Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України icon

Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України




Скачати 251.99 Kb.
НазваСуб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України
Дата11.07.2012
Розмір251.99 Kb.
ТипДокументи

Табакера Вадим Олександрович

факультет політико-інформаційного менеджменту

спеціальність «політологія»

група МПл-11


Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України

Постановка проблеми

Дослідження суб’єктів та об’єктів парламентського лобіювання в Україні дає змогу продемонструвати основні особливості вітчизняних практик лобіювання. Особливе зацікавлення викликають такі питання: наскільки поширеною є практика внутрішнього та зовнішнього лобіювання в законодавчому органі нашої держави? представники яких груп інтересів є більш впливовими? які структурні елементи парламенту є найбільш та найменш сприятливими для здійснення на них впливу і чому?

При виявленні потужності груп інтересів щодо можливості ними впливати на законодавчий процес вперше використано поняття лобістського потенціалу груп та визначено шкалу лобістського потенціалу. Лобістський потенціал груп – це рівень наявності в груп інтересів та тиску інструментів впливу на законодавчий процес, які можуть бути використані для досягнення їх цілей. Інструментами впливу вважаємо фінансові та медійні ресурси, а також наявність політичних зв’язків. Відповідно до наявності чи відсутності інструментів впливу лобістський потенціал можна градуювати на потужний, середньої потужності, нижче середнього та слабкий.

^ Суб’єкти лобіювання у Верховній Раді України

До суб’єктів внутрішнього лобіювання відносимо депутатів, групи депутатів, які відстоюють приватні інтереси, а також «вмонтованих лобістів». До зовнішнього лобіювання – органи державної влади, позапарламентські партії, не урядові організації (ЗМІ, об’єднання громадян), юридичні особи/бізнес структури (ФПГ).

Органи державної влади

На сьогоднішній день в Україні широко практикується така схема лобіювання, коли спочатку здійснюється вплив на необхідних міністрів (а за необхідності і на Прем’єр-міністра), оскільки близько 70% економічних документів від депутатів потрапляють на експертизу саме до Кабміну. Згодом з Кабінету Міністрів законопроект з необхідним обґрунтуванням подається у ВРУ, що спрощує його прийняття (міністерство може підготувати сприятливі висновки щодо законопроекту та скласти протекцію на засіданні урядового комітету) [7]. Це пояснює те, чому лобісти шукають підтримки профільного міністерства.

Про вагомий вплив уряду на парламент в Україні говорять цифри. Так, протягом роботи І-VI сесій ВРУ VI-го скликання урядом Ю. В. Тимошенко внесено на розгляд Верховної Ради 621 проект законодавчих актів, з них станом на 5 березня 2010 р. розглянуто 391 (63% від внесених), прийнято в цілому – 194 (31,2% від внесених), за основу – 49 (7,9% від внесених), 2 повернуто на доопрацювання, 5 – направлено на повторне друге читання, 9 – направлено на повторне перше читання, 17 – враховано в інших проектах. Не прийнято 115 урядових законопроектів (18,5% від внесених). Лише 20 законопроектів відкликано та 210 не розглянуто (33,8 % від внесених) (див Мал. 1.).

Мал. 1.



Позапарламентські партії

До суб’єктів парламентського лобіювання варто віднести також і політичні партії, що не ввійшли до законодавчого органу, але мають змогу впливати на політичні рішення через, наприклад, громадську думку, експертний вплив чи політичні акції населення. Щодо українських реалій таких партій є дуже мало. Зазвичай позапарламентські партії створюються для імітації діяльності. Головний мотив полягає в тому, що згідно законодавства політичним партіям гарантується свобода опозиційної діяльності, у тому числі: можливість викладати публічно і обстоювати свою позицію з питань державного і суспільного життя; брати участь в обговоренні та оприлюднювати і обґрунтовувати критичну оцінку дій і рішень органів влади, використовуючи для цього державні і недержавні засоби масової інформації в порядку, встановленому законом; вносити до органів державної влади України та органів місцевого самоврядування пропозиції, які обов’язкові для розгляду відповідними органами. Але в основному позапарламентські партії виконують технічні функції (під час виборів – блокування, різного роду політичні замовлення та провокації).

Не урядові організації (ЗМІ, об’єднання громадян)

Розглядаючи не урядові організації як добровільні, закріплені формальним членством об’єднання громадян, що покликані сприяти розвитку політичної, соціальної, культурної активності й самодіяльності своїх членів, задоволенню і захисту їхніх інтересів та потреб, було визначено такі діючі в Україні організації, що здійснюють або можуть здійснювати парламентське лобіювання як: аналітичні центри, правозахисні організації, професійні спілки, благодійні організації, молодіжні організації, етнічні об’єднання та бізнесові асоціації.

Виходячи із сучасних тенденцій до розвитку врядування, все більш поширеним стає залучення неурядових аналітичних центрів (НАЦ), або ж, як їх ще називають, think tanks («фабрик думок»), до вироблення урядової політики. Посилюється роль НАЦ як виробника якісного та суспільно затребуваного інтелектуального продукту й в Україні. Так, за визначенням Інституту зовнішньополітичних досліджень (США), який здійснює моніторинг розвитку світової мережі think tanks, у 2007 р. до кола впливових були віднесені також 43 українські НАЦ. За підрахунками Українського центру економічних і політичних досліджень імені О. Разумкова, у нашій країні діє понад 380 НДО, які позиціонують себе дослідними структурами [21].

Хоча взаємозв’язок парламенту з політичними об’єднаннями громадян має відносно регулярний характер, проте навіть наявність різних форм співробітництва ВРУ з політичними об’єднаннями громадян не є свідченням їх ефективності, що досі залишається низькою. Головними причинами цього є:

  1. Брак постійних каналів контактування законодавчої влади з політичними об’єднаннями громадян. Основним напрямом роботи з громадськістю залишається інформування про діяльність і рішення органів виконавчої влади. Зворотний зв’язок і залучення громадськості до процесу прийняття рішень практично відсутні або існують у початковому, нерозвинутому стані. Продукція політичних об’єднань громадян використовується органами влади час від часу;

  2. Формальний характер політичних об’єднань громадян і непрозорість їх діяльності;

  3. Відсутність узгодженого планування між політичними об’єднаннями громадян та органами влади. Також відсутня координація плану діяльності з темами, що розробляються політичними партіями;

  4. Невідповідність між часом, потрібним для проведення якісної, ґрунтовної політичної дії і нагальністю проблем, для вирішення яких владні структури звертаються до політичних об’єднань громадян – часто у кризових ситуаціях та/або коли традиційні засоби вичерпані [19, 95].

Недостатня ефективність НУО у лобіюванні своїх позицій обумовлена не тільки вадами влади, а й самих НУО. Так, експертне дослідження Творчого центру Каунтерпарт (2006 р.) показало, що слабкими компонентами у діяльності НУО є, передусім, стратегії щодо залучення коштів. Це свідчить про недостатню увагу керівників НУО до розробки та впровадження довгострокової стратегії залучення фінансування з різних джерел. Потребують підвищеної уваги через недосконалість процедури менеджменту людських та фінансових ресурсів, питання делегування повноважень та залучення персоналу до прийняття рішень. За двома показниками – формулювання і відстоювання прийнятої позиції, та проведення заходів для впливу на політичні рішення й підтримки інтересу громадськості українські НУО, згідно з результатами дослідження, не вийшли навіть на середній рівень професійності [15]. Це ж саме питання піднімає А.Л. Cухорукова, на думку якої, не менше важливими в плані відсутності ефективної взаємодії влади та громадських організації є проблеми непрофесійності самих НУО [19, 95].

Вважаємо, що дані проблеми й справді відіграють велике значення в тому що громадські організації є виключеними із процесу прийняття рішень парламентом. Але необхідно також враховувати й той факт, що фінансово потужні організації все-таки мають вплив на вироблення рішень ВРУ.

Якщо свої поточні проблеми компанії (особливо фінансово потужні), зазвичай вирішують самостійно з чиновниками різних рівнів, то просування законів та інших нормативних документів, які визначають правила гри в тій чи іншій галузі, дедалі частіше відбувається за активної підтримки асоціацій. Для малого та середнього бізнесу такі організації – найбільш реальна можливість взяти участь у законотворчості. Так в Україні налічується понад 2,5 тис. галузевих спілок, але реально працюють близько сотні асоціацій [18].

Наприклад, такі потужні бізнес асоціації в Україні як асоціація підприємств чорної металургії «Укрмет», Спілка оптовиків і виробників алкоголю та тютюну «СОВАТ», Українська аграрна конфедерація, союз хіміків України, асоціація українських банків, всеукраїнська асоціація автомобільних імпортерів та дилерів постійно здійснюють лобіювання в парламенті [12]. Лідерами та керівниками цих асоціацій переважно є колишні народні депутати та екс-посадовці вищого рівня (міністри, заступники міністрів). Хоча бізнес асоціації і мають певний вплив на парламент, їх лобістська діяльність в основному зосереджена на уряд. До парламентського лобіювання бізнес асоціації вдаються тоді, коли одного лиш «кабінетного» лобіювання замало (тобто тоді коли необхідно провести рішення, що мають силу законів України) [18].

Можна говорити про те, що в Україні існують організації, які намагаються займатися лобіюванням привселюдно, у рамках чинного законодавства. Такими є, наприклад, Український союз промисловців і підприємців та Асоціація українських банків. Зокрема, діяльність Асоціації українських банків – один з небагатьох прикладів цивілізованого лобіювання, публічного та у рамках чинного законодавства. Дана організація намагається реалізувати груповий інтерес, відстоюючи інтереси не окремо взятих банків, а всієї банківської системи України в цілому [20]. Тому вважаємо це нормальною практикою лобіювання.

Щодо стану громадських організацій, що діють в сфері економіки експерти роблять такі висновки [12]:

  • бізнес в Україні достатньою мірою представлений в галузевих, професійних та інших громадських об’єднаннях;

  • бізнес спільнота в Україні фрагментована та потребує самоорганізації;

  • існує потреба підвищення кадрового рівня керівників та співробітників галузевих громадських організацій, які, зазвичай виступають в якості суб’єктів лобістської діяльності.

З іншого боку, можна констатувати практично повну відсутність незалежних профспілок (більшість із них контролюється фінансово-промисловими групами, що спеціалізуються на тих або інших галузях економіки), здатних захищати інтереси не тільки великого, а й малого і середнього бізнесу [20]. На сьогоднішній рано говорити про якусь лобістську діяльність профспілок в Україні, оскільки цей інститут не виконує своїх функцій, а також, враховуючи вітчизняні реалії, не вписується в жодну із пропонованих моделей представлення групових інтересів (мається на увазі «плюралістичну» та «корпоративістську» моделі).

Для вирішення проблеми низької участі громадськості в процесі прийняття рішень парламентом необхідно створити рівні можливості для представництва корпоративних та громадських інтересів. Вважаємо, що участь НУО в процесі прийняття рішень ВРУ можлива в таких випадках, коли:

  • інтереси учасників об’єднання є добре інтегрованими (наприклад, коли учасників бізнес асоціації хвилюють одні і ті ж проблеми – оподаткування, регулювання цін, прозора конкуренція);

  • наявність хоча б часткового фінансового забезпечення організації (лише в цьому випадку дані організації можуть забезпечувати хороше функціонування організаційної структури);

  • професіоналізм керівників/лідерів організації (в українських реаліях цим критерієм є наявність в керівників досвіду топ-менеджерства або роботи у вищих органах влади).

Юридичні особи, бізнес структури (ФПГ)

Утворення фінансово-промислових груп в Україні обумовлено політичними та економічними чинниками, а саме необхідністю виживання в умовах кризової економіки, розриву усталених виробничих зв’язків, недосконалості законодавчої бази, розвалу державних інституцій. Виходячи з цього, фінансово-промислові групи в Україні фактично були змушені для захисту власних економічних інтересів використовувати політичні засоби впливу та поступово інтегруватися у владу. Значною мірою це було викликано непрозорістю формальних відносин власності у структурі фінансово-промислових груп, а також наявності в середовищі нової бізнес-еліти великого прошарку представників колишньої партійної номенклатури. В результаті фінансово-промислові групи з часом трансформувалися у фінансово-політичні, головними ознаками яких стали наявність власної депутатської групи або фракції у вищому законодавчому органі, яка виступала головним лобістом інтересів фінансово-промислової групи, делегування своїх представників у структури виконавчої влади та вплив на редакційну політику засобів масової інформації загальнодержавного масштабу [16].

На сьогоднішній день в Україні наявні багато ФГП, що намагаються здійснювати вплив на владу. Проте не всі з них однаковою мірою є успішними в даному плані. За результатами експертного дослідження «Центру консалтинг» найбільш впливовими в житті суспільства за 2006 р. стали такі фінансово-промислові групи України як ЗАТ System Capital Management (SCM), «група ПриватБанк» і корпорація «Індустріальний союз Донбасу» [1].

На 2009 рік ситуація практично не змінилася (навіть зважаючи на певні корективи, що внесла в становище ФПГ світова фінансово-економіна криза), і найбільш впливовими залишаються такі групи як System Capital Management (SCM), ПриватБанк (або група «Приват»), Інтерпайп Україна, «Індустріальний Союз Донбасу» (ІСД), Ferrexpo, «Енергетичний стандарт», DF Group (пов’язана з «РосУкрЕнерго»). Дані ФПГ є найбільш активними, а їх лобістський потенціал потужний (Див Табл. 1.).

Табл. 1.

Основні ФПГ України

^ Назва групи

Учасники групи

Сфера лобіювання

Наявність ЗМІ

Представництво у ВРУ

System Capital Management (SCM)

Ринат Ахметов


Металургійна,машинобудівна, коксохімічна, трубопрокатна, видобувна, фінансова, пивоварна, телекомунікації, готельна, транспорт

ТРК «Україна», видавничий дім «Сегодня», регіональні друковані видання

потужне представництво у парламенті на рівні фракції Партії регіонів

East One (Інтерпайп Україна)

Віктор Пінчук


металургія, машинобудування, трубопрокат, фінанси, мас-медіа.

ICTV, СТБ, «Новий канал», газета «Факты и комментарии», «Дело», «Инвестгазета»

Представництво у Партії регіонів (Через Партію «Віче» зокрема) та Блок Литвина

Група «Приват»

(ПриватБанк)


Геннадій Боголюбов, Ігор Коломойський

фінанси, енергетика, нафтопереробна, вуглевидобувна, харчова, будівельна, сітка бензозаправок.

медіахолдинг Central European Media Enterprises

частка телекомпаній «1+1», «Кіно» та «Сіті».

пов’язують із БЮТ

DF Group (РосУкрЕнерго)


Дмитро Фірташ

транзит газу

«Інтер», К1, К2, «Мегаспорт»

НУНС, Блок Литвина, Партія регіонів

ІСД


Сергій Тарута

чорна металургія, сталеливарна, важке машинобудування, трубо прокат, коксохімічна, АПК

«Інтер»

+

«Фінанси і кредит»


Костянтин Жеваго

гірничовидобувна, машинобудування, енергетика, фінанси.

-

БЮТ

Укрпромінвест

Петро Порошенко


кондитерська, автомобілебудування, АПК

«5 канал»

НУНС

Лобістські зусилля ФПГ в основному спрямовані не стільки проти держави та влади (адже вони значною мірою самі є владою), скільки проти конкурентів. На думку І.В. Рейтеровича, постійна конкурентна політична боротьба між основними фінансово-політичними групами в Україні не дає змоги жодному олігархічному утворенню монополізувати вплив на політичні та соціально-економічні процеси в державі та, відповідно, законсервувати ситуацію, що відповідає її потребам [16]. Проте зважаючи на останні події можна говорити про намагання одних ФПГ монополізувати владу і здійснювати політику не зважаючи на інтересів інших ФПГ.

Українські фінансово-промислові групи часто не є одно спеціалізованими, а поширюють свою діяльність на велику кількість галузей. Така практика є типовою для України, де внаслідок процесів приватизації стала популярною практика «політичного підприємництва». Це в свою чергу часто супроводжує такі негативні процеси як боротьба між ФПГ, що вже переростає закони лише економічної конкуренції і не вписується в рамки політичної конкуренції.

Ситуацію в сфері реальної взаємодії бізнесу та Верховної Ради України можна охарактеризувати наступними трьома тезами:

  • малий бізнес практично не має своїх представників у парламенті, а поодинокі депутати, які намагаються працювати над створенням умов для нормальної роботи малого бізнесу, не мають достатньо сильного голосу;

  • представники середнього бізнесу в парламенті, в більшості, вирішують свої власні проблеми, оскільки інтереси бізнес асоціацій – фрагментовані;

  • не закінчений розподіл ресурсів, реприватизація, рейдерські війни, криза влади не залишає надії великому бізнесу, що політична система буде стабільною, а правила гри – чітко визначеними. Відповідно ФПГ й надалі боротимуться за владу, як основну конкурентну перевагу [14].

^ Об’єкти лобіювання у Верховній Раді України

Беручи за основу та застосовуючи до українських політичних реалій уже наявний підхід до класифікації об’єктів парламентського лобіювання, використаний у своєму дослідженні російським дослідником А.П. Любимовим [13], виділяємо такі об’єкти лобіювання як: погоджувальна рада голів депутатських фракцій; парламентські партії/фракції; міжфракційні об’єднання депутатів (надалі – МОД); опозиція; народні депутати; комітети Верховної Ради України; Апарат Верховної Ради України.

Погоджувальна рада голів депутатських фракцій

Ст. 73 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» визначає широке коло повноважень Погоджувальної ради депутатських фракцій, яка створюється з метою сприяння організації попередньої підготовки та розгляду питань, які вносяться до ВРУ. У засіданнях Погоджувальної ради депутатських фракцій мають право брати участь: представники суб’єктів права законодавчої ініціативи; голова тимчасової спеціальної комісії, тимчасової слідчої комісії з правом дорадчого голосу; відповідальні працівники апарату ВРУ, які здійснюють організаційно-технічне забезпечення підготовки та проведення самої Погоджувальної ради депутатських фракцій та пленарних засідань ВРУ.

Погоджувальна рада депутатських фракцій, як орган дорадчого характеру: узгоджує проект плану законопроектної роботи та рекомендує його ВРУ для затвердження; розглядає та ухвалює пропозиції щодо проектів календарного плану роботи сесії, порядку денного сесії, розкладу пленарних засідань та тижневого порядку денного пленарних засідань; погоджує кандидатів на посади голови комітету, першого заступника, заступника голови та секретаря комітету; вносить Голові ВРУ пропозицію щодо скликання позачергового пленарного засідання ВРУ та дати його проведення на вимогу трьох депутатських фракцій чи п’яти комітетів; розглядає питання про вжиття заходів щодо забезпечення присутності народних депутатів на пленарних засіданнях; вносить пропозиції щодо проведення парламентських слухань. Отож, як бачимо, даний дорадчий орган українського парламенту має широкі можливості для встановлення порядку денного роботи законодавчого органу, що має неабияке значення для суб’єктів лобіювання зацікавлених у швидкому та ефективному просуванні їх пропозицій.

Власне після запровадження імперативного мандату, який частково робить парламентську фракцію партії слухняним механізмом у руках партійних лідерів та забезпечує стабільну кількість голосів для прийняття рішень роль Погоджувальної ради зростає. Таким чином, можливості для лобіювання часто зосереджуються винятково в руках групи фракційних лідерів, які мають можливість домовлятися один з одним, йти на взаємні поступки, що істотно скорочує витрати (в т. ч. й часу) на лобіювання в парламенті.

Парламентські партії/фракції

Розглядаючи роль парламентських партій у процесі лобіювання варто зауважити, що їх роль із початком функціонування в Україні парламентсько-президентської форми правління мала б зростати. Як зауважують дослідники при аналізі механізму лобіювання законопроектів у парламенті виразно окреслюється тенденція до природного акцентування лобістського впливу не тільки на комітети як лабораторію проектування законотворчих рішень, а також на фракції як останню і визначальну інституцію їхнього прийняття. Тобто центром зусиль лобістів є структурований парламент, а в цьому контексті – партійні лідери. Вони є визначальними чинниками завершального етапу лобістської діяльності – прийняття рішення. З іншого боку, партії часто не презентують інтереси громадськості та виборців, а є механізмом представлення інтересів потужних ФПГ та олігархів.

Так пропорційна виборча система із закритим списком дозволяє проводити до складу законодавчого органу очевидних спонсорів та «вмонтованих лобістів». Відповідно замість того, щоб бути об’єктом лобіювання широких груп інтересів та громадськості політичні партії є насамперед чітко вибудованою ієрархічною системою влади, де першочергово лобіюються інтереси правлячої верхівки (в особі партійного керівництва та головних спонсорів), а вже потім, по-можливості та по залишковому принципу частково задовольняються інтереси виборців.

Як зауважують українські дослідники, парламентські партії в Україні на сьогоднішній день, є скоріш не об’єктом лобіювання для професійних лобістів (як це прийнято, наприклад, у США), а безпосереднім суб’єктом лобіювання, однією зі складових частин «групи тиску». Парламентські ж представники партії – народні депутати – виступають як прямі лобісти [20].

Опозиція

Говорячи про політичну опозицію як об’єкта та суб’єкта лобістської діяльності варто зупинитися на таких аспектах:

  • В українських реаліях, де відсутня в чистому вигляді система стримування та противаг, зокрема й розподіл по лінії влада-опозиція, остання часто має хороші можливості для лобіювання;

  • Відсутність власне «політичної» опозиції в парламенті. Натомість наявність представництва потужних та менш потужних груп інтересів які капіталізують свої фінансові ресурси, вкладаючи у найбільш прибуткову галузь «політику». В даному випадку йдеться про те, що, незважаючи на приналежність до парламентської більшості чи меншості, представники фінансово-промислових груп, маючи представництво в парламенті, також можуть ефективно лобіювати свої інтереси;

  • Опозиції легше лобіювати незаконні рішення, оскільки вся відповідальність лежить на провладних партіях.

На сьогодні опозиція часто відчуваючи, що не може змінити загальну картину державної політики розмінює свій політичний капітал на задоволення власних економічних інтересів. Аналізуючи дані по голосуваннях на сайті ВРУ, можемо спостерігати синхронне голосування за економічні законопроекти представників опозиції (ПР) та влади (БЮТ, НУНС), яке носить ситуативний характер. При чому такі голосування зазвичай обходяться без одного з представників коаліції. З чого можна зробити висновок, що по-перше – коаліція не є виразником економічних інтересів політичних партій та груп; по-друге – економічні інтереси декількох політичних партій (навіть в рамках коаліції) не можуть бути одночасно задоволені, для чого й відбувається цілеспрямоване відсторонення певної групи в рамках коаліції від процесу прийняття рішень.

Також можна спостерігати ситуативний характер синхронних голосувань опозиційних та провладних партій, де впродовж одного пленарного засідання розглядаються кілька законопроектів важливих для перших та других. Так опозиція взамін на певні економічні законопроекти голосує за рішення необхідні для провладної партії. Зазвичай провладна партія вдається до такого «обмінного механізму» (йдеться про «логролінг» – практику продажі або взаємного обміну голосів депутатів), коли їхні партнери по коаліції не підтримують висунуту ними пропозицію (оскільки така зазвичай невигідна партнерам).

Так, наприклад, цікавим видається випадок з голосуванням 24 липня 2009 року щодо ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей проведення заходів з фінансового оздоровлення банків», коли рішення підтримали політичні опоненти Блоку Юлії Тимошенко – Партія Регіонів та не підтримали формальні союзники з НУНС. В той самий день, Партія Регіонів та БЮТ проголосували за поправки до ЗУ «Про вибори Президента України», коли НУНС у своїй переважній більшості виступив проти такого рішення [3].

Міжфракційні об’єднання депутатів (МОД)

Говорячи про МОД, маємо на увазі перш за все ті зв’язки парламентарів між собою, які не базуються на парламентській приналежності. А такими насамперед можуть бути – зв’язки засновані на присутності спільних інтересів парламентарів (зокрема і бізнесових). Зазвичай у нардепів, які є представниками різних, а подекуди й ворогуючих партій все ж таки присутні спільні бізнес інтереси.

Як стверджують дослідники, у кожній з депутатських фракцій, як правило присутні представники не однієї, а кількох галузевих лобі [17]. Так, у Верховній Раді V скликання нараховувалося п’ять потужних лобістських груп галузевого характеру: АПК, металургія, ПЕК, будівництво, фінансовий сектор [11]. Середньої потужності – алкогольне, тютюнове та цукрове лобі. Такою самою є ситуація і в новообраній Верховній Раді за виключенням послаблення аграрного лобі. Світова фінансово-економічна криза посилала інтенсивність діяльності таких галузевих лобістських об’єднань як фінанси і банківська діяльність, будівництво, АПК та автомобілебудування, що говорить про те, що в кризових умовах мотивація до спільного захисту інтересів в рамках галузі зростає [2].

Передумови для посилення галузевого лобі існують, але вони є на сьогоднішній день недостатніми. Зокрема, укрупнення корпорацій та зростання самосвідомості бізнесменів вже наближаються до того рівня, коли простіше і дешевше лобіювати проблеми галузі, ніж кожної бізнес-структури окремо. Та все ж для переходу від корпоративного до галузевого лобі чи не головним чинником є стабільна політична влада і її спадкоємність, чого не спостерігається у вітчизняних реаліях.

Народні депутати

У Верховній Раді України VI скликання як ніколи за часи незалежності України спостерігається зрощення капіталу з владою: бізнес-еліта широко представлена серед депутатського корпусу ВРУ (За найбільш приблизними підрахунками, у Верховній Раді сьогодні працює не менше 100 народних обранців, які прийшли з бізнесу і зберегли безпосередній зв’язок зі своїми підприємствами [22]), що дозволяє говорити про формування потужного бізнесового лобі у законодавчому органі.

Народний депутат України О. Волков, пояснюючи причини, які виправдовують витрати бізнесменів на купівлю місць у виборчих списках, говорить що: «бізнесмен разом з депутатським значком отримує три переваги. Перша – недоторканність; друга – можливість лобіювати законопроекти та окремі норми; третя – здатність впливати на представників виконавчої влади. В ідеалі бізнесмен платить за вільний доступ до міністрів і чиновників президентського секретаріату» [10, 16].

З іншого боку не можна не відмітити низької якості депутатського корпусу Верховної Ради України VI скликання. Як стверджують досвідченні кореспонденти акредитовані на роботу у ВРУ, пропорційна виборча система спричинила до того, що у політичних партій присутня велика кількість випадкових людей, які взагалі не мають ораторських здібностей та досвіду публічних виступів. Найбільш помітною ця тенденція простежується щодо нардепів після 50 номеру в списках партій (найчастіше до числа цих депутатів потрапляють бізнесмени без політичного досвіду) [6]. Тому можна говорити про те, що в даній ситуації роль досвідчених лобістів, які допомагають депутатам здійснювати свої обов’язки зростає. Але, як свідчить практика, зазвичай ця частина депутатського корпусу, виступає об’єктом впливу з боку тих же депутатів ВРУ.

У ВРУ поширена практика голосування картками інших депутатів. Зважаючи на те, що керівництво партії (лідери фракцій, «партійні боси») часто вирішують те як правильно голосувати їхнім однопартійцям, останні взагалі здають свої картки для голосування в «довгострокову оренду». Відповідно тоді коли необхідно заручитися підтримкою депутатів під час проштовхування законопроектів у парламенті діяльність лобістів спрямовується саме на депутатів-лідерів фракцій або «партійних босів» [4].

Говорячи про народних депутатів, спостерігаємо, що вони найчастіше (у 86% випадків) виступають суб’єктами законодавчої ініціативи (див Мал. 2.) З іншого боку широкі можливості для депутатів, індивідуально вносити до парламенту законопроекти, спричиняє перенасичення законодавчого процесу та зниження якості самих законопроектів.

Мал. 2.



Так у ВРУ VI-го скликання найбільш активними (рейтинг складено на підставі кількості економічних законопроектів, поданих протягом сесій парламенту VI скликання) лобістами були наступні депутати: Терьохін С.А. (БЮТ), Хара В.Г. (ПРУ), Сушкевич В.М. (БЮТ), Ткаченко О.М. (КПУ), Королевська Н.Ю. (БЮТ), Сухий Я.М. (ПРУ), Ващук К.Т. (Блок Литвина), Присяжнюк М.В. (ПРУ), Азаров М.Я. (ПРУ), Святаш Д.В. (ПРУ) [7]. Але не всі законопроекти ініційовані депутатами стають законами, тому у ВРУ вже існує певний механізм оплати процесу прийняття рішень, де депутати отримують винагороду за сприяння кожній стадії проходження законопроекту. Чим далі законопроект проходить, тим більша винагорода очікує на депутата [9].

Комітети Верховної Ради України

Фахівці схиляються до думки, що найсприятливішою зоною для лобіювання є профільні комітети Верховної Ради [5]. Саме в них готуються та оцінюються проекти законодавчих актів, а думка профільного комітету під час представлення та обговорення законопроекту на пленарному засіданні часто визначально впливає на рішення парламенту. Саме тому профільні комітети стають основним джерелом комунікації, що привертає увагу лобістів. При цьому, депутатські групи і фракції перманентно змагаються за квотування місць у привабливих, з точки зору розподілу матеріальних ресурсів, профільних комітетах [5].

Найбільша увага, з боку лобістських груп, приділяється комітетам ВРУ з питань: бюджету; економічної політики, управління народним господарством, власності та інвестицій; паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки; промислової політики і підприємництва; фінансів і банківської діяльності [8].

Ключовими постатями в будь-якому комітеті є голова і його перший заступник. Можемо спостерігати випадки, коли депутати не з’являються на засідання комітетів (якщо не розглядаються «свої» або конфліктні питання), тоді перші особи можуть підмінювати думку комітету власною (головам комітетів просувати лобістські питання простіше без предметного обговорення). Така ситуація інколи призводить до конфліктів.

Натомість простежується тенденція, коли професійна, системна і довгострокова робота депутатів в комітетах надає «тіньовому» лобізму цивілізовані рамки. Так, наприклад є чимало позитивних (корисних для галузі й економіки країни) прикладів активної співпраці членів комітету з представниками ділових асоціацій. Питання винагороди за допомогу депутатам у розв’язанні проблем на рівні комітету (наприклад, аргументована дискусія з колегами) зазвичай не носить характер підкупу, а має вигляд обмінної моделі лобіювання (добровільний внесок до фонду певного інституту, підтримка парламентаря (його політичної сили) з боку замовника на чергових виборах) [8].

Апарат Верховної Ради України (об’єкт лобіювання/суб’єкт лобістської діяльності)

Роль апарату Верховної Ради України як об’єкта лобіювання хоч і не є значною, але все ж таки вносить свої корективи у процесі лобіювання. Так, досвідчені лобісти не лише забезпечують законопроекту підтримку більшості, а й стежать за дотриманням процедури його подання. Знання багатьох нюансів, пов’язаних із реєстрацією та проходженням у ВР пакетів документів (подання, проект закону, проходження громадських слухань, пояснювальна записка, порівняльна таблиця, фінансово-економічне обґрунтування, проект постанови) законопроекту є часто вирішальним для успішного проведення закону. Крім розгляду в профільному комітеті законопроект проходить експертизу ще й у Головному науково-експертному управлінні апарату ВР, яке може повернути його на доопрацювання. Лобісти часто доручають готувати документ саме експертам управління. Власне, на цьому етапі з’являються можливості для внесення в законопроект непомітних, але важливих коректив.

З іншого боку, найдешевший, але без гарантії результату спосіб розв’язання локального питання – заохочення апаратників профільного комітету. Безпосередні автори законопроектів зазвичай не мають відношення до їх просування, але цілком можуть вписати в проект потрібний пункт. Якщо ж вписане виявиться корисним і нешкідливим, то шанси пройти у профільний комітет у нього досить великі.

Ст. 88 Конституції України говорить, що Голова Верховної Ради організовує роботу апарату Верховної Ради. Згідно цього положення в спікера наявні можливості через призначення керівника апарату ВРУ здійснювати вплив на діяльність самого апарату. Проте на сьогоднішній день керівником апарату ВРУ є призначений на цю посаду ще в 2002 р. Зайчук В.О. Виходячи з того, що за 8 років голова ВРУ змінювався 3 рази, а керівник апарату – жодного, можна було б припустити про відсутність тиску на апарат ВРУ з боку політиків, якби не наявність «давніх дружніх відносин» В. Литвина з керівником апарату ВРУ (все той же В. Литвин призначав керівником апарату ВРУ В. Зайчука у 2002 році). Цікаво, що брат Валентина Зайчука, Борис – віднедавна був призначений на посаду Голови правління Пенсійного фонду України. Хоча прямих даних про, те, що В. Литвин із В. Зайчуком, могли своєю діяльністю посприяти призначенню Б. Зайчука на дану посаду немає, приводи говорити про торгівлю посадами взамін на лояльність апарату ВРУ до нової проурядової більшості залишаються.

Висновки:

Аналіз суб’єктів та об’єктів парламентського лобіювання в Україні дає змогу зробити висновки, що:

  • Громадськість (іншими словами «третій сектор») найчастіше може впливати на процес прийняття рішень у ВРУ через утворення громадських організацій, бізнес асоціацій та політичних партій. Лобістський потенціал громадськості на сьогоднішній день є переважно слабким. Фрагментованість інтересів середнього та малого бізнесу виступає перепоною на шляху до ефективного їх лобіювання через бізнес асоціації;

  • На сьогоднішній день зовнішніми суб’єктами лобіювання у ВРУ з потужним лобістським потенціалом є ФПГ (SCM, група «Приват», Інтерпайп Україна, ІСД, Ferrexpo, DF Group), державні органи влади (зокрема, найбільш ефективним залишається лобіювання законопроектів через Кабінет Міністрів), добре організовані галузеві асоціації бізнесу (ПЕК, фінанси, металургія);

  • В якості суб’єктів лобістської діяльності, що представляють інтереси діючих галузевих асоціацій бізнесу зазвичай виступають особи із наявним досвідом топ-менеджерства та екс-представники вищих органів влади (колишні нардепи; міністри та заступники міністрів);

  • Народні депутати часто виступають як суб’єктами так і об’єктами лобіювання;

  • Незважаючи на вагому роль в просуванні рішень у ВРУ від мотивації голів, неформальних лідерів фракцій і ФПГ, успішне розв’язання проблеми багато в чому визначається позиціями профільного комітету. 100% усіх найактивніших лобістів – це голови парламентських комітетів (меншою мірою – підкомітетів), а їхня роль як в діяльності комітетів так і можливостях лобіювати ті чи інші законопроекти дуже вагома;

  • Лобіювання через окремих депутатів із запровадженням пропорційної системи виборів ускладнилося і на сьогоднішній день взагалі розглядається як неефективне, якщо звичайно депутат не відноситься до категорії впливових (тобто не є одним з партійних функціонерів, або «партійних босів»);

  • Об’єктом лобіювання в законодавчому органі часто виступає Голова та апарат ВРУ, що хоч і не вписується в рамки цивілізованого лобіювання, але все ж таки на ряду з іншими негативними проявами парламентського лобіювання має місце у вітчизняній практиці.


Список використаних джерел та літератури:

  1. SCM, ПриватБанк и ИСД – самые влиятельные ФПГ Украины // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrrudprom.ua/news/nttui182.html. – 2006.

  2. Бабінець А. Лобісти кризових часів / А. Бабінець // Український тиждень. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ut.net.ua/art/166/0/2159/. – 2009.

  3. Верховна Рада України: офіційний веб-сайт // http://gska2.rada.gov.ua.

  4. Гамрищак І. Лобізм по-українськи: валізи з грошима – головам фракцій / І. Гамрищак // Львівська газета. – 2009. – №9 (501).

  5. Ганжуров Ю. Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації / Ю. Ганжуров // Політичний менеджмент. – 2005. – №4 (13). – C. 50-62.

  6. «Говоруни» й «мовчуни» у Верховній Раді // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.telekritika.ua/media-i-vlada/2007-02-09/8277. – 2007.

  7. Гузенко Н. Верховна Бізнес-Рада / Н. Гузенко // Контракти. – 2008. – №40. – С. 21-25.

  8. Дарпінянц В. Верховна біржа України / В. Дарпінянц // Контракти. – 2004. – №16. – С. 8-9.

  9. Зорина Е. «Левый» заработок народных избранников / Е. Зорина // Комсомольская правда в Украине. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kp.ua/daily/190510/227846/. – 2010.

  10. Кульчинський Р. За ціною не постояли / Р. Кульчинський // Контракти. – №14. – 2006. – С. 16.

  11. Лобіст завжди правий. Групи лобістів у ВР п’ятого скликання. – Контракти. – 2006. – №14. – С. 22-23.

  12. Лужанська Т.П., Пугачов М.І. Підвищення спроможності галузевих громадських об’єднань як перспектива вдосконалення взаємодії влади і бізнесу в Україні / Т.П. Лужанська, М.І. Пугачов // Аналітично-дорадчий центр Блакитної стрічки ПРООН. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://brc.undp.org.ua/img/publications/publ_NGOs.pdf. – 2008.

  13. Любимов А.П. История лоббизма в России / А.П. Любимов. – М.: Фонд «Либеральная миссия». – 2005. – С. 27-28.

  14. Ляшенко В.І. Бізнес-асоціації в системі інституціонального забезпечення лобіювання інтересів підприємництва в Україні / В.І. Ляшенко // Прометей: Регіональний збірник наукових праць з економіки. – 2008. – №2(26). – С. 29.

  15. Пожидаєв Є.О. Неурядові організації у суспільно-політичному житті України: межі участі та пріоритети діяльності / Є.О. Пожидаєв // Стратегічні пріоритети. – 2007. – №4(5). – С. 19-26.

  16. Рейтерович І.В. Політичний вимір діяльності фінансово-політичних груп у державах перехідного типу: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук за спец. 23.00.04. / І.В. Рейтерович. – Київ, 2008. – 21с.

  17. Сыроватка С. Подмандатный бізнес / С. Сыроватка // Власть денег. – 2006. – №13. – С. 12-13.

  18. Струк О. Лоб за лоб / О. Струк // Контракти. – 2008. – №40. – С. 17-20.

  19. Cухорукова А.Л. Взаємодія органів державної влади з політичними об’єднаннями громадян на сучасному етапі розвитку України / А.Л. Cухорукова // Збірник наукових праць Чорноморського державного університету ім. Петра Могили: Політологія. – 2008. – Вип. 27. – Т. 40. – С. 95.

  20. Телешун С. Політико-економічні інтереси «груп впливу» та «лобізм по-українськи» (окремі аспекти) / С. Телешун, І. Рейтерович // Право України. – 2008. – № 3. – С. 105-110.

  21. Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку: Монографія / За заг. ред. Ю.Г. Рубана. – К.: НІСД, 2008. – С. 118-119.

  22. Юрченко А. Між владою і грошима / А. Юрченко. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2009/10/13/174188. – 2009.


Перелік ключових слів: парламентське лобіювання, Верховна Рада України, суб’єкти та об’єкти лобіювання, лобістський потенціал груп.

Дата 17 червня 2010 року Підпис автора

Схожі:

Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України icon№ Предмет І завдання соціальної педагогіки
Соціальна педагогіка як наука, Завдання, об`єкти, суб`єкти соціально-педагогічної діяльності
Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України iconЯкі виносяться для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра
Поняття та види інновацій. Поняття та напрямки інноваційної діяльності. Суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності. Життєвий цикл...
Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України iconПерелік дисциплін, які виносяться для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень магістра зі спеціальності «Економіка підприємства»
Поняття та види інновацій. Поняття та напрямки інноваційної діяльності. Суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності. Життєвий цикл...
Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України iconПерелік дисциплін, які виносяться для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень магістра зі спеціальності «Економіка підприємства»
Поняття та види інновацій. Поняття та напрямки інноваційної діяльності. Суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності. Життєвий цикл...
Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України iconПерелік дисциплін, які виносяться для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра зі спеціальності «Економіка підприємства»
Поняття та види інновацій. Поняття та напрямки інноваційної діяльності. Суб’єкти та об’єкти інноваційної діяльності. Життєвий цикл...
Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України iconПерелік питань для перевірки знань студентів з курсу «конституційне право України»
Конституційно-правові відносини: поняття, суб’єкти, об’єкти. Юридичні факти у конституційному праві України
Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України iconЛекція 12. Звітність субєктів зовнішньоекономічної діяльності
...
Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України iconПрактичні завдання з дисципліни "Цивільне право" Практична робота
Розв'язування ситуаційних завдань за темою "Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин та їх характеристика". Описати порядок...
Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України iconТематичний план
Тема Цивільні правовідносини. Суб’єкти та об’єкти цивільно-правових відносин та їх характеристика
Суб’єкти та об’єкти лобістської діяльності у Верховній Раді України iconНайменування тем
Тема Цивільні правовідносини. Суб'єкти та об'єкти цивільно-правових відносин та їх характеристика
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи