“Затверджено” icon

“Затверджено”




Скачати 433.71 Kb.
Назва“Затверджено”
Сторінка1/2
Дата12.07.2012
Розмір433.71 Kb.
ТипДокументи
  1   2


Додаток 4

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Буковинський державний медичний університет


Затверджено”


на методичній нараді кафедри

нервових хвороб, психіатрії та

медичної психології ім. С.М.Савенка

21.04. 2010 р. (Протокол № 1)

Завідувач кафедри


професор В.М.Пашковський


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ № 3

студентам _3__ курсу _медичних факультетів № 1, 2


(спеціальність “Лікувальна справа”)

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

Під час ПІДГОТОВки ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ


Тема заняття^ 3. Стан психічних функцій і хвороб


Модуль І. Медична психологія

Змістовий модуль І. Загальні питання медичної психології


Чернівці – 2010


Тема 3. Стан психічних функцій і хвороба


  1. ^

    Актуальність теми:

Хвороба здійснює вплив на пізнавальні процеси людини і обумовлює особливості відчуттів та сприймання у соматично хворих, зміни уваги. У процесі обстеження хворого лікарем, пізнання його хвороби через виявлення симптомів, беруть участь органи чуття (аналізатори). Певні симптоми того чи іншого захворювання виявляються з допомогою зору, слуху, дотику, відчуття запаху. Важливе значення набувають медико-психологічні аспекти болю, який має психосоматичне походження. Отже знання першого (чуттєвого) ступеня пізнавального процесу має суттєве значення для лікаря в його практиці. Все це дозволяє і допомагає йому своєчасно визначити хворобу, її перебіг, призначити своєчасне та ефективне лікування.

Знання функцій памґяті необхідні лікарю на всіх етапах обстеження хворого: збирання та порівняння субґєктивних даних анамнезу, витягів з історії хвороби, характеристики, динамічних досліджень тощо. Важливим є і те, що численні хвороби перш за все проявляються порушенням памґяті. Памґять тісно повґязана з іншими психічними процесами. Увага забезпечує пізнавальний процес, тому що концентрація психічної діяльності на певному об’єкті забезпечує більш глибоке розуміння суті явища, предмету. Від стану уваги залежать діяльність людини, його орієнтація, адаптація в оточуючому середовищі. Тому вивчення процесів пам’яті та уваги у хворих є важливим для лікаря.


Важливо враховувати вплив особливостей інтелекту хворого на лікувальний процес: інфантилізм, олігофренія, деменція.

Обстежуючи хворого, лікар будь-якої спеціальності зобов’язаний оцінити стан його почуттів та емоцій, враховуючи їх вплив на перебіг захворювання і діагностично-лікувальний процес. Від емоційного стану соматичного хворого залежать достовірність скарг і суб’єктивного анамнезу, виконання їм лікарських призначень, перебіг захворювання і можливий результат. Крім цього, грубі розлади настрою і, як наслідок, розлади поведінки хворого можуть призвести до дезорганізації роботи всього медичного підрозділу. Тому лікареві кожного фаху дуже важливо вміти оцінити стан емоцій та почуттів у хворого. Актуальною є проблема невідреагованих емоцій та вміння хворим проводити ауторелаксацію. Вольові якості особистості: витримка, рішучість, наполегливість, ініціативність, організованість відіграють важливу роль у лікувальному процесі.

2. Тривалість заняття: 2 (год.)

3. Навчальна мета (конкретні цілі):

Дослідити та пояснити:

  • вплив хвороби на пізнавальні процеси людини;

  • вплив емоцій на здоров’я людини;

  • вплив хвороби на свідомість та самосвідомість людини;

Знати:

  • Клініко-психологічні аспекти пізнавальної діяльності.

  • Вплив хвороби на пізнавальні процеси людини: особливості відчуттів та сприймання у соматично хворих, зміни уваги.

  • Вплив особливостей інтелекту хворого на лікувальний процес: інфантилізм, олігофренія, деменція.

  • Вплив порушень мови на лікувальний процес: дизартрія, заїкування, мутизм.

  • Клініко-психологічні аспекти емоційно-вольової сфери.

  • Вплив хвороби на емоційно-вольову сферу людини.

  • Проблеми невідреагованих емоцій та ауторелаксація.

  • Вплив хвороби на емоційний стан.

  • Нозогенії.

  • Хворобливі зміни емоцій: тривога, депресія, емоційна лабільність.

  • Вольові якості особистості: витримка, рішучість, наполегливість, ініціативність, організованість та їх роль у лікувальному процесі.

  • Зміни волі, потягів та поведінки під час хвороби (гіпобулія, абулія, астенія).

  • Свідомість, самосвідомість, їх рівні.

  • Теорія несвідомого. Психодинамічний підхід у медицині.

  • Критерії не порушеної свідомості. Стани свідомості у хворого.


Вміти:

  • збирати данні субґєктивного та обґєктивного анамнезу;

  • розрізняти фізичні, фізіологічні, афективні, патологічні ілюзії;

  • виявляти розлади відчуттів, сприйняття та уявлень;

  • проводити клінічну бесіду та спостереження за хворим;

  • встановити психологічний контакт з хворим;

  • збирати данні субґєктивного та обґєктивного анамнезу;

  • досліджувати стан пам’яті та уваги;

  • діагностувати основні типи порушення памґяті та уваги;

  • провести психологічне обстеження мислення;

  • в провести психологічне обстеження емоцій та почуттів у здорових та хворих;

  • описати і оцінити одержані дані психологічного обстеження.

  • изначити рівень інтелекту;

  • користуватися клініко – експериментальними методами дослідження інтелекту;

  • визначити стан ефекторної сфери;

  • визначити розлади потягів;

  • користуватися клініко – експериментальними методами дослідження ефекторної сфери;

  • визначити критерії ясної і порушеної самосвідомості;

  • визначити стан свідомості і самосвідомості людини;

  • користуватися клінічним методом дослідження свідомості і самосвідомості;

  • написати протокол проведеного дослідження.


Засвоїти практичні навички:

  • проведення клінічного та експериментально-психологічного обстеження хворих;

  • дослідження стану відчуттів, сприйняття та уявлень; памґяті та уваги; мислення;

  • визначення критеріїв діагностики розумової відсталості та деменцій

  • дослідження рівня інтелекту;

  • визначення стану емоцій у хворих;

  • визначення стану почуттів у хворих;

  • дослідження емоцій та почуттів у хворих;

  • визначення стану ефекторної сфери;

  • визначення розладів потягів;

  • дослідження стану ефекторної сфери людини;

  • визначення критеріїв ясної свідомості;

  • написання протоколу проведеного дослідження.




  1. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін

Отримані навики

1. Анатомія


2. Загальна психологія


3. Нормальна фізіологія


4. Біохімія

Описувати будову головного мозку, аналізаторів.

Застосовувати знання основних психічних процесів та їх властивостей у людини.

Класифікувати психічні функції здорової людини.

Визначити свідомість і самосвідомість.

Визначати функції різних мозкових структур.

Фізіологія вищої нервової діяльності

Механізм дії біологічно активних речовин на психічну діяльність

^ 5.1. Зміст теми:

Психіка – це функція головного мозку, за допомогою якої відбувається суб’єктивне відображення об’єктивної реальності, на основі якого регулюється взаємодія людини з оточуючим середовищем.

Основні форми прояву психіки людини: психічні процеси, психічні стани та психічні властивості. Психічні процеси – психічні явища, які мають фізіологічну основу, забезпечують первинне відображення та усвідомлення людиною відображеної дійсності. Вони поділяються на пізнавальні, або когнітивні – відчуття, сприйняття, уявлення, увагу, пам’ять, мислення, мовлення, емоційні та вольові.

Свідомість – це вища форма психічної діяльності, яка притаманна лише для людини, за допомогою якої вона відображає об’єктивний світ і цілеспрямовано на нього діє, перетворюючи його на свою користь чи користь суспільства.

Структура свідомості це єдність елементів цілого та їх зв’язків. Першою складовою частиною її є сукупність знань людини про оточуючий світ. Свої знання людина зберігає та збагачує через пізнавальні процеси (відчуття, сприйняття, пам’ять, мислення, інтелект) – друга складова частина структури свідомості. Третім компонентом структури свідомості є відношення, оскільки свідомість – це не тільки відображення, але й відношення до оточуючого, яке проявляється рухами, діями, в тому числі і вольовими, діяльністю. Через відношення у свідомість людини входить неминуче і світ почуттів, де знаходять відображення складні об’єктивні, і перш за все суспільні відношення, в які включена людина.

Отже, у структурі свідомості можна виділити такі її форми (психічні процеси): сприйняття, пам’ять, мислення, інтелект, почуття, воля та увага. Перші чотири форми – пізнавальні; через них людина пізнає зовнішній та внутрішній світ. За допомогою почуттів та емоцій вона оцінює отриману інформацію, а своїми вольовими діями цілеспрямовано впливає на дійсність. І на кожному з цих етапів людина повинна зосередитись, „включити” свою увагу. Порушення однієї або декількох форм свідомості свідчить про наявність у такої людини психічного захворювання.

Знання та відношення людини своїм об’єктом відображення мають не тільки оточуючий світ, але й сам свідомий суб’єкт. ^ Четвертим компонентом структури свідомості є самосвідомість (самовідображення або рефлексія) – це знання свого фізичного обліку, стану, внутрішнього духовного світу, своїх можливостей. В структуру самосвідомості входять: самопізнання, що дозволяє удосконалюватися; самовідношення та самопереживання. Самосвідомість виявляється в самооцінці – оцінці своїх здібностей, соціального статусу, успіху і т.п., та самоповазі, яка залежить від реального успіху та рівня домагань.

Відчуття – є елементарний психічний акт, який полягає у відображенні окремих властивостей предметів і явищ зовнішнього світу і внутрішнього стану організму, що безпосередньо впливають на аналізатори – органи чуттів людини. Відчуття не є пасивним відображенням, а складна психічна діяльність, в процесі якої людина пізнає оточуючий світ. Відчуття практично є лише складовими елементами більш високого психічного процесу – сприйняття, що являє собою складний цілісний акт, а не просту суму відчуттів.

Чутливістю називається здатність отримувати відчуття. Вона має значні індивідуальні відмінності. У музикантів підвищена чутливість слухового аналізатору, у художників – зорового та ін. До основних параметрів чутливості відносяться: поріг відчуття, контраст відчуттів, адаптація. Величина чутливості завжди зворотньо пропорційна порогу відчуттів.

До загальних властивостей відчуттів відносяться: якість, інтенсивність, тривалість, просторова локалізація. Іноді при дії подразника на один аналізатор можливе виникнення відчуттів в іншому аналізаторі. Такий феномен носить назву “синестезія”. Наприклад при “кольоровому слуху” звукове відчуття викликає світові або кольорові уявлення, зоровий образ. Відомо, що “кольоровим слухом” володіли такі музиканти, як А.Скрябін та М.Римський-Корсаков.

Розлади відчуттів поділяються на кількісні та якісні. Охарактеризувати кількісні (гіперестезія, гіпестезія, анестезія) та якісні (парестезії, сенестопатії, синестезії) розлади відчуттів, при яких розладах вони спостерігаються.

Сприйняттям називається відображення предметів і явищ обґєктивної дійсності, які діють на аналізатор людини, причому результат їхньої дії на органи чуттів синтезується з минулим практичним досвідом в одне ціле. Приводяться фізіологічні механізми відчуттів та сприйняття. На занятті вивчаються складні форми сприйняття: часу, його послідовності, руху, простору, форми, площини, глибини, перспективи. Підкреслюється роль минулого досвіду у сприйнятті предметів та явищ навколишнього світу. До основних характеристик сприйняття належать: константність, предметність, цілісність, узагальнення. До властивостей сприйняття також відносяться об’єм сприйняття, точність сприйняття, повнота сприйняття, швидкість сприйняття.

Дається визначення ілюзій, як хибного сприйняття, їх класифікація (за органами чуттів, фізичні, фізіологічні, психічні, афективні). Характеристика психосенсорних розладів.

Слід памґятати про ілюзії при роботі з приладами, коли оцінка показників може бути хибною (ілюзорною). На занятті звертається увага на галюцинації, як психопатологічне явище, що буває при психічних захворюваннях.

Уявлення – результат оживання образів, які були сприйняті в минулому. Уявлення носять більш узагальнений характер, так як деякі конкретні риси предмету, малозначущі деталі оживають нечітко або зовсім зникають. Уявлення завжди в достатній мірі індивідуальні і багато в чому залежать від особливостей особистості, її установок, минулого досвіду, ступеню розвитку інтелектуально-мнестичних здібностей. Розрізняють уявлення пам’яті та уявлення уяви. В деяких випадках уявлення можуть бути особливо яркими, і, не дивлячись на великий термін, що пройшов з часу контакту з об’єктом, воно до дрібниць відповідає образу бувшого сприйняття. Така здатність зеркально точно відновлювати в уявленні бувші раніше сприйняття називається ейдетизмом.

Згідно сучасним уявленням, біль – це особливий психофізіологічний стан людини, який виникає в результаті впливу зверхсильних подразників, які викликають органічні або функціональні зміни в організмі. У відчутті болю в єдине ціле зливаються фізіологічні і психологічні, суб’єктивні та об’єктивні аспети. Розрізняють фізіологічний та патологічний біль. Накопичені на даний час клініко-експериментальні дані про етіопатогенез патологічного болю дозволили групі експертів міжнародної асоціації по вивченню болю (IASP) дати наступне його визначення: “Біль – це неприємне відчуття або емоційне переживання, яке пов’язане із реальним або потенційним пошкодженням тканин або таким, що описується в термінах такого пошкодження”, тобто відчуття болю може виникати не тільки при пошкодженні тканини або в умовах ризику пошкодження, але й при відсутності будь-якого пошкодження. Переживання болю завжди суб’єктивне. Наводяться п’ять компонентів загальної структури болю, чотири основних типи відношення до болю на основі вивчення больового порогу; характеристика основних больових синдромів.

Памґять – це психічний процес, за допомогою якого людина відображає минулий досвід та дійсність, який включає запам’ятовування (фіксацію), збереження (ретенцію), відтворення (репродукцію) та забування (амнезію) інформації. Це є свідомість минулого.

Анатомо-фізіологічними основами пам’яті є гіпокамп, медіальні ядра маммілярних тіл, передні ядра таламусу, передні відділи лобної части (поля мозкової кори 23 та 24), а також структурні утворення, які забезпечують зв’язок між ними – склепіння, маммілярно-таламічний пучок Вік-д’Азіра та пучок волокон від переднього ядра зорового бугра до лобної кори.

^ Форми пам’яті розрізняють за походженням – видова (генетична) та індивідуальна (здобута); за часом збереження інформації – короткочасна, або оперативна, і довготривала; за характером процесу фіксації і відтворення – мимовільна (запам’ятовування і відтворення виникають автоматично, без постановки спеціальної мети або застосування особливих вольових зусиль) та довільна, коли свідомо ставиться певна мета, прикладають вольові зусилля, використовуються допоміжні міри (повторення, записи, тренування і т.п.).

^ За видами пам’ять поділяють на: механічну; наочно-образну (конкретну) – лежить в основі ейдетизму; змістовну, яка поділяється на словесно-логічну та словесно-абстрактну; емоційну.

“Чистих” видів та типів пам’яті зазвичай не зустрічається. Мова іде про переважання певного типу пам’яті.

На якість пам’яті впливає багато факторів: індивідуальні особливості мозку і психіки людини, включаючи спадкові та набуті якості, психофізіологічний стан людини, його здатність до концентрації уваги, установка, важливість інформації, повторення, застосування додаткових мнемотехнічних прийомів.

При певних психічних станах, а також при психічних захворюваннях памґять може порушуватись у вигляді гіпермнезії - загострення (підсилення) памґяті, гіпомнезія - послаблення пам’яті – може бути як постійною, наприклад у осіб з резидуально-органічною церебральною недостатністю (внаслідок патології вагітності, патології пологів, інтоксикації, перенесених черепно-мозкових травм і т.п.), так і минущою, яка виникає, наприклад, на висоті інтоксикації при інфекційних і соматичних захворювання , в період реконвалісценції на фоні глибокої астенії. Типовою є гіпомнезія для багатьох осіб похилого та старечого віку, у яких вона переважно пов’язана із старінням і атеросклерозом судин головного мозку. Амнезія – втрата памґяті на певні відрізки часу.

Про стан та особливості пам’яті пацієнта лікар може судити в певній мірі на підставі збору анамнезу і відповідей на додаткові запитання. При послабленні пам’яті, і тим більше, при її виражених розладах, хворий не здатний достовірно викласти анамнестичні дані, забуває приймати ліки, плутає і не виконує лікарські рекомендації. Для більш повної оцінки характеру і глибини розладів пам’яті використовують наступні методики: запам’ятовування 10 слів, запам’ятовування геометричних фігур, метод піктограм.

Увага – це направленість і зосередженість психічної діяльності на певному об’єкті або виді діяльності. Увагу характеризують також як процес свідомого або несвідомого відбору однієї інформації, яка надходить через органи чуття при одночасному ігноруванні іншої.

Як правило, функція уваги суттєво страждає при будь-якому соматичному захворюванні, а також має свої особливості при психічній патології. Її значення для клінічної психології є підвищеним у випадках оцінки психології лікувального процесу, коли професійному росту сприяє розвиток якостей зосередження і направленості на діагностичну діяльність лікаря чи психолога.

У відповідності до характеру підкріплення процесу уваги вольовою діяльністю розрізняють мимовільну та довільну увагу. На процес уваги суттєво впливають три фактори: тип ВНД – темперамент; навички і уміння в даній сфері та зацікавленість людини в тому чи іншому виді діяльності, яка потребує зосередження. Увага характеризується такими основними властивостями: стійкість, зосередженість, переключення, розподіл та об’єм.

Серед порушень уваги найбільш розповсюдженими є:

  • підвищене виснаження уваги – порушення всіх основних параметрів уваги при психічному навантаженні внаслідок патологічної втоми,

  • порушення концентрації уваги – послаблення або втрата здатності зосереджувати увагу на конкретних об’єктах та явищах,

  • відволікання уваги – зниження вибірковості уваги, нездатність тривало зосередитися на одному об’єкті, відволікання уваги на сторонні подразники та деталі,

  • зверхвідволікання уваги – переключення уваги на самі незначні зміни в оточуючому або спонтанне розосередження при відсутності яких-небудь змін,

  • інертність уваги – недостатнє переключення уваги з одного об’єкту або виду діяльності на інший.

В повсякденній клінічній практиці оцінити стан уваги пацієнта можна під час бесіди і обстеження за його зосередженістю або відволіканням на випадкові подразники, здатністю утримуватися на одній темі розмови і переключатися на іншу, точності виконання інструкцій та відповідей на запитання на початку та в кінці обстеження. До експериментально-психологічних методик дослідження уваги відносяться: оцінка уваги за таблицями Шульте, коректурна проба, рахунок по Крепеліну, методика Мюнстерберга.

Мислення є вищим ступенем пізнання дійсності і являє собою психологічний процес опосередкованого та узагальненого відображення предметів та явищ в їх суттєвих зв’язках та відношеннях. Мислення людини завжди спирається на індивідуальний чуттєвий досвід, отриманий за допомогою відчуттів та сприйняття, та виходить з узагальненого досвіду, накопиченого свією історією людства.

Звертається увага на визначення понять „мислення”, „мова”, „мовлення”, дається характеристика видів мислення (наочно-дійове, наочно-образне, абстрактно-логічне), операціям мислення, основним формам мислення (поняття, судження, умовивід). Розглядається поняття про мову та мовлення: види, властивості та функції, значення мислення та мови у практичній діяльності лікаря.

^ Функції мови: - знаряддя інтелектуальної діяльності (сприйняття, пам’яті, мислення, уяви); - засіб спілкування (комунікації); - засіб засвоєння та передачі суспільно-історичного досвіду.

^ Функції мовлення: - сігніфікативна (засіб позначення) ; - узагальнююча; - комунікативна.

Розлади мислення поділяються на дві групи:

порушення за формою (за темпом, стройністю, цілеспрямованістю),

за змістом (маячні ідеї, нав’язливі та зверхцінні).

У більшості соматично хворих грубі розлади мислення і мовлення відсутні. Разом з тим, “нормальне” мислення завжди має індивідуальні особливості, які суттєво впливають на лікувально-діагностичний процес. У деяких пацієнтів більш розвинуте наочно-дійове мислення, у інших – абстрактно-логічне. У кожного з них свій ступінь здатності до логічного мислення, переключення з однієї думки та іншу і т.п. Під час значної декомпенсації соматичної патології мислення і мовлення хворих можуть ставати сповільненими, бідними за змістом, що утруднює висловлювання їми скарг і розуміння чужої мови. Лікар має враховувати особливості мислення хворого і з терпінням по можливості повно і достовірно встановити скарги та зібрати суб’єктивний анамнез.

Інтелект – від лат. Intellectus – пізнання, розуміння або розум, - це інтегративна функція психіки, яка включає в себе всі пізнавальні здібності людини. За Бурлачуком - це узагальнена здібність до навчання, здатність до абстрактного мислення; те, що забезпечує ефективність адаптації, поведінки в складному середовищі та вимірюється тестами. За Векслером – це здатність розумно діяти, раціонально мислити, добре адаптуватися.

Здібностями називаються такі психічні якості, завдяки яким людина порівняно легко набуває знання, уміння та навички і з успіхом займається якоюсь діяльністю. Розрізняють загальні та спеціальні здібності. Загальні характеризують рівень психічного (розумового) розвитку, від якого залежить процес засвоєння знань, умінь, навичок, необхідних для будь-якого виду діяльності. Спеціальні здібності – це здатність до окремих видів людської діяльності (до музики, живопису, математики та ін.). Високий рівень розвитку спеціальних здібностей, що забезпечує успішне самостійне і оригінальне виконання якої-небудь діяльності називається талантом. Вищий ступінь талановитості з розвитком видатних здібностей називається геніальністю. В основі розвитку здібностей та інтелекту лежать певні біологічні задатки – анатомо-фізіологічні особливості організму

До факторів, які впливають на формування та рівень інтелекту належать:

  • спадковість – рівень інтелекту – функція генотипу і особливо середовища, яке оточує дитину в ранньому дитинстві. На сучасному етапі встановлено, що вклад генотипу в міжіндивідуальну мінливість інтелектуальних функцій складає біля 50%. Родичі, які мають більшу кількість загальних генів, мають більш схожі показники інтелекту. Вклад генотипу в мінливість характеристик інтелекту не виключає можливості зміни цього вкладу під впливом середовища.

  • Соціальне середовище – багаточисельні дослідження доводять залежність інтелектуального розвитку від різних соціально обумовлених факторів: соціального положення, рівня освіти, рівня викладання і розвитку матеріально-технічної бази учбового закладу, місця проживання (місто-село), професії батьків, рівня їх освіти, конкретних соціальних вимог, які пред’являються індивіду в різні періоди життя.

  • Вікові особливості інтелекту – встановили, що вікове зниження IQ є невеликим, або відсутнє повністю. А.Анастазі прийшов до висновку, що зниження інтелекту, формально пов’язане із віком, в дійсності є результат різниці між поколіннями або спільностями людей.

  • Особистість. Встановлені кореляційні зв’язки інтелекту з кмітливістю та самовпевненістю, наполегливістю та сумлінністю, екстра- та інтраверсією і нейротизмом та ін.

Інтелектуальний коефіціент (IQ) – це співвідношення розумового віку (РВ), який визначається за допомогою тестів інтелекту, до хронологічного віку (ХВ) даної особи, виражене у відсотках: IQ = УВ / ХВ х 100. Векслер розумів інтелектуальний коефіціент як результат порівняння індивіду з його віковою групою. Їм запропонована і статистично обгрунтована класифікація рівней інтелекту, яка відображає як ступінь відхилення від середньої, так і відсоток населення, які охоплені цими рівнями.


Класифікація рівней інтелекту за Д.Векслером

Значення ІQ

Рівень інтелекту

Співвідношення в населенні, %

130 і вище

Дуже високий

2,2

120-129

Високий

6,7

110-119

Добра норма

16,1

90-109

Середній

50,0

80-89

Погана норма

16,1

70-79

Межова зона

6,7

69 та нижче

Розумовий дефект

2,2


В практичній роботі лікарю і медичному психологу зустрічаються люди, в яких є недостатність інтелекту. Вона може бути вродженою або рано (протягом перших трьох років життя) набутою – олігофренія різного ступеню, або набута в більш пізньому віці – деменція. В практичній роботі важливо знати класифікацію розумової відсталості за ступенем: ідіотія, імбецильність, дебільність. За МКХ-10 - легка розумова відсталість, помірна РВ, важка РВ та глибока. Згідно МКХ-10 розумова відсталість – це стан затриманого або неповного розвитку психіки, яке в першу чергу характеризується порушенням здібностей, що проявляється в період дозрівання і забезпечуючих загальний рівень інтелектуальності, тобто когнітивних, мовних і соціальних. МКХ-10 має чіткі діагностичні вказівки відносно діагностики та оцінки розумової відсталості. Підкреслюється, що визначення інтелектуального рівня має будуватися на всій доступній інформації, включаючи клінічні дані, адаптивну поведінку (з урахуванням культуральних здібностей) і продуктивність по психометричним тестам. Відсталість може розвиватися з любим іншим психічним чи соматичним розладом або виникати без нього. Адаптивна поведінка у розумово відсталих порушена завжди, але в захищених соціальних умовах, де забезпечена підтримка, порушення у хворих з легким ступенем розумової відсталості може не мати явного характеру.

Поруч із стійким відставання в психічному розвитку спостерігається тимчасова затримка психічного розвитку, включаючи інтелектуальний розвиток. Джерелом таких затримок є педагогічна запущеність, хронічні соматичні захворювання, які вимагають тривалого стаціонарного лікування (госпіталізм). В благоприємних умовах тимчасова(функціональна) затримка психічного розвитку може бути повністю компенсована.

Виникаюча в більш старшому віці втрата розумових здібностей, грубе зниження інтелекту визначається терміном “деменція”.

Значно частіше недоумства зустрічається інтелектуальна недостатність – послаблення інтелектуальних функцій, яке не досягає ступеня недоумства, але може поступово збільшуватись і переходити в недоумство. Цей тип інтелектуальної недостатності часто відмічається у передстаречому віці внаслідок вікових і судинних змін. Неглибоким ослабленнням інтелектуальних функцій (тимчасовим або стійким) часто супроводжуються тяжкі соматичні захворювання внаслідок гіпоксії мозку, інтоксикації, порушень метаболізму.

Визначити приблизний рівень інтелекту хворого можна вже під час спілкування з ним шляхом аналізу лексики, здібності формулювати свої скарги, врахування ситуації, рівня знань, розуміння підтексту, гумору і т.п. Допомагають і пояснення досліджуваним змісту прислів’я і поговірок, загального і різниці між окремими предметами і поняттями. Для більш точного дослідження і оцінки інтелекту розроблені складні тести, що дозволяють кількісно оцінити його рівень за допомогою коефіцієнту IQ (тест прогресивних матриць Равена, шкала Векслера, встановлення послідовності подій, пояснення сюжетних малюнків, розуміння оповідань).

Емоції (від лат. Emoveo – потрясати, хвилювати) – форма відображення дійсності за допомогою яких відображається суб’єктивне ставлення до об’єктів і явищ в залежності від внутрішнього стану людини. Емоції є похідним від задоволення чи незадоволення різноманітних потреб, вони здійснюють зв’язок між відображуючою і саморегулюючою функціями. Біологічна роль емоцій – пізнавально-пристосувальна. Вони допомагають мобілізувати психічні і фізичні ресурси індивідууму для досягнення певних цілей.

^ Прояви емоційного стану можна умовно поділити на три складові:

  • переживання (що людина відчуває);

  • зовнішні прояви – міміка (виразні рухи лицьової мускулатури, положення бров, кутів рота, рухи очей) і пантоміміка (постава, виразні рухи тіла, жести);

  • сомато-вегетативні прояви (колір шкірних покривів, потовиділення, частота дихання та пульсу, показники кров’яного тиску та ін.).

^ Емоції поділяють на прості, глибинні (вітальні), протопатичні (туга, тривога, страх), які можуть бути не зрозумілими для хворого, не мати мотивації і змісту; і більш тонкі, диференційовані, епікритичні – осмислені, людина може говорити про конкретний страх перед будь-чим, почуття жалю, співчуття і т.п. Протопатичні емоції іноді можуть бути невіддільними від загального почуття і суб’єктивно сприймаються і описуються як біль, давління, важкість і т.п. Звернути увагу студентів на важливість урахування цього при діагностиці психічного стану хворого при больових відчуттях без органічної патології.

^ За характером впливу на загальний психофізичний стан людини емоції поділяють на стенічні і астенічні. Стенічні (лат.stenos – сила) пов’язані із підвищенням загального психічного і фізичного тонусу людини. Зовні вони проявляються рішучою позою, блиском в очах, поглибленим диханням, прискоренням пульсу. Стенічні емоції поділяють на позитивні (радість, бажання, захоплення) і негативні (злість, гнів). Астенічні емоції (пригніченість, печаль, сум, байдужість) супроводжуються пригніченням загального тонусу, що свідчить про відмову від боротьби. Про це свідчать пасивна поза, сутула спина, тусклий погляд, сповільнене дихання, слабкий пульс.

Почуття – більш складна ніж емоції форма відображення дійсності, притаманна тільки людині, узагальнююча її емоційне реагування і поняття. Почуття не пов’язані із фізіологічними потребами людини, вони виникають на базі його соціальних і духовних потреб, здійснюючи саморегулюючі функції на особистісному і соціально-психологічному рівнях. Вищі почуття поділяють на інтелектуальні, релігійні, морально-етичні, естетичні.

За вираженістю і тривалістю емоцій виділяють емоційний фон, емоційні реації, емоційні стани (настрій), які взаємопов’язані: емоційний фон сприяє виникненню переважно тих чи інших реакцій або станів і навпаки, виникаючі емоційні реакції можуть змінити емоційний стан і емоційний фон.

Емоційний фон – узагальнююча характеристика емоційності, рівнодіюча, яка враховує співвідношення різних емоцій протягом тривалого часу.

Емоційні реакції відображають відношення людини до дійсності, яка змінюється і пов’язані з цим зміни задоволення або незадоволення потреб, особистісних запитів і мотивацій. В залежності від цього вони можуть бути позитивними, негативними і нейтральними (цікавість або байдужість). Емоційні реакції, які мають різний характер і ступінь виразності, як правило, піддаються контролю людиною, яка в певній мірі може їми керувати: стримувати, коли необхідно, або щиро проявляти. Виключення складають реакції, які характеризуються концентрацією емоцій і високою інтенсивністю психічного і фізичного напруження. Такі реакції називаються афектом.

^ Афект фізіологічний – це короткочасні, надзвичайно інтенсивні емоції, адекватні ситуації, які впливають на поведінку людини. Він виникає проти волі людини і важко пригнічується.

^ Афект патологічний – відрізняється надмірною силою емоцій по відношенню до ситуації, або їх немотивованістю, а також порушенням свідомості (афективно звужена свідомість). Дезорганізація поведінки, що спостерігається при патологічному афекті викликана порушенням орієнтації, недостатністю осмислення ситуації, психомоторним збудження (рідко знерухомленням). Завершується патологічний афект вираженим виснаженням всіх психічних процесів і амнезією періоду афекту. Небезпека афектів полягає в тому, що вони можуть проявлятися немотивованими діями, які загрожують життю оточуючих або самих осіб, які знаходяться в такому стані.

Настрій (емоційний стан) – більш або менш тривалі емоції, які супроводжують психічні явища в житті людини і впливають на його поведінку. При цьому рівень емоційного заряду і психоенергетики визначається емоційним тонусом, який може коливатися від емоційного підйому (піднесений настрій) до пригніченості (сум, печаль, нудьга), тривожності, від дратівливості і вибуховості до емоційної тупості (апатії). Настрій залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх факторів, пов’язаних з потребами людини, і від можливостей їх реалізації.

Емоції суттєво впливають на інші психічні процеси: пам’ять, увагу, мислення. Емоційний стан завжди нерозривно пов’язаний із вольовими функціями.

Звернути увагу на емоційні феномени, найбільш актуальні для лікарів загальної практики:

  • Емоційна напруженість – невпевненість людини, психічна скованість, які заважають зосередитися і порушують продуктивність діяльності. Внаслідок цього можуть порушуватися пам’ять та увага (подібні стани відомі у стідентів під час здачі екзаменів, у лікарів на початку практичної діяльності). Часто емоційна напруженість спостерігається у пацієнтів на прийомі у лікаря при очікуванні його заключення.

  • Тривога – почуття внутрішньої напруги, очікування невдачі, якогось нещастя. Безпредметні тривожні стани більш типові для психічної патології.

  • Страх – переживання, пов’язане із реальною або уявною небезпекою (стихійне лихо, оперативне втручання, сімейний крах і т.і.). Поряд з тривогою страх відноситься до найбільш частих порушень емоційної сфери. Від тривоги відрізняється приступоподібністю, більшою інтенсивністю і конкретністю змісту переживань. Поведінка людини в стані страху може носити активний або пасивний захисно-оборонний характер. Соматовегетативний компонент страху появляється розширенням зіниць, прискоренням серцебиття і дихання, підвищенням артеріального тиску. Звернути увагу на фізіологічні реакції страху і патологічний страх – реакції жаху і паніки.

  • Жах – раптово виникаючий різко виражений страх у відповідь на ситуацію, яка представляє загрозу для життя або благополуччя. Може супроводжуватися крім вищеперерахованих соматовегетативних проявів сильним потовідиленням, прискоренням перістальтики кишечника з розслабленням сфінктерів, серцевою аритмією, зниженням м’язового тонусу.

  • Паніка – стан вираженого неспокою, страху, часто без фабули, який проявляється “вибухом” вегетативних реакцій, нездатністю критично оцінювати свої дії і порушеннями поведінки. Паніка може бути реакцією на реальну загрозу і охоплювати групу людей.

  • Фобія – нав’язливий страх, який, не дивлячись на критичне відношення до нього людини, погано контролюється і дезорганізовує поведінку.

  • Депресія – патологічно знижений настрій в діапазоні від суму, печалю до безвихідності і глибокої туги. Складними для діагностики є так звані масковані депресії, тобто скриті, коли в клінічній картині на перший план виступають не депресивний настрій, а обумовлені ним соматичні скарги хворих.

  • Дисфорія – тужливо-злобний настрій, частіше немотивований, гостро виникаючий і раптово минаючий. У хворих на епілепсію, психопатичних особистостей, у хворих з органічними захворюваннями головного мозку.

  • Ейфорія, гіпертимія – піднесений, безтурботний, неадекватно веселий настрій. При соматичних розладах може бути наслідком гіпоксії або вживання алкоголю, самостійного прийому психоактивних речовин або введення наркотичних препаратів за медичними цілями.

  • Емоційна лабільність – надмірно легке виникнення емоцій, переважно негативних за незначним приводом і швидка їх зміна на позитивні при переключенні уваги. Характерна для неврозів, неврозоподібних станів при соматичних захворюваннях з явищами астенії, для акцентуацій характеру і психопатій нестійкого кола.

  • Слабкодухість – нетримання емоцій, яке виражається легко і часто виникаючою сльозливістю з приводу як приємних, так і неприємних подій. Слабкодухість спостерігається у хворих з органічною патологією головного можку.

  • Емоційна амбівалентність – співіснування протилежних почуттів по відношенню до людини або явища.

  • Емоційна неадекватність, або парадоксальність емоційного реагування – коли емоції якісно не відповідають ситуації. Характерним є для хворих на шизофренію.

  • Апатія – байдужість до оточуючого і самого себе.

Воля – це здатність людини свідомо керувати своєю діяльністю, використовуючи розумові і фізичні зусилля для досягнення певних цілей, пов’язаних із задоволенням потреб. Воля забезпечує довільну регуляцію поведінки. Звертається увага студентів, що краще говорити про вольовий компонент кожного психічного акту, ніж спеціально виділяти ізольований вольовий процес. Це ще раз підкреслює єдність психіки, поділяти яку на ізольовані психічні процеси можна лише умовно для практичних цілей, наприклад викладання, вивчення окремих якостей і властивостей психічної діяльності.

Потяг – найпростіше психічне явище можна розглядати як початок формування волі, яка виникла і розвивалася в труді, в процесі впливу на оточуюче середовище. До потягів слід віднести психічні імпульси, які виникають на базі інстинктів – харчового, оборонного, статевого та ін. Потяг є філогенетично більш старою функцією. Потяги, в основі яких лежить інстинктивна діяльність носять суто біологічний характер, однак вони притаманні і сучасній людині. Ці природні потреби являються продуктом суспільно-історичного розвитку і відрізняються від потреб висших тварин змістом і засобами задоволення.

Коли потяг достатньо оформлений у свідомості, зрозумілі шляхи і засоби його задоволення, тоді він носить назву бажання.

У вольовому процесі розрізняють декілька етапів.



Спонукання до здійснення вольового акту



Постановка цілі




  1   2

Схожі:

“Затверджено” icon"затверджено" "затверджено"
Ректор Національного університету на спільному засіданні профкому та адміністрації
“Затверджено” icon"затверджено" "затверджено"
Ректор Національного університету на спільному засіданні профкому та адміністрації
“Затверджено” icon"затверджено" "затверджено"
Ректор Національного університету на спільному засіданні профкому та адміністрації
“Затверджено” iconПоложення про організацію методичної роботи у Луцькому національному технічному університеті Луцьк-2010 Затверджено Затверджено
Порядок підготовки та поліграфічного виготовлення методичних видань у редакційно-видавничому відділі лнту
“Затверджено” icon«Затверджено» Начальник управління освіти І науки, молоді та спорту Запорізької обласної ради О. Г. Вєрозубов „ ” 2011р. «Затверджено»
Програма допрофільної та профільної підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів на засадах інформаційно-комунікаційних...
“Затверджено” iconМіністерство охорони здоров'я україни національний медичний університет імені о. О. Богомольца кафедра ортопедичної стоматології затверджено затверджено
Одна бригада екзаменаторів працює на одній з кафедр І приймає іспит у 6-ти студентів протягом 1 екзаменаційного дня
“Затверджено” iconМ. П. Драгоманова інститут соціології, психології та управління Кафедра (назва кафедри) затверджено затверджено на засіданні кафедри на засіданні Вченої ради протокол
move to 0-15181910
“Затверджено” iconПоложення про академічні відпустки та повторне навчання в вищих навчальних закладах освіти (Затверджено наказом Міністерства освіти України І Міністерства охорони здоров'я від 06. 06. 96 №191/153.) Затверджено
Затверджено наказом Міністерства освіти України І міністерства охорони здоров'я від 06. 06. 96 №191/153
“Затверджено” iconПоложення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (Затверджено наказом Міністерства освіти України від 06. 93 №161. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23. 11. 93 за №173) Затверджено
Затверджено наказом Міністерства освіти України від 06. 93 №161. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23. 11. 93 за №173
“Затверджено” iconЗатверджено на засіданні кафедри Інженерної механіки Протокол №6 від 26. 12. 2004 Затверджено на учбово-видавничій раді Дон нту протокол №1 від 14. 03. 2005р
Взаємозамінність, стандартизація та технічні вимірювання., Типова програма. Методичні вказівки та контрольні завдання для студентів...
“Затверджено” iconЗатверджено затверджено голова профспілкового Ректор комітету студентів та двнз «кнеу імені Вадима аспірантів двнз «кнеу гетьмана»
Підготовка проекту Угоди між адміністрацією та університету та профкомом студентів та аспірантів та внесення змін до Правил внутрішнього...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи