Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки icon

Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки




НазваТема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки
Сторінка1/4
Дата11.07.2012
Розмір0.5 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4

Тема 2.2. Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки


2.2.1. Поняття про технічні норми часу


Технічна норма часу на виробництві є важливим фактором підвищення продуктивності праці. Вона повинна бути прогресивною, що стимулює застосування високопродуктивних методів виробництва. Під прогресивною технічною нормою часу у машинобудуванні розуміють час, необхідний для виконання технологічної операції у певних організаційно-технічних умовах, з урахуванням найбільш ефективного використання засобів виробництва на підставі найбільш раціонального у даних умовах технологічного процесу із використанням найбільш ефективної технологічної оснастки, найвигідніших технологічних режимів роботи обладнання та раціональної організації праці. На підставі технічно обґрунтованих норм часу установлюють розцінки, визначають продуктивність обладнання, здійснюють календарне планування виробництва, виявляють можливість організації багатоверстатного обслуговування.

Величина, зворотна нормі часу, називається технічною нормою виробітку і виявляється кількістю виробів в одиницю часу.

При розрахунку прогресивної технічної норми часу приймається, що робітник повністю оволодів технікою роботи на даному робочому місці й має кваліфікацію, що відповідає ступеню складності виконуваної роботи. Виконання прогресивних норм повинно бути досяжним для усіх робітників, які освоюють роботи даного ступеня складності, при умові застосування раціональних технологічних режимів, які закладені в основу розрахунку норми.

Норма часу розраховується щодо нормальних організаційно-технічних умов виконання роботи. Ніякі ненормальності, що мають місце в окремих випадках на виробництві (несправність верстата, погана якість інструменту, невідповідність розмірів або властивостей матеріалів і заготовок установлюваним технічним вимогам) не повинні враховуватися нормою часу.

Технічна норма часу не є незмінною та остаточною: вона змінюється в міру підвищення рівня техніки та енергоозброюваності робітника.


2.2.2. Складові норм часу для різних типів виробництва


Для розрахунку технічної норми часу необхідно розчленувати робочий час на складові частини й норму часу на елементи, кожний з яких може бути визначений дуже точно. При семигодинному робочому дні номінальний фонд робочого часу за зміну складає 420 хв. Але цей час не повністю витрачається на виконання даного технологічного процесу, бо частина його витрачається на виконання робіт, не пов’язаних безпосередньо з цим процесом. Крім того, можуть мати місце перерви в роботі. Номінальний фонд робочого часу в загальному випадку можна розбити на такі складові частини.

  1. Час роботи

    1. Час корисної (продуктивної) роботи:

а) пов’язаної з даним технологічним процесом;

б) пов’язаної з процесом виробництва взагалі.

2. Час непродуктивної роботи.

II. Час перерв у роботі:

  1. Перерви в роботі, що не залежать від робітника.

  2. Перерви, що залежать від робітника.

Час корисної роботи, пов’язаної з даним технологічним процесом, складається з наступних частин: основний час Тосн. (час виконання основної роботи); допоміжний час Тдоп. (час на установлення, закріплення та зняття заготовки або збираного вузла, на керування механізмами обладнання, вимірювання оброблюваної заготовки); підготовчо-заключний Тп.з. (час виконання підготовчої та заключної робіт). Сума основного і допоміжного часу називається оперативним часом Топ..

Час корисної роботи, пов’язаний з процесом виробництва взагалі, являє собою час обслуговування робочого місця. Розрізняють організаційне й технічне обслуговування. До організаційного обслуговування робочого місця відносять: огляд і опробування обладнання, розклад і прибирання інструменту; змащення та чищення верстата. Час на виконання вказаних робіт визначається у відсотках від оперативного часу за наступними нормативами: (0,6…7,1 %) для верстатних і (2,0…8,0 %) – слюсарно-складальних робіт. У свою чергу, до технічного обслуговування робочого місця відносяться: регулювання та налагоджування верстата у процесі роботи; зміна інструменту; правка шліфувального кола; зняття стружки з верстата у процесі роботи.

Час непродуктивної роботи може включати витрати часу на ходіння за матеріалом, кресленням, нарядом та інструментом. Крім того, сюди відноситься робота, якщо в результаті її отримують брак, а також робота, не передбачена технічними умовами на деталь, що обробляється. Така робота може здійснюватися або з провини робітника, якщо він недостатньо ознайомився з кресленням чи не розібрався у технологічному процесі, або з провини конструктора-технолога чи майстра, який не дав робочому вірних вказівок.

Перерви в роботі, що не залежать від робітника, можуть бути викликані причинами технічного або організаційного характеру. Причинами технічного характеру є: припинення подачі електроенергії, поломка або дрібний ремонт верстата, пристрою чи інструменту. Причинами організаційного порядку можуть бути: очікування роботи, матеріалу, оснастки, креслення або інструкції, майстра або контролера, підйомно-транспортних засобів та ін.

Перерви в роботі, що залежать від робітника: з природних потреб, прогул, неявка або запізнення на роботу, передчасне залишення роботи, свавільні перерви або відлучки, не викликані необхідністю.

Із перелічуваних складових частин робочого часу в нормі не враховується час непродуктивної роботи, прогули та перерви в роботі, що не залежать від робітника та викликані організаційно-технічними неполадками, які необхідно усувати. Якщо мають місце тривалі простої з випадкових причин, що не залежать від робітника, вони враховуються і оплачуються на підставі карток простою або інших прийнятих на підприємстві форм документації.

Час на відпочинок включається в норму при виконанні робітником ручних робіт, наприклад слюсарно-складальних. При нормуванні верстатних робіт, що виконуються з автоматичною подачею, час на відпочинок у норму не включається, тому що робітник може використовувати для цієї мети час машинної роботи.

Загальний нормований час на виконання операції, що складається із підготовчо-заключного Тп.з. і штучного часу Тшт., називається калькуляційним часом Тк.. На серію із n деталей

(2.8)

на одну деталь

. (2.9)

Відповідно до нормативів до складу норми підготовчо-заключного часу входить: час на ознайомлення робітника з роботою, технічною документацією та на отримання інструктажу; час на підготовку робочого місця, налагодження обладнання, пристроїв і інструментів; час на знімання пристроїв і інструментів після закінчення обробки усієї партії деталей. Разом з цим такі підготовчі роботи, як отримання наряду, креслення, матеріалу (заготовок) і інструментів, не включаються в норму підготовчо-заключного часу, бо усе потрібне для виконання операції має бути доставлено на робоче місце.

Слід відзначити, що в масовому виробництві n дуже велике число, тому величиною Тп.з. зневажають і вважають

Штучний час визначають за формулою


(2.10)


де Тосн. – основний (технологічний) час;

Тдоп. – допоміжний час;

Топ. – оперативний час;

То. – час обслуговування робочого місця, що складається з часу організаційного обслуговування tорг. та технічного обслуговування tт.о.;

Тпр.пот. – час на природні потреби, що береться за нормативами у відсотках до оперативного часу.

Основний (технологічний) час ураховує зміну стану продукту виробництва, що має місце в процесі механічної обробки або складання. При верстатній обробці Тосн. визначається розрахунком по кожному технологічному переходу:

(2.11)

де і – кількість проходів у даному переході;

L – розрахункова довжина обробки, отримується додаванням до основної довжини шляхи врізання і сходу різального інструмента, мм;

Sхв – хвилинна подача інструменту, мм/хв.

Допоміжний час знаходять сумуванням елементів часу на виконання перерахованих дій, що встановлюються за нормативами допоміжного часу.

Величина tт.о. визначається у відсотках від основного часу за нормативами або розраховується за виразом:

(2.12)

де tn – час, що витрачається на кожне підналагодження;

Кn – кількість підналагоджень за час роботи інструменту до його заміни;

tз – час, що витрачається на кожне заправлення інструменту;

Кз – кількість заправлень за час роботи інструменту до його заміни;

Тін.– час, що витрачається на кожну зміну інструменту, який затупився;

К – кількість заготовок, що обробляються за час роботи інструменту до його заміни.

При чорновій обробці до заміни інструмент може працювати без підналагодження та заправлення. У цьому разі

. (2.13)

Час, що витрачається на підналагодження, заправлення та заміну інструменту, визначається за нормативними даними. Кількість заготівок, що обробляється інструментом до його заміни:

(2.14)

де Т – стійкість інструмента, тобто тривалість його роботи до затуплення, хв.

Таким чином, підставляючи (2.14) у (2.13), отримуємо

. (2.15)

Для одиночного, дрібно– і середньосерійного виробництва розгорнута формула штучного часу має вигляд:

(2.16)

де Z – сума часу обслуговування робочого місця та нормованих перерв у роботі у відсотках від Топ..

. (2.17)

При нормуванні робіт у великосерійному й масовому виробництві штучний час буде такий:

. (2.18)

де Zз. – час нормованих перерв Тпр.пот. від Топ., %.

При технічному нормуванні доцільно розраховувати лише складові частини оперативного часу – Тосн. і Тдоп.. Інші елементи штучного часу (То. і Тпр.пот.) визначаються спрощено. Так, у дрібно- і середньосерійному виробництві сума складає (4-12 %) Топ.. При нормуванні робіт у великосерійному й масовому виробництві величина tт.о. складає (1–4,5%)Тосн., а tорг. і Тпр.пот. – (4 – 6 %) Топ.. Норми часу на обслуговування робочого місця наводяться у нормативах залежно від типів і розмірів верстатів.


2.2.3. Методи нормування робіт

Методи нормування робіт поділять на дві основні групи: сумарні й аналітичні.

При використанні сумарними методами норма часу наводиться на усю операцію без розчленування на складові частини, а також без розчленування норми штучного часу на її елементи. При цьому часто не відділяється підготовчо – заготівельний час, тобто визначається одразу норма калькуляційного часу. Розрізнюють наступні методи сумарного нормування: нормування за аналогією, за дослідно – статистичними даними.

Загальним недоліком вказаних вище методів нормування є відсутність відповідного аналізу елементів технологічного процесу й розрахунку технологічних режимів, а також можливості раціоналізації нормуючих процесів і підвищення продуктивності праці. Норми, визначені цими методами, не є прогресивними і недостатньо точні. Деякою перевагою даних методів є мала витрата часу на нормуючу роботу, з чим доводиться рахуватися у дрібносерійному й одиночному, а також частково в середньосерійному виробництві.

Технічно обґрунтовані норми розроблені на підставі аналітичних методів нормування, є найбільш точними, прогресивними і основними на підприємствах. Існують два аналітичних методи нормування: аналітичний розрахунковий і аналітично-дослідний.

При першому з цих методів основний час верстатної обробки визначається для кожного переходу за відомими формулами машинного часу на підставі раціональних режимів різання, розрахунок яких здійснюється за нормативами. При роботі на неавтоматизованих верстатах допоміжний ручний час для кожного прийому або їх комплексу визначається за таблицями елементних норм часу, що розміщені у відповідних державних, галузевих чи заводських нормативах. Крім того, у них наведені норми підготовчо-заключного часу на партію деталей для кожного типу й групи верстатів. При роботі на верстатах-автоматах допоміжний час, як і основний, є машинним і визначається кінематикою та настроюванням автомата.

Аналітичний метод розрахунку технічної норми часу виконують на підставі докладно розробленого технологічного процесу і паспортних даних обладнання. У процесі розрахунку можливе і коригування розробленої технології. Аналіз даних, що отримані під час розрахунку норм по елементах, часто дозволяє виявити можливість підвищення продуктивності праці шляхом зміни порядку переходів і робочих прийомів, об’єднання роботи інструментів.

При аналітично-дослідному методі основою встановлення оптимальних технологічних режимів і уточнених норм ручного часу є дослідна робота, що проводиться або безпосередньо в цеху чи у разі потреби в заводській технологічній лабораторії. Дослідження включає перевірку не тільки елементів робочого часу і технологічних режимів, але й самих методів обробки. Цей метод дозволяє більш точно встановити технічну норму часу, краще виявити можливості раціоналізації технологічного процесу, але в порівнянні з розрахунково-аналітичним методом, потребує більшої витрати часу і засобів. Тому він в основному використовується в масовому і великосерійному виробництві, а в середньо- і дрібносерійному – для найбільш трудомістких і часто повторюваних операціях, а також для уточнення елементних норм часу на окремі робочі прийоми.

Використання дослідного методу викликано тим, що дані нормативів не завжди можна використовувати при уточнюваних розрахунках норм. Зокрема, елементні норми часу на виконання окремих робочих прийомів потребує в ряді випадків експериментальної перевірки в конкретних виробничих умовах. Крім того, експериментальне дослідження необхідно для вивчення та узагальнення передового досвіду новаторів виробництва для передачі його масі робітників і піднесення продуктивності праці у межах всього цеху або на крупній виробничій дільниці.

При дослідженні використовують такі методи вивчення робочого часу: хронометраж, фотографія робочого дня і фотографія робочого процесу. Для установлення елементних норм оперативного часу основним є хронометраж, головне завдання якого полягає у вивченні й нормуванні елементів ручного часу – допоміжного і основного.

Хронометраж – це дослідження елементів виробничого процесу і робочого часу, що мають на меті як установлення норм часу на ці елементи і операції, так і раціоналізацію досліджуваних процесів. Для проведення хронометражу операція розчленяється на робочі прийоми, виконується аналіз структури операції, встановлюється нормальна послідовність переходів і робочих прийомів і проводяться на робочому місці спостереження процесів з вимірюванням тривалості кожного елемента даного процесу. Важливою особливістю хронометражу є багатократне спостереження одних і тих елементів процесу. Після обробки та результатів аналізу спостережень хронометражу встановлюють раціональну структуру операції і розраховують потрібні норми.

^ Фотографія робочого дня має на меті не установлення норм оперативного часу протягом однієї або кількох змін, дослідження і аналізу витрат робочого часу, виявлення та усунення недоліків в організації та обслуговуванні робочого місця, а також установлення норм підготовчо-заключного часу і часу обслуговування робочого місця.

^ Фотографія робочого процесу або фотохронометраж має на меті як вивчення робочого процесу і установлення або уточнення норм оперативного часу, так і вивчення підготовчо-заключного часу, часу обслуговування робочого місця і всіх елементів витрат. Від хронометражу фотографія робочого процесу відрізняється тим, що являє собою однократне спостереження якого-небудь тривалого виробничого процесу і, крім того, охоплює повністю всі елементи робочого часу, а не тільки оперативний час. Використовується даний метод як обґрунтування норм часу в одиночному і дрібносерійному виробництві, а також для вивчення балансу часу та режиму роботи деяких великих агрегатів і обслуговуючих їх бригад.


2.2.4. Спрощені способи розрахунку технічних норм часу


Аналітичний метод нормування дозволяє точно розрахувати прогресивні технічні норми часу, але для цього потребує трудомісткої розрахункової роботи нормувальника. Для полегшення цієї роботи в умовах серійного виробництва можна користуватися спрощеними способами розрахунку технічних норм часу на типові деталі й операції, основою яких є дані, отримані за допомогою аналітичних методів. Першим з цих спрощених способів, що часто використовується на машинобудівних заводах, є користування таблицями й графіками типових норм часу, складеними на основні операції обробки деталей однакової або подібної форми і які відрізняються тільки розмірами. До таких деталей відносяться ступінчасті й гладкі вали, втулки, кільця, нормальні фланці, зубчасті колеса та ін. Таблиці норм часу на обробку типових деталей складають на підставі докладного розрахунку аналітичним методом для деяких розмірів деталей, а для інших – складають графіки.

Другий спрощений спосіб підрахунку призначений для порівняльної оцінки трудомісткої обробки при різних варіантах конструкції машин або технологічних процесів. Цей метод може бути використаний для найближчого розрахунку технічних норм при оперативному нормуванні в умовах одиночного та серійного виробництва. За цією методикою основний час визначають для кожного переходу за наближеними формулами. Так, машинний час при поздовжньому точінні, розточуванні, свердлінні, зенкеруванні, круглому зовнішньому і внутрішньому шліфуванні може бути встановлений за формулою


(2.19)

де - коефіцієнт найбільш імовірних умов обробки;

d, l – розрахункові розміри обробки відповідно діаметра і довжини, мм;

і – кількість проходів при незмінному режимі різання;

V, S – найбільш імовірні швидкість різання і подача, що визначаються на підставі спостережень у механічних цехах.

Для визначення калькуляційного часу користуються виразом

(2.20)

де відношення калькуляційного часу до основного, яке визначається так:

. (2.21)

Третій спосіб спрощення розрахунку технічних норм призначено для визначення штучного часу. Він більш точніший від попереднього методу, але потребує більш трудомістких розрахунків.

Штучний час при верстатних роботах визначається як

(2.22)

де Туст. – установчий час, що витрачається на установку, перестановку та зняття деталі;

Тн.шт. – неповний штучний час, в який входять всі елементи штучного часу, крім установчого, визначається як

. (2.23)

Коефіцієнт К виразу (2.23) являє собою усереднену величину відношення неповного штучного до основного часу і залежить головним чином від загального числа проходів і тривалості сумарного основного часу. Відповідно до цього складені графіки й таблиці зміни величини К для кожного виду обробки при різних значеннях Тосн. і числі проходів.


2.2.5. Собівартість деталі та методи її визначення

Критерієм порівняння варіантів технологічного процесу по сумарних витратах служить цехова собівартість деталі:

(2.24)

де ^ М – вартість матеріалу за відрахуванням суми, що отримана за реалізацію відходів;

Рз – заробітна плата верстатників, які беруть участь у виготовленні деталі;

Нц – сума цехових накладних витрат.

Вартість матеріалу М залежить від маси заготовки і визначається як

(2.25)

де середня вартість 1 кг заготовки, в яку входять також цехові накладні витрати по певному заготівельному цеху;

чиста вага деталі за кресленням, кг;

коефіцієнт використання металу по даній групі заготовок, рівний відношенню чистої ваги оброблюваної деталі Р до норми витрат Нв, тобто

.

Дві складові частини виразу (2.24): заробітну плату і цехові витрати при визначенні собівартості відносять тільки до обробки різанням. Тому заробітну плату визначають сумуванням заробітних плат по операціях:

(2.26)

де – норма часу;

Зі – заробітна плата в одиницю часу на і-ї операції.

Визначення цехових накладних витрат, віднесених до виготовленої деталі, ускладнюється необхідністю калькуляції цехових витрат, пов’язаних з певними верстатами, на яких здійснюються варіанти технологічного процесу. Більш простим методом є нарахування Нц у процентах пропорційно заробітній платі верстатників цеху:

(2.27)

де Цр – сума річних цехових витрат;

Рц – річний фонд заробітної плати робітників цеху.

Таким чином, цехова собівартість деталі як основний критерій у сукупності з іншими техніко-економічними показниками дозволяє вибрати оптимальний варіант технологічного процесу обробки різанням.


Запитання для самостійного контролю

  1. Що розуміють під поняттям технічної норми часу в машинобудуванні й виробництві?

  2. Дайте характеристику часу корисної та непродуктивної роботи

  3. Як визначається штучний час з урахуванням типу виробництва?

  4. У чому полягає сутність використання сумарних методів нормування робіт?

  5. Дайте характеристику двох аналітичних методів нормування

  6. Які використовують методи вивчення робочого часу, їх спрямованість?

  7. Перелічіть спрощені способи нормування в серійному виробництві

  8. У чому сутність визначення собівартості деталі?


  1   2   3   4

Схожі:

Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки iconТема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки

Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки iconМетодичні вказівки до виконання курсового проекту з дисципліни «Електричні системи та мережі» для студентів спеціальності 090603
Методичні вказівки містять техніко – економічні розрахунки варіантів схем електричної мережі гірничопромислового району та основних...
Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки iconМетодичні вказівки до виконання курсового проекту з дисципліни «Електричні системи та мережі» для студентів спеціальності 090603
Методичні вказівки містять техніко – економічні розрахунки варіантів схем електричної мережі гірничопромислового району та основних...
Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки icon«Процеси механічної обробки, верстати та інструмент»
Конструювання І дослідження верстатних систем та іншого технологічного обладнання
Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки iconПерелік публікацій кафедри "обробки металів тиском І зварювання" за 2007 рік
Удосконалення процесів та обладнання обробки тиском в металургії і машинобудуванні: Тематич зб наук пр., с. 283-286
Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки iconПерелік публікацій кафедри "обробки металів тиском І зварювання" за 2007 рік
Удосконалення процесів та обладнання обробки тиском в металургії І машинобудуванні: Тематич зб наук пр., с. 283-286
Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки iconМетодичні вказівки по техніко-економічному обгрунтуванню варіантів теплової ізоляції трубопроводів, автоматизації котелень І диспетчеризації вентсистем у складі
Теплогозапостачання І вентиляція”. – Полтава: Полтавський державний технічний університет імені Юрія Кондратюка, 2001. – 22 с
Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки iconСпеціальність “Менеджмент організацій”
Тема Економічні потреби І виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси
Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки iconСпеціальність “Фінанси”, “Маркетинг”
Тема Економічні потреби І виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси
Тема Техніко-економічні порівняння розроблювальних варіантів процесів механічної обробки iconМетодичні вказівки до техніко-економічного обгрунтування варіантів теплової ізоляції трубопроводів, автоматизації котелень І диспетчеризації вентсистем
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи