Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація icon

Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація




Скачати 139.29 Kb.
НазваШвирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація
Дата11.07.2012
Розмір139.29 Kb.
ТипДокументи

Швирков О.І.

ПРО СЬОГОДНІШНІЙ МОМЕНТ І НОВУ РОЛЬ ІНТЕЛЕКТУАЛІВ


Анотація


У статті розглядається питання про необхідність для теоретиків скорегувати свої політичні, соціологічні та інші теорії з урахуванням особливостей світосприймання політичних діячів. Після такої корекції, на думку автора, цими теоріями стануть частіше керуватися при проведенні політичних і економічних реформ, що особливо актуально в контексті сучасної економічної кризи. Запропоновані способи такої корекції.


ABOUT PERSISTING MOMENT AND A NEW ROLE OF INTELLECTUALS


Summary


This article is considered on a question about necessity for theorists to correct their political, sociological and other theories with provision for particularities politicians world-outlook. In author’s opinion after such correction these theories will become more often to follow in undertaking political and economic reforms that is actually in context of the modern economic crisis. It is offered the ways such correction.


Сьогодні стало майже загальним місцем констатувати системну, сутнісну кризу економічної, політичної та інших систем. Причому про неї говорять не тільки політологи і соціологи, що стоять, умовно кажучи, на лівих позиціях (наприклад, І. Валерстайн [1, 2]), але й цілком «ортодоксальні», цілком ліберальні економісти (наприклад, Л. Туроу [3]). Також усі вони сходяться на неможливості сьогодні передбачити, до чого власне все йде. Так, зрозуміло, потрібно здійснювати структурну перебудову економіки, соціалізувати капітал, тощо. Проте для цього повинна бути перш за все політична воля еліт. В них же такої волі, судячи з усього, немає. Багато в чому це обумовлено тим, що в більшості розвинених (і не тільки) країн ситуація далека від критичної, тобто спад виробництва та ін. не настільки великі, щоб це призвело до істотного в порівнянні з сучасним падіння рівня життя в найближчому, так би мовити, безпосередньому майбутньому. Існують також можливості тимчасової стабілізації ситуації за рахунок використання вигод глобалізації світової економіки. За наявності певних домовленостей на вищому політичному та економічному рівні це, ймовірно, на найближчий час дозволить тримати ситуацію під контролем. Далеко не вичерпані природні ресурси Африки, Сибіру. Але що буде через 5-10 років, передбачити не береться ніхто. Точніше, тенденції, що існують нині, цілком очевидні, цілком очевидні заходи, яких необхідно вжити для того, щоб уникнути негативних наслідків розвитку цих тенденцій. Проте абсолютно не очевидно, за яким сценарієм розвиватимуться події насправді.

Більше того, на сьогодні немає загальноприйнятої ідеології трансформацій, що відбуваються, концептуальних рамок, у які їх – нехай і тимчасово – можна було б утиснути і таким чином подати населенню. По суті, ми маємо лише ідеологію повної невизначеності, ідеологію очікування-невідомо-чого. Головне її гасло: «Те, що було раніше, – відходить. Тепер слід чекати всього чого завгодно».

Проте трансформації суспільства та економіки відбуваються не за один рік, і потрібна ідеологія перехідного періоду. Тобто, сам цей перехідний період повинен бути якимось чином ідеологічно оформлений, включений в якісь рамки, охарактеризованим в позитивних термінах. Повторюся: сьогодні ця позитивна характеристика відсутня1.

За великим рахунком, ситуація ця не нова. Просто зараз вона якось по-особливому очевидна, наочна, волаюча. Суть однієї з її важливих сторін можна охарактеризувати так: якщо для економістів, соціологів, філософів очевидні тенденції та їх негативні наслідки, якщо для них очевидні методи запобігання цим наслідкам, чому відповідні сценарії не реалізуються, чому дані методи не використовуються?

На мій погляд, для того щоб правильно оцінити ситуацію, що склалася, і, відповідно, відповісти на поставлене запитання, необхідно врахувати такі моменти.

1. Усі люди розрізняються, крім іншого, тим, на яку «відстань» вони «бачать», на яку глибину здатні аналізувати ту або іншу проблему. Зрозуміло, що чим освіченіше людина, тим ця глибина більша. Реакція, взагалі ставлення до тих або інших подій тієї або іншої людини, безпосередньо залежить від глибини аналізу, на який вона здатна. Той, хто бачить речі у глибшій перспективі, бачить далі й реагує на віддаленіші події. Проте, реагуючи сьогодні на події, які, по суті, ще не настали, вона ніби діє абсолютно в іншому часовому масштабі, ніби прискорює час, або, точніше, пропускає, відкидає той проміжок часу, через який вони повинні настати. Ці події для неї – суть сьогодення. Якщо інші люди не здатні бачити так далеко, поведінка цієї «далекозорої», її реакції, її, я б сказав, паніка їм не зрозумілі (згадаймо стару історію з Касандрою). Тому вони просто не бачать причин діяти певним чином.

Саме цей механізм, або феномен, лежить в основі непорозумінь, що виникають між аналітиками і політиками, між ученими і практиками. По суті, мова йде про те, що ті та інші живуть за різними годинниками. Те, що для одних – уже сьогодення, для інших – дуже віддалене, можливо, навіть фантастичне майбутнє. Проте проблема у тому, що світ так влаштований, що ресурсами, важелями, здатними впливати на суспільство, економіку і тому подібне, володіють саме практики. Чому існує таке співвідношення, тут не місце обговорювати. Критична маса далекозорих теоретиків, достатня для того, щоб вплинути на короткозорих практиків, як правило, накопичується дуже рідко. І тому політики часто починають діяти тільки тоді, коли несприятливі події, які вже давно передбачали аналітики і яких, відтак, тому цілком можна було уникнути, вже настали.

2. «Далекозорі», як правило, це люди з розвиненим системним мисленням. Системним у тому сенсі, що вони у всьому бачать або хочуть бачити систему, структуру, завершеність. Причому система ця, її функціонування повинні бути по можливості підпорядковані якомусь абстрактному принципові. Наприклад, рівноваги, збалансованості, справедливості, блага і тому подібне. Саме тому в творах великих (і не дуже) мислителів, що стосуються державного устрою і функціонування економіки, таке важливе місце відводиться відповідним поняттям (утопісти, Кант, Гегель, Сміт).

Відсутність цього принципу, відсутність підпорядкування абстрактному принципові в реальності, в діях тих або інших людей, сил викликає у «далекозорих» неспокій, незадоволеність, прагнення все виправити. Історія думки також дає нам величезну кількість прикладів і цього.

У зв'язку з цим фундаментальна суперечність у писаннях «далекозорих», що стосуються життя суспільства, політики тощо, полягає в тому, що вони прагнуть дати закінчений, систематизований опис дій тих, хто в своїх діях якраз і не керується прагненням до завершеності, досконалості, систематичності. Іншими словами, вони прагнуть нав'язати, приписати свій спосіб ставлення до реальності тим людям, для яких цей спосіб ставлення до реальності є нехарактерним. Тобто людям дії, політикам. Проте саме політики міняють «політичний ландшафт». Таким чином, приходимо до старої доброї суперечності між «як треба» і «як насправді».

Ці два моменти конституюють таку типову ситуацію, точніше, складають її сторони. Спробую описати її таким чином.

Будь-які процеси в суспільстві найчастіше ініціюються та скеровуються людьми, які володіють не найкращим зором і не найсистематизованішими уявленнями про устрій суспільства та держави. Уявлення ці так само далеко не завжди підпорядковуються якомусь абстрактному принципу. Дії цих людей призводять до певних наслідків. Наслідки, на відміну від мотивів тих, хто їх здійснює, цілком об'єктивні, вони можуть формувати об'єктивні тенденції, які у свою чергу, уловлюють «далекозорі» аналітики, вчені. Останні намагаються виділити і зафіксувати ці тенденції, простежити, куди вони ведуть, і сформулювати ті чи інші рекомендації, дотримування яких дозволить в подальшому уникнути тих негативних наслідків, до яких ведуть дії політиків. Проте рекомендації ці, як і оцінка тенденцій та їх наслідків, ґрунтуються на уявленнях, багато в чому чужих і незрозумілих «короткозорим» діячам. Чужий їм перш за все спосіб систематизації цих уявлень, верховний принцип, якому вони підпорядковані. Внаслідок цих моментів діячі можуть, по-перше, по-іншому, тобто не так, як «далекозорі», оцінювати ступінь негативності тих чи інших результатів розвитку подій, по-друге, не уловлювати ступінь тимчасової близькості або актуальності цих результатів і, по-третє, не бачити сенсу в приведенні існуючого стану речей у відповідність з системою, яку пропонують «далекозорі».

Думаю, час, у який ми живемо, дає достатньо ілюстрацій наведеному вище опису.

Хочу підкреслити, що я абсолютно не вважаю, ніби «далекозорі», тобто вчені, аналітики, взагалі мислителі «правильніші» «короткозорих», тобто політиків. Хоча мої симпатії і можуть більшою мірою знаходитися на боці перших (перш за все тому, що саме до них я відношу себе). Так само повинен зауважити, що я не заперечую можливості існування індивідів, у яких здатність до дії та наукового (або якогось ще) передбачення однаково розвинені, збалансовані.

Ще один важливий момент, на який ми повинні звернути увагу, полягає в такому. Більшість книг, що стосуються економічних, політичних та інших прогнозів, пишуть «далекозорі». Реальні політики пишуть мало і нечасто, а якщо і пишуть, то, як правило, не своїми руками. Проте саме по писаному, через написане більшість людей сприймає ситуацію, оцінює її. «Далекозорі», таким чином, нав'язують читаючий та всій іншій публіці своє бачення реальності, бачення, що характеризується тими особливостями, про які говорилося вище. Політики ж, тобто люди, які безпосередньо ухвалюють управлінські рішення, мають, як уже теж говорилося, бачення реальності, що істотно відрізняється від бачення реальності «далекозорими», і діють вони відповідно до свого бачення, а не згідно з баченням «далекозорих», тобто не так, як зазначено у працях останніх. Саме цим і обумовлена та іноді разюча, волаюча невідповідність між рекомендаціями аналітиків – цілком начебто здоровими і розумними – та діями політиків. Цим самим пояснюється і така ж кардинальна розбіжність між дійсністю, за створення більшої частини якої відповідальні політики, і тією картиною, яку ми бачимо в сукупності творів соціологів, політологів та іншої наукової братії.

Проте ситуація насправді ще заплутаніша. Річ у тому, що політики повинні говорити. Вони повинні говорити з іншими політиками, з аналітиками, з народом врешті-решт. Говорити ж вони можуть тільки за допомогою тих концептів, тих теорій, тією ж мовою, яку їм надають аналітики, – бо саме ці останні дають людям слова, в цьому їх роль та призначення. Таким чином, політики занурюються багато в чому чуже їм мовне і, отже, смислове середовище.

Тому до «мовчазної більшості» ми повинні були б приєднати меншину, що пише, і меншину, що говорить. Причому остання хоча й говорить мовою тієї, що пише, – просто тому, що іншої в неї немає, – проте думає і діє часто абсолютно не так, як від неї чекають меншина, що пише та більшість, що мовчить.

Частково ситуацію – особливо останнім часом – намагаються виправити тим, що дають поговорити меншині, що пише, тобто «далекозорим». Я маю на увазі регулярно виступаючих на телебаченні і решті медіа-простору «аналітиків». Проте це мало міняє справу, оскільки рішення все одно приймають інші люди.

Думаю, що ця проблема, мною лише зачеплена, становить великий філософський інтерес. Тим паче, що, як здається, її досі не піднімали2. Мова йде про співвідношення картини світу, що задається, створюється «інтелектуалами» (назвемо їх так), і картиною світу, імпліцитно присутньою в головах більшості людей (у тому числі й інтелектуалів). Імпліцитно в тому сенсі, що, як правило, вона чітко не оформлена – перш за все вербально – не представляє з себе якоїсь цілісності. Проте довліє завжди цілісність. Іншими словами, за відсутності власної цілісної вербально оформленої картини світу і за наявності чужої цілісної вербально оформленої картини світу ця остання займає «святе місце». Картина ж, що створюється інтелектуалами, повна ілюзій – через особливості їхнього життя і психології, вона повна повітряних замків (вище я спробував по-іншому охарактеризувати її в термінах системності, структурованості, підпорядкованості абстрактним принципам).

Нарешті ризикну висловити одне припущення щодо ролі інтелектуалів в історії людства. Суть цього припущення полягає в тому, що, можливо, саме інтелектуали надали – нехай і несвідомо – політикам ту дуже щільну ширму, за якою останні зуміли приховати справжню природу політики, політичної боротьби. І справа навіть не в словесному оформленні тих чи інших політичних «акцій», їх інформаційному прикритті – як зараз прийнято висловлюватися, – а в першу чергу тому, що інтелектуалістська картина світу зі всіма її згаданими вище особливостями настільки укорінилася в розумі обивателя, що він почав вірити в те, що справжній стан справ, що час від часу прориває цю картину, є лише тимчасовою аберацією, відхиленням від правильного, реального. Істиною ж, реальністю служить саме ця картина, ширма. І з кожним роком ця ширма стає все товстішою, все щільнішою, а теорії, на яких вона ґрунтується, весь час доповнюються, розвиваються. І людина потребує все більше і більше зусиль, щоб прорватися крізь неї. Про щільність і непорушність ширми, крім іншого, свідчить і той факт, що, незважаючи на те, що саме в XX столітті відбулися найжорстокіші й найруйнівніші війни, ми все одно продовжуємо вірити в інститути демократії, ліберальні цінності, могутність розуму і тому подібне.

Про те, що інтелектуали часто дають політикам зброю для боротьби останніх один з одним і з народом годі й говорити.

Що ж можна зробити, щоб хоч б трошки скоротити розрив між політичною реальністю, що задається діями політиків, і мовою, якою вони говорять? Особливо оригінальний рецепт тут запропонувати важко. Ніяким фокусом, ніяким спритним клацанням пальцями цей розрив не ліквідовується. Мова може йти тільки про поступове, повільне його скорочення. Хотілося б, звичайно, щоб зустрічний рух почався з обох боків. Але навіть якщо рухатиметься тільки одна сторона – вже добре. Припустимо, що це будуть далекозорі. У чому полягатиме їх крок назустріч? Чи повинні вони спробувати приборкати свою схильність до систематизації, структуризації? Або, може, їм варто пожертвувати – хоч б частково – якими-небудь зі своїх абстрактних принципів? Думаю, що друге прийнятніше. Треба розуміти, що мова тут іде зовсім не про те, щоб перетворитися на аморальних людей (саме політиків часто до таких відносять). Мова більшою мірою йде про усвідомлення відносності й історичності цих принципів. На мій погляд, нас гнітить вантаж етичних концепцій сто- і тисячолітньої давності. Можливо, це пов'язано з деяким відставанням етики від інших напрямів, ліній філософії. Можливо – з тим, що сучасна політологія та соціологія здебільшого все ще вкорінені в політичних теоріях і теоріях ідеального суспільства і держави, створених у XVIII столітті (а то й раніше). Можливо, слід скористатися сучаснішими філософськими концепціями і на них будувати нову політологію. Правда які це можуть бути концепції? Можливо і політологія, і соціологія (як її попередниця і прародителька), будучи дітищем позитивізму, взагалі повинні піти в минуле?

Проте не тільки принципами слід «пожертвувати» (хоч б частково). Слід істотно послабити і ступінь структурованості теорій, взагалі побудов. Хочу, щоб мене правильно зрозуміли. Мова не йде про те, щоб штучно спримітизувати своє мислення, мова йде про те, щоб не чекати і, головне, не вимагати від суспільства і політиків більшої системності в мисленні, ніж та, на яку вони здатні. Хоч б для того, щоб так щиро не обурюватися і не дивуватися з того, що до їх пророцтв не прислухаються. Іншими словами, аналітикам слід вводити поправку на меншу схильність політиків до красивих, закінчених теоретичних побудов і конструкцій.

Насправді це тільки підвищить результативність прогнозів. Тут, до речі сказати, ми стикаємося з однією цікавою, я б навіть сказав, парадоксальною особливістю політичного і економічного прогнозування та аналізу. А саме. Якщо аналітик указує на можливість настання деякої події і до нього прислухаються, адекватно реагують і таким чином уникають негативних наслідків, то аналітик ніби виявляється не правий (оскільки подія, ним передбачена, не настала). Більше того, часто навіть не можна переконатися в тому, що передбачені ним події відбулися б, коли б не були вжиті відповідні заходи. З іншого боку, якщо до його слів не прислухаються і якась подія таки станиця, вийде, що він був правий. Це стане видно всім з безсумнівною очевидністю. Відповідно, слава його як провісника миттєво зашкалить. Чесно кажучи, навіть не знаю, якому варіантові слід віддати перевагу аналітикові. Можливо, що не особлива активність аналітиків в плані просування своїх прогнозів частково пов'язана з бажанням слави (нехай і касандрової). Так само не варто забувати й про їхню інтелектуальну гордість («не послухали – тепер маєте»).

Як же тоді оцінити результативність прогнозу? Тим, що він справдився, або тим, що завдяки прогнозу негативних наслідків удалося уникнути? Враховуючи, що було сказане вище, я пропоную ефективність роботи аналітика оцінювати кількістю разів, коли до нього прислухалися і вчинили так, як він радив. При цьому, природно, негативні наслідки реалізації запропонованих ним заходів повинні бути істотно меншими, ніж ті, що передбачаються ним у разі нереалізації цих заходів. Такий спосіб оцінки цілком корелює із закликом знизити вимоги (й очікування) прихильності політиків до абстрактних принципів («добра», «справедливості», «рівноваги» та ін.), а так само ввести поправку на меншу схильність (і довіру) останніх до побудови завершених, добре структурованих теорій.

Дійсно, дотримування цього заклику зробить прогнози аналітиків зрозумілішими і ближчими політикам, що, у свою чергу, приведе до того, що до цих прогнозів почнуть частіше прислухатися. При цьому результат, дійсно бажаний аналітиком, звичайно, досягнутий, швидше за все, не буде (тобто реальність не буде достатньою мірою перебудована відповідно до його сокровенних уявлень і мрій). Проте це все ж таки буде більше, ніж те нічого, яке він дуже часто має зараз. Знову ж таки і суспільству в цілому буде користь.

Повинен зауважити, що мова жодною мірою не йде про те, щоб досягти свого, використовуючи знання психології опонента (яким у даному випадку по відношенню до аналітика виступає політик), тобто банальне маніпулювання. Мова йде про те, щоб скоригувати свої установки згідно з реальністю (частиною якої – нехай і достатньо специфічною – є політики), не замикатися у вежі зі слонової кістки.

Коротше кажучи, бажаючи меншого, отримаєш хоч щось, бажаючи більшого – ризикуєш не отримати нічого.

Зараз, як мені здається, масив «високолобої» літератури значною мірою є чимось самодостатнім, чимось, що існує практично незалежно від реальності. Іноді, щоправда, його використовують як покрив, що її приховує, покрив, який не стільки повторює «рельєф місцевості», – чи економічний, чи політичний – скільки згладжує його гострі кути, приховує провалля та ущелини. Причому, хочу зауважити, це стосується не тільки «замовної» літератури, яка має своєю метою якраз приховати щось. Цей випадок мене взагалі не цікавить, оскільки там якраз все зрозуміло. Це стосується перш за все серйозних творів, написаних серйозними, незаангажованими дослідниками.

Звичайно, можна сказати, що ситуація ця цілком нормальна, що між теорією і практикою завжди існує якийсь розрив, що теорія часто значною мірою незалежна від практики. Проте слід пам'ятати, що ми говоримо про економіку, політологію та соціологію, а не про теоретичну фізику або математику. Перелічені гуманітарні дисципліни не тільки спрямовані на вивчення реальності, вони своєю найважливішою частиною орієнтовані на перетворення реальності...

Такі мої міркування. Вони носять попередній характер і, безумовно, потребують подальшого розвитку. Проте вже зараз можна сказати, що порушені проблеми мають всі ознаки фундаментальних, вирішення їх здатне по-новому визначити роль і місце суспільних наук.


Доповнення


Багато що зі сказаного вище (особливо «2-й момент»), може викликати стійкі асоціації з поняттям ідеального типу М. Вебера, тому я вважаю за необхідне дати деякі роз'яснення з цього приводу.

1. Ідеальний тип у Вебера – це в першу чергу метод дослідження. У мене акцент робиться на питанні про зміну реальності, її корекцію, а так само тих корекціях, яким повинна підлягати теорія.

2. У Вебера не простежується діалектика відношень картини світу, що створюється інтелектуалами, і власне політичного дискурсу, за генерацію якого відповідальні професійні політики.

3. У мене упор робиться, перш за все на ті тексти, які головним своїм змістом мають прогнози, кращій майбутній суспільний устрій і тому подібне. У Вебера ж у рамках його методу порівнюється опис того, що повинно бути, з тим, що вже є.

4. Наскільки я розумію, у нього взагалі мова не йде про корекцію текстів відповідно до психологічних особливостей політиків, їхнього бачення світу. У мене ж на цьому робиться основний упор.

І останнє (що вже не стосується Вебера): вважаю за необхідне підкреслити, що в цій роботі мова йшла не стільки про те, що теоретики повинні зробити свої теорії адекватнішими реальності, «правильнішими», скільки про те, що вони повинні переглянути – наскільки це можливо – свої установки щодо власних теорій, свої вимоги до цих теорій. Мова йшла про те, щоб змінити, скоректувати форму теорій таким чином, щоб зробити їх зрозумілішими для тих, хто, можливо, почне їх застосовувати, тобто зробити їх зрозумілішими політикам. Хоча, безумовно, здійснивши запропоновану корекцію, теоретики дійсно зроблять свої теорії адекватнішими реальності, оскільки, по-перше, політики та їхні установки – це частина реальності, і, по-друге, цими теоріями просто стануть частіше користуватися, змінюючи реальність відповідно до них.

Спроба реалізації запропонованих принципів була зроблена мною в [4].


Література


  1. Валлерстайн И. После либерализма: Пер. с англ. – М.: Едиториал УРСС, 2003. – 256 с.

  2. Валлерстайн И. Конец знакомого мира: Социология XXI века: Пер. с англ. – М.: Логос, 2004. – 368 с.

  3. Туроу Л. Будущее капитализма: Пер. с англ. – Сибирский хронограф, 1999.

  4. Швирков О.І. Ідеологічні партії і партії-ФПГ//Політичний менеджмент. – 2009. – № 5. – С. 55-63.

  5. Швирков О.І. Складові політичних подій//Політичний менеджмент. – 2009. – № 4. – С. 91-98.




1Під ідеологією я розумію не набір гасел, ярликів і кліше. Ідеологія в даному випадку – суть певне бачення проблеми, пов'язане з певними ціннісними і цільовими компонентами.

2 Один з її аспектів розглядався у моїй статті [5].





Схожі:

Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconПро нову форму «додаток до диплома кандидата наук»
Вак україни нову форму "Додаток до диплома кандидата наук" (далі за текстом "Додаток"), що засвідчує відповідність наукових ступенів...
Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconСвято йти дорогою Христовою
Саме політичні розрахунки переважали на перших етапах долучення Русі до християнства: то було прагнення прийняти не стільки нову...
Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconПро три складові політичних подій Олександр Швирков
Особливо виділена проблема пристосування, взагалі відповідності реальності картини світу, на якій заснована легітимність влади, й...
Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconАнотація наукової роботи під шифром «Собівартість»
Актуальність даної роботи обумовлена тим, що питання підвищення ефективності перевезень дитячої молочної продукції є проробленим...
Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconВітаємо з початком нового навчального року!
України». Оголошена благодійна акція «Подаруй новій бібліотеці нову книгу!» не тільки поповнила наш фонд, але й збільшила коло наших...
Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconВсеукраїнський студентський референдум щодо освітніх реформ
Чи знаєте Ви про розроблену Міністерством освіти І науки, молоді та спорту України нову редакцію проекту Закону України “Про вищу...
Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconВсеукраїнський студентський референдум щодо освітніх реформ
Чи знаєте Ви про розроблену Міністерством освіти І науки, молоді та спорту України нову редакцію проекту Закону України “Про вищу...
Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconПрограма вступних фахових випробувань на освітньо-кваліфікаційний рівень
Закони динаміки матеріальної точки. Сили І взаємодії. Маса, як міра інертності. Рух системи матеріальних точок. Момент імпульсу матеріальної...
Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconПрограма вступних фахових випробувань на освітньо-кваліфікаційний рівень
Закони динаміки матеріальної точки. Сили І взаємодії. Маса, як міра інертності. Рух системи матеріальних точок. Момент імпульсу матеріальної...
Швирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація iconПрограма вступних фахових випробувань на освітньо-кваліфікаційний рівень " бакалавр"
Закони динаміки матеріальної точки. Сили і взаємодії. Маса, як міра інертності. Рух системи матеріальних точок. Момент імпульсу матеріальної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи