Міністерство охорони здоров’я україни icon

Міністерство охорони здоров’я україни




Скачати 193.1 Kb.
НазваМіністерство охорони здоров’я україни
Дата12.07.2012
Розмір193.1 Kb.
ТипДокументи

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ


кафедра нервових хвороб, психіатрії

та медичної психології ім. С.М.Савенка




“ЗАТВЕРДЖЕНО”


на методичній нараді кафедри

20.01.2010 р., протокол № 3
Завідувач кафедри

професор В.М.Пашковський


МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА № 13


студентам 3 курсу медичного факультету №3

(спеціальність "медична психологія")

для підготовки до практичного заняття

з психофізіології


Особистість. Типи особистості. Темперамент і характер.

Акцентуація характеру, її визначення. Методи дослідження особистості”


Чернівці


^ 1.ТЕМА: Особистість. Типи особистості. Темперамент і характер.

Акцентуація характеру, її визначення. Методи дослідження особистості

    1. Науково-методичне обгрунтування теми

Людина як соціальна та біологічна істота є носієм особистості. Кожна людина являє собою конкретну особистість, для якої характерне те чи інше ставлення до себе, оточуючих людей, явищ, предметів, певна поведінка в межах життєвих ситуацій.

Процес формування особистості починається з дня народження і є тривалим, складним, суперечливим, таким, що продовжується протягом усього життя людини. Особистість формується в процесі взаємодії людини з іншими людьми, навчання, виховання та самовиховання. Рівень її зрілості визначається у процесі конкретних випробувань, тобто на основі поведінки в певних ситуаціях.

Знання якостей особистості необхідні для лікаря-психолога (враховуючи специфіку його професійної діяльності).

Досліджувати й аналізувати психологічні особливості людей можна тільки знаючи структуру особистості, до якої, як правило, включають темперамент, характер, мотивацію, вольові якості, соціальні установки, здібності та емоції. Знання психологічних особливостей людини необхідне у практичній роботі лікаря-психолога.

^ 2. Тривалість заняття: 2 години.

3. Навчальна мета:

3.1.Знати:

- поняття особистість;

- типи особистості;

- психологічну структуру особистості;

- темперамент та його характеристику;

- характер;

- здібності;

- акцентуація характеру;

- методи дослідження особистості.

3.2.Уміти:

- оцінювати професійну придатність особистості;

- проводити професійний відбір.

3.3. Опанувати практичні навички:

- визначення акцентуації характеру;

- проводити дослідження особистості.


^ 4. Поради студенту:

Особистість - це індивід, який має свідомість, самосвідомість, активно пізнає і перетворює навколишній світ відповідно до людських потреб.

Реалізується особистість перш за все в процесі діяльності. Практична діяльність є також основою формування особистості.

Спадкові анатомо-фізіологічні якості розглядаються як потенційні можливості, розвиток яких залежить від соціальних передумов та умов. Звідси великого значення набуває інформація про те, як типологічні властивості психічної діяльності впливають на вироблення тих або інших якостей особистості, або ж, навпаки, як впливають на механізми руйнування їх.

Так, Е.Кречмер, враховуючи будову тіла людини, розрізняв три основні типи особистості:

1) пікнік-циклотимік-це "широка-тяжка" людина, для якої характерні недостатня емоційна стійкість, швидка зміна настрою, почуття колективізму, товаришування і проекція на інших;

2) астенік - шизотимік - людина малоконтактна з оточуючим, недостатньо реалістична, часто самовдоволена;

3) атлет - іксотимік - міцна, кістлява людина із спокійним характером, однак схильна різко "спалахувати".

Шелдон, представник фізичної типології особистості, враховуючи три шари клітин ембріона, з яких в процесі дозрівання організму людини домінує той чи інший, розрізняє три основних типи людей.

1) ^ Ендоморфний тип- має великий живіт, розвинуті внутрішні органи, слабкі і короткі кінцівки. Як правило, це лагідна, чуйна та комунікативна людина.

2) Ектоморфний тип - худий, високий, з дуже розвинутою нервовою системою. Людина загальмована та інтровертна, схильна до самотності та розумової діяльності.

3) ^ Мезоморфний тип - з потужним складом тіла, особливо грудей, розвинутими кінцівками, широкими долонями і стопами. Неспокійна і агресивна людина, сильна, схильна до ризику.

У XIX ст. Ледо поділяв не все тіло, а лише обличчя на п'ять геометричних типів: квадратний, круглий, овальний, трикутний, конічний. Кожен з цих типів, у свою чергу, поділявся на прямий, поздовжній і короткий. Квадратному типу властиві енергія, практицизм, різкість. Круглий тип - діяльний, імпульсивний, палкий. Овальний тип характеризують вередливість, вразливість. Люди, які мають трикутний тип обличчя, - хитрі, люблять пригоди, часом дивакуваті, а конічний тип - це в основному практики. У закоренілих злочинців, стверджував Ледо, обличчя завжди квадратне. З'явилися статистичні дослідження, які доводили, що серед чесних людей у Неаполі квадратний тип зустрічається набагато рідше, ніж серед шахраїв.

^ Класифікація типів особистості, що враховує інтелектуально-мислительну діяльність індивідуума, запропонована Московським інститутом соціальних досліджень.

^ 1. Мислительно-інтуїтивний тип. У такої особистості переважає теоретичне мислення. Людина даного типу належить до екстравертів, за темпераментом це частіше сангвінік, іноді - флегматик. Емоційно стійка. Довкілля сприймає стримано. Теоретичне мислення у неї поєднується з хорошою інтуїцією. Рішення приймає спокійно, враховуючи на досвіді. Цей тип особистості добре зарекомендував себе у сфері наукових досліджень, а також виконуючи ту діяльність, що потребує витримки у складних ситуаціях.

^ 2. Інтуїтивно-мислительний тип. У такої особистості домінує інтуїтивне мислення. Вона має сильну неврівноважену нервову систему. Темперамент холеричний, екстраверт. Характерною особливістю даного типу особистості є генерація ідей, що базуються на інтуїтивних передбаченнях.

^ 3. Емоційно-інтуїтивний тип. Визначальною рисою таких особистостей є емоційність, що підсвідомо базується на інтуїтивному мисленні. За темпераментом це холерики з дуже неврівноваженою нервовою системою, екстраверти. Їх поведінка характеризується емоційним забарвленням із раптовими кризами. Вони легко переходять від радості до печалі, переживання у них короткочасні. Особистості такого типу можуть бути інтровертами з темпераментом меланхоліка, іноді - холерика. Мислення - предметно-образне, добре розвинута спостережливість, аналіз ситуації.

^ 4. Інтуїтивно-емоційний тип. Переважає інтуїтивне мислення. Субдомінанта - емоційність. За темпераментом - сангвінік, іноді - холерик, має сильний тип нервової системи. Вивести із рівноваги таку людину складно. Характер сильний. Оптимізм допомагає перемагати життєві і службові труднощі. Людина такого типу має творчу уяву, хорошу пам'ять.

^ 5. Мислительно-розсудливий тип. Домінанта-теоретичне мислення. Поєднання якостей сангвініка з екстравертністю і сильною нервовою системою дозволяє такій особистості заглиблюватися у свої думки. Вчинки її обдумані і розсудливі.

^ 6. Розсудливо-мислительний тип. Переважає практичне мислення. Субдомінанта -теоретичне мислення. Екстраверт. Сангвінік з урівноваженою нервовою системою. Емоційно стійкий. Екстремальні ситуації сприймає спокійно, сміливо мобілізує своє практичне мислення, знання, досвід.

^ 7. Емоційно-розсудливий тип. Основна якість такої особистості - емоційність, що ґрунтується на практичному мисленні. Екстраверт із сильним типом нервової системи, за темпераментом - сангвінік. Володіє широкою гамою нестабільних емоційних переживань. Люди такого типу розсудливі, чутливі, схильні до емпатії.

Серед емоційно-розсудливих осіб зустрічаються й інтроверти, за темпераментом це меланхоліки або флегматики. Емоційні переживання таких людей тривалі. Мислення -розсудливе, мова спокійна.

^ 8. Розсудливо-емоційний тип. Домінанта - практичне мислення. Субдомінанта -емоційність. Екстраверт, за темпераментом - сангвінік. У житті, службовій діяльності -практичний. У молоді роки - емоційний. З віком емоційність поступається місцем розсудливості та витримці. Мислення предметне і образне. Потяг до прикладних видів мистецтв, ручної праці.

За Дж.Ллойдом типи особистостей:

  1. Антисоціальна особистість.

  2. Параноїчна особистість.

  3. Залежна особистість.

  4. Шизоїдна особистість.

  5. Маніакальна особистість

При визначенні поняття "особистість" ми повинні враховувати її основні психічні властивості (основні життєві потреби, інтереси, ідеали, темперамент, характер), які залежно від взаємозв'язку і співвідношень між собою створюють структуру особистості. У структурі особистості виділяють такі якості: гармонійність, цілісність, широту і глибину, функціональний профіль, тобто співвідношення різних властивостей між собою.

У зв'язку з цим доцільніше говорити про структурно-характерологічні особливості особистості. Такий підхід до розуміння структури особистості дозволяє розкрити її вольові, моральні якості (стійкість, наполегливість, витримку, самовладання, чуйність, милосердя, принциповість, чесність, порядність і відповідно до цього протилежні-негативні якості).

^ Структура особистості (за С.Л.Рубінштейном): Спрямованість - реалізується у потребах, інтересах, ідеалах, переконаннях, домінуючих мотивах діяльності, поведінки та світогляду.

Індивідуально-типологічні властивості особистості реалізуються в темпераменті, характері, здібностях.

^ Етапи розвитку особистості.

1. Ранній вік немовляти (від народження до 1 року). На цій стадії виникають передумови майбутньої товариськості або відстороненості від людей. Для цього етапу характерна "криза довіри-недовіри".

^ 2. Пізній вік немовляти (від 1 року до 3 років). У дитини формується самостійність і впевненість у собі. Це стадія "кризи автономії на противагу сумнівам і сорому".

^ 3. Раннє дитинство (від 3 років до 5 років). Дитині властиве зацікавлене вивчення навколишнього світу, наслідування дорослим, включення до стагево-рольової поведінки. Цій стадії відповідає "криза появи ініціативності на противагу почуттю провини".

^ 4. Середнє дитинство (від 5 років до 11 років). Відбувається розвиток пізнавальних і комунікативних умінь, етапу характерна "криза працелюбності на противагу комплексу неповноцінності".

^ 5. Підлітковий вік і юність (від 11 років до 20 років). Відбувається життєве самовизначення, формується тимчасова перспектива- будуються плани на майбутнє, "криза самовизначення особистості на противагу сірості та конформізму".

^ 6. Рання дорослість (від 20 років до 40 років). Характеризується прагненням до контактів з людьми, бажанням і здатністю присвятити себе людям. Цій стадії відповідає "криза інтимності і товариськості на противагу особистісній психологічній ізольованості".

^ 7. Середня дорослість (від 40 років до 60 років). Відбувається продуктивна і творча робота над собою та з іншими людьми. "Криза турботи про нове покоління на противагу зануренню в себе".

^ 8. Пізня дорослість (понад 60 років). Властиві постійні роздуми про минуле, його зважена оцінка. Це стадія "кризи задоволеності життям на противагу відчаю". Е.Еріксон вважав, що люди народжуються рівними, але різними. Розвиток особи - це визнання і реалізація унікальних можливостей, які є у кожної людини.

^ Психологічна структура особистості :

1) характер;

2) темперамент;

3) здібності;

4) спрямованість;

5) мотивація;

6) емоції;

7) вольові якості;

8) соціальні установки.
^
9) Спрямованість та мотивація.

Темперамент та його характеристика. Якщо спрямованість особистості визначається умовами життя, суспільними відносинами, тобто детермінацією ззовні, то темперамент мало піддається зовнішнім впливам. Термін "темперамент" (від. лат. - temperamentum - співвідношення) запропонований древньогрецьким лікарем Гіппократом (460-377 pp. до н.е.). Це сукупність найбільш стійких індивідуально-психічних особливостей людини, які виявляються в динаміці її поведінки та діяльності. .

Фізіологічною основою темпераменту є динаміка співвідношення нервових процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Вивчаючи вищу нервову діяльність тварин, І.П.Павлов установив, що в основі темпераменту лежать такі властивості нервової системи:

а) сила процесу збудження і гальмування, яка залежить від працездатності нервових клітин; б) урівноваженість нервової системи, баланс гальмування і збудження; в) рухливість нервових процесів, тобто швидкість зміни збудження на гальмування і навпаки.

Темперамент визначається при цьому не однією якою-небудь властивістю нервової системи, а поєднанням їх. Враховуючи це, І.П.Павлов, об'єднавши в групи відповідні властивості, назвав їх типом нервової системи і виділив з них основні: сильний урівноважений рухливий, сильний урівноважений інертний, сильний неврівноважений (з домінуванням процесу збудження), слабкий.

^ Характеристика властивостей темпераменту (по В.С.Мерліну): емоційна збудливість - вимірювання відношення латентного часу асоціативної та шкірно-гальванічної реакції на емоційно значимі та нейтральні слова; збудливість уваги – вимірювання величини подразника, який викликає рухову реакцію мимовільної уваги або вимірювання величини посилення інтенсивності стороннього подразника, який викликає підвищення сенсорної чутливості; сила емоцій – вимірювання інтенсивності вегетативних реакцій на емоційно значимі подразники; тривожність – вимірювання найбільшої інтенсивності шкірно-гальванічної реакції (ШГР) в ситуації очікування болю або оцінка ступеня передчасності у виконанні заданої дії; імпульсивність - оцінка кількості помилкових дій на гальмівний подразник; активність вольової цілеспрямованої діяльності; пластичність - ригідність - оцінка тенденції до збереження попереднього способу рішення при рішенні нової задачі; резистентність – вимірювання енергії альфа- і бета-два- ритмів після стомлюючої праці; суб’єктивація – оцінка відношення між інтенсивністю ШГР на реальний та очікуваний подразники. Властивості темпераменту проявляються в умовах психічного напруження, стресу, коли мотиви не в змозі загальмувати або змінити динамічні особливості психічної діяльності.

Б.М.Теплов і В.Д.Небилицин у своїх дослідженнях показали, що варіацій темпераменту, як і основних властивостей нервової системи, багато. Якщо в характері людини виявлені й домінують риси того чи іншого типу темпераменту, його відносять до одного з чотирьох зазначених типів.

Темперамент не визначає здібностей людини, але він у різних життєвих ситуаціях виявляється в стилі діяльності, у взаєминах людини в колективі, що, природно, може позначатися на професійному успіхові.

Тип темпераменту залежить від спадковості, проте окремі показники темпераменту можуть змінюватися залежно від умов навчання, виховання та життєдіяльності людини. Обставини життя впливають на функціонування центральної нервової системи. Одні з них сприяють певному розвиткові сили та рухливості психічних процесів, емоційної збудливості, а інші, навпаки, повільності, стриманості тощо.

Зовнішні подразники, однакові за силою і тривалістю, можуть викликати в людей з різними типами темпераменту то стан афекту, то ледь помітну зміну настрою. Певну зміну темпераменту можуть зумовити і деякі психічні хвороби. Так, у хворих на епілепсію спостерігаються патологічна стійкість, інертність емоцій. Піднесення настрою відбувається в маніакальній фазі маніакально-депресивного психозу, а пригнічення настрою - в депресивній фазі цього захворювання.

Особливості темпераменту позначаються на праці та навчанні. Люди з різними темпераментами різняться не рівнем можливостей психіки, а своєрідними проявами її. Так, наприклад, слабкість типу - це не лише брак сили збуджувального і гальмівного процесів, а й пов'язані з цим високі чутливість і реактивність. Слабкі краще справляються з монотонною роботою, але не можуть виконувати такі види праці, де треба мати справу з сильними, несподіваними подразниками.

^ Рухомість та інертність нервових процесів можуть також впливати на якість праці, ефективність її і мають свої негативні та позитивні сторони. Вивчення відмінностей між людьми з різними темпераментами при засвоєнні початкових трудових умінь дало таку картину. Рухливі в швидкому темпі виконували різні завдання, але з деякою ненадійністю, яка виявилася у пропусках елементів завдання. Таким чином, позитивною рисою рухливих є швидкість виконання, а недоліком - деяка неточність.

Інертні люди краще виконують завдання, які вимагають повільних рухів. У них спостерігаються затримки в процесі роботи, але завдання вони завжди виконують пунктуально, що є безсумнівною перевагою.

Особливості темпераменту виявляються і в розумовій праці. Вони надають своєрідності стилю й манері діяльності. Люди з високими розумовими здібностями можуть мати різний темперамент, а люди з однаковим темпераментом - різні рівні розумових здібностей. Таким чином, розумові можливості людини можуть бути умовою для компенсації недоліків темпераменту, а особливості темпераменту зумовлюють шляхи і способи роботи, але не впливають на рівень досягнень.

На відміну від темпераменту, який залежить в основному від уродженого типу вищої нервової діяльності, характер більше визначається умовами навчання, виховання, стосунками в сім’ї, колективі тощо.

Характер (від грецьк. charakter - риса, відбиток, чеканка, печатка) розглядається як сукупність істотних, найбільш стійких індивідуальних якостей, що виявляються в діяльності, спілкуванні та поведінці. У лікаря, який має успіх у хворих, виражені такі риси характеру, як поміркованість, принциповість, рішучість, мужність, сміливість, скромність, доброзичливість, суворість і особливо емпатія (грецьк. empatheia- співпереживання). Для медичного працівника емпатія - це показник професійної придатності. Практика свідчить, що лікар має враховувати психічний стан хворого, надаючи необхідну допомогу.

Характер особистості є індивідуальним для кожної людини. Пізнання характеру людини дозволяє прогнозувати досить точно її поведінку, можливі вчинки та дії. У цілому риси характеру виявляються у ставленні людини до оточуючих, до себе, до речей, до праці.

За даними фізіологічних досліджень фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків, які утворилися в корі великих півкуль головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду, а також тип вищої нервової діяльності людини. Безумовно, тимчасові нервові зв'язки піддаються змінам залежно від різноманітності життєвих ситуацій та умов діяльності людини. При цьому інформація, яка надходить до кори великих півкуль мозку людини, змінює нервові зв'язки і разом з цим риси характеру. Формуючи характер, ми впливаємо і на деякі властивості темпераменту.

Темперамент при цьому є динамічною стороною характеру людини. Наприклад, такі характерологічні особливості, як урівноваженість і неврівноваженість, стриманість і нестриманість у поведінці, рухливість, активність, легкість пристосування до нових умов, перебувають у прямій залежності від властивостей темпераменту. Риси характеру можуть як послаблювати прояви негативних властивостей темпераменту залежно від умов життєдіяльності, маскувати їх (наприклад, надмірну рухливість у холерика), так і підсилювати позитивні властивості. Формуючи характер, людина певною мірою змінює і свій темперамент.

Установлено, що існує кілька типів характеру. Так, одні люди схильні більше до міркувань, переживань, поривань, інші - до активної, цілеспрямованої діяльності. Тут може виявлятися зосередженість людини на своєму внутрішньому (інтроверсія) або на зовнішньому (екстраверсія) світі. Одні люди уникають самостійно приймати рішення, погоджуються з оточуючими (конформні), інші ж не втрачають голову за тяжких обставин (самостійні), беруть на себе відповідальність. Експансивні особистості схильні до зовнішнього виявлення своїх переживань, імпресивні більше переживають у собі. Всі ці особливості характеру лікарю треба не лише навчитися визначити, а й свідомо враховувати в процесі практичної діяльності. Навіть однакові хвороби в різних людей перебігають по-різному, індивідуально, що відбивається і на виявленні характеру. Надмірне вираження окремих рис характеру, межа норми називається акцентуацією.

Розрізняють такі акцентуації характеру, як демонстративність, педантизм, застрявання, підвищена збудливість, дистимічність, тривожність, емотивність, демонстративність, екзальтованість, емотивність . Акцентуація не є патологією. Це межа між нормою та патологічними явищами у психічній сфері. За А.Е.Личко це наявність виражених рис певного типу характеру, таких особливостей особистості, які в певних умовах можуть перешкоджати задовільній адаптації людини до умов існування та діяльності. У осіб з акцентуаціями при дії несприятливих умов і психічних травмах, які торкаються «місця найменшого опору» в характері даного типу, легко виникають психопатичні та афективні реакції, ситуативно обумовлені порушення поведінки, психогенні захворювання та інші психічні розлади.

Особливе значення має діагностика патологічних змін характеру і передусім психопатії.

До психопатій належать такі зміни в характері, які не дають змогу особистості будувати нормальні робочі взаємини в колективі, в сім'ї (сварки, чвари, іноді й бійки) і заважають нормальній трудовій діяльності, тобто ведуть до соціальної дезадаптації. При цьому люди-психопати (передусім істероїдні) не визначають своєї провини, вони перекладають її на оточуючих.

У виникненні патології характеру важливу роль відіграють несприятливі спадкові (природжені) задатки і особливо умови виховання в дитячих установах, сім'ї, школі. Розрізняють чотири основні форми психопатій: істеричну, циклоїдну, шизоїдну та епілептоїдну.

Для істеричної психопатії характерні егоцентризм, брехливість і вередливість. Ці особи намагаються здобути визнання оточуючих, справити на них враження. Часто в них завищена самооцінка. Негативні якості нерідко є наслідком неправильного ставлення оточуючих і особливо батьків, які схильні задовольняти будь-які, у тому числі й невиправдані, бажання дітей. Саме ця категорія психопатів часто стає ініціатором конфлікту в колективі, сім'ї.

Циклоїдна психопатія характеризується частою зміною полярних емоційних станів. Ці особи або перебувають у зниженому настрої, все їм бачиться в темному світлі, як правило, вони перебільшують свої недоліки, або ж усім задоволені, нерідко метушливі і непосидючі. Зміни настрою проходять за типом фаз, тривалість яких становить від кількох днів до тижнів і місяців.

При шизоїдній психопатії немає необхідної гармонії у співвідношенні розуму, волі та почуттів. Залежно від домінування одного з цих компонентів існують різні варіанти шизоїдного характеру. Шизоїдни психопати звичайно відлюдні, нетовариські і важко вступають у контакт.

Епілептоїдна психопатія відзначається запальністю і дратливістю. Ці особи нерідко жорстокі і мстиві. В колективі їх також не люблять, цураються, хоч зовні епілептоїдні психопати можуть бути коректними, ввічливими людьми.

Здібності – це індивідуально-психологічні особливості особистості, які є умовами успішного здійснення даної діяльності і обумовлюють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для неї знаннями, вміннями і навичками.

Здібності не зводяться до знань, вмінь і навичок, від здібностей залежать можливості та успішність їх набуття. ^ Якісна характеристика визначає види діяльності, до яких придатна людина. Кількісна характеристика дозволяє порівняти здібності різних осіб до певного виду діяльності. Якісна і кількісна характеристика здібностей може оцінюватися за допомогою психофізіологічних методів, тестів, спостереження та бесіди. Труднощі в розвитку окремих здібностей обумовлюють необхідність проведення професійного відбору.

Вважається, що здібності розвиваються на базі вроджених задатків. Задатки- це «морфологічні та функціональні особливості будови мозку, органу чуттів та уху, які виступають в якості природніх передумов розвитку особистості». Задатки можуть успадковуватися.

Здібності поділяють на загальні та спеціальні. Загальні здібності – це здібності до багатьох видів діяльності. Спеціальна здібність – здатність до специфічного виду діяльності (наприклад, музикальні здібності).

Таким чином, за концепцією чотирьох структур кожен тип нервової системи зв'язаний з певною групою емоцій. Відповідно до цієї моделі поведінка холерика спрямована на задоволення стійкої домінуючої потреби. Вона має риси подолання, боротьби, тому домінуючими емоціями є гнів, лють, агресивність. Поведінка меланхоліка відрізняється нерішучістю і тяжіє до оборони. Емоції страху і непевності, розгубленості - найбільш типові для нього. Інші позитивні емоції відчуває сангвінік (сильний рухливий тип). Його відрізняють допитливість, відкритий інтерес до подій. Флегматик також тяжіє до позитивних емоцій, тому що його внутрішній світ добре улаштований, потреби збалансовані, а система контролю розвинута.

Зміни поведінки, що настають у результаті одночасного ушкодження передніх відділів кори і гіпокампа, співпадають з посиленням інтровертованості суб'єкта.

Щоб обґрунтувати положення про існування стабільних індивідуальних відмінностей у рівні активації, Дж. Грій (1964) увів поняття активованість. У індивідів, що відрізняються високою активованістю, стимул викликає в нервовій системі більш високий рівень активації, ніж у суб'єктів з низькою активованістю.

Властивість активованості, за даними Е.А. Голубєвої (1993) та її співробітників, може бути обмірювана за допомогою ряду біоелектричних показників. Один з головних показників високої індивідуальної активованості— поява високих гармонік у реакції засвоєння при застосуванні світлових спалахів низької частоти.

Я. Стреляу (Strelay J., 1994) розглядає властивість активованості як загальну складову багатьох вимірів темпераменту, що виділяються з позицій самих різних концепцій темпераменту. До них відносяться властивості екстраверсії - інтроверсії, нейротизм - стабільність, емоційність, сила процесів подразнення, реактивність, тривожність, імпульсивність, посилення - редукція, загальмованість - розгальмованість і тенденція наближення - відмовлення. Я. Стреляу аналізує ці якості по їхньому відношенню до високого чи низького рівня активації, по їхньому зв'язку з властивістю активованості.

Тести: ММРІ – 550 твержень; 16-ФОО Кеттела (циклотимія-шизотимія, інтелектуальний розвиток, емоційна стійкість, домінантність, безпечність-стриманість, моральний контроль поведінки, стійкість до стресу, емоційна зрілість, афективна ригідність, аутичність, спонтанність, інтропунітивність, конформність, соціабельність, самоконтроль, фрустраційна тривожність)

^ Робота 1. Визначення типу акцентуації рис характеру і темпераменту по К.Леонгарду за допомогою опитувальника Х.Шмішека

Мета роботи: визначити тип акцентуації рис характеру і темпераменту.

^ Для роботи потрібні: опитувальник Х.Шмішека, ключ.

Хід роботи: За К.Леонгардом розрізняють 10 типів акцентуацій: демонстративний, педантичний, застрягаючий, збудливий, гіпертимічний, дистимічний, тривожно-боязкий, циклотимічний, афективно-екзальтований, емотивний. Інструкція. Уважно прочитайте питання. Відповідайте на нього «да» або «ні», не задумувайтеся довго над відповідями. Пам’ятайте, поганих або невірних відповідей немає.

^ Рекомендації щодо оформлення результатів роботи. Обробити результати згідно ключа до опитувальника.

У висновках відповісти на такі запитання: Яка риса характеру виявилася акцентованою або має тенденцію до акцентуації?


Завдання для самостійної праці й самоконтролю.

  1. Дайте визначення поняття «особистість».

  2. Які класифікації типів особистості відомі?

  3. Що таке темперамент і характер?

  4. Чим проявляється акцентуація характеру?

  5. Які методи визначення акцентуації характеру?

  6. Які застосовують методи дослідження особистості?

  7. Які шкали опитувальника ММРІ ви запам’ятали?

  8. Скільки факторів із особистісного опитувальника Кеттела ви пам’ятаєте?

  9. Опишіть основні характеристики інтровертного та екстравертного типів поведінки.

  10. У чому різниця між темпераментом і характером?

  11. Який взаємозв’язок типу особистості та індивідуального рівня активності мозкових структур?

  12. До якого типу характеру відповідно з класифікацією К.Леонгарда ви відносите себе?

  1. Контрольні питання:

  1. Особистість.

  2. Типи особистості.

  3. Темперамент і характер.

  4. Акцентуація характеру

  5. Визначення акцентуації характеру.

  6. Методи дослідження особистості.

6. Література:

    1. Основна:

1. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології. – К.: Нова книга, 2001.-С. 74-108.

  1. Дубровинская Н.В., Фарбер Д.А., Безруких М.М. Психофизиология ребенка.-М.: ВЛАДОС, 2000, С. 17-24.

  2. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология.-С.-П.: ПИТЕР, 2001.-С. 13-140, 327-353.

  3. Кроль В.М. Психофизиология . - С.-П..:ПИТЕР, 2003.- С. 216-255.

  4. Психофизиология / Под ред. Ю.И. Александрова. — С.-П..:ПИТЕР, 2001.- С. 381-390.

6.2. Додаткова:

1. Чайченко Г.М. Фізіологія вищої нервової діяльності.-К.:Либідь, 1993.- 10-25.

  1. Ильин Е.П. Дифференциальная психофизиология мужчины и женщины.-С.-П.: ПИТЕР, 2002.-С. 114-146.



Методичну вказівку склала

доцент, к. мед. н. Карвацька Н.С.



Схожі:

Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я України
Міністерство охорони здоров'я України, Київ, 1994 р.) та "Програми виробничої та переддипломної практики" за спеціальністю 11020101...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я України
Міністерство охорони здоров'я України, Київ, 1994 р.) та "Програми виробничої та переддипломної практики" за спеціальністю 11020101...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я україни
Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської
Міністерство охорони здоров’я україни iconЛекція: “ Правові основи організації охорони здоров'я
Міністерство охорони здоров‘я україни вднзу «українська медична стоматологічна академія» Кафедра соціальної медицини, організації,...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України Національн ий медичн ий університет ім ені О. О. Богомольця Головне управління охорони здоров’я Ки ївської міської держа вної а дміністрації Науково-практичний семінар
Начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Головне управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації Науково-практичний семінар
Начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Головне управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації Науково-практичний семінар
Начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я україни
Пропедевтики дитячих хвороб. Програми навчальної дисципліни для студентів вищих медичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації”...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України
Дитяча неврологія”, схваленої Кординаційною науково-методичною радою з післядипломної освіти лікарів І провізорів при Головному управлінні...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я україни донецький національний медичний університет ім. М. Горького збірник алгоритмів стоматологічних маніпуляцій
Рекомендовано цмк з вищої медичної освіти Міністерства охорони здоров`я України як навчальний посібник для студентів стоматологічних...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров`я України Міністерство охорони здоров’я України дз ”Луганський державний медичний університет”
«Актуальні питання експериментальної, клінічної медицини та фармації», яка відбудеться 25-26 жовтня 2012 р у Дз ”Луганський державний...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи