Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону icon

Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону




НазваМіжнародна стратегія економічного розвитку регіону
Сторінка2/24
Дата12.07.2012
Розмір4.53 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

^ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ WWF РОССИИ ПО ПОВЫШЕНИЮ ЭНЕРГОЭФФЕКТИВНОСТИ И ЭНЕРГОСБЕРЕЖЕНИЮ


Среди многих видов жизнедеятельности человека энергетика, в широком смысле слова, оказывает наиболее сильное воздействие на окружающую среду и приводит к самым серьезным негативным последствиям для природы и человека.

Энергоемкость экономики России вдвое выше, чем мировой экономики в целом, и в 3 раза – чем в 15 странах Евросоюза и Японии. Это значит, что на производство и транспортировку большинства российских товаров расходуется намного больше энергии и топлива, и в итоге они оказываются гораздо дороже товаров из других стран. В результате, это отрицательно сказывается на конкурентоспособности большинства российских товаров.

WWF России ведет активную разностороннюю работу по содействию повышению энергоэффективности и энергосбережению в России во всех сферах экономики – от работы с крупными энергетическими компаниями до бытовых конечных потребителей - населения.

Так, WWF России принял активное участие в процессе разработки Федерального Закона об энергосбережении и о повышении энергетической эффективности и подключил непосредственно к разработке отдельных статей Закона ведущих специалистов в вопросах энергоэффективности в различных в области строительства, энергоснабжения и эксплуатации зданий и сооружений. Многие предложения привлеченных WWF специалистов были учтены в окончательном тексте Закона.

WWF России оказывает экспертную поддержку в формулировании предложений по отдельным пунктам принятого Правительством Плана мероприятий по энергосбережению и повышению энергетической эффективности, являющегося свое рода «дорожной картой» реализации Закона.Самая известная акция WWF по повышению энергосбережения, это, конечно же, Час Земли — ежегодное международное событие, проводимое WWF и призывающая выключить свет и другие не жизненно важные электроприборы на один час, чтобы стимулировать интерес к проблеме изменения климата.

Ежегодно около 100 стран по всему миру принимает участие в акции Час Земли. В России в акции 2010 года приняли участие 20 городов из 10 субъектов федерации. Так, например, в Москве были традиционно выключены 7 высоток, а в целом по России отключались отели, торговые центры, жилые дома, мерии и даже некоторые цеха.

Если энергоэффективность российской экономики не будет радикально повышена, то для поддержания высоких темпов роста экономики будет требоваться все больше энергии, но слишком большой спрос на энергию невозможно будет удовлетворить из-за ограниченности имеющихся энергетических ресурсов. Уже сегодня не хватает мощностей в электроэнергетике, чтобы не прибегать к отключениям электричества в периоды затяжных холодов зимой.

По полученным оценкам, прямой эффект от одномоментной замены устаревших технологий на их лучшие аналоги достигнет 42% от объема потребления энергии в 2005 г. Или примерно годовому потреблению энергии во Франции. С учетом косвенных эффектов такой замены, полный потенциал энергоэффективности может удвоиться.

В соответствии с политикой повышения энергоэффективности России энергоемкость ВВП должна быть снижена на 40% к 2020 году, а в Москве, в соответствии с Постановлением Правительства, энергоэффективность валового регионального продукта должна быть повышена на 43% к 2025 году (по сравнению с 2008 годом). Все это не может не затронуть сферу строительства и эксплуатации зданий.

По данным исследования компании McKinse «Энергоэффективная Россия», именно энергосбережение в зданиях – самый крупный резерв России для сбережения энергии и снижения выбросов СО2. Реализация рентабельных мер в этом секторе даст экономию 13% всего объема энергопотребления в стране.

Конечно, потребуются инвестиции, но они окупаются достаточно быстро: к 2030 году экономия оценивается в 190 млрд. евро.


Аскольская А.Н.

^ Донецкий национальный универстет


Создание логистических информационных систем


Информационные системы обеспечивают подготовку, ввод, хранение, обработку, контроль и передачу данных. Они отличаются иерархической структурой. Степень их автоматизации обычно относительно высока.

Логистические информационные системы представляют собой соответствующие информационные сети, начинающиеся с дневных требований заказчиков (представляющих чисто стохастическую величину), распространяющиеся через распределение и производство до поставщиков. Эти системы обычно разделяются на три группы.

  • Информационные системы для принятия долгосрочных решений о структурах и стратегиях (так называемые плановые системы). Они служат главным образом для создания и оптимизации звеньев логистической цепочки. Для плановых систем характерна пакетная обработка задач.

  • Информационные системы для принятия решений на среднесрочную и краткосрочную перспективу (так называемые диспозитивные или диспетчерские системы). Они направлены на обеспечение отлаженной работы логистических систем.

  • Информационные системы для исполнения повседневных дел (так называемые исполнительные системы). Они используются главным образом на административном и оперативном уровнях управления, но иногда содержат также некоторые элементы краткосрочной диспозиции.

Создание информационных систем требует системного мышления. Для создания информационной логистической системы на уровне производства необходимо сформировать модель такой системы, а затем реальную систему организации информационного потока на взятом как единое целое предприятии.[2]

Одним из подходов к созданию модели информационных потоков на производстве является анализ существующей системы управления. Он предполагает сведение конкретных участков производства к единым компонентам, комбинируя которые можно получить структурную модель для анализа вариантов структуры предприятия.[1]

Структурная модель должна содержать оба основных элемента, а именно: производственные мощности и средства организации материального потока. Комбинируя эти элементы исследователи и организаторы систем делят всю структуру предприятия на буферную и технологическую части. Основной отличающий их критерий - находится ли предмет труда в стационарном состоянии или он приведен в движение. Далее определяют, какие данные должны быть собраны, когда обработаны и переданы для обеспечения оптимального управления материальным потоком. Определенные таким образом группы передаваемых данных должны включать в себя следующие элементы, создающие базу для информационного контроля над всей структурой материально-технического снабжения:[3]

  • тип предмета снабжения,

  • количество или его объем,

  • происхождение предмета снабжения,

  • его месторасположение (размещение),

  • время прибытия в пункт размещения,

  • время отправки из пункта размещения,

  • система транспортировки,

  • время транспортирования,

  • резервирование.

Заключительный этап построения информационной модели системы материально-технического снабжения связан с распределением полученных данных по двум компьютерным системам с различными областями функционирования. Одна система (связанная с транспортными заказами) ведет контроль потока материалов и осуществляет управление им, другая же управляет непосредственно производством и следит за заделами материалов, находящихся под непосредственным влиянием процесса производства. В ряде случаев обе системы объединяют в одну.

Формирование информационной системы - сложный и многоплановый процесс, в котором используются достижения современной информационной технологии, новейшие компьютерные системы, что делает возможным успешное руководство производственными процессами на основе применения адекватной информационной техники, методов и форм информационного обеспечения всей логистической системы в целом. [5]


  1. Гаджинский А.М. Логистика : Учебник для высших и средних специальных учебных заведений. – М.: Информационно-внедренческий центр «Маркетинг», 2008. – 228 с.

  2. Стратегический характер логистических связей поставщика и потребителя: Пер. с англ. М.: НИИМС,2006.

  3. Проценко О. Д., Белотелов Е. П., Кодуа Д. М. Оперативное регулирование поставок продукции производственно-технического назначения. М.: Экономика, 2005.

  4. Рынок и логистика / Под редакцией М.П. Гордона. – М: «Экономика», 2008г. – 143 с. – (Ассоциация логистики. Институт исследования товародвижения и конъюнктуры оптового рынка)

  5. Семененко А.И. Предпринимательская логистика. – СПб.: «Политехника», 2005-349 с.



Бабець І.Г.

^ Національний інститут стратегічних досліджень


Розвиток міжнародного співробітництва регіонів України в умовах євроінтеграції


Європейський Союз залишається одним з найбільших торговельних партнерів України, хоча внаслідок фінансово-економічної кризи упродовж 2008-2009 рр. спостерігалася негативна динаміка зовнішньої торгівлі товарами. У І півріччі 2010 р. в зовнішній торгівлі товарами між Україною та країнами-членами ЄС відбулося збільшення обсягів вітчизняного експорту на 45,3%, імпорту з країн ЄС – на 22,5% порівняно з аналогічним періодом 2009 р. Вагому частку товарної структури українського експорту до країн ЄС складали чорні метали (31,1%), руди, шлаки та зола (11%), електричні машини (9,4%), а основою товарного імпорту з країн ЄС є продукція галузей IV технологічного укладу (механічні машини (11,8%), електричні машини (9,4%), фармацевтична продукція (8,1%) [1].

Аналогічні тенденції характерні й для зовнішньої торгівлі більшості регіонів України. Економічне співробітництво України та ЄС на регіональному рівні характеризується істотною асиметрією зовнішньоекономічної діяльності, що проявляється у залученні до торговельного обміну переважно західних областей України, негативному сальдо зовнішньої торгівлі товарами, низькій інвестиційній активності, неефективній структурі експорту вітчизняних регіонів.

Однією з причин такого стану зовнішньої торгівлі регіонів України з країнами ЄС вважаємо неефективне інституційне забезпечення міжнародного міжрегіонального галузевого співробітництва. В програмних документах, що стосуються поглиблення інтеграції України з ЄС, напрями галузевої співпраці окреслені загально для економіки всієї країни [2], а заходи з активізації секторального співробітництва на мікро- та мезорівні не розроблені. Недостатня увага приділяється активізації міжнародного співробітництва на основі взаємодоповнюваності економік вітчизняних регіонів та регіонів країн ЄС. Наприклад, у Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 р. для кожного регіону виділені пріоритетні напрями розвитку, але пріоритети міжнародного галузевого співробітництва не визначаються [3]. Так, пріоритетні напрями розвитку галузевої структури Львівської області (згідно Державної стратегії [3]) не знайшли відображення у стратегічній цілі «Львівська область – ворота України до Європейського Союзу» регіональної стратегії [4, с.211-241], реалізація якої могла б стати основою секторальної інтеграції на регіональному рівні.

В цих умовах доцільно у кожному регіоні України, поряд з програмою комерціалізації технологій чи програмою стимулювання розвитку підприємництва, які спрямовані на підтримку конкурентоспроможних галузей та поглиблення їх кооперації з європейськими товаровиробниками, впроваджувати регіональні програми міжнародного співробітництва. Пропоновані програми повинні визначати для кожного регіону України: конкурентоспроможні галузі як основу міжрегіональної та міжнародної секторальної співпраці; напрями зміцнення позицій регіону у розвитку неконкурентоспроможних галузей на основі співпраці як з вітчизняними, так і зарубіжними партнерами; схеми компліментарності господарських структур вітчизняних регіонів та регіонів країн ЄС. На основі обґрунтованих в Програмі напрямів посилення міжнародної конкурентоспроможності регіону, пріоритетів зовнішньої торгівлі та зарубіжного інвестування формується перелік спільних проектів, розробка і реалізація яких може відбуватися за участю партнерів з інших областей України. Зокрема, в контексті реалізації моделі структурної інтеграції, перспективними вважаємо проекти транскордонного співробітництва західних областей України із залученням вітчизняних регіонів, що не мають спільного кордону з країнами ЄС (наприклад, Донецької, Полтавської і Харківської областей).

Регіональні програми міжнародного співробітництва можуть стати інституційною основою формування експортної макростратегії держави в частині зовнішньої торгівлі з країнами ЄС. Обґрунтовані в Програмах пріоритети інтеррегіонального співробітництва і конкурентоспроможні галузі регіонів-партнерів забезпечать об’єктивність розробки тематичних розділів експортної стратегії, запропонованих О.Власюком [5, с.10]: цільові орієнтири збільшення обсягів експорту; стратегічна спеціалізація України на європейських ринках.


  1. Стан зовнішньоекономічних відносин з країнами Європейського Союзу у І півріччі 2010 р. Експрес-випуск Державного комітету статистики № 216 від 10.09.2010 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

  2. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу. Затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 р. № 615/98 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=615%2F98.

  3. Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року» // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

  4. Стратегія розвитку Львівської області до 2015 року: економіка, суспільство, середовище. Моніторинг за 2007 р. – Вип. 6. – Львів: Головне управління статистики у Львівській області, 2008 // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.oblrada.lviv.ua/programs/Starategy.pdf.

  5. Власюк О.С. Зовнішні загрози економічній безпеці України та шляхи їх подолання / О.С.Власюк // Проблемы повышения эффективности функционирования предприятий различных форм собственности : сб. науч. тр. – Вып. 3, Т. 2 / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти; редкол.: И.П.Булеев (отв.ред) и др. – Донецк, 2010. – 396 с., С.3-11.



Бараннік В.О.

Регіональний філіал Національного інституту

стратегічних досліджень в м. Дніпропетровську


^ СТАЛИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНІВ УКРАЇНИ.

НОВІ ПІДХОДИ ДО ОЦІНКИ РІВНЯ ТА НАЯВНІ ТЕНДЕНЦІЇ


Одними із основних цілей реалізації державної регіональної політики щодо стимулювання розвитку регіонів та подолання дипресивності окремих його територій пов’язані з необхідністю забезпечення їх сталого розвитку (СР) в інтересах усієї України, підвищенням рівня життя населення, подоланням бідності та безробіття, формуванням середнього класу та з створенням рівних умов для динамічного, збалансованого соціально-економічного розвитку окремих її регіонів [1].

На жаль, як показано в роботі НІСД [2], розвиток регіонів України на сучасному етапі ринкових реформ зіткнувся з низкою об’єктивних і суб’єктивних чинників, що зумовили його розбалансований, асиметричний та диспропорційний характер. Визначається, що тактичні прорахунки регіонального розвитку України (у короткостроковому та середньостроковому періоді), в тому числі і СР, переважним чином обумовлені саме відсутністю чітко означених, науково-обґрунтованих економічних та соціальних стратегічних пріоритетів, відсутністю врахування особливостей довгострокових тенденцій регіонального розвитку, що формуються та діють на посткризовому етапі модернізації регіональної та світової економіки. Серед інших причин такого незбалансованого розвитку регіонів України можна назвати і відсутність чітких критеріїв оцінки поточного та прогнозованого інтегрального стану його розвитку з врахуванням залежностей та взаємозалежностей основних сфер життєдіяльності, окремих показників (індикаторів), які їх характеризують.

В переважній більшості випадків, оцінка стану економіки та інших сфер життєдіяльності в рамках забезпечення відповідних національних інтересів, в тому числі і загального СР, виконується з позиції розвитку основних процесів й в рамках індикативного аналізу. Такі оцінки проводяться на підставі сукупності показників (індикаторів), які і дозволяють (чи повинні дозволяти) сигналізувати про небезпеку розвитку та кількісно оцінювати рівень кризи чи небезпеки. Саме така система індикаторів та показників безпеки, особливо в кількісному вимірі, повинна визначити рівень якості при прийнятті державних рішень, передчасно сигналізувати про небезпеку, передбачати заходи щодо її уникнення або зниження негативних наслідків її дії.

Таким чином, для забезпечення обґрунтованого переліку показників для кількісно-якісного виміру такого глобального процесу як СР, необхідно застосування системного підходу. В даному випадку ми маємо дослідити надскладну систему, яка має достатньо широку внутрішню структуру, визначена великою кількістю якісно різноманітними процесами, підсистемами, взаємозв’язками та взаємодіями. Крім того, одним із важливих критеріїв створення такої системи, особливо на регіональному рівні, повинна стати інформаційна доступність визначених показників (індикаторів) СР. Слід відзначити, що в Україні вже існують певні системні дослідження та підходи до оцінки її сталого розвитку, в тому числі і в регіональному вимірі. Мається на увазі роботи інституту прикладного системного аналізу НАН України та МОН України - Світовий центр даних «Геоінформатика і сталий розвиток» [3]. Визначений Індекс сталого розвитку (ІСР) представляє інтегровану оцінку, яка враховує сумісно три виміри сталого розвитку (економічний, соціальний та екологічний) і, тим самим, відображає зв’язок між трьома нероздільними сферами розвитку суспільства.

В той же час, використання такого інтегрованого підходу до визначення рівня СР не завжди дає своєчасні відповіді на причини досягнення того чи іншого стану розвитку, впливу тієї чи іншої сфери життєдіяльності на стан загального розвитку, умов що стрімко змінюються, порівняння досягнутого рівня розвитку з іншими країнами та регіонами світу. Так, не зважаючи на достатньо пристойне місце ІСР серед регіонів України Дніпропетровської та Донецької областей (відповідно третій та п’ятий), вважати їх розвиток сталим не доводиться (для більшості основних сфер життєдіяльності областей, і. в першу чергу, вугледобувної, застосовується така якісна характеристика їх розвитку як депресивний).

Таким чином, для більш адекватного відображення стану сучасного та перспективного СР регіонів України необхідна розробка нових та удосконалення існуючих систем показників (індикаторів) СР.


  1. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів» [Електронний ресурс] / Верховна Рада України; Закон вiд 08.09.2005 № 2850-IV, режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2850-15

  2. Стратегія розвитку регіонів: шляхи забезпечення дієвості. Аналітична доповідь – К.: НІСД, 2010. – 25 с.

  3. Сталий розвиток регіонів України [Текст], [Електронний ресурс] / науковий керівник М.З.Згуровський. – К.: НТУУ «КПІ», 2009.- 197 с., режим доступу: http://activity.wdc.org.ua/ukraine/Isd_ukr-2400dpi-10.pdf


Берташ Б.М.

Рівненський державний гуманітарний університет


^ ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНА РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ФОНДІВ В РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ


Розвиток регіонів, як і всієї держави, в наш час найбільшою мірою залежить від залучення інвестицій та розбудови інноваційних напрямків економіки. Залучення інвестицій та впровадження інновацій по своїй суті і є розвитком регіонів, який в різних областях держави має свої особливості. Це, перш за все, забезпеченість ресурсами: фінансовими, науковими, промисловою базою, територіальне розміщення, тощо.

Внаслідок того, що області України забезпечені тими чи іншими ресурсами неоднаково, значна їх кількість взагалі дотаційна, можливості інвестування інноваційних проектів в регіонах України різні. Переваги тут мають регіони, в яких історично зосереджений значний науковий та промисловий потенціал, як Київ, Дніпропетровськ, Харків. Саме на такі регіони спрямована інвестиційно-інноваційна політика держави, і менше уваги приділяється іншим областям.

Але для них, можливо, це має ще більше значення як один із головних шляхів виходу із групи дотаційних.

Для цього надзвичайно важлива діяльність із пошуку необхідних і можливих для реалізації інноваційних проектів на рівні регіонів, пошук необхідних для цього інвестицій, а головне — перехід від політики очікування, коли в області чекають включення тих чи інших запропонованих місцевою владою проектів, у відповідні державні програми, до політики ініціативи, коли пошук інвесторів здійснюється на рівні регіону, залучаючи до цього бізнес та інші джерела.

Щодо інших джерел, то окремо в цьому плані необхідно розглядати як джерело інвестиційних ресурсів різноманітні міжнародні фонди, які на різних умовах фінансують різноманітні проекти, особливо які мають певний комплексний соціальний характер, спрямовані на створення додаткових робочих місць, поліпшення житлово-комунальної сфери, збереження довкілля, використання альтернативних джерел енергії, тощо.

Останнє особливо актуально в контексті підвищення цін на енергоносії та зменшення енергозалежності держави загалом.

Як приклад, можна навести залучення коштів міжнародних фондів до реалізації різноманітних інфраструктурних, туристичних, екологічних проектів в сусідній Польщі, де координацією такої діяльності займаються відповідні профільні міністерства. Але необхідно наголосити, що саме координацією, а не управлінням.

Адже, як правило, міжнародні фонди мають певну недовіру до державних інституцій і працюють за певними власними принципами, серед яких надання коштів на реалізацію проектів недержавним неприбутковим установам, що певним чином здешевлює вартість їх реалізації. Кошти надаються не в повному обсязі, а частково, тобто здійснюється дофінансування, що збільшує мотивацію в ініціатора проекта та ін.

Яка ж роль місцевої влади в регіонах у залученні таких коштів? Визначення пріоритетів в контексті напрямків фінансування міжнародними фондами та сприяння їх залученню в регіон через створені відповідні недержавні агенства регіонального розвитку, які б являли собою асоціації недержавних неприбуткових організацій, що ініціюють впровадження тих чи інших проектів.

Роль влади тут зводиться до допомоги в пошуку партнерів у виконанні тих чи інших проектів, участь у проектах в якості партнерів, що, як правило, дуже підтримується зі сторони міжнародних фондів, тощо.

Як приклад, можна навести проект зі створення парку енергетичної верби в Рівненській області, спрямований на використання альтернативних місцевих джерел енергії, що реалізовується громадською організацією „Рівненський центр маркетингових досліджень” та відкритим акціонарним товариством „Рівненська рибо-меліоративна станція” з фінансуванням за принципом „50х50”. Тобто половину коштів надано Програмою малих грантів Глобального екологічного фонду Програми розвитку ООН в Україні, решта – у вигляді затрат з посадки парку та догляду за ним – ВАТ „Рівненська РМС”. А суть проекту – інвестиційно-інноваційна та ресурсо зберігаюча. Адже, як вже зазначалося вище, в наш час зростає роль використання альтернативних джерел енергії, серед яких значне місце займає використання саме місцевих біоенергетичних джерел, що до останнього часу заключалося у використанні лісових ресрсів. Останнє на даний час є нераціональним в силу багатьох обставин – часу відновлення, збереження біорізноманіття, тощо. Використання в якості біоенергетичного джерела енергетичної верби вирішує дані проблеми, так як час її відновлення всього 2-3 роки, а енергетична цінність співвімірна з енергетичною цінністю деревини дуба. Мультиплікативний ефект від впровадження проекту полягає ще й у збільшенні зайнятості місцевого населення, зменшення викидів парникових газів, раціональному та невиснажливому використанні земель, тощо.

За умови, що хоча би один подібний проект буде впроваджений протягом року в кожному адміністративному районі області, їх сумарна величина інвестицій набуде державного значення. То ж на даний час це один із дієвих напрямків залучення інвестицій для інноваційного розвитку регіонів.


Білик О.С.

^ Луцький національний технічний університет


Конкурентоспроможність регіону через призму сталого розвитку


Загострення конкурентної боротьби у глобалізованому світі закономірно висуває на перший план проблеми конкурентоспроможності не лише на макро- чи мікрорівнях, а й на мезорівні, тобто у регіональному вимірі. Сучасне суспільство налаштоване на успіх. У цьому сенсі конкурентоспроможність – це здатність перемагати в умовному змаганні за блага, які задовольняють потреби, сформовані цінностями, що поділяють, у даному разі, мешканці регіонів.

Найбільш повне трактування конкурентоспроможності регіону включає три основні аспекти: необхідність досягнення високого рівня життя населення (конкурентоспроможність ринку праці або конкурентоспроможність, яка забезпечується населенням),ефективність функціонування господарського механізму регіону (конкурентоспроможність на ринку товарів або конкурентоспроможність, що забезпечується підприємством) і його інвестиційна привабливість (конкурентоспроможність на ринку капіталу або конкурентоспроможність фінансів). [2]

У сучасних умовах особливої ваги набуває вплив на конкурентоспроможність регіону екологічного фактору.

З погляду продуктивності ресурсів захист навколишнього середовища і конкурентоспроможність нерозривні, оскільки забруднення довкілля фактично відображає окремі недоліки в конструкції виробів або у відповідному технологічному процесі. Нова парадигма, поєднуючи необхідність захисту природи і конкурентоспроможності, визначає, якою має бути природоохоронна політика: які підходи слід застосовувати у ній, які природоохоронні закони потрібні для регулювання виробничої діяльності компаній і наскільки жорстким має бути таке регулювання. Екологічний фактор, що останнім часом дедалі більше лімітує економічний розвиток, примушує економіку жити не лише за економічними законами, а й враховувати екологічні: подальший розвиток можливий тільки в достатньо вузьких межах екологічного «коридору». Не рідко в економічних ситуаціях лімітуючим фактором розвитку виявляється не фізичний, а природний капітал. У зв’язку з цим чітко усвідомлюється обмеженість інтерпретації природного капіталу лише як природних ресурсів. З огляду на загальний конкурентний розвиток регіону необхідно враховувати економічну значущість усіх складників природного капіталу, їхню здатність забезпечувати доходи і вигоди і таким чином підвищувати конкурентоспроможність регіону. Для успішного економічного зростання, що свідчить про конкурентоспроможність, необхідно враховувати й інші екологічні функції природного капіталу. По-перше, ресурсну – забезпечення природними ресурсами виробництва товарів і послуг; по-друге, екосистемну (екологічні послуги) – забезпечення природи різного роду регулюючими функціями: асиміляція забруднень і відходів, регулювання клімату і водного режиму, озоновий шар тощо. Загальний діагноз традиційних моделей економіки (ринкової, адміністративно-командної та ін.) – недооцінка й ігнорування екологічного фактора, всієї сукупності функцій природного капіталу. Оцінюють лише функції забезпечення людини природними ресурсами, а екологічні послуги, як правило, не набувають ціни. [1] Такий стан спричинив глобальні екологічні проблеми, економічна шкода від яких на сьогоднішній день величезна, а в майбутньому може набути загрозливих розмірів.

На нашу думку, конкурентоспроможність еколого-економічного розвитку регіону – це здатність регіональної системи до визначення та ефективного використання своїх конкурентних переваг для забезпечення сталості розвитку регіону.

Системне узгодження і баланс трьох складових сталого розвитку – завдання величезної складності. Зокрема взаємний зв’язок соціальної та екологічної складових приводить до необхідності збереження однакових прав сьогоднішніх і майбутніх поколінь на використання природних ресурсів. Взаємодія соціальної та економічної складових вимагає досягнення справедливості при розподілі матеріальних благ між людьми й надання цілеспрямованої допомоги бідним прошаркам суспільства. І, нарешті, взаємозв’язок природоохоронної та економічної складових потребує вартісної оцінки техногенних впливів на довкілля.

Отож, успішна, послідовна реалізація принципів та цілей сталого розвитку, як бачимо, тотожна вирішенню проблеми зміцнення продуктивних сил, поліпшення якості життя населення, що просуває її до рангу конкурентоспроможних регіонів.


  1. Бєлєнький П. Дослідження проблем конкурентоспроможності / П. Бєлєнький // Вісник НАН України. – 2007. №5. – С. 9-18.

  2. Ковальська Л.Л. Оцінка конкурентоспроможності регіону та механізми її підвищення: Монографія. – Луцьк: Надстир'я, 2007. – 420 с.



Біловодська О.А.

Сумський державний університет


^ СТРАТЕГІЇ МАРКЕТИНГОВИХ КАНАЛІВ ІННОВАЦІЙНОЇ ПРОДУКЦЇ


У сучасних умовах прискореного розвитку ринкового середовища, за яких зовнішні фактори мають надзвичайно великий вплив на роботу підприємств, гостро постають завдання розроблення та вибору ефективних стратегій. Підприємствам необхідно розробляти стратегії на усіх рівнях щодо різноманітних сфер господарювання, і це особливо стосується формування стратегій маркетингових каналів на ринку інноваційної продукції. Так, для розроблення даної стратегії потрібно враховувати такі фактори:

  • споживачів, їх характеристик, концентрації, розміру середньої по­купки, потреб , розміру сегмента, поведінки щодо купівлі тощо;

  • товару чи послу­ги, їх вартості, частоти відвантажен­ня, обсягу тощо;

  • рівня інноваційності продукції (революційна, модифікована тощо)

  • учасників маркетингових каналів, їх аль­тернативності, характеристик, традицій, доступ­ності, територіальних обмежень, юридичних аспектів, стану та характеристик транспортних зв'язків тощо.

Для формування стратегії маркетингових каналів інноваційних товарів за основу беруть існуючі стратегії каналів, основними з яких є:

1) стратегія охоплення споживачів передбачає, що виробники завчасно визначають, кому саме оптові та роздрібні посередники будуть продавати товари, і вибирається виробниками, які здійснюють прямий продаж до роздрібної мережі і самостійно розподіляють клієнтів між різними посередниками. Вибір стратегії охоплення споживачів визначається досягненням таких цілей: обмежити конкуренцію у рамках „сімейства” торгової марки, а відповідно, підвищити ціни на продукцію; забезпечити ефективну спеціалізацію оптових і роздрібних торговців;

2) стратегія охоплення регіону за основу покладає типи політики розподілу (інтенсивної, ексклюзивної чи селективної).

3) стратегія ціноутворення є необхідною, коли найбільш актуальним постає питання підтримки визначеного рівня цін у системах розподілу. Ініціаторами виступають постачальники (як правило, виробники). Ініціатива реалізується через встановлення договірних цін для посередників (наприклад, дилерів, дистриб’юторів), нижче або вище яких оптові та роздрібні продавці не мають права перепродавати їх продукцію. В окремих випадках може зазначатися і нижня, і верхня ціна. При використанні стратегій ціноутворення вирішується ряд завдань: підтримка рекомендованого рівня цін при перепродажу, щоб виключити їх зниження або невиправдане збільшення; встановлення максимальних цін перепродажу, щоб підвищити марку; використання максимальних торгових націнок для підтримки дилерів, що організовують мережі, які відповідають якості і репутації товару, що продається; стимулювання учасників каналу для більш ефективного просування даної торгової марки та ін.

4) стратегія асортименту продукції визначається залежно від широти (кількості типів товарів, що пропонуються до продажу і спрямовані для задоволення різних потреб), глибини (кількості різних товарів, що є взаємозамінними, і пропонуються у кожній із категорій товарів) та однорідності асортименту (пристосовуваності асортименту до способу купівлі споживачами). Так, приймаючи однорідність за незмінну величину і оцінюючи зміни лише широти і глибини асортименту, виділяють такі види стратегії, що представлені у роздрібному або оптовому продажі:

  • аварійна стратегія використовується посередниками, що пропонують вузький і неглибокий асортимент, близько розміщені до споживачів, мають зручний розклад роботи і якісний сервіс;

  • наступальна стратегія використовується посередниками, що пропонують вузький, але глибокий асортимент товарів, надають вимогливій клієнтурі якісні послуги і значні можливості вибору в тій спеціалізованій галузі, в якій посередник може демонструвати свою компетентність;

  • захисна стратегія спирається на широкий, але неглибокий асортимент і передбачає пропозицію вдалого компромісу між ціною та послугами, щоб конкурувати з тими посередниками, що орієнтуються на аварійні стратегії, а також здійснюють стратегії привабливості;

  • стратегія привабливості спрямована на широкий і глибокий асортимент;

5) комунікаційні стратегії каналу залежно від суб’єктів, на яких фокусуються основні маркетингові зусилля підприємства з метою досягнення узгодженості розрізняють такі комунікаційні стратегії:

    1. проштовхування – маркетингові заходи спрямовані на посередників з метою привертання уваги до товарів підприємства і добровільного співробітництва, як правило, коли підприємство не може обійтися без посередників. (використовуються торговельні знижки, співробітництво в рекламі, навчання персоналу та ін.);

    2. протягування – маркетингові заходи спрямовані на кінцевих споживачів, минаючи посередників (використовуються такі заходи, як активна реклама, пропаганда торгової марки, виставки, сувеніри та ін.), тобто споживачі починають відігравати роль механізму, що втягує конкретну товарну марку в канал завдяки активізації попиту.

    3. змішані – передбачають інтеграцію попередніх стратегій і використовуються на практиці найчастіше.



Божкова В.В.

^ Сумський державний університет


застосування матричного інструментарію у стратегічному плануванні промислових підприємств


Найпоширенішими інструментами стратегічного аналізу є методики і моделі, розроблені в різні часи, у різних умовах, з різною метою та різними обмеженнями, припущеннями і помилками. Крім того, більшість з них спрямовані на моніторинг поточної ситуації і можуть бути застосовані в плануванні майбутньої діяльності лише з певними припущеннями. Більш суттєва проблема полягає в тім, що інструменти стратегічного аналізу використовують не взаємопов’язано, а безсистемно, і результати отримують зі значними помилками, що призводить до недоотримання або неотримання підприємствами планового прогнозованого результату. Розв’язання цієї проблеми у використанні на кожному з рівнів стратегічного планування певних інструментів (методик і моделей) у чітко визначеній послідовності.

У зв’язку з відмінностями у структурі проблем стратегічного планування використовують ряд методів (експертні чи евристичні методи, методи соціально-економічного аналізу, прямих інженерно-економічних розрахунків, методи системного аналізу та синтезу й т.д.) [1, С. 60] та моделей (лінійного програмування, теорії ігор, масового обслуговування, управління запасами, імітаційного моделювання, мережевого планування, “дерева рішень”, різноманітних методів прогнозування тощо) [2, С. 20]. Існує необхідність використовувати ряд інструментів і технік у процесі розв’язання проблем маркетингового планування [3, С. 66].

Логінов Г.В. і Попов Є.В. зазначають, що в стратегічному плануванні та в маркетингу застосовується багато матриць і існує необхідність їх систематизації та поетапного впровадження матричного підходу на всіх етапах стратегічного планування. Вони розглядають класифікацію матриць за наступними ознаками: за кількістю досліджуваних комірок, за об’єктом дослідження, за отримуваною інформацією [4].

Потреба вдосконалення класифікації матриць зумовлена практичною необхідністю визначення необхідності їх застосування на основі урахування особливостей кожної.

На наш погляд, виходячи із цілей і задач кожного з інструментів стратегічного аналізу (методик і моделей), можна визначити доцільність їх застосування для певних рівнів стратегічного планування й запропонувати комплексну модель прийняття стратегічних рішень, яка б дозволяла перевіряти отримані результати й мінімізувати помилки, які виникають через закладені в моделі припущення й обмеження. Узагальнене бачення застосування матричного інструментарію на різних рівнях стратегічного планування підприємств представлене на рис. 1.

Вважаємо, що аналіз із застосуванням певних методик (SWOT, STЕР або РЕST, ЕТОМ, QUEST, SNW, Соntent-аналіз) потрібно виконати на початку стратегічного планування, а потім використовувати отримані результати на всіх рівнях планування, тобто вони мають використовуватися в комплексі з певними моделями. Послідовність їх використання також має значення.

Результати даного дослідження можуть бути використані при удосконаленні процесу стратегічного планування промислових підприємств.



Рис. 1. Схема застосування матричного інструментарію на різних рівнях стратегічного планування промислових підприємств


  1. Стратегическое планирование / под ред. Э. А. Уткина – М. : Ассоциация авторов и издателей «ТАНДЕМ», изд-во ЭКМОС, 1999. – 440 с.

  2. Решетнікова І. Л. Формування маркетингової стратегії підприємства : автореф. дис … на здобуття наук. ступеня д-ра екон. наук : 08.06.02 «Підприємництво, менеджмент і маркетинг» / І. Л. Решетнікова. – Київ, 1999. – 34 с.

  3. Мак-Дональд М. Стратегическое планирование маркетинга / Мак-Дональд М. – СПб. : Питер, 2000. – 320 с.

  4. Логинов Г. В. Матричные методы стратегического планирования деятельности компании [Електронний ресурс] / Г. В. Логинов, Е. В. Попов // Маркетинг в России и за рубежом. – 2004. – № 2 – Режим доступу до статті : http://www.mavriz.ru/articles/2004/2/1816.html.



Буднікевич І.М.

Інститут регіональних досліджень НАН України


^ СУТЬ КЛАСИЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ МУНІЦИПАЛЬНОГО МАРКЕТИНГУ ТА ЇЇ РОЛЬ У ПІДВИЩЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ МІСТА


Оновлення та переорієнтація муніципального маркетингу пов’язана з посиленням конкуренції між містами – за ринки збуту, за концентрацію капіталів та ідей, за інформаційні потоки, за вхід торговельних мереж, за розміщення ефективних та передових промислових обєктів та закладів індустрії розваг (торговельно-розважальних центрів, аквапарків, спортивно-оздоровчих закладів), за кваліфіковану робочу силу (робітників, талановитих менеджерів, викладачів, лікарів), туристів та відвідувачів, а в умовах демографічної кризи, і за населення, для якого міста стають обєктами порівняльного аналізу при виборі місця проживання, застосування своїх трудових, фінансових, інвестиційних, інноваційних, соціальних ресурсів.

Концепція класичного маркетингу, або концепція маркетинг-міксу претендує на роль «провідної конкурентної переваги стратегічного управління» [4] не тільки окремої фірми, але й окремих територій, у тому числі окремого міста. Маркетинг заздалегідь готує муніципальні органи влади до зміни кон’юнктури зовнішнього середовища шляхом розробки ефективної стратегії та плану маркетингу, в основі яких лежить багатоваріантність міської політики. Маркетинговий підхід до розробки міської політики дозволить місту більш ефективно виконати свої функції.

Маркетингові зусилля зосереджуються на формуванні стійких довгострокових переваг, спрямованих на підвищення привабливості муніципального продукту у порівнянні з іншими містами не тільки для жителів конкретного міста, але й для інших цільових груп – туристів, відвідувачів, інвесторів, населення та підприємців інших міст, суб’єктів регіонального, національного та міжнародного рівнів. У рамках класичної концепції муніципальний маркетинг розглядається як системна, комплексна діяльність, тобто мова йде вже про управління маркетингом, про його функції планування, організації, мотивації, контролю і головне – про його стратегічну орієнтацію.

На наш погляд, в основі класичної концепції муніципального маркетингу лежить філософія муніципального управління, спрямована на задоволення потреб усіх муніципальних цільових аудиторій шляхом визначення, створення та просування довгострокових конкурентних переваг і формування пріоритетних напрямків розвитку міста. Це відображає перенесення акцентів у сучасній муніципальній економічній науці Європи із «порівняльної переваги» того чи іншого місця розташування, на якому ґрунтувалася традиційна регіональна економіка, на «конкурентну перевагу» [8]. Порівняльні переваги формують доходи територій завдяки отриманню природної, економічної та соціальної ренти. В модусі «конкурентні переваги» акцент робиться на тому, що бізнес і населення стають все більш вільними у виборі свого місця розміщення та проживання у зв'язку з сучасними процесами глобалізації та інформатизації. Тому знижується роль чинників, властивих тому чи іншому місцю розташування, і зростає роль чинників, які можуть бути створені в самому місті. Реалізація цієї концепції в муніципальному маркетингу можлива тільки за умови формування висококонкурентного та динамічного зовнішнього середовища, тобто тоді, коли для міста стає актуальною опозиція «конкурентоспроможність – неконкурентоспроможність» [2, c.7]. На сьогодні в Україні перша група чинників все ще залишається активною, а чинники другої групи тільки розпочинають впливати. Конкурентні переваги є «регульованими», і їх значення буде зростати з розвитком міської економіки, зі зростанням ролі економічних зв’язків між містами, регіонами та державами, з поглибленням стратифікації міського населення за доходами, видом заняття, віком, стилем життя, ступенем креативності та мобільності.

Ми згідні з Д.Візгаловим [1, c.35], що специфіка сучасного муніципального маркетингу визначається зміною предмета міжміської конкуренції, яким в найближчі роки будуть не інвестиції, а люди. В умовах, коли населення країни щорічно зменшується, для більшості поселень участь у цій конкуренції буде умовою існування. Між містами неминуче розгорнеться жорстка конкуренція за населення як носія знань, професійних навичок, досвіду, творчості, здібностей. Саме концентрація представників креативного класу є первинним у порівнянні з концентрацією ризикового капіталу, інвестиційним кліматом і т.д., основою розвитку креативної та інноваційної економіки. тільки міста з високою якістю життя можуть перемогти у конкуренції за креативні, висококваліфіковані й освічені кадри. Останнім часом досить популярними стають рейтинги міст України [3; 6; 7], кожний з яких формує власні критерії рейтингу, але усі вони містять показники, що стосуються якості життя як вихідної умови конкурентоспроможності міст.

Маркетингові дослідження, здійснювані з метою виявлення конкурентних переваг міста, проблемних аспектів у його функціонуванні, стратегічних цілей та завдань розвитку, забезпечують розробку та реалізацію стратегії економічного зростання та підвищення конкурентоспроможності міста. Ще одним інструментом муніципального маркетингу, який треба активно використовувати при формуванні міських програм розвитку є сегментування – визначення чітких критеріїв та ознак міських цільових аудиторій, що знаходить своє відображення, наприклад, і в тенденціях сучасного містобудування в Україні, в якому спостерігають «острівні» сегментові тренди, так зване зонування: «престижні зони»; «буржуазні зони»; «девіантні зони». На основі дослідження потреб, уподобань, переваг пріоритетних цільових сегментів формується маркетингова продуктова політика.

Політика просування, окрім базових комунікаційних засобів, все більше орієнтується на використання інтегрованих маркетингових комунікацій: подієвий маркетинг (event marketing), Інтернет-маркетинг, спонсоринг та меценатство. При формуванні цін на муніципальний продукт спостерігається поступовий відхід від виключно витратного ціноутворення до встановлення цін з орієнтацією на конкурентів (з урахуванням індексу привабливості міста як інтегрованого індексу КСП). У деяких сферах реалізуються принципи ринкового ціноутворення (земельні аукціони, оренда приміщень, тендери). Політика розподілу спрямована на формування міської інфраструктури яка б повніше задовольняла потреби цільових сегментів.

Цілком логічно, що тренди, визначені для маркетингу А.П.Панкрухіним [4], можна перенести і на локальний рівень: розвиток класичної концепції муніципального маркетингу спрямований на формування концепції стратегічного маркетингу, яка базується на пріоритеті маркетингових досліджень конкретних цільових груп споживачів. Починаючи з класичної концепції муніципальний маркетинг розглядається як комплексна довгострокова діяльність, яку необхідно здійснювати безперервно та постійно коректуючи, оскільки потреби цільових муніципальних сегментів змінюються і муніципалітет повинен на них реагувати. Муніципальний маркетинг змінює образ мислення і дій керівників місцевого рівня та підприємців, це нова ділова філософія активної соціальної та підприємницької діяльності в місті, в основі якої – прагнення задовольнити виявлені потреби конкретних людей, груп споживачів, підприємств і фірм як у конкретному місті, так і за його межами. Потрібно чітко виписати функції муніципального маркетингу для їх успішної реалізації через комбінування складових комплексу маркетингу з урахуванням особливостей певних сегментів населення, підприємств або організацій міста, розробити та адаптувати товарну, цінову, збутову та комунікаційну політику муніципального маркетингу до викликів зовнішнього середовища.

Сьогодні конкурентоспроможність міста розглядається на більш високому рівні як спроможність міста стабільно виробляти та споживати муніципальний продукт в умовах конкуренції з пропозицією інших міст, при «дотриманні екологічних стандартів та забезпеченні постійного зростання рівня життя населення» [5]. Важливість збалансування екологічних, соціальних та економічних аспектів визначає актуальність розробки наступної концепції муніципального маркетингу – соціально-етичної.


  1. Визгалов Д. Развитие российских городов: виды на будущее / Д.Визгалов // Маркетинг городов и регионов. – М.: СМD, 2010. – С.33-36.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  фінансова основа економічного розвитку регіону
Об’єкти накопичення фінансових ресурсів регіону наведені на рис. Фінансові ресурси регіону створюють основу для економічного розвитку...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  визначення рівня економічного розвитку регіону
Таким чином, обґрунтування економічного розвитку можна одержати, тільки виключивши усі фактори, що суб'єктивно завищують значення...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconН. О. Могильна, В. А. Омельяненко, В. О. Садовий
Стаття присвячена формуванню іміджу регіону як фактора залучення іноземних І внутрішніх інвестицій. Розглянуто основні етапи формування...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЗаявка на участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції «Інноваційне забезпечення економічного розвитку регіону»
Всеукраїнської науково-практичної конференції «Інноваційне забезпечення економічного розвитку регіону»
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  аналіз регіонального економічного розвитку
Аналіз економічного регіонального розвитку (регіональний економічний аналіз) – це процес дослідження показників, що характеризують...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЕколого-економічні засади розвитку регіону
Оскільки екологоорієнтованість процесів розвитку регіону визначається, в першу чергу, процесами функціонування підприємств території,...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЗатверджено вчена Рада Доннту протокол №8 23 жовтня 2009 р
Доннту, всебічного сприяння молоді у науковій діяльності, збереження та розвитку її інтелектуального потенціалу, реалізації професійних,...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЧернівецький національний університет
Оволодіння основними методами дослідження економічного розвитку регіону І туристичного господарства зокрема. Освоєння основних методів...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconУхвала вченої ради Київського національного економічного університету
«Міжнародна економіка» І «Правознавство», оптимізації науково-педагогічного навантаження та покращення розвитку методичного забезпечення...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconУхвала вченої ради Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана «Про удосконалення структури Кримського економічного інституту»
«Міжнародна економіка» І «Правознавство», оптимізації науково-педагогічного навантаження та покращення розвитку методичного забезпечення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи