Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону icon

Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону




НазваМіжнародна стратегія економічного розвитку регіону
Сторінка14/24
Дата12.07.2012
Розмір4.53 Mb.
ТипДокументи
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   24

Рівень конкурентоспроможності країни визначається за різними методиками. Починаючи з 2007 року фонд "Ефективне управління" у співробітництві та за методологією Всесвітнього Економічного Форуму публікує "Звіт про конкурентоспроможність України", при визначенні якого використовується 12 груп (3 складові : Базові вимоги , Підсилювачі ефективності та Фактори розвитку та інноваційного потенціалу ) , які характеризують ступінь розкриття даних чинників ( загалом враховується близько 110 різних показників) . [2]


У рейтингу Всесвітнього економічного форму за 2009-2010 рр. Україна посіла 82-у позицію серед 133-ох країн - і впала на 10 позицій порівняно з результатами 2008-2009 рр.

Оскільки ІГК країни напряму залежить від ІГК її регіонів , то неодмінним кроком для підвищення загальнодержавного показника є підвищення рівня конкурентоспроможності регіонів даної країни, при чому особливу увагу варто приділити депресивним територіям.

Івано-Фанківська область займає одну з найнижчих позицій серед областей України. Значення її ІГК становить 3,86, що значно менше за середнє по Україні (3,97 ). У світовому рейтингу область розділила б 93, 94 позиції із такими країнами як Грузія та Молдова.

Підвищення рівня соціально-економічного розвитку даної області можна запропонувати як таку 2-х рівневу систему стратегічних напрямів економічного і соціального розвитку:

1 – рівень: Подолання таких основних проблем , як :

  1. Нестабільність політики

  2. Нерівний доступ до фінансування

  3. Жорстке податкове регулювання

  4. Корупція

2-й рівень : Поступовий соціально-економічний розвиток регіону, що включає в себе :

  1. Стійкий розвиток економіки у відповідності до загальнодержавного вектору.

  2. Розвиток людських ресурсів.

  3. Охорона навколишнього природного середовища та екологічна безпека.
  4. ^

    Розвиток і поглиблення конкретної спеціалізації регіону, якою для даної області є , безперечно , туризм.


Основним завданням при поглибленні спеціалізації даного регіону будуть: покращення існуючих і розвиток нових туристичних продуктів, забезпечення висококваліфікованими кадрами, розвиток інфраструктури, формування інституційного оточення та налагодження міжсекторного партнерства, а також створення комплексної системи маркетингу у поєднанні з активним просуванням області на внутрішньому і міжнародному туристичних ринках.

При розробці стратегії розвитку будь-якого регіону важливим є врахування можливостей і перспектив які вже існують, або можуть бути використані в майбутньому. Для Прикарпаття такою перспективою є можливість проведення Олімпійських ігор 2022 року.

Крім цього необхідно і впроваджувати прийняту стратегію на всіх рівнях – починаючи від державних органів влади, і закінчуючи окремими підприємствами чи навіть домогосподарствами. Тому важливими в даному аспекті є розробка основних тактичних завдань і їх орієнтація у погодженні до загальних напрямів соціально-економічного розвитку.


  1. Багрова І.В., Нефедова О.Г. Складові та фактори конкурентоспроможності // Вісник економічної науки України. - 2007. - № 1. - С. 11-16.

  2. Звіт про конкурентоспроможність України 2010 / Опублікований Фондом «Ефективне Управління» www.feg.org.ua

  3. Портер М. Международная конкуренция. - М., 1996. - С. 56.



Мішенін Є.В.,

Сумський національний аграрний університет

Коблянська І.І.,

Сумський державний університет


^ УПРАВЛІННЯ ВІДХОДАМИ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЛОГІСТИЧНИХ ЗАСАДАХ


Впровадження інтегрованого управління вторинними ресурсами на ринкових засадах є одним із основних завдань державної екологічної політики у контексті вирішення проблеми накопичення відходів [1]. Разом з тим, слід констатувати, що механізми та інструменти створення інтегрованих систем управління відходами виробництва не закладені у регіональних програмах соціально-економічного розвитку, що свідчить про відсутність реальних передумов для досягнення цілей державної екологічної політики. З цих позицій, проблема розроблення механізмів реалізації ринкових інструментів у сфері управління відходами промислових підприємств є особливо актуальною.

Перш за все, вважаємо за необхідне визначити основні фактори, що стримують розвиток процесів повторного використання відходів виробництва у національному господарстві: складність та нормативна неврегульованість порядку отримання дозволів для здійснення діяльності з обробки відходів та їх утилізації; брак власних фінансових ресурсів підприємств для здійснення капітальних вкладень у необхідні технології з утилізації відходів та відсутність дієвих економічних стимулів з боку держави у цій сфері; відсутність необхідної інфраструктури; ускладнений доступ до інформації щодо потреб у вторинній сировині; неефективність державної інформаційної політики у сфері поводження з відходами.

Зазначені фактори роблять процес повторного використання промислових відходів суб’єктивно невигідним. На нашу думку, можливості зміни такої точки зору пов’язані з вирішенням проблеми координації між представниками влади, бізнесу та населення регіону з питань утилізації відходів виробництва, що у сучасному розумінні може бути ефективно розв’язана на логістичних засадах.

Застосування логістичного підходу, за рахунок активізації процесів інтеграції та координації, забезпечує мінімізацію витрат для різних суб’єктів соціально-економічної діяльності у сфері управління відходами [2]. Водночас, міжгалузевий характер цих процесів і територіальна взаємопов’язаність підприємств «виробників» та «споживачів» відходів зумовлюють необхідність формування логістичного кластеру промислових відходів [3]. Його створення вимагає аналізу та опрацювання значної кількості даних щодо: обсягів вторинних матеріальних ресурсів, їх якісних параметрів, можливостей утилізації тощо. Достовірність, повнота та своєчасність вказаної інформації визначають ефективність процесу управління відходами промислових підприємств на рівні регіону. Ці дані можуть бути отримані за допомогою побудованої на основі сучасних інформаційних комп’ютерних технологій інтегрованої інформаційної системи, яка об’єднує елементи кластеру: промислові підприємства, що є «виробниками» відходів; організації інфраструктурного та фінансового забезпечення; науково-дослідні та освітні організації; органи державної влади; підприємства різних галузей та форм власності - «споживачів» відходів.

Сучасні Internet-Intranet технології створюють необхідні умови для формування та розвитку віртуального логістичного кластеру промислових відходів. Його «ядро» становить інтегрована електронна система «Єдиний реєстр вторинних матеріальних ресурсів». Сукупність баз даних у складі цієї системи повинна забезпечити вільний доступ до інформації стосовно: параметрів вторинної сировини та умов поставки; технологій утилізації відходів; організацій, що надають послуги з утилізації відходів; організацій, що надають метрологічні послуги; законодавчо-нормативного регламентування у сфері поводження з відходами; споживачів вторинної сировини тощо.

На нашу думку, створення такої електронної системи доцільне на базі інформаційних ресурсів державних установ. Це забезпечить релеватність наявної у ній інформації.

Підсумовуючи вищевикладене, зазначимо, що об’єднання різних суб’єктів господарювання у віртуальний логістичний кластер промислових відходів дозволить зменшити трансакційні витрати його учасників, скоординувати дії різних органів державної влади й підприємців, а отже, сприятиме формуванню та розвитку ринку вторинної сировини, екологічних товарів і послуг у рамках певної адміністративно-територіальної одиниці.


  1. Про основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 р : Закон України від 21.12.2010 р. N 2818-VI / Верховна Рада України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi

  2. Павліха Н.В. Застосування логістичного підходу з метою управління потоками відходів в регіоні / Н. В. Павліха // Научные труды ДонНТУ. – 2004. – № 75. – с. 139-145.

  3. Макарова И.Р. Кластерный подход в формировании региональной системы управления промышленными отходами / И.Р. Макарова, В.М. Тарбаева // Нефтегазовая геология. Теория и практика. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ngtp.ru



Мішеніна Г.А.

Сумський державний університет


^ ЗАСТОСУВАННЯ КЛАСТЕРНИХ МОДЕЛЕЙ В ОРГАНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЛІСОРЕСУРСНОЇ СФЕРИ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ


Поступовий перехід від адміністративно – командної системи організації лісогосподарювання до ринково орієнтованої обумовлює необхідність пошуку і вибору ефективних форм взаємодії суб'єктів господарювання у сфері раціонального використання, відтворення і охорони лісових ресурсів. Даний аспект актуалізується з точки зору реалізації принципів сталого розвитку регіональних лісових комплексів, екосистемного управління лісоресурсним потенціалом на міжгалузевій основі. При цьому багатоцільове використання і відтворення лісових ресурсів у регіональному розрізі вимагає формування інтегрованих підприємницьких структур, орієнтованих на узгодження і реалізацію лісо-еколого-економічних інтересів, зокрема, лісових і аграрних підприємств різних форм власності і господарювання.

Єдність і взаємозалежність в екосистемному розвитку лісових і агарних біогеоценозів (системи земельних, лісових і водних ресурсів) об'єктивно обумовлює необхідність і доцільність формування і розвитку регіональних інтегрованих підприємницьких структур, спрямованих на агролісомеліоративне облаштування територій у вигляді системи захисних лісових насаджень, полезахисних смуг, ділянок аграрних лісів. Інтегровані підприємницькі структури орієнтовані на коопераційну взаємодію лісових та аграрних підприємств можуть мати, наприклад, форму кластерних об’єднань.

У цьому контексті кластерну політику лісоресурсної сфери на регіональному рівні слід розглядати як систему організаційно-економічних відносин між органами державної влади та суб’єктами господарювання з приводу підвищення їх конкурентоспроможності на основі формування і розвитку кластерних утворень . У цілому під лісоресурсним кластером слід розуміти групу географічних взаємопов’язаних та взаємодіючих господарських суб’єктів сфери використання та відтворення лісових ресурсів, які характеризуються спільністю діяльності та взаємодоповнюють один одного.

Принципові відмінності кластера в лісоресурсній сфері як підприємницької структури від інших територіально-промислових об’єднань виглядають наступним чином:

  1. Кластер являє собою географічно сконцентроване сполучення підприємств лісоресурсної сфери, у тому числі суміжних галузей (наприклад, сільського та водного господарств). При цьому виробничий фундамент кластера одночасно утворюють крупні конкурентоспроможні комплексні підприємства лісового господарства, лісопромислові підприємства, а також підприємства суміжних галузей, що обумовлено специфікою лісогосподарської продукції та відтворенням екосистемних послуг лісу.

  2. Лісоресурсний кластер має більш широкий та специфічний склад, який утворюють не тільки виробничі суб’єкти лісогосподарювання, а й сервісні організації, наукові центри, спеціалізовані банки, навчальні заклади, державні структури, малі підприємства, приватні підприємці та некомерційні організації.

  3. Наявність кластера забезпечує більш сприятливий підприємницький бізнес-клімат у регіональному лісоресурсному розвитку відповідно до принципів сталого лісокористування, екосистемного управління лісами на міжгалузевій основі та більш стале використання та відтворення лісових ресурсів.

Застосування кластерних моделей в організації господарювання лісоресурсної сфери, наразі представляється найближчою перспективою. Зокрема, прикладом реалізації кластерної ініціативи розвитку лісового господарства є швейцарсько-український проект у Закарпатті, який був представлений на Міжнародній конференції (2009 р., м.Ужгород), присвяченій можливостям міжнародної співпраці у формуванні лісових кластерів та дерев’яного домобудування. На даний час у країнах Європи більш ніж 1000 представників лісового сектору активно залучені до процесу інноваційного розвитку, який зорієнтований на кластеризацію виробництва з таких напрямків [1]: лісове господарство, обробка деревних матеріалів, виробництво целюлози та паперу, біоенергетика, спеціалізовані види лісової продукції.

Зазначимо, що інтегровані організаційні структури кластерного типу в сфері лісогосподарювання найчастіше представлені лісопромисловими кластерними утвореннями. Зокрема, наразі такий тип господарювання в лісовому комплексі активного розвитку набуває в Росії.

Необхідно наголосити на тому, що основні процеси створення|створінні| інтегрованих підприємницьких структур в лісоресурсній сфері повинні включати систему організаційних, економічних, фінансових, соціальних та екологічних заходів на різних ієрархічних рівнях управління: державному, галузевому, регіональному (місцевому), а також на рівні підприємницьких структур (підприємств).


  1. Соколенко С. І. Інвестиційний та інноваційний розвиток Карпатського регіону – кластер лісової і деревообробної промисловості [Електронний ресурс] / С. І. Соколенко. – Режим доступу :http://ucluster.org/sokolenko-/2009/04/investicijnyj-ta-innovacijnyj-rozvytok- karpatskogo-regionu-klaster-lisovoj-i-derevoobrobnoj-promyslovosti/



Могильна Н.О., Омельяненко В.А., Хворост О.О.

Сумський державний університет


^ ТРАНСФЕР ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ФАКТОР ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ


Метою сучасної регіональної промислової політики є підвищення регіональної конкурентоздатності, тобто здатність виробляти та споживати товари і послуги в умовах конкурентної боротьби з іншими регіонами країни, країнами близького та далекого зарубіжжя, дотримання міжнародних стандартів і розширення частки підприємств на внутрішньому та світовому ринках як основного джерела підвищення добробуту громадян регіону.

Світовий досвід свідчить, що основними принципами, які забезпечують підвищення регіональної конкурентоздатності на основних напрямках соціально-економічного розвитку регіону, є наступні[3]:

  • формування промислової політики як найважливішої складової частини регіональної стратегії з активною рівноправною участю в її розробці та реалізації органів влади, бізнесу, наукових і громадських організацій;

  • перехід від галузевої промислової політики до політики концентрації зусиль і державної підтримки конкурентоздатних виробництв і технологій;

  • зміна пріоритетів у виборі об'єктів промислової політики відповідно до загальносвітових тенденцій зростання ролі високотехнологічних галузей з високою доданою вартістю;

  • створення умов переходу до наукомісткої економіки з визначальною роллю виробництва, розподілу та використання знань та інформації як головних факторів стійкого економічного зростання;

  • розробка та реалізація регіональних науково-технічних програм, участь у довгострокових проектах наукових центрів і промислових підприємств.

З вищенаведеного видно, що процес інноваційного розвитку регіону досить складний, підтримку цього процесу розпорошувати не можна. Починати потрібно зі створення попиту на знання, для цього треба визначити пріоритети та створити систему трансферу технологій.

На сучасному етапі розвитку світової економіки трансфер технологій є одним із джерел економічної незалежності регіону, оскільки саме він надає господарюючим суб'єктам ряд стратегічних можливостей, а конкретно: розвиток внутрішнього ринку, розвиток висхідних галузей, адаптацію та перенесення досягнень розвинених держав і інтеграції в транснаціональну інфраструктуру. У ході інноваційного процесу вироблені світовим науковим співтовариством знання перетворяться в технології, продукти і послуги. Даний процес у регіоні здійснюється за допомогою регіональної інноваційної системи, тобто комплексу створених у регіоні інститутів (наприклад, центрів трансферу технологій), що забезпечують трансфер (перетік) технологій і знань про них між організаціями, підприємствами та людьми[1].

Для реалізації інноваційної регіональної політики шляхом трансферу технологій особливу увагу необхідно приділяти організаційним механізмам інноваційного розвитку, особливо синтезу маркетингової та інноваційної діяльності. На основі цього послідовність стадій формування політики інноваційно-орієнтованого регіону можна представити в такий спосіб[2]:

    1. маркетингове дослідження і діагностика стану інноваційного розвитку регіону в попередні періоди і у цей час із метою виявлення позитивних та негативних тенденцій і вироблення рекомендацій на перспективу;

    2. оцінка сучасного стану інноваційного потенціалу та інфраструктури (аналіз інноваційної активності, інноваційного іміджу та клімату регіону);

    3. вивчення попиту на інноваційний продукт, специфіки споживчих переваг на ринку інноваційної продукції, типів споживачів та їх характеристик;

    4. відбір і формування портфеля пріоритетних інноваційних проектів на основі визначення їх економічної ефективності (з урахуванням таких ознак як: ступінь значимості для регіону, рівень інноваційності, строки реалізації, обсяг залучених інвестицій, обсяг необхідних ресурсів, рівень ризику);

    5. формування інноваційних стратегій розвитку регіону і його окремих галузей, забезпечення їх узгодження за строками, ресурсами, виконавцями;

    6. створення системи інформаційного та організаційного забезпечення інноваційних процесів у регіоні;

    7. забезпечення маркетингового аналізу і контролю досягнутих цілей і своєчасне їхнє коректування при виявлених змінах кон'юнктури ринку (появі нових наукових знань, змінах економічного, правового характеру);

    8. забезпечення процесів комерціалізації інновацій (розробка цінової, збутової, рекламної політики).

Імплементація інноваційно-інвестиційних процесів в інтегровану систему управління на регіональному рівні дозволяє вирішити проблему підвищення конкурентоздатності на основі вибору та розвитку провідних напрямів технологічного розвитку в умовах конкретного регіону.


  1. Оленев Н.Н., Шатров А.В. Концепция использования имитационной модели экономики региона для исследования его инновационного потенциала // Математическое моделирование развивающейся экономики: Сб. тр. летней школы по экономико-математическому моделированию ЭКОМОД-2006. Киров: Изд-во ВятГУ, 2006. – С. 10-24.

  2. Саванович С.В. Маркетинговые аспекты в формировании инновационного развития региона (концептуальный подход) // Балт. эконом. журн.: электронная версия. – 2010. – № 2.

  3. Трусов А. Региональная система коммерциализации и трансфера технологий // Информационные Ресурсы России. – 2005. – №4. – С. 23–28.



Мульска О.П.

Інститут регіональних досліджень НАН України


Система інституційного забезпечення прав та потреб дитини в україні


Після здобуття незалежності Україна розпочала процес розбудови демократичної держави та створення кардинально нового інституціонального середовища та інституційного забезпечення для покращення соціального добробуту, правового захисту прав дитини. Ці проблеми вирішувалися з різним ступенем успіху. Були проведені системні зміни у законодавстві (ратифікація основних міжнародних інструментів щодо прав та свобод дитини), створені правові засади законодавчого поля у сфері захисту прав дітей; запровадженні та реалізовані державні цільові програми, відбувається зростання обсягів фінансування з Державного бюджету на підтримку соціальних програм і заходів.

Проблеми охорони дитинства є загальнодержавними та міжсекторальними, такими, що потребують вирішення на національному і навіть міжнародному рівні, тому не залишаються поза увагою парламенту, Президента та Уряду. Ще у 1990 р. було створено Комісію Верховної Ради УРСР у справах жінок, охорони сім’ї, материнства і дитинства, а з 1994 р. цими питаннями опікуються 8 комітетів Верховної Ради України [1]:

  1. з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму;

  2. з питань охорони здоров’я;

  3. з питань науки і освіти;

  4. з питань соціальної політики та праці;

  5. у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів;

  6. з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин;

  7. з питань правової політики;

  8. з питань культури і духовності.

Нині питання соціального та правового захисту дітей в Україні регулюються численними нормативно-правовими актами: Конституцією України; Сімейним кодексом України; Законами України “Про охорону дитинства”, “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” “Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення”, “Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз”, “Про забезпечення організаційно-правових умов захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”, “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, “Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, “Про соціальні послуги”, “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про реабілітацію інвалідів в Україні”, “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”, “Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям”, “Про освіту” та ін.

Забезпечення основних прав дитини на території України здійснює Кабінет Міністрів України. Функціями КМУ виступають:

  1. Проведення державної політики щодо охорони дитинства.

  2. Розробку й здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та покращення становища дітей.

  3. Координацію діяльності центральних і місцевих органів виконавчої влади [3].

Центральним органом влади, який забезпечує реалізацію основних завдань державної політики з питань сім’ї, дітей та молоді, є Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту.

Реалізація окремих складових соціальної політики входить також до компетенції багатьох органів державної влади, зокрема, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства юстиції України, Міністерства культури і туризму України, Державного комітету телебачення та радіомовлення України та ін [1].

Пріоритетними напрямами інституційного забезпечення захисту пра дитини залишаються:

  • забезпечення покращення здоров’я дітей та формування здорового способу їхнього життя; підвищення якості та доступності медичного та соціального обслуговування дітей, особливо з малозабезпечених сімей та дітей з сільської місцевості; належне соціальне забезпечення та підтримка сімей з дітьми;

  • протидія поширенню ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманії серед дітей, медико-соціальна допомога та підтримка цих категорій дітей; затвердження національних стандартів медичної підтримки та догляду за ВІЛ-позитивними дітьми; розробка та впровадження політики забезпечення прав дітей, які живуть з ВІЛ, на сімейне життя, освіту, спадок і власність [2];

  • запобігання соціальному сирітству, подолання дитячої безпритульності та безоглядності серед дітей; впровадження дієвих механізмів реінтеграції в суспільство дітей, які залишають дитячі установи та дітей, які інфіковані ВІЛ;

  • подальший розвиток національного усиновлення і впровадження сімейних форм виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; запровадження механізму “гроші ходять за дитиною” на всій території України; встановлення чіткого юридичного статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування та відкриття рахунку на дитину; розробка нових бюджетних підходів у фінансуванні інтернатних закладів;

  • соціальний захист дітей-інвалідів, усунення соціальної дискримінації, з якою стикаються діти-інваліди; підвищення доступності дітей-інвалідів до системи освіти (особливо до шкільної) та всіх сфер повсякденного життя;

  • протидія насильству в сім’ї, торгівлі дітьми, сексуальній експлуатації дітей та інших форм жорстокого поводження з ними; соціально-правовий захист постраждалих дітей; запобігання та викорінення найгірших форм праці дітей;

  • зменшення всіх проявів нерівності і дискримінації серед найбільш уразливих і малозабезпечених груп дітей; забезпечення рівного доступу всіх дітей до якісної освіти, сімейного виховання, культурного та духовного розвитку [4];

  • профілактика злочинності серед неповнолітніх; створення системи ювенальної юстиції; захист прав дітей, які перебувають у конфлікті із законом;

  • забезпечення достатніх ресурсів на реалізацію у повному обсязі соціальних, економічних і культурних прав дітей, відміна практики коригування національних програм у частині зменшення фінансування;

  • створення ефективного координаційного й наглядового механізму, що забезпечив би систематичний і комплексний збір даних і показників у всіх сферах забезпечення умов для розвитку дітей, створення ефективної системи моніторингу для оцінювання державних програмних заходів щодо дітей [1].

Для розв’язання проблем забезпечення потреб та інтересів дитини можливо тільки шляхом удосконалення та оптимізації діяльності всіх органів центральної та місцевої виконавчої влади, координації діяльності державних і громадських структур, тісної співпраці урядовців, науковців і громадськості.


  1. Бідність та нерівні можливості дітей в Україні / [Черенько Л.М., Полякова С.В., Реут А.Г. та ін.]; за ред. Е.М.Лібанової. – К.: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Український центр соціальних реформ, 2009. – 288 с.

  2. Забезпечення прав дитини – стратегічний пріоритет держави, 31 травня 2010 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://jujust.com.ua /2010/06/01/po-sledam -press-konferencii-zabezpechennya-prav-ditini-strategichnij-prioritet-derzhavi-31-maya-2010/

  3. Петрочко Ж.К. Потреби дитини у контексті її прав. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Postmetodyka/ 2009_2/petrochko.pdf.

  4. Сафіуллін Р Ефективна політика в інтересах дітей повинна базуватись на точному знанні і розумінні справжнього становища дітей, їх потреб і способів найкращого задоволення цих потреб [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/publish/article; jsessionid=7?art_id=115803&cat_id=117163



Мусієнко С.В.

^ Київський національний економічний

університет імені Вадима Гетьмана

1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   24

Схожі:

Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  фінансова основа економічного розвитку регіону
Об’єкти накопичення фінансових ресурсів регіону наведені на рис. Фінансові ресурси регіону створюють основу для економічного розвитку...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  визначення рівня економічного розвитку регіону
Таким чином, обґрунтування економічного розвитку можна одержати, тільки виключивши усі фактори, що суб'єктивно завищують значення...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconН. О. Могильна, В. А. Омельяненко, В. О. Садовий
Стаття присвячена формуванню іміджу регіону як фактора залучення іноземних І внутрішніх інвестицій. Розглянуто основні етапи формування...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЗаявка на участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції «Інноваційне забезпечення економічного розвитку регіону»
Всеукраїнської науково-практичної конференції «Інноваційне забезпечення економічного розвитку регіону»
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  аналіз регіонального економічного розвитку
Аналіз економічного регіонального розвитку (регіональний економічний аналіз) – це процес дослідження показників, що характеризують...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЕколого-економічні засади розвитку регіону
Оскільки екологоорієнтованість процесів розвитку регіону визначається, в першу чергу, процесами функціонування підприємств території,...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЗатверджено вчена Рада Доннту протокол №8 23 жовтня 2009 р
Доннту, всебічного сприяння молоді у науковій діяльності, збереження та розвитку її інтелектуального потенціалу, реалізації професійних,...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЧернівецький національний університет
Оволодіння основними методами дослідження економічного розвитку регіону І туристичного господарства зокрема. Освоєння основних методів...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconУхвала вченої ради Київського національного економічного університету
«Міжнародна економіка» І «Правознавство», оптимізації науково-педагогічного навантаження та покращення розвитку методичного забезпечення...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconУхвала вченої ради Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана «Про удосконалення структури Кримського економічного інституту»
«Міжнародна економіка» І «Правознавство», оптимізації науково-педагогічного навантаження та покращення розвитку методичного забезпечення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи