Конспект лекцій з курсу «психологія» icon

Конспект лекцій з курсу «психологія»




НазваКонспект лекцій з курсу «психологія»
Сторінка1/4
Дата12.07.2012
Розмір0.58 Mb.
ТипКонспект
  1   2   3   4


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ МІСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА


КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

З КУРСУ «ПСИХОЛОГІЯ»

(для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.

6.092100 – «Промислове та цивільне будівництво»,

«Міське будівництво і господарство»)


Харків – ХНАМГ – 2007

Конспект лекцій з курсу «Психологія» (для студентів 2 курсу денної форми навчання спец.: 6.092100 – «Промислове та цивільне будівництво», «Міське будівництво і господарство»). Укл.: Жигло О.О. – Харків: ХНАМГ, 2007.


Укл.: О.О.Жигло


Рецензент: канд.психол.наук., доц. Золотарьова І.М.


рекомендовано кафедрою мовної підготовки, психології та педагогіки,

протокол № 8 від 20,04,2007 р.


ПЕРЕДМОВА


Курс «Психологія» являє собою складову частину загальногуманітарної підготовки студентів. Психологія – одна з найцікавіших у світі наук. Саме психологія дає змогу відшукати відповіді на життєво важливі питання: як і чому люди думають, діють і відчувають, чому ми любимо чи ненавидимо, досягаємо успіху чи зазнаємо поразки.

Знання психології допомагає виявити своє мислення, інтелект, пізнати суть життя, його цінність. Демонструючи шляхи вдосконалення пам’яті, уваги, мислення, психологія сприяє розвитку особистості та розвитку спілкування, підказує шляхи подолання індивідуальних психічних розладів.

Головна мета конспекту лекцій – надати практичну допомогу студентам при вивченні курсу, систематизувати та узагальнити теоретичний матеріал, отриманий на лекціях.


ТЕМА 1.

^ ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПСИХОЛОГІЇ


1. Поняття об’єкта і предмета психології.

2. Місце психології у системі наук.

3. Методи дослідження в психології.


У повсякденному житті ми постійно зустрічаємося з психологічними явищами. Кожна людина виконує своєрідну роль психолога, оскільки без відповідного запасу психологічного досвіду й знань неможливо жити серед людей. Люди набувають психологічних знань у своїй практичній діяльності. Уже з дитинства кожен з нас за зовнішніми проявами визначає як особливості емоційного стану іншої людини, так і лінію її поведінки.

Для кваліфікованого розв’язання складних психологічних проблем необхідне систематизоване вивчення психології як науки. Наукове знання відрізняється від життєвого досвіду тим, що воно спирається на силу загальнолюдського досвіду та спеціальні дослідження і тому дозволяє виявити закономірності психологічних процесів.

Термін психологія походить від двох давньогрецьких слів: «psyche» душа і «logos» розуміння, знання. Отже, психологію можна визначити як науку про душу. Саме так довгий час її і сприймали.

Для того щоб зрозуміти особливості психології як науки, необхідно відокремити, власне, сферу психологічних досліджень і визначити ті методи, які використовує психологія.

Об’єкт психології – це певні прояви об’єктивного або суб’єктивного світу людини.

Предмет психології – це психічні процеси, стани, властивості, поведінка особистості, цілісної та неповторної.

Психологія вивчає природу людини, її потаємні закутки, суперечності та різні боки поведінки, пояснює, передбачає, змінює і поліпшує життя людини, а отже, і світ, у якому вона живе. Психологія не лише описує факти, одержані експериментальним шляхом, але й аналізує їх, розкриває закони, за якими вони відбуваються, визначає механізми психічної діяльності.

Сучасна психологія поєднує чимало дисциплін і напрямів, вона є експериментальною наукою і відіграє важливу роль у розвитку та зміні сучасного світу. Знань із психології потребують усі, хто має справу з науковою організацією людської діяльності, дбає про ефективне використання інтелектуальних і емоційних ресурсів особистості.

Сучасна психологія є розгалуженою системою наукових дисциплін, пов’язаних із різними галузями науки: філософією, біологією, медициною, соціологією, педагогікою.

Психологія перетворилася на самостійну науку саме тоді, коли вона почала використовувати точні й надійні методи наукового дослідження. Методи наукового дослідження – це прийоми і засоби, за допомогою яких вчені одержують достовірну інформацію, яка використовується для побудови наукових теорій і перевірки їх істинності. Кожен метод має на меті розкриття закономірностей і механізмів психіки та поведінки людини.

У ХІХ столітті на психологію починають активно впливати методи природничих і точних наук. Сучасна психологія використовує багато методів емпіричних досліджень. Їх можна представити таким чином:


Методи дослідження




загальні




спостереження




експеримент




життєве




наукове




лабораторний




природний




включене




невключене




констатуючий




формуючий




допоміжні




опитування:

  1. письмове

  2. усне

  3. інтерв’ю




тестування:


  1. тест-опитування

  2. тест-задача



Література:

  1. Гальперин П.Я. Введение в психологию. – М., 1979.

  2. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2000.

ТЕМА 2.

^ ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗНАННЯ.

МОЗОК І ПСИХІКА


  1. Донаукова психологія.

  2. Напрямки наукової психології.

  3. Мозок і психіка.


У давнину з формуванням філософських поглядів проблема душі стала предметом філософських роздумів. У європейській культурі зародження філософії відбулося в Давній Греції. Одним із перших поняття «душа» ввів та намагався описати його структуру і сутність Геракліт Ефеський (520-460 рр. до н.е.). Геракліт вважав, що малий світ (мікрокосм) – світ окремої душі – подібний до Космосу (макрокосму). У творах Геракліта стверджувалося, що душа безмежна і людина може пізнати й осягнути все у світі.

Інший давньогрецький мислитель Демокріт (430-370 рр. до н.е.) створив вчення про те, що в основі світобудови лежать прості неподільні атоми. Душа також складається з атомів. Демокріт стверджував, що душа, як рушійна сила людини, є органом чуття і мислення.

Отже, Геракліт і Демокріт людину та її душу вважали частиною Космосу.

У ІV ст. до н.е. людина стає центром філософських міркувань (Сократ, Платон, Аристотель). Сократ (470-399 рр. до н.е.) вважав, що основною властивістю душі є мислення, розум. Саме розум здатний дати душі найголовніше. За Сократом, розум діє як діалог двох суб’єктів, відбиваючи їхнє спілкування.

Платон (427-347 рр. до н.е.) виходив із того, що Космос – це жива істота. Таку ясність він набуває через існування Світової душі. Платон вважав, що свідомість людини, її душа має повне знання про світ. Ці знання вона отримала від Світової душі. За Платоном, душа складається з трьох частин: розумової, вольової, чуттєвої.

Аристотель (384-322 рр. до н.е.) у знаменитому трактаті «Про душу» систематизував попередні й сучасні йому психологічні ідеї та висунув кілька нових важливих положень. Душа, за Аристотелем – це окрема сутність. Він розвиває ідею про нерозривність душі та тіла.

З кінця ХVІІІ століття вчення про психіку пов’язують із мозком. Кінець ХVІІІ початок ХІХ століття ознаменувалися відкриттям рефлекторної дуги Ф.Мошанді та Ч.Беллу: вони визначили різницю між чуттєвим і руховим нервовими шляхами. Це призвело до появи такого напрямку в психології, як біхевіоризм (у перекладі з англійської «поведінка»), представником якого був Дж.Уотсон (1878-1958).

Основоположником психоаналізу є австрійський лікар-психоневролог Зігмунд Фрейд (1856-1939). З.Фрейд створив структурну модель психіки, яка складається з трьох елементів: Ід («Воно») – несвідоме, Его («Я») – свідомість і Суперего («Над-Я») – надсвідоме.

Формування наукової психології відбувається у другій половині ХІХ ст. Одним із перших творців наукової психології в Росії є Іван Михайлович Сеченов (1829-1905). Він заклав підвалини вчення про рефлекторну природу психіки.

Фізіологічною підставою психічної діяльності, за Сеченовим, є саморегуляція поведінки організму за допомогою сигналів. Ідеї Сеченова вплинули на світову науку, але найбільший розвиток вони набули у вченні І.П.Павлова (1859-1963) і В.М.Бехтерева (1857-1927).

У сучасній науці мозок розглядається як центр керування життєдіяльністю високорозвинених тварин і людей. Мозок має дуже складну структуру. Структурно-функціональною одиницею мозку, як і всієї нервової системи, є нейрон. Фізіологія вважає мозок матеріальним субстратом психіки людини.

Ліва і права півкулі мозку відіграють різну роль у функціонуванні психіки. Вони працюють відносно автономно. Так, ліва півкуля пов’язана з аналітичними, раціональними функціями. Вона відає мовою, письмом, здатністю до розрахунків, невербальною пам’яттю, логічними міркуваннями.

З правою півкулею пов’язані синтетичні, цілісні, інтуїтивні функції. Права півкуля відповідає за музичний слух, легко сприймає просторові взаємодії, розрізняє форми і структури, уміє пізнавати ціле і роздрібне.

З появою нервової системи, відповідальної за відображення, з’являється психіка. Наявність нервової системи дозволяє організму активно керувати своєю поведінкою у навколишньому середовищі, підпорядковуючи поведінку установкам, що випливають з життєвих потреб організму.


Література:

  1. Основи психології /За ред. О.В.Киричука. – К.: Либідь, 1997.

  2. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. История психологи. Уч. пособие. – М., 1996.

  3. Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001.



ТЕМА 3.

ОСОБИСТІСТЬ


  1. Поняття «людина», «індивід», «особистість».

  2. Соціальна роль особистості.


У побуті слово «особистість» як поняття використовується широко. Однак розходжень між поняттями «людина», «індивід», «особистість» у повсякденному житті, у побутовій термінології немає. Але ці поняття розрізняються у психології.

Людина – це жива істота, життєдіяльність якої являє собою процес, що базується на матеріальному виробництві. Матеріалісти вважали, що людина – це фізичне тіло, яке зі смертю зникає безслідно. Людина – це самостійний, загадковий світ. Щоб зрозуміти людину, слід розпізнати її зсередини. Людині притаманні як сильні, так і слабкі риси. Людина – наймінливіша загадкова істота. Індивід – це одиничний представник людського роду, конкретний носій усіх психофізичних і соціальних рис людства.

Особистість – це соціально-психологічна сутність людини, яка формується у результаті засвоєння людиною суспільних форм свідомості і накопичення суспільно-історичного досвіду людини.

Кожна людина як особистість наділена тільки їй властивими сполученнями психічних рис та особливостей, які зумовлюють своєрідність кожної людини, її відмінність від інших.

На думку Г.Мері, кожна особистість в одних випадках подібна до всіх інших людей, в інших випадках – до окремих людей, а ще в інших – зовсім ні до кого не подібна. Кожну особистість слід сприймати такою, якою вона є, з її позитивними й негативними рисами.

Своєрідність психіки й особливостей людини, її неповторність називається індивідуальністю. Індивідуальність виявляється як в рисах темпераменту, характеру, звичках та інтересах, так і в пізнавальних процесах. У світі немає двох людей з однаковим сполученням психологічних особливостей, однакових у своїй індивідуальності.

Особистість пов’язана з поняттям соціальної ролі. Соціальна роль – це вироблена суспільством програма дій людини у певних обставинах. Певна позиція, яку займає індивід у суспільстві або соціальній групі, пов’язана з іншими позиціями через систему прав та обов’язків, називається соціальним статусом. Прийнято розрізняти два рівні статусної позиції людини: соціально-груповий і особистий.

Особистість повинна вміти відстоювати свої інтереси, що цілком природно. Наша поведінка спрямована на те, щоб заслужити повагу й вдячність. Іноді це домагання переростає в егоїзм, що докорінно змінює інтереси людини.

Література:

1. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2000.

2. Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001.

ТЕМА 4.

ДІЯЛЬНІСТЬ


  1. Поняття діяльності. Її структура.

  2. Потреби. Мотиви та їх функції.

  3. Основні види діяльності.


Однією з особливих рис усіх живих істот є активність. У людини активність виявляється у формі діяльності. Діяльність – це специфічний людський вид активності, у ході якої відбувається досягнення суб’єктом поставленої мети, задоволення різноманітних потреб і освоєння суспільного досвіду.

Діяльність як психологічний процес являє собою складне структурне утворення, в якому відбувається взаємодія різних елементів. Основною структурною одиницею діяльності є дія. Дія – це цілеспрямована активність, реалізована в зовнішньому (фізичному) або внутрішньому (психічному) плані.

Багато психологів вважають, що головною причиною активності є прагнення людини задовольнити свої потреби. Потреби – це стан людини, створений відсутністю об’єктів, необхідних для її існування та розвитку індивіда.

Існує безліч видів потреб. Їх класифікують за різними ознаками. За походженням потреби поділяють на природні та культурні, органічні та соціальні. Потреби – джерело активності людини. Оскільки потреби завжди супроводжуються суб’єктивними переживаннями, вони спонукають людину до певних дій, вчинків, спрямованих на задоволення потреб. Інакше кажучи, потреби породжують мотив. Мотив – це спонукання до діяльності, пов’язане із задоволенням потреб суб’єкта, що визначає напрямок дії.

Здійснюючи ту чи іншу діяльність, ми думаємо не лише про себе, а й про усіх, хто нас оточує, тобто узгоджуємо свої домагання з домаганнями інших. Для успішного здійснення будь-якого виду діяльності нам необхідні різноманітні, ґрунтовні знання, уміння та навички.

Знання – це чуттєвий досвід, отриманий з моменту народження, поступово трансформований у систему уявлень і понять.

Навичка – це компонент діяльності, автоматизована дія, завдяки якій людина спроможна займатися певним видом діяльності раціонально та кваліфіковано.

Уміння – вироблена на основі знань і навичок система психічних і практичних дій.

У науковій літературі з психології здебільшого розрізняють три основні види діяльності: гра, навчання, праця. Гра – основний вид діяльності для дітей раннього та дошкільного віку, творчий процес, що допомагає формувати внутрішній світ дитини. Навчання – це процес оволодіння системою знань, понять, умінь і навичок, необхідних для орієнтації в сучасному світі та для майбутньої професії. Праця – діяльність людини, спрямована на освоєння та перетворення предметів, об’єктів навколишнього світу, для задоволення власних та суспільних потреб.

Усі три види діяльності взаємопов’язані. У грі дитина навчається, ознайомлюється з видами професій, набуває певних практичних навичок. Навчання для дитини є працею і часто нелегкою. Усі види діяльності наявні у кожному віковому періоді.


Література:

  1. Леонтьев А.Н. Деятельность. Личность. – М.: Политиздат, 1997.

  2. Основи психології /За ред. О.В.Киричука. – К.: Либідь, 1997.

ТЕМА 5.

СПІЛКУВАННЯ


  1. Поняття спілкування.

  2. Види спілкування.

  3. Функції спілкування.

Обидва ряди відносин людини – і суспільні, і міжособисті – розкриваються, реалізуються у спілкуванні. Поза спілкуванням неможливо уявити людське суспільство. Спілкування виступає в ньому як спосіб об’єднання людей і разом з тим як спосіб розвитку людей. Спілкування можна визначити як процес взаємодії, принаймні, двох суб’єктів, спрямований на взаємне пізнання, встановлення та розвиток відносин, і взаємовплив, який частково визначає стан, погляди, поводження і регуляцію спільної діяльності учасників цього процесу.

Спілкування можна розглядати як засіб задоволення багатьох різноманітних потреб: соціальних, культурних, пізнавальних, творчих, естетичних, потреб інтелектуального росту, морального розвитку і ряду інших.

У зв’язку з цим можна виділити шість функцій спілкування:

1) контактна, ціль якої – встановлення контакту як стану готовності обох суб’єктів до прийому і передачі повідомлення та підтримки взаємозв’язку у формі постійної взаємної орієнтованості;

2) інформаційний обмін повідомленнями, тобто прийом-передача будь-яких повідомлень у відповідь на запит, а також обмін думками, задумами, рішеннями і т.д.;

3) спонукальна – стимуляція активності партнера по спілкуванню, яка надає напрямок діям та думкам партнера при виконанні тих або інших дій;

4) координаційна – взаємне орієнтування і узгодження дій при організації спільної діяльності;

5) розуміння – не тільки адекватне сприйняття змісту повідомлення, але і взаємне повне сприйняття партнерами один одного;

6) створення впливу – зміна стану, поведінки, намірів, установок, потреб і т.п., і т.і.

Структуру спілкування визначається трьома взаємозалежними характеристиками: комунікативною інтерактивною, перцептивною. Усі ці характеристики мають розкрити суб’єктивний світ однієї людини відносно іншої.

Так, комунікативна характеристика спілкування полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. Інтерактивна – в організації взаємодії між індивідами, які спілкуються, тобто в обміні не тільки знаннями, ідеями, але й діями. Перцептивна означає процес сприйняття і пізнання один одного партнерами по спілкуванню і досягнення на цій основі порозуміння.

Література:

  1. Основи психології /За ред. О.В.Киричука. – К.: Либідь, 1997.

  2. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2000.

3. Основи психології: Навч. посібник для студентів вищих навч. закладів /

А.І.Веракіс, Ю.І.Завалевський, К.М.Левківський. – Х.-К., 2005.


^ ОСНОВИ ДИФЕРЕНЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ.

ТЕМПЕРАМЕНТ. ХАРАКТЕР. ЗДІБНОСТІ.


ТЕМА 6.

ТЕМПЕРАМЕНТ


  1. Поняття темпераменту.

  2. Типи темпераменту.

  3. Темперамент та індивідуальний стиль діяльності.

Серед індивідуальних особливостей людини, які обумовлюють її поведінку, помітне місце належить темпераменту. Як індивідуальна особливість людини, темперамент є стійким утворенням, тому що він має генетичну основу: особливості темпераменту – вроджені якості.

Віддавна вчені цікавилися цим явищем і намагалися його пояснити. Гіппократ вважав, що темперамент залежить від специфічного поєднання рідин в організмі (порушення їх пропорцій): крові, слизу, жовтої жовчі, чорної жовчі. Від грецької назви цих рідин отримали назву темпераменти: сангвінік, холерик, флегматик, меланхолік. Специфічні особливості кожного темпераменту Гіппократ пов’язував зі способом життя і кліматичними умовами. Крім Гіппократа, явище темпераменту вивчали різні вчені у різні часи: Гален, Кант, Генле, Кречмер, Шелдон, Павлов.

І.Павлов пов’язував темперамент з типами вищої нервової діяльності. По-перше, нервова система характеризується певною силою – запасами енергії, які допомагають підтримувати її працездатність за будь-яких навантажень.

По-друге, динамічність нервових процесів дає змогу швидко змінювати дії, перебудовувати свою поведінку у зв’язку зі зміною обставин, умов. Індивідуальне, оригінальне поєднання сили, урівноваження та рухливості нервової системи, за вченням І.Павлова, становить чотири основних типи нервової діяльності:

• сильний, урівноважений, рухливий – сангвінік;

• сильний, неврівноважений (збудження переважає над гальмуванням), рухливий – холерик;

• сильний, урівноважений, інертний, повільний – флегматик;

• слабкий – меланхолік.

Психологи виділили три структурні сфери темпераменту: загальна активність, особливості моторної (рухової) сфери, емоційність. Крім того, до властивостей темпераменту належать:

• сенситивність або чутливість – здатність реагувати на впливи;

• реактивність – реакція людини на той або інший подразник;

• активність – наскільки енергійно сама людина впливає на навколишній світ.

Отже, темперамент – це природна основа індивідуальності, яка визначає динамічні якості.

Кожна людина може виробити свій стиль діяльності, систему навичок, прийомів розв’язання задач у тій або іншій сфері діяльності, які забезпечать успішне виконання завдань, спираючись на позитивні й сильні властивості темпераменту.

Особливість темпераменту – це своєрідність прояву психіки людини, відмінність шляхів та способів діяльності, а не рівень її досягнень.

^ Психологічна характеристика темпераменту

Психологічна характеристика

Загальний тип нервової системи

Сангвінік – особистість, якій притаманна висока активність і великі запаси енергії; комунікабельність і адаптованість (легко пристосовується до нових умов); захоплюється новими ідеями, але недовго; прагне до насолоди; інтереси та нахили його не є постійними, довірливий у стосунках; екстраверт.


Сильний,

урівноважений,

рухливий.

Холерик – енергійний і наполегливий, навіть дещо впертий; дуже пристрасний, що спонукає його до діяльності та вияву великої енергії; рішучий, має сильну волю; багатий на почуття, мстивий, гордий і честолюбний; йому подобається бути лідером, керувати, все пристосовує до себе; екстраверт.


Сильний,

неврівноважений,

інертний.

Флегматик – пасивний тип, холоднокровний, почуттям і емоціям не піддається швидко; розважливий, не приймає поквапливих рішень; терплячий, стриманий; дуже наполегливий, розпочату справу завжди завершує; інтроверт.



Сильний,

урівноважений,

інертний.

Меланхолік – дуже емоційний тип, хоча емоції виражає слабко; йому здається, що його недооцінюють і навіть нехтують ним; нерішучий, неенергійний; любить бути у вузькому колі друзів, ригідний; інтроверт.


Слабкий.



Література:

1. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. – Санкт-Петербург, 2000.

2. Дубравська Д.М. Основи психології: Навч. посібник. – Львів: Світ, 2001.


  1   2   3   4

Схожі:

Конспект лекцій з курсу «психологія» iconО.І. Россоха Конспект лекцій з курсу „Психологія сприйняття міського середовища" (для студентів 6 курсу напрямку 1201 «Архітектура» спеціальності 120102 120102 „Містобудування") Харків хнамг-2010. Конспект
Конспект лекцій з курсу „Психологія сприйняття міського середовища” (для студентів 6 курсу напрямку 1201 «Архітектура» спеціальності...
Конспект лекцій з курсу «психологія» iconМіністерство освіти І науки, молоді І спорту україни харківська національна академія міського господарства г. Г. Фесенко Конспект лекцій з навчальної дисципліни «психологія управління та конфліктологія»
Фесенко Г. Г. Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Психологія управління та конфліктологія» (для студентів 5 курсу денної форми...
Конспект лекцій з курсу «психологія» iconКонспект лекцій з дисципліни
Золотарьова І. М., Острянська Н. В. Конспект лекцій з дисципліни «Психологія» для студентів 1 курсу денної форми навчання напряму...
Конспект лекцій з курсу «психологія» iconКонспект лекцій
О. С. Конспект лекцій з дисципліни «Психологія» (для студентів 2 курсу заочної форми навчання напряму підготовки 050702 «Електромеханіка»...
Конспект лекцій з курсу «психологія» iconХарківська національна академія міського господарства конспект лекцій по курсу
Конспект лекцій по курсу „Екологія” (для студентів 1 курсу заочної форми навчання за напрямом підготовки 020107 «Туризм»)./ Укл.:...
Конспект лекцій з курсу «психологія» iconХарківська національна академія міського господарства конспект лекцій по курсу
Конспект лекцій по курсу „Основи екології” (для студентів 2 курсу заочної форми навчання за напрямом підготовки 030601 – «Менеджмент...
Конспект лекцій з курсу «психологія» iconК. В. Данова конспект лекцій з дисципліни «Психологія праці та її безпека» для студентів 3 курсу денної форми навчання напряму підготовки 170202 «Охорона праці» Харків хнамг 2012 Конспект
Конспект лекцій з дисципліни «Психологія праці та її безпека» для студентів 3 курсу денної форми навчання напряму підготовки 170202...
Конспект лекцій з курсу «психологія» iconВ. М. Шавкун конспект лекцій
Конспект лекцій з дисципліни «Діагностування електрообладнання транспортних засобів» (для студентів 4 курсу денної та 5 курсу заочної...
Конспект лекцій з курсу «психологія» iconКонспект лекцій з курсу «Бізнес-планування»
Конспект лекцій з курсу «Бізнес-планування» для студентів 4 курсу денної І 5 курсу заочної форм навчання спеціальності 0502 01 «Менеджмент...
Конспект лекцій з курсу «психологія» iconКонспект лекцій з курсу “фінанси”
Конспект лекцій з курсу “Фінанси” (для студентів 4 курсу спец. 050106 „Облік І аудит”, 050107 „Економіка підприємства”, 050201 „Менеджмент...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи