«Господарське право» icon

«Господарське право»




Назва«Господарське право»
Сторінка1/4
Дата11.07.2012
Розмір1.03 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО

ГОСПОДАРСТВА


І.І. Килимник,

Н.В. Івасішина


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

з дисципліни

«Господарське право»

(для студентів денної і заочної форм навчання всіх спеціальностей)





Харків – ХНАМГ – 2007

конспект лекцій з дисципліни «Господарське право» (для студентів денної і заочної форм навчання всіх спеціальностей) / Авт.: Килимник І.І., Івасішина Н.В. – Харків: ХНАМГ, 2007. – 63 с.


Автори: Килимник І.І.

Івасішина Н.В.

6.050100 «Економіка і підприємництво», 6.050200 «Менеджмент організацій», 6.050100 «Облік і аудит»


Рецензент: канд. екон. наук, доцент,

зав. кафедри правового забезпечення

господарської діяльності ХНАМГ Кубах А.І.


Рекомендовано кафедрою правового забезпечення господарської діяльності,

протокол № 1 від 24 вересня 2007 р.




Тема 1. Основні правові засади господарської діяльності

  1. Поняття господарського права як галузі права, науки та навчального курсу.

  2. Предмет господарського права. Поняття та різновиди господарських правовідносин; господарське забезпечення діяльності не господарюючих суб’єктів.

  3. Методи правового регулювання господарських відносин.

  4. Господарське право як галузь законодавства. Нормативно-правове підґрунтя господарської діяльності.

  5. Поняття «підприємницької діяльності» та її кваліфікуючі ознаки.


Поняття господарського права як галузі права, науки та навчального курсу

Господарське право – це нова не до кінця сформована комплексна галузь права. Вона поєднує в собі різноманітні норми й інститути фундаментальних і спеціальних галузей права, що регулюють неоднорідні суспільні відносини. Господарське право являє собою систему норм, що регулює господарські відносини, тобто відносини між господарюючими суб’єктами (виробничі, організаційні), а також управлінські відносини щодо державного регулювання підприємницької діяльності.

Норми господарського права як загальні правила поведінки суб'єктів господарських відносин функціонують завдяки своїй нормативній формі – формі нормативних актів. Саме у формі нормативних актів норми господарського права приймаються, вивчаються і застосовуються, тобто функціонують як загальні обов'язкові правила господарювання. Відповідним чином господарське законодавство загалом можна визначити як систему нормативних актів, які згідно із законом є інституційними джерелами господарського права Основним джерелом господарського права є саме закони та інші нормативні акти.

Отже господарське право, як і будь-яка інша юридична дисципліна, може бути визначене, насамперед, за предметною ознакою, тобто за сукупністю суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, які регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають організації, підприємці у процесі своєї господарської діяльності. Господарські відносини у сфері економіки України становлять предмет господарського права.

Як навчальна дисципліна «Господарське право» передбачає вивчення основних правових інститутів господарського права, спираючись на основні положення цивільного права та інших галузей права (податкове право, митне право, право власності та ін.).

Предмет господарського права

Система господарського законодавства загалом обумовлена предметом регулювання. Офіційно межі цього предмета визначені Господарським кодексом України, який набрав чинності з січня 2004 року.

Господарський кодекс України встановлює відповідно до вимог Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб’єктів господарювання різних форм власності, і має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва і на цій основі – підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальної спрямованості, затвердити суспільний господарський порядок в економічній системі нашої держави, сприяти гармонізації її з іншими економічними системами.

Як відомо, предмет і метод правового регулювання є вихідними критеріями поділу системи права на галузі й інститути. Предметом правового регулювання є те, що регулює право, тобто ті суспільні відносини, які регулюються ним.

Господарський Кодекс України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Сфера підприємницької діяльності характеризується наявністю неоднорідних відносин (відносини між суб’єктами господарювання з приводу створення спільної продукції, відносини з приводу використання суб’єктом господарю- вання найманої праці, відносини між суб’єктом господарювання та споживачем продукції з приводу придбання останнім певних результатів господарської діяльності). однак не всі з них є підприємницько-правовими.

Отже, сферу підприємницьких відносин становлять три групи відносин: господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими – є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності.

Під організаційно-господарськими відносинами у Господарському Кодексі України розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно – господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Внутрішньогосподарськими – є відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами.

Сукупність зазначених відносин утворюють предмет підприємницько-правового регулювання.

Виникає питання, а яку правову природу мають відносини між суб’єктами господарювання (підприємцями) та громадянами як споживачами результатів господарської діяльності – товарів, робіт, послуг. Незважаючи на те, що ст. 2 Господарського кодексу України називає споживачів учасниками відносин у сфері господарювання, такі відносини мають цивільно-правову природу, отже, регулюються цивільним правом.

Методи правового регулювання господарських відносин

З предметом господарського права тісно пов’язані методи господарського права.

Методи господарського права – це сукупність засобів та заходів впливу норм господарського права на господарські відносини з метою найбільш оптимального їх врегулювання та устаткування. Оскільки підприємницькі відносини є комплексними відносинами, їх регулюють не один, а декілька методів правового регулювання.

Індивідуальний метод регулювання або метод автономних рішень суб’єктів господарських відносин полягає в тому, що суб’єкти господарювання самостійно обирають вид діяльності, яким вони прагнуть займатися (за певними виключеннями, передбаченими чинним законодавством) та самостійно планують свою господарську діяльність, укладають господарські договори, за допомогою яких врегульовуються їх відносини з партнерами тощо.

^ Метод рекомендацій полягає в тому, що суб’єктам господарювання державою пропонуються зразкові форми окремих договорів (примірні договори) та методичні рекомендації щодо здійснення окремих видів господарської діяльності тощо. Суб’єкти господарювання можуть за власним розсудом використовувати такі типові проформи. Разом з тим, якщо типовий договір, затверджений Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, сторони не можуть відступити від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови (п. 4 ст. 179 Господарського Кодексу України). І тут, відповідно, вже мова йде про інший метод – метод власних приписів.

^ Метод власних приписів являє собою симбіоз зобов’язань, що покладаються на суб’єктів господарювання (наприклад, державне комерційне підприємство зобов’язане приймати та виконувати доведені до нього в установленому законодавством порядку державні замовлення) та заборон, що встановлюються у зв’язку із її здійсненням (наприклад, діяльність, пов'язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї може здійснюватися тільки державними підприємствами). Метод власних приписів полягає також у тому, що держава нормативно встановлює правила легалізації діяльності суб’єктів госпо­дарювання (державна реєстрація, ліцензування, патентування) та правові форми її здійснення, а також відповідні заборони. На суб’єктів господарювання покла­дається обов’язок чітко дотримуватися вимог закону та вказівок компе- тентних органів при здійсненні господарської діяльності.

Принципи господарського права тісно пов’язані з предметом і методами ре­гулювання господарських відносин. Вони мають визначальне значення при зас­тосуванні господарсько-правових норм.

Загальними принципами господарювання в Україні, згідно зі статтею 6 ГК України, є:

  • забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

  • свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;

  • вільний рух капіталів, товарів та послуг територією України;

  • обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства й держави;

  • захист національного товаровиробника;

  • заборона незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Господарське право як галузь законодавства

Погляди вчених на господарське право, як галузь законодавства, розподілились на:

  • галузь господарського законодавства окреслена лише господарськими відносинами і не включає всіх нормативних актів, які у тій чи іншій мірі регулюють окремі питання господарської діяльності;

  • галузь господарського законодавства включає всі нормативні акти, окремі норми яких мають відношення до народного господарства.

Нормативні акти, що регулюють господарську діяльність, можуть бути роз­поділені як за формальною (правовою силою нормативного акту), так і за змістовою ознаками (зміст відносин, які вони регулюють).

Нормативні акти, що регулюють господарську діяльність, представлені Конституцією України, Господарським кодексом України та нормами інших кодексів України, законами України, постановами Верховної Ради, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, указами та розпо­рядженнями Президента України, нормативними актами міністерств, державних комітетів, комісій та інших центральних органів виконавчої влади (правила, накази, інструкції тощо), нормативні акти територіальної дії місцевих рад та дер­жадміністрацій з господарських питань.

Увесь звід господарського законодавства за змістовою ознакою можна розподілити на два блоки: акти загального характеру, які поряд із іншими сфе­рами суспільного життя, регулюють також і окремі питання підприєм- ницької діяльності та законодавство спеціального характеру.

Перший блок представлено нормами Конституції України, Закону Ук­раїни «Про власність», а також низки кодексів України, цивільного, митного, торгівельного судноплавства тощо.

Другий блок починається з Господарського кодексу України, що пється на декілька тематичних підгруп. Назвемо лише деякі з них:

Нормативно-правові акти, що регламентують правовий статус суб’єктів підприємницької діяльності: закони України «Про господарські товариства», «Про промислово-фінансові групи в Україні» тощо;

  • нормативно-правові акти, що регламентують діяльність владних структур та їх повноваження у сфері господарської діяльності (органів як з загальним, так і спеціальним статусом): закони України «Про національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про національний банк України», «Про Антимо­нопольний комітет України» тощо;

  • нормативно-правові акти, що регламентують порядок легалізації суб’єктів господарської діяльності: (Положення Кабінету Міністрів України «Про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності», Закони України «Про ліцензу- вання певних видів господарської діяльності», Закон «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» тощо);

  • нормативно-правові акти, що регламентують правові та організаційні за­сади якості продукції, що виробляється суб’єктами господарювання та технічні параметри виробництва (Декрет Кабінету міністрів України «Про стандартизацію і сер­тифікацію», Закони України «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності»);

  • нормативно-правові акти, що регламентують порядок укладення та вико­нання окремих господарських договорів (Закони України «Про концесії», «Про угоди про розподіл продукції» тощо);

  • нормативно-правові акти, що регламентують порядок здійснення окремих різновидів господарської діяльності (Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про телебачення і радіомовлення», «Про банки і банківську діяльність», «Про залізничний транспорт», Закон України «Про зв’язок» тощо).

Поняття підприємницької діяльності та її кваліфікаційні ознаки

Термін «підприємництво» був запозичений з Франції. Він був уведений в економічний лексикон на початку ХVІІІ ст. французьким економістом Рішаром Кантильйоном.

Класична економічна теорія при визначенні підприємництва концен­трує увагу вирішення питань вилучення максимального прибутку з ресурсів і досягнення рівноваги.

Нетрадиційна економічна теорія пояснює сутність підприємництва з по­зицій економічної теорії динамічної нерівноваги. Так, основоположник цієї теорії Йозеф Шумпетер стверджував, що «нормою» здорової економіки є не рівновага або оптимізація, а спричинена діяльністю новатора-підприємця ди­намічна нерівновага, яка спрямована на створення нового споживчого попиту, на поліпшення чогось іншого, відмінного від попереднього, що повніше забезпе­чує потреби.

При визначенні теоретичної основи підприємництва чимало провідних еко­номістів світу концентрують увагу на підприємництві як процесі, що відбувається постійно і цілеспрямовано має інноваційний характер;

Сьогодні підприємництво є не лише економічною, але й правовою кате­горією. Існує значна кількість наукових визначень цієї категорії. Наведемо декілька з них.

Підприємницька діяльність – це діяльність, що ставить за мету одержання прибутку за рахунок залучення власних коштів, або опосередкованої участі в такій діяльності шляхом вкладення у діло власного капіталу.

Під підприємництвом також розуміють діяльність, яка здійснюється при­ватними особами, підприємствами та організаціями щодо виробництва, надання послуг, придбання та продажу товарів в обмін на інші товари або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб, підприємств та організацій.

Підприємництво – незаборонена законом ініціативна, систематична дія­льність приватних осіб (підприємців) і юридичних осіб, що базується на при­ватній або будь-якій іншій формі власності, спрямовану на отримання прибутку від виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, здійснювану на влас­ний ризик і під свою відповідальність.

Підприємницька діяльність – це сукупність правомірних вольових дій, які здійснюються професійно, систематично і на свій ризик особою, за­реєстрова- ною як підприємець, з метою одержання прибутку.

Підприємництво – це реалізація фізичною або юридичною особою своєї правоздатності шляхом складання і виконання цивільно-правових договорів не­споживчого характеру з метою одержання прибутку. Фізичні та юридичні особи при цьому діють за власною ініціативою, на власний ризик та за власні кошти.

Легальне визначення підприємництва сьогодні містить ст. 42 Госпо­дарського Кодексу України. Так, підприємництво – є самостійною, ініціа­тивною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних ре­зультатів та одержання прибутку.

Ознаки підприємницької діяльності випливають з її визначення (норма­тивно закріплені ознаки): безпосередня, самостійна, систематична, ризикована; з метою одержання прибутку; здійснюється в порядку встановленому законом (легальна).

Перша ознака підприємницької діяльності – безпосередність і самостійність її здійснення. Вона вбачається в тому, що кожен підприємниць безпосередньо та самостійно вирішує всі питання діяльності свого підприємства, виходячи з еко­номічної вигоди і ринкової кон’юнктури. Саме тому, створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, а також володіння кор­поративними правами, за загальним правилом, не є підприємницькою діяльні­стю. В юридичній літературі, на думку одних учених, термін «самостійність» підкреслює той факт, що втручання в підприємницьку діяльність органів влади й управління можливе лише у встановлених законом межах. підприємець починає діяльність на свій розсуд, і здійснює її в своїх інтересах.

Друга ознака підприємницької діяльності – її систематичність. Вельми часто, при визначенні кількісних критеріїв систематичності підприємницької діяльності виходять з Декрету Кабінету Міністрів України «Про податок на промисел» від 17.03.93 р., зі змісту якого начебто випливає висновок, що коли продаж товару здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року, то така діяльність вважається систематичною. Однак, положення Декрету прийнятні лише для мети оподаткування. Тому, слід погодитися із думкою тих вчених, які вважають перспективнішим «метод вилучення» – епізодична або одинична діяльність не може вважатися підприємницькою, в той час як регулярна, професійна, постійна діяльність є такою. У разі ж виникнення спору про систематичність – питання повинне вирішуватися з урахуванням конкретних обставин.

Третя ознака підприємницької діяльності – ризиковий характер. Вона полягає в тім, що на підприємця покладений тягар можливих несприятливих наслідків (збитків) підприємницької діяльності. Під ризиком слід розуміти можливість наступу певної події, яка викликає майновий збиток.

Четверта ознака – це одержання прибутку як головна мета здійснення підприємницької діяльності. Мету одержання прибутку, як ознаку підприєм­ницької діяльності, визнають як законодавець, так і вчені (майже одно­стайно). Тобто, та чи інша діяльність не може бути віднесена до підприємницької, якщо її метою не є одержання прибутку. Проте якщо прибуток не отриманий, незважаючи на цільове спрямування діяльності на її досягнення, то сам по собі цей факт не може служити підставою для вилучення її з числа підприємницької. Отже, визначальною є наявність саме мети одержання прибутку, а не досягнення її на будь-якому етапі цієї комплексної діяльності. Разом з тим, більшість вчених відмічають, що мета одержання прибутку є основною, але не єдиною метою. Так, поряд з основною метою одержання прибутку, підприємці можуть мати на меті й інше (наприклад, благодійність. задоволення потреб суспільства).

П’ята ознака – це здійснення підприємницької діяльності в порядку, вста­новленому законодавством (легальність). Легальність підприємницької діяль­ності повинна розглядатись у двох аспектах:

1) особа повинна пройти всю процедуру легалізації для того, щоб займатися відповідним різновидом підприємницької діяльності (державна реєстрація, ліцензування, патентування);

2) підприємці не повинні порушувати норми господарського законодавства, зокрема, антимонопольного тощо.

Відповідно до ст. 45 ГК України підприємництво здійснюється на основі:

  • вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

  • самостійного формування підприємцем програми діяльності; вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється; залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом; встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

  • вільного найму підприємцем працівників;

  • комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

  • вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

  • самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності; використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Тема 2. Суб’єкти господарського права. Суб’єкти господарювання: організаційно правові форми, державна реєстрація

  1. Суб’єкти господарювання: поняття, ознаки та класифікація.

  2. Правове регулювання реєстрації суб’єктів господарювання. Реєстрація юридичних та фізичних осіб: загальна характеристика.

  3. Поняття та види господарських товариств: акціонерне товариство; товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю; повне та командитне товариства.

  4. Поняття та різновиди державних та комунальних підприємств.

  5. Правова характеристика об’єднань підприємств.

  6. Публічно-правові засоби регулювання господарської діяльності.

  7. Правове регулювання банкрутства.


Суб’єкти господарської діяльності

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, що здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Суб'єктами господарювання є:

1) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до чинного законодавства як підприємці;

3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської діяльності.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління та права оперативно-господарського використання майна, відповідно до визначення цієї компетенції у ЦК України та інших законах.

Суб'єкти господарювання – господарські організації, які діють на основі права власності, права господарського відання чи оперативного управління, мають статус юридичної особи, що визначається цивільним законодавством та ГК України.

Суб'єкти господарювання – відокремлені підрозділи (структурні одиниці) господарських організацій можуть діяти лише на основі права оперативно-господарського використання майна, без статусу юридичної особи.

Суб'єкт господарювання може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися шляхом примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням анти- монопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Створення суб'єктів господарювання здійснюється з додержанням вимог антимонопольно-конкурентного законодавства.

Установчими документами суб'єкта господарювання є: рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, – статут (положення) суб'єкта господарювання.

В установчих документах повинні бути зазначені: найменування та місцезнаходження суб'єкта господарювання; мета і предмет господарської діяльності; склад і компетенція його органів управління; порядок прийняття ними рішень; порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачене законом.

У засновницькому договорі ініціатори зобов'язуються утворити суб'єкт господарювання; визначати порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна; порядок розподілу прибутків і збитків; управління діяльністю суб'єкта господарювання та участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до чинного законодавства.

Статут суб'єкта господарювання повинен містити: відомості про його найменування і місцезнаходження; мету й предмет діяльності; розмір і порядок утворення статутного та інших фондів; порядок розподілу прибутків і збитків; про органи управління і контролю, їх компетенцію; про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання; а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до чинного законодавства.

Державна реєстрація суб'єкта господарювання

Суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених ГК України.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання проводиться у виконав- чому комітеті міської, (районної у місті) ради або в районній державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачене законом.

Для державної реєстрації суб'єкта господарювання подаються такі документи:

  • рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним органу у випадках, передбачених законом;

  • установчі документи, передбачені законом для відповідного виду юридичних осіб;

  • рішення Антимонопольного комітету України про згоду на створення, реорганізацію (злиття, приєднання) суб'єктів господарювання у випадках, передбачених законом;

  • документ, що засвідчує сплату засновником (засновниками) внеску до статутного фонду суб'єкта господарювання в розмірі, встановленому законом;

  • реєстраційна картка встановленого зразка;

  • документ, що засвідчує сплату коштів за державну реєстрацію.

Громадяни, які мають намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, що є водночас заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера громадянина – платника податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Власник (засновник) або уповноважені ним органи несуть відповідальність за невідповідність вимогам законодавства та недостовірність документів, що подаються для реєстрації.

Державна реєстрація суб'єктів господарювання здійснюється в строк не більше десяти календарних днів від дня подачі документів, зазначених у цій статті. Реєструючий орган зобов'язаний протягом цього строку видати суб'єкту господарювання свідоцтво про його державну реєстрацію.

На печатках і штампах суб'єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб'єкта включено до державного реєстру суб'єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта господарювання та копія документа, що підтверджує взяття його на облік в органах державної податкової служби, є підставою для відкриття рахунків в установах банків.

З 01.07.2004 р. почали діяти нові правила державної реєстрації (перереєстрації, зняття з реєстрації) суб’єктів підприємництва, тобто набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15.05.2003 р. за №755-ІV.

Що стосується Господарського та Цивільного кодексів України, то їх положення стосовно державної реєстрації слід застосовувати з урахуванням «Кінцевих положень» Закону за №755-ІV.

Таким чином, від 01.07.04 р. з «реєстраційних» питань слід керуватися безпосередньо Законом №755-ІV, нормативними актами, прийнятими з урахуванням цього Закону, Господарським та Цивільним кодексами України.

^ Припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації – за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб – засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених Господарським Кодексом України, – за рішенням суду.

У разі злиття суб'єктів господарювання усі майнові права та обов'язки кожного з них переходять до суб'єкта господарювання, що утворений внаслідок злиття.

У разі приєднання одного або кількох суб'єктів господарювання до іншого суб'єкта господарювання до останнього переходять усі майнові права та обов'язки приєднаних суб'єктів господарювання.

У разі поділу суб'єкта господарювання усі його майнові права і обов'язки переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з нових суб'єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поділу. У разі виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання, до кожного з них переходять (за роздільним актом (балансом) у відповідних частках) майнові права і обов'язки реорганізованого суб'єкта.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Скасування державної реєстрації позбавляє суб'єкта господарювання статусу юридичної особи і є підставою для вилучення його з державного реєстру. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим від дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Такий запис вноситься після затвердження ліквідаційного балансу відповідно до вимог ГК України.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети «Урядовий кур'єр» та/або офіційному друкованому виданні органу державної влади або органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання.

Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, що утворена власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом.

Претензії кредиторів до суб'єкта господарювання, що ліквідується, задовольняються з майна цього суб'єкта. Черговість та порядок задоволення вимог кредиторів визначаються відповідно до чинного законодавства.

Претензії, що не задоволені через відсутність майна суб'єкта господарю- вання, та які не визнані ліквідаційною комісією, якщо їх заявники у місячний строк після одержання повідомлення про повне або часткове відхилення претензії не звернуться до суду з відповідним позовом, а також претензії, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, вважаються погашеними.

Майно, що залишилося після задоволення претензій кредиторів, викорис- товується за вказівкою власника.


Поняття та види господарських товариств

Правовий статус господарських товариств регламентується главою 9 Господарського кодексу України, § 2 глави 8 Цивільного кодексу України та Законом України «Про господарські товариства» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, № 49, ст. 682.

Стаття 79 Господарського кодексу України визнає господарськими товариствами підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підпри­ємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку. У випадках, передбачених Господарським кодексом, господарське товариство може діяти у складі одного учасника.

Майже ідентичне визначення містить Закон України «Про господарські товариства». Стаття 1 згаданого вище Закону визнає під господарськими товариствами підприємства, установи, організації, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами шляхом об’єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Відповідно до статті 113 Цивільного Кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Засновниками і учасниками товариства можуть бути суб’єкти господарю- вання, інші учасники господарських відносин, відповідно до чинного законо- давства, а також громадяни, які не є суб’єктами господарювання. Обмеження щодо заснування та участі в господарських товариствах суб’єктів господарю- вання або інших осіб встановлюються чинним законодавством.

Господарські товариства є юридичними особами.

Суб’єкти господарювання – юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи.

Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, якщо інше не передбачене законом.

Види господарських товариств

До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

^ Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купівлі та продажу на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Загальна номінальна вартість випущених акцій повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом.

Засновники акціонерного товариства укладають між собою договір, який визначає порядок здійснення ними спільної діяльності зі створення акціонерного товариства, відповідальність перед особами, що підписалися на акції, і третіми особами. У випадку, якщо у створенні товариства беруть участь громадяни, договір має бути посвідченим нотаріально.

Засновники несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями, що виникли відповідно до установчого договору.

Відкрита підписка на акції при створенні акціонерного товариства організовується засновниками. Засновники в будь-якому випадку зобов'язані бути держателями акцій на суму не менш як двадцять п'ять відсотків статутного фонду і строком не менше двох років.

Порядок створення акціонерних товариств, в тому числі проведення установчих зборів, визначається законом.

Закрите акціонерне товариство може бути реорганізовано у відкрите в порядку, передбаченому законом.

^ Товариством з обмеженою відповідальністю – є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов’язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

^ Товариством з додатковою відповідальністю – є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

^ Повним товариством – є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

^ Командитним товариством – є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва.

Об'єднанням підприємств – є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до ГК та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств. В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств утворюються на невизначений строк, або як тимчасові об'єднання. Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств можуть утворюватися як господарські об'єднання або як державні чи комунальні господарські об'єднання.

Господарське об'єднання – об'єднання підприємств, утворене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність.

Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками.

Державне (комунальне) господарське об'єднання – об'єднання підприємств, утворене державними (комунальними) підприємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у визначених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування.

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Господарські об'єднання утворюються як асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, інші об'єднання підприємств, передбачені законом.

Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 Господарського Кодексу України. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

^ Поняття банкрутства відповідно до чинного законодавства України

Провадження у справах про банкрутство регулюється Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р.№ 2343-XII, Господарським процесуальним кодексом України та іншими законодавчими актами України.

Відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутством є визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задо- вольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

У свою чергу, неплатоспроможність – це неспроможність суб'єкта підприєм- ницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник і кредитор.

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора.

У разі, якщо справа про банкрутство порушується за заявою боржника, боржник зобов'язаний одночасно подати план санації.

Заява кредитора може грунтуватися на об'єднаній заборгованості боржника щодо різних зобов'язань перед цим кредитором.

Суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство.

Після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов'язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника.

У випадках, передбачених Законом України «Про відновлення платоспро- можності боржника або визнання його банкрутом», господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру.

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати дванадцяти місяців. Господарський суд може продовжити цей строк на шість місяців, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

З дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв'язку з банкрутством підприємства, про що робиться запис у його трудовій книжці, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута, якщо цього не було зроблено раніше.

Опублікування відомостей про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури здійснюється ліквідатором в офіційних друкованих органах за рахунок банкрута в п'ятиденний строк від дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом.

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задово- лення вимог кредиторів, в наступному порядку:

1) у першу чергу задовольняються:

а) вимоги, забезпечені заставою;

б) виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута, в тому числі – відшкодування кредиту, отриманого для цієї мети;

в) витрати Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що пов'язані з набуттям ним прав кредитора щодо банку, – в розмірі всієї суми відшкодування за вкладами фізичних осіб;

г) витрати, пов'язані з провадженням у справі про банкрутство в господар- ському суді та роботою ліквідаційної комісії;

2) у другу чергу задовольняються вимоги, що виникли із зобов'язань банкрута перед працівниками підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства), зобов'язань, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, шляхом капіталізації відповідних платежів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також вимоги громадян – довірителів (вкладників) довірчих товариств або інших суб'єктів підприємницької діяльності, які залучали майно (кошти) довірителів (вкладників);

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою, в тому числі і вимоги кредиторів, що виникли із зобов'язань у процедурі розпорядження майном боржника чи в процедурі санації боржника;

5) у п'яту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства;

6) у шосту чергу задовольняються інші вимоги.

Вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, не розглядаються і вважаються погашеними.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.

Після завершення усіх розрахунків з кредиторами ліквідатор повідомляє державний орган з питань банкрутства про завершення ліквідаційної процедури.

  1   2   3   4

Схожі:

«Господарське право» iconКонтрольні питання з дисципліни «Господарське право»
Класифікуйте нормативно-правові акти, які складають господарське право за юридичною силою
«Господарське право» iconМетодичні рекомендації з курсу “Господарське законодавство”
Господарське законодавство І господарське право, їх співвідношення. Поняття, мета, принципи й методи господарського права
«Господарське право» iconТема Господарське право в системі права України
Право власності. Право повного господарського відання, право оперативного управління
«Господарське право» iconП/п Прізвище, ініціали
Бакалавр: Сімейне право, Господарське право, Право соціального забезпечення, Право інтелектуальної власності
«Господарське право» iconП/п Прізвище, ініціали
Бакалавр: Сімейне право, Господарське право, Право соціального забезпечення, Право інтелектуальної власності
«Господарське право» iconНавчальна програма курсу з дисципліни “господарське право” для спеціальності 060101 «Правознавство»
Предмет господарського права, його сутність та зміст. Господарські правовідносини. Господарське право, як самостійна навчальна дисципліна,...
«Господарське право» iconМетодичні рекомендації з навчальної дисципліни „ господарське право для студентів заочної форми навчання
Методичні рекомендації з навчальної дисципліни «Господарське право» /Укл.: доктор історияних наук, професор В. М. Заруба. – Дніпропетровськ:...
«Господарське право» iconДокументи
1. /Господарське право 2011/теоретичн_ питання 2011/Питання 2011.doc
2. /Господарське...

«Господарське право» iconЗатверждено на засіданні Вченої ради економіко-правового факультету протокол №4 від 23. 12. 2011 р. Голова Вченої ради
Кожному студенту видаються тестові завдання – по 10 тестів для кожної з шести дисциплін: «Конституційне право України», «Цивільне...
«Господарське право» iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «господарське право»
Методичні вказівки до самостійної роботи з дисципліни «Господарське право» (для студентів 2,4 курсів денної форми навчання спеціальностей...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи