Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону icon

Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону




НазваМіжнародна стратегія економічного розвитку регіону
Сторінка6/24
Дата12.07.2012
Розмір4.53 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

^ ОСОБЛИВОСТІ АМЕРИКАНСЬКОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ


Час, в який ми живемо, це час змін. І для більшості ТНК потрібен ефективний менеджмент, котрий буде приносити прибуткові ідеї та проекти. Однак менеджмент в тій чи іншій країні значно відрізняється один від одного, що зумовлено історичними, економічними політичними та навіть культурними чинниками. Наприклад, якщо взяти корейського менеджера, то його основними принципами в роботі будуть: високий прагматизм, високий індивідуалізм, компетентна орієнтація та прагнення до високих досягнень. А для австралійського менеджера зовсім інші: висока моральна орієнтація, висока гуманістична орієнтація та низька цінність досягнень успіху, конкурентоздатності і ризику.

В сучасному світі більшість міжнародних корпорацій прагнуть перейняти досвіт американських компаній щодо управління персоналом, виробництвом, технологією і т.д. Вивчення американської моделі менеджменту представляє відомий інтерес. Саме в США вперше сформувалася наука і практика менеджменту.

Відомими американськими вченими в менеджменті є: Адлер Ненсі – провідний фахівець у галузі стратегічного управління міжнародними людськими ресурсами та глобального розвитку організацій; Джон Томас Данлоп – займався питаннями визначення заробітної плати в умовах існування профспілок та розвитку людських ресурсів; Гаррінгтон Емнрсон – дослідник і практик в галузі менеджменту виробництва; Розабет Мосс Кантре– у своїх працях приділяє увагу соціології організації, їх адаптації до змін, які відбуваються, і роль людей у їх здійсненні. [1]

Організаційні структури управління ТНК більш ніж за 100 років існування пережили відчутні модифікації. Перша відбулася у 20-ті роки XX ст. внаслідок відокремлення управління від власності на капітал, що знаменувало революційні зміни в практиці управління виробничо-господарською діяльністю.

Наступна модифікація була пов'язана з формуванням організацій командно-контрольного типу із сконцентрованим у верхньому ешелоні фірми централізованим штабним управлінським апаратом.

Основою організаційної структури американської ТНК в 50-70-ті роки XX ст. стало децентралізоване управління виробничим процесом, за якого на верхньому рівні керівництва вирішували проблеми загальної політики (маркетингової, фінансової, технічної і т.ін.), вибору стратегії управління, формулювали принципи кадрової політики фірми і т.ін., на нижньому функціонували відносно самостійні виробничі підрозділи, де їхніми завданнями була реалізація політики, розробленої вищим ешелоном керівництва, підвищення ефективності своєї діяльності, в тому числі шляхом власних науково-дослідних і дослідно-конструкторських розробок (НДДКР) і т.ін.

Сучасний американський менеджмент у такому вигляді, який склався в даний час, базується на трьох історичних передумовах:

1. Наявність ринку.

2. Індустріальний спосіб організації виробництва.

3. Корпорація як основна форма підприємництва. [2]

Основні особливості американського менеджменту полягають в наданні більшої самостійності закордонним філіям ТНК, збільшення ролі міжнародного маркетингу в стратегії компаній, прискорення адаптації до умов приймаючої країни, посилення уваги до етики міжнародного бізнесу.

Одна з основних проблем менеджменту міжнародних компаній - контроль за діяльністю закордонних філій і одночасно надання менеджерам можливості самостійно приймати рішення, пов'язані з попитом на зовнішніх ринках. При цьому враховуються національні особливості, налагоджуються міцні довготривалі ділові контакти з місцевою адміністрацією та діловими колами.

Можна виділити наступні цілі організації закордонних філій американськими ТНК:

– розширення ринків збуту,

– збільшення обсягів експорту,

– забезпечення сировинними матеріалами,

– придбання унікальних технологій,

– підвищення ефективності функціонування.

В умовах надконкуренції, швидкого економічного і технологічного розвитку вирішального значення для існування великих фірм США набули правильне визначення головних орієнтирів і напрямів змін у господарській і науково-технічній політиці, вибір стратегії та відповідна концентрація ресурсів, удосконалення внутрішньофірмової системи організації й управління шляхом автономізації виробничих підрозділів, розвиток колективних засад управління, підвищення ролі людського чинника, застосування системи відносин, побудованих на відносинах лідерства, а не жорсткого адміністративного управління.


  1. Кредисов А.И. История учений менеджмента. – К.: ВИРА-–Р, – 2000

  2. Сазонець І.Л. ТНК. – Дніпропетровськ.-вид-во ДНУ, – 2008.



Добровольская О.П.

Таврический национальный университет


^ ВОСПРОИЗВОДСТВЕННЫЙ ПОДХОД К РЕАЛИЗАЦИИ МАРКЕТИНГОВОГО МЕХАНИЗМА УПРАВЛЕНИЯ РЕГИОНАЛЬНЫМ РАЗВИТИЕМ


Отсутствие комплексности в системе управления региональным развитием, наличие диспропорций между различными элементами хозяйственной, социальной и природной подсистем в развитии регионов Украины привели к необходимости внедрения эффективных методов управления на основе маркетинговых технологий, предусматривающих возможность ориентации регионов на получение максимального эколого-экономического эффекта. Среди основных механизмов совершенствования эколого-социально-экономического развития регионов, совершенно оправдано, выделяется региональный маркетинг, представляющий собой систему мероприятий, направленных на оптимизацию эколого-социально-экономических компонент регионального развития. Приоритетными направлениями формирования системы регионального маркетинга в нынешних экономических условиях, являются: анализ существующих и прогнозирование будущих потребностей представителей внешней среды и определение целевых рынков; формирование «видения» оптимального будущего состояния региона, удовлетворяющего потребностям целевых рынков; разработка «дерева целей» стратегического развития региона; обоснование стратегий социально-экономического развития региона, исходя из поставленных целей, а также специализированных маркетинговых стратегий, определяющих «брендинг» региона; формирование механизма реализации каждой стратегии; определение критериев оценки результатов реализации каждой стратегии.

Маркетинговый механизм управления региональным развитием основывается на теории регионального воспроизводства (воспроизводства трудовых ресурсов, финансово-кредитных и денежных ресурсов, производственных и продовольственных ресурсов, социально-бытовых услуг, инвестиционного процесса, услуг рыночной инфраструктуры, природно-ресурсного потенциала, информации). Процесс регионального воспроизводства предполагает возобновление на качественно новом уровне кругооборота материально-вещественных, трудовых, природных и финансовых ресурсов территории. В этом случае, региональный воспроизводственный процесс, с одной стороны, представляет собой подсистему общественного воспроизводства (с учетом воспроизводства природно-ресурсного потенциала), а с другой - интегрирует единичные воспроизводственные процессы на уровне предприятия и хозяйства в целом, обогащая их и, формируя условия для комплексного развития региона.

Эффективность региональных воспроизводственных процессов во многом зависит от структурной, инвестиционной, инновационной, природоохранной, социальной, финансовой, внешнеэкономической составляющих региональной политики. Сбалансированность этих политик выступает необходимым условием комплексного пропорционального развития регионов.

Воспроизводственные циклы в зависимости от определенных пространственных границ, видов ресурсов, производимых товаров, услуг и территориальных различий, создают возможность формирования базиса эколого-социально-экономического развития региона. В виду этого, эколого-социально-экономические функции управления всех уровней региональной системы, в конечном счете, состоят в создании условий, обеспечивающих воспроизводство социальной, экономической и природной подсистем.

Становлению эффективного маркетингового механизма управления региональным развитием препятствуют особенности экономического развития, в частности дефицит на рынке товаров и услуг, жилья, капитала, нарушение механизма саморегулирования, усиление дисбаланса внутреннего рынка, инфляционные процессы, сокращение инвестиционной деятельности. В этих условиях целесообразно применение адекватного механизма регулирования регионального развития, реализуемого на национальном региональном и местном уровнях проявления процессов воспроизводства. В связи этим, воспроизводственный подход к управлению региональным развитием предполагает необходимость установления непосредственных и косвенных связей между всеми элементами региональной системы, исследование пропорций и условий осуществления непрерывного воспроизводственного процесса, ориентированного на достижение поставленных эколого-экономических целей. Таким образом, современные условия функционирования регионов Украины выдвигают, в числе первостепенных, задачи по повышению эффективности управления региональным развитием с учетом воспроизводственных процессов, экономических и экологических интересов субъектов хозяйствования, взаимосвязей между ними, решение которых призвано обеспечить достижение эколого-социально-экономического эффекта регионального развития.


Долина Ю.Е., Сорочайкин А.Н.

ГОУ ВПО «Самарский Государственный Университет»


^ ПРАВИЛА ПОКУПКИ КОМПАНИ В СЕКТОРЕ M&A


Когда руководство хочет улучшить финансовые результаты предприятия или обеспечить своему бизнесу долгосрочный рост, возможность приобрести другую компанию кажется чрезвычайно соблазнительной. Ежегодно предприятия тратят на такие покупки более 2 трлн. долларов, при этом от 70 до 90% сделок не оправдывают ожиданий. Неудачных поглощений так много потому, что руководители подбирают варианты, которые не соответствую ими же поставленной стратегической цели. Существуют две цели для покупки, и руководители нередко их путают. Первая – необходимость повысить прибыльность компании, удержаться в верхнем сегменте рынка и сократить издержки. Вторая – желание изменить свою бизнес-модель. Бизнес-модель состоит из четырех взаимосвязанных блоков. Первый блок–продукт, обладающий потребительской ценностью; второй блок – формула прибыли, зависящая от модели доходов и структуры издержек; третий блок – ресурсы; четвертый – бизнес-процессы.

Ресурсы существуют независимо от предприятия (если завтра оно исчезнет, его ресурсы все равно останутся) и при благоприятном стечении обстоятельств их можно изъять у поглощенной компании и встроить в бизнес-модель основной. Такие сделки совершаются по принципу «укрепляем свою бизнес-модель». Формула прибыли и бизнес-процессы не существуют отдельно от организации и «умирают» вместе с ней. Но, купив другую фирму, можно позволить ей по-прежнему самостоятельно работать по собственной бизнес-модели или воспользоваться ее моделью как основной для преобразования материнской компании. Подобные сделки работают по принципу «перестраиваем свою бизнес-модель» и в итоге дают гораздо больше возможностей.

Обычно руководители нацеливаются на ресурсы приобретаемого предприятия: они нацеливаются на солидную прибыль и потому переплачивают. В то же время они с недоверием относятся к сделкам второго типа, ошибочно полагая, что за предприятие просят слишком много.

Чтобы понять, почему руководители так часто делают подобные ошибки и как их избежать, рассмотрим как за счет поглощений достигаются две упомянутые выше цели. Цель - улучшение финансовых результатов.

^ 1. Приобретение ресурсов ради выхода в высший ценовой сегмент. Самый надежный вариант – совершенствовать продукты или услуги, у которых есть потенциал для этого. Для этого необходимо понимать какие технические характеристики продукта важнее всего для потребителя и удастся ли за счет ресурсов поглощенной компании резко улучшить характеристики, за которые потребители будут готовы доплачивать

^ 2. Приобретение ресурсов с целью снижения издержек. Для этого необходимо выяснить совместимы ли они с собственными ресурсами и процессами. Только в отраслях, где постоянные издержки составляют большую долю общих издержек, наращивание масштаба путем поглощений обеспечивает значительное сокращение затрат (производство, дистрибуция, продажи).

^ 3.Три в одном. Компании, которые хотят благодаря сделкам типа «улучшаем свою бизнес-модель» расширить свою потребительскую базу и увеличить прибыль должны продавать потребителям ту продукцию, которые те покупали и до сделки. Поглощения, осуществленные ради перекрестных продаж оправдывают себя редко, так как каждая услуга подразумевает решение конкретной задачи.

^ Цель - формирование новой бизнес-модели. Чтобы стабильно создавать акционерную стоимость, постоянно наращивая темп, менеджерам надо сделать что-то такое, чего инвесторы ещё не успели учесть.

^ 1. Приобретение подрывной бизнес-модели. Эти компании закрепляются н дешевом рынке, после чего берутся за более совершенные продукты, постепенно переходя во все более высокие сегменты рынка. Инвестиционные аналитики не могут предсказать, что с ней будет происходить по мере того, как она будет совершенствовать продукцию, поэтому они всегда недооценивают потенциал «подрывных» компаний (Пример – компания Nucor Steel). Компания, поглощающая конкурента с «подрывной» бизнес-моделью может добиться выдающихся результатов.

^ 2. Поглощение ради уникальности. По мере того, как в собственных продуктах растет доля «чужих» компонентов, уникальность продукта превращается в массовость. Наибольшая валовая прибыль достается инновационным фирмам – поставщикам комплектующих. В этой ситуации надо перебазироваться в потенциально «хлебные» звенья цепочки создания стоимости.

Выводы. 1. Важно не продешевить и не переплатить при осуществлении слияния или поглощения, для этого необходимо правильно выбрать тип сделки.

2. Необходимо четко понимать главную ценность приобретаемой компании.

3. Если компания не в состоянии решить стоящие перед ней задачи собственными силами, но может – приобретя другие предприятия, то такое поглощение абсолютно оправдано.


Домашенко М.Д.

Сумський державний університет


^ ВРАХУВАННЯ КРАЇНОВОГО РИЗИКУ ПРИ ЗДІЙСНЕННІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МАШИНОБУДІВНОГО ПІДПРИЄМСТВА


В умовах переходу України до ринкових відносин та необхідності забезпечення ефективної роботи на підприємствах машинобудівної галузі, особливої актуальності набуває питання розширення ділових зв’язків між учасниками економічної діяльності машинобудівних підприємств. Вирішення даного завдання передбачає здійснення підприємством зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД), що пов’язана з великою кількістю небезпек та ризиків.

На міжнародних ринках, що розвиваються, вітчизняне машинобудівне підприємство може зіштовхнутися з нестабільністю політичного режиму, корупцією, громадськими конфліктами, дефолтами та іншими діями у країні, де він планує здійснювати ЗЕД. Для попередження та виходу з такого роду невизначеності необхідно проводити аналіз ризику, який визначає вірогідність того, що суверенна держава матиме можливості виконати свої обов’язки по відношенню до підприємства, яке планує здійснювати ЗЕД.

Саме тому постає необхідність виділення такого поняття, як країновий ризик, що характеризує ступінь ризику дій суверенного керівництва вплинути на здатність боржника, який пов’язаний з даною країною, виконати свої зобов’язання.

Країновий ризик є багатофакторним явищем, який характеризується тісним взаємозв’язком фінансово-економічних та соціально-політичних змінних.

В межах загального країнового ризику виділяють такі види ризику:

  • комерційний або ризик неплатоспроможності, може виникнути як на рівні держави, так і на рівні окремого підприємства;

  • некомерційний (політичний) ризик, передбачає вірогідність фінансових втрат підприємства в результаті негативної дії політичних факторів.

Існування даних ризиків чинить негативну дію на стан економічної безпеки ЗЕД машинобудівного підприємства, саме тому виникає необхідність оцінки країнового ризику та врахування її при розрахунку загальної інтегральної оцінки рівня економічної безпеки ЗЕД машинобудівного підприємства.

Рівень країнового ризику можна визначати на основі рейтингової оцінки країн за рівнем ризикованості. Існує декілька методологій оцінки країнового ризику, які умовно можна розділити на чотири групи:

  1. якісні методи оцінки, визначаються з урахуванням коефіцієнта вагомості, які отримують на основі експертної оцінки;

  2. кількісні методи оцінки, визначаються на основі відбору найбільш значущих показників розвитку країни, які впливають на оцінку ризику;

  3. комбіновані методи оцінки, визначаються з використанням як якісної, так і кількісної інформації.

  4. структурно-якісний (факторний) метод статистичної оцінки країнового ризику, який оснований на експертному дослідженні двох характеристик ризику: вірогідності виникнення та величини збитків, тобто ризики зважуються за вірогідністю сценарію того чи іншого розвитку подій.

Загальноприйнятою є рейтингова оцінка яка включає себе декілька етапів:

    • вибір змінних (політична стабільність, ступінь економічного росту, ступінь інфляції, рівень націоналізації та ін.);

    • визначення вагомості кожної змінної (максимальну вагомість має змінна політичної стабільності);

    • обробка показників з використанням експертної шкали;

    • визначення сумарного індексу, який знаходиться в межах від 0 до 100 (максимальний індекс означає максимальний ризик, та навпаки).

Отримане значення індексу країн за рівнем ризикованості переводимо у відносний коефіцієнт ризикованості виходу на ринок даної країни, який може бути використаний для інтегральної оцінки рівня економічної безпеки ЗЕД машинобудівного підприємства.

Отже, врахування країнового ризику, при здійсненні підприємством ЗЕД, має вирішальне значення для прийняття рішення про співпрацю з іноземними державами, а також є необхідним для проведення інтегральної оцінки рівня економічної безпеки ЗЕД машинобудівного підприємства.


Дорошина С.В.

^ ГОУ ВПО «Российский экономический университет

им. Г.В. Плеханова»


Страхование рисков нанесения экологического ущерба при эксплуатации опасных производственных и иных объектов


В процессе эксплуатации изделий ракетно-космической техники определенному воздействию подвергается земная поверхность, поверхностные и грунтовые воды, растительность, живые организмы, атмосфера, включая озоновый слой, и околоземное космическое пространство [1, 4, 5]. При этом основными факторами негативного воздействия ракетно-космической деятельности на окружающую среду являются:

  • загрязнение отдельных участков почвы, поверхностных и грунтовых вод в результате проливов компонентов ракетных топлив при аварийных взрывах ракет-носителей и при падении отработанных ступеней ракет-носителей;

  • химическое загрязнение почвы токсичными компонентами ракетных топлив в местах приземления отработавших ступеней ракет-носителей и межконтинентальных баллистических ракет в отведенных районах падения;

  • засорение территорий отведенных районов падения металлоконструкциями отработавших ступеней ракет-носителей;

  • механическое повреждение элементов ландшафта при падении отработавших степеней ракет-носителей и их эвакуации из районов падения;

  • воздействие на атмосферный воздух и озоновый слой в результате сгорания топлива при полете ракет-носителей;

  • засорение околоземного космического пространства продуктами космической деятельности (космическим мусором).

Очевидно, что для управления эколого-экономическими рисками, в том числе в ракетно-космической деятельности следует использовать механизм экологического страхования аналогично тому, как регулируется деятельность опасных производственных объектов [3, 9]. Тем самым страхование опасности (ответственности) данной деятельности следует рассматривать в системе экономических методов управления природопользованием в части гарантий возмещения потенциального урона объектам окружающей среды, недвижимости, здоровью населения [2]. Взаимосвязь с размером экологических издержек позволяет изменять сумму страховых взносов в процессе экологической модернизации экономики [8, 10], в том числе - при эксплуатации военной техники.

Эксплуатация опасных объектов, безусловно связана с возможностью нанесения значительного ущерба, в том числе экологического, при возникновении аварийных ситуаций. Как показала практика, размеры ущерба при этом могут значительно превосходить стоимость самих объектов. Аварии при пусках ракет-носителей также сопряжены с рисками нанесения значительного экологического ущерба. Имевшая до настоящего времени место практика показала, что экологический ущерб при авариях тяжелого ракеты-носителя составлял несколько миллионов долларов. И это в случаях, когда падение аварийного изделия происходило в пустынной местности на территории Республики Казахстан. При падении аварийного изделия в водные объекты, на сельскохозяйственные угодья или на лесные территории могут привести к гораздо более значительному ущербу. Одним из способов компенсации вреда в этом случае является экологическое страхование. Например, в Республике Казахстан уже не первый год действует закон об обязательном экологическом страховании, который предусматривает страхование ответственности нанесения ущерба при осуществлении экологически опасных видов деятельности. К сожалению, в Российской Федерации страхование экологических рисков относится к добровольному виду страхования. Для более широкого внедрения в практику экологического страхования необходимо совершенствовать нормативно-правовую базу. Прежде всего, требуется разграничить сферу страхования гражданской ответственности за ущерб третьим лицам и экологический ущерб. Необходимо также конкретизировать, кто может являться потерпевшим при нанесении экологического ущерба. Применительно к космодрому “Байконур” для осуществления экологического страхования требуется гармонизация законодательства Казахстана и России, так как трасса полета проходит над территориями обеих государств. В настоящее время пуски с космодрома страхуются, в том числе на случай нанесения экологического ущерба.

Наличие страховки предусматривает средства для обследования территории, в том числе привлечение специализированных научных организаций. Страхование пусков ракет-носителей осуществляется с привлечением страховых пулов, в которые, как правило, входят иностранные страховые компании. Это также способствует получению объективной оценке последствий аварии. Страховой подход к решению вопросов экологического ущерба обеспечит возможность учета не только масштабов возможных последствий, но и вероятность наступления события аварии. То есть, сравнивать различные типы носителей с точки зрения экологических рисков можно будет не только по параметрам возможного воздействия на окружающую среду, а и с учетом вероятности аварийной ситуации. Кроме страхования непосредственно пуска, может осуществляться страхование ответственности на этапах подготовки ракеты-носителя и космического аппарата к пуску. Это, прежде всего, операции заправки компонентами топлив или подготовительные операции с уже заправленным изделием. Для сравнительной оценки различных этапов работ, с точки зрения экологической опасности, целесообразно использовать показатели, характеризующие вероятность и масштаб возможных последствий – экологические показатели. Подобные подходы применяются при проектировании новых объектов для сравнительной оценки различных вариантов проектных решений.

Классификация объектов космодрома по степени экологической опасности может также лечь в основу формирования программ, направленных на повышение экологической безопасности. На объектах, подверженных наибольшему риску, в первую очередь следует внедрять организационные и технические мероприятия по повышению безопасности. При ранжировании по показателям экологической безопасности, кроме собственно характеристик объекта следует учитывать свойства (ценность) объектов окружающей среды находящихся в зоне возможного поражения. Это важно, в том числе, и при оценке экологических рисков пусков ракет-носителей по трассам различного наклонения. При пусках одного и того же носителя по различным трассам, в зависимости от характеристики подтрассовых территорий масштабы возможных последствий аварии могут значительно различаться. Это тоже может учитываться при страховании пусков, или при выборе оптимальных трасс вывода космических аппаратов. В будущем, возможно проводить выбор новых трасс с учетом экологических рисков, что также позволит оптимизировать затраты на минимизацию негативных экологических последствий. Аварийные ситуации на более удаленных участках полета не могут привести к значимому экологическому ущербу, так как аварийное изделие останется на околоземной орбите или упадет в мировой океан. Таким образом, страхование экологических рисков имеет некоторое отличие от страхования пуска и космического аппарата. Экологическое страхование может являться эффективным средством для обеспечения сохранности окружающей среды при осуществлении космической деятельности. Однако широкое внедрение такого вида страхования как отмечалось выше тормозится отсутствием достаточной нормативно-правовой базы.

Основной источник финансирования в области безопасности в настоящее время – бюджет. Бюджет может рассматриваться как гарантия - резерв на случай чрезвычайных аварийных ситуаций. На период штатной эксплуатации расходы превентивного характера как на цели экологической безопасности, должны сочетаться с особенностями реализации интересов каждого хозяйствующего субъекта. Идеально они соизмеряют вынужденные ограничения для создания накоплений на защитные меры и мероприятия с возможными потерями от последствий техногенных воздействий спонтанного проявления.

Система экологического страхования включает в себя следующие формы и направления:

  1. страхование ответственности, например, ответственности предприятий и учреждений, являющихся источниками повышенной опасности за причинение вреда окружающей среде, ответственность перевозчика (опасных грузов) и др. Страхование ответственности проводится наиболее часто и дает основную часть сборов по экологическому страхованию, т.к. здесь налицо имущественный интерес не только получателя страхового возмещения - выгодоприобретателя, но и предприятия-страхователя (так как в противном случае, если риск ответственности не застрахован, обязанность возмещать ущерб может быть возложена на предприятие как на причинителя вреда)

  2. имущественное страхование, например, страхование земельных объектов на случай нанесения им вреда вследствие экологической аварии или катастрофы

  3. личное страхование граждан, например, страхование жизни и здоровья работников предприятий и учреждений, относящихся к категории источников повышенной опасности

Тарифные ставки дифференцируются в зависимости от степени риска, вида объекта, условий и объемов производства, износа основных фондов, местонахождения опасного производственного объекта, других факторов его эксплуатации, сведений о наличии (отсутствии) аварий в предыдущие годы и нанесенного в результате ущерба, объема ответственности страховщика и размера страховой суммы, состояния природоохранных систем и проведения мероприятий по предупреждению аварийности и др. [7].

Следует отметить, что в целом емкость российского страхового рынка в настоящее время пока не достаточна для полного обеспечения страховой защиты от экологических аварий и катастроф, поэтому важным условием проведения страхования должно быть перестрахование крупных экологических рисков за рубежом.


  1. Адушкин В.В., Козлов С.И., Петров А.В. Экологические проблемы и риски воздействий ракетно-космической техники на окружающую природную среду: Справочное пособие. – М.: Анкил, 2000.

  2. Актуальные вопросы экономики природопользования: теоретические и практические аспекты/ Под ред. О.Ф. Балацкого. Сумы, 1990.

  3. Бажайкин А.Л. Экологическое страхование: теория и практика// Законодательство. 2000, №8, с. 23-30.

  4. Власов М.Н., Кричевский С.В. Экологическая опасность космической деятельности. М.:Наука, 1999.-238 с.

  5. Государственный доклад «О состоянии и об охране окружающей среды Российской Федерации в 2009 году». М.: АНО «Центр международных проектов», 2010. – 524 с.

  6. Извеков Д. О страховании ответственности предприятий за причинение вреда при эксплуатации опасных производственных объектов// Страховое дело, 1999.- №5, с. 35-37.

  7. Моткин Г.А. Экономическая теория природопользования и охраны окружающей среды (лекции теоретической систематики). М.: Издат. дом. «Тиссо», 2009. – 347 с.

  8. Рюмина Е.В. Экономический анализ ущерба от экологических нарушений. М.: Наука, 2009. – 331 с.

  9. Тихомиров Н.П., Потравный И.М., Тихомирова Т.М. Методы анализа и управления эколого-экономическими рисками: Учеб. пособие для вузов/ Под ред. проф. Н.П. Тихомирова. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2003. – 350 с.

  10. Тулупов А.С. Теория ущерба: общие подходы и вопросы создания методического обеспечения. М.: Наука, 2009. – 284 с.

  11. Экономика природопользования. Под ред. Л. Хенса, Л. Мельника, Э. Буна. Киев: Наукова думка, 1998. – 481 с.



Дубовіч І.А., Гулик Г.С.

Національний лісотехнічний університет України

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  фінансова основа економічного розвитку регіону
Об’єкти накопичення фінансових ресурсів регіону наведені на рис. Фінансові ресурси регіону створюють основу для економічного розвитку...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  визначення рівня економічного розвитку регіону
Таким чином, обґрунтування економічного розвитку можна одержати, тільки виключивши усі фактори, що суб'єктивно завищують значення...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconН. О. Могильна, В. А. Омельяненко, В. О. Садовий
Стаття присвячена формуванню іміджу регіону як фактора залучення іноземних І внутрішніх інвестицій. Розглянуто основні етапи формування...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЗаявка на участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції «Інноваційне забезпечення економічного розвитку регіону»
Всеукраїнської науково-практичної конференції «Інноваційне забезпечення економічного розвитку регіону»
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconТема  аналіз регіонального економічного розвитку
Аналіз економічного регіонального розвитку (регіональний економічний аналіз) – це процес дослідження показників, що характеризують...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЕколого-економічні засади розвитку регіону
Оскільки екологоорієнтованість процесів розвитку регіону визначається, в першу чергу, процесами функціонування підприємств території,...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЗатверджено вчена Рада Доннту протокол №8 23 жовтня 2009 р
Доннту, всебічного сприяння молоді у науковій діяльності, збереження та розвитку її інтелектуального потенціалу, реалізації професійних,...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconЧернівецький національний університет
Оволодіння основними методами дослідження економічного розвитку регіону І туристичного господарства зокрема. Освоєння основних методів...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconУхвала вченої ради Київського національного економічного університету
«Міжнародна економіка» І «Правознавство», оптимізації науково-педагогічного навантаження та покращення розвитку методичного забезпечення...
Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону iconУхвала вченої ради Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана «Про удосконалення структури Кримського економічного інституту»
«Міжнародна економіка» І «Правознавство», оптимізації науково-педагогічного навантаження та покращення розвитку методичного забезпечення...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи