С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) icon

С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України)




Скачати 167.24 Kb.
НазваС. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України)
Дата12.07.2012
Розмір167.24 Kb.
ТипСтатья


Висоцький О.Ю. Міф як інструмент легітимаційної політики // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. Вип.13. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2006.- С.241-249.


О.Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України)

Міф як Інструмент легітимаційної політики



Статья посвящена рассмотрению одной из актуальнейших тем современной политической науки – роли мифологизации и мифотворчества в осуществлении легитимационной политики. Автор исследует функции и значение мифа в контексте управления легитимационными процессами в обществе.

^ Постановка проблеми. З давних давен міф був і залишається вельми ефективним засобом впливу на духовний світ людини. Створення та використання міфів в політиці є дієвим засобом завоювання та утримання влади. Особливу роль міф відіграє в реалізації такого виду політичної діяльності як легітимаційна політика. Проте, попри велику кількість літератури, присвячену, з одного боку, міфам (К.Леві-Строс [14], Б.Малиновський [17], К.Юнг [30], О.Лосєв [15], О.П’ятигорський [24]), з іншого - легітимаційним процесам у політиці (С.Рябов [25], Ю.Габермас [41;42], С.Макеєв [16], О.Левандовський [13], О.Білий, Є.Бистрицький [5], А.Дроздова [9], В.Ачкасов, С. Єлисєєв, С.Ланцов [1], Н.Чернобровкіна [28], І.Валлерстайн [54], Р.Паріс [49], Ф.Нонет [48], А.Єрмоленко [10], Р.Бендікс [33], М.-К.Смаутс [52], Дж.Федеріко [37], Ф.Херн [43], С.Гінер [40], К.Фрідман [38], Р.Беллах [32], Дж.Джансен [44], Дж.Саймонс [51], Р.Баркер [31], К.Літфін [45], Р.Розен [50], К.Кейсбір [34], Е.Геллнер [39], Р.Мейер [46], Р.МакВей, Д.Сіккінк [47], Г.Волкер, Дж.Томас, М.Зелдітч-мол. [53], Л.Делла Фейв [35; 36] та Ф.Вейл [55]), проблема міфу як інструменту легітимаційної політики досі залишаєтьтся невирішеною. В рамках своїх досліджень феномен міфу в політиці розглядали М.Еліаде [29], Е.Кассірер [12], Р.Барт [2], П.Бурдьє [6], К.Поппер [21], Н.Хомський [27], К.Флад [26], П.Гуревич [8], Г.Почепцов [22;23], О.Панарін [18], В.Полосін [19], С.Кара-Мурза [11], але ці автори спеціально не вивчали роль міфу в управлінні легітимаційними процесами. Все це і зумовило проведення даного дослідження.

Мета статті – осмислити міф як засіб легітимаційної політики, розкрити його роль та значення як інструменту досягнення визнання суб'єктами політики.

^ Виклад основного матеріалу. Необхідність управління спільною діяльністю людей обумовила появу легітимаційної політики. Виникаючи та інституціоналізучись з розвитком відносин між людьми, вона спрямовується на формування колективних уявлень, принципів, норм, цінностей, бажань, орієнтованих на уможливлення соціальної інтеграції, порядку, взаємодії, а також виживання соціальної спільноти. Легітимаційна політика виступає свого роду механізмом формування індивідуального та колективного сприйняття, яке дозволяє членам соціальної групи успішно взаємодіяти та активно перетворювати навколишній світ. Легітимаційна політика наділяє значенням та смислом як індивідуальні життєві програми, способи буття у світі, так і соціальні інститути та само існування суспільства в цілому.

Легітимаційна політика із часу свого зародження виступає як владна практика. Вона спрямована на упорядкування та управління суспільної організацією, на панування над оточуючою реальністю. В архаїчних суспільствах суб’єктами легітимаційної політики, тими, хто піклувався про встановлення та управління колективними уявленнями, як правило, були духовні вожді, тобто ті, хто впливав на духовний світ людини в рамках соціальної групи. До цієї категорії можна віднести старійшин, магів, волхвів, священників, шаманів, гуру.

Легітимаційна політика бере початок з розрізнення того, що є важливим, значимим, легітимним та тим, що таким не є. Особливо важливим та значимим для архаїчної та традиційної людини було те, що дозволяло їй підкорювати оточуючу реальність (в тому числі світ соціальних відносин), отримувати різноманітні можливості управління нею, силу та могутність підкорювати її.

Легітимаційна політика виражає себе через групу явищ, які є формами її реалізації та конкретизації. Найбільш ранньою, первісною формою легітимаційної політики є міф або міфологія. «Міфологія уявляє собою архаїчну форму легітимації взагалі» [3, с.180], - відмічають П.Бергер та Т.Лукман. Визначаючи міфологію як «концепцію реальності, яка покладає безперервне проникнення священних сил у світ повсякденного досвіду», вони вказують на таку її особливість як нерозривність між соціальним та космічним порядками: «вся реальність виступає як виткана з єдиної тканини» [3, с.180].

Міф (або міфологія як сукупність міфів соціальної спільноти) є архаїчним механізмом легітимаційної політики, що регламентує взаємодію людини з оточуючим світом через образно-символічне визначення реальності, наділення її смислом в усіх її проявах та приписання соціальної поведінки. Міфологія виникає в первісному суспільстві як система уявлень про світ, своєрідна його модель, що «перетворює хаос у космос, створює можливість осягнення світу як якогось організованого цілого» [7, с.53] та стверджує зразки колективної та індивідуальної діяльності. Міфи встановлюють правила поведінки, застерігають, обґрунтовують, легітимізують переконання, погляди, управляють людьми в усіх значних проявах суспільної активності. У первісному суспільстві міф виступав основним інструментом регулювання соціальної поведінки, активною, дієвою силою. Він, за словами Б.Маліновського, був «зводом моральних і навіть практичних приписів, а також засобом підтримки суспільної субординації» [17, с.99].

Міф у перекладі з грецької означає переказ чи сказання та, головним чином, виступає у формі оповідання про ряд пов’язаних між собою подій чи об’єктів, але не зводиться лише до цієї форми. Як механізм легітимаційної політики він знаходить реалізацію в таких соціальних механізмах регуляції відносин як церемонії, ритуали, обряди, додержання табу. Від інших форм оповідання (побутові казки, чарівні казки, повчальні байки, легенди, історичні оповідання) міф відрізняється тим, що він є розповіддю, яка набула статус священної істини всередині якоїсь соціальної групи (чи декількох) [26, с.31]. Історичні оповідання чи легенди в рамках соціальної групи можуть вважатись істиною, проте вони, на відміну від міфу, не несуть священного, вищого смислу, а відтак і не можуть слугувати в достатній мірі легітимації різноманітних соціальних практик.

Розгляд функцій міфу як первісної форми та механізму легітимаційної політики дає нам можливість підійти до осмислення призначення легітимаційної політики як універсальної складової системи соціальних відносин. Однією з важливих функцій міфу є легітимаційна функція. Він покликаний встановити легітимаційний порядок, систему легітимностей світу (тобто те, що і в якій мірі має легітимність, значущість в світобудові та в соціальній організації), визначити шляхи легітимації для соціальної групи та її членів. В архаїчних та традиційних суспільствах найбільш легітимним вважалось сакральне, священне. Воно охоплювало діяння богів, надприродних істот. «Оскільки міф розповідає про діяння надприродних істот та про прояв їх могутності, - відмічає М.Еліаде, - він стає моделлю для наслідування при будь-якому, скільки-небудь значному прояві людської активності» [29, с.16].

З легітимаційною функцією міфу в тій чи іншій мірі пов’язані й інші його функції. Однією з таких функцій є парадигмальна. Міф складає парадигму всім значним актам людської поведінки [29, с.28]. Достатньо важливою є смислоуртворююча функція. Міф надає смисл як індивідуальної, так і колективної людської діяльності. За словами М.Еліаде, «він пропонує людям приклади для наслідування і тим самим надає значущості людському життю» [29, с.12].

Міф також виступає поясненням того, з чим стикається людина у повсякденному досвіді, тобто виконує інтерпретаційну функцію. Люди, небо, земля, окремі речі, природні явища пояснюються не самі по собі, а в системі взаємозв’язків. Міф дає тлумачення (закінчене, тверде та всеохоплююче знання) того, який світ і як сталось, що він став саме таким. Крім тлумачення різних об’єктів та явищ світу, міф присвоює їм значення, надає їм цінності, подає організацію космічного та соціального порядку за ієрархічно-ціннісним принципом. Навіть простір і час зазнають дії цього принципу. Так, міф утверджує священні місця – це землі, де відбулась священна подія, подвиг, народження чи надзвичайна поява засновника роду, династії або релігії (Мекка та Медина в ісламі), священні гори як точки з’єднання земного та небесного (Олімп у греків, Меру в індусів, Альборз (Ельбрус) у давніх персів), храми, священні природні об’єкти («чорний камінь» Кааба). Отже, міф виконує аксіологічну або ціннісно-нормативну функцію. Крім того, міф реалізує інформаційно-орієнтаційну функцію. Він покликаний зорієнтувати людину у світі так, щоб вона могла активно та успішно взаємодіяти з оточуючою реальністю.

Міфу властиве виконання пророкуючої функції. У міфі дається уявлення про плин часу, про зміну суспільства та соціальних відносин. Як правило, минуле тлумачиться як еталон, з яким порівнюється теперішність, яка не містить нічого нового. Перехід від минулого до майбутнього мислиться як деградація та виродження людства аж до початку нового циклу, який відкриє явлення божества або рятівника. Міф реалізує також когнітивну (пізнавальну) функцію. Він надає знання про походження предметів, тварин або рослин, яке означає магічну владу над ними та можливість панувати та за своїм бажанням управляти їх відтворенням. Міф пропонує модель реальності, світобудови, через яку визначаються, осмислюються будь-які нові явища, визначаються їх можливості та межі, тобто за ними закріплюється певний легітимний статус. Однією з важливих функцій міфу є інтеграційно-дезінтеграційна функція. Міф може як об’єднувати колективи через підтримку в них відчуття спорідненості, так і роз’єднувати їх через акцентуванні різниць між представниками різних соціальних груп. Ця функція пов’язана з функцією формування ідентичності. Міф надає сприйняття соціальною групою або колективом себе як такого, що відрізняється від інших. Крім того, міф виконує соціально-диференційну та субординаційну функції. Він освячує принципи соціального розшарування та існуючу політичну ієрархію. Правителі в міфах наділяються божественними якостями, тому фараони та царі в давнині шануються як боги. Так, у Стародавньому Єгипті фараони вважались нащадками верховного бога Ра, з рук якого вони отримували владу над країною.

Міф виступає як форма-реалізація легітимаційної політики через введення коду священне-несвященне, який задає соціальну ієрархічність, достатню обґрунтованість підпорядкування (наприклад, вождям або фараонам) в архаїчному та традиційному суспільствах. Міф встановлює принцип, за яким та або інша соціальна діяльність та її суб’єкт визначаються більш або менш легітимними. При цьому легітимність, сакральність для людини стають важливими не самі по собі (не лише тому, що так вони оцінюються в міфі), а як можливість управляти світом та речами у ньому, як шлях до могутності над світом, відчуття якої виключає страх перед оточуючою реальністю.

Важливим моментом в осмисленні міфу як інструменту легітимаційної політики є питання легітимації самого міфу, того, що змушує приймати міф за істину. Основою легітимації міфу є існуюча реальність, у якій живе людина. Саме реальність слугує обґрунтуванням міфу, саме існування світу підтверджує міф. Так, наприклад, «міф про походження смерті має також свою "реальність", оскільки його доводить смертність людини» [29, с.16].

Одним з основних питань у дослідженні міфу як архаїчної форми легітимаційної політики є питання суб’єкту, визначення того, хто оформлює, організує соціальні відносини за допомогою міфів, або створюючи міфи, або лише використовуючи їх. В архаїчних суспільствах міфи розповідають непосвяченим старійшини під час ініціацій. Ініціації, таким чином, виступають способом реалізації легітимаційної політики в її архаїчній формі. Проте для первісної людини було недостатньо лише знати міфи. Їх треба було відтворювати та демонструвати, щоб отримувати владу над світом. Цьому слугувати різноманітні обряди та ритуали, завдяки яким людина переживала «сакральний» час, коли творили боги та виникали нові явища, наповнені міццю та значимістю. Отже, крім ініціацій, способами реалізації легітимаційної політики в ранніх суспільствах виступали й інші обряди та ритуали.

Безсумнівно те, що у низки народів творцями міфів були шамани. На це вказує К.Леві-Строс, коли пише, що за допомогою міфів шамани систематизували реальність в процесі лікування хворого [14, с.205,209]. Слід відзначити, що ні старійшини, ні шамани не були виключними творцями міфів. Як правило, вони продовжували міфологічну традицію свого племені, змінюючи сюжети міфів згідно зі своїми цілями.

Розглядаючи міф як первісну форму легітимаційної політики можна вказати на такий феномен як суперництво різних версій одного міфу. На рівні міфів у давньому суспільстві відбувається боротьба племен, кланів, соціальних груп за право на територію та верховенство. Шляхом зміни версій одного і того ж міфу та або інша соціальна група підносить свій статус, посилює свій вплив серед сусідніх племен, виправдовує правління пануючих кланів. На це вказує Б.Маліновський, коли описує міфологію островів Тробріан (Океанія) [17, с.114-117].

На міфологію як поле боротьби за легітимність та владу різних соціальних груп та суспільств указує К.Флад. Він відзначає: «…Міф здатен обґрунтовувати панування однієї соціальної групи над іншою; при цьому мова може йти як про різні сегменти одного суспільства, так і про різні суспільства… Він може підтримувати рівновагу між групами, що стоять на однієї сходинці ієрархічної драбини; він також може виражати активний чи пасивний опір нижчих гегемонії вищих» [26, с.37-39]. Легітимаційна політика у формі створення та зміни міфів в архаїчному та традиційному суспільстві була важливим інструментом підтримання та встановлення панування однієї соціальної групи над іншими. Так, згідно з Б.Маліновським, високий статус вождів субклану Табалу пояснюється сюжетом міфу, який обґрунтовує їх особливу роль серед тробріанців, санкціонує їх правління над поселеннями інших субкланів клану Маласі, дозволяє присвоювати всі привілеї, регалії та функції місцевих лідерів, включаючи контроль над офіційними радами поселень та місцевою магією [17, с.116-118]. Пануюча соціальна група для зміцнення влади прагнула до поглинання міфів підпорядкованих груп, стверджуючи своє особливе, переважне священне значення, порівняно з іншими групами. Отже, можна стверджувати, що у випадку легітимаційної політики в архаїчній формі боротьба розгортається на полі розподілу сакральних значень шляхом впливу на колективні уявлення через розповіді та модифікацію міфів, проведення ритуалів та церемоній за право управляти соціальним світом.

Велику роль як інструмент легітимаційної політики міфи продовжують відігравати в сучасних суспільствах. На це вказують М.Еліаде [29, с.50-51], Е.Кассірер [12], Р.Барт [2, с.54-55], П.Бурдьє [6, с.170-171,265], К.Поппер [21, с.63-64], Н.Хомський [27, с.196], К.Флад [26, с.39-66], П.Гуревич [8], Г.Почепцов [22, с.114-121, 169-188; 23, с.23-27], О.Панарін [18, с.86,124,170], В.Полосін [19, с.170-171], С.Кара-Мурза [11, с.113-124], В.Полянська [20, с.116] та інші. «Міфи, що несуть в собі важливу ірраціональну (в принципі, релігійну) компоненту, - відмічає С.Кара-Мурза, - стають частиною традиції і грають важливу роль в легітимації суспільного ладу в ідеократичних державах. Однак міф…і в сучасному суспільстві не втратив свого значення як важливої форми суспільної свідомості та уявлення дійсності» [11, с.113]. На відміну від міфів в архаїчних та традиційних суспільствах, сучасні міфи не мають сакрального статусу. Проте вони сприймаються як істина певною соціальною спільнотою, мають достатній авторитет, парадигмальне значення як модель реальності та зразок для її виправлення. Їх роль як інструменту легітимаційної політики в нинішній час залишається достатньо відчутною та схожою з роллю міфів у традиційних суспільствах.

Сучасні міфи в рамках легітимаційної політики спрямовані на виконання тих же функцій, що й сакральні міфи. Перш за все, вони покликані упорядкувати сприйняття реальності в суспільній свідомості, відбудовувати ієрархічну модель світу за принципом нееквівалентності значень, що надаються різноманітним його складовим та знаходяться в певному системному зв’язку. Легітимаційна політика, використовуючи міфи в арсеналі свого впливу, добивається зміцнення механізму розподілу значень у залежності від інтересів тих соціальних груп, представники яких її ініціюють. Як засоби легітимаційної політики, міфи покликані сформувати переконання щодо цінності тих або інших подій, рішень, діючих сил, способів дії, образів існування, проявів соціально-політичного життя та викликати відповідну соціальну реакцію.

Сучасні міфи можуть приймати різноманітні форми, вони відображаються у візуальних жанрах (живопис, плакат, монумент), у художній літературі, а також у колективних церемоніях, ритуалах, особливо шанованих святах або географічних точках. «Міфічне слово є повідомленням,- відмічає Р.Барт. - Воно не обов'язково повинне бути усним: це може бути лист або зображення; і письмова мова, а також фотографія, кінематограф, репортаж, спортивні змагання, видовища, реклама можуть бути матеріальними носіями міфічного повідомлення. Сутність міфу не визначається ні тим, про що він оповідає, ні його матеріальним носієм, тому що будь-який предмет може бути довільно наділений значенням: стріла, яку приносять у знак виклику, теж є повідомленням» [2, с.73].

Як і інші інструменти легітимаційної політики, міф, міфотворчість – це спосіб підпорядкування реальності певному смисловому порядку, що наділяє її структурою, організацією, принципами функціонування. Міфологія, як і інші інструменти легітимаційної політики, покликана посилити смислове навантаження соціальної та політичної діяльності, інтегрувати та мобілізувати соціальні сили для створення владних потенціалів та напруженості, оскільки антагонізми посилюють легітимність владних інститутів та їх можливості. Можна сказати, що дефіцит смислу знищує будь-яку владу, делегітимує її. Звідси головне завдання легітимаційної політики як владної практики – наповнити лакуни смислового універсуму необхідним змістом.

Для того, щоб бути дієвим чинником легітимаційної політики, міфи потребують віри як основи свого існування. Діючи в умовах браку або недостатньої актуалізації смислу, тобто в рамках відсутності належної раціональної альтернативи, міфи впливають на почуття та емоції за допомогою образів та сильних архетипичних тем життя та смерті, протилежностей, переходу тощо. Віра в міфи виникає як наслідок довіри до їх трансляторів, які мають достатній легітимаційний капітал. Легітимаційний капітал – це той обсяг та міра визнання соціальних суб’єктів, що дозволяє їм змінювати системи соціальних значень та відносин. Значними тримачами легітимаційного капіталу з давнини виступають різного роду харизматики – пророки, герої, великі полководці, маги, геніальні мітці, видатні політики, фундатори світових релігій (Будда, Ісус Христос, Магомет), завойовники (Олександр Македонський, Цезар, Наполеон). Легітимаційний капітал дозволяє керувати суспільною думкою, а відтак, і поведінкою представників суспільства. Володарів вагомого легітимаційного капіталу теоретики комунікації називають «лідерами думок» або «ключовими комунікаторами». До них належать популярні актори, телеведучі, письменники, суспільні діячі, авторитетні політики, «люди престижу», експерти в різноманітних суспільних сферах.

Міфи націлені на уяву, вони покликані поразити, здивувати, очарувати та підкорити її. При цьому віра в міфи залежить від мистецтва впливати на уяву (естетичні та емоційні засоби впливу), від особистісних якостей авторів та трансляторів міфів (харизма, красномовство), від їх соціального престижу, авторитету або репутації. У кінцевому підсумку, всі ці якості знаходять втілення в соціальному визнанні, легітимаційному капіталі, який використовується в процесі перерозподілу влади. Подібно до інших форм капіталу, легітимаційний капітал є продуктивним. Він сприяє досягненню певних цілей, добитися яких при його відсутності неможливо. Легітимаційний капітал є ресурсом, який можуть мати як індивідуальні, так і корпоративні суб’єкти.

Як і священний міф, сучасний політичний міф діє через пропозицію або нав’язування моделей діяльності, вчинків, відносин, які об’єкти легітимаційної політики сприймають за найкращі, за зразкові. Сучасний міф – це пропозиція пройти єдино вірним шляхом, відчути себе єдиним цілим зі світом, зв’язкою між минулим та майбутнім, частиною великої, героїчної та безсмертної спільноти, що йде до кращого майбутнього. Зрозуміло, що міфологізатори, створювачі міфів використовують різноманітні страхи людини: страх смерті, ганьби, безславності, самітності, неповноцінності, ущербності, краху надій, невизнання. Всі міфи, які існують зараз та будуть запускатись в майбутньому, можуть бути зведені до подолання цих основних страхів. У будь-якому випадку, міфи експлуатують почуття несамодостатності. Несамодостатні люди і є головною мішенню міфологізаторів.

Висновки. Підводячи підсумки, слід відмітити величезне значення міфу як засобу реалізації легітимаційної політики. Як механізм легітимаційної політики, міф націлений на уяву суб'єктів визнання і покликаний мобілізувати суспільну активність шляхом впливу на емоції та почуття мас. Через використання та створення міфів, суб’єкти легітимаційної політики вигідним для себе чином систематизують смисловий універсум соціального цілого, розподіляючи значення та надаючи смисл як індивідуальним, так і колективним (інституціолізованим) суб’єктам суспільних відносин. В результаті, ієрархізації та закріплення соціальних значень за допомогою міфів змінюються владні потенціали в суспільстві та утворюється новий легітимаційний порядок як система визнаних соціальних зразків та норм поведінки.

^ СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

  1. Ачкасов В.А., Елисеев С.М., Ланцов С.А. Легитимация власти в постсоциалистическом Российском обществе. - М.: Аспект-Пресс, 1996. - 127 с.

  2. Барт Р. Избранные работы: Семиотика: Поэтика: Пер. с фр. / Сост., общ. ред. и вступ. ст. Г. К. Косикова.— М.: Прогресс, 1989.- 616 с.

  3. Бергер П., Лукман Т. Конструирование социальной реальности. Трактат по социологии знания.- М.: «Academia-Центр», «МЕДИУМ», 1995.- С.180.

  4. Бистрицький Є. Проблема легітимації // Українська державність у ХХ сторіччі. Історико-політичний аналіз. – К.: Політична думка, 1996. – С.318 – 320.

  5. Білий О., Бистрицький Є. Побудова держави в Україні: шляхи легітимації // Політична думка. – 1996. – №1. – С.11 – 23.

  6. Бурдье П. Социология политики: Пер. с фр./Сост., общ. ред. и предисл. Н.А.Шматко./ — M.: Socio-Logos, 1993. — 336 с.

  7. Губман Б.Л. Миф и религия // Культурология. XX век. Энциклопедия. Т.1. — СПб.: Университетская книга; 000 “Алетейя”, 1998. - С.53-54.

  8. Гуревич П.С. Социальная мифология.- М.: Мысль, 1983.- 175 с.

  9. Дроздова А.М.Социально-философские проблемы легитимации власти: Автореф. дис. ... канд. филос. наук / Ставроп. гос. техн. ун-т. - Ставрополь, 1997. - 22 с.

  10. Єрмоленко А.М. Універсальний громадський дискурс як морально-етична метаінституція леґітимації політичного ладу // Малахов В.А., Єрмоленко А.М., Кисельов О.О., та ін. Етика і політика: проблеми взаємозвязку.- К.: Стилос, 2000.- С.37-82.

  11. Кара-Мурза С.Г.Манипуляция сознанием.- К.: Оріяни, 2000.- 448 с.

  12. Кассирер Э. Техника современных политических мифов // Вестник Московского университета. – Серия 7. Философия.- 1990.- №2.- С.17-29.

  13. Левандовский А. Оружие мифа (Миф как средство легитимации власти в России) // Свободная мысль.- 2001.- №2.- С.102-118.

  14. Леви-Строс К. Структурная антропология / Пер. с фр. Вяч. Вс. Иванова. — М.: Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2001. — 512 с.

  15. Лосев А.Ф. Диалектика мифа.- М.: Мысль, 2001.- 230 с.

  16. Макеєв С. Легітимація політичних домагань у виборчій кампанії // Політична думка.- 1994.- №3.- С.31-36.

  17. Малиновский Б. Магия, наука и религия. – М.: Рефл-бук, 1998.- 304 с.

  18. Панарин А.С. Философия политики. — М.: Новая школа, 1996. — 424 с.

  19. Полосин В.С. Миф. Религия. Государство.- М.: Ладомир, 1999.- 440 с.

  20. Полянська В.Ю. Символічна політика як система політичних технологій: Дис… канд. політ. наук: 23.00.02.- Дніпропетровськ, 2004.- 185 с.

  21. Поппер К. Открытое Общество и его враги. т. 2. Время лжепророков: Гегель, Маркс и другие оракулы.- М.: Феникс, Международный фонд «Культурная инициатива», 1992.- 528 с.

  22. Почепцов Г.Г. Имиджелогия.- М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2000.- 768 с.

  23. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века.- М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2002.- 352 с.

  24. Пятигорский А.М. Мифологические размышления. Лекции по феноменологии мифа.- М.: Языки русской литературы, 1996.- 280 с.

  25. Рябов С.Г. Легітимація влади як соціально-філософська проблема (концептуально-методологічний аналіз): Дис... д-ра філософ.н.: 09.00.03.- К.,1997.- 424 с.

  26. Флад К. Политический миф. Теоретическое исследование.- М.: Прогресс-Традиция, 2004.- 264 с.

  27. Хомский Н. Прибыль на людях. Пер. с англ. Б. М. Скуратова. - М.: Праксис, 2002. – 256 с.

  28. Чернобровкина Н.И. Культурная легитимация как социальное явление: Автореф. дис. ... канд. филос. наук / Рост. гос. ун-т. - Ростов н/Д, 1996. - 21 с.

  29. Элиаде М. Аспекты мифа.- М.: Академический Проект, 2001.- 240 с.

  30. Юнг К.Г. Душа и миф. Шесть архетипов.- Мн.: Харвест, 2004.- 400 с.

  31. Barker R. The long millennium, the short century, and the persistence of legitimation // Contemporary Politics.- 2000.- Vol. 6.- Issue 1.- P.7-12.

  32. Bellah R.N. Religion and legitimation in the American Republic // Society.- 1998.- Vol. 35.- Issue 2.- P.193-201.

  33. Bendix R. State, legitimation and `civil society' // Telos.- 1991.- Issue 86.- P.143-152. .

  34. Casebeer K.A cautionary tale: globalisation and legitimation crisis in the rule of law in the United States // International Journal of the Legal Profession.- 2001.- Vol. 8.- Issue 1.- P.57-68.

  35. Della Fave L. R. The dialectics of legitimation and counternorms // Sociol. perspectives. - 1986. - Vol. 29.- Issue 4. - P.435-460.

  36. Della Fave L. R. Toward an Explication of the Legitimation Process // Social Forces.- 1986.- Vol. 65.- Issue 2.- P.476-500.

  37. Federico J. A. Millenarianism, Legitimation, and the national Socialist Universe in Thomas Bernard's Von dem Ruhestand // Germanic Review.- 1984.- Vol. 59.- Issue 4.- P. 142-148.

  38. Friedman K.V. Legitimation of Social Rights and the Western Welfare State.- Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1981.- 269 p.

  39. Gellner E. Legitimation of Belief.- Cambridge: Cambridge Univer. Pr., 1975.- 210 p.

  40. Giner S. Political economy, legitimation and the State in Southern Europe // British Journal of Sociology.- 1982.- Vol. 33.- Issue 2.- P.172-199.

  41. Habermas J. Legitimation crisis / Transl. by McCarthy Th. - Cambridge: Oxford : Blackwell: Polity press, 1997. - XXV, 166 p.

  42. Habermas J. Remarks on legitimation through human rights // Philosophy and social criticism. - 1998. - Vol. 24.- Issue 2/3. - P. 157-171.

  43. Hearn F. Domination, Legitimation, and Resistance: The Incorporation of the Nineteenth-Century English Working Class.- Westport, Connecticut and London: Greenwood Press, 1978.- ix + 309 p.

  44. Jansen J.D. Curriculum policy as compensatory legitimation? A view from the periphery // Oxford Review of Education.- 1990.- Vol. 16.- Issue 1.- P.29-38.

  45. Litfin K. T.Environment, Wealth, and Authority: Global Climate Change and Emerging Modes of Legitimation // International Studies Review.- 2000.- Vol. 2.- Issue 2.- P.119-148.

  46. Mayer R. Lenin, the proleteriat, and the legitimation of dicatatorship // Journal of Political Ideologies.- 1997.- Vol. 2.- Issue 1.- P.99-115.

  47. McVeigh R., Sikkink D. God, Politics, and Protest: Religious Beliefs and the Legitimation of Contentious Tactics // Social Forces.- 2001.- Vol. 79.- Issue 4.- P.1425-1458.

  48. Nonet Ph. The Legitimation of Purposive Decisions // California Law Review.- 1980.- Vol. 68.- Issue 2.- P.263-300.

  49. Paris R. Class Structure and Legitimatory Public Sphere: A Hypothesis on the Continued Existence of Class Relationships and the Problem of Legitimation in Transitional Societies // New German Critique.- 1975.- Issue 5.- P.149-157.

  50. Rosen R. Complicating Law's Legitimation Processes // Law & Social Inquiry.- 2000.- Vol. 25.- Issue 4.- P.973-981.

  51. Simons J. The exile of political theory: The lost homeland of legitimation // Political Studies.- 1995.- Vol. 43.- Issue 4.- P.683-697.

  52. Smouts M.-C. The meanings of violence and its role in legitimation // International Studies Quarterly.- 1995.- Supplement 1.-Vol. 39.- Issue 1.- P.111-115.

  53. Walker H., Thomas G.M., Zelditch Jr. M. Legitimation, Endorsement, and Stability // Social Forces.- 1986.- Vol. 64.- Issue 3.- P.620-643.

  54. Wallerstein I. Liberalism and the legitimation of nation-states: an historical interpretation // Socіal justice. - 1992. - Vol. 19.- Issue 1. - P. 22-33.

  55. Weil F.D. The sources and structure of legitimation in Western democracies: a consolidated model tested with time-series data in six countries since World War II // Amer. sociol. rev. - 1989. -Vol. 54.- Issue 5. - P.682-706.


Схожі:

С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconМіністерство освіти І науки україни національна металургійна академія україни о. Ю. Висоцький, О.Є. Висоцька, Ю. П. Шаров Основи державного управління
Висоцький О. Ю., Висоцька О.Є., Шаров Ю. П. Основи державного управління: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина ІІ. – Дніпропетровськ:...
С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconМіністерство освіти І науки україни національна металургійна академія україни о. Ю. Висоцький, О.Є. Висоцька, Ю. П. Шаров Основи державного управління Частина І
Висоцький О. Ю., Висоцька О.Є., Шаров Ю. П. Основи державного управління: Конспект лекцій. У двох частинах. Частина І. – Дніпропетровськ:...
С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconС. 276-285. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) Ідеологія як форма легітимаційної політики
Висоцький О. Ю. Ідеологія як форма легітимаційної політики // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія....
С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України Ідентифікаційний код за єдрпоу
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України Ідентифікаційний код за єдрпоу
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України Ідентифікаційний код за єдрпоу
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: > Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
С. 241-249. О. Ю. Висоцький (Національна металургійна академія України) iconІнформація про застосування процедури закупівлі в одного учасника Замовник: Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти І науки, молоді та спорту України
Найменування. Національна металургійна академія України Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи