Творчий процес в науці та його особливості icon

Творчий процес в науці та його особливості




Скачати 109.06 Kb.
НазваТворчий процес в науці та його особливості
Дата11.07.2012
Розмір109.06 Kb.
ТипДокументи

А.О.Барвінський

Сумський державний університет


ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС В НАУЦІ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ


Резюме

А.А.Барвинский. Творческий процесс в науке и его особенности


В статье рассматривается проблема единства мысленного и реального (практического эксперимента) в научном поиске. Обращаясь к истории науки автор на конкретных фактах показывает, что только путём экспериментальной проверки умственных предположений (гипотез) можно установить их истинность.

Ключевые слова: мысленный эксперимент, реальный эксперимент, истина.


Summary

A. Barvinski Creation in science and their peculiarity.


This article is considered the problem of unity mental and real (practice) experiments in science. Treating to history of science the anther shows us on examples that only the way of experimental checking of mental supposition we can put their truth.

^ Key words: mental experiment, real experiment, truth.


Творчість – це специфічна діяльність людини, яка має за мету удосконалення дійсності. Розвиток суспільства від епохи дикості та варварства і до цивілізованого стану, в орбіту якого вже увійшла значна частина населення Землі – це, насамперед, невпинна творча праця мільйонів людей.

Розглядаючи головні риси, тобто сутність творчості, практично всі дослідники єдині в тому, що це одне із найскладніших і найпотаємніших явищ у житті людини. При всій повторюваності і порівняній відкритості творчий процес не скорочує, а, навпаки, збільшує кількість питань типу: «А чим власне відрізняється будь-яка праця людини від творчої праці?», «Що вважати новим в процесі і результаті творчості?», «Творчістю можуть займатися таланти і генії чи воно посильне кожному?», «Чи є принципова різниця між творчістю, наприклад, письменника, робітника, артиста або вченого?» Цим, та іншим питанням в останні роки присвячено багато статей і монографій. Їхні автори розглядають такі проблеми, пов’язані з творчою діяльністю, як фактори напруги творчого процесу [3,69-82], взаємозв’язок творчих нахилів особистості від функціональної асиметрії мозку [8,89-97], особливості творчої діяльності в галузях науки і техніки [2,130-139]. Цілий ряд дослідників торкаються питань розвитку нахилу до наукової творчості у студентів вищих навчальних закладів [1,49-53], наслідування поколінь у науці [4,75-85;6,86-90].

Але незважаючи на значну кількість публікацій, присвячених означеній проблемі, є ще досить багато питань, які потребують свого вивчення. Серед них співвідношення мисленевого та реального експериментів, у науковому пошуці.

Як було встановлено, з функціями правої і лівої півкуль пов’язані два типи мислення: раціональне (логічне, аналітичне) та образне (позалогічне, синтетичне). Відповідно до цього можна поляризувати також і знання – логічне і позалогічне. Рафінований приклад знання першого типу дає математика (майже чиста логіка), прикладом іншого є мистецтвознавство та описові науки [2,131]. Звичайно, мислення кожної людини (як і галузь знання) наділене рисами цих двох типів, але в тій чи іншій мірі воно тяжіє до одного із полюсів. Відносно науки, то подібний розподіл є не що інше, як наслідок саме типізації мислення. Так звані описові науки є такими саме тому, що об’єкти їхніх інтересів настільки складні і мають таку кількість внутрішніх зв’язків, що на ранішніх та проміжних стадіях займатися ними міг лише той, хто був здатний до цілісного обхвату. Саме тому дослідники аналітичного типу протягом майже всієї історії розвитку таких наук практично не мали змоги підступитися до них.

Будь-яке наукове дослідження включає в себе акт інтроспекції, тому, власне кажучи, кожен дослідник мав би відпрацювати власну, відмінну від інших концепцію. Відповідно до цього, визначення творчості які наводять філософи, в силу образного характеру їхнього мислення, як правило має описовий характер. Типічне визначення має приблизно такий вигляд: творчість (процес творчості) є продуктивна мисленева діяльність, яка дає нетривіальний (якісно новий) результат [3,151]. Але наука це сфера де виробляються знання не тільки шляхом мисленевих вправ, але й із застосуванням дослідних методів перевірки цих знань на істинність, адже і мислене вий експеримент і реальний відірвані одне від другого можуть завести дослідника в такий лабіринт спотворених уявлень, з якого знайти шлях до істини буде досить важко. В підтвердження цієї тези розглянемо два приклади.

Гомер, оспівуючи подвиги Ахіллеса та інших героїв Троянської війни навряд чи зміг би припустити, що ім’я Ахіллеса увійде в науку. Але для елінів не існувало кордонів між поезією і наукою. І те і друге вони відносили до духовної сфери. Правда поезія, філософія та геометрія вважалися надвисокою сферою Духа, а механіку в Афінах відносили до меншовартісних наук. Платон називав її непристойним ремеслом [7,10]. Духовне кредо елінів склалось таким чином, що вони висували роботу думки на перший план. Гіперболізація можливостей умовиводів, зневага до практичної діяльності, нерозуміння необхідності перевірки розмірковувань практичним дослідом, в решті-решт привели елінську культуру до занепаду. Але спочатку сприяли її розквіту та розповсюдженню.

Парменід (VI ст. до н. е.) протиставив мислення чуттєвому сприйняттю і проголосив мислення єдиним джерелом істини. Він ототожнив мислення і буття. З цього виходило, що небуття неможливе, тому що воно немислиме. Відповідно неможлива і порожнеча. Але без порожнечі немає руху, адже тіла не можуть рухатись крізь тіла. У Парменіда були учні і послідовники, але були і ті, хто не погоджувався з ним.

Щоб переконати незгодних, учень Парменіда Зенон розробив 45 доказів на захист свого вчителя та його вчення. До нас дійшли 9 із них, в тому числі роздуми про неможливість руху стріли і роздуми про Ахіллеса, нездатного наздогнати черепаху.

Коли Зенон доводив нерухомість стріли, говорячи, що вона, займаючи певне місце, не може зайняти інше, а значить не може рухатись, він по суті, проводив мисленевий експеримент. В реконструйованому вигляді парадокс стріли Зенона можна подати так:

Z 1. Стріла не може рухатись в тому місці, де її немає.

Z 2. Вона також не може рухатись в місці де вона є.

Z 3. Для стріли є «місце тотожне йому самому»

Z 4. Будь яка річ завжди знаходиться в стані спокою, коли вона перебуває в «місці тотожному йому самому».

Z 5. Стріла, яка летить, весь час знаходиться в місці, де вона є.

Z 6. Відповідно з вище сказаним вона завжди перебуває в стані спокою. [9,47].

Отже, Зенон насмілився доводити, причому оперуючи лише абстрактними роздумами нерухомість предмета, який знаменував собою символ швидкості. Наполягав на цьому всупереч власному досвіду та беззаперечному досвіду опонентів. І жоден не міг спростувати його мислене вий досвід, зруйнувати логіку роздумів. Логіку, хоча логіка як наука з'явилась значно пізніше. Навіть творець логіки Аристотель не зумів спростувати докази Зенона.

Не міг Аристотель пояснити і те, як Ахіллес обжене черепаху, якщо він, відповідно до роздумів Зенона приречений в кожний момент бачити її поперед себе.

Більш за все екзотичні мисленеві вправи Зенона не дожили б до наших днів якби в них не таївся зародок, що з часом розвинувся в потужну галузь практичної математики.

Зробимо ще крок вперед. Близькими за складністю в зусиллях Ахіллеса догнати черепаху є спроби дати визначення купи. Будь кому зрозуміло, що
купа – це, наприклад, багато зерен. Одна зернина не купа. І дві зернини – не купа. І три. І десять… Коли ж починається купа? Коли «не купа» переходить в «купу»? Може коли в ній 100 зернин? Спробуйте сказати, що це так, як відразу ж постане питання: а 99 зернин? І вам доведеться пояснювати, як одна зернина, яка «не купа» додана до «не купи» з 99 зерен перетворює все це в купу. Ні древні, ні середньовічні мислителі не знали, як боротися з подібними протиріччями.

Тепер ми розуміємо, що труднощі у випадку з Ахіллесом, або стрілою набагато складніші, аніж з проблемою купи. Тут є хоча б те, за що можна «зачепитись». Адже будь-яка купа має кінцеву кількість об’єктів – зернин, цеглин, монет і т.д. І дробити їх на менші частини, як дробив Зенон довжину забігу неможна. В даному випадку є межа, яка задає проблемі визначеність.

У випадку з Ахіллесом все набагато складніше. Кінцевий відрізок шляху можна, по крайній мірі, розділити на безкінечне число частин, якщо кожного разу ділити його пополам. Точно так же можна розділити на безмежне число більш мілких частин будь-який кінцевий інтервал часу. Але нескінченне число етапів, які мав подолати Ахіллес, щоб зрівнятися з черепахою, насправді не вимагає безкінечного часу. Саме тут і проявляється принципова різниця між мисленевим і реальним експериментами. Мисленевий досвід може завести за межі реально можливого, якщо не обмежити його здоровим глуздом. А точніше межами, що визначаються сукупністю реальних досвідів. В мисленевому експерименті на будь-якому відрізку прямої є безкінечно багато точок, адже точки, за визначенням, безкінечно малі. Але в реальному експерименті вони кінечні, тому що навіть точки поставлені гостро заточеним олівцем малі, але не безкінечно малі. І задача про поділ відрізка на такі точки в дійсності – це задача про купу, а не про Ахіллеса та черепаху.

Труднощі, з якими зіткнулися стародавні філософи в задачі про Ахіллеса і черепаху виникли тому, що роздумуючи про процеси руху вони не знали, що таке швидкість, не вміли визначати скільки «зерен» шляху мається в одній «зернині» часу. Філософи в ті часи ще не визначили поняття швидкості тому, що конкретна наука (те, що пізніше розвинулось у фізику) ще не змогла знайти таку величину. Сьогодні цю задачу вирішити досить просто. Ми знаємо, що таке швидкість і вміємо складати геометричні прогресії. Виходячи з цього хід наших думок буде таким: рухаючись із швидкістю V Ахіллес подолає відстань А за час t1 = A/V. За цей час черепаха зі швидкістю V проповзе шлях a1=? * A/V. Щоб подолати його Ахіллесу пожадобиться час t2 = V * A/?2 . Черепаха при цьому пройде шлях а2 = ?2 * A/V2, і Ахіллесу знадобиться час
t3 = ?2 * A/V3. Звідси випливає: щоб догнати черепаху Ахіллесу треба бігти час
t = t1+t2+t3+… = A/V (1+?/V +?2/V2+ …) = A (V-?).

З наведеної історії випливає важливий висновок. Необхідною і достатньою ознакою творчості є розв’язання протиріччя у формальній логіці протиріччя (в теорії чи тексті) – це наявність двох суджень, істинність кожного з яких заперечує істинність іншого. Поняття протиріччя є одним із основних понять теорії вирішення пошукових завдань. Конкретні ж пошукові завдання мають вирішуватись конкретними науками. Більш того, успіхи конкретних наук служать основою для розвитку філософії. Без них філософія вироджується в схоластику, в порожнє говоріння, в кінцевому результаті це приводить до постановки проблем, схожих з питанням про те, скільки ангелів може поміститись на кінчику голки.

Тут перервемо наші роздуми. В той час як ми розмірковували, Ахіллес давно обігнав черепаху, а стріла досягла цілі. Адже за 12 секунд Ахіллес пробігає 120 метрів, а черепаха тільки 12, так що через 12 секунд Ахіллес опиниться на 8 метрів попереду черепахи не дивлячись на те, що спочатку вона мала 100 метрів фори. Мисленевий дослід, поставлений по-іншому, ніж як це робив Зенон, як і багато реальних дослідів показує, що помилявся саме Зенон.

Але чому поставлений нами мислене вий дослід – розрахунок за допомогою формул – надає впевненості в тому, що помилявся Зенон, всупереч його мисленевому досвіду, який залишався неспростованим протягом століть? І чому ми увірували в істину Галілея всупереч очевидному рухові Сонця?

Тут не будемо поспішати з відповіддю, хоча за нашими плечима досвід багатьох поколінь. Перш за все замислимось над іншими питаннями. Як можна вважати досвід критерієм істини, якщо допускати різні оцінки дослідів мисленевих і реальних? Як ставити мисленеві досліди, щоб вони давали істинні результати? Як тлумачити реальні досліди, щоб висновки в них були вірні? Що може бути критерієм істинності?

Іноді говорять, що критерієм істини є не одноразовий досвід однієї людини, а багатовіковий досвід всього людства. Але ж видимий рух Сонця протягом багатьох століть спостерігало багато людей. Отже не все так просто. І довготривалий досвід всього людства може бути основою для помилки. Правда ще Аристарх Самоський за 22 століття до наших днів зрозумів: видимий рух Сонця нічого не доводить. І насмілився стверджувати, що обертається саме Земля – і навколо своєї осі, і навколо Сонця. Йому заперечували, проводячи мисленневий експеримент: якщо Земля обертається навколо Сонця, то зірки повинні описувати кола на небесній сфері. Але цього ніхто не бачив. Значить Земля нерухома! Не зразу повірили і Коперніку і Галілею. Але прийшлось повірити. Чому? Адже історичний досвід всього людства продовжується. Кожен може спостерігати рух Сонця.

Щоб дати відповідь на це питання корисно подумати про те, чому Копернік відмовився від загальноприйнятого і очевидного, засумнівався в системі Птолемея.

Справа в тім, що Копернік вмів спостерігати. Проїжджаючи мимо нічних багать, він бачив як ті переміщувались йому назустріч на фоні віддаленого лісу. Копернік зрозумів, що це йому тільки вважається, адже переміщується він. Два міркування лягли в основу великої праці Коперніка: думка про те, що видимий рух не може співпадати з істинним, і надія на те, що відмова від громіздкої системи Птолемея надасть можливість простіше зрозуміти та пояснити факти, відомі астрономам. Копернік також, по суті, проводив мисленевий експеримент, намагаючись побудувати нову, більш просту модель Всесвіту. Допустимо думав він, Земля обертається навколо Сонця, одночасно обертаючись навколо власної осі. Чи вдасться на такій основі розрахувати те, що раніше розраховували виходячи із системи Птолемея (затемнення Сонця і Місяця, моменти зближення Місяця з планетами і т.д.)

Знадобилися багаторічна праця, громіздські, майже неосяжні розрахунки, нарешті, мужність: він замахувався на авторитет великого Птолемея, більш того, на авторитет самої церкви, для якої Земля була центром Всесвіту.

Це була блискавка. Грім прогримів пізніше. Він завжди запізнюється, якщо блискавка вдарить не поряд. Перші розкати грому почулися після того, як далеко від батьківщини Коперніка, Галілей виготовив зорову трубу та направив ії в небо. В одну із ночей він помітив три слабих зірочки біля планети Юпітер. Глянувши на ці зірочки в одну із наступних ночей Галілей помітив, що на відміну від інших вони перемістились. Пізніше він встановив, що ці зірочки рухались із різними швидкостями. Коли ж побачив ще й четверту зірку, то зрозумів: це планети обертаються навколо Юпітера, точно так же, як відповідно до гіпотези Коперніка Земля і планети обертаються навколо Сонця. Отже Галілей поклав початок дослідному природознавству. З цього моменту будь-яка гіпотеза чи умовивід проходив перевірку на істинність експериментальним методом, що дало початок розвитку сучасної науки.

Справжня творчість талановитих людей завжди емоційна. Вона вимагає великих затрат як поверхневих, так і глибинних адаптаційних резервів організму. Творчий потенціал визріває поступово, піднімаючись із сходинки на сходинку доти, доки не почнеться акт творіння. Перший етап наукової творчості відзначається постановкою проблеми, другий – формулюванням гіпотези та її вирішенням, третій – експериментальною перевіркою гіпотези і четвертий – аналізом отриманих результатів та їх відповідності гіпотезі. Як, бачимо, перший і другий етапи творчих зусиль в науці передбачають в основному набір мисленевих вправ (мисленевий експеримент), в той час як третій і четвертий етапи включають експериментальну перевірку висунутої гіпотези(реальний експеримент). Із наведених нами вище прикладів бачимо, що досягти точності отриманих результатів науці, особливо в сучасній важко, майже неможливо відриваючи гіпотезу від експерименту. Отже наукова творчість має включати в себе ці дві сторони творчого процесу. Тільки таким шляхом можна досягти істини.


Література

1.Бар’яхтар В.Г., Горобець Ю.І., Данилевич А.В., Горев С.М., Підготовка наукової еліти – приорітет державної освітньої політики// Педагогіка і психологія – 2006. – №3. – С. 49-53

2.Гут О. О творчестве в науке и технике// Вопросы психологии. – 2007. - №2. – С.130 – 139

3.Китаев – Смык А.А. Факторы напряженности творческого процесса// Вопросы психологии. – 2007. - №3. – С.69 – 82

4. ОноприенкоВ.И. Поколения в науке: взгляд социологию.// Социс. -2007. -
№4. – С.75-85.

5. Раушенбах Б.В. Увидеть красоту (поиск решений в зхадачах математического характера).// Пристрастие. – М.: Атраф, 1997. С.92-105.

6. Рыбакова М.В. Интеграция образования и науки как основа элитного естественнонаучного образования. // Социс. – 2007. - №4. – С.86-90.

7. Родунская И. Предчувствия и свершения. М.: Детская литература, 1988. – 367с.

8. Шубин А.В. Серпионова Е.И. Ассиметрия мозга и особенности вербальной креативности // Вопросы психологии. – 2007. - №4. – С.89 – 97

9. Энджел Л. Стрела Зенона, механика Ньютона и неравенства Белла.// Социальные и гуманитарные науки. Реферативный журнал. – 2003. – серия 3. – С.46-52.


Заявка на участь у конференції


Барвинский Анатолий Александрович

Сумы

Сумский государсвенный университет

Доцент

Кандидат философских наук

8(0542)333135

Творчий процес в науці та його особливості

Участие с докладом, публикация материалов

Есть потребность в жилье

Схожі:

Творчий процес в науці та його особливості iconЛекція 1 «процес навчання, його особливості»
Гончаренко С. У. Український педагогічний словник / С. У. Гончаренко. – К.: Либідь, 1997. – 376 с
Творчий процес в науці та його особливості iconФілософський факультет
Людина як творчий суб’єкт культури. Моделювання світу як процес культуротворення
Творчий процес в науці та його особливості iconФілософський факультет
Людина як творчий суб’єкт культури. Моделювання світу як процес культуротворення
Творчий процес в науці та його особливості icon“Затверджено”
Особливо це необхідно для дитячого організму. Харчування дітей – це процес позаутробного дозрівання дитини І процес виховання. Враховуючи...
Творчий процес в науці та його особливості iconЗаходу
Міжнародна науково-практична конфе­ренція “foss lviv–2013. Вільне про­грамне забезпечення та його викорис­тання в освіті, науці та...
Творчий процес в науці та його особливості iconАртистизм у французькій системі освіти
У даному разі “артистичне виховання” ближче до естетичного, основне призначення якого полягає у розвиткові позитивних почуттів і...
Творчий процес в науці та його особливості iconПрограма фахових вступних випробувань з культурології для вступників у Львівський національний університет (підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр")
Людина як творчий суб’єкт культури. Моделювання світу як процес культуротворення
Творчий процес в науці та його особливості iconПрограма фахових вступних випробувань з культурології для вступників у Львівський національний університет (підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр")
Людина як творчий суб’єкт культури. Моделювання світу як процес культуротворення
Творчий процес в науці та його особливості iconПрограма фахових вступних випробувань з культурології для вступників у Львівський національний університет (підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня "магістр")
Людина як творчий суб’єкт культури. Моделювання світу як процес культуротворення
Творчий процес в науці та його особливості iconБуковинський державний медичний університет Кафедра пропедевтики дитячих хвороб
Особливо це необхідно для дитячого організму. Харчування дітей це процес позаутробного дозрівання дитини І процес виховання. Враховуючи...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи