Про три складові політичних подій Олександр Швирков icon

Про три складові політичних подій Олександр Швирков




Скачати 134.18 Kb.
НазваПро три складові політичних подій Олександр Швирков
Дата12.07.2012
Розмір134.18 Kb.
ТипДокументи

Про три складові політичних подій

Олександр Швирков

кандидат філософських наук,

старший викладач кафедри філософії

Сумського державного університету


У статті зроблена спроба визначити контури й характер проблеми взаємного відношення основних складових політичних подій: істинних мотивів політика, пояснення щодо необхідності відповідного політичного рішення різним аудиторіям (наприклад, іншим політикам, народу), наслідків рішення. Особливо виділена проблема пристосування, взагалі відповідності реальності картини світу, на якій заснована легітимність влади, й пояснення цією останньою своїх дій.


Думаю перед будь-яким філософом, якщо він вирішить писати на політичну тему, виникає одна і та сама проблема, а саме факти. Філософ не звик мати з ними справу. Він звик мати справу з принципами та ідеями, для перевірки яких йому достатньо лише власного розуму. Перевірка ж фактів потребує звернення до документів, свідоцтв, тощо.

Для філософа, який все ж таки вирішив писати на політичну тему і при цьому залишитися філософом (тобто не «загрузнути» у фактах), існують дві можливості. Перша – вдатися до прекраснодушного конструювання повітряних замків – цим філософи грішили (і грішать) не рідко. Мова, зрозуміло, йде про побудову різноманітних теорій ідеального суспільства та держави. Друга можливість – знайти таку проблему, вирішення якої у кожному конкретному випадку хоча й визначалося б аналізом конкретних фактів, проте сама її структура, перелік можливих варіантів рішення та їх умови від конкретних фактів би не залежали. Зрозуміло, що філософія в даному випадку відповідає за постановку проблеми (якісна сторона), а політологія – за вибір того чи іншого конкретного її рішення (кількісна сторона). Очевидно також, що за коректної постановки проблеми, міра достовірності тих або інших її розв’язків повністю залежатиме від точності та об'єктивності політологічного аналізу.

У даній статті я спробую сформулювати таку проблему. Однак спершу наведу деякі міркування, що виводять на неї та частково обґрунтовують її актуальність.

Будь-яку політичну подію можна розглядати й оцінювати з трьох точок зору. Перша основана на аналізі тих мотивів, якими керувався політичний діяч (діячі), приймаючи те або інше рішення, здійснення якого привело до тієї чи іншої події. Друга – на тому, які наслідки має ця подія (політичні, економічні, екологічні й інші). Нарешті, третя точка зору базується на аналізі того, як пояснювалося дане рішення, як воно обґрунтовувалося й подавалося в засобах масової інформації, у літературі (у тому числі й секретній) тими особами, які приймали дане політичне рішення або їхніми представниками. Відповідно політична подія, таким чином, має три складові. Перша – суб'єктивна (відповідає першій точці зорі), друга – об'єктивна (другій). Третю за браком кращого терміна назвемо медійною. Вона відповідає третій точці зору.

Найбільша проблема тут – чітке відокремлення цих трьох компонентів, моментів. Головним чином це стосується відокремлення першого й третього, тобто істинних мотивів, за якими прийняте те або інше рішення політиком, і тих мотивів, які опубліковані, озвучені, задокументовані. Проілюструємо, що мається на увазі, таким прикладом.

Нехай якимось політиком (політиками) ухвалено рішення оголосити війну сусідній державі. Це рішення може бути наслідком його особистих амбіцій, його прагнення до влади, слави, почуття неповноцінності, раціонального розрахунку і т.п. Однак озвучити істинні причини, що спонукали його до такого рішення, може виявитися незручним з моральної, політичної або іншої точки зору. Більше того, як вчить нас психоаналіз, істинні причини можуть бути приховані від нього самого. У той самий час якесь пояснення свого рішення дати необхідно, причому мова йде не тільки про населення, що, природно, захоче знати, чому значну його частину незабаром планують відправити на смерть. Мова йде також і про те, як дане рішення обґрунтовується в державних документах, як воно проводиться через державні органи (а їх, між іншим, може бути немало, більше того, деякі з них можуть деякою мірою перебувати в опозиції до політика, що прийняв рішення – згадати хоча б американського президента й Конгрес). Багато хто з людей, через яких проходитиме дане політичне рішення, можуть бути достатньою мірою поінформовані й досить впливові, щоб замість серйозного обґрунтування їм можна було підкинути яку-небудь «ляльку». Якщо обґрунтування не буде фундаментальним, то рішення може просто не пройти. Варто так само враховувати можливість наявності різноманітних, навіть протилежних інтересів у різних груп, від яких залежить затвердження цього рішення. У будь-якому разі, в архівах держави повинна залишитися не якась відписка на півсторінки, а об'ємний, більш-менш логічний і виразний документ, що обґрунтовує, наскільки важливим є це рішення. Навіть у секретних документах, не призначених для опублікування, не можна вказувати серед причин оголошення війни, наприклад, прагнення правлячої верхівки до особистої наживи.

Це те, що стосується аргументації для, так би мовити, внутрішнього користування, тобто для державного апарату, різних державних органів і т.п. Це обґрунтування, ймовірно, найбільш складне, детальне й витончене, оскільки розраховане на людей обізнаних і впливових. Наступне обґрунтування повинне бути надане іншим країнам. Тобто урядам інших держав має бути сформульоване роз'яснення, чому дана держава зібралася напасти (або вже напала), на одне (або декілька) з них. Залежно від обставин (наприклад, рівня близькості ідеологій і/або інтересів, сили даної держави й т.п.) це обґрунтування може бути більш-менш докладним, більш-менш зухвалим і безапеляційним. Обґрунтування оголошення війни, як правило, надається й тій державі, на яке збираються напасти. Воно може істотно відрізнятися від того, що дається «світовому співтовариству».

Наступне обґрунтування призначається для народу своєї країни. Оскільки більша частина населення, як правило, малоосвічена й не дуже розбирається в політиці, це пояснення повинно бути нескладним. Як правило, воно спирається на політичну й соціальну міфологію (зокрема, апелює до міфу про боротьбу добра зі злом), містить такі поняття, як справедливість, відплата та інше. Неабияке значення мають також міжнаціональні й міжрасові відмінності. Як правило, підґрунтя для «правильного» сприйняття відповідного рішення починають готувати заздалегідь, використовуючи для цього засоби масової інформації. Причому тут ми маємо деяке розходження в інтелектуальному рівні обґрунтувань: наприклад, на телебаченні воно набагато примітивніше, ніж у пресі. Найважливіше значення в процесі підготовки сприйняття населенням політичного рішення має формування образу ворога.

Таким чином, виявилося, що навіть при поверхневому аналізі можна виділити як мінімум три способи пояснення політичного рішення в розглянутому контексті. Перший – для державних структур (носієм його є насамперед офіційна внутрішньодержавна документація, у тому числі й секретна), другий – для «світового співтовариства», урядів інших держав, третій – для власного народу. Причому всі три пояснення, всі три трактування можуть значною мірою відрізнятися одне від іншого як у концептуальному плані (тобто в смислі основних ідей, що покладені у основу обґрунтування), так і в плані повноти й деталізації1. У цьому зв'язку можна пригадати, як подавалися війни, що велися США у В'єтнамі та СРСР в Афганістані. Було б так само надзвичайно повчально зробити документальний порівняльний аналіз того, як та або інша політична подія подається різній аудиторії: народу, політикам (своїм і чужим), чиновникам, дипломатам. Думаю, у багатьох випадках контраст виявиться просто разючим.

Усі ці обґрунтування й пояснення формують у свідомості людей певний образ події. Оскільки пояснень багато, то й образів виходить багато. Ці образи можуть істотно відрізнятися один від одного. Вони так само можуть бути достатньо автономними, час від часу вступаючи в конфлікти один з одним. Наприклад, тоді, коли у політика, що прийняв політичне рішення, є досить сильна й впливова опозиція. Найчастіше така ситуація виникає в так званих демократичних країнах. У тоталітарних щодо цього: пояснення політичного рішення, як правило, генерується єдиним джерелом.

Наявність декількох версій подій, що подаються народові, може породжувати значне збурення в головах, почуття непевності, тривоги. Особливо це стосується пояснень доленосних рішень.

Як здається, роль пояснення не зовсім чітко з'ясована. Насамперед політологами й філософами. Почасти це обумовлено тим, що не розмежовані моменти мотивів політичних дій та їх пояснення. Точніше – тим, що досить часто про реальні мотиви роблять висновки за поясненнями. Ця ситуація схожа на ту, що часто виникає при психоаналізі: мова йде про так звану раціоналізацію. Однак там ця ситуація чітко фіксується психоаналітиком і ним попереджається. При оцінці ж політичних подій такого, як правило, не відбувається. Раціоналізації там нерідко приймаються за істинні причини...

У зв'язку з вищесказаним стає зрозуміло, наскільки важким може виявитися аналіз політичних подій, особливо з метою з'ясування їхніх причин. Дійсно, для більшості політологів, не кажучи вже про пересічних обивателів, доступ до секретної – та й просто внутрішньої й міжвідомчої – документації як правило, закритий. Безпосереднє спілкування «по душах» з політиками, що прийняли рішення, – тим більше. Мемуари, залишені для нащадків тим або іншим діячем, так само не можуть служити надійним джерелом хоча б тому, що пишуться вони тоді, коли їхній автор ще живий і може поплатитися за зайву відвертість. Подібний характер властивий і ситуації з дослідженнями, що стосуються сучасногої політичної ситуації й недавнього минулого2. Залишається тільки робити припущення, ґрунтуючись, в основному, на офіційній версії подій, тобто версії для «загального користування». Те, наскільки вона може бути далекою від істини, зайвий раз доводити не варто.

Вийти з положення може допомогти порівняльний аналіз змісту різних витоків, зіставлення різних версій, послідовно видаваних на-гора офіційними інстанціями. Значну користь тут, імовірно, приносить існування опозиції щодо діючої влади, яка у своїх цілях може опубліковувати ті або інші матеріали, що ставлять під сумнів офіційну версію. Але, мабуть, найважливішим і найдостовірнішим джерелом є та реальна ситуація, що складається внаслідок прийняття й реалізації того або іншого політичного рішення.

Усе вищесказане стосовно міжнародної політики справедливо й стосовно політики внутрішньої. Зокрема, діяльності політичних партій.

Будь-яка партія повинна мати програму. Це положення міститься у відповідному законодавстві. Програма партії, як правило, будується на основі різних політичних, економічних філософських теорій. Тобто на основі тієї або іншої картини світу. Ця програма надається для ознайомлення публіці і, що особливо важливо в контексті дійсного розгляду, є найважливішою основою для пояснення тих або інших рішень, прийнятих керівництвом партії, тих або інших дій, партією здійснюваних.

Далі, будь-яка партія складається із цілком конкретних людей, людей з бажаннями, прагненнями, амбіціями й т.д. В ідеалі всіх їх об'єднують спільні погляди на політичний устрій суспільства, відображені, зокрема, у програмі партії. Однак немає потреби нагадувати, що далеко не завжди все є саме так. Не варто так само зайвий раз поширюватися про феномен олігархізацїї партій, коли партійна верхівка відривається від партійних мас, по суті, використовуючи партійні структури у своїх інтересах, часто дуже далеких від тих, які проголошені в програмі (див. про це, наприклад, [3]).

Таким чином, стосовно діяльності партій справедливі всі ті міркування, які були наведені вище. Справді, будь-яке рішення, що приймає керівництво партії, можна розглядати із трьох точок зору: з погляду реальних мотивів, з погляду того, як це рішення подається, і з погляду його наслідків. Пояснити, чому дане рішення було прийняте, необхідно, як мінімум, по-перше, однопартійцям, по-друге, – керівникам інших партій, по-третє, – народу, тобто виборцям. Причому, всі три пояснення можуть дуже сильно відрізнятися одне від одного.

Особливо велике значення має третій зі згаданих видів пояснень. Якщо пояснення цього виду виявиться не досить переконливим, якщо воно безпосередньо не пов'язуватиме рішення із програмою партії, якщо воно не буде доведене в найпростішій формі до свідомості достатньо великої кількості хоча б прихильників партії, то на наступних виборах партію може спіткати те, що спіткало Соціалістичну партію України на виборах до парламенту в 2007 році. За наявності конкуруючих сил ці останні обов'язково скористаються шансом, щоб представити партію в найневигіднішому світлі. Звісно, якщо вони мають для цього достатньо засобів (насамперед доступ на телебачення). Причому до об'єктивної користі для народу все це безпосереднього відношення не має. Рішення, прийняте керівництвом партії, може бути об'єктивно правильним, однак, не будучи достатньою мерою поясненим – насамперед на основі базових програмних принципів, – воно може призвести до фатальних для партії наслідків.

Можна навіть стверджувати, що важливо не стільки те, що робить політик, скільки те, як він пояснює свої дії, наскільки вдало він їх подає (і приховує свої реальні мотиви).


Тепер ми звернемося до найважливішого питання, що стосується взаємного відношення всіх трьох згаданих на початку статті моментів: мотивів, об'єктивних наслідків і пояснення. Нижченаведений розгляд також дозволить помістити розглянуте вище в більш широкий контекст.

У будь-який конкретний період у розвитку суспільства існує певна картина світу, відображена і закріплена на тих або інших носіях (камені, папірусі, папері, плівці і тому подібному). Створюється вона, як правило, людьми освіченими, схильними до системного мислення, часто такими, що мають (або мали) владу. Зрозуміло, що через ці обставини вона скоріше відображає погляди досить нечисленної групи людей, а не всього суспільства. Проте, оскільки група ця як правило складається частково з представників правлячої еліти, частково з інтелектуалів, що її обслуговують, вона має достатні ресурси, щоб, по-перше, нав'язати її решті суспільства, і, по-друге, реалізовувати ті або інші проекти, що цій картині відповідають.

Такі картини світу містять у собі принаймні три основні компоненти. Перша змальовує певні структури, інститути, у відповідності до яких організоване суспільство. Вона носить в значній мірі ідеалізований характер (наприклад, підручники з політології, в яких описуються структура і функції державних інститутів). Наступна компонента – це опис конкретних випадків, коли ці структури або успішно виконали свої функції, або не виконали (тоді наведені пояснення, чому саме не виконали). Третя компонента – рекомендації, що стосуються розповсюдження і зміцнення відповідних інститутів, прогнози щодо їх майбутнього і майбутнього світу, організованого відповідно до них.

Як бачимо, подібні картини світу містять у собі як момент ідеології, так і утопії (у розумінні К. Мангейма [4]). Вони покликані не тільки обґрунтовувати проекти, що реалізуються, але й виступати як пояснювальна база для вже скоєних дій.

На сьогодні одна з таких картин – це картина світу, що базується на поняттях демократії, лібералізму, прогресу, глобалізації, тощо. Саме через ці поняття ми сьогодні сприймаємо дуже багато речей, подій, що відбуваються в світі, саме апеляція до цих понять є хорошим тоном при написанні статей та книг.

Програми більшості політичних партій, політиків повинні в достатній мірі відповідати цій картині світу, не суперечити їй. Те саме очікується і від їх дій, тобто проектів, що ними реалізуються, їх наслідків. Далеко не завжди це буває саме так. Вже стало нормою звинувачувати політиків в тому, що вони говорять одне, а роблять зовсім інше. Не рідко можна прочитати і про те, що подібна картина світу вибудовується навмисно, щоб послужити ширмою для реальних механізмів політики.

Отже, проблема. Сформулюємо її за допомогою серії взаємозалежних питань.

У якій мірі картина світу (що задається, формується літературними і іншими джерелами, яка існує в цих джерелах) – йдеться насамперед про ту картину, про яку говорилося в попередніх абзацах, – може існувати відокремленою від реальності (реальності, що задається справжніми мотивами політиків, наслідками їхніх дій, економічним, політичним та іншим станами суспільства), на яку вона накладена; як довго вона може проіснувати після того, як ступінь відокремленості перевищить якусь припустиму межу? По-іншому: якою мірою і як довго така картина світу може існувати в розумах людей незалежно від реальності. Взагалі, чи може таке бути?

Ситуація, крім іншого, ускладнюється тим, що дана картина світу не просто існує у вигляді фантазій, уявлень у головах людей, на сторінках книг, статей, кіноплівці й інших «носіях», вона змушує створювати певні суспільні інститути й т.п. Тобто служить не лише способом сприйняття реальності, але й обґрунтуванням для її зміни. Принаймні, декларованим обґрунтуванням. Тому вищенаведене формулювання можна доповнити або, точніше, скорегувати у такий спосіб. Якою мірою дана картина світу є головною підставою для зміни, перебудови реальності? Взагалі, наскільки вона відповідає організації суспільства, у якому вона прийнята, наскільки серйозними можуть бути розбіжності між ними. Чи є «люфти» між ідеями й концепціями, що задають дану картину світу, які дозволяють видозмінювати, «згинати» її так, щоб уникнути її руйнування? Нарешті, у крайньому разі, чи не є ця картина світу всього лише ширмою? Як, за рахунок яких резервів вдається тоді підтримувати існування цієї ширми?

Поясню, що конкретніше мають на увазі ці питання на прикладі. Політики можуть привселюдно подавати політичну боротьбу взагалі й зі своїми політичними опонентами зокрема, у термінах відповідних концепцій, апелювати до цієї концепції при поясненні тих або інших подій, своїх та чужих мотивів і т.д. Запитується, чи справді можливо «втиснути» все це в згадану нами картину світу (основану на концепціях демократії т.д.), чи дійсно для цього вистачить слів, термінів, зворотів, або ж вона (картина світу) рано чи пізно почне «тріщати по швах». А політикові – забракнути слів. Якщо картина світу – просто ширма, покликана прикрити непорядні дії й мотиви політиків, то як і чому забезпечуються гнучкість і розтяжність цієї картини – якщо вже вона дозволяє це робити упродовж тривалого часу. Чи, можливо, вона служить ширмою тільки почасти, не завжди? Можливо, тільки для частини політиків? Якою тоді повинна бути «питома вага» тієї частини випадків, коли вона використовується як ширма (або «питома вага» політиків, що її так використовують), для того, щоб вона при цьому все-таки могла вважатися не просто ширмою?

Ця стаття почалася з обговорення питань, пов'язаних, крім іншого, з поясненням політиками тих або інших своїх дій. Зараз ми включили це обговорення й висновки, зроблені на його основі, у більш широкий контекст, що забезпечується концепцією картини світу.

Однак ще пікантніше ситуація виглядатиме в тому випадку, коли ми маємо справу не з тією картиною світу, що генерується (за допомогою телебачення, газет й іншого) для загального користування, а з тією, що створюється інтелектуалами для інтелектуалів. Інакше кажучи, мова не йде про картину світу, що задається банальною пропагандою. Мова йде про картину, що задається досить докладними, зваженими, взагалі солідними й фундаментальними дослідженнями. Дослідженнями, представленими не тільки кабінетними вченими (щоб не сказати, мрійниками), а й професійними журналістами, вченими-політиками (типу З. Бжезинського [1], Г. Кіссинджера [3]), які, так би мовити, бачили й знають систему зсередини, брали безпосередню участь у багатьох важливих політичних подіях.


Такою є якісний бік проблеми. Як бачимо, формулювання її є цілком філософським. Умови того або іншого її рішення і самі ці рішення цілком очевидні. Справа за малим: необхідно визначити питому вагу чинників, що визначають те або інше рішення. Проте це вже справа політології.


Литература:


  1. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы/Пер. с англ. – М.: Международные отношения, 1998. – 256 с.

  2. Дугин А.Г. Основы геополитики//http://grachev62.narod.ru/ dugin/introd.htm.

  3. Киссинджер Г. Дипломатия/Пер. с англ. – М.: Ладомир, 1997. – 848 с.

  4. Мангейм К. Идеология и утопия//http://www.politnauka. org/library/classic/manngeim-recenz.php.




1 Наприклад, Ів Лакост пише, що геополітичні міркування служать лише для «виправдання суперницьких устремлінь владних інстанцій щодо певних територій і людей, що населяють їх». Цит. за [2].


2 Класичний приклад тут – книга Френсіса Фукуями «Кінець історії й Остання людина», який є співробітником державного департаменту США. Тут, до речі, ми безпосередньо виходимо на іншу надзвичайно важливу проблему. Полягає вона у визначенні того, яка в подібних творах частка пропаганди і яка частка, так би мовити, «чистого знання». Визначити ці частки особливо важко насамперед тому, що як правило, пропаганда здійснюється не на пряму (тобто це не деяка кількість певних фраз), а шляхом розміщення певних акцентів, створення певного контексту сприйняття тих або інших ідей. Причому, якщо вона ведеться системно, масовано, то контекст цей може створюватися не безпосередньо в даній роботі, а іншими засобами, заздалегідь. Дана ж робота потім просто «вбудовується» у цей контекст. Інакше кажучи, перш ніж подати на розгляд публіці той або інший витвір, у її мізках створюється домінанта, що і змушує публіку «правильно» сприйняти ідеї, викладені в пізніше опублікованому витворі: ще один додаток метафори про ґрунт і насіння.




Схожі:

Про три складові політичних подій Олександр Швирков iconШвирков О.І. Про сьогоднішній момент І нову роль інтелектуалів анотація
Після такої корекції, на думку автора, цими теоріями стануть частіше керуватися при проведенні політичних І економічних реформ, що...
Про три складові політичних подій Олександр Швирков icon2. (А) Нехай простір елементарних подій. Побудувати сукупність підмножин простору, яка не буде простором подій. (А)
А побудувати можливі простори s випадкових подій, що відповідають даним просторам  елементарних подій
Про три складові політичних подій Олександр Швирков iconРозділ 2 Потоки подій
Потоком подій в теорії ймовірностей називають послідовність подій, що відбуваються одна за одною у випадкові моменти часу
Про три складові політичних подій Олександр Швирков iconІдеологічні партії як зникаючий вид І фпг удк 329 Олександр Швирков
Зроблена спроба показати, що в найближчому майбутньому вони будуть відтиснені з політичної арени партіями, які є політичним продовженням...
Про три складові політичних подій Олександр Швирков icon1 Основи політичного маркетингу
Автори провели оцінку динаміки політичних подій, використовуючи методи маркетингових досліджень та розглянули відповідний вплив інструменту...
Про три складові політичних подій Олександр Швирков iconОголошено конкурс на участь у Щорічній програмі Української школи політичних студій (2010)
У щорічній програмі Української школи політичних студій (2010). Відібраним учасникам буде запропоновано програму, що включає чотири...
Про три складові політичних подій Олександр Швирков iconПерелік дисциплін, які виносяться для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень магістра зі спеціальності «Інформаційно-комунікаційні технології»
Класичне означення ймовірності. Повна група подій. Геометрична ймовірність. Сумісні і несумісні події. Теореми додавання сумісних...
Про три складові політичних подій Олександр Швирков iconГубернатор Дніпропетровщини Олександр Вілкул вручив кращим молодим ученим гранти від 30 до 50 тис грн та комп’ютерну техніку
Х. За три роки фінансування конкурсу проектів збільшено вшестеро. За рахунок цього молоді вчені регіону отримують гранти від 30 до...
Про три складові політичних подій Олександр Швирков iconПерелік дисциплін, які виносяться для вступу на освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, магістра зі спеціальності «Інформаційно-комунікаційні технології»
Класичне означення ймовірності. Повна група подій. Геометрична ймовірність. Сумісні і несумісні події. Теореми додавання сумісних...
Про три складові політичних подій Олександр Швирков iconОлександр Довженко «Україна в огні»
Тут всі сліди битви сценариста з письменником. Один закликав до строгого професійного рисунка сце­нарію, другий, вражений стражданнями...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи