нього; право як строго визначена форма суто правових цінностей.


Позитивізм як заперечення правових цінностей

  • відсутність ціннісного змісту в позитивістській “цінності” закону;

  • радикально-позитивістський підхід Х. Кельзена: цінність права лише як наказу; норми закону; кельзенівська “норма” як норма без жодних формально-правових характеристик права, як “чиста” і пуста форма належного, придатна для надання імперативно-наказового статусу і характеру будь-якому свавільному рішенню суб’єкта, що створює норми позитивного права;

  • цінісно-змістовне наповнення права в лібертарній аксіології.


Тема: ПРАВОВА ГНОСЕОЛОГІЯ

  • предметна сфера правової гносеології;

  • співвідношення права і закону (позитивного права) – ключова проблема у правовій гносеології;

  • спроба теоретичного осмислення об’єктивної природи права, з’ясування його соціальної ролі і призначення, осягнення його суті – вихідна позиція правової гносеології;

  • онтологічне значення концепції розрізнення права і закону;

  • можливі форми співвідношення права і закону в рамках правової гносеології;

  • основні предмети гносеологічного дослідження;

  • істина про право з позицій юридико-гносеологічного підходу;

  • умови співпадання та розмежування права і закону;

  • тлумачення проблеми загальнообов’язковості закону в юридичній гносеології;

  • юридико-гносеологічна модель розрізнення і співвідношення права і закону – основа існуючих досягнень у сфері правової теорії і практики.


Гносеологія легізму

  • визнання в якості права лише того що є наказом, примусово-обов’язковим установленням офіційної влади – основа позитивістської гносеології;

  • проблематика легістської гносеології;

  • ототожнення права і закону в легістській гносеології;

  • примусові характеристики права як його специфічна ознака в легістській гносеології; базові положення легістської гносеології;

  • офіційний закон – вичерпне знання про право; джерело права – офіційна влада;

  • чинне (позитивне) право – зосередження теоретико-пізнавального інтересу юридичного позитивізму;

  • заперечення теорії права в легістській гносеології.


^ Розподіл навчального часу за темами:


Теми:
^

Кількість годин


Форма

контролю

Всього

Лекції

Семінари
^
1: Наука філософії права













2: Право в системі соціальних норм

4

2

2




3: Типологія праворозуміння













^ 4: Правова онтологія













5: Правова аксіологія













^ 6: Правова гносеологія

4

2

2




7: Взаємозв’язок державності і права.

Правова держава













Всього:




4

4

залік
^

ТЕМАТИКА ЛЕКЦІЙНИХ ЗАНЯТЬ



Тема 1: Наука філософії права (2 год.)

  1. Предмет філософії права;

  2. Філософія права в системі наук.


Тема 2: Типологія праворозуміння (10 год.)

  1. Легістське розуміння права;

1.1. Класичний легізм;

    1. Легістський неопозитивізм;

  1. Соціологічне поняття права;

  2. Етичне праворозуміння;

  3. Природноправова школа;

  4. Лібертарно-юридичне праворозуміння;

  5. Юридичне праворозуміння;

5.1. Сутність права. Право як формальна рівність;

    1. Принцип правової рівності як принцип рівних правових можливостей;

    2. Право як свобода;

    3. Межі свободи: право як нормативно структурована (обмежена) свобода;

    4. Дозволи і заборони як способи нормативного визначення меж свободи;

    5. Мінімальна невід’ємна свобода.


Тема 3: Право в системі соціальних норм (2 год.)

1. Моральні, релігійні, політичні, правові норми в системі соціального регулювання;
^

2. Видова відмінність правових норм від інших соціальних регуляторів;

3. Соціальне регулювання в системоцентричному та персоноцентричному суспільствах;


  1. Право як елемент персоноцентризму;

  2. Співвідношення норм права та інших соціальних регуляторів.


Тема 4: Правова онтологія (2 год.)

1. Індивід, як первинний суб’єкт правовідносин;

2. Форми існування права як здійснення, реалізація принципу формальної рівності.


Тема 5: Правова аксіологія (2 год.)

  1. Природно-правова аксіологія;

  2. Лібертарно-юридична аксіологія;

2.1. Позитивізм як заперечення правових цінностей.


Тема 6: Правова гносеологія (2 год.)

1. Правова гносеологія;

2. Гносеологія легізму.


^ ТЕМАТИКА ПИТАНЬ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ:


Тема: Генезис прав людини

    1. Загальне поняття прав людини;

    2. Генезис прав людини: загальна характеристика;

    3. Ідея прав людини в епоху Античності та Середньовіччя;

    4. Розвиток прав людини за змістом нормативно-правових актів Середньовіччя та Нового часу;

    5. Природноправовий і позитивістський підхід до розуміння прав людини;

    6. Переваги і недоліки природноправового та позитивістського підходів у механізмі захисту прав людини;


Тема: Правова держава

  1. Сутнісна характеристика;

  2. Правова держава – втілення балансу між началами сили і права;

  3. Конституціоналізм як елемент правової держави;

  4. Принципи верховенства права та верховенства закону (конституції).
^

ТЕМАТИКА ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ:



Тема 1: Наука філософії права (2 год.)

  1. Предмет філософії права;

  2. Філософія права в системі наук.

Література: 1, 3, 6, 10, 12, 17, 18, 19.


Тема 2: Типологія праворозуміння (8 год.)

  1. Легістське розуміння права;

    1. Класичний легізм;

    2. Легістський неопозитивізм;

  2. Соціологічне поняття права;

  3. Етичне праворозуміння;

  4. Природноправова школа;

  5. Лібертарно-юридичне праворозуміння.

5.1. Сутність права. Право як формальна рівність. Принцип правової рівності як принцип рівних правових можливостей. Право як свобода. Межі свободи: право як нормативно структурована (обмежена) свобода.

5.2. Дозволи і заборони як способи нормативного визначення меж свободи;

5.3. Мінімальна невід’ємна свобода.

Література: 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19.


Тема 3: Право в системі соціальних норм (2 год.)

  1. Моральні, релігійні, політичні, правові норми в системі соціального регулювання;
  2. ^

    Видова відмінність правових норм від інших соціальних регуляторів;

  3. Соціальне регулювання в системоцентричному та персоноцентричному суспільствах;


  4. Право як елемент персоноцентризму;

  5. Співвідношення норм права та інших соціальних регуляторів.

Література: 1, 2, 3, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 14, 15, 16, 17, 18, 19.


Тема 4: Правова онтологія (2 год.)

1. Індивід, як первинний суб’єкт правовідносин;

2. Форми існування права як здійснення, реалізація принципу формальної рівності.

Література: 1, 2, 3, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19.


Тема 5: Правова аксіологія (2 год.)

  1. Природно-правова аксіологія;

  2. Лібертарно-юридична аксіологія;

2.1. Позитивізм як заперечення правових цінностей.

Література: 1, 2, 3, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19.


Тема 6: Правова гносеологія (2 год.)

1. Правова гносеологія;

2. Гносеологія легізму.

Література: 1, 2, 3, 6, 7, 8, 9, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19.

^

ПИТАННЯ ДО ЗАЛІКУ З КУРСУ “ФІЛОСОФІЯ ПРАВА”


  1. Філософія права як наукова дисципліна, її місце в системі наук. Предмет філософії права;

  2. Інститут держави як елемент предмету філософії права;

  3. Розрізнення та співвідношення права і закону як ключова проблема філософсько-правового дослідження;

  4. Типологія праворозуміння: формальні і змістовні визначення права;

  5. Методологія і теорія пізнання лібертарно-юридичної школи;

  6. Методологія і теорія пізнання філософського позитивізму;

  7. Основні положення легізму;

  8. Класичний легізм;

  9. Легістський неопозитивізм; теорія “чистого права” Ханса Кельзена;

  10. Визначення права в неолегізмі (характер взаємозв’язку між актами в їх ієрархії);

  11. Соціологічне поняття права;

  12. Ототожнення права із судовими (адміністративними) рішеннями в соціологічному праворозумінні; роль статутного права в умовах домінування соціологічного праворозуміння;

  13. Соціологічне визначення права; роль суб’єктивних факторів у такому визначенні; критерії оцінки правового характеру судових рішень;

  14. Точки зближення соціологічного розуміння права із класичним легізмом та неолегізмом;

  15. Критерії розрізнення права і закону в етичному праворозумінні: справедливість як ціннісні уявлення людей про те, якими мають бути суспільні відносини;

  16. Класичне тлумачення поняття справедливості Аристотелем;

  17. Суб’єктивний характер справедливості в етичному праворозумінні;

  18. Право в етичному розумінні як уявлення суддів про справедливість, виражені в судових рішеннях;

  19. Обмеженість етичного праворозуміння;

  20. Природноправова школа;

  21. Юридичне праворозуміння, його відмінність від природно-правового;

  22. Сутність права: право як абстрактна (формальна рівність);

  23. Право як рівний для вcіх масштаб, єдина міра, рівна норма свободи;

  24. Історія права – історія прогресуючої еволюції змісту, обсягу, масштабу і міри абстрактної (правової) рівності в суспільних відносинах;

  25. Утвердження принципу абстрактної рівності як свідчення правової форми соціального регулювання;

  26. Принцип правової рівності як принцип рівних правових можливостей; формальна рівність як рівна правоздатність;

  27. Право як нормативно структурована свобода (нормативно структуровані права людини); правова форма як єдино можливий спосіб існування свободи;

  28. Межі свободи: право як обмежена свобода; визначення і збереження меж свободи через її нормативне структурування в позитивному праві;

  29. Критерії визначення меж свободи. Визначення меж свободи у філософії права Е. Канта; визначення меж свободи в Конституції України;

  30. Способи нормативного визначення меж свободи: дозволи та заборони;

  31. Сфера та умови дії правових принципів “дозволено все, що безпосередньо не заборонено законом” та “дозволено лише те, що безпосередньо передбачено законом”;

  32. Співвідношення заборон та дозволів в умовах правового та неправового регулювання;

  33. Мінімальна невід’ємна свобода – межа законодавчих обмежень;

  34. Правовий закон;

  35. Соціальні норми: основні форми і засоби регулювання поведінки та суспільних відносин людей; специфічні особливості окремих груп соціальних норм (моральних, релігійних, естетичних, політичних, правових);

  36. Співвідношення норм права та інших соціальних регуляторів; специфіка визначення меж свободи моральними, релігійними і правовим нормами;

  37. Соціальне регулювання в системоцентричному та персоноцентричному суспільствах;

  38. Право як елемент персоноцентризму;

  39. Людина – суб’єкт права та адресат правових норм;

  40. Правова онтологія: людина як правова істота; індивід – первинний суб’єкт правовідносин;

  41. Форми існування права як форми реалізації принципу абстрактної рівності;

  42. Легістське виведення правових форм із норм закону; функціональний характер відмінності “правових” форм;

  43. Правова аксіологія: її предметна сфера та основна тематика;

  44. Лібертарна теорія розрізнення права і закону – сфера виникнення та існування правової аксіології;

  45. Мета, зміст і значення закону та держави як правових явищ в юридичній аксіології;

  46. Природно-правова аксіологія; суб’єктивізм критеріїв у природно-правовій аксіології;

  47. Лібертарно-юридична аксіологія: оцінка свободи і справедливості як суто правових категорій;

  48. Позитивізм як заперечення правових цінностей; радикально-позитивістський підхід Ханса Кельзена;

  49. Правова гносеологія: онтологічне значення концепції розрізнення права і закону;

  50. Проблема взаємозв’язку права і держави в юридичній гносеології;

  51. Гносеологія легізму: примусові характеристики права в легістській гносеології;

  52. Заперечення теорії права в легістській гносеології;

  53. Поняття прав людини; ключові умови реалізації прав людини;

  54. Генезис способів взаємовідносин індивідів із владою і між собою;

  55. Інститут прав людини в епоху Античності: поляризація між правосуб’єктністю вільного та безправ’ям раба;

  56. Права людини в епоху Середньовіччя: система прав-привілеїв;

  57. Становлення та розвиток прав людини як генезис змісту принципу формальної правової рівності;

  58. Тлумачення прав людини у природно-правовій доктрині; переваги і недоліки природно-правової концепції;

  59. Позитивістський підхід до природи прав людини і принципів взаємовідносин держави й особистості.


Теми рефератів із курсу “Філософія права”

  1. Предмет та метод філософії права;

  2. Формування та розвиток науки філософії права;

  3. Філософсько-правові погляди Емануїла Канта;

  4. Розвиток науки “Філософія права” в Росії поч. ХХ ст. (В. Новгородцев, Г. Шершеневич, М. Коркунов, Б. Чичерін);

  5. Формування та розвиток філософсько-правової школи в Україні (Б. Кістяківський, М. Чубатий, М. Палієнко, С. Дністрянський, В. Старосольський);

  6. Нормативістська теорія праворозуміння. “Чиста” теорія права Ханса Кельзена;

  7. Природно-правова теорія праворозуміння;

  8. Теорія справедливості Джона Ролза;

  9. Вчення про свободу Джона Стюарта Міля;

  10. Право і закон. Їх співвідношення і взаємозв’язок;

  11. Осмислення держави і права в марксизмі;

  12. Мета і призначення права;

  13. Природні, невідчужувані права людини як сутнісне наповнення права;

  14. Лібертарна теорія праворозуміння;

  15. Взаємозв’язок влади і права у природноправовій концепції;

  16. Співвідношення людини і держави та призначення держави у природноправовій школі.


Література:

  1. Нерсесянц В. Философия права. – М.: НОРМА-ИНФРА& М., 1999. – 652 с.

  2. Четвернин В. Понятие права и государства. Введение в курс теории права и государства. – М.: Дело, 1997.

  3. Алексеев С. Философия права. – М.: НОРМА-ИНФРА& М., 1997. – 652 с.

  4. Нерсесянц В. Права человека в истории политико-правовой мысли // Права человека / Под ред. Е. А. Лукашевой. – М.: НОРМА-ИНФРА& М., 1999. – 573 с.

  5. Права человека. Вступительная часть // Права человека / Под ред. Е. А. Лукашевой. – М.: НОРМА-ИНФРА&М., 1999. – 573 с.

  6. Проблемы общей теории права и государства / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М.: НОРМА-ИНФРА& М, 1999. – 832 c.

  7. Политико-правовые ценности: история и современность / Под ред. В. С. Нерсесянца. – М.: Эдиториал УРСС, 2000. – 256 с.

  8. Алексеев С. Право на пороге нового тысячелетия. – М.: Статут, 2000. – 256 с.

  9. Алексеев С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 712 с.

  10. Нерсесянц В. Юриспруденция. – М.: НОРМА-ИНФРА& М., 1999. – 288 с.

  11. Нерсесянц В. Философия права Гегеля. – М.: Юристъ, 1998.

  12. Новгородцев П. Введение в философию права. Кризис современного правосознания. – СПб.: Лань, 2000.

  13. Маритен Жак. Человек и государство. – М.: Идея-Прес, 2000. – 196 с.

  14. Дворкін Роналд. Серйозний погляд на права. – К.: Основи, 2000. – 519 с.

  15. Гайєк Фрідріх Август. Право, законодавство і свобода. – К.: Аквілон-Прес, 2000. – 448 с.

  16. Кассирер Е. Жизнь и учение Е. Канта. – Санкт-Петербург, 1997. – 447 с.

  17. Циппеліус Р. Філософія права. – К.: Тандем, 2000. – 300 с.

  18. Георг В. Ф. Гегель. Основи філософії права, або Природне право і державознавство. – К. : Юніверс, 2000. – 336 с.

  19. Бьюкенен П. Дж. Смерть Запада. – М.: ООО АСТ, 2003. 444,[4] c.

  20. Селіванов В. Методологічні проблеми запровадження конституційних принципів “верховенства права” і “верховенства закону” // Право України. – 1997. – № 6. – С. 8-18.





Схожі:

Національний університет iconНаціональний університет “Острозька академія” Поліський державний університет (Республіка Білорусь) Київський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана Національний університет державної податкової служби України
Актуальні питання економіко-математичного моделювання та інформаційних технологій у фінансах
Національний університет iconЛьвівський національний університет імені Івана Франка Тернопільський національний технічний університет імені Івана Пулюя Вінницький національний аграрний університет Жешувський університет Інформаційний лист Вельмишановні колеги,
На конференції планується обговорення проблем та розробка рекомендацій за такими напрямами
Національний університет iconІi міжнародна науково–практична конференція
України «Київський політехнічний інститут», Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут», Харківський...
Національний університет iconКиївський національний економічний університет ім. Вадима Гетьмана Національний університет державної податкової служби України Поліський державний університет (Республіка Білорусь) Національний університет “Острозька академія”
Пасічник І. Д., ректор Національного університету «Острозька академія», герой України, доктор психологічних наук, професор
Національний університет icon«туризм як фактор розвитку регіону»
Михайла Коцюбинського, Київський національний педагогічний університет імені Драгоманова, Львівський національний університет імені...
Національний університет iconПлан проведення міжнародних, всеукраїнських науково-практичних конференцій та семінарів молодих учених І студентів у 2011 році
Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, Таврійський національний універ­си­тет ім. В.І. Вернадського, Мінський державний...
Національний університет iconМіністерство освіти і науки, молоді та спорту України Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини Київський національний університет імені Тараса Шевченка Київський університет імені Бориса Грінченка Черкаський національний університет ім.
«Здоров’я дитини–основа майбутнього життя людини», яка відбудеться 17 квітня 2013 року в м. Умань
Національний університет iconНаціональний університет державної податкової служби україни яковчук михайло Юрійович
Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри публічного права
Національний університет iconXviiі. Додаткове зарахування до двнз «Криворізький національний університет» І зберігання робіт вступників
Національний університет. На звільнені при цьому місця може проводитися додаткове зарахування за конкурсом осіб, які подали сертифікати...
Національний університет iconXviiі. Додаткове зарахування до двнз «Криворізький національний університет» І зберігання робіт вступників
Національний університет. На звільнені при цьому місця може проводитися додаткове зарахування за конкурсом осіб, які подали сертифікати...
Національний університет iconМіністерство освіти І науки україни донецький національний університет шматко Олексій Юрійович
Вітлінський Вальдемар Володимирович, Київський національний економічний університет, професор кафедри економіко-математичних методів...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи