Історія держави І права України icon

Історія держави І права України




НазваІсторія держави І права України
Сторінка1/16
Дата03.07.2012
Розмір1.71 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет


Історія держави і права України


Конспект лекцій

для студентів спеціальності

“Правознавство”

У двох частинах

Частина 1


Затверджено

на засіданні кафедри історії

як конспект лекцій з дисципліни

“Історія держави і права України”.

Протокол №11 від 26.06.2008 р.


Суми

Вид-во СумДУ

2008

Історія держави і права України: Конспект лекцій: У 2-х частинах / Укладач В.М.Власенко. – Суми: Вид-во СумДУ, 2008. – Ч.1. – 166 с.


Кафедра історії


ЗМІСТ

С.


Передмова…………………………………………………. 4

Лекція 1. Вступ. Стародавні держави і право на території України……………………………………………………… 6

Лекція 2. Виникнення і розвиток держави Київська Русь. 20

Лекція 3. Правова система Київської Русі………...……… 32

Лекція 4. Галицько-Волинська держава………………….. 45

Лекція 5. Литовсько-Руська держава (xiv-xvi ст.)…….. 55

Лекція 6. Право і суд Литовсько-Руської

держави (xiv-xvi ст.)……………………………… 66

Лекція 7. Українські землі у складі Речі Посполитої

(друга половина xvІ – друга половина xviІ ст.)… 78

Лекція 8. Держава і право на початку Української

революції ХVІІ ст. (1648-1654 рр.)……………………..…. 91

Лекція 9. Суспільно-політичний лад козацько-гетьманської держави (друга половина ХVІІ – ХVІІІ cт.)……………. … 103

Лекція 10. Право козацько-гетьманської держави

(друга половина ХVІІ - ХVІІІ ст.)…………………………. 115

Лекція 11. Україна у складі Російської імперії

у ХІХ – на початку ХХ ст. ……..………………………….. 130

Лекція 12. Суд і правова система України у складі

Російської імперії у ХІХ – на початку ХХ ст. ……………. 143

Лекція 13. Правове становище українських земель

у складі Австрійської імперії (1772-1918 рр.)…………….. 155

ПЕРЕДМОВА


Історія держави і права України належить до історико-теоретичного циклу наук у системі правознавства. Вона є нормативною дисципліною для студентів спеціальності “Правознавство”.

Метою курсу є визначення закономірностей зародження, розвитку та функціонування держави і права українського народу в найрізноманітніших аспектах їхньої взаємодії, сприяння формуванню правової культури і правосвідомості майбутніх фахівців-юристів.

Курс “Історія держави і права України” покликаний допомогти майбутньому фахівцю у галузі правознавства засвоїти категоріально-понятійний апарат історико-правової науки, пізнати основні віхи розвитку державотворчого процесу в Україні, краще підготуватися до активної участі у суспільно-політичному житті країни. Вивчення цього курсу безпосередньо вплине на формування наукового світогляду і загальної культури, дасть можливість зрозуміти зміст, характер та особливості історичного розвитку України.

Завдання, що стоять при вивченні курсу історії держави і права України, полягають у формуванні у студентів певного обсягу державно-правових знань, виробленні навичок аналізу державно-правових явищ, подій, інститутів та виявленні їх причинно-наслідкових зв’язків, самостійному узагальненні історико-правової інформації.

Студенти повинні знати: сутність і закономірності еволюції української державної традиції в цілому, розвитку механізмів державної влади в Україні, зародження і функціонування правової системи в цілому й окремих її галузей.

Студенти повинні вміти: аналізувати першоджерела і спеціальну літературу з дисципліни; користуватися категоріально-понятійним апаратом історико-теоретичного циклу юридичної науки; застосовувати набуті знання у роботі за фахом.

Місце курсу “Історія держави і права України” в системі підготовки молодших спеціалістів та бакалаврів визначається необхідністю інтеграції професійної та соціально-гуманітарної підготовки майбутніх фахівців.

Оскільки історія держави і права України повинна дати студенту цілісне і системне уявлення про сутність та основні етапи розвитку держави і права в Україні, вивчення цієї дисципліни відповідно до існуючих навчальних планів має структурно-логічний зв’язок з: теорією держави і права, історією держави і права зарубіжних країн, історією вчень про державу і право, політологією, історією України, філософією, економічною теорією.

Пропонований конспект лекцій, на думку його автора, допоможе забезпечити належне підґрунтя для вивчення історії держави і права України, зорієнтує на сприйняття історії у взаємозв’язку та єдності світового процесу розвитку держави і права з особливостями історичного шляху державно-правових інституцій в Україні.

Принципові основи структури конспекту лекцій пов’язані з хронологічною послідовністю у розкритті найголовніших державно-правових явищ, подій і процесів. Матеріал розміщений у 2 частинах, 26 лекціях. Після кожної лекції рекомендуються перелік основної і додаткової літератури та зразки тестових завдань для перевірки знань.

При підготовці до семінарських занять, тестування та іспиту рекомендуємо також скористатися навчальними виданнями Сумського державного університету “Програма і плани семінарських занять з курсу “Історія держави і права України” (2002) та “Тестові завдання з курсу “Історія держави і права України” (2006).

Пропонований конспект лекцій розрахований на студентів денної, заочної та дистанційної форм навчання.

Бажаємо успіхів у навчанні.

Лекція 1

Вступ. Стародавні держави і право на території України


План

1 Теоретико-методологічні засади курсу.

2 Кіммерія. Скіфія.

3 Античні міста-держави.

4 Боспорське царство.


1 Історія держави і права України – синтетична наука. По-перше, це історична наука, оскільки вивчає державно-правові явища в їх історичному розвитку. На відміну від загальної історії вона вивчає не суспільство взагалі, а окремі його елементи – державно-правові явища й інститути. По-друге, це юридична наука, бо вивчає правові аспекти суспільного життя. Вона тісно пов’язана з іншими юридичними дисциплінами, зокрема, з теорією держави і права. Ця наука також вивчає закономірності розвитку держави і права, але за допомогою логічного методу, без врахування конкретних проявів цього процесу. По-третє, це суспільно-політична наука, тому що вивчає такі суспільно-політичні явища, як держава і право. Саме ці особливості і визначають її предмет.

Предметом науки “Історія держави і права України” є пізнання процесу виникнення, становлення і розвитку типів і форм держави і права України, формування державотворчої традиції, державно-правових інститутів, категорій, суспільно-політичних систем, правового становища населення, джерел права і правових систем в їх історичній конкретності та хронологічній послідовності.

Історія держави і права України має структурно-логічний зв’язок з:

  • теорією держави і права, оскільки оперує однаковими поняттями і категоріями, проте розглядає їх в історичній конкретності і хронологічній послідовності;

  • історією держави і права зарубіжних країн, тому що розвиток державно-правових інститутів в Україні відбувався у тісному зв’язку з такими ж процесами в Європі, тому і мав як спільні риси, так і певні особливості;

  • історією вчень про державу і право, оскільки розвиток державно-правових форм життя окремих народів використовується з метою вивчення змісту і виявлення характерних рис державно-правових вчень певної історичної доби, методів впровадження їх у практику;

  • політологією, тому що обидві дисципліни вивчають закономірності виникнення, функціонування та розвитку суспільної влади, держави, політики, проте аналіз цих фактів і явищ робиться під кутом зору соціально-політичних або правових цінностей;

  • історією України, оскільки обидві дисципліни вивчають державу і право, проте якщо для однієї науки ці явища є складовими історичного процесу розвитку країни, то для іншої – предметом дослідження;

  • філософією, тому що філософія щодо історії держави і права України виконує методологічну роль;

  • економічною теорією, оскільки ця дисципліна вивчає вплив способу виробництва на суспільну свідомість та державно-правові інститути суспільства, проте й інститути держави і права самі виступають важливим фактором у формуванні соціально-економічних відносин, які завжди набувають правової форми.

Єдиної загальновизнаної періодизації курсу “Історія держави і права України” немає, тому запропонована в даному курсі періодизація має умовний характер з урахуванням модульної системи навчання і вимог дистанційної форми навчання. Відтак тематика інформативного блоку і модулів є досить довільною і відрізняється від тих, що пропонуються у навчальній літературі. В історії держави і права окремих країн існує власна періодизація, яка в цілому відповідає загальновизнаній, проте є і своя специфіка.

Хронологічні рамки курсу – період від VII ст. до н.е., тобто з часу виникнення перших державних утворень на Україні, і до сьогодення.

Просторові рамки – територія, яку займала Україна протягом цього історичного часу.

Основними принципами пізнання історично-правових явищ є:

1 Історизм – розкриття закономірностей і тенденцій розвитку подій чи явищ, а не фіксація їх окремих рис або сторін.

2 Об’єктивність – неупередженість, незалежність суджень від світоглядних і суспільно-політичних уподобань дослідника, відображення всього спектру ціннісних орієнтацій історії держави і права.

3 Системність – розкриття цілісності об’єкта, явища, вияв його багатогранних зв’язків.

4 ^ Принцип розвитку – врахування того, що кожне явище перебуває в процесі розвитку, руху.

Історія держави і права України користується різноманітними методологічними підходами. Загальновизнаної методології ходу історії поки що немає. Існують різноманітні наукові школи, які по-різному визначають головні фактори еволюції історії людства. Одні перебільшують роль окремих особистостей, другі – науки та техніки, треті – релігії, четверті – економіки тощо. Проте можна виділити два найбільш поширені методологічні підходи.

Марксистська теорія розглядає історію держави і права крізь призму боротьби класів. Згідно з нею людство у своєму розвитку пройшло декілька етапів – так званих соціально-економічних формацій (первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична, першою фазою якої є соціалізм). Основою кожної формації є базис, тобто виробничі відносини і продуктивні сили. Відповідно до базису формується надбудова – політична система, держава, право, мораль, ідеологія, культура тощо. Перехід від однієї формації до іншої, як правило, відбувається шляхом соціальної революції. Такий підхід, модернізований радянськими ідеологами в першій половині ХХ ст., існував у Радянському Союзі.

На Заході була поширена цивілізаційна концепція розвитку людства, згідно з якою духовна складова відігравала панівну роль в історії людства. Політика, держава, право, релігія визначали суть окремих періодів. Перехід від однієї стадії розвитку до іншої відбувається поступово, шляхом накопичення, розвитку певних елементів суспільного життя. Основоположниками цього підходу є О.Шпенглер, А.Тойнбі та інші. Представники цивілізаційного підходу часто застосовують періодизацію із визначенням таких великих епох в історії людства, як первісна доба, стародавній світ, середні віки, новий час, новітня доба.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної науки спостерігається поєднання цих двох підходів. Хоча це викликає низку зауважень і заперечень.

При вивченні історії держави і права України використовуються різноманітні методи дослідження. По-перше, філософські – принципи і закони діалектики, герменевтика, по-друге, загальнонаукові – теоретичні (аналіз, синтез, індукція, дедукція), емпіричні (спостереження, порівняння), по-третє, спеціальні. Серед них:

Порівняльно-історичний метод, який дає можливість виявити загальні закономірності розвитку держави і права у народів, які населяли територію України у різні епохи. Можуть порівнюватися і державно-правові інститути країни в процесі їх еволюції. Державно-правові явища розглядаються з позиції їх виникнення, розвитку і змінюваності, а також порівняно з іншими явищами.

Метод правової аналогії застосовується у випадках, коли відомості про певні явища збереглися фрагментарно, епізодично. Тоді умовивід робиться шляхом зівставлення їх з іншими подібними фактами, явищами чи подіями.

Системно-структурний метод використовується при дослідженні систем, що складаються із багатьох взаємодіючих між собою елементів. Їх аналіз передбачає вивчення структури елементів, їх внутрішніх і зовнішніх зв’язків, виявлення головних елементів.

Статистичний метод застосовується при дослідженні кількісних сторін історичного процесу, коли для об’єкта пізнання характерні кількісні показники. Це дає можливість виявити тривалість, поширеність і темпи розвитку процесу.

Метод екстраполяції передбачає поширення висновків дослідження однієї частини явища чи процесу на іншу його частину.

Історія держави і права України використовує також інші методи наукового пізнання.

Існує історіографія історії держави і права України. Серед найбільш відомих вітчизняних дослідників державно-правових явищ були Д.Багалій, М.Василенко, М.Владимирський-Буданов, М.Грушевський, К.Гуслистий, А.Дядиченко, О.Копиленко, В.Кульчицький, Р.Лащенко, О.Левицький, М.Максимейко, І.Малиновський, В.Месяц, М.Настюк, А.Пащук, Д.Похилевич, А.Рогожин, А.Ткач, І.Усенко, А.Шевченко, Ю.Шемшученко, В.Чехович, А.Яковлів та ін.


2 Історія Північного Причорномор’я сягає глибини віків. У ІХ-VІІІ ст. до н.е. тут з’явилися залізні знаряддя праці, зброя. Це привело до другого великого розподілу праці. Ремесло відділилося від землеробства. А на півдні Східної Європи це збіглося з відділенням скотарства від землеробства. З’явилося кочове скотарство. Саме в цих умовах відбувалося завершення процесу розкладу первісного ладу і переходу до ранньокласового суспільства.

Виникнення приватної власності на засоби виробництва і поділ суспільства на класи привели до появи держави і права, які повинні були охороняти цю власність. Проте така точка зору на виникнення держави є спрощеною. Ранні державні утворення з’являються не на базі класового панування, як раніше вважалося, а виникають спонтанно в процесі розвитку первісного суспільства із складних надобщинних структур (військова демократія). Характерною ознакою протодержави є виникнення управлінських систем, що поступово стають замкненими і відокремленими від суспільства, що їх породило.

Політичне життя Північного Причорномор’я розвивалося також під впливом рабовласницьких держав Середземномор’я – країн Стародавнього Сходу, Греції і Риму.

Перші рабовласницькі держави на території України виникли в середині І тис. до н.е. Джерел з історії держави і права народів Північного Причорномор’я небагато. По-перше, це археологічні знахідки – закони, декрети, постанови органів влади міст-держав, що були викарбувані на кам’яних стелах, по-друге, писемні джерела, що збереглися в ассірійських, грецьких, римських, візантійських документах.

Першою державою (протодержавою) на території України була Кіммерія, що займала територію Кримського і Таманського півостровів та степів Північного Причорномор’я від Дністра до Дону. Вперше кіммерійці згадуються в “Одісеї” Гомера та ассірійських клинописних текстах VIII-VII ст. до н.е. Вершники, об’єднані в загони, становили основу війська. У першій половині VII ст. до н.е. на чолі загонів стояли вожді – Лігдаміс та Теушпа. Це був перший народ на території України, який мав своїх царів. Походження кіммерійців є дискусійним в історичній літературі. На початку VII ст. до н.е. кіммерійцям завдали удару скіфи. Одну частину з них завойовники знищили, другу витіснили за Дунай, третю асимілювали.

Скіфські племена освоїли територію від Дону до Дунаю. Давньогрецький історик Геродот уявляв Скіфію у формі величезного квадрата, що охоплював практично всю територію України. Населення поділялося на такі групи: царські скіфи, скіфи-кочовики, скіфи-орачі, скіфи-землероби. Наприкінці

VI ст. до н.е. скіфи створили могутнє державне об’єднання. Найбільше піднесення цієї держави пов’язують з правлінням царя Атея, який у ІV ст. до н.е. зумів об’єднати під своєю владою майже всю країну. Скіфія із союзу племен перетворилася на класичну деспотичну монархію. Але вона проіснувала недовго і розпалася після воєн з македонським царем Філіппом (батьком О.Македонського) на 3 частини: Добруджу (Румунія), Придніпров’я і Крим. У ІІІ ст. до н.е. утворилася Друга Скіфська держава (Мала Скіфія) в Криму зі столицею Неаполь Скіфський. Найбільшої могутності Мала Скіфія досягла у ІІ ст. до н.е. за часів царя Скілура. Вона розпалася під навалою сарматів. Остаточний кінець Скіфії настав у 275 р., коли готи вдерлися до Криму.

^ Державний устрій. За формою правління Скіфія була рабовласницькою монархією на чолі з царем. Його влада була спадковою і необмеженою. Йому належала законодавча, виконавча, військова, судова влада, а іноді цар виконував і функції жреців. Історії відомі імена чотирьох царів: Скілура, Палака, Фардоя, Інісмея.

Цар спирався на царську раду, що складалася з особистої дружини на чолі з воєначальником та родоплемінної верхівки. Іноді важливі рішення приймалися народними зборами.

Країна поділялася на адміністративні округи – номи, населені скіфами і місцевими племенами. Адміністративний апарат складався переважно з родичів царя та представників аристократії. Старійшини і вожді племен традиційно очолювали місцеві органи влади.

^ Суспільний устрій. Соціальна структура була складною. Рабовласницькі відносини перепліталися з пережитками первісного ладу.

Умовно населення Скіфії можна поділити на такі групи:

Панівний клас – царі та їх родичі, племінні вожді, старійшини племен, воєначальники, жреці, багаті купці. Вони володіли пасовиськами, водоймами, стадами коней, вівців, рабами тощо. Привілейований статус мали жреці. Ймовірно, разом з царем здійснювали судочинство.

Вільні общинники – основна маса населення. Відбували військову службу, сплачували данину, виконували певні повинності. Вони були союзниками панівного класу проти рабів.

Вільні ремісники і купці – жителі міст. У Скіфії існувало лише 4 міста. Тому це невелика група населення.

Раби – нижчий щабель суспільства. Власність, річ пана. Раба можна було продати, обміняти, передати у спадщину. Існувало колективне рабство – міські раби. Джерелами рабства були полон, купівля-продаж, народження від рабині. Проте частка рабів щодо усього населення була незначною.

Про майнову і соціальну диференціацію свідчать поховання. У кургані Чортомлик поховані цар, цариця, 6 воїнів, 11 коней, зброя, чисельні прикраси (золото, рідше – срібло).

Панівне місце належало царським скіфам. Вони складали основну масу війська під час походів у Передню Азію. Інші племена були підлеглими, сплачували данину. Її несплата – привід до карального походу. Форма залежності від царських скіфів була різною. Для скіфів-кочівників і скіфів-землеробів – більш м’яка, для скіфів-орачів – більш жорстка. Ймовірно, це залежало від ступеня родства – етнічної спорідненості. Найбільш жорстко скіфи ставилися до загарбаних народів – фракійців. Для ознаки рабства вони відрізали носи або робили татуювання.

Право

Збереглося дуже мало пам’яток права.

Джерела права: звичаї, правові норми, встановлені царем, міжнародні договори (з роксоланами, Боспорським царством).

Норми права захищали в першу чергу життя, майно, привілеї царя, його сім’ї, родоплемінної знаті. Майнові відносини регламентувалися. Кожен воїн отримував частку здобичі залежно від кількості вбитих ворогів, свідченням чого були скальпи. Норми скіфського права захищали приватну власність на худобу, рабів, ужиткові речі. Земля належала царю. Її передавали лише у користування. Існувало зобов’язальне право. Регулювалися договори міни, купівлі-продажу, дарування. Договір скріплювався клятвою.

Сімейно-шлюбні відносини базувалися на принципах патріархату. Родовід вівся по батьківський лінії, існувало багатоженство. Старша дружина мала привілеї щодо інших дружин. Після смерті чоловіка власність переходила не дружині, а молодшому сину (система мінорату). Одружені сини мали право виходу з родини лише за життя батька. Якщо дружину померлого не ховали разом з чоловіком, то вона переходила у спадок його старших родичів. Але жінки не були такими безправними. У похованнях скіфянок знаходять, крім прикрас, ще і зброю. Дівчині дозволялося виходити заміж лише за умови, що вона вб’є трьох ворогів. Зароджується кримінальне право. Найнебезпечнішими вважалися злочини проти царя - замах на вбивство царя, непокірність царю, фальшива присяга царю, відступ від віри батьків. Такого роду діяння каралися смертю. Тривалий час у скіфів зберігалася кровна помста.


3 Поява першого поселення греків на території України датується серединою VІІ ст. до н.е. Воно виникло на острові Березань і називалося Борисфенідою. Згодом з’явилися Ольвія, Пантікапей (Керч), Херсонес, Феодосія, Керкінітіда (Євпаторія) та інші міста, де пануючою формою політичного, соціального, економічного устрою був поліс, властивий Греції. Грецькі міста-держави були однотипними за походженням, економікою, суспільно-політичним ладом, правовою системою. Розквіт міст припадає на V-ІV ст. до н.е. Більшість міст-держав проіснувала до середини V ст. н.е. Об’єднавчі тенденції між полісами з часом призвели до створення Боспорського царства. З ІІ ст., зруйноване готами і гунами, воно стало складовою Візантійської імперії. Останніми у V – середині VI ст. втратили самостійність й увійшли до складу Візантії міста Пантікапей і Херсонес.

^ Державний устрій був подібний до метрополії. За формою правління – це були рабовласницькі республіки. Проте слід враховувати, що протягом своєї тисячолітньої історії форми правління змінювалися. Наприклад, Ольвія була аристократичною, демократичною, елітарною демократією, перебувала під скіфським і сарматським протекторатом.

Вищими органами влади були:

Народні збори (народ, агора, апела, еклесія, віче) – вищий законодавчий орган влади, який приймав закони, обирав посадових осіб, регулював морську торгівлю, укладав договори, нормував грошову систему, звільнення іноземців від сплати мита, приймав у громадянство, нагороджував почесними грамотами громадян тощо. Але з посиленням аристократії роль народних зборів зменшувалась. У них брали участь повноправні громадяни у віці 25 і більше років. Жінки, іноземці і раби такого права не мали.

Рада міста (герусія, буле) – постійно діючий законодавчий орган влади, що обирався народними зборами. Її компетенція: підготовка питань для народних зборів, видання декретів, законодавча ініціатива, контроль за виконавчими органами. Керував її роботою голова, якому допомагав секретар.

Виконавчі органи – колегії або магістратури. Наприклад, в Ольвії діяли такі колегії: ^ Колегія архонтів у складі 5-6 осіб на чолі з першим архонтом. Вона мала право скликати народні збори (при небезпеці війни), керувала іншими колегіями. Другий архонт опікувався справами суду, релігії, третій архонт – військового командування, всі інші брали участь у судових справах. Колегія номофілаків стежила за оформленням законів, поведінкою посадових осіб, вимагала від них дотримання законів. Колегія продиків виконувала прокурорські і адвокатські функції. Колегія деміургів – це стражі державної безпеки. Вони виявляли заколоти. Колегія агораномів стежила за порядком на ринках, дотриманням єдиної системи мір і ваги.

Окремі посадові особи: казначей займався фінансами, емпоріон – начальник порту, гімнасіарх – вихователь молоді, керівник навчального закладу.

^ Суспільний устрій характеризувався наявністю двох протилежних класів. Рабовласники – повноправні громадяни, які мали право обіймати різні адміністративні посади, мати власні загони, виїжджати до інших земель. Це були чоловіки – уродженці міста. Жінки й іноземці не користувалися політичними правами, але були вільними людьми. Купці, судновласники, власники ремісничих майстерень, потомки місцевої родоплемінної знаті, духовенство – вільні люди, які не мали рабів. Раби – власність пана. Вони не мали жодних прав. Джерелами рабства були полон, купівля-продаж, народження від рабині. Існували й експлуатовані групи – дрібні ремісники і торговці, вільні общинники навколишніх поселень, які сплачували данину державі і входили до ополчення.

Важливу роль у системі влади відігравав суд (геліея), який складався з кількох відділів, що відали окремими питаннями. У судовому процесі брали участь судді, обвинувачі (прокурори), захисники (адвокати), свідки. Сторони в суді самі виставляли свідків, наводили докази та захищали себе. Судді вирішували справу голосуванням: спочатку щодо наявності вини, а після її доведення – стосовно покарання. Вирок був остаточним, системи касацій не було.

Право. В основу правової системи античних міст-держав Північного Причорномор’я було покладено правову систему метрополій, що їх заснували. Джерелами права були закони і декрети Народних зборів і Рад, постанови колегій, місцеві звичаї. Регулювались майнові відносини. Розрізнялися право власності і право володіння, існували боргові зобов’язання. Укладалися договори на позику, дарування, закладу. Угоди укладалися у спеціальних установах при свідках та у присутності державних службовців, які отримували за це від сторін винагороду.

Особисті відносини між громадянами і в родині регулювалися нормами звичаєвого права і нормативними актами. Шлюб був обов’язковий. Шлюбна угода – це форма купівлі-продажу нареченої. Чоловік міг користуватися послугами рабинь. Проституція знаходилась під опікою держави. Розлучення для чоловіка було вільним.

Існувало законодавство про злочини та покарання. Тяжкими були злочини проти держави: змова з метою повалення демократичного ладу, розголошення державної таємниці, державна зрада, посягання на приватну власність тощо. Види покарань: штрафи, конфіскація майна, повернення у рабство (для вільновідпущених), смертна кара (за злочин проти держави).


4 Боспорське царство виникло у V ст. до н.е. Проіснувало близько тисячі років. У VІ ст. н.е. увійшло до складу Візантії. Розквіт припадає на ІV – початок ІІІ ст. до н.е. Займало територію Керченського і Таманського півостровів. Столиця – місто Пантікапей (сучасне місто Керч). До його складу входили і колишні міста-держави (Пантікапей, Феодосія, Фанагорія, Германасса, Тиритака та ін.), які користувалися правом на самоврядування.

^ Суспільний устрій. Населення Боспорського царства умовно можна поділити на такі групи:

  • Рабовласники – царі та їх родичі, воєначальники, землевласники, родоплемінна знать, жреці, власники ремісничих майстерень.

  • Вільні люди - не рабовласники.

  • Раби, приватні і державні (будували фортеці, громадські будівлі). Джерела рабства – полон, боргова кабала, купівля-продаж, народження від рабині.

  • Експлуатовані верстви – селяни-общинники місцевих племен, сплачували податки державі й аристократії. Служили в ополченні.

На початку н.е. у зв’язку з формуванням феодальних відносин почався масовий відпуск рабів на волю.

^ Державний лад. За формою правління Боспорське царство було рабовласницькою монархією. Правили династії Археанактидів, Спартокідів (з V ст. до н.е.). На чолі держави стояв цар, влада якого була спадковою. Він мав подвійний титул – цар для місцевого населення та архонт для міст-держав. Йому належала законодавча, виконавча, судова, військова влади. Він був головним власником і розпорядником земель, міст і поселень. Призначав посадових осіб. Йому підлягали судові органи. Виконавчі функції здійснювали придворні чини: міністр двору, особистий міністр, охоронець царських скарбів, спальник, управитель сіл, начальник двору, начальник фінансів, керуючий справами культів.

Право. Джерела права – царське законодавство, місцеві звичаї, закони та декрети міст-держав, що входили до складу царства. Головний власник землі – цар. Інші лише користувалися землею за виконання певних повинностей. Найбільш тяжкими злочинами були державна зрада, виступ проти царя, замах на життя царя, повстання. За ці злочини передбачалася смертна кара з конфіскацією майна. Судові вироки виконували судові виконавці.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Схожі:

Історія держави І права України iconЗ дисципліни: «Історія держави І права України»
Методичні вказівки до проведення практичних занять з курсу: “Історія держави І права України” для студентів спеціальності 060101...
Історія держави І права України iconЗ дисципліни: «Історія держави І права України»
Методичні вказівки до виконання контрольних робіт з дисципліни: “Історія держави І права України” для студентів спеціальності 060101...
Історія держави І права України iconРобоча програма ( за кредитно-модульною системою) з курсу "історія держави І права україни та історія україни" для спеціальності 06. 01. 01 "Право"
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри теорії та історії держави І права
Історія держави І права України iconІсторія держави І права зарубіжних країн програма курсу
Курс Історія держави І права є своєрідним вступом до спеціальних юридичних дисциплін
Історія держави І права України iconПитання підсумкового контролю з дисципліни Історія держави і права України
Періодизація курсу. Місце та роль історії держави і права України в системі юридичних дисциплін
Історія держави І права України iconЗ дисципліни: «Історія держави І права України»
Методичні вказівки для самостійної роботи студентів з дисципліни: “Історія держави І права України” для студентів спеціальності 060101...
Історія держави І права України iconІсторичний факультет Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Адреса, телефон
України, соціально-історична антропологія, історичне краєзнавство, історія України, етнографія України, історіографія історії України,...
Історія держави І права України iconІсторія держави та права зарубіжних країн” (для студентів спеціальності “історія”)
Сходу. Причому, наукову значущість цього курсу створює та обставина, що на протязі його вивчення розкриваються питання виникнення,...
Історія держави І права України iconМіністерство освіти І науки України Сумський державний університет Тестові завдання з курсу «історія держави І права зарубіжних країн»
Тестові завдання з курсу “Історія держави І права зарубіжних країн” / Укладач В. А. Нестеренко. – Суми: Вид-во СумДУ, 2008. – 156...
Історія держави І права України iconМіжнародний університет бізнесу І права
Робоча програма складена на основі навчальної програми дисципліни "Історія держави та права України", мубіП, 2004
Історія держави І права України iconПрезидія вищої атестаційної комісії україни
Загальна характеристика теорії держави І права, проблеми методології та методів дослідження держави І права, загальнотеоретичні поняття,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи