Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра icon

Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра




Скачати 213.11 Kb.
НазваКазка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра
Дата12.07.2012
Розмір213.11 Kb.
ТипДокументи

КАЗКА ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОГО ЗДОРОВ’Я


Орлова Олександра

магістр педагогічної освіти


Казка вчить, як на світі жить.

Народна мудрість.


Одним з ефективних засобів формування морального здоров'я є казка, оскільки вона відповідає потребам та інтересам дітей, сприяє вияву їхньої емоційності, уяви, творчості. Казкові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини, сприяють розвитку добрих почуттів. У казці розкривається духовний світ дитини, ідеальний рівень її морального розвитку, здійснюється вплив на підсвідомість дитини.

В.О. Сухомлинський так писав про казку: „Я тисячу разів переконувався, що, наповнюючи світ фантастичними образами, створюючи ці образи, діти відкривають не лише красу, але й істину. Без казки, без гри уяви дитина не може жити, без казки оточуючий світ перетворюється для неї в красиву, але все ж намальовану на полотні картину; казка змушує цю картину ожити. Казка – це, образно кажучи, свіжий вітер, що роздмухує вогник дитячої думки і мови.”[92,13].

Психолог С. Ройз зазначає, що з чотирьох років у дитини починається активний процес образного мислення. Образи – це унікальні мислительні конструкції. Мозок дитини реагує на зовнішній світ емоційно. Емоція в перекладі з латинської хвилювати, потрясати – і справді вона схожа на хвилю: пробігла по тілу і викликала приємні або неприємні відчуття. Емоції, що запам’ятовуються і можуть відтворюватися психологи називають почуттям. Поступово дитячий мозок засвоює більш складну операцію – викликавши почуття, він закріплює його у вигляді образу. Казкові образи здатні викликати у дитини яскраві емоції і стійкі почуття, пов’язані з ними. Саме тому казка виступає дійсно впливовим на дитячу психіку засобом формування моральних почуттів, уявлень, мотивів, моральної свідомості [81,2].

Казки, прочитані або розказані дитині у душевній обстановці безумовно несуть користь. Психолог П. Лебедько навіть зауважує, що якби у маленького Олександра Пушкіна не було такої прекрасної няні, то світ згодом міг би залишитися без великого поета. Він додає, що у будь-якій казці можна знайти цілий перелік проблем і шляхи їх вирішення. Слухаючи казки, дитина накопичує певний „банк життєвих ситуацій”. І, розмірковуючи над кожною почутою історією, він буде „відкладати” знання у свій актив, поступово готуючись до життя і формуючи найважливіші моральні цінності [90,20].

На думку Д. Соколова казка дає чудову спільну мову для дорослого з дитиною. „Зазвичай вони розмовляють різними мовами. При цьому двомовною є скоріше дитина, а проблеми у спілкуванні є скоріше у дорослого. Мова казки їх звичайно зближує.” Без нарікань і повчань збоку дорослого дитина може зрозуміти що від неї хочуть і як їй слід чинити [86,14].

Наші пращури, займаючись вихованням дітей, розповідали їм цікаві повчальні історії. Не поспішаючи карати дитину, що провинилася, вони вели розповідь, з якої ставала зрозумілою сутність вчинку, інші розповіді тільки попереджали про ступінь небезпеки або вчили дітей як поводити себе у тій чи іншій ситуації. Сьогодні, спираючись на віковий педагогічний досвід, вчені стверджують, що подібні історії були основою казкотерапії.

Яким чином діє механізм казкотерапії і чому він виконує такий широкий спектр завдань з формування цілісної особистості?

Термін „казкотерапія” у педагогів та психологів має загально позитивне призначення, з огляду на те, що це найдавніший метод виховання і навчання. Це, так би мовити, виховна система найближча до природи самої людини.

Казкотерапія, або казкокорекція – це термін психології і педагогіки, що позначає процес виникнення зв’язку між казковими подіями і поведінкою в реальній дійсності. Це процес переносу казкових сутностей в реальність. На думку відомого казкотерапевта Т.Д. Зінкевич-Євстігнєєвої це лікування казками, відкриття тих, знань, які живуть в душі і являються в певний момент часу терапевтичними. Д. Соколов додає, що це процес активізації ресурсів, потенціалу особистості.

Досить влучно дали характеристику цьому явищу працівники Інституту казкотерапії в Санкт-Петербурзі, які наголошують, що казкотерапія – це терапія особливим казковим середовищем в якому можуть проявитися потенціальні ресурси особистості, дещо нереалізоване, матеріалізуватися потаємні мрії; завдяки казці з’являється відчуття захищеності і водночас втаємниченість [94,27].

Казкотерапія є дієвим методом роботи як з дорослими, так і з дітьми. Зважаючи, що для дітей найважливішим у казці є чарівність подій, що відбуваються, можна вважати, що казкотерапія для дитини – це процес удосконалення внутрішньої природи і світу навколо.

Психологи нерідко ставлять діагноз сьогоднішньому суспільству – „несформованість моделей ефективної поведінки”, через що люди дорослі і маленькі почувають себе нещасливими, вважають, що оточуючі їх не розуміють. Причиною цього є внутрішня дисгармонія, яку щодня творить і посилює жорстокість і бездуховність навколишньої дійсності. На думку спеціалістів Інституту казкотерапії всі засоби впливу мають бути зведені на „досягнення внутрішньої гармонії”, тому що гармонійна особистість виступає і в казці, і в житті як Творець, а дисгармонійна – як Руйнівник.

Таким чином, метафорично предмет казкотерапії можна визначити як внутрішню перемогу Творця над Руйнівником. Вічне протистояння Добра і Зла.

Психологічна шкала Руйнівник-Творець є основною внутрішньою діагностичною шкалою казкотерапевта. Як поводить себе людина, що вона відчуває з точки зору категорії „руйнування-створення”, що проявляється по відношенню і до внутрішнього світу? Зовнішній руйнівник приносить біль і дискомфорт іншим людям, предметам, об’єктам світу. Зовнішній творець намагається створити навколо себе комфортні умови, береже те, що його оточує. Внутрішній руйнівник свідомо і несвідомо шкодить своєму здоров’ю і розвитку. Внутрішній творець носить чисті думки, дисциплінує почуття, береже своє здоров'я. Тобто категорія Творець є зосередженням уявлень про морально, а значить і психічно здорову особистість, формування якої є метою кожного педагога.

На питання „Як ростити Творця у гіперактивній і агресивній дитині, тим більше, що вона викликає руйнівні почуття?” Т.Д. Зінкевич-Євстігнєєва радить: спостерігати, створювати ситуації та відповідати казкою...[95,60].

Але виявляється казка має бути непростою. Дітям третього тисячоліття мало прочитати казку, необхідно навести їх на певні думки, стосовно тієї казки або створити зовсім нові образи і сюжети близькі і цікаві для дітей, щоб казкотерапія виявилася дієвим засобом. Поступово, розгадуючи „казкові уроки”, у дітей формуються найважливіші цінності.

Звичайно, педагог має заздалегідь обдумати казку, яку він розповість, поставити ключові питання для себе, щоб потім винести їх на обговорення з дітьми, а можливо створити таку казку, до якої не потрібно буде ставити зайвих питань і дитяча свідомість сама зробить правильні висновки.

Серед казкотерапевтичних жанрів присутні: притча, байка, анекдот, легенда, міф, дума, сага і навіть епос, але найближчий до дитини і найбільш образний з них усіх – казка.

Історики стверджують, що для казки характерний, так званий „мандрівний сюжет”. Тобто казки різних народів мають дуже багато спільного. Тому, є всі підстави стверджувати, що казки відображають загальні закономірності розвитку подій, явищ, вчинків, висновків.

Казкотерапією люди займалися споконвіку, щоправда несвідомо. Сьогодні теоретики виділяють чотири етапи в розвитку казкотерапії. Це своєрідні процеси, що тривають, не закінчуючись.

До першого етапу казкотерапії відносять – усну народну творчість. Її початки загублені у глибині століть, але процес усної (а пізніше і писемної) творчості триває до сьогодні.

Другий етап казкотерапії – збирання і досліджування казок і міфів. Дослідження міфів і казок у психологічному, глибинному аспекті пов’язане з іменами К.-Г. Юнга, М.-Л. фон Франца, Б. Беттельхейма, В. Проппа та ін. Власне психоаналіз заснований на міфах. Процес пізнання потаємного змісту казок і міфів продовжується і зараз.

Третій етап носить назву психотехнічний. Сучасні практичні підходи до психології і педагогіки використовують казку як техніку, як засіб для психодіагностики, корекції і розвитку особистості.

Четвертим етапом є інтегративний. Він пов’язаний з формуванням концепції Комплексної казкотерапії, з духовним підходом до казки. Цей процес почався в Росії близько десяти років тому, де і був створений Інститут казкотерапії.

Фахівці з психології та психотерапії Д. Бретт, Д. Фролов, Т. Грабенко, О. Тихонова, О. Панькова виділяють низку функцій, які виконують казки терапевтичного спрямування:

  • Казка наповнює прогалини індивідуальної історії особистості, доповнює її загальнолюдською інформацією.

  • Казка дозволяє актуалізувати важливі моменти життя особистості.

  • Казка дозволяє сформувати новий погляд на ситуацію і перейти на новий рівень її сприйняття та осмислення.

  • Казка відображає внутрішній конфлікт особистості і дає можливість розв’язати його.

  • Казка є буфером між дитиною і педагогом.

  • Казка слугує альтернативною концепцією сприйняття неоднозначних життєвих ситуацій.

  • Казка формує Віру у позитивне вирішення проблеми чи ситуації [95,50].

Казка справді виконує багато завдань, проте необхідно пам’ятати про те, що терапія неможлива без дотримання принципів роботи з цим жанром. Можна визначити певні умови використання терапевтичних казок:

    1. Доречність;

    2. Відвертість;

    3. Дозованість.

Зрозуміло, що йдеться про те, що казку слід використовувати вчасно, не фанатично. Перед початком казкотерапії слід знати свою, так би мовити, аудиторію, щоб виник міжособистісний зв’язок.

В свою чергу Т.Д. Зінкевич-Євстігнєєва характеризує загальні принципи роботи з казками:

  • Усвідомленість. Усвідомлення причинно-наслідкових зв’язків у розвитку сюжету, розуміння ролі кожного персонажа. Загальні питання: Що відбувається? Чому? Кому це потрібно? Навіщо? Місце, закономірність появи і призначення кожного героя.

  • Множинність. Розуміння того, що одна подія, ситуація може мати кілька значень і смислів. Пізнання казкової ситуації з різних точок зору.

  • Зв’язок з реальністю. Усвідомлення того, що кожна казкова ситуація розкриває перед дитиною життєвий урок. Підсвідоме розуміння і набуття певних знань дітьми [94,42].

Цей вид терапії безумовно має власну класифікацію, яка дає зрозуміти розмаїття підбору казок до певних обставин і дає можливість педагогу, використовуючи казку, змінювати підходи до її впровадження. Казкотерапевтична практика будується на використанні п’яти видів казок (за Т.Д. Зінкевич-Євстігнєєвою):

  • Художні казки;

  • Дидактичні казки;

  • Психотерапевтичні казки;

  • Психокорекційні казки;

  • Медитативні казки [94,56].

Художні казки. До художніх казок відносять ті, що створені мудрістю народу, а також авторські казки. В них є дидактичний, психокорекційний, психотерапевтичний, і навіть медитативний аспекти. Проте вони використовуються педагогами і батьками щоденно в більшій чи меншій мірі. Важко здійснити професійний підбір такої казки, аби сформувати у дитини певний вид знань чи моральну якість. Художні казки можна і необхідно читати і розказувати дітям, але з метою поглиблення у терапевтичну дію казкотерапії варто зосередитися на інших видах казок.

^ Дидактичні казки створюються педагогами для подачі навчального матеріалу. При цьому абстрактні символи (цифри, букви, звуки, поняття та уявлення) „оживають”, складається казковий образ світу, в якому вони живуть. Дидактичні казки можуть розкривати сутність і важливість певних знань. У формі дидактичних казок представляються навчальні завдання.

Казкотерапевт Т.М. Грабенко створила алгоритм дидактичної казки-завдання:

  1. Створення образу казкової країни, де живе певний символ. Розповідь про особливості, звичаї цього краю.

  2. Порушення спокою. Стихійні лиха (злива, вітер), напад злодіїв (дракон, Чахлик), важкий емоційний стан (сумно, нудно, відсутність друзів).

  3. Відновлення порядку – щоб це зробити необхідно виконати певне завдання [95,112].

Завдяки цим казкам діти відчувають зацікавлення і піднесення настрою під час занять. Нерідко такі казки супроводжуються ігровими діями. В ході таких казок добре засвоюються слова ввічливості, правила поведінки.

^ Психокорекційні казки створюються для м’якого впливу на поведінку дитини. Під корекцією слід розуміти „заміщення” неефективного стилю поведінки на більш продуктивний, а також пояснення дитині сутності того, що відбувається з нею. Терапевти використовують ці казки більшою мірою для дітей-підлітків, проте психокорекційну казку можна зробити методом впливу і на дитину-дошкільника, однак це має бути зроблене в індивідуальному порядку і дуже грамотно. Існує головне правило використання таких казок – необхідно знати внутрішню причину неадекватної поведінки дитини.

Для створення такої казки слід познайомитися з її алгоритмом (за Т.Д. Зінкевич-Євстігнєєвою):

  1. Підбір героя близького для дитини за статтю, віком, характером.

  2. Опис життя героя у казковому світі, так щоб дитина знайшла подібність зі своїм оточенням.

  3. Створення проблемної ситуації, схожої на реальну ситуацію дитини і приписування герою переживань дитини.

  4. Пошук героєм виходу, поява казкових створінь, мудрого наставника, показ ситуації з іншого боку: „Побачене у правильному світлі, все стає благом”.

  5. Герой розуміє свою неправоту і стає на шлях змін [94,91].

Цікаво, що психокорекційну казку можна просто прочитати або розказати дитині, не роблячи жодних висновків чи ставлячи запитання. Таким чином педагог дає дитині змогу побути наодинці із собою і подумати. Навіть якщо казка не викликала яскравих емоцій, все одно поведінка дитини певним чином зміниться через внутрішні інстанції. Якщо дитина хоче, можна обговорити з нею казку, сформулювати певні висновки, „програти” її за допомогою ляльок, малюнків, пісочниці чи мініатюрних фігурок.

^ Психотерапевтичні казки створюються в процесі пошуку сутності подій, що відбуваються і проблемних ситуацій. Психологи нерідко об’єднують психотерапевтичні казки із психокорекційними, проте вони мають деякі суттєві розбіжності. В процесі створення такої казки важливий образ головного героя. Він може створюватись за асоціаціями (зовнішні характерні риси), чи бути так званим ідеальним „Я”, який змінить стиль поведінки дитини на кращий. Однак героями психотерапевтичної казки можуть бути і спонтанно обрані персонажі. Головне, щоб вони були близькими для душі дитини, так би мовити, викликати симпатію. Така казка може стати дитячою притчею, що розповідає про ситуацію, яка символічно відображає хвилювання і події життя дитини.

На думку Т.Д. Зінкевич-Євстігнєєвої психотерапевтичні казки можуть бути адресовані дітям, якщо необхідно обговорити проблему життя і смерті, у випадку емоційної травми, розлучення батьків тощо. Тобто, в тих випадках, коли необхідно пояснити дитині сутність того, що відбувається і допомогти їй змінити ставлення до цього.

На думку Д. Соколова психотерапевтичною казкою буде і та, що розповідають колективу дітей. В ній герой перебуває у фантазійній ситуації, проте цю ситуацію діти пропускають через себе як крізь призму, вони прослідковують тонкі аспекти ситуації, роблять певні висновки. В залежності від обставин, настрою дітей і педагога таку казку можна обговорити з дітьми або дати їм можливість самостійно обдумати її. Працівники Інституту казкотерапії вважають, що до психотерапевтичних казок можна віднести притчі і історії Біблії, казки художньої літератури. Проте найбільший вплив на дитину матиме авторська казка педагога чи власна казка дитини для певної ситуації. До психотерапевтичних казок можна малювати ілюстрації, виготовляти ляльки чи розігрувати драматизацію.

^ Медитативні казки створюються для накопичення позитивного образного досвіду, зняття психоемоційної напруги, для створення кращих моделей взаємовідносин, розвитку особистісного ресурсу.

Саме слово „медитація” стало дуже популярним і асоціюється у багатьох з духовною практикою. Медитація – це повне занурення у певний процес. За умов гуманізації освіти і з точки зору збереження дитячого здоров'я не доцільно проводити медитацію в чистому вигляді з дітьми-дошкільними, адже їхня психіка надзвичайно нестійка. Для дитини медитація – це захоплення тим, що вона чує, бачить, займається в даний момент (малювання, гра). Отож, найголовніше створити у дітей настрій для того, щоб захоплено переживати казку.

На думку казкотерапевтів, головне призначення медитативних казок – повідомлення несвідомому позитивних „ідеальних” моделей стосунків з оточуючим світом та іншими людьми. Тому особливістю, що вирізняє медитативні казки з усіх інших, є відсутність конфліктів і негативних персонажів.

Медитативна казка допомагає дитині розслабити не тільки тіло (після рухливої гри, заняття, вправи), а й розум (відсторонення від операційних дій). Це звичайна зміна виду діяльності, проте з лікувальним чи терапевтичним ефектом. На нашу думку, медитативну казку можна віднести до одного з видів психо-гімнастичних вправ.

За визначенням С. Ройз казкотерапія діє у трьох ключових напрямках: діагностуючому (для визначення характерних особливостей стану і настрою дитини), впливаючому (корекція і терапія) і розвивальному (засвоєння нових знань, формування уявлень). Фактично будь-який вид казки може відповідно у кожному напрямку або у всіх одразу.

Варто зазначити, що казкотерапія в цілому є методом психологів. Проте як відомо, зазвичай батьки ведуть дитину до психолога, коли помічають певні проблеми у неї. Н. Кулагіна зауважує, що до неї на прийом потрапляють не тільки проблемні діти з неповних сімей, а навпаки здібні, інтелектуально розвинуті, яким зазвичай не вистачає елементарного життєвого досвіду, народної мудрості. Вона радить батькам не зволікати з практикою казкотерапії в домашніх умовах, коли дитина зі своєю довірою до дорослого і до світу набуває свій перший досвід життя і поведінки [52,7]. В такому разі можна використати цю пораду і для педагогів, що формують особистість дошкільника.

Загально відомо, що вихователь не може продемонструвати дітям усі можливі ситуації, що нестимуть виховний вплив на моральність особистості. Але так само, як педагог звертається до ілюстрації у випадку відсутності живого матеріалу для наочності, можна звернутися до казки, щоб сформувати окремі уявлення, мотиви поведінки.

На території України свідомо казкотерапія використовується мало. По-перше, це доволі молода технологія виховання, а по-друге, більшість методичних джерел з цього виду терапії носять психологічний характер. Проте, використання казкотерапії дійсно цікавий і доцільний засіб виховання дітей. Він має широкий спектр впливу, в першу чергу на психічне здоров'я дитини, особливо якщо педагогічна система передбачає використання всіх видів терапевтичних казок.

Чи не найбільш раціональним є використання казкотерапії для формування морального здоров'я дитини, адже казка може впливати на моральну свідомість (уявлення про моральні норми), на формування навичок моральної поведінки (вчинки персонажів), на моральні почуття (стійкі переживання і вольові реакції). Завдяки казці у дитини старшого дошкільного віку розвивається не тільки логіка моральних суджень, а й моральні почуття. У відповідності до тверджень великого педагога К. Ушинського казка стає засобом творення „другої природи” дитини. Ідеї, що несе казковий сюжет трансформуються у переконання вихованців, переконання – у звички, а звички – у нахили [96,57]. До того ж для дитини дуже природно засвоювати норми і правила не свідомо під час багаторазових повторень, а у власній уяві під час слухання казки. Звична поведінка дошкільника формується поступово, з набуттям досвіду, проте досвід героя казки є для дитини не менш значущим, ніж власний. До того ж висновки про помилки чи правильні вчинки персонажів дитина може зробити сама, без впливу дорослого. Дитина настільки емоційна, що може відчувати сором героя казки, його радість або смуток, його обурення чи тріумф. Такі емоційні переживання і моральні почуття є рушійною силою поведінки дитини.


Висновки

Підтверджуючи свою багатовікову історію, казка виступає не тільки розважальним моментом у вихованні, але й уроком життя. Сучасні розробки дозволяють перетворити казковий матеріал на дидактичні й виховні засоби впливу на дитячу свідомість.

Таким чином, виходячи із великого виховного потенціалу казки, її впливу на емоційний і чуттєвий світ дитини, ми цілком правомірно можемо зазначити, що казка є впливовим засобом формування моральних почуттів, уявлень, моральної свідомості та мотивів поведінки. Безумовно, казка здатна ефективно реалізувати великий спектр завдань з формування морального здоров'я дошкільників, будучи водночас особистісно-орієнтованим методом виховання і взаємодії дорослого і дитини. Завдяки своєрідному і колоритному насиченню, казку можна використовувати у всіх формах роботи з дітьми, як груповий чи індивідуальний засіб впливу на поняття та уявлення дітей. Формування морального здоров'я дітей можливо і доцільно здійснювати за допомогою будь-якого з видів казок, відповідно до мети педагога.


Список використаних джерел

  1. Абраменкова В.В. Совместная деятельность дошкольника как условие формирования гуманного отношения к сверстникам // Вопросы психологии, 1980, №5 – С. 34-38.

  2. Абрамова Г.С. Возрастная психология. – Екатеринбург: Деловая книга, 1999. – 247с.

  3. Амонашвили Ш.А. Без сердца что поймешь..? // Развитие личности. – 2004. - №2. – С. 112-127; - №3. – С. 98-114.

  4. Ананьев Б.Г. Развитие воли и характера в процессе дошкольного воспитания // Избранные психологические труды: В 2 т. – М., 1980.- Т. 2. – 346 с.

  5. Антологія афоризмів / Упор. Л.П. Олексієнко. – Д.: «Видавництвр Сталкер», 2004. – 568 с.

  6. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999. – 64 с.

  7. Бєлєнька Г.В., Богініч О.Л., Машовець М. А. Здоров’я дитини - від родини. – Київ, 2006. – 280 с.

  8. Бех І.Д. Духовні цінності в розвитку особистості // Педагогіка і психологія. – 1997. - №1. – С. 124-129.

  9. Бех І.Д. Духовна енергія вчинку // Освіта і управління. – 2005. - №1. – С. 51-58.

  10. Бех І.Д. Особистісно-зорієнтоване виховання. – К.: Школа, 1998. – 188 с.

  11. Библер В.С. Нравственность, культура, современность (философские размышления о жизненных проблемах). – М.: Знание, 1990. – 62 с.

  12. Блонский П.П. Избранные педагогические произведения. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. – 568 с.

  13. Боришевський М.Й. Моральні переконання та їх формування у дітей. – К.: Рад. Школа, 1979. – 48 с.

  14. Буре Р.С., Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. — М., 2003. – 190 с.

  15. Венгер Л.А. Как ускорить процесс понимания сказки // Дошкольное воспитание. - 1991. - №5. – С. 18-19.

  16. Венгер Л.А. О чем рассказывает сказка // Дошкольное воспитание. - 1994. - №5. - С. 18-19.

  17. Венгер Л.А., Пилюгина Э.Г., Венгер Н.Б. Воспитание сенсорной культуры ребенка от рождения до 6 лет. — М., 1988. - 188 с.

  18. Витоки мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку: Програма та методичні рекомендації / Укл. А.М. Богуш: Маяк, 1999. – 142 с.

  19. Власенко В.В. Вчителі-учні: психологія взаємних оцінних ставлень. – К.: УДПІ, 1995. – 112 с.

  20. Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред. Л.Н. Проколиенко, В.К. Котырло. — К., 1987. – 216 с.

  21. Воспитание нравственных чувств у старших дошкольников / Под ред. Виноградовой А.М. – М.: Просвещение, 1989. – 96 с.

  22. Выготский Л.С. Мышление и речь // Собрание сочинений в 6т. – М. 1982 – Т.2. – 434 с.

  23. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред.. В.В. Давыдова. – М.: Педагогика, 1991.

  24. Гаврилова Т.П. Понятие эмпатии в зарубежной психологии. // Вопросы психологии. 1975 №2. – С. 37-39.

  25. Давыдов В.В. О понятии развивающего обучения // Педагогика. – 1995. - №1. – С. 29-39.

  26. Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта. — 1993. — № 44—46.

  27. Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих закладах. — К., 1992. – 480 с.

  28. Дружинин В.Н. Психология творчества // Психологический журнал. – Т. 26, №5. – 2005. – С. 101-109.

  29. Загвязинский В.И., Атаханов Р. Методология и методы психолого-педагогических исследований: Уч. пособ. – М.: Академія, 2001. – 246 с.

  30. Запорожец А.В. Об эмоциях и их развитии у ребенка. Развитие социальных эмоций у детей дошк.возраста. – М.: Педагогика, 1986. - 216с.

  31. Запорожец А.В. Проблемы развития психики // Избранные психологические труды. / Под ред. В.В. Давыдова, В.П. Зінченко. – М.: Педагогика, 1986. – 512 с.

  32. Зимина И.К. Народная сказка в системе воспитания дошкольников. // Дошкольное воспитание. – 2005. - №5 С. 6-12.

  33. Зинченко В.П. Психологические основы педагогики. – М.: Гардарики, 2003. – 222 с.

  34. Зинченко В.П. Размышления о душе и ее воспитании // Вопросы философии. – 2002. - №2. – С. 119-136.

  35. Зязюн І. Естетична регуляція ціннісної свідомості // Вища освіта України. – 2005. - №3. – С. 5-12.

  36. Кан-Калик В.А. Основы професионально-педагогического общения. – Грозний, 1979. – 140 с.

  37. Карпинская Н.С. Художественное слово в воспитании детей. – М.: Педагогика, 1987. – 82 с.

  38. Карпова С.Н., Лысюк Л.Г. Игра и нравственное развитие дошкольников. М., 1986. – 200 с.

  39. Киричук О.В. Філософія освіти і проблеми виховання // Нові технології навчання. — К., 1997. – 114 с.

  40. Козлова С.А., Куликова Т.А. Дошкольная педагогика. — М., 2002. – 386 с.

  41. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук, ред. О.Л. Кононко. — К., 2003. – 160 с.

  42. Кон И.С. Моральное сознание личности и регулятивные механизмы культуры // Социальная психологии личности. М. 1979 – 114 с.

  43. Кононко О.Л. Стратегічна мета виховання — життєва компетентність дитини //Дошкільне виховання. — 1999. — № 5. – С. 12-18.

  44. Конопкин О.А. Общая способность к саморегуляции как фактор субъективного развития // Вопросы психологи. – 2004. - №2. – С. 128-135.

  45. Концептуальні засади демократизації та реформації освіти в Україні: Педагогічні концепції. – К.: Школяр, 1997. – С. 110-112.

  46. Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994. – 92 с.

  47. Концепція дошкільного виховання в Україні. — К., 1993. – 112 с.

  48. Котырло В.К. Развитие волевого поведения у дошкольников. — К., 1971. – 254 с.

  49. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер,2000. – 126 с.

  50. Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: наук.-метод. зб. / Ред. кол. Н. Софій, І. Єрмаков та ін. – К.: Контекст, 2000. – 168 с.

  51. Крысько В.Г. Социальня психология: словарь-справочник. – Мн.: Харвест, М.: АСТ,2001. – 428 с.

  52. Кулагина Н. Сказкотерапия // Калининградская правда (Королев), №139 от 11/12/2004. – С. 16-22.

  53. Лосев А.Ф. Дерзание Духа. – М.: Политиздат, 1989. – 636 с.

  54. Лотман Ю.М. Воспитание души. – СПб: Искусство-СПб,2003. – 214 с.

  55. Люблінська Г.О. Дитяча психологія. – К.: Вища школа, 1974. – 355 с.

  56. Майерс Д. Социальня психология: Пер. с англ. – СПб.: Питер, 1996. – 374 с.

  57. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку/ АПН України, Київ 1999. – 298 с.

  58. Методика словникової роботи та ознайомлення дітей з явищами повсякденного життя // Дошкільна лінгводидактика: Хрестоматія: Посібник / Упор. А.М. Богуш. – К.: Вища школа, 1999. – Ч.2. – 458 с.

  59. Мухина В.С. Детская психология. – М.: ООО Апрель-Пресс, Зао Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 352 с.

  60. Никандров Н.Д. Ценности как основа целей воспитания // Педагогика. – 1998. - №3. – С. 2-4.

  61. Никита Л.Е. К вопросу о новой идеологии воспитания // Мир образования. – 2005. - №1. – С. 184.

  62. Нравственно-трудовое воспитание детей в детском саду / Под ред. Р.С. Буре. — М., 1987. – 128 с.

  63. Орлов Ю.М. Восхождение к индивидуальности. – М.: Просвещение, 1991. – 316 с.

  64. Основы дошкольной педагогики / Под ред. А.В. Запорожца, Т.А. Марковой. — М., 1980. – 356 с.

  65. Островська Л.Ф. Виховання культури поведінки дошкільників. — К., 1975. – 92 с.

  66. Панкратова Л.В. Методи навчання і виховання засобами художньої літератури / Система естетичного виховання в дитячому садку. – К., 1977. – 112 с.

  67. Папуча М.В., Крачкорська Т. Д. Особистість: розвиток, соціалізація, виховання. – Ніжин: РВВ НДПУ ім. М. Гоголя, 2001. – 168 с.

  68. Пиаже Ж. Избранные психологические труды: Пер. с франц. – М.: Просвещение, 1969. – 292 с.

  69. Плохій 3.П. Виховання екологічної культури дошкільників. — К., 2002. – 118 с.

  70. Поніманська Т.І. Моральне виховання дошкільників. — К., 1993. – 132 с.

  71. Пономаренко Т. О. О взаимосвязи этических представлений и поступков детей //Дошкольное воспитание. - 2002. - № 4. -С. 10-14.

  72. Приходько Ю.С. Формування позитивних взаємин у дитячому колективі. — К., 1987. – 68 с.

  73. Про дошкільну освіту: Закон України — К., 2001. – 36 с.

  74. Про освіту: Закон України // Освіта. — 1991. — 25 червня. – 64 с.

  75. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 486 с.

  76. Психолого-педагогические проблемы нравственного воспитания детей дошкольного возраста /Под ред. Т.С. Комаровой. - М., 1983. – 164 с.

  77. Развитие социальных эмоций у детей дошкольного возраста / Под ред. А.В. Запорожца и др. М. 1986. – 432 с.

  78. Раттер М. Помощь трудным детям: Пер. с англ. – М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО – Пресс, 1999. – 112 с.

  79. Реан А.А., Коломинский Я.Л. Социальная педагогическая психология. – СПб: Питер, 1999. – С. 265-320.

  80. Рідне слово. Українська дитяча література: Хрестоматія у двох книгах / Упор. Варавкіна та ін. – К., 1999. – 488 с.

  81. Ройз С. Сказкотерапия // Зеркало недели / Человек / Круг семи. №19 (547) 21-27 мая 2005. - С. 7-14.

  82. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2 т. – М.: Педагогіка, 1989. – Т. 1. – 542 с.

  83. Русова С.Ф. Ідейні підвалини школи // Світло. — 1913. — Кн. 8. – 164 с.

  84. Сковорода Г. Пізнай у собі людину. — Л., 1995. - 246 с.

  85. Смирнова Е.О. Системы и программы дошкольного воспитания. М.: ВЛАДОС, 2005. – 268 с.

  86. Соколов Д. Сказки и сказкотерапия: Теория и коментарии. М., 2005. 298 с.

  87. Спок Б. Розговор с матерью: Книга о воспитании: Пер. с англ. – М.: Политиздат, 1991. – 136 с.

  88. Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. – Навч. пос. - К.: ІСДО, 1996. – 386 с.

  89. Стоунс Э. Психопедагогика: психологическая теория и практика обучения. – М.: Педагогіка, 1984. – 248 с.

  90. Стрелкова Л.П. Уроки сказки. — М., 1990. – 66 с.

  91. Субботинский Е.В. Исследование проблем взаимопомощи и альтруизма в зарубежной психологии // Вопросы психологии, 1977. №1. – С. 46-58.

  92. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям // Вибрані твори. – К. 1980. – 264 с.

  93. Сухомлинский В.А. Хрестоматия по этике. — М., 1990. – 366 с.

  94. Т.Д. Зинкевич-Евстигнеева. Практикум по сказкотерапии. СПб.: Речь, 2006. – 198 с.

  95. Т.Д. Зинкевич-Евстигнеева. Формы и методы работы со сказками. СПб.: Речь, 2005. – 220 с.

  96. Ушинський К.Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибрані твори: В 2-х т. — Т. 1. — К., 1983. – 290 с.

  97. Формирование взаимоотношений дошкольников в детском саду и семье. — К., 1987. – 164 с.

  98. Фрейд З. Психология бессознательного: Сб. произведений. – М.: Просвещение, 1989. – 274 с.

  99. Цінності освіти і виховання: Наук.-метод. зб. / АПН.України; Центр інформації та документації Ради Європи в Україні / О.В. Сухомлинська (ред.). – К., 1997. – 56 с.

  100. Чудновский В.Э. Смысл жизни: проблема относительной эмансипированности от «внешнего» и «внутреннего» // «Психология личности в трудах отечественных психологов», под ред. Куликова Л.В. СПб. 2000. – 586 с.

  101. Шабельников В.К. Психология духовности. – М.: Смисл, 2003. – 128 с.

  102. Щуркова Н.Е. Практикум по педагогической технологи. – М.: Педагогическое общество России, 1998. – 232 с.

  103. Эмоциональное развитие дошкольника (под ред. А.Д. Кошелевой). М.,1985. – 160 с.

  104. Эстетическое воспитание в детском саду. — М., 1985. – 212 с.

  105. Юнг К.Г. Конфликты детской души: Пер. с нем. – М.: Канен, 1994. – 312 с.

  106. Юрченко В.І. Оцінні ставлення в педагогічній взаємодії // Освіта і управління. – 1998. – С. 91-98.

  107. Якобсон С.Г. Проблемы этического развития детей. М., 1984. – 256 с.

  108. Якунин В.А. Педагогическая психология: Учеб. пособ. – 2-е изд. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2000. – 348 с.

Схожі:

Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconКазка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра
move to 0-17796277
Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconУкраїнська народна казка як засіб морального виховання дітей старшого дошкільного віку
Головна мета виховання, визначена в концепції національного виховання, полягає у передачі молодому поколінню багатств духовної культури...
Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconОрганізація та методичне забезпечення викладання основ здоров’я та обжд
«Основи здоров’я» та «Основи безпеки життєдіяльності». Завданням цих курсів є формування в учнів свідомого ставлення до свого життя...
Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconМетод проектів як засіб формування інформатичної компетентності майбутніх економістів постановка проблеми
Метод проектів як засіб формування інформатичної компетентності майбутніх економістів
Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconГромадська організація «Південна фундація медицини» Міжнародна науково-практична конференція «Формування, охорона та захист здоров’я в сучасних умовах»
Україні та світі з залученням зусиль науковців, аспірантів, студентів з усіх куточків України та зарубіжних держав, які досліджують...
Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconНавчальне завдання як засіб формування технічної творчості студентів вищих навчальних закладів Постановка проблеми
Навчальне завдання як засіб формування технічної творчості студентів вищих навчальних закладів
Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconОрлова В. В. Глобальные телесети новостей на информационном рынке. М.: Изд-во. «Рип-холдинг», 2003. Виктория Орлова
Книга предназначена для студентов, аспирантов и преподавателей факультетов журналистики и всех, кто интересуется вопросами международного...
Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconС. О. Мелікова, кандидат пед наук, доцент, Криворізький державний педагогічний університет інтерактивне навчання як засіб активізації навчальної діяльності студентів
Статтю присвячено проблемі активізації навчальної діяльності студентів вищих педагогічних закладів. Автор розглядає інтерактивне...
Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconКазка як засіб розвитку творчості дітей у спадщині в. О. Сухомлинського магістрантка Інституту розвитку дитини Камонгар Марія
Тобто її головний герой схожий на дитину, він переживає ті ж проблеми І емоції. Він бореться, наприклад, з темрявою, й за його вчинками...
Казка як засіб формування морального здоров’я орлова Олександра iconКазка як засіб виховання у дітей дошкільного віку почуття власної гідності
У казках можна знайти повний перелік людських почуттів, проблем і образні способи їх розв’язання. Саме тому доцільно поглиблено вивчити...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи