Міністерство охорони здоров’я україни icon

Міністерство охорони здоров’я україни




Скачати 183.05 Kb.
НазваМіністерство охорони здоров’я україни
Дата12.07.2012
Розмір183.05 Kb.
ТипДокументи

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ


кафедра нервових хвороб, психіатрії

та медичної психології ім. С.М.Савенка




“ЗАТВЕРДЖЕНО”


на методичній нараді кафедри

20.01.2010 р., протокол № 3
Завідувач кафедри

професор В.М.Пашковський


МЕТОДИЧНА ВКАЗІВКА № 15


студентам 3 курсу медичного факультету №3

(спеціальність "медична психологія")

для підготовки до практичного заняття

з психофізіології


Потреби та мотивації. Сон”


^
Чернівці – 2010



1.ТЕМА: Потреби та мотивації. Сон

1.1. Науково-методичне обгрунтування теми

До природжених форм поведінки належать біологічні мотивації (лат. motivacio- спонукання), основні прагнення, або “драйв”, драйв-рефлекси, які відображають зміни у внутрішньому середовищі організму (яких-небудь його фізіологічних констант) і зв’язані з біологічними потребами - голодом, спрагою, статевим відчуттям тощо. Біологічні мотивації – поведінкові акти, спрямовані на пошуки спеціальних подразників у зовнішньому середовищі. Вони відіграють важливе значення в житті людини, так як забезпечують задоволення виниклих певних внутрішніх потреб. Біологічні мотивації належать до нижчих, на грунті яких протягом життя формуються складні системи вищих, соціальних мотивацій, які відрізняються від біологічних за змістом, метою, стійкістю. До соціальних мотивацій людини належать прагнення до освіти, мистецтва, набуття певного фаху тощо.

Знання психофізіологічних механізмів формування потреби і мотивації необхідні майбутньому лікарю-психологу, адже захворювання нервової системи супроводжуються зміною потреб та мотивацій, які обумовлюють зміну поведінки людини. Знання потреб та внутрішніх мотивацій в кожному конкретному випадку дозволяє керувати поведінкою людини, активізувати її діяльність, спрямовувати її на досягнення мети.

^ 2. Тривалість заняття: 2 години.

3. Навчальна мета:

3.1.Знати:

- потреби та їх детермінацію;

  • класифікацію потреб;

  • ієрархію потреб за А. Маслоу;

  • теорії мотивації;

  • ієрархію мотивацій;

  • формування мотивацій;

  • домінуюче мотиваційне збудження;

  • механізми сублімації;

  • потреба уві сні;

- психофізіологічні умови виникнення потреб.

3.2.Уміти:

-описати роль потреб і мотивацій на різних етапах поведінкового акту людини за К.В.Судаковим.


3.3. Опанувати практичні навички:

- провести аналіз електроенцефалограми при різних функціональних станах мозку.

^ 4. Поради студенту:

Потреба - це стан організму, який зумовлений необхідністю в об'єктах для існування, розвитку, який виражає залежність від об'єктивних умов їхнього існування.

Задоволення біологічних потреб лишається основною умовою збереження організму. Ще Епікур (III ст. до н.е.) створив першу класифікацію людських потреб, яка і нині є однією з кращих; усі бажання він поділив на:

1) природні і необхідні (бажання їжі, пиття, сну);

2) природні, але не необхідні (статевий потяг);

3) бажання, які не є ні природними, ні необхідними (честолюбство, слава) і найстрашніше - пристрасть і кохання. Статева потреба, що знаходиться в основі кохання, є природною, але не необхідною в тому значенні, що незадоволення цієї потреби не загрожує існуванню окремого індивіда, вона необхідна лише для збереження виду.

У структурі орієнтувальних потреб виділяють три відповідні види орієнтувальної діяльності:

1) прагнення до пізнання незрозумілих для індивіда явищ - пізнавальна потреба;

2) регулювання своїх дій не лише у відповідності з дійсністю, але й залежно від емоційного ставлення інших людей - потреба в емоційному контакті;

3) прагнення співвідносити цінність власної особистості з різними рівнями колективних і суспільних цінностей, потреба змісту життя.

Виділяють три типи потреб: біологічні, соціальні й ідеальні; 1) потреба в новизні; 2) потреба в компетентності; 3) потреба подолання.

Психофізіологічні механізми виникнення потреб. Індивіди, у яких менше продукується в організмі МАО, ендорфінів і статевих гормонів, з більшою ймовірністю будуть схильні до формування поведінки, що виражається в пошуку сильної додаткової стимуляції. Закерман висловив припущення, що пошук відчуттів зв'язаний з необхідністю забезпечити оптимальний рівень активації в катехоламінергічній системі. Тому індивіди з низьким рівнем продукції катехоламінів будуть шукати сильних відчуттів, щоб підняти активність цієї системи до оптимального рівня.

Цей приклад дає підстави думати, що згодом можуть бути виявлені біохімічні особливості, що створюють умови для формування деяких не тільки вітальних, але й ідеальних потреб людини. Однак не можна випустити з уваги, що кореляція як метод аналізу не дає підстави для оцінки причинно-наслідкових відносин.

Мотивація. Протягом життя у людини виникає безліч різних потреб, тобто вона потребує чогось для відновлення фізіологічної та психічної рівноваги. Потреби людини дуже різноманітні, вельми часто формуються під впливом зовнішнього середовища, яке значною мірою детермінує їх. Щоб задовольнити власні потреби, індивід вдається до тих чи інших дій. Спонукання до дії називається мотивом.

Термін "мотивація" - це більш широке поняття, яке означає систему мотивів. Уявлення про мотивацію виникає за спроби пояснити поведінку. Це пошук відповідей на запитання: "чому?", "заради чого?", "з якою метою?" здійснювалась будь-яка діяльність. Значить мотивацію можна визначити як сукупність причин психологічного характеру, що пояснюють поведінку людини, її початок, спрямованість і активність. Термін "мотивація" тісно пов'язаний з поняттям спрямованості особистості.

За Р.С.Рубінштейном, у процесі відображення явищ зовнішнього світу відбувається і визначення їх значення для індивіда, тобто його ставлення до них (психологічно виявляється у формі прагнень і почуттів). Тому предмети і явища зовнішнього світу виступають не лише як об'єкти пізнання, але й визначають поведінку, породжують у людини певні спонукання до дії, тобто мотиви.

^ Мотивація як фактор організації поведінки. Термін "мотивація" буквально означає "те, що викликає рух", тобто в широкому розумінні мотивацію можна розглядати як фактор (механізм), що детермінує поведінку. Потреба, переростаючи в мотивацію, активує ЦНС та інші системи організму. При цьому вона виступає як енергетичний фактор ("сліпа сила" по І.П. Павлову), що спонукає організм до певної поведінки.

Не слід ототожнювати мотивації та потреби. Потреби далеко не завжди перетворюються в мотиваційне збудження, у той же час без належного мотиваційного збудження неможливе задоволення відповідних потреб. У багатьох життєвих ситуаціях наявна потреба не завжди супроводжується мотиваційним спонуканням до дії. Образно говорячи, потреба говорить про те, "що потрібно організму", а мотивація мобілізує сили організму на досягнення "потрібного".

Мотиваційне збудження можна розглядати як особливий, інтегрований стан мозку, при якому на основі впливу підкіркових структур здійснюється залучення до діяльності кори великих півкуль. У результаті жива істота починає цілеспрямовано шукати шляхи й об'єкти задоволення відповідної потреби.

Особливе питання полягає в тому, який механізм переростання потреби в мотивацію. У відношенні деяких біологічних потреб (голод, спрага) цей механізм, як було показано вище, зв'язаний із принципом гомеостазу. Відповідно до цього принципу внутрішнє середовище організму повинне завжди залишатися постійним, що визначається наявністю ряду незмінних параметрів, відхилення від яких викликає різкі порушення життєдіяльності. Прикладами таких констант служать: рівень глюкози в крові, вміст кисню, осмотичний тиск тощо.

Момент, що характеризує, наприклад, зміну важливої константи в крові, можна розглядати як виникнення потреби. В міру виснаження внутрішніх ресурсів відбувається поступове наростання потреби. При досягненні деякого межового значення потреба приводить до розвитку мотиваційного збудження, яке повинно привести до задоволення потреби за рахунок зовнішніх джерел.

^ Види мотивацій. У будь-якій мотивації необхідно розрізняти дві складові: енергетичну і напрямку. Перша відбиває міру напруги потреби, друга - специфіку чи семантичний зміст потреби. Таким чином, мотивації розрізняються по силі і по змісту. У першому випадку вони варіюють у діапазоні від слабкої до сильної. В другому - прямо зв'язані з потребою, на задоволення якої спрямовані.

Відповідно так само, як і потреби, мотивації прийнято розділяти на нижчі (первинні, прості, біологічні) і вищі (вторинні, складні, соціальні). Прикладами біологічних мотивацій можуть бути голод, спрага, страх, агресія, статевий потяг, турбота про потомство.

Біологічні і соціальні мотивації визначають переважну більшість форм цілеспрямованої діяльності живих істот.

У формуванні мотивацій і їхній ієрархічній зміні головну роль грає принцип домінанти, сформульований А.А.Ухтомським (1925). Відповідно до цього принципу в кожен момент часу домінує та мотивація, в основі якої лежить найбільш важлива біологічна потреба. Сила потреби, тобто величина відхилення фізіологічних констант чи концентрації відповідних гормональних факторів, одержує своє відображення у величині мотиваційного збудження структур лімбічної системи і визначає його домінантний характер.

Консервативний характер домінанти виявляється в її інертності, стійкості і тривалості. У цьому полягає її великий біологічний зміст для організму, що прагне до задоволення цієї біологічної потреби у постійно мінливому зовнішньому середовищу. У фізіологічному розумінні такий стан домінанти характеризується певним рівнем збудливості центральних структур, що забезпечує їхню високу чутливість і "вразливість" до різноманітних впливів.

Домінуюче мотиваційне збудження, що спонукає до певної цілеспрямованої поведінки, зберігається доти, поки не буде задоволена його потреба, що викликала. При цьому всі сторонні подразники тільки підсилюють мотивацію, а одночасно з цим всі інші види діяльності гальмуються. Однак в екстремальних ситуаціях домінуюча мотивація має здатність трансформувати свою спрямованість, а, отже, і реорганізовувати цілісний поведінковий акт, завдяки чому організм виявляється здатним досягати нових, неадекватних вихідної потреби результатів целеспрямованої діяльності. Наприклад, домінанта, утворена страхом, у виняткових випадках може перетворитися у свою протилежність - домінанту люті.

^ Нейронні механізми мотивації. Збудження мотиваційних підкіркових центрів здійснюється за механізмом тригера: виникаючи, воно як би накопичується до критичного рівня, коли нервові клітини починають посилати певні розряди і зберігають таку активність до задоволення потреби.

Мотиваційне збудження підсилює роботу нейронів, ступінь розкиду їхньої активності, що виявляється в нерегулярному характері імпульсної активності нейронів різних рівнів мозку. Задоволення потреби, навпаки, зменшує ступінь відхилень в активності нейронів, переводячи нерегулярну активність нейронів різних рівнів мозку - у регулярну.

Домінуюча мотивація відбивається в характерному розподілі міжстимульних інтервалів у нейронів різних відділів мозку. При цьому розподіл міжстимульних інтервалів для різних біологічних мотивацій (наприклад, спрага, голод тощо) носить специфічний характер. Однак практично в будь-якій ділянці мозку можна знайти значне число нейронів зі специфічним для кожної мотивації розподілом міжстимульних інтервалів. Останнє, на думку К.В.Судакова (1987), дозволяє говорити про голографічний принцип відображення домінуючої мотивації в діяльності окремих структур та елементів мозку.

^ Домінуюче мотиваційне збудження. У силу різноманіття різні потреби нерідко співіснують одночасно, спонукаючи індивіда до різного іноді взаємовиключного стилю поведінки. Наприклад, можуть гостро конкурувати потреба безпеки (страх) і потреба захистити своє дитя (материнський інстинкт). Саме тому нерідко відбувається своєрідна "боротьба" мотивацій і вибудовування їхньої ієрархії.

^ Фізіологічні теорії мотивацій. Спочатку вважали що, що мотивації виникають у результаті намагання організму уникнути неприємних відчуттів, що супроводжують різні спонукання. Були висунуті теорії, в яких основна увага приділялася гуморальним факторам мотивацій. Так голод зв'язувався з виникненням так називаної "голодної крові", тобто крові з істотним відхиленням концентрації глюкози. Передбачалося, що нестача глюкози в крові приводить до "голодного" скорочення шлунка. Мотивація спраги також оцінювалась як наслідок зміни осмотичного тиску плазми крові чи зниження позаклітинної води в тканинах. Статевий потяг ставився в пряму залежність від рівня статевих гормонів в крові.

Гіпоталамічні структури не можуть розглядатися як єдині центри, що регулюють мотиваційне збудження. Перша інстанція, куди адресується збудження будь-якого мотиваційного центра гіпоталамуса, - лімбічна система мозку. При посиленні гіпоталамічного збудження воно починає широко поширюватися, охоплюючи кору великих півкуль і ретикулярну формацію. Остання робить на кору головного мозга генералізований вплив, що активує. Фронтальна кора виконує функції побудови програм поведінки, спрямовані на задоволення потреб. Саме ці впливи і складають енергетичну основу формування цілеспрямованої поведінки для задоволення існуючих потреб.

^ Теорія функціональних систем (ФС) і мотивація. Згідно теорії ФС, невмотивованої поведінки не існує.

Мотивація активізує роботу ФС, у першу чергу, аферентний синтез і акцептор результатів дії. Відповідно активуються аферентні системи (знижуються сенсорні порогі, підсилюються орієнтовані реакції) і активізується пам'ять (актуалізуються необхідні для пошукової активності образи енграми пам'яті).

Мотивація створює особливий стан ФС - "передпускову інтеграцію", що забезпечує готовність організму до виконання відповідної діяльності. Для цього стану характерений цілий ряд змін. По-перше, активується рухова система (хоча різні форми мотивації реалізуються в різних варіантах поведінкових реакцій, при будь-яких видах мотиваційної напруги зростає рівень рухової активності). По-друге, підвищується тонус симпатичної нервової системи, посилюються вегетативні реакції (зростає ЧСС, артеріальний тиск, судинні реакції, змінюється провідність шкіри). У результаті зростає власне пошукова активність, яка має цілеспрямований характер. Крім того, виникають суб’єктивні емоційні переживання, і ці переживання мають переважно негативний відтінок, у всякому разі, доти, поки не буде задоволена відповідна потреба. Усе перераховане створює умови для оптимального виконання майбутнього поведінкового акта.

Мотивація зберігається протягом усього поведінкового акта, визначаючи не тільки початкову стадію поведінки (аферентний синтез), але і всі наступні: передбачення майбутніх результатів, ухвалення рішення, його корекцію на основі акцептора результатів дії та обстановочної аферентації, яка змінилася. Саме домінуюча мотивація вибирає з акцептора результатів дії необхідний поведінковий досвід, сприяючи тим самим створенню певної програми поведінки. З цієї точки зору акцептор результату дії представляє домінуючу потребу організму, перетворену мотивацією у форму випереджального збудження мозку.

Таким чином, мотивація є істотним компонентом функціональної системи поведінки. Вона являє собою особливий стан організму, який, зберігаючи протягом усього часу - від початку поведінкового акта до одержання корисних результатів, визначає цілеспрямовану поведінкову діяльність організму і характер його реагування на зовнішні подразники.

^ Теорія редукції драйву, запропонована К. Халлом ще в середині XX століття, стверджувала, що динаміка поведінки при наявності мотиваційного стану (драйву) безпосередньо обумовлена прагненням до мінімального рівня активації, який забезпечує організму зняття напруги і відчуття спокою. Відповідно до цієї теорії, організм прагне зменшити напругу, викликану мотиваційним драйвом.

Однак, як показали подальші дослідження, прагнення до редукції драйву - не єдиний фактор, що детермінує поведінку. Редукція драйву не може пояснити усі види поведінки, спрямовані на пошук нової додаткової стимуляції. Мабуть, у всіх життєвих ситуаціях організм прагне не до спокою, а до деякого оптимального рівня активації, которий дозволяє йому функціонувати найбільш ефективним чином. У тих випадках, коли напруга занадто сильна, це буде поведінка, спрямована на зняття надлишкової напруги, в інших, коли рівень активації дуже низький, поведінка буде направлена на пошук додаткової стимуляції, що забезпечує потрібний рівень активації. Суб'єктивне відчуття людини при оптимальному рівні активації, ймовірно, найбільш відповідає стану "оперативного спокою".

Індивідуальні відмінності в рівні активації. Індивідуальні відмінності за такою рисою особистості як екстраверсія - інтроверсія залежать від особливостей функціонування висхідної ретикулярної системи, що активує кору. Ця структура контролює рівень активації кори великих півкуль. Передбачається, що:

1) помірний ступінь кортикальної активації переживається як стан задоволення, у той час як дуже високий чи дуже низький рівні її переживаються як неприємний стан;

2) ретикулярна формація в інтровертів і екстравертів забезпечує різні рівні активації кортикальних структур, причому в інтровертів рівень активації істотно вище, ніж у екстравертів.

Айзенк вважає, що в спокою екстраверти, у яких в нормі структури кори не надто високо активовані, можуть відчувати неприємні відчуття, оскільки їхній рівень кортикальної активації робиться значно нижче того значення, при якому переживається почуття психічного комфорту. Тому в них виникає потреба ще щось робити (розмовляти з іншими, слухати музику в навушниках, робити перерви). Оскільки інтроверти, напроти, високо активовані, будь-яке подальше збільшення рівня активації для них неприємне. Іншими словами, екстраверти мають потребу в постійному середовищному "шумі", щоб довести рівень збудження кори до стану, що приносить задоволення. У той же час інтроверти такої потреби не відчувають, і дійсно будуть вважати таку стимуляцію надмірною і тому неприємною. Існують емпіричні дані, які підтверджують цю концепцію. Таким чином, теорія Айзенка свідчить на користь того, що поведінка виступає як інструмент, що модулює рівень активації, збільшуючи чи зменшуючи його.

Установки відносно різних фактів суспільного життя можуть бути позитивними й негативними, такими, що набувають характер упередження. Спрямованість особистості, її переконання, інтереси, потреби тісно пов'язані з іншими підструктурами особистості, такими як темперамент, характер, інтелект і здібності.

Психологічними дослідженнями в структурі установки виділено три складові (підструктури):

- когнітивна підструктура є образом того, що готова пізнати й сприйняти людина;

- емоційно-оцінювальна підструктура, є комплекс симпатій і антипатій до об'єкту установки;

- поведінкова підструктура - це готовність певним чином діяти відносно об'єкту установки.

На думку П. В. Симонова, перевага в суб'єкта функцій лобної кори і гіпоталамуса буде визначати часту актуалізацію потреб і цілеспрямовану поведінку, спрямовану на її задоволення. При цьому суб'єкт буде ігнорувати усе, що відволікає його від наміченої мети. Ці особливості поведінки характерні для холеричного темпераменту - сильного і збудливого типу, по І. П. Павлову. Інтереси холерика постійні, стійкі, і він завзятий у досягненні мети.

Функціональна перевага системи гіпокамп - мигдалик означає готовність реагувати на широке коло сигналів, у тому числі і на малозначимі. При важкості виділити домінуючий мотив (мигдалик) поведінка такого суб'єкта відрізняється нерішучістю, нескінченними коливаннями при його підвищеній чутливості до стимулів і схильності переоцінювати важливість подій. Дана характеристика збігається з описом меланхоліка - слабкого типу, за І.П. Павловим.

^ Перевага системи гіпоталамус - гіпокамп створює сполучення домінуючої потреби з генералізованими реакціями на сигнали малоймовірних подій і нез'ясованого призначення. Така картина відповідає типовому сангвініку - сильному, урівноваженому, рухливому типу.

^ Домінування системи мигдалик - лобна кора визначає добре збалансовані потреби без особливого виділення однієї з них. Суб'єкт із подібними властивостями ігнорує багато подій і реагує тільки на високозначимі сигнали. Така поведінка характерна для флегматика - сильного, урівноваженого й інертного типу.

^ Сон не єдиний стан мозку і організму, а сукупність двох якісно різних станів —так званого повільного і швидкого сну.

Повільний сон (синоніми: синхронізований, ортодоксальний) у свою чергу ділиться на кілька стадій, виділених на підставі змін ЕЕГ. Перша стадія (дрімоти) характеризується пригніченням основного ритму (альфа-хвиль), який поступово змінюється низькоамплітудними коливаннями різної частоти. Друга стадія характеризується періодичним виникненням «сонних веретен»-(пачок хвиль із частотою 12—18 Гц). Третя й четверта стадії характеризуються поступовим збільшенням на ЕЕГ високоамплітудних повільних дельта-хвиль. Ці стадії відповідають глибокому сну (так званий дельта-сон). Як правило, максимальна глибина сну при кожному циклі під ранок зменшується. І в ранкові години четверта фаза вже не досягається. При наркотичному сну остання стадія називається хірургічною, коли починається оперативне втручання. В цілому у міру поглиблення сну ритм ЕЕГ стає все повільнішим (синхронізованим).

Крім електрофізіологічних, для повільного сну характерні певні метаболічні, вегетативні й гормональні зміни. Так, в організмі, під час сну відбуваються інтенсивні анаболічні процеси, спрямовані на компенсацію підвищеного катаболізму, який спостерігається в період неспання. Важливим компонентом цієї компенсаторної функції є синтез білкових макромолекул, у тому числі в головному мозку. Під час сну збільшується екскреція анаболічних гормонів (гормону росту, пролактину). підвищується тонус парасимпатичної нервової системи тощо. Під час повільного сну знижується також м'язовий тонус, стають різними частота дихання і пульс. Межа пробудження збільшується від першої стадії до четвертої. Тому сновидіння під час повільного сну у більшості людей не буває.

^ Швидкий сон (синоніми: десинхронізований, парадоксальний). Протягом нічного сну швидкий сон буває 4-5 разів (приблизно через 1,5 год) і триває 6,8 або 20 хв (мал. 1). У дорослих на швидкий сон припадає приблизно 20%, у дітей—30%, у новонароджених—50% загальної тривалості сну. Швидкий сон характеризується появою на ЕЕГ швидких низькоамплітудних ритмів. Під час швидкого сну різко пригнічуються спинномозкові рефлекси. Проте на тлі загального зниження тонусу з'являються короткі посіпування окремих м'язів тулуба і особливо обличчя. В той же час мозковий кровотік посилюється. Характерними проявами швидкого сну є швидкі рухи очей (60—70 за 1 хв) при закритих повіках, зміни ЕЕГ, нерегулярне збільшення частоти серцевих скорочень, артеріального тиску, посилення гормональної активності («вегетативна буря»). При пробудженні зі швидкого сну 80-90 % пацієнтів розповідають про сновидіння.

Таким чином, весь нічний сон складається із 4-5 циклів. Кожен із них розпочинається з перших стадій повільного сну і закінчується швидким сном. Тривалість циклу становить 80-100 хв. У перших циклах переважає дельта-сон, в останніх циклах - швидкий сон.

^ Механізми сну. Мозкові структури, які беруть участь в організації сну, досить чисельні й локалізуються на різних рівнях мозкового стовбура - так звана сомногенна (гіпногенна) система. Основними структурами, що забезпечують повільний сон, є серотонінергічні нейронні утворення ядер шва у стовбурі головного мозку і таламічна синхронізуюча система, а також деякі гіпоталамічні структури і ядра перегородки. Система, за участю якої формується швидкий сон, включає ретикулярні ядра моста головного мозку (варолієвого моста) і лімбічні структури мозку.

Як свідчать дані електрофізіологічного дослідження, при повільному сні відбувається незначне зменшення частоти розрядів нейронів, при швидкому, навпаки,- їх збільшення. Тому активність нейронів у різних відділах кори і підкіркових структур великого мозку під час сну залишається практично такою ж, як і при неспанні.

^ Робота 1. Аналіз електроенцефалограми (ЕЕГ) при різних функціональних станах (при неспанні і під час сну).

Мета роботи: дослідити характер біоелектричної активності мозку при різних станах

^ Для роботи потрібні: електроенцефалограми при різних станах.

Хід роботи:Реєстрація ЕЕГ у людини під час сну призвела до відкриття двох основних фаз (стадій) - повільного та швидкого (парадоксального) сну, які чітко різнилися між собою за характером електричної активності мозку.

Найхарактерніші зміни ЕЕГ на стадії повільного сну полягають у поступовому зникненні альфа-ритму, появі "сонних веретен" (електричних коливань з частотою 14 Гц) і, нарешті, домінуванні низькочастотних хвиль дельта-діапазону (0,5-3,0 Гц) у найглибшому сні. Стадія "сонних веретен" збігається з так званим "поверхневим сном", під час якого відбувається перебудова реактивності ЦНС на зовнішні сигнали та створюються умови, що сприяють подальшому поглибленню сну. Генерація "сонних веретен" зумовлена діяльністю таламо-кортикальної системи.

Стадія швидкого сну характеризується наявністю швидких рухів очей (0,5-1,5 с тривалістю) і дещо сплощеною формою кривої ЕЕГ, на яку можуть нашаровуватися альфа-, бета- та тета-хвилі. Незважаючи на те, що електрична картина мозку нагадує дрімання, сон у цей час глибокий і розбудити людину не легше, ніж на стадії повільного сну. Істотною відмінністю стадії парадоксального сну від неспання є зниження реактивності (збудливості) асоціативних зон кори великих півкуль на сенсорні сигнали.




Мал. 1. Фази нічного сну.

Початок сну - о 23 год. 10 хв., закінчення-о 6 год. 30 хв.: ^ 1-4-сходинки сну.

Рекомендації щодо оформлення результатів роботи. Замалювати фази сну.

У висновках відповісти на такі запитання: Скільки разів за ніч виникають сновидіння і в яку фазу сну? Яке функціональне значення відіграє сон у житті людини?

Завдання для самостійної праці й самоконтролю.

  1. Згадайте ієрархію потреб людини відповідно зі структурою Маслоу.

  2. Наведіть приклади первинних і вторинних потреб.

  3. Як можна визначити суть процесу сублімації?

^ 5. Контрольні питання:

1. Визначення і класифікація потреб.

2. Психофізіологічні механізми виникнення потреб.

3. Ієрархія потреб за Маслоу.

  1. Мотивація як фактор організації поведінки.

  2. Фізіологічні теорії мотивацій.

  3. Нейронні механізми мотивації.

  4. Домінуюче мотиваційне збудження.

  5. Теорія функціональних систем і мотивація.

  6. Теорія редукції драйву.

  7. Психофізіологія сну. Потреба уві сні. Депрівація сну.

6. Література:

6.1. Основна:

  1. Дубровинская Н.В., Фарбер Д.А., Безруких М.М. Психофизиология ребенка.-М.: ВЛАДОС, 2000, С. 36-48.

2. Кроль В.М. Психофизиология человека. М.-С.-П.: ПИТЕР, 2003.-С. 255-272.

3. Марютина Т.М., Ермолаев О.Ю. Введение в психофизиологию.-М.: Флинта, 2001.- С.85-117, 119-132.

4.Психофизиология / Под ред. Ю.И. Александрова. — С.-П..:ПИТЕР, 2001.- С. 241-262.

  1. Чайченко Г.М. Фізіологія вищої нервової діяльності.-К.:Либідь, 1993.-С. 170-185.

  1. 6.2. Додаткова:

  2. 1. Данилова Н.Н., Крылова А.Л. Физиология ВНД. - М.: Изд-во МГУ, 1989.

2. Кругликов Р.И. Принцип детерминизма и деятельности мозга.- М., 1988.

  1. 3. Крушинский Л.В. Биологические основы рассудочной деятельности .- М., 1986.

  2. 4. Русинов В.С. Доминанта как фактор следообразования в ЦНС / Механизмы памяти.- Л., 1987.

  3. 5. Судаков К.В. Системная организация целостного поведенческого акта. В сб. Физиология поведения.- Л., 1987.

  4. 6. Ухтомский А.А. Учение о доминанте. СС.: В 6 т.- Л., 1950-1952.

Методичну вказівку склала


доцент, к. мед. н. Карвацька Н.С.



Схожі:

Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я України
Міністерство охорони здоров'я України, Київ, 1994 р.) та "Програми виробничої та переддипломної практики" за спеціальністю 11020101...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я України
Міністерство охорони здоров'я України, Київ, 1994 р.) та "Програми виробничої та переддипломної практики" за спеціальністю 11020101...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я україни
Міністру охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, начальникам управлінь охорони здоров'я обласних, Севастопольської
Міністерство охорони здоров’я україни iconЛекція: “ Правові основи організації охорони здоров'я
Міністерство охорони здоров‘я україни вднзу «українська медична стоматологічна академія» Кафедра соціальної медицини, організації,...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України Національн ий медичн ий університет ім ені О. О. Богомольця Головне управління охорони здоров’я Ки ївської міської держа вної а дміністрації Науково-практичний семінар
Начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Головне управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації Науково-практичний семінар
Начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України Національний медичний університет імені О. О. Богомольця Головне управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації Науково-практичний семінар
Начальник Головного управління охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я україни
Пропедевтики дитячих хвороб. Програми навчальної дисципліни для студентів вищих медичних закладів освіти III-IV рівнів акредитації”...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров’я України
Дитяча неврологія”, схваленої Кординаційною науково-методичною радою з післядипломної освіти лікарів І провізорів при Головному управлінні...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров'я україни донецький національний медичний університет ім. М. Горького збірник алгоритмів стоматологічних маніпуляцій
Рекомендовано цмк з вищої медичної освіти Міністерства охорони здоров`я України як навчальний посібник для студентів стоматологічних...
Міністерство охорони здоров’я україни iconМіністерство охорони здоров`я України Міністерство охорони здоров’я України дз ”Луганський державний медичний університет”
«Актуальні питання експериментальної, клінічної медицини та фармації», яка відбудеться 25-26 жовтня 2012 р у Дз ”Луганський державний...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи