Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону icon

Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону




НазваМіжнародна стратегія економічного розвитку регіону
Сторінка3/24
Дата12.07.2012
Розмір4.53 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Гапоненко А.Н. Конкурентоспособность экономических организаций как основа социального и экономического роста : дис. канд. социол. наук : 22.00.08 / Гапоненко Анастасия Николаевна. – М., 2007. – 20 с.


  • Лучшие города и регионы Украины Топ-100 // Українська Інвестиційна Газета. – 2010. – №2.

  • Панкрухин А.П. Логика развития и сущности макретинга / А.П.Панкрухин // Практический маркетинг. – 2009. – №5. – С.3-14.

  • Печаткин В.В. Рейтинговая оценка конкурентоспособности регионов России [Электронный ресурс] / В.В.Печаткин, С.У.Салихов, В.А.Саблина / http: // www.anrb.ru / isei / cf2004 / d786.htm
  • ^

    Рейтинг найкращих і найгірших міст країни // http://www.urbanist.com.ua/


  • 55 лучших городов для жизни в Украине // Фокус. – 2010. – №28 (190).

  • European Commission, Regional Innovation Strategies under the European Regional Development Fund Innovative Actions 2000-2002, European Commission website, 2002.



    Бурда А.І.

    Дрогобицький державний педагогічний університет імені І. Франка


    ^ ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ СТАЛИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА


    В умовах соціально-економічних трансформацій, що тривають в Україні, актуалізуються питання забезпечення сталого розвитку промислових підприємств як передумови підвищення їх конкурентоспроможності та економічної безпеки. Розвиток потенціалу підприємства на збалансованій основі обумовлює сталий розвиток підприємства в цілому, тобто узгоджується зі стабільним приростом основних техніко-економічних показників, ефективною адаптацією до зовнішніх та внутрішніх змін, що значною мірою визначається ступенем відтворення та розвитку його потенціалу.

    Аналізуючи проблему сталого розвитку підприємства необхідно відзначити, що підприємства як складні соціально-економічні системи характеризуються значною кількістю взаємодіючих елементів, різнорідністю процесів їх взаємодії та підвладністю закономірностям і дії об'єктивних законів організації. Система, в особі якої виступає підприємство, під впливом факторів зовнішнього середовища може ухилятися від існуючого стану стійкого функціонування в досягненні поставлених цілей. Саме тому, управлінський вплив, спрямований на внутрішні змінні параметри системи, повинен протистояти зовнішнім збуренням, адаптувати систему, забезпечити гармонічне поєднання процесів розвитку із змінами потенціалу розвитку і забезпечити сталий розвиток.

    Під сталим розвитком підприємства ми пропонуємо розуміти наявність потенціалу сталого розвитку, локальні складові якого забезпечують несуперечливий, збалансований, гармонічний розвиток соціально-економічної системи, і, шляхом адаптивності та гнучкості, ефективного його використання для нейтралізації зовнішніх дестабілізуючих чинників і, створених конкурентним середовищем, загроз без ризику для життєдіяльності підприємства. Таким чином, формування потенціалу сталого розвитку підприємства повинно передбачати: по-перше, здатність до саморозвитку і прогресу підприємства, тобто забезпечення стійкого зростання виробництва, створення надійних умов і гарантій для суб’єктів господарювання, створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій; по-друге, раціональне використання природних ресурсів і збереження екологічної рівноваги в регіоні; по-третє, стабільне підвищення якості життя всіх працівників та жителів міста.

    Визначаючи свою стратегічну позицію забезпечення сталого розвитку, підприємство повинно усвідомлювати обмеженість свого впливу на ринковий потенціал, оскільки потенція його використання залежить від особистісних компетенцій (можливостей) і ресурсів. Тому головним завданням забезпечення сталого розвитку підприємства є або організація власного потенціалу із чіткою орієнтацією на ринковий запит, або здійснення пошуку нового потенціалу. При цьому потенціал підприємства, як правило, представляється як система, що складається з підсистем - потенціалів різного порядку.

    Таким чином, для вирішення завдання управління розвитком підприємства, потенціал підприємства пропонується трактувати як динамічну сукупність наявних локальних потенціалів, що оптимально використовується у поточній діяльності підприємства, та приховані невикористані можливості, які під впливом як внутрішніх, так і зовнішніх факторів спроможні забезпечити якісні та кількісні зміни параметрів системи на макро- і мікрорівні і сприяти переходу на нову, вищу траєкторію руху організації в економічному просторі.

    Досягнення сталого розвитку промислового підприємства крізь призму його потенціалу можливе за допомогою адаптивної системи пріоритетів потенціалу організації, що дозволяє забезпечити його адекватне реагування завдяки потенціалу виживання і пристосування до нових умов функціонування, розроблення комплексу управлінського впливу щодо визначених цілей, зі збереженням власного стратегічного потенціалу.

    Отже, цей процес забезпечується максимальним використанням тріади потенціалів (усіх внутрішніх резервів підприємства) на основі формування відповідних управлінських впливів для забезпечення гнучкості потенціалу пріоритетів. Динамічність системи потенціалів дозволяє прогнозувати адекватну реакцію на процес досягнення потенціалу сталого розвитку підприємства.


    Василишин Х.Р.

    Національний лісотехнічний університет України, м. Львів


    ^ ЕКОЛОГІЧНЕ СТРАХУВАННЯ ЯК ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТРУМЕНТ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ


    Проблема охорони навколишнього природного середовища і раціонального природокористування особливо актуальна для нашої країни. Україна має сприятливі природні умови і багаті ресурси для розвитку національної економіки. Але держава перетворилася в зону екологічного лиха, що характеризується високим ступенем урбанізації та існуванням потужних промислових агломерацій, малопридатних і шкідливих для життєдіяльності людини. Це, у першу чергу пов’язано з тим, що у недавньому минулому Україна не мала пріоритетних напрямів наукової, виробничої, аграрної, військової діяльності й беззаперечно підкорялася централізованим програмам і директивам СРСР. Внаслідок такого становища ще й дотепер Україна має у своєму розпорядженні гіпертрофовано розвинуті гірничодобувну, вугільну, металургійну галузі промисловості, сконцентровану атомну енергетику. Модуль навантаження в Україні на одиницю площі становить понад 41 тис. т/км2, що приблизно у 10 разів перевищує аналогічне в Росії [3]. Це ставить Україну в ряд найбільш техногенно забруднених і екологічно неблагополучних країн.

    Основу стратегії раціонального природокористування, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки становить Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», прийнятий в 1991 році. У цьому Законі зазначені економічні механізми регулювання природокористування і забезпечення екологічної безпеки. Сфера цього регулювання охоплює як фіскальні процеси, направлені на акумуляцію матеріальних засобів для природоохоронних заходів, так і стимулюючі процеси, зобов’язуючі господарюючі суб’єкти до екологізації виробництва. Даним Законом закріплюється основна структура розподілу коштів від зборів за природокористування [1].

    До економічних механізмів природокористування та природоохоронної діяльності належать: екологічні платежі та екологічне оподаткування; фінансування та кредитування; інвестиційно-інноваційна діяльність; економічна відповідальність за екологічну безпеку (в т. ч. ліцензування та лімітування природокористування, відшкодовування екологічної шкоди, санкції); ціноутворення з урахуванням екологічного чинника; страхування екологічного ризику; стимулювання раціонального природокористування; матеріальне заохочення суб’єктів екологічно раціонального господарювання. Проте наведені методи управління природокористуванням не стимулюють зацікавленість природокористувачів у дотриманні екологічних норм і зниженні техногенних навантажень на природу, впровадження екологічно безпечних виробництв, що призводить до погіршення стану довкілля [4].

    Сьогодні чимало еколого-економічних інструментів природокористування та природоохоронної діяльності існують лише на рівні законодавчих положень, не будучи реалізованими та впровадженими у практику господарювання.

    Слід зазначити, що в сучасній системі економічного механізму екологічного регулювання фактично не функціонує механізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового оподаткування та цінового заохочення екологоконструктивної діяльності. Не набули необхідного розвитку механізм субсидування екологічної інфраструктури, «зеленої» індустрії, національного ринку екологічних послуг тощо, в тому числі ні екологічний аудит, ані екологічне страхування.

    Аналізуючи техногенну та екологічну ситуацію встановлюємо, що економічні втрати від природних і техногенних катастроф у світі в 2010 р. перевищили 222 млрд дол., що в 3,5 рази більше ніж в 2009 р. (63 млрд дол.) [5].

    Згідно Державного класифікатора надзвичайних ситуацій впродовж 2009 року в Україні зареєстровано 130 ситуацій техногенного характеру і 117 природного характеру, що завдали матеріальних збитків приблизно на 500 млн грн., більша частина яких завдана липневим паводком у західних областях [2].

    За даними Міністерства екології та природних ресурсів України, середньорічні втрати ВВП внаслідок погіршення стану довкілля становлять 10-15%, а за оцінками Міжнародного інституту менеджменту навколишнього середовища (Швейцарія), рівень екологічного збитку в Україні складає не менше, ніж 15-20 % ВНП, і є одним з найвищих у світі.

    З наведеного вище можна зробити висновок, що сучасні економічні механізми природокористування є недієвими. Вважаємо, що надійним превентивним заходом запобігання техногенним аваріям і екологічним катастрофам може стати екологічне страхування, оскільки воно враховує екологічний ризик виникнення катастроф (жоден з економічних механізмів його не враховує) і надає фінансові гарантії на компенсацію збитків навколишньому природному середовищу і його компонентам.

    Доцільність екологічного страхування випливає з наступного:

    • платежів і зборів за забруднення недостатньо для компенсації збитків НПС;

    • платежі за забруднення не є стимулюючим механізмом для впровадження екологічно безпечних виробництв;

    • сучасні механізми регулювання природокористуванням не запобігають виникненню техногенних аварій і екологічних катастроф;

    • економічні інструменти природокористування не враховують екологічний ризик при виникненні катастроф.

    Отже, в Україні необхідно розвивати екологічне страхування, по-перше, для гарантії відшкодування збитків від наслідків технологічних аварій і екологічних катастроф, а по-друге, для стимулювання впровадження нешкідливих для довкілля і здоров’я людей виробництв.


    1. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» вiд 25.06.1991 № 1264-XII [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1264-12.

    2. Національна доповідь про стан техногенної та природної безпеки в Україні у 2009 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу до док.: http://www.mns.gov.ua/files/prognoz/report/2010/7_1_2009.pdf.

    3. Паламарчук В.О. Економіка природокористування: Навчальний посібник/ В.О. Паламарчук, П.І. Коренюк. – Запоріжжя: Дике поле, 2003. – 408 с.

    4. Сааджан І.А. Страхування екологічних ризиків: принципи і економічний механізм: Монографія/ І.А. Сааджан, С.К. Харічков. – Одеса, 2006. – 160 с.

    5. Экономические потери от природных и техногенных катастроф в мире в 2010 году выросли до $222 млрд. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http://forinsurer.com/news/10/11/30/23830.



    Витрищук К.О.

    Луцький національний технічний університет


    ^ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА РЕГІОНІВ


    Необхідність розробки та реалізації регіональної політики розвитку ЖКГ(РПРЖКГ) випливає з регіональної дискретності простору, відмінності регіонів в природних, кліматичних, економічних умовах розвитку, в наслідок чого будь-яка державна політика будується диференційовано в регіональному аспекті [1].

    Оскільки нинішній стан галузі здійснює негативний вплив на регіональний розвиток, постає необхідність детального вивчення усіх аспектів впливу житлово-комунального господарства на соціально-економічний розвиток регіону, потенційних можливостей підвищення його конкурентоспроможності.

    Реалізація суспільних інтересів безпосередньо пов'язана з питаннями влади. Тому важливим моментом наукового осмислення регіональної політики розвитку ЖКГ є необхідність чіткого усвідомлення двох її зрізів. Перший – це політика держави щодо регіонів (державна регіональна політика), другий – регіональна політика, що здійснюється самими регіонами.

    Отже, на загальнодержавному рівні основною метою ефективної державної регіональної політики розвитку ЖКГ є забезпечення рівних соціальних умов існування (якості життя населення) для повного задоволення в обсягах і структурі потреб населення різних регіонів в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів і національних стандартів. Важливими питаннями, пов’язаними з розвитком регіонів, вирівнюванням соціального рівня розвитку регіонів є розробка та впровадження в життя реформи житлово-комунального господарства. Це визначено реалізацією завдань довгострокової стратегії, проголошеної Президентом України у його Посланні до Верховної Ради “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки” [3].

    В регіональному ж аспекті метою регіональної політики розвитку житлово-комунального господарства (всередині регіону) є підвищення ефективності функціонування житлово-комунального господарства, підвищення якості життя населення регіону, акумулювання всіх інструментів розвитку ЖКГ певного окремо взятого регіону для здійснення його сталого розвитку завдяки підвищенню конкурентних переваг галузі.

    Досягнення цієї мети передбачає забезпечення оптимізації розвитку житлово-комунальних господарств, вирівнювання умов діяльності, усунення диспропорцій в межах різних регіонів. Формування житлово-комунальних господарств з цієї точки зору передбачає врахування відповідності розміщення об’єктів ЖКГ потребам населення, економію витрат праці та подолання просторого розриву між елементами виробництва житлово-комунального господарства, забезпечення планомірної керованості процесів управління об’єктами ЖКГ та їх орієнтацію на досягнення високої економічної ефективності господарської діяльності [1]

    Аналіз сучасного стану розвитку житлово-комунального господарства свідчить, що існує суттєва відмінність у розміщенні об'єктів житлово-комунального господарства як у розрізі міста і села, так і в регіональному аспекті, а також у забезпеченні населення відповідними послугами.

    Ці відмінності перш за все характерні для міської та сільської місцевості. Міський житловий фонд на 64% перевищує сільський. У містах державний суспільний житловий фонд і фонд житлово-будівельних кооперативів переважають і становлять дві третини, житловий фонд в особистій власності – третину загального обсягу. У сільській місцевості – майже протилежна картина: житловий фонд, що перебуває в особистій власності громадян, становить близько 90%, а державний – лише 10%. Отож середня забезпеченість населення житловою площею у розрахунку на одного жителя у сільській місцевості значно вища, ніж у міській [1]. Хоча рівень та умови проживання сільських жителів значно нижчі від міських. Саме тому в соціальній політиці України повинен реалізовуватися принцип пріоритетності підвищення конкурентоспроможності та соціальної інфраструктури села [2].

    Отже, розробка ефективної регіональної політики розвитку житлово-комунального господарства, якісним показником реалізації якої є нарощування потенціалу індивідуального та суспільного благополуччя, в подальшому забезпечить зростання рівня життя населення, а раціональна регіональна організація житлово-комунального господарства забезпечить стабілізацію трудових ресурсів у регіонах, і, відповідно, покращить рівень конкурентоспроможності регіону.


    1. Варналія З. С. Державна регіональна політика України: особливості та стратегічні пріоритети.– монографія, К: Либідь –2007.– 524с.

    2. Джулай Т. Особливості становлення міського господарства як регіональної системи // Економіка та держава. –2008. – №4.

    3. Послання Президента України до Верховної Ради “Європейський вибір. Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки”.// Голос України. – 2007. – 30 липня. – С.11-15.



    Галгаш Р.А.

    Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля


    ^ КООРДИНАЦІЯ ЯК АКТИВНИЙ ЕЛЕМЕНТ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДІЯЛЬНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА


    В процесі дослідження різноманітних проблем управління функціонуванням і розвитком підприємств в Україні було встановлено, що у своїй більшості вони пов’язані з відсутністю ефективних методів, прийомів та інструментів координації діяльності (виробничої, управлінської, фінансової, інноваційної). Координація є найважливішою функцією управління підприємством і одним із видів управлінської діяльності, який здійснюється суб’єктом управління відносно різноманітних об’єктів. В умовах стабільної економіки механізм координації пов’язаний з довгостроковим плануванням діяльності об’єктів управління, в умовах кризи – з аналізом ситуацій та вибором антикризових заходів. Якщо для централізованої системи господарювання механізм координації носить переважно директивний і довгостроковий характер, то для ринкової – стимулюючий і стратегічний характер. Можна стверджувати, що координація сьогодні все ще здійснюється на основі негнучких інструментів директивного планування і контролю, які за умов нестабільної ринкової економіки є малоефективними, що в кінцевому рахунку призводить або призведе до загибелі вітчизняних підприємств.

    Координація є складним поняттям, яке отримало багато інтерпретацій, внаслідок чого склалися погляди на суть координації, що істотно відрізняються один від одного. Проблеми координації розглядалися в роботах вчених в межах різних теорій. Серед вітчизняних вчених слід відзначити роботи харківської школи: В.А. Забродського, Н.А. Кизима, Л.В. Янова [1, 2], Т.С. Клебанової, Є.В. Молдавської, Чанг Хогван [3].

    Як абстрактне поняття координація э механізмом узгодження, приведення у відповідність, збалансованість. Можна побачити подвійний характер цього поняття, який дозволяє давати різні тлумачення. З одного боку, координацію можна розглядати як поняття, що виражає певне співвідношення між елементами даної системи. Координація – це певна узгодженість, відповідність компонентів цілого один одному, той особливий характер їх взаємної залежності, який забезпечує динамічну рівновагу системи. У цьому аспекті координація представляє собою певну якість деякої системи, деякий стан структури. Незалежно від того, що взаємозалежність між елементами економічної системи має динамічний характер, координація є станом, що характеризується своїм кінцевим станом (закінченістю) і відносною незмінністю, тобто в даному аспекті координація є поняттям статичним.

    З іншого боку, координацію можна розглядати як управлінський вплив на елементи системи з метою приведення їх у відповідність між собою. Координація підсистем означає таку дію на підсистеми, яка примушує їх діяти узгоджено. У такому розумінні координація виступає як активна діяльність суб’єкта управління, з метою забезпечення узгодженості між частинами всієї системи, якими він керує. При цьому координація-співвідношення є результатом координації-дії. Не можна механічно роз’єднувати дві сторони координації – вони відокремлені, мають свою специфіку, але разом з цим тісно взаємопов’язані і взаємообумовлені. Координація є єдиним процесом узгодження елементів системи, який включає і зміну, і рівновагу, і дію, і результат дії.

    Модель координації повинна включати наступні найзагальніші умови: наявність двох або більше елементів (суб’єктів), об’єднаних спільною метою; наявність зв’язку між ними; дії суб’єктів, спрямовані на забезпечення потрібної узгодженості. Координація можлива лише при виконання всіх цих умов. Відсутність будь-якої з них означає, що координацію не можна здійснити.

    Успішне функціонування будь-якої економічної системи неможливе без повної і чіткої узгодженості між її елементами. Як правило, економічні системи є складними і імовірнісними – обставина, яка підвищує значущість питань їх координації.

    Сьогодні неможливо визначити напрям досліджень діяльності підприємства відносно якого питання координації діяльності є вирішеними. Питання забезпечення конкурентоспроможності, стійкості, безпеки, розвитку підприємства насамперед пов’язані з координацією діяльності у відповідності до деякої цільової області. Одним з найбільш важких завдань в процесі будь-яких змін є узгодження суперечливих інтересів. Для його вирішення аналітик повинен мати чітке уявлення про склад і структуру економічних і політичних інтересів, знати і постійно враховувати інтереси не тільки загальні для всього підприємства, але і специфічні. Без такого знання не можуть бути сформульовані цільові орієнтири діяльності підприємства, не може діяти і внутрішній механізм управління, механізм стимулювання і мотивації праці.


    1. Забродский В. А. Жесткая и гибкая ко­ординация в крупномасштабных системах / В.А. Забродский, Н.А. Кизим, Л.В. Янов // Бизнес Информ. – 1997. – №14. – С. 44–45.

    2. Забродский В. А. Развитие крупномасштаб­ных экономико-производственных систем / В.А. Забродский, Н.А. Кизим – X.: Бизнес Информ, 2000. – 72 с.

    3. Клебанова Т.С. Модели и методы координации в крупномасштабных экономических системах / Т.С. Клебанова, Е.В. Молдавская, Чанг Хогван. – Х.: Бизнес Информ, 2002. – 148 с.



    Гліненко Л.К.

    Національний університет «Львівська політехніка»

  • 1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

    Схожі:

    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  фінансова основа економічного розвитку регіону
    Об’єкти накопичення фінансових ресурсів регіону наведені на рис. Фінансові ресурси регіону створюють основу для економічного розвитку...
    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  визначення рівня економічного розвитку регіону
    Таким чином, обґрунтування економічного розвитку можна одержати, тільки виключивши усі фактори, що суб'єктивно завищують значення...
    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconН. О. Могильна, В. А. Омельяненко, В. О. Садовий
    Стаття присвячена формуванню іміджу регіону як фактора залучення іноземних І внутрішніх інвестицій. Розглянуто основні етапи формування...
    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЗаявка на участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції «Інноваційне забезпечення економічного розвитку регіону»
    Всеукраїнської науково-практичної конференції «Інноваційне забезпечення економічного розвитку регіону»
    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  аналіз регіонального економічного розвитку
    Аналіз економічного регіонального розвитку (регіональний економічний аналіз) – це процес дослідження показників, що характеризують...
    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЕколого-економічні засади розвитку регіону
    Оскільки екологоорієнтованість процесів розвитку регіону визначається, в першу чергу, процесами функціонування підприємств території,...
    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЗатверджено вчена Рада Доннту протокол №8 23 жовтня 2009 р
    Доннту, всебічного сприяння молоді у науковій діяльності, збереження та розвитку її інтелектуального потенціалу, реалізації професійних,...
    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЧернівецький національний університет
    Оволодіння основними методами дослідження економічного розвитку регіону І туристичного господарства зокрема. Освоєння основних методів...
    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconУхвала вченої ради Київського національного економічного університету
    «Міжнародна економіка» І «Правознавство», оптимізації науково-педагогічного навантаження та покращення розвитку методичного забезпечення...
    Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconУхвала вченої ради Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана «Про удосконалення структури Кримського економічного інституту»
    «Міжнародна економіка» І «Правознавство», оптимізації науково-педагогічного навантаження та покращення розвитку методичного забезпечення...
    Додайте кнопку на своєму сайті:
    Документи


    База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
    При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
    звернутися до адміністрації
    Документи