Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» icon

Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій»




НазваЄ. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій»
Сторінка1/7
Дата12.07.2012
Розмір1.4 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7


Міністерство освіти і науки України

Харківська національна академія міського господарства


Є.П. Данильченко, І.А. Островський, О.А. Шекшуєв


ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ


Тексти лекцій


(для студентів усіх форм навчання спеціальності

6.050200 – «Менеджмент організацій»)


Харків – ХНАМГ – 2008

Основи зовнішньоекономічної діяльності: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання спеціальності 6.050200 – «Менеджмент організацій». Авт.: Данильченко Є.П., Островський І.А., Шекшуєв О.А. – Харків: ХНАМГ, 2008 – 124 с.


Автори: Є.П. Данильченко,

І.А. Островський,

О.А. Шекшуєв


Рецензент: О.О. Чуприна


Рекомендовано кафедрою економічної теорії,

протокол № 9 від 02.03.2008 р.



Є.П. Данильченко, І.А.Островський,

О.А. Шекшуєв, ХНАМГ, 2008

Зміст

Стор.



Вступ……………….……………………………………………………………..

4

Тема 1. ЗЕД суб'єктів ринкових відносин ….…………………………………..

5

Тема 2. Регулювання ЗЕД.……………………………………..………………...

11

Тема 3. Митне регулювання .…………….……………………………………..

17

Тема 4. Валютне регулювання………………...……………………………..….

23

Тема 5. Форми виходу підприємств на зовнішній ринок.…………..…………

33

Тема 6. Форми зустрічної торгівлі.…………………..…………………………

38

Тема 7. Експортно-імпортні операції і порядок їх укладання………….……..

44

Тема 8. Посередницькі операції на зовнішніх ринках.………………….…….

52

Тема 9. Орендні операції в ЗЕД..……………………….……………………….

63

Тема 10. Організація і техніка підготовки, укладання і виконання зовнішньоекономічних контрактів…………….……..………………………


69

Тема 11. Структура і зміст міжнародних контрактів купівлі-продажу…...….

75

Тема 12. Ціна товару, валютні та фінансові умови контрактів, умови платежу, форми розрахунків……………….…………………………......


89

Тема 13. Організація і функціонування підприємств з іноземним

капіталом……………………………………………………….………


101

Тема 14. Організація і технологія міжнародних перевезень…….……………

106

Тема 15. Маркетингові дослідження зовнішнього ринку при здійсненні

експортно-імпортних операцій……...………………………………..


112

Тема 16. Економічна ефективність ЗЕД…………..……………………………

118

Список літератури………………………………………………………….……

124


ВСТУП


Тексти лекцій з нормативної дисципліни «Основи зовнішньоекономічної діяльності» (далі ЗЕД) охоплюють усі змістові модулі (теми), передбачені освітньо-професійною програмою підготовки бакалаврів напряму 0502 – “Менеджмент».

Основною метою викладання дисципліни є засвоєння студентами теоретичних основ зовнішньекономічної діяльності та набуття ними системних знань і навичок щодо забезпечення економічної ефективності ЗЕД у різних сферах діяльності для фундаментальної освіти та практичної діяльності за фахом.

Для досягнення вказаної мети студенти мають виконати наступні завдання вивчення курсу:

  • розуміти сутність і специфіку механізму функціонування зовнішньоекономічної діяльності в Україні на сучасному етапі;

  • знати й вміти використовувати нормативну базу з регулювання зовнішньоекономічної діяльності підприємств;

  • оцінювати тенденції, суперечності й доцільність діяльності при визначенні головних напрямків зовнішньоекономічної діяльності для підприємств різних форм власності, що є суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності;

  • розуміти специфіку запровадження різних форм виходу на зовнішні ринки;

  • знати й вміти використовувати на практиці основні процедури укладання та виконання зовнішньоекономічних контрактів;

  • визначати ефективність укладених угод та зовнішньоекономічної діяльності підприємства в цілому;

  • використовуючи одержані знання на практиці, приймати професійні рішення, що відповідають державній економічній політиці та основним положенням міжнародних угод, до яких приєдналася Україна, з метою максимізації прибутку від зовнішньої торгівлі, інвестування та інших видів зовнішньоекономічної діяльності.



Тема 1. Зовнішньоекономічна діяльність суб'єктів

ринкових відносин


  1. Сутність і фактори розвитку зовнішньоекономічної діяльності.

  2. Зовнішньоекономічний комплекс держави. Суб'єкти й основні форми ЗЕД.

  3. Основні теорії ЗЕД.

  4. Особливості ЗЕД в Україні.


1. При вивченні економічних дисциплін ви неодноразово аналізували особливості зовнішньоекономічного фактора. Насамперед слід відзначити три рівні, що є актуальними для нашої дисципліни:

  • мікроекономічний, який пов'язаний з особливостями конкретної фірми (підприємства) чи окремої галузі;

  • макроекономічний, який пов'язаний зі специфікою національного господарювання;

  • мегаекономічний, який використовує міжнародні й загальносвітові закономірності.

У цьому контексті необхідно відрізнити дві категорії:

  1. зовнішньоекономічні зв'язки як сукупність форм, засобів і методів відносин на макро- і мегарівнях;

  2. зовнішньоекономічна діяльність як вказана сукупність на мікрорівні.

Таким чином, зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – це сукупність видів діяльності суб'єктів господарювання даної країни та іноземних держав, які ґрунтуються на взаємовідносинах вказаних осіб, що мають місце як на території країни, так і за її межами.

Головні передумови ЗЕД:

  1. Бурхливий розвиток галузей суспільного виробництва.

  2. Поширення суспільного поділу праці.

  3. Можливість отримання більшої рентабельності на світогосподарському рівні.

  4. Розвиток виробничої й соціальної інфраструктури різних країн.

  5. Інтенсифікація вивозу капіталів.

  6. Зменшення національних обмежень щодо руху факторів виробництва і кінцевих товарів.

Основні фактори розвитку ЗЕД:

  1. Нерівномірність економічного розвитку країн і регіонів.

  2. Відмінності в забезпеченні ресурсами.

  3. Характер політичних відносин.

  4. Особливості географічного становища і природнокліматичних умов.


2. Матеріальна основа ЗЕД – зовнішньоекономічний комплекс країни (регіону). Він являє собою сукупність галузей, підгалузей, підприємств і організацій, що виробляють продукцію на експорт чи використовують імпортну продукцію і здійснюють інші види ЗЕД. Важливим завданням є гармонізація діяльності численних складових комплексу в зв'язку з наявністю суттєвих суперечностей.

Умови успішного розвитку зовнішньоекономічного комплексу:

  • зміцнення і нарощування експортного потенціалу;

  • активна участь у різних формах міжнародного спільного підприємництва;

  • підвищення конкурентоздатності підприємств і виробничо-господарського комплексу;

  • розширення самостійної діяльності підприємств регіонів країни у здійсненні ЗЕД.

Основні суб'єкти ЗЕД (за законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність»):

  1. фізичні особи – громадяни і негромадяни України, які мають громадянську правоздатність і постійно мешкають на території України;

  2. юридичні особи, які є резидентами України (зареєстровані і мають постійне місцезнаходження), зокрема особи, майно і капітал яких є повною власністю іноземних суб'єктів господарської діяльності;

  3. об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами за законодавством України, але мають постійне місцезнаходження на території держави, яким за цивільно-правовими актами не заборонено здійснювати господарську діяльність;

  4. структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності (філіали, відділення), які постійно розташовані на території України;

  5. спільні підприємства за участю суб'єктів діяльності України та іноземних суб'єктів, які зареєстровані в Україні і мають постійне місцезнаходження на її території;

  6. інші суб'єкти.

Таким чином, слід відзначити принциповий характер резидентства як передумови належності до суб'єкта ЗЕД країни.

За законодавством нашої держави для здійснення ЗЕД необхідна її письмова наявність у статуті суб'єкта господарювання. Важливим є також право суб'єктів відкривати свої представництва на території інших країн згідно з їх законодавством.

Основні види ЗЕД:

  1. імпорт і експорт кінцевих товарів і чинників виробництва (капіталів, робочої сили, природних ресурсів);

  2. надання і отримання послуг при взаємодіях з нерезидентами (іноземними суб'єктами);

  3. наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарювання; навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;

  4. міжнародні фінансові операції, зокрема з цінними паперами;

  5. кредитні, розрахункові операції між суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами господарської діяльності; утворення суб'єктами ЗЕД кредитних і страхових установ за межами держави і вказаних установ силами іноземних суб'єктів на території даної держави;

  6. спільна підприємницька діяльність із створенням спільних підприємств, здій- сненням спільних господарських операцій та спільне володіння майном;

  7. підприємницька діяльність, пов'язана з використанням прав інтелектуальної власності;

  8. організація і проведення міжнародних виставок, ярмарок, аукціонів, торгів, конференцій та інших дій на комерційній основі за участю суб'єктів ЗЕД;

  9. товарообмінні, зпроведокрема бартерні операції між національними суб'єктами ЗЕД та іноземними суб'єктами;

  10. операції з отримання, продажу і обміну валют;

  11. роботи на контрактній основі фізичних осіб країни за кордоном та іноземців у даній країні;

  12. інші види ЗЕД.


3. Основні теорії зовнішньоекономічних зв'язків можна згрупувати за напрямками сучасних економічних учень. Їх головні особливості знайомі вам. Це:

  1. Меркантилізм.

  2. Класичні теорії.

  3. Кейнсіанські теорії.

  4. Соціально-інституціональні теорії.

Основні класичні теорії ЗЕД.

  1. Концепція абсолютних переваг А. Сміта, що віддає перевагу експорту тих товарів, витрати на одиницю яких нижче, ніж у країни-партнера.

  2. Концепція порівняльних переваг Д.Рікардо і Дж.Стюарта Мілля, яка віддає перевагу експорту товарів при відносно нижчих витратах на одиницю. При цьому володар відносної (порівняльної) переваги повинен абсолютно спеціалізуватися на виробництві й збуті переважного товару.

  3. Теорема Хекшера-Оліна підкреслює: країна експортує товар, чинники на виробництво якого використовуються відносно інтенсивніше.

  4. Теорема Хекшера-Оліна-Самуєльсона: міжнародна торгівля веде до вирівнювання цін на чинники виробництва у країнах, які торгують.

  5. Теорема Самуєльсона-Джонса: протягом часу зростають доходи володарів чинників, які специфічні для експортних галузей, і скорочуються доходи володарів факторів, які специфічні для галузей, що конкурують з імпортом.

  6. Теорема Столпера-Самуєльсона: міжнародна торгівля веде до зростання доходів володарів факторів, які інтенсивно використовуються для виробництва товару, ціна на який зростає.

  7. Теорема Рибчинського: зростання пропозиції одного з чинників веде до більшого відносного зростання виробництва кінцевого продукту галузі з найін- тенсивнішим його використанням, одночасно випереджаюче скорочується ви- робництво в інших галузях.

Таким чином, класичні й неокласичні погляди акцентують увагу на пропозиції товарів і чинників для міжнародної торгівлі.

Кейнсіанські погляди, навпаки, акцентують увагу на попиті.

  1. Теорія попиту, що перетинається, шведа С. Ліндера: структура експорту значною мірою залежить від попиту в країні-імпортері; одночасно перевагу має експорт товарів, на які накопичений досвід на внутрішньому ринку.

  2. Теорія реверса попиту: країна у зв'язку з потужним внутрішнім попитом може імпортувати товари незважаючи на відносно кращу наявність чинників виробництва.

  3. Експорт і імпорт інвестицій суперечливо впливають на стан торгівлі розвинутих країн і країн, що розвиваються. Крім того, маніпулювання обсягом екс- порту та імпорту впливає на сукупний попит країни.

  4. Дисконтна політика (маніпулювання обліковою процентною ставкою) може стимулювати приплив іноземних капіталів, що суперечливо впливає на економіку країни: з одного боку, зростає обсяг інвестицій; з другого – зростає курс національної валюти, що погіршує торговельний баланс (дорогий експорт і дешевий імпорт).

4. Розглянемо етапи розвитку ЗЕД в Україні:

  1. Радянський (1918 – 1987). Монополія зовнішньої торгівлі, валютна монополія. Розвиток низки експортних виробництв. Зростання до середини 80-х років, криза з початку 80-х на ґрунті таких факторів:

  • відстала структура, сировинна спрямованість;

  • незадовільне використання експортного потенціалу;

  • нераціональний характер імпорту;

  • недостатнє використання нових форм ЗЕД;

  • відчуженість безпосередніх виробників від зовнішніх ринків.

  1. Перехідний від радянського (1987 – 1991) – перебудова радянської економіки, зокрема УРСР. Ліквідація державної монополії на зовнішню торгівлю, зміна принципів управління ЗЕД.

  2. ^ Етап незалежності (1991 – сучасність). Прийнято базові закони «Про ЗЕД», «Про підприємництво», «Про єдиний митний тариф», «Про режим іноземного інвестування» та ін. Збільшився обсяг суб'єктів діяльності. Україна стала членом МВФ, Світового банку, СОТ. Наша країна має суттєві проблеми:

  • несталість внутрішньоекономічної структури;

  • суттєва енергетична залежність від Росії, Туркменістану;

  • значний зовнішній борг;

  • суперечності законодавства;

  • несталість фіскальної системи;

  • проблемний інвестиційний клімат.


Тема 2. Регулювання ЗЕД


  1. Сутність і основні суб'єкти регулювання ЗЄД.

  2. Інструменти регулювання на мікрорівні.

  3. Інструменти макроекономічного регулювання.

  4. Міжнародні інститути зовнішньоекономічного регулювання.


1. Зовнішньоекономічні відносини є складною, багаторівневою системою з прямими й зворотними зв'язками. Необхідність координації останніх виявляє необхідність зовнішнього впливу, що підпадає під категорію регулювання. Але й самі суб'єкти відносин здатні впливати на діючі процеси. Тому слід відзначити три рівні регулювання ЗЕД:

  • мікроекономічний з боку безпосередніх учасників діяльності;

  • макроекономічний з боку державних установ і недержавних загальнонаціональних інститутів;

  • мегаекономічний з боку міжнародних установ; з курсу «Міжнародні економічні відносини» вам знайомі режими протекціонізму і вільної торгівлі.

Форми регулювання досить різноманітні, але за традицією вони підрозділяються на два типи:

  • адміністративні;

  • економічні.

Адміністративні форми пов'язані з прямим дозволом чи забороною, створенням додаткових бар'єрів, застосуванням неекономічних засобів тиску, використанням вибіркових підходів до партнерів чи клієнтів за межами економічної користі. Наприклад, мікроформою адміністративного регулювання є заборон паління персоналу, використання рекламних форм конкретного телеканалу за критерієм особистих стосунків та ін.

Макроадміністративні засоби набагато різноманітніші. Тільки політичні симпатії та антипатії здатні зруйнувати будь-які потенціальні корисні контракти.

Мегаадміністративне регулювання ґрунтується на членстві країни чи суб'єкта ЗЕД у міжнародних організаціях з конкретними вимогами статутів та інших базових документів. Претензії FATF (організації з боротьби з незаконним обігом тіньових капіталів) до конкретних країн здатні привести до арешту активів суб'єктів ЗЕД за кордоном.

Економічні засоби мікро-, макро- і мегарегулювання ґрунтується на непрямих, як правило, фінансових, організаційних, договірних засадах, які впливають на хід початкового контрактного процесу.


2. Мікрорегулювання ЗЕД починається з обов'язкової наявності у статуті суб'єкта діяльності розділу чи рядка про сутність і особливості створення стосунків з іноземним партнером. Наприклад, перелік форм вказаних стосунків обмежує стартові можливості. Тому тільки зміни або доповнення до статутних документів здатні усунути проблеми.

Мотивами регулювання на мікрорівні є такі моменти:

  1. Поширення ринку збуту за національні межі.

  2. Поширення імпортування корисних ресурсів.

  3. Залучення консультаційних та інших послуг для потреб удосконалення виробництва і збуту.

  4. Залучення іноземних інвестицій.

  5. Поширення власної ринкової ніші в системі міжнародного поділу праці.

Ефективний менеджмент ЗЕД підприємства як складова загального менеджменту використовує як універсальні, так і специфічно зовнішньоекономічні засоби. Спільним для внутрішнього і зовнішнього менеджменту є використання загальних принципів і функцій управління, технологій розробки і прийняття рішень та ін. Специфічні риси зовнішнього менеджменту обумовлені особливостями об'єкта управління:

  • інша і суперечливо різноманітна зовнішня сфера;

  • значно більший територіальний простір;

  • необхідність відносин з державними органами різних країн;

  • необхідність використання міждержавних і міжнародних норм.

Вказані моменти обумовлюють необхідність регулюючих дій при коригуванні коротко-, середньо- і довгочасних планів, прогнозів і програм.

Важливим інструментом регулювання є використання можливостей національних і міжнародних організацій, членом яких може стати підприємство. Наприклад, участь в Українській спілці промисловців і підприємців надає можливість брати участь у розробці нормативно-законодавчих актів.

Участь у національних, регіональних і місцевих проектах розширює можливості залучення інвестицій, пільг, дипломатичної та організаційної підтримки.

Економічні засоби впливу спираються на внутрішні резерви виробничого, фінансового, організаційного і людського потенціалів. Скорочення витрат, збільшення асортименту, поліпшення якості, сервісу і гарантійного обслуговування, підбір, підготовка і кваліфікація кадрів – усі ці та інші чинники внутрішнього характеру покращують зовнішньоекономічний імідж.

Запорукою успішної ЗЕД є наявність сучасних засобів виробничої та соціальної інфраструктури, насамперед, можливостей інформаційного забезпечення діяльності. Тому оновлення засобів збору й обробки інформації, транспорту, фінансово-кредитного обслуговування, створення побутових умов світового класу для ведення переговорів і розташування іноземних партнерів є чинниками позитивного впливу на характер зовнішньої діяльності.


3. Макроекономічне регулювання ЗЕД включає дві складові:

  • державне регулювання;

  • регулювання з боку національних недержавних установ.

Державне регулювання спирається на діяльність загальнодержавних і місцевих органів влади і управління, що регламентується Конституцією і Законами. Так, Верховна Рада України виконує такі функції:

  • приймає закони і постанови, що регулюють ЗЕД;

  • ратифікує міждержавні й міжнародні документи;

  • асигнує фінансові засоби, надає пільги для ефективного розвитку ЗЕД.


Кабінет Міністрів має такі завдання:

  • видання розпоряджень на ґрунті прийнятих законів щодо розвитку ЗЕД;

  • контроль за виконанням законів і розпоряджень;

  • розробка проектів законів, зокрема закону про Державний бюджет.

Найбільший вплив на регулювання ЗЕД здійснюють міністерства і державні комітети та відомства, які безпосередньо курирують економічні зв'язки з іноземними партнерами. Насамперед йдеться про Міністерство економіки, в якому існують чотири департаменти, які безпосередньо займаються регулюванням ЗЕД:

  • державної політики у сфері зовнішньої торгівлі;

  • міжнародного торговельно-економічного співробітництва;

  • торговельних обмежень і контролю за ЗЕД;

  • міжнародного розвитку і європейської інтеграції.

Важливе значення за традицією мають укази Президента України. Міністерство фінансів, Державна податкова адміністрація України, Державний митна служба України, Антимонопольний комітет України, інші загальнофункціональні установи розробляють документи з конкретних питань, що впливають на багатогалузеві аспекти ЗЕД.

Галузеві міністерства і відомства є суб'єктами регулювання вузьких проблем зовнішньоекономічної діяльності.

Органами місцевого управління ЗЕД в Україні є місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі й розпорядчі органи з відповідними територіальними підрозділами. Компетенція місцевих органів влади та управління визначається Законами України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про місцеві Ради народних депутатів України і місцеве самоврядування» та ін. Безпосереднім органом управління ЗЕД на місцевому рівні є Управління зовнішніх відносин і зовнішньоекономічної діяльності обласної державної адміністрації.

Особливу і незалежну роль у регулюванні насамперед валютних і фінансово кредитних відносин виконує Національний банк України.


Адміністративні засоби й інструменти державного регулювання ЗЕД:

  1. порядок реєстрації суб'єктів ЗЕД;

  2. виконання вимог міжнародних документів, зокрема статутів міжнародних організацій;

  3. нетарифні методи регулювання міжнародної торгівлі;

  4. оперативне реагування на різноманітні події економічного і неекономічного характеру;

  5. інші форми.

Основні економічні засоби й інструменти регулювання держави:

  1. пряме й непряме фінансування, зокрема кредитування експортерів;

  2. державне страхування;

  3. фіскальні пільги й обмеження;

  4. тарифне регулювання;

  5. валютне регулювання;

  6. інші форми.

Слід відзначити зовнішньоекономічні аспекти традиційних форм державного регулювання економіки:

  1. індикативне планування (прогноз соціально-економічного розвитку прикордонних районів);

  2. фіскально-бюджетна політика (пільги й податки на ЗЕД, офшорні зони);

  3. антимонопольна політика (обов'язково конкурсна участь іноземних інвесторів у приватизації);

  4. інвестиційна, зокрема інноваційна політика (технопарки, території пріоритетного розвитку);

  5. цінова політика (державне регулювання цін на товари критичного імпорту);

  6. соціальна політика (пільги щодо імпортних закупок для територій, які постраждали внаслідок стихійного лиха);

  7. валютна й фінансово-кредитна політика (режим валютного курсу) та ін.

Виявимо основні недержавні установи регулювання ЗЕД.

  1. Українська спілка промисловців і підприємців.

  2. Торговельно-промислова палата України, зокрема її численні підрозділи.

  3. Профспілки, які згідно із законом України «Про професійні спілки» мають можливість обговорення законів і законодавчої ініціативи.

  4. Інші установи недержавного регулювання.

Закордонний досвід роботи недержавного макрорегулювання і особливості роботи вказаних установ треба розглянути самостійно (див. список додаткової літератури).


4. Мегаекономічний рівень регулювання ЗЕД спирається на документи таких міжнародних організацій:

1. Економічні організації системи ООН, зокрема:

  1. ЕКОСОР (економічна і соціальна рада) як координатор соціально-економічної діяльності ООН та її спеціалізованих органів;

  2. Територіальні установи (ЄЕК – Європейська економічна комісія, ЕСКАТО – економічна і соціальна комісія для Азії та Тихого океану та інші);

  3. Спеціалізовані й галузеві установи (ЮНІДО – комітет ООН з промислового розвитку; ЮНКТАД – конференція ООН з торгівлі та розвитку; ЮНЕСКО – ООН з питань освіти, науки та культури; Статистична комісія ООН та інші).

2. Регіональні інтеграційні угрупування – ЄС, ЄАСТ, АСЕАН, НАФТА, ЄвроАзЕС та ін.

3. Міжнародні фінансово-кредитні установи – МВФ, Світовий Банк, Європейський банк реконструкції і розвитку, Паризький і Лондонський клуби кредиторів.

4. Міжнародні організації з міжнародної торгівлі, – СОТ, МТП (Міжнародна торгова палата) та ін.

5. Координаційні організації – G-8 (група восьми провідних країн світу), ОЕСР (Організація економічного співробітництва і розвитку).

Для нашої дисципліни важливі конкретні обмеження і засоби стимулювання, які запроваджують вказані установи. Тим більше, що макро- і мікрорегулювання повинні спиратися на регламентуючі засади мегарегулюючих інститутів.

Наведемо деякі приклади. Міжнародний валютний фонд є маяком для інших фінансових установ. Його санкції, кредитні програми надають червоне чи зелене світло подальшому руху фінансових потоків. ЕБРР є суттєвим барометром вкладень в екологічні проекти. МТП розробляє базисні умови поставок товарів ІНКОТЕРМС, на які спирається більшість міжнародних контрактів купівлі-продажу.

Дуже часто виникають суперечності статутів різних організацій, що обмежує ЗЕД. Так, статут ВТО рекомендує скоротити до мінімуму тарифні й скасувати нетарифні обмеження. А статут ЕС надає можливість використання нетарифних торговельних обмежень з позаорганізаційними країнами.


Тема 3. Митне регулювання


  1. Сутність і форми нетарифного регулювання.

  2. Сутність і форми тарифного регулювання. Мито і його види.

  3. Особливості митного регулювання в Україні.


1. Митне регулювання – пряма функція держави, елемент макроекономічного впливу. Але збільшується роль мегаекономічних інститутів, які змушують державні органи виконувати статутні зобов’язання.

Митна регламентація підрозділяється на тарифні й нетарифні засоби. Тарифні засоби пов’язані з прямим підвищенням ціни завдяки використанню митних тарифів.

Нетарифні засоби прямо не підвищують ціни, але є заходами прихованого протекціонізму. Існують численні методи нетарифного регулювання як адміністративного, так і фінансового характеру. Їх можна згрупувати таким чином:

  1. Заборона експорту чи імпорту.

  2. Кількісні обмеження, зокрема:

  1. Квотування – визначення ліміту обсягу поставок у вартісному чи фізичному вираженні на період часу (квартал, рік та інше) у таких формах:

  • глобальна квота без зазначення конкретної країни-партнера;

  • групова квота для окремих товарів для деяких конкретних країн;

  • індивідуальна квота при зазначенні однієї країни-партнера;

  • антидемпінгова, компенсаційна і спеціальна квоти.

  1. Ліцензування – обмеження у вигляді одержання права чи дозволу (ліцензії) від уповноважених державних органів на ввіз чи вивіз продукції з такими видами ліцензій:

  • генеральна з дозволом експортно-імпортних операцій по даному товару чи в дані країни без обмеження кількості угод;

  • глобальна без обмежень поставки чи закупки кількісно чи вартісно;

  • автоматична, яка надається негайно після отримання заяви від експортера чи імпортера;

  • разова (індивідуальна) для однієї угоди на період здійснення останньої.

Механізм розподілу ліцензій різноманітний з такими головними формами:

  • аукціон;

  • система явних преференцій з урахуванням колишніх підсумків ЗЕД;

  • розподіл на позаціновій основі за підсумками експертних оцінок.

  1. Так звані «добровільні» обмеження експорту, коли експортер зменшує поставки у зв’язку з небезпекою більш негативних бар’єрів.

3. Прихований протекціонізм, зокрема:

  1. державні закупки як гарантування реалізації національних товарів з одночасним зменшенням ринкової ніші імпортної продукції;

  2. вимоги про обов’язкове використання місцевих компонентів і чинників (сировина, робоча сила, транспортні засоби та ін.);

  3. технічні бар’єри з вимогами подання сертифікатів якості, екологічної безпеки, виконанням санітарно-гігієнічних ветеринарних і фітосанітарних норм, правил техніки безпеки та ін.;

  4. антидемпінгові засоби з переслідуванням постачальників іноземної продукції за заниженими цінами;

  5. податки й збори на ввіз чи вивіз продукції (прикордонний податок за факт перетину кордону; екологічні, фітосанітарні та інші збори; митні збори за оформлення документів.

4. Фінансові заходи підтримки національних експортерів, зокрема:

  1. субсидії національним експортерам у таких формах:

  • прямі, що заборонені СОТ;

  • непрямі через надання податкових пільг, переваг при страхуванні та інше;

  • внутрішні, найбільш приховані й дискримінаційні для імпортерів при бюджетному фінансуванні національних виробників, які конкурують на місцевому ринку з іноземними постачальниками;

  1. експортне кредитування національних постачальників і так зване зв'язане кредитування імпортерів при зобов'язанні закупки товарів тільки у фірм даної країни;

  2. обов'язковий імпортний депозит - попередня застава, яку імпортер повинен внести у власний банк перед закупкою іноземного товару;

  3. стимулювання демпінгу при експорті й антидемпінгові процедури при імпорті.


2. Мито – обов'язковий внесок, який збирається митними державними органами при імпорті, експорті чи транзиті, що сприяє підвищенню стартової ціни.

Мито виконує три функції:

  • фіскальну як стаття доходів державного бюджету;

  • протекціоністську (захисну) для захисту національних виробників і стри- мування імпорту;

  • балансувальну для недопущення небажаного експорту товарів, якщо внутрішні ціни нижче світових.



Класифікуємо мито за певними критеріями:

  1. За складністю встановлення:

  • прості (одноколонні) з незмінною ставкою для товарів незалежно від країни походження;

  • складні (багатоколонні) з встановленням двох і більше ставок по кожному товару залежно від країни походження.

  1. За об'єктом нарахування:

  • експортні;

  • імпортні;

  • транзитні.

  1. За методом нарахування:

  • адвалорні з відсотковим нарахуванням до митної вартості;

  • специфічні з абсолютним грошовим нарахуванням до митної вартості;

  • комбіновані (змішані) з об'єднанням адвалорного і специфічного засобів (наприклад, 10% від митної вартості, але не більше 100 грн. за одиницю ваги).

  1. За характером дій:

  • сезонні;

  • антидемпінгові при імпорті товарів за цінами, які нижче внутрішніх цін країни-експортера;

  • компенсаційні при встановленні факту отримання субсидій в країні екс-портера, що веде до зниження цін, при недопущенні небажаного експорту з власної країни.

  1. За походженням:

  • автономні, які встановлюються в однобічному порядку;

  • конвенційні з встановленням за договором чи домовленістю з іншою країною.

  1. За розміром:

  • максимальні для товарів з країн, з якими відсутні домовленості;

  • мінімальні для товарів з країн, з якими діє режим найбільшого благо-сприяння;

  • преференційні для окремих товарів чи з окремих країн.

  1. За типом ставок:

  • постійні без змін протягом встановленого періоду;

  • змінні з нестабільним рівнем, що коригується залежно від динаміки світових цін, рівня субсидій та інших обставин.

  1. За засобом нарахування:

  • номінальні, або вказані в тарифі;

  • ефективні або реальні з урахуванням мита, яке було накладено на імпортні проміжні компоненти (вузли, сировина та ін.).

Таким чином, митне регулювання об'єднує тарифні й нетарифні засоби державної діяльності, яка може стимулювати чи стримувати експорт, імпорт і транзит.


3. Митне регулювання в Україні ґрунтується на таких нормативно-законо-давчих актах:

  1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. з доповненням та змінами.

  2. Митний кодекс України від 11.07.2002 р.

  3. Закон України «Про єдиний збір, який стягується в пунктах пропуску через митний кордон України» від 4.11.1999 р.

  4. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті» від 23.09.1994 р. з доповненням та змінами.

  5. Декрет Кабміну України «Про квотування і ліцензування експорту товарів (робіт, послуг)» від 12.01.1993 р. з доповненнями та змінами.

  6. Постанова Кабміну України «Про ставки митного збору» від 27.01.1997 р. з доповненнями і змінами

Державним органом, який здійснює митний контроль, є Державна митна служба України.

Порядок руху товарів та інших предметів через митну територію держави регулює Митний кодекс України.

Митний контроль здійснюється посадовими особами митниці шляхом перевірки необідних документів митного огляду транспортних засобів, товарів, особистого огляду, переогляду, обліку предметів, які перетинають митний кордон, а також в інших формах.

Митний контроль може доповнюватися ветеринарним, фітосанітарним і екологічним (зокрема радіологічним і хімічним) контролем.

Товари, транспортні засоби та інші предмети, що перетинають митний кордон, підлягають обов'язковому декларуванню. Декларування здійснюється шляхом заяви даних про мету переміщення товарів, їх якісні характеристики, які необхідні для митного оформлення і контролю.

Юридична або фізична особа, яка здійснює декларування, є декларантом. Декларант може бути представником сторін договору чи являти собою третю сторону.

Документом, який концентрує дані про товар, транспортний засіб, мету руху через митний кордон, є вантажна митна декларація (ВМД), порядок надання, оформлення і використання якої регламентований «Положенням про ВМД» і затверджений постановою КМУ від 9.06.97 р. № 574 з доповненням і змінами. Більш докладні моменти, що пов'язані з ВМД, розглянемо в наступних темах.

До митних платежів, що підлягають сплаті на митниці, відносяться:

  • мито;

  • митні збори;

  • єдиний збір, який стягується у пунктах пропуску через державний кор-дон України;

  • акцизний збір;

  • податок на додану вартість (ПДВ).

Особливості вказаних платежів при експорті чи імпорті розглянемо в наступних темах.

Суб'єкти ЗЕД зобов'язані бути на обліку в митному органі за місцем державної реєстрації згідно з «Порядком ведення обліку суб'єктів ЗЕД у митних органах», затвердженим наказом Державного митного комітету України від 31.05.1996 р. № 237. Декларування товарів, як правило, здійснюється на митниці за місцем реєстрації. Але за особливих обставин декларування можливе в інших митницях на підставі листа-узгодження згідно з «Порядком митного оформлення товарів на митницях не за місцем обліку суб`єктів ЗЕД», затвердженим наказом Державної митної служби України від 5.07.2001 р., № 454.


Тема 4. Валютне регулювання


  1. Валютні ринки й валютні курси

  2. Основні валютні операції в сучасній ЗЕД

  3. Особливості та інструменти регулювання валютних ринків

  4. Проблеми валютного регулювання в Україні


1. Валюта у вузькому значенні – грошова одиниця іноземної держави

Валюта у широкому значенні – це всі активи, які здатні виконувати функцію світових грошей (цінні попери, благородні метали, дорогоцінні каміння та інше).

^ Національна валюта – платіжний засіб на території країни, яка її емітує.

Іноземна валюта – платіжний засіб інших країн, що використовується на території даної країни.

^ Резервна валюта – валюта, в якій країна має власні ліквідні міжнародні резерви, що використовуються для покриття від’ємного сальдо платіжного балансу.

^ Колективна валюта – платіжний засіб регіонального угрупування (наприклад, євро) чи міжнародної організації (наприклад, СДР (SDR) – спеціальні права запозичення в МВФ).

^ Тверда валюта – характеризується сталістю курсу, динаміка якого відповідає змінам головних макроекономічних показників.

Конвертованість валюти – можливість резидентів і нерезидентів вільно, без обмежень, обмінювати національну та іноземні валюти чи використовувати іноземну валюту в угодах з реальними й фінансовими активами.

Основні види конвертованості валюти:

  1. по поточних операціях-відсутність обмежень по платежам і трансфертам, які пов’язані з торгівлею та послугами, міждержавними переказами доходів і трансфертів, що повинні виконувати країни – члени МВФ;

  2. по капітальних операціях – відсутність обмежень при русі прямих і портфельних інвестицій, кредитів і грантів;

  3. повна конвертованість – єдність поточної і капітальної конвертованості;

  4. внутрішня – право резидентів купувати й здійснювати операції з іншими резидентами у власній країни;

  5. зовнішня – право резидентів здійснювати операції з іноземною валютою з нерезидентами;

  6. вільна – можливість безперешкодного обміну в зв’язку з високим міжнародним авторитетом, сталістю курсу і підтвердженням МВФ.

Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою правління НБУ від 4.02.1998 р. № 34 (з доповненнями та змінами) визначає в ролі ВКВ євро, долари Австралії, США, Канади, фунт стерлінгів, крони Швеції, Данії, Ісландії та Норвегії, франк Швейцарії, єну Японії, СДР (SDR).

Три етапи розвитку світової валютної системи ви вивчали в курсах «Гроші та кредит» і «Міжнародна економіка».

^ Валютний курс – ціна однієї валюти, виражена в одиницях іншої валюти.

Валютне котирування – визначення валютного курсу на ґрунті обраних ринкових механізмів у таких формах:

  • пряме – вираження одиниці іноземної валюти в одиницях національної (наприклад, 1 дол.США = 5 грн.);

  • непряме (зворотне) – вираження одиниці національної валюти в одиницях іноземної (наприклад, 1 грн. = 0,2 дол. США);

  • крос – котирування – вираження одиниці однієї іноземної валюти в одиницях іншої іноземної валюти на території даної країни (за винятком долара США, з яким традиційно кореспондуються інші валюти).

Слід зазначити, що на практиці здійснюється округлення до четвертого знака після коми. Найменший розмір змін курсу – пункт (остання цифра при написанні). Для більшості валют, зокрема гривні, це 0,0001. Для японської єни пункти складає 0,01, що підкреслює використання для порівняння 100 єн. Сто пунктів складають велику фігуру.

Котирування – це запис співвідношення двох валют, наприклад, 1 дол = 5,500 грн., де ліва сторона – базова валюта, права сторона – валюта котирування.

На валютному ринку курси підрозділяються на курс купівлі базової валюти (продажу валюти котирування) і курс продажу базової валюти (купівлі валюти котирування). При прямому котируванні купівля базової валюти нижче в порівнянні з її продажем.

Здійснюється такий запис: USD / UАН = 5,4998 / 5,4999, чи більш коротке вираження: USD / UAН = 5,4998 / 99.

Різниця між правою і лівою сторонами котирування називається спредом (spread).

Основними суб’єктами валютного ринку є:

  • суб’єкти ЗЕД;

  • комерційні банківські установи, які забезпечують валютне обслуговування діяльності;

  • валютні посередники, які діють за відповідну компенсаційну винагороду, насамперед валютні біржи;

  • державні установи, головне місце серед яких займають центральні банки й державні казначейства;

  • міждержавні, міжнародні, регіональні та інші коригуючі організації мегарегулювання.

Традиційно всі суб’єкти валютного ринку поділяються на резидентів і нерезидентів. До резидентів відносяться фізичні та юридичні особи, які мають постійне місце проживання на території країни, зокрема такі, що тимчасово перебувають за кордоном. Нерезидентами вважаються фізичні та юридичні особи, які не мають громадянства і їх постійне місце проживання знаходиться за кордоном.


2. Взаємодії суб’єктів валютного ринку здійснюються шляхом валютних операцій на трьох великих сегментах ринку:

  • біржовому;

  • позабіржовому або міжбанківському;

  • готівковому.

Валютні операції поділяються на поточні й термінові при значній перевазі поточних операцій (до 90% ринкового обігу).

Поточні операції мають дві форми:

  • поточні конверсійні з негайною поставкою;

  • поточні депозитно-кредитні.

Конверсійні операції – це угоди агентів валютного ринку з купівлі-продажу (конверсії) певних сум грошей однієї країни за валюту іншої країни за погод-женим курсом на певну дату. Поточні конверсійні дії вживають англомовний термін Forex або FX (Foregn Exchange Operations).Операції конверсії поділяються на три категорії:

  • з датою валютування «СЬОГОДНІ» (today або скорочено tod), наприклад, при операціях з UАН чи RUR до USD;

  • з датою валютування «завтра» (tomorrow або tom) для операцій європейських валют, наприклад, до гривні;

  • з датою валютування за дві доби – спот (spot).

Поточні депозитні операції в режимі «overnight» (одноденні депозити) також підкреслюють швидкісні можливості електронних переказів.

Термінові операції – це угоди, при яких сторони домовляються про поставку обумовленої суми в майбутньому за курсом, який є фіксованим у момент їх укладання. Валютні термінові угоди відбуваються на спеціалізованих біржах у великих міжнародних фінансових декторов, таких як Лондон (Лондонская біржа фінансових ф’ючерсів – LIFFE), Чикаго (Чиказька біржа опціонів) та інших.

Різниця між терміновим і поточним курсами має назву дисконт (при зниженні курсу) і премія (при підвищенні курсу).

Курси за терміновими угодами розраховуються на базі поточних курсів і відсоткових ставок за депозитами.

Термінові операції поділяються на три види:

  • форвардні;

  • ф’ючерсні;

  • опціонні.

Форвардні угоди документують відносини двох контрагентів про майбутню постаку валюти за раніше обумовленим курсом, що укладаються поза біржею. Форвардні угоди є обов’язковими для виконання на відміну від ф’ючерсів та опціонів.

^ Ф’ючерсні операції – це угоди з купівлі-продажу в майбутньому за раніше обумовленим курсом, що укладаються на біржових ринках. Особливістю вказаних угод є те, що вони стандартизовані і поставки відбуваються у строго визначені терміни. Поставка валюти здійснюється за контрактом через рахункову палату біржи. Мета здійснення ф’ючерсів, по-перше, у страхуванні ризиків; по-друге, у проведенні спекулятивних операцій. Спекулянт відкриває валютні позиції на великі суми під незначне забезпечення (маржу). Чим сильніше коливаються курси, які лежать в основі контрактів, тим більше обсяг попиту на ці угоди і тим вище ціна контракту.

^ Опціонні операції – це угоди, що дають право (але не зобов’язання) одному учаснику угоди купувати або продати відповідну кількість валюти за фіксованим курсом протягом визначеного часу, тоді як другий учасник за грошову премію зобов’язується за необхідністю забезпечити реалізацію цього права при продажу або купівлі валюти за договірною ціною. Опціонні угоди здійснюються, як правило, через біржу, хоча можливі й позабіржові дії. На відміну від ф’ючерсу власник опціонного контракту може втратити тільки премію. Тенден-цією розвитку світового валютного ринку є стрімке зростання саме опціонів.

Своп (swap) – це валютна операція, яка поєднує купівлю-продаж двох валют на умовах негайної поставки з одночасною контругодою на відповідний термін з тими самими валютами. Своп використовується для здійснення комерційних угод для уникнення збитків при конвертації валют і придбання необхідної валюти без ризику (на основі покриття контругодою), також взаємного міжбанківського кредитування.

Усі валютні операції підрозділяються на торговельні й неторговельні.

Торговельні пов’язані з кредитуванням, інвестуванням, перевезеннями і торгівлею.

Неторговельні операції – це дії із забезпечення дипломатичних, торговельних представників і міжнародних організацій, витрати на перебування різноманітних делегацій, груп фахівців і окремих громадян, перекази за дорученням громадських та інших організацій, приватних осіб за кордон. Невелика частка (до 3%) неторговельних операцій зростає у зв’язку з поширенням туризму, гуманітарних контактів тощо.


3. Сучасний валютний ринок – це інституційно регульований об’єкт. Макро- і мегарегулювання здійснюється з боку держави і міжнародних організацій. Статутом МВФ визначено, що метою є забезпечення співробітництва у валютних проблемах, сприяння стабілізації валюти, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, досягнення рівноваги в платіжних балансах країн-учасниць. Директорат фонду спостерігає за валютно-фінансовою політикою і повинен не допускати дискримінаційної маніпуляції курсами, наприклад, валютними інтервенціями.

МВФ надає стабілізаційні кредити шляхом траншів. Підрозділи Світового банку надають середньо- і довготермінові кредити, які пов`язані з фінансуванням об`єктів виробничого призначення і структурною перебудовою економіки. Існують також регіональні валютно-фінансові установи, які забезпечують регламентацію діяльності в межах власної відповідальності. Принципи й методи, що визначаються МВФ та іншими мегасуб`єктами регулювання, на практиці втілюються державним валютним регулюванням.

Насамперед йдеться про встановлення режимів валютного курсу. Визначимо основні режими за чинником гнучкості:

1. Фіксований курс з межею коливання 2,25%. Фіксація має такі головні форми:

  • фіксація до однієї іноземної валюти;

  • використання виключно іноземної валюти як платіжного засобу;

  • валютне правління при забезпеченості іноземною валютою і фіксацією до вказаної валюти;

  • фіксація до валютного композиту;

  • фіксація до валюти головного торговельного партнера на даний час;

  • фіксація загальної для групи країн одиниці до однієї іноземної.

2. Обмежено гнучкий курс з офіційно невеликими коливаннями згідно з встановленими правилами за межами 2,25%.

3. Плаваючий (вільний) курс у таких формах:

  • корегуємий з автоматичною зміною згідно зі зміною певного складу макроекономічних показників;

  • плаваючий, що управляється з встановленням центральним банком;

  • незалежно плаваючий під впливом коливань попиту та пропозиції валют.

4. Гібридний курс у таких формах:

  • оптимальний валютний простір як підтримання фіксованого курсу з обмеженою кількістю країн і плаваючого курсу з іншими державами;

  • цільові зони з параметрами курсу, до яких країна вважає за необхідне рухатися;

  • валютний коридор з встановленням мінімальної і максимальної меж коливання;

  • повзуча фіксація з встановленням відсотка коливання навколо центрального паритету;

  • плаваюча, що управляється з активною політикою валютних інтервенцій.

Валютна інтервенція – це маніпулювання пропозицією валют з метою впливу на курси. Назвемо три основні форми інтервенції:

  • за рахунок власних резервів валюти;

  • за рахунок продажу цінних паперів, які розміщені в іноземній валюті;

  • з допомогою угоди своп.

Традиційними формами регулювання є також девальвація і ревальвація (офіційне відповідно зниження і підвищення фіксованого курсу національної валюти).

Корекція облікових ставок центрального банку дозволяє впливати на динаміку курсу. Так, підвищення облікової ставки поширює пропозицію іноземних капіталів, що дозволяє забезпечити зростання курсу місцевої грошової одиниці.

Регулювання платіжного балансу за рахунок субсидій, митних тарифів, податкових пільг, страхування також здатне вплинути на курсові співвідношення.

Усі вказані методи є проявом непрямого впливу. Але існують і прямі засоби регламентування або обмеження:

  • ліцензування операції;

  • блокування валютної виручки;

  • обов’язковий продаж частки валютної виручки за встановленим державою курсом;

  • регулювання термінів платежів;

  • контроль за здійсненням інвестицій;

  • надання додаткових документів щодо відносин з партнерами з офшорних зон.


Суттєвим моментом регулювання є такі елементи страхування валютних ризиків:

  • валютні застереження;

  • мультивалютні застереження;

  • використання термінових операцій;

  • захист засобами “інфраструктури зовнішньої торгівлі;

  • застереження про перегляд сторонами контрактної ціни;

  • хеджування.


4. Валютні відносини в Україні спираються на такі нормативно-законодавчі документи:

  1. Митний кодекс України від 11.07.2002 р.

  2. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. з доповненнями та змінами.

  3. Закон України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюти» від 23.04.1994 р. з доповненнями та змінами.

  4. Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 р. № 15-93 з доповненнями та змінами.

  5. Класифікатор іноземних валют, затверджений постановою Правління НБУ від 4.02.1998 р. № 34 з доповненнями та змінами.

  6. Інструкція НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюти» № 527 від 18.10.1998 р.

Для виконання ЗЕД в іноземній валюті суб`єкт діяльності повинен відкрити валютний рахунок у банку на ґрунті пункту № 6 в наданому переліку документів.

Отримання іноземної валюти здійснюється через уповноважені банки на міжбанківському валютному ринку України. Вказані банки мають ліцензію НБУ згідно з «Правилами здійснення операцій на міжбанківському валютному ринку України», затвердженими постановою НБУ від 18.03.1998 р. № 127 с доповненнями та змінами.

Для отримання валюти суб`єкт ЗЕД подає в установу уповноваженого банку заяву на купівлю валюти згідно з додатком 2 «Тимчасових правил здійснення валютних аукціонів НБУ» від 3.03.1994 р. № 7-94. До заяви додаються такі документи:

  • договір з нерезидентом;

  • вантажна митна декларація, якщо товар перетинає митний кордон;

  • акт здавання – приймання виконаних робіт;

  • документи, які передбачені при документарній формі розрахунків (акредитив, інкасо);

  • довідка Державної податкової інспекції (термін дії 180 діб), в якій резидент зареєстрований як платник податків з інформацією про суму інвалюти та рахунок в інвалюті, з якою здійснюється перерахування з метою виконання обов`язків перед нерезидентами.

Суб’єкт ЗЕД надає оригінал і копію комплекту документів, при цьому ори- гінал з підписом і печаткою уповноваженого банку віддається. Копія комплекту завіряється керівником суб`єкта ЗЕД або нотаріусом і залишається в банку.

Валюта, яку отримують через уповноважений банк, повинна використовуватися протягом 5 робочих днів з моменту зарахування на поточний рахунок резидента. У разі порушення зазначеного терміну валюта продається банком на міжбанківському валютному ринку таким чином, що позитивна курсова різниця прямується у державний бюджет, а негативна відноситься на підсумки господарської діяльності резидента.

У переліку на початку розгляду питання для експортних операцій виручка зараховується на валютні рахунки не пізніше 180 днів з дати митного оформлення.

Для імпортних операцій термін ввозу складає 180 днів з моменту здійснення оплати. Порушення вказаних термінів тягне за собою пеню у розмірі 0,3% від суми не отриманої виручки за кожний день.

У разі необхідності резидент може отримати індивідуальну ліцензію НБУ згідно з Інструкцією про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій по експортних, імпортних і лізингових операціях, яка затверджена постановою правління НБУ № 136 від 24.03.1999 р. з доповненнями і змінами.

Постановою правління НБУ «Про введення обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті на користь резидентів» № 349 від 4.09.1998 р. встановлено, що при здійсненні розрахунків у іноземній валюті 50% надходжень валюти першої групи Класифікатора іноземних валют НБУ підлягають обов’яз- ковому продажу через уповноважені банки й фінансові установи.

Розрахунки між резидентами і нерезидентами можуть здійснюватися у гривнях, але обов`язковим є отримання індивідуальної ліцензії НБУ. Крім того, індивідуальна ліцензія потрібна для інших операцій згідно з п. 4 ст. 5 Декрету КМУ про валютне регулювання (документ № 4 у початковому переліку даного питання). Згідно із ст. 37 Закону про ЗЕД у разі порушення законодавства здійснюються спеціальні санкції у вигляді індивідуального режиму ліцензування, що регламентується «Положенням про порядок надання разових (індивідуальних) ліцензій», яке затверджено наказом Міністерства економіки від 17.04.2002 р. № 47.


  1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» iconМіжнародна економіка тексти лекцій для студентів усіх форм навчання із спеціальностей 050100 «Економіка підприємства»
Міжнародна економіка: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання спеціальностей 050100 «Економіка підприємства», «Облік І аудит»)....
Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» iconПолітична економія тексти лекцій для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства»
Політична економія: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509...
Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» iconТексти лекцій з модулю «оцінка нерухомості»
Тексти лекцій з модулю «Оцінка нерухомості» для студентів 4 курсу усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій»...
Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» iconТексти лекцій з модулю «оцінка нерухомості»
Тексти лекцій з модулю «Оцінка нерухомості» для студентів 4 курсу усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій»...
Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» iconОстровський І. А., Шекшуєв О. А. Тексти лекцій з дисципліни «Основи зовнішньоекономічних зв’язків»
«Основи зовнішньоекономічних зв’язків» для студентів 4 курсу денної та 5 курсу заочної форм навчання напряму підготовки 1004 – «Транспортні...
Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» iconОснови зовнішньоекономічної діяльності” для студентів 4 курсу денної форми навчання спеціальності: 050200 „Менеджмент організацій”
Програма І робоча програма дисципліни „Основи зовнішньоекономічної діяльності” для студентів 4 курсу денної форми навчання спеціальності:...
Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» iconОснови зовнішньоекономічної діяльності” для студентів 5 курсу заочної форми навчання спеціальності: 050200 „Менеджмент організацій”
Програма І робоча програма дисципліни „Основи зовнішньоекономічної діяльності” для студентів 5 курсу заочної форми навчання спеціальності:...
Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» iconМетодичні вказівки до організації самостійної роботи з вивчення дисципліни
Методичні вказівки до організації самостійної роботи з вивчення дисципліни “Основи економічної теорії” (для студентів 1 курсу спеціальності...
Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» iconЦіноутворення: Конспект
Тексти лекцій для студентів 3,4 курсів спеціальності 050200 „Менеджмент організацій” всіх форм навчання  
Є. П. Данильченко, І. А. Островський, О. А. Шекшуєв основи зовнішньоекономічної діяльності тексти лекцій для студентів усіх форм навчання спеціальності 050200 – «Менеджмент організацій» icon«міжнародна економіка» для студентів усіх форм навчання спеціальностей
«Міжнародна економіка» (для студентів усіх форм навчання спеціальностей 050100 «Економіка підприємства» І «Облік І аудит»). Укл.:...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи