“Затверджено” icon

“Затверджено”




Скачати 400.91 Kb.
Назва“Затверджено”
Дата12.07.2012
Розмір400.91 Kb.
ТипДокументи


Додаток 4

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ

Буковинський державний медичний університет


Затверджено”


на методичній нараді кафедри

нервових хвороб, психіатрії та

медичної психології ім. С.М.Савенка

“___” ___________ 200__р. (Протокол №___)

Завідувач кафедри


Професор В.М.Пашковський


“___” ___________ 200__р.


МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

студентам _3__ курсу медичних факультетів № 1, 2


(спеціальність “Лікувальна справа”)

ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

^

Під час ПІДГОТОВки ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ


Тема заняття ІІ. 6. ПСИХОГІГІЄНА, ПСИХОПРОФІЛАКТИКА, ОСНОВИ ПСИХОТЕРАПІЇ. ОСНОВНІ МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ В РОБОТІ ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ. ПОКАЗАННЯ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ПРОВЕДЕННЯ ГІПНОСУГЕСТІЇ, ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ТА ГРУПОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ, МЕТОДІВ ПСИХОДИНАМІЧНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ, ГЕШТАЛЬТ-ПСИХОТЕРАПІЇ, АРТ-ТЕРАПІЇ. ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА КОРЕКЦІЯ ВІДНОШЕННЯ ДО ХВОРОБИ. ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ПРИ КРИЗОВИХ СТАНАХ.
^
Модуль І. Медична психологія

Змістовий модуль ІІ. Практичні аспекти медичної психології


Чернівці – 2007

Тема ІІ. 6. ПСИХОГІГІЄНА, ПСИХОПРОФІЛАКТИКА, ОСНОВИ ПСИХОТЕРАПІЇ. ОСНОВНІ МЕТОДИ ПСИХОТЕРАПІЇ В РОБОТІ ЛІКАРЯ ЗАГАЛЬНОЇ ПРАКТИКИ. ПОКАЗАННЯ ТА ПРОТИПОКАЗАННЯ ДО ПРОВЕДЕННЯ ГІПНОСУГЕСТІЇ, ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ТА ГРУПОВОЇ РАЦІОНАЛЬНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ, МЕТОДІВ ПСИХОДИНАМІЧНОЇ ПСИХОТЕРАПІЇ, ГЕШТАЛЬТ-ПСИХОТЕРАПІЇ, АРТ-ТЕРАПІЇ. ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНА КОРЕКЦІЯ ВІДНОШЕННЯ ДО ХВОРОБИ. ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ПРИ КРИЗОВИХ СТАНАХ.


^ 1. Актуальність теми:   Принципи психогiгiєни i здiйснюванi вiдповiднi заходи мають велике значення для профiлактики психiчних захворювань, здебiльшого психогенних, реактивних i особливо неврозiв, тобто тих захворювань, що виникають внаслiдок психотравмуючих ситуацiй. Зростає роль психогiгiєни також для профiлактики непсихiчних захворювань, психосоматичних розладiв. Загальна психотерапiя тiсно пов’язана з медичною деонтологiєю, складаючи з нею єдину систему поведiнки медперсоналу. Якщо мед. деонтологiя орiєнтує лiкаря на те, що вiн повинен i чого не повинен робити, то психотерапiя озброює його методами, за допомогою яких вiн зможе цього досягти. Психотерапiя включає i вплив словом, i емоцiйно-психологiчний клiмат, який оточує хворого. У широкому розумiннi психотерапiя дає змогу створити у хворого позитивнi життєвi установки, створити навколо нього сприятливi умови, органiзувати режим. Психотерапiя мiстить елементи психопрофiлактики i психогiгiєни.

^ 2. Тривалість заняття: 2 (год.)


3. Навчальна мета (конкретні цілі):

Знати:

  • Визначення понять «психогігієна», «психопрофілактика», первинна та вторинна психопрофілактика.

  • Основні розділи психогігієни: вікова, психогігієна праці і побуту, сім’ї, сексуальних відносин.

  • Роль лікаря загальної практики в профілактиці нозопсихологічних проявів.

  • Реабілітацію соціальну та професійну, її основні розділи.

  • Що теке адаптація та компенсація.

  • Основні сучасні методи психотерапії.

  • Принципи психотерапії.

  • Що таке непряма психотерапія, працебо.

  • Показання та протипоказання до проведення гіпносугестії, індивідуальної та групової раціональної психотерапії.

  • Показання та протипоказання до проведення методів психодинамічної психотерапії, гештальт-психотерапії, арт-терапії.

  • Значення психотерапії в роботі лікаря загальної практики.

  • Методи психотерапевтичної корекції типів відношення до хвороби.

  • Принципи психологічної допомоги при кризових станах, психологічні особливості надання медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях.

Вміти:

  • Визначати поняття «психогігієна», «психопрофілактика», первинна та вторинна психопрофілактика.;

  • Проводити психодинамічну психотерапію, гештальт-психотерапію, арт-терапію.

  • Проводити медико-психологічну допомогу при кризових станах, психологічні особливості надання медичної допомоги у надзвичайних ситуаціях.

Засвоїти практичні навички:

  • Проведення основних сучасних методів психотерапії;

  • Використання методів психотерапевтичної корекції типів відношення до хвороби;




  1. Базові знання, вміння, навички, що необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)

Назви попередніх дисциплін

Отримані навики










  1. Поради студенту.

5.1. Зміст теми:

^ ОСНОВИ ПСИХОГIГIЄНИ ТА ПСИХОПРОФIЛАКТИКИ

Психопрофілактика - це роздiл загальної профiлактики, який об’єднує сукупнiсть заходiв щодо забезпечення психiчного здоров’я, попередження виникнення та розповсюдження психiчних захворювань.

Психопрофiлактика та психогiгiєна - це два рівні однiєї проблеми загальної профiлактики.

Розрiзняють первинну i вторинну психопрофiлактику. ^ Первинна психопрофiлактика – це система заходiв, спрямованих на попередження виникнення нервово-психiчних розладiв та захворювань. Її завданнями є:

-    боротьба з травматизмом та iнфекцiйними захворюваннями;

-   боротьба з алкоголiзмом та наркоманiєю;

-   охорона здоров’я дiтей та вагiтних жiнок;

-   правильна органiзацiя виховного i педагогiчного процесiв;

-   органiзацiя розкладу занять та вiдпочинку учнiв з урахуванням їх вiку;

-   прогнозування можливих спадкових захворювань;

-  органiзацiя режиму працi та вiдпочинку;

-  пропагування здорового способу життя;

-   масове охоплення населення заходами фiзичного виховання i т.iн.

У первиннiй психопрофiлактицi головна роль належить широкому спектру соцiальних програм, психогiгiєнi та загальнопрофілактичним заходам.

^ Вторинна психопрофiлактика - це комплекс заходiв, скерованих на ранню дiагностику психiчних захворювань, своєчасне активне лiкування уже виявлених захворювань, попередження невiдкладних, загрозливих для життя хворого станiв. Головна роль тут вiдводиться комплексовi амбулаторних, психодiагностичних, фармакотерапевтичних, психотера-певтичних та соцiально-реабiлiтацiйних заходiв.

Реабілітація - це комплекс медичних, педагогiчних та соцiальних заходiв, метою яких є вiдновлення (чи компенсацiя) порушених функцiй органiзму, а також соцiальних функцiй i працездатностi хворих та iнвалiдiв.

До системи реабiлiтацiйної допомоги входять:

-  клінічні, клiнiко-бiологiчнi, соціологічні, психологiчнi обстеження хворих;

-     розробка рекомендацiй з органiзацiї способу життя хворого iз визначенням психотравмуючих чинникiв, що призводять до рецидиву хвороби;

-     розробка та впровадження iндивiдуальних поетапних заходiв з органiзацiї такої дiяльностi хворих, яка сприяла б розвитковi їх особистостi i компенсацiї здiбностей та якостей особи, втрачених внаслiдок хвороби (наприклад, лiкувально- трудовi майстернi);

-    нагляд за соцiальною та професiйною адаптацiєю хворих в реальних життєвих умовах; при цьому здiйснюється пiдтримуюча терапiя в перiод ремiсiї, виявляються та втамовуються рецидиви захворювання.У разi необхiдностi - вiдстоювання прав та iнтересiв хворих;

-    проведення реабiлiтацiйних заходiв не тiльки з хворими, але i з їх родичами та друзями;

-   органiзацiя денних та нiчних стацiонарiв з чередуванням лiкування і позалiкарняного життя хворих;

-    реалiзацiя принципу послідовності, який означає безперервнiсть лiкування, обмiн iнформацiєю стосовно хворих, взаємозамiннiсть медперсоналу протягом пiдготовки пацiєнта до життя та працi поза лiкарнею.

Психогігієна - роздiл загальної гiгiєни, який та умови навколишнього середовища, якi впливають на психiчне здоров’я, та розробляє рекомендацiї щодо заходiв, направлених на збереження і змiцнення психiчного здоров’я, з метою забезпечення найкращих умов для психiчної дiяльностi людини. Психогiгiєна має серед своїх завдань вивчення впливу дiяльностi людини на її здоров’я, на формування гармонiйної особистостi, а також вивчення впливу на психiку людини суспiльних (виробничих, побутових) та iнших чинникiв.

Пiд психічним здоров’ям слiд розумiти:

1)  вiдсутнiсть виражених психiчних розладiв;

2) певний резерв сил людини, завдяки якому вона здатна долати раптовi стреси, труднощi, якi виникають у виключних умовах;

3) стан рiвноваги мiж людиною та навколишнiм середовищем, гармонiя мiж нею i суспiльством, спiвставлення уявлень окремої людини з уявленнями iнших людей щодо «об’єктивної реальності».

Розрiзняють вiкову психогiгiєну, трудову, психогiгiєну побуту та вiдпочинку, сексуального життя та iн.

^ IСТОРIЯ ПСИХОГIГIЄНИ

 Психiчна гiгiєна мiстить принципи та вiдомостi, застосування яких допомагає утримувати та зміцнювати психiчне здоров’я суспiльства i окремих осiб. Елементи психiчної гiгiєни з’явилися в життєвiй фiлософiї задовго до систематизації принципiв психiчної гiгiєни.

В античнiй фiлософiї часто зустрiчаються поняття мiри, психiчної гармонiї, життевої мудростi. Демокрiт описав принципи евтімії (урiвноваженого життя), Епiкур - атараксії (спокою мудрої людини, яка пiзнала закони природи та позбавилась страху перед смертю). Iнший, не менш позитивний спосiб психiчної рiвноваги людини проголошує Епiктет. Його апатiя i аскетизм означають пасивне примирення раба iз важкими й принизливими життєвими ситуацiями. В цiлому антична фiлософiя та мистецтво проголошували реальне, емоцiйно позитивне ставлення людини до життя.

Середньовiчна релiгiйна фiлософiя, проголошуючи дуалiзм душi i тiла, спиралася передусiм на релiгiйнi та моральнi категорiї, розглядаючи психiчнi явища з позицiй грiха, провини, самовiдданного кохання, надприродніх сил та приготування до загробного життя. Релiгiйне свiтобачення давало змогу людям пасивно пристосовуватися до вiдносно незмiнних життєвих умов та окремих суспiльних i природніх катастроф i призвело до психiчного вiдчуження людини вiд реальностi. Тому об’єктивно важкий спосiб життя великої кiлькостi людей не призвiв за часів стабiлiзованого феодалiзму до виникнення незадоволення. Таким чином, релiгiя виконувала певну розумово-гiгiєнiчну, «атарактичну» функцiю, притуплюючи прагнення до поліпшення умов життя i слугуючи iнтересам владоможців. За часів Ренесансу, життя стало менш урiвноваженим - це було пов’язано з науковими вiдкриттями та стрiмким розвитком промисловостi, мистецтва.

Поняття «психiчна гігієна» виникло у ХIХ ст. Організований психогiгiєнiчний рух був започаткований К.Бiрсом, який пiсля перебування у якостi пацiєнта в однiй iз американських психіатричних лiкарень, написав у 1908 р. книгу «Душа, яка знайшлася знову». У нiй вiн розглянув недолiки позицiй лiкарiв та iнших медпрацiвникiв у стосунках iз хворими. Далi К.Бiрс розвинув дiяльнiсть, спрямовану на поліпшення стацiонарних умов житття психiчно хворих i змiну ставлення суспiльства до них пiсля виписки їх з медичного закладу.

 У 1948 роцi створена Всесвiтня асоцiацiя психiчного здоров’я, яка збирає iнформацiю про стан психiчного здоров’я, розробляє основи та концепцiї психiчного здоров’я та оцiнює i рекомендує можливостi їх втiлення.

 Розвиток вiтчизняної психогiгiєни бере свiй початок iз психiатрiї. Принципи психогiгiєни i здiйснюванi вiдповiднi заходи мають велике значення для профiлактики психiчних захворювань, здебiльшого психогенних, реактивних i особливо неврозiв, тобто тих захворювань, що виникають внаслiдок психотравмуючих ситуацiй. Зростає роль психогiгiєни також для профiлактики непсихiчних захворювань, психосоматичних розладiв.

Помiж чинникiв, що надмiрно перевантажують нервову систему i сприяють розвитковi психiчних i соматичних розладiв, вирiзняють наступнi:

Високий технiчний рiвень розвитку промисловостi зумовлює великi вимоги щодо вiдповiдальностi та концентрацiї уваги працiвникiв. Часто змiнюються виробничi програми; зростають вимоги до квалiфiкацiї робiтникiв.

Вiдставання може негативно вiдобразитись на суспiльному становищi, заробiтках, i отже на рiвнi життя, що стає джерелом психiчної перенапруги i незадоволення. Прискорення промислового виробництва, а звiдси й усього життя (транспорт, постачання) потребує масової, безликої поведiнки великих груп населення без урахування iндивiдуальних особливостей, iнтересiв; пiдвищення продуктивності виробництва не має прямих зв’язкiв iз зростанням власного задоволення вiд наслiдкiв працi. На автоматизованих пiдприємствах людина стає маловизначальною контролюючою ланкою. Доки автоматична лiнiя функцiонує добре – контролер не має чим зайнятися, але вiн має знаходитись у станi постiйної готовностi на випадок можливої аварiї.

«Техногенний стрибок» цивiлiзацiї призводить до вiдставання адаптивних механiзмiв людини вiд прискорюючих ритмiв «прогресу», що спричинило появу термiну «технологiчний невроз».

До обтяжуючих факторiв роботи багаточисленного складу керівної ланки виробництва та управлiння вiдносять: високу вiдповiдальнiсть, психiчну напругу внаслiдок високої конкуренцiї з матерiальною зацiкавленiстю до перемоги, недостатню кiлькiсть фiзичних рухiв, бiльш високий рівень життя iз можливiстю надлишкового споживання їжi, палiння i пасивне палiння, загроза звiльнення. Серед цих працiвникiв спостерiгається пiдвищена схильнiсть до деяких судинних захворювань (гіпертонічна хвороба, iнфаркти), а також до невротизацiї. Ефективна профілактика зазвичай у них утруднена внаслiдок високого рiвня відповідальності за свою працю, часто - честолюбнi прагнення, спрямованi на самоствердження, зазвичай, всупереч ознакам нездоров’я.

В англо-саксонських країнах для захворювань, що виникають за таких умов, затвердився термiн «хвороба відповідальних працівників», який означає невротичнi та психосоматичнi розлади, а для нудьгуючої непрацюючої дружини вiдповiдального працiвника – «хвороба панi директоршi».

Колективна дiяльнiсть у промисловостi та iнших галузях господарства, що прийшла на змiну традицiйнiй iндивiдуальнiй працi (наприклад, від роботи лiкаря у власному кабiнетi до медичних бригад), потребує вiд працiвникiв пристосування не тільки до бiльш складних умов працi, а й до великої кiлькостi спiвробiтникiв iз рiзними iнтересами, iз складними стосунками мiж ними.

Значення так званих макросоцiальних стресових чинникiв (вiйни, революцiї, економiчнi та полiтичнi кризи) не можна оцiнювати однобiчно за їх впливом на психiчне здоров’я. З одного боку, цi фактори погрожують бiологiчнiй сутностi людини i нацiлюють її мислення, вiдчуття та поведiнку до певної мети, а з iншого - вони у певнiй мiрi позбавляють людину вiд внутрiшнiх конфлiктiв i «нормалізують» її. Наприклад, пiд час вiйни кiлькiсть психогенних розладiв та самогубств є меншою нiж за мирних часiв. Протилежне явище спостерiгається пiд час безробiття, коли певнi групи населення переживають вiдчуження, несправедливість, приниження та порiвнюють свою долю iз бiльш успiшними групами.

Урбанiзацiя з її накопиченням великої кiлькостi людей у великих мiстах спричиняє низку психологiчних проблем. Сiльське населення у пошуках фiзично легкої працi та високого заробiтку, або внаслiдок безробiття i злиденного життя на периферiї, мiгрує до мiста. Розбудова мiст часто здiйснюється стихiйно, пiд тиском житлової кризи. При цьому новi мешканцi не забезпечуються достатньою кiлькiстю шкiл, медичних та дитячих закладiв, водопостачанням.

Промислове виробництво i транспорт є джерелом шуму, який за великої iнтенсивностi (мiж 65 i 90 дб) має нейровегетативний вплив з невротичними розладами, якi виникають внаслiдок дiї шуму. Бiльш слабкий шум може призводити до психогенних порушень, як несприятливий чинник життєвого середовища, що викликає перенапругу та невдоволення. Має значення ставлення особи, котра пiдпадає пiд вплив шуму, до цього джерела шуму: наприклад, молода людина сприймає шум рок-музики з приємним враженням; людина старшого вiку почуває себе добре серед шумiв ревучого стадiону, i не виносить шуму року. Третя ступiнь шуму у 90-100 дб викликає стiйкi органiчнi розлади слуху.

Шкiдливий психологiчний, патофiзiологiчний та органiчний вплив справляє забруднення життєвого довкiлля, особливо у мiстах - промислових агломератах. Прагнення до здешевiння виробничих процессiв постiйно конкурує i протистоїть збереженню здоров’я людей. Перевантаження транспортних артерiй пiдвищує шум, з’являються автомобiльнi «пробки», виникають проблеми з парковкою машин, транспортом у часи «пік».

Певна частина населення, почуваючись не здатною виконати пiдвищенi зовнiшнi вимоги, або прагнучи не вiдстати i перегнати iнших, схильна пiдвищувати свою працездатнiсть за допомогою седативних, анальгезуючих або антидепресивних засобiв. Так розвивається психiчна, а то й фiзична залежнiсть вiд лiкiв.

Значних змiн зазнає структура сiм’ї. Навiть у разi формального дотримання законiв щодо рiвних прав чоловiка i жiнки, спостерiгається соцiально-економiчне нерiвноправ’я. Окрiм виробничої працi, що її здебiльшого виконують з фiнансових причин, i не знаходячи можливостi розкрити особистий потенцiал, жiнка навантажена обов’язками у домашньому господарствi набагато бiльше за чоловiка. Послаблюються сiмейнi стосунки, сiмейне середовище для дiтей стає менш значущим, нiж у минулому, члени сiм’ї часто, у кращому випадку, збираються разом лиш за вечерею, не завжди у повному складi. I у цi хвилини контакти членiв сiм’ї мiж собою бувають замiненi переглядом телевiзiйних програм, котрi, з одного боку, передчасно вводять дiтей у свiт дорослих та психiчно збуджують їх, а з іншого, - надто розсiюють та притуплююють їх. Авторитет батькiв, особливо батька, втрачає свою традицiйну ефективнiсть. Змiст термiну «демократизацiя сiм’ї» має як свої позитивнi сторони (наприклад, вiдволiкання вiд слiпої й некритичної слухняностi підлеглих членiв сiм’ї та можливiсть вiдкритого обмiну поглядами у родинi), так i негативнi: розпад стабiльних iдентифiкацiйних прикладiв для дiтей того вiку, коли вони ще не мають достатнього досвiду для самостiйної вiрної всебiчної оцiнки людей, подiй навколо себе. Розвиток транспорту дозволяє молодi в короткий термiн змiнювати мiсце перебування, встановлювати контакти з групами молодi, яких батьки зовсiм не знають. Батьки при цьому втрачають контроль за дiтьми, що призводить до девiантних форм поведiнки.

^ ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ ПСИХОГIГIЄНИ ТА ПСИХОПРОФIЛАКТИКИ

1. Виховання дітей шкільного та дошкільного віку.

В перiод формування ядра особистостi необхiднi:

1)  пiдтримка розумного режиму дня, харчування, зайнятостi, iгрової дiяльностi, вiдпочинку, сну i т.д.;

2)  забезпечення адекватної психологiчної ситуацiї у родинi та дитячому педагогічному колективi, iз правильним спiввiдношенням турботи i вимогливостi. Виховання вiдбувається лiпше на власних прикладах та дiях дорослих, нiж нотацiями, заборонами i страхами, котрi формують iз дитинства негативнi захиснi психологiчнi комплекси особистостi.

Слiд не приховувати вiд дитини проблеми i конфлiкти, а конкретно, на прикладi, показати терпляче вирiшення складних проблем. Не втягувати дiтей у такi конфлiкти i ситуацiї, якi вони не в змозi оцiнити i зрозумiти. Прагнути, щоб дiти на власному досвiдi вчилися розумiти цiну речам та грошам, вести їх до самостiйностi та вiдкритостi. Не нав’язувати передчасно кон’юнктурну дiяльнiсть, до якої дитина вiдчуває вiдразу або боїться її. Це стосується, примiром, високих досягнень у спортi. Слiд виховувати у дiтей любов до фiзичної працi, що пiзнiше може стати основою для улюблених занять та «хобі», особливо у людей розумової працi.

2. Шкільна психогігієна.

До виникнення психiчних розладiв у учнiв шкiл призводять наступнi проблеми, якi потребують вiдповiдної психопрофiлактики:

а) нездатнiсть подолати навчальнi навантаження завдяки їх складностi, перевантаженню програми та iншим вимогам;

б) несправедливе, вороже ставлення педагога до вiдстаючих, до всiх учнiв чи окремих осіб, взаємна антипатiя та iн.;

в) змiна шкiльного колективу - необхідність адаптуватися до сталих вiдношень у чужому дитячому колективi i з педагогами;

г) вiдчуження дитячим колективом з рiзних причин.

3. Сексуальне виховання і статеві стосунки.

Основою статевих стосунків є потреба у продовженнi роду (прокреацiя) та нервово-психiчнiй стимуляцiї (рекреацiя). Оптимальне задоволення статевої потреби (як i iншої потреби) супроводжується позитивним емоцiйним станом (еустресом), що укрiплює нервово-психiчне здоров’я. Перешкоди до задоволення статевої потреби або неповне її задоволення породжує негативнi емоцiї (дистрес), що призводить до виникнення нервово-психiчних та статевих порушень.

Оптимiзацiя статевих стосунків здiйснюється медичними працiвниками шляхом цiлеспрямованої санiтарної просвiти. Особливе значення має статеве виховання пiдростаючого поколiння, яке має бути спрямоване на:

1) вироблення психологiчних статевих вiдмiнностей у дошкiльному та шкiльному вiцi: належнiсть до певної статi, певної трудової та господарської спрямованостi, сiмейної орiєнтацiї i т. ін.;

2) у пiдлiтковому та юнацькому вiцi важлива правильна iнформацiя про статеве дозрiвання, змiни зовнiшнього вигляду, культуру сексуальних стосунків та iн. Важливою є своєчасна правдива iнформацiя щодо проблем, якi породжуються сексуальним життям. Слiд виховувати у юнакiв вiдповiдальнiсть стосовно дiвчат, а у дiвчат - вiдповiдальнiсть щодо самих себе, за своє здоров’я та майбутнє материнство.

4. Психогігієна сім’ї.

Важливе значення має адекватний вибiр партнера за шлюбом. Для гармонiйного сумiсного життя має велике значення схожiсть поглядiв та iнтересiв, культурного та iнтелектуального рiвня, певні комбiнацiї характеру обох. Малоприйнятною є, наприклад, темпераментна вибуховiсть з обох сторiн, тенденцiя до формування паранойяльних рис (недовiрливiсть, пiдозрiлiсть, ревнощi) у обох партнерiв, прагнення до пригнiчення iншого, особливо у комбiнацiї з емоцiйно-вольовою нестiйкiстю та впертiстю. Органiзовуючи сiмейнi стосунки, слiд пам’ятати, що кожний член сiм’ї:

1.   повинен мати свiй життєвий простiр;

2.   пам’ятати про необхiднiсть поважати iншого;

3.   впливає на оточуючих i сам пiдпадає пiд їхнїй вплив;

4.   може опинитися у центрi впливу iнших членiв сiм’ї. Доцiльно не ухилятися вiд цього впливу, а навчитися керувати ним;

5.   виконує кiлька ролей у сiм’ї (жiнка, мати, бабуся та iн.).

«Шiсть смертних гріхів» можуть звести радiсть спiльного життя нанiвець коли ви:

1.   чекаєте вiд свого партнера (жiнки чи чоловiка) забагато щастя, роблячи його вiдповiдальним за власне щастя;

2.   маєте хибнi уявлення про сексуальнiсть подружжя;

3.   заздрите успiхам партнера;

4.   несерйозно ставитесь до його турбот, проблем;

5.   забудькуватiстю та зневажливим ставленням даєте зрозумiти партнеровi: «Ти вже небагато для мене важиш»;

6.   даєте зрозумiти партнеровi : «Ти бiльше мене не приваблюєш».

 Успiшними для шлюбу є:

1.      об’єктивне, свiдоме сприйняття рис характеру один одного - як позитивних, так i небажаних;

2.      толерантнiсть до особливостей характер у партнера;

3.      взаємна повага i пiдтримка;

4.      психологiчно рацiональне вирiшення виникаючих конфлiктних ситуацiй, терплячiсть i стриманiсть;

5.      взаємодопомога у домашнiх справах, притягнення членiв родини до вирiшення питань про важливi покупки, мiсце проведення вiдпустки та iн.;

6.      терпіння та повага до iнтересiв, захоплень i знайомих один одного, котрих самi не подiляють;

7.      забезпечення здорового способу життя (без шкiдливих звичок);

8.      виховання у дiтей на власному прикладi скромностi, чесностi, працьовитостi;

9.     повага i прийняття сексуальних потреб i схильностей один одного: сексуальна дисгармонiя, що виникає протягом подружнього життя, зазвичай є наслідком непорозумiння i конфлiктiв психологiчного характеру.

5. Психогігієна праці та відпочинку.

На виробництвi слiд рацiонально органiзовувати дiловi функцiї, оптимальнi навантаження, робочий час. Важливо пiдтримувати коректну, благоприємну дiлову атмосферу, створювати позитивну емоцiйну установку до працi. Велику роль вiдiграє адекватний вибiр професiї. Розробляються конкретнi психогiгiєнiчнi заходи стосовно конкретних професiй та професiйних шкiдливостей.

 «Роботоголiзм», втома, невдоволення роботою, почуття виснаженостi часто виникають внаслiдок антипатiї до виду працi, яку людина вимушена виконувати, невизнання наслiдкiв, дезорганiзацiї трудових процесiв, конфлiктiв iз спiвробiтниками чи керiвництвом. Також робiтник виснажується завданнями, якi перевищують його можливостi.

Вiдпочинок має бути по можливостi активним, дiяльнiсть - спрямованою на розвиток особистостi, i протилежно спрямованою до тiєї, яку людина виконує на роботi. Для робiтника розумової працi - такими є фiзичнi навантаження, спорт; для людей, якi займаються фiзичною працею - пасивний вiдпочинок (фiзичний спокiй iз розслабленням м’язiв або сон). Пiсля зникнення фiзичної втоми для такої людини вiдпочинком буде дiяльнiсть, що потребує розумового навантаження: читання, радiо, телебачення, iгри, шахмати, навчання. Активний вiдпочинок не повинен бути пов’язаний iз пiдвищеним напруженням, почуттям вiдповiдальностi та турботами, як це буває, наприклад, на спортивних змаганнях. Активний вiдпочинок одного члена родини не повинен постiйно порушувати життя та зв’язки родини.

 6. Психологія та психогігієна старості.

Збiльшення тривалостi життя останнiми десятилiттями для бiльшої частини людей похилого віку означає подовження перiоду занепаду сил, хвороб, самiтностi. Цi люди звертаються до лiкарiв, деякi у зв’язку з депресiєю, тяжким подавленим станом стають пацiєнтами психiатра. У багатьох настає загострення i гiперболiзацiя, в основному негативна, їх рис характеру. Наприклад, якщо людинi у молодому вiцi була властива говiркiсть, - вона стає надмiрно балакучою, дбайливий перетворюється на дрiб’язкового, обережний на боязкого, недовiрливий на пiдозрiлого, ощадний на скупого. Позитивними рисами старостi є розсудливiсть i поступливiсть, якi спираються на багатий життєвий досвiд.   Зниження рухливостi нервових процесiв породжує забруднення здатностi пристосовування до змiн. Орiєнтацiю у зовнiшньому свiтi затруднює притуплення органiв чуття: зниження слуху, зору. Порушення процесiв травлення, секрецiї, сну призводять до фiксування уваги у цих напрямках. Люди похилого вiку краще пам’ятають старi подiї, нiж запам’ятовують нове (закон Рiбо старечого згасання пам’ятi), тому у них набувають значення спогади юностi. Якщо цi перiоди були щасливими, то людина легше переносить i неприємнi ситуацiї у нинiшньому, i навпаки. Сучасне суспiльство дотримується культу молодостi та здоров’я: речi, що виготовляються, дiйснi чи уявнi цiнностi є орiєнтованими на молодь, у зв’язку з чим у людей похилого віку складається враження, що з їх iнтересами та потребами не рахуються, вони почувають себе знедоленими. Особливо важким є перiод виходу на пенсiю. Чоловiкам при цьому бiльш властиво занурюватися у депресiю. Люди, що позбавленi можливостi працювати, позбавленi ритму роботи та вiдпочинку, стають пасивними, незадоволеними, похмурими, буркотливими. Звiдси виникає заклик до активної старостi, наповненої дiяльнiстю або безпосередньою працею згiдно з фахом або улюбленою справою – «хобі».   Вирiшуючи питання працезабезпечення людей похилого вiку, передусiм слiд враховувати специфiчнi змiни їх особистостi. Недоцiльним є залучати їх до робiт, пов’язаних iз інтенсивним фiзичним та розумовим навантаженням. Бажана легка праця iз неповним робочим днем, можливiстю промiжних перiодiв вiдпочинку. Часто психiчно надламаними бувають жiнки, якi втратили чоловiка. Вони важче переносять самотнiсть, вiдчувають бiльшу потребу в емоцiйному контактi, бувають не здатними на самотi переключатися на будь-якi справи так, як це роблять чоловiки.

7. Психогігієна колективного життя (спілкування).

Психологiчний клiмат - це настрiй колективу, його морально-психологiчна атмосфера, основним показником якої є міжособистісні стосунки. Для здорового психологiчного клiмату характернi доброзичливе, товариське спiвробiтництво, принципова взаємна вимогливiсть один до одного. Для формування здорового психологічного клiмату важливо опанувати мистецтвом критики i самокритики. Щоб критика виконувала мобiлiзуючу дію щодо тих, кого критикують, їй має бути притаманна:

1. Позитивнiсть: важливi не тiльки змiст, а й форма побудови зауважень: спочатку вказати на негативнi моменти, а наприкiнцi бесiди вiдзначити позитивнi, оскiльки краще запам’ятовуються останнi слова; здiйснювати порiвняння не з iншими, а власне з тим, кого критикують, згадуючи при розбираннi помилок i тi моменти, коли його праця оцiнювалася позитивно; якщо критика стосується незначної помилки, бажано напочатку бесiди вiдзначити позитивнi риси опонента.

2. Перспектива: не тiльки обгрунтовано критикувати за помилки, але й пояснити хоча б у загальних рисах шлях до їх подолання.

3. Конструктивнiсть: той, хто припустився помилки, повинен зрозумiти сутнiсть та структуру помилки, усвiдомити її викорiнення i уникнення її надалi. Форма критики не повинна зачiпати гiднiсть людини, її професiйної честi, самолюбства. Критика має бути направлена на помилковi дiї, а не на людину, її особистi якостi.

 4. Неупередженiсть: ступiнь критики повинен не перевищувати вини того, кого критикують. Щоб уникнути негативної реакцiї, критикуючий має подумки, а в складних ситуацiях i з олiвцем в руках скласти план аналiзу помилки, роздiлити всi чинники, що призвели до помилки, на об’єктивнi i суб’єктивнi, що мають пряму чи опосередковану залежнiсть вiд того, кого критикують.

5. Лаконiчнiсть: людина не може довго вислуховувати зауваження; її увага вiдволiкається, вона починає думати про стороннi речi. При цьому найбiльш доцiльним є застосування дедуктивного методу умовиводiв: спочатку викласти основну думку, головний вивiд, а потiм привести докази.

6. Цiлеспрямованiсть: предметом критики мають бути головнi, а не другоряднi питання: не сперечайтеся за дрiбницi, щоб не заступити головного i не пiдiрвати вiри до себе, в свої можливостi.

7. ^ Коректнiсть, тактовнiсть, ввiчливiсть: брутальнiсть, хамство, нетактовнiсть спричиняють не тiльки деморалiзуючу дiю на людину, знижують ефективнiть її працi, але й призводять до значних психосоматичних, психоневротичних i невiдкладних (iнфаркти, iнсульти) станiв. Грубiсть - це ознака слабкостi, невмiння переконати людину в своїй правотi силою логiки.

8. ^ Оптимальна кiлькiсть зауважень. Безмiрно часте i тривале використання критики спричиняє байдужiсть до зауважень, приводить того, кого критикують, до думки, що це є стилем роботи критика.

 9. Гнучкiсть форми критики, яка повинна змiнюватися в залежностi вiд обставин, але мати однозначний змiст. Дотримання субординацiї, ступiнь досвiду робiтника, колегiальнiсть.

10.Своєчаснiсть: затримана критика не тiльки втрачає свою актуальнiсть, але й нерiдко розцiнюється як придирка.

11. Iндивiдуальнiсть: слiд брати до уваги iндивiдуальнi якостi особи критикованого - темперамент, стать, вiк, здоров’я, рiвень культури, квалiфiкацiю, минулi заслуги та мотиви, якi призвели до помилки.

Неадекватне сприйняття критики часто виникає необгрунтовано, як виправдання своєї поведiнки.

^ Основнi типовi варiанти неправильного сприйняття критики:

1. Демонстративний: характеризується бурхливими проявами, прагненням не стiльки довести справедливiсть, скiльки продемонструвати негативне ставлення до критики, звинуватити у помилковостi обраного методу оцiнки поведiнки, роботи. Контраргументи «демонструються» на пiдвищених тонах, грубо, нетактовно. Особливо це є характерним для осiб, схильних до агресивного типу поведiнки.

2. Депресивний: критика сприймається як засiб, що застосований для дискредитацiї, приниження, причiпок. Властивi низька самооцiнка, невпевненiсть у власних можливостях, постiйне хвилювання, надмiрна вразливiсть, знижений фон настрою, сензитивнiсть. Депресивна реакцiя створює пiдгрунтя для психосоматичних розладiв. Її витоки нерiдко знаходяться у дитячому i пiдлiтковому вiцi у разi сiмейного виховання з надмiрною опiкою, або коли дитина стає об’єктом муштри iз вимаганнями педантичного виконання своїх обов’язкiв, слухняностi.

3. Конформiстський: тенденцiя змiнювати свою поведінку вiдповiдно до тверджень оточуючих. Будь-яка критика - вiрна чи невiрна - отримує позитивну оцiнку, що може доходити до догодження. Властивими є вiдсутнiсть самостiйностi при ухваленнi рiшень, прагнення сховатися за колективною думкою, уникнути вiдповiдальностi. В окремих ситуацiях поява конформiзму може оцiнюватися позитивно, примiром, позитивна реакцiя медсестри на необґрунтовані звинувачення тяжкохворих з несприятливим прогнозом або психічно хворої людини.

4). Iндиферентний: байдужа пасивнiсть («в одне вухо влiтає в інше - вилiтає»). Грунтується на неправильному уявленнi про критику - що критикують, начебто, для формального порядку, i критика не допомагає, а шкодить. Але iндиферентне сприйняття критики може у деяких випадках носити позитивний характер, якщо, наприклад, осудження та докори, навiть необгрунтованi, виходять вiд тяжкохворої людини. Лiкар чи медсестра, керуючись логiкою, мають сформулювати для себе вiрну установку: «Так, хворий неправий, вчинив менi несправедливе зауваження, але його можна зрозумiти, тому що вiн змучений хворобою. Я не маю права сперечатися з ним, хворобливо реагувати на його зауваження...». Оптимальний варiант реагування на критику у загальних рисах описаний у широко вiдомiй пам’ятцi: «Не згоден - заперечуй, заперечуєш - пропонуй, пропонуєш – здiйснюй».

8. Психогігієна конфлікту.

Конфлiкт - це суперечливий, протиборствуючий стан, який супроводжується негативними емоцiями внаслiдок зiткнення протилежно направлених позицiй, iнтересiв, цiлей, поглядiв, думок. Об’єктом конфлiкту може бути все, що створює умови для конфлiктної ситуацiї. Конфлiкти бувають мiжгруповi, мiжособовi та внутрiшнi (наприклад, невротичнi). Багатьом складним ситуацiям можна запобiгти, якщо володiти правилами попередження конфлiкту i дотримуватися їх. Правильна поведiнка у конфлiктнiй ситуацiї є могутнiм чинником профiлактики неврозiв та iнших психiчних розладiв.

Деякi рекомендацiї конфлiктологiї (вчення про конфлiкти) щодо правил розв’язання конфлiкту:

1) не реагувати на конфлiкт, який щойно виник, зачекати деякий час. Оцiнка конфлiкту як можливої несправедливостi збуджує людину, робить її агресивною, заважає реально оцiнити ситуацiю та прийняти оптимальне для себе рiшення. Негайна реакцiя за силою може перевищити подразник, що спричинив її, i тим самим ще бiльш поглибити конфлiкт;

2) намагатися поставити себе на мiсце кривдника i знайти для нього виправдання; побачити у ньому конкретну особистiсть зi своїми образами, проблемами, захисними пiдсвiдомими механiзмами;

3) поступитися у конфлiктi - ознака не слабкостi, а сили. Нападник є слабшим вже тим, що спричинив конфлiкт. Якщо ви при цьому понесли збитки, намагайтеся вiдшкодувати їх у майбутньому, коли ви спокiйно розберетеся в ситуацiї. Якщо конфлiкт не вирiшився або вирiшився не на вашу користь i залишив по собi вiдчуття збитку, слiд розрядити цi негативнi емоцiї. Для цього також iснує цiлий ряд засобiв:

а) iнтенсивна фiзична дiяльнiсть або заняття спортом;

б) багаторазовий переказ психотравмуючої ситуацiї своїм друзям, знайомим, пiсля чого вона поступово почне здаватися менш значною;

в) переключення на якусь складну iнтелектуальну задачу, бажано суб’єктивно приємну, і т. ін.

9. Психогігієна побуту: переборювання шкiдливих звичок.

Вживання психотоксичних речовин (алкоголю та нiкотину ), рiзних фармакологiчних препаратiв, що мають седативну i психостимулюючу дiю, i до яких можливе розвинення звикання, позначають термiнами «залежна поведінка», «залежнiсть від вживання алкоголю та психоактивних препаратiв», та iн.

Усвiдомивши шкідливість палiння i твердо вирiвшивши назавжди позбавитися шкiдливої звички, вольова людина здiйснює це рішення вiдразу i безповоротно. Людям з недостатньо сильною волею допомагають методи поступового позбавлення звички палiння: двосходинкова система А.С. Романова, засоби фiзiотерапiї, народної медицини та iн. Психологiчним чинником пиятцтва є прагнення людини за допомогою алкоголю компенсувати тi чи iншi недолiки свого характеру, врiвноважити реальнi труднощi психологiчної адаптацiї до конкретної життєвої ситуацiї. У психогiгiєнiчнiй, психопрофiлактичнiй та психотерапевтичнiй антиалкогольнiй роботi вирiшуються наступнi завдання: 1) виявлення серед населення, особливо молодi, осiб, залежних вiд алкоголю; 2) широка антиалкогольна пропаганда; 3) психогiгiєнiчнi заходи. Сюди включають лекцiї та бесiди серед населення, заборону реклами алкогольно-тютюнових виробiв, створення антиалкогольного та антитютюнового культу (здорового способу життя), психотерапевтична робота з корекцiї поведiнки осiб iз «характерами алкоголіків» (рацiональна психотерапiя, аутогенне тренування, емоцiйно-стресова психотерапiя, участь у роботi груп взаємодопомоги типу «анонiмних алкоголіків») тощо. З початку 80-х рокiв застосовують метод емоцiйно-стресової психогiгiєни, що є залученням людей до життя у оздоровчому «сп’янiннi внутрішніми прагненнями» внаслiдок творчого спiлкування з природою, лiтературою, мистецтвом, наукою, завдяки творчому пошуковi у повсякденнiй працi, колекцiонуванні, мандрам, виготовленню творiв мистецтва. У людини, яка знайшла за допомогою творчих занять свою духовну iндивiдуальнiсть, своє мiсце серед людей, захоплена новими способами життя, що вiдкрилися, змiнюється свiтосприйняття. Така людина не потребує алкогольного збудника.

^ Щоб позбавитися вiд потягу до алкоголю, рекомендують (В.Е. Рожнов):

1. Не несiть тягар хвороби у собi - неодмiнно звернiться до лiкаря у своїй полiклiнiцi, до районного, обласного центру.

2. Спробуйте вирватися iз «п’яної» компанiї - хибне розумiння почуття товариства з друзями по пиятицi психологiчно прив’язує вас до алкоголю.

3. Шукайте пiдтримку у спiлкуваннi з iншими людьми, що також прагнуть позбавитися шкiдливої звички.

4. Спробуйте знайти форму прояву своєї особистостi у якомусь рiзновидi активної, творчої працi. Якщо теперiшня справа вам не подобається, спробуйте знайти iншу, бiльш бажану. Пам’ятайте: лише робота, яка дає вiдчуття необхiдностi, може витiснити з вашої психiки потяг до алкоголю.

5. Обмiркуйте систему органiзацiї вашого дозвiлля. Чим ви цiкавились у дитинствi? Що вам подобається зараз? Весь ваш час, особливо напочатку лiкування, має бути заповненим активною дiяльнiстю, спiлкуванням у сiм’ї, фiзкультурою.

6. Щоб полегшити собi усi цi дiї, погляньте на себе «поглядом прокурора», а на оточуючих – «поглядом захисника»: спробуйте у першу чергу в усiх своїх невдачах звинувачувати себе, а не iнших. I тодi ви станете на шлях одужання.  Психогiгiєнiчнi заходи з профiлактики алкоголiзму мають поєднуватися iз засобами загального змiцнення органiзма - рацiональним харчуванням, загартовуванням, фiзкультурою. Робота з попередження наркоманiй i токсикоманiй має своїми складниками моральне, психологiчне та правове виховання молодi, створення оптимальних умов для проведення її дозвiлля, своєчасне виявлення серед населення, особливо молодi, осiб, що мають потяг до наркотикiв, виховнi та психогiгiєнiчнi заходи (аналогiчнi до антиалкогольних) у групi пiдвищеного ризику, лiквiдацiю нелегальних джерел придбання наркотикiв (знищення посiвiв культур, що мiстять токсичнi речовини), лiкування хворих на наркоманiю та токсикоманiю, i т.iн. Вiтчизняним законодавством передбачена карна вiдповiдальнiсть за виготовлення, зберiгання (навiть без наступного розповсюдження i вживання) i розповсюдження наркотикiв. Хворий на наркоманiю, що самостiйно звернувся за допомогою, має моральну перевагу перед особами, якi не бажають лiкуватися, i до яких застосовують примусове лiкування в умовах iзоляцiї вiд суспiльства.

^ МЕТОДИ I ОРГАНIЗАЦIЯ ПСИХОГIГIЄНИ ТА ПСИХОПРОФIЛАКТИКИ

 Впровадження принципiв психогiгiєни i психопрофiлактики є справою не тiльки медичних працiвникiв. На це мають бути спрямовані зусилля усього суспiльства, усiх його складових частин та органiзацiй. На засадах психогiгiєни повиннi грунтуватися програми органiзацiї працi, навчання та виховання.

Медичнi працiвники органiзовують читання лекцiй, проведення спiвбесiд, виступи у пресi, на радiо, телебаченнi iз пропагандою здорового способу життя. Подiбнi виступи можуть бути організовані для однорiдних груп населення (юристiв, педагогiв, батькiв, дітей шкiльного вiку, молодят, робiтникiв пiдприємств). Останнiм часом органiзовуються консультацiї психогiгiєнiчного та психопрофiлактичного напрямку, центри здоров’я, телефони довiри, кризовi служби та iншi форми психопрофiлактики.

^ ПИТАННЯ ПСИХОТЕРАПIЇ. ПОКАЗАННЯ ДО ЗАСТОСУВАННЯ

Психотерапія (вiд грецьк. - душа + лiкування) - планомiрне застосування психiчного впливу (передусiм - за допомогою слова) для лiкування хворого.

Психотерапiю пiдроздiляють на загальну i спецiальну.

^ Загальна психотерапiя - це комплекс заходiв психiчного впливу на хворого, спрямованих на пiдвищення його сил у боротьбi з хворобою, i створення охоронно-вiдновлювального режиму, що виключає наступну психiчну травматизацiю i ятрогенiю. При цьому психотерапiя є допомiжним засобом, що створює загальний фон, на якому здiйснюються iншi види лiкування (медикаментозне, хiрургiчне, фiзiотерапевтичне тощо).

 Основними методиками спецiальної психотерапiї є рацiональна, сугестивна психотерапiя, самонавiювання, аутогенне тренування, наркопсихотерапiя та iн. Розробка ефективних методик i прийомiв спецiальної психотерапiї i їх теоретичне обгрунтування складають предмет наукової психотерапiї.

^ Сугестивна психотерапія. Сугестiя (навiювання) найбiльш повно проявляєтся у гiпнотичному станi, тому сама методика навiювання нерiдко називається гiпносугестивною. Однак це невiрно, оскiльки навiювання у станi неспання - одна з самостiйних методик психотерапiї. В.М.Бехтєрєв зробив великий внесок у теорiю i практику навіювання, зокрема запропонував методику вiдволiкаючого навiювання вiд хворобливих переживань. Його учень Б.Н.Сiнанi розробив систему мотивованих навiювань, якi грунтуються на довiрi i позитивному емоцiйному ставленнi хворого до лiкаря. Для перевiрки i підсилення навiюваностi у станi неспання, i особливо у гiпнозi, запропонований фракцiйний метод, який полягає у почергових короткочасних зануреннях хворого у гiпнотичний стан i пробудженнях, щоб підсилити у наступних станах вiдчуття, які сформованi навiюваннями. До методик сугестивної психотерапii вiдносяться також гiпноз-вiдпочинок за Платоновим i подовжена гiпнотерапiя за Рожновим: хворий занурюється у гiпнотичний стан у першому випадку на багато годин, у другому - на 1,5-2 години. Цi методики використовують як для проведення лiкувального навiювання, так i з метою охоронно-вiдновлювальної терапiї.

^ Раціональна психотерапія (П.Дюбуа). Це вiльна вiд сугестивних i емоцiйних компонентiв система суто логiчного впливу на психiку хворого, мета якої - розвiяти помилковi уявлення щодо характеру i важкостi його стану. Рацiональна психотерапiя мiстить методики, якi враховують характер хворобливого стану людини, особливостi особистостi, її спосiб життя. У будь-якiй психотерапевтичнiй методицi присутнiй певний елемент рацiональностi. Провiдними є пояснення i докази, створення разом з хворим необхiдних саме йому життєвих установок. Таким чином, рацiональна психотерапiя - це поєднання логiчних переконань iз лiкувальним перевихованням.

Суттєвим є емоцiйний, часом емоцiйно-стресовий вплив лiкаря. Мова лiкаря, протягом здiйснюванного сеансу, має бути вільною вiд доктринної сухостi, менторського тону i сентиментальностi. Лiкувальне переконання слiд будувати вiд сеансу до сеансу на внутрiшнiй логiцi. Слова i фрази - мiсткі за змiстом, вражаючі, повиннi зацiкавити i переконати хворого у тому, що лiкар має рацiю. Тiльки дотримуючись усього перерахованого, можна викликати у хворого таку критичну оцiнку його хворобливих, у т.ч. фобiчних думок, яка дасть можливiсть досягти лiкувального ефекту.

^ Аутогенне тренування (скор.- АТ) за Шультцем побудоване на спостереженнях за хворими, якi перебувають у гiпнотичному станi, а також їх самозвiтах про пережитi при цьому вiдчуття. При цьому значно послаблений тонус як поперечно-смугастої, так i гладкої мускулатури, що визначає можливiсть впливу на соматичну сферу.

АТ - це спецiальна психотерапевтична система релаксацiї, яка враховує одночасно фiзiологiчний стан хворого i симптоми хвороби. Задiюється вегетативна система органiзму (змiнюються температура тiла, потовидiлення, ритм скорочення серцевого м’яза та iн.). Пiд час сеансу АТ, незалежно вiд його методики, хворий вiдчуває тепло i тяжкiсть у руках i ногах, приємну прохолоду в ділянці чола, тепло в епiгастральнiй ділянці. Деякi дослiдники розглядають АТ як один iз варiантiв самогiпнозу, схиляючись у наближеннi феноменiв, що виникають при АТ до зосередження думки i самозанурення у свiт власних вiдчуттiв, що властиво iндiйськiй йозi. Шультц пiдкреслював спорiдненiсть своєї методики з йогою.

Методика АТ Шультца вимагає певної витримки i багато часу для вивчення i засвоєння вправ, що звужує її лiкувальне використання ефект. Iснує декiлька модифiкацiй i варiантiв, у яких переслiдується мета об’єднати i спростити вправи, а також адаптувати їх до особливостей хворобливих станiв.

За кордоном дуже поширенi модифiкацiї АТ (методики Луте, Клайнзорге, Клумбiс та iн.). Оригiнальнi варiанти АТ запропонували вiтчизнянi психотерапевти А.С. Ромен, П.С. Бiляєв, М.С. Лебединський, Т.Я. Бортник, С.С. Лiбiх, О.М. Свядощ та iн. Особливий варiант АТ пiд назвою «психотонiчне тренування» (А.М. Шогам i К.I. Мировський). Рекомендований особам, що страждають на гiпотонiю, оскiльки їм протипоказана традицiйна релаксацiя.

О.В. Алексєєву належить психопрофiлактичний варiант АТ - психом’язове тренування, яке запроваджується, наприклад, у спортi.

Слiд відзначити транквiлiзуючий вплив АТ на емоцiйну сферу. Однак не повинно бути пасивно-байдужого заспокоєння, сонливого стану; обов’язково потрiбно культивувати насичену позитивними емоцiями вiру у свої сили, а також у лiкувальнi можливостi методики.

^ Групова і колективна психотерапія являється самостiйною методикою. Вона грунтується, з одного боку, на тому, що в групi у хворих підвищується навiюванiсть i виникають особливi умови мiжперсонального спiлкування; з iншого боку - групова i колективна психотерапiя дає змогу вiдкрити новi можливостi для iндивiдуальних психотерапевтичних методик. Лiкар, який керує сеансами колективної психотерапiї, будує свою роботу з групою хворих (так зв. терапевтичним середовищем або терапевтичною спiлкою) таким чином, щоб досягти максимального лiкувального впливу хворих один на одного i колективу в цiлому на кожного окремого хворого. Це так званий принцип iнтеракцiї або групова психотерапiя по Кратохвiлу.

Зарубiжнi дослiдники використовують лише поняття «групова психотерапія». Теоретичною основою бiльшостi розроблених ними методик, наприклад, дидактичної групової психотерапiї, надихаючої психотерапiї, групового аналiзу, сiмейної психотерапiї, психодрами, служить психоаналiз i його модифiкацiї. Вiтчизнянi дослідники таку форму психотерапiї, при якiй головний лiкувальний ефект залежить вiд впливу хворих один на одного називають колективною, а таку психотерапiю, при якiй переважає лiкувальний вплив лiкаря на групу хворих, груповою. Вiтчизнянi психотерапевти для корекцiї невротичних станiв i для пiдвищення творчої активностi особистостi широко застосовують рiзнi варiанти колективної i групової психотерапiї. В колективнiй психотерапiї групова методика використовується для лiкувального перевиховання, для лiкувального тренування, реабiлiтацiї, для вивчення психогенезу (за допомогою методiв «психотерапевтичного дзеркала» за Лiбiхом, «бiблiотерапiї» за Кутанiним та iн.), для проведення мотивованих навiювань (у формi сугестiї або рацiональної психотерапевтичної бесiди iз хворими, що перебувають у станi неспання). Серед більш вузькоспрямованих варiантiв колективної психотерапiї видiляють активуючу, вiдволiкаючу, пояснюючу i седативну.

^ Сімейна психотерапія - особливий варiант колективної психотерапiї, яка спрямована на корекцiю мiжособистiсних стосунків для усунення емоцiйних розладiв у сiм’ї. Показанням для її застосування є усi види порушень поведiнки, що пов’язанi з емоцiйними факторами, аномалiї характеру та iншi нервово-психiчнi розлади, якi викликанi рiзноманiтними формами сiмейної дезорганiзацiї i неправильним вихованням. Мета сiмейної психотерапiї досягається перебудовою характеру взаємостосунків у сiм’ї хворого. Сiмейна психотерапiя передбачає перебудову порушених сiмейних стосунків стадiйно. У першiй стадiї (дiагностичнiй) вiдбувається постановка так званого сiмейного дiагнозу, у другiй - лiквiдацiя сiмейного конфлiкту. Третя стадiя є реконструктивною, а четверта - пiдтримуючою. Iснують модифiкацiї стадiй.

До рiзновиду колективної психотерапiї вiдносяться рiзнi лiкувальнi клуби, якi переслiдують корекцiйно-реабiлiтацiйну мету. Керiвники цих клубiв за допомогою прямих i другорядних сугестивних, рацiональних та iнших прийомiв (наприклад, бiблiотерапiя, музикотерапiя) досягають позитивного ефекту у роботi з хворими на неврози i алкоголiзм. До групової психотерапiї вiдноситься методика психопрофiлактичного знеболювання пологiв (К.I. Платонов i I.З. Вельвовський).

Групова i колектива психотерапiя особливо ефективна за максимального (виразно експресивного) емоцiйного впливу на хворих. На цьому принципi грунтується методика колективної емоцiйно-стресової гiпнотерапiї, яка застосовується при комлексному лiкуваннi хворих на алкоголiзм i неврози, у першу чергу для усунення iстеро-невротичних реакцiй i iстеричних моносимптомiв.

Наркопсихотерапія, або наркогiпноз, - спецiальна методика психотерапiї, за якою разом iз звичайним мовним i психоемоцiйним впливом, для пiдвищення навiюваностi застосовують iнгаляцiї закису азоту або внутрiшньовенне введення барбамiлу (амiтал-натрію), гексеналу, пентоталу та iнших препаратiв барбiтурової кислоти. Частковий наркоз зумовлює бiльшу ефективність психотерапiї, зокрема, у такому станi хворi бiльш повно вiдтворюють амнезованi факти. Бажано поєднувати сеанси наркопсихотерапiї з продовженими сеансами гiпнотерапiї. Протипоказаннями до наркопсихотерапiї є гепатит, цироз печiнки, серцево-судиннi порушення.

^ МОДИФIКАЦIЇ ОСНОВНИХ МЕТОДИК ПСИХОТЕРАПIЇ

Методика збуджуючих спогадів за Мором: лiкар акцентує увагу на моментах, пов’язаних з хвилюючими уявленнями у хворого, i цим досягає пiдвищеного емоцiйного стану, внаслiдок чого змiнюється ставлення до того, що вiдбувається пiд час психотерапевтичного сеансу, i до особистостi самого лiкаря, що сприяє терапевтичному ефекту.

^ Методика сократичного діалогу за Кречмером: це результативність у роботi з ерудованими високоiнтелектуальними хворими, для яких має значення добре органiзована дискусiя у формi аргументованої спiвбесiди.

^ Методика терапії ігноруванням (спростуванням): орієнтована на витiснення і спростування хворобливих i хвилюючих переживань. Здебiльшого лiкувальний вплив здiйснюється у категоричнiй, iмперативнiй формi.

Iснує ряд ефективних методик для хворих з iнфантильно-iстеричним складом особистостi. ^ Методика імаготерапії (I.С. Вольперг, 1972) є рiзновидом iгрової психотерапiї. Хворий, бере участь у iмпровiзованих iнсценуваннях, де вiдтворює уявнiй образ, який справляє на нього позитивний лiкувальний вплив. Iмаготерапiя успiшно застосовується у дитячiй i пiдлiтковiй психотерапiї.

^ Патогенетична психотерапія (система психогенетичного аналiзу В.Н. Мясищева iз спiвавт.). Хворий пiд керiвництвом лiкаря детально аналiзує своє життя, виявляє моменти бiографiї, спроможнi викликати патологiчну симптоматику i, виходячи з отриманих знань, прагне виробити у себе такi риси особистостi i форми поведiнки, що допомогли б йому здолати невротичну чи iншу симптоматику.

Лiкувальна тактика вiтчизняної психотерапiї грунтується на поєднаннi її з фармакотерапiєю, гормонотерапiєю, фiзiотерапiєю, трудотерапiєю, курортними факторами та iншими медичними заходами з метою взаємного потенцiювання методiв.

Медикаментозний ефект в значній мiрі залежить вiд вториннго психотерапевтичного сугестуючого впливу лiкаря, що призначає лiки. Б.Є. Вотчал вважав, що на 60% ефективніше лiкування пов’язане з психотерапевтичним ефектом, що створюється за механiзмами гетеро- i аутосугестiї. Психофармакологiчнi засоби - нейролептики i антидепресанти ефективнi у комплексi з методиками як iндивiдуальної, так i колективної психотерапiї. Взаємопоглиблююча дiя психофармакологiчних засобiв i емоцiйного впливу, як i додаткова рефлексотерапiя, фiзiотерапiя, трудотерапiя, лiкувальна гiмнастика, пiдвищують загальний ефект психотерапiї.

В сучасній психотерапiї застосовуються рiзнi концепцiї, теорiї i напрями рiзних пiдходiв, прийомiв i методiв. Кожен з пiдходiв має власне уявлення про особливостi психiчного свiту i провiднi механiзми розвитку межових нервовопсихiчних розладiв. Нижче наведено кiлька окремих психологiчних шкiл та притаманних їм психотерапевтичних прийомiв.

^ Класичний психоаналіз (З.Фрейд i послiдовники австрiйскої школи). Психоаналiтична психотерапiя має на метi усвiдомлення пiдсвiдомих хворобливих переживань. Головнi методи: вiльнi асоцiацiї та тлумачення сновидiнь.

Психосинтез (Р.Ассаджiолi та iн.). Практика ґрунтується на iдеї iнтеграцiї цiлiсної особистостi iз її складових частин - субособистостей. Головний метод: заглиблення в особливий (напiвгiпнотичний) стан свiдомостi, а також медитації. Медитацiя - це метод саморегулювання через керування увагою та концентрацiя її на якомусь одному об’єктi чи процесi.

^ Позитивна психотерапія (Н. Пезешкiан). Головна мета - мобiлiзувати наявнi у пацiєнта здiбностi i потенцiал самодопомоги, превентивнi виховнi заходи. Основнi методи: пацiєнт у ролi психотерапевта i терапiя соцiального оточення.

^ Нейро-лінгвістичне програмування: НЛП (Р. Бендлєр, В. Грiндер). Теорiя грунтується на тому, що людина отримує iнформацiю через п’ять органiв сприйняття (модальностей): вiзуальну, аудiальну, кiнестетичну, нюхову i смакову. Послiдовнiсть використання модальностi людиною для переробки iнформацiї - це є стратегiя особистостi в її життєвих вчинках. Людський суб’єктивний досвiд залежить вiд iндивiдуальних особливостей стратегiй, що застосовуються, i вiд ступеня розвинутостi кожної модальностi. Мета НЛП: навчання умiнню видiляти стратегiї i модальностi своїх партнерiв по спiлкуванню i застосовувати їх у оптимальному для себе спiввiдношеннi. Головний метод: робота з модальностями.

Логотерапія (В.Франкл). Це спрямування даної теорiї на отримання сенсу життя. Вiдсутнiсть змiсту життя пов’язується iз «екзiстенцiальною фрустрацією». Головною терапевтичною технiкою є парадоксальна iнтенцiя (бажати собi дечого замiсть того, щоб боятися цього, наприклад: «я бажаю собi тривоги»). Логотерапевтичний пiдхiд грунтується на концепцiї i контрконцепцiї: пацiєнт за допомогою альтернативної концепцiї здатний побачити ситуацiю по-iншому, i при цьому вона набуває для нього нового значення.

^ Недирективна (клієнтцентрована) психотерапія (К.Роджерс). Головний акцент - прийняття пацiєнта як особистостi незалежно вiд його поведiнки на даний момент. Головний терапевтичний метод - справжнє (конгруентне) вiдношення i поведiнка терапевта.

 Гештальттерапія (Ф.Перлз). Головне завдання - звiльнити людину вiд невротизуючих емоцiонально невiдреагованих, поведiнково незавершених ситуацiй. Основний лiкувальний принцип – «тут i зараз»: навчання пацiєнта жити у нинiшньому, бачити i вiдчувати, що реально вiдбувається довкола.

^ Трансактний аналіз (Е. Берн). «Трансакцiя» у специфiчно психоаналітичному значеннi означає - скласти психологiчну угоду мiж двома особами, а в широкому розумiннi - як будь-який момент взаємовiдносин. Робота проводиться з трьома основними станами («ролями») «Я»: «Батько», «Дорослий» i «Дитина». Провiдна лiкувальна технiка - навчити розрiзняти цi стани свого «Я».

^ ПОКАЗАННЯ ДО ПСИХОТЕРАПIЇ

Основнi методики використовуються у першу чергу при неврастенії розом iз загальнозмiцнюючим лiкуванням. При властивих неврастенiї головних болях i безсоннi показана гiпнотерапiя, при психогеннiй iмпотенцiї i фригiдностi - роз’яснювальнi бесiди, самонавiювання з АТ i сеанси гiпносугестiї, при iпохондричному синдромі - рацiональна психотерапiя, АТ i продовжений гiпноз.

При неврозi нав’язливих станiв показана рацiональна психотерапiя, мета якої - запевнити хворого у необгрунтованостi його страху i навчити системи самонавiювання за однiєю з релаксацiйних методик АТ. Симптоми «розумової жуйки», агорафобiї i клаустрофобiї, кардiофобiї, канцерофобiї, так як i багато iнших нав’язливих розладiв, краще за все пiддаються аутогенному лiкувальному впливовi. Також, всупереч категоричним запереченням психоаналiтикiв, ефективна i сугестiя.

При iстерiї необхiдна особливо продумана система впливу. У той час як iстеричнi соматовегетативнi моносимптоми (астазiя-абазiя, розлади органiв вiдчуття, контрактури, амавроз i сурдомутизм) можуть бути усуненi за один чи кiлька сеансiв гiпнозу, то змiна iстеричних форм реагування i поведiнки потребує багатогранної i клопіткої працi. Потрiбна перебудова установок i поглядiв хворого на життя, своє ставлення до нього. Необхiдний комплекс психотерапевтичних впливiв iз обов’язковим залученням сiмейної психотерапiї, з метою виробити здоровi життєвi позицiї, що сприяють переробцi егоїстичного стереотипу зокрема у психопатичних осiб iстеричного типу зi схильнiстю до асоцiальної поведiнки. Слiд враховувати патоморфоз iстерiї внаслідок соцiальних чинникiв (переважають легкi iстеричнi реакцiї, та середньої важкостi).

При iстеричних реакцiях i реактивних станах, викликаних конфлiктними ситуацiями i важкими переживаннями внаслiдок втрати близьких або їх хвороби, показанi також прийоми вiдволiкаючої i охоронної психотерапiї (гiпноз-вiдпочинок i продовжений гiпноз). Iстеричнi i нав’язливi стани можуть комбiнуватися з iншими невротичними розладами, тому лiкарю частiше доводиться лiкувати хворих зi змiшаною симптоматикою, завдяки чому слiд комбiнувати i лiкувальнi прийоми.

При психопатiях психотерапiя вирiшує корекцiйно-виховнi завдання за допомогою трудової терапiї i середовищного впливу, а також за допомогою здорових соцiальних установок. Використовуються гетерогенна i аутогенна психотерапiя, причому переважне значення має гiпноз. При вираженiй психопатії психотерапевтичний вплив поєднують iз психофармакологiчним лiкуванням (седуксен, еленiум, френолон).

Психотерапiя алкоголізму i наркоманiї є тим обов’язковим пiдгрунтям, без якого не слiд сподiватися на успiх будь-якої iншої терапiї. Починаючи з профiлактичних антиалкогольних спiвбесiд i закiнчуючи лiкуванням важких форм алкоголізму i наркоманiї, психотерапiя має бути самостiйним терапевтичним чинником i засобом потенцiювання лiкарської, умовнорефлекторної, сенсибiлiзуючої, трудової терапiї та iнших видiв лiкування. Велике значення мають пояснювальний лiкарський вплив, сеанси навiювання у станi неспання i гiпнозу (методика колективної i емоцiонально-стресової гiпнотерапiї алкоголiзму), самонавiювання i аутогенне тренування. Система перевиховання працею набуває реабiлiтацiйного значення для особистостi таких хворих. Має ефект система психотерапевтичних профiлакторiїв для лiкування хворих на алкоголiзм, де застосована творча праця i матерiальна зацiкавленiсть при одночасному використаннi колективної рацiональної i гiпносугестивної психотерапiї, а також позитивного впливу здорового оточення.

Психотерапiя пiдвищує лiкувальнi можливостi при ендогенних i органiчних психiчних захворюваннях як засiб, що допомогає проведенню iнших лiкувальних заходiв i потенцiює їх дiю.

При шизофренiї на певних етапах захворювання за малопрогредiєнтного перебiгу без психозу психотерапiя набуває основного лiкувального значення, стає опорою, що допомагає хворим зберiгати працездатнiсть, адаптуватися у навколишньому середовищi i не звертатися за стацiонарною допомогою. При шизофренiї з маренням гiпнотичного i фiзичного впливу протипоказане застосування гiпнотерапiї.

При лiкуваннi епiлепсiї психотерапiя допомагає дотримуватися режиму. Психотерапiя - невiд’ємна ланка у системi лiкувальних заходiв при багатьох психiчних хворобах пiзнього вiку.

Відкриті широкi можливостi для застосування психотерапiї при соматичних хворобах. При серцево-судиннiй патологiї психотерапiя допомагає у профiлактицi стенокардiї, гiпертензiї, а також лiкування усіх стадій iнфаркту мiокарда. Загальновизнаною є роль психотерапiї у комплексi лiкувальних заходiв при бронхiальнiй астмi. Багатограннi можливостi психотерапiї в гастроентерологiї, наприклад, при виразковiй хворобi шлунка i дванадцатипалої кишки, гастритах, колiтах.

В хiрургiї психотерапiю впроваджували С.I. Спасокукоцький, С.С. Юдiн, Н.Н. Петров, А.В. Гуляєв, С.Л. Долецький, Л.А. Дурнов та iн. Психотерапiя показана як у передоперацiйному, так i в пiсляоперацiйному перiодах. Дуже важлива її роль у дитячiй хiрургiї. Для знеболювання пiд час операцiї розробленi рiзнi види наркогiпнозу, наприклад, поєднання анестезуючих засобiв iз гiпносугестивним впливом, що дає змогу отримувати анальгезуючий ефект при значному зменшеннi наркозного засобу. При стоматологiчних втручаннях для тамування болю успiшно використовують гiпносугестивний вплив. Досить результативне лiкування фантомного болю.

Психотерапiю акушери-гiнекологи можуть використовувати при порушеннях лактацiї, дисменореї, аменореї, меноррагiї, вагiнiзмi. Особливо ефективний гiпносугестивний вплив при невпиннiй блювотi вагiтних i при усуненнi пологових болей.

Дерматологи застосовують психотерапiю при лiкуваннi нейродермiту, псорiазу, червоного плоского лишаю, вузлуватої еритеми, бородавок та iн.

 В педiатрiї психотерапiю використовують у системi загально-корекцiйного впливу, а також для лiкування нiчного нетримання сечi, заїкання, патологiчних звичок (смоктання пальцiв, кусання нiгтiв, трихотiломанiя та iн.) Усi форми патологiї, за яких показаний психотерапевтичний вплив у клініці для доролих, показаний i для дiтей і пiдлiтків.

Особливе мiсце належить психотерапiї у системi лiкувальних заходiв, здiйснюваних у санаторно-курортних установах. Поєднання гелiотерапiї, бальнеотерапiї i таласотерапiї iз іншими методами фiзiотерапiї i механотерапiї, лiкувальної гiмнастики, лiкуванням мiнеральними водами створює умови для ефективного застосування психотерапiї, яка у свою чергу пiдвищує дiю перерахованих методiв. Необхiдно поєднувати психотерапiю iз психогiгiєною i психопрофiлактикою. При цьому особливого значення набувають профiлактичнi заходи, мета яких не допустити переростання субклiнiчних нервово-психiчних порушень у клiнiчно виражену патологiю.

^ 5.2. Теоретичні питання до заняття:

5.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. У процесі заняття студенти разом з викладачем, а потім самостійно, досліджують хворих на різні соматичні захворювання, оцінюють тип відношення до хвороби, оформляють протоколи досліджень.

2. У процесі заняття студенти разом з викладачем, а потім самостійно, досліджують хворих із захворюваннями центральної та периферичної нервової системи, психічними хворобами, оформляють протоколи досліджень.


^ 5.4. Матеріали для самоконтролю:

А. Питання для самоконтролю:


Б. Задачі для самоконтролю

- Типові, стандартні, класичні, мають однозначну відповідь, студентам відомі алгоритми їх вирішення – ІІ рівень;

- Нетипові, нестандартні, що відображають ускладнені професійні ситуації – ІІІ рівень:

^ В. Тестові завдання до теми іі.4. Психогігієна, психопрофілактика, основи психотерапії.

Література

Основна:

  1. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології: Підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації.- Вінниця, 2001.

  2. Загальна та медична психологія (практикум) /Під заг.ред. проф. І.Д.Спіріної, проф. І.С.Вітенка. – Дніпропетровськ, АРТ ПРЕС, 2002.

  3. Лакосина Н.Д., Ушаков Г.К. Учебное пособие по медицинской психологии. – М.: “Медицина”, 1976. – С.5-57.

  4. Клиническая психология: Учебник для студентов медицинских вузов и факультетов клинической психологии /Под ред. проф. Б.Д.Карвасарского. – Санкт – Петербург, 2002.

  5. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология.- М.: Медпрес., 2001.

  6. Клиническая психология: Учебник для студ.мед.вузов /Н.Д.Лакосина, И.И.Сергеев, О.Ф.Панкова. – М.: МЕДпресс-информ, 2003.


Додаткова:

  1. Карвасарский Б.Д. Медицинская психология. – Л., 1982.

  2. Лебединский М.С., Мясищев В.Н. Введение в медицинскую психологию. – Л., 1966.

  3. Роберт Конечный, Милан Боухал. Психология в медицине. – Прага, 1974.

  4. Психология: Словарь /Под ред. АВ.Петровского и М.Г.Ярошевского. – 2-е изд. – М., 1990.

  5. Психологічний словник /За ред. В.І.Войтка. – К., 1982.

  6. Кондрашенко В.Т., Донской Д.И. Общая психотерапия. – Минск, 1997.



Методичну вказівку склала О.С. Юрценюк


Рецензія позитивна

К.мед.наук, доцент Н.С. Карвацька



Схожі:

“Затверджено” icon"затверджено" "затверджено"
Ректор Національного університету на спільному засіданні профкому та адміністрації
“Затверджено” icon"затверджено" "затверджено"
Ректор Національного університету на спільному засіданні профкому та адміністрації
“Затверджено” icon"затверджено" "затверджено"
Ректор Національного університету на спільному засіданні профкому та адміністрації
“Затверджено” iconПоложення про організацію методичної роботи у Луцькому національному технічному університеті Луцьк-2010 Затверджено Затверджено
Порядок підготовки та поліграфічного виготовлення методичних видань у редакційно-видавничому відділі лнту
“Затверджено” icon«Затверджено» Начальник управління освіти І науки, молоді та спорту Запорізької обласної ради О. Г. Вєрозубов „ ” 2011р. «Затверджено»
Програма допрофільної та профільної підготовки учнів загальноосвітніх навчальних закладів на засадах інформаційно-комунікаційних...
“Затверджено” iconМіністерство охорони здоров'я україни національний медичний університет імені о. О. Богомольца кафедра ортопедичної стоматології затверджено затверджено
Одна бригада екзаменаторів працює на одній з кафедр І приймає іспит у 6-ти студентів протягом 1 екзаменаційного дня
“Затверджено” iconМ. П. Драгоманова інститут соціології, психології та управління Кафедра (назва кафедри) затверджено затверджено на засіданні кафедри на засіданні Вченої ради протокол
move to 0-15181910
“Затверджено” iconПоложення про академічні відпустки та повторне навчання в вищих навчальних закладах освіти (Затверджено наказом Міністерства освіти України І Міністерства охорони здоров'я від 06. 06. 96 №191/153.) Затверджено
Затверджено наказом Міністерства освіти України І міністерства охорони здоров'я від 06. 06. 96 №191/153
“Затверджено” iconПоложення про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах (Затверджено наказом Міністерства освіти України від 06. 93 №161. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23. 11. 93 за №173) Затверджено
Затверджено наказом Міністерства освіти України від 06. 93 №161. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23. 11. 93 за №173
“Затверджено” iconЗатверджено на засіданні кафедри Інженерної механіки Протокол №6 від 26. 12. 2004 Затверджено на учбово-видавничій раді Дон нту протокол №1 від 14. 03. 2005р
Взаємозамінність, стандартизація та технічні вимірювання., Типова програма. Методичні вказівки та контрольні завдання для студентів...
“Затверджено” iconЗатверджено затверджено голова профспілкового Ректор комітету студентів та двнз «кнеу імені Вадима аспірантів двнз «кнеу гетьмана»
Підготовка проекту Угоди між адміністрацією та університету та профкомом студентів та аспірантів та внесення змін до Правил внутрішнього...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи